Реформування відносин власності в аграрному секторі України в умовах становлення змішаної економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти України

Київський національний економічний університет

УДК 330.111.62

08.01.01. - економічна теорія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Реформування відносин власності в аграрному секторі України в умовах становлення змішаної економіки

Карабаджак Костянтин Семенович

Київ - 1999

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі політичної економії облікових факультетів Київського національного економічного університету Міністерства освіти України.

Науковий керівник - доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Савчук Володимир Сафронович, Ки ївський національний економічний університет, завідувач кафедри політичної економії облікових факультетів

Офіційні опоненти:

- доктор економічних наук, професор, академік НАН України Онищенко Олексій Мусійович, керівник відділення аграрних проблем Інституту економіки НАН України.

- кандидат економічних наук, доцент Гузик Микола Михайлович, Національний аграрний університет, доцент кафедри економічної теорії

Провідна установа - Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, кафедра економічної теорії

Захист відбудеться "17" вересня 1999 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.03 Київського національного економічного університету за адресою: 252057, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 317.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного економічного університету за адресою: 252057, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 201.

Автореферат розіслано "16" серпня 1999 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор економічних наук, професор А.Е. Фукс

Анотації

Карабаджак К.С. Реформування відносин власності в аграрному секторі України в умовах становлення змішаної економіки. -Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01. - "Економічна теорія". - Київський національний економічний університет, Київ, 1999.

У дисертації розглянуто теоретичні та прикладні аспекти реформування відносин власності в аграрному секторі України в умовах становлення змішаної економіки. Досліджено особливості власності та форми її реалізації за умов ринкових перетворень, розвиток реалізації права власності. Визначено особливості відносин власності та їх реалізації в аграрному секторі економіки України.

Проведено аналіз трансформацій земельних відносин в Україні, вказані причини кризи та шляхи виходу з неї. Запропонована схема кооперативного товариства як організаційної форми господарювання на селі. Доведена необхідність ринку землі, розвитку поруч з приватною державної форми власності на землі сільськогосподарського призначення. Вказано на важливість дотримання еволюційних змін у процесі розвитку відносин власності в аграрному секторі економіки України. Запропоновано напрямки державного регулювання аграрних відносин за сучасних умов.

Ключові слова: власність, форма власності, аграрні відносини, державне регулювання.

Карабаджак К.С. Реформирование отношений собственности в аграрном секторе Украины в условиях становления смешанной экономики. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.01.01. - "Экономическая теория". - Киевский национальный экономический университет, Киев, 1999.

В диссертации отмечается, что разнообразие форм собственности и хозяйствования - объективное экономическое явление, которое вытекает из реальной сложности и многоплановости экономической жизни общества. Существенным аспектом проблемы реформирования собственности является её становление на новых, рыночных началах в аграрной сфере, которую справедливо относят к стратегически приоритетным сферам экономического развития Украины.

Указывается, что собственность представляет собой историческую категорию, она присуща практически всем эпохам развития человечества и выступает одной из самых важных составных объективных экономических законов развития общества. Экономическая суть собственности тесно связана с менеджментом, организацией использования тех факторов, которые делают возможным производство. Их объединение обеспечивается управлением, которое является способом реализации собственности в её экономическом содержании, что для носителя права собственности не является обязательным.

Систему в отношениях собственности в аграрной сфере рассмотрено по важному критерию классификации: за основу взята обще-цивилизационная тенденция социализации частной собственности. Выделено два "полюса" - частную и общественную собственность, в рамках которых образуется множество видов собственности. Доказано, что в переходной экономике большинство форм и видов собственности, которые практически развиваются, имеют такой же переходный характер; они являются сложными формами, которые так или иначе объединяют механизмы владения, распоряжения и пользования благами, а также "пучки правомочностей". При этом абсолютно необязательно, чтобы это были права полной собственности, скорее наоборот, так как собственность отягощает (экономически и трансакционно).

Раскрывается суть экономических реформ, которые осуществляются в аграрном секторе Украины в условиях становления смешанной экономики, указываются недостатки в проведении трансформаций, предлагаются собственные подходы к процессу реформирования. Доказывается, что ход земельной реформы объективно ведет к трансформации коллективной собственности на землю в частную и государственную. Большое внимание уделяется не только частной собственности на землю, но и частному землевладению. Важно, чтобы система экономических институтов в аграрном секторе экономики и вообще в Украине допускала гибкое перераспределение имущественных прав между разными субъектами, среди которых, естественно, должно присутствовать и государство как агент хозяйственного оборота, действующий на равных правах с другими. Особо важная роль в процессе становления смешанной экономики отведена развитию арендных отношений в аграрной сфере.

В диссертационном исследовании значительное внимание уделено становлению и развитию хозяйственных формирований на основе различных форм собственности. Предложена схема кооперативного товарищества как организационной формы хозяйствования. В ближайшей перспективе основными путями образования кооперативов станут: возврат коллективным хозяйствам кооперативных признаков; реформирование внутрихозяйственных подразделений в производственные, сервисные, кредитные, сбытовые, снабженческие и другие кооперативы; объединение фермерских и других хозяйств в кооперативы вертикального и горизонтального типа.

Подчеркивается необходимость эволюционного становления многоукладной экономики в аграрной сфере, под которым подразумевается осуществление комплекса мероприятий, направленных на создание условий для эффективного действия саморегулирующих и самоорганизующих сил общества, которые обеспечивали бы поиск путей и способов естественных, эволюционных изменений в системе аграрных отношений. Доказана необходимость рынка земли, предложены направления государственного регулирования аграрных отношений в современных условиях, а именно: государственное влияние на рыночное ценообразование; маркетинговая политика, связанная с реализацией сельскохозяйственной продукции как на внутренних, так и на внешних рынках; материально-техническое обеспечение сельского хозяйства; кредитно-финансовая политика; государственные и региональные инвестиции в развитие аграрного сектора экономики; защита отечественного производителя с помощью ставок таможенного сбора на импорт.

Доказано, что без постоянного активного участия государства невозможно успешно разрешить неотложные задания социально-экономического характера, направленные на развитие аграрных отношений, формирование различных форм собственности и рыночной среды, вхождение страны в цивилизованное мировое содружество.

Ключевые слова: собственность, форма собственности, аграрные отношения, государственное регулирование.

Karabadjak K.S. The reforming of property in the agrariаn sector in Ukraine under the conditions of mixed economic formation. - Manuscript.

The thesis for the candidate's degree of Economic Sciences by speciality 08.01.01. - "Economics". The Kyiv National University of Economics, Kyiv, 1999.

The theoretical and applied aspects of the reforming of property in the agrarian sector in Ukraine under the conditions of mixed economic formation are modified in the thesis. The essence of property and the forms of its realization under the conditions of market transformation, the development of the realization of the property right are explored. The peculiarities of property and its realization in the agrarian sector are determined.

The transformation of the agriculture attitudes in Ukraine is analyzed. The causes of the crisis and means for its overcome are indicated. The scheme of cooperative association as form of economy in the village is proposed. Necessity of the land market, development of private and state form of property for land is proved. The importance of the evolutionary changes support in development process of the property in the agrarian sector in Ukraine is showed. The ways of the state regulation of the agrarian relations at present-time condition are worked out.

Key words: property, form of property, agrarian relations, state regulation.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Трансформація української економіки в напрямку змішаної моделі, що є об'єктивною необхідністю, означає глибокі якісні перетворення в суспільному виробництві, системі економічних відносин, всій структурі відтворення - у виробництві, розподілі, обміні та споживанні. В основі цих перетворень лежать відносини власності, що втілюють складну структуру й взаємодію її основоположних сторін - привласнення, володіння, розпорядження й використання факторів виробництва.

Різноманітність форм власності і форм господарювання на селі - об'єктивне економічне явище, що випливає з реальної складності й багатоплановості економічного життя суспільства. У процесі еволюційного розвитку багатогранних форм власності, структурних зрушень в аграрних відносинах відбувається пошук найбільш ефективних підприємницьких форм організації виробництва і на цій основі - шляхів соціально-економічного прогресу. аграрний власність кооператив

Реформування аграрних відносин передбачає здійснення комплексу правових, економічних, технічних і організаційних заходів, які мають забезпечити перехід до нового земельного ладу, що відповідає характеру змішаної моделі економіки країни. Успішна реалізація цих заходів залежить від їх ретельного теоретичного обґрунтування, нормативно-правового і науково-методичного забезпечення, правильного визначення напрямів і етапів реформування аграрних відносин, розробки економічного механізму їх регулювання. Синтез розвитку відносин власності та аграрних відносин, двох важливих напрямків як предмету теоретико-економічного дослідження зумовлений ще й тим, що останніми роками методологічний аспект проблеми залишається поза увагою: модель відносин власності в аграрній сфері України формується за рецептами, що нав'язуються ззовні, без урахування ментальних, інституціональних, емпіріоекономічних, тобто генетичних, особливостей розвитку українського суспільства. Усі ці обставини визначають актуальність даного дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри політичної економії Київського національного економічного університету (тема "Теоретичні проблеми становлення нової економічної системи в Україні", № державної реєстрації 0198V000784 від 04.03.97 р.) і координується з науковими розробками підрозділу університету - Науково-дослідного інституту економічного розвитку (тема "Теоретичні проблеми формування в Україні нової моделі розширеного відтворення", № державної реєстрації 0197V005361 від 17.04.97 р.).

Мета і задачі дослідження. Виходячи з досягнутого рівня теоретичної і практичної розробки проблеми, метою дисертаційної роботи є аналіз категорії власності, її форм з точки зору історичного, еволюційного розвитку, трансформації в умовах переходу до змішаної моделі економіки, особливостей їх прояву в аграрному секторі та створення на основі розвитку форм власності нових господарських формувань.

Відповідно до зазначеної мети поставлені та розв'язані наступні задачі дослідження:

- здійснено теоретико-методологічний аналіз підходів щодо визначення сутності власності як складного соціально-економічного явища, виявлено її місце, роль і функції в економічній системі;

- проведено аналіз еволюції форм власності з метою з'ясування тих якісних змін, що відбуваються у процесі її функціонування, та процесу реалізації різноманітних форм власності в системі аграрних відносин;

- визначені особливості земельних відносин, досліджено генезис їх формування та стан в Україні; здійснено аналіз процесу становлення різноманітних форм власності на землю на селі;

- обґрунтовані головні напрямки становлення і розвитку організаційної структури аграрної сфери і розроблені основні інструменти її регулювання.

Предметом дослідження є сукупність економічних відносин власності в її русі та розвитку. Дослідженню підлягає процес формування відносин власності в аграрному секторі, створення нових та реорганізація існуючих господарських формувань, методи регулювання їх розвитку. Об'єктом дослідження виступає система виробничих відносин в аграрному секторі економіки України.

Теоретичною та методологічною базою дисертаційної роботи є праці класиків світової економічної теорії, а також наукові дослідження українських та російських вчених, у яких приділялася увага проблемам власності й господарювання, зокрема Н. Туган-Барановського, А. Чаянова, І. Буздалова., А. Булатова, А. Гальчинського, П. Гайдуцького, С. Дем'яненка, О. Гоша, О. Єрьоміна, О. Запорожана, М. Колесова, В. Корнієнка, І. Лазні, В. Логвіненка, І. Лукінова, С. Мокічева, С. Мочерного, П. Несененка, О. Онищенка, В. Рибалкіна, Л. Романової, П. Саблука, М. Федорова, К. Хубієва, А. Чухна, В. Шкрєдова, В. Юрчишина та інших. Інформаційною основою дослідження слугували законодавчі акти й постанови Верховної Ради України, Укази Президента України, постанови Уряду, матеріали державних статистичних органів України, нормативні документи. У дисертації широко використовується досвід ринкового реформування економіки в інших державах та в Україні.

В основу дослідження покладено метод діалектичної єдності історичного і логічного. Методологічною базою аналізу відносин власності є комплексний підхід, який спирається на теоретичні і практичні положення робіт вітчизняних та зарубіжних вчених і дозволяє економічні процеси вивчати із загальних позицій у рамках розвитку і взаємодії всіх елементів. У роботі використані методи системного підходу, наукової абстракції, аналізу та синтезу, математичної статистики.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає в комплексному аналізі процесу трансформації відносин власності, оригінальних узагальненнях та висновках, виробленні пропозицій і рекомендацій щодо трансформацій у сучасній економіці країни. Конкретно це знайшло своє втілення в наступному:

- досліджено еволюцію наукової думки щодо сутності власності як економічної категорії, з'ясовано її роль у системі аграрних відносин та визначено особливості відносин власності за умов становлення змішаної економіки;

- доведено необхідність власності для людини, формування її свободи та незалежності, з'ясовано, що як аспект свободи власність важлива сама по собі, незалежно від її результатів;

- розглянуто розвиток форм власності в аграрному секторі економіки та зроблено висновки щодо їх особливостей на різних етапах розвитку людської цивілізації, запропоновано схему структури відносин власності в аграрному секторі економіки;

- дістало подальшого розвитку поняття економічної реалізації права власності та сучасні форми її прояву в економічній системі;

- подано обґрунтовану оцінку нинішнього стану й можливостей розвитку відносин власності на землю та майно в аграрному секторі України;

- доведено необхідність становлення різноманітних форм власності на селі, зокрема державної, зазначено їх переваги та недоліки та вказано напрями розвитку;

- здійснено аналіз становлення форм господарювання на селі, обґрунтовано необхідність розвитку процесів кооперування та інтеграції, запропоновано схему утворення кооперативного товариства;

- доведено необхідність та запропоновано низку конкретних напрямів державного економічного регулювання аграрних відносин, наголошено на необхідності забезпечення державою еволюційних змін у процесі розвитку різноманітних форм власності в аграрному секторі.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що отримані результати можуть бути використані для подальшого дослідження суті та трансформації відносин власності, при формуванні та впровадженні в дію власної державної аграрної політики, викладанні лекційних курсів з економічної теорії, політичної економії, економічної історії, аграрного менеджменту та ряду спецкурсів. Передбачається також застосування висновків та рекомендацій щодо розвитку форм господарювання безпосередньо в агропромисловому виробництві.

У ході дослідження:

· проведено аналіз розвитку аграрних відносин в Україні, зазначено їх недоліки і запропоновано способи їх усунення;

· визначено напрямки інституціональних перетворень з акцентом на приватне землеволодіння;

· наведено схему утворення кооперативного товариства як перспективної форми господарювання;

· встановлено й обґрунтовано основні напрямки державного регулювання аграрних відносин.

Запропонована в дисертації схема утворення кооперативного товариства впроваджена в практику діяльності Укоопспілки (довідка № 13/235-а від 19.05.99 р.)

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи доповідались на міжнародних конференціях в містах Хмельницькому (тема конференції "Проблеми соціально-економічного розвитку країни на сучасному етапі"), Луцьку ("Роль фінансово-кредитної системи у стимулюванні економічного зростання в Україні") та Дніпропетровську ("Наука і освіта - 99"), обговорювалися на засіданнях кафедри політичної економії облікових факультетів Київського національного економічного університету.

Публікації. Найважливіші результати та висновки дослідження викладено в 5 публікаціях (з них 3 - в наукових фахових виданнях) загальним обсягом 1,2 друкованих аркуша.

Обсяг та структура роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів (шести параграфів), висновків та пропозицій, бібліографічного списку, що містить 159 найменувань; нараховує 167 сторінок друкованого тексту та 21 додаток на 16 сторінках. Робота містить 7 таблиць та 5 рисунків.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету та завдання дослідження, показано наукову новизну та практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі "Власність в системі аграрних відносин" досліджено сутність власності як економічної категорії, обґрунтовано розвиток її форм з точки зору еволюції процесу привласнення як форми реалізації права власності, виявлено особливості прояву різноманітних форм власності в аграрному секторі економіки.

Власність являє собою історичну категорію, вона притаманна майже всім епохам розвитку людства і є однією із найважливіших складових об`єктивних економічних законів розвитку суспільства. Вирішальне значення в характеристиці власності має її економічний зміст, перш за все те, за допомогою яких виробничих відносин здійснюється процес привласнення. Ставлення людей до речей є результатом їх відношення один до одного в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ.

Аграрні відносини як важлива специфічна частина загальної системи економічних відносин містять взаємодію між людьми в процесі всіх фаз суспільного відтворення, яка визначається характером земельної власності. Проте зводити сутність проблеми лише до виробничих відносин, виключаючи з їх змісту соціальні, морально-психологічні, історико-культурні аспекти життєдіяльності самих суб'єктів аграрних відносин було б не зовсім виправдано. Аграрні відносини виражають усю сукупність виробничих, соціальних, культурно-моральних відносин між людьми, базуються на системі їх природніх інтересів та спрямувань, на загальнолюдських цінностях та правах працівника-землероба. Центральною ланкою, серцевиною аграрних відносин виступає власність на землю як основний засіб виробництва у сільському господарстві.

З`ясування економічного змісту власності передбачає визначення джерела, а отже, і передумов її виникнення та функціонування. На наш погляд, виробництво, зокрема аграрне, є передумовою власності, а її джерелом - сама праця. Економічна суть власності тісно пов'язана з менеджментом, організацією використання тих факторів, що роблять можливим саме аграрне виробництво. Їх поєднання забезпечується управлінням (розпорядженням, організацією використання), і таке управління є засобом реалізації власності в її економічному змісті.

Економічна власність найбільш тісно пов`язана з її юридичною стороною. Остання є формою прояву реальних економічних відносин власності в аграрному секторі, входить до надбудовних відносин, залежить від волі й свідомості людей. За допомогою права узаконюється економічна форма реалізації власності. Юридична власність є загальною умовою і передумовою сільськогосподарського виробництва, виявленням волі певного класу та її правовим оформленням у юридичних актах і нормах, у праві власності. Крім економічного і юридичного, у складній і багатоплановій категорії власності слід виділяти її соціальний, психологічний, моральний, національний, ідеологічний аспекти. Суб'єктом відносин власності може виступати діючий індивід або соціальна група (суспільство). З економічного погляду роль власності для людини полягає в тому, що власність є матеріальним забезпеченням, основою її економічної свободи і незалежності. При цьому в залежності від характеру об`єктів власності змінюються розміри та ступінь цієї свободи. Як аспект свободи власність важлива сама по собі, незалежно від її результатів.

Отже, власність - багатопланова категорія. В абстрактній формі її трактують як відносини між людьми з приводу речей. Серед дослідників немає одностайності щодо визначення економічної категорії власності. У нашому дисертаційному дослідженні власність визначено як історично зумовлені суспільно-виробничі відносини між людьми з приводу присвоєння умов суспільного виробництва та його результатів.

Сучасна система власності характеризується не уніфікацією, а ускладненням структури, багатоманітністю форм власності й господарювання. Кожна форма власності за своєю природою історична. Вона життєздатна лише у визначених часових межах. Коли дія факторів, які зумовили її виникнення, припиняється, вона має бути замінена на іншу, прогресивнішу форму. Систему в сучасних відносинах власності в аграрному секторі розглянуто за важливим критерієм класифікації: в основу покладена загально-цивілізаційна тенденція соціалізації приватної власності. Виділено два "полюси" - приватну та суспільну власності, в межах яких утворюється безліч видів власності.

Але методологічно неправильно розвиток форм власності пов`язувати лише з процесом усуспільнення. Справа в тому, що власність, як економічне відношення є, як відомо, суспільною формою розвитку продуктивних сил взагалі. Еволюцію відносин власності необхідно розглядати в контексті всього процесу розвитку продуктивних сил. Крім цього, так само важливо враховувати, що розвиток продуктивних сил не обмежується їх усуспільненням, він відбувається діалектично, через одночасне зміцнення процесів інтеграції та диференціації. Отже, практика, наукова думка ставлять під сумнів обґрунтованість і доцільність необмеженого усуспільнення засобів виробництва, а тим більше його результатів.

У дисертаційному дослідженні наголошується на необхідності еволюційного становлення багатоукладної аграрної економіки, під яким розуміється здійснення комплексу заходів, спрямованих на створення передумов для ефективної дії саморегулюючих і самоорганізуючих сил суспільства, які б забезпечували пошук шляхів та засобів природних, еволюційних змін у системі аграрних відносин. Будь-яке запровадження чогось нового з позиції примусу, будь-яке форсування темпів руху природних процесів неодмінно матиме негативні наслідки. Слід зазначити, що ознакою еволюційних змін не є їх якась фатальна приреченість на довготривалість. Згідно з сучасними уявленнями, еволюційний розвиток - це розвиток, в основі якого лежать природні саморушійні й самоорганізуючі сили суспільства. Основним критерієм еволюційного характеру змін є зростання продуктивності системи. Тому головною метою перетворень у системі аграрних відносин має стати розбудова конкурентоспроможного аграрного сектора економіки шляхом створення умов для еволюційного формування організаційно-правових форм господарювання на основі різних форм власності.

У перехідній економіці більшість форм власності, що практично розвиваються, мають такий же перехідний характер. Вони є складними формами, що поєднують так чи інакше механізми володіння, розпорядження та користування благами, а також "пучки правомочностей". Причому абсолютно необов'язково, щоб це були права повної власності; швидше навпаки, оскільки власність обтяжує (економічно та трансакційно). Підприємцю потрібні права власності того рівня, якого достатньо для економічного функціонування господарської одиниці. Для цього одні об'єкти можуть бути в індивідуальній власності, інші - у спільній; одні - в повній власності, інші - на правах оренди, лізингу, кредиту тощо.

Відносини реалізації власності - це відносини, що спрямовані на виконання волі власника і задоволення його економічних інтересів. Починаються вони з поєднання факторів виробництва, здійснюються в процесі відтворення у всій системі аграрних відносин і завершуються фактичним привласненням (перетворенням у власність) результатів виробництва. Без одержання доходу у відповідній формі відносини економічної реалізації власності втрачають будь-який сенс для її суб'єктів. Фактичне привласнення засобів виробництва і предметів споживання є головною ознакою економічної реалізації власності.

У процесі еволюції економічних відносин привласнення зазнало істотних змін. Все більше зусиль докладається для того, щоб перейти до взаємодії праці й капіталу на засадах співробітництва і партнерства, форми яких особливо збагатилися в останні десятиріччя. Про це свідчить багатоманітність систем участі у прибутках, управлінні, робітники почали наділятися правомочностями власності, спостерігається зростання заробітної платні осіб найманої праці тощо.

Формою реалізації власності на землю виступає механізм рентних відносин. Земельна рента як економічна категорія виражає відносини привласнення додаткового продукту власником землі за право користування землею. У ринковій економіці, якою б мірою вона не піддавалася державному регулюванню (виходячи із закономірностей цієї економіки, а не всупереч їм), існують об'єктивні передумови утворення додаткового прибутку (надприбутку) і перетворення його в земельну ренту, які пов'язані з особливими умовами відтворення у сільському господарстві, перш за все з обмеженістю земельних ресурсів, що придатні для сільськогосподарських потреб, та їх відмінностями за родючістю та місцезнаходженням. І хоча ці фактори й умови діють постійно, ринок та ринкова кон'юнктура обумовлюють динаміку рентних відносин, зміну їх кількісних характеристик.

У другому розділі "Реформування відносин власності як основної складової аграрних відносин та механізм їх регулювання" розкрито сутність реформ, що здійснюються в Україні за умов становлення змішаної економіки, вказано на недоліки у проведенні трансформацій в аграрному секторі та запропоновано власні підходи до вирішення цієї проблеми.

На характер прояву відносин власності в аграрному секторі економіки істотно впливають особливості використання в цій галузі землі. Земельні ресурси, що використовуються в сільському господарстві, є не тільки просторовим базисом виробництва, а й головним і незамінним засобом виробництва, роль і значення якого в аграрному секторі визначають особливе місце власності на землю як об'єкта господарювання стосовно власності на інші засоби аграрного виробництва.

Земельні відносини визначено як суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею на державному, господарському і внутрішньогосподарському рівнях як об'єктом господарювання і засобом виробництва. Отже, зміст поняття "земельні відносини" охоплює широке коло питань як економічного (виробничого), так і правового характеру. Неважко помітити, що в основі земельних відносин лежить категорія власності на землю.

Говорячи про результати проведених на сьогодні реформувань відносин власності в аграрному секторі, можна констатувати, що: 1)експеримент з "відродженням почуття господаря" у селян на основі персоніфікації майна сільськогосподарських підприємств потерпів невдачу: паювання поки що не виконує жодної з функцій, що йому відводилися; 2) посилюється тенденція розпаду виробничої бази сільськогосподарських підприємств; 3) негативні явища в громадському секторі не компенсуються розвитком приватного: виробництво валової продукції сільського господарства за період 1991-1997 рр. скоротилося на 42,2%, кількість збиткових господарств зросла з 1,1 до 87,2% загальної кількості сільськогосподарських підприємств.

На жаль, економічна криза, що охопила практично всі галузі народногосподарського комплексу країни, включаючи АПК, не дозволяє об'єктивно оцінити результативність аграрної реформи за економічними критеріями. На сьогодні ще немає системних переконливих прикладів, які б свідчили про підвищення врожайності чи значне збільшення виробництва сільськогосподарської продукції з одиниці площі в результаті перерозподілу земель і зміни форм власності на землю чи майно. Та все ж, незважаючи на труднощі й недоліки, що виникли при проведенні трансформацій в аграрному секторі, вони мають і позитивні результати, а саме: зруйновано монополію (у даному випадку державну) на землю; створено підґрунтя для існування цивілізованої приватної власності; надано більшості суб'єктам сільськогосподарських відносин однакові (хоч і не завжди нормальні) умови функціонування, тобто створено зачатки здорової конкуренції.

Хід аграрної реформи в Україні об'єктивно веде до трансформації колективної власності на землю у приватну власність. До того ж така трансформація відбувається вже на етапі паювання сільськогосподарських земель колективних сільськогосподарських підприємств (КСП). У результаті паювання землі змінюють свій правовий статус, перетворюючись із земель, що належать КСП на праві колективної власності, у приватну власність членів КСП у формі їх спільної власності.

Та слід зазначити, що як приватна, так і колективна власність на землю має свої переваги та недоліки в існуючій системі соціально-економічних відносин. На користь приватизації земельних ділянок членів КСП свідчать такі аспекти:

1) отримання ділянки у власність з визначенням її у натурі надає суб'єктові конституційних прав власності. Земля, яка перебуває у колективній власності, може бути вилучена в рахунок погашення боргів у разі нестачі майна, коли підприємство збанкрутувало;

2) згідно із Земельним кодексом право розпорядження земельною ділянкою настає лише після виходу з КСП і вилучення земельної ділянки в натурі;

3) власність на земельну ділянку надає селянам право вимоги орендної плати.

Тобто без приватизації земельних ділянок не можуть отримати належного розвитку ні ринок землі, ні процедура застави, ні орендні відносини.

Проте виконання землевпорядних робіт для передачі земельних ділянок у приватну власність потребує досить суттєвих фінансових витрат. Та найголовніше - при цьому існує реальна загроза порушення цілісності земельного масиву, подрібнення сільськогосподарського виробництва. Отже, не слід форсувати процес органічного перетворення колективної власності в приватну, особливо враховуючи ментальні, інституціональні особливості розвитку українського суспільства.

Крім того, колективна власність має трансформовуватись і в державну власність шляхом викупу державою земель збанкрутілих сільськогосподарських підприємств (що можливо лише за умови функціонування ринку землі), а також експропріації сільськогосподарських угідь через невикористання їх власниками за призначенням згідно із Земельним кодексом. Таким чином отримає розвиток ще один суб'єкт орендних відносин - держава - в якості орендодавця.

У процесі реформ значну увагу необхідно приділяти не тільки приватній власності на землю, а й приватному володінню. Тісний зв'язок суб'єктів сучасного ринку зумовлює перетворення титульного власника у виключно символічну фігуру "обороту" майнових прав у порівнянні, скажімо, з орендарем. Зв'язок титулу власності з приватною особою (фізичною чи юридичною) виступає, швидше, тягарем для економіки, яка змушена сплачувати фіктивну "послугу" власника (надання ним свого ім'я) рентою від власності. Важливо, щоб система економічних інститутів в аграрному секторі та взагалі в Україні припускала гнучкий перерозподіл майнових прав між різними суб'єктами, серед яких, звичайно, повинна бути присутня і держава як агент господарського обороту, що діє на рівних правах з іншими.

Запровадження права спільної часткової власності в практику земельних відносин, що виникають внаслідок передачі землі у власність недержавним сільськогосподарським підприємствам і розподілу її між їх членами на земельні частки (паї), дасть можливість формувати в процесі реорганізації КСП більш ефективні підприємницькі структури порівняно з тими, що створені нині.

Проте було б недоцільно, на нашу думку, абсолютизувати розвиток якоїсь однієї форми власності на землю, тим більше, що приклад монополії державної власності на засоби виробництва ще добре пам'ятається. Час і самі господарі на землі розставлять все на свої місця. Зараз слід надати більше уваги забезпеченню нормальних, конкурентних умов діяльності підприємствам з різними формами власності. Крім того, не треба забувати, що сама форма власності зовсім не вирішує проблеми ефективності виробництва, вона є лише передумовою, хоча й дуже важливою, одержання доходу від об'єкта власності. Саме тому в дисертаційному дослідженні значна увага надається господарським формуванням на основі різноманітних форм власності.

Оскільки в сьогоднішній економічній ситуації самостійне ведення окремого невеликого господарського об'єднання, селянського (фермерського) господарства чи будь-якої іншої дрібної порівняно з колективними господарствами (КСП, радгоспи та ін.) є дуже проблематичним, а в деяких випадках навіть неможливим, формування в селянинові господаря виробництва, який працює сьогодні в КСП, акціонерних товариствах та інших колективних та державних підприємствах відбувається дуже повільно. Тому, враховуючи позитивні та негативні сторони господарських формувань, що діють у сільському господарстві України, однією з найбільш прогресивних господарських одиниць вважаємо кооперативне товариство. Саме кооперативне товариство, на нашу думку, максимально зберігаючи переваги великомасштабного виробництва, кадри, об'єкти виробничої та соціальної інфраструктури, створює умови для формування на базі первинної ланки виробництва (підрозділу, працівника) підприємницької структури. Напрацьоване правове поле та проведене в сільськогосподарських підприємствах паювання землі та майна значно спрощують та максимально уможливлюють створення подібних кооперативних формувань.

У найближчій перспективі основними шляхами створення кооперативів, на наш погляд, стануть: повернення колективним господарствам кооперативних ознак; реформування внутрішньогосподарських підрозділів у виробничі, сервісні, кредитні, збутові, постачальницькі та інші кооперативи; створення таких кооперативів на новій основі; об'єднання фермерських та інших господарств у кооперативи вертикального та горизонтального типу. Основними ж формами інтегрування сільського господарства з промисловістю з метою отримання максимального прибутку впродовж усього технологічного ланцюга від виробництва сировини до роздрібного

Проте процеси кооперації та інтеграції в розвитку нових форм господарювання на селі на основі реформувань у відносинах власності розкривають лише одну сторону проблеми ефективності аграрних відносин. Взагалі ж сьогодні в теорії та практиці загальноприйнятою є теза, що для господарського успіху аграрного підприємства вирішальну роль відіграють не стільки правові й підприємницькі форми, скільки рівень менеджменту й мотивація співробітників та членів підприємства. Кожна правова форма аграрних підприємств має свої переваги та недоліки. Максимальне використання переваг та послаблення недоліків - вирішальна умова для майбутнього всіх правових форм господарювання.

Сьогодні, коли практично не існує достатньо чіткого розуміння подальшого розвитку аграрного сектора, коли держава практично втратила багато функцій управління, що підірвало стабільність виробництва i призвело не до встановлення ринкових відносин, а до їх викривлення та дискредитації, орієнтація сільських товаровиробників на використання спільних зусиль дозволить утримати частину прибутку в аграрній сфері, що можна розглядати як додаткові інвестиції в сільське господарство.

Тенденція до нового розуміння власності в аграрному секторі потребує і відповідних регулюючих функцій держави. Координація темпів і пропорцій розвитку є серцевиною, осередком регулюючої діяльності державного керівництва агропромисловим сектором економіки. До економічних регуляторів аграрного виробництва в роботі віднесено:

1) державний вплив на ринкове ціноутворення;

2) маркетингову політику, що пов`язана з реалізацією сільськогосподарської продукції як на внутрішніх, так і на зовнішніх ринках;

3) матеріально-технічне забезпечення сільського господарства;

4) монетарну та фіскальну політику;

5) кредитно-фінансову політику;

6) державні й регіональні інвестиції в розвиток аграрного сектору економіки;

7) захист вітчизняного виробника через ставки митного збору на імпорт та інші форми митного обмеження.

Без реформування відносин власності на селі, вирішення питань приватизації землі та її використання як об`єкта застави, спрощення процедури реалізації заставленого майна, проблеми довгострокового кредитування та інвестування як поштовху для економічного зростання галузі агропромислового комплексу розв`язати неможливо. Проблема забезпечення гарантій повернення наданих довгострокових кредитів потребує остаточного вирішення у законодавчому порядку питання власності на землю з передбаченням можливості прийняття її в заставу при кредитуванні, а у разі порушення умов кредитного договору - можливості її реалізації.

Розраховувати на вагомі інвестиції ззовні в сучасних економічних умовах немає належних підстав. Та все ж, на нашу думку, у стратегічному аспекті треба покладатися переважно на власні ресурси й можливості, повернувши банківський і тіньовий капітал на здійснення ефективних ринкових трансформацій, створення конкурентоспроможних національних виробництв на сучасній технологічній базі та в інтересах активного підприємництва і високопродуктивної праці.

Більшість інвестицій в господарство і підприємництво мають надійти з приватних джерел. Ті форми власності і організаційні структури, що можуть привернути приватні інвестиції, будуть більш стійкими ніж господарства, що не здатні заручитися фінансуванням інвестицій або погасити в майбутньому свою заборгованість. У приватних власників з`являються реальні стимули вкладати кошти у власне виробництво, але робити це вони будуть лише в тому випадку, якщо майбутнє власності не буде викликати жодних побоювань.

Держава має спрямовувати процес формування різноманітних форм власності в русло сучасних тенденцій, враховувати найбільш прийнятні галузі для тієї чи іншої форми власності в аграрному секторі. Кожна форма власності утворює свою економічну нішу з характерним часом проходження процесів. Економічна ж система в цілому та аграрний сектор зокрема складається з таких ніш, утворюючи ієрархічну систему, сталість і розвиток якої визначаються сталістю і розвитком кожної її ланки. Створення більш впорядкованої економічної структури через самоорганізацію, яка зцементована всіма прийнятними формами власності, забезпечує стійкість всієї системи в цілому і можливості для її розвитку. Кожна з форм власності в аграрному секторі в даний конкретний історичний період має своє зародження, розквіт та кризу. Чим більше зв'язків у системі (її багатоукладність), чим багатша структура, тим легше виводити систему з кризової ситуації. Навіть за кризи однієї з форм власності, наприклад державної, інші не дозволяють системі аграрних відносин зруйнуватися.

Таким чином, багатоманітність форм власності - це гарантія стабільності аграрного сектора та суспільства взагалі, одна з важливих умов запобігання соціальним потрясінням.

Повернення до державного регулювання економіки або його посилення - це не обмеження інтересів і свобод ринкового підприємництва. Навпаки, це дотримання таких свобод і інтересів у рамках об`єктивних законів та гармонізація цих інтересів з загальнонаціональними інтересами.

Висновки та пропозиції

В результаті наукового дослідження встановлено, що відносини власності є соціально-економічним механізмом, що забезпечує взаємодію людини і суспільства, формування і реалізацію соціально-індивідуальної природи людини. Аграрні відносини - це відносини між людьми з приводу привласнення і використання землі та основних засобів сільськогосподарського виробництва, продукції й доходів.

Обґрунтовано положення, що все менш привабливою та економічно вигідною для господарюючих в аграрному секторі економіки суб'єктів стає повна власність, що включає в себе абсолютну монополію на об'єкти, які привласнюються, та право їх повного відчуження. У сучасній економічній системі все більш розповсюдженими стають відносини неповної, неабсолютної власності (лізинг, оренда та ін.).

Кожна форма власності за своєю природою історична. В основі розвитку форм власності в аграрному секторі лежить загально-цивілізаційна тенденція соціалізації відносин власності. Зміни, які відбуваються в розвинутих країнах, стосуються форми, а не змісту власності. Залишаючись по суті капіталістичною, власність набула форму макроекономічної, загальногосподарської. Наголошується на необхідності еволюційного становлення багатоукладної аграрної економіки, під яким розуміємо здійснення комплексу заходів, спрямованих на створення передумов для ефективної дії саморегулюючих і самоорганізуючих сил суспільства, які б забезпечували пошук шляхів та засобів природних, еволюційних змін у системі аграрних відносин. Запропонована схема структури відносин власності в сучасній системі аграрних відносин.

У сучасних умовах все виразніше простежуються реальні тенденції відділення власності від управління, розчленування комплексу прав власності на окремі складові, що комбінуються у все більш різноманітних сполученнях між учасниками господарського процесу. Без одержання доходу у відповідній формі відносини економічної реалізації власності втрачають будь-який сенс для її суб'єктів. Фактичне привласнення засобів виробництва і предметів споживання є головною ознакою економічної реалізації власності.

Основою формування і розвитку аграрних відносин є власність на землю. Законодавчо в нашій країні запроваджено державну, колективну і приватну форми власності на землю, які є рівноправними. З прийняттям Конституції України встановлено приватну, державну і комунальну форми власності. Обґрунтовано, що колективна власність в аграрному секторі еволюціонує в приватну та державну. Наголошено на недоречності форсування процесу органічного перетворення колективної власності в приватну, особливо враховуючи ментальні, інституціональні особливості розвитку українського суспільства.

Значну увагу необхідно надати впровадженню не тільки приватної власності на землю, а й приватного володіння з передачею титулу монопольного власника державі, надавши таким чином пріоритету тому, хто безпосередньо хазяйнує на землі перед рентоотримувачем. Запровадження права спільної часткової власності в практику земельних відносин, що виникають внаслідок передачі землі у власність недержавним сільськогосподарським підприємствам і розподілу її між їх членами на земельні частки (паї), дасть можливість уникнути подрібнення єдиних земельних масивів.

Проведені дослідження становлення господарювання підприємницького типу показують, що розвиток нових організаційних структур на основі різних форм власності на землю та майно пов`язаний з відродженням кооперації. Наведено схему утворення кооперативного товариства як перспективної форми господарювання.

Доведено, що без постійної активної участі держави неможливо успішно вирішити невідкладні завдання соціально-економічного характеру, спрямовані на розвиток аграрних відносин, формування ринкового середовища в аграрній сфері. Доведено необхідність підтримки державою розвитку різноманітних форм власності на селі. Запропоновано ряд напрямків державного регулювання аграрних відносин.

Перелік опублікованих праць

1. Карабаджак К.С. Особливості реформування форм господарювання в аграрному секторі України. // Економіка та підприємництво: Збірник наукових праць молодих вчених та аспірантів. Вип.1.-К.:КНЕУ, 1997.- С.45-150.

2. Карабаджак К.С. Сучасні тенденції розвитку форм власності. // Економіка та підприємництво: Збірник наукових праць молодих вчених та аспірантів. Вип.2.-К.:КНЕУ, 1998.- С.3-8.

Карабаджак К.С. Земельна рента, її види та форми реалізації за умов ринкової економіки. // Придніпровський науковий вісник. - 1998. -№100 (167) - С.65-70.

Карабаджак К.С. Людина та приватна власність. // Проблеми економічної теорії і практики на сучасному етапі. Збірник наукових праць/ Технологічний університет Поділля. - Хмельницький: Вид-во ТУП, 1998. - С.45-47.

Карабаджак К.С. Напрями державного регулювання аграрних відносин в Україні. // Тези доповідей ІІ Міжнародної конференції "Наука і освіта - 99". -Т.11. - Дніпропетровськ, 1999. -С.115.

Размещено на Allbest.ru

...