Розвиток сил і засобів військових формувань спеціального призначення у воєнних конфліктах у період 1945-1960 рр.

Размещено на http://allbest.ru

Національний університет оборони України

Розвиток сил і засобів військових формувань спеціального призначення у воєнних конфліктах у період 1945-1960 рр.

Кришній Павло Іванович ад'юнкт

Печорін Олександр Миколайович начальник

кафедри Сил спеціальних операцій,

кандидат військових наук, старший дослідник

м. Київ

Анотація

Ще задовго до Першої світової війни в деяких державах для виконання низки спеціальних завдань стали застосовуватися невеличкі за чисельністю, але дуже мобільні загони, основною задачею яких були розвідувально-диверсійні дії. Називалися вони у кожній країні по різному - “рейнджерс”, “летучі загони”, “пластуни”, але функції у них були однакові.

У 1915 році, під час Першої світової війни, почалося позиційне протистояння, коли обидві сторони фактично перетворились на гігантські, глибоко ешелоновані фортеці. Отримати перевагу традиційними способами за подібних умов стало практично неможливо. Обидві сторони втрачали тисячі та тисячі солдат під час наступів, проте це не призводило до якогось значного результату.

Так з'явилися об'єктивні причини для створення нових військових формувань, яких до цього часу не існувало і які могли б виконувати специфічні (нетрадиційні) завдання в інтересах своїх військ. Але на зважаючи на це, після Першої світової війни більшість формувань спеціального призначення були розформовані. З початком Другої світової війни історія знову повторилася і по закінченню Другої світової війни більшість формувань спеціального призначення були знову розформовані.

У статті на підставі наявної літератури і джерел розглянуто створення і розвиток формувань спеціального призначення у таких країнах як СРСР, Велика Британія, США, Ізраїль, Франція, Німеччина, Австралія, Нова Зеландія, Китай, Тайланд у період 1945 - 1960 рр., наведені приклади їх застосування та висвітлені форми застосування та способи виконання ними спеціальних завдань.

Вивчення бойового досвіду застосування формувань спеціального призначення провідних країн світу сприяє сучасному розвитку нових тактичних форм і нових способів дій вітчизняних формувань спеціального призначення.

Ключові слова: частини спеціального призначення, загін SAS, СпП, розвідка, бойові завдання, управління, загроза, застосування військових формувань, інтелектуально-інформаційна перевага, зовнішні та внутрішні фактори, протидія противника, рух опору, НАТО.

Abstract

Development of forces and means of special purpose military formations in military conflicts in the period 1945-1960

Kryshnyi Pavlo Ivanovych Adjunct, National Defense University of Ukraine, Kyiv

Pechorin Oleksandr Mykolaiovych Head of the Department of Special Operations Forces, PhD in Military Sciences, Senior Researcher, National Defense University of Ukraine, Kyiv,

Long before the First World War, some countries began to use small but highly mobile units, whose main task was reconnaissance and sabotage, to perform a number of special tasks. They were called differently in each country "rangers", "flying squads", "plastuns", but their functions were the same.

In 1915, during the First World War, a positional confrontation began, when both sides actually turned into giant, deeply echeloned fortresses. It became almost impossible to gain an advantage by traditional means in such conditions. Both sides were losing thousands and thousands of soldiers during the offensives, but this did not lead to any significant result.

Thus, there were objective reasons for the creation of new military formations that had not existed before and that could perform specific (unconventional) tasks in the interests of their troops. Nevertheless, after the First World War, most of the special forces were disbanded. With the outbreak of the Second World War, history repeated itself again, and at the end of the Second World War, most special forces were disbanded again.

Based on the available literature and sources, the article examines the creation and development of special forces in such countries as the USSR, Great Britain, the USA, Israel, France, Germany, Australia, New Zealand, China, and Thailand in the period 1945-1960, and provides examples of their use and highlights the forms of use and methods of performing special tasks.

The study of the combat experience of the use of special forces of the leading countries of the world contributes to the modern development of new tactical forms and new ways of action of domestic special forces.

Keywords: Special Forces units, SAS detachment, SPF, intelligence, combat missions, command and control, threat, use of military formations, intellectual and information superiority, external and internal factors, enemy counteraction, resistance movement, NATO.

Вступ

Постановка проблеми. Війська спеціального призначення різних країн мають власну історію. Однак саме під час Другої світової війни виникли сучасні сили спеціального призначення. Армійське командування різних країн почало визнавати ефективність сил спеціального призначення і почало широко використовувати їх як для підтримки великих наземних операцій, так і для виконання місій, які з якихось причин не могли бути доручені іншим підрозділам. Саме тому особливого значення набуває вивчення та узагальнення досвіду творення формувань спеціального призначення провідних країн світу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проаналізувавши наукові праці вітчизняних дослідників встановлено, що погляди на досліджувані питання знайшли висвітлення у багатьох працях дослідників, зокрема у працях А. Cлюсаренка, Д. Вєдєнєєва, О. Анікєєнка, В. Горбуліна, Є. Магди. Однак розвиток сил і засобів військових формувань спеціального призначення у воєнних конфліктах у період 1945-1960 р.р. потребуює додаткового вивчення.

Мета статті - дослідження розвитку сил і засобів військових формувань спеціального призначення у воєнних конфліктах у період 1945-1960 р.р.

Виклад основного матеріалу

У другій половині ХХ ст. СРСР, Велика Британія, США, Ізраїль, Франція, Німеччина, Австралія, Нова Зеландія, Китай, Тайланд та решта країн почали створювати частини спеціального призначення, які були включені до складу видів збройних сил.

Причиною створення частин спеціального призначення в СРСР послужила поява в післявоєнний період на озброєнні армій його ймовірних противників мобільних засобів ядерного нападу оперативно-тактичного та тактичного призначення, які в силу своєї високої мобільності та невеликого часу приведення в бойову готовність були здатні завдавати несподівані ядерні удари по об'єктах Радянського Союзу [1, С. 11].

Протистояти цим ракетним установкам, що постійно переміщаються, можна було лише за наявності достовірної інформації про їхнє справжнє місцезнаходження, з метою нанесення по мобільних засобах ядерного нападу противника випереджаючого удару. Однак від передачі розвідувальної інформації до прийняття рішення та завдання удару, як правило, минає чимало часу. Наприклад, час, необхідний для завершення передстартової перевірки від моменту приведення ракети “Першинг-1 А” у вертикальне положення, всього десять хвилин. Тому потрібні були органи спеціальної розвідки, які за необхідності могли самостійно завдавати поразки виявленому об'єкту безпосередньо з його стартової позиції, але у Збройних Силах СРСР такого виду розвідки на той час не існувало [1, С. 12].

Тому 24 жовтня 1950 р. було підписано Директиву Військового міністра СРСР № ОРГ/2/395/832 із грифом “Секретно”, яка започаткувала створення підрозділів спеціального призначення (СпП) (глибинна розвідка або розвідка спеціального призначення) для дій у глибокому тилу противника. З цього часу у складі загальновійськових та механізованих армій, а також у ряді воєнних округів почалося формування окремих рот спеціального призначення.

Відповідно до вказаної директиви під керівництвом Головного Розвідувального управління Генерального штабу було створено 46 окремих рот спеціального призначення по 120 осіб кожна.

Розвідники готувалися до дій у складі розвідувально-диверсійних груп чисельністю 8-10 осіб. Кожна рота складалася з двох розвідувальних взводів, взводу радіозв'язку та навчального взводу.

Комплектування окремих рот спеціального призначення здійснювалося з числа солдатів і сержантів, які прослужили в частинах Радянської Армії два роки. Роти перебували у безпосередньому підпорядкуванні командувачів арміями або округів [1, С. 18].

У 1953 р. під час скорочення Збройних Сил було залишено одинадцять рот, решту - розформовано.

Відповідно до штату 04/20 кожна рота складалася з двох лінійних взводів, взводу радіозв'язку і навчального взводу. У такій організаційно-штатній структурі роти проіснували до 1957 р [1, С. 76].

11 січня 1957 р. керівник оперативної розвідки генерал-майор Шерстнєв М.В. направив службову записку на адресу начальника Генерального штабу. У ній він, посилаючись на те, що роти не мають можливості забезпечити різнобічну бойову підготовку, запропонував замість одинадцяти рот створити три загони або Центри спеціального призначення та одну авіаескадрилью окружного підпорядкування. Чисельність пропонованої структури загону становила чотириста осіб.

Директивою Головкому сухопутних військ від 29 серпня 1957 р. було сформовано не три, а п'ять окремих батальйонів спеціального призначення, які підпорядковувалися командувачам військових округів і груп військ.

Для формування батальйонів використовували базу та особовий склад розформованих рот. Водночас було збережено три окремі роти, які були переведені на новий штат.

Відповідно до вказівок Міністра оборони директивою начальника Генерального штабу ОШ/1/244878 від 9 серпня 1957 р. було запропоновано провести такі організаційні заходи, зокрема сформувати:

26-й окремий батальйон СПЕЦНАЗ (ГСВГ);

27-й окремий батальйон СПЕЦНАЗ (СГВ);

36-й окремий батальйон СПЕЦНАЗ (ПрикВО);

43-й окремий батальйон СПЕЦНАЗ (ЗакВО) і 61-й окремий батальйон СПЕЦНАЗ (ТуркВО);

перевести на нову організаційно-штатну структуру:

75-ту окрему роту спецпризначення (ПдВО);

77-ту окрему роту спецпризначення (ПрибВО);

78-ту окрему роту спецпризначення (ОдВО) [1, С.77].

Доукомплектування особовим складом зазначених батальйонів і рот проводили офіцерським складом за рахунок офіцерів військ округу (групи); сержантами та солдатами за рахунок військ округу (групи), відбираючи для цієї мети необхідну кількість військовослужбовців 1955-1956 рр. призову, а також за рахунок призовників, які прибували в окрузі (групі) в 1957 р.

Для укомплектування зазначених батальйонів і рот відбирали найкращих військовослужбовців із числа робітничої молоді, фізично здорових, придатних до служби в повітрянодесантних військах, які мають середню освіту, рівномірно за роками призову.

Окремі батальйони і роти спецпризначення розміщалися в прикордонних округах і групах військ і перепідпорядковувалися командувачам військ військових округів і груп військ [1, С. 79].

Таким чином у результаті проведених оргзаходів було скорочено кількість рот з 11 до 3 і сформовано п'ять окремих батальйонів спецпризначення.

Сили спеціального призначення Великої Британії по закінченню Другої світової війни були розформовані [2, С. 180].

Від них залишився лише територіальний батальйон зі складу бригади SAS із завданнями щодо підтримки малайської народної антияпонської армії. Але невдовзі після закінчення війни і вигнання японців із Малайї, малайська ударна визвольна армія організувала рух опору, який переріс у громадський супротив і по суті розпочала компанію вже проти свого колишнього союзника. Перед Британією постала загроза. Так у британців виявилась потреба у постійному спецпідрозділі у складі територіальної армії, для застосування військових формувань в тилу малайської армії. Такою частиною став 21-й полк SAS з умовним найменуванням “стрілецький полк художників” (англ. 21st Special Air Service Regiment - Artists Rifles), який був сформований 1 січня 1947 р. в Дьюкс-Роуд, Юстон [2, С. 181].

Під час інспекції за участю командувача британських сухопутних військ був проведений ретельний аналіз ситуації, на основі якого було прийнято рішення про створення спецпідрозділу, призначеного для боротьби з партизанами, який повинен був складатися з невеликих, але добре підготовлених груп, здатних довгий час діяти самостійно, а головне - завойовувати довіру місцевого населення. Так у 1950 р. було сформовано 21-й ескадрон SAS (аналогічний батальйону). Згодом було створено ще два ескадрона SAS, які були об'єднані в полк SAS з умовним найменуванням “Малайські розвідники” (англ. “Malayan Scouts”) [2, С. 182].

На цей час виникає необхідність у новому постійного полку SAS, і в 1952 році створюється 22-й полк SAS. Основною бойовою одиницею полку стала група з 12-16 осіб, яка розподілялась на команди по 4 бійці. Бійці були навчені діяти самостійно в умовах дикої природи та тривалий час. У 1959 році в результаті перейменування Резервного розвідувального підрозділу був утворений 23-й полк SAS, який став правонаступником МІ9 (британський відділ військової розвідки, секція 9), чії бійці відзначались професіоналізмом у школі виживання [2, С. 183].

Таким чином в 1947, 1952 і 1959 роках були сформовані три окремі полки SAS.

Початком створення підрозділів спеціального призначення у США вважається 1950 рік. Приводом для цього стали успішні бойові операції країн Західної Європи у колоніях, що переконливо засвідчили необхідність мати у збройних силах США військові формування, спроможні проводити розвідувально-диверсійні акції, вести партизанську війну на території інших країн, діяти проти переважаючих сил ворога, а також забезпечувати безпеку важливих об'єктів [2, С. 150].

Зокрема війна в Кореї (1950 - 1953 рр.) остаточно переконала американське командування у доцільності створення сил спеціального призначення на регулярній основі. Корейці широко застосовували тактику партизанської війни і для протидії ним найбільш підходили підрозділи спеціального призначення, до того ж інтелектуально-інформаційна перевага була на боці США. Внаслідок цього у 1950 р. були сформовані перші розвідувально-диверсійні роти “рейнджерс” [3, С. 132].

У 1952 р. в сухопутних військах США були створені війська спеціального призначення у складі 10 і 77 повітряно-десантних угруповань ЗС США [3, С. 27]. іноземний легіон партизанський військо

Держава Ізраїль була заснована у травні 1948 р. на території Палестини згідно з резолюцією ООН №181. Але арабські держави Ближнього Сходу спрямували свої зусилля на знищення новоствореної держави. Війська Єгипту, Трансіорданії, Сирії, і Лівану вторглися в Палестину і почали бойові дії проти євреїв. Так розпочалась перша арабо-ізраїльска війна 1948-1949 рр. У червні 1948 р. арабські армії потерпіли поразку, внаслідок чого було укладено перемир'я.

Політичне керівництво Ізраїлю, використовуючи паузу в бойових діях, зробило рішучі кроки стосовно реорганізації існуючих спецслужб. За зразок були взяті спецслужби Великої Британії. Ізраїльські спецслужби повинні були стати важливою складовою оборони єврейської держави, а розвідка - в першу чергу.

30 червня 1948 р. відбулася зустріч керівників ізраїльських секретних служб, де було прийнято рішення про створення нових спецслужб, зокрема воєнної розвідки “Шерут модиин” (розвідувальний відділ армії), підпорядкована Міністерству оборони [4, С. 18].

У квітні 1949 року був створений комітет “Вараш” (“Ваадат рашет ха-Шерутим” - Комітет керівників спецслужб) із завданням забезпечення координації діяльності усіх спецслужб [4, С. 19].

В березні-червні 1951 р. була проведена чергова реорганізація ізраїльських спецслужб. При цьому упор був зроблений на американську модель організації спецслужб, а попередня британська була відкинута.

“Шерут модиин” була перейменована в “Аман” (“Агаф модіін шел мате клали” - розвідувальне крило) і стало одним з управлінь Генерального штабу “Цахал” (“Цава хагана ле Ісраель” - Армія оборони Ізраїля, створена 31 травня 1948р.). “Аман” були підпорядковані розвідка сухопутних військ (“Модин саде”) і військова розвідка (“Хель модиин”) [4, С. 21].

Не дивлячись на те, що у 1948 - 1949 рр. Ізраїль отримав перемогу у першій війні с арабами, збройні сутички з ними практично не припинялися. Практично кожну ніч з території Іорданії і Гази на ізраїльську територію потрапляли озброєні загони палестинців, які нападали на цивільне населення, спалювали домівки і посіви, вирізали цілі сім'ї. Розуміючи що поліція і регулярна армія не спроможна впоратися із партизанськими вилазками палестинців, постало питання щодо створення спецпідрозділу, який міг би успішно боротися із терористами їх же методами і на їх території.

Такий підрозділ був сформований у 1953 р. і отримав назву загін «101». Бійці загону патрулювали територію, проводили рейди на територію противника. Але діяльність спецназівців була росцінена як надто жорстока по відношенню до цивільного населення противника і викликала протести з боку світової спільноти. Рада Безпеки ООН засудили дії Ізраїля і в 1954 р. загін був розформований [4, С. 162].

Але ідея створення спеціального підрозділу, який міг би здійснювати глибинну розвідку на територію противника і проводити в його тилу диверсійні дії стала актуальною, хоча і не зустріла підтримки у тодішнього начальника Генерального штабу «Цахал», який вважав що головним завданням армії є підготовка усіх родів військ до великомасштабних операцій і був категорично проти створення підрозділів типу «командос».

У 1958 р. було створено спецпідрозділ «269», але він був малочисельним і не мав спеціального фінансування. Вижив цей спецпідрозділ лише завдяки підтримці начальника призивного відділу Давіда Елазара, який допомагав командиру спецпідрозділу, постачаючи йому зброю, спорядження, техніку і паливо-мастильні матеріали. Діяльність спецпідрозділу залишала бажати кращого і часто протидія противника призводила до провалів. Тому його керівник Арнан, зневірившись побачити колись свій підрозділ як повноцінний інструмент розвідки і диверсій, пішов з посту командира спецпідрозділу.

Формування спеціального призначення Франції були створені у роки Другої світової війни у складі британських формувань спеціального призначення. Вони брали участь у бойових діях у Північній Африці, Європі, Індокитаї, але після закінчення війни і розформу-вання британських SAS, французькі полки спецпризначення втратили своє значення для британців і були передані Франції [5, С. 91].

Подальший розвиток формувань спеціального призначення Франції обумовили зовнішні та внутрішні фактори і він відбувався по двом доволі самостійним напрямкам - європейському і колоніальному.

Керівництво Франції вступило в тісний союз із США, а в подальшому і вступило в НАТО, тому подальший розвиток її збройних сил проходив під впливом її союзників по Північноатлантичному союзу [6, С. 125].

В Європі після Другої світової війни способи і методи ведення бойових дій, які притаманні військам спеціального призначення, були в значній мірі актуальні в рамках виконання завдань територіальної оборони. Так 24 вересня 1950 р. у Франції був виданий Декрет, у якому було введено поняття оборони території і передбачалося створення територіальної оборони сухопутної частини країни. Для цього створювались спеціально підготовлені сили - сили спеціального призначення, які були спроможні діяти самостійно, дрібними групами.

Боротьба за збереження Французької колоніальної імперії вимагала організації територіальної оборони колоній від партизанського руху в сільській місцевості і руху супротиву у містах. Здійснення заходів щодо внутрішньої територіальної оборони в колоніях було покладено на дислоковані в колоніях з'єднання і частини сухопутних військ. Основна роль відводилась Іноземному легіону, який був сформований із найманців і не підпадав під політичний контроль парламенту. Тому в ході колоніальних війн французьке воєнно-політичне керівництво не вбачало необхідності у створенні спеціалізованих протипартизанських підрозділів, на кшалт США та Великобританії. Лише в Алжирі, аналогічно англічанам у Малайї, із французьких колоністів були сформовані загони, які стали спеціалізуватись на діях проти алжирських партизан [7, С. 192-194].

У 1958 році в Німеччині було створено 1-шу повітрянодесантну дивізію, серед завдань якої було захоплення важливих у стратегічному та оперативному відношенні об'єктів у тилу противника. Надалі вона стала базою для відбору бійців спецназу [8, С.67].

Перші спеціалізовані розвідувально-диверсійні підрозділи у складі сухопутних військ були утворені на початку 1960-х років. Їх поява пов'язана з розгортанням тактичної ядерної зброї в Європі [2, С. 192].

В Австралії основною бойовою частиною спеціального призначення став окремий полк SAS (англ. The Australian SAS Regiment). В липні 1957 р. була сформована 1-ша десантна рота, яка стала першим в історії країни підрозділом спеціального призначення. Необхідність створення австралійського спецназу виходила з уроків війни у Малайзії, в якій брали участь австралійські військові і де була продемонстрована ефективність подібних підрозділів. В 1960 р. 1-ша рота була реорганізована в Королівський австралійський полк, який став регулярною піхотною частиною сухопутних військ.

В Новій Зеландії сили спеціального призначення складались із батальйону SAS, який був створений у 1954 р. під час війни у Малайзії для взаємодії з SAS Великобританії. Батальйон пройшов підготовку для дій в умовах джунглів і в невдовзі виконував бойові завдання у Малайзії, де провів 17 місяців. У листопаді 1957 р. батальйон повернувся у Нову Зеландію і був розформований, але в серпні 1958 р. відновлений. З травня по вересень загін SAS зі складу батальйону SAS знаходився в Тайланді, де сумісно із групами спеціального призначення США брав участь у спеціальній операції в цій країні [6. С. 153].

Таким чином, у період з 1945 року по 1960 рік в умовах розпаду світової колоніальної системи, початком “холодної війни” з можливістю переходу до війни із застосуванням ядерної зброї та поширення локальних війн і воєнних конфліктів на території провідних країн світу, були створені і набули подальшого розвитку формування спеціального призначення.

Література

1.Козлов С.В. История создания: от рот к бригадам. 1950-1979 гг. - М.: «СПСЛ», 2009. - 736 с.

2.Cлюсаренко А.В. Творення та застосування сухопутного компонента сил спеціальних операцій (друга половина ХХ - початок ХХІ ст.) : дис д-ра іст. наук: 20.02.22 / Нац. акад. сухопутних військ ім. гетьмана П. Сагайдачного. Львів, 2019. 563 арк.

3.Вєдєнєєв Д.В. Гострі кігті орла. Сили спеціальних операцій США: історія та сучасність: монографія / Д.В. Вєдєнєєв, Г.С. Биструхін, А.І. Семука //. - Київ.: К.І.С., 2010. - 400 с.

4.Прохоров Д.П. Спецслужбы Израиля. СПб.: Издательский Дом Нева, М.: ОЛМА-ПРЕСС Образование, 2003. 384 с.

5.Баленко С. Всемирная энциклопедия Спецназа: Элитные подразделения 100 стран: Яуза, Эксмо; Москва; 2014.

6.Силы специальных операций ведущих зарубежных государств : монография / А.В. Капкін, В.В.Баскаков, А.Д.Хасанов, В.Н. Богданов. - Москва: «На боевом посту» 2002. - 176 с.

7.Тягуненко В.Л. Вооруженная борьба народов Африки за свободу и независимость. Москва, 1974.

8.Слюсаренко А.В. Світовий досвід розбудови та застосування сухопутного компонента сил спеціальних операцій (друга половина ХХ - початок ХХІ ст.): монографія / А.В. Слюсаренко. - Львів: НАСВ, 2019. - 419 с.

References

1.Kozlov, S.V. (2009). Istoriya sozd.: ot rot k brigadam. 1950-1979 gg. [History of creation: from companies to brigades. 1950-1979]. M.: «SPSL» [in Russian].

2.Sliusarenko, A.V. (2019). Tvorennia ta zastosuvannia sukhoputnoho komponenta syl spetsialnykh operatsii (druha polovyna KhKh - pochatok KhKhI st.) [Creation and Use of the Land Component of Special Operations Forces (Second Half of the Twentieth Beginning of the Twenty-First Century)] Nats. akad. sukhoputnykh viisk im. Hetmana P. Sahaidachnoho. Lviv [in Ukrainian].

3.Viedienieiev, D.V., Bystrukhin, H.S. & Semuka, A.I. (2010). Hostri kihti orla. Syly spetsialnykh operatsii SShA: istoriia ta suchasnist [US Special Operations Forces: History and Present]. Kyiv: K.I.S. [in Ukrainian].

4.Prohorov, D.P. (2003). Spetssluzhbyi Izrailya [Israel's intelligence services]. SPb.: Izdatelskiy Dom Neva, M.: OLMA-PRESS Obrazovanie [in Russian].

5.Balenko,S. (2014). Vsemirnaya entsiklopediya Spetsnaza: Elitnyie podrazdeleniya 100 stran [World Encyclopedia of Special Forces: Elite Units of 100 Countries]. Yauza, Eksmo; Moskva [in Russian].

6.KapkIn, A.V., Baskakov, V.V., Hasanov, A.D. & Bogdanov, V.N. (2002). Silyi spetsialnyih operatsiy veduschih zarubezhnyih gosudarstv [Special operations forces of leading foreign countries]. Moskva: «Na boevom postu» [in Russian].

7.Tyagunenko, V.L. (1974). Vooruzh. borba narod. Afriki za svob. i nezavis. [Armed struggle of the peoples of Africa for freedom and independ.]. M. [in Rus.].

8.Sliusarenko, A.V. (2019). Svitovyi dosvid rozbudovy ta zastosuvannia sukhoputnoho komponenta syl spetsialnykh operatsii (druha polovyna KhKh - pochatok KhKhI st.) [World Experience in the Development and Use of the Land Component of Special Operations Forces (Second Half of the Twentieth Beginning of the Twenty-First Century)]. Lviv: NASV [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru