Екологічні проблеми України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Огляд екологічних проблем з позиції сталого розвитку

2. Характеристика Херсонської області

3. Основні забрудники Херсонської області



Вступ

Вода - це найважливіший компонент навколишнього середовища, який є обмеженим, поновлюваним і вразливим природним ресурсом. Вона виступає також невід'ємним компонентом технологічних виробничих процесів у багатьох галузях економіки. Разом з цим водні ресурси національне багатство, що знаходиться у виключній власності держави. Користування водними ресурсами повинно здійснюватися строго на законодавчій основі, яка передбачає розробку відповідного економіко- правового механізму їх раціонального використання та ефективної охорони, тобто з урахуванням як економічних і екологічних, так і правових аспектів.

Занадто активне використання водних ресурсів висуває на перший план встановлення гідрологічних, соціальних, економічних та екологічних взаємозалежностей в басейнах річок, озер та інших водоносних формаціях. Ці взаємні залежності вимагають більш інтегрованих підходів до розвитку та управління водними та земельними ресурсами. Існує також динамічний зв'язок між басейновими користувачами і центральними урядами, які повинні працювати спільно, щоб забезпечити життєздатність їх рішень, спрямованих на досягнення цілей сталого розвитку.

В даний час, враховуючи багатогранний характер управління водними ресурсами, багато країн запроваджують інтегрований підхід до управління водними ресурсами на національному та басейновому рівні, що потребує вдосконалення інституційних структур та покращення робочої практики. Щоб підтримати цей процес Глобальне Водне Партнерство (ГВП) і Міжнародна мережа басейнових організацій (МСБО) спільно підготували це керівництво, що містить вказівки щодо вдосконалення управління прісноводними ресурсами. Зокрема, робиться акцент на ефективній реалізації принципів інтегрованого управління водними ресурсами (ІУВР) в басейнах річок, озер і водоносних формацій.

На даний час керівництво призначається, головним чином, керівникам басейнових організацій і урядовим чиновникам, яким необхідно приймати рішення, пов'язані з управлінням водними ресурсами. Спільно вони повинні впровадити такі системи управління, які дозволять пом'якшити вплив негативних природних факторів, забезпечити воду для виробничих цілей (сільське господарство, промисловість, виробництво електроенергії, транспорт, туризм, рибальство і т.д.), забезпечити воду для соціальних цілей (поліпшення санітарних умов і побутове використання), а також забезпечити охорону навколишнього середовища. Крім того, вони повинні налагодити систему вирішення конфліктів через водні ресурси між різними користувачами. Керівництво також призначено для неурядових організацій, які залучені до басейнових діяльність. Воно містить вказівки щодо інтегрованого управління водними ресурсами, яке може бути застосовано в басейнах безвідносно існуючих умов (розвинуті або країни, що розвиваються, гумідний або арідний клімат) або поточного стан управління водним сектором. екологічний водний антропогенний хімічний

Актуальність обраної теми обумовлена необхідністю вирішення питань щодо економічної оцінки водних ресурсів. Економічна оцінка природних ресурсів - інструмент планування раціонального розміщення продуктивних сил, вибору варіантів господарських рішень і важлива передумова охорони навколишнього середовища.

Економічна оцінка водних ресурсів є найважливішим засобом не тільки оптимального їх використання, а й слугує також засобом економічного регулювання якості води.

Мета - є теоретичне обґрунтування методичних підходів до визначення економічної оцінки водних ресурсів. Детально роглянути світовий досвід використання Рамкової Водної Директиви. Розглянути впровадження Рамкової Водної Директиви в Україні. Розробити пропозиції щодо удосконалення принципів басейнової системи управління водокористуванням, охороною вод та відтворенням водних ресурсів на основі детально аналізу стану використання водних ресурсів України.

В дипломній роботі були поставленні наступні завдання:

1. Надати стислу характеристику світових водних ресурсів.

2. Виконати аналіз сучасних водних ресурсів України.

3. Подати методичні підходи до визначення економічної оцінки водних ресурсів.

4. Дослідити світовий досвід впровадження Рамкової Водної Директиви.

5. Розглянути впровадження Рамкової Водної Директиви в Україні.

6. Визначити шляхи оптимізації управління та раціональне використання водних ресурсів за басейновим принципом в Україні.



1. Огляд екологічних проблем з позиції сталого розвитку

Середньо багаторічні ресурси річкового стоку держави становлять 87 млрд. м3 в рік, а в маловодний рік зменшуються до 56 млрд. м3. Річкову мережу України складає понад 71 тисяча річок загальною довжиною більше 170 тис. км. Середня її густота складає 0,25 км/км2. Переважна більшість річок належить до басейну Чорного та Азовського морів, а 4% несуть свої води до Балтійського моря. Водні ресурси формуються, в основному, за рахунок стоку річок Дніпро, Дністер, Південний Буг, Сіверський Донець, Тиса, на яких створені водосховища з корисним обсягом 55,1 млрд. м3. Значна частина річкового стоку (до 40%) є транзитною. Питома забезпеченість річковим стоком складає в Україні близько 1 тис. м3 на особу на рік, що нижче, ніж в Швеції і Німеччині в 2,5 рази, Франції - в 3,5 рази Англії - в 5 разів.

Прогнозні ресурси підземних вод оцінюються в 21 млрд. м3 в рік, з яких 66% гідравлічно пов'язані з поверхневим стоком.

У зв'язку з вичерпанням водних ресурсів в багатьох річках в басейні Сіверського Дінця, Південного Бугу, річок Приазов'я та Криму, незважаючи на зменшення водопостачання, склалася надзвичайно напружена водогосподарська ситуація.

За 1990-1998 рр. водозабір в Україні скоротився з 35,6 до 21,1 млрд. м3, або на 41%, за 1998-2007 рр. - до 16,2 млрд. м3.В той же час скиди забруднених зворотних вод за 1990-1998 рр. зросли із 470 млн. м3 до 4,2 млрд. м3, або у 8,9 рази, досягши у 2009 р. величини 5 млрд. м3. Таке збільшення скидів забруднених зворотних вод у природні водні об'єкти держави пояснюються зношеністю і незадовільною експлуатацією каналізаційних систем, незадовільними темпами будівництва нових споруд, що пов'язане з незадовільним станом економіки. На Донецько-Придніпровський регіон припадає 38% забраної води та 63% скинутих забруднених вод від загального обсягу по Україні. Основними забруднювачами водних джерел залишаються підприємства металургії, енергетики, вугільної промисловості, лісохімічного та агропромислового комплексів, а також комунальне господарство, частка якого складає майже половину забруднених стоків країни.

В Україні склалася диспропорція в розвитку водопровідних та каналізаційних мереж. На сьогодні не мають централізованих систем каналізації 28 міст і 392 селища міського типу, а в 110 міських населених пунктах очисні споруди каналізації перевантажені і працюють неефективно. Крім цього, тільки в містах в аварійному стані знаходиться 4,5 тис. км каналізаційних мереж.

Забруднені, замулені і втратили водність більшість із малих річок в басейнах яких формується 60% запасів води країни. Вимагає очищення більше 25 тис. км річок. Псуються живі води також непродуманою вирубкою лісів, розорюванням прибережних смуг, схилів, осушенням боліт.

За останні 20 років через інтенсивне надходження шкідливих речовин в підземні водоносні горизонти, кількість осередків їх забруднення збільшилась більш ніж у чотири рази, а площа забруднення досягла 6 тис. км2. Постійну загрозу для водойм і підземних вод становлять близько 3 тисяч накопичувачів стічних вод. Національною стала проблема екологічного оздоровлення басейну Дніпра, що забезпечує водою більш як 30 млн. жителів України. Внаслідок значного антропогенного впливу, джерела питного водозабезпечення, в тому числі і значна частина підземних, забруднені сполуками азоту, нафтопродуктами, солями важких металів, пестицидами та іншими шкідливими речовинами.

Все це призвело до того, що проблема забезпечення населення України чистою питною водою стала надзвичайно гострою. Аналіз показує, що в 232 населених пунктах з загальною витратою води 2,25 млн. м3 на добу, питна вода, яка подавалась централізованими системами водопостачання, по ряду хімічних показників перевищувала санітарно-гігієнічні нормативи. Недоброякісну питну воду сьогодні отримує близько 17% міського населення України. Тільки 3,7 млн. чоловік (24%) з 15,7 млн. сільського населення забезпечено гарантованим господарсько-питним водопостачанням. Все це негативно впливає на стан здоров'я населення.

Серйозне занепокоєння міжнародної громадськості викликає забруднення, що надходить з України в басейни Чорного, Азовського та Балтійського морів, викликаючи порушення евтрофікації цих водойм. Евтрофікація (від грецького eutrophia -- добре харчування) -- збагачення водойм біогенними елементами, що супроводжується підвищенням продуктивності водойми. Розбалансована евтрофікація може призводити до вибухового розвитку одноклітинних водоростей («цвітіння води»), дефіциту кисню та, як наслідок, загибелі вищої рослинності, риб та інших тварин.

Поки що частими залишаються аварії на нафтопродуктопроводах та системах каналізації, і періодично через прикордонні річки забруднення потрапляє на території Румунії, Молдови, Словаччини, Чехії, Польщі, Росії, створюючи загрозу здоров'ю населення, що користується водою Прута, Серета, Дністра, Тиси.

Джерела забруднення гідросфери

З розвитком промисловості річки й озера стали все більше забруднюватися викидами недостатньо очищених стічних вод, промисловими відходами і термічними водами гідроелектростанцій.

У більш пізній період забруднення річок і озер явно зросло внаслідок змивання добрив, пестицидів і гербіцидів з сільськогосподарських угідь, а також кислотних дощів. Забруднення промисловими відходами, сільськогосподарськими добривами і пестицидами стало реальною загрозою всій гідрографічній системі Землі та існуванню людини.

Особливим видом забруднення гідросфери є теплове забруднення, яке спричинене спуском у водойми теплих ВОД від енергетичних установок. Величезна кількість тепла, що надходить з нагрітими водами в річки й озера, істотно змінює їхній термічний і біологічний режими. Серед теплових забруднювачів гідросфери перше місце посідають АБС.

Як свідчать спостереження, у ріках, які розташовані нижче від діючих ТЕС і АЕС, порушуються умови нересту риб, гине зоопланктон, риби уражаються хворобами й паразитами.

Основними джерелами забруднення і засмічення водойм є:

-- стічні води промислових та комунальних підприємств;

-- відходи від розробок рудних і нерудних копалин;

-- води рудників, шахт, нафтопромислів;

-- відходи деревини при заготівлі, обробці, сплаві лісових матеріалів (кора, тирса, тріска, колоди, хмиз та ін.);

-- викиди водного, залізничного та автомобільного транспорту;

-- первинна переробка льону, коноплі та інших технічних культур.

Найінтенсивнішими забруднювачами поверхневих вод є великі целюлозно-паперові, хімічні, нафтопереробні, харчові та текстильні підприємства, гірничорудні і металургійні комбінати, а також сільськогосподарське виробництво.

Дуже небезпечним є сплавляння лісу, обробленого сильнодіючими отрутохімікатами -- антисептиками, що застосовуються в лісовій промисловості. Вода стає непридатною для споживання і для життя водних організмів. Під час сплавляння розсипом багато деревини тоне і загниває на дні, що також призводить до підвищення смертності живих організмів водного середовища.

Сільське господарство -- один з найбільших споживачів і, одночасно, забруднювачів природних вод внаслідок використання міндобрив, пестицидів та інших хімікатів, функціонування великих тваринницьких комплексів, зрошування земель.

Щорічно лише азотних добрив вноситься в ґрунт понад 50 млн тонн. Повсюдно відбувається забруднення вод добривами і пестицидами, небезпечними своєю токсичністю. У багатьох сільських районах з інтенсивним застосуванням азотних добрив вже сьогодні в 50 % колодязів вода містить нітрати, а нітритів -- вже понад норму -- 20 мг/л; в переважній більшості випадків їхній вміст сягає 100--1500, а подекуди -- більше 2000 мг/л. Відомі випадки тяжких захворювань, навіть смертності дітей, особливо немовлят.

Сполуки азоту і нітратні іони належать до мутагенних речовин, які призводять до генетичних захворювань. За даними ВООЗ, з 1966 до 1980 року кількість людей, що народилася зі спадковими хворобами збільшилася з 4 до 10,5 %.

Дуже небезпечними е синтетичні миючі засоби, котрі потрапляють у водоймища, і навіть незначна їх кількість викликає неприємний смак і запах води та утворює піну і плівку на поверхні, що утруднює доступ кисню та призводить до загибелі водних організмів. До особливих видів забруднення належить також заростання водойм водоростями, особливо синьо-зеленими, гниття яких викликає захворювання і загибель риби. Ця дуже гостра проблема характерна для водоймищ басейну Дніпра.

Особливо небезпечним для здоров'я людини є забруднення природних вод побутовими стоками. Така забруднена вода зовсім непридатна для постачання населенню, оскільки містить збудники різноманітних інфекційних захворювань (паратиф, дизентерія, інфекційний вірусний гепатит, туляремія та ін.). Підраховано, що на нашій планеті майже 500 млн людей щорічно хворіє через користування забрудненою водою. В Індії, наприклад, де фекальні інфекції викликають велику кількість інфекційних захворювань, за десятиріччя (1940--1950 рр.) померло від шлунково-кишкових захворювань 27 430 тис. чоловік.

До страшних наслідків призводить забруднення вод важкими металами. В Японії масове забруднення вод морської затоки поблизу міста Мінамато викликало хворобу мінамато, при якій ртуттю отруювалась риба, що є основним джерелом білкової їжі населення даного міста. У хворих порушувалася мова, послаблювався зір, параліч сковував м'язи рук, ніг. Інша хвороба -- ітай-ітай -- викликана хронічним отруєнням кадмієм, що знаходиться в рисі. А рис нагромаджував що речовину через забруднення відходами гірничодобувної промисловості, розміщеної навколо полів. Смертність серед хворих досягла 50 %.

Останнім часом великої шкоди завдають природним водам кислотні дощі. Чим частіше випадають кислотні дощі й чим більшу концентрацію кислоти вони містять, тим швидше зменшується кількість і видовий склад живих істот, у водоймах гинуть ікринки земноводних, равлики, прісноводні креветки, вимирають бактерії, а отруєні листки і стебла нагромаджуються на дні, зникає планктон. З донних залишків починається вилуговування отруйних металів: алюмінію, ртуті, свинцю, кадмію, олова, берилію, нікелю та ін. Внаслідок цього багато риб гине від пошкодження зябер, викликаного отруйною дією алюмінію. Далі розвиваються кислолюбні мохи, гриби, нитчасті водорості, які пригнічують решту рослинності. Гине риба, в першу чергу щука й окунь. Коли ж іще збільшиться концентрація кислоти у воді -- риби в озері чи в річці не залишиться. Вимирають жаби, комахи. Вода здається чистою, оскільки в ній відсутні майже всі мікроорганізми. Наявні лише анаеробні бактерії, котрі виділяють вуглекислий газ, метан, сірководень.

Антропогенний вплив на води Світового океану.

За останнє тридцятиріччя стан вод Світового океану значно погіршився. Його поверхня вкрита нафтою, пластиковим пакувальним матеріалом, іграшками, пляшками та іншим сміттям, котре багато років не розкладається у воді. Таких твердих відходів нагромадилося вже понад 20 млн тонн.

До найбільш шкідливих забруднювачів Світового океану належить нафта та нафтопродукти. На шельфі видобувається майже 30 % всієї нафти, сотні мільйонів тонн її перевозиться морськими шляхами, на яких щорічно втрачається не менше як 1 % нафти, тобто 5--10 млн тонн. Особливу тривогу викликають випадки транспортних аварій великих танкерів. В 1968 р. із "Торріканйону" в Ла-Манші вилилося 119 тис. тонн нафти, відомі катастрофи на морських промислах поблизу Каліфорнії, в Північному морі, в Мексиканській та Персидській затоках.

Жертвами нафтового забруднення щорічно стають багато птахів, планктон, нектон, морські звірі. Нафтова плівка зустрічається навіть в антарктичних водах, де від неї гинуть тюлені та пінгвіни. Нафта пошкодила багато європейських курортів світового значення. Нині діє міжнародна конвенція щодо запобігання забруднення морських просторів нафтою, яку підписали найбільші морські держави. Згідно з конвенцією, всі морські райони в межах 50 миль від берега є забороненими зонами, де не дозволяється вилив нафти у море.

Велику небезпеку становить забруднення Світового океану радіоактивними речовинами внаслідок випробування термоядерної зброї, захоронення радіоактивних відходів, роботи ядерних реакторів на військових підводних човнах і криголамах. Радіоактивність планктону може бути в 1000 разів вищою, ніж радіоактивність води, а деяких риб -- вищою навіть в 50 тис. разів, ніж в ланцюгу живлення.

Щороку в Світовий океан з різних джерел потрапляє понад 4 млн тонн летких органічних сполук (дихлоретан, фреон та ін.), близько 120 тис. тонн хлорованих вуглеводнів (ДДТ, альдрин, бензилгексахлорид, поліхлоровані біфеніли та ін.), понад 300 тис. тонн свинцю, понад 5 тис. тонн ртуті, понад 10 тис. тонн кадмію. Крім повітряного перенесення і забруднення внаслідок судноплавства та робіт на шельфі, велика кількість забруднюючих речовин виноситься річковим стоком, куди скидається близько 600 млрд тонн промислових і побутових стоків. На розчинення стічних вод витрачається 40 % об'єму світових ресурсів річкового стоку. Об'єм цих стічних вод обчислюється багатьма тисячами кубокілометрів і становить для різних морів від 0,1 до 20 % і більше об'єму річкового стоку, що в них впадає. За деякими даними промислові стоки додають до природного виносу річок ще подвоєну кількість ртуті, у 12--13 разів більшу кількість свинцю, міді, цинку, у 30 разів більшу кількість сурми. За даними ЮНЕСКО, щороку з водами річок у море потрапляє понад 320 млн тонн заліза, 2,3 млн тонн свинцю, в,5 млн тонн фосфору. Крім того, річки несуть величезну кількість нафтопродуктів, пестицидів, синтетичних миючих засобів та інших забруднюючих речовин. Спостереження за забрудненням води деяких річок індустріальних районів показують, що процеси самоочищення забезпечують руйнування і нейтралізацію лише третини забруднювачів. Решта потрапляє в прибережну зону моря.

За глобальними оцінками, внаслідок забруднення за останні тридцять років інтенсивність життя в морях і океанах знизилось на ЗО % , а щорічна продукція нектону (плаваючого життя), в тому числі промислових риб -- не менш як на 20 млн тонн.

Сьогодні проблема захисту вод Світового океану стала однією із найактуальніших, бо стосується всіх країн світу.

Через це в ООН розроблено і прийнято кілька важливих угод, що регулюють рибальство, судноплавство, добування корисних копалин з морських родовищ тощо. В 1982 р. була підписана більшістю країн світу відома угода "Хартія морів". Також створюється міжнародна служба моніторингу для постійного спостереження за станом Світового океану.

Забруднення природних вод України.

Для оцінювання природних вод існують певні показники, головними серед яких є гігієнічні ГДК (гранично допустимі концентрації), їх дотримання забезпечує нормальний стан здоров'я населення і сприятливі умови для санітарно-побутового використання. Вони також є критеріями ефективності заходів з охорони водойм від забруднення, а також стимулами прогресу в галузі промислової технології. Ці гігієнічні нормативи використовуються також для оцінки комплексного забруднення поверхневих вод. Вони визначалися з урахуванням запаху, кількості завислих речовин, прозорості, кольору, окислюваності, вмісту розчинного кисню, біологічної потреби кисню (БПК), щільного залишку, кількості солей, хлоридів, фенолів, нафтопродуктів, жорсткості тощо.

Аналіз ситуації показав, що малі річки України забруднені більше, ніж великі. Це пояснюється не тільки їхньою малою водністю, але й недостатньою охороною. Найбільш забруднені Південнй Буг, річки Донецької і Луганської областей, Чорноморського узбережжя півдня України.

Щороку до водоймищ України потрапляє 5 млн тонн солей і значна частина стоків від тваринницьких комплексів. Майже половина мінеральних добрив і отрутохімікатів змивається з полів у ріки.

Рівень очищення води надзвичайно низький. Існуючі очисні споруди навіть при біологічному очищенні вилучають лише 10-- 40 % неорганічних речовин (40 % азоту, ЗО % фосфору, 20 % калію) і практично не вилучають солі важких металів.

У басейні Дніпра -- найбільшої водної артерії країни -- крім Чорнобильської атомної електростанції діють також Запорізька, Південно-Українська, Хмельницька, Рівненська, Курська і Смоленська АЕС//Через греблі косяки осетрових риб не можуть піднятися на свої природні нерестилища.

У Дніпро щорічно скидається 370 млн кубометрів забруднених стоків, або 14 % від їх обсягу по країні.

Значна частина річного стоку Дніпра використовується промисловими підприємствами при гранично допустимих 20 %. Це дуже знижує якість води, а також рибопродуктивність і може призвести до втрати Дніпра як постачальника питної води.

36 мільйонів жителів України, що споживають води Дніпра, можуть залишитися без питної води вже в XXI столітті. Наслідки забруднення водного середовища можуть бути дуже різноманітними для здоров'я людини. Шкоди можуть завдати такі поширені забруднювачі як фторо-, хлоро- і фосфороорганічні забруднювачі, нітрати, нітрити, нітросполуки, пестициди, гербіциди тощо.

Ці та інші негативні явища відбуваються на тлі низьких запасів води в Україні, які складають 97,3 куб. км (у маловодні роки -- 66 куб. км). Дефіцит води в Україні вже зараз складає 4 млрд кубометрів.

Деградація, висихання малих річок невідворотно призведе до деградації великих рік, тому проблема їхнього збереження й оздоровлення є однією з най гостріших для нашої молодої держави.

У країні проводиться значна робота з охорони вод від забруднення^ Розробляються схеми комплексного використання і охорони вод, згідно з цими схемами здійснюється вибір ділянок під будівництво об'єктів, кожен проект будівництва і реконструкції промислових та інших об'єктів проходить екологічну експертизу.

Що стосується очищення стічних вод, то в Україні діє понад 2,8 тис. очисних споруд з самостійним випусканням стічних вод у водні об'єкти. Серед них споруд біологічного очищення -- 60 %, механічного -- 36 % і фізико-хімічного -- 5 %. Понад 300 міст мають споруди повного біологічного очищення.

З метою охорони вод від забруднення потрібно пришвидшити введення нового порядку лімітування скидів, плати за скиди забруднюючих речовин.

Останні півстоліття Херсонщина була полігоном для реалізації крупних народногосподарських проектів, які докорінно змінили її природу на більшості території. Вирішення екологічних проблем, що накопичилися в результаті стратегічних помилок при розбудові найбільших у Європі зрошувальних систем, спорудження підприємств хімічної промисловості поряд із зонами рекреаційного і природоохоронного призначення, накопичення неліквідних засобів боротьби з шкідниками сільськогосподарських культур лежать у площині загальнодержавних питань, які можуть бути розв'язані за умови значних капіталовкладень.

На даному етапі розвитку української держави та формування нових соціально-економічних відносин на прикладі області ми бачимо, що, незважаючи на існування національних програм з охорони навколишнього середовища, які мають пряме відношення до Херсонщини, суттєвого покращення екологічної ситуації не досягнуто. Мова може йти лише про здійснення заходів для зменшення чи стабілізації негативного впливу, оскільки реального виділення коштів для їх масштабного втілення не відбулося і його очікування у найближчі роки є проблематичним.

Найбільш стратегічно важливим є впорядкування системи водокористування, наслідки якого вже набули критичного характеру. Має здійснюватися поступове зменшення обсягів водозабору із Каховського водосховища, зменшення обсягів використання для цілей сільського господарства та хімічної промисловості, ощадливе використання артезіанських вод, впровадження систем доочистки питної води.

Доцільно провести тотальну інвентаризацію місць розташування колишніх складів хімічних засобів боротьби з шкідниками сільського господарства та мінеральних добрив, визначити реальний стан забрудненості територій в зоні їх розташування та спланувати необхідні заходи з утилізації залишків.

Для відновлення і раціонального викорис¬тання природно-рекреаційного потенціалу доцільно ввести обмеження на подальшу забудову прибережних територій, здійснити якомога швидше узаконення формування двох національних парків.

Подальша якість навколишнього середовища Херсонщини буде визначатись ставленням місцевого населення до збереження осередків природи, яке необхідно формувати шляхом суттєвого покращення еколого-виховної роботи на базі діючих та новостворених об'єктів природно-заповідного фонду, перш за все національних природних парків.



2. Характеристика Херсонської області

Загальна характеристика

Херсонська область знаходиться в зоні сухих степів на вододілі річок пониззя Дніпра і Чорного моря. Густота річкової сітки сягає всього 50-100 м на 1 кмІ площі.

В області налічується 19 малих річок та балок довжиною понад 10 км і 163 річки та балки (в гирлі Дніпра) довжиною менше 10 км. До річок, довжина яких перевищує 10 км, належать Каланчак, Велика Калга, Конка, Козак, Інгулка, Білозірка, Рвач, Чайка. Усі річки належать до басейну Дніпра і лише тільки р. Каланчак впадає в Чорне море. А в Приморській смузі, між нижньою течією Дніпра і Азовським морем, постійних річок немає зовсім.

Для рік Херсонщини характерне змішане живлення: снігове живлення становить 85-90%, підземне - 10-15%. Режим річок характеризується значними весняними повенями, переважно в березні, та низьким літнім рівнем з незначними дощовими паводками. Весняні повені на малих (менше 10 км завдовжки) річках спостерігається не щорічно, замерзання річок відбувається приблизно 15-25 грудня, льодохід - 5-10 березня. У зв'язку з характерними для Херсона нестійкими зимами, коли періоди з низькою температурою повітря уриваються відлигою різної тривалості, під час переходу температури повітря через 0°С на річках встановлюється нестійкий льодовий режим з утворенням заберегів, сала, зрідка шуги, а в окремі роки - льодоставу. Товщина льоду на річках з природним режимом становить від 5-10 до 15-20 см.

Дніпро -- велика ріка (в межах області її довжина -- 216 км), яка проходить степ транзитом і разом з Каховським водосховищем розділяє територію на дві частини -- правобережну і лівобережну. Правобережна частина розчленована долинами малих річок, балками та ярами. Лівобережжя -- це майже горизонтальна степова рівнина з плоскодонними впадинами -- подами. Унікальні утворення - поди -- є величезними басейнами для стоку талих снігових вод та атмосферних опадів із навколишніх водозбірних площ. Поди виконують таку ж роль як річки і балки, замикають круговорот води в природі, їх площа сягає 160 тис. га. Найбільші поди -- Агайманський, Великий Чапельський та Сиваський. В Каховському районі проводиться експеримент по створенню в подах шляхом корінної меліорації нового культурного орного шару. Під культурні поля вже використовується майже 100 тис. га.

Новокаїрська балка, затоплена водами Каховського водосховища.

В районах, що прилягають до берегів Дніпра, велика кількість балок і ярів. Найбільші балки: Рогачик, Широка, Роздори, Хрещата, Мерзлякова, Довга, Каїри, Софіївка, Сомова, Любимівка, Бургунка, Глибока, Велика Кам'янка, Тягинка. Пригирлові частини більшості цих балок затоплені водами Каховського водосховища.

Азовське море і Сиваш приймають рад балок, найдовшими з них є Утлюк і Малий Утлюк, балки Таранга, Тайгур і Геренж Єлога, всі впадають в Сиваш.

Як правило, в районах, де кількість водних ресурсів незначна, якість їх незадовільна. В останні десятиріччя у річок виникло майже хронічне і прогресуюче захворювання: внаслідок замулювання русла річок піднявся рівень ґрунтових вод, що призвело до заболочення русел, зниження якості води. Порівняно з великими і середніми річками мала річка першою приймає «удар на себе».

Балка Тягинка -- права притока Дніпра, протікає через с. Микільське Білозерського району. Існує версія, що в давнину в гирлі річки існувало м. Тягинь з язичницьким храмом, де приносили жертви богам. м. Тягинь можна розглядати як культовий центр автохтонного населення Північного Причорномор'я -- індоаріїв.

Екологічні проблеми річкових ресурсів Херсонщини[ред. * ред. код]

Плавні на р. Конка поблизу Цюрупинська.

На сьогодні в Херсонській області не вирішується питання поліпшення стану річок -- їх розчистки, заліснення та залуження.

За даними облводгоспу за останні роки розчищено 10 км р. Каланчак (при довжині русла 64 км), 7,2 км р. Білозірка (56 км), 14,2 км Вірьовчиної (53 км), 7,3 км Інтулки (11 км), 2 км балки Іванівської (38 км), 1,7 км Конки (74 км), 1,45 км Чайки (20 км), 0,49 км Старого Дніпра (12 км). У руслах цих річок знаходиться 30-40 тон змитого чорнозему з високим вмістом гумусу. Особливо забруднюються стічними водами річки Вірьовчина ? 396,6 тис. мі/рік, Конка 26 тис. мі/рік, Каланчак -- 2052 тис. мі/рік.

Одним з найкращих прикладів може служити Велика Калга -- річка в Нижньосірогозькому та Іванівському районах, яка впадає в Донузлавський під її довжина -- 50 км, площа водозбірного басейну -- 350 кмІ. Стік зарегульований і використовується для розведення риби і зрошення. На окремих ділянках берега залужені і заліснені.

Дивіться детальніше: Каланчак (річка).

Річка Каланчак має низькі заболочені береги. Вона протікає територією Каланчацького району і впадає в Чорне море біля с. Хорли. Її довжина -- 64 км. За останні роки екологічний стан цієї річки поліпшується, велику роль у цьому відіграють активні дії громадськості району. За умов цільового фінансування для проведення всього комплексу водоохоронних заходів річки Велика Калга або Каланчак можуть служити «еталоном малої річки» в області. Через відсутність фінансування не виконуються роботи із заліснення і залуження водоохоронних зон річок. При плані 20 га заліснено лише 6,3 га.



3 Основні забрудники Херсонської області

В Херсонській області, крім Державного управління екології та природних ресурсів, моніторинг стану довкілля згідно ПКМ № 391 здійснюють 8 суб'єктів (таблиця 3.1). На базі Держуправління створено і постійно поповнюється міжвідомчий банк моніторингових даних.

Атмосферне повітря

Оцінку стану забруднення атмосферного повітря здійснено за даними спостережень, які проводились у 4 містах і селищах області на 4 стаціонарних та 28 маршрутних постах ОблСЕС та Держкомгідромету.

В атмосферному повітрі визначався вміст 10 забруднювальних речовин, які мають найбільше розповсюдження: пил, окис вуглецю, окисли азоту, сірководень, формальдегід, бенз(а)пірен, фенол, сірчистий газ, вуглеводні, а також метали.

Для оцінки ступеня забруднення повітря було застосовано наступні нормативи: ГДК середньодобові та ГДК максимальні разові. У порівняльному аналізі забруднення атмосфери використовувались середньомісячні і середньорічні концентрації шкідливих домішок та розраховані індекси забруднення атмосфери (ІЗА). При визначенні найбільш забруднених місць враховувалась здатність деяких шкідливих речовин до дії сумації при спільній присутності в атмосферному повітрі.

Спостереження за станом забруднення атмосферного повітря в м. Херсоні і області за останні 10 років свідчать, що порівняно з кінцем 80-х, початком 90-х років відбулось значне зменшення рівня забруднення повітря, яке пов'язане, насамперед, з різким скороченням обсягів промислового виробництва. Малюнок 3.1.

Пожвавлення економічної ситуації та зростаючий з року в рік внесок пересувних джерел у забруднення повітря, сприяли підвищенню з 1999 року вмісту шкідливих полютантів.

Основний обсяг припадає на речовини, які мають найбільше розповсюдження: пил, діоксид сірки, окис вуглецю, діоксид азоту. Ситуація, що склалась за останні роки у м. Херсоні (таблиця 3.4), свідчить про тенденцію до зниження концентрацій більшості шкідливих домішок за виключенням оксидів азоту і цинку.

Порівняльний аналіз інтегрального показника рівня забруднення атмосферного повітря ІЗА по місту показав, що за період 1989 - 2001 рр. просліджувалося кілька рівнів забруднення, а саме: з 1990 р. до 1993 р. ІЗА 14, що відповідає високому рівню забрудненості; 1993 - 1997 рр. ІЗА становив 7-13 - високий рівень; у 1998 р. ІЗА < 5 - відносно нормальний рівень. Починаючи з 1999 р. індекс забруднення атмосфери по місту знову підвищений (5-6). У 2001 році індекс забруднення атмосфери у м. Херсоні дорівнював 6,15 проти минулорічного 5,06.( Малюнок 3.2.)

При загальній тенденції до зниження забрудненості атмосфери маємо зростання ІЗА за рахунок постійного перевищення гранично припустимих концентрацій речовин І класу небезпеки, передусім бенз(а)пірену. Багаторічні спостереження гідрометеослужби свідчать про зниження концентрації бенз(а)пірену порівняно з початком 90-х років, але за останні 10-12 років присутність його у повітрі ніколи не відповідала нормативу і становила від 1,3 до 5,6 ГПК. Таким чином, ситуація з забрудненням міста бенз(а)піреном залишається несприятливою. Малюнок 3.3.

Екологічний стан поверхневих вод Каховського водосховища і Нижнього Дніпра

Спостереження за станом хімічного забруднення поверхневих вод проводились на 5 річках, 1 водосховищі, 1 лимані, 4-х каналах, 4-х зрошувальних системах в 62 пунктах по 29 показниках.

Загальний стан забруднення поверхневих вод Каховського водосховища і Нижнього Дніпра у 2001 практично не відрізнявся від попереднього року і коливався в залежності від сезону. Сумарний вміст хімічних речовин, розчинених газів, значення рН дозволяють кваліфікувати води Каховського водосховища і нижнього Дніпра як помірно забруднені.

Моніторингові спостереження за станом поверхневих вод з 1992 по 2001 рік свідчать, що основні гідрохімічні і гідрофізичні показники якості поверхневих вод нижнього Дніпра не перевищували встановлених нормативів.

Кисневий режим в основному був задовільним. Вміст розчиненого кисню в середньому становив 8,77- 10,1мгО2/дм3. Максимальні показники коливались в межах 13,6-15,3 мгО2/дм3, мінімальні - від 3,35 в межах Херсона до 4,4 мгО2/дм3 - у Каховському водосховищі. Значне зниження вмісту кисню спостерігалось щорічно під час літньої стагнації і було зумовлено високими температурами як повітря, так і води, а також інтенсивним розкладанням фітопланктону, збільшенням вмісту органічної речовини, що легко засвоюється і розмноженням бактерій. Найбільш благополучний кисневий режим у пригирловій зоні (від греблі до с. Садове), потім біля Херсона він погіршується. Торік зниження вмісту кисню до 6,23 мгО2/дм3 спостерігалось з кінця липня по серпень у Каховському водосховищі і до 4,8 мгО2/дм3 нижче Херсона.

За останні 10 років зафіксовано коливання водневого показника, які виходили за межі нормативу: мінімум рН становив 5,9 (1,1ГДК); максимум -8,85 (1,04ГДК).

Показники ХСК коливались в середньому від 0,61 до 1,4ГДК; БСК5 - від 0,74 до 1,5 ГДК по роках і пунктах спостережень

Вміст біогенних речовин стабільний і на протязі останніх років суттєво не змінювався. Здебільшого вміст біогенних речовин по всьому подовжньому профілю від греблі до Херсона майже незмінний. Кількість мінеральних сполук азоту та фосфатів збільшується локально - у створі Нової Каховки, Херсона, виходу у Дніпро Кошової. Найбільші концентрації амонійного азоту спостерігались нижче м. Нової Каховки, виходу у Дніпро р. Кошової (0,53-0,98 мг\дм3 ); нітратного азоту 1,11 - 3,53 мг\дм3 - нижче Н.Каховки і Херсона; нітритного- 0,067 - 0,116 мг\дм3 - нижче впадіння Кошової.

Вміст фосфатів у воді подовжнього профілю гирлової ділянки Дніпра коливався від 0,05 мг\дм3 -мін. до 2,62- мг\дм3 макс.

За рівнем мінералізації, загальної твердості і вмісту основних іонів дніпровська вода задовольняла вимогам до водойм культурно-побутового і рибо-господарського використання. Верхня межа мінералізації за останні 10 років спостережень становила в середньому 420 мг/дм3. Максимальний вміст хлоридів, сульфатів і максимальна мінералізація спостерігались у місці виходу р. Інгулець у Дніпро: 228,103 і 766 мг/дм3 відповідно.

Виключення становлять специфічні речовини токсичної дії: діючі нормативи їх вмісту у воді перевищені практично по усіх речовинах, що спостерігаються. Для Каховського водосховища і Нижнього Дніпра характерно понаднормативне забруднення металами. Найбільш значне забруднення міддю: в середньому по всіх пунктах спостережень за 10 років вміст міді становив 8,9ГДК; цинку - 4,5ГДК, хрому - 5,8ГДК, заліза і марганцю - 2,4 і 2,6 ГДКр.г. відповідно. Максимальна кількість виявлених металів перевищувала гранично допустиму: міді - у 70 разів, цинку - 35, марганцю - у 36 разів, заліза - у 9,6 разів. Каховське водосховище і гирлова ділянка Дніпра забруднені фенолами, вміст яких перевищує встановлені нормативи у 1,6 - 2,8 разів, а також нафтопродуктами, особливо в межах і нижче Херсона, де забруднення більш помітне і становить від 0,5 до 6,2 ГДКр.г.

У поверхневих водах Каховського водосховища і Дніпра у всіх пунктах контролю виявлені пестициди. Основне забруднення представлено хлорорганічними пестицидами: ДДТ, його метаболітами та ізомерами ГХЦГ. Концентрації, які перевищують ГДК для водойм рибогосподарського використання, відмічені у Каховському водосховищі і Дніпрі. Інтервал виявлених концентрацій ? - ГХЦГ 0,001-0,019 мкг/дм3, ?-ГХЦГ - 0,001- 0,014, ? - ГХЦГ 0,002 -0,032, а також ДДТ - 0,0072 -0,009 мкг/дм3, ДДЕ - 0,003-0,009 мкг/дм3.

Співставлення з даними спостережень для оцінки змін якості води у часі під впливом антропогенних навантажень дали змогу зробити висновки, що такі гідрохімічні показники, як вміст сульфатів, хлоридів, кальцію, фосфатів, жорсткість води знаходились в межах і нижче середніх показників за 1986-1991рр.

Середні концентрації азоту амонійного, нітритного і нітратного у воді Нижнього Дніпра нижче таких для ретроспективних даних.

Таким чином, за останні роки:

суттєвого збільшення забруднення біогенними речовинами порівняно з кінцем 80-х початком 90-х років не відбулося;

санітарний стан не погіршився, основні гідрофізичні і гідрохімічні показники якості води знаходяться в межах норми;

найбільш забруднені води Каховського водосховища і Нижнього Дніпра специфічними речовинами токсичної дії;

якість дніпровської води значно погіршується (особливо в останні 3 роки) в період скиду високомінералізованих шахтних і госпфекальних вод Кривбасу в р. Інгулець;

Поверхневі води Каховського водосховища і гирлової ділянки Дніпра можна охарактеризувати за станом як посередні, за ступенем чистоти - як помірно забруднені, за виключенням ділянок найбільшої екологічної напруги, якими є Дніпро в межах і нижче міст Нової Каховки та Херсона і у місці впадіння р. Інгулець. Воду на цих ділянках можна віднести до брудної.

Якість поверхневої води нижче м. Херсона -за даними експедиції по дослідженню якості води на транскордонних ділянках басейну Дніпра в Україні

Експедиційні дослідження транскордонних ділянок басейну Дніпра, проведені восени 2000 та на початку літа 2001 року в рамках програми Українсько-канадського співробітництва "Розвиток управління навколишнім природним середовищем в Україні (басейн Дніпра), виявили значне перевищення вмісту важких металів та миш'яку як у воді, так і донних відкладеннях та рибі нижче м. Херсона.

Крім того, виявлено значний вміст пестицидів у воді, донних відкладеннях і рибі. У гирловій частині Дніпра нижче м. Херсон вміст -ГХЦГ знаходиться на рівні 0,012 мкг/дм3, що перевищує нормативи для водойм рибогосподарського використання. В межах м. Херсона вода забруднена переважно ХОП: n,n'-ддт -0,011мкг/дм3, n,n'-ддэ - 0,06 мкг/дм3, -ГХЦГ - 0,008-0,041 мкг/дм3, -ГХЦГ - 0,018 мкг/дм3. Сумарне забруднення води хлорорганічними сполуками становило 0,032 мкг/дм3. Сумарне забруднення донних відкладень - 5,4-7,4мкг/кг.

У гирловій частині р. Дніпро аналізували двох хижаків - окуня і судака. Виявлені - - ГХЦГ, n,n'-ДДТ і його метаболіти. У печінці судака знайдені -ГХЦГ і гептахлор у значних концентраціях. Просліджується нагромадження токсикантів у печінці окуня і судака, причому концентрації їх дуже високі: вміст n,n'-ДДТ у печінці окуня 18,7, судака - 159,5 мкг/кг; ДДЕ -м'язи окуня і судака 8,46 і 8,43, печінка окуня і судака - 48,7 і 375,7 мкг/кг відповідно. Це свідчить про значне забруднення гирлової частини р. Дніпро пестицидами.

За результатами гідробіологічних досліджень воду нижче м. Херсона віднесено до помірно забруднених, ефтрофних. Біотестування проб річкової води та донних відкладень нижче Херсона (правий берег) виявило токсичну дію на ракоподібних Ceriodaphnia affinis, а також слаботоксичну дію на проростаюче насіння салати.

Інгулець

Ріка Інгулець - остання притока, яка значною мірою впливає на стан води у Дніпрі. За критерієм мінералізації воду р. Інгулець в межах Херсонської області можна класифікувати як -мезогалинну, солонувату, 3 класу четвертої категорії якості. Якість за вмістом забруднювальних компонентів сольового складу відповідає 3 класу 5 категорії ( забруднення хлоридами) і 2 класу 2 категорії за забрудненням сульфатами.

Забруднення води елементами сольового складу прогресує від с. Садово- місце впадіння Інгульця у Дніпро до с. Заградівка, що на кордоні з Дніпропетровською областю. За останні 5-6 років показники мінералізації у пунктах спостережень коливались в інтервалі від 6988 мг/дм3 біля с. Заградівка до 980 мг/дм3 біля с. Дар'ївка. Вміст хлоридів становив в середньому 909,8, макс.- 3000 мг/дм3 і перевищував норматив у 2,6 і 8,6 рази і фоновий вміст у 3,1 і 7,6 рази відповідно; вміст сульфатів коливався від 40,3 до 1370 мг/дм3. Середній вміст сульфатів перевищував норму у 1,2 рази.

Жорсткість води біля с. Заградівка перевищувала норматив у 4,5 рази; біля с. Дар'ївка (2000р.) - у 7,1 рази. В середньому по пунктах загальна жорсткість перевищувала гранично припустиму у 2,7 разів.

Вміст біогенних речовин теж не відповідав нормі. Середній вміст азоту амонійного склав майже 2 норми; азоту нітритного - 1,8; азоту нітратного -0,31 від нормативу, але в останні 2 роки спостерігається тенденція до зменшення вмісту амонійного і нітритного азоту. Показники БСК5 коливались в межах від 1,2 до 10,2 мгО2\дм3 ; середній за останні 5 років показник перевищував нормативи гранично допустимої кількості у 1,8 рази і фоновий рівень у 1,2 рази. Максимальний зафіксований показник біхроматної окиснюваності становив 284,7мгО2\дм3 (9,5ГПК), середній - 91,7 мгО2\дм3 (3,1ГПК). Кількість завислих речовин в середньому становила 28,7 мг/л і коливалась від 1,2 до 210 мг/дм3. Високі показники ХСК свідчать про наявність у воді біохімічно жорсткої речовини, характерної для промислових стічних вод.

В середньому за 5 років забруднення марганцем становило 3,7 ГПК, максимальне 11,1ГДК; магнієм 3,1 ГДК (макс.- 10ГДК). Вміст міді (середній - 9,5ГДК; макс- 60ГДК) і заліза (середній - 1,5 ГДК; макс. - 10,6ГДК) теж перевищував нормативи. Таким чином, наявність нормованих забруднювальних речовин, концентрації яких значно перевищують нормативи, характеризує рівень забруднення води р. Інгулець в межах Херсонської області як високий, особливо в період скиду високомінералізованих шахтних вод та госпфекальних стоків Кривбасу. Це спричиняє негативний вплив на стан біоти і впливає на якість дніпровської води.

У період самого інтенсивного скиду у 2001 мінералізація в районі с. Заградівка сягала майже 7 г/дм3, Архангельського 6 г/дм3 (Малюнок 3.4. ). Показник БСК5 становив 7-8 мгО/дм3, ХСК - 70-80 мгО/дм3. Дещо покращує ситуацію надходження дніпровської води в зрошувальний сезон, але якість води все одно не відповідає нормативам.

Загострення екологічної ситуації в останні роки пов'язане ще й з низьким водопіллям в басейні Інгульця, що унеможливлює необхідне розбавлення річковими водами промислових скидів, промивку русла річки.

Якість води зрошувальних систем (далі ЗС) та магістральних каналів (далі МК) у 2001р. була в основному задовільною і відповідала І класу якості за агро-екологічними критеріями, за винятком води МК Верхньоінгулецької зрошувальної системи, яка за агрономічними критеріями була обмежено придатна для зрошення за небезпекою підлуження, осолонцювання грунтів та токсичного впливу на рослини на протязі всього сезону.

Спостереження за вмістом важких металів у поливній воді свідчать про перевищення межі І класу по вмісту кадмію і міді: вода Каховського МК була непридатною (ІІІ класу) за екологічними критеріями у травні. Обмежено придатною для зрошення у травні була вода Золотобалківської ЗС (ІІ клас) за вмістом кадмію і міді, а також у червні Північно-Кримського і Червонознам'янського МК - ІІ клас якості за вмістом міді.

За останні 5-6 років вода Інгульця була ІІІ-го класу якості за вмістом хлоридів (непридатна за небезпекою токсичного впливу) та обмежено придатна за співвідношенням Na+K до суми катіонів з урахуванням магнію, а також за вмістом кадмію і міді на протязі всього зрошувального сезону.

Грунти

Оцінка екологічної ситуації безпосередньо пов'язана з питанням забруднення грунтів, самоочищення яких відбувається значно повільніше, ніж води і повітря. У 2001 році моніторинг агроекологічного стану грунтів сільськогосподарського призначення проводився на 31 контрольній ділянці; стану грунтів санітарно-захисних зон, селітебної зони та грунтів звалищ і полігонів - у 32 пунктах контролю. Для характеристики фонового вмісту важких металів використовувались грунти заповідних територій, а також результати періодичних агрохімічних обстежень грунтів.

Екологічним показником стану грунту сільськогосподарського використання служить не тільки валовий вміст токсичного елемента, а насамперед вміст його рухомої (розчинної) форми, яка легко засвоюється рослинами і накопичується в них. Для цих грунтів оцінку рівня забруднення шкідливими речовинами проводили на базі гранично-допустимих концентрацій для транслокаційного показника шкідливості, який враховує надходження в організм людини шкідливих речовин із грунтів через рослини.

За даними моніторингових спостережень ("Облдержродючість"), вміст рухомої і валової форми важких металів у кореневмісному шарі 0-20 см практично на всіх грунтах області (як на богарі, так і на зрошенні) не перевищує допустимий рівень забруднення і знаходиться в межах регіонального фону. Навпаки, спостерігається стала тенденція до зменшення, особливо під впливом зрошення, рухомої форми таких мікроелементів як цинк, мідь та марганець. За останні 10-12 років на грунтах сільськогосподарського використання сформувався їх негативний баланс. Винятком є свинець: акумулюється його більше, ніж виноситься з рослинами, а також кадмій, валовий вміст яких залишається на рівні минулорічних значень.

Обстеження грунтового покриву сільськогосподарських угідь Чаплинського і Каланчацького районів, що прилягають до Перекопського промкомплексу у радіусі 20 км, дозволило констатувати наявність техногенного забруднення за такими елементами, як свинець та кадмій. Слід зазначити, що показників ГДК, згідно санітарних норм для цих елементів, не перевищено. Однак встановлено достовірне перевищення вмісту рухомої форми кадмію на 46,5 % і свинцю на 9,9 % над вмістом цих токсикантів у грунтах Чаплинського району більш віддалених, які не зазнають впливу Перекопського промвузла.

Математично доведене підвищення вмісту рухомого (на 48%) і валового (на 36%) свинцю у грунтах Каланчацького району в порівнянні з регіональним фоном теж пояснюється техногенним забрудненням грунтів, розташованих достатньо близько (до 20км) до Перекопського промкомплексу.

Не виявлено у грунтах сільськогосподарського призначення залишкової кількості пестицидів. Вміст нітратів становить в середньому 0,14 ГДК. Результати досліджень грунтів с.-г. використання приведені в таблиці 3.15.

Таким чином, зберігається тенденція до зменшення як рухомих , так і валових форм таких мікроелементів як мідь і цинк (особливо сталою ця тенденція є у відношенні цинку). Помітного накопичення, яке можна було б віднести до техногенного забруднення грунтів області (в цілому) не відбулося за останні 10 років. Зробити чіткі висновки щодо характеру змін вмісту таких токсикантів як кадмій і свинець немає можливості, передусім завдяки особливостям їх сезонної міграції вздовж грунтового профілю, яка не була прийнята до уваги при відборі проб.

Одним з діагностичних критеріїв ступеня деградації грунтів є їх гумусний стан. Порівняно з ІІІ туром агрохімобстеження (1975-1979рр.) втрати гумусу найбільші у Генічеському, Голопристанському і Скадовському р-нах - від 21,5 до 38,6%, що відповідає сильному ступеню деградації грунтів. Середньому ступеню відповідала втрата гумусу від 10,5 до 17,8%; слабкому - від 1,22 до 9,13% і на рівні кінця 70-х років містили гумус на початку-середині 90-х грунти Бериславського, В.Олександрівського, Горностаївського, Іванівського, Каховського, Н.Сірогозького, Нововоронцовського районів. За результатами VIII туру агрохімобстеження негативна тенденція до втрати гумусу у грунтах Голопристанського і Скадовського р-нів зберігається.

Оцінка забруднення грунтів міста Херсона важкими металами базувалась на порівнянні з загально-санітарними показниками шкідливості (ГДК) і з їх фоновими концентраціями, розрахованими для грунтів регіону. Забруднення санітарно-захисних зон (СЗЗ) підприємств промисловими токсикантами не виходить за межі гранично-допустимої кількості, але у 2001 році порівняно з 2000 достовірно збільшився вміст рухомого цинку, кобальту і марганцю у СЗЗ підприємств. Для грунтів міста характерний слабкий і середній ступінь підлуження: показник рНводн. - 7,8-8,5 і більше 8,5.

Найвищий рівень забруднення грунтів спостерігається у СЗЗ ВАТ "Херсоннафтопереробка". Грунти СЗЗ ВАТ "Херсоннафтопереробка" містять значно більше нафтопродуктів, нітратів (1,31 ГДК), рухомої сірки і свинцю, ніж СЗЗ інших херсонських підприємств.

Найбільше міді і ртуті знайдено у грунтах полігону ПЕМ - Н.Каховка. Порівняно з фоновим вмістом рівень забруднення грунтів полігону є небезпечним.(коефіцієнт поліелементного забруднення 67,5). Вміст ртуті у грунтах полігону перевищує фон у 67 разів.

Нафтопродукти є постачальником у навколишнє середовище поліциклічних ароматичних вуглеводнів, найнебезпечнішим серед яких є канцероген бенз(а)пірен. У повітрі м. Херсона постійно, з року в рік, спостерігаються підвищені його концентрації. Отримані дані моніторингових спостережень свідчать, що у 2001 році найбільше віднайдено нафтопродуктів у грунтах СЗЗ ВАТ "Нафтопереробка" - до 213 мг/кг і в районі пл. Перемоги - 179 мг/кг. Зростання вмісту нафтопродуктів спостерігається і у СЗЗ АО "Херсонські комбайни" - 118,3 проти 26,5 мг/кг у 2000 році. Забруднення нафтопродуктами зафіксовано вздовж головних автомагістралей міста: 52,2-212 мг\кг.

...