Тенденції сучасного ринку праці в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

УНІВЕРСИТЕТ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ

Фінансово-кредитний факультет

Кафедра економіки та управління

Реферат

на тему: «Тенденції сучасного ринку праці в україні»

Виконала:

Шевченко І.В.

Перевірила:

Олена О.

Черкаси-2016

План

Вступ

1. Сучасний стан ринку праці в Україні

2. Тенденції розвитку ринку праці в Україні

Висновок

Вступ

Ринок праці є важливою складовою всієї ринкової системи. Перед тим, як визначити його соціально-економічну сутність, необхідно розглянути економічну категорію ринок. Класична політична економія виділяє чотири напрями у визначенні ринку.

Перший напрям представлений науковцями, які під ринком розуміють простір, місце, сферу збуту товарів. Представники другого напряму визначають ринок як сукупність продавців і покупців, третього як сукупність товарно-грошових відносин, спосіб координації дій учасників, або як форму зв'язку товаровиробників. Учені четвертого напряму вбачають у ринку механізм, технологію здійснення обміну і розподілу товарів.

Отже, з вище наведеного можна зробити висновок, що ринок -- це сукупність економічних відносин з приводу купівлі-продажу товарів, яким властива економічна незалежність, свобода у виборі суб'єктів ринку (продавців і покупців), вільне ціноутворення в умовах конкурентного середовища.

Ринок праці формується як органічна ланка ринкової системи. Ринкова система -- це система ринків, серед яких виділяють ринок засобів виробництва, ринок предметів споживання, ринок фінансів, ринок послуг, ринок технологій, ринок інформації, тощо.

Вказані типи ринків не однакові за своєю значимістю. Існує думка, що на чолі ринкової системи стоїть ринок капіталів, оскільки останній є грошовим еквівалентом усіх ресурсів, і визначає кон'юнктуру всіх товарних ринків.

1. Сучасний стан ринку праці в Україні

Дефіцит трудових ресурсів, який охоплює вже не тільки країни з розвиненою економікою, а й увесь світ, дедалі більше дається взнаки. У зв'язку з втратами кваліфікованих працівників, які знаходять собі робочі місця в більш благополучних країнах, і невтішними перспективами зростання процесу міграції кадрів наша країна стає вразливою до нових викликів. У цих умовах особливого значення набуває стан ринку праці, всіх його компонентів. Попри певні позитивні соціально-економічні зрушення в українському суспільстві протягом останніх років на регіональному рівні залишаються невирішеними проблеми розвитку трудового потенціалу і забезпечення ефективної зайнятості, збалансованості попиту та пропозиції на ринку праці, створення нових робочих місць тощо.

Проблеми і перспективи розвитку вітчизняного ринку праці та його вплив на всі сфери суспільного життя українців досліджуються багатьма науковцями: В. Герасимчук, С. Дзюба, А. Колот, І. Кравченко, В. Онікієнко, В. Петюха. У цих працях розроблено теоретико-методологічні й практичні питання формування та становлення національного ринку праці й окремих його елементів. Грунтовно аналізуються результати і перспективи суспільноекономічного реформування в Україні з погляду їх соціально-демографічних наслідків, впливу на соціально-економічну структуру населення, якість людського потенціалу тощо. Водночас недостатньо дослідженими залишаються питання, що стосуються сучасного стану ринку праці в Україні, його особливостей на даному етапі та проблем розвитку.

Під ринком праці розуміють динамічну систему, що включає в себе комплекс соціально-трудових відносин з приводу умов найму, використання й обміну робочої сили на життєві засоби, і механізм його самореалізації, механізм попиту та пропозиції, що функціонує на основі інформації, яка надходить у вигляді змін ціни праці (заробітної плати).

Через систему цін та конкуренцію ринковий механізм пов'язує рішення суб'єктів ринку праці, функціонування якого узгоджується з вимогами законів попиту і пропозиції. Отже, ринку праці властиві певні особливості:

- належить до ресурсних ринків (продавцями послуг є домогосподарства, економічно активне населення, а покупцями - урядові та неурядові інституції);

- важливу роль відіграють профспілки, асоціації виробників, а також держава;

- робоча сила є особливим товаром;

- заробітна плата - основний вид доходу більшості працівників, сімей, що визначає якість робочої сили.

Заробітна плата для більшості працюючих українців фактично перетворилася на один із варіантів соціальної допомоги, який мало залежить від результатів праці. До 2015 року в Україні, після економічної кризи 90-х, рівень мінімальної заробітної плати постійно зростав, і не тільки номінально, а й реально. Про це свідчить динаміка мінімальної заробітної плати відносно курсу долара. Винятком є лише 2009 рік, коли після економічної кризи осені 2008, курс долара додав 60% піднявшись з 5 до 8 грн. Вартість вітчизняної грошової одиниці (курсу гривні до долара) суттєво впливає на розмір реальної заробітної плати, адже ми використовуємо значну частку імпортних товарів.

Як бачимо, найбільший стрибок заробітної плати відносно долара, відбувся у 2007 році, практично на 30%. Протягом 2005-2008 та 2010-2014 років долар тримався сталих відміток, і на початок 2014 року мінімальна зарплата досягла максимуму за всю історію України - 152.44$, з показником в 1218 грн. та офіційним курсом долара - 7.99.

Вже на початок 2015 року всі досягнення попередніх восьми років були знівельовані, причиною цього став незмінний рівень мінімальної заробітної плати у 2015 та зростання курсу долара практично вдвічі - 15.77 проти 7.99. Та ще гірша динаміка чекала на нас за перші 2 місяці 2015 року, коли гривня обвалилася практично вдвічі. Станом на 01 березня ми досягли дна за попередні 12 років за рівнем мінімальної заробітної плати - 43.87$

Разом з тим, індекс споживчих цін (індекс інфляції) у липні 2015 року порівняно з червнем становив 99,0%, за період січень - липень 2015 року - 139,3%. що негативно позначилося на доходах українців.

Залишається значною диференціація заробітної плати за видами економічної діяльності.

Таблиця 1 Динаміка середньомісячної заробітної плати за видами економічної діяльності у 2010-2015 роках.

Найвищі розміри заробітної плати 2015 року зафіксовані у працівників, які зайняті у сфері авіації (18470 грн.), в той час низькою залишається заробітна плата у працівників охорони здоров'я (2829 грн.). В порівнянні з 2010 роком,то найвища заробітна плата (6947 грн.) у працівників зайнятих у сфері авіації, а найменша становила ( 1422 грн.) у працівників сільського господарства. трудовий зайнятість заробітний безробіття

Наступний внутрішній фактор, який суттєво деформує трудовий потенціал усіх регіонів країни, - катастрофічно високий рівень зовнішньої трудової міграції: Результати соціологічних досліджень свідчать, що у 2015 р. частка розширених сімей, члени яких на момент проведення дослідження працювали за кордоном становить 5,4% (або 515,9 тис. осіб). Досить тривожним є зростання частки мігрантів, які працюють неофіційно: у 2015 р. таких було 40,5% респондентів (оціночна кількість 208,7 тис. осіб). Він обумовлений низкою причин, серед яких проблема знайти роботу відповідно до здобутої освіти і кваліфікації з адекватною винагородою за працю, зменшення попиту на робочу силу у зв'язку з надмірним імпортом товару, низький рівень оплати праці в середньому по країні та заборгованість з її виплати, недостатні соціальні гарантії та соціальний захист - усе це спонукає громадян до пошуку кращого життя за межами України.

За даними Держкомстату, на 1 березня 2015 року в Державній службі зайнятості було зареєстровано 589,1 тис. безробітних, що на 4,4% більше, ніж на 1 лютого. Офіційний показник безробіття в лютому поточного року склав 2,1% від загальної кількості населення працездатного віку, що на 0,1 п.п. вище січневого показника.[5] У віковому розрізі найбільш уразливими виявилися чоловіки у віці 25-29 років, серед них показник безробіття склав 10,6%.

Станом на 1 квітня 2015 року кількість вакансій у базі даних Державної служби зайнятості становила 67,8 тис.(рис.1) У середньому на одну вакансію претендувало восьмеро людей [6]

Рис. 2 Попит та пропозиція робочої сили в Україні станом на 1 квітня 2015 року.

Офіційна статистика в Україні використовує застарілу методику підрахунку не працевлаштованих громадян. Рівень безробіття розраховується як відношення чисельності безробітних, які зареєстровані в державній службі зайнятості, до працездатного населення працездатного віку. Значний недолік такої методики розрахунку полягає у заниженні реального числа безробітних, оскільки в країнах, де соціальна допомога безробітним низька або де-факто відсутня, багато осіб не реєструються як безробітні на біржі праці. Згаданий феномен також спостерігається у сільських регіонах, де працездатне населення займається обробкою (власної) землі, що не охоплюється статистикою як діяльність господарювання.

Рівень безробіття в Україні за методологією Міжнародної організації праці за підсумками 2014 року склав 8,1% до загальної кількості працездатного населення країни. Збір даних Міжнародною організацією праці здійснюється на основі щомісячних опитувань майже 50 тисяч випадково обраних сімейних господарств.Обстеження проводяться за місцем постійного проживання населення спеціально підготовленими працівниками шляхом безпосереднього опитування (на добровільних засадах) осіб віком 15-70 років (включно), які проживають у домогосподарствах, що потрапили до вибіркової сукупності. Базою проведення обстежень виступає сукупність домогосподарств, відібраних в усіх регіонах країни на науково обґрунтованих засадах.

Виділяють такі причини виникнення безробіття:

- нерегулярна чи взагалі відсутня виплата заробітної плати;

- обмежена кількість робочих місць;

- структурні зрушення в економіці, закриття застарілих підприємств і виробництв, скорочення випуску продукції у разі переорієнтації виробництва, закриття шкідливих підприємств.;

- важкі умови праці;

- процеси приватизації та роздержавлення.

Безробіття веде до прямого падіння раніше досягнутого рівня життя людини і тягне за собою тяжкі психологічні травми, що призводять до зростання кількості психічних захворювань. Відбувається загострення криміногенних ситуацій, падає трудова активність, посилюється соціальна напруга. Також збільшуються витрати держави на допомогу безробітнім,але ця допомога виплачується не регулярно та не всім кому вона потрібна.

Чисельність зайнятого населення 2015 року становила близько 16,5 млн. осіб. Рівень зайнятості становив 56,9%, зокрема у міських поселеннях 57,6%, у сільській місцевості - 55,5%. Рівень зайнятості серед чоловіків був вище ніж серед жінок, відповідно 62,5% та 51,9%. Найвищий рівень зайнятості спостерігався у м. Києві (62,3%)

Високий рівень безробіття - це проблема, яку потрібно вирішувати і яка потребує глибокого наукового аналізу та вироблення на цій основі практичних рекомендацій, які можуть використовуватися для розробки і реалізації ефективної соціально-економічної політики, направленої на забезпечення продуктивної зайнятості економічно активного населення країни, зменшення рівня безробіття до мінімального соціально-допустимого рівня.

2. Тенденції розвитку ринку праці в Україні

Для ефективного функціонування ринку праці він повинен мати розгалужену і дійову інфраструктуру, здатну застосовувати різноманітні організаційні форми й методи забезпечення зайнятості населення та його соціального захисту. Основними складовими інфраструктури ринку праці є державна політика у сфері зайнятості, нормативно-правове забезпечення, державна служба зайнятості, центри професійної орієнтації та навчання, комерційні біржі працевлаштування, профспілки, спілки роботодавців, комп'ютерна мережа.

Необхідно, щоб регіональні центри зайнятості й управління сільського господарства та продовольства орієнтувалися не лише на миттєве задоволення потреб безробітних у працевлаштуванні, а й на формування у них якостей, які допоможуть їм підвищити рівень своєї конкурентоздатності на ринку праці та спланувати трудову кар'єру. Важливими напрямами поліпшення їхньої діяльності є: відкриття на базі сільських рад представництв районних центрів зайнятості; активізація діяльності за рахунок збільшення фінансування на сплату допомоги по безробіттю; впровадження єдиної технології обслуговування незайнятого населення.

До основних напрямів підвищення рівня зайнятості сільського населення насамперед можна віднести: активізацію розвитку трудомістких сільськогосподарських галузей, переробних та інших промислових підприємств; підвищення рівня зайнятості в особистих селянських господарствах; належний розвиток соціальної інфраструктури агроформувань. Говорячи про розвиток трудомістких галузей аграрних підприємств (скотарство, садівництво, овочівництво, виноградарство та ін.), слід зазначити, що вони сприяють не тільки збільшенню чисельності зайнятих в них осіб у цілому за рік, а й зменшенню сезонності використання робочої сили протягом року. Водночас доцільно здійснювати диверсифікацію зайнятості сільського населення за рахунок розвитку малого і середнього підприємництва в соціальній сфері, переробки аграрної сировини, а також стимулювати самозайнятість за розвиток агротуризму. Позитивні зміни повинні відбуватися і в нормативно-правовій базі з питань праці й зайнятості на селі та просвітницької діяльності.

До заходів, які сприятимуть підвищенню зайнятості сільського населення, можна віднести механізацію та автоматизацію виробничих процесів, паспортизацію робочих місць, дотримання регламентованої тривалості робочого дня, впровадження прогресивних систем оплати праці. З метою стимулювання розвитку підприємництва в аграрній сфері економіки країни необхідно створити в ній сприятливе правове середовище, оптимізувати системи оподаткування та кредитування, удосконалити інформаційне й науково-освітнє забезпечення.

З метою збільшення зайнятості сільського населення в особистих селянських господарствах, доцільно створювати відповідну обслуговуючу інфраструктуру (насамперед -- на кооперативних засадах), а також розвивати її взаємозв'язки із сільськогосподарськими та переробними підприємствами. У першу чергу необхідно розробити і впровадити ефективні системи організації заготівель і збуту виробленої населенням сільськогосподарської продукції, попіклуватися про забезпечення селян відповідними матеріально-технічними ресурсами, впроваджувати у присадибному землеробстві й тваринництві нові прогресивні технології вирощування сільськогосподарських культур і утримання худоби та птиці. Зайнятому в особистих селянських господарствах населенню доцільно надавати відповідні консультації з питань найефективнішого використання землі та майна, формування громадських пасовищ, юридичних прав та обов'язків кожного з них щодо використання наявних ресурсів, трудової діяльності, оподаткування, фінансування.

Підвищенню зайнятості молоді в сільському господарстві сприяють і такі заходи, як надання їй можливості для проходження альтернативної служби в аграрних підприємствах, установах і організаціях, розташованих у сільській місцевості; державна підтримка розвитку молодіжного фермерства та несільськогосподарського підприємництва безпосередньо в сільській місцевості (з виділенням у певних випадках відповідних земельних ділянок і кредитних коштів на пільгових умовах); надання сільській молоді пільгових кредитів для придбання товарів тривалого користування та будівництва житла; створення в регіонах спеціальних навчально-методичних курсів з підготовки сільської молоді для сфери малого бізнесу; забезпечення молодим спеціалістам належного рівня заробітної плати і медичного обслуговування (як їх самих, так і дітей) тощо.

Зменшенню безробіття на селі певною мірою сприяло б і укладення угод у соціально-трудовій сфері з Німеччиною, Данією, Австрією, Бельгією, Грецією, де розвинено фермерство, і українським селянам є куди прикласти свою працю. Вигідні контракти за трудовими квотами можуть бути укладені з Великобританією, Францією, Швейцарією, Італією, Норвегією, Туреччиною, де працівники України зможуть підвищити свій професійний рівень, навчитися суміжній професії або одержати нову спеціальність. Українські селяни могли б ефективно працювати й у країнах Балтії, в Росії, Білорусі, які мають розвинене аграрне виробництво.

Питання, пов'язані із підготовкою селян до виїзду за кордон та їхнім працевлаштуванням, можуть вирішувати недержавні посередницькі організації, які функціонують на основі ліцензування їхньої діяльності, під контролем державних органів з праці (що відповідає вимогам міжнародних конвенцій). Ураховуючи вказане, Міністерство соціального захисту та праці України має проводити відповідні переговори з державами, в які можливі найбільші залучення робочої сили.

Важливим регулятором балансування попиту і пропозиції робочої сили є розвиток системи професійної освіти і перепідготовки осіб, вивільнених у процесі структурної перебудови підприємств. Існуючі на ринку праці системи підготовки кадрів повинні відповідати наступним вимогам: ураховувати реальні потреби економіки (при визначенні структури працівників, які навчаються); мати високу гнучкість (яка дає змогу забезпечувати оперативні зміни в процесі навчання відповідно до потреб економіки даного регіону); мати адекватне фінансування (з боку як держави, так і підприємств). До числа заходів, що підвищують гнучкість і ефективність системи профосвіти, насамперед належать: розробка та втілення державних програм і стандартів навчання; створення держсистем тестування й сертифікації навчання кадрів; фінансування приватних інститутів профосвіти та їх атестування державними органами; переведення державних профосвітніх структур на часткове і повне самофінансування, а також їх приватизація; фінансування підготовки та перепідготовки кадрів на основі конкурсу, в якому беруть участь не тільки державні, а й приватні навчальні заклади. З методів держрегулювання профосвіти ефективним є також застосування знижених податкових ставок на прибуток підприємств, які вкладають кошти у підготовку кадрів. До активних заходів регулювання ринку праці належить стимулювання розвитку дрібного та середнього підприємництва. На увагу заслуговує досвід Чехії, Словаччини, Угорщини та Польщі, де особам, які бажають розпочати власну справу у вказаному напрямку, надається відповідна інформаційно-консультативна, технічна, фінансова і кредитна допомога.

Головними завданнями державного регулювання ринку праці є максимальне зниження рівня безробіття та підтримання оптимального співвідношення між попитом і пропозицією робочої сили. Однак необхідно зазначити, що держрегулювання ринку праці не повинно призводити до неефективного функціонування підприємницьких структур. Воно покликано бути мінімально необхідним. Що ж стосується професіональних спілок, які є другим суб'єктом регулювання ринку праці, то їхня основна функція -- поліпшення умов зайнятості та підвищення заробітків своїх членів. Держава має сприяти створенню нових робочих місць, для чого застосовуються кошти Фонду загальнообов'язкового соціального страхування України на випадок безробіття.

Висновок

Донедавна за умов адміністративно-командної економіки в Україні ринок праці виступав у формі монопсонії, при якій всім працівникам протистояв по суті один покупець -- держава, що була єдиним власником засобів виробництва. У рамках державних підприємств держава диктувала умови найму. Сучасна ситуація виглядає дещо інакше, здійснюються приватизація, роздержавлення підприємств, внаслідок чого відбуваються економічні, політичні, соціальні та моральні зміни щодо зайнятості, соціальної захищеності, розподілу прибутків, тощо. З'явилися нові форми власності і господарювання: малі підприємства, спільні підприємства, кооперативи, селянські (фермерські) господарства, різні форми господарських товариств в результаті формуються нові категорії вже можна говорити про перехід до такої форми ринку праці, як олігополія, при якій обмеженій кількості роботодавців протистоїть велика кількість претендентів на робочі місця.

Процес становлення ринку праці в Україні супроводжується посиленням його сегментації. В соціально-економічній структурі працездатного населення відбуваються суттєві зрушення, які трансформують практично однорідну всезагальну зайнятість дореформенного періоду в сегментований ринок праці. Кожний сегмент як зайнятого, так і не зайнятого населення відрізняється специфікою свого соціального статусу, економічною поведінкою, гарантіями зайнятості, рівнем та стабільністю доходів, конкурентоспроможністю та захищеністю ринку праці. В посиленні сегментації ринку праці на сучасному етапі беруть участь різні фактори, зокрема структурні зміни в економіці, поява альтернативних форм господарювання і власності, спад виробництва і зниження життєвих стандартів українців.

Размещено на Allbest.ru