Категорійний базис забезпечення воєнно-економічної стійкості держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Університет економіки та права «КРОК»

Категорійний базис забезпечення воєнно-економічної стійкості держави

Онофрійчук Андрій Петрович кандидат економічних наук, докторант

м. Київ



Анотація

Проблема формування нової якості вітчизняного сектору безпеки і оборони в умовах безпрецедентних викликів передбачає набуття рис, притаманні стійким системам, а саме: безперебійне функціонування у нормальному (штатному) режимі, адаптація до умов, що змінюються; здатність витримувати неочікувані удари; відновлення після руйнівних наслідків явищ/дій будь-якої природи до бажаної рівноваги (на попередньому або на новому рівні) за умови збереження безперервності процесу управління.

В умовах війни Україна стикнулася із необхідністю посилення національної стійкості у воєнно-економічній сфері, що обумовило доцільність та теоретичне обгрунтування виокремлення воєнно-економічної стійкості в якості підсистеми національної системи стійкості.

Зазначене обумовлює необхідність обґрунтування концептуальних положень забезпечення воєнно-економічної стійкості держави з використанням існуючого досвіду України в умовах війни та позитивного зарубіжного досвіду щодо забезпечення стійкості держави і суспільства у сфері національної безпеки в цілому.

Метою статті є висвітлення матеріалів щодо обґрунтування структури та змістовного наповнення категорійно-понятійного базису забезпечення воєнно-економічної стійкості держави з метою формування нової якості сектору безпеки і оборони, на прикладі України.

Для забезпечення систематизації опису, пояснення та розробки управлінського інструментарію забезпечення воєнно-економічної стійкості держави, запропоновано схему категорійного апарату теоретичних основ воєнно-економічної стійкості держави, введено нові категорії і поняття (воєнно-економічна стійкість (ВЕС), забезпечення ВЕС та система забезпечення ВЕС), уточнено змістовне наповнення деяких існуючих понять (воєнно-економічні інтереси, воєнно-економічна готовність та спроможність, загрози тощо), а також здійснено їх змістовне наповнення й встановлено логічні зв'язки між ними.

Обґрунтовано структуру та завдання технології забезпечення воєнно- економічної стійкості держави, об'єкти та суб'єкти, систему принципів та методів забезпечення воєнно-економічної стійкості. У висновку наголошено: запропонований категорійний апарат дозволяє забезпечити систематизацію опису, пояснення та розробку підходів, методів та відповідного управлінського інструментарію в процесі забезпечення воєнно-економічної стійкості держави. Наведена система категорій і понять охоплюють основні аспекти забезпечення воєнно-економічної стійкості України і є теоретичною основою для розробки методології її забезпечення.

Ключові слова: національна стійкість, воєнно-економічна стійкість, категорійний базис, воєнно-економічні інтереси, система забезпечення воєнно-економічної стійкості.



Abstract

Onofriychuk Andrii Petrovych Candidate of Economic Sciences, Doctoral Student, University of Economics and Law "KROK", Kyiv

CATEGORICAL BASIS FOR ENSURING THE MILITARY- ECONOMIC RESILIENCE OF THE STATE

The problem of forming a new quality of the domestic security and defense sector in the face of unprecedented challenges involves the acquisition of features inherent in stable systems, namely: uninterrupted functioning in normal (normal) mode, adaptation to changing conditions; the ability to withstand unexpected blows; recovery from the destructive consequences of phenomena/ actions of any nature to the desired equilibrium (at the previous or at a new level), provided that the continuity of the management process is maintained.

During the war, Ukraine faced the need to strengthen national resilience in the military-economic sphere, which led to the expediency and theoretical justification for the allocation of military-economic resilience as a subsystem of the national resilience system.

This necessitates the substantiation of conceptual provisions for ensuring the military-economic resilience of the state using the existing experience of Ukraine in the conditions of war and positive foreign experience in ensuring the resilience of the state and society in the field of national security as a whole.

The aim of the article is to highlight the materials on substantiating the structure and content of the categorical-conceptual basis for ensuring the military- economic resilience of the State in order to form a new quality of the security and defense sector, on the example of Ukraine.

In order to ensure the systematization of the description, explanation and development of management tools for ensuring the military-economic resilience of the State, the scheme of the categorical apparatus of the theoretical foundations of the military-economic resilience of the State is substantiated, new categories and concepts (military-economic resilience (MER), MER provision and MER support system are introduced), the content of some existing concepts (military-economic interests, military-economic readiness and capability, threats, etc.) is clarified, and Their content is also carried out and logical connections between them are established.

The structure and tasks of the technology for ensuring the military-economic resilience of the state, objects and subjects, the system of principles and methods for ensuring military-economic resilience are substantiated. In conclusion, it is emphasized: the proposed categorical apparatus allows to ensure the systematization of the description, explanation and development of approaches, methods and appropriate management tools in the process of ensuring the military-economic resilience of the State. The presented system of categories and concepts covers the main aspects of ensuring the military-economic resilience of Ukraine and is the theoretical basis for the development of a methodology for its provision.

Keywords: national resilience, military-economic resilience, categorical basis, military-economic interests, system of military-economic resilience.



Постановка проблеми

Формування системи національної стійкості у сфері забезпечення національної безпеки та оборони останнім часом обумовлено розширенням спектру нових загроз у результаті зростання глобальної взаємозалежності та невизначеності. За таких умов забезпечення безпеки силами національних держав стає надзвичайно складним завданням і потребує нових підходів, зокрема, розробки національних безпекових стратегій з урахуванням принципів забезпечення національної стійкості.

Проблема формування нової якості вітчизняного сектору безпеки і оборони в умовах безпрецедентних викликів передбачає набуття рис, притаманні стійким системам, а саме: безперебійне функціонування у нормальному (штатному) режимі, адаптація до умов, що змінюються; здатність витримувати неочікувані удари; відновлення після руйнівних наслідків явищ/дій будь-якої природи до бажаної рівноваги (на попередньому або на новому рівні) за умови збереження безперервності процесу управління.

В Україні практичні кроки з розбудови системи національної стійкості випереджають їх теоретичне обґрунтування [1-2].

Водночас на сьогодні спостерігається відсутність єдиних принципів, процесів і механізмів забезпечення національної стійкості на державному, регіональному та місцевому рівнях. Не вирішено також питання законодавчого, інституційного, методологічного забезпечення функціонування національної системи стійкості та взаємодії суб'єктів її забезпечення, в тому числі через відсутність чітко визначеної термінології.

Зазначене обумовлює необхідність наукового обгрунтування системи категорій і понять, пов'язаних із забезпеченням національної стійкості в цілому, так і в розрізі її окремих складових.



Аналіз останніх досліджень і публікацій

Питанням формування концепту національної стійкості (англ. national resilience), у тому числі, у сфері безпеки, присвячені праці Bourbeau P., Evans B., Reid J., Zebrowski C., Kaufmann M., Cavelty M., Kristensen K., Martin-Breen P., Anderies J., Lasconjarias G., Proag V., Rensel D., Walker J., Cooper M., Fjader C., Chandler D., О.Резникової, А.О. Місюри, В.О. Паливоди. Т.В. Брежнєвої та ін. [3-18].

Натомість недостатньо досліджені питання щодо логіки вибору та змістовного наповнення категорій і понять, пов'язаних із забезпеченням стійкості у воєнно-економічній сфері.

Постановка завдання: метою статті є висвітлення матеріалів щодо обґрунтування структури та змістовного наповнення категорійно-понятійного базису забезпечення воєнно-економічної стійкості держави з метою формування нової якості сектору безпеки і оборони, на прикладі України.

Виклад основного матеріалу

Для забезпечення систематизації опису, пояснення та розробки управлінського інструментарію забезпечення воєнно- економічної стійкості держави, необхідно сформувати категорійний апарат теоретичних основ воєнно-економічної стійкості держави, уточнити змістовне наповнення деяких категорій і понять та ввести нові, а також встановити логічні зв'язки між ними. Узагальнена схема категорійного апарату, що побудована за формою, запропонованою в роботі В. Пономаренка [19, с. 129], подана на рис 1.

Під воєнно-економічною стійкістю держави в роботі пропонується розуміти спроможність держави ефективно протистояти загрозам в воєнно- економічній сфері, адаптуватися до змін безпекового середовища, підтримувати стале функціонування, швидко відновлюватися до бажаної рівноваги після кризових ситуацій на основі узгодження воєнно-економічних потреб та воєнно-економічного потенціалу держави, насамперед, за рахунок:

збалансування обсягів оборонних видатків з можливостями національної економіки з урахуванням використання додаткових ресурсів, отриманих від іноземних держав;

розвитку оборонно-промислового комплексу (ОПК);

розвитку військово-технічного співробітництва України з іноземними державами та міжнародними організаціями (ВТС);

оптимізації сектору забезпечення економіки ЗСУ (військова логістика) в умовах впливу внутрішніх і зовнішніх загроз мирного часу та гарантування стійкого функціонування воєнної економіки в період збройного протистояння.

Таке розгорнуте визначення дозволяє окреслити основні складові воєнно- економічної стійкості та визначити їх функціональну спрямованість, що є основою розробки відповідного управлінського інструментарію, що повинен бути використаний в процесі забезпечення воєнно-економічної стійкості держави.

Розглянемо далі відмінності між аспектами воєнно-економічної безпеки (ВЕБ), воєнно-економічної стійкості (ВЕС) та воєнно-економічному опіру (ВЕО). В просторовому відношенні вони взаємопов'язані, але по суті це різні поняття. Насамперед ВЕБ має превентивний та ініціативний характер, її мета полягає в тому, щоб убезпечити державу та її громадян від небезпек у воєнно- економічній сфері, розрізнити та обстежитися методами знань і вимог законодавства або оцінити небезпеки в світлі минулих випадків.

ВЕБ як методика полягає в тому, щоб проактивно упереджувати розгортання ризику або в гіршому випадку подолати його якомога раніше. У ВЕБ є конкретні цілі, а швидкість її досягнення - незаперечна. Тоді як ВЕС - це сукупність ініціативних та сприйнятливих заходів, спрямованих на зменшення ефекту небезпек (зокрема шляхом мінімізації зовнішніх і внутрішніх уразливостей), а не на їх остаточне уникнення.

Досліджуючи принципову відмінність концепту національної безпеки та національної стійкості в цілому, О. Резнікова зазначає, що «в системі національної стійкості поняття «суб'єкт» і «об'єкт» не є жорстко розмежованими» [16, с. 172]. Такі інститути як держава, суспільство, підприємство перестають вважатися об'єктом загрози, починають набувати якостей і спроможностей для протидії явищам і процесам, формуючи власну стійкість.

Також важливим для розуміння поняття ВЕС є порівняння понять стійкість (resilience) і опір (resistance). Опір часто розуміють як здатність системи впоратися із негайними наслідками стресових ситуацій і забезпечити повернення її до нормального функціонування в умовах, подібних до тих, які передували події [20]. Проте опір може спричинити стійку дисфункцію системи в зміненому середовищі. У свою чергу стійкість - це «більше ніж міцність і здатність переносити біль; це здатність знаходити приховані внутрішні сили та ресурси, щоб ефективно впоратися з тривалою кризою, стійкість є вищою мірою адаптації та гнучкості» [21, с. 106].

Забезпечення воєнно-економічної стійкості держави передбачає комплекс дій, спрямованих на: ідентифікацію, визначення, аналіз, оцінку та прогнозування існуючих та потенційних внутрішніх та зовнішніх ризиків та загроз, уразливості воєнно-економічній стійкості, реагування на загрози, адаптацію до змін безпекового середовища, підтримку сталого функціонування об'єкту забезпечення до, під час і після настання кризової ситуації, розроблення системи превентивних заходів щодо забезпечення готовності країни в воєнно-економічній сфері до негативних впливів з урахуванням використання внутрішніх та зовнішніх спроможностей.



Рис. 1. Схема категорійного апарату воєнно-економічної стійкості держави. Джерело: складено автором

Національні інтереси України - це життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян; європейська та євроатлантична інтеграція. Фундаментальні національні інтереси України закріплено Законом України «Про національну безпеку України» від 21.06.2018 N 2469-VIII.

Для забезпечення реалізації фундаментальних національних інтересів у воєнно-економічній сфері, в свою чергу можна виокремити воєнно- економічні інтереси держави: виділення необхідних ресурсів для досягнення заданого рівня воєнної безпеки держави та національної стійкості, їх раціонального використання, синхронізації стратегічних планів соціально- економічного розвитку з військовим плануванням; розробка, виробництво, розповсюдження та кінцеве використання сучасного озброєння та військової техніки із використанням міжнародного військово-економічного та військово- технічного співробітництва; досягнення максимально можливої військово- економічної ефективності за рахунок ресурсів, що використовуються в обороні країни.

Воєнно-економічна готовність - це здатність держави швидко і належним чином реагувати на загрози, надзвичайні і кризові ситуації у воєнно- економічній сфері (адаптуватися до змін безпекового середовища, підтримувати стале функціонування, швидко відновлюватися до бажаної рівноваги після кризових ситуацій тощо). Готовність має досягатися завдяки ефективному функціонуванню всіх елементів системи забезпечення воєнно- економічної стійкості та налагодженню взаємодії з іншими компонентами зовнішнього середовища.

Воєнно-економічна спроможність -- це сукупність людських, матеріально-технічних та фінансових ресурсів суб'єктів забезпечення воєнно- економічної стійкості, що визначають їх потенціальні можливості ефективно протидіяти загрозам, надзвичайним і кризовим ситуаціям, забезпечити відновлення та стале функціонування воєнно-економічної сфери держави і суспільства, виражені у кількісних та якісних показниках.

Воєнно-економічна спроможність держави передбачає адаптивне до змін безпекового середовища та збалансоване з можливостями держави використання людського капіталу, інформаційних, матеріальних, фінансових ресурсів, їх підсилення ресурсами держав-партнерів.

Найбільш цінний оборонний капітал держави є людській ресурс- громадяни України на військовій службі та службі у військовому резерві.

Управління інформаційними ресурсами в силах оборони має ґрунтуватися на міжвідомчій взаємодії, об'єднаній системі керівництва силами оборони та їх взаємосумісності, поєднанні виконання функціональних завдань з постійним навчанням і розвитком, зокрема вивчення та використання євроатлантичних принципів, заохочення інноваційного мислення та дій.

Матеріальні ресурси у сфері оборони - військове майно, а також майно підприємств, що використовується для потреб оборони України.

Важливим ресурсом є сучасне високотехнологічне озброєння, військова та спеціальна техніка, забезпечення ракетами і боєприпасами сил оборони, яка забезпечує виконання ними покладених завдань. Оснащення сил оборони зазначеним ресурсом здійснюється з урахуванням нарощування можливостей національної оборонної промисловості, поступового збільшення обсягів фінансування потреб оборони, нарощування можливостей закупівлі (у т.ч. за умови додаткового фінансування) за імпортом, залучення інвестицій.

Нематеріальні ресурси у сфері оборони - інтелектуальні, інформаційні, науково-технічні та інші ресурси, що використовуються для забезпечення потреб сил оборони відповідно до законів України.

Фінансові ресурси у сфері оборони - кошти, визначені в межах закону про Державний бюджет України на відповідний рік для фінансування потреб національної оборони держави, а також кошти з інших не заборонених законодавством джерел. Фінансовий ресурс на потреби сил оборони визначається з використанням сучасних методів оборонного планування та управління оборонними ресурсами і з урахуванням можливостей державного бюджету країни для забезпечення належного утримання існуючих та реалізації пріоритетних проектів розвитку перспективних оборонних спроможностей.

Важливим ресурсом для сил оборони країни є також міжнародна технічна допомога та підтримка держав-партнерів у питаннях військової освіти та підготовки військ (сил), удосконалення систем управління, автоматизації, логістичного, медичного та іншого забезпечення, розвитку військово-технічного співробітництва.

Істотним ресурсом слід також вважати наявність розвинутої військової інфраструктури, об 'єднаної логістики та достатніх запасів матеріальних засобів, дієвої системи медичного забезпечення, що відповідають потребам сил оборони.

Вивільнення додаткових оборонних ресурсів для розвитку спроможностей сил оборони здійснюється шляхом позбавлення від надлишкових і застарілих спроможностей, впровадження енергоощадних технологій, удосконалення структури та раціонального управління особовим складом, ефективного та прозорого використання матеріальних і енергетичних ресурсів із мінімізацією корупційних ризиків.

Система забезпечення воєнно-економічної стійкості держави: це організована сукупність взаємопов'язаних елементів зовнішньої та внутрішньої стійкості держави у воєнно-економічній сфері, таких як: спеціальні органи та служби, об'єкти, національні інтереси та наукові підходи, нормативно-правова база, політика, стратегія, концепція, принципи, функції, завдання, методи та засоби, що спрямовані на забезпечення воєнно- економічної стійкості на державному, регіональному та місцевому рівнях.

Основними суб'єктами у системі забезпечення воєнно-економічної стійкості є органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства ОПК, установи, організації, структури громадянського суспільства, окремі громадяни, які є ініціаторами або учасниками процесів забезпечення воєнно- економічної стійкості [1]. Їх цілеспрямована діяльність здатна забезпечити набуття об'єктами необхідних характеристик, а саме: здатності ефективно протистояти загрозам будь-якого походження і характеру, адаптуватись до змін безпекового середовища, підтримувати стале функціонування системи воєнно-економічної стійкості, у т.ч. під час криз, швидко відновлюватися після перебування у кризовому стані до оптимального за визначених умов рівня рівноваги.

Важливими суб'єктами системи забезпечення воєнно-економічної стійкості країни є також суб 'єкти зовнішнього середовища, які є стратегічно значущими для розвитку військово-технічного співробітництва, здійснення фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання сфери ОПК та

ВТС: стратегічні постачальники ресурсів та послуг, споживачі, конкуренти, інші партнери.

Об'єктами забезпечення воєнно-економічної стійкості держави е:

фінансові та економічні (матеріальні) ресурси для задоволення потреб сил безпеки і оборони країни (оборонні витрати, оборонні закупівлі, запаси тощо); безпека оборона воєнний економічний

сили і засоби логістичного забезпечення - військові частини, установи, підрозділи ЗС України, інших складових сил оборони, які призначені для утримання запасів озброєння, військової та спеціальної техніки, матеріально-технічних засобів, їх підвезення, технічного обслуговування і ремонту, надання послуг та задоволення побутових потреб військ (сил);

система військово-технічного співробітництва, як сукупність міжнародних торговельно-економічних відносин, пов'язаних із розробленням, виробництвом, ремонтом, модернізацією, знищенням (утилізацією) та міжнародними передачами товарів військового призначення (експорт/імпорт), які здійснюються на підставі законодавства держави у повній відповідності з міжнародними нормами;

оборонно-промисловий комплекс, як сукупність науково-дослідних, випробувальних організацій і виробничих підприємств, які виконують розробку, виробництво і постановку на озброєння військової та спеціальної техніки, спорядження, боєприпасів як для збройних сил України, так і на експорт.

економічні транзакції суб'єктів господарювання сфери ОПК та ВТС, що відповідають вимогам і нормам законодавства;

персонал (керівні працівники; персонал, який володіє економічною інформацією, яка становить комерційну таємницю);

військова інфраструктура, матеріальні засоби праці та фінансові кошти (споруди, приміщення, устаткування, транспорт, валюта, коштовні речі, фінансові документи), що задіяні у діяльності щодо забезпечення воєнно- економічної стійкості;

інформаційні ресурси, в т.ч. з обмеженим доступом; засоби та системи комп'ютеризації діяльності суб'єкта господарювання; технічні засоби та системи охорони й захисту матеріальних та інформаційних ресурсів.

взаємодія - розвиток стратегічних відносин із ключовими іноземними партнерами, прагматичне співробітництво з іншими державами та міжнародними організаціями на основі національних інтересів.

Одним із завдань забезпечення воєнно-економічної стійкості держави є своєчасне ідентифікація загроз, виявлення вразливості та оцінка ризиків для запобігання їх розгортанню та/ або мінімізації їх негативного впливу.

Загрози воєнно-економічній стійкості держави- це явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють спроможність держави

забезпечувати економічну складову обороноздатності держави, містять небезпеку її сталому функціонуванню, швидкому відновленню до бажаної рівноваги після кризових ситуацій, ефективній адаптації до змін безпекового середовища.

Загрози воєнно-економічній стійкості, як правило, є гібридного типу -- їх реалізація спричиняє синергетичний ефект від одночасного застосування комбінованих методів впливу, які часто мають прихований характер або маскуються під інші процеси у рамках правового поля.

Загрози воєнно-економічній стійкості держави можна класифікувати за сферами впливу: зовнішньо-політичні, воєнні, науково-технологічні, фінансово-економічні, інформаційні, демографічні, екологічні тощо.

Кризова ситуація -- стан, що характеризується крайнім загостренням протиріч, значною дестабілізацією становища в воєнно-економічній сфері держави, у тому числі значним порушенням умов функціонування основних сфер економічного забезпечення обороноздатності держави, та потребує вжиття комплексу заходів для стабілізації ситуації на рівні, не нижчому за докризовий. Однією з передумов розвитку кризової ситуації може бути виникнення надзвичайної ситуації [22].

Уразливість -- наявність проблем, вад, недоліків, які породжують або посилюють схильність до порушення функціональності та/або піддатливість негативним впливам загроз у воєнно-економічній сфері.

Технологія забезпечення воєнно-економічної стійкості держави, з огляду на [19, с. 137] являє собою сукупність організаційних, обчислювальних і аналітичних операцій з переробки інформації, об'єднаних єдиною метою, що притаманна кожному з технологічних етапів: своєчасна ідентифікація загроз, виявлення вразливості та оцінка ризиків воєнно-економічній стійкості, запобігання або мінімізація їх негативних впливів, ефективне реагування та швидке і повномасштабне відновлення після виникнення загроз або настання надзвичайних та кризових ситуацій усіх видів, включаючи загрози гібридного типу, але не обмежуючись ними

Ці технологічні етапи можуть бути реалізовані за допомогою застосування методів і моделей опрацювання і аналізу інформації щодо прийняття управлінських рішень, а також інструментів когнітивного підходу їх реалізації, що синтезовані на базі визначених принципів і забезпечують досягнення мети на кожному з етапів.

Фундаментом категоріального апарату є завдання, в рамках яких приймаються управлінські рішення щодо забезпечення воєнно-економічної стійкості. Докладніше про перелік завдань, що вирішуються у забезпеченні воєнно-економічної стійкості наведено в роботі [23].



Висновки

Запропонований категорійний апарат дозволяє забезпечити систематизацію опису, пояснення та розробку підходів, методів та відповідного управлінського інструментарію в процесі забезпечення воєнно-економічної стійкості держави.



Література

1. Концепція забезпечення національної системи стійкості. Затверджено Указом Президента України від 27 вересня 2021 року № 479/2021.

2. План заходів з реалізації Концепції забезпечення національної системи стійкості до 2025 року. Затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2023 р. № 1025-р.

3. Bourbeau P. Resiliencism: premises and promises in securitization research. Resilience. 2013. No. 1:1. Pp. 3-17.

4. Evans B., Reid J. Exhausted by resilience: response to the commentaries. Resilience. 2015. No. 3:2. Pp. 154-159.

5. Zebrowski C. The nature of resilience.Resilience. 2013. No. 1:3. Pp. 159-173.

6. Kaufmann M. Emergent self-organisation in emergencies: resilience rationales in interconnected societies. Resilience. 2013. No. 1:1. Рp. 53-68.

7. Kaufmann M., Cavelty M. D., Kristensen K. S. Resilience and (in)security: Practices, subjects, temporalities. Security Dialogue. 2015. No. 46(1).Pp. 3-14.

8. Martin-Breen P., Anderies J. M. Resilience: A Literature Review. Bellagio Initiative, 2011.

9. Lasconjarias G. Deterrence through Resilience. NATO, the Nations and the Challenges of Being Prepared / Research Division - NATO Defense College, Rome. Eisenhower Paper. 2017. No. 7. Pp. 1-8.

10. Proag V. The concept of vulnerability and resilience.Building Resilience 2014: 4th International Conference on Building Resilience (8-10 September 2014, Salford Quays, UK). Procedia Economics and Finance. No. 18. Pp. 369-376.

11. Rensel D. J. Resilience - A Concept. Defense ARJ. 2015. Vol. 22. No. 3. Pp. 294-324.

12. Walker J., Cooper M. Genealogies of resilience: From systems ecology to the political economy of crisis adaptation. Security Dialogue. 2011. Vol. 42. No. 2. Pp. 143-160.

13. Fjader C. The nation-state, national security and resilience in the age of globalization. Resilience. 2014. No. 2:2. Pp. 114-129.

14. Chandler D. Beyond neoliberalism: resilience, the new art of governing complexity. Resilience. 2014. No. 2:1. Pp. 47-63.

15. Chandler D. Resilience and human security: The post-interventionist paradigm. Security Dialogue. 2012. No. 43(3). Рp. 213-229.

16. Резнікова О. Національна стійкість в умовах мінливого безпекового середовища: монографія / О.О. Резнікова. - Київ : НІСД, 2022. - 456 с.

17. А.О. Місюра, В.О. Паливода. Концептуальні підходи НАТО та ЄС до забезпечення стійкості держави і суспільства у сфері національної безпеки. Аналітична записка. НІСД, березень 2018 р.

18. Брежнєва Т.В. Стійкість як ключовий елемент колективної оборони НАТО // Стратегічні пріоритети.-2017.-№ 3 (44).-C. 13.

19. Пономаренко В. С. Стратегічне управління підприємством. - Харків: Основа, 1999. - 620 с.

20. Maru Y. (2010) Resilient regions: clarity of concepts and challenges to systemic measurement. Socio-economics and the Environment in Discussion (SEED) Working Paper Series 2010-04, CSIRO Sustainable Ecosystems, P. 1-37.

21. Ganor M., Ben-Lavy Y. (2003). “Community resilience: Lessons derived from Gilo under fire”, Journal of Jewish Communal Service 79, P. 105-108.

22. Стратегія національної безпеки України. Безпека людини - безпека країни. Затверджено Указом Президента України від 14 вересня 2020 року № 392/2020.

23. Онофрійчук А.П. Концептуальні засади забезпечення воєнно-економічної стійкості держави// Наукові інновації та передові технології. Серія «Економіка». 2024. №2 (30).- С. 900-913.

References

1. Kontseptsiya zabezpechennya natsional'noyi systemy stiykosti. Zatverdzheno Ukazom Prezydenta Ukrayiny vid 27 veresnya 2021 roku № 479/2021.

2. Plan zakhodiv z realizatsiyi Kontseptsiyi zabezpechennya natsional'noyi systemy stiykosti do 2025 roku. Zatverdzheno rozporyadzhennyam Kabinetu Ministriv Ukrayiny vid 10 lystopada 2023 r. № 1025-r.

3. Bourbeau P. (2013). Resiliencism: premises and promises in securitization research. Resilience. 2013. No. 1:1. Pp. 3-17.

4. Evans B., Reid J. (2015). Exhausted by resilience: response to the commentaries. Resilience. 2015. No. 3:2. Pp. 154-159.

5. Zebrowski C. (2013). The nature of resilience.Resilience. 2013. No. 1:3. Pp. 159-173.

6. Kaufmann M. (2013). Emergent self-organisation in emergencies: resilience rationales in interconnected societies. Resilience. 2013. No. 1:1. Pp. 53-68.

7. Kaufmann M., Cavelty M. D., Kristensen K. S. (2015). Resilience and (in)security: Practices, subjects, temporalities. Security Dialogue. 2015. No. 46(1). Pp. 3-14.

8. Martin-Breen P., Anderies J. M. (2011). Resilience: A Literature Review. Bellagio Initiative, 2011.

9. Lasconj arias G. (2017). Deterrence through Resilience. NATO, the Nations and the Challenges of Being Prepared / Research Division - NATO Defense College, Rome. Eisenhower Paper. 2017. No. 7. Pp. 1-8.

10. Proag V. (2014). The concept of vulnerability and resilience.Building Resilience 2014: 4th International Conference on Building Resilience (8-10 September 2014, Salford Quays, UK). Procedia Economics and Finance. No. 18. Pp. 369-376.

11. Rensel D. J. (2015). Resilience - A Concept. Defense ARJ. 2015. Vol. 22. No. 3. Pp. 294-324.

12. Walker J., Cooper M. (2011). Genealogies of resilience: From systems ecology to the political economy of crisis adaptation. Security Dialogue. 2011. Vol. 42. No. 2. Pp. 143-160.

13. Fjader C. (2014). The nation-state, national security and resilience in the age of globalization. Resilience. 2014. No. 2:2. Pp. 114-129.

14. Chandler D. (2014). Beyond neoliberalism: resilience, the new art of governing complexity. Resilience. 2014. No. 2:1. Pp. 47-63.

15. Chandler D. (2012). Resilience and human security: The post-interventionist paradigm. Security Dialogue. 2012. No. 43(3). Pp. 213-229.

16. Reznikova O.O. Zabezpechennya stiykosti derzhavy i suspil'stva do terorystychnoyi zahrozy v Ukrayini ta sviti. [Ensuring the stability of the state and society against the terrorist threat in Ukraine and the world]//Strategic Priorities.-2017.-№ 3 (44).-Pp.23-24.

17. A.O. Misyura, V.O. Palyvoda. Kontseptual'ni pidkhody NATO ta YES do zabezpechennya stiykosti derzhavy i suspil'stva u sferi natsional'noyi bezpeky. [Conceptual approaches of NATO and the EU to ensuring the stability of the state and society in the field of national security]. Analitychna zapyska. NISD, berezen' 2018 p.

18. Brezhnyeva T.V. Stiykist' yak klyuchovyy element kolektyvnoyi oborony NATO. [Resilience as a key element of NATO's collective defense] // Stratehichni priorytety.-2017.- № 3 (44).-Pp. 13.

19. Ponomarenko V. S. (1999). Stratehichne upravlinnya pidpryyemstvom [Strategic management of the enterprise]. - Kharkiv: Osnova, 1999. - 620 s. [in Ukrainian].

20. Maru Y. (2010) Resilient regions: clarity of concepts and challenges to systemic measurement. Socio-economics and the Environment in Discussion (SEED) Working Paper Series 2010-04, CSIRO Sustainable Ecosystems, P. 1-37.

21. Ganor M., Ben-Lavy Y. (2003). “Community resilience: Lessons derived from Gilo under fire”, Journal of Jewish Communal Service 79, P. 105-108.

22. Onofriychuk A.P. Kontseptual'ni zasady zabezpechennya voyenno-ekonomichnoyi stiykosti derzhavy. Naukovi innovatsiyi ta peredovi tekhnolohiyi. Seriya «Ekonomika». 2024. №2 (30).- S. 900-913.

Размещено на Allbest.ru

...