Проблеми зростання економіки міста

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Економічне зростання та його показники. Фактори економічного зростання

2. Прогнозування економічного зростання

3. Організація планування розвитку міста

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми. Економічне зростання є центральною економічною проблемою, що стоїть перед усіма містами та країнами взагалі. За його динамікою судять про розвиток економік окремих місць, про життєвий рівень населення, про те, як вирішуються проблеми обмеженості ресурсів. Це основний показник розвитку і добробуту будь-якого міста та країни, одна з основних макроекономічних цілей, досягнення якої зумовлене необхідністю випереджаючого зростання національного доходу у порівнянні із зростанням чисельності населення.

Економічний ріст може прогнозуватися в двох аспектах:

· матеріально-речовому, фактичному, вартісному;

· з позицій розподілу національного доходу на споживання і нагромадження.

Зростання випуску продукції в межах народного господарства доцільно

розглядати або в формі національного або місцевого доходу, або в формі кінцевого суспільного продукту.

Метою реферативного дослідження є розкриття змісту проблем зростання економіки міста. Для досягнення мети цього дослідження були поставлені наступні задачі:

- Вивчити економічне зростання та його показники;

- Розкрити зміст факторів економічного зростання;

- Виявити роль прогнозування економічного зростання;

- Охарактеризувати прогнозування економічного зростання.

Об'єктом даної роботи є економіка міста, а предметом - проблеми зростання економіки міста.

1. Економічне зростання та його показники. Фактори економічного зростання

Під економічним зростанням прийнято розуміти збільшення обсягів товарів і послуг, створених за певний період. Економічне зростання визначається багатьма чинників, найважливішими з яких є чинники попиту, пропозиції і розподілу.

Фактори пропозиції зумовлюють фізичну здатність економіки до зростання. Їх є чотири:

1) кількість та якість природних ресурсів;

2) кількість та якість трудових ресурсів;

3) обсяг капіталу міста;

4) технологія.

Перелічені фактори пропозиції, які називають колесами економічного зростання. визначають можливості фізичного збільшення обсягу продукції. Тільки наявність більшої кількості або кращих за якістю ресурсів, ураховуючи і технологічний потенціал, можуть дати змогу економіці міста виробляти більший обсяг продукції.

Економічне зростання залежить також від фактора попиту, тобто макроекономічне середовище мас забезпечували такий рівень, за якого повністю використовуються наявні ресурси. Несприятливе макросередовище (високі податкові та процентні ставки, низький рівень завантаження виробничих потужностей та ін.) сповільнює економічне зростання, бо не забезпечує повного використання ресурсів.

Фактори пропозиції й попиту, які впливають на економічне зростання, взаємопов'язані. Наприклад, неповне використання трудових ресурсів уповільнює темпи нагромадження капіталу. І навпаки, низькі темпи впровадження нововведень та інвестицій можуть спричиняти безробіття.

До чинників розподілу відносять саме розподіл природних, трудових і фінансових ресурсів міста, який повинен організовуватись таким чином, щоби більшою мірою сприяти економічному росту (приросту продукції, поліпшенню її якості й вдосконаленню виробництва).

Існує низка інших факторів, які впливають на економічне зростання, проте важко піддаються кількісній оцінці. Це, передусім, соціокультурні та інституційні чинники. Зокрема, значний позитивний вплив на економічне зростання багатьох країн справляє сприятлива соціальна, культурна і політична атмосфера, що склалася в них. У цих країнах суспільна думка розглядає матеріальний успіх як бажану соціальну мету. Підприємництво, торгівля, фермерство, винахідництво - це престижні види діяльності, а особи, зайняті ними, користуються повагою. Важливим соціокультурним чинником економічного зростання є позитивне ставлення до праці. У розвинутих країнах та містах її оцінюють як велике благо для людини, а не як кару за гріхи. Нарешті, у тривалому періоді економічне зростання залежить від політичної організації суспільства.

Екстенсивний тип економічного зростання - це нарощування виробництва товарів і послуг на основі збільшення кількості факторів відносно технологій. Інакше кажучи, обсяг продукції зростає за рахунок збільшення чисельності робочої сили, обсягу інвестицій, використовуваних сільськогосподарських угідь та інших ресурсів. При цьому продуктивність праці залишається незмінною.

Інтенсивний тип економічного зростання - це збільшення виробництва товарів і послуг на основі підвищення ефективності використання ресурсів - підвищення кваліфікації працівників,поліпшення використання реального капіталу, застосування принципово нових машин і механізмів, кращої організації господарської діяльності тощо. За цього типу зростання продуктивності праці підвищується.

Також слід звернути увагу на чинники, які стримують економічне зростання. До них належать: обмеження з боку сукупного попиту (недостатній рівень сукупних витрат призводить до того, що дійсні темпи зростання відстають від потенційно можливих), соціально-політична атмосфера в країні, ресурсні та екологічні обмеження, державне втручання у справи приватного бізнесу (законодавча діяльність щодо регулювання безпеки праці, охорони здоров'я працюючих та охорони довкілля тощо). До факторів, які негативно впливають на процес економічного зростання, належать злочини в царині господарської діяльності, недобросовісне ставлення до праці, припинення роботи під час трудових конфліктів, несприятливі погодні умови (насамперед для сільськогосподарського виробництва), тобто все те, що стримує зростання продуктивності праці і, відповідно, економічне зростання в цілому.

Економічний розвиток є багатофакторним процесом, який відображає зміни в усіх сферах господарського життя країни; його можна продуктивно аналізувати лише в довгостроковому періоді.

2. Прогнозування економічного зростання

Під економічним ростом слід розуміти розширення масштабів виробництва, ріст випуску продукції, зростання національного доходу. Економічний ріст - закономірність функціонування і розвитку суспільного виробництва. Суспільство зацікавлене в економічному рості, який при високому рівні розвитку продуктивних сил в найбільшій мірі дозволяє задовольняти суспільні потреби.

Економічний ріст може прогнозуватися в двох аспектах:

- матеріально-речовому, фактичному, вартісному;

- з позицій розподілу національного доходу на споживання і нагромадження.

Зростання випуску продукції в межах народного господарства доцільно розглядати або в формі національного доходу, або в формі кінцевого суспільного продукту.

Економічний ріст вирізняється такими специфічними рисами:

- він є узагальнюючою категорією, яка відображає суспільний, соціально-економічний прогрес;

- характеризує суттєві і несуттєві, об'єктивні і суб'єктивні відмінності діяльності підприємств і галузей, розглядаючи їх як складові елементи всього народногосподарського комплексу;

- відображає історичний, сьогоденний і майбутній аспекти розвитку економіки, що робить теорію економічного росту однією з методологічних передумов перспективного планування і прогнозування.

Економічний ріст може бути представлений у формі логічної моделі, яка характеризує його як процес поєднання факторів виробництва і як результат господарювання.

Аналіз логічної моделі дозволяє виявити закономірності формування процесу росту і перейти до формування економіко-математичних моделей, за допомогою яких можливе здійснення процесу прогнозування економічних об'єктів.

Моделі економічного росту народного господарства представляють собою окремий випадок економічних моделей довгострокового розвитку. Найбільш поширеними для прогнозування є факторні моделі, тобто моделі, в яких приріст продукції або абсолютний її випуск ставиться в залежність від одного або декількох факторів. Суть факторних моделей економічного росту полягає в встановленні кількісних залежностей між об'ємом і динамікою в встановленні кількісних залежностей між об'ємом і динамікою виробництва і об'ємом і динамікою виробничих ресурсів. У випадку, коли розглядається один фактор, наприклад, трудові ресурси, використовується одно факторна модель, якщо ж аналіз і прогноз включає декілька факторів, то використовуються багатофакторні моделі.

Однофакторні моделі економічного росту, корисні і для теоретичного аналізу, і для практичних розрахунків, базуються на економічній гіпотезі, що фізичний об'єм суспільного виробництва і його динаміка визначаються об'ємом і динамікою якого-небудь одного фактору. Односторонність і умовність такого підходу очевидні, разом з тим, одно факторний підхід - простий і надійний інструмент як в економічному аналізі, так і в прогнозних розрахунках, особливо короткотермінових.

Важливою особливістю використання багатофакторних моделей є можливість визначення окремих граничних показників ефективності факторів. Збалансованість факторів дозволяє народному господарству перейти на режим стабільності і постійного зниження норми нагромадження. Оптимальний економічний ріст характеризується не тільки співвідношенням показників ефективності, але й відповідністю довготривалих пропорцій між нагромадженням і споживанням.

При прогнозуванні економічного росту можуть бути використані два типи динаміки в залежності від терміну прогнозування, від перериву в часі, який розділяє поточні витрати на нагромадження і майбутній приріст споживання.

Перший тип динаміки - при високій нормі нагромадження, коли в сферу поточного споживання не вкладаються значні кошти, а вони залишаються в сфері виробництва для подальшого його росту.

Другий тип динаміки - при низькій нормі нагромадження, коли дозволяється вилучити в сферу поточного споживання більш високу частину національного доходу у порівнянні з першим варіантом, але при цьому в наступні роки суттєво звужуються можливості подальшого росту виробництва, а значить, і споживання.

Критерій наукового, оптимального поєднання інтересів поточного і майбутнього періодів можна сформулювати таким чином: обмеження поточного споживання (який вимірюється розмірами фонду нагромадження) на даний час повинно в даний термін компенсуватися відповідним приростом поточного споживання в майбутньому. Вимога максимального скорочення розриву в часі, який розділяє поточні витрати на даний і майбутній прирости споживання рівноцінна формуванню максимальної ефективності використання фонду нагромадження в кожен момент майбутнього періоду.

3. Організація планування розвитку міста

Забезпечення планомірного розвитку міських територіальних утворень здійснюють відповідні підрозділи обласних адміністрацій і міських виконавчих комітетів (планові комісії, управління планування і т. ін.) В їхній діяльності використовуються механізми, характерні як для директивного, так і для індикативного планування. Це пов'язано з тим, що основна частина підприємств житлово-комунального господарства, охорони здоров'я, освіти відносяться до державної (комунальної) форми власності, а промислові підприємства й підприємства сфери торгівлі й побутового обслуговування мають і різні недержавні форми власності. При організації цієї роботи прагнуть забезпечити розвиток міста таким чином, щоб діяльність підприємств міського господарства створювала передумови для розвитку і забезпечення нормальної життєдіяльності міста як соціально-економічної системи в цілому. Важливу роль при цьому відіграє забезпечення оптимального розвитку підприємств житлово-комунального господарства. Орієнтирами в процесі визначення планових завдань здебільшого виступають соціально-економічні нормативи (обсяг реалізації води, площа зелених насаджень, загальна площа житлових будинків, кількість ліжко-місць у готелях і т. ін. у розрахунку на одного жителя). Остаточні показники планів визначаються з урахуванням фінансових можливостей місцевого бюджету і підприємств. У ході формування планових цілей розвитку міського господарства і показників діяльності його підприємств треба враховувати наступні особливості:

- забезпечення комплексного розвитку міста, тобто розвиток усіх галузей міського господарства повинен бути обов'язково взаємоузгодженим;

- місцевий характер діяльності більшості підприємств міського господарства, що визначає необхідність наявності їхньої розгалуженої мережі з метою наближення їх до споживачів послуг;

- наявність значних резервних потужностей для забезпечення попиту в період його сезонних і добових коливань;

- демографічні особливості населення міста, оскільки вони можуть впливати на вибір пріоритетних напрямків інвестицій у міське господарство;

- природно-географічні умови, в яких необхідно забезпечувати розвиток міста (наявність необхідних природних ресурсів, екологічна ситуація, рельєф місцевості, характер використання території міста і т. п.).

Сприятливі природні умови є однією з найважливіших передумов для створення здорового, зручного і приємного для життя населення міста, що відповідає одночасно вимогам економіки його будівництва та експлуатації. Розумне використання природних умовах може бути досягнуто тільки на основі ретельного вивчення території, її природних водойм, зелених насаджень, рельєфу та інженерно-геологічних особливостей.

Основними вимогами до території населеного пункту є:

Рельєф території має відповідати вимогам забудови, організації міського транспорту і нормального водовідведення, по можливості, без станцій перекачування.

Територія повинна бути незаболоченій і не затоплюватися паводковими водами.

Ґрунти по своїм розрахунковим опором повинні відповідати наміченим типу забудови.

Території житлових районів повинні розташовуватися з навітряної сторони стосовно джерел забруднення повітря або, в крайньому випадку, домінуючий вітер може бути дотичним до житлової території, а за наявності річки - вище за течією річки відносно підприємств, що викликають забруднення водойм.

Територія повинна бути забезпечена якісними, достатніми за своєю потужністю джерелами водопостачання і місцями для відводу каналізації.

Територія повинна мати розміри, що забезпечують можливість перспективного розвитку населеного пункту.

Територія повинна бути забезпечена зовнішніми автомобільними дорогами і залізницями або, в разі відсутності таких, надавати можливість їх пристрою без особливих ускладнень.

На території, що відводиться під населене місце, не повинно бути корисних копалин, що мають промислове значення, але бажано, щоб вона була забезпечена місцевими будівельними матеріалами.

Органічна єдність природи і міської забудови досягається безпосередньо в процесі створення планувальної структури міста і всієї його об'ємної композиції.

Основними природними факторами, що впливають на вибір території для населеного пункту, є:

· кліматичні умови в поєднанні з зеленими насадженнями;

· рельєф;

· гідрологія пролягаючи річок і водойм;

· інженерно-геологічні умови.

Клімат - це закономірна послідовність метеорологічних процесів, яка визначається комплексом фізико-географічних умов і проявляється в багаторічному режимі погоди, що спостерігається в даній місцевості.

Погода - це стан метеорологічних елементів за невеликий проміжок часу.

Рельєф. У середніх широтах перевагу слід віддавати схилам, зверненим на південь, південний схід і південний захід, тому що мікрокліматичні умови схилів цієї орієнтації будуть сприятливими щодо сонячного висвітлення. Складний рельєф ускладнює функціональне і будівельне зонування міської території, вибір місця розташування загальноміського і районних центрів, вертикальне планування території, інженерну підготовку, прокладка вулиць та інженерних мереж. Це спричиняє додаткові витрати на будівництво та експлуатацію міста. Разом з тим складний рельєф сприяє мальовничості міста, яка може бути посилена при творчому використанні природного рельєфу засобами архітектури та інженерного мистецтва. Багато проблем створює проектувальнику слабо виявленій плоский рельєф, при якому утруднюється будівництво самопливної міської каналізації побутових і промислових вод і відведення атмосферних вод. Доводиться прокладати підземні мережі на великій глибині і будувати напірні колектори з системою насосних станцій. Плоский рельєф є несприятливим з точки зору створення мальовничості міста.

У практиці планувального проектування рельєф місцевості за своїм характером поділяється на рівнинний, середній і складний.

Рівнинний рельєф характеризується малою різницею висотних відміток підвищених і знижених місць, відсутністю горбів і ярів.

Середній рельєф характеризується поєднанням вододілів, долин, горбів, невеликих ярів і косогорів.

Складний рельєф визначається різко виявленими крутими схилами, глибокими долинами і ярами, іноді горами. Різновидом складного рельєфу є гірський рельєф, що являє собою поєднання високих гір і ущелин з крутими схилами.

Для будівництва міста зручним є рельєф з ухилами, що не перевищують 6%. При таких нахилах можливо трасування магістральних вулиць з досить пологими поздовжніми ухилами; спорудження будівель будь-якого виду і призначення не зустрічає утруднень з боку вертикального планування прилеглої території і самих будівельних майданчиків.

Гідрологія має дуже велике значення при виборі території для розміщення населеного пункту. Природні водойми - річки, озера, ставки - це важливі компоненти, що формують план міста, створюють спільно із зеленими насадженнями сприятливі мікрокліматичні умови. Водойми використовують для водопостачання, організації водного транспорту, водноспортивних споруд та місць відпочинку населення.

Необхідно ретельно вивчати заболочені території, виникнення і режим яких тісно пов'язані з кліматичними умовами, рельєфом території, гідрологією відкритих водойм, режимом ґрунтових і поверхневих вод.

Інженерно-геологічні умови в поєднанні з характером залягання ґрунтових вод визначають умови стійкості будівель і споруд, конструкції фундаментів. Освоєння території під міське будівництво потребує проведення цілого ряду комплексних планувальних і будівельних заходів, що значною мірою здорожує міське будівництво і несприятливо позначається на загальній економіці будівництва і експлуатації міста. Тому інженерно-геологічні умови відіграють значну роль при проектуванні населеного пункту.

Формалізованим результатом планування на рівні міста є програма розвитку міста на певний період, в якій з різним ступенем деталізації знаходять висвітлення питання соціально-економічного розвитку міста. Вона може бути подана у вигляді системи планів по окремих напрямках чи у вигляді переліку цільових комплексних програм по основних проблемах розвитку міста. На рівні міста звичайно переважають стратегічні плани і програми. У процесі їхньої реалізації на внутрішньому рівні можуть розроблятися свої стратегічні, тактичні й оперативні плани.

Система планів є найбільш пристосованою для створення умов ефективного управління діяльністю підприємства. Забезпечуючи наступність планів різного виду, підприємство одержує можливість постійно мати орієнтири у своїй діяльності від постановки перспективних завдань до завдань на найближчий період часу.

ВИСНОВКИ

Для останнього часу характерна зміна функціональної орієнтації більшості міст. Багато промислові виробництва залишають міста, приводячи до процесу дезурбанізації промисловості, зберігаючи у великих містах управлінські центри. Великі міста стають центрами споживання товарів і послуг. На зміну промислової епохи приходить епоха домінування сфери обслуговування.

Існує нерівномірність розвитку міст, як на національному, так і на міжнародному рівнях. Великі міста за темпами розвитку і зростання значно випереджають міста середні і дрібні. Найбільші міста і тісно пов'язані агломерації близько розташованих міст (конурбаціях, мегаполіси) відіграють ключову роль в економіці. місто зростання економічний

Зростання ролі найбільших міст супроводжується загостренням соціально-економічних проблем.

1. Проблема зайнятості, виникає посилення міжнародної конкуренції і технологічного прогресу. Для пом'якшення соціальних конфліктів приймаються різні програми допомоги безробітним, що дозволяє забезпечити їм прийнятний рівень життя. Це викликає ситуацію хронічного безробіття, тобто освіту шару людей працездатного віку, які ніколи не мали роботи, а це, в свою чергу, призводить до посилення криміногенної обстановки.

2. Житлові проблеми - наявність нетрів районів «гетто», часто в центральних районах міста. У зв'язку з цим значні території міста виводяться з ефективного економічного використання.

3. Фінансові проблеми. Розвиток іпотеки, зростання забезпеченості автомобілями призвели до процесу субурбанізації - втечі середнього класу в найближчі передмістя великих міст. Втеча заможних платників податків, а також депопуляція центральних територій призводять до зниження податкових надходжень, а, отже, до фінансових проблем.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бойко-Бойчук О. Категорія “місто”: сутність, визначення / О. Бойко-Бойчук // Управління сучасним містом. - 2005. - № 3-4. - С. 47-60.

2. Гэлбрэйт Т. Дж. Новое индустриальное общество: пер. с англ. / Т. Дж. Гэлбрэйт. - М.: АСТ: Транзиткнига; СПб.: Terra Fantastica, 2004. - 254 c.

3. Демченко С.К. Эволюция теорий экономического роста / С.К. Демченко. - Краснодар: Красн.гос.ун-т, 2006. - 149 с.

4. Кейнс Дж.М. Общая теория занятости, процент и деньги / Дж.М. Кейнс. - М.: Гелиос АРВ, 2002. - 352 с.

5. Классики кейнсианства: в 2 т. Т. 1. Харрод Р. К теории экономической динамики. Хансен Э. Экономические циклы и национальный доход. Ч. 1-2 / Р. Харрод, Э. Хансен. - М.: Экономика, 1997. - 416 с.

6. Левитана Р.Ф. История экономических учений: полный курс в кратком изложении / Р.Ф. Левитана. - М.: ИНФРА - М, 2002. - 224 с.

7. Малиш Н.А. Макроекономіка: навч. посіб. / Н.А. Малиш. - 2-ге вид., випр. - К.: МАУП, 2004. - 184 с.

8. Миль Дж. С. Основы политической экономии / Дж. С. Миль. - М., 1969. Т.Ш. - 230 с.

9. Панухник О. Мале місто в системі регіональних відносин: теоретико-методологічні підходи до дослідження / О. Панухник // Управління сучасним містом. - 2005. - № 1-2/1-6 (17-18). - С. 28-36.

Размещено на Allbest.ru