Інвестиційна привабливість

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. МЕХАНІЗМ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ СУБ'ЄКТА ГОСПОДАРЮВАННЯ. ТРАДИЦІЙНІ МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ОЦІНКИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Механізм формування та реалізації інвестиційної привабливості суб'єкта господарювання

Розвиток інвестиційних процесів у всіх сферах діяльності є необхідною умовою ефективної організації господарювання. Інвестиції як економічна категорія виконують ряд найважливіших функцій, без яких неможливий нормальний розвиток економіки будь-якої держави. Інвестиції на макрорівні є основою для: здійснення політики розширеного відтворення; прискорення науково-технологічного прогресу; поліпшення якості та забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції; структурної перебудови суспільного виробництва та збалансованого розвитку всіх галузей народного господарства; створення необхідної бази сировини промисловості, громадського будівництва, охорони здоров'я, культури та ін. Таким чином, інвестиції визначають потенціал економіки. Маючи вплив на розширення виробничих потужностей у довгостроковій перспективі, інвестиції значною мірою впливають і на використання вже існуючих потужностей.

Інвестиції відіграють виключно важливу роль і на мікрорівні, перш за все для досягнення таких цілей: розширення та розвиток виробництва; недопущення надмірного морального та фізичного зносу основних фондів; підвищення технічного рівня виробництва; підвищення якості й забезпечення конкурентоспроможності продукції і кожного підприємства (тобто конкурентних переваг) та інші напрямки.

Проблема конкурентоспроможності є однією з центральних у дослідженні вчених-економістів за останні роки, оскільки в умовах все більшої глобалізації відходять у минуле уявлення про те, що володіння суто факторними перевагами може забезпечити довгострокове отримання прибутку і процвітання економіки. Такі переваги далеко не завжди є визначальними для завоювання світових ринків і забезпечення гідного рівня життя своїх громадян [1].

У ринковій економіці існують два основних шляхи створення підприємствами конкурентних переваг для отримання економічного прибутку. Причому ці шляхи до певної міри виключають одним одного, несумісні. інвестиційний фінансування господарювання

Перший шлях - інноваційний. Підприємець отримує економічний прибуток, оскільки формує особливі виробничі можливості, знижуючи фізичні втрати виробництва за одиницю продукції в порівнянні з іншими товаровиробниками в галузі або випускаючи товари з характеристиками, які відсутні у конкурентів. Вказаний шлях заснований на створенні підприємцем техніко-технологічних переваг перед іншими товаровиробниками. В цьому випадку джерелом прибутку, який він отримує, стає тимчасова монополія новатора.

Інноваційний шлях створення економічного прибутку пов'язаний з ризиками інвестицій у НДДКР, нову техніку і технології та передбачає відносно широкі тимчасові горизонти господарського планування. Оскільки такі інвестиції зазвичай можуть принести віддачу лише в довгостроковій перспективі, тому базовою умовою інноваційного розвитку виступає наявність «стійких довгих правил», які гарантують, що економічний прибуток, отриманий у результаті інвестицій у знання, в нову техніку і технологію, не буде вилучений. Інший, але домінуючий зараз шлях - рентна максимізація економічного прибутку. Суть його полягає в тому, що джерелом прибутку стають зниження (в порівнянні з ринком вільної конкуренції) цін на одиницю використовуваних ресурсів, завищення цін на кінцеву продукцію, відмову нести повний тягар соціальних витрат (зниження податкових й інших витрат з прибутку). В цьому випадку власник привласнює ренту, тобто дохід, який перевищує внесок власника і чинників виробництва у створення суспільного продукту, що належить йому.

І все ж таки, інвестиційна активність нерозривно пов'язана з інноваційною діяльністю та створенням глобальної інвестиційно-інноваційної мережі, що сприяє підвищенню ефективності капіталовкладень та зростанню суми чистого прибутку. В процесі реального інвестування цей ефект досягається за рахунок зростання операційного прибутку підприємства від реалізації його продукції, а в процесі фінансового інвестування - за рахунок доходності портфеля інструментів.

За рахунок інвестиційних факторів зростання чистого прибутку підприємство отримує можливість капіталізувати більшу його частину, навіть не змінюючи своєї дивідендної політики (політики розподілу чистого прибутку). Це забезпечує зростання чистих активів підприємства за рахунок внутрішніх його резервів, що автоматично підвищує його ринкову вартість (курсову вартість його акцій). Крім цього, активна інвестиційна діяльність формує уяву про підприємство як успішно функціонуючий суб'єкт, що розвивається. Це дозволяє підприємству розширити коло комерційних зв'язків та забезпечувати формування фінансової гнучкості. Додатковий імідж підприємству може принести й інвестиційна діяльність, яка забезпечує економічну безпеку, пов'язана з участю в соціальних програмах і т. п. Вищезазначене теж сприяє зростанню ринкової вартості підприємства, його інвестиційній привабливості.

Інвестиційна привабливість - це справедлива кількісна та якісна інтегральна характеристика внутрішніх та зовнішніх можливостей об'єкта потенційного інвестування залучити та використовувати інвестиційні ресурси для свого розвитку і забезпечувати максимізацію економічного ефекту суб'єктам інвестування при мінімальному інвестиційному ризику [2].

Досліджуючи інвестиційну привабливість суб'єктів господарювання, доцільно розглянути її з позиції забезпечення можливості реалізації інвестиційного потенціалу підприємства. Інвестиційна привабливість та інвестиційний потенціал є своєрідними формами взаємодії інвестиційного інтересу та інвестиційної потреби. Якщо враховувати, що інвестиційні потреби та інвестиційний інтерес знаходяться між собою в певній суперечності (бажання отримати істотні доходи при мінімумі вкладень), то саме взаємодія між інвестиційною привабливістю та інвестиційним потенціалом розкриває внутрішній механізм здійснення інвестиційної діяльності як головної сили розвитку виробництва. При цьому інвестиційна привабливість виступає загальною характеристикою переваг і недоліків інвестування окремих напрямків та об'єктів із позиції конкретного інвестора. Конкретний перелік показників, що формують комплексну оцінку інвестиційної привабливості, може різнитися залежно від цілей інвестування: 1) отримання доходів від фінансово-господарської діяльності підприємства (в такому випадку повинні бути передбачені коефіцієнти, що характеризують рентабельність об'єкта інвестування, а також його надійність); 2) отримання доходу в результаті придбання підприємства і наступного його продажу як діючого бізнесу або як цілісного майнового комплексу (в такому випадку можуть бути передбачені показники, що характеризують стан матеріальних і нематеріальних активів, їх ринкову вартість, частку ринку, що займає підприємство); 3) інші цілі, які, наприклад, можуть являти собою вертикальну або горизонтальну інтеграцію існуючого бізнесу інвестора (в такому випадку аналітик буде розглядати комплекс показників, що характеризують внутрішнє і зовнішнє середовище підприємства).

Відношення інвестиційної активності У до інвестиційного потенціалу Х1 і буде характеризувати рівень реалізації інвестиційної привабливості суб'єкта господарювання. При цьому інвестиційна активність суб'єкта господарювання являє собою інтенсивність залучення довгострокових інвестицій у капітал підприємства, а в свою чергу, інвестиційна привабливість - якісну оцінку рівня інвестиційної можливості підприємства залучати й ефективно використовувати необхідний для забезпечення стабільних темпів свого економічного розвитку обсяг інвестиційних ресурсів, виходячи із властивого йому інвестиційного потенціалу і рівня некомерційних інвестиційних ризиків. Під час прогнозування загального обсягу інвестиційних ресурсів підприємства на майбутній період слід враховувати, що цей показник формується в рамках певних мінімальних і максимальних меж. Максимальною межею обсягу формуємих інвестиційних ресурсів виступає «критична маса інвестицій». Цей показник характеризує мінімальний обсяг інвестиційної підтримки операційної діяльності підприємства (у формі забезпечення достатнього рівня і своєчасної реновації операційних активів), при якому можливе формування його чистого прибутку. Зниження обсягу інвестиційного забезпечення операційної діяльності підприємства до рівня нижчого ніж «критична маса інвестицій» буде означати стагнацію підприємства, що призведе до банкрутства. Показник «критичної маси інвестицій» кількісно визначається, виходячи з індивідуальних умов здійснення операційної діяльності конкретним підприємством. Максимальною межею обсягу формування інвестиційних ресурсів підприємства виступає обсяг його інвестиційних потреб, визначений на основі цільових нормативів його корпоративної і фінансової стратегії, що забезпечується інвестиційною діяльністю. Надлишково сформований обсяг інвестиційних ресурсів підприємства (щодо його інвестиційних потреб) буде втрачати свою реальну вартість у часі, тобто від'ємно впливати на його перспективну стратегічну позицію. Завдання повинно вирішуватися шляхом збалансування обсягу залучених інвестиційних ресурсів в усіх їх формах (грошовій, товарній, нематеріальній) з прогнозними обсягами інвестиційної діяльності у сфері реальних і фінансових інвестицій. Важливу роль у реалізації цього завдання відіграє обґрунтування схем фінансування окремих реальних проектів і оптимізація структури джерел залучення капіталу для здійснення діяльності підприємства в цілому, а також розробка системи заходів по залученню різних форм інвестиційного капіталу із прогнозних джерел.

1.2 Традиційні методичні підходи оцінки інвестиційної привабливості підприємства

Інвестиційна привабливість розглядається на рівні країни, галузі, регіону, підприємства. Причому підприємство в цій системі є кінцевою точкою вкладення коштів, де реалізуються конкретні проекти, а привабливість кожного інвестиційного проекту визначається привабливістю всіх складових - країни, галузі, регіону, підприємства. Іншими словами, для стратегічного інвестора не будуть достатньо переконливими аргументи інвестування коштів, наприклад, у машинобудівне підприємство, якщо розвиток цієї галузі в масштабі міжнародної економіки перебуває в кризовому стані. Так само, незважаючи на усю фінансову вигідність проекту, ризик політичної й економічної нестабільності в країні зведе нанівець будь-які зусилля із залучення інвестора.

Аналіз і оцінка інвестиційної привабливості здійснюються за допомогою різних прийомів і методів. Зупинімося докладніше на двох прийомах аналізу, що використовуються найбільш часто.

Напрями аналізу інвестиційної привабливості підприємства, відповідно, методика такого аналізу залежать від цілей, що стоять перед інвестором. Оцінка інвестиційної привабливості може здійснюватися як із позиції результатів аналізу показників фінансового стану підприємства, так і з позиції його виробничих можливостей. Оцінка інвестиційної привабливості з першої позиції є традиційною і широко використовується в інвестиційному менеджменті, з другої - здійснюється в ході об'єктного аналізу.

Кожна з методик аналізу й оцінки інвестиційної привабливості підприємства має свої особливості, але призначення всіх цих методик зводиться до одного: встановити, чи доцільне інвестування коштів в аналізоване підприємство.

Крім методик аналізу й оцінки інвестиційної привабливості підприємства, існує й низка інших методик:

- методика, розроблена колективом авторів Київського державного технічного університету будівництва й архітектури, згідно з якою крім визначення фінансових показників дослідження інвестиційної привабливості підприємства пов'язується із розрахунками фінансової ефективності окремих інвестиційних проектів в умовах непевності, ризику, обмеженості фінансових ресурсів тощо;

- методика інтегральної оцінки інвестиційної привабливості, запропонована Агенцією з питань запобігання банкрутству підприємств і організацій, що дає змогу комплексно підійти до оцінки суб'єктів господарювання щодо надійності і придатності їх для майбутнього інвестування;

- методика, що ґрунтується на аналізі фінансових показників, є найбільш відомою з усієї сукупності методик. Відповідно до цієї методики аналіз інвестиційної привабливості підприємства здійснюється в послідовності.

Аналіз і оцінка інвестиційної привабливості підприємства на основі аналізу фінансових показників передбачають дослідження фінансово-економічних процесів на підприємстві.

Для оцінки інвестиційної привабливості використовують різноманітні фінансові коефіцієнти, їх склад визначається відповідно до цілей і глибини аналізу, а також із врахуванням інтересів трьох основних груп користувачів.

Варто підкреслити, що коефіцієнти несуть найбільший зміст у тому випадку, коли можна простежити їх динаміку за певний час, наприклад, 3-5 років, або провести порівняльний аналіз, наприклад, до і після реалізації інвестиційного проекту.

Існують два основні підходи до фінансової оцінки інвестиційних проектів, які створюють теоретичний фундамент аналізу капітальних інвестицій: бухгалтерський та економічний (або фінансовий).

Бухгалтерський підхід до фінансової оцінки інвестиційних проектів передбачає, що довгостроковий фінансовий успіх визначається дохідністю проекту, тоді як при оцінці короткострокового успіху більшу увагу приділяють ліквідності проекту.

Ці два поняття - дохідність та ліквідність - широко застосовуються у методах оцінки капітальних інвестицій.

Поняття ліквідностістосується питання швидкості окупності капітальних інвестицій, а з допомогою методів аналізу капітальних інвестицій оцінюють швидкість, з якою проект відшкодує первісні витрати.

Поняттядоходності стосується питання отримання прибутку від капітальних інвестицій.

Поняття "прибуток" та "середні інвестиції", які є втіленням бухгалтерського підходу, є інструментами інвестиційного аналізу.

Інструменти інвестиційного аналізу, що ґрунтуються на бухгалтерському обліку, популярні на практиці, особливо на малих та середніх підприємствах. Їх часто відносять до традиційних методів.

Економічна та фінансова теорія дають нове розуміння фінансового успіху реалізації проектів. Такий теоретичний погляд меншою мірою стосується ліквідності та дохідності і більшою - максимізації добробуту підприємства в цілому або акціонерів (якщо підприємство діє в організаційно-правовій формі акціонерного товариства) та розгляду ризику. Цей підхід передбачає, що вдалими є інвестиційні проекти, які приносять дохід підприємству, акціонерам, оскільки капітальні інвестиції пов'язані з ефективним розподілом ресурсів.

Економічний та фінансовий підходи до фінансової оцінки інвестиційних проектів передбачають, що вартість проектів капітальних інвестицій визначається як перевищення майбутніми доходами поточних та майбутніх витрат. Тут аналіз капітальних інвестицій передбачає часовий аспект грошової вартості як спосіб визначення вартості майбутніх надходжень. Зважаючи на це, інвестиційний проект вважають прийнятним, якщо очікуваний прибуток перевищує очікувані витрати. Тому ліквідність проекту (часовий аспект надходжень коштів) та дохідність (фінансовий аспект надходжень коштів) є менш важливими чинниками.

2. МЕТОДИ ФІНАНСУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Залежно від форми залучення інвестиційного капіталу існують такі методи фінансування інвестиційних проектів, як самофінансування; акціонування; кредитне фінансування; бюджетне фінансування; фінансування за рахунок безоплатних та благодійних внесків і пожертвувань; змішане фінансування.

Обираючи той чи інший метод фінансування інвестиційних проектів, треба враховувати їх особливості. Зокрема, внутрішні (власні) кошти такі, як амортизація та прибуток мають певні позитивні сторони, а саме:

­ простота та швидкість залучення;

­ висока віддача за критерієм норми прибутковості інвестиційного капіталу (непотрібно виплачувати відсотки та дивіденди);

­ суттєве зниження ризику неплатоспроможності та банкрутства підприємства при їх використанні;

­ повне збереження управління в руках засновника підприємства.

Водночас, обсяг таких джерел у підприємства обмежений, крім того, відсутній зовнішній контроль за їх ефективним використанням.

Зовнішні (боргові та залучені) кошти навпаки мають високі можливості залучення та можливості зовнішнього контролю за ефективністю їх використання. Однак є і негативні сторони, а саме:

­ складність із залученням та оформленням;

­ значний термін залучення;

­ необхідність надання гарантій (на платній основі);

­ підвищений ризик банкрутства через несвоєчасне погашення боргу;

­ втрата частини прибутку від інвестиційної діяльності через необхідність платити відсотки та дивіденди:

­ часткова втрата управління діяльністю підприємства.

Найпростішим методом фінансування інвестиційних проектів є самофінансування, яке здійснюється лише за рахунок власних внутрішніх коштів підприємства, до яких належать: чистий прибуток; амортизаційні відрахування; страхові суми відшкодування збитків.

Метод фінансування має можливість підприємства не тільки відшкодовувати затрати, а й здійснювати за рахунок отриманого прибутку матеріальне стимулювання працюючих, вирішувати питання соціального розвитку і, передусім, здійснювати розширене відтворення та розвиток підприємства.

При самофінансуванні суб'єкт господарювання має право самостійно вирішувати, як розпорядитися чистим прибутком, які фінансові ресурси формувати та як їх використовувати. Крім того, він несе реальну економічну відповідальність за результати діяльності та своєчасне виконання своїх зобов'язань. За своїми зобов'язаннями підприємство відповідає власним майном і доходами. Свої втрати та збитки підприємство покриває за рахунок фінансових резервів, системи страхування та за рахунок власного прибутку.

Головним джерелом формування інвестиційних ресурсів на підприємстві є прибуток - кінцевий результат діяльності підприємства, який становить різницю між загальною сумою доходів і витратами на виробництво і реалізацію продукції.

При розробці схеми фінансування інвестиційного проекту розглядаються, зазвичай, п'ять основних її варіантів:

1. Повне самофінансування передбачає фінансування інвестиційного проекту виключно за рахунок власних фінансових ресурсів, сформованих з внутрішніх джерел. Цей метод фінансування використовується, в основному, для реалізації невеликих реальних інвестиційних проектів.

2. Акціонування як метод фінансування використовується, зазвичай, для реалізації великомасштабних реальних інвестиційних проектів при галузевій або регіональній диверсифікації інвестиційної діяльності.

3. Кредитне фінансування застосовується, як правило, для реалізації невеликих короткострокових інвестиційних проектів з високою нормою рентабельності інвестицій. Ця схема фінансування застосовується в окремих випадках і для реалізації се-редньострокових інвестиційних проектів за умови, що рівень рентабельності згідно з ними істотно перевищує ставку відсотка за довгостроковим фінансовим кредитом.

4. Лізинг або селенг використовуються при недостатності власних фінансових коштів або при високій вартості фінансового кредиту для реалізації інвестиційних проектів, пов'язаних з модернізацією або реконструкцією підприємства (особливо інвестиційних проектів з високим ступенем змінності технологій).

5. Змішане (пайове) фінансування базується на різних комбінаціях перелічених вище схем і може бути використано для реалізації всіх видів інвестиційних проектів за всіма формами реального інвестування.

З урахуванням перерахованих схем фінансування окремих інвестиційних проектів визначаються пропорції в структурі джерел інвестиційних ресурсів.

3. ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

1. Майнові та інтелектуальні цінності, що вкладаються в підприємницьку та інші види діяльності є …

А. Результатами інвестиційної діяльності

Б. Суб'єктами інвестиційної діяльності

В. Об'єктами інвестиційної діяльності

Г. Стимулами для інвестиційної діяльності

Відповідь: В. Згідно з законом, до майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в підприємницьку діяльність, відносяться:

- грошові кошти, цільові банківські внески, паї, акції та інші цінні папери;

- рухоме і нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання) і інші матеріальні цінності;

- майнові права, які витікають з авторського права, досвіду і інших інтелектуальних цінностей;

- сукупність технологічних, технічних, комерційних і інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок і виробничого досвіду, які необхідні для організації того або іншого виду виробництва, але не запатентованих (ноу-хау);

- права користування землею, водою, ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також іншими майновими правами і цінностями.

Сукупність указаних цінностей, які обертаються на ринку, прийнято відносити до об'єктів інвестиційної діяльності.

2. Юридичних та фізичних осіб, які здійснюють вкладення власних, позикових та залучених коштів в об'єкти підприємницької діяльності з метою отримання прибутку чи досягнення соціального ефекту називають ...

А. Реципієнти

Б. Державні органи

В. Інвестори

Г. Інвестиційні посередники

Відповідь: В. Інвестор - суб'єкт інвестиційної діяльності, який приймає рішення про вкладення власних, позикових і залучених майнових і інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування з метою отримання прибутку чи досягнення соціального ефекту.

3. Організації, що виконують весь комплекс робіт по інвестиційному проекту: проектно-пошукових, будівельних, монтажних, пусконалагоджувальних і здають інвестору готовий об'єкт "під ключ", це - ...

А. Будівельні фірми

Б. Інжиніринго-консалтингові фірми

В. Проектні фірми

Г. Фірми-рієлтери

Відповідь: А. Будівельна фірма виконує весь комплекс робіт за інвестиційним проектом (проектно-дослідницькі, будівельні, монтажні, пуско-налагоджувальні) та здає інвестору готовий об'єкт “під ключ”.

4. Вид спеціальних економічних зон, що створюється для пожвавлення бізнесу за рахунок надання підприємцям більшої свободи діяльності та значних фінансових пільг, має назву

А. Підприємницька зона

Б. Франко-порт

В. Експортна промислова зона

Г. Науково-технічна зона

Відповідь:

Відповідь: А. Підприємницька зона підприємств, розташовані у США, - це спеціальні території, в яких діючі підприємства отримують від місцевої, штатівської чи федеральної влади певні преференціальні права та значних фінансових пільг.

4. ЗАДАЧИ

1. Фірмі необхідно нагромадити 2 млн. грн. для придбання через 10 років будівлі під офіс. Найбезпечнішим способом нагромадження є придбання безризикових державних цінних паперів, що генерують річний дохід за ставкою 8 % річних з нарахуванням процентів кожних півроку. Яким має бути початковий внесок фірми?

РІШЕННЯ:

За формулою

FV=PV(1+i)ⁿ

(формула складних процентів)

Тільки нам невідоме значення PV, тоді

PV: 2000000 = PV(1+0,08)¹⁰;

2000000 = PV*2,16 ця сума становитиме 925925,9 грн.

За формулою

FV=PV*(1+in)

(формула простих процентів), нам також невідоме значення PV, тоді

PV: 2000000 = PV* (1+10*0,08), тоді

PV: 2000000/ 1,8 = 1111111,1 грн.

Відповідь: Початковий внесок фірми (значення PV) складає 1111111,1 грн.

2. Проект Х має очікуваний дохід у розмірі 2000 грн. і значення стандартного відхилення - 400 грн. Проект У має значення очікуваного доходу 1000 грн. і стандартне відхилення - 400 грн. Який проект є більш ризиковим? Обґрунтуйте відповідь.

РІШЕННЯ:

За проектом Х ризиковість буде a_Х = 400/2000 = 0,2;

А за проектом У a_У = 400/1000 = 0,4.

Проект Х реалізовувати краще, адже a_Х є мінімальним.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Кондратьев В. Автопром: кризис и инновация / В. Кондратьев // Международная экономика и международные отношения. - 2011. - № 3.

2. Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент: учебный курс / И. А. Бланк. - К.: Эльга, Ніка-Центр, 2006. - 552 с.

3. Офіційний сайт Української асоціації інвестиційного бізнесу [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.uaib.com.ua.

4. «Україна фінансова»: інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ufin.com.ua.

5. Гончаров, А.Б. Інвестування: Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни. - Х.: Видавничий Дім 'ІНЖЕК', 2003. - 336 с. Укр.мова. / А Б Гончаров. - 2003. - іл.

Размещено на Allbest.ru