20

Размещено на http://www.allbest.ru/

миколаївський державний аграрний університет

УДК 330.341.1:338.432(477)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

Управління інноваційним розвитком аграрного сектора економіки України

08.00.03 - економіка та управління національним господарством

Миколаїв - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Миколаївському державному аграрному університеті Міністерства аграрної політики України.

Науковий консультант - доктор економічних наук, професор Гудзинський Олексій Дмитрович, Національного університету біоресурсів і природокористування України, професор кафедри менеджменту ім. Й.С.Завадського.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор, академік НААН України Кропивко Михайло Федорович, Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки» НААН України, завідувач відділу проблем галузевого і територіального управління;

доктор економічних наук, доцент Школьний Олександр Олексійович, Уманський національний університет садівництва, завідувач кафедри менеджменту зовнішньоекономічної діяльності;

доктор економічних наук, професор Яценко Володимир Микитович, Черкаський державний технологічний університет, проректор з науково-педагогічної роботи та соціально-економічного розвитку.

Захист відбудеться «25» червня 2010 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 38.806.01 у Миколаївському державному аграрному університеті Міністерства аграрної політики України за адресою: 54010, м. Миколаїв, вул. Паризької комуни, 9, конференц-зала.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Миколаївського державного аграрного університету за адресою: 54010, м. Миколаїв, вул. Карпенка, 73.

Автореферат розісланий «21» травня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.Ф.Клочан

понятійний інноваційний аграрний попит

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Сучасні тенденції суспільних перетворень не обмежуються певними соціальними, економічними або техніко-технологічними процесами, а полягають в їх надзвичайно складному поєднанні, що вимагає узгодження часто різнорідних суспільних вимог і потреб шляхом якісної переорієнтації пріоритетів управління на інноваційний розвиток. Аграрний сектор економіки України як складна відкрита система розвивається відповідно до загальних закономірностей розвитку, скорегованих на наслідки дії флуктуаційних параметрів зовнішнього і внутрішнього характеру.

Джерелами флуктуацій, по-перше, є процеси глобалізації, які вносять значні корективи в суспільне життя, включаючи економіку, соціальну сферу, культуру, національну безпеку, міжнародні відносини тощо. Нездатність первинних ланок та галузей в цілому функціонувати в глобальній економіці загрожує їх подальшому існуванню, а відповідно, спонукає до підсилення власних конкурентних позицій через інтеграцію з науково-інноваційними системами. По-друге, у відповідь на глобальні виклики вимоги національної безпеки країни щодо збереження її суверенітету, незалежності, добробуту всієї нації та відновлення екології потребують оновлення суспільного устрою та відносин через процеси модернізації. По-третє, витиснення стадії розвитку суспільства, яка базувалася на фізичній праці та характеризувалася боротьбою за матеріальні блага, пануванням товарних відносин, суспільним станом, в якому головна роль відводиться людині, її духовному вдосконаленню та творчій реалізації, зумовлює необхідність інноваційного розвитку та його соціально-екологічну спрямованість.

Дослідження феномену інновацій як фактора суспільного розвитку започатковані в працях класиків економічної теорії М. Кондрат'єва, А. Маршала, М. Туган-Барановського, Й. Шумпетера та продовжені Х. Барнетом, С. Глазьєвим, Д. Беллом, В. Іноземцевим, Л. Ласло, Б. Лундвалом, Ф. Махлупом, Р. Нельсоном, Е. Роджерсом, Б. Санто, О. Сухарєвим, К. Фріманом, Ю. Яковцем та ін.

Інноваційний тип розвитку аграрного сектора економіки України відповідно до принципу безперервності узгоджується з його попередніми станами та накопиченим потенціалом національної економіки. Негативні тенденції у функціонуванні вітчизняного аграрного сектора економіки обумовлені сукупністю суб'єктивно-об'єктивних чинників - втрата державою конкурентних позицій на світових ринках, низький рівень її конкурентоспроможності, економічної свободи й інноваційної ефективності, неадекватна вітчизняним цінностям, традиціям і потенційним можливостям система реформування, які підсилюються консумерізмом українського суспільства щодо використання природних ресурсів в процесі господарської діяльності.

Зважаючи на вищевказане та сільськогосподарську спеціалізацію України, постає актуальна проблема нівелювання загроз руйнації й деградації аграрного сектора економіки та використання потенційних можливостей його інноваційного розвитку, вирішення якої лежить в площині формування резонансної зазначеним умовам системи управління через зміну парадигми суспільного мислення і позиціювання аграрного сектора як «точки динамічного зростання» економіки України.

У сучасних дослідженнях вітчизняних та закордонних вчених питання управління інноваційним розвитком соціально-економічних систем на різних ієрархічних рівнях розглядаються з двох позицій, пов'язаних із підходами до визначення категорії «інновація»: динамічний підхід превалює в працях Ф. Бездудного, Л. Водачек, С. Володіна, О. Дація, О. Крисального, О. Пригожина, Б. Санто, Ш. Тацуно, Б. Твіса, Ю. Яковця; статичний - М. Йохни, Е. Уткіна, Р. Фатхутдинова. Крім того, розроблення проблематики управління інноваційним розвитком підприємств, регіонів, національної економіки здійснюється за тематичними напрямами, пов'язаними із: трансфером інновацій (Е. Роджерс, Дж. Сакс, Т. Хагет, Т. Хегерстранд); інноваційною сприйнятливістю (Ю. Аніскін, Е. Роджерс, К. Янковський); інноваційними кластерами (У. Бутмала, Д. Грушевський, М. Кропивко, К. Лінде, Д. Одретча, М. Портер, С. Пшихачев, П. Саблук, В. Фельдман); людським капіталом (О. Бородіна, О. Гудзинський, С. Ілляшенко, В. Іноземцев).

Теоретико-методологічні аспекти інноваційного розвитку економіки України змістовно представлені в працях О. Гальчинського, В. Геєця, О. Гудзинського, Б. Данилишина, Л. Федулової, практичні ж проблеми інноваційного розвитку вітчизняного аграрного сектора економіки знайшли відображення в працях С. Володіна, О. Дація, О. Крисального, М. Кропивки, О. Школьного, В. Яценка.

Але при високому теоретико-методологічному та практичному рівнях розробки проблеми інноваційного розвитку вітчизняного аграрного сектора економіки здебільшого розв'язуються відокремлено і акцентуються на певних їх аспектах, що не забезпечує досягнення синергетичного ефекту, оскільки інноваційний розвиток - це процес, слабкість окремої ланки якого призводить до відсутності загальної ефективності. Тому виникає потреба в розробці загальної системної методології результативного управління інноваційним розвитком аграрного сектора економіки, яка забезпечить органічну взаємодію всіх його елементів та рух суспільства до гуманізованої форми існування, що й обумовило вибір теми дисертаційної роботи, визначило її логіко-структурну побудову, мету, предмет, об'єкт та завдання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до планів науково-дослідних робіт Миколаївського державного аграрного університету за темою «Інноваційний розвиток галузей АПК» (номер державної реєстрації 0107U006136); пов'язана з планами науково-дослідних робіт Міністерства аграрної політики України, зокрема за темою «Розроблення стратегії інноваційного розвитку аграрної освіти і науки на довгостроковий період» (номер державної реєстрації 0109U004483, особистий внесок автора полягає у розробці концептуальних засад інноваційного розвитку аграрної освіти та університетської науки України). Як складова Міжвідомчого координаційного плану наукових досліджень з екологічних та соціально-економічних проблем розвитку продуктивних сил України (2007-2010 рр.) за темою «Інноваційний менеджмент стратегічного розвитку підприємств АПК» дисертаційна робота містить результати досліджень управління інноваційними процесами на аграрних підприємствах та обґрунтування стратегій інноваційного розвитку суб'єктів аграрного сектора економіки на регіональному й мікрорівні.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є теоретико-методологічне обґрунтування наукових засад та розроблення практичних рекомендацій щодо управління інноваційним розвитком аграрного сектора України як передумови нарощування його конкурентних переваг в глобалізованому економічному просторі.

Комплексний підхід до реалізації поставленої мети обумовив необхідність вирішення таких завдань:

- систематизувати еволюцію поглядів на економічний розвиток соціально-економічних систем;

- уточнити понятійний апарат теорії інноваційного розвитку;

- створити систему принципів реалізації моделі інноваційного розвитку аграрного сектора економіки України;

- виявити особливості інноваційного розвитку аграрного сектора економіки;

- розробити методику інтегрованої оцінки результативності моделі інноваційного розвитку соціально-економічної системи аграрного спрямування на основі дослідження ієрархії цілей інноваційного розвитку;

- обґрунтувати концепцію управління інноваційним розвитком аграрного сектора економіки України, узагальнивши сучасні теорії економічного розвитку, теорії управління та систематизувавши вимоги і очікування суспільства від інноваційного розвитку;

- доповнити модель інноваційного процесу етапами відповідно до особливостей аграрного сектора економіки та вимог системного підходу до управління інноваційним розвитком;

- розробити методику визначення синергетичного ефекту в процесі управління моделлю інноваційного розвитку аграрного сектора економіки;

- обґрунтувати методику оцінки індивідуальної інноваційної сприйнятливості підприємств аграрного сектора економіки;

- систематизувати чинники та дослідити їх вплив на стримування інноваційного розвитку аграрного сектора економіки України;

- здійснити комплексну діагностику регіонів за основними соціально-економіч-ними показниками та довести залежність між рівнем розвитку регіону, його спеціалізацією та стратегіями інноваційного розвитку;

- обґрунтувати концептуальні положення стратегії інноваційного розвитку аграрної університетської освіти і науки України на основі аналізу світових тенденцій розвитку університетської освіти і науки, змін у вимогах ринку науково-освітніх послуг, потреб суспільства;

- обґрунтувати послідовність етапів формування попиту на інновації та заходів щодо його підвищення в аграрному секторі економіки;

- обґрунтувати науковий підхід до узгодженої взаємодії всіх учасників інноваційних територіально-виробничих кластерів та розробити матрицю їх взаємодії в межах кластеру;

- розробити рекомендації щодо вдосконалення системи інформаційно-консульта-ційного забезпечення інноваційного розвитку аграрного сектора економіки України;

- обґрунтувати сукупність заходів державного регулювання інноваційного розвитку аграрного сектора економіки України;

- розробити пропозиції щодо удосконалення законодавства України в частині стимулювання інноваційного розвитку аграрного сектора економіки;

- обґрунтувати застосування рентних механізмів стимулювання інноваційного розвитку суб'єктів аграрного сектора економіки.

Об'єктом дослідження є система управління інноваційним розвитком аграрного сектора економіки України.

Предметом дослідження є сукупність теоретико-методологічних та практичних засад управління інноваційним розвитком аграрного сектора економіки України для підвищення його конкурентоспроможності.

Методологія і методи дослідження. Методологія дисертаційного дослідження ґрунтується на системно-комплексному та синергетичному підходах, які розглядають інноваційний розвиток аграрного сектора економіки як систему взаємопов'язаних і взаємоузгоджених елементів соціально-економічного, організаційного, екологічного, біологічного, динамічного характеру, спрямованих на підвищення рівня гуманізації суспільства, а також на сукупності положень теорії розвитку, економічної теорій, теорії постіндустріального суспільства, інституційно-еволюційної теорії, теорії управління, теорії системології і сталого розвитку суспільства.

Для досягнення мети дисертаційного дослідження було використано загальнонаукові та спеціальні методи, зокрема: логіко-семантичний (для уточнення понятійного апарату моделі інноваційного розвитку); системного узагальнення (при аналізі практики управління інноваційним розвитком, формування інноваційних стратегії та політики в розвинутих країнах світу); аналізу і синтезу (для оцінки стану, динаміки і тенденцій розгортання інноваційних процесів в Україні та в аграрному секторі економіки); соціологічні методи (для вивчення специфіки інноваційного розвитку в аграрному секторі економіки України); метод групувань (для оцінки складу наукових кадрів, інноваційно активних підприємств тощо); метод кластерного аналізу (для виявлення стійких кластерів за визначеними групами показників); метод експертних оцінок (для оцінки індивідуальної інноваційної сприйнятливості аграрних підприємств); імітаційного моделювання (для розробки моделі інноваційного розвитку, моделі управління інноваційним розвитком, моделі інноваційного процесу в аграрному секторі економіки); ієрархічних систем (для побудови алгоритму формування попиту на інновації, розробки заходів щодо усунення асиметричності в інтересах учасників процесу інноваційного розвитку); абстрактно-логічний (для теоретичного узагальнення та формування висновків).

Інформаційною базою дослідження стали законодавчо-нормативні акти, які регламентують інноваційну діяльність в Україні, матеріали Державного комітету статистики України, інформаційно-аналітичні звіти Комітетів Верховної Ради України, міністерств та інших державних установ і відомств, офіційні матеріали Світового банку, Європейської комісії, міжнародних організацій, монографії і науково-аналітичні статті вітчизняних та зарубіжних вчених, Internet-ресурси, матеріали дискусій на наукових конференціях, дані соціологічних досліджень та інші аналітичні розробки автора.

Наукова новизна отриманих результатів. Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробці теоретичних, методологічних та практичних підходів до формування системи управління інноваційним розвитком аграрного сектора економіки України, спрямованої на підвищення його конкурентоспроможності.

Основними результатами дослідження, які характеризують новизну і виносяться на захист, є наступні:

вперше:

- розроблено концепцію управління інноваційним розвитком аграрного сектора економіки України, яка ґрунтується на положеннях сучасних теорій економічного розвитку, теорій управління, вимогах суспільства і забезпечує узгодження інтересів всіх учасників процесу інноваційного розвитку на мікро-, мезо-, макрорівнях, та обґрунтовано принципи реалізації її з урахуванням сутнісних ознак принципів й умов впровадження відповідно до цільової спрямованості аграрних трансформацій;

- обґрунтовано концептуальні положення стратегії інноваційного розвитку аграрної університетської освіти та науки України як системоутворюючих елементів інноваційного розвитку аграрного сектора економіки, які враховують світові тенденції в розвитку освіти і науки, зміни у вимогах ринку науково-освітніх послуг, потреби суспільства й гарантують збереження традицій і досягнень національної аграрної науково-освітньої діяльності;

- сформовано методологічний підхід до інтегрованої оцінки результативності моделі інноваційного розвитку соціально-економічної системи аграрного спрямування, що синтезує структурно-функціональні техніко-технологічний, економічний, соціальний, екологічний, біологічний, організаційний й динамічний ефекти, узгоджені з рівнями значимості в ієрархії цілей розвитку соціально-економічної системи;

- розроблено модель виникнення синергетичного ефекту як результату проявів якостей емерджентності в інноваційному розвитку аграрного сектора економіки і методику його кількісного визначення, узгоджену із положенням, що сума ефектів від впровадження кожного виду інновацій на мікро-, мезо- та макрорівнях менша їх одночасного впровадження на всіх рівнях;

- обґрунтовано методологію оцінки індивідуальної інноваційної сприйнятливості підприємств аграрного сектора економіки через визначення інтегрального показника, узгодженого із пріоритетними видами ефектів від реалізації моделі інноваційного розвитку;

- розроблено методологію узгодженої внутрішньої та міжкластерної взаємодії всіх учасників інноваційних територіально-виробничих кластерів за суспільно необхідними і експортоорієнтованими видами сільськогосподарської продукції, об'єднаних системним інтегратором, матрицею взаємодії учасників в інтегровано-розгалуженій інноваційно-функціональній інфраструктурі;

удосконалено:

- тлумачення змісту поняття «модель інноваційного розвитку» як категорії, іманентної соціально-економічним системам, що орієнтує на якісний напрям їх руху на принципах системності, комплексності та упереджувальної дії, і уточнено понятійний апарат інноваційного розвитку соціально-економічних систем, в основу якого покладено розроблену схему логічної взаємодії категорій в межах інноваційного циклу, що дозволяє обґрунтовувати їх сутність згідно з цільовою спрямованістю;

- модель інноваційного процесу в аграрному секторі економіки, в якому на основі системного підходу та врахування особливостей аграрного сектора економіки виділено етап післявпроваджувального супроводження інновацій, що розширює часовий лаг конкурентоспроможності й конкурентостійкості інновацій за рахунок їх еволюційних змін та наукові підходи до управління інноваційним розвитком аграрного сектора економіки України на основі формування інноваційних систем мікро-, мезо- та макрорівня і виділення груп стратегій диференційовано для кожного регіону та виду продукції;

- систему інформаційно-консультаційного забезпечення інноваційного розвитку аграрного сектора економіки України шляхом масового залучення до статистичного спостереження підприємств та здійснення трансферу інновацій в системі дорадчої діяльності України;

- алгоритм формування попиту на інновації в аграрному секторі економіки через визначення та узгодження цілей суб'єктів інноваційного процесу і суспільства, в тому числі за рахунок співвідношення між рівнями обізнаності про об'єкт споживачів і носіїв інновацій;

- заходи державного стимулювання інноваційного розвитку аграрного сектора економіки України розробленням та обґрунтуванням змін до законодавства України із диференціацією по групам державних пріоритетів;

- сукупність заходів державного регулювання моделі інноваційного розвитку аграрного сектора економіки України визначенням оптимальної для коригування руху моделі в заданому напрямі структури регулятора, елементами якого є система освіти, науки, оподаткування, механізми державної підтримки, інформаційно-консультаційна система, і зміною цільової спрямованості державного регулювання на трьохвимірну, що полягає в підвищенні рівня інноваційної свідомості та культури суспільства, формуванні попиту на інновації й інноваційну продукцію, підвищенні сприйнятливості галузей, регіонів, підприємств до інноваційних нововведень;

дістало подальшого розвитку:

- узагальнення теоретичних поглядів на статичний і динамічний розвиток, що поглибило розуміння закономірностей інноваційного типу розвитку та його взаємозв'язку із подальшою гуманізацією суспільства;

- систематизація детермінант стримування інноваційного розвитку аграрного сектора економіки України, в структурі яких виділено зовнішні та внутрішньосистемні чинники, а також визначено їх кількісний вплив на дестабілізацію інноваційних процесів в секторі;

- визначення особливостей інноваційного розвитку аграрного сектора економіки, узгоджених з основними ознаками та збалансованих із суспільними і приватними вигодами від інноваційного розвитку;

- обґрунтування мотиваційних стимулів здійснення інноваційної діяльності суб'єктами аграрного сектора економіки через узгодженість загальної результативності діяльності із природною, енергетичною та інтелектуальною рентами і підходи до оцінки розміру присвоєння інтелектуальної ренти суб'єктами інноваційного процесу.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сформульовані та обґрунтовані в дисертаційній роботі наукові розробки дають можливість підвищити результативність управління інноваційним розвитком аграрного сектора економіки України на мікро-, мезо- та макрорівнях в умовах висококонкурентного глобального зовнішнього середовища. Одержані в результаті дослідження наукові результати доведені до рівня рекомендацій, прийнятих до впровадження, зокрема:

- Міністерством аграрної політики України (довідка № 37-18-1-15/2389 від 18.02.10) - пропозиції щодо комплексного підходу до формування моделі інноваційного розвитку аграрного сектора економіки і стратегії інноваційного розвитку аграрної освіти і університетської науки та щодо кластерних механізмів підвищення інноваційної активності аграрних підприємств; рекомендації щодо залучення дорадчих служб до трансферу інновацій в аграрному секторі економіки через створення баз даних інновацій і організації взаємодії потенційних носіїв і споживачів інновацій;

- Міністерством економіки України (довідка № 2904-25/35 від 25.02.10) - пропозиції щодо формування концепції і стратегії інноваційного розвитку аграрного сектора економіки України; рекомендації щодо пріоритетного експортного розвитку галузей АПК, які орієнтуються на виробництво органічної продукції; методика оцінки результативності моделі інноваційного розвитку аграрного сектора економіки; методика визначення і пропозиції щодо оптимального співвідношення економічного та соціально-екологічного ефектів від реалізації проектів і програм інноваційного розвитку аграрного сектора економіки;

- Миколаївською обласною державною адміністрацією (довідка № 423/69-05-50/6-10 від 03.03.10) - пропозиції щодо реалізації механізмів трансферу інновацій в аграрному секторі економіки через систему дорадчих служб; заходи щодо розвитку венчурного фінансування інноваційної діяльності підприємств аграрного сектора економіки; методика оцінки індивідуальної інноваційної сприйнятливості аграрних підприємств; рекомендації щодо формування і реалізації стратегії інноваційного розвитку аграрного сектора економіки;

- Управлінням освіти і науки Миколаївської обласної державної адміністрації (довідка № 525-13 від 11.02.10) результати дисертаційного дослідження використані при розробці Регіональної Програми інноваційного розвитку Миколаївської області на період до 2020 року. Крім того, прийнято до використання як науково-методичну базу для формування регіональних програм інноваційного розвитку освіти і науки в університетах розроблені концептуальні засади інноваційного розвитку аграрної науково-освітньої системи;

- Миколаївським державним аграрним університетом (довідка № 505 від 10.03.10) - основні наукові результати використовуються в навчальному процесі при викладанні дисциплін та спецкурсів «Інтелектуальна власність», «Інноваційний менеджмент», «Інвестиційний менеджмент», «Вища освіта і Болонський процес» та ін.

Особистий внесок здобувача. Наукові результати дисертаційного дослідження, які виносяться на захист, є особистим надбанням автора. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використано лише ідеї та положення, які є результатом особистої роботи здобувача. Особистий внесок у спільно опублікованих наукових працях відзначено окремо в переліку наукових праць.

Апробація результатів дисертаційної роботи здійснювалася на Восьмих, Дев'ятих, Десятих та Одинадцятих річних зборах Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників (м. Київ, 20-21 червня 2006 р., 26-27 квітня 2007 р., 10-11 квітня 2008 р., 26-27 лютого 2009 р.); на міжнародних науково-практичних конференціях: «Ольвійський форум 2007: стратегії України в геополітичному просторі» (м. Ялта, 6-9 червня 2007 р.), «Україна - сільське господарство - СОТ: теорія і практика» (м. Миколаїв, 26-28 вересня 2007 р.), «Формування конкурентоспроможності підприємств АПК в умовах глобалізації» (м. Полтава, 13-14 листопада 2007 р.), «Наукове забезпечення інноваційного розвитку виробництва та переробки продукції АПК» (м. Львів, 29-30 листопада 2007 р.), «Проблеми розвитку АПК в контексті вступу України до СОТ» (м. Луганськ, 15-16 травня 2008 р.), «Економіка аграрних підприємств: проблеми теорії та практики» (м. Полтава, 24-25 вересня 2008 р.), «Аграрний форум - 2008» (м. Суми, 15-18 жовтня 2008 р.), «Актуальні проблеми розвитку обліку, аудиту, фінансів і менеджменту в агропромисловому виробництві України» (м. Харків, 6-7 листопада 2008 р.), «Проблеми удосконалення управління в сучасних умовах» (м. Кам'янець-Подільський, 13-14 листопада 2008 р.), «Продовольча безпека та економічні засади виробництва біопалива в Україні» (м. Київ, 9-10 квітня 2009 р.), «Ольвійський форум - 2009: стратегії України в геополітичному просторі» (м. Ялта, 11-14 червня 2009 р.), «Напрями забезпечення сталого розвитку аграрного сектора» (м. Біла Церква, 16-17 червня 2009 р.), «Фінансування і кредитування аграрного сектору: проблеми та перспективи» (м. Мелітополь, 7-9 вересня 2009 р.), «Ринкові трансформації та економічний механізм підвищення ефективності підприємств аграрного сектора» (м. Харків, 8-9 жовтня 2009 р.), «Край на научното развитие» (Болгарія, Софія, 17-25 січня 2010 р.), «Научно-инновационная деятельность в агропромышленном комплексе» (г. Минск, 20-21 мая 2010 г.); на всеукраїнських науково-практичних конференціях: «Проблеми ринку продукції АПК в умовах глобалізації» (м. Миколаїв, 24-25 травня 2007 р.), «Конкурентоспроможність продукції АПК України та вимоги СОТ» (м. Київ, 4-5 жовтня 2007 р.), «Розвиток інноваційної культури суспільства: проблеми та перспективи» (м. Сімферополь, 26 червня 2009 р.); на Перших, Других та Третіх річних зборах Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників південного регіону України (м. Миколаїв, 10-11 грудня 2007 р., 22-23 січня 2009 р., 4 лютого 2010 р.); на Причорноморських регіональних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу МДАУ (м. Миколаїв, 2006-2010 рр.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковані в одноосібній монографії (26 ум. друк. арк.), одному науково-методичному виданні (3 ум. друк. арк.), 43 наукових публікаціях (з яких 27 - статті у наукових фахових виданнях: 24 - одноосібні, 3 - у співавторстві). Загальний обсяг наукових публікацій становить 45,77 ум. друк. арк.

Структура і обсяг роботи. Дисертаційна робота складається із вступу, п'яти розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Повний обсяг роботи становить 512 сторінок, основний зміст викладено на 352 сторінках. Дисертація містить 61 таблицю на 71 сторінці, 75 рисунків на 32 сторінках та 21 додаток на 63 сторінках. Список використаних джерел налічує 367 найменувань на 37 сторінках.

Основний зміст дисертації

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади інноваційного розвитку аграрного сектора економіки» досліджено генезис теоретичних поглядів на розвиток та інноваційний розвиток соціально-економічних систем, сформовано категоріальний апарат інноваційного розвитку соціально-економічних систем, обґрунтовано сутність моделі інноваційного розвитку аграрного сектора економіки і концептуальні положення її формування, проаналізовано особливості інноваційного розвитку аграрного сектора економіки, обґрунтовано методологію дослідження інноваційного типу розвитку соціально-економічних систем аграрного спрямування.

Виходячи з обґрунтованих автором принципових наукових положень (цільова спрямованість - головний системоутворюючий критерій; цілісність як основа виділення підсистем та складових елементів; функціональна взаємодія складових елементів; орієнтація на досягнення мети згідно з цільовою спрямованістю системи; синергетичний ефект від взаємодії елементів системи), уточнено зміст категорії «соціально-економічна система», під якою розглядається цілісна сукупність взаємопов'язаних і взаємодіючих соціальних та економічних інститутів і відносин, зорієнтованих на створення синергетичного ефекту та збалансування єдності інтересів в процесі забезпечення динамічного розвитку суспільства через його інтелектуалізацію, вдосконалення соціально-трудових, владно-власних, економічних, суб'єктно-об'єктних, суб'єктно-суб'єктних та інших відносин в системі циклічного розвитку суспільства, регіонів, об'єктів матеріального і духовного виробництва, кругообороту капіталу.

Базовою основою розробки теорії і методології оцінки рівня соціально-економічного розвитку автором обрано поділ соціально-економічних систем відповідно до ієрархічних рівнів, що надало можливість об'єктивно оцінити стан розвитку останніх в діалектичній єдності суспільства, регіону та підприємств.

Розкриття сутності економічного розвитку здійснено в системі методологічних підходів через: процес накопичення і реалізації потенціалу економіки; цільову спрямованість та механізми її досягнення; зміну рівноваги в стрибкоподібному кругообігу; зміну організаційної будови капіталу; реалізацію системи вимог згідно з «принципом безперервності Візера»; ретроспективну зміну середовища та характеру взаємозв'язків; виконання економікою своїх функцій, узгоджених із законами розвитку природи, суспільства та економіки; суб'єктів ініціації; появу в об'єкта принципово нової якості в усіх складових системи згідно із сформованою цільовою спрямованістю розвитку.

Дослідження моделі інноваційного розвитку здійснено диференційовано як: головного якісного напряму розвитку соціально-економічної системи; головної загальної стратегії розвитку; головної функції і базової основи інноваційної діяльності соціально-економічної системи; методологічної основи побудови системи менеджменту та її підсистем; методологічної основи побудови системи освіти з метою зміцнення і розвитку інтелектуального потенціалу; базової концептуальної основи інтелектуалізації праці; методологічної основи обґрунтування критеріїв та показників інноваційності технологій, процесів, продукції, послуг. Виділення засобів і механізмів забезпечення розвитку соціально-економічної системи дало можливість сформувати цілісну методологію побудови системи управління інноваційним розвитком аграрного сектора економіки з орієнтацією на синергетичний ефект в контексті інтелектуалізації.

Аналітичне осмислення теоретико-методологічних підходів щодо розвитку соціально-економічних систем дало можливість стверджувати про виникнення необхідності і доцільності розгляду постіндустріального суспільства в розширеному варіанті, виділивши в його межах інноваційний підтип, який акумулює особливості інформаційного суспільства, суспільства знань і безпосередньо забезпечує якість процесу розвитку. Це дозволило чітко виокремити основні фактори, які характеризують відповідні типи соціально-економічного розвитку (доіндустріального, індустріального, постіндустріального, інформаційного, інтелектуального та ін.) та поєднати їх в інноваційному типі, використавши розроблену автором формулу залежності між типами суспільства та факторами, а саме: обсягом випуску, працею, капіталом, інформацією, інтелектуальним капіталом. Вказане лягло в основу виділення основних структурних елементів інноваційного типу розвитку: продукування наукових знань, освіта та підвищення кваліфікації, комерціалізація наукових знань та інновацій, трансфер інновацій, захист інтелектуальної власності, використання інновацій, управління і регулювання інноваційним розвитком економіки.

Реалізацію інноваційного типу розвитку аграрного сектора пропонується здійснювати через модель інноваційного розвитку. Для формування моделі та системи управління результативним її функціонуванням автором розроблено систему принципів з чітким визначенням цільової спрямованості та умов їх реалізації в аграрному секторі економіки, а також уточнено категоріальний апарат шляхом семантичної формалізації відповідно до виділених ознак інноваційного розвитку згідно з його функціональною цільовою спрямованістю.

В роботі обґрунтовано, що модель інноваційного розвитку аграрного сектора економіки (рис. 1) як потенційна можливість і системна конкурентна перевага повинна формуватися на методологічних підходах розробки загальної концепції розвитку соціально-економічних систем, принципах, обґрунтованих передумовах та створених умовах, сформованій єдиній системі макро- та мікроекономічного забезпечення реалізації цільової спрямованості моделі інноваційного розвитку, яка включає концепцію інноваційного розвитку, інноваційну політику, інноваційні стратегії, системи і структури управління інноваційного спрямування, механізми управління інноваційною діяльністю, мотиваційний механізм.

В сформованій методології побудови моделі інноваційного розвитку аграрного сектора економіки на принципах адаптивності і здатності забезпечувати синергетичний ефект в діяльності аграрних підприємств враховано умови дотримання збалансованості в складових потенціалу з орієнтацією на основоположний в цільовій спрямованості біологічний потенціал. Навколо біологічного повинні формуватися інші види потенціалів як умови реалізації потенційних можливостей сортів рослин, порід тварин. У забезпеченні синергетичного ефекту від організаційної взаємодії потенціалів підприємства вирішальна роль відведена автором організаційно-управлінському потенціалу.

В результаті дослідження теоретико-методологічних та практичних аспектів інноваційного розвитку аграрного сектора економіки виділено іманентні йому особливості, які враховано при розробленні пропозицій щодо вдосконалення системи управління інноваційним розвитком та його основними складовими: біологічний фактор як структуроутворюючий для моделі інноваційного розвитку аграрного сектора економіки; пріоритети в цільовій спрямованості моделі на раціональне використання природного потенціалу та підвищення якості сільськогосподарської продукції, її безпеки і збереження природних властивостей; збалансування державою суспільних і приватних вигід від здійснення інноваційної діяльності шляхом законодавчого закріплення розмірів виробництва продукції, споживання якої супроводжується ризиком для здоров'я людей; переважно державне фінансування науково-дослідних робіт в аграрному секторі економіки; інвестиційні проекти в аграрному секторі економіки є найбільш ризикованими й мають найбільший строк окупності (більше 10 років).

Згідно із розробленими теоретико-методологічними положеннями, оцінку результативності моделі інноваційного розвитку аграрного сектора економіки пропонується здійснювати за обґрунтованими автором критеріями, які характеризують рівні економічного зростання, конкурентоспроможності, розвитку людського капіталу, збереження та відтворення біологічних ресурсів, екологічної безпеки, очікування суспільства від реалізації моделі; сукупного соціально-економічного ефекту (техніко-технологічний, економічний, соціальний, екологічний, біологічний, організаційний, динамічний).

Встановлено, що кількісній оцінці виділених видів ефектів, зважаючи на сутність поняття «результативність», повинне передувати визначення ієрархії цілей соціально-економічної системи, яких планувалося досягти в процесі реалізації моделі інноваційного розвитку. На основі проведених теоретико-методологічних та практичних досліджень визначено, що кожна ціль має певну значимість для забезпечення загальної результативності моделі інноваційного розвитку, яка зменшується із збільшенням порядку цілі. Таким чином, враховуючи ієрархію цілей та коефіцієнти значимості для кожного порядку цілей, загальна результативність моделі інноваційного розвитку може бути визначена за формулою:

,(1)

де Р - загальна результативність моделі інноваційного розвитку аграрного сектора економіки; Е₁, Е₂, Е₃, Е₄, Е₅, Е₆, Е₇ - ефект від досягнення цілі відповідного порядку.

Наведена методика узгоджена із категоріями конкурентоздатності, конкурентоспроможності, конкурентостійкості соціально-економічної системи, між якими встановлено чіткі взаємозв'язки.

У другому розділі «Науково-методологічні основи управління інноваційним розвитком аграрного сектора економіки» обґрунтовано взаємозв'язок теорій економічного розвитку та теорій управління, методологію системного управління інноваційним розвитком аграрного сектора економіки, запропоновано систему механізмів ефективного функціонування моделі інноваційного розвитку аграрного сектора економіки.

В роботі в основу теоретико-методологічного обґрунтування управління інноваційним розвитком соціально-економічних систем і, зокрема, аграрного сектора економіки покладено як загальну теорію розвитку, так і її складові за напрямами дії згідно із положеннями теорії матерії, теорії руху, теорії систем, теорії процесів, що доповнено схемами методологічної взаємодії теорії управління інноваційним розвитком з теоріями економічного розвитку.

Дослідження еволюції підходів до побудови інноваційного процесу зумовили створення нової парадигми, основаній на системному рефлексивному управлінні інноваційним розвитком, яке враховує взаємодію учасників в коеволюційному процесі. Як головну передумову формування результативної системи управління інноваційним розвитком соціально-економічних систем автором закладено дотримання вимог методологічного спрямування (системності в інноваційному розвитку соціально-економічних систем та в трансформаційних процесах; інституційно-структурної трансформації економіки України; адаптивних механізмів управління організаційним розвитком; оцінки стратегічної конкурентоспроможності суб'єкта діяльності та ін.).

У ринковому середовищі найбільш динамічними є споживачі та їх потреби, які постійно видозмінюються. Це положення розглядається автором як основна рушійна сила конкуренції, яка є базовим орієнтиром для цільової спрямованості діяльності суб'єктів пропозиції. Переорієнтація суспільної думки та суб'єктів діяльності на споживача покладена автором в основу нового підходу до формування системи управління конкурентоздатністю, конкурентоспроможністю та конкурентостійкістю на макро-, мезо- та мікрорівнях. Тому, ґрунтуючись на положенні резонансного збудження системи, встановлено, що інноваційний ланцюг в цілому не може бути сильнішим своєї найслабшої ланки, на основі чого доповнено процес інноваційного розвитку аграрного сектора економіки етапом післявпроваджувального супроводження інновацій, що дає можливість розширити часовий лаг конкурентоспроможності та конкурентостійкості інновації за рахунок еволюційних змін або створення революційних інновацій на базі застарілих.

Управління інноваційним розвитком соціально-економічних систем автором пропонується здійснювати в комплексі владних, кваліфікаційних, мотиваційних, організаційних стимуляторів, в їх організаційній взаємодії та психологічній готовності до здійснення змін. Реалізація такого підходу можлива в умовах нового стилю управління системою знань в кругообігу «наука - освіта - виробництво», узгодженого з концепцією інтелектуалізації суспільства в раціонально збалансованому поєднанні компетентизації та інтелектуалізації.

Встановлено, що забезпеченню розв'язання екологічних, соціальних та економічних завдань, ефективному функціонуванню соціально-економічних систем в зовнішньому конкурентному середовищі сприятиме модель інноваційного розвитку, розробка якої здійснена автором відповідно до системоутворюючої цільової спрямованості на єдність інтересів по вертикалі і горизонталі, яка пронизує суспільство як цілісну систему, державу як відповідального суб'єкта за дотримання безпеки, регіони, соціальні групи, суб'єктів інноваційних ідей та їх матеріалізацій, бізнесові структури, суб'єктів попиту і пропозицій, суб'єктів ринкової інфраструктури, суб'єктів організаційної взаємодії, та використання методології системного управління інноваційним розвитком аграрного сектора економіки.

Формування механізмів адаптації організації до змін у зовнішньому середовищі на принципах упереджувальної дії пропонується здійснювати в системі «поведінка - система - стратегія» та з урахуванням особливостей аграрного сектора економіки через виділення блочно-модульних груп стратегій інноваційного розвитку, що дозволить поєднати на збалансованій основі організаційну культуру, організаційний клімат з управлінським профілем і стратегіями розвитку.

В роботі доведено, що в системі управління інноваційним розвитком аграрного сектора економіки головним критерієм є рівень життя сільського населення, а не максимізація економічного ефекту. Функціональні механізми повинні уступати розвитку інтелектуалізації та інноваційності через систему попиту на інновації та інноваційну сприйнятливість.

Процес формування системи управління охоплює розробку механізмів, які в результаті дослідження розділені автором, зважаючи на їх сутнісні відмінності, на механізми забезпечення інноваційного розвитку аграрного сектора та механізми реалізації моделі. В цілому, вважаємо, що з точки зору довгострокової дієвості механізми забезпечення є первинними і повинні спрямовуватися, по-перше, на створення інноваційно мислячого суспільства, по-друге, на формування попиту на інновації, який в результаті вмотивує суб'єктів пропозиції, по-третє, на підвищення інноваційної сприйнятливості всіх суб'єктів розвитку. Методично система виділених механізмів підкріплюється розробленими:

1) алгоритм формування попиту на інновації в аграрному секторі економіки, який сприятиме подоланню асиметрії інформації, підвищенню попиту на інновації, прискоренню темпів комерціалізації інновацій, інтеграції науково-освітніх установ, товаровиробників, державних установ, організацій кластерної взаємодії учасників інноваційного розвитку аграрного сектора економіки (рис. 2). З метою подолання асиметричності в інтересах потенційних учасників інноваційного розвитку аграрного сектора економіки, напрями і причини виникнення яких визначено в процесі дослідження в розрізі ієрархічних рівнів, і активізації попиту на інновації розроблено схему внутрішньо- та міжкластерної взаємодії учасників, об'єднаних науковим системним інтегратором, здійснено розподіл зон контролю між ними;

2) методикою оцінки інноваційної сприйнятливості за системою показників в розрізі груп: достатність фінансового забезпечення інноваційної діяльності, загальносистемна сприйнятливість, сприйнятливість техніко-технологічної системи, сприйнятливість колективу до здійснення змін, структурна сприйнятливість до трансформацій, інноваційна спроможність, інформаційна сприйнятливість, сприйнятливість природних ресурсів. З метою нормування показників в межах зазначених груп пропонується використати ступеневу функцію:

, (2)

де y_ij - нормований j-й показник і-го блока показників; ІСП_ij - розрахований j-й показник і-го блока показників; ІСП_ijn - базове значення j-го показника і-го блока показників.

Для визначення показника загальної індивідуальної інноваційної сприйнятливості аграрного підприємства розроблено формули:

, (3)

, (4)

де ІСП_заг - загальна індивідуальна інноваційна сприйнятливість аграрного підприємства; ІСП_i - часткова інноваційна сприйнятливість аграрного підприємства за і-м блоком показників; k_ij - коефіцієнт значимості j-го показника і-го блока показників (значення коефіцієнтів визначено автором в процесі дослідження і наведено в роботі); n - кількість показників в і-му блоці показників.

У третьому розділі «Результативність управління інноваційним розвитком аграрного сектора економіки України» систематизовано детермінанти та проаналізовано внутрішньосистемні чинники інноваційного розвитку аграрного сектора економіки України, оцінено вплив зовнішнього середовища на інноваційну активність аграрного сектора економіки України, обґрунтовано основні напрями вдосконалення системи управління інноваційним розвитком аграрного сектора економіки України.

В процесі дослідження аграрний сектор економіки України одночасно розглядався як самостійна складна відкрита система і складова підсистема національної економіки, яка впливає на нього через певні флуктуаційні зрушення. Економіка України характеризується недосконалістю більшості елементів, в результаті чого посідає 72 із 133 місць за Індексом глобальної конкурентоспроможності, 162 місце із 183 за Індексом економічної свободи. За глобальною інноваційністю Україна в 2008 р. посіла 64 місце із 110 можливих, що є результатом дії несприятливих для розвитку економіки умов в податковій політиці держави, політиці в галузі освіти, інноваційної інфраструктури, інтелектуальної власності та негативною віддачею витрат в інноваційну діяльність. Незначний рівень інноваційної активності аграрного сектора економіки зумовлений як загальними для економіки України причинами, так і внутрішньо притаманними аграрному сектору слабкими сторонами.

На основі результатів анкетування керівників 140 аграрних підприємств у 2008 р. встановлено (рис. 3), що відсутність інноваційної активності аграрних підприємств здебільшого полягає в несистемності державної інноваційної і аграрної політики (на 16%), недостатньому рівні венчурного (13%), кредитного (12%) та інших видів фінансування, пов'язаному із нерозвинутою інноваційною інфраструктурою, системою спеціалізованих фінансово-кредитних установ, а також із високим рівнем ризику інноваційної діяльності (11%).

Автор вважає, що елемент розбалансованості в українську аграрну політику вносять і відносини із ЄС. Радикальна реформа бюджетної, регіональної та аграрної політики ЄС не була закінчена вчасно, що призвело до невідповідності внеску країн у бюджет ЄС та їх впливу на прийняття рішень, а також відсутності врегулювання питань щодо аграрної сфери між ЄС і СОТ.

Як свідчать авторські дослідження, бар'єром для інноваційного розвитку аграрного сектора економіки є перекіс в розподілі державних інвестицій, необґрунтовані інвестиційні рішення всередині аграрного сектора, низька віддача інвестицій через нераціональність цільових напрямів використання інвестиційних потоків. З метою встановлення оптимального міжгалузевого розподілу державних інвестицій пропонується систематично здійснювати порівняння окупності витрат в різних галузях.

Для формування зведено-аналітичної інформації, здійснення моніторингу інноваційних процесів в аграрному секторі економіки автором розроблено і пропонується до впровадження форма статистичної звітності «Обстеження інноваційної діяльності сільськогосподарського підприємства».

Встановлено, що із внутрішньосистемних факторів інноваційний розвиток аграрного сектора економіки на 26% стримується незадовільним фінансовим станом підприємств, на 25% - низькою якістю науково-дослідних робіт і низьким рівнем інтеграції науки з виробництвом.

На основі проведених досліджень автор дійшов висновку, що сільськогосподарські підприємства останніми роками інноваційно активізуються, починає змінюватися парадигма їх мислення, в результаті чого 17,5% досліджуваних підприємств витрачали на вдосконалення виробництва у 2008 р. більше 30% чистого прибутку. Більш активними є великі за розмірами господарські товариства та приватно-орендні підприємства.

Інновації в основному впроваджуються в прибуткові рослинницькі галузі: 46,3% опитаних у 2008 р. респондентів застосовують нові сорти і гібриди сільськогосподарських культур, 20,9% - нові сільськогосподарські машини та механізми, 13,8% - нові системи обробітку ґрунту. Незначний рівень (5,2%) використання науково-обґрунтованих сівозмін.

У тваринництві 52,2% досліджуваних підприємств застосовували нові породи сільськогосподарських тварин, інші ж види інновацій, зокрема високоефективні корми, нові механізми та засоби захисту рослин знаходяться майже на одному рівні (близько 16%). Зважаючи на нерозвиненість вітчизняних галузей тваринництва, на думку автора, найбільш вірогідним є входження суб'єктів господарювання з інноваційними розробками саме в галузь тваринництва з можливістю одночасної промислової переробки продукції, що дозволить в перспективі розв'язувати соціально-економічні та екологічні проблеми. Але при цьому вважаємо доцільним змінювати інноваційну політику і стратегію підприємства залежно від спеціалізації регіону, природно-кліматичних умов, можливостей кооперування тощо.

В процесі авторських емпіричних досліджень встановлено, що найслабкішою щодо можливості реалізації моделі інноваційного розвитку визнано організаційно-управлінську систему, яка не забезпечує належного інноваційного клімату та культури, не розвиває інтелектуальну складову організації. Із досліджених підприємств більшість, а саме 89,7%, оцінюючи види ефектів від реалізації моделі інноваційного розвитку за їх значимістю відповідно до цілей кожного суб'єкта господарювання, на перші позиції поставили економічний та техніко-технологічний ефекти, а 46,3% найнижче за значимістю оцінили організаційний та біологічний ефекти.