Практичні основи підприємництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний університет "Одеська юридична академія"

Криворізький факультет

Кафедра гуманітарних та соціально-економічних дисциплін

Опорний конспект лекцій

з дисципліни "Теорія бізнесу"

ПРАКТИЧНІ ОСНОВИ ПІДПРИЄМНИЦТВА

Кривий ріг -2014

ТЕМА 1. Теоретичні основи підприємництва

1. Бізнес: етимологія та сутність.Теоретико-методологічні засади підприємництва.

2.Становлення та розвиток підприємництва: світова практика і особливості в Україні.

3. Підприємництво: сутність, ознаки, функції, види. Умови та принципи підприємницької діяльності.

4. Організаційно-правові форми підприємництва і їх характеристика.

5. Правове регулювання підприємницької діяльності.

власний справа підприємництво мотивація

Питання 1

Вирішення економічних і соціальних проблем будь - якої держави вимагає розвитку підприємницької діяльності. Сьгодні в Україні вже ні в когго не виникає сумнівів, що підприємницька діяльність є рушійною силою суспільного прогресу, визначає рівень добробуту населення, позиції країни на світових ринках, фактором забезпечення конкурентоспроможності. Але у господарській практиці категорії „підприємництво" і „бізнес" часто ототожнюють. Разом з тим, це не тотожні, хоча дуже близькі за значенням поняття. І тому призначення нашої дисципліни « Теорія бізнесу» полягає у визначенні змісту цих категорій, правових засад здійснення підприємницької діяльності, практичних навичок заснування власної справи ( підходи до складання бізнес - плану, ознайомитись з методикою розрахунку економічних показників господарської діяльності).

Термін «бізнес» має англійське походження і мовою оригіналу символізує діло, діяльність, зайняття. Але ж бізнес - це не тільки діло, це ділові відношення між людьми, це відношення між учасниками діла. Беручи участь у ділі, люди стають діловими людьми, або бізнесменами. На сьогодні немає чіткого визначення категорії «бізнес». Бізнес часто визначають як діяльність, спрямовану на одержання прибутку.

Як тлумачення терміну наведемо таке визначення: бізнес - це самостійна, здійснювана на свій страх і ризик і під особисту майнову відповідальність діяльність окремих громадян та об'єднань громадян, яка спрямована на одержання прибутку або економічної вигоди в іншій формі.

Підприємництво як економічний феномен є категорією бізнесу. У господарській практиці категорії «підприємництво» і «бізнес» часто ототожнюють. Разом з тим, це не тотожні, хоча дуже близькі за значенням поняття. Бізнесмен - людина, що має свою справу. Часто таких людей називають підприємцями. Але в наукових виданнях дедалі частіше підкреслюють, що бізнесмен може виконувати просто репродуктивну функцію, тобто з року в рік виробляти одні і тіж товари та надавати послуги. Підприємці є ж новаторами, яких вирізняє з поміж інших людей творчий пошук, відкриття, бажання освоювати нові ринки збуту, запровадження нових форм організації виробництва і т.д. Отже, бізнес - поняття ширше, ніж підприємництво, і охоплює всі відносини, що виникають між усіма учасниками ринкової економіки, включаючи у дію не тільки підприємців, а й споживачів, найманих працівників, державні структури.

Підприємництво - динамічний, активний елемент бізнесу, що являє собою ініціативну, самостійну діяльність, яка здійснюється на свій ризик і під свою майнову відповідальність громадянами, об'єднаннями громадян. Підприємництво включає в оборот свого суб'єкта- підприємця, а не всіх учасників ринку. Тому можемо вести мову про підприємницький бізнес поряд зі споживчим і трудовим.

Для організації власної справи та здійснення підприємницької діяльності потрібні знання. Економіка - це дуже складна система, яка не терпить управління шляхом спроб і помилок, потребує ґрунтовних знань для вирішення певних проблем. Передусім мова йде про економічну теорію, менеджмент та маркетинг, які є відповідним підґрунтям для ефективного функціонування власного бізнесу. Теоретичним фундаментом є курс "Економічна теорія" - вивчає загальні закономірності ринкової організації виробництва (економічні закони, принципи господарювання, відносини суб'ктів господарської діяльності, яка направлена на ефективне використання обмежених ресурсів для задоволення необмежених потреб). Фундаментальні питання економічної теорії : що виробляти? Як виробляти? Для кого виробляти.

Маркетинг. В умовах товарно-ринкової економіки все, що виробляється, призначається не для задоволення відповідних потреб учасників виробничого процесу (об'єднаних, наприклад, у рамках підприємств), а для обміну, продажу, задоволення потреб інших суб'єктів економіки. У результаті стає важливим:- виготовлення "правильних" товарів; - уміння "правильно" продавати "правильні" товари. "Правильними" виявляться ті товари, які будуть користуватися попитом у споживачів. Вирішення цих питань відбувається у процесі вивчення маркетингу. Маркетинг (market - ринок, продажі, комерційна діяльність; market getting - завоювання ринку) - це діяльність, яка пов'язана з вивченням споживачів та інших ринкових факторів, а також розробкою й реалізацією відповідних заходів, що сприяють досягненню ринкових цілей підприємства. Маркетинг може розглядатися: - як управлінська функція (серед інших подібних функцій можна назвати, наприклад, управління фінансами, персоналом, технологічними процесами тощо); - сучасна філософія бізнесу, сучасний стиль підприємницького або, якщо взяти ширше, управлінського мислення та діяльності; - вид підприємницької діяльності. У даному випадку йдеться про маркетингові послуги (дослідження ринку, рекламні, консультаційні й ін.), які стають самостійною сферою бізнесу, і є об'єктом купівлі-продажу на ринку; - певна сфера знань, представники якої виявляють закономірності (принципи) поведінки споживачів як суб'єктів ринку. Головною мета маркетингу - створення й функціонування системи регулювання виробництва на потребу ринку. Маркетинг стає провідною ланкою підприємницького управління. Реалізація його принципів означає підпорядкування виробничого менеджменту вимогам ринку (формування асортиментної програми виробництва), чітке виконання запланованої виробничої програми, її оперативне коригування у разі необхідності. Зрештою, здійснення програм маркетингу - це збільшення питомої ваги продукції фірми на ринках збуту.

Надзвичайно велике значення у підприємницькій діяльності займає менеджмент, що є узагальненням практики раціонального управління комерційним підприємством. Це пов'язано з ускладненням технології виробництва і зростанням вартості устаткування, загостренням конкурентної боротьби, полі варіантністю результатів підприємницької діяльності. Менеджмент розглядає фірму як соціальну ланку ринкової системи господарювання, в якій здійснюється управління фінансами, персоналом, виробництвом та іншими напрямками мобілізації колективних зусиль. Менеджмент - процес планування, організації, мотивації й контролю організаційних ресурсів для результативного та ефективного досягнення цілей організації.

У поєднанні економічна теорія, маркетинг і менеджмент є науково-методичним та практичним підґрунтям щодо вивчення комплексу питань з організації та економіки підприємницької діяльності. Вони розкривають багатство змісту ринкової економіки, основні принципи та форми ЇЇ реалізації у практиці підприємницької діяльності.

Питання 2

Феномен підприємництва виступає як невід'ємний атрибут ринкового господарства. Хоча історія підприємництва іде всередину століть, сучасне його розуміння склалося в період становлення і розвитку капіталізму.

В економічній теорії поняття «підприємець» з'явилося в XVIII в. У його джерел стояв англійський економіст Р. Кантільон, який уперше вніс термін «підприємець» в економічну теорію. По Кантільону, підприємець -- це людина з невизначеними, нефіксованими доходами (селянин, ремісник, торговець,розбійник, жебрак і т.д.). Він купує чужі товари за відомою ціною, а продавати свої буде за ціною, йому поки невідомою. Звідси випливає, що ризик - головна відмітна риса підприємця, а його основна економічна функція складається в приведенні пропозиції у відповідність з попитом на різних товарних ринках.

А. Сміт: підприємць - власник, що йде на економічний ризик заради реалізації якоїсь комерційної ідеї й одержання прибутку. Він сам планує й організує виробництво, розпоряджається його результатами і т.п.

Аналогічного погляду на функцію підприємця в ринковій економіці дотримував і великий французький економіст кінця XVIII - поч. XIX ст.Ж.-Б. Сей, - особа , що береться за свій рахунок і ризик і у свою користь зробити який-небудь продукт. Вперше підкреслив активну роль підприємця як економічного агента, що комбінує фактори виробництва як посередника, власника знань і досвіду. Сей досить докладно описав специфічні властивості підприємця і характер його доходів, частина яких є платою за його рідкі підприємницькі здібності.

И. Шумпетер називає підприємцем людини, що береться за здійснення нових комбінацій факторів виробництва і тим самим забезпечуючого економічний розвиток. При цьому Шумпетер вважав, що підприємець не обов'язково є власником виробництва, індивідуальним капіталістом - їм може бути і управляючий банку або акціонерного товариства. Теорія «руйнівного творення». Підприємець це людина орієнтована на інновації, робить не те що інші і не так як інші.

Поняття підприємництва розвивалось, змінюючись відповідно до конкретно-історичних економічних і соціальних умов суспільства. Еволюція поглядів на підприємництво і на роль особи підприємця в економічних і соціальних процесах, залежить від конкретно-історичних етапів розвитку суспільства, впроваджень досягнень науково-технічної революції в промисловість, культурних і політичних пріоритетів у соціумі.

За такого підходу, світова історія розвитку підприємництва розглядається як така, що налічує декілька глобальних цілей і завдань, які періодично, поетапно змінювалися після свого здійснення. А отже, з ними змінювалося розуміння суті підприємництва. 1 етап ( 17 - 19 ст) - становлення капіталізму, період первинного нагромадження капіталу, який пов'язаний також із вдалими операціями фінансистів, банкірів, інвесторів. Вся енергія підприємців (незалежно від національних ознак) була спрямована на створення нової технології виробництва, за допомогою якої можна було збільшити випуск і обсяг збуту продукції, захопити на якийсь час відповідний сектор чи сегмент ринку, а через нарощування масштабів виробництва - отримувати дедалі більшу масу прибутків.² Цей Тут підприємець (особливо в XIX ст.) виступав як особа, яка переміщує ресурси із сфери з низькою у сферу з високою дохідністю. Там, де загострювалася конкурентна боротьба, зростала й активність щодо більш прибуткового розміщення капіталу. Із такої боротьби виросли "герої" капіталізму: американець Дж. Морган ("Морган гаранті траст"), німецьГ. Сіменс ("Дойче банк"), французи брати Перейр ("Кредит мобільє") та інші, що заклали базу фінансових імперій.

2 етап - початок XX cm. основні цілі та завдання підприємців суттєво змінилися. Пріоритетні завдання вже полягали в тому, щоб розробити і вдосконалити механізми масового виробництва, зменшити витрати, знизити собівартість продукції, домігшись при цьому збільшення питомого продукту, рентабельності та конкурентноспроможності. За нових умов успіх підприємництва гарантувала низька ціна на продукцію, зростання кількості реалізованих товарів і маси прибутку. Не меншого значення як чинник економічного успіху набуває раціональна організація виробництва, зокрема в провідних галузях (транспорт, електротехніка, машинобудування, хімічна промисловість), а також модернізація традиційних галузей - текстильної, харчової. Характерною рисою підприємця при цьому уже називають досягнення значних результатів в управлінні виробництвом.

Ситуація змінилася на початку 30-х років. У всьому промислово розвинутому світі вже спостерігався стан насичення (сатурації) попиту на споживчі та інші товари. У цей час в Америці, а потім у Західній Європі, заглядаючи у майбутнє, фірми перенесли пріоритети управління з виробництва на рекламу, добір споживачів, організацію збуту, просування продукції на ринках, на проблеми реалізації, а не власне виробництва.

Наступний етап починається від середини 50-х років, коли ринкова орієнтація фірм ще більше посилюється. Цей новий етап у зарубіжній економічній літературі з менеджменту отримав назву постіндустріальної епохи. Вступ до неї характеризувався досягненням нового, вищого рівня розвитку виробництва та добробуту населення у промислово розвинених країнах Заходу, забезпеченням задоволення потреб у головних умовах фізіологічного існування людини. Епоха масового збуту дозволила досягти комфорту та економічної безпеки існування. На цьому етапі розвитку підприємництва суттєво модифікується співвідношення між інтересами розвитку виробництва та збуту в системі управління. Сучасне підприємництво швидко адаптується до змін в навколишньому середовищі: у політиці, економіці, суспільстві, технологіях. Без цього підприємець не в змозі забезпечити своє майбутнє. Показником підприємницької діяльності є конкурентоздатність організації, а сама підприємницька поведінка характеризується як енергійна, ризикована, спрямована на максималізацію можливостей.

Етапи розвитку підприємництва на території сучасної України. Підприємницькі відносини закладені в українському народі генетично. Протягом усього процесу розвитку всіх сторін громадського життя ступінь розвитку підприємництва, економічна воля й інші фактори, що стимулюють зростання ініціативності суб'єктів економіки відігравали важливу роль. І на сьогоднішній день формування ефективної, конкурентоздатної,соціально-орієнтованої економіки складає стратегічний курс державної політики. Починаючи розділ, присвячений підприємництву на Україні,представляється необхідним виділити етапи розвитку, основні напрямки і проблематику, зв'язані з підприємництвом.

Особливе значення малого і середнього бізнесу виявляється під час перехідного до ринкової економіки періоду, що полягає в стимулюванні структурної перебудови економіки і забезпеченні стабільності суспільства і гарантій на шляху до організованого ринку. В умовах формування орієнтованого ринку, прискорення інституціональних перетворень в економіці Україні проблема становлення ринкових механізмів підприємництва є пріоритетною.

Процес розвитку малого підприємництва на Україні має свої історичні корені і на стадії переходу до ринку має продовження. Для усебічного утвердження принципів підприємництва необхідно використовувати вітчизняний досвід, достатньої багатий і великий.

Підприємництво в Україні народилося ще в часи Рюрика, хоча тоді, як відомо, панувало натуральне господарство. Зачинателями підприємницької діяльності були купці. Ґрунтуючись на своєму майні й інтуїції, на свій страх і ризик вони налагоджували торговельні стосунки з Візантією,Закавказзям, Середньою Азією, Прибалтикою і Європою.

У XII столітті почали формуватися торгові центри, купецькі об'єднання. Підприємництво з зовнішньоекономічної сфери поступово переноситися на українську територію і починає упроваджуватися у внутрішньогосподарські відносини, спочатку в торговельні, а потім і виробництві.

Могутнім стимулом у розвитку підприємництва стало скасування кріпосного права. Ділові люди одержали можливість більш вільно займатися підприємницькою діяльністю. На цей період часу приходяться найбільша подія - промисловий переворот.

У 90-і роки XIX століття склалася досить могутня індустріальна база підприємництва. У результаті реформи С.Ю.Вітте російський карбованець став конвертованим, підсилився приплив іноземного капіталу. Виникли акціонерні товариства, синдикати. У першому десятилітті XX-го століття підприємництво в Україні стало масовим явищем, а до 1914 р. вступає в стадію стійкого розвитку. Однак цей розвиток був перерваний спочатку Першою світовою війною, потім Громадянською і «воєнним комунізмом».

В роки НЕПу (нова економічна політика) вільне підприємництво стало відроджуватися. На частку приватного сектора в ті роки приходилося 27% промислового виробництва і 44% роздрібної торгівлі. Надалі, з 1929 р., вільне підприємництво було згорнуто й оголошено нелегітимним, відбулося повне одержавлення економіки. І вже на рубежі 2-ої половини 80-х років, і особливо після 1991р. підприємництво, вже в рамках суверенної України, зароджується знову.

Реальний сектор малого бізнесу почав формуватися з 1986 по 1988 р., після прийняття постанови, а потім і Закону «Про кооперативи». Він і поклав початок розвиткові недержавного малого і середнього підприємництва, у той час, коли великі підприємства знаходилися в руках держави. Ряд аспектів діяльності малого підприємництва був визначений Постановою Ради Міністрів УРСР від 22 вересня 1990р. « Про заходи для створення і розвитку малого підприємництва». Надалі в ході приватизації і підприємства, що належали раніше державі переходять у приватну і приватноколективну власність і на сьогоднішній день можна говорити про сформовану підприємницьку структуру у вітчизняній економіці, регламентованої рядом нормативних актів, таких як Закон України «Про власність», «Про підприємництво», «Про підприємства», «Про господарчі товариства» і інших.

Аналіз динамічних змін, які відбувались в сфері розвитку підприємництва в Україні, дозволяє виділити такі етапи становлення підприємницького сектора в Україні: Перший етап (1989-1993рр.)- розукрупнення державних виробничих об'єднань та створення на їх основі сукупності кооперативів. Ключовими фігурами підприємницької діяльності на цей час стають кооператори, нові власники новостворених підприємств недержавної власності.

Другий етап (1994-1998 рр.) - формування підприємств з недержавною формою власності, які створювались в результаті масової приватизації державних підприємств і реорганізації їх у акціонерні товариства (АТ) відкритого і закритого типу; створення спільних з іноземними партнерами підприємств (СП); створення нових малих і середніх підприємств приватної власності.

Третій етап (1999-2007 рр.)- створення інтегрованих підприємницьких структур на базі об'єднання малого, середнього і великого бізнесу; фінансово-промислових об'єднань і груп з використанням сучасних форм організації і менеджменту (холдинги, міжгалузеві корпорації, консорціуми тощо).

Таким чином, можна констатувати, що на теперішній час Україні сформувався досить потужний підприємницький сектор. Світовий досвід показує, що ринковій економіці в забезпеченні її розвитку активну роль відіграють суб'єкти малого і середнього бізнесу. В Україні частка продукції МП у загальних обсягах реалізованої є надто низькою і становить 5-6%. В той час як в розвинених державах вона становить 30-40%.

Важливим напрямом в дослідженні особливостей розвитку підприємництва є аналіз і оцінка його функцій в забезпеченні інноваційного розвитку вітчизняної економіки.Зарубіжний досвід показує, що сфера малого підприємництва є основним фундатором нових ідей, нових технологій, створення нових продуктів тощо. За результатами досліджень зарубіжних фахівців 80% нових робочих місць було створено в сфері малого бізнесу. Дрібні наукомісткі осередки, корпорації і партнерства щорічно впроваджують у 2,5-3рази більше нових продуктів, сервісних послуг, використовують «ноу-хау», ніж великі корпорації (в розрахунку на одного зайнятого). Дослідженнями встановлено, що понад 90% нових технологій у США створюють малі підприємства і незалежні винахідники. В інших країнах результати стосовно внеску малого підприємництва в інноваційний розвиток є дещо нижчими, але все одно вражаючі. В Україні ситуація інша. По-перше, в Україні спостерігається негативна тенденція стосовно активності суб'єктів господарювання в сфері інноваційної діяльності. Так, згідно офіційної статистики питома вага суб'єктів господарювання, що займались інноваційною діяльністю становить 11%. При цьому найбільша питома вага інноваційно активних підприємств зосереджена у великих містах (Київ - 32,6%) та на великих підприємствах. Так, 64,3% припадає на підприємства з чисельністю понад 10тис.працівників, а на підприємства з чисельністю до 100 осіб - лише 3,4%. Звідси можна зробити висновок, що більшість малих підприємств в Україні не спроможні займатись інноваційною діяльністю.

Питання 3

Що ж являє собою підприємництво з погляду економічної визначеності? У науковій літературі пропонується його розглядати в трьох аспектах: як економічну категорію; як метод господарювання; як тип економічного мислення». Для характеристики підприємництва як економічної категорії центральною проблемою є встановлення його суб'єктів і об'єктів. Суб'єктами підприємництва можуть бути насамперед приватні особи (організатори одноособового, сімейного, а також більш великого виробництва).Діяльність таких підприємців здійснюється як на основі власної праці,так і з залученням найманої. Підприємницька діяльність може здійснюватися також групою осіб, пов'язаних між собою договірними відносинами й економічним інтересом. Суб'єктами коллективного підприємництва виступають акціонерні товариства, орендні колективи,кооперативи і т.д. В окремих випадках до суб'єктів підприємництва відносять і державу в особі її відповідних органів. Таким чином, у ринковій економіці існують три форми підприємницької діяльності: державна, колективна, приватна, кожна з яких знаходить свої «ніші» у господарській системі.

Об'єктом підприємництва є здійснення найбільш ефективної комбінації факторів виробництва з метою максимізації доходу. Усілякі нові способи комбінації економічних ресурсів, на думку І. Шумпетера, є головною справою підприємця і відрізняють його від звичайного господарника. Підприємці комбінують ресурси з метою виготовлення нового, невідомого споживачам блага; відкриття нових способів виробництва (технологій) і комерційного використання вже існуючого товару; освоєння нового ринку збуту; освоєння нового джерела сировини; проведення реорганізації в галузі для створення своєї монополії або підриву чужої (Шумпетер І.Теорія економічного розвитку. М., 1982. С. 169-170).

Як метод ведення господарства ґрунтується на самостійності і незалежність суб'єктів господарювання, щодо вибору що, як і для кого виробляти, на повній відповідальності за прийняті рішення, їхні насліди і пов'язаний з цим ризик. Ризик завжди пов'язаний з невизначеністю, непередбачуваністю. Навіть самий ретельний розрахунок іпрогноз не можуть усунути фактор непередбачуваності, він є постійним супутником підприємницької діяльності.

Підприємництво як особливий тип економічного мислення характеризується сукупністю оригінальних поглядів і підходів до прийняття рішень, що реалізуються в практичній діяльності. Центральну роль тут грає особистість підприємця. Підприємництво - це не рід занять, а склад розуму і властивість натури. Бути підприємцем - виходить, робити не те,що роблять інші, - вважав І.Шумпетер. Потрібно мати особливе уявлення,дар передбачення, постійно протистояти тискові рутини. Потрібно бути здатним знайти нове і використовувати його можливості. Потрібно вміти ризикувати, переборювати страх і діяти не в залежності від процесів, що відбуваються - самому ці процеси визначати. Підприємцем у його діяльності керує воля до перемоги, бажання боротьби, особливий творчий характер його праці.

У нашій вітчизняній літературі підприємництво також розглядається через призму господарського мистецтва, економічної й організаційної творчості,вільного прояву ініціативи, новаторства, готовності до ризику і т.д.заради одержання прибутку. І це цілком природно: адже управління є свого роду «мистецтво можливого». Тим більше, що мова йде про управління й організацію виробництва в умовах відродження ринкового, конкурентного господарства, де індивідуальні схильності, навичка, кмітливість грають не останню роль.

Поняття підприємницької діяльності (підприємництва). Згідно зі ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Визначення підприємницької діяльності і відокремлення її від інших видів діяльності, що мають на меті отримання прибутку або доходу, має як теоретичне, так і суто практичне значення. Наприклад, ст. 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність, зокрема, за зайняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації. Якщо ж не буде доведено, що діяльність, яка провадилася, була саме підприємницькою, притягти особу до відповідальності за вищевказаною статтею буде неможливо. Для чіткого розмежування підприємництва та інших видів діяльності необхідно усвідомлювати ознаки підприємницької діяльності.

Характеристика (ознаки) підприємницької діяльності (підприємництва):

1. Підприємництво є самостійною діяльністю. Це означає, що, по-перше, підприємництво в Україні може здійснюватися в будь-яких організаційних формах, визначених законами України, на вибір підприємця (ст. 45 ГК України). Також фізичні особи мають можливість зареєструватись як громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності і провадити таким чином діяльність без створення організації. По-друге, зважаючи на передбачений ч. 1 ст. 44 ГК України принцип вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності, підприємці мають право здійснювати самостійно будь-яку діяльність відповідно до потреб ринку, на власний розсуд приймаючи відповідні рішення, що не суперечать законодавству.

2. Підприємництво є ініціативною діяльністю. Це означає, що зайняття підприємницькою діяльністю є добровільним вчинком. Жоден державний орган, недержавна організація, посадова особа не можуть примусити до зайняття підприємницькою діяльністю. Проте це не означає, що особа не може бути примушена до виконання добровільно взятих на себе зобов'язань (наприклад, за договором, укладеним в процесі провадження підприємницької діяльності) або зобов'язань, що передбачені державою і випливають зі здійснення особою підприємницької діяльності (наприклад, зобов'язань зі сплати податків).

3. Підприємництво є систематичною діяльністю. Проте чітких кількісних критеріїв систематичності (тобто, скільки разів потрібно зайнятися діяльністю для того, щоб вона вважалася підприємницькою) законодавством не встановлено. В літературі висловлюється думка про можливість застосування в цьому разі Декрету Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 р. № 24-93 "Про податок на промисел", за змістом ст. 1 якого систематичним вважається продаж вироблених, перероблених та куплених продукції, речей, товарів, який здійснюється більше чотирьох разів протягом календарного року1. Хоча і цей кількісний критерій є дещо умовним, адже, наприклад, за положеннями кримінального права систематичною діяльністю вважається така, що відбувалася три і більше разів.

4. Підприємництво є діяльністю на власний ризик. Це означає, що за порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової і податкової дисципліни, вимог до якості продукції та інших правил здійснення господарської діяльності підприємство та приватний підприємець самостійно несуть відповідальність, передбачену законодавством України. Тобто суб'єкт підприємницької діяльності бере на себе як позитивні, так і негативні наслідки підприємницької діяльності. Підтвердженням цього є положення ЦК України, що встановлюють самостійну відповідальність фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності (ст. 52) та юридичної особи (ст. 96) за зобов'язаннями, пов'язаними з їх підприємницькою діяльністю. За загальними правилами ч. З ст. 96 цього Кодексу учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом. Тобто законодавство розрізняє відповідальність юридичної особи за наслідки своєї господарської діяльності (ризик) і відповідальність її засновника із винятками, передбаченими законодавством.

5. Підприємництво є господарською діяльністю. Це означає, що, незважаючи на свою специфіку, підприємницька діяльність є складовою ширшого за обсягом поняття "господарська діяльність".Згідно зі ст. З ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

6. Підприємницька діяльність здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями). Іншими словами, підприємницька діяльність провадиться фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством. Це означає, що підприємницькою діяльністю можуть займатися як юридичні, так і фізичні особи, які набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності за правилами Закону України від 15 травня 2003 р. № 755-ІУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".Проте наявність у визначенні підприємницької діяльності вищевказаного положення призводить до колізії з положеннями нормативних атів, що встановлюють відповідальність за порушення порядку зайняття підприємницькою діяльністю. Адже з нього випливає, що діяльність, яка здійснюється особами, не зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності, не можна відносити до підприємницької, а тому вищезазначені положення ст. 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення фактично не можуть застосовуватися.

7. Внаслідок підприємницької діяльності досягаються економічні й соціальні результати. Підприємницька діяльність суттєво впливає на розвиток економіки і соціальної сфери. Серед економічних результатів найбільш принциповими є утворення конкурентного середовища, насичення ринку товарами і послугами, значна активізація міжнародних економічних стосунків. Водночас ринкова переорієнтація спричиняє і нові проблеми. Наприклад, поширюються тіньові операції, які, як правило, супроводжуються уникненням від оподаткування, дефіцитністю державного бюджету, дестабілізуючи тим самим офіційну економіку. Через поширення цієї негативної тенденції гальмуються соціальні програми, поглиблюється майнове розшарування населення, ідейно-політичне протистояння в суспільстві. Проте слід зазначити, що малий і середній бізнес дає нові робочі місця, значно стимулює підвищення кваліфікації працівників, їх ініціативу і творчість, загалом сприяє виживанню населення в кризові періоди. Поступове зміцнення суб'єктів підприємництва, їх прибутковість закладає додаткову фінансову базу для такої соціально корисної діяльності, як благодійництво та спонсорство. Отже підприємництво має позитивні і окремі негативні наслідки, що разом здатні суттєво впливати на розвиток суспільства і історичний досвід доводить, що за наявності якісної правової бази шлях ринкової організації економіки є найбільш ефективним і перспективним для досягнення суспільного прогресу.

8. Метою підприємницької діяльності є отримання прибутку. Якщо метою тієї чи іншої діяльності не є отримання прибутку, вона не може бути віднесена до підприємницької. Ця мета, як правило, знаходить своє відображення в установчих документах суб'єкта підприємницької діяльності і простежується, виходячи з характеру його діяльності1. За цією ж ознакою підприємницька діяльність відмежовується від розглянутого нами вище поняття господарської діяльності, в якій отримання прибутку не ставиться за основну мету.

Принципи підприємницької діяльності. Згідно зі ст. 44 ГК України підприємництво здійснюється на основі таких принципів:

1) вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності. Суб'єкт підприємницької діяльності самостійно вирішує, якими видами діяльності йому займатися з огляду на обмеження, встановлені чинним законодавством (наприклад, згідно зі ст. 4 Закону України від 7 лютого 1991 р. № 698-ХІІ "Про підприємництво" - єдиною статтею, що є чинною у цьому Законі - діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями);

2) самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

3) вільного найму підприємцем працівників. Цей принцип обмежується положеннями спеціального законодавства про зайнятість, що містить положення, якими обмежуються трудові права іноземних громадян та осіб без громадянства - ст. 8 Закону України від 1 березня 1991 р. № 803-ХІІ "Про зайнятість населення" передбачена необхідність отримання дозволу на працевлаштування у державній службі зайнятості України (див. також Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 р. № 4);

4) комерційного розрахунку та власного комерційного ризику (див. ознаку № 4 підприємницької діяльності);

5) вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом. На практиці цей принцип суттєво обмежується шляхом встановлення правил щодо цільового використання коштів суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи, обмежень на проведення операцій у готівкових коштах та ін.;

6) самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд. Цей принцип обмежується, зокрема, положеннями Закону України від 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", ст. 1 якого встановлені правила щодо обов'язкового зарахування на їх валютні рахунки в уповноважених банках виручки резидентів у іноземній валюті у терміни виплати заборгованостей, зазначених в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується. Сутність підприємництва більш глибоко розкривається через його основні функції - інноваційну (творчу), ресурсну, організаційну, стимулюючу (мотиваційну) (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Основні функції підприємницької діяльності

Інноваційна (творча) функція підприємництва полягає в сприянні генеруванню та реалізації нових комерційних ідей, здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов'язані з господарським ризиком.

Ресурсна функція підприємництва передбачає мобілізацію на добровільних засадах матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних, інтелектуальних та інших ресурсів.

Організаційна функція підприємництва полягає в безпосередній організації виробництва, збуту, реклами тощо, зводиться до поєднання ресурсів в оптимальних пропорціях здійснення контролю за їх виконанням.

Стимулююча (мотиваційна) функція підприємництва зводиться до формування стимулюючого (мотиваційного) механізму ефективного використання ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління організації виробництва, а також до максимального задоволення потреб споживача.

Основною передумовою розвитку підприємництва є економічна свобода.

Економічна свобода на практиці означає право розпочинати або припиняти власну справу, купувати будь-які ресурси, використовувати будь-яку технологію, виробляти будь-яку продукцію і пропонувати її для продажу за будь-якою ціною, вкладати свої кошти на власний розсуд. Слід розуміти, що ці права не забезпечують гарантованого успіху для кожного підприємця. Він може виробляти будь-яку продукцію, встановлювати на неї будь-яку ціну. Проте немає гарантії, що хтось її купить, оскільки споживачі також користуються економічною свободою, тобто свободою особистого вибору, яка не менш важлива, ніж свобода підприємництва. Кожний споживач має право вільно купувати будь-який товар або послугу, пропонувати свої послуги для виконання будь-якої роботи; відмовлятися від будь-якої роботи; використовувати власні ресурси за умови, що не порушує прав інших людей. Ці права свободи також не дають ніяких гарантій, тобто підприємець має право запропонувати свої послуги, але нікого не можна змусити прийняти їх.

Економічні свободи підприємців тісно взаємопов'язані. Коли підприємство в приватному володінні, то зазіхання на свободу підприємництва - це фактично зазіхання на свободу володаря власності. Без економічної свободи не може бути свободи особи.

Підприємцем може бути лише економічно відокремлений, самостійно господарюючий суб'єкт. Економічна свобода немож-лива без ринку, так само ринок не може існувати без економічної свободи. Саме ринок через різні механізми функціонування забезпечує реальні умови для економічної свободи підприємця. Іншими словами, ринковий механізм господарювання об'єктивно передбачає свободу господарювання. Економічна свобода має свої основні принципи, а саме: економічну самостійність, економічну відповідальність, економічну рівноправність.

Економічна самостійність полягає в наявності у підприємців права на власність, права на самостійний вибір форми власності та форми господарювання, самостійне планування своєї фінансово-господарської діяльності, вільне розпорядження прибутком, самостійний вибір ресурсів, постачальників та споживачів виробленої продукції, встановлення різних форм, систем та розмірів оплати праці тощо.

Економічна відповідальність полягає у відповідальності підприємця своїм майном за результати господарювання. Невиконання договірних зобов'язань за терміном та якістю повинно покриватися штрафними санкціями, які включатимуть не лише прямі збитки, а й вигоду, що упущена. За завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.

Економічна рівноправність. Йдеться про рівні (однакові) економічні умови для будь-якої господарської діяльності, незалежно від форми власності та форми господарювання. Під рівними економічними умовами маються на увазі єдині ціноутворення, оподаткування, розподіл прибутку, інвестиційна та кредитна політика, держконтракт тощо. Держава повинна гарантувати всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створювати рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних, інформаційних та інших ресурсів. Слід зазначити, що деякі сфери діяльності або організаційні форми мають (або можуть мати) певні пільги. Так, наприклад, певні пільги в оподаткуванні мають суб'єкти малого підприємництва, або підприємства, то здійснюють діяльність з виробництва сільськогосподарської продукції тощо. Саме через ці основні принципи - економічна самостійність, економічна відповідальність та економічна рівноправність - і реалізується в певному обсязі свобода господарської діяльності, яка є основною передумовою розвитку підприємницької діяльності.

Питання 4

Загальновідомі три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності: 1) одноосібні володіння; 2) партнерства (товариства); 3) корпорації. Розглянемо детальніше ці форми.

Найбільш прикметними ознаками, що відрізняють одну організаційно-правову форму від інших, доцільно вважати:

-кількість учасників створюваного господарського суб'єкта (об'єднання);

-хто є власником використаного капіталу;

-джерела майна як матеріальної основи господарської діяльності;

-межі майнової (матеріальної) відповідальності;

-спосіб розподілу прибутку і збитків;

-форму управління суб'єктом господарювання.

Одноосібне володіння. Суть його полягає в тому, що все майно фірми належить одному власникові, який самостійно управляє фірмою, одержує прибуток і несе повну особисту відповідальність за всі зобов'язання фірми. Одноосібні володіння мають свої переваги.

По-перше, оскільки весь прибуток належить підприємцеві, вів кровно зацікавлений в ефективній праці. Зосередження прибутку в одних руках дає можливість безпосередньо використовувати його в інтересах справи. До того ж прибуток підприємця в ринковій економіці розглядається як його індивідуальний дохід і оподатковується лише індивідуальним прибутковим податком (а не податком на прибуток, як в інших формах підприємницької діяльності).