Процес розробки виробничої програми підприємства та шляхи її оптимізації

Размещено на http://www.allbest.ru

Курсова робота

«Процес розробки виробничої програми підприємства та шляхи її оптимізації»

студент групи УПЕП-13-1

Іванов Олександр

ВСТУП

Перехід України до ринкових відносин, багато в чому, залежить від функціонування матеріальної основи економіки - підприємства. На рівні підприємства створюється суспільний продукт та надаються відповідні послуги, тобто фактично існування підприємств забезпечує існування усієї економічної системи держави як такої. Підприємства поєднують з виробничим процесом кваліфіковану робочу силу, використовують високопродуктивну техніку, здійснюють менеджмент та маркетинг. В умовах функціонування виробничих підприємств в системі ринкових відносин найбільш важливої ваги набуває питання здійснення ефективного управління цим самим підприємством. Серед питань управління виробничим підприємством найбільш важливими можливо вважати питання виробничого планування та формування виробничої програми.

Актуальність теми полягає в тому,що виробнича програма визначає необхідний обсяг виробництва продукції в плановому періоді, який відповідає номенклатурою, асортиментом і якістю вимогам плану продажів. Вона обумовлює завдання по введенню в дію нових виробничих потужностей, потребу в матеріально-сировинних ресурсах, чисельності персоналу, транспорті тощо.

Виробнича програма підприємств визначає склад, кількість і обсяг продукції, яка повинна бути виготовлена в плановому періоді і поставлена споживачам. Відображаючи головне завдання господарської діяльності, вона є головним розділом планів підприємства. Всі інші розділи планів розробляються у відповідності з виробничою програмою і спрямовані на забезпечення її виконання.

Основним завданням виробничої програми є максимальне задоволення потреб споживачів у високоякісній продукції, яка випускається підприємствами при найкращому використанні їхніх ресурсів та отриманні максимального прибутку. З метою вирішення цього завдання в процесі розробки виробничої програми на всіх рівнях потрібно дотримуватися наступних вимог: виробничий програма підприємство

- правильне визначення потреби в продукції, що випускається, і обґрунтування обсягу її виробництва попитом споживачів;

- повне ув'язування натуральних і вартісних показників обсягів виробництва і реалізації продукції;

- обґрунтування плану виробництва продукції ресурсами, і в першу чергу, виробничою потужністю.

Мета курсової роботи - визначити доцільність виробничої програми підприємства, а також шляхи її оптимізації.

Завдання курсової роботи:

- надати загальну характеристику виробничій програмі підприємства;

- визначити поняття виробничої програми;

- з'ясувати структуру виробничої програми;

- обчислити основні економічні показники виробничої програми підприємства;

- проаналізувати ефективність використання основних засобів згідно до діючої виробничої програми підприємства.

1. СУТЬ, СТРУКТУРА ТА ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ ПІДПРИЄМСТВА

Виробнича програма визначає необхідний обсяг виробництва продукції у плановому періоді, який відповідає номенклатурою, асортиментом і якістю вимогам плану продажу. Вона обумовлює завдання по введенню в дію нових виробничих потужностей, потребу в матеріально-сировинних ресурсах, чисельності персоналу, транспорті тощо. Цей розділ плану тісно пов'язаний із планом праці і заробітної плати, планом по витратах виробництва, прибутку і рентабельності, фінансовим планом.

Виробнича програма підприємств визначає склад, кількість і обсяг продукції, яка повинна бути виготовлена у плановий період і поставлена споживачам. Відображаючи головне завдання господарської діяльності, вона є головним розділом планів підприємства. Всі інші розділи планів розробляються у відповідності з виробничою програмою і спрямовані на забезпечення її виконання.

Основним завданням виробничої програми є максимальне задоволення потреб споживачів у високоякісній продукції, яка випускається підприємствами при найкращому використанні їхніх ресурсів та отриманні максимального прибутку. З метою вирішення цього завдання в процесі розробки виробничої програми на всіх рівнях потрібно дотримуватися наступних вимог:

- правильне визначення потреби в продукції, що випускається, і обгрунтування обсягу її виробництва попитом споживачів;

- повне ув'язування натуральних і вартісних показників обсягів виробництва і реалізації продукції;

- обґрунтування плану виробництва продукції ресурсами, і в першу чергу, виробничою потужністю.

Виробнича програма складається із 2-х розділів: плану виробництва продукції в натуральному (умовно-натуральному) вигляді та плану виробництва у вартісному вигляді.[13, с. 258]

В основу розробки виробничої програми повинна бути покладена реальна потреба в конкретній продукції. На рівні промислового підприємства конкретизація потреби в продукції забезпечується за допомогою попиту споживачів і господарських договорів за розгорнутою номенклатурою виробів.

Для того, щоб вірно сформувати виробничу програму підприємства, у його бізнес-плані повинна бути представлена така важлива інформація, як характеристика пропонованої продукції, оцінка можливих ринків збуту та конкурентів, стратегія маркетингу.

При плануванні виробничої програми необхідно використовувати наступні матеріали:

- прогноз потреби у продукції підприємства, який складається на підставі досліджень змін ринкових елементів у часі, тобто попиту, пропозиції цін, кількості конкурентів тощо;

- перспективний план виробництва продукції і послуг;

- державний контракт та державне замовлення на продукцію підприємства - якщо таке існує;

- результати вивчення поточного попиту на продукцію;

- договори на виробництво та постачання продукції, які укладаються в результаті вільного продажу виробів на гуртових ярмарках;

- заходи щодо збільшення виробничих потужностей підприємства;

- заходи щодо збільшення спеціалізації і кооперування виробництва;

- дані про залишки нереалізованої продукції у попередньому періоді.

Послідовність раціональної розробки виробничої програми зображена на рис. 1.1.



Рис. 1.1. Схема планування виробничої програми

Підставою для визначення обсягу поставок конкретної продукції є портфель замовлень і господарські договори.

Обсяг випуску по окремих виробах обгрунтовується виробничою потужністю. У процесі такого обгрунтування на підприємствах з'являються внутрішньовиробничі диспропорції у завантаженні устаткування, розробляються шляхи їхнього усунення, а також заходи щодо розширення спеціалізації і кооперування виробництва.

Виходячи з натуральних обсягів постачань і виробництва, розраховується загальний обсяг продукції у вартісному вигляді: обсяг товарної продукції, валової продукції, реалізованої, чистої, умовно-чистої продукції.

Розробка завдань із випуску виробів у натуральному вигляді є найважливішою частиною роботи при складанні виробничої програми. Важливість її визначається тим, що споживачам потрібна продукція визначених видів, здатних задовольнити наявні потреби. На основі виявлення цих потреб формується програма виготовлення конкретних виробів.[12, с. 552]

Планування виробничої програми в натуральному вигляді передбачає:

- визначення номенклатури й асортименту продукції, яка випускається;

- розрахунок потреби в продукції, обсягу виробництва по календарних періодах року (у головному плані) і обгрунтування планових обсягів виготовлення продукції виробничою потужністю, матеріальними і трудовими ресурсами.

В основу планування виробничої програми покладена система показників обсягу виробництва, яка містить натуральні та вартісні показники.

Натуральними показниками виробничої програми є обсяг чистої продукції в натуральних одиницях за номенклатурою і асортиментом.

Номенклатура - це перелік назв окремих видів продукції, а асортимент - це різновид виробів у межах даної номенклатури. Натуральні показники представлені у фізичних одиницях виміру (штуки, тонни, метри).

Номенклатура виробів підприємства може бути централізованою та децентралізованою.

Централізована номенклатура формується шляхом укладання державних контрактів і державних замовлень.

Децентралізована номенклатура формується підприємством самостійно на основі вивчення ринкового попиту на свою продукцію та встановлення прямих контактів із споживачами шляхом укладання договорів поставок.

Значення натуральних показників виробничої програми в умовах ринку зростає, оскільки саме вони дають можливість оцінити ступінь задоволення потреб споживачів у певних товарах із врахуванням якісної характеристики товарів.

Одним із найважливіших етапів розробки виробничої програми є визначення потреби в ресурсах.

Основним методом визначення цієї потреби є метод прямого розрахунку відповідно до питомих норм її витрат. Так, потреба підприємств у предметах праці розраховується шляхом множення питомих норм витрат сировини і матеріалів на планові обсяги виробництва. Потреба в знаряддях праці (машини, устаткування) визначається, виходячи із передбачених обсягів робіт, виконуваних з їхньою допомогою, і прогресивних норм продуктивності.

Поряд з цим враховується потреба на капітальне будівництво, створення резервів і т.п.

Потреба в продукції погоджується з можливостями її виробництва. При цьому методи такого ув'язування мають свої особливості залежно від рівня планування. Головним засобом ув'язування потреби і ресурсів є розробка матеріальних балансів.

На підставі плану випуску продукції підприємством розробляються річні, квартальні і місячні виробничі програми цехів. Виробнича програма цеху містить завдання по номенклатурі і загальному обсязі продукції. У завданні по номенклатурі вказується кількість найменувань виготовлених окремих видів продукції у натуральному вигляді. Планово-облікові одиниці (номенклатурні позиції), я яких встановлюється завдання цехам за номенклатурою, мають різний ступінь деталізації для різних цехів і типів виробництва. Для випускаючих цехів програма складається за найменуванням та кількістю готових виробів відповідно до плану виробництва підприємства. В одиночному і серійному виробництві для заготівельних та обробних цехів номенклатурне завдання встановлюється, зазвичай, в комплектах деталей на сторону, виробах, вузлах. В умовах масового виробництва цим цехам планується випуск заготовок і деталей за окремими найменуваннями [2, с. 478].

Виробнича програма кожного цеху обгрунтовується виробничою потужністю окремих груп обладнання, зіставленням їх сумарного корисного фонду роботи та завантаження в машино-годинах. Такі розрахунки дозволяють виявляти “вузькі місця” в цеху і вжити заходів щодо усунення диспропорцій у завантаженні обладнання.[19, с. 584]

На основі виробничих програм цехів складаються плани виробництва для допоміжних, обслуговуючих підрозділів підприємства: ремонтних, інструментальних, енергетичних цехів, транспортного господарства. Виробничі програми допоміжних цехів розробляються відповідно до встановленої потреби і їхній продукції та послугах.

Виходячи з планів цехів, розробляються виробничі завдання для ділянок. Заключним етапом планування виробництва є доведення завдань із виконання окремих виробничих процесів та виготовлення продукції безпосередньо до бригад і робочих місць.

Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму самостійно, виключаючи державний контракт та державне замовлення.

Державний контракт і державне замовлення формується на основі пропозицій міністерств і відомств - державних замовників. Фінансування державного контракту проводиться за рахунок коштів Державного бюджету, а державного замовлення - за рахунок власних коштів підприємства та організацій і наявних кредитних ресурсів. Відповідальність замовників (споживачів) та виконавців за виконання державного контракту і державного замовлення визначається укладеними договорами (контрактами) та законодавством України.

Система державного замовлення розповсюджена на всіх країнах з розвинутою ринковою економікою та не суперечить її принципам. Більше того, державне замовлення є престижним для підприємства і отримується, як правило, на конкурсній основі шляхом проведення тендерів. Державне замовлення надається тим підприємствам, які забезпечують більш ефективне його виконання.

Виконавці державного контракту та державного замовлення забезпечують себе матеріально-технічним ресурсами самостійно, шляхом укладання прямих договорів із підприємствами-постачальниками та посередницькими організаціями.

Виробнича програма є важливим розділом, на основі якого проводиться планування потреби матеріально-технічних, трудових, енергетичних ресурсів, розраховується собівартість, прибуток та інші фінансові показники.

У поточному плануванні виробнича програма складається, як правило, на рік. В умовах динамічності внутрішнього та зовнішнього середовища розробляти виробничу програму на довший період не доцільно. Тому процес підготовки до виконання річної виробничої програми починається з її розподілу по кварталах і місяцях. Оскільки ритмічність виробництва має виключно велике значення для підвищення його ефективності, покращення якості продукції і всієї роботи, необхідно більш детально розподіляти річний обсяг виробництва та реалізації продукції по кварталах і місяцях.

Розподіл річних завдань по кварталах (місяцях) необхідно здійснювати з врахуванням наступних факторів:

- збільшення випуску продукції за рахунок приросту і покращення використання виробничих потужностей, а також за рахунок заходів, передбачених планом і інновацій;

- встановлених договорами строків поставки продукції споживачам;

- терміна введення в дію нових потужностей та обладнання;

- забезпечення рівномірного завантаження всіх виробничих підрозділів;

- підвищення серійності (масовості) виробництва;

- кількості робочих днів у кожному кварталі;

- можливого вибуття основних виробничих засобів, а також зупинення окремих агрегатів, ділянок та цехів для ремонту обладнання;

- зняття з виробництва застарілих видів продукції, які не відповідають своїми техніко-економічними показниками сучасному рівню розвитку науки і техніки, і таких, що не користуються попитом, та їх заміна на нові;

- сезонності і змінності роботи;

- сезонності збуту продукції.

Оптимальна виробнича програма - це програма, яка відповідає структурі ресурсів підприємства та забезпечує найкращі результати його діяльності за прийнятим критерієм.

Оптимізація виробничої програми проводиться з метою:

планування оптимальної структури номенклатури продукції;

визначення максимально можливого обсягу виробництва продукції та економічної межі нарощування виробництва.

2. РОЗРОБЛЕННЯ ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ ПІДПРИЄМСТВА

Діяльність підприємства головним чином залежить від планування та структурування його дій. Оскільки виробнича програма один з найголовніших аспектів планування діяльності підприємства, то саме від умілої розробки виробничої програми залежить ефективність діяльності підприємства [3, c. 179].

Розробка і складання виробничої програми повинне обов'язково опиратися на цілі, які переслідує підприємство на майбутнє.

Згідно з сучасною економічною теорією розробка виробничної програми повинна відповідати вимогам: комплексності, узгодженості, результативності.

Виробнича програма складається із 2-х розділів: плану виробництва продукції в натуральному вигляді та плану виробництва у вартісному вигляді.

За основу при розробці виробничої програми беруть стратегічний план розвитку підприємства; результати аналізу діяльності підприємства за період, що передував базовому; дані про забезпеченість сировиною ті її якісний склад; попит на продукцію підприємства; величину виробничої потужності підприємства та показники її використання; дані про залишки готової продукції на початок та кінець періоду, на який складається план; прогнози цін на продукцію [7, с. 375].

Розробка виробничої програми підприємства здійснюється в розрізі окремих видів продукції. Їхню класифікацію можна навести за наступними ознаками:

За ступенем готовності продукції: готова продукція, напівфабрикати, незавершене виробництво.

Готова продукція - продукція, яка повністю пройшла виробничій цикл, укомплектована, відповідає вимогам стандартів чи технічним вимогам, має супроводжуючі документи, які підтверджують її якість, здана на склад підприємства та готова до реалізації.

Напівфабрикати - це продукція, яка потребує додаткової обробки на тому чи іншому підприємстві. Вона може бути реалізована на сторону як комплектуючі чи запасні частини, може бути передана для подальшої обробки іншим структурам підприємства.

Незавершене виробництво представляє собою вартість незавершеної у виготовленні продукції на всіх стадіях виробничого процесу: від первинних технологічних операцій до приймання готової продукції службою технічного контролю якості підприємства. Формування незавершеного виробництва необхідно для організації безперервного руху виробів по технологічних операціях. До складу незавершеного виробництва входять заготовки, деталі, складальні одиниці, незавершені об'єкти будівництва тощо [6, c. 287].

У поточному виробництві виділяють чотири види запасів: технологічний, транспортний, оборотний, страховий.

Під технологічним запасом розуміють деталі та складальні одиниці, що знаходяться у процесі безпосередньої обробки та складання на робочих місцях. Деталі, що постійно знаходяться у процесі переміщення між робочими місцями та ланками, являють собою транспортний запас. Оборотний запас необхідний для безперервної роботи робочої ланки, цеха, лінії, що працюють з різною продуктивністю. Оборотний запас використовується та накопичується циклічно. Страховий запас визначається кількістю деталей, що зберігаються на випадок несвоєчасної подачі матеріалів чи інших непередбачених перебоїв у роботі.

За характером об'єкта виробництва виділяють: продукцію різного ступеню готовності; роботи промислового характеру; послуги, що надаються іншим підприємствам.

До робіт промислового характеру належать роботи з капітального ремонту, що виконуються для свого та інших підприємств поточному ремонту, технічному обслуговуванню та модернізації обладнання, транспортних засобів, монтаж обладнання і таке інше.

Залежно від характеру використання продукція підприємства складається із засобів виробництва та предметів споживання.

Залежно від ступеня самостійності підприємства у виборі номенклатури продукції, що виготовляється, визначають:

а) продукцію, що виробляється за держзамовленням;

б) продукцію, що виробляється за самостійно розробленою номенклатурою.

До складу затвердженої номенклатури входить перелік продукції, що випускається підприємством відповідно до оформлених державних замовлень на виробництво продукції. Як правило, держзамовлення охоплює виробництво найважливіших видів продукції, які мають стратегічне загальнодержавне значення.

До розрахункової номенклатури відносяться вироби, що виготовляються відповідно до самостійно укладених угод зі споживачами продукції.

Залежно від напряму збуту виділяють:

а) продукцію, що виробляється на експорт;

б) продукцію, що реалізується на території країни.

Інформаційною базою розробки виробничої програми підприємства є:

- прийняті підприємством держзамовлення на виробництво продукції в розрізі номенклатури та асортименту;

- укладені підприємством довгострокові контракти зі споживачами продукції;

- портфель замовлень, що його має відділ збуту підприємства; прогнозні показники розвитку ринку збуту;

- розрахункові виробничі потужності підприємства та заплановані заходи з підвищення ефективності їхнього використання;

- намічені до реалізації інвестиційні проекти щодо розширення матеріально-технічної бази підприємства,

- дані про можливості задовольнити потребу підприємства у додаткових обсягах сировини, матеріалів, робочої сили, палива, електроенергії; можливості залучити робітників і спеціалістів відповідного рівня;

- прогнозна собівартість продукції, її прибутковість, обсяги реалізації.

Виробнича програма підрозділів основного виробництва - це сукупність продукції певної номенклатури й асортименту, яка має бути виготовлена в плановому періоді у визначених обсягах згідно зі спеціалізацією і виробничою потужністю цих підрозділів. Виробнича програма є надзвичайно важливим розділом плану роботи підприємства і його виробничих підрозділів, оскільки вона виражає зміст їх основної діяльності та засоби досягнення стратегічної мети [4].

Обґрунтування виробничої програми сільськогосподарського підприємства включає в себе планування структури посівних площ, поголів'я худоби і птиці, план виробництва і розподілу продукції певного асортименту, кількості і якості. Крім того, ця програма містить комплекс агрозоотехнічних заходів щодо виконання плану виробництва продукції (сорти, насіння, добрива, корми, сировина, засоби захисту рослин і тварин, меліорація і т. д.)

В основі обґрунтування виробничої програми підприємства лежить аналіз існуючої і планування перспективної виробничої структури, її характеризує система показників: структура валової і товарної продукції підприємства, структура посівних площ та поголів'я худоби і птиці.

Порядок розроблення виробничої програми підрозділів підприємства значною мірою залежить від призначення їх продукції та економічного статусу. Передусім тут має значення технологічний зв'язок між підрозділами, ступінь завершеності в них циклу виготовлення продукції, спрямування її на подальшу доробку, внутрішньогосподарські потреби чи на ринок, за межі підприємства [9, c. 87].

У другому випадку розроблення планів виробництва підрозділів ґрунтується на їх планах продажу (поставки) продукції. Причому останні можуть випливати із плану продажу продукції підприємства (централізоване розроблення плану «зверху-вниз») або остаточно його формувати (метод «знизу-вверх»), що передбачає самостійне формування підрозділами - центрами прибутку портфеля продажу продукції. Цей варіант планування близький до планування виробництва продукції самостійним підприємством.

У підрозділах центрах-витрат план виробництва охоплює виготовлення продукції за номенклатурою і загальним обсягом у певному вимірі. Завдання за номенклатурою на плановий період (рік, квартал, місяць) складається з переліку найменувань продукції, яку слід виготовити, та її обсяг у натуральному виразі. Це завдання конкретизується за часом виконання в оперативно-каледарних планах (планах-графіках).

При визначенні номенклатури й обсягу виробництва продукції підрозділами підприємства важливе значення має вирішення питання про співвідношення власного виробництва і купівлі на ринку окремих виробничих ресурсів (заготовок, деталей, вузлів, приладів тощо).

Ця проблема розв'язується з урахуванням таких чинників, як можливість власного виробництва (наявні виробничі потужності й кадри), якість виробів і їх вартість.

Планово-облікові одиниці, у яких встановлюється завдання внутрішньогосподарським підрозділам, мають різний ступінь деталізації для різних підрозділів і типів виробництва.

Виробнича програма центрів-прибутку визначає найменування й обсяг готових виробів згідно з планом виробництва підприємства. В центрах-витрат випуск продукції у номенклатурі встановлюється, як правило, у кількості продукції на замовлення, внутрігосподарських підрозділів.

З метою чіткого взаємоузгодження виробничі завдання підрозділам у натуральному виразі розробляються у порядку, зворотному до послідовності технологічного процесу, тобто від центрів прибутку до заготівельних. У плановому завданні кожного підрозділу враховуються поставки продукції, сировини, деталей, комплектів підрозділам центрам-витрат, на склад готової продукції і можлива зміна незавершеного виробництва з метою підтримання його величини на нормативному рівні [8, c. 580].

Отже, виробнича программа є планом виробництва та реалізації продукції, основним та вихідним розділом плану господарсько-фінансової діяльності підприємства. Також виробнича програма підприємства визначає: обсяг випуску продукції, номенклатуру, асортимент, кількість, якість, строки, вартість. Виробнича програма підприємства визначає структуру підприємства, спеціалізацію і темпи розвитку та є основним розділом його плану. Крім того, вона є основою розробки показників усіх інших розділів плану.

3. ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ ПІДПРИЄМСТВА

При розробці виробничої програми підприємства використовуються натуральні, умовно-натуральні, трудові, вартісні та якісні методи вимірювання. Вони дозволяють вести планування, облік, контроль собівартості, обсягів продажу, номенклатури, асортименту, трудомісткості, якості продукції, що випускається [5, c. 534].

Натуральні показники плану: тонни, одиниці, метри тощо характеризують виробничу спеціалізацію підприємства та долю на ринку того чи іншого продукту. У розрахунках на одиницю продукції встановлюються технологічні норми витрат сировини, енергії, робочого часу, а також визначається собівартість виробів. Без натуральних показників неможливо визначити потребу у виробничих потужностях та ефективність їхнього використання.

Натуральні показники плану необхідні для:

- оцінки матеріало- та трудомісткості виробництва;

- обгрунтування потреби в окремих видах матеріалів, сировини та обладнання;

- визначення складу та кількості робітників, необхідних для організації виробництва того чи іншого продукту;

- задоволення попиту споживачів.

Вибір натуральних показників вимірювання залежить від характеру виробу, призначення продукції, що виробляються, її споживчих якостей. Натуральні показники найбільш повно та об'єктивно характеризують динаміку виробництва, продуктивність праці. На підприємствах з широким асортиментом продукції за допомогою натуральних показників неможливо охарактеризувати загальний обсяг виробництва та проаналізувати його динаміку.

Трудові показники - години, хвилини робочого часу використовуються у внутрішньовиробничому плануванні для оцінки трудомісткості одиниці продукції та виробничої програми. Найбільш розповсюджені показники - трудомісткість продукції або витрати робочого часу на виготовлення продукції,виконання послуг,які розраховуються у нормо-годинах.

У грошовому відображенні розраховуються товарна продукція, валова продукція, реалізована продукція чи обсяг продаж, чиста продукція, умовно-чиста продукція, нормативно-чиста продукція, валовий та внутрішньозаводський оборот підприємства, нормативна вартість обробки продукції.

Товарна продукція - характеризує обсяг готової продукції, напівфабрикатів, призначених для реалізації на сторону, а також робіт і послуг промислового характеру, що виконані для інших підприємств.

В узагальненому виді обсяг товарної продукції визначається за формулою:

ТП = ГП + ПФ + Пп + Об ,

де ГП - готова продукція;

ПФ - напівфабрикати, що реалізуються на сторону (іншим підприємствам);

Пп - роботи промислового характеру, що виконуються для інших підприємств, своїх підрозділів;

Об - вартість обробки продукції з давальницької сировини.

Валова продукція - це вартість усієї продукції підприємства незалежно від ступеня її готовності [ 11, с. 232].

Валова продукція характеризує загальний обсяг виробництва, тобто обсяг виготовленої продукції, робіт, послуг, виконаних на підприємстві за певний період у незмінних цінах.

До складу валової продукції входить товарна продукція, зміна залишків незавершеного виробництва на початок і кінець року, а також вартість матеріалів і сировини, наданих замовником на переробку. На підприємствах з незначною тривалістю виробничого циклу (швейне, взуттєве, харчове виробництво), де незавершене виробництво підтримується на постійному, відносно незначному рівні, показники товарної та валової продукції практично тотожні. На підприємствах з тривалим виробничим циклом наприклад, будівництво, судобудування, ці показники значно відрізняються.

Обсяг валової продукції розраховується за формулою:

ВП = ТП + Знв ,

де ТП - товарна продукція;

Знв - зміна залишків незавершеного виробництва.

Наприклад: товарна продукція 100 млн. гри. Залишки незавершеного виробництва на початок року - 860 тис. грн, на кінець року становлять 560 тис. грн.

ВП = 100 000 + (860 - 560) = 100 000 + 300 = 100 300 тис. грн.

При зменшенні протягом періоду залишків незавершеного виробництва валова продукція підприємства буде більше товарної на різницю цих залишків. Якщо ж залишки незавершеного виробництва протягом періоду збільшуються, то валова продукція буде менше товарної на цю різницю.

Змінимо умови нашого прикладу. Товарна продукція - 150 млн. грн. Залишки незавершеного виробництва на початок року - 560 тис. грн, на кінець року становлять 860 тис. грн.

ВП = 100 000 - (560 - 860) = 100 000 - 300 = 99 700 тис. грн.

Тобто зростання залишків незавершеного виробництва свідчить про зменшення обсягів продукції, готової до реалізації, збільшення виробничого циклу підприємства, зменшення прибутковості діяльності, неефективне використання матеріальних і трудових ресурсів підприємства.

Валовий оборот характеризує загальний обсяг продукції, робіт, що виготовлені на підприємстві всіма його підрозділами, незалежно від призначення за певний період [15, c. 148].

Оскільки до складу валового оборогу входить продукція, що вироблена одним підрозділом для потреб іншою, з'являється так званий "повторний рахунок". Обсяг таких робіт називається внутрішнім оборотом.

Обсяг валового обороту розраховується за формулою:

ВО = ВП + Воб ,

де ВП - валова продукція;

Воб - внутрішній заводський оборот.

Виробничий процес підприємства направлений на створення вартості та є частиною процесу створення сукупної вартості всього національного доходу. Величину додаткової вартості, створеної на конкретному підприємстві, характеризує показник «чиста продукція підприємства».

Чиста продукція підприємства характеризує додаткову вартість, що створена на даному підприємстві за певний період.

При визначенні обсягів виробництва в оптових цінах на їхню величину значно впливає вартість вихідних матеріалів. Так, за умови рівного обсягу виробництва товарів у натуральному вираженні, обсяг товарної продукції буде тим більшим, чим дорожчі вихідні матеріали, що були використані для її виробництва. Цей вплив особливо значний для матеріаломістких галузей виробництва [16, c. 178].

Щоб уникнути впливу вартості матеріалів, перенесеної вартості, визначити реальний вклад кожного підприємства у створення додаткової сукупної вартості, використовується показник чистої продукції. До складу чистої продукції підприємства входить оплата праці робітникам, тобто оцінка витрат персоналу підприємства, що входить до собівартості продукції; нарахування на соціальні заходи; витрати, пов'язані з організацією виробничого процесу; обов'язкові платежі, що входять до складу ціни; плановий прибуток підприємства. До чистої продукції не входить перенесена вартість, що створена на інших підприємствах.

Кількісно її оцінка може бути отримана шляхом вираховування із обсягів товарної продукції всієї суми матеріальних витрат у оптових цінах, а також сума амортизаційних відрахувань:

ЧП = ТП - МВ - А ,

де ТП - товарна продукція;

МВ - матеріальні витрати;

А - нарахована амортизація від вартості основних фондів на їх ремонт і повне відновлення.

Показники чистої продукції дозволяє об'єктивно оцінити витрати підприємства щодо створення продукції. Додаткова вартість висвітлює таким чином вклад, який приносить кожне підприємство в сукупну вартість вироблених благ.

Реалізована продукція - це товарна продукція, яку фактично відвантажено і оплачено споживачем продукції підприємства за певний період.

Обсяг реалізованої продукції, таким чином, визначає обсяг виробленої ті відвантаженої продукції, яка знайшла свого споживача й визнана на ринку.

Обсяг реалізації продукції розраховується за формулою:

РП = ТП Зг.пр + Пз - Зо,

де ТП - товарна продукція;

Зг.пр - зміна залишків готової продукції;

Пз - погашення заборгованості по продукції, яку відвантажено раніше;

Зо - заборгованість по продукції, яку відвантажено в даному періоді, строк оплати по якій ще не настав.

4. РЕСУРСНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ ПІДПРИЄМСТВА

Одночасно з обґрунтуванням виробничої програми підприємства визначається її ресурсне забезпечення, реальність виконання робіт у встановлені терміни та належної якості. Кожне діюче підприємство має певний сформований виробничий апарат, який складається з парку машин та обладнання, виробничих площ, персоналу. Наявні засоби праці та персонал з його трудовими навичками визначають можливості випуску тієї чи іншої номенклатури продукції в запланованому обсязі.

Потенційна можливість підприємства виробити протягом року максимально можливу кількість продукції відповідної якості та запланованого асортименту при найповнішому використанні виробничого апарату називається його виробничою потужністю. При цьому під найкращим використанням виробничого апарату слід розуміти спроможність персоналу повністю використовувати виробничу площу та обладнання на основі прогресивної технології та досконалої організації виробництва та праці.

Виробнича потужність підприємства є одним із відправних пунктів планування обсягів виробничої програми. Вона визначає потенційні виробничі можливості підприємства.

Виробнича потужність підприємства характеризує максимально можливий річний обсяг випуску продукції за заздалегідь визначеними номенклатурою, асортиментом, якістю за умови найбільш повного використання устаткування і виробничих площ застосування прогресивної технології та організації виробництва [17, с. 90].

Виробнича потужність - величина динамічна. Вона залежить від розміру виробничих площ, кількості устаткування, рівня технології, режиму роботи та ін. Основною метою визначення виробничої потужності є обґрунтування "реальності" виробничої програми, оцінка рівня використання наявного парку машин, обладнання, виробничих площ.

Виробнича потужність підприємства визначається в тих же натуральних одиницях, що й обсяги виробничої програми. Це дозволяє співставити показники плану щодо випуску продукції з наявними потужностями по всіх підрозділах підприємства. Широка номенклатура продукції приводиться до одного чи декількох видів однорідної продукції. Наприклад, виробнича потужність тракторного заводу визначається кількістю тракторів, електростанцій - у млн кВт годин електроенергії, ткацької фабрики - тис. квадратних метрів тканин тощо.

Виробнича потужність підприємства визначається у натуральних і вартісних показниках залежно від продуктивності роботи основного цеху. Наприклад, виробнича потужність машинобудівного заводу визначається як обсяг випуску машин у складальному цеху, виробнича потужність швейного підприємства складається з потужностей пошивних цехів.

Для обґрунтування потужності розробляється діаграма виробничих потужностей. Виробничі потужності окремих суміжних цехін, як правило, різняться. Це свідчить, що деякі цехи є «вузькими місцями" на підприємстві. Наявність таких виробництв призводить до неефективного використання основних фондів, а також робітників інших структурних підрозділів, технологічно пов'язаних з цим цехом; до збільшення тривалості виробничого циклу, накопичення необґрунтованих витрат, зниження прибутковості виробництва [1, с. 293].

Розрахунок виробничих потужностей підприємства на плановий період здійснюється на основі такої інформації:

- запланований асортимент і номенклатура продукції, що виробляється;

- фондомісткість кожного виду продукції у нормо-годинах, необхідних для їхнього виробництва;

- перелік наявного обладнання, його продуктивність;

- термін та обсяги введення та вибуття нового обладнання та інших виробничих потужностей;

- плановий фонд часу корисної роботи обладнання; о) досягнутий рівень виконання норм виробітку;

- інформація про планові заходи з підвищення виробничих потужностей підприємства: механізація, автоматизація, оновлення обладнання, підвищення змінності його роботи, впровадження наукової організації праці.

Виділяють календарний, режимний, плановий та фактичний фонд часу роботи:

Календарний фонд часу - максимально можливий час роботи обладнання, що визначається кількістю робочих днів у плановому році, помноженої на 24 год.

Режимний фонд часу визначається множенням кількості робочих днів і кількості годин роботи обладнання з урахуванням коефіцієнтів змінності. При безупинному процесі виробництва календарний фонд і режимний фонд часу роботи обладнання тотожні. При переривистому режимі роботи режимний фонд визначається часом роботи підприємства згідно зі встановленим режимом.

Плановий фонд часу роботи обладнання визначається, виходячи зі змінності роботи підприємства та з урахуванням зупинок на ремонт і переналагодження обладнання. Плановий фонд часу називають також корисним часом роботи обладнання [14, c. 63].

Фактичний фонд характеризує фактично відпрацьований час роботи обладнання.

Отже, виробнича программа будь-якого підприємства повинна бути обгрунтована наявними виробничими ресурсами такими, як виробничі фонди,трудові та матеріальрні ресурси,а також виробничою потужністю.

5. ВПЛИВ РІЗНИХ ФАКТОРІВ НА ВИРОБНИЧУ ПРОГРАМУ ПІДПРИЄМСТВА

Кожне підприємство повинне постійно приділяти увагу поліпшенню ефективності використанні виробничої потужності, її технічного та технологічного рівня. У зв'язку з цим одним з основних заїдань виробничого менеджменту на підприємстві є виявлення факторів, які визначають його виробничу потужність і мобілізацію наявних резервів [20, c. 344].

Фактори, що впливають на ефективне використання виробничої потужності підприємства, можна згрупувати таким чином.

Фактори, що пов'язані зі складом та особливостями структури основаних фондів підприємства:

а) кількість і продуктивність обладнання;

б) співвідношення активної та пасивної частин основних фонлм-рівень технології виробництва;

в) рівень зносу обладнання, його технічні характеристики, характер використання обладнання.

2) Фактори, що пов'язані з особливостями продукції, що випускається:

а) серійність випуску;

б) рівень уніфікації виробів і деталей,

в) стандартизація матеріалів, обладнання та деталей, що використовуються;

г) матеріаломісткість продукції.

Фактори, що пов'язані з особливостями організації виробництва продукції:

а) рівень спеціалізації та кооперації виробництва.

б) ступінь концентрації виробництва.

в) рентабельність виробництва;

г) рівень кваліфікації кадрів;

д) рівень узгодженості за продуктивністю між групами машин

є) кількість "вузьких місць".

) Фактори, що пов'язані з рівнем управління виробництвом:

а) виробнича й організаційна структура виробництва;

б) методи управління, що використовуються;

в) стиль і техніка управління.

Усі зазначені фактори впливають на виробничу потужність комплексно, бо вони пов' язані між собою.

Фактори, що впливають на величину та використання виробничих потужностей фірми, поділяють на дві групи: перша група факторів впливає на збільшення використаних потужностей, а друга - дає можливість оцінити рівень їхнього використання. Це зумовлює необхідність системного підходу до їх розгляду. Сучасні промислові фірми оснащені взаємоузгодженими високопродуктивними системами машин. Однак зміна обсягів виробництва, удосконалення технологій, розширення масштабів механізації та оптимізації, оновлення та модернізація устаткування обумовлюють порушення рівня узгодженості пропускної здатності устаткування, робочих місць і виробничих потужностей підрозділів.

Вплив пропорційності на величину виробничої потужності підприємства обумовлюється тим, що процес виготовлення продукції є багатостадійним і здійснюється шляхом комбінації різнорідних машин і робочих місць, дільниць і цехів. Таким чином, при визначенні виробничої потужності систему машин необхідно розглядати як сукупний механізм, побудований за принципом пропорційності [18, c. 302].

Фактори підвищення продуктивності машин (робочих місць) пов'язані, головним чином, з покращанням якісного складу технологічного устаткування. Продуктивність машин і устаткування також залежить від якості заготовок, напівфабрикатів, меншого часу їх обробки, а значить, більшої кількості продукції.

Збільшення продуктивності машин залежить від впровадження прогресивної технології, що зумовлено рівнем досконалості конструкції виготовлюваних виробів; простіша конструктивна схема виробів і окремих вузлів, вища їх технологічність у виробництві, вища машиномісткість виготовлюваної продукції та менша її трудомісткість.

Кваліфікація працівників і систематичне підвищення загальної та технологічної освіти, удосконалення виробничих навичок працівників підприємства і на цьому підґрунті підвищення рівня їхньої класифікації створюють сприятливі соціальні передумови для збільшення продуктивності засобів праці, дозволяють максимально використовувати потенційні можливості техніки, ширше впроваджувати прогресивні технологічні процеси, збільшувати виробничі потужності підприємства.

Фактори збільшення виробничої потужності підприємства пов'язані з усіма основними елементами процесу виробництва. З засобами праці цей зв'язок виявляється у кількісному та якісному аспектах; з предметом праці й самою працею - тільки в якісному [10, c. 354].

Найбільш істотним фактором, який впливає на техніко-організаційну побудову системи машин, є особливості виробів і масштабів виробництва.

Аналіз і класифікація факторів дають можливість чітко розмежувати такі поняття як «випуск продукції», «використання виробничої потужності», а також сформулювати більш досконалі методологічні принципи обгрунтування величини виробничої потужності.

ВИСНОВКИ

Виробнича програма підприємства - це система адресних завдань з виробництва і доставки продукції споживачам у розгорнутій номенклатурі, асортименті, відповідної якості і у встановлені терміни згідно договорів поставок.

Етапи формування і розробки виробничої програми формують наступні положення: основні засоби виробничого підприємства складають фундаментальну основу його виробничого потенціалу і процес формування будь-якої виробничої програми повинен починатись з забезпеченням її виробничими потужностями друга складова процесу розробки виробничої програми - її забезпечення всіма необхідними матеріальними ресурсами.

Тому другим важливим етапом при розробці виробничої програми є формування її матеріально-технічного забезпечення. Наступним етапом в процесі розробки виробничої програми є її кадрове забезпечення.

Завершальним етапом в процесі комплексної розробки виробничої програми є її маркетингова підтримка: треба виробляти продукції стільки, скільки її може бути реалізовано на ринку.

При плануванні виробничої програми необхідно використовувати такі теоретичні положення :

- перспективний план виробництва продукції та послуг;

- прогноз потреби у продукції підприємства, який складається на підставі досліджень змін ринкових елементів у часі, тобто попиту, пропозиції, цін, кількості конкурентів;

- державний контракт і державне замовлення на продукцію підприємства;

- результати вивчення поточного попиту на продукцію;

- договори на виробництво та поставку продукції, які складаються у результаті вільного продажу виробів на оптових ярмарках;

- заходи зі спеціалізації і кооперування виробництва;

- заходи зі збільшення виробничих потужностей підприємства;

- дані про залишки нереалізованої продукції у попередньому періоді.

Виробнича програма є центральною ланкою системи фінансово-господарських планів розвитку підприємства, є вихідною передумовою їхньої розробки, що відображує специфіку процесу виробництва, а також вона є не менш важливим розділом, на основі якого проводиться планування потреби матеріально-технічних, трудових, енергетичних ресурсів, розраховується собівартість, прибуток та інші фінансові показники.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Блонська В. І. Економіка підприємства: теорія і практика :навчальний посібник / В. І. Блонська. - Львів : 2008. - 293 с.

2. Бойчик І. М. Економіка підприємства : навчальний посібник / І.М. Бойчик. - К. : Атіка, 2010. - 478 с.

3. Варналій З.С. Основи підприємництва: Навчальний посібник. - 3-тє вид., випр. і доп. - К.:Знання - Прес, 2009. - 179 с.

4. Виробнича програма підприємства [Електронний ресурс]. - Режим доступу: <http://readbookz.соm/book/111/2644.html>.

5. Захарчин Г.М. Основи підприємництва: Навчальний посібник. -К.:Знання, 2008. - 534 с.

6. Іванілов О.С Економіка підприємства. Підручник. 2-ге вид. - К.: Центр учбової літератури, 2011. - 287с.

7. Ковальчук І.В. Економіка підприємства: навчальний посібник /І.В. Ковальчук. - К. : Знання, 2008. - 375 с.

8. Манів З.О. Економіка підприємства : навчальний посібник / З.О. Манів , І. М. Луцький / - К. : Знання, 2009. - 580 с.

9. Мельник Л. Г. Економіка підприємства: Конспект лекцій : навчальний посібник / Л. Г. Мельник. - Суми : ВТД «Університетська книга», 2005. - 87 с.

10. Міценко Н. Г. Економіка підприємства : Навчальний посібник /Н. Г. Міценко. - Львів : «Магнолія 2006», 2007. - 354 с.

11. Петрович Й. М. Економіка підприємства : підручник / Й. М. Петрович, А. Ф. Кіт, Г. М. Захарчук; под ред.. Й. М. Петровича. - [2-ге вид., виправ.]. - Львів : «Магнолія плюс», СПДФО В. М. Піча, 2012. - 232 с.

12. Поддєрьогін А. М. Фінанси підприємства: підручник /А. М. Поддєрьогін, М. Д. Білик, Л. Д. Буряк; під ред. проф. А. М. Поддєрьогіна. - [6-те вид., перероб. та допов.]. - К. : КНЕУ, 2006. - 552 с.

13. Покропивний С. Ф. Економіка підприємства : підручник / С. Ф. Покропивний, М .Г. Грещак, В. М. Колот; под ред. докт. екон. наук, проф. С. Ф. Покропивного. - К. : КНЕУ, 2012. - 528 с.

14. Примак Т. О. Економіка підприємства : навчальний посібник / Т. О. Примак. - К. : Вікар, 2006. - 63 с.

15. Руденко А. І. Економіка підприємства : підручник / А. І. Руденко. - Сімферополь. : Таврія, 2007. - 248 с. Семенов Г.А., Стачевський В.К., Панкова М.О., Семенов А.Г., Гребінець К.М. Організація і планування на підприємстві: Навчальний посібник - К.: Центр навчальної літератури, 2009. - 148 с.

16. Тарасенко Н.В. Економічний аналіз. Навчальний посібник. - 3-тє видання,перероблене. - Львів: «Новий Світ - 2000», 2010. - 178 с.

17. Хлопчан М. І. Організація і планування виробництва: теорія і практика : навчальний посібник / М. І. Хлопчан. - Тернопіль, 2006. - 90 с.

18. Чаюн І.О.,Бондар І.Ю «Планування виробничої програми підприємства та її ресурсне обґрунтування»:Навч.посіб. - К.:Київ.нац.торг.-екон.ун-т, 2012. - 302 с.

19. Шваб П. І. Економіка підприємства : навчальний посібник / П. І. Шваб. - [4-е видання]. - К. : Каравела, 2007. - 584 с.

20. Шегда А. В. Економіка підприємства : підручник / А. В. Шегда, М. П. Нахаба; под ред. докт. екон. наук, проф. А. В. Шегди. - К. : Знання, 2008. - 344 с.

Размещено на Allbest.ru

...