Управління використанням інтелектуальних ресурсів соціально-економічних систем

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ РЕГІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Спеціальність: 08.00.03 - Економіка та управління національним господарством

УДК 339.342:658:14

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

Управління використанням інтелектуальних ресурсів соціально-економічних систем

Петренко Віктор Павлович

Львів 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті регіональних досліджень НАН України.

Науковий консультант:доктор економічних наук, професор Вовканич Степан Йосипович, Інститут регіональних досліджень НАН України, провідний науковий співробітник

Офіційні опоненти:доктор економічних наук, професор Соловйов В'ячеслав Павлович, Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г. М. Доброва, заступник директора

доктор економічних наук, професор Галиця Ігор Олександрович, Інститут економіки та прогнозування НАН України, провідний науковий співробітник

доктор економічних наук, професор Семів Любов Казимирівна, Львівський інститут банківської справи Університету банківської справи НБУ, завідувач кафедри економіки та управління персоналом

Захист відбудеться «15» грудня 2009 року об 11⁰⁰ год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.154.01. по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора наук в Інституті регіональних досліджень НАН України за адресою: 79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту регіональних досліджень НАН України за адресою: 76026 м. Львів, вул.. Козельницька, 4.

Автореферат розісланий «12» листопада 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат економічних наук Жовтанецький В.І.

Загальна характеристика роботи

інноваційний інтелектуальний ресурс

Актуальність теми дослідження. Усвідомлення сучасних проблем цивілізаційного розвитку вивело на чільне місце з-поміж його рушійних сил інтелектуальні ресурси людства, які, окрім детермінації прогресу в будь-якій сфері людської діяльності, одночасно генерують і успішно реалізують безліч глобальних і локальних викликів.

Проблеми належного управління процесами ефективного використання інтелектуальних ресурсів людських спільнот і пов'язаних з цим наслідків усвідомлені людством не сьогодні. Однак тільки наприкінці ХХ століття з'явилися численні наукові публікації з питань теоретичного обґрунтування економічно і соціально значимих наслідків такого управління та основних засад їх практичного використання в життєво важливих напрямках активності суспільства.

Фундаментальні основи окремих проблем інтелектуалізації управління процесами життєдіяльності суспільства, особливо в управлінні господарюючими суб'єктами, заклали Й. Шумпетер, Г.-С. Беккер, П. Ромер, Ф. Хайек, П. Друкер, В. Дж. Хадсон, І. Нонакі, Г. Такеучі, І. Накамура, Т. Стюарт, Л. Едвінсон, М. Мелоун, А. Брукінг, Кр. Еванс та ін. Їх зусиллями були встановлені головні положення і принципи зв'язків економічних наслідків людської діяльності з рівнем усвідомленого цільового використання людського інтелекту.

З вітчизняних науковців значний вклад в створення і розвиток теоретичних основ цільового і ефективного використання інтелектуальних ресурсів організованих людських спільнот, національних соціально-економічних систем, їх інноваційний прогрес зробила велика низка вчених. Серед них слід назвати фундаментальні дослідження С. А. Подолинського, М. І. Туган-Барановського і В. І. Вернадського, а серед наших сучасників - О. Амоші, Ю. Бажала, С. Бандура, Д. Богині, І. Бондар, І. Галиці, В. Геєця, В. Гриньової, О. Грішнової, С. Вовканича., М. Долішнього, Ю. Канигіна, О. Кендюхова, Ю. Краснова, В. Куценка, О. Кузьміна, О. Лапко Е. Лібанової, Б. Малицького, В. Мікловди, В. Онікієнка, У. Садової, Л. Семів, В. Соловйова, А. Чухна, Л. Шевчук, Л. Федулової та інших.

Однак, в названій царині існують значні теоретичні прогалини, відсутні методологічні розробки і, що більше, науково обґрунтовані практичні рекомендації стосовно цільового управління процесами ефективного використання інтелектуального потенціалу людських спільнот в плані генерування нової інтелектуальної продукції та власності, необхідних для просування України шляхом інноваційного розвитку та євроінтеграції.

З огляду на це, ґрунтовного дослідження вимагають процеси і процедури управління використанням інтелектуальних ресурсів соціально-економічних систем з метою формування теоретичного підґрунтя і методологічного забезпечення створення таких управлінських технологій і стилів управління, які відповідали б вимогам управління сучасною, високоінтелектуальною і вільною людиною - особистістю чи колективами таких особистостей.

Актуальність названих теоретичних і методологічних питань з огляду на динамічну інтелектуалізацію і демократизацію українського суспільства, яке вимагає адекватних змін в процесах і процедурах управління, особливо в кризових умовах, визначили мету і основні завдання представленого дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Викладені в дисертації положення і результати отримані в процесі виконання досліджень за наступними науковими напрямками і роботами:

Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу МОН України:

- «Вдосконалення організаційно-економічних методів управління виробництвом» (2000-2005 рр.) - особистий внесок автора: розроблені управлінська технологія інтеграції інтелектуальних ресурсів та модель стилів управління інтелектомотивуючого характеру для забезпечення належного процесу інтелектокористування у виробничих колективах;

- «Дослідження та оцінка потенціалу пріоритетних напрямків економічного розвитку Івано-Франківської області» (2006-2011 рр.) - особистий внесок автора: розроблена модель формування і реалізації парето-ефективних ринкових стосунків між регіональною владою, бізнесом і громадою;

Інституту регіональних досліджень НАН України:

- «Інтелектуально-інноваційний розвиток регіону в умовах реалізації євроінтеграційної стратегії України» (№ державної реєстрації 0106U013079) - особистий внесок автора: запропоновано методику створення програм інтелектуально-інноваційного розвитку соціально-економічних систем регіону;

- «Теоретико-методологічні основи розвитку людського капіталу в умовах формування економіки знань (цільова наукова Програма НАН України «Україна - ХХІ століття: стратегічні пріоритети соціально-економічного розвитку»)» (№ державної реєстрації 0107U003249) - особистий внесок автора: розроблено модель та умови процесу поетапного трансформування інтелекту особи (соціальної групи) в людський та інтелектуальний капітали, а також економічні і соціальні результати їх використання в соціально-економічних системах;

Ради по вивченню продуктивних сил НАН України:

- «Управління процесами інтелектокористування в регіональних суспільних системах» розділу 5 «Проблеми формування та ефективність використання трудового потенціалу України» «Міжвідомчого координаційного плану наукових досліджень з екологічних та соціально-економічних проблем розвитку продуктивних сил України (2007 - 2010 рр.)» (п. 145, шифр 2.1) - особистий внесок автора: запропоновані теоретичні і методичні підходи та практичні рекомендації щодо вдосконалення управління використанням інтелектуальних ресурсів соціально-економічних систем національного господарства.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретичних і методологічних основ, положень та практичних рекомендацій з удосконалення управління використанням інтелектуальних ресурсів соціально-економічних систем.

Досягнення встановленої мети вимагає формулювання і вирішення наступного переліку наукових завдань:

- оцінка суті, змісту, досвіду та умов використання людством інтелектуального потенціалу як головного чинника інноваційного розвитку суспільства;

- аналіз основних проблем і причин недостатнього використання інтелектуального потенціалу українського суспільства в процесі його соціально-економічного розвитку;

- дослідження природи, процесу і можливих наслідків інтелектуального розшарування суспільства та їх потенційного впливу на інноваційний розвиток соціально-економічних систем;

- удосконалення діючого понятійного апарату з управління інтелектуальними ресурсами детермінованих часток суспільства;

- розробка теоретичних основ трансформування інтелектуального потенціалу особи (групи осіб) у економічно і соціально вагомі результати їх діяльності;

- оцінка стану використання інтелектуальних ресурсів соціально-економічних систем і визначення умов ефективного і результативного управління процесом трансформування інтелектуально-ресурсного потенціалу людських ресурсів в економічно і соціально значимі результати їх діяльності;

- розробка нових управлінських підходів і технологій для управління демократизованими та інтелектуалізованими людськими ресурсами соціально-економічних систем національного господарства, орієнтованих на пріоритетне та ефективне використання їх інтелектуально-ресурсного потенціалу з метою трансформації останніх в системи інноваційного типу;

- апробація в соціально-економічних системах різних сфер діяльності, різного масштабу і рівня в управлінській ієрархії національного господарства отриманих теоретичних результатів та розроблених на їх основі методичних і практичних рекомендацій з інтелектуалізації процесів управління для підтвердження наукової новизни отриманих теоретичних моделей, а також практичної доцільності і ефективності розроблених методичних і практичних рекомендацій з управління інтелектуальними ресурсами соціально-економічних систем - складових національного господарства України.

Об'єктом дослідження є процеси використання і розвитку інтелектуальних ресурсів соціально-економічних систем.

Предметом дослідження є теоретико-методичні положення управління використанням інтелектуальних ресурсів соціально-економічних систем національного господарства.

Методи і методологія дослідження. Теоретичною та методологічною базою дослідження є положення економічної теорії, розроблені вітчизняними і зарубіжними авторами. В процесах і процедурах дослідження використовувались теорії людського капіталу, соціального управління, соціальної стратифікації і мобільності, концепції постіндустріального суспільства, інтелектуального лідерства.

Методологічну основу дослідження склали традиційні принципи, методи і прийоми, відповідно з якими автором використані системний підхід, узагальнення та абстрагування, логічне, кореляційне, історичне, статистичне та економічне порівняння, графічно-цифрові та аналого-асоціативні методи інтерпретації явищ і їх залежностей.

Наукова новизна дослідження полягає в розробці теоретичних, методологічних і практичних основ управління використанням інтелектуальних ресурсів соціально-економічних систем національного господарства, які є предметом захисту:

вперше:

- у вітчизняній економічній теорії запропонована управлінська парадигма, яка, ґрунтуючись на імперативі «інтелектуалізованому суспільству - інтелектуалізоване управління», забезпечує інтелектуальне управління інтелектуальними ресурсами заради інтелектуальної продукції;

- сформульовані інноваційні поняття «інтелектокористування», «управління процесами інтелектокористування», «інтелектуальна стратифікація», «інтелектуальна мобільність», продемонстровано вплив інтелектуальної стратифікації і мобільності на рівень соціально-економічного розвитку суспільства та його соціально-економічних систем;

- представлена модель процесу і обґрунтовані умови процедури поетапного трансформування інтелекту особи (соціальної групи) в людський та інтелектуальний капітали, а також економічні та соціальні результати їх використання в соціально-економічних системах;

- сформульовані умови ефективного впливу особистого інтелекту керівника на процеси в соціально-економічній системі шляхом комплексного використання ним інтелектоінтегруючих технологій та інтелектомотивуючих стилів управління;

удосконалено:

- концепцію соціальної стратифікації і соціальної мобільності суспільства через поглиблення таких понять як духовна та утилітарна інформаційна мобільність на основі пріоритетного врахування інтелектуальних характеристик особи. На відміну від традиційних суспільних страт, в основу концепції покладено інтелектуальний потенціал особи, рівень і результати використання якого спричиняють і мотивують її перехід із страти в страту;

- модель парето-ефективних ринкових стосунків між трьома основними категоріями учасників їх формування і реалізації в національному господарстві, яка, на відміну від відомої, демонструє умови досягнення парето-оптимальної точки внаслідок інтеграції з цією метою інтелектуальних ресурсів всіх категорій учасників та мотивації інноваційних проявів їх інтелекту;

- комплексну просторову модель стилів керівництва. Оригінальна графічно-цифрова інтерпретація моделі дала можливість детермінувати і описати низку стилів керівництва з одночасним виділенням з їх числа стилів з інтелектоінтегруючим та інтелектомотивуючим впливом на людські ресурси соціально-економічних систем;

- методичні підходи та тестові інструменти для практичного визначення стилю керівництва, притаманного особистості керівника, які, на відміну від існуючих, дають можливість формулювати рекомендації з належно орієнтованої підготовки майбутніх та перепідготовки практикуючих керівників соціально-економічних систем;

дістали подальший розвиток:

- понятійний апарат процесів інтелектокористування, що грунтуються на взаємоузгодженні комплексу таких категорій як «інтелект», «елементарний носій інтелекту», «інтелект елементарного носія», «група елементарних носіїв інтелекту», «інтелект групи елементарних носіїв», «інтелектуальний потенціал особи (групи)», «інтелектуально-інноваційний потенціал особи (групи)» та ін. Це дозволило інтерпретувати процес інтелектокористування як управління використанням інтелектуальних ресурсів соціально-економічних систем національного господарства;

- процеси і процедури підбору, підготовки і формування кадрів для управління соціально-економічними системами національного господарства на основі використання просторової моделі стилів керівництва і моделі інтелектуального керівника. Можливість оцінки фактичних характеристик практикуючих керівників або кандидатів на керівні посади та їх порівняння із вимогами цих моделей дозволяє визначити потреби і напрямки їх цільової підготовки або перепідготовки.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення, винесені на захист, спрямовані на використання:

- регіональними органами державного управління і місцевого самоврядування та регіональними установами центральних органів державного управління для удосконалення функціонування внутрішніх структур і підрозділів на засадах інтелектокористування, а також створення ефективних і результативних робочих груп, комісій, дорадчих органів тощо;

- керівниками місцевих органів державного управління і місцевого самоврядування для удосконалення особистих навиків і вмінь з створення команд та організації їх ефективного функціонування на засадах інтелектокористування;

- керівниками і управлінськими працівниками соціально-економічних систем всіх форм власності і сфер діяльності для оптимізації результатів використання інтелектуального потенціалу наявних людських ресурсів в процесі забезпечення інноваційного розвитку;

- навчальними установами та організаціями з підготовки управлінців для соціально-економічних систем всіх сфер життєдіяльності суспільства і національного господарства для масштабного використання.

Наукові розробки автора знайшли практичне впровадження в діяльності Івано-Франківської обласної державної адміністрації (Довідка № 11/13-768 від 09.09.2008 р.), Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (Довідка №2263/01-17/42-в від 03.12.2008 р.), Івано-Франківського обласного відділу державного департаменту з питань банкрутства Міністерства економіки України (Довідка № 235 від 23.05. 2006 р.), Українсько-Канадського бізнес-центру (Довідка від 15.10.2008 р.), НГО «Асоціація економічного розвитку Івано-Франківщини» (Довідка № 2UNG від 14.03.2008 р.), в навчальному процесі Івано-Франківського обласного Центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій (Довідка №37 від 18.03.2008 р.) та Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу при підготовці студентів і магістрів спеціальності «Менеджмент організацій», магістрів спеціальності «Державне управління» (Довідка №51-131-56 від 25.05.09 р.).

Особистий внесок здобувача полягає у формулюванні віртуальної процедури трансформування інтелектуально-ресурсного потенціалу окремої особистості або їх груп в реальні соціальні і економічні результати при умові належного управління процесом інтелектокористування, обґрунтуванні основних чинників, які впливають на цей процес, розробки моделі інтелектуального керівника, інтелектоінтегруючих технологій та інтелектомотивуючих стилів керівництва, а також практичних рекомендацій з їх використання.

Усі наукові результати, які викладені в дисертації і винесені на захист, отримані автором особисто, що підтверджується переліком і змістом наукових праць, опублікованих автором одноосібно. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використані виключно ті ідеї, принципи та положення, які були результатом особистої роботи здобувача.

Апробація результатів дослідження. Результати даного дослідження демонструвались і доповідались на наукових та науково-практичних конференціях, семінарах і школах, зокрема, на Міжнародних наукових конференціях «Національна еліта та інтелектуальний потенціал України» (Україна, м. Львів, 1996 р.), «Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів та впровадження стратегії інновативно-інноваційного розвитку в Україні» (Україна, м. Київ, 2008 р.), «Розвиток продуктивних сил України: від В. І. Вернадського до сьогодення» (Україна, м. Київ, 2009 р.), Міжнародних науково-практичних конференціях «Соціально-економічні та екологічні проблеми розвитку адміністративних районів» (м. Тернопіль, 1997 р.), «Регіональна політика України: наукові основи, методи, механізми» (м. Львів, 1998 р.), «Інноваційна діяльність в системі державного регулювання» (м. Івано-Франківськ, 1999 р.), «Державне управління та місцеве самоврядування в Україні: шляхи реформування» (м. Ужгород, 2000 р.), «Управління персоналом: економіка, інновації, освіта» (м. Львів, 2001 р.), «Інноваційна модель та стратегія економічного розвитку» (м. Київ, 2002 р.), «Управління у державі Ш-го тисячоліття» (м. Львів, 2003 р.), «Актуальні проблеми регіонального розвитку в контексті європейської інтеграції» (м. Луцьк, 2005 р.), «Економічна організація та економічна освіта: взаємообумовленість стратегій розвитку» (м. Київ, 2007 р.), «Ресурсозберігаючі технології в нафтогазовій енергетиці» (м. Івано-Франківськ, 2007 р.), «Міжнародний бізнес та менеджмент: проблеми та перспективи в умовах глобалізації» (м. Тернопіль, 2008 р.), Всеукраїнських науково-практичних конференціях «Методологія та практика менеджменту на порозі ХХІ століття: загальнодержавні, галузеві та регіональні аспекти» (м. Полтава, 2000 р.), «Роль регіонів у забезпеченні стійкого розвитку національної економіки України» (м. Чернівці, 2002 р., 2003 р., 2004 р.), «Теорія і практика сучасного менеджменту: проблеми та шляхи їх вирішення» (м. Тернопіль, 2002 р.), «Підприємництво, менеджмент, маркетинг: стан та перспективи розвитку в Україні» (м. Донецьк, 2002 р.), «Економічні та правові проблеми санації і банкрутства підприємств в Україні» (м. Яремча, 2003 р.), «Актуальні питання розвитку підприємництва, менеджменту та маркетингу в умовах трансформації економіки України» (м. Луцьк, 2004 р.), «Ефективність інвестиційного процесу в Україні: стан, проблеми і перспективи» (м. Тернопіль, 2005 р.), «Теорія і практика стратегічного управління розвитком регіональних суспільних систем» (м. Івано-Франківськ, 2007 р.), XXIV(I) Міжнародній міжвузівські школі-семінарі «Методи і засоби діагностики в техніці та соціумі» (м. Івано-Франківськ, 2007 р.), науково-технічних конференціях професорсько-викладацького складу Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу (1994-2006 р. р.).

Публікації. Основні результати дослідження опубліковані у 56 наукових працях загальним обсягом 71,7 друк. арк., з яких авторських - 51,3 друк. арк., в т. ч. 1 колективна монографія, 2 одноосібні монографії, 25 статей у фахових виданнях.

Обсяг та структура роботи. Обсяг дисертації становить 381 сторінку тексту в комп'ютерному наборі. Робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. В дисертації міститься 19 таблиць, 39 рисунків та 6 додатків. Список використаних джерел нараховує 436 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи управління використанням інтелектуальних ресурсів» досліджено світовий і вітчизняний досвід використання людством його інтелектуальних ресурсів, дана оцінка стану їх використання в Україні, виділені основні інтелектуальні характеристики людських ресурсів соціально-економічних систем; проаналізовано існуючий в сучасній науці понятійний апарат інтерпретації інтелекту як базової соціально-економічної категорії для опису процесів управління інтелектокористуванням і забезпечення інноваційного розвитку соціально-економічних систем (СЕС) національного господарства України на основі нової управлінської парадигми.

На підставі аналізу формалізовано умови гармонійного та ефективного розвитку суспільства і природи у вигляді двох коефіцієнтів.

Коефіцієнт трансформації ресурсних фондів природи в корисні результати Кт, де

Кт = (Ррпс - Рфс)/Рдс > 1,(1)

Ррпс - результати, генеровані реальними продуктивними силами, Рфс - втрачені результати, які могли б бути генерованими фіктивними силами, Рдс - результати діяльності деструктивних сил.

Коефіцієнт співвідношення духовності Дл і знань Зл людини Кдз

Кдз = Дл/Зл > 1.(2)

Це, своєю чергою, підтвердило необхідність і доцільність управління процесами інтелектокористування з метою забезпечення сталого розвитку суспільства на основі управління процесами формування, розвитку, примноження і ефективного використання продуктивної сили інтелекту, здатної до створення та матеріального втілення нових інтелектуальних продуктів в результаті спільної інтелектуальної діяльності тих чи інших людських спільнот.

При цьому, результати аналізу та оцінки стану використання інтелектуальних ресурсів українського суспільства засвідчили, що цей стан є незадовільним з багатьох причин, серед яких однією з основних є неналежне управління соціумом і його соціально-економічними системами. особливо з точки зору використання сучасних положень економіки знань, розвитку людського та інтелектуального капіталів.

З огляду на це стала очевидною доцільність наукового аналізу і детермінації поняття «інтелектуальні ресурси СЕС» в якості об'єкта управління, а також основних інтелектуальних характеристик людських ресурсів. Це дозволило класифікувати СЕС за інтенсивністю впровадження інновацій та рівнем їх соціального і економічного розвитку на депресивні (занепадаючі), самодостатні (поступова адаптація до змін в оточенні) та інноваційні (гармонійний, духовний та динамічний інноваційний розвиток). Продемонстровано також, що стан СЕС визначається ефективністю функціонування її продуктивних сил та поділом останніх на «реальні» та «деструктивні» внаслідок неналежного, нераціонального, аінтелектуального управління в усіх сферах діяльності.

У цьому контексті якість процесів управління і управлінців є тим унікальним ресурсом, науково обґрунтоване використання якого дозволить не тільки ліквідувати притаманні недоліки, а й суттєво підвищити інноваційну якість людських ресурсів СЕС, їх здатність до примноження майнових та фінансових капіталів суб'єктів господарювання. Включення ж до цих капіталів вартості людського капіталу (ЛК) та його складової частки - інтелектуального капіталу (ІК) - можливе тільки завдяки умілому та професійному управлінню процесами агрегації ЛК та ІК як в окремих підсистемах СЕС, так і в їх різного типу комплексах, суб'єктами управління - органами державного управління та місцевого самоврядування, керівництвом галузей, підприємств, установ, організацій тощо. При цьому виявлено, що генеральними характеристиками людських ресурсів СЕС слід вважати здатність управлінського корпусу забезпечити раціональне використання її інтелектуального потенціалу як головної продуктивної сили, тобто підвищення ефективності використання людських ресурсів на засадах концепції інтелектокористування.

Аналіз чинного в сучасній науці понятійного апарату опису процесів управління інтелектокористуванням уможливив поглиблення та уточнення традиційного понятійного апарату в представленні інтелекту як соціально-економічної категорії, а також сформулювати низку нових понять, необхідних для опису процесу використання інтелектуального потенціалу людських ресурсів. До нових понятійних категорій належать такі визначення як «елементарний носій інтелекту», «інтелект елементарного носія і групи», «інтелектуальний потенціал особи і групи осіб», «інтелектуально-інноваційний потенціал», «духовно-інтелектуальний потенціал», «інтелектуальний ресурс особи і групи осіб», «інтелектуально-ресурсний потенціал особи і групи осіб».

Авторська інтерпретація інтелектуального ресурсу особи (ІРО) як функції трьох складових

,(3)

де L_IP - рівень інтелекту особи, M_IP - мотиви поведінки особи, T_IP - час використання особою її інтелектуальних здібностей, дала можливість визначити інтелектуальний ресурс групи (ІРГ). Це визначення було формалізовано як

,(4)

де N - кількість членів групи. Це, врешті-решт, дозволило концептуалізувати поняття інтелектуально-ресурсного потенціалу (ІРП) як прогнозовану інтегральну здатність особи (групи осіб) до створення нових матеріальних і духовних цінностей, оцінену через сукупні витрати, інвестовані в набуття комплексу інтелектуальних здібностей, знань, навиків і мотивів.

Оскільки ІРП інтегрує в собі інтелектуальний, духовно-інтелектуальний та інтелектуально-інноваційний потенціали особи або їх групи, то його успішне трансформування в потрібну інтелектуальну продукцію з подальшим перетворенням в реальні соціальні та економічно значимі результати вимагає організації належного інтелектокористування.

Під інтелектокористуванням розуміємо доцільні та оптимальні управлінські рішення і дії з формування, розвитку, збереження, нарощування та ефективного використання інтелектуально-ресурсного потенціалу особи ( групи) шляхом застосування відповідних управлінських технологій і стилів управління щодо її/їх інтелектуальної, інтелектуально-інноваційної та інтелектуально-духовної складових.

З огляду на те, що домінуючий вплив управлінської складової на розвиток продуктивних сил і результати діяльності СЕС є незаперечним, було досліджено генезис та оцінено існуючі тенденції в розвитку стилів і методів керівництва людськими спільнотами для наступного аналізу і формування нового переліку вимог до сучасних керівників, здатних забезпечити інтелектуально-інноваційний розвиток довірених їм СЕС. На основі концепції інтелектокористування були визначені теоретичні і методологічні засади синтезу нових стилів і технологій управління людськими ресурсами, людським та інтелектуальним капіталами СЕС в знаннєвомісткій економіці.

Другий розділ «Трансформування інтелектуальних ресурсів в системі інноваційного розвитку» присвячено дослідженню існуючих в українському суспільстві проблем трансформації інтелектуальних ресурсів СЕС в їх інтелектуально-інноваційний потенціал розвитку, закономірностей і наслідків інтелектуальної стратифікації та інтелектуальної мобільності в людських спільнотах, що перебувають в процесі реформування і трансформації; вивченню впливу цих явищ на ефективність використання інтелектуально-інноваційного потенціалу людських ресурсів, визначенню шляхів та умов ефективного розкриття цього потенціалу для досягнення суспільного добробуту - однієї із цілей інноваційної моделі розвитку України.

До основних проблем трансформації інтелектуальних ресурсів в реальні результати інтелектуально-інноваційного розвитку СЕС відносяться: відсутність сформованої державної політики в сфері інтелектокористування, втрата і тривалий дефіцит належної уваги із сторони держави інтелектуальним ресурсам, демотивація інтелектуальної активності населення, виникнення і розвиток какократії. інтелектофобії, гостра необхідність реінтелектуалізації влади і суспільства.

Критично значимими причинами системного характеру, виділеними із наведеного вище переліку, слід вважати високий рівень деінтелектуалізації кадрового наповнення системи управління українським соціумом в усіх сферах його діяльності та низький рівень вмотивованості населення до активного використання притаманного йому інтелектуального потенціалу. Для ідентифікації причин, виникнення і дія яких в даний час зумовлює незадовільні результати використання інтелектуальних ресурсів СЕС, проаналізовано особливості протікання процесів соціальної стратифікації та мобільності в суспільствах перехідного періоду і зроблено висновок про важливу участь в цьому процесі такої складової характеристики особистості (елементарного носія інтелекту), як рівень інтелекту. Врахування цієї характеристики обумовило необхідність введення до розгляду двох нових термінів. По-перше, йдеться про інтелектуальну стратифікацію суспільства, під якою слід розуміти соціальну диференціацію осіб та їх організованих груп за рівнем і результатами використання їх інтелекту. По-друге, інтелектуальна мобільність акумулює будь-який перехід особи (групи) з однієї інтелектуальної страти в іншу за рахунок ефективного використання їх інтелекту та інтелектуальних продуктів, що спричиняє зміни їх позиції в соціальній стратифікації, а також в її професійній, економічній і політичній складових.

Прийняття за основу стратифікації сучасного суспільства рівня «елементарних носіїв інтелекту» сприяло класифікації останніх на носіїв «елітного», «неординарного» та «ординарного» інтелекту та висновку, що процес його динамічного розвитку і використання стає причиною інтелектуальної мобільності з відповідними соціальними, економічними і політичними наслідками. Цим доказано, що запропоновані новаційні поняття «інтелектуальна стратифікація» та «інтелектуальна мобільність» носіїв інтелекту в соціумі не тільки не суперечать існуючим концепціям соціальної стратифікації і мобільності, а, навпаки, дозволяють пояснити зростаючу роль інтелектуальних характеристик людей і їх спільнот в становленні і розвитку інформаційного суспільства та нематеріальної, знаннєвої економіки.

Аналіз особливостей впливу інтелектуального чинника на соціальну мобільність і формування відповідних професійних, економічних та політичних страт суспільства при належному функціонуванні регулюючих та контролюючих цей процес інституцій виявив причини і можливі наслідки деформації процесів селекції і розподілу “елементарних носіїв інтелекту” між суспільними стратами.

Результати (Р) трансформації ІРП особи або групи осіб в соціальні та економічні наслідки інтерпретовані у вигляді наступної залежності

Р = F (ІП К_т) = F (ІП К_мot К_stim К_тech),(5)

де К_т - коефіцієнт трансформації; К_мot - складова коефіцієнта трансформації, яка визначається внутрішніми характеристиками і мотивами поведінки особи чи групи (самомотивація, самоактуалізація, самоствердження); К_stim - складова коефіцієнта трансформації, яка визначається зовнішніми мотиваторами і стимуляторами поведінки; К_тech - складова коефіцієнта трансформації, яка визначається досягнутим попередниками рівнем технологій.

Вираз (5) детермінує наступні умови отримання оптимального результату процесу інтелектокористування

Р max при ІП = 1 та К_мot max і К_stim max.(6)

Така ситуація є можливою тільки в соціальному середовищі, для якого характерне почуття ідеологічної єдності думок, мотивів поведінки і цілей діяльності індивідуума та спільноти (К_мot max і К_stim max), а суб'єкти управління будуть максимально використовувати творчий потенціал будь-якого носія інтелекту зокрема та інтегральний потенціал спільноти носіїв, а значить і отримувати адекватні економічні і соціальні результати.

Використання класичних закономірностей державного управління в комплексі із законами економіки добробуту Вілфредо Парето дало можливість запропонувати оригінальну модель раціональної поведінки суб'єктів реалізації ринкових взаємостосунків в рамках взаємодії таких їх учасників, як держава, виробники і споживачі, кожен з яких виробляє і надає своїм контрагентам відповідні товари і послуги в обмін на адекватне задоволення власних потреб (Рис. 1).

За допомогою запропонованої моделі встановлено, що єдиним шляхом ефективного і результативного пошуку суспільством соціально-економічного парето-оптимуму можна і слід вважати тільки спільне і збалансоване використання інтелектуальних ресурсів всіх названих вище категорій учасників ринкових стосунків для вироблення таких інтелектуальних продуктів з організації суспільного життя (законів, декретів, підзаконних нормативно-правових актів, інструкцій, рішень, розпоряджень, ідей, проектів, програм тощо), виконання яких спрямовувало б людську спільноту до точки досягнення оптимального розподілу і споживання як наявних у неї ресурсів, так і отриманих результатів діяльності.

Рис. 1 Поверхня можливостей корисності суспільства і позиціонування парето-оптимальної точки, якій відповідає максимальний рівень його добробуту

Продемонстровано, що неврахування або ігнорування інтересів хоча б одного із учасників цих стосунків завжди буде призводити до негативних наслідків щодо успіхів, досягнутих суспільством та його окремими частинами.

Тому, в результаті належно організованого і керованого процесу інтелектокористування складова реальних продуктивних сил повинна чисельно переважати в усіх трьох складових моделі конкурентного середовища, а саме в:

- апараті органів державного управління і місцевого самоврядування всіх рівнів;

- числі власників і керівників великого, середнього і малого бізнесу всіх форм власності і сфері діяльності;

- масі споживачів державних послуг, а також товарів і послуг українських виробників.

Тільки в цьому випадку результати трансформації кожною СЕС національного господарства всіх належних їм ресурсів будуть максимально наближеними до гіпотетичної парето-оптимальної точки на поверхні можливостей корисності суспільства з забезпеченням відповідного рівня економічного і соціального добробуту більшості приналежних до цих спільнот людей. Це, в свою чергу, вимагає концентрації і спрямування інтелектуальних зусиль їх суб'єктів управління на агрегацію індивідуальних уподобань та інтересів всіх людських ресурсів СЕС.

В третьому розділі «Використання інтелектуальних ресурсів в соціально-економічних системах інноваційного розвитку» розглянуто, уточнено і проаналізовано варіанти інтерпретацій процесів трансформування інтелектуального потенціалу особи (групи) в соціально і економічно значимі результати; виконано аналіз особливостей і шляхів використання інтелектуальних ресурсів для забезпечення інноваційного розвитку СЕС; ідентифіковано максимально ефективні інноваційні технології управління цими ресурсами.

На основі уточнення і взаємного погодження визначень таких складових процесу трансформації інтелекту в соціальні та економічні результати, як «інтелектуальна продукція», «інтелектуальна власність», «людський капітал», «інтелектуальний капітал» і «управління людським та інтелектуальним капіталами» вся процедура інтерпретована у вигляді послідовності окремих етапів. Аналіз суті і змісту кожного з цих етапів дозволив констатувати, що людський капітал є найбільш узагальненою категорією, притаманною продуктивним силам соціально-економічного розвитку, в процесі діяльності яких генеруються і використовуються всі можливі види інтелектуального капіталу. При цьому, послідовність трансформації «ресурси (нерозкритий людський та інтелектуальний капітали) - система діяльності людини (групи, колективи підприємств, територіальні громади) - інтелектуально-інноваційний потенціал розвитку» приймає вигляд, представлений на Рис. 2.

Ключовою умовою забезпечення належного функціонування цієї трансформаційної моделі є забезпечення керівництвом належного протікання процесу трансформацій на всіх його етапах аж до моменту кінцевої комерціалізації інтелектуального капіталу з отриманням відповідних соціальних і/або економічних результатів.

Такий результат може бути забезпечено тільки завдяки належній реалізації суб'єктами управління системами діяльності людських спільнот СЕС всіх необхідних вимог і функцій управління процесами інтелектокористування.

Потреби інноваційних змін в управлінні інтелектуальною складовою людських ресурсів СЕС демонструються схемою трансформації ресурсів в результат діяльності (Рис. 3), логіко-математична модель якої представлена у вигляді наступних логічного та алгебраїчного виразів:

G_Лі(t) = M(t) & F(t) & Nі(t) & NatR (t) & FisR(t) & FinR(t) = 1,(7)

G_Аі(t) = M(t) F(t) Nі(t) NatR (t) FisR(t) FinR(t) = 1.(8)

Модель визначає загальну потенційну можливість організованої групи осіб досягти в результаті активної діяльності певного економічного успіху G_і(t)=1 через врахування наявності в їх розпорядженні природно-сировинних [NatR(t)=1], фінансових [FinR(t)=1] і матеріальних [FisR(t)=1] ресурсів, здатності суб'єкта управління (вірно, з можливо меншими затратами ресурсів) [M(t)=1] приймати необхідну кількість [Nі(t)=1] якісних і компетентних (вірних, простих, з якомога меншими затратами ресурсів) управлінських рішень (в т. ч. нових, раніше невідомих) про оптимальне використання всіх названих вище ресурсів та організовувати реалізацію цих рішень кваліфікованим персоналом [F(t)=1], здатним до оптимального (вірного, з можливо меншими затратами ресурсів) перетворення ресурсів у готову продукцію чи послуги. Відсутність (0) у рівнянні (7) або незадовільний стан (< 1) у рівнянні (8) будь-якої із складових, обумовлюють результати, адекватні стану ресурсного забезпечення, коли G_Лі(t) = 0 або G_Аі(t) << 1.

Рис. 3.Модель трансформації ресурсів соціально-економічної системи в досягнення економічного успіху

Якщо рівняння (7) свідчить про те, що для досягнення успіху обов'язкова наявність усіх без винятку ресурсних складових, то рівняння (8) демонструє, що, у випадку певного дефіциту якихось ресурсів [для прикладу, фінансових FinR(t) або матеріальних ресурсів FisR(t)], їх нестача може бути компенсована кваліфіковано виробленими і реалізованими управлінськими рішеннями із забезпечення досягнення необхідного результату в рамках наявних ресурсів або шляхів їх поповнення з наступним використанням. Якщо ж ресурсне забезпечення є задовільним, то з цього ж таки рівняння є очевидним, що інтелектуальні здібності, навички, вміння і зусилля (тобто ЛК) управлінців і виконавців СЕС, а також генеровані ними інтелектуальні продукти можуть забезпечити більш раціональне використання цих ресурсів і т. д.

З врахуванням (8) коефіцієнт трансформації ресурсних фондів СЕС (1) приймає наступний вигляд:

Кт = (Ррпс - Рфс)/Рдс = (G_Аі(t)_РПС - G_Аі(t)_ФС)/ G_Аі(t)_ДС =

= [FisR _РПС (t) FinR _РПС (t) M_РПС(t) F_РПС(t) N_РПС(t) -

- FisR_ФС(t) FinR_ФС(t) M_ФС(t) F_ФС(t) N_ФС(t)] /

/ FisR _ДС (t) FinR _ДС (t) M_ДС(t) F_ДС(t) N_ДС(t) (9)

де G_Аі(t)_РПС - заплановані і досягнуті результати діяльності реальних продуктивних сил СЕС; G_Аі(t)_ФС - заплановані і понесені витрати СЕС на утримання фіктивних продуктивних сил; G_Аі(t)_ДС - заплановані і досягнуті результати активності в СЕС деструктивних сил; FisR_РПС(t)_, FinR_РПС(t), M_РПС(t), F_РПС(t) - відповідно фізичні, фінансові, управлінські, виконавські ресурси СЕС та N_РПС(t) - інтелектуальні продукти, генеровані управлінськими та виконавчими складовими реальних продуктивних сил; FisR_ФС(t), FinR_ФС(t), M_ФС(t), F_ФС(t) - відповідно фізичні, фінансові, управлінські та виконавчі ресурси, спрямовані СЕС на утримання фіктивних сил, а N_ФС(t) - рішення, які приймаються цими силами з використанням виділених СЕС ресурсів; FisR_ДС(t), FinR_ДС(t), M_ДС(t), F_ДС(t) ресурсне забезпечення тіньової і нелегітимної активності частини людських ресурсів СЕС, а N_ДС(t) - інтелектуальні продукти керівників тіньової економіки і злочинної діяльності.

Доказано, що Кт визначається співвідношенням кількості, якості і значимості інтелектуальних продуктів, генерованих всіма складовими соціуму, тобто

Кт = [N_РПС(t) - N_ФС(t)] / N _ДС(t),(10)

а стан і тенденції розвитку визначатимуться головним чином співвідношенням інтелектуальної продукції, генерованої в процесі функціонування СЕС її реальними і деструктивними продуктивними силами, тобто

Кт ? N_РПС(t) / N_ДС(t).(11)

Таким чином, концепція інтелектокористування спрямована на мінімізацію складової N_ДС(t) з відповідним нарощуванням N_РПС(t). Це дає можливість людським спільнотам без збільшення сировинних і матеріальних витрат і, навіть, без залучення додаткової робочої сили збільшувати виробництво матеріальних, духовних і суспільних благ за рахунок генерування і ефективного використання інноваційних інтелектуальних продуктів в усіх сферах діяльності.

Реалізація умов належного інтелектокористування (1), (2), (6) і (11) вимагає пошуку та використання інноваційних моделей, методів, технологій і стилів управління інтелектуалізованим суспільством та його окремими частками - людськими ресурсами різноманітних соціально-економічних систем.

Інтерпретація СЕС у вигляді типової управлінської пари - суб'єкта (СУ) і об'єкта (ОУ) управління (Рис. 4) дозволила встановити, що наявні в системі фінансові, техніко-технологічні і сировинні ресурси (Рф, Ртт, Рс) трансформуються в корисні результати за визначального впливу стилю управлінської активності керівника-лідера, а також визначити і сформулювати умови, виконання яких гарантуватиме позитивний управлінський ефект.



Рис. 4. Модифікована схема взаємодії складових типової управлінської пари з врахуванням можливості зворотного впливу об'єкта управління на суб'єкт

При цьому, суб'єкт управління (керівник) повинен використовувати інноваційні технології управлінської інтеграції та мотивації інтелектуальних ресурсів системи на основі залежності

КУВсу = F [Ізо,п Івс, І_К, RM, f(Ізо, Івс, І_Пі, RM)],(12)

де КУВсу - комплексний управлінський вплив СУ на ОУ; Ізо і Івс - вхідна інформація про зовнішнє оточення і внутрішнє середовище системи; І_К - особистий інтелект керівника-лідера; RM - результат управління, І_Пі - інтегральний інтелект персоналу.

Таким чином, інтелектоінтегруючі управлінські технології - це технології, що ґрунтуються на створенні керівником або відповідним органом управління умов для проявів і подальшого використання результатів групових інтелектуальних зусиль із залученням до цих груп учасників із самими різноорієнтованими інтересами, освітою, кваліфікацією, досвідом, а також спільного пошуку ними найбільш прийнятних в тій чи іншій ситуації рішень.

Інтелектомотивуючі стилі управління - типи поведінки керівника в стосунках з підлеглими, які мотивують останніх до пріоритетного та інтенсивного розвитку власного інтелекту і ефективного використання останнього на користь загальної справи - досягнення запланованого результату діяльності.

Визначення інноваційних управлінських технологій інтеграції і мотивації інтелекту індивідуумів та їх організованих груп в процесі спільної діяльності, дозволило запропонувати технологію створення колективів-команд на основі комплексного використання технологій інтеграції і мотивації індивідуального та колективного інтелекту за критеріями «результат - ефект - корисність» та управління останніми з отримання сінтелектуального ефекту. Оригінальна графічно-цифрова модель і технологія формування групи-команди з досягненням інтелектоінтегруючого ефекту при умові використання керівником інтелектомотивуючих стилів управління дала можливість сформулювати теоретичні умови та практичні рекомендації із створення керівником групи-команди шляхом мінімізації в її складі «фіктивних» і «деструктивних» сил через їх трансформацію в «реальні продуктивні сили» та забезпечення Кдз > 1 у кожного члена команди, включаючи і її керівника. При цьому доведено, що за умови комплексного оволодіння керівником-лідером інтелектоінтегруючою технологією та інтелектомотивуючими стилями управління, організована група буде трансформована в ефективну команду, коефіцієнт інтегрованості К_team якої визначається залежністю

К_team = 1 - 1/Кт = 1 - Рдс/(Ррпс - Рфс),(13)

Отже, нові умови, нові моделі і критерії управління інтелектуалізованими СЕС формують нові потреби і вимоги до сучасних управлінців, які повинні володіти новітніми знаннями, досвідом та управлінськими технологіями. Це, своєю чергою, актуалізує необхідність дослідження вимог до особистості керівника-лідера, які ставить перед ним соціум епохи економіки знань.

У четвертому розділі «Управління використанням інтелектуальних ресурсів соціально-економічних систем на засадах інтелектокористування» виконано ретроспективний порівняльний аналіз традиційних і новітніх вимог та підходів до управління високоінтелектуальними людськими спільнотами. Результати аналізу підтвердили гіпотезу, що фундаментальні вимоги до виконання керівниками функцій управління цими спільнотами залишаються незмінними при радикальних змінах в цілях і цінностях інтелектуалізованого суспільства. Це вимагає від керівників пріоритетної орієнтації на особисту інноваційно-креативну поведінку з пошуку нових стилів управління людськими ресурсами сучасних соціально-економічних об'єктів різного рівня складності і сфер діяльності.

Аналіз відомих переліків вимог до керівників дозволив синтезувати комплексну просторову модель стилів керівництва керівника-лідера на основі трьох критеріїв: орієнтованість керівника на завдання (“ОНЗ”), орієнтованість керівника на партнерів (“ОНП”) та орієнтованість керівника на себе (“ОНС”). Графічно-цифрова інтерпретація просторової моделі (Рис. 5) дала можливість детермінувати і описати низку конкретних варіантів стилів управління, а саме: стиль 000 - «керівник-лінивець», 001 - «керівник егоїст», 010 - «керівник-альтруїст», 011 - «керівник-затійник», 0 - «керівник-центрист», 100 - «керівник-роботоголік», 101 - «керівник-диктатор», 110 - «керівник-жертва», 111 - «керівник-партнер».

Рис. 5. Графічно-цифрова інтерпретація комплексної просторової моделі стилів керівництва в координатах: “ОНЗ” - “ОНП” - “ОНС”

Аналіз потенціалу практичного використання стилів управління, кращих щодо задоволення вимог і положень концепції інтелектокористування, дозволив уточнити зміст визначення «інтелектуальний керівник» і створити просторову модель сучасного керівника-інтелектуала, графічно-цифрова інтерпретація якої (Рис.6) формулює перелік базових інтелектуальних характеристик особи, необхідних для успішного виконання нею функцій керівника. До цього переліку належать творчий (аналітичний, синтетичний і креативний) інтелект (ТІ), соціальний і духовний інтелект (СІ), особистісний інтелект (ОІ). При цьому, теоретично найгіршим варіантом (000) є відсутність у особи будь-яких інтелектуальних складових V_IPP > min, а найкращим - максимальне значення всіх складових (111), які описують керівника з гармонійно розвинутими базовими складовими інтелекту V_IPP > max. Між цими граничними значеннями просторової моделі інтелектуального керівника розташовуються всі можливі варіанти комбінацій реальних значень координат «ТІ», «СІ» і «ОІ» і відповідних значень обсягів інтелектуального потенціалу особистості керівника V_IPPmin ? V_IPP ? V_IPPmax.

Рис. 6. Графічно-цифрова інтерпретація комплексної моделі інтелектуального керівника-лідера в координатах «ТІ» - «СІ» - «ОІ»

Як комплексна просторова модель стилів поведінки керівника-лідера, так і його інтелектуальна модель повинні стати джерелом стильового та інтелектуального профайлінгу майбутніх чи практикуючих управлінців за допомогою проведення досліджень, оцінювання та використання тестових методів. Отримані стильовий та інтелектуальний профайли керівника-лідера на підставі визначення домінантних складових його інтелекту і готовності вживати останній за моральними і духовними критеріями, можуть пояснити на що здатна та чи інша особистість, причини тих чи інших її помилок, причини виникнення труднощів, проблем і недоліків у функціонування СЕС.

...