Кількісна теорія грошей

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

інфляція грошовий монополістичний капіталізм

1. Неокласичний варіант кількісної теорії грошей

2. Суть форми прояву, причини та наслідки інфляції

3. Характеристика банківського кредиту

4. Валютний ринок. Валютні операції

5. Задачі

Використана література

1. Неокласичний варіант кількісної теорії грошей

«Кон'юнктурний» варіант М.І. Туган-Барановського. Наприкінці ХІХ -- на початку ХХ ст. з новою силою розгорілися дискусії навколо кількісної теорії грошей, що зумовлювалося низкою об'єктивних обставин.

По-перше, це високий рівень розвитку державно-монополістичного капіталізму і поглиблення загальної кризи капіталізму, які спричинили активне втручання держав в економічне життя країн. Ця обставина вимагала від науковців пошуку найефективніших шляхів і методів такого втручання, і цілком природно, що ці пошуки були спрямовані на грошову сферу.

По-друге, сама капіталістична економіка набула переважно грошово-кредитного характеру: гроші з простого посередника обміну перетворилися в ключову форму капіталу, банки та інші фінансові інституції стали могутніми регуляторами суспільного виробництва.

У цих умовах усе очевиднішими ставали невідповідність старого устрою грошового господарства, що базувався на золотій основі, новим потребам суспільного життя та вузькість старих уявлень про сутність та принципи функціонування грошового механізму, насамперед класичних постулатів кількісної теорії, та необхідність їх перегляду.

Одним із перших, хто усвідомив цю необхідність і піддав суттєвій ревізії основні теорії грошей, у тому числі кількісної теорії, був український економіст М.І. Туган-Барановський. Найбільш повно й аргументовано свої погляди з основних монетарних проблем він виклав у праці «Паперові гроші та метал», що була опублікована в 1916 р.

Багато уваги М.І. Туган-Барановський приділив кількісній теорії грошей. Спочатку він піддав критиці її класичний варіант, що був викладений у працях І. Фішера. Туган-Барановський визнав за правильну формулу «рівняння обміну», проте вважав, що Фішер нічого нового в кількісну теорію грошей взагалі не вніс, а лише «вдало завершив роботу і дав точний і стислий вираз кількісної теорії в математичній формі» Саму кількісну теорію в її класичному варіанті Туган-Барановський оцінював негативно з таких міркувань:

її прибічники, у тому числі І. Фішер, ставлять ціни (і вартість грошей) у залежність тільки від одного фактора -- кількості грошей, а решту факторів, навіть тих, що визначені в «рівнянні обміну», ігнорують, -- хоч вони такі ж об'єктивні і правомірні, як і кількість грошей;

ігнорування «некількісних» факторів впливу на ціни зумовлюють помилковий висновок про пропорційну залежність цін від кількості грошей, хоча насправді така пропорційність не підтверджується ні теоретично, ні практично.

Подібна критика класичної кількісної теорії зовсім не означала відкидання цієї теорії як такої. Навпаки, вона підштовхнула Туган-Барановського до її вдосконалення, і він зробив істотний внесок у її розвиток.

2. Суть форми прояву, причини та наслідки інфляції

Інфляція - це специфічна хвороба паперово-грошового обігу, яка посилювалася в ході ослаблення і розриву зв'язків паперових грошей із золотом. У цих умовах особливого значення набуває кількість паперових грошей, що перебувають в обігу: якщо вона перевищує потреби товарного обігу, то виникає інфляція (від лат. "inflatio" - вздуття) як наслідок надмірної грошової емісії. Інфляція проявляється як підвищення загального рівня цін, або знецінення грошей, що, по суті, є єдиним процесом. З-поміж причин інфляції найголовнішими вважаються дві:

надмірний випуск паперових грошей (інфляція попиту);

скорочення виробництва товарів (інфляція пропозиції).

Іноді дослідники відзначають і деякі другорядні причини інфляції:

імпортована інфляція (внаслідок інфляції в країні-експортері, зростання цін імпортних сировинних товарів і як наслідок товарів власного виробництва в країні-імпортері);

інфляція очікування (очікування інфляції стимулює ажіотажний попит, що веде до підвищення цін. Одним з наслідків цього явища може бути скорочення інвестицій, що спричинює інфляцію пропозиції в майбутньому);

дефіцит державного бюджету (зростання внутрішнього боргу здійснює певний інфляційний тиск на курс грошової одиниці).

Слід зазначити, що дані другорядні причини інфляції за даними досліджень не можуть бути причиною знецінення грошей більше, ніж на 5% за рік.За формами прояву розрізняють відкриту та затамовану (подавлену) інфляцію. Коли знецінення паперових грошей супроводжується прямим зростанням цін, тоді суспільство має справу з відкритою інфляцією. Хоч відкрита інфляція і спотворює ринкові процеси, все ж вона зберігає за цінами роль сигналів, що показують виробникам і споживачам галузі найприбутковішого вкладання капіталів. Відповідно, вона вказує на найефективніші антиінфляційні заходи. Подавлена (затамована) інфляція характерна для командної економіки, коли в суспільстві існує жорсткий контроль за цінами та доходами. Оскільки ціни фіксовані і не можуть зростати, інфляція набуває "підпільного" характеру: надлишок свідомо перетворюється у товарний дефіцит. В такому випадку тільки частина паперових грошових знаків дійсно стає грошима (та, що обмінюється на товар), інша ж перетворюється в псевдогроші. І ніхто з економічних агентів не знає, що саме знаходиться в його розпорядженні - гроші чи псевдогроші. Дане явище породжує так званий "чорний ринок", який певною мірою показує дійсні ціни товарів. Покупець у таких умовах платить двічі: офіційна економічна стабільність не зобов'язує думати про підвищення або індексацію заробітної плати, що зорієнтована на офіційні ціни, а купувати товари за цю офіційну зарплату приходиться за цінами чорного ринку. Подавлена інфляція не виліковна, її можна лише або загнати ще глибше, або перевести у стан відкритої інфляції, відпустивши ціни. Відкрита інфляція може бути подолана економічними засобами.

Темпи інфляції

Традиційно в економічній науці розрізняють три види темпів інфляції:

повзуча інфляція - середньорічне зростання цін вимірюється однією цифрою (тобто від 1% до 9%). Така інфляція піддається контролю і не веде до значних руйнівних наслідків;

галопуюча інфляція - набирає розміру двозначного числа протягом року (від 10% до 99%). Характеризується стрімким зростанням цін, охоплює всі сфери господарського життя і супроводжується негативними соціально-економічними наслідками;

надвисока, гіперінфляція (1-2% в день), вкрай руйнівне підвищення цін, що веде до повного безладдя економічного життя, руйнування господарських зв'язків та процесу виробництва, бартеризації обміну тощо.

У сучасних західних дослідженнях виокремлюють ще два темпи інфляції:

нормальна інфляція - зростання загального рівня цін до 5% річних. Така інфляція здебільшого виступає не як руйнівний чинник, а як фактор економічного розвитку. Дослідники вважають, що переваги такої інфляції перевищують недоліки. Певною мірою вона стимулює економічну активність підприємств.

висока інфляція - зростання цін на декілька сотень процентів за рік. Руйнівний вплив цієї інфляції може бути суттєвішим, ніж гіперінфляції. В умовах гіперінфляції всі економічні агенти розуміють неминучість і терміновість реформ і сприяють їх проведенню. В умовах високої інфляції країни іноді призвичаюються жити роками, протягом яких руйнується через неможливість виробництва значна частина виробничого потенціалу країни, розвивається лише спекулятивна економіка.

Винуватцем інфляції є держава і для її подолання необхідні суттєві державні антиінфляційні заходи. Вони бувають стабілізаційними та компенсаційними.

Стабілізаційні заходи:

вилучення частини "зайвих" грошей з обігу ("дефляція");

жорстке регулювання грошової емісії;

скорочення державних витрат і встановлення рівноваги державного бюджету;

нарощування товарної маси, розвиток виробництва.

Компенсаційні заходи потрібні, щоб населення витримало наслідки інфляції. Найголовнішим заходом цього напрямку є індексація доходів. Суто технічним засобом уповільнення інфляції виступає дроблення виплат. Протягом попередніх століть робітникам платили помісячно, іноді навіть раз на рік. У ХХ ст. панує інфляція і для уповільнення темпів її зростання застосовується потижнева виплата заробітної плати, іноді зарплата виплачувалася щоденно і навіть (в Німеччині після 1 світової війни) двічі на день.

3. Характеристика банківського кредиту

Нині найпоширенішим видом кредиту є банківський. За такого кредитування підприємство виступає тільки в ролі позичальника. Банківський кредит класифікують за такими ознаками:

1. Цільова направленість.

2. Термін кредиту.

3. Вид відсоткової ставки.

4. Валюта кредиту.

5. Види обслуговування.

Залежно від мети кредит може надаватися на:

фінансування оборотного капіталу;

фінансування основного капіталу;

викуп приватизованого підприємства.

Чинне українське законодавство забороняє надавати підприємствам кредити на покриття збитків від господарської діяльності, на формування і збільшення статутних фондів банків, для внесення платежів у бюджет і позабюджетні фонди.

Не можуть отримати кредити підприємства:

проти яких порушено справу про банкрутство (крім кредитування заходів фінансової санації");

під укладені ними контракти, які не передбачають захисту позичальника від можливих втрат, пов'язаних із затримками в поставках товарів;

коли вони мають прострочену заборгованість за раніше наданими кредитами.

Залежно від терміну розрізняють: короткостроковий, середньо-строковий, довгостроковий кредити.

Залежно від відсоткової ставки підприємства можуть одержувати кредити з плаваючою і фіксованою відсотковою ставкою.

Позики з фіксованою відсотковою ставкою підприємствам надаються переважно за умов стабільної економіки. Іноді такі позики підприємство може отримати й за умов інфляції, але тільки на дуже короткий термін. За економічної нестабільності підприємствам, як правило, надаються позики з плаваючою відсотковою ставкою. Ставки по таких позиках залежать від рівня відсоткової ставки на міжбанківські кредити й офіційної облікової ставки Національного банку України. Підприємства переважно намагаються отримати в банках позики із фіксованою відсотковою ставкою. Підприємства можуть одержувати в банках кредити як у національній, так і в іноземній валюті. Для одержання кредитів у іноземній валюті від іноземних кредиторів підприємство повинно мати відповідний дозвіл Національного банку України Кредитування в іноземній валюті має особливість, яка полягає в тім, що прогнозовані надходження в національній валюті, яких достатньо для купівлі іноземної валюти сьогодні, не можуть вважатися надійним джерелом погашення кредиту, бо можливі різкі зміни валютного курсу. Тому прогноз грошових потоків підприємства здійснюється в іноземній валюті. Видача підприємству позики в іноземній валюті, як і в національній, здійснюється банком тільки за відсутності простроченої заборгованості за раніше виданими позиками, незалежно від того, в якій валюті їх було надано. Кредит в іноземній валюті може бути використаний підприємством на фінансування капітальних вкладень, придбання обладнання, сировини, матеріалів. Зокрема, підприємство може передбачати часткове використання виданого кредиту на такі цілі:

оплата комісійних за виконання банком платежів або інших операцій з валютою, які здійснюються відповідно до кредитного до-товору підприємства з іноземною фірмою;

оплата витрат на відрядження працівників підприємства за кордон у межах встановлених нормативів, коли необхідність відряджень підтверджується контрактом;

сплата мита, страхових та митних внесків, які встановлені країною-експортером і віднесені за умовами контракту на імпортера;

оплата транспортних витрат у межах чинних тарифів або документально підтверджених витрат на транспортування експортної продукції.

Часом банки відмовляють підприємству у видачі кредитів у іноземній валюті. Так, банк може відмовити підприємству в позиці для спекулятивних операцій, оскільки такі операції мають зависокий ступінь ризику.

Підприємства можуть отримати різноманітні види кредитів та послуги кредитного характеру.

Строковий кредит - це кредит, який надається повністю негайно після укладення кредитної угоди. Погашається він або періодичними внесками, або одноразовим платежем у кінці терміну.

Кредитна лінія - це згода банку надати кредит протягом певного періоду часу в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовленої суми. Кредитна лінія відкривається, як правило, на рік, але її можна відкрити й на коротший період. Відкрита кредитна лінія дає змогу оплатити за рахунок кредиту будь-які розрахункові документи, передбачені у кредитній угоді, що укладається між підприємством та банком. Протягом строку дії кредитної лінії підприємство може будь-коли одержати позику без додаткових переговорів з банком та інших формальностей. Проте за банком зберігається право відмовити підприємству у позиці в межах затвердженого ліміту, якщо банк виявить погіршення фінансового стану позичальника. Через це кредитну лінію відкривають підприємствам зі стійким фінансовим становищем та доброю репутацією. Розрізняють два види кредитних ліній: сезонну й постійно відновлювальну. Сезонну кредитну лінію відкривають за періодичного браку оборотних коштів, пов'язаних із сезонністю виробництва або з необхідністю створення запасів товарів на складі. Таку лінію може бути відкрито, наприклад, цукровому заводу для формування запасів цукрових буряків або овочевій базі для створення запасів овочів на зиму. Кредити овочевій базі і цукровому заводу погашаються за рахунок виручки від реалізації продукції. Погашення боргу й відсотків здійснюється одноразовим платежем. У разі відкриття сезонної кредитної лінії банк в обов'язковому порядку вимагає від підприємства забезпечення. Відновлювальну кредитну лінію може бути відкрито підприємству тоді, коли воно відчуває постійний брак оборотних коштів для відновлення процесу виробництва в заданому обсязі. Відновлювальна кредитна лінія надається на термін, який не перевищує одного року. Особливість відновлювальної кредитної лінії полягає в тім, що підприємство, погасивши частину кредиту, може одержати нову суму, але в межах відповідного ліміту і періоду дії кредитної угоди.

Овердрафт -- короткостроковий кредит, що надається банком надійному підприємству понад залишок його коштів на поточному рахунку в межах заздалегідь обумовленої суми шляхом дебетування його рахунку. Для підприємства у комерційному банку може відкриватись спеціальний позичковий рахунок - контокорент (італ. conto corrente - поточний рахунок) - єдиний рахунок, на якому враховуються всі операції підприємства. На контокорентному рахунку відображуються, з одного боку, погашення кредиту банку та інші платежі з доручення підприємства, з іншого - кошти, які надходять на користь підприємства (виручка від реалізації продукції, наданий кредит та інші надходження). Контокорент - це поєднання позикового рахунка з поточним, і він може мати дебетове та кредитове сальдо. Підприємство може підтримувати комерційні стосунки з багатьма партнерами, і в нього постійно виникають грошові зобов'язання та вимоги. Банк бере на себе здійснення розрахунків за поточними вимогами і зобов'язаннями підприємства і з цією метою відкриває йому контокорентний рахунок. Грошові зобов'язання, які має підприємство, можуть у певний час перевищувати його фінансові можливості. У зв'язку з цим виникає потреба в отриманні контокорентного кредиту. Якщо підприємство використовує контокорентний кредит без згоди з банком або виходить за встановлені межі кредиту, то цю частину кредиту називають терміном "овердрафт". За дебетового сальдо контокорентного рахунка банк за використані ним кошти сплачує підприємству відсотки, як правило, у розмірі ставки на вклади до запитання. Ліміт кредиту за контокорентним рахунком залежить від розміру необхідного кредиту, можливості підприємства погашати його, щоденного обсягу реалізації продукції, міри довіри банку до свого клієнта.

Коли підприємство робить перевитрати за контокорентним рахунком, то банк може:

переглянути ліміт кредиту (за наявності об'єктивних причин);

стягнути штраф;

відмовити у контокорентному кредиті.

Використання контокорентного кредиту пов'язане з більшими витратами для підприємства. Відсотки за користування позикою за контокорентним рахунком є найвищими у банківській практиці. Контокорентний кредит може використовуватись для:

фінансування придбання засобів виробництва, готової продукції, виробничих запасів;

подолання тимчасових фінансових труднощів. Характерні особливості контокорентного кредиту:

встановлення ліміту кредитування;

можливість скасування кредитної угоди будь-коли.

З іншого боку, контокорентний кредит має певні переваги для підприємства-позичальника:

відсотки за кредит нараховуються лише за фактичні дні користування;

кредитними коштами підприємство може скористатись будь-коли без укладення додаткової кредитної угоди.

Зміст договору:

1. Предмет договору.

2. Права та обов'язки сторін.

3. Порядок розрахунків (зазначення строків перерахування банком пред'явнику облікової вартості векселів).

4. Відповідальність сторін (зазначаються штрафні санкції у разі невиконання банком і пред'явником умов договору).

5. Особливі умови (зазначається порядок зміни умов договору, вирішення суперечок між банком та пред'явником векселя).

6. Строк дії договору.

7. Юридичні адреси та реквізити сторін.

Дисконтуючи вексель у банку, власник векселя робить іменний індосамент на користь банку, указуючи реквізити індосанта. Передаточний напис підписують керівник та головний бухгалтер юридичної особи-індосанта і засвідчують його печаткою. До кредитно-гарантійних послуг, що надаються підприємствам банками, належать:

акцептний кредит;

авальний кредит.

Акцептний кредит - це позика, яка передбачає акцептування банком інкасованої підприємством-позичальником тратти за умови, що підприємство надає у розпорядження банку вексель до строку його оплати. Особливість акцептного кредиту полягає в тім, що банк дає підприємству не гроші, а гарантію оплатити вексель у визначений термін. При цьому банк стає першим боржником і з економічного погляду виконує умовне зобов'язання, тобто здійснює оплату векселя лише тоді, коли підприємство не виконує своїх зобов'язань. Акцептний кредит має короткостроковий характер і використовується для фінансування оборотних засобів підприємства і переважно у сфері зовнішньої торгівлі. Цей кредит дешевший для підприємств як порівняти з дисконтним, оскільки вони сплачують банку лише комісійні за акцепт векселя.

Авальний кредит - це позика, коли банк бере на себе відповідальність за зобов'язаннями підприємства у формі поручительства або гарантії. Підприємство-одержувач платежу, як і за акцептного кредиту, отримує від банку-гаранта (аваліста) умовне платіжне зобов'язання. Якщо власник векселя вносить протест у зв'язку з несплатою векселя, банк-аваліст погашає всю суму векселя за платника. За авальний кредит банк одержує комісійні, розмір яких залежить від виду вимог, що випливають з гарантії, а також терміну дії гарантії. Крім того, за наданий кредит стягується відсоток за діючими ставками. Принципова різниця між звальним та акцептним кредитами полягає у характері відповідальності банку. За надання авального кредиту, без огляду на його суть як вексельного поручительства, банк несе тільки субсидіарну (додаткову) відповідальність, тобто вимога може бути звернена на нього тільки за невиконання її підприємством. За акцептного кредиту банк несе солідарну відповідальність і вимогу, на вибір кредитора, може бути звернено як на підприємство, так і на банк.

До послуг кредитного характеру, що надаються банками підприємствам, належить факторинг - система фінансування, за умовами якої підприємство-постачальник товарів переуступає короткострокові вимоги за торговельними операціями комерційному банку. Факторингові операції включають: кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог; ведення бухгалтерського обліку клієнта, зокрема обліку реалізації продукції; інкасацію заборгованості клієнту; страхування його від кредитного ризику.

4. Валютний ринок. Валютні операції

Невід'ємною ланкою міжнародної валютної системи є валютний ринок. Сучасний валютний ринок -- система стійких економічних і організаційних відносин між учасниками міжнародних розрахунків з приводу не тільки валютних операцій, а й зовнішньої торгівлі, надання послуг, здійснення інвестицій та інших видів діяльності, які вимагають обміну і використання різних іноземних валют.

Слід також зауважити, що на валютному ринку здійснюється широке коло операцій з туризму, міграції капіталів, робочої сили, які передбачають використання іноземної валюти покупцями, продавцями, посередницькими і банківськими установами та фірмами. Валютний ринок охоплює також операції зі страхування валютних ризиків, диверсифікації валютних резервів і переміщення валютної ліквідності, різні заходи валютного втручання.

Головними суб'єктами валютного ринку виступають великі транснаціональні банки, які мають розгалужену мережу філіалів і широко використовують сучасні заходи зв'язку, комп'ютерну техніку. Роль тих чи інших валют на ринку визначається їх місцем у світогосподарських зв'язках. Більша частина операцій припадає на долари США, англійські фунти стерлінгів, а також євро.

Основна частина валютних операцій проводиться в безготівковій формі, тобто по поточних і термінових банківських рахунках і тільки незначна частина ринку приходиться на торгівлю монетами і обмін готівкових грошей. Територіально валютні ринки прив'язані до великого банківського і валютно-біржових центрів (Лондон, Париж, Нью-Йорк, Франкфурт-на Майні, Токіо, Сінгапур, Гонконг, Амстердам, Брюссель).

Для валютних ринків характерні такі основні види операцій:

Операції "спот" передбачають негайну постановку валюти за курсом, зафіксованим в угоді.

Операції "форвард" - це угоди, в яких сторони домовляються про постановку певної суми валюти через домовлений термін за узгодженим на момент операції курсом.

Операція "аутрайт" означає, що продавець зобов'язаний продати, а покупець - купити валюту в установлений строк за зафіксованим наперед курсом.

Операція "опціон", коли клієнт сплачує банку невелику премію й одержує право купити валюту в будь-який день встановленого угодою періоду за зафіксованим при укладенні угоди курсом або відмовитися від купівлі-продажу, якщо виконання угоди за визначеним курсом у даному інтервалі часу виявиться для нього більше невигідним, ніж втрата коштів на премію.

Які ж валютні ринки існують?

Ринок євровалют - це міжнародний ринок валют країн Західної Європи, де операції здійснюються у євро. Об'єктивною причиною виникнення й розвитку ринку євровалют є поглиблення інтеграційних процесів у Західній Європі, посилення ролі транснаціональних корпорацій, зростання потреб у міжнародних кредитних грошах, а важливою його передумовою було введення взаємної конвертованості валют. Тим самим були створені умови для стійких валютно-фінансових зв'язків цілої групи країн і введення євро.

Відомий також ринок євродепозитів. Він виражає стійкі валютно-фінансові відносини, щодо формування вкладів в іноземній валюті у великих комерційних банках західних країн за рахунок коштів, що обертаються на ринку євровалют.

Розрізняють також ринок єврокредитів, який виражає стійкі кредитні зв'язки з надання міжнародних позик у євровалюті великими комерційними банками країн із розвинутою ринковою економікою. Позичальниками євровалюти виступають переважно великі компанії, які мають потребу в кредитах для фінансування масштабних проектів у даній країні й за кордоном, а також держави з відчутним дефіцитом платіжних балансів. Як правило, міжнародні кредити в євровалюті надаються великими національними банками окремих країн строком від 2 до 10 років з плаваючими відсотковими ставками. Ринок єврокредитів сприяє інтеграційним процесам ЄС, стимулює розвиток експорту, розширення іноземних інвестицій і є важливим фактором формування єдиного ринку.

Складна ситуація у валютно-фінансовій сфері, в якій нині опинилась Україна, пов'язана передусім з невиваженою політикою у зовнішньоекономічній сфері, недосконалістю законодавства та нормативних актів щодо валютного контролю і повернення валютної виручки. Гнучкішою має бути політика держави щодо протекціонізму та лібералізму у валютному регулюванні. До протекціоністських заходів можна віднести таку форму прямого втручання держави у валютну сферу, як валютні обмеження. Останні пов'язані з забороною національним експортерам продавати виручену іноземну валюту на ринку (вони зобов'язані здавати її в обмін на національну за офіційним курсом), можуть бути обмежені перекази валюти за кордон і її вивіз.

Застосовувані державою методи та обсяги валютних обмежень безпосередньо пов'язані з конвертованістю валюти. Для України це має надзвичайно велике значення з точки зору ефективності включення національної економіки у світову, можливості використання переваг міжнародного поділу праці, міграції капіталів. Оскільки Україна нині у своєму русі орієнтується на формування цивілізованої ринкової економіки, забезпечення конвертованості гривні стає неминучим.

5. Задачі

Задача 1

Дебет	Кредит
9430*1,37=12919,10 9320*1,37=12768,40 4500*1,37=6165 До = 31852,50	8560*1,37=11727,20 Ко = 11727,20

S^{// =} S^/ +До - Ко

1) 12919,10 + 31852,50 - 11727,20 = 33044,40

Відповідь: На кінець операційного дня на рахунку підприємства буде сумма 33044,40грн; розрахунок здійснювався на основі прибуткових та видаткових накладних.

Задача 2

а) 1,37*280грн/тн = 383,60 - ціна бетону за 1т;

б) 1,37*12 = 16,5т - щоденна поставка згідно з угодою сторін;

в) 16,5* 5 = 82,5т - поставка бетону за один тиждень;

г) 383,6*82,5 = 31647грн - план оплат за один тиждень;

Відомо, що бетон було відвантажено наступним чином, отже зробимо розрахунок відповідно до відвантаження продукції:

I - 82,5т - 31647

II - 66т - 31647

III - 63т - 31647 - (36т*383,6) = 17837,40 грн

IV - 57т - 31647

V - 61т - 31647

VI - 64т - 31647 - (65,5*383,6) = 6521,20 грн.

Задача 3

1) (48250*1,37) - (24540*1,37) = 32482,70 - залишок ліміту грошових засобів на чековій книжці;

Чек -- грошовий документ встановленої форми, що містить беззаперечне письмове розпорядження власника рахунка (клієнта) банкові, якийобслуговує його, сплатити певну суму грошей пред'явникові чека або іншійвказаній у чеку особі. Чек є інструментом розпоряджання коштами, що є на розрахунковому рахунку.

При розрахунках чеками виникають економічні відносини між трьома суб'єктами. Це:

чекодавець -- юридична або фізична особа, власник рахунка, який здійснює платіж за допомогою чека та підписує його;

чекодержатель -- юридична або фізична особа, яка отримує кошти за чеком;

банк-емітент -- банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі і веде їхні рахунки.

У сфері безготівкових розрахунків використовуються розрахункові чеки. Чеки, які використовуються для одержання готівки з рахунків, відкри-тих у банках, називаються грошовими чеками. Розрахунковий чек містить письмове розпорядження чекодавця банку-емітенту сплатптн чеко-держателю зазначену в чекусуму коштів. Власник рахунку виписує чекії в межах залишку коштів на рахунку в установі банку (або понад цей залишок, якщо є домовленість щодо овердрафта).

Банківська практика здійснення безготівкових розрахунків чеками утвердила такі їх обов'язкові реквізити:

назва банку;

наказ про сплату грошової суми;

отримувач грошей;

дата і місце виписки чека;

підпис чекодавця.

В Україні використовуєтьсястрого фіксована уніфікована форма розрахункового чека. Бланки чеків брошуруються в спеціальні чекові книжки. Чекові книжки (розрахункові чеки) виготовляються на спеціальному папері на банкнотній фабриці НБУ за зразком, затвердженим НБУ. Чекові книжки брошуруються по 10,20 та 25 аркушів. З дозволу НБУ чекові книжки (розрахункові чеки) можуть бути виготовлені комерційними банками самостійно з дотриманням усіх обов'язкових вимог і мати фірмову позначку банку. Чек є цінним папером. Чекові книжки (розрахункові чеки) є бланками суворої звітності.

Розрахункові чеки, які використовуються фізичними особами при здійсненні разових операцій, виготовляються окремими бланками. Облік їх ведеться окремо від чекових книжок. Залежно від того, на чию користь виписаний чек, розрізняють три Їх види:

іменні -- виписані лише певній особі;

ордерні -- виписані на певну особу з обов'язковим застереженням про наказ оплатити чек;

пред'явницькі -- в чеку не зазначене найменування одержувача; гроші видаються пред'явнику.

Строк дії чекової книжки -- один рік. Строк дії розрахункового чека, який видається для разового розрахунку фізичній особі, -- три місяці. За погодженням з установою банку, строк дії невикористаної чекової книжки може бути продовжений. Чек із чекової книжки пред'являється до оплати в банк чекодержателя протягом 10 (десяти) календарних днів (день виписки чека не враховується). Будь-які виправлення і помарки в чеку не допускаються. Забороняється передача чекової книжки її власником будь-якій іншій юридичній або фізичній особі, а також підписання позаповнених бланків чеків та завірення їх відбитком печатки. Одночасно з виписуванням чека на його корінці зазначається назва отримувача коштів, номери документів, що оплачуються, сума і залишок ліміту.

Ліміт чекової книжки -- це загальна гранична сума, на яку чекодавець може виписати чек з цією книжкою.

Головні бухгалтери підприємств, які ведуть розрахунки чеками, зобов'язані періодично перевіряти: правильність використання чеків особою, яку уповноважено на їх підписання:

правильність виведення залишків ліміту на корінцях чеків;

звіряти суми на корінцях чеків із записами у виписках з рахунка в банку.

На підприємстві чекові книжки повинні зберігатися під замком у безпечному від пожежі і крадіжки приміщенні. Для отримання чекової книжки підприємство подає до банку-емітента заяву. На основі поданої заяви банк-емітент виписує чекодавцю чекову книжку. Операційний працівник банку перевіряє наявність усіх чеків у чековій книжці (кожний чек має свій номер), заповнює внутрішній бік обкладинки книжки, вписує у кожний чек його основні реквізити. Банк веде облік номерів чеків у спеціальній реєстраційній картці, де вказується номер рахунка, з якого сплачуватимуться чеки, дата видачі книжки, номери чеків, строк дії книжки, для яких розрахунків видається книжка.

Гарантована оплата чеків забезпечується депонуванням коштів на окремому балансовому рахунку № 722 "Розрахункові чекові книжки та розрахункові чеки" в банку-емітенті (у сумі ліміту).

Депонування коштів -- це внесення певних грошових сум на зберігання до банку: у даному разі -- для забезпечення банківської гарантії вчасності платежу. Для цього разом із заявою на видачу чекової книжки в банк подається платіжне доручення для перерахування коштів на рахунок № 722.

При розрахунках чеками чеки з чекової книжки виписуються в момент здійснення платежу і видаються чекодавцем за отримані ним товари та надані послуги. Виписуючії чек, чекодавець переносить залишок ліміту з корінця попереднього чека на корінець виписаного чека і виводить новий залишок ліміту. Приймаючи чек до оплати за товари (виконані роботи, на дані послуги), чекодержатель перевіряє: відповідність чека встановленому зразку; правильність заповнення чека; відсутність виправлень; відповідність суми на корінці чека сумі, вказаній у самому чеку; строк дії чека; наявність на ньому чіткого відбитка штампа або печатки банку та назви чекодавця (у фізичної особи -- прізвище, ім'я, по батькові, дані його паспорта або документа, щойого замінює).Приймаючи чек із чекової книжки до оплати, чекодержатель відділяє його від корінця, проставляє на звороті розрахун кового чека та на корінці календарний штемпель, підписує чек і робить відповідні відмітки у відомості про прийняті до оплати розрахункові чеки. Чекодержатель здає в банк чеки разом із трьома примірниками реєстру. Реєстр вміщує повну інформацію про чеки, що надходять до установи банку.

При оплаті чека кошти списуються з відповідного рахунка чекодавця та зараховуються на рахунок чекодержателя. Оплата чеків -- відповідальна банківська операція. Чеки можуть бути недійсними, мати різні дефекти і навіть бути підробленими. Ризик, пов'язаний з видачею і оплатою чеків, для банків є досить суттєвим.

Клієнт може поповнити ліміт чекової книжки у разі його вичерпання. Для поповнення ліміту чекодавець подає в банк доручення (фізична особа подає заяву або заповнює спеціальний ордер) разом з відповідною чековою книжкою. У дорученні в рядку "Призначення платежу" вказується «Поповнення ліміту за чековою книжкою".

В Україні розрахунки чеками зараз не дуже поширені, особливо порівняно із західними країнами, де чек є основною формою безготівкових розрахунків. Чеки не отримують поширення у вітчизняному господарському обороті внаслідок недостатності коштів на рахунках клієнтів і обмеженої платоспроможності більшості комерційних банків.

Задача 4

1) (4500*1,37) - (2250*1,37) + (1800*1,37) = 5548,50

Розрахункам із застосуванням платіжних доручень належить основне місце в безготівковому платіжному обороті.

Безакцептні платежі -- платежі, що здійснюються на основі платіж-них вимог списанням коштів з рахунка платника без його згоди, про що робиться спеціальна відмітка на документі: “Без акцепту”.

Платіжне доручення -- це розрахунковий документ, яким власник рахунка в письмовій формі дає доручення обслуговуючому його банку на перерахування (переведення) певної суми коштів з його рахунка на рахунок іншого клієнта -- одержувача коштів.

У безготівковому обороті платіжні доручення використовуються переважно в місцевих розрахунках для здійснення практично всіх видів товарних і нетоварних платежів: оплати матеріальних цінностей та послуг, відпущених постачальником або отриманих покупцем; внесків податків та платежів у бюджет, пенсійний фонд, фонд соціального страхування та інші централізовані фонди та ланки фінансової системи; погашення кредиторської заборгованості; перерахування пені, штрафів, недоутримок, а також сум за рішенням суду та господарського суду; погашення позик банку та відсотків за ними, перерахування попередньої оплати за товари, послуги, авансових платежів з податків та ін.

Оформлене платіжне доручення здається в обслуговуючий банк не пізніше як за 10 днів з дня його виписки. Банк приймає доручення до оплати (в оплату за товари, послуги, на перерахування податків, платежів, боргів та ін.) лише в тому разі, якщо у платника є на рахунку необхідна сума вільних коштів.

Платіжна вимога-доручення -- це розрахунковий документ, в якому, з одного боку, передбачається вимога постачальника (одержувача коштів) до покупця (платника) оплатити вартість поставленої йому продукції, наданих послуг відповідно до договору, а з іншого -- дається доручення платника своєму банку про перерахування з його рахунка вказаної у вимозі "суми до оплати" коштів.

Отже, платіжна вимога-доручення складається з двох частин -- верхньої та нижньої. Верхня частина, яка є "вимогою", заповнюється постачальником -- одержувачем коштів. У ній він вимагає від платника сплатити йому відповідну суму коштів за поставлені товари, надані послуги. Нижня частина цього документа містить доручення платника своєму банку про оплату вказаної ним суми постачальнику -- одержувачу коштів.

Платіжна вимога-доручення виписується постачальником -- одержувачем коштів на бланку типової форми у двох екземплярах. При цьому заповнюється тільки його верхня частина -- "вимога". Перший примірник виписаного документа засвідчується підписами та печаткою одержувача коштів. Оформлена в такий спосіб платіжна вимога-доручення разом із супровідними та іншими документами, передбаченими договором, надсилається платнику безпосередньо постачальником або через установу банку.

Платник, отримавши платіжну вимогу-доручення, вирішує питання про згоду на його оплату. При погодженні оплатити цю вимогу платник оформляє її нижню частину: зазначає цифрами та словами суму, яку він повинен оплатити, підписує та ставить свою печатку. Оформлена платіжна вимога-доручення здається в банк платника, який вирішує питання про його оплату.

Виписана платіжна вимога-доручення діє протягом 20 днів

Задача 5

Акцептна форма розрахунків -- одна з форм безготівкових розрахунків між господарськими організаціями за товари (послуги, роботи), коли платіж проводиться банком лише за згодою (акцептом) платника й за місцем, де знаходиться його рахунок. Сутність А.Ф.Р. полягає в тому, що постачальник після відвантаження (відпуску) товару виписує на покупця рахунок -- платіжну вимогу і здає її в банк, який обслуговує постачальника, на інкасо. Банк постачальника надсилає цю вимогу в банк покупця для пред'явлення до акцепту і виконання платежу. Платіж здійснюється за умов, коли платник надсилає в банк письмову згоду на оплату або коли він у певний строк не заявить у банк, який його обслуговує, про часткову або повну відмову від акцепту.

Акцептоване платіжне доручення -- доручення, яке забезпечене га-рантованою (акцептною) оплатою. Використовується при розрахунках бюджетних організацій за одержані товарно-матеріальні цінності з транспортними організаціями, за поштові послуги. При А.П.Д. з рахунку платника списують і декларують відповідну суму на окремому рахунку в банку покупця. Платник одержує А.П.Д. передає його постачальнику після одержання товарів чи виконання послуг. Постачальник (виконавець послуг) представляє доручення в банк для зарахування на свій рахунок і, відповідно, списання з рахунку, де містились акцептовані кошти.

Використана література

1. «Економічна енциклопедія» за ред. Гаврилишина Б.Г.

2. «Фінанси підприємств» / за ред. А.М. Поддєрьогіна.

3. «Гроші та кредит» П.В. Круш, В.Б. Алексєєв.

4. «Деньги и кредит» за ред. Л.Н. Рябинина.

5. «Фінанси підприємств» Філімоненков О.С.

Размещено на Allbest.ru

...