Позивні на фронті як комунікативний інструмент і формат соціальних зв’язків (за матеріалами інтерв’ю з учасниками російсько-української війни)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Головне управління морально- психологічного забезпечення Збройних Сил України

Позивні на фронті як комунікативний інструмент і формат соціальних зв'язків (за матеріалами інтерв'ю з учасниками російсько-української війни)

Олександр Филь, к.і.н., старший офіцер, полковник

Київ, Україна

Анотація

За матеріалами усноісторичних свідчень, здобутими шляхом проведення інтерв'ю з військовослужбовцями та на базі історіографічних досліджень, автор здійснює спробу проаналізувати особливості та значення використання позивних українськими військовими в різні періоди історії. Мета дослідження. Проаналізувати явище використання позивних серед військових та визначити його значення у налагодженні комунікацій серед військовослужбовців під час ведення бойових дій. Методологія спирається на історико- ретроспективний метод, що дозволив вивчити явище використання позивних військовослужбовцями українських військових формацій у різні часи та періоди, та метод критичного аналізу, що забезпечив розуміння значення того чи іншого позивного в контексті його використання військовими під час бойових дій. Наукова новизна. Позивні є невід 'ємною частиною фронтового побуту, однак спроба комплексного ретроспективного дослідження їх використання в різні періоди існування української армії буде здійснена ледь не вперше в вітчизняній історіографії. З огляду на те, що сучасні військовослужбовці Збройних Сил України активно використовують позивні під час російсько-української війни, новизну подібного дослідження важко переоцінити. Висновки. Традиція використання псевдонімів або позивних виникла ще за часів українського козацтва, розвинулася упродовж Української Революції та була присутня в новітніх конфліктах, таких як війна в Афганістані, АТО/ООС та повномасштабне вторгнення російських військ на територію України, що ознаменувало початок гарячої фази російсько-української війни 2014-2023 років. З огляду на здійснене дослідження можна сказати, що у випадку козаків мало місце вибору псевдо за принципом метонімії, тобто шляхом обрання найбільш характерної ознаки певної людини. В часи ж існування сучасної української армії позивні слугували та слугують перш за все для самовизначення та самоідентифікації певного військовослужбовця. Водночас, подібні позивні мали б забезпечувати адекватний рівень секретності задля того, щоб військовослужбовець не міг бути викритим за своїм позивним. Подібну мотивацію можна прослідкувати як у сучасному нам конфлікті з росією, так і в період розквіту української отаманщини та повстанського руху УПА. Таким чином, можна зробити висновок, що псевдоніми (псевдо, позивні) були присутні в різні епохи та є одним із об'єднуючих елементів боротьби багатьох поколінь за Незалежність України.

Ключові слова: позивні, псевдо, комунікація, УНР, УПА, АТО.

Abstract

Oleksandr Fyl,

Candidate of Historical Sciences (Ph.D.), Senior officer, colonel, Main Department of Moral and Psychological Support of the Armed Forces of Ukraine (Kyiv),

CALL SIGNS ON THE FRONT AS COMMUNICATION TOOL AND FORM OF SOCIAL RELATIONS (based on interviews with participants of the russian-Ukrainian war)

Based on the materials of oral history testimonies obtained through interviews with military personnel and a certain layer of historiographical research, the author attempts to analyze the features and significance of the use of callsigns by the Ukrainian military in different periods of history. The purpose of the study is to investigate the phenomenon of the use of callsigns among the military and to determine its significance in the establishment of communications among military personnel during hostilities. The methodology is based on the historical-retrospective method, which allowed to study the phenomenon of the use of callsigns by servicemen of Ukrainian military formations in different times and periods, and the method of critical analysis, which provided an understanding of the meaning of one or another callsign in the context of its use by the military during hostilities. Scientific novelty. Call signs are an integral part of front-line life, but an attempt at a comprehensive retrospective study of their use in different periods of the existence of the Ukrainian army will be carried out almost for the first time in Ukrainian historiography. Given the fact that modern servicemen of the Armed Forces of Ukraine actively use callsigns during the russian-Ukrainian war, the novelty of such research is difficult to overestimate. Conclusions. The tradition of using nicknames or callsigns dates back to the time of the Ukrainian Cossacks, developed during the Ukrainian Revolution and was present in modern conflicts, such as the war in Afghanistan, the Joined Forces Operation and the full-scale invasion of Russian troops into the territory of Ukraine, which marked the beginning of the Russian-Ukrainian hot phase war of2014-2023. In view of the research carried out, it can be said that in the case of the Cossacks there was a place to choose a pseudo name according to the principle of metonymy, that is, by choosing the most characteristic feature of a certain person. During the existence of the modern Ukrainian army, callsigns served and serve primarily for selfdetermination and self-identification of a certain serviceman. At the same time, such call signs should provide an adequate level of secrecy so that a serviceman cannot be exposed by his call sign. A similar motivation can be traced both in our current conflict with Russia and in the heyday of the Ukrainian ataman movement and the UIA insurgent movement. Thus, it can be concluded that pseudonyms (pseudo, callsigns) were present in different eras and are one of the unifying elements of the struggle of many generations for the Ukraine's Independence.

Keywords: call signs, nickname, communication, UPR, UIA, JFO.

Номінально вважається, що традиція присвоєння та використання позивних військовиками була започаткована у XVII ст. у сухопутних військах Франції. Отже, «ім'я війни», а саме так перекладається з французької термін військове прізвисько, є антропонімічним псевдонімом і використовується військовослужбовцями у фронтовому повсякденні. Псевдонімами зазвичай послуговуються для маскування справжніх імен, здійснення ідентифікації «свій-чужий», а також для запобігання витоку реальних особистих даних військовиків у випадку радіоперехоплення супротивником. Варто зазначити, що використання позивних або псевдо практикують також парамілітарні та недержавні збройні формування у різних країнах світу. позивний військовий комунікація бойовий

Відомо, що традиція присвоєння військовикам прізвиськ чи псевдо сягає сивої давнини. Достеменно невідомо, кому вперше спало на думку «перехрещувати» своїх товаришів за військовим ремеслом, однак ми можемо з достовірністю констатувати, що явище це було розповсюджене у багатьох цивілізаціях. Не залишилися осторонь цього процесу й українці.

На території сучасної України військові прізвиська з'явилися та поширилися ще за часів княжої доби, однак справжнього розквіту та розповсюдження замасковані імена набули у Війську Запорізькому. Зазвичай новоприбулі чи «кандидати в козаки», значною мірою шукачі ліпшого життя, втікачі від панщини та ті, що мали проблеми з законодавством у сусідніх країнах, отримували псевдоніми заради унеможливлення їх пошуку згідно з реальними даними.

Зокрема, дослідник історії українського козацтва Дмитро Яворниць- кий у своїй фундаментальній праці «Історія запорізьких козаків» пише: «Звичаї у запоріжців дивні, вчинки хитрі, а мова й вигадки гострі й переважно схожі на глузування». Цією рисою запорізьких козаків частково пояснюються й ті дивні прізвиська, котрі вони давали новачкам, що приходили в Січ: Гнида, Півторакожуха, Непийпиво, Неїжмак, Лупиніс, Загубиколесо, Задерихвіст, Держихвістпістолетом тощо. Людину малого зросту вони, в силу свого гумору, називали Махиною, великого зросту -- Малютою, шибеника -- Святошею, лінивого -- Доброволею, незграбного -- Черепахою; хто в них спалив курінь, той Палій, хто схожий на перепічку, той Корж, хто високий і тримається прямо, той Товкач і т д. .. ,»\

«Запорозькі прізвиська надавалися в різні часи й з різних мотивів, але основа їх появи була одна й та сама -- або пам'ятний вчинок людини, або незвичайна подія в її житті, або особлива риса її характеру, поведінки чи зовнішнього вигляду. В основу прізвищевих назв часто закладалися жарт, гумор, насмішка. Тому ці прізвиська експресивні, емоційно-оцінювальні. Тепер цю експресивність важко або й неможливо визначити. Тому вони не відрізняються від особових назв, даних колись як генетично автохтонні власні імена. Так, старий запорожець М. Корж розповідав, що своє прізвисько одержав тому, що, сходячи з могили Чортомлик, упав і скотився донизу, ніби корж... Присліпою назвали козака, який, перебуваючи на чатах, не помітив, як підійшла польська частина. Таких прізвиськ козак міг мати кілька. Нині ці прізвиська (уже прізвища) без прив'язування до ситуації, за якої їх дали тому чи іншому козакові, сприймаються емоційно нейтральними» Яворницький Д. Історія запорізьких козаків : у 3 т. Т 1. Львів: Світ, 1990. С. 177. Білоусенко П. Козацькі прізвища [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т 4: Ка-Ком / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. Київ: «Наукова думка», 2007. 528 с. URL: http://www.history.org.ua /?termin=Kozacki_prizvyshcha (дата звернення: 20.11.2023)..

Таким чином, з точки зору філології, можна констатувати, що на початковому етапі винайдення псевдонімів відбувалося за допомогою метонімії, тобто шляхом вигадування слова або словосполучення, значення якого переноситься на найменування іншого предмета, пов'язаного з властивим для даного слова предметом за своєю природою Єфімов Л., Ясінецька О. Стилістика англійської мови і дискурсивний аналіз. Вінниця: Нова книга, 2004. С. 48. Литвин В. Ю. Лексико-семантичний та стилістичний аналіз метонімій у статтях сайту BBC: науково-дослідницька робота дійсного члена МАН. Київ, 2019. С. 7-8..

Отже, можна виокремити наступні метонімічні особливості творення козацьких псевдонімів:

Використання характерної особливості предмета чи людини замість її назви або ім'я.

Використання назви символа, який був вживаний замість того, що він означає.

Використання інструмента, засобу, замість назви дії, для виконання якої він слугує .

УНР

Традицію надання прізвиськ та псевдо продовжили учасники перших визвольних змагань (1917-1922), тобто періоду створення власної держави в умовах Першої світової війни. Насамперед це було зумовлено необхідністю конспірації. Годі й говорити, що псевдо були розповсюджені в Революційній повстанській армії України під орудою Нестора Махна. Згадаймо хоча б одіозних соратників видатного керівника селянського повстанського руху, начальника розвідки армії Нестора Махна, Лева Зіньковського, більш відомого як «Льова Задов» Архірейський Д. Махновська веремія. Тернистий шлях революційної повстанської армії України (махновців) 1918-1921. Київ: Темпора, 2015. С. 200., або отамана Івана Марківа, який мав псевдоніми «Чорна Хмара» та «Іван Хмара» Гордієнко Г. Під щитом Марса. Філадельфія: видано накладом автора, 1976. С. 305.. Звичайно, в умовах збройної боротьби та підпілля мусили послуговуватися замаскованими іменами учасники визвольних рухів та низки квазідержавних утворень, зокрема повстанці Холодноярівської, Баштанської, Ямпіль- ської, Медвинської та інших республік, що діяли на теренах України. Зокрема, дослідники Роман Коваль та Анатолій Листопад, публікуючи неповний список учасників Медвинського повстання та повстання отамана Дмитра Цвітковського, наводять дані про використання повстанцями псевдо «Дніпро», «Дубинець», «Стовпчик», «Петюх», «Лебідь» Коваль Р., Листопад А. Неповний список медвинських повстанців та повстанців отамана Дмитра Цвітковського. Медвинське повстання: Спогади / Р. М. Коваль, П. Б. Гогуля. Бібліотека Історичного клубу «Холодний Яр». Київ: Історичний клуб «Холодний Яр»; Кам'янець-Подільський: «Медобори-2006», 2014. (Серія «Отаманія XX століття». Кн. 6). С. 132-149..

У міжвоєнний період набули особливої популярності партійні та літературні псевдоніми. Майже кожен з таких псевдо пов'язувався з літературним чи пластовим псевдонімом. Так, Хвильовий -- це і літературний, і партійний псевдонім громадського діяча 1920-30-х років Миколи Фітільова; Ольжич -- літературний і партійний псевдонім Олега Кандиби; Полтава -- псевдонім майора Петра Федуна.

ОУНІУПА

Варто зазначити, що псевдоніми в українському підпіллі деколи мали таємний зміст, який мав стосунок до члена ОУН, УПА через його практичну професійну приналежність (Чабан, Коваль, Лікар), вдачу чи характер (Веселий, Жвавий, Завзятий). Часто члени Української повстанської армії або Організації українських націоналістів отримували ймення за регіоном походження (Полтава, Гуцул, Волинянин). Псевдо могло бути пов'язане з флорою (Клен, Дуб, Береза) чи фауною (Тур, Лев, Лис). Прізвисько могло бути пов'язане з географічними назвами водоймищ (Буг, Дністер, Сян, Прут, Світязь), менше з топонімами, тобто назвою місцевості, регіону, населеного пункту (Говерла, Полтава) та інші.

Періодично псевдо членів підпілля повинні були змінюватися для того, щоб ускладнити викриття підпільної мережі через особу та убезпечити від репресій.

В Українській повстанській армії псевдоніми були не просто нормою життя, а необхідним атрибутом конспірації. Так, головний командир УПА генерал-хорунжий Роман Шухевич мав цілу низку псевдонімів: «Білий», «Дзвін», «Роман Лозовський», «Степан», «Чернець», «Чух», «Тур», «Тарас Чупринка», «Шух», «Борис Щука» Посівнич М. Нескорений командир. Львів: Літопис-УПА, 2008. С. 55.. Генерал-хорунжий Василь Кук, який по смерті Романа Шухевича зайняв посаду Головнокомандувача також послуговувався кількома псевдо: «Василь Коваль», «Ле», «Медвідь», «Юрко Леміш» «Леміш» став останнім позивним Василя Кука, який він носив аж до свого арешту агентами КДБ. Див. Понипаляк А. Останній командир УПА. Київ: Наш Формат, 2021. С. 198-199.. Начальник головного штабу УПА генерал- хорунжий Дмитро Грицай мав псевдоніми: «Перебийніс», «Дуб», «Олег», «Сірко». Діяч українського повстанського руху часів Другої світової війни, засновник УПА «Поліська Січ», генерал-хорунжий Тарас Боровець був більше відомий на псевдо Тарас Бульба, окрім того послуговувався ще й псевдонімами «Чуб» і «Ґонта». Цікаво, що в дитинстві майбутнього генерал-хорунжого за схожий на картоплину ніс старші діти прозвали «Бульбою». На що останній дуже ображався. Коли ж у школі Тарас прочитав повість Миколи Гоголя «Тараса Бульба», то почав своїм ім'ям пишатися, а згодом і обрав його в якості псевдо під час визвольних змагань 1938-1950 років Бульба-Боровець Т Армія без держави. Слава і трагедія українського повстанського руху. Вінніпег: Trident Press, 1981. С. 21.. До речі, останки Тараса Боровця спочивають на цвинтарі Святого Андрія в містечку Саут-Бауд-Бруці в окрузі Сомер- сеті штату Нью-Джерсі Сполучених Штатів Америки під подвійним прізвищем, одне з яких є його псевдо Бульба-Боровець.

Член Організації українських націоналістів, політичний діяч та історик Петро Мірчук акцентував, що «Українська Повстанська Армія -- це армія безіменних..., бо кожний боєць УПА від головного командира до звичайного рядовика закритий для сторонніх осіб і навіть для своїх приятелів псевдом, прибраним іменем» МірчукП. Українська Повстанська Армія 1942-1952. Мюнхен: Cicero, 1953. С. 11.. Учасники національно-визвольного руху свідчили, що підпільники ОУН та УПА отримували псевдоніми від своїх командирів, коли приймали присягу, або ж від побратимів. Нерідко псевдонім підпільники прибирали собі самі: «Спочатку псевдо прибирав сам учасник, а потім, коли псевдо міняли, то вже призначало керівництво», «Коли приймав присягу, то давали псевдонім», «Керівники самі собі прибирали псевда, а стрільцям надавали» Павликівська Н. Система і Структура Псевдонімів ОУН та УПА. Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 10: Проблеми граматики і лексикології української мови. 2011. Вип. 7. С. 275..

Підсумовуючи вищезазначене можна з упевненістю зауважити, що в середовищі ОУН та УПА псевдо вживалось в скороченому варіанті. Таке «несправжнє» або «хибне» ім'я було вкрай необхідне в підпільній роботі. Одна і та ж особа в різні періоди могла використовувати кілька псевдо. Водночас одне й те саме псевдо могли мати кілька осіб, оскільки вони могли не знати одне про одного.

З огляду на дотримання конспірації псевдонім мав бути не співзвучним зі справжнім іменем людини та не нагадувати рис зовнішності і характеру. Псевдонім також мав змінюватися залежно від місця перебування або при загрозі викриття. Керівник будь-якого рівня не повинен був знати псевдоніми підлеглих нижче, ніж на два ступені.

АФГАНІСТАН

Про використання псевдо розповів учасник радянсько-афганської війни 1979-1989 рр. полковник запасу, а нині -- головний зберігач фондів Центрального музею Державної прикордонної служби України Валерій Вишневський. Під час війни в Афганістані він був прапорщиком, секретарем комсомольської організації танкового батальйону 70-ї мотострілецької бригади, що дислокувалася в провінції Кандагар. «Між собою, як у побуті, так і під час проведення операцій за допомогою засобів зв'язку ми спілкувалися, послуговуючись прізвиськами. Ці «другі імена», в принципі, мали всі військовослужбовці підрозділу. Прізвиська могли утворюватися від конкретних прізвищ. Якщо у військовослужбовця було прізвище Чижов, то він гарантовано отримував прізвисько «Чиж», боєць з прізвищем Рибак, відповідно ставав «Рибою». Моє прізвище -- Вишнев- ський, однак в Афганістані мене називали не інакше як «Вишнею». Подібні трансформації, на мою думку, спрощували спілкування і створювали певний доброзичливий мікроклімат у військових колективах. Прізвисько могло також утворитися з огляду на характерні особливості того чи іншого індивідууму. Зокрема, на формування прізвиська міг вплинути зовнішній вигляд військовослужбовця. Особа високого зросту могла отримати прізвисько «Довгий», відповідно невеликого зросту -- «Шнурок». Гладкого чолов'ягу могли наректи «Кабаном», а худого -- «Сухим». На «хрещення» могли вплинути також риси характеру або темперамент військовослужбовця. До сміливого бійця могло приклеїтися прізвисько «Герой», до боягуза -- «Заєць». Нерозсудливого бійця могли наректи «Бешаном», інтелектуала -- «Академіком», хитрого -- «Лисом» і т. д.

Інший учасник радянсько-афганської війни 1979-1989 рр. полковник запасу Олександр Труфаненко, який під час війни був старшим лейтенантом, старшим інструктором оперативної групи Тахта-Базарського прикордонного загону Середньоазіатського прикордонного округу пригадав: «Позивні у прикордонників у Афганістані були не дуже «розповсюджені». Можливо через те, що афганці (мешканці Афганістану. -- Авт.) не розуміли російську мову, і особливо «кодуватися» (маскуватися) у прикордонників не було особливого сенсу... На виходах (бойових операціях.

О.Т.) у більшості випадків командири до бійців або бійці до командирів зверталися за прізвищами або званнями. Іноді боєць з довгим прізвищем, наприклад Аненков отримував ім'я «Анька», Козакевицький, відповідно, «Козак», Петро Іваненко -- «Петя» Інтерв'ю з полковником запасу Валерієм Вишневським 7 квітня 2023 р. Аудіо- запис. Особистий архів автора. Інтерв'ю з полковником у запасі Олександром Труфаненком 11 квітня 2023 р. Аудіозапис. Особистий архів автора..

Інший учасник радянсько-афганської війни, прикордонник, який з власних міркувань побажав залишитися невідомим, зауважив: «У нас позивні були цифровими. Все це з міркувань секретності. Тоді не було такого тренду, позначати себе позивними.». Про «цифровий формат» позивних згадує і Олександр Труфаненко: А так позивні були за «штатними» номерами підрозділів (застав. -- О.Т). В Афганістані прикордонники діяли у складі ММГ (мото-маневрових груп. -- Авт.) та ДШМГ (десантно-штурмові маневрові групи. -- Авт.). Ці прикордонні формування, в свою чергу, поділялися на застави, а застави -- на відділення. І от який номер був у офіцера або бійця у штатному списку застави -- такий у нього і був позивний. Єдиним сталим і незмінним був позивний у начальника ММГ -- «Перший». На вихід, тобто на операцію в начальника штабу ММГ позивний був -- «Другий», замполіт отримував, відповідно «Третій». Тобто позивні присвоювалися згідно штатного списку. Подібна практика існувала й на заставах ММГ» Там само..

Варто зауважити, що окрім знеособлених «цифрових» позивних у Прикордонних військах КДБ СРСР існували ще спеціальні позивні. Полковник Олександр Труфаненко розповів: «На операцію або, як в нашому середовищі було прийнято говорити, на вихід, присвоювалися спеціальні позивні. Наприклад, начальник ММГ -- «Буря-1», начальник штабу -- «Буря-2» і так далі. Командир гранатометного взводу мав позивний «Гермес-1». Цифрами позначалися мангрупи, адже іноді в операції брали участь декілька мангруп. Тобто цифри поруч з позивними слугували таким собі сигналом для ідентифікації. Все це було не для того, щоб замаскувати свої дії від противника, а щоб у радіоефірі не переплутали один одного і випадково не вразили під час ведення вогню.. .» Інтерв'ю з полковником у запасі Олександром Труфаненком....

Наскільки дієвими були позивні? Наскільки вони дозволяли замаскувати справжні імена та наміри? На ці питання також відповів Олександр Труфаненко: «Варто зауважити, що для пуштунів або хазарів, тобто корінних народів, які населяють Афганістан наші позивні, той же «Козак», про якого я згадував (Козакевицький. -- Авт.), або «Анька» (Аненков. -- Авт.) були такими ж незрозумілими як і позивні «Третій» чи «П'ятий» Там само..

Варто зазначити, що у військовому середовищі також прийнято для зручності називати техніку або зброю. У цьому випадку вона отримала «сталі позивні», які відомі всім військовим. Так, Олександр Труфаненко згадує, що в Афганістані «Бронеоб'єкти, ті ж самі БМП чи БТР теж називалися в ефірі замаскованими іменами з використанням бортових номерів. Зокрема, «Коробочка-050», або «Броня-186». Міномети отримали назву «самоварів», а СПГ (станковий протитанковий гранатомет) -- «труба». Іноді вертолітників більше, як кажуть, по приколу називали «Люфтваффе». Це афганцям взагалі не було зрозумілим Там само..

АТО/ООС

Гібридна війна російської федерації проти України внесла свої корективи у використанні псевдонімів військовими. Псевдо стало називатися -- Бойовий псевдонім чи позивний (який виходить за межі псевдоніму). Виникла потреба не тільки маскувати особу, але й пришвидшити комунікації між військовиками (добровольцями) з метою забезпечення кращої координації взаємодії.

Учасники АТО для термінової передачі інформації здійснювали інформаційний обмін, користуючись відкритими джерелами зв'язку, застосовуючи мінімум шифрування. Псевдоніми, як правило, обирали за бажанням особи (Петрович, Ракета). На початку бойових дій часто фіксувалися позивні з нульовим маскуванням. Використовувалися усічені (зменшені) форми прізвищ чи імен.

З часом сучасні бойові дії більш чітко розділили позивні на типи, за функціональною спрямованістю. На думку автора статті, нова класифікація позивних відповідно до сфери їх використання може виглядати наступним чином:

Оперативні (встановлюються керівництвом під конкретну операцію);

посадові (закріплені за посадою);

позиційні (назви окремих місць розташування);

гетеронімні (псевдо на період бойових дій).

Таким чином, подібна специфіка вимагала від військових дотримання конкретних критеріїв під час обрання позивних. Основні з цих критеріїв були наступними:

У підрозділі не має бути однакових позивних;

позивний має бути короткий;

позивний має бути розбірливий;

військовик не має бути викритий за своїм позивним.

До типових моделей творення позивних додалися оказіональні (позивні з рідкісними або нечіткими на перший погляд моделями утворення («Фрост», «Крауч»), що пов'язані перш за все з використанням слів іншомовного походження). Варто окремо наголосити на тому, що традиція брати у якості псевдо іншомовні слова або імена з'явилася ще в часи УПА, коли повстанці послуговувалися іменами, характерними іншим народам: «Рафаїл», «Жак», «Ясь», «Зоня», «Джон» Лесюк М. Неофіційний антропонімікон УПА. Галичина. Науковий і культурно- просвітній краєзнавчий часопис. 2002. № 8. С. 130.. Таким чином, саме у цьому випадку можна говорити про присутній зв'язок між поколіннями у традиції обрання псевдо. Також варто зазначити, що в усіх моделях творення (крім бойової історії) присутні жіночі позивні, такі як «Багіра» чи «Сестра».

Мабуть, не варто наголошувати, що вибір військовослужбовцями псевдо чи позивних слугує таким собі маскуванням або приховуванням справжнього імені, а ще полегшенням комунікації між військовослужбовцями в підрозділі. Що стосується традиції присвоєння позивних в Українському війську, то вона досить молода, оскільки бере свій початок від російської агресії в 2014 році. Хоча традиція присвоєння прізвиськ військовослужбовцям у підрозділах існувала ще за мирного часу, однак справжнього «буму» вона все ж досягла на фронті, зокрема під час проведення антитерористичної операції та операції Об'єднаних сил.

Старший лейтенант Богдан Шопинський згадує: «За моїм власним спостереженням, позивні бійцям надавалися товаришами. А ось принципи надання псевдо або позивних могли залежати від різних факторів, зокрема від прізвища, імені та по батькові військовослужбовця. До прикладу, прізвище Верхозін формувало позивний Верхній, Сухарєв, відповідно, Сухар, або класичні позивні Санчо, від Олександра чи Анатоліч -- похідне від по батькові Анатолійович. Надання позивних могло залежати від поведінки або особливостей поведінки чи будови тіла. Так, в нашій бригаді були Борзий, Тихий, Щогла і Балу. Гадаю, що коментувати, чому вони носили саме такі псевдо, не треба. Деякі позивні були пов'язані з військовими званнями наших командирів. Наш комбат мав звання «підполковник», однак отримав позивний Майор, а ось у начальника штабу бригади, військове звання якого було «майор» позивний був Лейтьоха. Вибір або надання військовослужбовцю позивного могло залежати від цивільної професії за мирного часу. У нас були Консул, Прокурор, Механік, Тренер тощо. Якщо перед тобою стоїть військовослужбовець на позивний Прайс, значить він -- шанувальник комп'ютерної гри «Call of Duty», де є такий персонаж як капітан Прайс, якщо -- Дред, значить, він фанат кінострічки «Суддя Дред». Інший варіант всі ці військовослужбовці мають зовнішню схожість з вище переліченими персонажами. Подекуди псевдо були пов'язані з історичними персонами або міфічними героями. Так, у нас у бригаді, наприклад, були Сенека, Цезар, Ахілл, Стус. Що стосується мене, то «Інтелігентом» «охрестив» емпезешник старший лейтенант Максим Козловський на псевдо «Псих». Чому Псих? Та тому, що в мирному житті Максим Козловський був психологом. Що стосується мене, то «Інтелігентом» мене охрестили через мій зовнішній вигляд, адже я носив окуляри... » .

«Було по-різному. Інколи ти сам собі придумуєш позивний, а інколи тобі його пропонують твої побратими. Це трапляється через якісь твої особливості, а інколи на вибір твого позивного впливає якась цікава чи неординарна ситуація. Ось, наприклад, Наталя -- моя подруга, вона має позивний Кевін. Отримала вона його через те, що одного разу наш підрозділ поїхав на бойові позиції, а Наталя залишалася одна охороняти будинок, в якому ми жили. Якщо пам'ятаєте в популярній американській кінострічці «Один вдома» є подібний сюжет, де родина з невеличкого містечка, вирушаючи на різдвяні канікули, випадково залишає вдома восьмирічного хлопчика на ймення Кевін. Ось Наталя через те, що залишалася одна вдома охороняти будинок і отримала позивний Кевін. Це такий собі приклад сюжетного позивного. Що стосується мене, то у мене позивний -- Дарсі. Чому саме цей позивний? Ну, по-перше, це таке собі скорочення від мого імені. По-друге, є такий літературний персонаж містер Фіцвільям Дарсі, один з головних героїв роману Джейн Остін «Гордість і упередження». У цій кінострічці містер Дарсі ходив постійно з таким собі кам'яним, так би мовити, дещо невдоволеним виразом обличчя. У мене також часто присутній подібний вираз обличчя, оскільки іноді дратують певні вчинки оточуючих. Щодо інших варіантів позивних, то нам з Наталею пропонували взяти подвійний позивний, зокрема, Чіп і Дейл з однойменного анімаційного телесеріалу студії Волта Діснея. А все через те, що ми з Наталею постійно всюди ходили вдвох, як ті бурундучки- рятівнички. Однак ми відмовилися від цієї «прекрасної ідеї». І ось я -- Дарсі, а вона -- Кевін.. ,» Інтерв'ю зі старшим солдатом Дариною Арабською 11 березня 2023 р. Аудіозапис. Особистий архів автора. Інтерв'ю зі старшим солдатом Богданом Скопненком 10 лютого 2023 р. Аудіозапис. Особистий архів автора.

ГШ -- Генеральний штаб..

«За час служби у 72-й окремій механізованій бригаді мав кілька позивних, хоча насправді, вони до мене не дуже липнуть й у більшості випадків товариші звертаються по імені. Один з них «історик», або «історія» -- чи не найрозповсюдженіший вид позивного, який обґрунтований професійною діяльністю. Таких багато. Наприклад: «адвокат», «юрист», «журналіст», зокрема й «історик». Але треба визнати, що вони були не вельми оригінальними. А ось історія іншого мого позивного цікавіша. «Те авес бахталє» -- це побажання здоров'я ромською мовою. Коли наш підрозділ, а саме 1-й механізований батальйон, перебував в районі міста Торецька влітку 2022 року я проходив службу в медичному підрозділі батальйону. Поруч з нами по-сусідству жили роми. І хоч це сусідство було вельми екзотичне, воно спонукало нас зацікавитись їх культурою і мовою. Коли в нас був вільний час, ми навіть ходили до них у гості або просто розпитували на вулиці про всілякі особливості їхнього життя. Іноді ми давали їм продукти, оскільки в нас їх було багато і все ми осилити просто не могли. Подібна комунікація була цікавою, проте мала певні негативні наслідки. Роми почали часто до нас приходити і намагатися щось продати. Серед широкого спектру запропонованих нам товарів були, наприклад, такі як старий козел на прізвисько «Яша», автомобіль «жигулі» та мотоцикл «ява». Це було кумедно. Між собою ми часто віталися на ромський лад «те авес бахтале». Так у мене з'явився позивний «Бахтале», бо я був серед тих, з ким вони найактивніше 22 контактували. » .

Помічник чергового офіцера Головного інформаційно-телекомунікаційного вузла капітан Олексій Салівон розповідає: «У тилу військовики не користуються, звісно, ніякими позивними. З 2018 року, проходячи службу у ГШ , як призваний із запасу офіцер, у частині військ зв'язку ніхто мене за позивний не запитував, більш того я не пригадаю, що чув про позивні своїх колег, хоч більшість з них були в АТО. у нашій сфері зв'язку більш притаманно використовувати загальний позивний свого вузла зв'язку. До прикладу, мій вузол називався «Легенда». Тож зв'язківці почувши його, знали хто і звідки з ними говорить, зрозуміло з поправкою до своєї посади, яку також повідомляв. Тим не менш, проходячи службу і роззнайомлюючись з колегами, поступово деякі дізнавалися, що у цивільному житті я працюю у Національному військово-історичному музеї України, причому це доходило й до осіб з підрозділів, з якими я хоч і мав співпрацювати, але вкрай рідко. Тож вже як своєрідний «музейник», я почув саме від осіб, які мене наче і знали, але більше, як-то мого імені згадати вже не могли. Власне, і потреби у цьому за таких умов не було...» Інтерв'ю з капітаном Олексієм Салівоном 20 березня 2023 р. Аудіозапис. Особистий архів автора..

Командир 21-го Окремого стрілецького батальйону ОК «Північ» полковник Олександр Ткачук: «Мене називали «Фокус». Чому саме так? Та тому, що я приїхав до розташування батальйону на авто марки «Форд- Фокус». Так я і став «Фокусом». Були в нас і такі, хто приїздив на авто марки «Опель», вони автоматично отримували позивний «Опель». Позивний могли вигадувати самі собі, або отримати від побратимів. Позивний міг бути похідним від прізвища військовика, або досить яскраві зовнішні риси. Якщо людина була смугла і мала яскраво виражені риси представника ромського народу, все, вона отримувала позивний «Циган». Хтось сам собі вибирав позивний і наполягав, щоб його так називали. У нас були різні позивні і «Кобзар», і «Кандідат», і «Італьянець», кого тільки не було в нас. І це при тому, що позивні моїх бійців не повторювалися. Кого в мене тільки не було. А це пів тисячі народу!.. Звичайно, це полегшувало комунікацію. Допускаю, що справжніх імен і прізвищ бійців може ніхто й не знав, адже всі послуговувалися виключно позивними. У квітні після визволення Чернігівщини від окупантів я зіткнувся з певною проблемою, пов'язаної з цими самими позивними. Отже, після вигнання російських окупантів мені довелося запускати штат частини, оскільки люди потребували фінансових виплат, а для цього треба було знати прізвища, ім'я та по батькові військовиків для належного оформлення відповідної документації. Саме тоді, в квітні 2022 року, мені довелося довідатися справжні імена своїх бійців. Розкажу вам про шанованого мною хлопця, ну як хлопця, він був трішки молодший за мене. Його всі називали «Псих». Його так називали через те, що він був відчайдушною людиною. Такий собі психанутий. А насправді він -- Денисов Денис Денисович. Здавалося б, він -- Денисов Денис Денисович. Три рази Денис! Можна було якось обіграти, але ні. Він був психом, і всі його знали як психа. Більш того, він був чудовим командиром відділення. За ним люди йшли, і в Бахмуті йшли, коли ми там воювали. Він був невеликого зросту такий худенький і невеликого зросту, але дуже відчайдушний. Зрозуміло, що всі ми боялися. Боялися, тому що ніхто не хотів помирати...» .

І сьогодні на полі бою з нашим ворогом бійці Сил оборони послуговуються навіть неживі об'єкти! Наприклад, бойова машина піхоти отримала «інтернаціональну» сленгову назву «Беха» або «Бумер», плавучий бронетранспортер -- «Мотолига», протитанковий гранатомет -- «Муха», осколковий снаряд для гранатомета РПГ-7 -- «Карандаш», а «Паке- моном» нарекли кулемет Калашникова модернізований.

Згадує учасник російсько-української війни, який займав посаду керівника групи оперативного складу Пункту управління тактичного угруповання «Кордон» генерал-майор Сергій Треус: «Роль позивних (псевдо), для маскування посадової особи, яка брала участь в АТО, відігравала важливу роль. Були закріплені позивні за посадами, які мінялися не часто. Як правило позивний військовий вибирав самостійно. Разом з тим, коли посадова особа забарилася з подачею своїх пропозицій, то відповідальні за цей напрям подавали на затвердження позивні придумані ними. Через це, коли позивний не сподобався посадовцю, могло бути і невдоволення, котре висказувалося у тій чи іншій формі. Деколи, через ті чи інші звички, поведінку особи, виконавці пропонували своє бачення надання позивного. Так уже в наш час, підлеглі керівника структурного підрозділу центрального апарату одного із правоохоронних органів, враховуючи його впевнене, але і творче керівництво колективом, запропонували начальнику взяти позивний -- «Гайдай». Пояснили тим, що він, як і знаменитий режисер Леонід Гайдай бачив у підлеглих не тільки штатну одиницю, але враховував освіту, досвід військовика, можливості, особливості характеру. І кожному ставилося посильне завдання, а результатом була ефективна робота та досягнутий високий кінцевий результат.» Інтерв'ю з полковником Олександром Ткачуком 24 березня 2023 р. Аудіозапис. Особистий архів автора. Інтерв'ю з генерал-майором у відставці Сергієм Треусом 10 квітня 2023 р. Аудіозапис. Особистий архів автора..

Історична ретроспективна характеристика застосування псевдо або позивного в російсько-українській війні продемонструвала широке залучення цього явища в Українській армії. Позивний -- це коротке вигадане ім'я, яке спрощує комунікацію в підрозділі, окрім того, звертання на псевдо не розкриває персональних даних військовиків, на відміну від імені. Ну, і нарешті, спілкуватися, звертаючись до бойових побратимів за позивним не тільки дотепно та весело, але й зручніше.

Псевдоніми створювалися перш за все для того, щоб не розкривати особистість людини та унеможливити її пошук за реальним іменем. Потім ця традиція ожила в Українській повстанській армії. Військовим було зручно перегукуватися на прізвисько задля власної безпеки та конспірації. У сучасній Україні про позивні згадали під час подій Євромайдану. Вони набули поширення спочатку в добровольчих підрозділах, а потім і в інших формуваннях. Розповіді учасників російсько-української війни відтворюють особливості формування та застовування позивних у сучасній українській армії.

Традиція прийняття псевдонімів або позивних є стійким аспектом української військової культури, що сягає своїм корінням глибоко в козацьку епоху. Ця практика набула розвитку в буремні часи Української революції і залишилася незмінною рисою в останніх конфліктах, включаючи війну в Афганістані, АТО/ООС і триваючу боротьбу з російською агресією.

Прийняття псевдонімів або позивних слугувало подвійній меті в українській військовій історії. Ранні козаки використовували метонімію, обираючи імена, які відображали їхні унікальні характеристики та навички. У наш час позивні вийшли за межі метонімічного коріння, ставши важливим ідентифікатором та інструментом підтримки оперативної безпеки.

Тривала присутність псевдонімів або позивних у різні епохи української боротьби слугує свідченням непохитного прагнення нації до незалежності. Ці псевдоніми втілюють колективний дух стійкості та само- ідентифікації, який характеризує покоління українських воїнів.

References

1. Arkhirejs'kyj, D. (2015). Makhnovs'ka veremiia. Ternystyi shliakh revoliutsiinoi povstanskoi armii Ukrainy (makhnovtsiv) 1918-1921. Kyiv: Tempora. [in Ukrainian].

2. Bilousenko, P. (2007). Kozats'ki prizvyscha. In V. A. Smolii (Ed.), Entsyklopediia istorii Ukrainy: u 10 t. (Vol. 4: Ka-Kom, рр. 426-427). Kyiv: "Naukova dumka". [in Ukrainian].

3. Bul'ba-Borovets', T (1981). Armiia bez derzhavy. Slava i trahediia ukrains'koho povstans'koho rukhu. Vinnipeh: Trident Press. [in Ukrainian].

4. Hordiienko, H. (1976). Pid schytom Marsa. Filadel'fiia: vydano nakladom avtora. [in Ukrainian].

5. Koval', R., & Lystopad, A. (2014). Nepovnyj spysok medvyns'kykh povstantsiv ta povstantsiv otamana Dmytra Tsvitkovs'koho. In R. Koval, & P. Hohulia (Comps.), Medvynske povstannia: Spohady. Biblioteka Istorychnoho klubu "Kholodnyi Yar”. Vol. 6, pp. 132-149). Kyiv: Istorychnyi klub "Kholodnyi Yar"; Kamianets-Podilskyi: "Medobory-2006". [in Ukrainian].

6. Lesiuk, M. (2002). Neofitsijnyj antroponimikon UPA. Halychyna. Naukovyj i kul'turno-prosvitnij kraieznavchyj chasopys, 8, 126-139. [in Ukrainian].

7. Lytvyn, V. Yu. (2019). Leksyko-semantychnyj ta stylistychnyj analiz metonimij u stattiakh sajtu BBC [Lexico-semantic and stylistic analysis of the metonymies in the articles of BBC website]. (Junior Academy of Sciences thesis). Kyiv. [in Ukrainian].

8. Mirchuk, P. (1953). Ukrains'ka Povstans'ka Armiia 1942-1952. Miunkhen: Cicero. [in Ukrainian].

9. Pavlykivs'ka, N. (2011). Systema i Struktura Psevdonimiv OUN ta UPA. Naukovyj chasopys Natsional 'noho pedahohichnoho universytetu imeni M. P Draho- manova. Seriia 10: Problemy hramatyky i leksykolohii ukrains'koi movy, 7, 274-279. [in Ukrainian].

10. Ponypaliak, A. (2021). Ostannij komandyr UPA. Kyiv: Nash Format. [in Ukrainian].

11. Posivnych, M. (2008). Neskorenyj komandyr. L'viv: Litopys-UPA. [in Ukrainian].

12. Yavornyts'kyj, D. (1990). Istoriia zaporiz'kykh kozakiv. (Vol. 1). L'viv: Svit. [in Ukrainian].

13. Yefimov, L. P., & Yasinets'ka, O. A. (2004). Stylistyka anhlijs 'koi movy i dyskursyvnyj analiz. Vinnytsia: Nova knyha. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru