Формування конкурентних переваг легкої промисловості регіонів України

Размещено на http://www.allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

РАДА ПО ВИВЧЕННЮ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

Царенко Оксана Вячеславівна

УДК 338.45(477)

ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТНИХ ПЕРЕВАГ ЛЕГКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ

08.00.05 - розвиток продуктивних сил і регіональна економіка

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Київ - 2009Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Раді по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор, член-кореспондент УААН, заслужений діяч науки і техніки України Хвесик Михайло Артемович, Рада по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України, в.о. Голови, завідувач відділу економічних проблем водокористування та рекреації.

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Войнаренко Михайло Петрович, Хмельницький національний університет МОН України, проректор з науково-педагогічної роботи;

доктор економічних наук, старший науковий співробітник Микитенко Вікторія Володимирівна, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, головний науковий співробітник відділу стратегічного потенціалу та макроекономічного аналізу;

доктор економічних наук, професор Денисенко Микола Павлович Київський національний університет технологій та дизайну МОН України, професор кафедри економіки, обліку і аудиту.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Ради по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 60.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л. В. Левковська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Соціально-економічний розвиток України має постійно спрямовуватись за орієнтирами сучасного поступу передових країн світу. Проте за зростання рівня глобальної конкуренції та відсутності контролю над внутрішнім і зовнішнім ринками збуту національної продукції виникла нагальна необхідність формування та перепроектування в межах регіональних економічних систем конкурентних переваг, які стануть ключовим фактором успіху економічного зростання в країні. Аналіз щільності взаємозв'язків між елементами виробничо-економічних структур регіонів засвідчив наявність: а) розбалансованості функціонування галузей регіональних промислових комплексів (РПК); б) конкурентного потенціалу промислових регіонів, залучення і використання якого імовірне у разі нагромадження та трансформації конкурентних переваг наукоємних галузей, окремих підприємств та соціально спрямованої продукції. В цих умовах просторово-інфраструктурне поєднання декількох прилежних регіональних промислових комплексів в єдину інтегровану макроструктуру обумовило виокремлення в якості об'єкта локалізації зусиль саме легку промисловість. Слід зазначити, що досягнення легкою промисловістю органічності функціонування підтримує адаптацію регіональних економічних систем (РЕС) до загроз і ризиків за рахунок об'єднання сукупних промислових потенціалів та стратегічних можливостей соціально-орієнтованої галузі.

Наукову базу дослідження процесів формування конкурентних переваг становлять численні праці відомих вітчизняних та зарубіжних вчених у кількох напрямах. Так, у роботах Рікардо Д., Маршалла А., Кейнса Дж., Леонтьєва В., Шумпетера Й., Портера М., Макконела К., Самуельсона П. та ін. закладено новітні форми і методи ведення конкурентної боротьби, обґрунтовано закономірності ринкової організації промислового виробництва. Теоретико-концептуальні засади оцінювання конкурентних переваг продукції, підприємств, галузей, а також розроблення конкурентних стратегій на регіональних та міжнародних ринках відображено в наукових працях Ансоффа І., Базилюка Я. Б., Буркинського Б. В., Дударя А. П., Iспipяна Г. П. , Кваснюка Б . Є., Жаліла Я. А., Маpенича А. І., Оберемчука В . Ф., Скударя Г. М. та ін. Питання, пов'язані з розвитком промислових комплексів та регіональними проблемами, розглядаються у працях Алимoва О. М., Амоші  О. І. , Амітана В. Н., Бистрякова І. К., Булеєва І. П., Бутка М. П., Данилишина Б. М., Качали Т. М., Коваля Я. В., Куценко В. І., Лисецького А. С., Міщенка В. С., Микитенко В. В., Олійника Я. Б., Покропивного С. Ф., Степаненка А. В., Ступеня М. Г., Фащевського М . І., Хвесика М. А., Хлобистова Є. В., Чернюк Л. Г., Чумаченка М. Г. та ін. Проблеми розвитку легкої промисловості висвітлено в працях Войнаренка М. П., Гречан А. П., Денисенка М. П., Ігнатьєвої І. А., Полякова О. М., Чубукової О. Ю. та ін. вчених-економістів. Проте, незважаючи на значну кількість проведених досліджень, проблематика формування конкурентних переваг перебуває лише на початковому етапі. Так, існує нагальна потреба у: а) розробленні базової теорії формування конкурентних переваг регіональних економічних систем (РЕС); б) опрацюванні стратегій розвитку легкої промисловості РЕС країни; в) формуванні методологічних засад і методичних аспектів проектування регіональних промислових комплексів; г) конструюванні оптимальної структури РЕС для визначення національної моделі промислового зростання. Крім того, потребує розроблення, деталізації та адаптації до сучасних умов господарювання концепція афіліації стратегічного потенціалу регіональних промислових комплексів та їх регенерації (КАСПР_РПК). Ії реалізація дасть змогу сформувати гнучку форму організації промислового виробництва в регіонах з урахуванням специфіки розвитку легкої промисловості. Ці проблеми потребують визначення напрямів виходу із кризового стану, пріоритетів та етапів реалізації стратегій нарощення конкурентних переваг галузі і формування адекватних механізмів структурно-функціональної оптимізації регіональної політики через створення життєздатних інтегрованих міжрегіональних промислових комплексів (ІМПК).

Недостатній ступінь розроблення теоретико-методологічних підходів щодо формування й нарощення конкурентних переваг легкої промисловості в контексті соціально-економічного зростання регіонів країни свідчить про об'єктивну необхідність подальшого дослідження зазначеної наукової проблеми. Саме цим зумовлене обрання теми дисертаційної роботи та її актуальність. легкий промисловість конкурентний перевага

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою науково-дослідних робіт РВПС України НАН України, зокрема виконаних у межах комплексних НДР: «Економічний простір і динаміка розвитку продуктивних сил України» (№ держреєстрації 0106U005191), «Дослідження проблем модернізації національного господарства в контексті світових тенденцій сталого розвитку» (№ держреєстрації 0106U005193(39), 0106U005261(48)), «Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів та впровадження стратегії інновативно-інноваційного розвитку в Україні» (№ держреєстрації 0107U004762). Внесок дисертанта у межах зазначених НДР полягає в організації їх проведення, дослідженні теоретичних та розробленні оригінальних підходів до формування й нарощення конкурентних переваг легкої промисловості регіонів України.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розроблення теоретико-методологічних засад формування, оцінювання й прогнозування конкурентних переваг легкої промисловості, а також практичних рекомендацій їх інкорпорації у стратегічний потенціал промисловості регіонів за використання механізмів реалізації моделі структурно-функціональної оптимізації регіональної політики в державі. Для досягнення поставленої мети було передбачено постановку, формулювання та вирішення наступних завдань:

– систематизувати результати теоретичних досліджень формування конкурентних переваг легкої промисловості в межах регіональної економічної системи у якості ключового елементу інтегрованого міжрегіонального промислового комплексу;

– розробити базові положення теорії формування й нарощення конкурентних переваг легкої промисловості на основі оригінальної концепції афіліації стратегічного потенціалу регіональних промислових комплексів та їх регенерації;

– удосконалити теоретико-методичні підходи до формування механізму регіональної політики економічного зростання легкої промисловості та реалізації його дії;

– проаналізувати сучасний стан легкої промисловості, особливості її функціонування та специфічні ознаки, що зумовлять випереджаючий розвиток окремих її підгалузей та інтенсифікацію процесів промислового зростання в регіонах;

– розробити методику прогнозно-аналітичної оцінки рейтингу конкурентних переваг легкої промисловості регіонів, класифікувати багатофункціональні залежності головних і другорядних факторів впливу на їх формування й нарощення;

– обґрунтувати методичні підходи щодо провадження кількісної оцінки рівня конкуренції та конкурентних переваг на галузевому товарному ринку;

– розробити алгоритм добору стратегічних напрямів розвитку легкої промисловості в регіонах та методику обґрунтування пріоритетів її функціонування;

– визначити принципи регіональної інтеграції та комплексування виробництв різних галузей з легкою промисловістю, алгоритми провадження цих процесів;

– запропонувати науково-методичні підходи до мобілізації резервів промислового зростання та методи державного регулювання промисловості;

– розробити набір заходів щодо удосконалення ринкової інфраструктури і техніко-технологічного переозброєння легкої промисловості та інвестиційного забезпечення цих процесів;

– здійснити побудову адаптивної моделі промислового зростання з урахуванням імовірності нарощення конкурентних переваг легкої промисловості регіонів та визначити елементи і важелі впливу механізмів структурно-функціональної оптимізації на характер регіональної політики в державі за умов нестійкого економічного середовища.

Об'єктом дослідження є процеси формування конкурентних переваг легкої промисловості в Україні за умов незбалансованого розвитку регіональних економічних систем.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні, методичні та прикладні аспекти нарощення конкурентних переваг легкої промисловості регіонів України.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові прийоми досліджень і спеціальні методи, що ґрунтуються на сучасних наукових засадах управлінської, економічної і споріднених з ними наук. У роботі використано: історичний та логічний методи - для дослідження еволюції постановки проблеми нарощення конкурентних переваг легкої промисловості регіонів і наступності її вирішення; абстрактно-логічний - для узагальнення сутності конкурентних переваг галузі регіону й формування висновків; економіко-статистичний - для аналізу сучасного стану легкої промисловості України та її регіонів; методи аналізу і синтезу - для розроблення системи формування конкурентних переваг галузі регіонів; економіко-математичні методи - для обґрунтування необхідності розроблення і впровадження моделі нарощення конкурентних переваг легкої промисловості регіонів ; експериментальний - для обґрунтування концептуальних положень реалізації стратегії підвищення конкурентних переваг галузі регіонів; аналітичного моделювання - для розроблення методики оцінювання пріоритетів стратегічних напрямів нарощення конкурентних переваг галузі; синергетичний метод - для визначення ефективності діяльності у процесі розміщення інтегрованих регіональних систем, корпоративних структур та їх концентрації в межах окремих регіонів; системного підходу - для розгляду легкої промисловості як цілісної системи взаємодіючих елементів економічної системи; порівняльного аналізу - для зіставлення ефективних форм і механізмів регіональної політики економічного зростання легкої промисловості регіонів.

Інформаційною базою дослідження є матеріали Державного комітету статистики України, законодавчі й нормативні документи, офіційні результати обстежень галузей і виробництв, звіти підприємств і державних органів влади.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробленні теоретико-методологічних засад і методичних положень, практичних рекомендацій щодо нового вирішення проблеми формування конкурентних переваг легкої промисловості регіонів з метою забезпечення високого рівня функціонування регіональних промислових комплексів за умов ресурсних обмежень. Найсуттєвішими теоретичними і практичними результатами, які характеризують наукову новизну дослідження, є наступні:

уперше:

– сформульовано положення теорії формування й нарощення конкурентних переваг виробничо-економічних систем на мезорівні, що базуються на авторській концепції афіліації стратегічного потенціалу регіональних промислових комплексів та їх регенерації, яка передбачає вибір в якості об'єкта локалізації зусиль і генерування інноваційних зрушень легку промисловість у регіонах;

– розроблено концептуальну модель функціонування інтегрованого міжрегіонального промислового комплексу на інфраструктурно-управлінській та когнітивно-інформаційній основах, зміст якої складає механістична конструкція комбінації основних виробничих факторів; ефективні взаємозв'язки і взаємозалежності між регіональними промисловими комплексами, їхніми підсистемами та із зовнішнім середовищем; система адаптації до швидких трансформацій конкурентних переваг легкої промисловості в регіонах;

– розроблено етапи добору елементного складу загальноконкурентної стратегії розвитку інтегрованого міжрегіонального промислового комплексу з визначенням цільових функціоналів самостійного регіонального промислового комплексу, що дає можливість відновити макроекономічні виміри регіональних економічних систем за рахунок досягнення кількісних та якісних ознак функціонування легкої промисловості;

удосконалено:

– науково-методичні підходи до оцінювання рейтингу конкурентних переваг легкої промисловості регіонів, що базуються на врахуванні вагомості впливу ключових факторів у критеріальних показниках: ступінь забезпеченості сировиною і трудовими ресурсами, фізична та економічна доступність регіонів, прогресивність технологій, розвинутість невиробничої сфери, зв'язку і транспорту;

– систему оцінювання пріоритетів стратегії нарощення конкурентних переваг легкої промисловості регіонів за технологією багаторівневого моделювання AHP/ANP, суть якої полягає у визначенні кореляційно-регресійної залежності певного рівня ієрархії елементів від факторів конкурентних переваг, що уможливлює визначення стратегічних напрямів забезпечення найвищого їх рівня;

– зміст стратегії формування й нарощення конкурентних переваг легкої промисловості, що полягає у реалізації оригінальної моделі визначення впливу механізмів структурно-функціональної оптимізації на характер регіональної політики, яка базується на виборі значимого елементного регресора в матриці взаємодії між ключовими підсистемами інтегрованого міжрегіонального промислового комплексу, в яку інкорпоровано шестивимірні функціонали для коригування пріоритетів промислового зростання відповідно до регіонального економічного інтересу;

– методичні підходи до вибору засобів реалізації механізму регіональної політики економічного зростання легкої промисловості, що, на відміну від існуючих, враховують інституціональні та інноваційні регулятори трансформацій потенціалу легкої промисловості в межах регіонального промислового комплексу та класифікацію провідних елементів інфраструктури регіонального ринку;

– методику оцінювання рівня конкуренції та конкурентних переваг на галузевому товарному ринку, що, на відміну від традиційної, враховує репрезентативну базу даних, пріоритети розвитку легкої промисловості та можливості зміцнення конкурентних позицій регіональних промислових комплексів;

набули подальшого розвитку:

– методологічні принципи ідентифікації та формування конкурентних переваг легкої промисловості регіонів, відмінність яких від усталених полягає у: поєднанні структурного, поведінкового та функціонального підходів для класифікації типів конкуренції; використанні ринкового та ресурсного підходів при обґрунтуванні структури організаційно-економічного механізму регулювання розвитку легкої промисловості; визначенні засобів поширення й підтримки конкурентного середовища, інфраструктурних ринкових інституцій, інструментів регулювання обсягу грошової маси в обігу;

– зміст дефініційного визначення «конкурентні переваги галузі регіону», відмінність тлумачення якого полягає у врахуванні сукупності параметричних характеристик функціонування легкої промисловості, її підприємств та продукції, які визначаються під впливом зовнішніх чинників через здатність галузі до: високої ефективності на зовнішньому та регіональному ринках в певний період часу порівняно з конкурентами; обміну-перерозподілу ресурсів і резервів нарощення конкурентних переваг в межах інтегрованого міжрегіонального промислового комплексу;

– інструментарій реалізації цільової стратегії інноваційно-інвестиційного розвитку легкої промисловості в межах регіону, який порівняно з існуючими: враховує склад та специфічні функції оригінальних механізмів структурно-функціональної оптимізації регіональної політики; включає засоби дослідно-експериментальної перевірки їх адекватності реальним виробничо-господарським процесам; адаптивні моделі афіліації регіональних промислових комплексів у інтегрований міжрегіональний промисловий комплекс на єдиній стратегічній основі.

Практичне значення одержаних результатів. Загальним результатом дослідження є розроблення концептуальних засад та механізмів формування і нарощення конкурентних переваг легкої промисловості регіонів України. Результати досліджень використані: Комітетом Верховної Ради України з питань науки і освіти у процесі розроблення змін до нормативно-правової бази у сфері регулювання легкої промисловості регіонів країни (довідка № 04-22/17-708 від 18.05.2009 р.); Міністерством промислової політики України у процесі розроблення концепції Державної цільової програми розвитку легкої промисловості України до 2011 р. у частині розроблення прогнозних і програмних документів економічного та соціального розвитку галузі (довідка № 5/21/493-9 від 20.02.2009 р.); Міністерством аграрної політики України у процесі розроблення програм динамічного розвитку легкої промисловості із сільським господарством (довідка № 37-09-01/177 від 15.05.2009 р.); Українською асоціацією підприємств легкої промисловості «Укрлегпром» при визначенні антикризових заходів у регіонах (довідка № 621/78/09-04 від 06.04.2009 р.). Науково-методичні розробки автора та рекомендації щодо комплексної оцінки конкурентних переваг легкої промисловості та можливості розвитку її окремих підгалузей використані Запорізькою облдержадміністрацією при розробленні та реалізації «Середньострокової програми соціально-економічного розвитку Запорізької області на період до 2011 р.» (довідка № 01-35/1847 від 16.06.2009 р.). Окремі результати досліджень використано Донецькою облдержадміністрацією при формуванні «Стратегії економічного та соціального розвитку Донецької області до 2015 р.», проекту Угоди між Кабінетом Міністрів України та Донецькою обласною радою щодо регіонального розвитку Донецької області (довідка № 11/02-80/5 від 24.03.2009 р.). Результати досліджень використані в діяльності ЗАТ «Украгрохімхолдинг», у процесі розроблення і впровадження заходів щодо стимулювання технічного відновлення діючого виробництва, стратегії структурно-інноваційних перетворень на підприємстві (довідка № 29/-10/04-08 від 16.10.2008 р.).

Теоретичні розробки дисертації, методичні положення і пропозиції з проблем підвищення КП легкої промисловості регіонів країни використовуються в навчальному процесі Київського національного університету технологій та дизайну МОН України при викладанні наступних дисциплін: «Конкурентоспроможність організації», «Стратегія управління витратами», «Економічна безпека та конкурентоспроможність вітчизняних підприємств», «Стратегічний менеджмент» (довідка № 39-39/842 від 11.05.2009 р.). Результати дослідження викладено у лапідарному вигляді у навчальних посібниках ПВУЗ «Запорізький комерційний коледж».

Особистий внесок здобувача. Теоретичні обґрунтування, практичні рекомендації, висновки та пропозиції, які отримані у процесі проведення досліджень, розроблено здобувачем самостійно. З наукових праць, опублікованих у співавторстві у дисертації використано лише ті ідеї та положення, які є результатом особистих досліджень.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й результати дисертації доповідались і обговорювались на конференціях, форумах і семінарах, зокрема: «Формування управлінського потенціалу суспільного розвитку» (м. Запоріжжя, 2004 р.), «Економічні проблеми промислового розвитку в Україні» (м. Донецьк, 2005 р.), «Особливості соціально-економічного розвитку України та регіонів» (м. Запоріжжя, 2005 р., 2006 р.), «Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні» (м. Київ, 2006 р.), «Стратегія реформування системи державного управління на засадах демократичного реформування» (м. Київ, 2007 р.), «Соціально-економічна політика та розвиток регіонів в умовах переходу до постіндустріального суспільства» (м. Дніпропетровськ, 2007 р.), «Стратегія регіонального розвитку: формування та механізми реалізації» (м. Одеса, 2007 р.), «Стратегія розвитку України в глобальному середовищі» (м. Сімферополь, 2007 р.), «Управління сьогодні та завтра» (м. Хмельницький, 2008 р.), «Стратегія забезпечення сталого розвитку України» (м. Київ, 2008 р.), «Проблеми економіки й управління у промислових регіонах» (м. Запоріжжя, 2008 р.), «Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів та впровадження стратегії інновативно-інноваційного розвитку в Україні» (м. Київ, 2008 р.), «Збалансований місцевий розвиток: теоретичні та практичні аспекти» (м. Київ, 2008 р.), «Інвестиційна складова сталого розвитку регіону» (м. Харків, 2009 р.), «Розвиток продуктивних сил України: від В. І. Вернадського до сьогодення» (м. Київ, 2009 р.), «Фінансово-бюджетна політика в контексті соціально-економічного розвитку регіонів» (м. Дніпропетровськ, 2009 р.), «Удосконалення механізмів державного управління та місцевого самоврядування» (м. Київ, 2009 р.), «Державне регулювання економіки та підвищення ефективності функціонування суб'єктів господарювання» (м. Мінськ, 2009 р.), «Соціально-економічний розвиток України та її регіонів: проблеми науки та практики» (м. Харків, 2009 р.), «Проблеми і перспективи інноваційного розвитку економіки України» (м. Дніпропетровськ, 2009 р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 53 наукові праці (загальний обсяг 50,63 друк. арк., з яких особисто автору належить 48,68 друк. арк.), з них 1 одноосібна монографія, 32 наукові праці опубліковано в наукових фахових виданнях, 2 - у закордонних виданнях, 8 - у матеріалах науково-практичних конференцій.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації становить 357 стор. комп'ютерного тексту, що містить 64 таблиці, 50 рисунків. Список використаних джерел із 508 найменувань викладено на 45 стор., 21 додаток - на 74 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі «Теоретико-концептуальні підходи до вирішення проблем формування конкурентних переваг легкої промисловості в регіональних економічних системах» досліджено еволюцію та генезис теорії конкурентних переваг, узагальнено й систематизовано її понятійно-категоріальний апарат. Сформульовано базові положення теорії формування й нарощення конкурентних переваг (КП) легкої промисловості регіонів, розкрито сутність і зміст її вихідних категоріальних понять, зокрема афіліація, інтегрований міжрегіональний промисловий комплекс. Викладено технологію стратегічного управління процесами формування й нарощення КП регіонів України; запропоновано концепцію афіліації стратегічного потенціалу регіональних промислових комплексів та їх регенерації (КАСПР_РПК) на засадах реалізації принципів системного, програмно-цільового та синергетичного підходів.

У розділі досліджено еволюцію теорії формування конкурентних переваг легкої промисловості регіонів на основі огляду існуючих підходів, сформованих у межах теорії конкуренції школами класичної та неокласичної політекономії, представники яких опрацювали моделі чистої монополії, досконалої, монополістичної та олігополістичної конкуренцій. Показано, що невідривно від конкуренції та конкурентоспроможності існують конкурентні переваги. Конкурентні переваги є внутрішнім, необхідним атрибутом та результатом конкуренції. Тобто конкуренція розглядається як механізм ринкового саморегулювання, а конкурентні переваги отримують у результаті саморегулювання на мікро-, мезо-, макрорівні. Дисертантом запропоновані теоретико-концептуальні засади теорії формування й нарощення конкурентних переваг легкої промисловості, що є окремим напрямом такої галузі науки як розвиток продуктивних сил і регіональна економіка, але має власний категоріальний апарат та змістове навантаження. Визнано, що нагальною потребою є адаптація понять з урахуванням імовірності поєднання/приєднання певного об'єднання міжрегіональних промислових комплексів. Автором рекомендовано цей процес дефініційно оформити як афіліація, тлумачення якого передбачає інкорпорацію окремих регіональних промислових комплексів (РПК) в інтегрований міжрегіональний промисловий комплекс - ІМПК.

Використання зазначеного поняття при розробленні методів оцінювання/прогнозування конкурентних переваг регіональних економічних систем (РЕС) дало змогу доповнити класифікацію ключових факторів успіху регіональних промислових комплексів у разі їх афіліації у ІМПК систематизацією за рівнями формування (підприємство, галузь, РПК, ІМПК) при використанні специфічного інструментарію реалізації загальноконкурентних стратегій. З'ясовано, що ІМПК визначається оптимальною для об'єднання моделлю розвитку окремих регіональних промислових комплексів на засадах реалізації стратегії локалізації зусиль за певними видами економічної діяльності для забезпечення алокаційної типу ефективності використання стратегічного потенціалу промисловості. Доведено, що важливим інструментом формування та нарощення конкурентних переваг України є моделі діагностування параметричних характеристик їх конкурентних стратегій РЕС у реальному секторі економіки. Саме тому запропонована дисертантом класифікація стратегій формування конкурентних переваг регіональних промислових комплексів України за окремими напрямами (досягнення успіху; підвищення конкурентоспроможності; забезпечення конкурентної позиції) базується на результатах моделювання наслідків реалізації таких субстратегій, як локалізації зусиль, афіліаційна (інтеграційна на міжрегіональному рівні), алокаційна (перерозподілу), комплексування (інтеграційна на галузевому рівні).

Сукупність базових положень теорії формування й нарощення конкурентних переваг регіональних економічних систем уможливили виокремлення в якості об'єкта ініціювання процесів нарощення конкурентних переваг регіональних промислових комплексів та цілеорієнтації для забезпечення ендогенноспрямованого розвитку саме економічну діяльність легкої промисловості в регіонах (найбільш соціально-орієнтовану та енергоефективну галузь). Оскільки, з огляду на ресурсне обмеження, остання, у сформованому інтегрованому міжрегіональному промисловому комплексі завдяки збалансованому поєднанню й ефективному відтворенню продуктивних сил РПК забезпечує прогнозованість і вимірність промислового зростання.

Відтак, дисертант вважає за доцільне здійснити просторове поєднання декількох регіональних промислових комплексів у інтегровану макроструктуру - інтегрований міжрегіональний промисловий комплекс (ІМПК), а конститутивно-ключові положення провадження процесів інтеграції викласти у змісті концепції афіліації стратегічного потенціалу регіональних промислових комплексів та їх регенерації (КАСПР_РПК). Домінанти авторської концепції передбачають вибір в якості об'єкта локалізації зусиль і генерування інноваційних зрушень у соціально-економічному середовищі держави - легку промисловість у регіонах. Ефективне функціонування легкої промисловості та реалізація специфічних функцій ІМПК (сформованих при поєднанні базових положень системного, програмно-цільового та синергетичного підходів) дають змогу: 1) інтенсифікувати процеси максимального нарощення конкурентних переваг регіональних промислових комплексів шляхом введення міжрегіонального й міжгалузевого об'єднання виробництв за цільовим функціоналом; 2) відновити макроекономічні виміри регіональних економічних систем у разі досягнення визначеного рівня кількісно-якісних ознак функціонування легкої промисловості як найбільш соціально-орієнтованої, енергоефективної й наукоємної галузі, із швидким обігом капіталу, економічною віддачею, соціальним ефектом; 3) наповнити місцеві й загальнодержавний бюджети шляхом поширення доступу національного виробника до потенційно широкого внутрішнього ринку.

Обґрунтовано сутність і зміст поняття конкурентні переваги галузі як відносної категорії ринкового господарства, що відтворює: а) сукупність якісних ознак функціонування галузі загалом та критеріальних характеристик її потенціалів (виробничого, науково-технічного, фінансового, кадрового, інфраструктурного, організаційного тощо); б) сприйнятливість промисловістю зовнішніх впливів (державний, суспільний, політико-правовий устрій країни, фінансово-кредитна, податкова політика, рівень розвитку національного ринку тощо) прямої чи опосередкованої дії на темпи економічного зростання. Тлумачення зазначених властивостей у часових координатах визначає здатність галузей і виробництв до результативності на зовнішньому, внутрішньому та регіональному ринках.

Доведено, що формування конкурентних переваг (КП) легкої промисловості в межах регіону є результатом всебічного розширення, поглиблення і поєднання соціально-економічного середовища регіональної економічної системи з конкурентними перевагами галузі. Встановлено, що рівень КП легкої промисловості є величиною динамічною, яка змінюється під впливом різноспрямованих факторів. При цьому у кожному окремо взятому регіоні той або інший фактор використовується більшою чи меншою мірою, що і визначає внутрішню організацію регіонального господарства та зміст його зовнішніх коопераційних зв'язків. З'ясовано, що ключовим фактором КП є галузева синергія, яка проявляється в спеціалізації, кооперації і конкуренції. Обґрунтовано, що формування й нарощення КП легкої промисловості значною мірою залежить від забезпеченості РПК факторами виробництва, а достатність успадкованими чинниками створює передумови для досягнення цінової конкурентоспроможності. Активність в ініціюванні штучних дає змогу сформувати конкурентні переваги за характеристиками продуктивності та інноваційності регіональних промислових комплексів.

Систематизовано багатофункціональні залежності головних і другорядних факторів впливу на процеси формування й нарощення КП легкої промисловості. Удосконалена система класифікації конкурентних переваг доповнена системоутворюючими регуляторами економіко-географічного впливу (положення щодо інших регіонів країни, можливість розвитку зовнішньоекономічних зв'язків з країнами дальнього і близького зарубіжжя, сухопутні мережі із зарубіжними країнами, наявність і функціонування морських портів, наявність загально-територіальних залізничних колій тощо) та умовами формування попиту (на товари легкої промисловості задовольняється після реалізованого попиту на продовольчі товари). З'ясовано, що для досягнення конкурентних переваг легкою промисловістю визначальним є не лише кількісний вимір попиту на внутрішньому ринку, а й якісна його ознака.

У другому розділі «Методологія формування конкурентних переваг легкої промисловості: визначення місця і ролі у розвитку регіонів України» визначено методологічні основи проектування регіонального промислового комплексу та конструювання оптимальної його структури; сформовано принципи забезпечення ефективності функціонування інтегрованих міжрегіональних промислових комплексів (ІМПК) та ідентифікації параметрів їх розвитку; опрацьовано сучасні інформаційно-методичні аспекти оцінювання конкурентних переваг легкої промисловості в регіоні та їх прогнозування; запропоновано механізми структурно-функціональної оптимізації регіональної політики на базі всебічного поширення й інтенсифікації процесів раціонального використання стратегічного потенціалу легкої промисловості регіональних економічних систем.

У розділі з'ясовано, що залишаються відкритими питання щодо об'єктивності оцінювання процесів і явищ, цілісного відтворювання закономірностей у регіоні, що зумовлює використання цільових функціоналів, які пов'язують ціль діяльності регіонального промислового комплексу (РПК) із використовуваними механізмами реалізації дії: а) обґрунтування життєвого циклу органічного функціонування РПК в умовах нестійкого середовища; б) визначення порогових меж дієздатності регіональних економічних систем (РЕС), за яких відхилення від цільових орієнтирів не зумовлюють зміни їх траєкторії розвитку; в) конструювання і проектування структури РПК, структурно-логічні та структурно-функціональні зв'язки якого обумовлюють загальноекономічне прискорення розвитку РЕС.

Визначаючи сутність процесу районування (як поділу країни на райони за подібністю процесів), засвідчено, що не менш важливим є поділ країни на економічні райони, що обумовлюють поглиблення процесів афіліації, необхідність зміни якісних і кількісних параметрів розвитку продуктивних сил із корегуванням внутрішньо-національного та глобального поділу праці. Основою для аналізу формування конкурентних переваг легкої промисловості обрані Донецький, Придніпровський, Карпатський, Поліський, Подільський економічні райони за методикою Кабінету Міністрів України, яка базується на розробленій РВПС України НАН України схемі регіонального розподілу областей України за динамікою макроекономічних показників.

Оскільки узгодження управлінських дій щодо регулювання розвитку РПК є завданням, що вимагає врахування протиріч, зокрема у меті, засобах та цілях реалізації регіональної політики, то дисертантом запропоновано інкорпорувати в економетричний аналіз: а) відповідні дії з урахуванням специфіки і особливостей функціонування економічних районів; б) вимоги до провадження трансформаційних процесів щодо забезпечення оптимальної структури ІМПК, що включає технологічну, галузеву, відтворювальну, інституціональну, зовнішньоорієнтовану та комунікаційну структури. Визначено, що реальною ознакою збалансованості функціонування інтегрованого міжрегіонального промислового комплексу (ІМПК) виступає присутність системних, інтегрованих властивостей, притаманних кожному елементу, який входить до неї, у т. ч. і соціально спрямованої галузі - легкої промисловості, продукція якої призначена для кінцевого споживання.

Встановлено, що завдяки використанню технології стратегічного управління на засадах реалізації програмно-цільового підходу дії окремих галузей промисловості можна афіліювати (інкорпорувати) в систему послідовних явищ. При цьому досягається синергетичний ефект, одержати який в інший спосіб не можливо. Для реструктуризації регіонального промислового комплексу та узгодження діяльності галузей у межах РЕС, координації процесів у сфері формування й нарощення конкурентних переваг розроблено концептуальну модель функціонування ІМПК, що заснована на інфраструктурно-управлінському та когнітивно-інформаційному підґрунті з визначенням її як механістичної конструкції, складної ієрархічної побудови, корегування складу якої здійснюється за результатами трансформацій конкурентних переваг легкої промисловості в регіональній економічній системі.

Дослідно-експериментальна перевірка її адекватності реальним соціально-економічним та виробничим процесам дала змогу довести: а) невідповідність комунікаційних, логістичних і господарських зв'язків та партнерських відношень між регіонами зумовлює екстенсивні темпи економічної динаміки, високу енергоємність промислового виробництва, моральну відсталість технологій і деградацію економічної системи; б) ослаблений інтелектуальний потенціал РПК ініціює процеси дееволюції виробничого потенціалу у сировинний придаток; в) регенерація можлива лише шляхом реалізації збалансованої регіональної політики з урахуванням оптимальних темпів зростання, визначених за єдиним критерієм оцінки результативності галузей, вагомості впливу соціально-економічних факторів, які відсвічують не лише нарощення конкурентних переваг галузей, а і розвиток регіону чи економічного району загалом.

Відтак, автор зазначає: оскільки результативність трансформаційних процесів залежить від формування кон'юнктури попиту і пропозиції на товари кінцевого споживання, існуючого паритету цін, географічного положення та інших економічних факторів з урахуванням частки галузей переробної промисловості (є джерелом попиту на робочу силу), то виокремлення Донецького, Придніпровського, Карпатського, Поліського, Подільського економічних районів в умовах економічної кризи зумовить інтенсифікацію процесів відродження конкурентних позицій та нарощення конкурентних переваг у межах окремого ІМПК, відновлення збалансованості господарського комплексу і повну зайнятість населення.

Доведено необхідність одночасного та послідовного використання методів оцінювання конкурентних переваг, що забезпечить врахування галузевої специфіки, відмінностей у матеріально-технічній базі, економічному стані, ознак стратегій розвитку. Зазначене вимагає адаптації та корекції процедур у зв'язку із нарощенням загроз світової фінансової кризи. Визначено: 1) при оцінюванні конкурентних переваг регіонів виправданим є використання експертного підходу, оскільки ця задача є багатопараметричною. В умовах нарощення рівня ризику, невизначеності та динамічності бізнес-ситуацій, гармонізації регіонального промислового комплексу в межах регіонального економічного інтересу сприяє застосування дієвих важелів інструментарію державного регулювання; 2) ефективність регіональної політики визначається низкою конститутивних факторів, серед яких найбільш вагомим є інституціональний. Стверджується, що на шляху ринкового, міжгалузевого і внутрішньогалузевого руху капіталів у транзитивних економіках стоять не лише перепони територіального і монополістичного характеру, а головним чином перепони, що виникають через недосконалість інституціонального середовища. Це призводить до різного роду викривлень у конкурентному середовищі, створює нерівні правила гри для різних суб'єктів господарювання, викликає зростання трансакційних витрат; 3) основними інституціональними факторами, що негативно впливають на формування КП легкої промисловості регіонів країни, на сьогодні залишаються адміністративні бар'єри і державна допомога певним галузям промисловості.

У розділі систематизовано існуючі проблеми інституціонального середовища у легкій промисловості, з виділенням наступних блоків: надмірна нестабільність формальних правил; викривлення системи неформальних правил у бік корупції; недосконалість судової системи як системи санкцій за невиконання правил; проблеми політичних організацій, що виявляються у створенні адміністративних інституціональних бар'єрів на шляху розвитку конкуренції; нерозвинутість громадських організацій по захисту підприємців і покупців. Дисертантом запропоновано сутність, зміст і функції механізмів структурно-функціональної оптимізації регіональної політики. Реалізація дії останніх на базі всебічного поширення та інтенсифікації процесів у легкій промисловості, відтворюючи багатогранність регіонального економічного інтересу (РЕІ) та структурну складність окремих регіональних промислових комплексів при їх афіліації у ІМПК, дає змогу забезпечити цільову орієнтацію та можливість виконання пріоритетних завдань за єдиною стратегічною основою.

Обґрунтування конструкції інтегрованого міжрегіонального промислового комплексу доповнено ідеально налагодженими механізмами структурно-функціональної оптимізації регіональної політики, де узгоджено взаємодіють усі системні елементи для задоволення суспільних потреб, реалізації економічних інтересів галузей, регіонів та макрорайонів, держави загалом. Доведено, що формування механізмів структурно-функціональної оптимізації регіональної політики (МСФО_РП) забезпечує реалізацію цільової стратегії інноваційно-інвестиційного розвитку, стає об'єктивною основою удосконалення інфраструктури та збалансованості функціонування легкої промисловості у просторі та часі. Розроблено структурно-логічну схему формування МСФО_РП, що забезпечує органічність функціонування інтегрованого міжрегіонального промислового комплексу (ІМПК) за результатами реалізації процедур за 15-ма етапами. Алгоритмізація цих організаційно-економічних процесів дає змогу активізувати наявні у ІМПК оперативні засоби впливу та системоутворюючі регулятори, забезпечивши цілеспрямовані дії МСФО_РП відповідно до розробленої авторської концепції.

Наведена схема перепроектування (реінжинірингу) й формування складу МСФО_РП уможливлює виокремлення їх сукупності відповідно до цілей кожного з підоб'єктів, скристалізування стратегічних цілей розвитку ІМПК та виділення засобів нарощення конкурентних переваг для формалізації специфічних ознак дієвої регіональної політики. Як механізм подолання перешкод формуванню й нарощенню конкурентних переваг на галузевому, регіональному, міжрегіональному рівнях запропоновано реалізацію стабілізуючого і стимулюючого етапів регіональної політики. На першому етапі: 1) вводиться регіональне цільове програмування через пряму державну дію на темпи економічного зростання територій (дає змогу виконавчим органам впливати на проблемні регіони, вирішувати поточні і стратегічні задачі та вирівнювати умови для розвитку легкої промисловості в регіонах країни); 2) створюється єдиний координаційний і аналітичний центр моніторингу показників легкої промисловості; 3) ранжуються регіональні економічні системи за рівнем розвитку РПК; 4) провадиться фінансова підтримка, надання пільг, заохочення окремих РПК; 5) створюються позабюджетні фонди соціально-економічного розвитку регіонів. На другому етапі: 1) створюються державні експертні палати для експертизи та добору регіонів за параметрами раціональності розміщення легкої промисловості; 2) вирішуються питання розукрупнення, розширення або перепрофілювання підприємств промисловості; 3) створюється інститут місцевих представників центрального апарату управління в регіоні для узгодження дій та подолання суперечностей між державними і територіальними органами влади.

У третьому розділі «Діагностика багатофункціональних залежностей та факторів впливу на формування конкурентних переваг легкої промисловості регіонів України» проведено діагностику практичного використання виробничого потенціалу регіональних промислових комплексів (РПК); проаналізовано економічні проблеми розвитку легкої промисловості регіонів України та можливість мобілізації резервів підвищення її ефективності; здійснено факторний аналіз конкурентних переваг (КП) легкої промисловості та ефективності реалізації економічної політики в регіональній економічній системі (РЕС); представлено прогнозно-аналітичну оцінку регіонального ринку продукції легкої промисловості України.

Ретроспективний аналіз залежності економічного і соціального розвитку країни за низкою показників від співвідношення галузей групи «А» і «Б» (де легка промисловість займає більше 25%) засвідчив: а) щільний кореляційний зв'язок порівнюваних величин (коефіцієнти кореляції 0,75); б) «донорський» характер легкої промисловості, коли питома вага основних виробничих засобів (ОВЗ) легкої промисловості є 4,0-4,5% в загальній вартості ОВЗ, а питома вага продукції легкої промисловості становила 15-18%; в) показник, рентабельність у легкій промисловості, є вищим ніж у базових галузях та в РПК.

З'ясовано, що стан легкої промисловості в економічних районах країни, які взяті для дослідження, визначається такими факторами, що впливають на темпи економічної динаміки цих територій: а) порівняно високий природно-ресурсний потенціал та вигідне економіко-географічне положення, що обумовили пріоритетний розвиток у Донецькому, Придніпровському районах видобувної та металургійної галузі, і відносно слабкий розвиток легкої промисловості, а у Карпатському, Поліському, Подільському районах - навпаки; б) легка промисловість Донецького, Придніпровського районів хоча і була другорядною, проте завжди відігравала важливу роль у економіці регіонів, забезпечуючи збалансованість їх розвитку, сприяючи створенню у промислових регіонах, де переважала чоловіча зайнятість, робочих місць для жіночого населення і виконуючи соціальну функцію; в) накопичені проблеми у галузі та відсутність системного підходу до реформування легкої промисловості регіонів спричиняє невиправдано повільний її розвиток та зумовлює глибокі диспропорції між якісними і ціновими показниками продукції легкої промисловості на внутрішньому регіональному ринку країни; г) серед регіональних економічних систем (РЕС) основним виробником продукції легкої промисловості є Карпатський, Поліський, Подільський райони, у яких сукупна частка виробництва галузі становить 40,1 %, а найнижчі показники має Донецький, Придніпровський райони - у яких виробляється 16,0% від загальнодержавного рівня (проте порівняно з 1990 р. частка знизилася у 1,3 раза); д) ситуація зі зношеністю ОВЗ легкої промисловості у Карпатському, Поліському, Подільському районах більш прогресивна, ніж у Донецькому і Придніпровському, та загалом по Україні. Оскільки оновлення виробничого потенціалу за областями здійснюється шляхом введення нових ОВЗ при низькому коефіцієнті вибуття; ж) екстенсивний характер відтворювального процесу призвів до збільшення зношеності ОВЗ легкої промисловості за 1990-2008 рр. з 25,1 % до 45,9 %. Проте у підгалузевому розрізі протягом 2008 р. зношеність ОВЗ становила: у текстильному виробництві та виробництві готового одягу, хутра та виробів з хутра - 46,6 %; шкіри та шкіряного взуття - 41,1 %; з) обсяги інвестицій в основний капітал легкої промисловості протягом тривалого часу залишаються найнижчими серед галузей промисловості. При цьому частка інвестицій у легку промисловість від загального їх обсягу знизилася з 1,2 % у 2001 р. до 0,7 % у 2008 р.

Діагностика інноваційно-інвестиційних процесів у регіональних економічних системах показала: вітчизняні та іноземні інвестори у 2008 р. надавали перевагу Львівській, Хмельницькій, Закарпатській областям. Найнижча питома вага обсягу інвестицій в основний капітал легкої промисловості в структурі інвестицій переробної промисловості України у 2008 р. спостерігалася за Донецьким, Придніпровським районами. Діагностика фінансово-економічного потенціалу обумовила наступний висновок, що кризові явища відчуваються у зв'язку з: недостатністю у економічних районах, що прийняті для дослідження, інтегрованих виробничих структур; відсутністю регіональних відділень центральних галузевих асоціацій. Зазначене не дає змогу виконувати функції державного регулювання розвитку галузі та РПК загалом, позбавляє підприємства додаткової підтримки в питаннях взаємодії з державними і місцевими органами управління промисловим зростанням.

При використанні базових принципів системного, програмно-цільового та синергетичного підходів до районування РЕС автором передбачено імовірність поєднання стратегічних потенціалів областей, зокрема транскордонних (з урахуванням рівня їх доступу до міжнародних ринків та деструктивних тенденцій у структурі економічно активного населення), та виокремлено у якості прикладу для матеріалізації методологічних засад формування й нарощення конкурентних переваг РПК Донецький, Придніпровський, Карпатський, Поліський, Подільський економічні райони. Визначено параметри розвинутості їхніх регіональних промислових комплексів (РПК) та доведено залежність темпів економічного зростання від зміни критеріальних значень факторів прямого й опосередкованого впливу на формування конкурентних переваг соціально спрямованих галузей, вагомості частки останніх у структурі ВРП. З'ясовано, що саме для легкої промисловості регіонів характерна менш виражена територіальна спеціалізація, оскільки вона є обслуговуючою, додатковим виробництвом. Проте, у останньої зазначено падіння індексів обсягів промислової продукції (табл. 1), хоча вона і є найбільш енергоефективною із видів економічної діяльності, відіграє регіонально- й системоутворюючу роль при інтенсифікації процесів регенерації та поширення системно-універсальних потенціалів, що й обумовлює ефективність і збалансованість функціонування промислового комплексу України.

Прогнозно-аналітичну оцінку факторів конкурентних переваг легкої промисловості регіонів здійснено за використання методів системного аналізу, що базуються на принципах цілісності, структурності, взаємозалежності системи та середовища, ієрархічності. З'ясовано, що для визначення конкурентних переваг легкої промисловості у базових регіональних економічних системах слід використовувати наступні критеріальні показники: 1) ступінь забезпеченості регіонів сировиною; 2) фізичну доступність регіонів, яка характеризується рівнем розвитку транспортної мережі, зовнішньоекономічних зв'язків з країнами дальнього і близького зарубіжжя, наявністю і функціонуванням морських портів, залізничних колій, щільністю доріг; 3) економічну доступність регіонів, що обумовлена можливістю при сформованому рівні доходів населення придбавати різними групами товарів легкої промисловості; 4) демографічну ситуацію, яка характеризується загальним статевовіковим складом, міграцією населення, динамікою змін чисельності, рівнем безробіття, наявністю кваліфікованої робочої сили; 5) виробничий потенціал, що обумовлений наявністю ОВЗ, коефіцієнтами використання виробничих потужностей, вибуття і оновлення ОВЗ, їх ступенем зношеності, віковою структурою виробничого обладнання, територіальною структурою продукції галузі, кількістю підприємств галузі; 6) питому вагу інвестицій у галузь та частку власних засобів у структурі інвестицій в основний капітал; 7) ступінь розвинутості науково-виробничої діяльності, яка обумовлена обсягом інноваційної продукції, витратами на дослідження і розробки, кількістю інноваційно-активних підприємств; 8) рівень розвитку інфраструктури, що характеризується сукупністю обсягів послуг зв'язку, інформаційно-обчислювального обладнання, побутових послуг, кількістю підприємств торгівлі, транспорту, кредитних установ. За пропонованим складом критеріїв обґрунтована та побудована система показників, що дала змогу отримати кількісні оцінки факторів конкурентних переваг легкої промисловості у РЕС (економіко-географічне положення; сировинні, трудові, фінансові та інноваційні ресурси, виробничий потенціал; інфраструктура та умови попиту на галузевому ринку). Аналіз факторних ознак конкурентних переваг легкої промисловості різних РЕС забезпечив їх ранжування за десятибальною системою. Наведені результати розрахунків за урахування специфіки функціонування легкої промисловості регіонів стали основою для обґрунтування підсумкового рейтингу факторів конкурентних переваг галузі у визначених областях України (табл. 1).