Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 351.84

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

Механізми формування соціальної політики України в ринковій економічній системі

Спеціальність 08.00.07 - демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика

Корецька Світлана Олександрівна

Донецьк - 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі фінансів Донецького державного університету управління Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор Поважний Олександр Станіславович, Донецький державний університет управління Міністерства освіти і науки України, ректор

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, старший науковий співробітник Лісогор Лариса Сергіївна, Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України (м. Київ), завідувач відділу економіки праці;

доктор економічних наук, професор Брич Василь Ярославович, Тернопільський національний економічний університет Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри менеджменту;

доктор економічних наук, професор Гончаров Валентин Миколайович, Луганський національний аграрний університет Міністерства аграрної політики України, завідувач кафедри економіки підприємств та управління трудовими ресурсами.

Захист дисертації відбудеться «23» грудня 2010 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.03 у Донецькому національному університеті за адресою: 83015, м. Донецьк, вул. Челюскінців, 186.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького національного університету за адресою: 83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

Автореферат розісланий «19» листопада 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради д.е.н., доцент С.П. Калініна

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Комплексна реалізація структурних перетворень в економіці України є неможливою без активізації регулюючих заходів, спрямованих на задоволення потреб та інтересів кожної людини. Дані заходи мають сприяти процесу забезпечення стабільної життєдіяльності суспільства, досягнення соціальної злагоди та соціальної цілісності, належного рівня добробуту населення. Стратегія економічного зростання держави має створювати необхідні передумови для вирішення найбільш складних і актуальних соціальних проблем, особливо з урахуванням постійної нестабільності ринкової системи. При цьому важливого значення набувають питання формування ефективного механізму регулювання соціальної політики як складової загальнодержавної політики.

Таким чином, становлення нової економічної системи в Україні має бути безпосередньо пов'язане з реформуванням соціальної політики. Соціальна орієнтованість держави, забезпечення й задоволення потреб населення є найважливішим критерієм цивілізованості суспільства, і суспільний розвиток у цьому напрямку виступає як глобальний цивілізаційний процес. Проблема вибору соціальної політики, адекватної потребам суспільства, має особливу актуальність для соціально-економічних систем перехідного типу. Вона значно ускладнюється у зв'язку з тим, що в сучасному світі здійснюється загальноцивілізаційний перехід від класичного ринкового суспільства, заснованого на індустріальному виробництві, до нової якості розвитку - постіндустріального суспільства із гуманістичною спрямованістю розвитку.

Питання побудови ефективної соціальної політики розглядаються в роботах багатьох вітчизняних і зарубіжних учених: В. Антонюк, С. Бандура, Д. Богині, В. Брича, Н. Борецької, В. Гейця, О. Грішнової, С. Калініної, А. Колота, Е. Лібанової, Л. Лісогор, Н. Лук'янченко, О. Мартякової, А. Маршалла, О. Новікової, М. Портера, П. Самуельсона, Дж. Стиглица, М. Чумаченка, Л. Шаульської та інших.

Разом з тим, глибоке дослідження теоретичних питань соціальної й економічної діяльності не завжди дозволяє розробити дієві рекомендації щодо ефективної реалізації соціальної політики в умовах безперервного розвитку економічної системи. Необхідність теоретичного обґрунтування і розробки практичних рекомендацій щодо вдосконалення механізмів соціальної політики України зумовили актуальність теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано відповідно до тематики науково-дослідної роботи Донецького державного університету управління Міністерства освіти і науки України: «Підвищення ефективності використання виробничого потенціалу в соціальній сфері» (номер державної реєстрації 0102U01294, 2006-2009 рр.), у рамках якої визначено систему пріоритетів і механізмів ефективного використання людських ресурсів та основні напрямки розбудови соціальної політики підприємств; «Інноваційний і стратегічний соціальний менеджмент у регіональному управлінні» (номер державної реєстрації 0102U001295, 2006-2009 рр.), у рамках якої розроблено основні положення формування цілісної соціальної політики на регіональному та державному рівнях; «Розробка науково-методичних основ та інструментальних засобів прийняття управлінських рішень в органах влади та управління використанням сучасних інформаційних технологій» (номер державної реєстрації 0102U001293, 2006-2009 рр.), у рамках якої автором запропоновано структурну схему формування соціальної політики у контексті забезпечення прогресивного соціально-економічного розвитку.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розробка теретико-методологічних основ розвитку соціальної політики в умовах соціальної економіки і на цій основі - цілісної наукової концепції формування соціальної політики України в ринковій економічній системі.

Відповідно до мети дослідження поставлено і вирішено такі задачі:

- дослідити розвиток людини як основу формування соціальної політики;

- визначити особливості формування елементів соціальної політики;

- дослідити типи і функції соціальної політики;

- ідентифікувати зміст загальної соціальної політики як потреби ранньої постіндустріальної економіки;

- охарактеризувати принципи загальної соціальної політики;

- дослідити основні моделі соціальної політики держави;

- оцінити умови й етапи реалізації соціальної політики;

- дослідити організаційно-економічний механізм забезпечення охорони здоров'я населення України;

- проаналізувати механізм формування та використання трудоресурсного потенціалу України;

- надати змістовну характеристику корпоративній соціальній політиці як інструменту розвитку економічних процесів;

- дослідити основні напрями вдосконалення механізму регулювання пріоритетних галузей соціальної сфери;

- розробити ефективний механізм соціальної орієнтації національної економіки;

- дослідити формування моделі господарювання в процесі реалізації соціальних реформ в Україні;

- проаналізувати основні напрямки державної соціальної політики України в сучасних умовах;

- запропонувати напрями реформування соціальної сфери України.

Об'єктом дослідження є процес формування і реалізації соціальної політики України в ринковій економічній системі.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні та науково-практичні аспекти розвитку соціальної політики в умовах формування ринкових відносин, а також організаційно-економічний механізм соціальної трансформації суспільства як основи економічних перетворень.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційної роботи є фундаментальні положення сучасної економічної теорії, наукові роботи провідних вітчизняних і зарубіжних вчених у сфері дослідження проблем соціальної економіки та політики, людського та соціально-економічного розвитку.

Для досягнення поставленої мети використано діалектичний метод наукового пізнання та низку загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, взаємопов'язаних та послідовно застосованих відповідно до загальної логіки аналізу: теоретичного узагальнення (для дослідження теорій та моделей формування соціальної політики; для дослідження еволюції значення людини як провідного елементу соціальної політики); наукових узагальнень (для побудови системи заходів з активізації соціальної політики); аналізу і синтезу (для оцінки соціальної політики як інструменту розвитку економічних процесів; для аналізу тенденцій реалізації соціальної політики в Україні); системного аналізу (для дослідження модифікації напрямів регулювання пріоритетних галузей соціальної сфери в умовах розвитку ринкових відносин); структурного аналізу (для дослідження тенденцій розвитку соціальної політики); методи статистичного аналізу та економіко-математичного моделювання (для оцінки ефективності соціальної політики в Україні; розробки противитратної моделі розширеного суспільного відтворення) та ін.

Інформаційною основою дослідження виступають законодавчі та нормативно-правові акти України, офіційні дані Державного комітету статистики України, аналітичні звіти й інформаційні матеріали Міністерства праці і соціальної політики України, Міністерства освіти і науки України, Світового банку, інших міжнародних організацій та установ, результати досліджень вітчизняних і зарубіжних вчених, результати власних досліджень автора.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у системному удосконаленні теоретико-методологічних засад розвитку соціальної політики в умовах соціальної орієнтації економіки і концептуальному вирішенні проблеми формування механізмів соціальної політики України в ринковій економічній системі.

Основні наукові результати, які характеризують новизну виконаного дослідження, полягають в такому:

вперше:

науково-методологічні основи дослідження соціальної політики: надано визначення категорії «соціальна політика», яке на відміну від існуючих, характеризує відносини між державою, домогосподарствами і підприємствами в процесі формування і розвитку людських ресурсів з метою задоволення соціально значущих потреб; розроблено структурну схему формування соціальної політики, яка враховує суб'єкти, об'єкт формування соціальної політики, цілі суб'єктів, механізми, що використовується суб'єктами в своїх відносинах; визначено основні функції системи відносин соціальної політики (функція досягнення збалансованості інтересів господарюючих суб'єктів; перерозподільна; відтворювальна, стимулююча, регулююча); визначено ключові завдання соціальної політики (раціоналізація витрат на соціальну сферу; забезпечення економічного зростання як основи підвищення ефективності соціальної політики);

теоретико-методологічні підходи до дослідження розвитку соціально-економічних систем, а саме обґрунтовано, що в основі економічних перетворень лежить соціальна трансформація суспільства (обумовлена зовнішніми факторами й внутрішньою необхідністю поступова, але в той же час радикальна і відносно швидка зміна соціальної природи або соціального типу суспільства), відмінними рисами якої є такі: спрямованість на зміну не окремих сторін, а сутнісних рис, що визначають соціальний тип суспільства; поступовий характер протікання; неминучість, тривалість і глибина, обумовлені випереджальним розпадом старих соціальних інститутів у порівнянні зі створенням нових; принципова залежність ходу й результатів процесу від діяльності і поводження не тільки керівних кіл, а й масових суспільних груп; слабка керованість і передбачуваність процесу, важлива роль стихійних чинників його розвитку;

організаційно-економічні засади реалізації соціальної політики на корпоративному рівні, а саме визначено пріоритети розвитку корпоративного сектору в контексті розвитку соціальної політики: соціалізація бізнес-плану і розробка на його основі корпоративної соціальної програми; посилення стимулюючого характеру системи соціальних послуг і гарантій; оптимізація витрат на корпоративні соціальні програми; залучення і закріплення кваліфікованих і працездатних кадрів; створення умов праці, що не завдають збитку здоров'ю і людській гідності працівників; заохочення працівників до придбання і використанні необхідних знань і кваліфікацій; ефективне використання в рамках бізнес-процесу праці працівників різної кваліфікації; надання гарантій при оформленні працівниками кредитів в комерційних банках тощо; переорієнтація соціальної політики на адресну підтримку працівників і членів їх сімей. Реалізація сформульованих пріоритетів і напрямів соціальної політики підприємства дозволить досягти соціальної спрямованості розвитку, ефективного поєднання вільного підприємництва і державного регулювання соціальних і економічних процесів на мікрорівні;

отримали подальшого розвитку:

теорія соціалізації економіки за рахунок висунутої гіпотези щодо зближення й внутрішньої диверсифікованості соціальних моделей і державних соціальних програм у різних країнах (що, в свою чергу, дозволило стверджувати, що в сучасних умовах основними завданнями соціальної держави у відповідності до конкретно-історичних умов соціальної політики є не досягнення загальної економічної рівності, а загальне забезпечення соціальних гарантій на основі активного соціального захисту);

понятійно-категоріальний апарат соціальної політики: надано визначення понять: соціальна небезпека - будь-які небажані зміни стану об'єкту (під впливом позитивних і/або негативних чинників), які можуть призвести до зміни траєкторії стійкого соціального розвитку; стійкий розвиток суспільства - функціонування суспільства, що забезпечує можливість його якісних змін в заданому напрямі при збереженні суспільства як системи в осяжному періоді часу; індивідуальна безпека - захищеність основних життєво необхідних умов для існування людини (життя, здоров'я, майна і т.п.); безпека соціуму - захищеність основних життєво необхідних умов для відтворення людини як суспільної істоти (життя, здоров'я інших людей, в т.ч. дітей і близьких); соціальна безпека - збалансована система національних інтересів (людини, держави, суспільства) із забезпечення умов для стійкого розвитку суспільства; соціальний ризик - ймовірна подія в житті людини, яка визнається суспільством, настання якої може привести до зміни умов її життєдіяльності;

організаційно-економічні засади здійснення соціальної політики: обґрунтовано, що в умовах перехідного періоду першочергового значення набуває подолання негативних соціальних і економічних наслідків трансформаційних процесів; визначено функції соціальної політики (регулююча; адаптивна; розвиваюча); запропоновано принципи реалізації соціальної політики (конкретність; гласність і прозорість; цілеспрямованість; гуманізм; багатосуб'єктність соціального захисту; багаторівневість і розмежування компетенції й взаємодії всіх рівнів влади; партнерство; субсидиарність; самостійність; солідарність поколінь; нейтральність; збалансованість; соціальна справедливість; економічна і соціальна активність суб'єктів і об'єктів соціальної політики; соціальна і особиста відповідальність; самоактуалізація; соціальні гарантії; безпека; диференційована універсальність);

парадигма соціальної економіки, а саме надано визначення соціальної політики в умовах соціальної економіки як системи заходів із забезпечення взаємної відповідальності держави, суспільства і людини з метою створення необхідних умов для самоактуалізації суспільства з урахуванням оптимізації (для конкретно-історичних умов) економічної ефективності і соціальної справедливості у всіх сферах життєдіяльності людини; визначено напрямки соціальної політики в умовах соціальної економіки (економіка-людина (суспільство, держава); природа-людина (суспільство, держава); культура-людина (суспільство, держава); людина-суспільство; людина-держава; суспільство-держава); запропоновано поняття соціальної держави, як особливого типу високорозвинутої держави, в якій забезпечується високий рівень соціальної захищеності всіх громадян; сформульовано ознаки соціальної держави (обов'язки держави контролювати й регулювати соціальні процеси з метою забезпечення соціальної безпеки; підтримка оптимального балансу інтересів сторін; участь державних і приватних інститутів у системі соціального страхування; соціальна політика держави; доступність соціальної підтримки держави для всіх членів суспільства; відповідальність держави за рівень добробуту громадян; проголошення відповідальності кожного громадянина перед іншими громадянами, суспільством, людством в цілому; наявність інститутів громадянського суспільства); визначено функції соціальної держави (інституційно-правова; функція стабілізації; гарантійно-розподільча функція; інформаційно-розвиваюча функція).

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що науково-методологічні положення, висновки та практичні рекомендації дисертаційної роботи становлять наукове підґрунтя формування та реалізації соціальної політики держави. Результати дослідження можуть бути використані при внесенні змін до законодавчих актів Верховної Ради України та інших нормативно-правових документів, які регулюють соціальну політику в Україні.

на загальнодержавному рівні: Комітетом Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці (довідка №324 від 04.01.2010 р.) - напрями соціальної політики в сфері зайнятості через мотивацію населення до самореалізації шляхом участі у ринку праці; Комітетом Верховної Ради України з питань науки і освіти (довідка №11-04/09 від 14.12.2009 р.) - пропозиції щодо економії бюджетних коштів та ефективного їх використання при визначенні перспектив фінансування освіти і науки з Державного бюджету України у 2009 р.; Міністерством аграрної політики України (довідка №84/02-2 від 05.01.2010 р.) - пропозиції щодо підтримки конкурентоспроможності аграрного сектору при здійсненні Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року; Міністерством промислової політики України (довідка №08/06-198 від 24.12.2009 р.) - заходи щодо удосконалення соціальної політики України;

на регіональному рівні: в діяльності Київської обласної ради (довідка №37/1028/2-14 від 07.12.2009 р.) - напрями соціальної політики з метою забезпечення соціальної спрямованості розвитку регіону; в діяльності Донецької обласної ради (довідка №680/04-3 від 05.01.2010 р.) - пропозиції щодо реорганізації медичної допомоги в Україні;

на місцевому рівні: у практичній діяльності Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України (довідка №146/07 від 18.12.2009 р.) - результати досліджень щодо механізму забезпечення молоді, яка звернулася до державної служби зайнятості після закінчення навчального закладу, першим робочим місцем.

Теоретичні положення і матеріали дослідження використано у навчальному процесі Донецького державного університету управління МОН України при розробці програм учбових курсів «Державне регулювання економіки», «Економічна теорія», «Інституціональна економіка», «Теорія підприємництва» (довідка №72 від 04.01.2010 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаним науковим дослідженням, в якому викладено наукові ідеї автора, авторський підхід щодо розробки основних положень. Наукові положення, висновки і рекомендації одержані автором самостійно. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертаційній роботі використано лише ті ідеї і положення, які отримані автором особисто. Особистий внесок автора в роботи, опубліковані у співавторстві, конкретизовано у списку публікацій.

Апробація роботи. Основні теоретичні і прикладні результати проведеного дослідження доповідались і отримали схвалення на міжнародних і Всеукраїнських науково-практичних конференціях і семінарах: «Фінансово-бюджетна політика в контексті соціального розвитку регіонів» (м. Дніпропетровськ, 2009 р.); «Розвиток продуктивних сил України: від В.І. Вернадського до сьогодення» (м. Київ, 2009 р.); «Соціально-економічна політика та розвиток регіонів в умовах переходу до постіндустріального суспільства» (м. Дніпропетровськ, 2008 р.); «Державне управління та місцеве самоврядування» (м. Харків, 2008 р., 2007 р., 2005 р.); «Управління сьогодні та завтра» (м. Хмельницький, 2008 р.); «Стратегія забезпечення сталого розвитку України» (м. Київ, 2008 р.); «Проблеми економіки й управління у промислових регіонах» (м. Запоріжжя, 2008 р.); «Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів та впровадження стратегії інновативно-інноваційного розвитку в Україні» (м. Київ, 2008 р.); «Державне регулювання ринку праці: сучасні технології та напрями їх розвитку» (м. Київ, 2006 р.); «Дні науки» (м. Запоріжжя, 2006 р., 2004 р.); «Інституціональні перетворення в суспільстві: світовий досвід і українська реальність» (м. Мелітополь, 2006 р.); «Фінансування та кредитування аграрного сектора: проблеми та перспективи» (м. Запоріжжя, 2006 р.); «Громадсько-державний механізм прискорення розвитку підприємництва (регіональний аспект)» (м. Дніпропетровськ, 2006 р.); «Інвестиційні стратегії підприємств України на міжнародних товарних та фінансових ринках» (м. Дніпропетровськ, 2006 р.); «Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення» (м. Київ, 2005 р.); «Сучасний стан та проблеми розвитку підприємництва в регіоні» (м. Дніпропетровськ, 2005 р.); «Наука та інновації - 2005» (м. Дніпропетровськ, 2005 р.); «Економічні проблеми промислового розвитку в Україні» (м. Донецьк, 2005 р.); «Державне управління та місцеве самоврядування» (м. Харків, 2005 р.); «Тиждень науки в Гуманітарному університеті «ЗІДМУ» (м. Запоріжжя, 2003 р.).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 68 наукових праць загальним обсягом 173,5 д.а., з яких особисто автору належить 73,9 д.а., з них 1 особиста монографія загальним обсягом 20,2 д.а., 3 колективні монографії загальним обсягом 67,7 д.а., з яких особисто автору належить 8,9 д.а., 27 статей у наукових фахових виданнях загальним обсягом 16,4 д.а., з яких особисто автору належить 16,3 д.а.,1 особистий навчальний посібник загальним обсягом 9,5 д.а., 5 колективних навчальних посібників загальним обсягом 51 д.а., з яких особисто автору належить 10,3 д.а.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаної літератури з 272 джерела, 9 додатків. Основний зміст викладено на 343 сторінках друкованого тексту, у тому числі 18 таблиць на 9 сторінках, 29 рисунків на 16 сторінках.

соціальний політика корпоративний

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, розкрито її зв'язок з науковими програмами, планами, темами; сформульовано мету та задачі дослідження, його об'єкт та предмет, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі «Теоретичні основи формування соціальної політики держави» досліджено розвиток людини як основи формування соціальної політики; визначено особливості формування елементів соціальної політики; досліджено типи і функції соціальної політики.

Необхідність дослідження розвитку людини як основи формування соціальної політики визначається потребою відмови від сприйняття людини відповідно до ресурсного підходу (виключно як чинника розвитку виробництва). Обґрунтовано, що держава має створювати відповідні умови для формування ефективної структури соціально-економічної системи, виходячи з необхідності забезпечення індивідуалізації розвитку людини в системі соціальної політики. Зроблено висновок, що розробку механізму функціонування соціальної економіки необхідно здійснювати відповідно до такої послідовності дій: усунення перешкод самоактуалізації людини; визначення цілей функціонування соціальної економіки; визначення функцій держави в умовах соціальної економіки.

Визначено, що як економічна категорія соціальна політика характеризує відносини між державою, домогосподарствами і підприємствами в процесі формування і розвитку людських ресурсів з метою задоволення соціально значущих потреб. Обґрунтовано, що центральне місце в соціальному регулюванні належить державі, яка формує загальну концепцію і основні напрями соціальної політики, забезпечує нормативно-правову основу її здійснення.

На основі аналізу змісту взаємовідносин держави, підприємств і населення в соціальній сфері визначено основні функції системи відносин соціальної політики (табл.1).

Таблиця 1. Основні функції системи відносин соціальної політики

В процесі визначення особливостей формування елементів соціальної політики (в контексті тези щодо нездатності економічних систем у перехідний період відтворюватись на власній основі) зроблено висновок, що хоча якісні зміні в економіці здійснюються внаслідок дії економічних закономірностей, активну роль в даному процесі відігріє позаекономічне втручання в діяльність економічних структур. Таким чином, в основі економічних перетворень лежить соціальна трансформація суспільства, тобто обумовлена зовнішніми факторами й внутрішньою необхідністю поступова, але в той же час радикальна і відносно швидка зміна соціальної природи або соціального типу суспільства.

Виділено відмінні риси соціальної трансформації: спрямованість на зміну не окремих сторін, а сутнісних рис, що визначають соціальний тип суспільства; поступовий характер протікання; неминучість, тривалість і глибина, обумовлені випереджальним розпадом старих соціальних інститутів у порівнянні зі створенням нових; принципова залежність ходу й результатів процесу від діяльності і поводження не тільки керівних кіл, а й масових суспільних груп; слабка керованість і передбачуваність процесу, важлива роль стихійних чинників його розвитку. Сформульовано ключові завдання соціальної політики: раціоналізація витрат на соціальну сферу, що дозволяє досягти необхідного соціального ефекту; забезпечення економічного зростання як основи підвищення доходів держави, а отже -можливостей проведення більш ефективної соціальної політики.

На основі аналізу типів і функцій соціальної політики, аналізу співвідношення понять «соціальна держава», «соціально орієнтована економіка», «соціальна економіка», встановлено, що зміст поняття «соціальна держава» залишається до кінця невизначеним. Запропоновано під соціальною державою розуміти особливий тип високорозвинутої держави, в якій забезпечується високих рівень соціальної захищеності всіх громадян.

Визначено причини становлення соціальної держави (індустріалізація, що призвела до різкого зниження ролі традиційних інститутів із надання соціальної допомоги; розвиток інституту державної служби; демократизація суспільства; неспроможність ринкового механізму регулювати окремі сфери життєдіяльності людини; протистояння двох типів економічних систем; необхідність пошуку балансу інтересів всіх сторін), ознаки соціальної держави (обов'язки держави контролювати й регулювати соціальні процеси з метою забезпечення соціальної безпеки; підтримка оптимального балансу інтересів сторін; участь державних і приватних інститутів у системі соціального страхування; соціальна політика держави; доступність соціальної підтримки держави для всіх членів суспільства; відповідальність держави за рівень добробуту громадян; проголошення відповідальності кожного громадянина перед іншими громадянами, суспільством, людством в цілому; наявність інститутів громадянського суспільства).

Запропоновано перелік функцій соціальної держави: інституційно-правова функція (розвинута система державних інститутів; розгорнута система прав і свобод людини; розвиток громадянського суспільства; наявність державних і приватних структур соціального захисту та ін.); функція стабілізації (корегування соціальної нерівності в суспільстві; надання державою соціальних послуг; структурна політика; ефективна й взаємозалежна економічна й соціальна політика; соціальна безпека); гарантійно-розподільча функція (соціальний захист всіх членів суспільства незалежно від їх участі у виробництві матеріальних благ і послуг, від їх статі, віку і т.п.; забезпечення зайнятості; гарантування й забезпечення доступності певного рівня освіти й медичного обслуговування; соціальний захист найманих працівників); інформаційно-розвиваюча функція (розвиток інформаційного сектора економіки, заохочення й стимулювання безперервного навчання й підвищення кваліфікації, інвестування в людину і т.д.).

На основі аналізу групувань і змісту основних моделей соціальної держави (І - шведської, англійської, німецької й континентальної моделі, резидуальної моделі США; ІІ - ліберальної (США, Канада, Австралія, Великобританія), консервативної (Австрія, Німеччина, Італія, Франція), соціал-демократичної (Швеція, Норвегія, Фінляндія, Данія, Нідерланди, Швейцарія); ІІІ - англосаксонської, скандинавської, континентально-європейської); характеристик державних соціальних програм у різних країнах (страхування від нещасних випадків на виробництві; допомога з причини хвороби; пенсійне забезпечення; страхування з безробіття; сімейна допомога; медичне страхування тощо) висунуто гіпотезу щодо зближення й внутрішньої диверсифікованості соціальних моделей і державних соціальних програм у різних країнах.

В результаті аналізу існуючих підходів до вирішення соціальних питань (з точки зору відносин людини, суспільства й держави; з точки зору суспільних цінностей) виділено такі моделі соціальної держави: англійська (Англія, Ірландія, Уельс, Шотландія, Нова Зеландія тощо); американська (США, Канада, Австралія); романська (Франція, Італія, Іспанія, Греція, Португалія); німецька (Німеччина, Австрія, Бельгія, Швейцарія, Нідерланди, Люксембург); скандинавська модель (Данія, Швеція, Норвегія, Фінляндія). Обґрунтовано, що виділені моделі, досягнуті результати й перспективи розвитку необхідно досліджувати за наступними напрямками: в контексті їх природності для сучасних умов; щодо цільової спрямованості; щодо повноти реалізації запропонованих функцій соціальної держави; в контексті змісту запропонованих функцій соціальної держави.

Доведено, що в сучасних умовах основними завданнями соціальної держави у відповідності до конкретно-історичних умов соціальної політики є не досягнення загальної економічної рівності, а загальне забезпечення соціальних гарантій.

У другому розділі «Методологічні засади формування соціальної політики» ідентифіковано зміст загальної соціальної політики в контексті потреб ранньої постіндустріальної економіки; охарактеризовано принципи загальної соціальної політики; досліджено основні моделі соціальної політики держав.

На основі дослідження змісту загальної соціальної політики в контексті потреб ранньої постіндустріальної економіки зроблено висновок, що підвищений інтерес до соціальної держави визначається не лише безперервним зростанням її ролі у суспільному розвитку і становленні постіндустріального суспільства, а й тим, що національне багатство у сучасних умовах визначається не стільки величиною природних ресурсів, скільки здатністю держави сформувати економічний устрій, який забезпечить розкриття, розвиток і ефективне використання здібностей людини, а також своєчасне виявлення і ефективне вирішення проблем, що виникають в процесі життєдіяльності людини в різних сферах.

Обґрунтовано, що призначення соціальної політики в умовах соціальної економіки полягає у створенні найбільш сприятливих умов для самоактуалізації суспільства, всебічного розвитку кожного члена суспільства. Таким чином, соціальна політика стосується розділу доходів, товарів і послуг, тобто всього комплексу матеріальних і соціальних умов, без яких неможлива життєдіяльність людини. Зроблено висновок, що соціальна політика має забезпечувати досягнення відповідного конкретно-історичним умовам рівня соціальної справедливості із застосуванням різних методів і систем показників для оцінки її результатів.

Надано визначення соціальної політики в умовах соціальної економіки як системи заходів із забезпечення взаємної відповідальності держави, суспільства і людини з метою створення необхідних умов для самоактуалізації суспільства з урахуванням оптимізації (для конкретно-історичних умов) економічної ефективності і соціальної справедливості у всіх сферах життєдіяльності людини.

Обґрунтовано, що соціальна політика має виконувати такі основні функції: регулюючу (управління процесами соціальної диференціації, недопущення проявів дисбалансу інтересів у формі гострих соціальних конфліктів); адаптивну (надання безпосередньої допомоги тим, хто не може самостійно забезпечити власне існування; захист доходів від інфляції; регулювання зайнятості); розвиваючу (створення умов для вдосконалення особистості через реалізацію оздоровчих, освітніх програм, що відповідають зростаючим вимогам до якісних характеристик людини). Наголошено, що у зв'язку із суттєвим скороченням матеріальної бази (у т.ч. фінансових ресурсів) в умовах перехідного періоду (що ускладнює реалізацію зазначених функцій у повному обсязі), першочергового значення набуває подолання негативних соціальних і економічних наслідків трансформаційних процесів, перш за все, через соціальну допомогу соціально незахищеним вестам населення.

В результаті проведеного аналізу запропоновано основні принципи соціальної політики, на основі яких має формуватись як соціальна політика в цілому, так і її напрями: конкретність (адекватність стану суспільства, економіки); гласність і прозорість; цілеспрямованість; гуманізм; багатосуб'єктність соціального захисту; багаторівневість і розмежування компетенції й взаємодії всіх рівнів влади; партнерство; субсидиарність; самостійність (наявність власних джерел доходу і права розпоряджатись ними у кожного партнера і на кожному рівні); солідарність поколінь; нейтральність (відсутність відмінностей за певними ознаками); збалансованість (надходжень і витрат); соціальна справедливість; економічна і соціальна активність суб'єктів і об'єктів соціальної політики; соціальна і особиста відповідальність; самоактуалізація (суспільства, людини); соціальні гарантії (їх оптимізація); безпека (з урахуванням мінімізації соціальних ризиків); диференційована універсальність.

Надано комплекс визначень щодо соціальної політики: соціальна небезпека - будь-які небажані зміни стану об'єкту (під впливом позитивних і/або негативних чинників), які можуть призвести до зміни траєкторії стійкого соціального розвитку; стійкий розвиток суспільства - функціонування суспільства, що забезпечує можливість його якісних змін в заданому напрямі при збереженні суспільства як системи в осяжному періоді часу; індивідуальна безпека - захищеність основних життєво необхідних умов для існування людини (життя, здоров'я, майна і т.п.); безпека соціуму - захищеність основних життєво необхідних умов для відтворення людини як суспільної істоти (життя, здоров'я інших людей, в т.ч. дітей і близьких); соціальна безпека - збалансована система національних інтересів (людини, держави, суспільства) із забезпечення умов для стійкого розвитку суспільства; соціальний ризик - ймовірна подія в житті людини, яка визнається суспільством, настання якої може привести до зміни умов її життєдіяльності.

Доведено, що в процесі суспільного розвитку змінюється не лише цільова спрямованість соціальної політики (а отже, і її складових), але і результат. Впровадження запропонованих принципів соціальної політики має забезпечити одержання наступних результатів: допомога надається лише тим, хто її потребує; соціальний захист поширюється на всіх людей без винятку; соціальні програми сприяють здійсненню необхідних змін в економіці; адресне надання пільг (як господарюючим суб'єктам, так і людині).

В результаті аналізу моделей соціальної політики держав (повністю лібералізованої ринкової економіки; планово-розподільчої системи господарювання; змішаного господарювання; змішаного господарювання на основі ринкової економіки), ознак моделей соціальної політики (місце соціальної політики в структурі національних пріоритетів; розподіл соціальних функцій суспільства між основними учасниками; масштаб державного сектора в економіці; пріоритети соціальної політики) встановлено, що при зміні моделей соціально-економічного розвитку кардинальним чином змінюється зміст соціальної політики.

У третьому розділі «Аналіз здійснення соціальної політики в Україні» оцінено умови й етапи реалізації соціальної політики; досліджено організаційно-економічний механізм забезпечення охорони здоров'я населення України; проаналізовано механізм формування та використання трудоресурсного потенціалу України.

В результаті аналізу умов і етапів реалізації соціальної політики зроблено висновок, що важливо сформувати таку систему соціальної політики, яка б ліквідувала значний розрив у доходах в державному й приватному секторі економіки. Визначено положення, які доцільно включати, по-перше, до складу генеральних угод (забезпечення залежності мінімального розміру оплати праці й прожиткового мінімуму, розрахованого з урахуванням гарантованого мінімуму необхідних умов самоактуалізації; підвищення рівня заробітної плати працівників бюджетної сфери й співвідношення його із рівнем середньої заробітної плати в промисловості; умови міжгалузевого регулювання заробітної плати для забезпечення оптимальної міжгалузевої диференціації; механізм індексації заробітної плати; забезпечення оптимальної диференціації заробітної плати керівників різних рівнів і найманих працівників; механізм відповідальності господарюючих суб'єктів за порушення умов праці й виплати заробітної плати); по-друге, до складу галузевих угод: (мінімальні ставки оплати праці з урахуванням економічних можливостей підприємств галузі і їх відповідності рівню прожиткового мінімуму, обчисленому з урахуванням гарантованого мінімуму умов самоактуалізації; диференціація тарифних ставок і окладів працівникам за основними професійно-посадовими групами; мінімальна частка фонду оплати праці у валовому прибутку підприємства; мінімальна частка тарифної частини заробітної плати в загальному її розмірі; пільги з урахуванням галузевої специфіки; забезпечення умов безпеки і охорони-праці; нормування праці). Обґрунтовано, що викладені положення необхідно закріпити законодавчо, при забезпеченні нейтрального характеру системи соціальних гарантій і пільг (діюча система не відповідає зазначеній вимозі, оскілки відтворює нерівність у доходах активного населення).

На основі аналізу практики соціального страхування в розвинутих країнах сформульовано основні напрямки вдосконалення системи соціального страхування в Україні: досягнення соціальної згоди в суспільстві й гармонізація відносин між суб'єктами на основі соціальної справедливості; органічне поєднання систем соціального страхування й соціальної допомоги. Запропоновано впровадження системи додаткового добровільного соціального страхування, яка ґрунтується безпосередньо на активній позиції людини. Для цього в системі установ державного соціального захисту необхідно виділити структурний підрозділ, що буде обслуговувати функціонування даного фонду добровільного страхування, або створити недержавну установу, що входитиме до складу недержавної системи соціального захисту.

Визначено функції пропонованого підрозділу (установи): формування банку соціальних потреб; формування банку соціальних послуг; оцінка соціальних послуг за спеціальною методикою; ведення обліку соціальних послуг; контроль якості соціальних послуг, що надаються; удосконалення методики оцінки соціальних послуг.

Реалізація запропонованого підходу дозволить значно розширити можливості діючих органів соціального захисту в умовах недостатності їх матеріально-технічної бази й фінансування галузі.

Аналіз забезпечення охорони здоров'я як основної мети соціального розвитку держави (здоров'я громадян значною мірою впливає на економічний, соціальний і культурний розвиток країни, демографічну ситуацію, стан національної безпеки) свідчить про суттєву нестачу коштів на здійснення первинної профілактики хвороб, у зв'язку з чим стан здоров'я населення України залишається незадовільним, про що свідчать результати аналізу демографічних показників (показники загальної смертності населення держави вдвічі перевищують показники країн Європейського Союзу, а показники смертності населення у працездатному віці - у 2-4 рази).

На основі проведеного аналізу визначено засади структурної реорганізації медичної допомоги в Україні: створення єдиного медичного простору; структурна реорганізація системи медичного обслуговування; удосконалення порядку надання платних послуг у сфері охорони здоров'я; реорганізація первинної ланки системи охорони здоров'я; реорганізація вторинної ланки медичної допомоги; функціональна диференціація ліжкового фонду відповідно до інтенсивності лікування та догляду; концентрація інтенсивної допомоги вторинного рівня на субрегіональному рівні; концентрація вузькоспеціалізованої високотехнологічної допомоги на регіональному або державному рівні. Обґрунтовано необхідність внесення змін до законодавства про охорону здоров'я, в Бюджетний кодекс України, до Законів України «Про місцеве самоврядування», «Про місцеві державні адміністрації» у частині, що стосуються фінансових повноважень у сфері охорони здоров'я; необхідність розробки нових законів, які б створювали правове поле майбутніх змін, що планується здійснити в системі охорони здоров'я.

В результаті аналізу формування та використання трудоресурсного потенціалу України зроблено висновок, що пріоритетного значення набуває проблема створення ефективної системи регулювання. Визначено недоліки сучасного механізму регулювання зайнятості (дезінтегрованість побудови; розбалансованість функціонування системи управління; відсутність зв'язку в роботі державного і приватного сектору; недостатня структурованість об'єктів впливу; відсутність комплексного охоплення основних сторін і стадій процесу відтворення людського капіталу), в результаті чого рівень безробіття в Україні у першому півріччі 2009р. становив 9,1%.

Обґрунтовано необхідність підвищення якості професійної підготовки, що потребує здійснення комплексу заходів на державному рівні: залучення роботодавців до участі у підготовці кадрів, розробки та запровадження механізмів їх стимулювання; удосконалення змісту навчання шляхом залучення роботодавців до розробки державних стандартів вищої та професійно-технічної освіти; забезпечення економічних і соціальних гарантій діяльності педагогічних працівників; створення належних умов для підготовки кваліфікованих робітників та фахівців відповідно до вимог сучасного виробництва; запровадження незалежної оцінки якості знань випускників професійних навчальних закладів. При цьому підвищення ефективності використання інноваційних важелів розвитку трудоресурсного потенціалу має забезпечуватись за рахунок: удосконалення якісних характеристик трудоресурсного потенціалу, зокрема покращення стану здоров'я населення, підвищення рівня освіти та кваліфікації, спрямованих на покращення якості робочої сили; підвищення рівня зайнятості шляхом посилення мотивації населення до економічної активності та створення сприятливих умов для реалізації останньої.

Приоритетним напрямом політики у сфері розвитку трудоресурсного потенціалу має стати стимулювання економічної активності як однієї із основних форм участі людини у суспільному житті, що забезпечує не лише економічне зростання та матеріальний добробут країни, але й широкі можливості щодо соціалізації та задоволення духовних потреб окремих індивідів. При цьому участь у соціальному страхуванні як гарантія соціальної захищеності має стати ефективним стимулом до продуктивної зайнятості.

Розроблено заходи державного регулювання зайнятості з метою активізації структурних зрушень в економіці, які передбачають застосування сукупності заходів впливу на розподіл та мобільність робочої сили, масштаби зайнятості та безробіття на національному, галузевому і регіональному рівнях (стимулювання створення нових конкурентоспроможних робочих місць шляхом застосування фіскальних та монетарних методів; поступова легалізація тіньового сектору економіки шляхом проведення комплексної податкової реформи; регулювання процесів вивільнення працівників та забезпечення умов для збереження висококваліфікованого кадрового потенціалу конкурентоспроможних підприємств пріоритетних видів економічної діяльності; сприяння розвитку малого а середнього бізнесу шляхом адаптації існуючої нормативно-правової бази до нових умов господарювання; посилення впливу на ринок праці таких заходів попередження зростання безробіття, як профорієнтація і перепідготовка, покращення якісних характеристик робочої сили, зростання трудової мобільності на ринку праці).

Визначено основні напрямки мінімізації ризиків на ринку праці України, пов'язані з удосконаленням інституційного середовища (покращення якості пропонованих вакансій за рахунок забезпечення повноти, достовірності та доступності інформації про робочі місця та вимоги роботодавця; розробка механізмів стимулювання роботодавців до надання інформації щодо робочих місць; створення умов для розширення обсягів громадських робіт; забезпечення ефективної діяльності Державного департаменту нагляду за дотриманням законодавства про працю Міністерства праці та соціальної політики в частині здійснення контролю за дотриманням роботодавцями визначених законодавством і колективними угодами гарантій у сфері зайнятості та оплати праці; посилення контролю за дотриманням трудового законодавства з боку роботодавців в частині забезпечення соціальних гарантій вивільненим внаслідок скорочення штату працівникам, за умовами застосування режимів неповної зайнятості; стимулювання підвищення рівнів економічної активності населення на регіональному рівні, розробка регіональних програм зайнятості, що враховують специфіку регіонального розвитку та можливості забезпечення працевлаштування населення регіонів).

Запропоновано заходи щодо підвищення ефективності діяльності державної служби зайнятості (приведення у відповідність до міжнародних стандартів процедур визначення зайнятого та безробітного населення; реалізація комплексу заходів із підвищення рівня довіри незайнятого населення та роботодавців до державної служби зайнятості; активізація роботи з населенням з просвітницькими цілями; налагодження обліку прихованого та рецидивного безробіття; продовження роботи з укладання дво- та багатосторонніх угод щодо регулювання транскордонної трудової міграції тощо).

Обґрунтовано, що державна служба зайнятості має здійснювати координуючі функції при формуванні державного замовлення на освітні послуги професійно-технічних та вищих навчальних закладів та на створення нових робочих місць.

У четвертому розділі «Розробка ефективного інструментарію розвитку соціальної політики» надано змістовну характеристику корпоративної соціальної політики; досліджено основні напрями вдосконалення механізму регулювання пріоритетних галузей соціальної сфери; розроблено ефективний механізм соціальної орієнтації національної економіки.

Оскільки стан вітчизняної економіки не дозволяє державі забезпечити гідний рівень соціального захисту всьому населенню, зростає роль суб'єктів господарювання у вирішенні даної проблеми. Визначено, що потенціал вітчизняного бізнесу є достатньо високим, щоб здійснювати потужний вплив на рівень соціальної політики загалом і визначення напрямів соціально-економічного розвитку країни зокрема. Інтеграція підприємств до числа суб'єктів соціальної політики є важливою передумовою становлення і розвитку соціально орієнтованої економіки.