Реформування відносин власності в аграрному секторі України в умовах становлення багатоукладної економіки

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Створення ринкових відносин в Україні вимагає розгляду відносин власності як найважливішого питання розвитку економіки в нових умовах господарювання. Особливо це актуально для агропромислового комплексу країни, де проблеми власності на землю, майно і результати праці в умовах становлення багатоукладної економіки стають визначальними у всій системі реформування.

Форма власності на засоби виробництва безпосередньо визначає спосіб поєднання факторів виробництва, а також форми господарювання, місце і роль власника в організації виробництва і управління ним. Причому підприємець у сучасних умовах не обов'язково повинен бути повним власником. У залежності від мети діяльності, економічних інтересів права власності можуть обмежуватися рівнем, достатнім для економічного функціонування господарської одиниці. При цьому деякі об'єкти можуть знаходитися в індивідуальній власності, інші - у колективній; одні - у повній власності, а інші - у оренді чи використовуватися на інших умовах.

Така ситуація створює умови для формування організаційно-правових форм господарювання на основі різних форм власності, що визначає напрямок руху перехідної економіки України до багатоукладної моделі ринкового типу.

Розширення і поглиблення процесів розвитку багатоукладності виявляється в появі нових укладів і наповненні їх новим соціально-економічним змістом. При цьому особливу значимість набуває завдання наукового вивчення пріоритетів, які формують економічне поводження окремих соціальних груп, чиї економічні інтереси реалізуються у організаційно-правових формуваннях, заснованих на відповідній формі власності, що й складають визначені уклади.

Стан дослідження проблеми. Різноманітність форм власності і форм господарювання на селі - об'єктивне економічне явище, що випливає з реальної складності й багатоплановості економічного життя суспільства. У процесі аграрної реформи в Україні на базі реформованих колективних та державних сільськогосподарських підприємств виникли нові форми господарювання на засадах приватної власності на землю і майно, формується багатоукладна економіка, однак перелому негативних тенденцій в аграрному секторі поки що не досягнуто, соціально-економічна ситуація в цій сфері залишається кризовою.

Тому проблеми розробки ефективного механізму функціонування різних форм господарювання в реформованому аграрному секторі не залишаються поза увагою вчених-аграріїв. Теоретико-методологічні основи ринкового реформування аграрних відносин закладені академіками УААН П.І.Гайдуцьким, О.М.Онищенком, П.Т.Саблуком, В.В.Юрчишиним. Вагомий внесок у розробку теоретичних, методологічних і практичних основ трансформації сільського господарства до ринкових відносин зробили вчені В.Г.Андрійчук, В.І.Богачов, М.Я.Дем'яненко, І.І.Лукінов, Ю.Ф. Наумов, Б.Й.Пасхавер, В.Г.Ткаченко, О.М.Шпичак. Формування структури аграрного сектора, особливості створення і функціонування сільгосппідприємств з різними формами власності і господарювання, проблеми формування і розвитку багатоукладної економіки знайшли своє відображення у наукових працях вітчизняних та зарубіжних вчених В.Х.Бруса, Д.А.Ключищева, М.Г.Лобаса, М.Й.Маліка, В.Я.Месель-Веселяка, В.В.Милосердова, О.М.Онищенка, Ю.І.Хаустова, В.В.Юрчишина та інших. Ними відзначено, що проблеми ефективного функціонування різних форм власності і організації виробництва тісно пов'язані з удосконаленням економічних відносин, формуванням перспективних організаційно-правових структур ринкового типу і освоєнням господарського механізму їх ефективного функціонування.

Однак у науковій літературі все ще недостатньо уваги приділяється комплексному дослідженню функціонування різних форм організації виробництва, обґрунтуванню їх розвитку в умовах багатоукладної економіки. Така ситуація зумовлює необхідність проведення комплексного вивчення становлення і розвитку існуючих форм організації сільськогосподарського виробництва, здійснення економічної оцінки їх виробничо-господарської діяльності, наукового обґрунтування розвитку аграрних формувань в умовах реформування відносин власності.

Усі ці обставини визначають актуальність даного дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження входить до планів наукових досліджень кафедри економічної теорії і маркетингу Луганського національного аграрного університету за програмами "Створення системи сільськогосподарської дорадчої служби та аграрної палати в регіоні Донбасу" ( затвердженої у 2001 р., номер державної реєстрації 0100V004291) і "Трансформація АПК регіону та забезпечення продовольчої безпеки" (затвердженої 16.01.2002 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є узагальнення, поглиблення та розробка теоретичних і методичних питань стану та розвитку відносин власності в аграрному секторі економіки України в пореформений період, дослідження становлення аграрних формувань різних форм господарювання, концептуальних підходів щодо економічної оцінки виробничо-господарської діяльності та наукове обґрунтування їх розвитку в умовах багатоукладної економіки.

Досягнення поставленої мети вимагає розв'язання наступних завдань:

здійснити теоретико-методологічний аналіз підходів щодо визначення сутності власності як складного соціально-економічного явища, виявити її місце, роль і функції в економічній системі;

узагальнити теоретичні аспекти організаційно-економічних основ становлення і розвитку різних організаційно-правових форм господарювання;

здійснити глибокий аналіз сучасного стану розвитку багатоукладності в зоні дослідження, процеси формування нових укладів;

провести комплексний аналіз виробничо-господарської діяльності агроформувань різних форм власності і організації виробництва регіонального АПК, виявити найбільш адаптовані з них до ринкових умов;

розкрити соціально-економічну сутність ефективності багатоукладності, визначити критерії та методичні підходи до її оцінки;

внести пропозиції, науково обґрунтувавши найбільш прийнятні напрями розвитку аграрних формувань ринкового типу в умовах багатоукладної економіки з використанням вже створеного виробничого потенціалу.

Предметом дослідження є сукупність економічних відносин власності в її русі та розвитку. Дослідженню підлягає процес формування відносин власності в аграрному секторі, теоретичні та прикладні аспекти проблеми становлення організаційно-правових аграрних формувань та перспектив і методів регулювання їх розвитку в умовах функціонування багатоукладної економіки.

Об'єктом дослідження виступає аграрний сектор економіки України та Східного регіону.

Методи дослідження базуються на визначальних основах системного аналізу розвитку складних систем.

З метою вивчення процесу реформування відносин власності в АПК та визначення його впливу на економічну ефективність аграрних формувань були використані наступні методи економічних досліджень: метод історико-економічного аналізу (при розгляді загальних питань розвитку аграрного сектора); метод побудови рядів динаміки та монографічний (при вивченні розвитку сільського господарства в області); аналітичних порівнянь (при співставленні даних з результатів господарської діяльності агроформувань різних форм власності); графічний (при аналізі розвитку досліджуваних процесів у динаміці); абстрактно-логічний (при обґрунтуванні розвитку багатоукладності на перспективу).

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає в комплексному аналізі процесу трансформації відносин власності, узагальненнях та висновках, виробленні пропозицій і рекомендацій щодо трансформацій у сучасній економіці країни. Конкретно це знайшло своє втілення в наступному:

досліджено сутність власності як економічної категорії, з'ясовано її роль у системі аграрних відносин та визначено особливості відносин власності за умов становлення багатоукладної економіки;

дістало подальшого розвитку поняття економічної реалізації категорії власності та сучасні форми її прояву в економічній системі;

визначено механізм становлення і розвитку різноманітних форм власності на селі;

здійснено аналіз економічного стану розвитку багатоукладності на селі, запропоновано схему ринкової трансформації укладів;

досліджено використання ресурсів агроформуваннями окремих укладів та визначено напрямки підвищення економічної ефективності використання ресурсів за умови інтенсифікації сільгоспвиробництва;

розроблено пропозиції щодо розвитку інтеграції та кооперації сільськогосподарських товаровиробників в умовах реформування відносин власності;

обґрунтовано необхідність та запропоновано механізм державного економічного регулювання процесу розвитку різноманітних форм власності в аграрному секторі.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх використання для подальшого дослідження суті та трансформації відносин власності, при формуванні й впровадженні в дію державної аграрної політики, викладанні лекційних курсів з економічної теорії, економічної історії, аграрного менеджменту та ряду спецкурсів. Передбачається також застосування висновків та рекомендацій щодо розвитку форм господарювання безпосередньо в агропромисловому виробництві. Багато теоретичних положень і перший досвід господарювання в АПК викладені за участю автора дисертації в двох монографіях і рекомендовані для вивчення слухачами факультету підвищення кваліфікації працівників агроформувань при ЛНАУ, а також фахівцями місцевих органів управління.

Особистий внесок здобувача. В дисертації висвітлені ідеї та розробки, що належать особисто її автору. Вони відображені автором у колективних монографіях та використовувалися при підготовці методичних рекомендацій спеціалістам АПК регіону та студентам. Опубліковані наукові праці містять положення, висновки і пропозиції, які сформульовані особисто здобувачем наукового ступеня, і відображають його конкретний особистий внесок у розвиток економіки сільського господарства як підгалузі економічної науки.

Апробація результатів дослідження. Основні результати наукового дослідження викладені на ряді звітних наукових конференцій у Луганському національному аграрному університеті (2001-2003рр.), Міжнародній науково-практичній конференції "Механізм господарювання і проблеми економічного росту в агропромисловому комплексі України" (ЛНАУ, м. Луганськ, 19-20 березня 2002р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Підприємництво, менеджмент, маркетинг стан та перспективи розвитку в Україні" (ДонДУЕТ, м. Донецьк, 1-2 жовтня 2002 р.) Міжнародній науково-практичній конференції “Ринкова трансформація економіки АПК” (ХДТУСГ, м. Харків, 5-6 грудня 2002 р.), ХХІV Міжнародній науково-практичній конференції в Кубанському державному аграрному університеті (КубДАУ, м. Краснодар, 30-31 жовтня 2003 р.).

Публікації. Результати дослідження викладено у 5 наукових працях (з яких 3 - у фахових виданнях) загальним обсягом 1,2 др. аркуша, та у двох колективних монографіях.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Викладена на 176 сторінках комп'ютерного тексту, містить 19 таблиць, 12 рисунків та 3 додатки. Список використаних джерел налічує 154 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі дисертаційної роботи - "Теоретичні основи та механізм реформування відносин власності в аграрному секторі" - розглянуто зміст власності як економічної категорії, її місце та форми реалізації в системі аграрних відносин, досліджено механізм реформування власності, а також виявлено особливості реалізації права власності суб'єктами аграрних відносин.

Трансформація вітчизняної економіки у напрямку формування ринкової економічної системи передбачає корінну перебудову відносин власності. Загальновизнаним є той факт, що відносини власності являють собою фундаментальну основу усієї системи економічних відносин. Відповідно земельна власність, механізм її економічної та правової реалізації є основою аграрних відносин. У залежності від того, хто володіє та розпоряджається землею, якими є роль та місце окремого індивіду у відносинах земельної власності, формується соціально-економічний характер аграрного укладу та забезпечується активність і дієвість стимулів господарського використання самої землі.

Виробничі відносини в АПК поряд з відносинами земельними, рентними, визначають аграрні відносини, але багато в чому суть аграрних відносин визначається власністю на землю, формою реалізації якої є земельна рента. Від подальшого розвитку відносин власності залежить розв'язання цілого комплексу проблем землеволодіння і земельної власності, пошуку ефективних форм поєднання працівників із засобами виробництва у сільському господарстві, розвитку кооперації сільськогосподарської праці, а також форм поділу праці між сільським господарством та іншими галузями.

У сучасній практиці реформування власності спочатку було зосереджено увагу на законодавчому забезпеченні приватизації, вирішенні юридичних аспектів роздержавлення власності. За допомогою сукупності прав власника з володіння, розпорядження і використання об'єктів власності з'явилися спроби виразити економічний зміст власності. Однак при цьому відбувається "поглинання" економічного змісту власності юридичними повноваженнями. Поза увагою залишаються її економічні аспекти, розробка більш глибоких економічних шарів проблеми, що явно відстає від потреб практичного реформування відносин власності.

Дисертантом було поставлене завдання дослідження економічного змісту категорії власності та форм її прояву в процесі виробничої господарської діяльності адже відносини власності поза виробничою сферою важливі й необхідні, однак вони не визначають економічного змісту власності.

Власність як економічна категорія являє собою досить складне поняття, у якому жодне її визначення не існує саме по собі, без необхідного відношення до інших елементів, частин. Категорія власності виявляється як у статиці, так і в динаміці, у якій міститься джерело розвитку. Не розмежування статики цього відношення (приналежності) і динаміки (процесу реалізації власності) може призвести до помилкового ототожнення власності з усією сукупністю виробничих відносин.

Власність завжди виявляється через відносини людей до речей. Але останні виступають як відносини між людьми з приводу речей. Тому потрібно проводити чітку грань між власністю як економічною категорією і її речовим проявом. Не можна підмінювати сутність власності її проявом. Хоча на поверхні відносини власності виступають як відносини людини до речі, насправді вони завжди є суспільними відносинами, що виявляються зовні через відношення людей до речей. Тому власність як економічна категорія - це визначене суспільно-економічне відношення, що складається між людьми з приводу присвоєння матеріальних благ і, насамперед, засобів виробництва.

Кожному суспільно-економічному ладу притаманна своя форма власності, що характеризує історично визначену форму присвоєння речей, конкретний спосіб присвоєння, володіння і розпорядження ними. В основі еволюції форм власності лежить об'єктивний процес розвитку й удосконалювання виробничих сил, спеціалізації і кооперації виробництва, зростання рівня концентрації капіталу і виробництва в рамках окремих господарських осередків.

Важливою особливістю еволюції форм власності є те, що поряд з новими продовжували функціонувати попередні їй форми власності - для них залишається певне поле діяльності, де вони продовжують деякий час ефективно функціонувати. Саме цим і пояснюється зростання чисельності форм власності з розвитком ринкової економіки. Таким чином, в дисертації відзначається, що різноманіття форм власності - це економічно неминучий наслідок об'єктивного процесу розвитку продуктивних сил.

Для практики важливе значення має дослідження форм власності у функціональному аспекті. Саме тут відносини власності виходять безпосередньо на форми господарювання в АПК. Останні складаються в прояві відносин власності в господарській діяльності, в організаційно-економічних і юридичних відносинах суб'єктів аграрних відносин. Форми власності на засоби виробництва і форми господарювання через механізм мотивації праці впливають на ефективність виробництва. У цьому аспекті автором і запропоновано розглядати економічний потенціал тієї чи іншої форми власності.

Після здійснення приватизації майна і землі КСП склалася сприятлива ситуація формування в аграрному виробництві підприємств ринкового типу. Надане селянам право розпоряджатися своєю земельною часткою (паєм) зумовило їх вибір форм господарювання. Переважна більшість власників земельних часток (паїв) та майнових паїв взяла участь у формуванні товариств з обмеженою відповідальністю (41,7%), сільськогосподарських кооперативів (23,2%) та приватних (приватно-орендних) підприємств (20,2%).

Таким чином, в Україні в ході аграрної реформи відбулося реформування власності й створення нових агроформувань ринкового типу. Пріоритетом сьогодні є становлення повноцінного й ефективного приватного сектору та формування сприятливих умов для діяльності організаційно-правових форм господарювання на основі різних форм власності. Це зумовлює рух вітчизняної економіки у напрямку подальшого розвитку багатоукладності на шляху формування ринкової економіки.

У другому розділі - "Економічна оцінка діяльності агроформувань в умовах становлення багатоукладної економіки" - проведено аналіз економічних процесів в сфері агропромислового виробництва в умовах реформування відносин власності, досліджено розвиток багатоукладності в регіоні та визначено вплив окремих укладів на ефективність сільгоспвиробництва.

Під укладом в дисертації розглядається система виробничих відносин, що є суспільною формою функціонування певного технологічного способу виробництва і знаходиться на стадії формування, розвитку чи розкладання, співіснуючи з іншою системою. В основі кожного економічного укладу лежить визначений тип власності. Саме тому сутність кожного укладу розкривається через властиві йому відносини власності.

Аграрна економіка України у дореформений період ґрунтувалася на державних підприємствах і одержавлених колгоспах (рис. 1). Державний уклад охоплював різного роду державні сільськогосподарські підприємства (навчально-дослідні, експериментальні, радгоспи).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Недержавний уклад об'єднував колгоспи з його членами та їх сім'ями, підприємства агропромислової кооперації. Цей уклад охоплював також селянські подвір'я з їх родинним господарюванням.

В результаті проведеного дослідження дисертантом зроблено висновок, що поряд з державним і недержавним (приватним) укладом за результатами аграрної реформи в Україні сформувалися і функціонують: присадибний уклад, приватно-індивідуальний уклад (фермерські (селянські) господарства, приватні і приватно-орендні підприємства) та приватно-колективний уклад (господарські товариства усіх типів, виробничі кооперативи й ін.)

Широкомасштабне реформування КСП створило умови для прискорення розвитку фермерства. У 2000-2002 рр. було створено 5,7 тис. нових фермерських господарств, проте у розвитку фермерства важливу роль відіграють розміри земельних ділянок, що від 20 га в 1993 р. збільшилися до 66,2 га сільськогосподарських угідь у 2002 році.

Найбільш масовою і гнучкою формою господарювання залишаються одноосібні селянські господарства (близько 6,5 млн. господарств, що використовують 18,8 % сільськогосподарських угідь країни), питома вага яких у виробництві м'яса становить 2/3, товарного молока - 67 %, яєць - 66, картоплі - 99, овочів - 83, плодів та ягід - 82 %, але вони не можуть бути переважаючими в оглядовій перспективі розвитку аграрного виробництва (через малі розміри, ручну працю, низький рівень використання НТП, велику питому вагу пенсіонерів - до 2/3, тощо).

Серед організованих на базі колишніх КСП та радгоспів великомасштабних сільськогосподарських підприємств найбільшу питому вагу займали господарські товариства та приватно-орендні підприємства. Повільно відбувається процес створення сільськогосподарських кооперативів та кредитних спілок.

Проведене дослідження дає змогу зробити висновок, що темпи зниження виробництва валової продукції у сільськогосподарських підприємствах та зростання цього показнику в особистих підсобних господарствах населення у пореформений період корелюють з напрямом та інтенсивністю динаміки цих показників в сільському господарстві Луганської області та України в цілому. Тому причини, що зумовили особливості визначених тенденцій в області, не мають вузькорегіонального характеру, а є загальними для всього аграрного сектора України.

Агропромислове виробництво області представлено агроформуваннями приватно-колективного укладу (господарські товариства усіх типів, виробничі кооперативи й ін.), приватно-індивідуального укладу (фермерські (селянські) господарства, приватні та приватно-орендні підприємства) і присадибного укладу.

Загальний обсяг виробництва валової продукції сільського господарства Луганської області по всіх категоріях господарств у 2002 р. порівняно з 2001 р. збільшився на 7,0%, у т.ч. галузі рослинництва - на 4,8%, в галузі тваринництва - на 10,3 відсотки (табл.1).

Таблиця 1 Валова продукція сільського господарства Луганської області за основними групами товаровиробників у 2002 році

Помітні зміни відбулися і по категоріях господарств. У господарствах населення обсяг валової продукції сільського господарства було збільшено - на 2,7 %, в сільськогосподарських підприємствах - на 11,8 %. Відповідно внесок останніх у загальне виробництво зріс до 50,1 % проти 48,0 % у 2001 р. При цьому на державні підприємства припадає лише 1,7 % валової продукції сільськогосподарських підприємств, у тому числі - 2,2 % рослинницької та 0,9 % тваринницької продукції до загального обсягу по всіх категоріях господарств.

Аналітичні групування дозволили встановити прямий зв'язок між рівнем рентабельності сільгосппідприємств та площею сільгоспугідь, що знаходиться у користуванні, показником забезпеченості робітниками на 100 га сільгоспугідь, рівнем товарності, а також питомою вагою продукції рослинництва у валовій продукції сільського господарства.

При цьому зворотній зв'язок спостерігається між рівнем рентабельності і величиною активів, що припадають на 100 га сільгоспугідь, а також рівнем товарності та питомою вагою продукції тваринництва в структурі валової продукції.

Для визначення тісноти зв'язку між рівнем рентабельності (у) та площею сільгоспугідь, що заходиться у користуванні господарства (х₁), а також показником забезпеченості робітниками на 100 га угідь (х₂) та величиною активів, що припадають на 100 га сільгоспугідь (х₃) розроблена кореляційно-регресійна модель. Рівняння регресії має такий вигляд:

у = - 26,8159 + 0,0052 х₁ + 8,6324 х₂ - 0,0451 х_3.

Коефіцієнт кореляції дорівнює 0,7329, що свідчить про тісний зв'язок між вказаними факторами, коефіцієнт детермінації 0,5371 вказує на те, що на 53,7 % саме цими факторами обумовлюється рівень рентабельності. Так, зростання площі сільгоспугідь на 100 га сприяє зростанню рівня рентабельності на 0,5 %, збільшення кількості робітників на 1 чоловіка в розрахунку на 100 га сільгоспугідь - на 8,6 %. При цьому зростання вартості активів в розрахунку на 100 га сільгоспугідь на 1 тис. грн. призведе до зниження рентабельності на 0,05 %. Таке становище свідчить про недостатнє використання наявного ресурсного потенціалу господарств. Підвищення економічної віддачі землі, продуктивності праці та фондовіддачі, на думку дисертанта, сприятиме підвищенню тісноти зв'язку між рівнем забезпеченості ресурсами та ефективністю сільгоспвиробництва. При цьому показник забезпеченості активами з дестимулюючого має перейти в стимулюючий фактор.

Подальший аналіз зазначеної проблеми показав, що в господарствах з більш низьким рівнем забезпеченості ресурсами спостерігається дещо інша структура товарної продукції у порівнянні з більш великими за масштабами діяльності господарствами. Таким чином, великі господарства мають вищий рівень диверсифікації завдяки розвинутій тваринницькій галузі. Це підтверджене аналітичними групуваннями аграрних формувань Луганської області за рівнем рентабельності в залежності від структури валової продукції сільського господарства та рівня її товарності.

Розроблені кореляційно-регресійні моделі підтвердили наявність тісного зв'язку між рівнем рентабельності та структурою і рівнем товарності окремих видів сільськогосподарської продукції. Аналіз діяльності агроформувань регіону в розрізі окремих господарств за ознакою приналежності до окремого укладу, дозволив виявити найбільш вагомі чинники, що впливають на економічну ефективність їх господарської діяльності, а також визначити вплив окремих укладів на ефективність сільськогосподарського виробництва в цілому.

Так, приватні підприємства, на землекористування яких припадає 17 % сільгоспугідь від загальної площі угідь по виборці, за результатами господарської діяльності отримали 14141 тис. грн. прибутку. Це складає 23 % від суми прибутку, отриманої усіма господарствами. В середньому рівень рентабельності сільськогосподарської продукції у цих підприємствах виявився найвищим (31 %). Господарства цієї групи характеризуються також найнижчим показником зайнятих у сільгоспвиробництві працівників (в середньому - 70 чоловік на господарство), а також низькою середньорічною вартістю активів (1323 тис. грн. в розрахунку на господарство).

Найбільш збитковими виявилися сільськогосподарські виробничі кооперативи. Рівень рентабельності в них в середньому становив близько 1 %. З 17 підприємств цієї групи 7 були збитковими, а сума збитку в середньому на 1 господарство цієї групи складала 129 тис. грн. Більша сума збитків припадає лише на державні підприємства (131 тис. грн. на господарство), проте рівень рентабельності сільськогосподарської продукції по них складав 14 %.

Відносно короткий період роботи в нових умовах, а також кризові явища, що охопили сільськогосподарське виробництво, не дозволяють у достатній мірі оцінити економічну результативність аграрної реформи. На сьогоднішній день поки ще не вдається привести переконливих і систематичних прикладів на користь значного збільшення врожайності, валового виробництва продукції в результаті зміни форм власності на землю і майно.

Проте дворічний досвід роботи цих підприємств свідчить про їх високу життєздатність. Так, виробництво валової продукції сільського господарства у 2001 та у 2002 році порівняно з попередніми роками зростало на 4,7 та 7,0 відсотків відповідно. Якщо в 1999 році кількість збиткових сільськогосподарських підприємств складала 85,0 % від загальної їх кількості, то в 2002 році питома вага прибуткових складала 61,4 %, а середній рівень рентабельності недержавних сільськогосподарських підприємств по галузі складав 8,3 %.

На даному етапі агроформування усіх форм господарювання мають право на існування і в конкурентному середовищі будуть виявлятися більш ефективні з них.

У третьому розділі - "Перспективи розвитку приватних агроформувань в умовах багатоукладної економіки" - визначено перспективи підвищення економічної ефективності агроформувань багатоукладності, шляхи подолання соціально-економічних наслідків реформування власності на селі та обґрунтовано необхідність державного управління процесом розвитку багатоукладності.

При розгляді перспектив розвитку власності з погляду форм господарювання на селі автор виходить з того, що основними осередками формування власників тут будуть особисті підсобні, селянські (фермерські) господарства та господарські товариства.

В дисертації відзначено, що особисті господарства громадян протягом останнього десятиріччя стримували спад виробництва продукції в цілому по аграрному сектору. Проте, на більш віддалену перспективу підсобні господарства населення не стануть основними виробниками сільськогосподарської продукції в АПК, але, поза всякого сумніву, матимуть право на існування. Тому на сучасному етапі реформи господарства населення потребують правового та соціального захисту з боку держави, що допоможе зберегти існуючий трудовий потенціал на селі. Розвиток фермерського укладу триває протягом усіх етапів реформи. Автором визначені групи чинників, що впливають на його становлення.

Незважаючи на розвиток особистих селянських і фермерських господарств, великі сільськогосподарські підприємства залишаються найбільшими потенційними виробниками сільськогосподарської продукції, в користуванні яких перебуває більше 2/3 сільськогосподарських угідь. Тому від результатів роботи реформованих господарств цього сектора залежить успіх розвитку сільськогосподарського виробництва в Україні.

Зроблено висновок, що найсприятливішими на сучасному етапі стають формування, що ґрунтуються на приватній власності на землю і майно та колективних формах організації виробництва, за яких кожний учасник такої кооперації одержує плату залежно від розміру вкладених у загальне виробництво капіталу (землі і майна) та праці. До того ж, якщо в подальшому визначатимуться більш привабливі з економічної точки зору формування, пайовики законодавчо мають право на безперешкодний вихід і одержання земельної частки паю в натурі.

Внаслідок аграрної реформи укладна структура сільського господарства істотно змінилася і сформувалися або активно формуються передумови для становлення нових укладів і субукладів. Уже створені господарські структури різних форм власності будуть трансформуватися в більш раціональні.

Аналіз процесів трансформації відносин власності в АПК і прогноз їх подальшого розвитку підводить до висновку, що розвиток відносин власності знаходиться у прямій залежності від підтримки державою його еволюційного процесу. У цьому аспекті державне регулювання ринкової економіки на макрорівні визначається впливом на діяльність господарських суб'єктів різних форм власності засобами індикативного планування, фіскальної політики, цінового регулювання та прямого інвестування. Доповнення державного регулювання функцією управління процесом розвитку відносин власності на усіх рівнях є найважливішою передумовою ефективного здійснення аграрної політики.

Реформування власності, проведення земельної реформи в Україні супроводжується скороченням сільськогосподарського виробництва у суспільному секторі економіки, звуженням сфери прикладання праці селян у сільськогосподарських підприємствах, зростанням рівня явного та прихованого безробіття. Це впливає на зниження життєвого рівня і матеріального добробуту селян і вимагає нового підходу до розміщення продуктивних сил, зміни структури агропромислового виробництва, забезпечення зайнятості сільського населення.

У загальній динаміці зайнятого населення в усіх сферах економіки за 1990-2002 рр. спостерігається чітка тенденція до його зменшення. Більш відчутні зміни в галузі сільського господарства спостерігалися у 1995-2000 рр., коли зайнятість зменшилася від 5,3 млн. до 4,9 млн. чол.

Доходи населення, як узагальнюючий показник рівня добробуту, характеризують купівельну спроможність сімей, можливість раціонального забезпечення життєвими засобами, матеріальними і духовними благами, їх формування створює соціальні стандарти життя людей, систему соціальної захищеності. За даними проведеного аналізу формування сукупних ресурсів у селянських домогосподарствах, у 2000 р. порівняно з 1999 р. номінальні сукупні ресурси сільських сімей збільшились на 94,77 грн., або на 26,2 %. За цей період зросли також і грошові надходження на 83,16 грн., або на 50,7 %.

Разом із тим у соціальній сфері села спостерігалися значні структурні зрушення, насамперед відбувався інтенсивний процес скорочення мережі об'єктів соціальної сфери сільських населених пунктах. Вирішення більшості із згаданих проблем потребує значних фінансових ресурсів. Однак, оскільки обмеженість фінансової бази бюджетів усіх рівнів нині не дає змоги забезпечити виконання в однакових співвідношеннях усіх накреслених заходів, автором запропоновані конкретні напрями вирішення зазначеної проблеми, насамперед, економічними методами регулювання ділової поведінки населення за рахунок створення необхідних умов забезпечення його високопродуктивної зайнятості.

Основним і найважливішим тут має бути таке забезпечення державою умов розвитку відносин власності, за яких вони усією своєю сутністю, механізмами здійснення і соціально-економічною результативністю узгоджувалися б з інтересами селян та інших сільських мешканців.

ВИСНОВКИ

1. Становлення ринкової економічної системи являє собою процес досить тривалий і складний, що торкається найширшого спектру суспільних відносин. Трансформація вітчизняної економіки у напрямку формування ринкової економічної системи передбачає корінну перебудову відносин власності.

Власність як економічна категорія - це визначене суспільно-економічне відношення, що складається між людьми з приводу присвоєння матеріальних благ і, насамперед, засобів виробництва.

Форма власності - більш конкретне визначення відносин власності, що характеризує історично визначену форму присвоєння засобів виробництва і предметів споживання. Домінуюча форма власності притаманна кожному суспільно-економічному ладу, проте в еволюційному процесі нові форми не витісняють цілком існуючі. Це і пояснює зростання чисельності форм власності, що складає підґрунтя становлення багатоукладності з розвитком ринкових відносин у економіці.

2. Для практики реформування аграрної сфери важливе значення має дослідження форм власності у функціональному аспекті, які знаходять вираз у формах господарювання в АПК. Останні складаються в прояві відносин власності в господарській діяльності, в організаційно-економічних і юридичних відносинах між суб'єктами агарного господарювання.

Пропонуємо визначати економічний потенціал тієї чи іншої форми власності впливом на ефективність виробництва через механізм мотивації праці, що визначається формою власності на засоби виробництва і формою господарювання.

3. Роздержавлення і приватизація об'єктів державної і колгоспно-кооперативної власності сприяло розвитку різних форм власності. Проте найвищий економічний потенціал мають агроформування приватної форми власності.

Приватизація в межах, передбачених законом, сприяє формуванню в аграрному виробництві підприємств ринкового типу, агробізнесу.

4. Під укладом треба розглядати систему виробничих відносин, що є суспільною формою функціонування певного технологічного способу виробництва і знаходиться на стадії формування, розвитку чи розкладання, співіснуючи з іншою системою. В основі кожного економічного укладу лежить визначений тип власності. Саме тому сутність кожного укладу розкривається через властиві йому відносини власності. Реформування власності призводить до появи нових укладів, які зумовлюють економічну та соціальну ефективність багатоукладності.

5. Багатоукладність у кризовій економіці стає гарантом стабільності аграрного сектора та умовою запобігання соціальних потрясінь. На даному етапі усі форми власності мають право на існування, а конкурентне середовище виявляє більш ефективні господарські структури різних форм власності та визначає напрямок їх трансформації в більш раціональні. При цьому навіть у випадку кризи однієї форми власності інші не дозволять зруйнуватися всій системі аграрних відносин.

6. Аналіз діяльності агроформувань окремих укладів регіону та розроблені кореляційно-регресійні моделі підтвердили наявність тісного зв'язку між рівнем рентабельності та забезпеченістю ресурсами, а також структурою і рівнем товарності окремих видів сільськогосподарської продукції. Це дозволило виявити найбільш вагомі чинники, що впливають на економічну ефективність їх господарської діяльності, а також визначити вплив окремих укладів на ефективність сільськогосподарського виробництва в цілому.

7. Важливою передумовою подальшого розвитку відносин власності є його двоїстий характер. Це означає, що, з одного боку, весь процес реформування власності, значною мірою залежатиме від сприяння цьому державної аграрної політики, а, з другого боку, характер розвитку відносин власності, глибина і результативність відповідних перетворень відбиватимуться на соціально-економічній віддачі аграрної політики.

8. Державне регулювання ринкової економіки на макрорівні визначається впливом на діяльність господарських суб'єктів різних форм власності засобами індикативного планування, фіскальної політики, економічної структурної політики, цінового регулювання та прямого інвестування. Доповнення державного регулювання функцією управління процесом розвитку відносин власності на усіх рівнях є найважливішою передумовою ефективного здійснення аграрної політики.

9. Реформування власності, проведення земельної реформи в Україні спричинило зниження життєвого рівня і матеріального добробуту селян. Виходячи з того, що стан соціальної бази є одним з найважливіших критеріїв оцінки можливостей й ефективності розвитку економічної системи, вважаємо, що відродження соціальної інфраструктури села, відпрацювання нового підходу до забезпечення зайнятості сільського населення в умовах зміни структури агропромислового виробництва, матиме безпосередній вплив на подальший розвиток відносин власності.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У фахових виданнях