Запровадження символіки українських одностроїв

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Запровадження символіки українських одностроїв

Аналіз діяльності Міністерства оборони України свідчить, що цей орган військового управління провів значну роботу в галузі уніформістики та емблематики. Досліджуючи історичні умови, у яких відбувався розвиток військової символіки, констатуємо, що з початком формування підрозділів Збройних Сил України з частин колишньої Радянської армії процес заміни її уніформи на українську не міг відбутися одразу з ухваленням рішення про розбудову військової організації Української держави. Постало питання про розрізнення військовослужбовців за їх приналежністю. Адже і ті, хто прийняв присягу на вірність народу України, і ті, хто вирішив не пов'язувати свою долю з Україною, носили військову форму Радянської армії. В результаті аналізу документів з'ясовано, що процес впровадження форми одягу для військовослужбовців Збройних Сил України мав ряд етапів. На початковому етапі було визначено напрями розвитку військової символіки, що мали у подальшому забезпечити створення цілісної системи [128, с. 4].

Проте життя вимагало негайного реагування на ситуацію, що склалася, адже виходило так, що ніяких змін із прийняттям присяги у формі одягу не відбувалося. Було оголошено про проведення всеукраїнського конкурсу на розробку уніформи. Однак, виявилося, що швидко виготовити нову уніформу через фінансово-економічні труднощі не вдасться. Виходом із ситуації була за міна фурнітури на військовій формі. Насамперед це стосувалося кокарди до кашкета та ґудзиків на всіх видах військової форми одягу [141, с. 7].

На початковому етапі простежується тенденція залучення до роботи з опрацювання військової символіки громадського активу та господарських організацій. Особливої уваги заслуговує діяльність підприємства «Господар» на чолі з директором В. Барановим, яке чи не найактивніше допомагало Міністерству оборони України в розробленні й виготовленні фурнітури. Відомі автори ґудзиків до військової форми одягу К. Трейдин, В. Гриценко, В. Іванов, В. Бокарев [309, ОФ, № 611]. 3 квітня 1992 р. Міністр оборони України генерал-полковник К. Морозов затвердив ескізи ґудзиків, парадної, повсякденної та польової кокард для військовослужбовців ЗСУ та парадної і повсякденної кокард для офіцерів авіації [309, ОФ, № 783], кокарди й пряжки до ременя для солдатів [309, ОФ, № 781].

У травні 1992 року на засіданні комісії Міністерства оборони України з розробки символіки було схвалено пропозиції заступника міністра оборони по тилу начальника тилу ЗС України генерал-майора В. Гречанінова щодо зразків нової фурнітури для військовослужбовців ЗСУ. Міністр оборони України генерал-полковник К. Морозов ці пропозиції, крім пряжки солдатської, 29 травня 1992 року затвердив.

Документи свідчать, що до літа 1992 р. було опрацьовано й затверджено проекти нової фурнітури до уніформи військовослужбовців Збройних Сил України й почався період її впровадження, який знаменувався заміною ґудзиків із зірочкою на ґудзики з тризубом, а також кокард [139, с. 128]. Підтвердженням цього є повсякденний кітель генерал-лейтенанта Г. Живиці, виконувача у 1992 році обов'язків начальника Головного штабу Збройних Сил України, що зберігається у фондах Національного військово-історичного музею України. Генеральський кітель радянського зразка оздоблений ґудзиками із українською державною символікою та з новим нарукавним знаком.

У розробці кокард до військової форми одягу сильними виявилися традиції Радянських Збройних сил. Як і в Радянській армії, у Збройних Силах України введено кокарди військовослужбовців сухопутних військ, авіації та флоту. Ці кокарди мало чим були видозмінені, надто для офіцерів сухопутних військ та авіації.

У грудні 1992 року голова Технічної ради Київського експериментального заводу «Динамо» затвердив зразок еталон загальновійськової емблеми. Цей зразок відрізнявся від загальновійськової емблеми Радянської армії тільки тим, що замість п'ятикутної зірки в обрамленні дубового листя було вміщено тризуб символ нової держави. Звісна річ, що запозичення радянських атрибутів не збігалося за визначенням з історичними традиціями, взятими за основу у будівництві Збройних Сил України [309, ОФ, № 617].

Вплив радянських традицій емблематики можна простежити на прикладі розвитку емблеми залізничних військ. За основу для розробки було узято емблему радянського періоду, позбавивши її п'ятикутної зірочки з червоною емаллю, розміщеної у центрі. Таким чином порушувалася логічна конструкція емблеми і вона вже не відбивала ні за своїм змістом, ні за своїми складовими елементами тих головних завдань, що покладаються на війська і, власне, перестала бути військовою емблемою. Навіть попри те, що на місце зірочки покладено тризуб, ситуація не змінилася, оскільки був порушений принцип історизму зірочка відповідала певному історичному періоду, була його символом і її поява ототожнювалася з цим періодом, а тризуб не набув ще ознаки сучасної історичної епохи, хоча мав глибоке історичне коріння і асоціювався з часами Київської Русі. Із затвердженням і поширенням у військах символу Збройних Сил України було виправданим його розміщення у центрі емблеми, однак доповнення лаврових гілок призвело до трансформації емблеми у знак. символіка український однострій

У сухопутних військах та авіації кокарда для офіцерів відрізнялась від радянської лише заміною червоної зірки на тризуб, розміщений на синьому полі. Вона була універсальною для всіх офіцерів і прапорщиків усіх родів військ. Кокарда для офіцерів Військово-Повітряних сил доповнювалася емблемою на тулію кашкета, як це було в Радянській армії. Радянська емблема скасовувалася, її замінили на нову, затверджену начальником Центрального речового управління Тилу ЗС України 18 жовтня 1994 року. Вона являла собою стилізовані крила, що відходять від круглого щита з синім полем, у центрі якого розміщено повернутий квадрат, від якого відходять вісім променів [309, ОФ, № 784].

Емблема на тулію кашкета була впроваджена також для особого складу рот Почесної варти ЗС України. Одна з пропозицій фактично повторює радянський зразок із заміною кольору щита та зірки на тризуб [309, ОФ, № 770]. Інша, затверджена 17 березня 1994 року начальником речової служби полковником В. Жолукевським, мала вжиток і виглядала як овальний щит із синім полем, у центрі якого міститься малий Державний герб. Від щита горизонтально відходять крила, над крилами щит, увінчаний лавровими гілками.

На початковому етапі флотська кокарда була так само видозмінена, як і сухопутна та авіаційна. Однак, згодом, крім емблеми, розробленої майором В. Мельником, виконувачем обов'язків 3-го відділу Центральної науково технічної лабораторії з удосконалення військової форми одягу ЗС України [309, ОФ, № 779], офіцери ВМС України опрацювали свого «краба», як на флоті на зивають кокарду [309, ОФ, № 778]. За формою кокарда близька до радянського зразка, але її центральна композиція замінена повністю. Замість якоря тризуб у синьому полі, покладений на білий рівнораменний хрест, що у свою чергу покладений на зорю. Основою цієї композиції слугує морський якір, розміще ний на лавровому вінку, у вершині якого «роза вітрів», покажчик сторін світу. Хоча ескіз цієї кокарди затвердив міністр оборони України генерал армії В. Радецький, все ж протягом липня вересня 1994 р. його ще доопрацьовували Центральне речове управління Тилу ЗС України та відділ Військово-Морських сил Головного оперативного управління Генерального штабу ЗС України.

Цілковито новою є емблема морської піхоти ВМС України, яка з серпня 1993 року не мала видозмін через вдало опрацьовану композицію. У центрі її овальний щит голубого кольору зі сріблястою облямівкою у вигляді кантуа. На щит покладено морський якір, на якому розміщено меч вістрям угору з двома крилами з боків, що виходять з рукояті меча. Ця композиція покладена в основі на лавровий вінок, що охоплює щит з двох боків. Розробляв емблему безпосе редньо особовий склад бригади морської піхоти під командуванням підполковника В. Волошина [139, с. 129].

Стосовно солдатської кокарди слід сказати, що у 1992 р. міністр оборони генерал-полковник К. Морозов обрав за основу розробку директора малого ви робничо -комерційного підприємства «Господар» В. Баранова. До слова, міністр відхилив пропозицію останнього щодо ґудзиків для солдатів, запропонувавши використовувати офіцерські, і щодо пряжки, яка справді не мала змістового навантаження, і вніс пропозицію використати за основу так звану композицію козака з мушкетом, що має історичні корені. Ще він відхилив ескіз кокарди, у центрі якої був розміщений тризуб [309, ОФ, № 772].

Запропонована солдатська кокарда мала в основі зразок радянської кокарди для солдатів із заміною червоної зірки на овал з кольорами державного прапора [309, ОФ, № 779]. Ще у лютому 1993 р. такий зразок перебував на стадії опрацювання і підготовки до виготовлення. Однак у остаточному варіанті солдатська кокарда виглядала так: у центрі лаврового вінка щит овальної форми синього кольору з розміщеним посередині тризубом.

У ескізах В. Баранова за 1992 р. знаходимо також пропозиції щодо кокарди для генералів Сухопутних військ. Це схрещені дві лаврові гілки, що мали виконуватися шитвом золотистою ниткою, над якими розміщено емблему овальний щит із лавровими гілками, у центрі якого ще один овал із тризубом на фоні кольорів державного прапора [309, Оф, № 762]. Кокарда для генералів авіації доповнювалася емблемою на тулію кашкета із п'ятикутною зірочкою, розміщеною над крилами.

Кокарду парадну передбачалося використовувати як для генералів, так і для офіцерів та прапорщиків. Вона являла собою кокарду для офіцерів усіх родів військ в обрамленні дубових гілок у вигляді вінка [309, ОФ, № 774]. Причому опрацьована В. Барановим кокарда парадна для генералів, офіцерів, прапорщиків авіації ЗС України військовиками була запропонована для використання як кокарда парадна і повсякденна для генералів армії [309, ОФ, № 775]. Однак ці пропозиції не були прийняті із врахуванням того факту, що за ознаку української народності обрано гілку або гроно калини. У зв'язку з цим почали опрацьовувати ескізи кокарди для генералів із застосуванням калинової гілки [309, ОФ, № 742].

У 1993 році активно розроблялися проекти емблем видів Збройних Сил України. Концептуально було передбачено існування трьох видів Сухопутних військ, Військово-Повітряних сил та Військово-Морських сил. Цікавими виявилися пропозиції капітана 3 рангу В. Петровського, який уперше ввів у практику використання калинових гілок на заміну дубових та лаврових. Кали нова гілка у семантиці емблеми відігравала важливу роль в означенні приналежності до Української держави та народності Збройних Сил України. Емблема Сухопутних військ мала в основі тризуб зі схрещеними під ним шаблями у піхвах, емблема Військово-Повітряних сил силует сучасного літака, а ВійськовоМорських сил якір із канатом. Усі емблеми округлої форми, оздоблені синьою емаллю, що наближало їх скоріше до знаків, ніж до емблеми.

Разом з тим, Центральна науково -технічна лабораторія Збройних Сил України запропонувала начальнику управління речового забезпечення штабу тилу Міністерства оборони України полковнику В. Жолукевському використати розробку В. Петровського як емблему для взводів видів Збройних Сил України роти Почесної варти. Форма емблеми була видозмінена з круглої на овальну, а військово-морська емблема замість калинових гілок отримала об лямівку якорним ціпом. Використання емалі не передбачалося. У вересні 1993 року ці емблеми були затверджені, а проектні зразки в матеріалі виконала Державна творчо-виробнича асоціація «Укркінокадр». Однак, відомості про використання цих емблем у службовій діяльності відсутні [127, с. 89].

Варіанти зразків емблем родів військ та служб Збройних Сил України запропонував О. Сивидний Його розробки виконав у матеріалі технікою карбування по металу полковник О. Миронов. Оригінальність проекту полягає у використанні незвичних форм емблем та деяких нових символів служб. Однак в основному використані традиційні геральдичні елементи для розрізнення ро дів військ, що підтверджується зразками емблем авіації, артилерії, медицини, залізничних та аеромобільних військ [309, ОФ, № 644].

Про протиріччя у процесі опрацювання військової символіки свідчить історія емблеми офіцерів Генерального штабу у розробці О. Сивидного емблему з перехрещеними перначами, покладеними на чотирипроменеву зорю. Приблизно така емблема використовувалася офіцерами Генерального штабу часів Гетьманату П. Скоропадського. Очевидно, що національний характер цієї емблеми, який посилювався її відношенням до цього історичного періоду, увійшов у протиріччя зі світоглядними позиціями офіцерів Генерального штабу Збройних Сил України, переважна більшість яких служила у штабах військових частин Радянської армії і не була носіями державницької ідеології. Це призвело до зупинки у її впровадженні. Згодом з ініціативи провідних спеціалістів Комісії з державних нагород при адміністрації Президента України В. Бузала, О. Руденка ця емблема була використана як емблема на тулію кашкета роти Почесної варти Міністерства оборони України.

Значною, можна сказати ключовою подією у процесі опрацювання емб лем для військовослужбовців Збройних Сил України стало прийняття рішення про їх уніфікацію. Центральна науково -технічна лабораторія Збройних Сил України на чолі з майором О. Побережним в основу уніфікованої емблеми запропонувала покласти стилізований вінок, можна припустити, що з листя ка лини, на який накладався геральдичний елемент, який відображає певний рід зброї або війська [307, НДФ, № 383; 127, с. 89]. Опрацьовані лабораторією ескізи емблем направлялися до відповідних служб для внесення пропозицій щодо затвердження або доопрацювання.

Військово-медичне управління 14 січня 1994 року обрало за основу за пропоновану для їхньої служби емблему, що власне відповідає загальноприйнятим означенням медиків. При розробці емблеми було враховано емблематику Всесвітньої організації охорони здоров'я [307, НДФ, № 383]. Центральне управління ракетного палива і пального Тилу Збройних Сил України в особі генерал-майора Б. Заярного погодилося із запропонованою емблемою. Емблему служби військових сполучень полковник В. Бондарчук, що виконував обов'язки начальника Центрального управління військових сполучень Тилу Збройних Сил України, розглянув 23 січня 1995 р. і запропонував залишити емблему часів Радянської армії, тільки без зірочки, з чистим полем на крилах, облямованим вінком. Начальник Центрального автодорожнього управління полковник В. Скибитенко висловив думку про те, що через нечисельність дорожніх військ виробництво емблеми недоцільне. Начальник інженерних військ Збройних Сил України генерал-лейтенант В. Безродний відхилив два варіанти запропонованих лабораторією емблем, хоча одна з них прижилася у військах [139, с. 138].

Застосування принципу уніфікації емблем та залучення до процесу їх опрацювання відповідних служб дало змогу перейти до практичної реалізації розробок і впровадження нової військової символіки у вигляді емблем родів військ і служб. 14 червня 1994 р. начальник Центрального речового управління Тилу Збройних Сил України, яке відповідало за розробку і впровадження нової військової символіки загалом, полковник Р. Пазяк затвердив ескізи емблем ро дів військ і служб [127, с. 152 153].

На виконання вимог Указу Президента України від 2 квітня 1994 р. «Про військову форму одягу військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань України» Міністр оборони України 12 червня 1995 р. прийняв рішення про введення в дію Правил носіння військової форми одягу військово службовцями Збройних Сил України, якими впроваджено офіційну символіку до військової форми одягу [291, с. 149]. Видання цього наказу юридично оформило початковий етап розвитку військової символіки.

Аналіз стану розроблення символіки до військової форми одягу на почат ковому етапі показав відсутність в Україні, із самоочевидних причин, серйозного доробку в цій галузі, брак власної геральдичної школи. Процес розробки емблем у початковий період відзначається двома тенденціями. Перша полягає в осмисленні суті української армії та вивченні глибинних прошарків історії держави, пошукові історичного коріння військової символіки. Ця тенденція була досить характерною впродовж усього часу становлення державності і позначилася на усіх сферах суспільного життя і, зокрема, військового. Щодо розробки емблем, то тут до їхньої геральдики пропонуватися історичні символи періоду козацтва, визвольного руху під проводом Богдана Хмельницького та Визвольних змагань початку ХХ ст. Друга течія базується на досягненнях радянської школи емблематики, що виявилося у деякій видозміні форми емблеми та заміні суто радянської атрибутики на державну.

Разом з тим, слід відзначити, що головним чинником, який впливав на тематику розробки емблем і кокард та іншої символіки до військової форми одягу було ототожнення давнього історичного минулого із контекстом становлення сучасної Української держави.

У початковий період з 1992 по 1995 роки проведено значну організаційну роботу щодо розроблення і впровадження нової символіки одностроїв військо виків української армії. У цій роботі брали участь як відповідні управління й служби Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, так і організації, що займалися їх виготовленням. До справи залучали також громадський актив та досвідчених, ініціативних військовиків. Це мало практичний результат і закріплено наказом міністра оборони України від 12 червня 1995 р. № 150 «Про введення в дію Правил носіння військової форми одягу військовослужбовцями Збройних Сил України». Загалом, і це є особливі стю початкового періоду, стан розробки символіки показав відсутність в Україні серйозних напрацювань, які можна було назвати геральдичною школою.

Процес становлення та розвитку емблематики у Збройних Силах України мав своє продовження. У квітні 2006 року відділ військової символіки та геральдики Генерального Штабу Збройних Сил України порушив питання про перегляд емблематики родів військ та служб. Причиною цього стало те, що на явна система мала істотні недоліки, які полягали у копіюванні радянського досвіду, відсутності власних емблем у армійській авіації, тилу, засобах радіое лектронної боротьби тощо. Єдина основа існуючих емблем калиновий вінок позбавляла можливості чітко розрізняти їх навіть з малої відстані. Все це, на думку фахівців відділу військової символіки та геральдики, потребувало уведення нових емблем родів військ і служб Збройних Сил України.

Відділом були розроблені емблеми для родів військ та служб, які мали привести символіку у відповідність до структурних змін, що відбулися у Збройних Силах України, забезпечити чітке візуальне розпізнавання військови ків за родами військ та службами, підкреслити спадкоємність традицій, україн ської військової символіки [513, с. 7].

До важливих допоміжних елементів військової форми належать нарукавні знаки [128; 142; 143; 133, с. 120]. Правилами носіння військової форми одягу військовослужбовцями Збройних Сил України запроваджені нарукавні знаки Збройних Сил України. Їх розробка проходила у контексті відпрацювання про ектів форми одягу для військовиків. Це є перші офіційно затверджені та визнані знаки. Однак, у наказі не відображена повна картина наявних на той час нарукавних знаків військових частин, розроблених з власної ініціативи та вживаних у армійському житті.

Шлях до перших зразків нарукавних знаків був із непростих. Насамперед були розроблені та впроваджені нарукавні знаки для роти Почесної варти, вій ськовослужбовці якої зустрічали офіційні делегації іноземних держав, а також для підрозділів Збройних Сил України, які діяли у складі миротворчих сил Організації Об'єднаних Націй. Найперші нарукавні знаки (автор О. Руденко) ще носять на собі відбиток і вплив радянських традицій, повторюють розмір і форму нарукавних знаків Радянської армії, але й водночас мають за основу елементи національної геральдики [128, с. 3].

Протягом 1992 1993 рр. під особистим керівництвом Міністра оборони України генерал-полковника К. Морозова була розроблена форма одягу військовослужбовців і затверджені нарукавні емблеми Сухопутних військ, авіації, флоту та Головного штабу Збройних Сил України. Проте лише наприкі нці 1993 року Міністром оборони України генералом армії України В. Радецьким були переглянуті і остаточно затверджені Президентом України Л. Кравчуком зразки форми одягу.

Невід'ємним атрибутом нових френчів офіцерів і генералів став нарукав ний знак нового зразка. Він має вигляд трапеції із заокругленими кутами: ви сота його 81 мм, верхня ширина 69 мм, нижня 60 мм. Для всіх видів Збройних Сил було встановлено єдиний нарукавний знак, різнилися вони тільки кольором сукна: малиновий для Сухопутних військ, блакитний для Військово-Повітряних сил, чорний для Військово -Морських сил. На знакові зображений тризуб у синьому щиті та державний синьо -жовтий прапор; у правому верхньому куті з-під прапора виглядає колос пшениці жовтого кольору, внизу зелений лист та червона китиця калини дерева, що символізує історичну славу українського війська. Написи «Україна» та «Збройні Сили» жовтого кольору. Нарукавний знак окантований жовтою та синьою смугами. Крім цих трьох нарукавних знаків розроблено також окремий знак блакитного кольору для аеромобільних військ [394, с. 9 10].

Після 1994 року процес створення і запровадження у Збройних Силах України нарукавних знаків активізується. Зокрема, ці символи були введені у військових частинах № 39288, № 44882, підрозділі Верифікації, управлінні За хідного оперативного командування, Військово-Морських силах, військоматах та ін. [383, с. 11; 394, с. 10; 391, с.12; 393, с. 13; 385, с. 11; 388, с. 11; 409, с.9; 391, с. 9; 404, с. 11; 390, с.10; 406, с. 7; 407, с. 11; 384, с. 11; 392, с. 46]. Однак слід зазначити, що згадані й інші нарукавні знаки створювалися за ініціативи військових колективів і не мали офіційного визнання правовим шляхом, хоча й використовувалися військовими частинами як офіційні символи.

На нарукавних знаках часто розміщують символи, які характеризують зміст діяльності або місце знаходження військової частини тощо. Так, військова частина № 39288, яка виконує функцію охорони та забезпечення, має з 1993 року нарукавний знак, на якому розміщений щит у кольорах державного прапора України, покладений на перехрещені козацькі шаблі, що засвідчує оборонний характер держави. У центрі щита розміщено знак символ частини грифон білого (срібного) кольору. Грифон це міфічна тварина з тулубом лева, головою і крилами орла, яка в геральдиці є уособленням пильності та зіркості, хр анителем таємниць. У пазурах він тримає золоту булаву символ вищої військової влади, яку грифон повинен охороняти. Щит увінчаний тризубом. Під щитом розміщена блакитна стрічка з білим написом: «Охорона та забезпечення», що вказує на специфіку виконуваних частиною службово -бойових завдань. Це був один з перших індивідуальних знаків частин Збройних Сил України [391, с. 12].

На емблемі 259-ї окремої роти супроводження військових вантажів за символ узято голову лева (розміщена в центрі щита, на тлі Державного прапора України) символ, що уособлює захист вантажів. Голова покладена на залізничні колії та на якір, які символізують охорону вантажів на залізниці та річковому транспорті. Крім того, у центрі прапора роза вітрів синьо -білого кольору як символ того, що рота виконує обов'язки на всіх напрямах [393, с. 13].

На нарукавному знакові Західного оперативного командування на щиті розміщено герб міста Львова, де розташовано штаб командування. Навколо щита герби історичних земель України, що входять до смуги відповідальності оперативного командування [390, с. 10]. Так само на емблемах обласних військкоматів розміщені герби обласних центрів або областей, покладені на схрещені шаблі, булаву і гусяче перо [404, с. 11]. Особливістю нарукавного знака військової частини № 44882 (бази зберігання), запровадженої у 1996 році, є восьмипроменева зірка із зображенням Архістратига Михаїла з мечем і терезами [35, с. 12].

Цікава історія створення нарукавного знака підрозділів верифікації, які здійснюють контроль за виконанням державами підписаних договорів щодо скорочення як ядерних, так і звичайних озброєнь. Підполковник канадської ар мії, українець за походженням В. Карпецький своїм коштом виготовив 100 примірників знаків з державною символікою України і подарував їх офіцерам Центру Забезпечення Реалізації Договорів (ЦЗРД) у м. Львові. Це були перші знаки, що наочно засвідчували світові появу української національної армії. 1993 року в Україні був виготовлений нарукавний знак, який фактично повторював канадський варіант. Внизу цього знака з'явився напис з назвою підрозділу «Центр верифікації» [395, с. 14].

До моменту виходу наказу Міністра оборони України «Про введення в дію Правил носіння військової форми одягу військовослужбовцями Збройних Сил України» свої нарукавні знаки із власною символікою мала військова частина 39288, 23-тя аеромобільна бригада, 1-ша аеромобільна дивізія, бригада аеромобільних військ, що дислокувалася у м. Хирові, управління і штаб бригади морської піхоти, частини Військово -Повітряних сил та багато інших.

Із виходом зазначеного наказу набула сили тенденція до заборони нару кавних знаків, не передбачених наказом, що власне відповідало традиції Радянської армії. Ситуація докорінно змінилася восени 1996 року, коли міністр оборони України генерал армії України О. Кузьмук дав розпорядження про розробку символіки військових частин та з'єднань. Було поставлене завдання відпрацювати ескізи нарукавних знаків і подати їх через Головне управління виховної роботи до міністерства для розгляду та затвердження. Одночасно створено комісію з доопрацювання військової символіки, яку очолив перший заступник міністра оборони України генерал-полковник І. Біжан.

Хоча комісія зосередила свою увагу на відпрацюванні проектів знаків класної кваліфікації, все ж її робота позитивно вплинула і на стан розробки і впровадження нарукавних знаків. У видах Збройних сил та військових округах були створені геральдичні комісії. Як результат з 'явилися нові нарукавні знаки. В основу символіки військових частин покладений принцип використання на ціональних традицій тієї місцевості, де дислокувалася частина.

Окремо слід сказати про систему нарукавних знаків 72-ї механізованої дивізії авторства В. Пекного. Передусім вона цікава єдиним стилем нарукавних знаків. Емблема 72-ї механізованої дивізії Збройних Сил України виконана на основі історичного герба Білої Церкви (лук з натягнутою тетивою, на якій три стріли). У символіці частин використана традиційна військова арматюра (гармати, мечі, сучасна зброя), а також оригінальні символи родів військ і спеціальних військ, до яких належать частини. Форма єдина для всіх підрозділів дивізії, а зміст змінюється відповідно до призначення конкретного підрозділу та місця його розташування. Кожна військова частина, що входить до складу дивізії, отримала свій геральдичний символ. Він використовується у поєднанні із гербом міста, в якому дислокується частина Це перший зразок цілісної системи нарукавних знаків [128, с. 4].

За основу символіки найстаршого військового формування Збройних Сил України 51-ї механізованої дивізії, розташованій на Волині, було взято знак Волині білий лапчатий хрест на червоному тлі з поєднанням герба міста Володимира-Волинського у червоному полі срібний св. Юрій Змієборець, що вражає списом Змія [408, с. 9].

Цей принцип застосовано при розробці нарукавних знаків для 66-ї, 128-ї та 93-ї механізованих дивізій [386, с. 10], 30-ї танкової дивізії [127, с. 168], 51-ї окремої гвардійської механізованої бригади [384, с. 11].

Відомо, що Збройні Сили України беруть активну участь у миротворчих операціях під егідою ООН і заслужили високий авторитет серед міжнародної спільноти. Вони здійснювали свою миротворчу місію в колишній Югославії, краю Косово, Сьерра-Леоне, Південному Лівані, Кувейті, Іраку. Всі миротворчі контингенти мали свою символіку, зокрема, нарукавні емблеми.

Один з перших миротворчих підрозділів був створений в 1996 році. Це спільний українсько -польський батальйон. Розроблена М. Слободянюком емблема спільного батальйону поєднувала символіку України та Польщі. Емблема мала простий вигляд: у щиті сполучалися кольори національних прапорів України і Польщі, а вгорі на смузі містилася скорочена назва батальйону. Емблема опрацьовувалася у двох варіантах: для української частини у правому геральдичному півполі були українські кольори, а назва подавалася кирилицею «УКРПОЛБАТ»; для польської частини у першому півполі були польські кольори, а назва писалася латинкою « POLUKRBAT». Це підкреслювало рівність обох національних частин батальйону. Емблему для української частини виготовлено у серпні 1996 року (розміром 72х87 мм). Польський варіант з'явився пізніше (у 1998 році) і розміри його були меншими (59х79). Батальйон виконував завдання у складі сил НАТО з підтримки миру в краю Косово [388, с. 11]. Емблеми миротворчих підрозділів відображали, як правило, державну приналежність, зміст діяльності, назву підрозділу, національні кольори.

Для особового складу контактного пункту операції НАТО «Активні зусилля» була розроблена нарукавна емблема (автор проекту капітан 3-го рангу В. Староселець). Затверджена вона 17 липня 2007 року начальником Генерального Штабу Головнокомандувачем Збройних Сил України генерал полковником С. Кириченком [263, с. 1].

Нарукавна емблема являє собою круглий щит чорного кольору з кантом у вигляді стилізованого морського каната золотого кольору. Діаметр щита 80 мм. На щиті зображено елемент емблеми Організації Північноатлантичного дого вору на тлі чотирьох блискавок та двох перехрещених якорів. Блискавки уособлюють основне завдання частини, якорі символізують її участь у морських походах та належність до Військово-Морських сил. Вище розміщено абревіатуру «ОАЗ» операція «Активні зусилля». Елемент емблеми НАТО ви конано синіми та срібними кольорами, блискавки червоні зі срібними облямів ками, літери червоні, якорі золоті [263, с. 1].

У зв'язку з формуванням нової структури у Збройних Силах України Військової служби правопорядку постала потреба в опрацюванні її символіки [278]. Емблема Військової служби правопорядку в Збройних Силах України являє собою вписану в коло багатопроменеву зірку білого металу з 8 великими, а між ними 24 малими променями. У центрі зірки овальний медальйон синього кольору із зображенням лекторського пучка з двосічною сокирою, накладеного на два схрещені мечі вістрям униз. Медальйон має два пружки, між якими на малиновому тлі напис: «Військова служба правопорядку». Усі зображення, пружки медальйона, напис жовтого кольору [529, с. 106]. Нарукавний знак військовослужбовців ВСП круг діаметром 75 мм полинового кольору, у центрі якого розміщено емблему ВСП. Кант нарукавного знака жовтого кольору. Емблема на комір і погони військовослужбовців ВСП восьмикутна зірка золотого кольору з розбіжними двогранними променями, накладена на вінок з дубового листя [127, с. 90].

Нагрудний знак військовослужбовців ВСП виготовлена з білого металу овальна багатопроменева зірка з 8 великими, а між ними 24 малими променями. У центрі зірки чотирикутний щит, покритий емаллю синього ко льору з подвійними пружками жовтого металу, накладений на два схрещені мечі вістрям униз. У щиті зображення прямого рівностороннього хреста з розбіжними кінцями малинового кольору й пружками золотого кольору, посередині вміщено зображення Знака Княжої Держави Володимира Великого. Між пружками щита напис «Військова служба правопорядку» на малиновому емалевому тлі. Зображення мечів і написи жовтого металу. Розмір нагрудного знака: висота 65 мм, ширина 55 мм. Зворотний бік нагрудного знака ввігнутий, з нарізним штифтом і гайкою для прикріплення до одягу.

Систему символіки Збройних Сил України доповнює символіка Головного управління розвідки Міністерства оборони України, яка відображає специфіку й особливості її діяльності, та нагороди. У Головного управління розвідки Міністерства оборони України це герб і заохочувальні відзнаки «Зірка Слави», «Почесна відзнака» й медалі «За мужність при виконанні спеціальних завдань» та «15 років воєнної розвідки України» [135, с. 144].

Нарукавні емблеми кораблів та частин Військово -Морських сил України з'явилися трохи пізніше, ніж в інших видах Збройних Сил України у 1994 році. Це пов'язано зі складними проблемами створення українського флоту. Перший крок в утвердженні української символіки зробив командувач ВМС України віце-адмірал Б. Кожин, нашивши на рукавах свого кітеля замість зірки Тризуб. Це викликало величезне обурення серед противників розподілу флоту й створення Військово -Морських сил України. Водночас цей факт ще раз продемонстрував вагу символів для держави в цілому і її Збройних Сил зокрема [133, с. 120].

Аналіз розвитку військово -морської символіки свідчить, що до 1997 року її становлення йшло в річищі загального розвитку символіки Збройних Сил. Опрацьовувалися різноманітні проекти, які потім надсилались до Міністерства оборони, де їх розглядали, але до практичного впровадження справа не доходила. За такої ситуації, як військовики інших видів Збройних Сил, так і на флоті військові моряки самостійно почали впроваджувати свої проекти. Першими були нарукавні знаки морських піхотинців, бригади спеціальних операцій і частин берегової оборони [128, с. 62]. Свою нарукавну емблему створили моряки фрегата «Гетьман Сагайдачний». Це була скромна емблема із символом корабля головою вовка на тлі козацького прапора у вигляді малинового полотнища з жовтим хрестом посередині. Носили її у верхній частині правого передпліччя. Трохи нижче нашивали прямокутник синьо жовтого кольору з чорним написом «Україна».

Наприкінці 1994 р. у Львові виготовили ще три нарукавні емблеми: для управління 1-ї бригади надводних кораблів, фрегата «Гетьман Сагайдачний» та корабля управління «Славутич». Основою всіх трьох емблем був єдиний символ військово-морський прапор України, доповнений написами «ВМС УКРАЇНИ» та назвами підрозділів (1 БрНК, U-130, U-510) [472, с. 10].

Із затвердженням у 1994 р. загальновійськових нарукавних знаків було запроваджено знак і для Військово -Морських сил України. Проте він не відповідав вимогам моряків, тож вони далі пропонували нові проекти. Основну ро боту щодо розроблення нарукавних знаків для українського флоту виконали члени Севастопольського геральдичного клубу «Мадрид» Ю. Лужецький та О. Хлобистов і геральдичного товариства «Геракле».

У березні 1997 року наказом заступника Міністра оборони України Командувача Військово -Морськими силами України адмірала М. Єжеля було введено в дію положення про новий нарукавний знак «Військово -Морські Сили України» (автор О. Хлобистов) та про нарукавний знак частин ВМС України (автор В. Руденко, севастопольський художник).

Досвід іноземних флотів свідчить, що корабельні символи часто побудовані за єдиним принципом: щит круглої чи ромбовидної форми, на тлі якого розміщена емблема, обрамлена канатом; у верхній частині планка з назвою ко рабля, а вгорі щит вінчає корабельна корона. Цей досвід врахував севастопольський художник В. Руденко, котрий розробив досить оригінальну загальну основу корабельних символів, яка не копіювала іноземних аналогів, і водночас відповідала кращим світовим зразкам [224, с. 48].

За основу емблеми був узятий військово -морський прапор. Створена загальна основа корабельних символів мала форму щита, облямованого якірними ланцюгами із дев'яти ланок. Горішні ланки кріпляться до жвакогалсів, а долішні до пластини стилізованої лапи якоря, на якій містилася назва корабля чи військової частини. Вінчає щит малий Державний герб України. Таким чином, була визначена форма нарукавної емблеми. Далі екіпажі кораблів та інших військових частин за власним бажанням розробляли свої емблеми. Перші нарукавні емблеми встановленого зразка з'явилися у моряків Севастопольского військово-морського інституту ім. П. Нахімова та фрегата «Гетьман Сагайдачний» флагмана ВМС України.

З метою реалізації на українському флоті вимог «Концепції розвитку си мволіки, прапорництва та емблематики Збройних Сил України та інших військових формувань, передбачених законодавством України», відповідно до Указу Президента України від 18 травня 2000 р. № 694 «Про впорядкування геральдичної справи в Україні» та від 30 листопада 2000 р. № 1271 «Про геральдичні знаки, емблеми і прапори центральних органів виконавчої влади України» у лютому 2001 року було створено Геральдичну Раду ВМС України [472, с. 10 11]. Для підготовки робочих матеріалів до розгляду на засіданні Геральдичної ради створено позаштатну історико-геральдичну групу, яку очолив старший викладач Севастопольского військово-морського інституту ім. П. Нахімова капітан 2 рангу О. Хлобистов.

Геральдична група уважно проаналізувала стан геральдичної справи у ВМС України, ознайомилася з традиціями в галузі емблематики, які склалися у військових моряків закордонних країн, що мають значний геральдичний досвід. В результаті цієї роботи було зроблено важливі висновки та висловлено прак тичні рекомендації. Зокрема, впроваджена форма нарукавної емблеми залиша ється лише виключно для кораблів та носиться корабельним складом. Іншим підрозділам для управління ВМС, управління об'єднання, управління з'єднання, управління дивізіону і Севастопольского військово -морського інституту рекомендована система різних форм щитів. Рекомендовано вживати щити синього кольору барви моря; колір канта вибирати на підставі традиційних кольорів родів ВМС, а саме: для корабельного складу жовтий; для морської піхоти та берегової охорони червоний; для авіаторів блакитний; для частин технічного, тилового, медичного та фінансового забезпечення малиновий. Оскільки емблематика повинна промовляти мовою символів, а не літер, рекомендовано запобігати використанню іменних назв підрозділів на емблемах. При розробці емблем кораблів враховувати передусім їхні іменні назви, а не призначення, що дає змогу в майбутньому передавати назву та емблему кораблю-наступнику як естафету, а кораблі, які мають іменну назву міста, неодмінно мають використовувати в емблемі його герб або основні елементи герба. Водночас, кораблі, які мають іменну назву видатного діяча, повинні містити в емблемі основні елементи його родового герба, якщо ця особа мала такий герб. Кораблям чи підрозділам, які мають іменну назву чи почесне найменування видатного діяча, не рекомендується використовувати їхні портретні зображення в нарукавних знаках, але допускаються такі зображення на нагрудних знаках.

При розробці емблем будь-яких підрозділів враховувати насамперед їхнє призначення, історію розвитку, не рекомендується використовувати національні державні символи Державний герб, Державний прапор та військово-морський прапор ВМС ЗС України. Новостворювані емблеми, по змозі, мусять бути лаконічними, легко читатися.

Опрацьовані емблеми подавалися на експертизу до Воєнно-геральдичної служби Генерального штабу Збройних Сил України і після затвердження впроваджувалися у флотське життя.

Проте створення символіки українського флоту мало і недоліки, які зде більшого полягали у відсутності керівного органу ВМС, котрий міг би очолити роботу з розробки символіки, проводити експертизу та реєстрацію проектів емблем кораблів і військових частин. Тому важливою подією слід вважати створення в лютому 2001 року Геральдичної Ради ВМС України, що дало змогу впорядкувати процес розвитку геральдичної справи у ВМС України.

Систему символів і емблем Військово-Повітряних сил України з 1993 року почaв розробляти В. Ляxов. Він вивчaв історію вітчизняної військової aвiaцiї, зaрубiжний досвід, студiювaв праці з герaльдики, емблематики та фалеристики. В результаті, у творчому змаганні з іншими розробниками його пропозиції Командування ВПС прийняло як базові.

В. Ляхов розробив понад 50 типів нагрудних і нарукавних емблем підрозділів, частин, з'єднань та служб ВПС України. Конфігурація й облямування щита, колір стрічки й напису на ній дають змогу визначити статус формування, поле щита завжди синього кольору. Емблеми частин, підрозділів і з'єднань, зображені на нашивках, розроблено з урахуванням побажань військовослужбовців. Відмітна риса їх розмаїтість, а проте, можна простежити й певні закономірності: винищувачі полюбляють зображення стріл і хижаків з родини котячих; у бомбардувальників найчастіше фрагментарне зображення сокола (голова, лапа з розчепіреними пазурами) або ж бомба; серед транспортників найпопулярніші силуети літаків; військово-навчальні заклади не уявляють своїх емблем без лаврових вінків і розгорнутих книжок [481, с. 122].

Централізоване затвердження знаків сприяло сформуванню стрункої одностайної системи відзнак, що відбивають національний характер українських ВПС. Доручивши проектування знаків і емблем відповідальному фахівцеві, українські авіатори дістали досконалу систему відзнак.

В основу системи знаків українських авіаторів покладено зображення со кола птаха українських степів, оспіваного в народній творчості. На знаках літно-підйомного складу силует сокола поєднується зі схрещеними шаблею і перначем, на які покладено щит, на блакитному полі котрого зазначено клас фахівця. Знаки наземного складу являють собою трохи згорнені крила в по єднанні з фаховою емблемою і вінком [380, с. 10].

Розміри знаків уодноманітнено: літного складу 75 х 35 мм, підрозділів забезпечення 70 х 22 мм, парашутистів, ювілейні й заохочувальні 45 x 40. Продумана композиція сприяє доброму візуальному сприйняттю знаків на одностроях військовиків. Знаки виготовлено з важкого металу (білого або жовтого залежно від класу фахівця) чи у вигляді гаптованих нашивок. Металеві знаки кріпляться до одягу за допомогою нарізного шпеня і гайки. Нині в тому чи іншому варіанті виготовлено знаки пілотів, штурманів, фахівців зв'язку й забезпечення польотів, тилу, парашутно-десантної і пошуково-рятувальної служб. Перше вручення знаків відбулося на урочистих зборах 29 серпня 1998 р. в День ВПС України.

Размещено на Allbest.ru