Теорії суспільного добробуту та соціально-ринкової економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теорії суспільного добробуту та соціально-ринкової економіки

1. Теорії суспільного добробуту

Добробут людини і суспільства є інтегральною оцінкою всіх аспектів життєдіяльності людини, що показує, наскільки добре прожитий певний період життя.

Основою добробуту індивіда є блага, які він має можливість споживати. В економічній теорії розрізняють блага економічні та неекономічні, матеріальні та нематеріальні, індивідуальні, колективні та суспільні.

В рамках теорій суспільного добробуту на увагу заслуговують:

— теорія суспільного вибору, у рамках якої здійснюється позитивний аналіз того, як формуються та реалізуються різні суспільні переваги. Цей розділ економічної науки тісно пов'язаний з теорією держави, правилами голосування, поведінкою виборців і т. ін.;

— теорія суспільного прогресу, яка ґрунтується на еталонній етичній системі. Поняття суспільного прогресу означає напрям розвитку суспільства, який є бажаним з погляду вибраної еталонної етичної системи. При цьому допускається, що більшість членів суспільства можуть не розділяти цю концепцію суспільного прогресу;

— еволюційна теорія, в основі якої лежить еталонна етична система, побудована на аналізі процесу еволюції живої природи;

— інституційна теорія добробуту, яка трактує розвиток як загальну об'єктивну категорію, що стосується однаковою мірою всіх членів суспільства. Тим самим долається індивідуалістичний, атомістичний погляд на суспільство як на безліч незалежних один від одного індивідів, позбавлених єдиної суті.

В економічній науці дотепер не сформовано загальновизнаної теорії добробуту, яка б містила єдиний критерій для його оцінювання.

Артур Пігу розрізняє економічний та неекономічний добробути. Економічний добробут - реалізоване за певний проміжок часу споживання товарів і послуг. Проте зміна економічного добробуту не завжди призводить до відповідних коливань неекономічного добробуту.

Англійський філософ Ієремія Бентам під індивідуальним добробутом розумів певну величину егоїстичної насолоди, задоволень і навіть щастя, яке може бути точно виміряне індивідом. Мірилом індивідуального добробуту від споживання певного блага в економічній теорії є величина надлишку споживача. добробут соціальний ринковий економіка

Вільфредо Парето детально дослідив особливості формування загального добробуту суспільства і довів, що неможливо розглядати загальний добробут суспільства через суму добробутів усіх членів суспільства. В. Парето виводить власний оптимум - стан, за якого ніякий перерозподіл ресурсів чи продуктів не може поліпшити становище одного раціонального суб'єкта, не погіршивши тим самим становище іншого. Проте, даний оптимум при оптимальному розподілі ресурсів не гарантує соціального оптимуму і не має на меті досягнення соціальної справедливості. Ресурси у суспільстві можуть розподілені ефективно за Парето, навіть якщо одні голодують, а інші живуть у розкоші.

У реальному житті майже будь-яка зміна суспільних умов створює вигоди для одних і втрати для інших. З оптимуму Парето випливає важливий висновок для фінансової науки, оскільки будь-які реформи у фінансовій сфері не доцільні, якщо вони не покращують життя населення.

Добробут включає два основні критерії:

- ефективність - вибір, який максимізує його корисність.

- соціальна справедливість - міра рівності (нерівності) життєвого становища людей, класів і соціальних груп, яка виражається в матеріальних і духовних благах, які надходять у повне розпорядження людей.

Ефективність і справедливість є конфліктуючими цілями державної політики, тобто досягнення вищої міри справедливості вимагає певних поступок в ефективності, і навпаки. Досягнення більшої міри справедливості у суспільстві потребує перерозподілу доходів через податки.

Намагання підвищення справедливості через перерозподіл призводить до зменшення ефективності економіки, що скорочує суспільний добробут як джерело для перерозподілу.

Аналітичне обґрунтування добробуту здійснюється за допомогою функції суспільного добробуту (ФСД), або розподілу суспільних благ. Функція суспільного добробуту має загальний вигляд:

,

де - рівень суспільного добробуту;

- функції корисності окремих індивідів.

Є численні різновиди функції суспільного добробуту, найбільш відомі з яких наступні:

- функція суспільного добробуту Бентама (класична утилітаристська функція) - представляє рівень суспільного добробуту як суму індивідуальних функцій корисності членів суспільства:

- функція добробуту як сума зважених корисностей (різновид функції Бентама), за допомогою яких суспільство зважує корисності окремих індивідів з огляду на їх важливість для суспільного добробуту:

,

де є вагами, за допомогою яких суспільство зважує корисності окремих індивідів з огляду на їх важливість для суспільного добробуту;

- функція добробуту Роулза (мінімаксна) -- показує, що зростання суспільного добробуту залежить від зростання добробуту індивіда з найнижчим його рівнем:

- функція суспільного добробуту Бергсона - Семюелсона (індивідуалістична), яка ґрунтується на індивідуалістичній філософії, відповідно до якої суспільний добробут визначається добробутом окремо взятих членів суспільства. До цієї функції висуваються дві загальних вимоги. По-перше, вона має відповідати критерію Парето, тобто якщо корисність одних членів суспільства зростає, а інших не зменшується, то функція має зростати. По-друге, - вимога симетрії, що означає рівну значущість всіх членів суспільства.

Вибір конкретної форми ФСД залежить від прийнятого у суспільстві розуміння справедливості.

2. Концептуальні підходи до проблеми справедливості

З погляду економіки критерії рівності та справедливості пов'язані з відповідністю економічних відносин джерелам і цілям економічного зростання в конкретно-історичних умовах національних моделей економіки.

В економічній теорії сформувалися такі концептуальні підходи до дослідження питання справедливості: егалітарний, елітарний, утилітарний, роулзівський, ліберальний.

Егалітарний підхід в економічній теорії добробуту - це підхід до розподілу благ у суспільстві, згідно з яким найбільш справедливим буде розподіл, коли всі блага поділені порівну між усіма індивідами. Такий вид розподіл, як правило, не є Парето - ефективним. Одержані споживачами однакові набори благ за відмінностей їхніх уподобань будуть задовольняти не всіх, що стане мотивом прагнення до обміну, внаслідок якого рівномірність розподілу порушується, але може забезпечуватися Парето - оптимальність.

Елітарний підхід базується на теорії еліт, відповідно до якої кожне суспільство не схоже на інше внаслідок розбіжностей у походженні його еліт. Це насамперед зумовлено нерівномірним поділом престижу, влади або почестей, пов'язаних із політичним суперництвом. В системі розподілу максимізуються інтереси передусім елітних класів.

Утилітарний підхід трактує суспільний добробут як суму функцій індивідуальних корисностей всіх членів суспільства. Соціальна справедливість, на думку утилітаристів, існує тоді, коли вдається максимізувати сукупну корисність усіх членів суспільства.

Принцип перерозподілу доходів в цій концепції ґрунтується на припущенні про спадну граничну корисність. Додаткова одиниця доходу принесе бідному більше корисності, ніж багатому, тому що зі зростанням багатства гранична корисність приросту доходу спадає. Якщо за допомогою податкової системи вилучити частку доходу багатого і передати бідному, то для багатого корисність скорочується в меншій мірі, ніж приростає для бідного, і таким чином сукупна корисність в суспільстві максимізується. Досягається Парето - ефективність за реалізації більш рівноправного розподілу. Держава, яка керується принципами утилітаризму, при перерозподілі доходів повинна слідкувати за тим, щоб стимули не послаблювались, інакше суспільна корисність буде зменшуватись.

В основі роулзівського підходу лежить теорія легалізму, який базується на тому, що соціальної рівності можна досягнути в широких межах. Всі члени суспільства не тільки повинні мати рівні можливості, а й отримувати більш-менш рівні результати від діяльності. Цим досягаються єдність і згуртованість нації, що відповідають ідеалам колективізму.

Концепція Дж. Ролза допускає існування нерівності, щоб не позбавити найпродуктивніших виробників стимулу до праці, водночас найменш забезпечені члени суспільства також не повинні програвати. Висока винагорода більш продуктивних економічних суб'єктів спонукає їх працювати краще, що призводить до зростання виробництва товарів і послуг, частина яких може бути перерозподілена на користь найбідніших членів суспільства. Таким чином досягається більш справедливий розподіл. За Роулзом, держава має максимізувати корисність найменш забезпечених членів суспільства. Від цього виграє суспільство в цілому.

Ліберальний (ринковий) підхід вважає найбільш справедливим той розподіл, який досягнуто на конкурентному ринку, коли добробут кожного досягається з урахуванням індивідуальних стартових можливостей і здібностей. Винагороджуються ті, хто здібніший і працьовитіший, навіть якщо при цьому має місце крайня нерівність.

Згідно з цією теорією кожна людина, готова до активної автономної діяльності, здатна сама найефективніше реалізувати свої таланти. Суспільство за такого підходу характеризується як проста сукупність індивідів. Тому воно не має і не повинне мати власних, відмінних від індивідів, цілей і намірів. Хороше суспільство - це суспільство, яке не заважає індивідам вільно реалізовувати приватні інтереси. Оскільки немає об'єктивних методів визначення того, що для індивідів краще і що гірше, індивіди самі в змозі зрозуміти, що правильно і що помилково, спираючись на особисті смаки.

3. Теоретичні основи розбудови соціально-ринкової економіки

Суспільний добробут є невід'ємною складовою соціально-ринкової економіки. Саме поняття «соціальна ринкова економіка» з'явилося в Німеччині, де і було розроблено основні концепції соціальної ринкової економіки.

X. Ламберт, характеризуючи сутність соціальної ринкової економіки, представив її як синтез гарантованої державою свободи, економічної свободи та ідеалів соціальної держави, пов'язаних із соціальною захищеністю та соціальною справедливістю.

Однією із широко розповсюджених соціальних концепцій ринкової економіки є учення про «державу добробуту» (velfare state). «Держава добробуту» розглядається як один із компонентів «змішаної державно-приватної економіки». Поняття «Держава добробуту» пов'язане, перш за все, з поняттям «видатки добробуту» (velfare expenses). «Урядові видатки на добробут» - це такі видатки, «які переносять купівельну силу до нужденного або гідного безвідносно до надання ним зустрічної послуги» (Поль Самуельсон, Елвін Хансен)

Найбільш завершену форму ідеї соціальної підтримки та взаємодопомоги отримали у теорії «соціального ринкового господарства».

Концепцію соціального ринкового господарства було розроблено вперше в Німеччині, а в економіку запроваджено завдяки політиці уряду Л. Ерхарда. Соціальне ринкове господарство постало у формі організації економіки, що спирається на соціалізоване товарне виробництво, забезпечує взаємодію між виробництвом і споживанням за допомогою ринку, державного регулювання економіки, суспільних інститутів та гарантує соціально-економічну стабільність суспільства.

Першим поняття «соціальне ринкове господарство» ввів професор Альфред Мюллер-Армак, який дав йому таке визначення: «Сенс соціального ринкового господарства полягає в тому, що принцип свободи ринку поєднується з принципом соціального вирівнювання». За його словами, мета соціального ринкового господарства полягає в тому, щоб «на базі конкурентного господарства пов'язати свобідну ініціативу із соціальним прогресом, забезпеченим саме через ринково-господарські досягнення». Згідно з його концепцією, державна економічна та соціальна політика покликана вирішувати два головних завдання:

- по-перше, інституціональне гарантування конкуренції, контроль над монополіями, що дозволить конкуренції діяти в інтересах споживачів;

- по-друге, забезпечення такого розподілу національного доходу, який виключає надмірне збагачення на одному полюсі і злиденність на другому.

Теорія соціального ринкового господарства зберігає провідну роль в ринковому саморегулюванні, відводячи державі функцію засновника та контролера певних правил економічної діяльності.

Практичні основи формування соціального ринкового господарства заклали у своїх працях Вільгельм Репке, Людвиг Ерхард, Вальтер Ойкен та ін.

Згідно з концепцією В. Репке, «соціальне ринкове господарство» - це шлях до економічного гуманізму. Л. Ерхард у 1965 р. повідомив про перетворення ФРН на «сформоване суспільство». Його політика була спрямована на:

- усунення суперечностей,

- підтримку підприємництва,

- створення умов для зростання життєвого рівня середніх верств.

Доктрина «сформованого суспільства» ґрунтується на положенні В. Ойкена про те, що людському суспільству притаманні тільки два типи економіки - «централізовано керована» (тоталітаризм) і «мінова економіка» (вільне, відкрите господарство).

Вальтер Ойкен у книзі «Основи національної економії» (1947 р.) виокремив такі основні елементи структури соціального ринкового господарства:

- конкуренція, яка, сприяючи економічному зростанню, підвищенню продуктивності, технічному прогресу, одночасно може виконувати і соціальну функцію;

- ринок, що виступає як координуючий механізм і регулятор господарської діяльності;

- господарюючі суб'єкти: домашні господарства, промислові, сільськогосподарські, банківські, торговельні та інші підприємства;

- держава, яка за допомогою політики зміцнення конкурентного ладу забезпечує і контролює загальні умови функціонування ринкової системи та сприяє соціальному вирівнюванню.

Для реалізації концепції соціального ринкового господарства в Німеччині було проведено: валютну реформу конфіскаційного характеру; господарську реформу на основі лібералізації цін; впроваджено план Маршалла.

Ці заходи дозволили вже в 1948 році досягнути довоєнного рівня виробництва, а результати впровадження соціально-економічних реформ отримали назву «німецького економічного дива».

Основними складовими «німецького економічного дива» стали:

- особливість менталітету німецького суспільства;

- сприятливе поєднання соціально-економічних та політичних умов відбудови ринкового господарства;

- вибір правильної стратегії соціально-економічних перетворень.

Практичне втілення ідеології соціального ринкового господарства належить Л. Ерхарду, який довів, що соціальний розвиток неможливий без економічного прогресу, ефективної зайнятості, збалансування державного бюджету, соціального спрямування податкової політики та посилення державного регулювання всіх сфер суспільства.

Соціальна ринкова економіка внаслідок національної специфіки сформувалася в різних країнах за неоднаковими моделями. Серед них доцільно виокремити європейську, англосаксонську, східноазіатську моделі соціальної ринкової економіки.

У рамках європейської моделі поєдналися маргінальні, інституційно-дистрибутивні, мотиваційні, консервативно-корпоративні, ліберально-демократичні схеми організації соціальної політики, практичне застосування яких дає можливість виокремити:

- континентальну німецьку модель, яка ґрунтується на розгалужених схемах соціального страхування, спрямованих на зростання рівня зайнятості;

- скандинавську модель, яка характеризується розширеною системою надання державою соціальних послуг, наявністю різноманітних соціальних програм;

- британську модель, яка тяжіє до ринкових принципів вирішення соціальних питань і розвитком приватного соціального страхування;

- змішану французьку модель, яка поєднує приватну та державну системи соціального захисту. Найменш дієві системи соціальної політики на сьогодні склалися в Італії, Іспанії, Португалії, Греції.

На особливу увагу серед скандинавського типу соціальних моделей заслуговує соціалізована модель ринкової економіки Швеції. Специфікою шведської моделі є максимальний ступінь державного регулювання основних макроекономічних показників економіки, який зберігається впродовж останніх 50 років, коли при владі майже незмінно перебували соціал-демократи. Більше половини ВВП країни перерозподіляється через державний бюджет, а понад дві третини цієї частини ВВП витрачається на надання безоплатних суспільних послуг. Майже 65 % громадян Швеції отримують доходи із суспільних фондів як наймані працівники урядових і муніципальних установ або як одержувачі соціальних допомог і пенсій з державних пенсійних фондів. Соціальна політика держави доповнюється тим, що роботодавці відраховують у фонди пенсійного страхування 43 % фонду заробітної плати.

Англосаксонська модель сформувалася в США, Великій Британії, Ірландії, Новій Зеландії, вона має неоліберальний характер. Їй властиві повне панування в економіці приватної власності окремих осіб, підприємств, фірм, банків, великих компаній та мінімізація ролі державного втручання в економіку. Тому питання соціальної безпеки вирішують шляхом самоорганізації учасників ринку.

Східноазіатська модель притаманна Японії, Республіці Корея, Сінгапуру, Тайваню і характеризується незначною часткою державної власності в економіці, однак високим ступенем впливу держави на економічні процеси та на вирішення соціальних питань.

Размещено на Allbest.ru