Аналіз собівартості продукції (на прикладі ВАТ "Якимівський агрос")

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗМІСТ

Вступ

1. Собівартість продукції і значення її зниження

2. Правове та нормативне регулювання собівартості продукції

3. Коротка організаційно - економічна характеристика ВАТ „Якимівський агрос”

4. Собівартість продукції і резерви її зниження

4.1 Оцінка динаміки і структури собівартості собівартості продукції ВАТ„Якимівський агрос”

4.2. Резерви зниження собівартості продукції на підприємстві

4.2.1 Резерви зниження собівартості продукції, повязані з удосконаленням управління виробництвом

4.2.2 Резерви зниження собівартості продукції, повязанні із зростанням обсягу виробництва

4.2.3 Резерви зниження собівартості продукції, повязані з підвищенням ефективності використання основних виробничих фондів

4.2.4 Резерви зниження собівартості продукції, повязані з удосконаленням технологічних процесів і зниженням матеріаломісткості

Висновки та пропозиції

Список використаних джерел

Додаток

ВСТУП

Становище, яке зараз має місце в нашій державі вимагає вирішення багатьох питань, які виникають в економіці. Це стосується як промисловості, так і сільського господарства. Але якщо промисловий сектор хоч якимось чином здатен на сьогоднішній день відобразити свою діяльність і витрати природних ресурсів, то агропромисловість - це хворе місце України.

Реструктуризація колективних сільськогосподарських колективів і створення на їх основі агроформувань ринкової форми, прийняття нового земельного кодексу та інших важливих для сільського господарства нормативних актів, - все це є стимулювання державою підприємницької діяльності.

Головними задачами розвитку економіки на сучасному етапі є всебічне збільшення ефективності виробництва, а також займання непохитних позицій сільськогосподарських підприємств на внутрішньому і міжнародному ринках. Добре відомо, що покупця цікавить якісь продукції і її ціна. Чим вища якість і нижча ціна, тим краще і вигідніше для покупців. Ці показники як раз і закладені у собівартості. Собівартість є основою для визначення ціни на виробництво.

Мета та завдання курсової роботи:

1) на прикладі ВАТ „Якимівський АГРОС”, Запорізької області, Якимівського району, з'ясувати стан і формування собівартості продукції рослинництва і її структури.

2) запропонувати шляхи зниження собівартості продукції рослинництва.

Для вивчення даної теми застосовувався аналіз рівня динаміки собівартості продукції рослинництва, вирівнювання по прямій та по параболі.

Предметом дослідження є собівартість продукції рослинництва та шляхи її зниження.

Об'єктом дослідження є ВАТ „Якимівський АГРОС”, смт. Якимівка, Запорізької області.

1. СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ І ЗНАЧЕННЯ ЇЇ ЗНИЖЕННЯ

Собівартість продукції - це грошова форма витрат на підготовку її виробництва, виготовлення і збут.

Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання усіх ресурсів підприємства, а значить, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Чим краще працює підприємство, інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше удосконалює техніку, технологію і організацію виробництва, тим нижча собівартість продукції. Тому собівартість є одним з важливих показників ефективності виробництва.

Собівартість як економічна категорія являє собою відокремлену частину вартості. Основу цієї категорії становлять вартість спожитих засобів виробництва і вартість необхідного продукту. В конкретно економічному розумінні собівартість -- це грошовий вираз витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг).

Собівартість -- один з найважливіших показників господарської діяльності аграрних підприємств, оскільки показує, у що саме обходиться господарству виробництво відповідного виду продукції і наскільки економічно вигідним воно є в конкретних природно-економічних умовах господарювання [12, с.348]. Показник собівартості дає можливість глибоко аналізувати економічний стан підприємства і виявляти резерви підвищення ефективності виробництва. За інших однакових умов підприємство тим більше одержуватиме прибутку на одиницю продукції, чим нижча її собівартість, і навпаки. Із зниженням собівартості зростає цінова конкурентоспроможність продукції, а отже, і зміцнюються позиції підприємства на товарному ринку.

Важливо зазначити й те, що прибутковість підприємства знаходиться в оберненій залежності від собівартості. З її зниженням зростає окупність витрат прибутком і створюються сприятливі умови для прискорення темпів розширеного відтворення та підвищення матеріальної заінтересованості працівників. Показник собівартості є важливим інструментом для розробки рекомендацій з удосконалення розміщення сільськогосподарського виробництва по природних зонах і мікрозонах України, а також для визначення перспектив розвитку підприємств щодо вибору ними найбільш ефективних галузей.

Собівартість продукції має тісний зв'язок з її ціною. Це проявляється в тому, що собівартість слугує базою ціни товару і її нижньою межею для виробника.

При обчисленні собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включаються. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості і прибутку. Тому питання про склад витрат, які включаються у собівартість, є питання їх розмежування між зазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розмежування полягає в тому, що через собівартість повинні відшкодовуватися витрати підприємства, що забезпечують просте відтворення усіх факторів виробництва; предметів, засобів праці, робочої сили і природних ресурсів.

Відповідно до цього у собівартість продукції включаються витрати на:

· дослідження ринку і виявлення потреби у продукції;

· підготовку і освоєння нової продукції;

· виробництво, включаючи витрати на сировину, матеріали, енергію, амортизацію основних фондів, оплату праці персоналу;

· обслуговування виробничого процесу і управління ним;

· збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати і т. п.);

· розвідку, використання і охорону природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину, витрати на рекультивацій земель, охорону повітряного, водного басейнів);

· набір і підготовку кадрів;

· поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення технології, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції), крім капітальних витрат.

Собівартість продукції є комплексним економічним показником, який характеризує ступінь використання усіх виробничих ресурсів (матеріальних, грошових, трудових).

Собівартість як показник використовують:

· для контролю за використанням ресурсів;

· визначення економічної ефективності від запроваджених заходів;

· встановлення цін на продукцію;

· від собівартості залежить розмір прибутку

Ц = Собівартість + Прибуток (1)

В залежності від часу формування затрат є собівартість:

· планова;

· фактична;

Планова собівартість - визначають перед початком планового року і планують на основі норм витрат ресурсів та цін на ресурси на момент складання плану[8, с. 245].

Планова собівартість визначається до початку планового періоду. Вона має велике значення у здійсненні режиму економії й організації дійового контролю за витрачанням коштів, за господарською діяльністю підприємств і їх виробничих підрозділів протягом планового періоду.

Фактична собівартість - відображає фактичні витрати на виробництво продукції за даними бух обліку.

Фактична собівартість визначається за результатами господарської діяльності в кінці звітного періоду на основі фактичних витрат і обсягу одержаної продукції. Вона дає змогу визначити прибуток підприємства та економічну ефективність виробництва кожного виду продукції (робіт, послуг), з'ясувати причини низької доходності або збитковості окремих галузей, виявити резерви скорочення витрат на одиницю продукції.

У промисловості розрізняють: Індивідуальну і суспільну.

Індивідуальна - це витрати по виготовленню і реалізації продукції окремого виробника.

Індивідуальна собівартість визначається на кожному підприємстві. По окремих видах продукції її рівень залежить від місцевих агрономічних, зоотехнічних, технічних, організаційно-економічних і природних умов.

Суспільна собівартість (галузева) - це узагальнене значення індивідуальних собівартостей, вона становить основу ринкової ціни.

Суспільна собівартість розраховується за сукупністю підприємств і відображає середні витрати на виробництво продукції. Розрізняють такі форми її, як середньогалузева (обчислюється по країні в цілому в розрізі кожного виду продукції), середньозональна і зведена. Остання визначається відповідно до адміністративно-територіального принципу -- по району, області.

Собівартість складається із ряду елементів витрат.

А структура собівартості - це % співвідношення між елементами витрат.

За складом продукції:

· собівартість валової продукції

· собівартість товарної продукції

· собівартість рентабельності підприємства

· собівартість незавершеного виробництва

· собівартість одиниці виробу

Залежно від обсягу витрат, що входять до собівартості, розрізняють технологічну, цехову, виробничу собівартість.

Технологічна собівартість включає витрати, пов'язані з технологічним процесом виготовлення продукції.

Виробнича собівартість -- це витрати підприємства, пов'язані з процесом виробництва продукції. Фактично виробнича собівартість збігається з цеховою собівартістю.

За тривалістю розрахункового періоду розрізняють собівартість місячну, квартальну, річну, а також індивідуальну собівартість і серед-ньогалузеву.

Індивідуальна собівартість відбиває витрати на виготовлення продукції в умовах окремого конкретного підприємства, середньо-галузева -- відображає витрати на виготовлення однотипної продукції в середньому по галузі.

Індивідуальна собівартість використовується для планування, аналізу та порівняння витрат виробництва окремих підприємств, середньо-галузева -- головним чином для ціноутворення.

Вирішальною умовою зниження собівартості служить безупинний технічний прогрес. Упровадження нової техніки, комплексна механізація й автоматизація виробничих процесів, удосконалювання технології, упровадження прогресивних видів матеріалів дозволяють значно знизити собівартість продукції.

Серйозним резервом зниження собівартості продукції є розширення спеціалізації і кооперування. На спеціалізованих підприємствах з масово-потоковим виробництвом собівартість продукції значно нижче, ніж на підприємствах, що виробляють цю же продукцію в невеликих кількостях.

Зниження собівартості продукції забезпечується насамперед за рахунок підвищення продуктивності праці. З ростом продуктивності праці скорочуються витрати праці в розрахунку на одиницю продукції, а отже, зменшується і питома вага заробітної плати в структурі собівартості.

Успіх боротьби за зниження собівартості вирішує насамперед ріст продуктивності праці робітників, що забезпечує у визначених умовах економію на заробітній платі. Розглянемо, у яких умовах при росту продуктивності праці на підприємствах знижуються витрати на заробітну плату робітників. Збільшення вироблення продукції на один робітника може бути досягнуте за рахунок здійснення організаційно-технічних заходів, завдяки чому змінюються, як правило, норми виробітку і відповідно їм розцінки за виконувані роботи. Збільшення вироблення може відбутися і за рахунок перевиконання встановлених норм виробітку без проведення організаційно-технічних заходів. Норми виробітку і розцінки в цих умовах, як правило, не змінюються.

У першому випадку, коли змінюються норми виробітку і розцінки, підприємство одержує економію на заробітній платі робітників. Порозумівається це тим, що в зв'язку зі зниженням розцінок частка заробітної плати в собівартості одиниці продукції зменшується. Однак це не приводить до зниження середньої заробітної плати робітників, тому що організаційно-технічні заходи, що приводяться, дають можливість робітником з тими ж витратами праці виробити більше продукції. Таким чином, проведення організаційно-технічних заходів з відповідним переглядом норм виробітку дозволяє знижувати собівартість продукції за рахунок зменшення частки заробітної плати в одиниці продукції одночасно з ростом середньої заробітної плати робітників.

В другому випадку, коли встановлені норми виробітку і розцінки не змінюються, величина витрат на заробітну плату робітників у собівартості одиниці продукції не зменшується. Але з ростом продуктивності праці збільшується обсяг виробництва, що приводить до економії по інших статтях витрат, зокрема скорочуються витрати по обслуговуванню виробництва і керуванню. Відбувається це тому, що в цехових витратах значна частина витрат (а в загальнозаводських майже цілком) - умовно-постійні витрати (амортизація устаткування, зміст будинків, зміст цехового і загальнозаводського апарата й інші витрати), що не залежать від ступеня виконання плану виробництва. Це значить, що їхня загальна сума чи не змінюється майже не змінюється в залежності від виконання плану виробництва. Звідси випливає, що, чим більше випуск продукції, тим менше частка цехових і загальнозаводських витрат у її собівартості.

З ростом обсягу випуску продукції прибуток підприємства збільшується не тільки за рахунок зниження собівартості, але і внаслідок збільшення кількості випускаючої продукції. Таким чином, чим більше обсяг виробництва, тим за інших рівних умов більше сума одержуваної підприємством прибутку.

Найважливіше значення в боротьбі за зниження собівартості продукції має дотримання найсуворішого режиму економії на всіх ділянках виробничо-господарської діяльності підприємства. Послідовне здійснення на підприємствах режиму економії виявляється насамперед у зменшенні витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції, скороченні витрат по обслуговуванню виробництва і керуванню, у ліквідації утрат від браку й інших непродуктивних витрат.

Підприємство має можливість впливати на величину витрат матеріальних ресурсів, починаючи з їхньої заготівлі. Сировина і матеріали входять у собівартість за ціною їхнього придбання з урахуванням витрат на перевезення, тому правильний вибір постачальників матеріалів впливає на собівартість продукції. Важливо забезпечити надходження матеріалів від таких постачальників, що знаходяться на невеликій відстані від підприємства, а також перевозити вантажі найбільш дешевим видом транспорту. При висновку договорів на постачання матеріальних ресурсів необхідно замовляти такі матеріали, що по своїх розмірах і якості точно відповідають планової специфікації на матеріали, прагнути використовувати більш дешеві матеріали, не знижуючи в той же час якості продукції.

Основною умовою зниження витрат сировини і матеріалів на виробництво одиниці продукції є поліпшення конструкцій виробів і удосконалювання технології виробництва, використання прогресивних видів матеріалів, упровадження технічно обґрунтованих норм витрат матеріальних цінностей.

Скорочення витрат на обслуговування виробництва і керування також знижує собівартість продукції. Розмір цих витрат на одиницю продукції залежить не тільки від обсягу випуску продукції, але і від їхньої абсолютної суми. Чим менше сума цехових і загальнозаводських витрат у цілому по підприємству, тим за інших рівних умов нижче собівартість кожного виробу.

Скороченню цехових і загальнозаводських витрат сприяє також ощадлива витрата допоміжних матеріалів, використовуваних при експлуатації устаткування і на інші господарські нестатки.

Значні резерви зниження собівартості укладені в скороченні утрат від браку й інших непродуктивних витрат. Вивчення причин браку, виявлення його винуватця дають можливість здійснити заходу щодо ліквідації утрат від браку, скороченню і найбільш раціональному використанню відходів виробництва.

Масштаби виявлення і використання резервів зниження собівартості продукції багато в чому залежать від того, як поставлені робота з вивчення і впровадження досвіду, що мається на інших підприємствах.

Аналіз впливу собівартості окремих груп продукції за рівнем їх рентабельності.

Для того, щоб виконати такий аналіз, продукцію, яку виробляють поділяють за рівнем рентабельності (щодо середньо галузевого рівня) на групи: нерентабельна (збиткова), низько-, середньо- та високорентабельна.

У нашому випадку середньо галузевий рівень рентабельності продукції становить 10%. З огляду на це вироби Г і Д зарахуємо до високорентабельної групи, А - до середньо рентабельної, В, Є та Ж - до низькорентабельної. У звітному періоді нерентабельної продукції не було. Виріб Б як нерентабельний було знято з виробництва.

Аналіз впливу планових та фактичних витрат за зазначеними групами продукції наведено у таблиці 1.1.

Таблиця 1.1

Вплив планових і фактичних витрат

Група продукції за рівнем рентабельності	Собівартість продукції за звітний період, тис.грн.	Структура випуску, відсоток до підсумку гр. 1	Відхилення від планового рівня, % (гр. 2: гр. 1) х 100% - 100%	Внесок до загального зменшення витрат, % (гр. 3 х гр. 4): 100%
	планова	фактична
а	1	2	3	4	5
Низькорентабельні В, Є, Ж	5135	5295	56.43	+3.12	+1.76
Середньо рентабельна А	1072	990	11.78	-7.65	-0.90
Високорентабельні Г, Д	2893	2715	31.79	-6.15	-1.96
Разом	9100	9000	100.00	-1.10	-1.10

Вплив змін витрат за групами продукції за рівнем їх рентабельності.

Наведені дані свідчать, що найбільшу частку у структурі випуску має низькорентабельна продукція - майже 60%. Незважаючи на вирішальне значення виконання планових завдань для зниження собівартості, саме щодо цієї групи фактичні витрати перевищили заплановані на 3.1%. Загальне зменшення фактичних витрат на 1.1% порівняно з плановими було досягнуто переважно завдяки позитивним змінам у групах продукції середньо рентабельної (на 7.65%) і високорентабельної (на 6.15%). З урахуванням частки кожної групи їх внесок до загального зменшення витрат на 1.1% становить для групи високорентабельної продукції - -1.96, середньо рентабельної - -0.90. низькорентабельної - +1.76. В останній групі є нові вироби (Є і Ж) і слід переконатись, що саме додаткові витрати, які пов'язані з їх освоєнням, спричиняють низьку рентабельність і що така ситуація тимчасова. Стосовно виробу В з цієї самої групи слід переконатися в доцільності його подальшого випуску.

Вплив складу продукції за віком її випуску на зміни витрат на 1 грн. вартості реалізованої продукції[3, с. 132].

У ринкових умовах природним є прагнення підприємств оновлювати склад своєї продукції. На основі маркетингових досліджень підприємство відмовляється від виробництва застарілої продукції і розпочинає виробляти нову (у нашому прикладі підприємство відмовилось від виробництва продукції Б, це тканини які не користуються особливим попитом. і почало освоювати вироби Є і Ж). При цьому нова продукція в початковий період може мати низьку рентабельність, а тимчасові витрати в подальшому компенсуються. Приклад впливу віку продукції на динаміку її собівартості наведений у табл.1.2.

Таблиця 1.2

Періодичність виробів за віком

Група виробів за віком	Попередній період	Звітний період	Зміни показника витрат на 1 грн. (гр.3: гр. 1) х 100%
	коп.	відсоток до першої вікової групи	коп.	відсоток до першої вікової групи
1	2	3	4	5	6
Є, Ж 1 - 1-2 роки	97.91	100	97.0	100	99.1
Г, Д 2 - 2-4 роки	82.55	84.3	71.79	74.0	87.0
(Б, В) 3 - 5-7 роки	100.7	102.8	95.33	98.3	94.7
А 4 - понад 8 років	91.05	92.99	90.00	92.8	98.8
У середньому за всіма віковими групами	91.52		90.00		98.3

Витрати на 1 грн. вартості реалізованої продукції

Найменші витрати на 1 грн. реалізованої продукції мають вироби вік яких становить 2 - 4 роки.

У цій групі виявились найістотніші зміни витрат за звітний період порівняно з попереднім, а саме: на 13% (100 - 87) при середньому зменшенні на 1.7% (100 - 98.3).

Найбільші витрати в попередньому періоді мали вироби, вік яких становив 5-7 років.Витрати на 1 грн. реалізації нової продукції (Є і Ж) поки що високі, але за рік вони мають зменшитись і відповідно до тенденції переходом до виробів вікової групи 2 - 4 роки ще більшою мірою зменшаться.

2. ПРАВОВЕ І НОРМАТИВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ

собівартість продукція рослинництво

Для правильного урахування витрат виробництво та реалізацію продукції має бути сформована відповідна нормативно-правову базу, яка спрямовано стимулювання економію газу й ефективне використання всіх видів ресурсів, запобігання необгрунтованого збільшення витрат, що відносяться на собівартість, що позитивно позначиться фінансове становище організацій.

Основним документом, який регламентує віднесення витрат на собівартість продукції є “Основні положення з складу витрат, які включаємо в собівартість продукції (робіт, послуг)”. Основні становища розроблено у відповідність до чинним законодавством і ставлять за мету забезпечити однакове визначення складу витрат, які включаємо в собівартість продукції (робіт, послуг) на підприємствах, незалежно від виду своєї діяльності, форм власності і відомчої підпорядкованості.

Відповідно до Основними положеннями за складом витрат, які включаємо в собівартість продукції (робіт, послуг), вартість матеріальних ресурсів, які входять у видатки виробництво, формується з фактично вироблених витрат з їхньої придбання (оплата вартості, акцизи, мита, інші платежі, Витрати доставку). Включення у складі собівартості сировини, матеріалів та інших матеріальних ресурсів виробляється у відповідність до облікової політикою, ухваленій у організації, з допомогою однієї з наступних методів оцінки запасів: посредневзвешенним цінами; за обліковими цінами з урахуванням відхилень від своїх фактичну вартість; за цінами останнього придбання (ЛІФО), за цінами першого придбання (ФІФО).

У собівартість продукції включаються витрати, пов'язані з:

- виробництвом продукції, зумовлені технологією та організацією, підготовкою і освоєнням виробництва, обслуговуванням виробничого процесу;

- освоєнням природних ресурсів;

- забезпеченням виробництва сировиною, матеріалами, паливом, енергією, інструментом, пристосуваннями та інші коштами та предметами праці;

- винахідництвом і раціоналізацією;

- поліпшенням якості продукції, зі створенням і сертифікацією системам управління якістю відповідно до законодавством;

- забезпеченням нормальні умови праці та охорони навколишнього середовища;

- управлінням виробництва та підготовкою кадрів;

- відрахуваннями в цільові і бюджетні фонди;

- збутом (реалізацією) продукції, товарів, робіт, послуг та інших.

Зазначені вище витрати належать до складу позареалізаційних витрат і приймаються у складі витрат, врахованих при обчисленні прибутку [4, с. 102].

Відповідно до Положениям, видатки виробництво продукції (робіт, послуг) входять у собівартість продукції (робіт, послуг) того звітний період, до якого ставляться, незалежно від часу оплати - попередньої чи наступної.

У промисловості для формування собівартості продукції використовуються "Методичні рекомендації з прогнозування, обліку і калькулюванню собівартості продукції (товарів, робіт, послуг) з промисловою організаціях Міністерства промисловості України.

Метою даних Методичних рекомендацій є: регламентація складу і структури витрат, які включаємо в собівартість продукції (робіт, послуг), забезпечення однаковості в обчисленні економічно обгрунтованою величини витрат, яка потрібна на виробництва та реалізації продукції, визначення порядку формування собівартості продукції промислових організаціях, підпорядкованих Міністерству промисловості України.

Методичні рекомендації передбачають різноманітні рішення з прогнозуванню, обліку і калькулюванню собівартості продукції (робіт, послуг), надають організаціям права вибору найбільш раціональних рішень з урахуванням характеру і структури, з погляду особливостей виробничої роботи і умов господарську діяльність. Специфіка організації та методології прогнозування і врахування витрат може виявлятися у виборі об'єктів обліку, і калькулювання, номенклатури і калькуляційних статей витрат, методах розподілу витрат між готової продукцією і незавершеним виробництвом, і навіть між на різні форми (групами) продукції і на т.д. Прийняті організацією методичні рішення з прогнозуванню, обліку і калькулюванню собівартості продукції обов'язкові до застосування протягом усього звітного року. При зміні облікової політики необхідно забезпечити наступність методичного підходу і порівнянність даних із порівнянню з попереднім роком.

Методичні рекомендації, які застосовуються усіма промисловими організаціями, незалежно від форм власності, і є основою системи управління витратами виробництва.

3. КОРОТКА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДПРИЄМСТВА

ВАТ “Якимівський АГРОС” знаходиться на півдні с.м.т. Якимівка, Запорізької області, на відстані 2 кілометрів від житлового сектору. Відстань до траси Москва -- Сімферополь становить 700 метрів, до Якимівської нафтобази -- 3,4 км. ВАТ “Якимівський АГРОС” має власні під'їзні залізничні шляхи, так як ВАТ “Якимівский АГРОС” веде торгівлю мінеральними добривами і отримує добрива залізничним транспортом. ВАТ “Якимівський АГРОС” є єдиним в Якимівському районі постачальником мінеральних добрив, а саме аміачної селітри, нітроамофоски та ін.

На території ВАТ “Якимівський АГРОС” знаходиться головний будинок адміністрації, в якому розміщується бухгалтерія, кабінет голови правління, зала проведення зборів акціонерів, їдальня з кухнею і інші відділення санітарно-господарського призначення; капітальний зимній склад для зберігання зерна, насіння і мінеральних добрив; залізний літній склад для зберігання насіння, зерна і мінеральних хімікатів, у який проходить залізничний шлях; автомайстерні; автогаражі; і інші господарські пристройки.

Після розпаювання земель колгоспу ім. Ватутіна ВАТ “Якимівський АГРОС” взяв в оренду паї селян на 7 років починаючи з квітня 2000 року. Землі ВАТ “Якимівський АГРОС” знаходяться у с. Радивонівка, які становлять 1272,07 га (станом на 01.01.2013). Розміщення підприємства сприятливе для ведення господарської діяльності: поля розташовані на відстані двох кілометрів, Якимівський елеватор знаходиться на відстані двох кілометрів. Підприємство має власний ТІК, що значно зменшує витрати на післязбиральну доробку врожаю, який знаходиться безпосередньо біля полів. Попередня доробка врожаю проводиться на току: очищення, сортування, інспектування проводиться на ЗАВі-40. Після попередньої обробки врожаю с/г продукцію відправляють до елеватору або вже безпосередньо до замовника чи покупця.

Економічна характеристика ВАТ „Якимівський АГРОС”

Земля - це продукт природи і тільки в процесі виробничої діяльності людей вона стає засобом виробництва. Земля при правильному її використанні не зношується і не виходить з виробничого процесу, а навпаки її якість покращується.

Виробниче значення і використання землі різноманітне тому, що ґрунти за своїм призначенням поділяються на сільськогосподарські і несільськогосподарські.

Землі сільськогосподарського призначення - це ділянки землі, які постійно використовуються для сільськогосподарських цілей. До них входять:

· рілля - це ділянки землі, які щорічно використовуються для вирощування сільськогосподарських культур;

· до сінокосів відносять землі, які спеціально відводяться для вирощування сіна;

· пасовища - це ділянки землі покриті травою і призначені для випасу тварин;

· багаторічні насадження - це ділянки землі, зайняті суспільними, культурними посадками плодово-ягідних, технічних і інших насаджень, від яких продукція надходить на протязі декількох років.

До не сільськогосподарських угідь відносять землі покриті лісом, лісополосами, землі під водою, болотами та інші землі, які не використовуються для сільськогосподарських цілей.

До виробничих основних фондів сільськогосподарського призначення належать засоби, які безпосередньо пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції сільського господарства.

Основні результати роботи підприємства наведені в таб. 3.1.

Таблиця 3.1

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва в ВАТ „Якимівський АГРОС”

Показники	2011 р.	2012 р.	2013 р.	2013р. в % до 2011р.
Вартість вал. прод. в, т. грн.	1080,8	445,7	280,1	25,9
- на 1 га с/г угідь, грн.	493,4	309	220,2	44,6
- на одного сер.-річ. працівника, грн.	32751,5	14377,4	10003,6	30,8
Показники	2011 р.	2012 р.	2013 р.	2013р. в % до 2011р.
- на 1 грн. основних вир. фондів, грн.	1,04	0,43	0,28	26,9
Валовий доход, тис грн.	619,7	443,8	319,9	51,6
- на 1 га с/г угідь, грн.	282,9	307,6	251,5	89,9
- на одного сер.-річ. працівника, грн.	186778	14316	11425	60,8
Прибуток, тис. грн.	208,9	14,3	-327,6	-
- на 1 га с/г угідь, грн.	95,4	9,9	-257,5	-
- на одного сер.-річ. працівника, грн.	6330	461	-11700	-
Собівартість реалізованої прод. тис. грн.	534,7	600,7	206,7	38,6
Рівень рентабельності, %	39,1	2,3	-158,5	-

Виходячи з даних Таблиці 3.1 можна зробити висновок, що вартість валової продукції зменшилася на 74,1%, у розрахунку на 1 га с/г угідь, на одного середньорічного працівника, на одну грн. виробничих витрат, на одну грн. основних виробничих фондів зменшились на 45,4%, 69,2%, 83,7%, 73,1% відповідно. Валовий дохід зменшився на 48,4%, у розрахунку на 1 га с/г угідь, на одного середньорічного працівника зменшився на 10,1%, 39,2% відповідно. Понесені збитки у розмірі 327,6 т. грн. Собівартість реалізованої продукції зменшилась на 61,4%.

Таблиця 3.2

Склад і структура товарної продукції ВАТ „Якимівський АГРОС”

Види продукції, галузі	Вартість товарної продукції, т. грн.	Р, %	і	2і-1	Р(2і-1)
	2011 р.	2012 р.	2013 р.	В сер. за 3 роки
Зернові культури	735,6	350	76,4	387,3	65,1	1	1	65,1
Соняшник	150,3	280,4	-	143,6	24,1	2	3	72,3
Гірчиця	-	-	193,5	64,5	10,8	3	5	54
Разом по росл.	885,9	630,4	269,9	595,4	100	Х	Х	191,4
Разом по господ.	885,9	630,4	269,9	595,4	100	Х	Х	191,4

Рентабельність - один із найважливіших показників виробничо-економічної ефективності виробництва на підприємствах. Вона характеризує прибутковість, дохід за визначений період часу. Вона відображає можливості за рахунок виручки від реалізації продукції відшкодовувати витрати виробництва і отримувати частину чистого доходу в формі прибутку, використаного для розширення виробництва, утворення фондів економічного стимулювання.

Показник рентабельності реалізованої продукції визначається як відношення прибутку від реалізації продукції до повної собівартості.

4. СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ І РЕЗЕРВИ ЇЇ ЗНИЖЕННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Собівартість продукції сільськогосподарського господарства складається з витрат, пов'язаних з використанням у процесі виробництва землі, сільськогосподарських машин, обладнання та інших основних фондів, трудових і матеріальних ресурсів.

Метою обчислення собівартості продукції рослинництва є своєчасне, повне і достовірне відображення фактичних витрат на її виробництво, а також контроль за використанням виробничих ресурсів.

Витрати на виробництво продукції рослинництва неоднорідні і розподіляються за економічним значенням і характером участі у виробничому процесі, за якісним складом, за способом включення в собівартість. Правильний розподіл виробничих витрат має істотне значення в плануванні та обчисленні собівартості продукції.

Виробничі витрати за економічним значенням у створенні продукції поділяються на:

· основні витрати;

· витрати пов'язані з організацією та управлінням виробництвом.

Основні витрати безпосередньо пов'язані з технологічним процесом, без них виробництво неможливе. Витрати на організацію і управління виробництвом визначають по окремих виробничих підрозділах і по підприємству в цілому. Це бригадно-цехові і загальногосподарські витрати.

До загальногосподарських витрат належать витрати, пов'язані з управлінням підприємствами і організацією виробництва в цілому: оплата праці працівників апарату управління; на службові роз'їзди; утримання легкового транспорту; конторські, друкарські, телефонні витрати, амортизація; витрати на утримання і ремонт будівель, на підготовку кадрів, охорону підприємства [7, с. 182].

Витрати, які виникають в процесі здійснення всіх видів своєї діяльності є надзвичайно різноманітними. За характером виникнення і функціональним призначенням усі витрати можна поділити на такі групи:

· операційні, які виникають в процесі операційної діяльності підприємства;

· фінансові витрати;

· витрати, що виникають процесі звичайної діяльності, які не увійшли до операційних та фінансових витрат;

· надзвичайні витрати.

Склад операційних витрат є також різноманітним, тому не всі вони включаються до виробничої собівартості продукції (Рис. 4.1).

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Рис. 4.1 Операційні витрати

До прямих матеріальних витрат включають вартість тих матеріальних ресурсів, які мають бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Загально виробничі витрати охоплюють досить широке коло витрат, зокрема витрати по управлінню цехами, бригадами, дільницями, відрахування на соціальні заходи і медичне страхування, витрати на службові відрядження персоналу цехів, тощо.

Адміністративні витрати - це витрати які спрямовані на управління підприємством в цілому та його обслуговування.

Витрати на збут продукції (робіт та послуг) включають в себе витрати на рекламу, дослідження ринку, комісійні винагороди торговим агентам, продавцям фірмових магазинів та інше.

До інших операційних витрат, що не включаються у виробничу собівартість продукції, відносять суми безнадійної дебіторської заборгованості, витрати від знецінення засобів, визнані штрафи, пеня та інше.

Фінансові витрати: виплата процентів за користування кредитами і за випущені облігації; витрати фінансовою орендою.

До інших витрат відносять собівартість реалізованих фінансових інвестицій, необоротних активів за їх заліковою вартістю та реалізованих майнових комплексів.

Надзвичайні витрати виникають в результаті появи надзвичайних подій, які відрізняються від звичайної діяльності і не очікуються, що вони будуть повторюватись періодично або в кожному наступному періоді.

Собівартість, як економічна категорія, являє собою відокремлену частину вартості. Собівартість - одна з найважливіших показників господарської діяльності аграрних підприємств, який характеризує виробничу і господарську діяльність підприємства. Зниження собівартості продукції свідчить про підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва і має велике народногосподарське значення.

Показник собівартості дає можливість глибоко проаналізувати економічний стан підприємства і виявити резерви підвищення ефективності виробництва. За інших однакових умов підприємство більше одержуватиме прибутку на одиницю продукції, чим нижча її собівартість, і навпаки. Із зниженням собівартості зростає цінова конкурентоспроможність продукції, а отже, зміцнюється положення підприємства на товарному ринку.

У сільському господарстві розрізняють кілька видів собівартості:

· Індивідуальна собівартість відображає витрати окремого сільськогосподарського підприємства і реалізацію одиниці продукції. [9, с. 143].

· Суспільна собівартість розраховується за сукупністю підприємств і відображає середні витрати на виробництво продукції [1, с. 122].

· Виробнича собівартість формує витрати, пов'язані з виробництвом продукції і її транспортуванням до місця зберігання [1, с. 122].

· В повну собівартість включають виробничу собівартість і витрати підприємства на реалізацію продукції [1, с. 132].

· Планова собівартість - витрати, які передбачає господарство відповідно до нормативів витрачання виробничих ресурсів і оплати праці з розрахунку на одиницю запланованого виходу продукції [2, с. 108].

· Фактична собівартість характеризує рівень проведених господарством витрат на виробництва і реалізацію сільськогосподарської продукції [2, с.108].

· Очікувана собівартість визначається протягом року на основі як фактичних, так і планових даних, одержаних розрахунків з метою контролю за витрачанням коштів [1, с. 122].

Виробничі витрати сільськогосподарських підприємств неоднорідні за своїм якісним складом, зокрема включають витрати на оплату праці, насіння і садибний матеріал, корми, органічні та мінеральні добрива, електроенергію, амортизацію основних засобів, страхові платежі та інше.

До складу валових витрат включають:

· Витрати на підготовку і ведення виробництва; реалізацію продукції; охорону праці.

· Витрати пов'язані з поліпшенням основних засобів у межах, що не перевищують 5% сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року, а також суми перевищення балансової вартості цих фондів і не матеріальних активів вартістю їх реалізації.

· Невраховані або недоплачені податки, які були невірно визначені у минулому податковому періоді. До їх складу включають деякі витрати передбачені Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств””.

Отже склад витрат, що обліковуються згідно з вимогам стандарту бухгалтерського обліку 16 „Витрати” для визначення собівартості продукції і кінцевих фінансових результатів де що відрізняються від складу валових витрат, що вимагає організації ведення на підприємствах, по суті, подвійного обліку. У зв'язку з цим залишається проблема уніфікації бухгалтерського обліку, який відповідав би виробничим і податковим цілям.

За способом включення в собівартість продукції всі витрати поділяються на:

· прямі - це витрати, які в момент виникнення можна безпосередньо віднести на відповідний об'єкт планування та обліку;

· непрямі - пов'язані з виробництвом кількості видів продукції.

Залежно від матеріально речової форми усі витрати поділяються на готівкові і безготівкові. Залежно від можливостей керівників відповідного рівня управління підприємством впливати на величину певного виду витрат розрізняють:

· контрольовані - це витрати, на величину яких керівник може впливати повністю або частково;

· неконтрольовані витрати здійснюються незалежно від волі керівника відповідного рівня управління, а отже, незалежно від його управлінського хисту, старання і класифікації працівників. [1, с. 256]

Усі витрати мають неоднаковий зв'язок з обсягом виробництва. Залежно від характеру такого зв'язку витрати виробництва поділяються на:

· постійні - це витрати, що безпосередньо не змінюються при збільшенні або зменшенні обсягів виробництва в короткостроковому періоді. Рослинництві до них відносять: амортизацію техніки і приміщень, орендну плату за землю, земельний податок, заробітну плату постійним робітникам, страхові пасиви і т. д.

· Змінні - це витрати, величина яких безпосередньо залежить від обсягів виробництва продукції. В рослинництві до них відносять: насіння, витрати на мінеральні, органічні добрива і отрутохімікати, транспортні витрати, витрати на оплату праці найманих працівників і працівників підприємств і т. д.

4.1 Оцінка динаміки і структури собівартості собівартості продукції ВАТ „Якимівський агрос”

Визначення рівня собівартості продукції дає можливість встановити дохідність галузі, окремих культур. Як видно з таблиці 4.1., ВАТ „Якимівський АГРОС” у різні роки вирощував різні види культур. Лише озима пшениця вирощувалась на протязі трьох років. З таблиці 4.1 можна прослідити неоднорідність у структурі виробництва продукції рослинництва. Витрати на виробництво озимої пшениці у 2013 році порівняно з 2011 зменшились на 88,5%, відповідно собівартість одного центнера озимої пшениці збільшилась на 99,7%. Динаміка собівартості 1 ц основних видів продукції в ВАТ „Якимівський АГРОС” наведена у таблиці 4.1

Таблиця 4.1 Динаміка собівартості 1 ц основних видів продукції в ВАТ „Якимівський АГРОС”

Вид продукц.	2011	2012	2013	2013 в % до 2011
	Виробництво продукції, ц	Витрати на виробн., т. грн.	Собівартість 1 ц прод. грн.	Виробництво продукції, ц	Витрати на виробн., т. грн.	Собівартість 1 ц прод. грн.	Виробництво продукції, ц	Витрати на виробн., т. грн.	Собівартість 1 ц прод. грн.	Витрати на виробн., грн.	Собівартість 1 ц прод. грн.
Оз. пшен.	29550	371,44	12,57	8288	156,97	18,9	1710	42,92	25,1	11,5	199,7
Просо	-	-	-	-	-	-	1630	37,5	23,0	-	-
Гречка	-	-	-	-	-	-	2550	490,4	50,14	-	-
Гірчиця	-	-	-	-	-	-	9780	547,7	56,0	-	-
Яр. ячмінь	2500	62,25	24,9	156,1	3,79	24,3	-	-	-	-	-
Горох	-	-	-	257	12,72	49,5	-	-	-	-	-
Соняшник.	995	83,38	83,8	305	18,18	59,6	-	-	-	-	-
Жито	1400	34,3	24,5	-	-	-	-	-	-	-	-
ВАЛ	34445	х	х	10411	х	х	1567	х	х	х	х

Як видно з таблиці 4.1., ВАТ „Якимівський АГРОС” у різні роки вирощував різні види культур. Лише озима пшениця вирощувалась на протязі трьох років. З таблиці 4.1 можна прослідити неоднорідність у структурі виробництва продукції рослинництва. Витрати на виробництво озимої пшениці у 2013 році порівняно з 2011 зменшились на 88,5%, відповідно собівартість одного центнера озимої пшениці збільшилась на 99,7%.

Собівартість сільськогосподарської продукції формується під впливом багатьох факторів зокрема співвідношення темпів змін обсягів виробництва і поточних витрат на продукцію, які визначають її рівень і тенденції.

Під час аналізу динаміки різних явищ визначають абсолютний приріст, темп зростання і росту, абсолютне значення 1% приросту на основі порівняння рівнів ряда динаміки. Рівень, який порівнюють, називають поточним, а рівеь з яким порівнюють - базисним. Також під час аналізу рядів динаміки якого нибудь явища, ще обчислюють середні показники цих величин.

Собівартість продукції рослинництва формується з різних за економічним змістом статей витрат, які характеризують її структуру. Структура собівартості продукції характеризується процентним співвідношенням окремих статей витрат у загальних витратах виробництва. Вона залежить від особливостей сільськогосподарських галузей та їх виробничої спеціалізації, рівня технологічного устаткування і організації виробництва. Структура собівартості продукції рослинництва у ВАТ „Якимівський АГРОС” наведена у таблиці 4.2

Таблиця 4.2

Структура собівартості продукції рослинництва у ВАТ „Якимівський АГРОС”, смт Якимівка

№ п/п	Елементи витрат	2011 р.	2012 р.	2013 р.
		Сума витр., т. грн.	%	Сума витр., т. грн.	%	Сума витр., т. грн.	%
1	Затрати на оплату праці	80,1	11,1	75,8	11,1	79,8	20,0
2	Відрах. а соц. заходи	31,2	4,3	22,4	3,2	19,1	4,8
3	Матеріальні затрати які увійшли до собівартості	286,3	39,8	234,3	34,3	167,1	41,9
4	в т. ч.- насіння	67,5	23,6	39,5	16,9	29,8	17,8
5	- мінеральні добрива	60,7	21,2	59,9	25,6	23,5	14,1
6	- нафтопродукти	127,5	44,5	87,9	37,5	93,2	55,7
7	- електроенергія	4,8	1,7	4,6	2,0	4,3	2,6
8	- запасні частини	25,8	9,0	42,4	18,0	16,3	9,8
9	Оплата послу і робіт	260,6	36,3	280,7	41,1	34,9	8,8
10	Амортиз. основ. засоб.	60,5	8,5	70,2	10,3	97,5	24,4
11	ВСЬОГО	718,7	100	683,4	100	398,4	100

Виходячи з таблиці 4.2 слід сказати що, затрати на оплату праці мають тенденцію до зниження, причиною цього зниження є скорочення робочих місць на ВАТ „Якимівський АГРОС”. Виходячи з цього відрахування на соціальні заходи теж зменшуються з 31,2 тис. грн., у 2012 р., до 19,1 тис. грн. у 2013 р. Амортизація основних засобів має тенденцію до збільшення від 60,5 тис. грн., у 2011 р., до 97,5 тис. грн. у 2013 р. Взагалі витрати на виробництво продукції рослинництва зменшуються з року в рік: у 2013 р. - 718,7 тис. грн., у 2011 р. - 683,4 тис. грн., у 2013 р. - 398,4 тис. грн.

Виходячи з таблиці 4.2 можна зробити висновок, що собівартість 1 ц пшениці за останні 3 роки зросла. Найбільшу питому вагу у структурі займають витрати на паливо у 2013 році 16,1%, на другому місці засоби захисту - 15,86%, які збільшились на 2,53 грн., порівняно з 2012 роком, на третьому роботи і послуги - 15,1%, на четвертому добрива - 12,43%, на п'ятому непродуктивні витрати - 12,1%, далі інші. Загальні витрати на виробництво 1 ц озимої пшениці мають тенденцію до збільшення від 12,57 грн/ц у 2013 р. до 25,10 грн/ц у 2013 р.

Одним з найважливіших економічних показників, що багатогранно характеризує виробничу діяльність будь-якого підприємства, є собівартість продукції. Собівартість формують витрати на виробництво продукції у вартісному вираженні. Цей показник є одним з найбільш важливих в управлінні економічними параметрами господарства у цьому показникові знаходять відображення зростання продуктивності праці, економія ресурсів, технічний прогрес. Визначення собівартості продукції в економічній літературі прийнято називати калькулюванням.

4.2 Резерви зниження собівартості продукції на підприємстві

Рис.4.2.2 Резерви зниження собівартості продукції на підприємстві

Одним з найважливіших економічних показників, що багатогранно характеризує виробничу діяльність будь-якого підприємства, є собівартість продукції. Собівартість формують витрати на виробництво продукції у вартісному вираженні. Цей показник є одним з найбільш важливих в управлінні економічними параметрами господарства у цьому показникові знаходять відображення зростання продуктивності праці, економія ресурсів, технічний прогрес. Визначення собівартості продукції в економічній літературі прийнято називати калькулюванням.

В системі управління собівартість продукції на підприємствах використовують декілька видів калькуляцій собівартості. В плануванні, обліку і аналізі собівартості продукції основними є планова, нормативна, фактична (звітна) собівартість.

Собівартість продукції, дозволяє з'ясувати тенденції зміни даного показника, виконання плану по його рівню, визначити вплив факторів на його приріст і на цій основі дати оцінку роботи підприємства по використанню можливостей зниження собівартості продукції.

Без обчислення собівартості неможливо визначити фінансовий результат виробничо-господарської діяльності підприємства. Скорочення витрат на виробництво продукції, тобто зниження її собівартості, є важливим фактором збільшення прибутку від реалізації. Цього можна досягти за рахунок використання численних факторів, що впливають на скорочення витрат на виробництво продукції. Для цього необхідно знати: повний перелік указаних витрат; особливості складу і формування витрат з урахуванням сфери і галузі діяльності підприємства.

Крім цього, у собівартості як узагальнюючому економічному показнику знаходять своє відображення всі сторони діяльності підприємства: ступінь технологічного оснащення виробництва та освоєння технологічних процесів; рівень організації виробництва та праці, ступінь використання виробничих потужностей, економність використання матеріальних та трудових ресурсів та інші умови і фактори, які характеризують виробничо-господарську діяльність.

Рівень собівартості продукції характеризується такими показниками: собівартість продукції, затрати на 1 грн. товарної продукції, собівартість одиниці виробу.

Під час формування собівартості товарної продукції необхідно вивчити розмір впливу кожної статті витрат на відхилення фактичної собівартості від планової; зміна рівня собівартості в динаміці з її рівнем на аналогічних підприємствах. При цьому прямі витрати на виробництво, передбачені кошторисом, необхідно попередньо скоректувати відповідно до обсягу виробництва. Для більш чіткої характеристики і виявлення причин відхилення фактичної собівартості від планової необхідно обчислити структуру затрат за порівнювальні періоди і по плану, співставити фактичну собівартість з планового, вивчити, фактори, які вплинули на зміну структури.

Затрати на 1 грн. товарної продукції визначаються як відношення витрат до вартості продукції в оптових цінах підприємства. Вони аналізуються співставленням їх величини, обчисленої в різних оцінках продукції і змінах витрат:

- при змінах оптових цін на продукцію;

- зміна цін на використані у виробництві сировину, матеріали, напівфабрикати, паливо, енергію;

- за рахунок структурних зрушень випуску продукції.

Собівартість одиниці виробів (окремих їх видів) аналізують співставляючи фактичну собівартість з плановою, а по продукції, яка випускалась в минулих періодах, крім цього, проводиться порівняння фактичної собівартості окремих видів виробів у звітному періоді з фактичною собівартістю за минулі періоди.

Резерви зниження собівартості продукції - це кількісно вимірні можливості економії витрат живої та уречевленої праці.

Резерви зниження собівартості можна виявляти на ранніх стадіях життєвого циклу виробів і у процесі виробництва. На ранніх стадіях життєвого циклу виробів ефективним методом виявлення резервів зниження собівартості продукції є функціонально-вартісний аналіз (ФВА). Використання функціонально-вартісного аналізу для зниження собівартості продукції, яку ...