Методи оцінки та шляхи підвищення конкурентоспроможності ВАТ "Одеський консервний завод дитячого харчування"

Діагностика конкурентоспроможності ВАТ "Одеський консервний завод дитячого харчування". Аналіз фінансового стану підприємства. Показники ефективності використання основних фондів, оборотного капіталу, трудових ресурсів. Рентабельність активів та капіталу.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 10.04.2014
Размер файла 1,4 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

ДВНЗ Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана

Факультет економіки та управління

Кафедра економіки підприємства

Міждисциплінарна курсова робота

на тему:

Методи оцінки та шляхи підвищення конкурентоспроможності ВАТ «Одеський консервний завод дитячого харчування»

Студентки Синчак Ю.В.

IV курс, 6504, 10 група

Науковий керівник

Данильченко С.С.

Київ - 2012

ЗМІСТ

Вступ

1. Сутність конкурентоспроможності підприємства та методи її оцінки

2. Діагностика конкурентоспроможності ВАТ «Одеський консервний завод дитячого харчування»

3. Шляхи підвищення рівня конкурентоспроможності ВАТ «Одеський консервний завод дитячого харчування»

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

Сучасна ринкова економіка являє собою складний організм, що складається з різноманітних виробничих, комерційних, фінансових та інформаційних структур, які взаємодіють на тлі розгалуженої системи правових норм, і об'єднуються єдиним поняттям - ринок.

Сьогодні питання конкурентоспроможності знаходяться в центрі уваги науковців і практиків, їм присвячено значну кількість наукових досліджень та опублікованих наукових праць, розроблено багато методів щодо її оцінки та способів підвищення. Разом із тим, виконані дослідження та розробки ще не дають відповіді на багато питань, котрі назріли в цій сфері, та не завжди можуть бути ефективним інструментом при плануванні заходів щодо підвищення конкурентоспроможності та оцінюванні ефективності цих заходів.

Розуміння конкурентоспроможності підприємства трактується фахівцями по-різному. В країнах з ринковою економікою конкурентоспроможність підприємства є результатом переплетіння факторів, породженим об'єктивним розвитком продуктивних сил, що відображають результати політики великих монополій в боротьбі за якість, ринки збуту і отримання прибутку.

Існують різні методи оцінки й аналізу конкурентного положення підприємства. У кожному окремому випадку необхідний диференційований підхід, аналіз специфіки галузі й цільового споживача. Оцінка рівня конкурентоспроможності продукції та підприємства в цілому дозволяє зробити певні висновки та обрати стратегію на майбутнє. Якщо підприємство має низьку конкурентоспроможність серед інших учасників ринку, то необхідно звернути увагу на її підвищення.

Підвищення конкурентоспроможності являє собою процес змін, і як будь-який процес, особливо той, який викликає певні протидії, він потребує ефективного управління і стратегічного підходу. Оскільки зміни стосуються всіх основних організаційних складових, включаючи структуру кадрів, зайнятість, кваліфікацію, технологію, обладнання, продукцію, ринки збуту, то, відповідно, вихідним моментом підвищення конкурентоспроможності виступає розробка стратегії такого підвищення з урахуванням всіх аспектів сприяння та протидії.

Конкурентоспроможність підприємств є однією з головних проблем входження підприємств у світове суспільство. Після вступу України до СОТ, наш ринок заповнився ще більшою кількістю товарів іноземного виробництва, що завдало серйозного удару по вітчизняним товаровиробникам, оскільки тепер їх продукція має менше шансів порівняно з імпортованою. У той же час, українські товари на зарубіжний ринках також не користуються великою популярністю. Тому потрібно приділяти велику увагу підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних компаній, їх продукції та послугам, щоб вони могли вийти зі скрутного становища та зайняти своє місце на світовому ринку.

В даній роботі буде проаналізовано діяльність відкритого акціонерного товариства «Одеський консервний завод дитячого харчування».

Короткий опис компанії та її основної діяльності

ВАТ «Одеський консервний завод дитячого харчування» - один з найкрупніших вітчизняних виробників фруктових та овочевих соків та дитячого харчування. Компанія була заснована в 1867 році як приватна консервна фабрика, і за період свого функціонування на ринку харчової промисловості здобула імідж стабільного виробника натуральної продукції без домішок та консервантів, чим і завоювала прихильність споживачів.

Сьогодні ВАТ «ОКЗДХ» - це вертикально інтегрований бізнес, який входить до складу холдингу «Вітмарк-Україна» і є його основною виробничою базою у створенні соків. Завод співпрацює з великими агропромисловими господарствами, розташованими у південній частині України, від який отримує сировину.

На сьогоднішній день основний вид діяльності компанії - це виробництво фруктових і овочевих соків, серед яких представлені такі торговельні марки: ТМ «Наш сік», соки та пюре для дітей ТМ «ОКЗДХ» в скляній упаковці, а також ТМ «Чудо-чадо». Частка цих товарів на ринку соків та нектарів України складає 12%. У той же час, на увесь холдинг «Вітмарк-Україна» припадає 27,5% всього ринку соків (друге місце після ТОВ «Сандора»), з них 15,5% розподіляються між такими торговельними марками, як ТМ «Jaffa», ТМ «Джусік», ТМ «Соковита», ТМ «Aquarte» та ТМ «Доза» [15].

Отже, «Вітмарк-Україна» займає друге місце в Україні по виробництву соків, нектарів та напоїв, при чому левова частка (12%) належить саме продукції ВАТ «Одеський консервний завод дитячого харчування».

Об'єктом дослідження в даній курсовій роботі є теоретичні, методологічні та прикладні аспекти забезпечення конкурентоспроможності підприємства.

Метою курсової роботи є:

- розкриття сутності поняття конкурентоспроможності та методів її діагностики;

- застосування різних методів оцінки конкурентоспроможності на прикладі ВАТ «Одеський консервний завод дитячого харчування»;

- визначення можливих шляхів підвищення конкурентоспроможності компанії, яка досліджується.

Предметом дослідження є процес забезпечення конкурентоспроможності підприємства в сучасних умовах господарювання.

На основі проведених досліджень та розрахунків буде надано рекомендації щодо можливих шляхів покращення діяльності компанії та підвищення її конкурентоспроможності порівняно з іншими виробниками соків та нектарів в Україні.

1. Сутність конкурентоспроможності підприємства та методи її оцінки

З розвитком ринкових відносин відбувається становлення і формування конкурентного середовища в національній економіці. Підвищення жорсткості методів та форм вияву конкуренції, прискорення темпів змін параметрів ринку викликали об'єктивну необхідність розроблення та втілення на українських підприємствах принципово нових підходів до управління конкурентоспроможністю продукції і формування стратегії підприємства [4, c.201-202].

Сучасна ринкова економіка являє собою складний організм, що складається з різноманітних виробничих, комерційних, фінансових та інформаційних структур, які взаємодіють на тлі розгалуженої системи правових норм, і об'єднуються єдиним поняттям - ринок.

Центральним поняттям, що виражає сутність ринкових відносин є поняття конкуренції. Конкуренція - це найважливіша ланка всієї системи ринкового господарства. Стимулом, що спонукає людину до конкурентної боротьби, є прагнення перевершити інших, а сама конкурентна боротьба - це динамічний процес, який сприяє ліпшому забезпеченню ринку товарами.

Конкуренція -- це економічне змагання виробників однакових видів продукції на ринку за залучення більшої кількості покупців та одержання максимального доходу в короткостроковому або довгостроковому періодах. Основа конкурентних відносин -- свобода вибору -- реалізується у формі прагнення кожного одержувати для себе особисто грошовий доход. Отже, конкуренція означає наявність на ринку великої кількості незалежно діючих продавців з великою кількістю однакових за призначенням, але різних за якісними характеристиками, товарів, і покупців, котрі шукають для себе оптимальний варіант серед того, що представлено на ринку.

Конкурентоспроможність - поняття складне, яке узагальнює вплив продуктивності праці, ресурсоємності, екологічності і відповідності соціальним очікуванням споживачів, включаючи умови використання робочої сили. Конкурентоспроможність можна трактувати як здатність виробляти й реалізовувати продукцію швидко, дешево, якісно, продавати її в достатній кількості, при високому технологічному рівні обслуговування, і робити все це краще за конкурентів. Тобто це поняття вказує, якою мірою фірма ефективна по відношенню до своїх конкурентів, посередників та споживачів [2, с.35].

Поняття конкурентоспроможності різні науковці трактують по-своєму, і кожне визначення розкриває дане поняття з різних ракурсів. Тому доцільно буде розглянути деякі підходи то трактування конкурентоспроможності підприємства.

Балабанова Л.В. визначає конкурентоспроможність підприємства як можливість (спроможність) господарських одиниць до ефективного функціонування на ринку, заснованого на пропозиції товарів за якістю, кількістю і асортиментом у необхідні терміни і на більш вигідних порівняно з конкурентами умовах [1, с. 45].

Макогон Ю.В., Гохберг, Ю.А., Чернєга О.Б. стверджують, що рівень конкурентоспроможності підприємства зумовлений зовнішнім оточенням, ресурсами, ефективністю управлінських впливів, умінням створювати на їхній основі конкурентні переваги і використовувати переваги зовнішнього середовища. [6, с. 141].

Решеткікова Т.П. стверджує, що перспективи підвищення конкурентоспроможності підприємств лежать в сфері вдосконалення їхніх бізнес-процесів [8, с. 52].

На сучасному етапі розвитку ринкової економіки дедалі вагомішого значення набуває саме процес управління конкурентними перевагами підприємства, що визначає його здатність до швидкої адаптації зміни середовища функціонування.

Конкурентоспроможність як внутрішній механізм ефективної діяльності суб'єкта господарювання перетворює ринок у систему дії чинників на процес конкурентної боротьби, цим самим формуючи конкурентоспроможність у сфері окремого конкурентного поля. Загалом, конкурентоспроможність підприємства - це відносна характеристика, що виражає відмінності розвитку підприємства від підприємств-конкурентів за ступенем задоволення своїми товарами потреб споживачів і за ефективністю господарсько-фінансової діяльності [5, c.249-250].

На конкурентоспроможність впливає низка чинників: об'єктивних, а також суб'єктивних, які залежать від команди управління підприємства, організації, цілеспрямованості робіт, пов'язаних із забезпеченням конкурентоспроможності. Досить широке коло таких чинників звужується концентрацією уваги на так званих конкурентних перевагах підприємства, тобто таких характеристиках чи властивостях, які забезпечують підприємству переваги над прямими конкурентами.

Конкурентна перевага - наявність у системі якої-небудь ексклюзивної цінності, що дає їй переваги перед конкурентами. Конкурентні переваги підприємства, за джерелами їх виникнення, можна поділити на внутрішні та зовнішні (Табл. 1.1). Внутрішні - це характеристики внутрішніх аспектів діяльності підприємства (рівень затрат, продуктивність праці, організація процесів, система менеджменту тощо), які перевищують аналогічні характеристики пріоритетних конкурентів.

Зовнішні конкурентні переваги - це ті, які базуються на спроможності підприємства створити більш значимі цінності для споживачів його продукції, що створює можливості більш повного задоволення їхніх потреб, зменшення витрат чи підвищення ефективності їхньої діяльності.

Таблиця 1.1

Класифікація конкурентних переваг за джерелами їх виникнення

Внутрішні

Зовнішні

виробничі - продуктивність праці, економність витрат, раціональність експлуатації основних фондів, забезпеченість матеріально-технічними ресурсами, бездефектність;

кон'юнктурні - ринкові умови діяльності, конкурентне середовище (кількість і поведінка конкурентів, гострота конкуренції);

технологічні - сучасність, прогресивність,гнучкість технологічних процесів, використання досягнень науково-технічного прогресу;

конструктивні - технічні характеристики продукції, її дизайн, упаковка;

кваліфікаційні - професійність, майстерність, активність, творчість персоналу, схильність до нововведень;

якісні - рівень якості продукції за оцінками споживачів;

організаційні - сучасність, прогресивність,гнучкість,структурованість наявної організаційної структури;

поведінкові - ступінь поширення філософії маркетингу серед працівників підприємства, націленість його діяльності на задоволення потреб споживачів;

управлінські - ефективність і результативність діючої системи менеджменту, ефективність управління обіговими засобами, якістю, виробничими, закупівельними та збутовими процесами, дієвість системи мотивування персоналу;

інформаційні - діючі на підприємстві системи збирання та оброблення даних, ступінь поінформованості підприємства про стан і тенденції розвитку ринку, дію сил та умов навколишнього бізнес-середовища, поведінку споживачів, конкурентів та інших господарюючих суб'єктів;

інноваційні - системи і методи розроблення та впровадження нових технологій, послуг, наявність і впровадження " ноу-хау";

комунікаційні - канали та способи розповсюдження інформації про підприємство, наявність і використовуваність зворотного зв'язку

наслідкові - ринкова культура підприємства, традиції, історія розвитку;

іміджеві - загальні уявлення споживачів про підприємство та його товари, популярність;

економічні - наявність джерел фінансування, платоспроможність, прибутковість,ліквідність, рентабельність;

цінові - рівень та можлива динаміка цін, їхня соціальна спрямованість, ринкова влада підприємства;

географічні - розміщення, близькість до джерел матеріальних та людських.

збутові - портфель замовлень, прийоми та методи розподілу продукції;

Рівень конкурентоспроможності підприємства в кожний конкретний момент часу визначається спільним впливом ряду факторів. Ці фактори неоднакові за походженням, характером та рівнем впливу, у зв`язку з цим ефективне управління конкурентоспроможністю підприємства можливо за умови виявлення цих факторів та їх наукового обґрунтування і класифікації.

В економічній літературі існує багато класифікацій та класифікаційних ознак факторам конкурентоспроможності підприємства. Основні з них подано в Таблиці 1.2.

На думку А.А. Томпсона-мола і А.Дж. Срікленда, ключові фактори успіху - це ті дії з реалізації стратегії, конкурентної можливості, результати діяльності, які кожна фірма повинна забезпечувати (або прагнути до цього), щоб бути конкурентоспроможною і досягати фінансового успіху. У зв`язку з цим найважливішим аналітичним завданням підприємства є визначення цих ключових факторів успіху з урахування переважних і прогнозованих умов розвитку країни або секторів економіки.

Таблиця 1.2

Класифікація факторів конкурентоспроможності

Автор

Ознака розподілу

Класифікація факторів

А.А. Томпсон-мол А.Дж. Стрікленд

Об`єкт дослідження

КФУ поділяються на такі:

- що залежать від технології;

- які належать до сфери виробництва;

- що стосуються реалізації продукції;

- котрі входять до сфери маркетингу;

- що відносяться до професійних навичок;

- пов`язані з організаційними можливостями та ін..

М. Портер, Б. Скотт, Дж. Лодж, Дж. Бауер, Дж. Зюсман, Л. Тайсон

Природа виникнення

- основні та розвинуті;

- загальні та спеціалізовані;

- природні та штучно створені

А. Ніколаєв, Н. Яшин

Сфера дії

- зовнішні;

- внутрішні.

А. Костін

Керованість

- контрольовані і неконтрольовані;

- керовані і некеровані.

О. Філатов

Рівень спеціалізації

- інтегральні;

- специфічні.

О. Кравченко

Конкурентний рівень

- мікрорівневі;

- мезорівневі;

- макрорівневі

Наразі розглянемо деякі класифікаційні ознаки детальніше. Так, професор Гарвардського університету М. Портер пропонує ділити всі фактори конкурентоспроможності підприємства залежно від природи їх виникнення на декілька типів.

По-перше, це - основні та розвинені фактори. Основними факторами є природні ресурси, кліматичні умови, некваліфікована та напівкваліфікована робоча сила, дебетний капітал тощо. До розвинутих факторів відноситься сучасна інфраструктура обміну інформацією на підприємстві, висококваліфіковані кадри, дослідні відділи тощо.

Іншою ознакою розподілу факторів конкурентоспроможності є рівень спеціалізації. Всі фактори конкурентоспроможності поділяють на спеціалізовані та загальні. До спеціалізованих факторів належать вузькоспеціалізований персонал, специфічна інфраструктура, бази даних у певних галузях знань тощо. Загальні фактори зустрічаються часто і дають обмежені конкурентні переваги, а спеціалізовані фактори створюють довгострокові умови для забезпечення конкурентоспроможності.

Незважаючи на значну кількість підходів до класифікації факторів конкурентоспроможності підприємств, Россіхіна О.Є. вважає за доцільне запропонувати новий підхід [9, c.125-127]. Відповідно до цього автора фактори можна поділити на три групи: техніко-економічні, комерційні та нормативно-правові (Рис. 1.1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1 Класифікація факторів конкурентоспроможності підприємства за Россіхіною О.Є.

Техніко-економічні фактори включають: якість, продажну ціну та витрати на експлуатацію (використання) або споживання продукції / послуги. Ці компоненти залежать від продуктивності й інтенсивності праці, витрат виробництва тощо.

Комерційні фактори визначають умови реалізації товарів на конкретному ринку, і включають:

1) кон'юнктуру ринку (рівень конкуренції, співвідношення між попитом і пропозицією конкретного товару, національні та регіональні особливості ринку, що впливають на формування платоспроможного попиту на продукцію або послугу);

2) сервіс (наявність дилерсько-дистриб'ютерських пунктів виробника і станцій обслуговування в регіоні покупця, якість технічного обслуговування, ремонту та інших послуг);

3) рекламу (наявність і дієвість реклами й інших засобів впливу на споживача з метою формування попиту);

4) імідж фірми (популярність торговельної марки, репутація фірми, компанії, країни).

Нормативно-правові фактори відображають вимоги технічної, екологічної та іншої (можливо, морально-етичної) безпеки використання товару на конкретному ринку, а також патентно-правові вимоги (патентної

чистоти і патентного захисту). У випадку невідповідності товару чинним у розглянутий період на конкретному ринку нормам і вимогам, стандартам і законодавству товар не може бути проданий на цьому ринку [9, c.125-127].

Тепер, коли ми розглянули поняття конкурентоспроможності, конкурентних переваг, факторів та джерел їх утворення, а також торкнулись управління конкурентоспроможністю підприємства, можемо перейти до питання методів оцінки конкурентоспроможності, їх основних принципів та класифікаційних ознак.

Відомо, що для успішного функціонування будь-якого підприємства на ринку необхідно регулярно здійснювати оцінку його конкурентоспроможності. Така оцінка дає можливість визначити сильні та слабкі сторони підприємства, виявити його приховані потенційні можливості і, відповідно до цього, максимального удосконалити його стратегію функціонування. Щоб отримати достовірні результати, при оцінці рівня конкурентоспроможності підприємства, необхідно дотримуватися таких основних принципів (Рис. 1.2):

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.2 Принципи оцінки конкурентоспроможності підприємства

Необхідно зауважити, що нині у вітчизняній практиці відсутня загальноприйнята методика визначення та оцінки конкурентоспроможності підприємства. Усі існуючі методи оцінки можна класифікувати за такими ознаками:

1) за ступенем охоплення аспектів функціонування підприємства;

2) за формою вираження результату оцінки.

Залежно від ступеня охоплення аспектів функціонування підприємства методи оцінки поділяються на спеціальні і комплексні. Спеціальні методи - методи, що дозволяють оцінити конкурентоспроможність підприємства по

окремих аспектах його діяльності - виробничих, інноваційних, маркетингових, фінансових тощо. Комплексні методи базуються на комплексному підході до оцінки конкурентоспроможності підприємства.

За формою вираження результату оцінки виділяються наступні методи оцінки: матричні, графічні та індексні.

Серед матричних найбільш поширеними є:

- матриця Бостонської консалтингової групи (БКГ);

- матриця SWOT-аналізу

- матриця І. Ансоффа;

- матриця компанії Артур Д.Літл;

- матриця McKinsey;

- матриця конкурентних стратегій М. Портера та інші.

Графічний метод оцінки конкурентоспроможності базується на побудові так званої „Радіальної діаграми конкурентоспроможності” або „Багатокутника конкурентоспроможності” [10, c.289-290]. У 1998 році у працях Рєпіної І.М. було запропоновано такий вид графічного методу, як «Квадрат потенціалу», який є простішим при побудові та сприйманні кінцевих результатів [11, c.20].

Загальним недоліком матричних і графічних методів є те, що вони не забезпечують необхідного системного погляду на конкурентоспроможність, не враховують різну вагу факторів конкурентоспроможності.

Більш комплексними при оцінці конкурентоспроможності підприємств є індексні методи, серед яких:

- метод набору конкурентоспроможних елементів;

- метод, що використовує в якості головного підходу оцінку конкурентоспроможності продукції підприємства;

- метод конкурентоспроможності за системою 111-555;

- метод, що ґрунтується на основі теорії ефективної конкуренції;

- інтегральний метод;

- метод самооцінки (Європейська модель ділової досконалості, англійська методика матриці удосконалення бізнесу (ВІМ) та інші.

Одним з найновіших і найсучасніших підходів до визначення конкурентоспроможності підприємства є метод бенчмаркінгу. Він успішно використовується у практичній діяльності японських, американських, західноєвропейських та інших компаній.

Бенчмаркінг - це мистецтво виявлення того, що інші роблять краще, та вивчення, удосконалення і застосування методів роботи інших підприємств. Для більшості компаній він не є новим, оскільки здійснюється в рамках конкурентного аналізу і є більш деталізованою, формалізованою й упорядкованою функцією, ніж метод конкурентного аналізу.

Бенчмаркінг розглядається як спосіб оцінки стратегій та цілей роботи у порівнянні з першокласними підприємствами для гарантування довгострокової позиції на ринку. Тобто цей метод передбачає використання показників діяльності „підприємства-еталону” (лідера) для порівняння, що у подальшому дозволяє орієнтуватися на такі показники. Метод передбачає дослідження причин високого або низького рівня конкурентоспроможності [13, c.177].

Цей та деякі інші методи, які були представлені вище, будуть детально розглянуті в наступному розділі на прикладі ВАТ «Одеський консервний завод дитячого харчування».

2. Діагностика конкурентоспроможності ВАТ «Одеський консервний завод дитячого харчування»

ВАТ «Одеський консервний завод дитячого харчування» - один з найкрупніших вітчизняних виробників фруктових та овочевих соків та дитячого харчування. Компанія була заснована в 1867 році як приватна консервна фабрика, і за період свого функціонування на ринку харчової промисловості здобула імідж стабільного виробника натуральної продукції без домішок та консервантів, чим і завоювала прихильність споживачів.

За часів Радянського Союзу підприємство покривало близько 60% потреб СРСР в дитячому харчуванні. Кілька поколінь радянських людей зросло на продукції «Рум'яні щічки», «Кудєснік», «Нєжєнка» Одеського заводу дитячого харчування.

Сьогодні ВАТ «ОКЗДХ» - це вертикально інтегрований бізнес. Підприємство входить до складу холдингу «Вітмарк-Україна» і є його основною виробничою базою у створенні соків. Завод співпрацює з великими агропромисловими господарствами, розташованими у південній частині України, від який отримує сировину. Компанія забезпечена трудовими ресурсами, адже на заводі працюють вихідці з Одеси та довколишніх містечок і селищ. За даними фінансової звітності за 2008-2010 роки на Одеському консервному заводі в середньому працює 221 особа.

На сьогоднішній день основний вид діяльності компанії - це виробництво фруктових і овочевих соків, серед яких представлені такі торговельні марки: ТМ «Наш сік», соки та пюре для дітей ТМ «ОКЗДХ» в скляній упаковці, а також ТМ «Чудо-чадо». Частка цих товарів на ринку соків та нектарів України складає 12%. У той же час, на увесь холдинг «Вітмарк-Україна» [16] припадає 27,5% всього ринку соків (друге місце після ТОВ «Сандора»), з них 15,5% розподіляються між такими торговельними марками, як ТМ «Jaffa», ТМ «Джусік», ТМ «Соковита», ТМ «Aquarte» та ТМ «Доза». Таким чином, «Вітмарк-Україна» займає друге місце в Україні по виробництву соків, нектарів та напоїв, при чому левова частка (12%) належить саме продукції ВАТ «Одеський консервний завод дитячого харчування».

В даному розділі ми проведемо аналіз діяльності ВАТ «ОКЗДХ» на основі фінансової звітності за 2008-2010 рр. (форми №1 і №2). В межах цього розділу буде здійснено вертикальний і горизонтальний аналізи та визначено основні показники, які характеризують діяльність підприємства та його фінансовий стан.

Вертикальний і горизонтальний аналіз

Вертикальний та горизонтальний аналіз проводиться з метою виявлення змін окремих статей балансу протягом окремих років, а також визначення їх питомої ваги у загальній сумі балансу. На основі фінансової звітності (див. Додатки) проведемо вертикальний та горизонтальний аналіз для нашого підприємства.

Таблиця 2.1

Вертикальний і горизонтальний аналіз за 2008-2009 рр., тис. грн.

Актив

на початок звітного періоду

на кінець звітного періоду

Горизонтальний аналіз

Вертикальний аналіз

абс. прир.

%

пит. вага 1

пит. вага 2

І. Необоротні активи

45071

56925

11854

26,3

76,8

76,6

ІІ. Оборотні активи

виробничі запаси

593

659

66

11,1

товари

10

1

-9

-90,0

дебітор. заборгованість

9832

12136

2304

23,4

грош. кошти в нац.валюті

403

3

-400

-99,3

інші оборотні активи

2797

4582

1785

63,8

Всього за розділом ІІ

13635

17381

3746

27,5

23,2

23,4

ІІІ. Витрати майб.пер.

2

3

1

50,0

0,003

0,004

IV. Необот активи і групи вибуття

0

0

0

0,0

0,0

0,0

Баланс

58708

74309

15601

26,6

100,0

100,0

Пасив

І.Власний капітал

18928

56337

37409

197,6

32,2

75,8

ІІ. Забезпеч.майб.виплат і платежів

0

0

0

0,0

0,0

0,0

ІІІ. Довгострокові зобов.

0

0

0

0,0

0,0

0,0

IV. Поточні зобов.

39780

17972

-21808

-54,8

67,8

24,2

V. Доходи майб. періодів

0

0

Баланс

58708

74309

15601

26,6

100,0

100,0

Таблиця 2.2

Вертикальний і горизонтальний аналіз за 2009-2010 рр., тис. грн.

Актив

на початок звітного періоду

на кінець звітного періоду

Горизонтальний аналіз

Вертикальний аналіз

абс. прир

%

пит. вага 1

пит. вага2

І. Необоротні активи

56925

55709

-1216

-2,1

76,6

85,8

ІІ. Оборотні активи

виробничі запаси

659

498

-161

-24,4

товари

1

0

-1

-100,0

дебітор. заборгованість

12136

7518

-4618

-38,1

грош. кошти в нац.валюті

3

2

-1

-33,3

інші оборотні активи

4582

1201

-3381

-73,8

Всього за розділом ІІ

17381

9219

-8162

-47,0

23,4

14,2

ІІІ. Витрати майб.пер.

3

0

-3

-100,0

0,004

0,000

IV. Необот активи і групи вибуття

0

0

0

0,0

0,0

0,0

Баланс

74309

64928

-9381

-12,6

100,0

100,0

Пасив

І. Власний капітал

56337

57070

733

1,3

75,8

87,9

ІІ. Забезпеч.майб.виплат і платежів

0

0

0

0,0

0,0

0,0

ІІІ. Довгострокові зобов.

0

0

0

0,0

0,0

0,0

IV. Поточні зобов.

17972

7858

-10114

-56,3

24,2

12,1

V. Доходи майб. періодів

0

0

Баланс

74309

64928

-9381

-12,6

100,0

100,0

Таблиця 2.3

Вертикальний і горизонтальний аналіз за 2010-2011 рр., тис. грн.

Актив

на початок звітного періоду

на кінець звітного періоду

Горизонтальний аналіз

Вертикальний аналіз

абс. прир

%

пит. вага 1

пит.вага2

І. Необоротні активи

55709

56783

1074

1,9

85,8

91,5

ІІ. Оборотні активи

виробничі запаси

498

345

-153

-30,7

товари

0

0

0

дебітор. заборгованість

7518

3555

-3963

-52,7

грош. кошти в нац. валюті

2

1

-1

-50,0

інші оборотні активи

1201

1351

150

12,5

Всього за розділом ІІ

9219

5252

-3967

-43,0

14,2

8,5

ІІІ. Витрати майб. пер.

0

31

31

0,000

0,050

IV. Необот активи і групи вибуття

0

0

0

0,0

0,0

0,0

Баланс

64928

62066

-2862

-4,4

100,0

100,0

Пасив

І. Власний капітал

57070

57535

465

0,8

87,9

92,7

ІІ. Забезпеч.майб. виплат і платежів

0

0

0

0,0

0,0

0,0

ІІІ. Довгострокові зобов.

0

1795

1795

0,0

2,9

IV. Поточні зобов.

7858

2736

-5122

-65,2

12,1

4,4

V. Доходи майб. періодів

0

0

Баланс

64928

62066

-2862

-4,4

100,0

100,0

Для наочності подамо результати вертикального аналіз у вигляді діаграм, на яких буде видно частку кожної статті балансу у загальній сумі балансу. Результати вертикального аналізу на кінець 2008 року (Рис. 2.1)

Результати вертикального аналізу на кінець 2009 року:

Результати вертикального аналізу на кінець 2010 року:

Рис. 2.1. Питома вага окремих статей у загальній сумі валюти балансу (2008-2010 рр.)

З діаграм видно, що питома вага оборотних активів з кожним роком скорочувалась, а частка необоротних активів, відповідно, зростала. Щодо пасиву балансу, то спостерігається постійна тенденція до збільшення власних коштів і зменшення частки запозичених, що свідчить про фінансову стійкість підприємства та відносну незалежність від короткострокових та довгострокових запозичень.

Як бачимо, з 2008 по 2009 необоротні активи збільшились на 26,3%, однак в період між 2009 і 2010 вони зменшились на 2,1%, а до кінця 2010 року знову зросли на 1,9%. Їх питома вага до кінця 2010 року зросла на 14,9% (91,5%-76,6%).

Оборотні активи на кінець 2008 року зросли на 27,5%, але вже до кінця наступного року зменшились на 47%, а до кінця 2010 впали іще на 41% і становили 5252 тис. грн., в той час як на кінець 2008 року оборотні активи дорівнювали 17381 тис. грн. Отже, загалом оборотні активи за три роки зменшились майже на 233%, а їх питома вага скоротилась на 14,9% (8,5%-23,4%).

Власний капітал на початок 2009 року стрімко зріс на 197,6% порівняно з аналогічним періодом 2008 року. З 2009 до 2010 року зростання власного капіталу було не значним і становило 1,3%, а до кінця 2010 р. це зростання було ще меншим - 0,8%. Частка власного капіталу наприкінці 2010 року становила 92,7% до пасиву балансу, в той час як у 2008 р. вона становила 75,8%.

Поточні зобов`язання щороку скорочувались з такою динамікою: у 2008-2009 рр. на 54,8%, у 2009-2010 рр. на 56,3%, у 2010-2011 рр. на 65,2%. Таким чином, на кінець 2010 року поточні зобов`язання становили 2736 тис. грн., що складає 4,4% пасиву балансу.

Довгострокові зобов`язання у підприємства з`явились лише у 2010 році і становили 1795 тис. грн., або 2,9% до всіх пасивів.

На основі проведеного горизонтального та вертикального аналізів та фінансової звітності підприємства за три роки проведемо більш детальний аналіз фінансового стану підприємства. Для цього порахуємо такі групи показників:

- показники стану основного капіталу;

- показники ефективності відтворення основних фондів;

- показники ефективності використання основних засобів (фондів);

- показники використання оборотного капіталу;

- показники використання трудових ресурсів;

- показники рентабельності капіталу;

- показники рентабельності продажу;

- показники фінансового стану підприємства;

- показники джерел власних коштів;

- показники оборотності оборотних коштів.

Крім того, проведемо аналіз ліквідності балансу, щоб визначити рівень покриття зобов`язань підприємства такими активами, строк перетворення яких на кошти відповідає строкові погашення зобов`язань.

1. Аналіз стану основного капіталу

Аналіз стану основного капіталу проводиться з метою оцінки ефективності його роботи та визначення проблемних сторін з метою їх подальшого усунення.

Первісна вартість основних засобів на початок 2008 року становила 31228 тис. грн., а знос дорівнював 8569 тис. грн. Відповідно, залишкова вартість основних засобів на початку 2008 року становила 31228-8569 = 22659 тис. грн. Вартість основних засобів на кінець 2008 року порахуємо за такою формулою:

Таким чином, на початок 2009 року первісна вартість основних засобів на підприємстві дорівнювала 39225 тис. грн.. Знос у цьому періоді становив

1001 тис. грн., тому залишкова вартість дорівнює різниці між первісною і зносом, і становила на початку 2009 року 29214 тис. грн.. Вартість основних засобів на кінець періоду збільшилась до 44255 тис. грн..

У 2010 році знос основних засобів 13552 тис. грн., і відповідно залишкова їх вартість становила 44255 - 13522 = 30733 тис. грн.. на кінець 2010 року залишкова вартість основних засобів збільшилась до 55106 тис. грн. за рахунок введення нових основних засобів.

Отже, на початок 2008 року залишкова вартість ОЗ становила 22659 тис. грн., і вже до початку 2011 року збільшилась на 143,2% і дорівнювала 55106 тис. грн.

2. Аналіз ефективності відтворення основних фондів

Процес виробництва на підприємствах усіх форм власності передбачає наявність такого фактора виробництва, як основні фонди. Основні фонди -- це вартість матеріально-речовинних цінностей, що використовуються підприємством у виробничій та невиробничій сферах діяльності тривалий час, тобто мають безпосереднє відношення до створення та реалізації продукції. Тому важливим аспектом аналізу діяльності підприємства є визначення рівня ефективності роботи і відтворення цих фондів.

Таблиця 2.4

Значення показників ефективності відтворення основних фондів

Показник

2008 р.

2009 р.

2010 р.

коеф.

%

коеф.

%

коеф.

%

2.1

0,21

21%

0,11

11%

0,39

39%

2.2.

0,01

1%

0,0014

0,14%

0,02

2%

2.3

0,25

25%

0,305

30,5

0,23

23

2.4

0,02

2%

0,01

1

0,03

3

Рис. 2.2. Динаміка зміни показників ефективності відтворення основних фондів за 2008-2010 рр., грн.

Коефіцієнт оновлення основних засобів (фондів): показує частку заново придбаних основних фондів у загальній їхній кількості, та розраховується як співвідношення вартості введених основних засобів до загальної вартості ОЗ на кінець того ж періоду.

Найбільшою частка нового обладнання в загальній кількості була в 2010 році, тобто за цей період підприємство витратило більше коштів на оновлення основних засобів аніж в попередні роки.

Коефіцієнт економічного спрацювання показує, який відсоток вартості основних фондів вже перенесений на вартість виготовленої продукції.

Найбільшим коефіцієнт зносу був у 2009 році. Це може бути пов`язано з тим, що у цьому році було найменше введено у дію нових основних фондів, а також найменше було знято з експлуатації старих. Тобто, у 2009 році концентрація старих основних засобів була найбільшою, тому відповідно і коефіцієнт економічного зносу також має найбільше значення.

Коефіцієнт вибуття основних засобів показує відсоток виведених з експлуатації, старих основних засобів у їх загальній кількості. Рахується як відношення вибулих за період ОЗ до їхньої загальної кількості на початок того ж періоду:

Найбільше всього вибуло основних засобів на початку 2010 року, а найменше - на початку 2009 р. Також, можна помітити наступну закономірність: чим більше було введено в експлуатацію ОЗ, тим більше їх вибуло, що видно по результатам 2010 року.

Коефіцієнт інтенсивного оновлення основних засобів показує рівень інтенсивності руху основних фондів підприємства, і розраховується як частка виведеного з експлуатації обладнання у кількості введеного за однаковий період.

Отже, найінтенсивнішим оновлення основних засобів на підприємстві було в 2010 році, оскільки в цей період кількість вибулих та введених в експлуатацію основних фондів було найбільше порівняно з попередніми роками. Тобто на 100% введених в експлуатацію ОЗ припадало у 2008 р. 2%, у 2009 р. 1%, і в 2010 р. 3% вибулих основних фондів. Це означає, що підприємство почало застосовувати нове обладнання, яке відповідає рівню технічного прогресу в даній сфері діяльності.

Коефіцієнт прогресивного оновлення основних фондів зі всі три роки дорівнює нулю, оскільки ніяких якісних покращень щодо основних засобів не було здійснено. Оновлення відбувалось лише за рахунок збільшення кількісних показників.

3. Показники ефективності використання основних фондів

Головними показниками ефективності використання ОФ є фондовіддача та фондомісткість. Перший вказує на віддачу від використання основних активів, і чим більшою є ця віддача, тим ефективніше ОФ використовується у виробництві. Другий показник має обернене значення до попереднього, і показує скільки гривен ОФ треба витратити для отримання 1 грн. чистого прибутку.

Фондовіддача. Даний показник відображає рівень використання основних засобів, тобто показує, скільки гривень (або копійок) прибутку підприємство отримує з кожної гривні, вкладеної в основні засоби. Відповідно, фондовіддача і розраховується як співвідношення прибутку (чистого чи валового) до середньорічної вартості основних фондів:

Як бачимо, найбільшою фондовіддача була у 2008 році, коли з кожної гривні основних фондів підприємство отримувало 0,01 грн. прибутку. В наступні роки кількість основних фондів збільшувалась, а прибутки зменшувались, тому і рівень фондовіддачі також ставав меншим. Оскільки підприємство почало працювати «з нуля» відносно нещодавно і до 2006 року отримувало одні збитки, то це пояснює, чому одиниця основних фондів приносить так мало прибутку.

Фондомісткість - обернений показник до фондовіддачі, котрий показує скільки гривен основних фондів припадає на кожну гривню вартості продукції.

У 2008 році на одну гривну вартості продукції підприємства припадало 100 грн., що були вкладені в основні фонди. З наступними роками цей показник зростав: у 2009 році він становив 250 грн. на одну гривну прибутку від реалізації, а в 2010 році зріс вдвічі порівняно з попереднім періодом і дорівнював 500 грн. на 1 грн. отриманого прибутку, що є досить негативною тенденцією.

4. Показники використання оборотного капіталу

Оборотний капітал - це частина виробничого капіталу, яка переносить свою вартість на знову створений продукт повністю і повертається до виробника в грошовій формі після кожного кругообігу капіталу. Ефективність роботи оборотного капіталу та його рентабельність є одними з найважливіших показників діяльності підприємства

Таблиця 2.5

Значення основних показників використання оборотного капіталу


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.