Склад і структура собівартості продукції на підприємстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ АНАЛІЗУ І УПРАВЛІННЯ СОБІВАРТІСТЮ ПРОДУКЦІЇ

1.1 СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ: ПОНЯТТЯ, СТРУКТУРА І ВИДИ

1.2 АНАЛІЗ СОБІВАРТОСТІ ЯК ЕЛЕМЕНТ УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЦТВОМ

1.3 МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ

1.4 ФАКТОРИ ТА МОЖЛИВІ ШЛЯХИ ЗНИЖЕННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ

1.5 ПОРЯДОК ВИЗНАЧЕННЯ РОЗМІРУ ЗНИЖЕННЯ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО ПРОДУКЦІЇ

РОЗДІЛ 2. СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ НА ПП «МИКОЛАЇВСЬКИЙ КОМБІНАТ БУДІВЕЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ »

2.1 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДПРИЄМСТВА

2.2 АНАЛІЗ ЗАГАЛЬНОЇ СУМИ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО ПРОДУКЦІЇ

2.3 ЗАХОДИ ЩОДО ЗНИЖЕННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ

РОЗДІЛ 3. ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ЗНИЖЕННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ НА ПП «МИКОЛАЇВСЬКИЙ КОМБІНАТ БУДІВЕЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ »

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТОК

ВСТУП

Успішно функціонують ті виробники, які ефективно використовують свої ресурси. З процесом наповнення ринку товарами і послугами росте конкуренція, що змушує кожного учасника ринку боротися за своє місце на ньому. Це обумовлює необхідність підвищувати якість продукції, знижувати ціну на неї, а резерв поліпшення цих двох факторів укладений в собівартості.

В узагальненому вигляді собівартість продукції відображає всі сторони господарської діяльності підприємств, їх досягнення і недоліки. Собівартість є одним з основних чинників формування прибутку, однією з основних частин господарської діяльності і відповідно одним з найважливіших елементів управління. Зниження собівартості є фактором підвищення рентабельності, зростання грошового накопичення, досягнення економічного ефекту і, отже, успіху підприємства. На кошти економії, одержувані шляхом зниження собівартості, здійснюється значна частина витрат щодо розширення та вдосконалення виробництва. Тому собівартість продукції є важливим елементом аналізу виробничо-господарської діяльності підприємства.

Метою курсової роботи є вивчення поняття собівартості продукції та механізму її формування, виявлення напрямів і шляхів її зниження. Досягнення даної мети передбачає вирішення наступних завдань:

1) розкриття сутності собівартості продукції; \

2) характеристика основних нормативно-правових документів, згідно з якими відбувається формування собівартості;

3) визначення необхідності аналізу собівартості як елемента управління виробництвом;

4) розгляд основних методів формування собівартості;

5) виявлення факторів і шляхів зниження собівартості продукції;

6) розгляд порядку визначення розміру зниження витрат на виробництво продукції;

7) аналіз складу і структури собівартості продукції на ПП “Миколаївський комбінат будівельних матеріалів”

8) визначення заходів щодо зниження витрат на виробництво продукції.

Об'єктом дослідження в даній курсовій роботі є склад і структура собівартості продукції на ПП “Миколаївський комбінат будівельних матеріалів », предметом дослідження - шляхи зниження витрат на виробництво продукції.

Курсова робота складається з трьох розділів. Перший розділ присвячений розкриттю сутності собівартості продукції, шляхів її зниження, методів визначення. У другому розділі розглянуто склад витрат на виробництво продукції та заходи щодо їх зниження на ПП “Миколаївський комбінат будівельних матеріалів”.У третьому розділі запропоновано заходи щодо зниження собівартості продукції.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ АНАЛІЗУ І УПРАВЛІННЯ СОБІВАРТІСТЮ ПРОДУКЦІЇ

1.1 СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ: ПОНЯТТЯ, СТРУКТУРА І ВИДИ

Собівартість продукції є однією з найважливіших економічних категорій. Її рівень багато в чому визначає ефективність виробничо-господарської діяльності підприємства. Сукупність витрат робить вирішальний вплив на формування всіх фінансових показників будь-якого суб'єкта господарювання.

Собівартість продукції в узагальненому вигляді являє собою вартісну оцінку використовуваних у процесі її виробництва та реалізації природних, матеріальних, трудових ресурсів, основних фондів та інших витрат. Собівартість відображає розмір поточних витрат, що мають виробничий, не капітальний характер, забезпечують процес простого відтворення на підприємстві. Вона є економічною формою відшкодування споживаних факторів виробництва.

Собівартість продукції характеризує рівень використання усіх ресурсів (змінного і постійного капіталу), що знаходяться в розпорядженні підприємства.

Як економічна категорія собівартість продукції виконує ряд найважливіших функцій:

* облік і контроль всіх витрат на випуск і реалізацію продукції;

* база для формування оптової ціни на продукцію підприємства і визначення прибутку та рентабельності;

* економічне обґрунтовування доцільності вкладення реальних інвестицій у реконструкцію, технічне переозброєння і розширення діючого підприємства;

* визначення оптимальних розмірів підприємства;

* економічне обґрунтовування і прийняття будь-яких управлінських рішень та ін [17, с. 387]

Велику роль у плануванні, обліку і калькулювання собівартості, а також у ціноутворенні відіграє структура собівартості. Під структурою собівартості розуміється співвідношення різних елементів чи статей витрат у загальній сумі витрат на виробництво і реалізацію продукції.

Структура собівартості може визначатися на основі класифікації витрат за економічно однорідним елементам і статтям калькуляції.

Поелементна структура собівартості продукції розрізняється за галузями промисловості. Ці відмінності визначають характер промислового виробництва в залежності від переважання питомої ваги того чи іншого виду витрат. У зв'язку з цим можна виділити наступні групи галузей промисловості: матеріаломісткі, трудомісткі, енергоємні і фондомісткі.

Віднесення тієї чи іншої галузі до однієї з названих груп дозволяє встановити резерви і джерела, за рахунок яких можна забезпечити зниження собівартості продукції.

Слід зазначити, що розглянуте розподіл галузей промисловості за характером виробництва є відносним і динамічним, оскільки з розвитком техніки і технології змінюється співвідношення матеріальних і трудових витрат, і трудомісткі галузі стають матеріаломісткими або фондомісткості. [3, с.32]

Структура собівартості за статтями калькуляції дозволяє оцінити питому вагу різних статей витрат у собівартості продукції. Структура собівартості може змінюватися під впливом ряду чинників, що випливають з умов роботи окремих галузей і підприємств.

На структуру собівартості продукції істотно впливає розміщення підприємств по відношенню до джерел сировини і палива, зміни рівня цін на предмети і засоби праці.

В даний час зміни в структурі собівартості йдуть у напрямі зниження питомої ваги прямих витрат (заробітна плата основних виробничих робітників і основні матеріали на технологічні потреби). Однак значно зросла питома вага витрат на управління та реалізацію продукції. Отже, необхідно відмовлятися від раніше діючої системи розподілу непрямих витрат на собівартість продукції на основі прямих витрат і переходити до більш широкого впровадження функціонального калькулювання собівартості продукції. [3, с.34]

Всі показники собівартості продукції укрупнено можна класифікувати на групи:

* абсолютні;

* рівневі;

* відносні.

Абсолютні показники відображають загальні витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції. Такі показники розраховуються за даними кошторису витрат на виробництво. Наприклад, собівартість випущеної продукції, собівартість відвантаженої продукції, собівартість реалізованої продукції.

До рівневих показників відносять:

* собівартість одиниці продукції;

* витрати на гривню випущеної (товарної) продукції;

* витрати на гривню обсягу продажів.

Відносні показники характеризують зміну рівневих показників у часі. Наприклад, відсоток зниження собівартості одиниці продукції розраховується як відношення різниці собівартості базового і звітного періодів до собівартості базового періоду, помножене на 100%. [17, с. 290]

У господарській діяльності підприємства використовуються різні види собівартості. За послідовності та обсягом включення витрат розрізняють технологічну, цехову, виробничу і повну собівартість.

До технологічної собівартості відносять тільки прямі витрати на виробництво за такими статтями як: сировина і матеріали, зворотні відходи (віднімаються), паливо і енергія на технологічні цілі, основна заробітна плата виробничих робітників. Технологічну собівартість часто називають дільничної, тому що витрати, що становлять її, складаються на виробничій ділянці.

Цехова собівартість - це сума витрат усіх цехів на виробництво продукції. Цехова собівартість включає в себе технологічну та загальновиробничі витрати.

Виробнича собівартість - це витрати підприємства на виробництво продукції. Виробнича собівартість відрізняється від цехової собівартості на величину загальногосподарських та інших виробничих витрат, а також втрат від браку.

Повна собівартість включає в себе виробничу собівартість і комерційні (позавиробничі) витрати. [10, с.157]

Крім того, розрізняють нормативну, планову і фактичну собівартість продукції.

Нормативна собівартість - максимально допустимі витрати на виробництво і збут продукції при науково обгрунтованих нормах витрат живої і матеріалізованої праці.

Планова собівартість може бути вище або нижче нормативної, так як в плановому періоді у зв'язку з досягнутим рівнем розвитку техніки, технології норми витрати живої праці можуть бути вище або нижче тих, які передбачалися на стадії становлення проекту.

Фактична, або звітна собівартість - це собівартість, визначена виходячи з фактично склалися в звітному періоді витрат праці і матеріальних ресурсів. Розрізняють індивідуальну і середньогалузеву собівартість. [18, с.330]

Собівартість входить до числа особливо значимих показників ефективності господарської діяльності. Вона являє собою витрати підприємства на виробництво й обіг, служить основою порівняння витрат і доходів, тобто самоокупності. Якщо не відома собівартість, то неможливо визначити прибуток, сформувати відпускну ціну. Собівартість показує, у що обходиться підприємству виходить їм продукція, скільки можна заробити на продажу продукції. Якщо вартість реалізованої продукції більше собівартості, то підприємство може здійснювати розширене виробництво. У зворотному випадку не забезпечується навіть просте відтворення. Собівартість найбільш чуйно реагує на ситуацію, яка складається на підприємствах, у виробництві окремих видів виробів і в цілих галузях.

собівартість управління витрата виробництво

1.2 АНАЛІЗ СОБІВАРТОСТІ ЯК ЕЛЕМЕНТ УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЦТВОМ

У ринковій економіці роль і значення собівартості продукції для підприємства різко зростає. Собівартість характеризує якісну сторону всієї виробничої і господарської діяльності підприємства. Чим нижча собівартість продукції при однаковому рівні виробництва, тим вище його ефективність. Таким чином, облік і використання резервів зниження собівартості служить збільшення прибутку і підвищення конкурентоспроможності продукції. З економічних і соціальних позицій значення зниження витрат і собівартості продукції для підприємства полягає в наступному:

* зниження витрат дозволяє підприємству вивільнити оборотний капітал і прискорити його оборот;

* зниження витрат є основним джерелом зростання прибутку і рентабельності виробництва, прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, а значить, надає можливість не лише простого, а й розширеного відтворення, матеріального стимулювання працівників і вирішення багатьох соціальних проблем колективу підприємства;

* зниження собівартості продукції дозволяє поліпшити фінансовий стан підприємства та знизити ступінь банкрутства;

* зниження витрат дозволяє підприємству збільшити діапазон регулювання цін та управляти по даному параметру конкурентоспроможністю продукції;

* зниження собівартості продукції (робіт, послуг) в акціонерних товариствах є гарною передумовою для виплати дивідендів і підвищення їх ставки. [16, с.338]

Під управлінням собівартістю розуміють дії менеджерів спрямовані на зміну факторів, що впливають на собівартість продукції, таких як структура випуску продукції, обсяг виробництва, розподіл і облік витрат, якість і використовується сировина і т.д. Управління собівартістю пов'язано зі здійсненням підприємства функцій планування, контролю і прийняття рішень. Значення аналізу собівартості продукції визначається тим, що вона являє собою найважливіший якісний показник, що характеризує економічну ефективність виробництва, і що тільки на основі його всебічного аналізу можна виявити резерви і визначити шляхи збільшення кінцевих результатів при мінімальних витратах трудових, матеріальних і фінансових. Аналіз собівартості дозволяє з'ясувати тенденції зміни даного показника, виконання плану по його рівню, визначити вплив факторів на його приріст і на цій основі дати оцінку роботи підприємства по використанню можливостей та встановити резерви зниження собівартості продукції.

Аналіз собівартості:

1. покликаний забезпечувати необхідною інформацією управлінський персонал підприємства, який відповідає за планування, за проведення контролю за господарськими операціями і прийняття різноманітних адміністративних рішень;

2. спрямований на виявлення можливостей підвищення ефективності використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів у процесі виробництва, постачання і збуту продукції;

3. дає дані необхідні для управлінських цілей, визначення показників ефективності, прийняття стратегічних рішень щодо ціноутворення, складу продукції, технологічного процесу, розробки виробів. Саме, керуючись аналізом, фахівці та менеджери приймають тактичні рішення і дії. [13, с.52]

Управління собівартістю і аналіз витрат є складовою частиною менеджменту, яка оперує даними про витрати. Витрати є показник минулої або майбутньої здатності розпорядитися економічними ресурсами в інтересах досягнення певної мети. Процес управління та аналізу поділяється на такі основні стадії:

• планування витрат - визначення цілей організації і її підрозділів у формі постановки виробничих завдань і вибору засобів для їх виконання. Плани конкретизуються у кошторисах, що включають показники в грошовому вираженні. Наприклад, кошторис витрат складається як план очікуваних витрат.

• контроль витрат - встановлення вихідних стандартів на основі яких можна визначити показники ефективності. Контроль витрат допомагає встановити причини відхилення від плану і внести відповідні корективи.

1. управління вартістю для прийняття рішень - оцінка точних і значимих даних про витрати і аналіз цієї інформації для прийняття рішень. Процес прийняття рішень, який також можна назвати процесом вирішення проблем, за великим рахунком є процес вибору між альтернативними діями (чи варто приступати до виробництва нового виробу, чи слід призупинити випуск продукції або виробництво якихось послуг). Система управління вартістю для того і призначена, щоб сприяти керівництву в прийнятті оптимальних рішень, що стосуються розробки вироби, призначення ціни, маркетингу, асортименту, і сприяти внесенню удосконалень на постійній основі.

Головною функцією підприємства є виробництво необхідних споживачам товарів і послуг. Виробнича функція виражає існуючу на кожному підприємстві залежність між випуском продукції та застосовуваними економічними ресурсами або у кінцевому рахунку - між результатами і витратами. Будь-яка виробнича діяльність має в умовах ринку позитивне економічне значення лише тоді, коли вартість вироблених благ буде більше вартості вихідних ресурсів або факторів, витрачених на їх виробництво і збут. Основна мета будь-якого виробника і підприємця складається за інших рівних даних в максимізації цієї різниці, тобто прибутку. [4, с. 35]

1.3 МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ

Правильне обчислення собівартості продукції має важливе значення: чим краще організований облік, чим здійснено методи калькулювання, тим легше виявити за допомогою аналізу резерви зниження собівартості продукції. На промислових підприємствах застосовуються чотири основні методи калькулювання собівартості й обліку витрат на виробництво: простий, позамовний, попередільний і нормативний.

ростий метод калькулювання застосовується на підприємствах, що виробляють однорідну продукцію, що не мають напівфабрикатів і незавершеного виробництва. На цих підприємствах всі виробничі витрати за звітний період становлять собівартість всієї виробленої продукції (робіт, послуг). Собівартість одиниці продукції обчислюється шляхом ділення суми виробничих витрат на кількість одиниць продукції. [17, с.345]

Позамовний метод передбачає облік виробничих витрат і калькулювання за індивідуальним продукту або групі однорідних продуктів, тобто в якості об'єкта калькулювання виступає окреме замовлення. Даний метод калькулювання використовується в тих галузях, де одиниця продукції володіє певними властивостями і легко ідентифікується. Це індивідуальні та дрібносерійні типи виробництва, до яких в першу чергу відносяться підприємства машинобудування. Аналогічно організовується облік у будівництві, друкарнях, видавництвах, рекламних та консалтингових компаніях, ремонтних організацій, що працюють на замовлення і надають послуги відповідно до вимог покупців.

Застосування позамовного методу калькулювання вимагає дотримання наступної умови: продукт виробляється окремою партією в строго певних кількостях, тобто повинні бути дотримані відмінності в кількості, вигляді, розмірі або якості продукту, що тягне відмінності витрат кожної партії продукції, що виробляється. При цьому будь-яка спроба усереднити витрати по двох або більше партій призведе до помилкового визначення собівартості кожної партії.

Організація позамовного системи калькулювання собівартості продукції на підприємстві включає наступні етапи:

- планування витрат виробництва в цілому по підприємству і в розрізі окремих замовлень;

- облік витрат по замовленнях;

- аналіз фактичної собівартості замовлення. [15]

Попередільний калькулювання використовується в галузях промисловості з серійним і потоковим виробництвом, коли однакові вироби проходять в певній послідовності через всі етапи виробництва. Як правило, це виробництва, де застосовуються фізико-хімічні та хімічні методи переробки сировини та процес отримання продуктів складається з декількох послідовних технологічних стадій. У цих випадках об'єктом калькулювання стає продукт кожного закінченого переділу, включаючи й такі переділи, в яких одночасно отримують декілька продуктів.

Сутність попередільного методу полягає в тому, що прямі витрати відбивають у поточному обліку не за видами продукції, а по переділах (стадіях) виробництва. Переділ - частина технологічного процесу (сукупність технологічних операцій), що закінчується отриманням готового напівфабрикату, який може бути відправлений у наступний переділ або реалізований на сторону. У результаті на виході з останнього переділу маємо не напівфабрикат, а готовий продукт.

Нормативний метод обліку передбачає попереднє визначення нормативних витрат за операціями, процесам, об'єктам з виявленням у ході виробництва відхилень від нормативних витрат. Фактичні витрати визначаються алгебраїчним складанням витрат за нормами і відхиленням від них. Цей метод характеризується тим, що на підприємстві по кожному виду виробу складається попередня нормативна калькуляція, тобто калькуляція собівартості, обчислена за діючими на початок місяця нормами витрат матеріалів і трудових витрат, яка використовується для визначення фактичної собівартості продукції, оцінка браку у виробництві і розмірів незавершеного виробництва. Всі зміни діючих норм відображаються протягом місяця в нормативних калькуляціях. сновні принципи нормативного методу обліку:

1. Попереднє складання нормативної калькуляції собівартості по кожному виробу на основі діючих на підприємстві норм і кошторисів.

2. Ведення протягом місяця обліку змін діючих норм (для коригування нормативної собівартості).

3. Облік фактичних витрат протягом місяця з підрозділом їх на витрати за нормами і відхилення від норм.

4. Встановлення та аналіз причин, а також умов появи відхилень від норм за місцями їх виникнення.

5. Визначення фактичної собівартості випущеної продукції як суми нормативної собівартості, відхилень від норм та змін норм.

Дотримання такого алгоритму обліку і розрахунків, хоча і є досить трудомістким процесом, але при цьому, дозволяє одержати достовірну інформацію про витрати, придатну для подальшого аналізу і контролю. [9, с. 905]

Існує ряд інших методів калькулювання собівартості продукції. Так, у багатономенклатурних виробництвах поширений розрахунково-аналітичний метод. Його сутність полягає в тому, що прямі витрати на одиницю продукції визначаються на основі прогресивних норм витрат ресурсів, а непрямі - пропорційно ознакою, встановленому в галузевих методичних вказівках.

Для розрахунку витрат виробництва однотипних, але різних за якістю виробів застосовується параметричний метод, заснований на встановленні закономірностей динаміки витрат від зміни якісних параметрів продукції. Для вибору та обгрунтування якісних властивостей проводиться кореляційний аналіз залежності зміни витрат від зміни кожного параметра.

Коефіцієнтний і комбінований методи виключення витрат засновані на визначенні загальної суми усіх витрат на переробку вихідної сировини і наступному її розподіл між різними видами. Ці методи використовуються в комплексних виробництвах, тобто там, де з одного джерела сировини, у єдиному технологічному процесі одержують два або декілька різнорідних видів продукції. [17, с.346]

Метод Activity based costing (АВС) заснований на тому, що витрати утворюються в результаті виконання певних операцій. Процес розрахунку собівартості виробленої продукції (робіт, послуг) із застосуванням Activity based costing передбачає калькуляцію витрат у три етапи.

На першому етапі вартість непрямих витрат на підприємстві переноситься на ресурси пропорційно обраним драйверам витрат (параметр, по якому витрати переносяться на вартість ресурсів). На другому етапі розробляється структура операцій, необхідних для створення продукції (робіт, послуг). Після цього вартість ресурсів, розрахована на попередньому етапі, переноситься на операції пропорційно обраним драйверам ресурсів (параметр, по якому вартість ресурсу переноситься на вартість операції). На третьому етапі вартість операцій «поглинається» об'єктами витрат пропорційно драйверам операцій (параметр, по якому вартість операцій переноситься на об'єкти витрат). Результатом цього є розрахована собівартість об'єктів витрат, наприклад продукції.

Для того щоб розрахувати вартість ресурсів, рекомендується, по-перше, визначити структуру ресурсів, а також перелік витрат, які направляються на забезпечення діяльності кожного ресурсу, а по-друге, розподілити витрати на ресурси.

Метод АВС дозволяє підприємству з високим ступенем достовірності визначати вартість і продуктивність операцій, оцінювати ефективність використання ресурсів і обчислювати собівартість продукції (робіт, послуг). Часто дані, отримані таким методом, радикально відрізняються від результатів традиційних методів калькуляції. На підставі даних про реальну собівартості своєї продукції підприємство зможе приймати рішення про зміну товарного асортименту, зниження ціни та ліквідації каналу збуту.

Таким чином, метод АВС дозволяє приймати обгрунтовані рішення щодо:

- Зниження витрат. Реальна картина витрат дає можливість точніше визначати види витрат, які необхідно оптимізувати;

- Цінової політики. Точне віднесення витрат на об'єкти калькуляції дозволяє визначити нижню межу цін, подальше зниження яких щодо такої межі веде до збитковості продукту;

- Товарно-асортиментної політики. Реальна собівартість дозволяє розробити програму дій по відношенню до того чи іншого продукту - зняти з виробництва, оптимізувати витрати або підтримувати на поточному рівні;

- Оцінки вартості операцій. Можна вирішити, чи доцільно передавати ті чи інші операції підрядникам або необхідно проводити організаційні перетворення.

Проте варто сказати і про проблеми, які можуть виникнути при впровадженні цієї методики. У першу чергу це висока трудомісткість та значні витрати на впровадження методу АВС на підприємстві. Крім того, знадобляться певні часові витрати: у великих компаніях на впровадження методики може знадобитися близько року, в невеликих компаніях з відносно нескладними процесами впровадження може проходити набагато швидше. [15]

1.4 ФАКТОРИ ТА МОЖЛИВІ ШЛЯХИ ЗНИЖЕННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ

Оцінці витрат, що включаються до собівартості продукції (робіт, послуг), повинна приділятися особлива увага, оскільки вони зумовлюють рівень відпускних цін, а відповідно, конкурентоспроможність продукції і величину прибутку підприємства.

В даний час на багатьох вітчизняних підприємствах затрати на виробництво і реалізацію продукції перевищують відповідні доходи. З проблемою постійного зростання собівартості стикаються навіть ті підприємства, які мають відносно високий і стабільний попит на виготовляється. Тому найбільшу актуальність набувають питання, пов'язані з розробкою заходів щодо зниження собівартості. [5, с.37]

В економічній теорії та господарської діяльності часто зустрічаються такі поняття, як резерви і чинники, а також напрями та шляхи зниження собівартості.

Під факторами розуміють причини, що зумовлюють певний рівень витрат, тобто це комплекс заходів, що викликають динаміку собівартості продукції. [17, с. 351]

Все різноманіття чинників, які впливають на собівартість продукції можна класифікувати на три категорії:

1. Впровадження інновацій, спрямованих на підвищення технічного рівня виробництва: механізація, автоматизація, комп'ютеризація виробництва, застосування сучасних технологій, нових видів матеріалів, удосконалення конструкції виробу;

2. Впровадження інновацій у сфері управління, організації виробництва і праці: організація контролінгу та управлінського обліку, створення автоматизованих робочих місць керівних працівників і спеціалістів, впровадження наукової організації праці, розширення зон обслуговування та ін;

3. Економічні чинники: вдосконалення матеріального стимулювання персоналу, залучення інвестицій, впровадження прогресивних норм і нормативів та ін [10, с. 171]

Всі фактори, що впливають на рівень зниження витрат, можна підрозділити за масштабами їх дії: загальнодержавні, внутрішньогалузеві і внутрішньовиробничі.

Загальнодержавні пов'язані з політикою уряду в галузі економічних відносин. Внутрішньогалузеві фактори в умовах реформування економіки відіграють незначну роль і можуть бути представлені процесом вдосконалення нормативів системи цін на продукцію і в галузі планування виробничої діяльності, прийняття цінових і тарифних, трудових (галузевих) угод, що регулюють окремі види витрат. Питання спеціалізації і кооперування вирішуються самим підприємством.

Внутрішньовиробничі фактори пов'язані з поліпшенням використання всіх наявних у підприємства матеріально-технічних, трудових і фінансових ресурсів. Вони головним чином залежать від результатів діяльності підприємства, можуть бути також незалежними від них.

Виділяють два напрямки зниження собівартості продукції. Перше представляє собою зниження умовно-змінних витрат. Воно, в свою чергу, складається з двох частин:

- Поліпшення використання умовно-змінних матеріальних витрат (сировини, матеріалів, покупних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, палива і енергії на технологічні цілі);

- Підвищення ефективності використання умовно-змінних трудових витрат (зростання продуктивності праці та поліпшення використання робочого часу).

Друге - це зниження умовно-постійних витрат (скорочення витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування, загальноцехових і загальногосподарських витрат, витрат на реалізацію)

В основі формування витрат на виробництво продукції і, зокрема, умовно-змінних матеріальних витрат, має лежати їх науково обгрунтоване калькулювання за нормами, обумовленим технічними, технологічними, конструкторськими та іншими характеристиками та особливостями вироблюваної продукції. [11, с.42]

Резерви зниження рівня умовно-постійних витрат (витрат за комплексними статтями собівартості) виявляються і узагальнюються на основі вивчення їх динаміки, а також проведення факторного аналізу по кожній статті витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування, загальноцехових і загальногосподарських витрат, витрат на реалізацію. Зміна обсягу виробленої продукції веде до відносного зміни умовно-постійних витрат. [11, с.43]

Резерви зниження собівартості продукції являють собою невикористані можливості зниження собівартості продукції. Вони поділяються на дві підгрупи - резерви, що залежать і не залежать від діяльності підприємства. Внутрішньовиробничі резерви виявляються в процесі аналізу і аудиту господарської діяльності підприємства. Причинами їх існування є як об'єктивні, так і суб'єктивні чинники.

Серйозним резервом зниження собівартості продукції є розширення спеціалізації і кооперування. На спеціалізованих підприємствах з масово-потоковим виробництвом собівартість продукції значно нижче, ніж на підприємствах, що виробляють цю ж продукцію в невеликих кількостях. Розвиток спеціалізації вимагає встановлення й найбільш раціональних кооперованих зв'язків між підприємствами.

Зниження собівартості продукції забезпечується насамперед за рахунок підвищення продуктивності праці. З ростом продуктивності праці скорочуються витрати праці в розрахунку на одиницю продукції, а отже, зменшується і питома вага заробітної плати в структурі собівартості.

Найважливіше значення в боротьбі за зниження собівартості продукції має дотримання найсуворішого режиму економії на всіх ділянках виробничо-господарської діяльності підприємства. Послідовне здійснення на підприємствах режиму економії виявляється насамперед у зменшенні витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції, скорочення витрат на обслуговування виробництва та управління. Матеріальні витрати, як відомо, в більшості галузей промисловості займають велику питому вагу в структурі собівартості продукції, тому навіть незначне заощадження сировини, матеріалів, палива і енергії при виробництві кожної одиниці продукції в цілому по підприємству дає великий ефект.

Основною умовою зниження витрат сировини і матеріалів на виробництво одиниці продукції є поліпшення конструкцій виробів і вдосконалення технології виробництва, використання прогресивних видів матеріалів, впровадження технічно обгрунтованих норм витрат матеріальних цінностей. [8, с.44]

Скорочення витрат на обслуговування виробництва і керування також знижує собівартість продукції. Розмір цих витрат на одиницю продукції залежить не тільки від обсягу випуску продукції, але і від їх абсолютної суми. Чим менше сума цехових і загальнозаводських витрат у цілому по підприємству, тим за інших рівних умов нижче собівартість кожного виробу.

Резерви скорочення цехових і загальнозаводських витрат полягають насамперед у спрощення та здешевлення апарату управління, в економії на управлінських витратах. До складу цехових і загальнозаводських витрат у значній мірі включається також заробітна плата допоміжних і підсобних робітників. Проведення заходів щодо механізації допоміжних і підсобних робіт призводить до скорочення чисельності робочих, зайнятих на цих роботах, а отже, і до економії цехових і загальнозаводських витрат. Найважливіше значення при цьому мають автоматизація та механізація виробничих процесів, скорочення питомої ваги витрат ручної праці у виробництві. Автоматизація та механізація виробничих процесів дають можливість скоротити і чисельність допоміжних і підсобних робітників у промисловому виробництві.

Скороченню цехових і загальнозаводських витрат сприяє також економне витрачання допоміжних матеріалів, використовуваних при експлуатації устаткування і на інші господарські потреби.

Значні резерви зниження собівартості укладені в скороченні втрат від браку й інших непродуктивних витрат. Вивчення причин браку, виявлення його винуватця дають можливість здійснити заходи щодо ліквідації втрат від браку, скороченню і найбільш раціональному використанню відходів виробництва. [8, с.46]

Масштаби виявлення і використання резервів зниження собівартості продукції багато в чому залежать від того, як поставлена робота з вивчення та впровадження досвіду, наявного на інших підприємствах.

У собівартості як в узагальнюючому економічному показнику знаходять своє відображення всі сторони діяльності підприємства: ступінь технологічного оснащення виробництва і освоєння технологічних процесів; рівень організації виробництва і праці, ступінь використання виробничих потужностей; економічність використання матеріальних і трудових ресурсів та інші умови і чинники, що характеризують виробничо- господарську діяльність. Тому вирішення проблеми зниження собівартості продукції безпосередньо пов'язане з підвищенням ефективності роботи всього підприємства. [10, с.171]

1.5 ПОРЯДОК ВИЗНАЧЕННЯ РОЗМІРУ ЗНИЖЕННЯ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО ПРОДУКЦІЇ

Для оцінки виконання завдань по зниженню витрат використовуються спеціально розроблювані індекси зміни обсягів виробництва продукції, обчислені на основі даних про динаміку виробництва в натуральних показниках та перерахунку вартості виробленої продукції з постатейного розбивкою, що, в принципі, дозволяє не тільки визначити зниження собівартості продукції в цілому, але і відстежувати тенденції зміни витрат за статтями, визначати, який «внесок» у загальне зниження витрат внесли матеріальні, в тому числі енергетичні, витрати, зміни трудомісткості і фондоємності виробленої продукції.

Можна визначити такий порядок розрахунку зниження витрат і оцінки його виконання:

1. Для зіставлення рівня витрат у цілому і величини окремих видів витрат у постатейному вираженні в звітному і базовому періодах рекомендується використовувати показники питомих витрат на 1 гривню виробленої продукції (робіт, послуг) у відпускних цінах виробника, сформовані відповідно до законодавства, за наступними формулами.

Зміна рівня витрат у звітному періоді (Ез) в порівнянні з базовим в процентних пунктах визначається за формулою:

Ез = Узо - Узб (1.1)

де Узо, Узб - витрати на 1 грн. виробленої продукції (робіт, послуг) відповідно у звітному і базовому періодах.

Витрати на 1 грн виробленої продукції (робіт, послуг) (питомі витрати) розраховуються за формулами:

Узо = Зо / Сто, (1.2)

Узб = Зб / Стб, (1.3)

де Зо, 3б - витрати на виробництво продукції (робіт, послуг) відповідно у звітному і базовому періодах;

Сто, Стб - обсяг виробленої продукції (робіт, послуг) відповідно у звітному і базовому періодах.

2. За аналогією з пунктом 1 визначаються питомі витрати і зміна рівня витрат по кожній статті витрат.

3. Розрахунки зміни рівня витрат у цілому (Ез) доповнюються розрахунком економії або збільшення витрат в абсолютному вираженні в формула:

Ез = Зо - Зр, (1.4)

Зр = Сто'Узб, (1.5)

де, крім раніше застосованих символів:

Зр - витрати розрахункові (наведені);

Узб - витрати на 1 гривню виробленої продукції (робіт, послуг) у базовому періоді.

4. Сумарне зміну витрат на виробництво продукції (робіт, послуг) розраховується як сума результатів по кожній статті витрат:

ЕЗС = ЕМЗ + Езп + Есоц + Еа + ЕПР, (1.6)

або як відношення перерахованих змін до базової величини витрат у цілому:

DЕзс = ЕЗС / Зб, (1.7)

де ЕЗС - зміна витрат в цілому;

ЕМЗ - зміна матеріальних витрат;

Езп - зміна заробітної плати;

Есоц - зміна відрахувань на соціальні потреби;

Еа - зміна амортизаційних відрахувань; ЕПР - зміна інших витрат.

Контроль та аналіз постатейного зміни витрат здійснюються в наступному порядку.

1. Розрахунок і зіставлення питомих ваг доповнюються постатейним аналізом рівня витрат, який дозволяє не тільки виявити внесок в загальну зміну питомих витрат на виробництво продукції окремих статей витрат, а й організувати управління цими витратами на рівні підприємств і організацій.

2. Зміна рівня матеріальних витрат (Ем) розраховується за наступною формулою:

ЕМЗ = Умзо - Умзб, (1.8)

де Умзо, Умзб - питома вага матеріальних витрат в обсязі виробленої продукції (робіт, послуг) відповідно у звітному і базовому періодах.

Економія або збільшення матеріальних витрат в абсолютному вираженні розраховуються за формула:

Ем = Ізо -- МЗР, (1.9)

МЗР = Сто 'Умзб, (1.10)

де МОЗ - матеріальні витрати;

МЗР - матеріальні витрати розрахункові (наведені);

Сто - обсяг виробленої продукції (робіт, послуг) - звітний період.

3. Зміна рівня заробітної плати (Езп) розраховується за формулою:

Езп = Узпо - Узпб, (1.11)

де Узпо, Узпб - питомі витрати по заробітній платі відповідно у звітному і базовому періодах.

4. Економія або збільшення заробітної плати в абсолютному вираженні (Езп ') розраховується за формулою:

Езп '= 3по - Сто' Узпб (1.12)

де ЗПО - витрата заробітної плати у звітному періоді.

5. Зміна рівня відрахувань на соціальні потреби (Есоц) розраховується за формулою:

Есоц = ПЗО - УСБ (1.13)

де УСО, Ус6 - питомі відрахування на соціальні потреби відповідно у звітному і базовому періодах. [12, с.60-61]

6. Економія або збільшення відрахувань на соціальні потреби в абсолютному вираженні розраховується за формулою:

Есоц = Асо -- Азб (1.14)

де Асо, Азб - витрати на соціальні потреби у звітному і базовому періодах.

7. Зміна рівня амортизаційних відрахувань (Еа) розраховується за формулою:

Еа = Уао - УАБ, (1.15)

де Уао, УА6 - питомі амортизаційні відрахування відповідно у звітному і базовому періодах.

8. Абсолютне збільшення або зниження амортизаційних відрахувань у складі витрат розраховується за формулою:

Еа '= Ао - Сто' УАБ. (1.16)

Аналогічно розраховуються зміни за інших витрат.

Без використання даного підходу до розрахунку зниження витрат складно забезпечити оперативне регулювання і управління підсумковими показниками - собівартістю і прибутком організацій. Тому доцільно використовувати наведену методику визначення розміру зниження витрат на виробництво продукції (робіт, послуг) для забезпечення умов виконання завдань по зниженню витрат, встановлення обгрунтованих завдань на перспективний період. Умовами зниження витрат на виробництво продукції, як показує світовий досвід, є зниження матеріало-та енергоємності, зростання продуктивності праці через впровадження нових технічних і технологічних рішень, оновлення і раціоналізацію виробництва. [12, с.62]

РОЗДІЛ 2. СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ НА ПП «МИКОЛАЇВСЬКИЙ КОМБІНАТ БУДІВЕЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ »

2.1 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДПРИЄМСТВА

Основним видом виробничої діяльності ПП «Миколаївський комбінат будівельних матеріалів » є випуск стінних блоків з комірчастого бетону, плит теплоізоляційних з пористого бетону, цегли силікатної, вапна будівельного повітряної, а також іншої супутньої продукції (подрібнений утеплювач, борошно вапнякове, вапняно-піщана суміш і т.д .). Продукція комбінату має високими якісними показниками, сертифікована в національній системі сертифікації України і затребувана як на внутрішньому, так на зовнішньому ринку. Продукція комбінату відзначена численними нагородами.

Основними споживачами продукції підприємства є будівельні організації та фірми, промислові підприємства та індивідуальні підприємці, фізичні особи. ПП «Миколаївський комбінат будівельних матеріалів » поставляє свою продукцію в усі регіони України, Російської Федерації, Литви, Латвії. Є 8 фірмових магазинів у різних регіонах України [1, с.5]

За січень-грудень 2012 року підприємством було випущено продукції (в порівняних цінах) на 584млн. грн. Темп росту продукції склав 101,3%. Одержано виручку від реалізації продукції 926 млн. грн, яка збільшилася у порівнянні з 2011 роком на 12 млн. грн. (Темп росту склав 115,6%). [Додаток А ]

Прибуток від реалізації товарів, продукції, робіт, послуг в 2013 році склала 47 млн. грн., що на 33 млн. грн. менше, ніж у 2012 році.

Експорт продукції в 2013 році в порівнянні з 2012 роком зменшився на 80,8 млн. грн. і склав 74,1 млн. грн.

Можна виявити сильні і слабкі сторони підприємства, враховуючи особливості будівельної галузі та виходячи з аналізу виробничо-господарської діяльності комбінату за попередній період.

Сильна сторона діяльності полягає в нарощуванні обсягів виробництва ніздрюватого бетону на технологічній лінії німецької фірми «Верхан». Вироби з пористого бетону, вироблені на новій лінії, мають поліпшені якісні характеристики, володіють точністю геометричних розмірів. У 2013 році випуск нової продукції склав 111927 м3 або 27,6% у загальному обсязі випуску ніздрюватого бетону.

Слабкі сторони, що негативно впливають на діяльність підприємства:

- зниження обсягів випуску та реалізації будівельних матеріалів в осінньо-зимовий період. У цей час проводяться поточні і капітальні ремонти обладнання, що збільшує витрати і призводить до збитковості продукції в 1 кварталі;

- відбулися зміни умов видобутку і доставки сировини, що збільшило собівартість продукції. Так, повністю вироблені довколишні кар'єри піску і крейди, відкриваються нові, більш віддалені від комбінату, змінилася глибина залягання пісків та їх гранулометричний склад. Відстань від нового крейдяного кар'єру, що був відкритий в 2012 році, збільшилося в 2 рази. Також комбінат повинен здійснювати додаткові капітальні витрати з підготовки кар'єра до експлуатації, будівництва доріг, підводці електричної лінії, витрат з відведення земель і т. д.

- недолік джерел фінансування не дає можливості оновити діючий парк обладнання, відсоток зносу активної частини основних виробничих фондів становить 79,3%. [1, с.7]

Мета стратегічного розвитку ПП «Миколаївський комбінат будівельних матеріалів » полягає у створенні умов для забезпечення випуску продукції в обсягах, достатніх для забезпечення беззбиткової діяльності, своєчасного здійснення всіх платежів за поточними зобов'язаннями.

2.2 АНАЛІЗ ЗАГАЛЬНОЇ СУМИ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО І РЕАЛІЗАЦІЮ ПРОДУКЦІЇ

Систематичний аналіз структури витрат на підприємстві має дуже важливе значення, в першу чергу, для управління витратами з метою їх мінімізації, виявлення основних резервів для їх зниження і розробки конкретних заходів щодо їх реалізації на підприємстві. Всі ці заходи сприяють зниженню собівартості продукції і підвищенню еффеківності діяльності підприємства.

Розглянемо структуру собівартості товарної продукції за елементами на ПП «Миколаївський комбінат будівельних матеріалів » у 2012-2013 роках (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 Структура витрат на випуск продукції в 2012-2013 рр (млн. грн.)

№	Найменування витрат	2012	2013	Уд. вага з поч. 2012р,%	Уд. вага з поч. 2013р,%
1	Матеріальні витрати	319	433	53,4	57
	Сировину і матеріали	102	164	17,1	21,6
	покупні та послуги стор. орган.	37	49	6,3	6,5
	паливо	102	128	17,2	16,8
	електроенергія	41	50	6,9	6,6
	допоміжні матеріали	35	40	5,9	5,4
2	Витрати на оплату праці	139	168	23,3	22,2
3	Відрахування на соц. страхування	52	65	8,8	8,6
4	Амортизація	24	302	4,2	4,0
5	Амортизація об'єкта лізингу	21	23	3,7	3,1
6	Лізингові платежі	12	38	2,1	0,5
7	Інші витрати	27	35	4,6	4,6
	Разом	597	761	100	100

Аналіз наведених даних дозволяє визначити, що найбільшу питому вагу в структурі собівартості займають матеріальні витрати - 53,4% і 57% в 2007 і 2008 роках відповідно. Це свідчить про те, що ПП «Миколаївський комбінат будівельних матеріалів » є матеріаломістким підприємством і основний резерв зниження собівартості лежить тут.

Збільшилася частка сировини і матеріалів (на 4,5%) і в незначній мірі - послуг сторонніх організацій (на 0,2%). Частка витрат на паливо, електроенергію й допоміжні матеріали знизилася на 0,4, 0,3 і 0,5% відповідно, хоча у вартісному вираженні ці витрати збільшуються.

Загальна сума матеріальних витрат у 2013 р склала 433млн. грн., що на 11 4 млн. грн більше, ніж у 2012 р . Даний показник зріс як у зв'язку зі збільшенням частки матеріальних витрат у структурі собівартості продукції, так і у зв'язку зі збільшенням випуску продукції на 7 млн. грн (у порівнянних цінах).

Структура собівартості продукції в 2013 р на 22,2% складається з витрат на оплату праці. Частка цього елемента в структурі в порівнянні з 2012 р зменшилася на 1,1%. Однак у вартісному вираженні ці витрати на 29 млн. грн. більше, ніж у 2012 році, і становлять 168 млн. грн Динаміка витрат на оплату праці обумовлена збільшенням продуктивності праці і випуску продукції.

Разом із зростанням заробітної плати відбулося збільшення відрахувань на соціальне страхування. Це пов'язано з тим, що відрахування дані надходять від заробітної плати. Отже, із зростанням заробітної плати на 29 млн. грн. відбулося збільшення відрахувань на 13 млн. грн. Частка цього елемента в собівартості продукції невелика - 8,6% у 2013р , Що на 0,2% нижче, ніж у 2012р, що також пов'язане з динамікою витрат на оплату праці.

Частка амортизації в структурі собівартості невелика. Вона знизилася в 2013 р на 0,2% і склала 4,0% від усіх витрат на випуск продукції. У 2012 р сума амортизаційних відрахувань становила 2 4 млн. грн., а в 2012 р 30 млн. грн. Амортизаційні відрахування мають тенденцію до збільшення.

Амортизація об'єкта лізингу зросла на 2 млн. грн і склала 2 3 млн. Грн Лізингові платежі ж зменшилися з 1 2 млн. грн. до 3 млн. грн. Ці елементи мають незначну питому вагу в структурі собівартості. Їх частка поступово знижується.

Інші витрати в 2013 р склали 3 5 млн. грн., що на 7 млн. грн більше, ніж у 2012р . Але їхня частка в структурі витрат на випуск продукції не змінилася і становить 4, 6%.

Під впливом зростання всіх елементів витрат збільшилася і собівартість продукції. Загальна сума витрат на виробництво продукції склала в 2013 році 761 млн. грн., Що на 16 4 млн. грн більше, ніж у 2012 р . Це пов'язано із збільшенням обсягу виробництва. Цей чинник був причиною підвищення по всіх елементах витрат і, перш за все, матеріальним витратам і заробітної плати.

2.3 ЗАХОДИ ЩОДО ЗНИЖЕННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ

Від рівня собівартості продукції багато в чому залежить ефективність діяльності підприємства. Чим нижча собівартість, тим більший прибуток може отримати підприємство. Від вирішення проблеми зниження витрат на підприємстві багато в чому залежить стійкість його фінансового стану, платоспроможність і кредитоспроможність. Націленість на зниження витрат повинна бути атрибутом господарювання. У зв'язку з цим необхідний постійний пошук і максимально швидка мобілізація резервів зниження витрат підприємства.

На ПП «Миколаївський комбінат будівельних матеріалів » проводиться ряд заходів, спрямованих на зниження собівартості продукції. В основному вони спрямовані на зниження матеріаломісткості продукції, так як дане підприємство є матеріаломістким (матеріальні витрати становлять 57% у загальній сумі витрат на виробництво продукції).

Комбінат є великим споживачем природного газу та електроенергії, що обумовлює необхідність прийняття заходів з енергозбереження. На випуск продукції в 2014 році буде потрібно 38 млн.м3 газу і 24 млн.кВт / год електроенергії.

За 2012 рік проведено ряд енергозберігаючих заходів з економічним ефектом 1121 т.у.т або 71 млн. грн. За 2013 рік виконано 10 заходів з економічним ефектом 3068 т.у.т або 17 млн. грн. Доказом ефективності цих заходів служить тенденція до постійного зниження питомих енерговитрат. Так, у 2012 році був проведений аналіз електроспоживання, зроблено техніко-економічне обгрунтування інвестицій та впроваджено захід «Децентралізація компресорної станції № 1». Це захід дозволив зберегти 486 тис. кВт. год з жовтня по грудень 2012року.

Постійно вдосконалюються системи опалення та гарячого водопостачання. У 2012 році було замінено насоси опалення на насоси меншої потужності, встановлені насоси рециркуляції, модернізований утилізатор тепла. Тепер все опалення та гаряче водопостачання комбінату здійснюється за рахунок теплових вторинних енергоресурсів. [1, с. 29]

У 2013 році було впроваджено захід «Заміна поршневого компресора 2ВМ10-63 / 9 на два менш енерговитратних гвинтових з регульованою продуктивністю і з рекуперацією тепла». Це захід дозволив зберегти 120 тис. кВт.год за жовтень 2013 року.

Складена програма з енергозбереження технологічних процесів на 2014 рік , яка дозволить заощадити 4112 тонн умовного палива, що складе 9% від загального споживання паливно-енергетичних ресурсів (всього 45 700 тонн умовного палива). [2, с. 22]

У 2014 році планується проведення заходів щодо зниження витрат паливно-енергетичних ресурсів на суму 27 млн. грн., Тобто на 3,59%. [Додаток А ]

Необхідною умовою виконання планів по виробництву продукції, зниження її собівартості, зростанню прибутку, рентабельності є повне і своєчасне забезпечення підприємства сировиною і матеріалами необхідного асортименту і якості.

Комбінат має в своєму розпорядженні гарною сировинною базою, працює на місцевій сировині. Для доставки сировини та виконання робіт з його видобутку на комбінаті є великий парк автотракторної та вантажної техніки. Це дозволяє знизити витрати на виробництво продукції за рахунок використання більш дешевої сировини.

Підприємством планується в 2014 р . [Додаток А ] заощадити сировини і матеріалів на суму 2 млн. грн. (На 0,26%) за рахунок оптимізації технологічних режимів, вдосконалення норм витрат сировини і матеріалів та зменшення технологічних втрат.

Усі проведені на підприємстві заходи по зниженню витрат на виробництво продукції позитивно позначаються на його діяльності. За рахунок їх може бути досягнуто збільшення прибутку, рентабельності, підвищення конкурентоспроможності продукції і підприємства.

РОЗДІЛ 3. ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ЗНИЖЕННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ НА ПП «МИКОЛАЇВСЬКИЙ КОМБІНАТ БУДІВЕЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ »

Ефективність діяльності підприємства може бути підвищена за рахунок проведення заходів з різних напрямків. Одним з таких напрямків є зниження собівартості продукції.

Для зниження собівартості можна запропонувати низку заходів, спрямованих на зміну основних її елементів. На комбінаті більше уваги приділяється матеріальним витратам, що пояснюється високою матеріаломісткістю продукції. Однак не слід забувати і про витрати на оплату праці та амортизаційних відрахуваннях, які разом складають 27,5% загальної суми витрат на виробництво продукції.

Зменшення матеріальних витрат на виробництво може бути наслідком підвищення технічного рівня виробництва. Сюди входить впровадження нової, прогресивної технології, механізація і автоматизація виробничих процесів; поліпшення використання та застосування нових видів сировини і матеріалів, також використання місцевої сировини. Потрібно використовувати більш дешеві матеріали, не знижуючи в той же час якості продукції. При придбанні сировини і матеріалів потрібно всебічно оцінювати якість і ціну сировини, умови постачань, тобто ретельно підходити до вибору постачальника. Для зниження матеріальних витрат актуальні і проведені на підприємстві заходи по зниженню витрати паливно-енергетичних ресурсів. Певні резерви зниження собівартості закладені в усуненні або скороченні витрат, які не є необхідними при нормальній організації виробничого процесу (наднормативний витрата сировини, матеріалів, палива, енергії). Потрібно також проводити заходи з усунення втрат від браку. Тут можна запропонувати організувати більш суворий контроль на всіх етапах виробництва.

...