Економічне зростання в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

• Содержание
• Вступ
• 1. Економічний цикл і його фази
• 1.1 Механізм економічних коливань
• 1.2 Збалансоване й оптимальне економічне зростання
• 1.3 "Довгі хвилі" М. Кондратьєва
• 1.4 Продуктивність праці та чинники її підвищення
• 2. Макроекономічна сутність економічного зростання
• 2.1 Економічне зростання і способи його вимірювання
• 2.2 Типи економічного зростання
• 2.3 Чинники економічного зростання
• 2.4 Рушійні сили економічного зростання
• 2.5 Науково-технічна революція та її роль в економічному зростанні
• 3. Концепції та моделі економічного зростання
• 3.1 Модель економічного зростання Солоу
• 3.2 Моделі економічного зростання Харрод-Домара
• 3.3 Вплив запасу капіталу на економічне зростання
• 4. Моделювання економічного зростання
• 4.1 Фактори, що впливають на економічне зростання
• 4.2 Проблема якості економічного зростання
• 4.3 Система показників динаміки суспільного виробництва
• 5. Проблеми економічного зростання в Україні та напрями їх розв'язання
• 5.1 Основні проблеми економічного зростання в Україні
• 5.2 Трансформація економіки України, сучасні проблеми та тенденції розвитку
• 6. Державне регулювання економічного зростання
• 6.1 Особливості регулювання економічного зростання в Україні
• 6.2 Довгострокове економічне зростання є однією з цілей макроекономічної політики держави
• 7. Тенденції розвитку економіки україни. Думка експертів
• 7.1 ICU погіршила прогноз зниження ВВП України до 13,1% в 2015 році
• 7.2 НБУ спрогнозував інфляцію 2015-2016
• 7.3 Щодо тенденцій розвитку економіки України у 2014-2015 роках
• 7.4 Економіка України: великі втрати в 2014-2015 роках і слабкі надії на відновлення у 2016-му
• Висновок
• Список використаних джерел



Вступ

Проблеми економічного зростання особливо гостро постали перед людством у XX ст., але це не означає, що вони нікого не хвилювали раніше. Уперше про економічне зростання заговорили меркантилісти, а більш-менш предметно цю проблему поставив фізіократ Ф. Кене.

Протягом останніх десятиліть однією з найважливіших довгострокових цілей економічної політики уряду будь-якої країни є стимулювання економічного зростання, підтримка його темпів на стабільному та оптимальному рівні. Усе це вимагає чіткого уявлення про економічне зростання, фактори його стимулювання і стримування.

Економічне зростання є надзвичайно складним явищем. З даного приводу відомий американський історик економічної думки Б. Селігмен зазначав, що задовільна теорія економічного зростання повинна враховувати природні ресурси, політичні інститути, законодавство, а також багато психологічних і соціальних факторів. Розробка такої всеохоплюючої теорії, на думку вченого, -- майже нездійсненне завдання. Відомі економісти, автори теорій економічного зростання, ясна річ, не претендували на створення всеохоплюючої та універсальної теорії, не робили спроб «обійняти неосяжне». Тому кожна теорія або модель мають відповідні припущення та абстракції, які дозволяють виділити і вивчити найбільш суттєві фактори економічного зростання

Дійсно, головною метою економічного зростання є збільшення обсягів економічних благ, що сприяє поліпшенню життя населення, створенню стабільної сприятливої соціально-політичної ситуації в країні, підвищенню її міжнародного авторитету. З точки зору етимології (походження) терміну «зростання» близьким є поняття «розвиток», але останнє ширше за змістом. Економічний розвиток -- це процес переходу країни від одного стану економіки до іншого, більш досконалого -- тобто якісно нового на основі відповідних структурних та інституціональних зрушень. Комплексно це проявляється в якісному вдосконаленні всієї економічної системи.

Виокремлюють два основних типи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний. Екстенсивний тип економічного зростання забезпечується за рахунок кількісного збільшення обсягів функціонуючих факторів виробництва і практично за збереження незмінними їх попередніх техніко-технологічних параметрів. Інтенсивний тип економічного зростання характеризується розширенням виробництва на основі якісного поліпшення всіх його факторів, тобто раціонального використання всього виробничого потенціалу. Як відхилення від закономірного процесу економічного розвитку в окремі періоди для ряду країн може мати (і має) місце регресивний тип зростання, для якого характерне тривале зниження обсягів суспільного виробництва. Зокрема, таке явище спостерігалось протягом 90-х рр. у всіх країнах СНД, у тому числі і в Україні, що в літературі отримало назву трансформаційного спаду.

Щодо основних типів економічного зростання, то на практиці вони не існують в абсолютних формах. У реальному житті вони проявляються або як переважно екстенсивний, або як переважно інтенсивний тип економічного зростання. Нині в розвинутих країнах переважає інтенсивний шлях економічного розвитку. В Україні після тривалого спаду виробництва необхідно підготувати матеріальну базу для інтенсивного економічного зростання. Чим раціональніше функціонує процес відтворення, тим вище ефективність суспільного виробництва.



1. Економічний цикл і його фази

Загальна економічна рівновага -- це певною мірою абстракція, ідеал економіки. В реальній дійсності відбуваються її порушення, тому розвиток економіки має циклічний характер. Циклічні коливання в економіці були відомі давно, але до початку ХІХ ст. вони мали здебільшого сезонний характер, що було зумовлено переважанням сільського господарства й особливостями сільськогосподарського виробництва, відсутністю сформованого суспільного характеру виробництва у кожній окремій країні, навіть у країні з розвиненою ринковою економікою.

Економічний цикл -- це сукупність постійних фаз національної економіки -- розширення та скорочення обсягів виробництва. Його ще називають циклом ділової активності або кон'юнктурним циклом.

Економічний цикл являє собою чергування піднесення і спаду рівня ринкової активності протягом кількох років. Економічні цикли можуть відрізнятися один від одного за тривалістю й інтенсивністю, але всі вони мають одні й ті самі фази.

Серед економічних криз -- торговельних, валютно-фінансових, грошових, галузевих, структурних, регіональних -- циклічні спади посідають особливе місце не лише через їх регулярність, а й тому, що у них у концентрованому вигляді відображаються суперечності економічної системи. Тільки в ХХ ст. у країнах з розвиненою ринковою економікою відбулося 14 циклічних криз.

Існує багато концепцій, за допомогою яких описують кризи та їх циклічність. У другій половині ХІХ ст. англієць В. Джевонс пояснював циклічність появою плям на Сонці, а американець Г. Мур надавав перевагу ритмові руху Венери ("Економічні цикли, закони і причини їх виникнення", 1914). Французький економіст А. Афталіон причиною криз вважав нерівномірність механічного прогресу, його співвітчизник С. Сисмонді -- недостатнє споживання населення, а український учений М. Туган-Барановський -- диспропорційність між галузями. К. Маркс обґрунтував системний підхід до вивчення циклічних криз. На його думку, криза лише на перший погляд має галузевий характер (досить рідкісні випадки, коли спад охоплює буквально всі сфери економіки і всі підгалузі промисловості), насправді ж це загальноекономічне, загальногосподарське явище, причини якого можуть бути найрізноманітнішими, але справжня причина полягає у специфічній суті виробничих відносин і суперечностей ринкової системи.

Ритмічні рухи, що відбуваються в економіці, залежать від багатьох причин і можуть значно відрізнятися один від одного за тривалістю й інтенсивністю. Наприклад, "Велика депресія" 30-х років ХХ ст. на Заході підірвала економічну активність на ціле десятиріччя. Тоді як до і після неї спад ділової активності був менш глибоким і тривалим. Тому в економічній науці говорять більше про економічні коливання, а не про цикли, бо цикли, на відміну від коливань, характеризуються регулярністю.

1.1 Механізм економічних коливань

Економічний цикл аналізується за всіма параметрами господарського механізму, відбувається пошук можливостей пом'якшити циклічні коливання і наслідки кризи. Такий аналіз дає змогу обґрунтувати шляхи виходу з кризи. Рух виробництва від початку однієї економічної кризи до початку іншої утворює цикл. Так, за період з 1825 р. до кінця 90-х років ХХ ст. відбулося 23 цикли, кожен з яких унікальний. Але водночас усі цикли характеризують певні загальні ознаки, передусім однакова послідовність у зміні фаз циклу. На різних етапах економічного розвитку світового господарства і за різних конкретних умов відтворення цикл і його фази виявляються по-різному. Близька до ідеальної картина циклу виглядає так (рис. 1):

Рис. 1. Рух промислового виробництва

Криза -- основна фаза циклу. Її економічна функція в кінцевому підсумку зводиться до тимчасового, на якийсь період, досягнення пропорційності між окремими ланками ринкової економіки (виробництвом і споживанням, виробництвом і обігом). Кризи характеризуються значним загостренням труднощів збуту продукції, зростають запаси нереалізованої продукції. Скорочуються портфелі замовлень на устаткування і будівництво. Спостерігається масове банкрутство торговельних і промислових фірм. Розладжується фінансово-кредитна система. Зростає попит на позичковий капітал, а пропозиція його різко скорочується; підвищується норма позичкового процента. Банкрутують дрібні і середні банки, масштаби товарообміну різко скорочуються, що призводить до великого спаду виробництва; поступово криза охоплює всі сфери економіки, спричиняє скорочення виробництва загалом.

Депресію, застій справедливо порівнюють з післяшоковою ситуацією. Під час депресії виробництво не розширюється, товарні запаси поступово зменшуються, частину з них знищують, а частину реалізують за зниженими цінами. Рух капіталу млявий і нечіткий. Під час депресії поступово формуються умови пожвавлення господарської активності. Цьому сприяють поступове відновлення розірваних кризою господарських зв'язків, переливання капіталу до перспективніших сфер застосування, а головне -- оновлення основного капіталу. Зв'язок депресії з кризою полягає передусім у відновленні основного капіталу, але вже на новому, вищому технічному рівні. Тому у наступному циклі економіка досягає вищої точки піднесення.

Пожвавлення -- наступна фаза циклу, яка відрізняється тим, що тут уперше після початку кризового падіння відбувається розширення попиту на засоби виробництва та робочу силу, відновлюється економічне зростання, збільшується заробітна плата. Оновлення основного капіталу є вирішальним чинником переходу від депресії до пожвавлення. Розвиток виробництва супроводжується залученням працівників у виробництво. Починає зростати попит на предмети споживання, що стимулює розширення виробництва на підприємствах. Фаза пожвавлення переходить у фазу піднесення.

Піднесення -- це збільшення обсягів виробництва, підвищення продуктивності праці, зростання добробуту, при цьому економіка виходить на рівень, який перевершує всі попередні. Конкуренція на цій фазі гранично загострюється, виробництво розширюється відповідно до зростаючого попиту. Торгівля досить інтенсивна, прискорюється оборот капіталу, збільшується пропозиція вільного грошового капіталу. Розширюється попит на кредити, підвищується норма процента. Прибутки зростають, підвищуються курси акцій та інших цінних паперів, торгівля якими набуває значних розмірів. Особливо великих розмірів досягають кредитно-фінансові операції, а також операції на біржах.

1.2 Збалансоване й оптимальне економічне зростання

Ринковий механізм сприяє встановленню рівноваги між попитом і пропозицією на всіх рівнях, включаючи ринок робочої сили, а також досягненню оптимального функціонування економічної системи загалом. Сучасна політична економія виходить з того, що економічне зростання можна зрештою вимірювати лише тим, наскільки повно задовольняються потреби членів суспільства, виходячи з ресурсів, що є в його розпорядженні. Коли в економіці досягається ринкова рівновага (між сукупним попитом і сукупною пропозицією), то у межах своїх доходів кожен споживач максимізує корисність. У результаті структура виробництва пристосовується до структури потреб, і економічне зростання у цьому разі є оптимальним (збалансованим). Будь-яке відхилення від ринкової рівноваги, а тим більше неврівноважений стан економіки, означає, що цінові сигнали подаються у перекрученому вигляді, ресурси суспільства використовуються з відхиленням від рівнодіючих потреб його членів, економічне зростання не є оптимальним (рис. 2).

Рис. 2. Встановлення рівноваги між попитом і пропозицією

Український економіст М. Туган-Барановський дослідив різні підходи до пояснення циклічного характеру економічного розвитку і дійшов висновку, що перешкодою для безперервного кумулятивного розвитку виробництва є не так зовнішні чинники, як внутрішні властивості економічної системи, що визначаються циклічною закономірністю відтворення основного капіталу. Ці погляди були викладені у його монографії "Промислові кризи у сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життя" (1894), що була перекладена німецькою (1901) і французькою мовами, а пізніше -- іншими мовами, включаючи японську. Відомий учений Е. Хансен називав її віхою в розвитку економічного аналізу, джерелом нового напряму економічної думки. Теорія циклу М. Туган-Барановського пояснювала цикл особливостями інвестування, але залишалося питання про його напрями та в які види основного капіталу спрямовується це інвестування.

В економічному житті суспільства явище заощадження досить тісно пов'язано з явищем інвестування. Заощадження є основою інвестицій. Загальний обсяг вироблених товарів називають реальними інвестиціями, або інвестиційним попитом. Дж. Кейнс довів, що заощадження та інвестиції завжди однакові, оскільки фактичні заощадження та інвестиції дорівнюють різниці між доходами і споживанням. Безперечно, інвестиції позитивно впливають на економічне зростання.

1.3 "Довгі хвилі" М. Кондратьєва

Довгострокові циклічні коливання в економіці були виявлені вченими-економістами ще у другій половині ХІХ ст. Англійський економіст В. Джевонс у 1879 р. опублікував статистичний аналіз, в якому обґрунтував наявність поряд із середніми і короткостроковими циклами довготривалих коливань ділової активності. Створення наукової теорії "довгих хвиль" пов'язане з ім'ям видатного російського вченого М. Кондратьєва, який на початку 20-х років ХХ ст. опублікував ряд важливих теоретичних досліджень з цієї проблеми.

М. Кондратьєв -- учень і продовжувач наукової традиції М. Туган-Барановського. Він проаналізував кілька довгострокових динамічних рядів економічних показників Франції, Англії, США, Німеччини і виявив наявність довгого циклу економічної кон'юнктури. Вивчення статистичних даних також дало змогу дійти висновку, що середня тривалість такого циклу становить 54 роки. М. Кондратьєв, з'ясовуючи причини встановлених закономірностей, помітив, що " довгі хвилі" виникають не від дії чинників економічного розвитку, які визнавались основними того часу. Учений встановив, що протягом близько двох десятиріч, які передують підйому хвилі довгого циклу, спостерігається пожвавлення в царині технічних винаходів, а початок підйому збігається з широким застосуванням винаходів у промисловості. Зокрема, в період з кінця ХУІІІ до 20-х років ХХ ст. (140 років) М. Кондратьєв визначив три "довгі цикли", але відомо, що циклічних криз було більше (табл. 1).

Таблиця 1. Основні циклічні кризи ХХ ст.

Роки падіння, кризи	Глибина падіння промислового виробництва, %	Тривалість, міс	Роки падіння, кризи	Глибина падіння промислового виробництва, %	Тривалість, міс
1900-1903	2,0	12	1957-1958	4,1	15
1907-1908	6,4	12	1960 -1961	4,7	10
1913-1914	11,5	16	1970-1971	2,6	8
1920-1921	16,4	14	1974-1975	10,7	9
1929-1933	46,0	37	1980-1982	7,2	33
1937-1938	10,8	9	1990-1992	1,9	10
1948-1949	5,8	9	1997-1999	2,7	17

Теорія "довгих хвиль" Кондратьєва, що ввійшла у світову економічну літературу як видатне відкриття ХХ ст., вплинула на подальший розвиток цього напряму теоретичної думки, але доля її автора, репресованого у роки сталінщини, була трагічною. Найважливішою в теорії "довгих хвиль" є проблема їх наукового обґрунтування. М. Кондратьєв дійшов висновку про існування великих циклів, виокремивши один поточний і два великі цикли, що відбувались, а в їх межах -- хвилі підвищення і зниження:

* І цикл: хвиля підвищення -- з кінця 80-х років ХУІІ ст. до 1810-1817 рр., хвиля зниження -- з 1810-1817 рр. до 1844-1851 рр.;

* ІІ цикл: хвиля підвищення -- з 1844-1855 рр. до 1870-1875 рр., хвиля зниження -- з 1870-1875 рр. до 1890-1896 рр.;

* ІІІ цикл: хвиля підвищення -- з 1891-1896 рр. до 1914-1920 рр., можлива хвиля зниження ІІІ циклу -- з 1914-1920 рр.

Думка вчених з цього питання неоднозначна, дехто виходив з того, що довготривалі цикли відбувалися під впливом зовнішніх чинників розвитку. В. Джевонс, наприклад, пов'язував формування довготривалих циклів і економічних криз з періодичністю зміни плям на Сонці та їх впливом на сільськогосподарське виробництво, а вже через це -- на чергування фаз у підприємницькій діяльності. Окремі вчені вважали, що довготривалі цикли зумовлені внутрішніми чинниками економічного зростання і безпосередньо пов'язані з циклічністю в розвитку виробничих сил суспільства, насамперед з їх найреволюційнішою частиною -- засобами праці.

Близька до теорії М. Кондратьєва позиція Й. Шумпетера, який вважав, що основну роль у механізмі довгих циклів відіграють хвилі технічних нововведень і відповідні зміни інноваційної активності підприємців. Матеріальною основою "довгих хвиль" є структурне оновлення технологічного способу виробництва.

1.4 Продуктивність праці та чинники її підвищення

Розглянуті чинники економічного зростання є результатом функціонування праці, адже жива праця є вирішальним чинником утворення вартості. Джерелами споживної вартості є праця і природа. Економічне зростання без живої праці практично неможливе, але залежно від наукової та технічної озброєності праця може бути більш або менш продуктивною.

Для визначення результатів застосування у виробництві праці важливого значення набув узагальнюючий показник ефективності використання всієї праці, застосовуваної у виробництві, -- живої й уречевленої. Витратами живої та уречевленої праці виступають поточні витрати c + v, що належать до повної собівартості товарної продукції (р -- вартість засобів виробництва; v -- заробітна плата продуктивних працівників). Ефективність витрат праці на підприємстві можна розраховувати за формулою

де E -- ефективність витрат праці; m -- додана вартість.

Економічна ефективність -- це раціональне й ефективне використання не лише якогось одного з факторів виробництва (наприклад, робочої сили), а всіх виробничих факторів (речові фактори виробництва, раціональне управління виробництвом тощо), що передусім залежить від їх оптимального розподілу. Економічну ефективність доцільно зіставляти із соціально-економічною оптимальністю, яка передбачає здійснення державою такої економічної політики стабілізації (за допомогою оподаткування кінцевих доходів, соціальних витрат, кредитно-грошової політики та ін.), яка б не гальмувала прагнення до праці, до підприємницької'діяльності тощо, з одного боку, і не викликала бажання прожити лише за рахунок соціальних витрат держави -- з іншого.

Соціальний ефект полягає насамперед у тому, що витрати праці сприяють підвищенню її результативності у виробництві через всебічний розвиток особи, підвищення рівня знань і культури, зміцнення здоров'я, збільшення вільного часу тощо. Витрати праці в наукових установах, закладах освіти й медицини сприяють впровадженню нової техніки у виробництво, поліпшенню його організації, підвищенню продуктивності праці.



2. Макроекономічна сутність економічного зростання

2.1 Економічне зростання і способи його вимірювання

Економічний розвиток країни відноситься до найважливіших понять макроекономічної науки. У навчальній літературі нерідко використовують термін “соціально-економічний розвиток”, підкреслюючи тим самим тісний зв'язок між рівнем економічного розвитку і вирішенням соціальних проблем країни. Соціально-економічний розвиток - це процес безупинної зміни матеріального базису виробництва а також усієї сукупності різноманітних відносин між економічними суб'єктами, соціальними групами населення.

Економічне зростання розглядається макроекономічною наукою як складова частина й одна з найважливіших характеристик економічного розвитку країни. Це поняття пов'язане з кількісною зміною обсягів виробництва і споживання ВВП. Економічне зростання буває позитивним, якщо реальні (порівнянні) обсяги ВВП в аналізованому періоді перевищують його рівень у базисному році. В іншому випадку приходиться характеризувати “зростання” як негативне. Поняття “розвиток” і “зростання” знаходяться між собою, як правило, у співвідношенні: зростання валового продукту супроводжується змінами в технології виробництва, пов'язане з появою нових видів продукції і цілих галузей. Іншими словами, зростання викликає якісні зміни в економіці, сприяє її загальному розвитку. Зі своєї сторони позитивні якісні зміни у відносинах власності, розподілу і перерозподілу доходів, фінансової стабілізації активно впливають на економічний ріст. Бувають однак і нестандартні ситуації. При великих структурних трансформаціях, коли відбувається скорочення неефективних виробництв, обсяг ВВП може знизитися на якийсь час.

Економічне зростання у масштабі всього суспільного виробництва представлене збільшенням річного обсягу виробництва товарів і послуг. Тому показником, за допомогою якого виміряється економічне зростання, звичайно виступає валовий національний продукт (ВНП) (рис. 3).

Рис. 3 Економічне зростання і його вимірювання

Аналогічні ситуації характерні для першого періоду ринкового реформування країн з перехідною економікою. Приватизація державної власності, лібералізація цін, демілітаризація економіки, заміщення бюджетного фінансування банківським кредитуванням - усе це, безсумнівно, є позитивною якісною зміною, що знаменує собою факт економічного розвитку. Однак воно супроводжується спадом виробництва, іноді дуже значним. Це відбувається тому, що існує об'єктивний часовий лаг, що потрібен для пристосування товаровиробників до нових умов господарювання. На жаль, цей природний період подовжується в результаті непослідовної політики реформування чи інших помилкових рішень уряду. Економічне зростання є однією з головних макроекономічних цілей будь-якої країни, досягнення якої зумовлене необхідністю випереджаючого зростання національного доходу в порівнянні із зростанням чисельності населення для підвищення рівня життя в країні. Теорія економічного розвитку, його головні моделі викристалізовуються внаслідок широких узагальнень, що стосуються суперечливих процесів світової господарської еволюції. Базові принципи, структура, механізми економічного розвитку формулюються на основі абстрагування від конкретних шляхів господарського поступу окремих країн, статистичних матеріалів, які характеризують динаміку економічного зростання, тощо. В теоретичних моделях розкриваються типові, спільні риси парадигмального, субстанціонального змісту, що не підлягають тимчасовим, кон'юнктурним коливанням і є відповідно відносно сталими протягом тривалого часу.

В сучасній науці виділяють кілька головних моделей економічного розвитку, які тісно пов'язані з господарським зростанням:

- модель лінійних стадій розвитку (зростання);

- теорія структурних трансформацій;

- теорія зовнішньої залежності;

- неокласична модель вільного ринку;

- теорія ендогенного зростання;

- модель сталого розвитку

Слід зазначити, що перелічені моделі й теорії на час їхнього виникнення стосувалися переважно країн, що звільнились від колоніальної залежності, - так званих молодих незалежних держав, або країн, що розвиваються. Еволюція поглядів на процес розвитку цих країн виглядає таким чином. У 50--60-ті роки переважали наукові й соціально-політичні концепції та доктрини, згідно з якими процес розвитку уявлявся як сукупність послідовних стадій економічного зростання, що їх повинна пройти будь-яка країна. Такий своєрідний економічний детермінізм, але з суттєвими відтінками в підходах і механізмах, був характерним як для послідовників класичної економічної науки, так і для представників марксизму. Вважалось, що країнам, які звільнились, слід лише повторити шлях більш розвинутих на той час капіталістичних чи соціалістичних держав на основі оптимального поєднання головних факторів виробництва, і насамперед ефективного використання інвестицій, заощаджень та іноземної допомоги. Перевага віддавалась кількісним критеріям економічного розвитку, що асоціюються з високими загальними темпами економічного зростання.

В 70-ті роки відбулось суттєве переосмислення концептуальних підходів до проблем економічного розвитку. Енергетична, а потім і економічна криза виявили слабкість, а подекуди й неспроможність суто кількісних критеріїв господарського зростання. У зв'язку з цим у західній економічній науці та й в окремих молодих незалежних державах значну увагу почали приділяти структурним трансформаціям, що мають передувати самопідтримувальному зростанню. Другий напрям, який теж набув популярності в цей період, дістав назву теорії зовнішньої залежності (екзогенного зростання чи екстернальних факторів). Він розвивався прихильниками марксизму й мав досить чітке політичне забарвлення.

2.2 Типи економічного зростання

Розрізняють два типи економічного зростання - «екстенсивне» й «інтенсивне».

Економічне зростання називається екстенсивним, якщо воно не змінює середню продуктивність праці в суспільстві:

y_t / N_t=const , або у_t = н_t .

Коли зростання національного доходу випереджає зростання кількості зайнятих у виробництві (у_t > N_t), має місце інтенсивне зростання (рис. 4).

Екстенсивне збільшення виробництва товарів і послуг відбувається за рахунок залучення додаткових факторів виробництва - землі, праці і капіталу, при цьому їхній якісний і технічний рівні залишаються незмінними. Коли суспільство має в наявності вільні невикористані ресурси, воно може нарощувати виробництво товарів і послуг екстенсивним шляхом.

Рис. 4. Екстенсивне й інтенсивне економічне зростання

Але, як уже відомо, ресурси суспільства, у тому числі і трудові, - не безмежні. За підрахунками вітчизняних економістів, найбільша роль у підвищенні продуктивності праці належить технічним факторам - на їхню частку припадає близько 60 % приросту продуктивності праці. Тому переважніше інтенсивний тип економічного зростання, при якому збільшення вироблених благ досягається за рахунок зростання продуктивності праці на технічній базі, що удосконалюється, і більш ефективного використання всіх факторів виробництва. У цьому випадку перед суспільством відкривається можливість поряд зі збільшенням кількос- ті і якості вироблених благ одночасно вирішувати різноманітні задачі - забезпечувати зростання добробуту членів суспільства, створювати матеріальну основу майбутнього розвитку виробництва, більше засобів вкладати в розвиток науки і культури, охорону навколишнього середовища, підтримувати на належному рівні обороноздатність країни. Інтенсивне зростання економіки є основою зростання добробуту населення в умовах зменшення диференціації в доходах різних соціальних шарів.

У розвитку сучасного виробництва фактори екстенсивного й інтенсивного зростання «сусідять» та з'єднуються. Наприклад, може відбуватися одночасно і приріст кількості діючої робочої сили, і підвищення її якості, розширення поля виробництва і удосконалювання технічної бази виробничого процесу. Залежно від того, який спосіб збільшення виробництва благ переважає, говорять про «переважно екстенсивний» чи «переважно інтенсивний» типи економічного зростання.

Ефективність використання трудових ресурсів залежить від рівня організації праці, застосування науково обґрунтованих методів і способів його організації, а також від стану освітньої і професійної підготовки працівників, їх відношення до виконуваної роботи. Не останню роль у характеристиці якості робочої сили грає і стан здоров'я працівників, що підвищує тривалість й інтенсивність трудової віддачі отриманих ними знань і навичок.

2.3 Чинники економічного зростання

Важливою складовою наукового аналізу суті політичної економії, дослідження становлення, трансформації та результатів розвитку господарських систем виступає пізнання економічного зростання, зокрема його чинників.

Чинники, що визначають темпи та якість економічного зростання, доцільно поділити на такі групи:

* інноваційні, що визначають оновлення технологій і продукції, використання інноваційного потенціалу країни, вибір пріоритетних напрямів науково-технічного прогресу;

* інвестиційні, пов'язані з інвестиційною активністю, ефективністю капітальних вкладень, оновленням основних виробничих фондів та їх використанням, ресурсними обмеженнями з боку інвестиційного комплексу, а також із структурною мобільністю економіки, її спроможністю реагувати на зміни в обсягах і структурі суспільних потреб у поточному і майбутніх періодах.

Із становленням машинного типу виробництва провідну роль у забезпеченні економічного зростання почали відігравати інтенсивні чинники, серед яких основними є підвищення продуктивності праці і фондовіддачі, зменшення матеріаломісткості. Екстенсивні чинники -- розширення експлуатації найманої праці за відносно незмінної технічної бази виробництва в основному пішли у минуле. Втім, у реальному житті перевага віддається якомусь одному інтенсивному чиннику (наприклад, зростанню продуктивності праці) за одночасного зменшення ролі інших. Тому ефективність виробництва у той або інший період завжди визначається конкретним поєднанням зазначених чинників.

У ХVIII -- середині ХІХ ст. переважав капіталомісткий шлях розвитку виробництва. Економічне зростання відбувалося за рахунок збільшення виробництва засобів виробництва, переміщення основних капіталовитрат (надлишків виробництва) від живої до уречевленої праці і відносного зниження частки витрат живої праці, збільшення частки основного капіталу на одного робітника, інакше кажучи, за рахунок підвищення органічної будови капіталу. Характер економічного зростання почав змінюватися у наступний період, коли відбувся перехід до масового виробництва, заснованого на конвеєрних лініях, широкому поширенні стандартизації компонентів і матеріалів. За такого технологічного способу виробництва, заснованого на спеціалізації вже не так працівників, як самих засобів праці, машин, склалась і певна соціально-економічна мотивація праці людей. Основу економічного зростання становили своєрідна технологізація мотивів трудової діяльності, цілковита і всебічна залежність робочої сили, людини від засобів праці.

Здатність економіки повністю реалізувати свій виробничий потенціал обмежується чинниками попиту і розподілу. Це означає, що приріст виробничого потенціалу реалізується тоді, коли сукупні видатки збільшуються темпами, достатніми для підтримання повної зайнятості, і коли додаткові ресурси ефективно використовуються для того, щоб забезпечити максимально можливе збільшення випуску продукції та послуг.

До чинників, які можуть призвести до уповільнення економічного зростання, належать окремі законодавчі акти про соціальні питання, безпеку праці, охорону навколишнього середовища тощо. Серед інших чинників, що негативно впливають на економічне зростання, можна назвати недобросовісне ставлення до праці і господарську злочинність, припинення роботи під час трудових конфліктів, несприятливі погодні умови, що знижують ефективність сільськогосподарського виробництва.

Аналіз господарської практики показує, що економічне зростання у країнах з розвиненою ринковою економікою відбувається не так за рахунок збільшення витрат праці, як внаслідок підвищення її продуктивності. Це підвищення досягається завдяки чинникам, пов'язаним передусім із науково-технічним прогресом.

2.4 Рушійні сили економічного зростання

Політико-економічний аналіз змісту рушійних сил економічного зростання передбачає врахування не лише дії базисних економічних категорій (внутрішніх суперечностей, потреб, інтересів тощо), але й функціонування надбудови держави, політичних, ідеологічних, правових, культурно-духовних та інших відносин і відповідних інституцій: політичних партій (рухів), релігійних концепцій і т. ін. Таким чином, економічне зростання виступає завжди як результат дії економічних і неекономічних факторів. До останніх належать географічно-кліматичні, національно-демографічні, військово-політичні, культурні, інституціональні тощо. Вплив кожного з факторів може бути різним (як позитивним, так і негативним), але не правомірно абстрагуватись від них, а тим більше від їх сукупності.

Аналізуючи рушійні сили економічного розвитку, потрібно враховувати вплив таких факторів, як стан суспільної свідомості та рівень розуміння народними масами об'єктивних проблем і напрямів економічної динаміки, культура праці та спілкування, панівні морально-етичні, релігійні настанови, а також національ­ні традиції. Усі вони, будучи «продуктом» багатовікової історичної еволюції, хоча є надбудовними факторами, суттєво впливають на ефективність функціонування базисних елементів і відносин економічної системи. При цьому вони часто модифікують навіть її модель.

У цілому дієвий вплив політичних, правових, моральних, духовно-культурних та інших факторів на економічний прогрес знаходить своє вираження в тому, що вони детермінують розкриття можливостей і рушійних сил, які закладені в тій чи іншій економічній системі.

Нагромадження та його норма. Визначальну роль в обумовленості (детермінації) як типів, так і темпів економічного зростання відіграє процес нагромадження капіталу, у ході якого відбуваються суттєві зміни в структурі капіталу, пов'язані з науково-технічним прогресом.

Норма нагромадження (виражена у процентах) характеризує відношення частки чистого доходу (прибутку), яку господарюючий суб'єкт (підприємець, фермер, держава) спрямовує на розвиток виробництва або будь-якої власної справи, до загальної суми отриманого ним прибутку (доходу). На макроекономічному рівні норма нагромадження -- це відношення фонду чистого нагромадження (тобто інвестицій, що йдуть на розширення виробництва) до загального обсягу національного доходу, створеного за відповідний період.

2.5 Науково-технічна революція та її роль в економічному зростанні

Поступальний розвиток суспільного виробництва заснований на прогресі науки і техніки.

Наука -- це особливий вид людської діяльності, спрямованої на виробництво нових знань про природу, суспільство та мислення. Під технікою розуміють сукупність засобів праці, що використовуються у виробничих цілях і для задоволення особистих потреб людини. Нові знання матеріалізуються в нових засобах праці, задоволення одних потреб породжує інші. З'являються нові ідеї та розробки, створюються досконаліші техніка, технології та предмети споживання.

Наука нині перетворилася на безпосередньо продуктивну силу. Вона є загальним духовним продуктом суспільного розвитку, загальним інтелектом, суспільним знанням. З точки зору економічної ефективності виробництва така роль науки означає появу нового джерела економічного зростання, яке за значенням значно перевищує традиційні чинники, справляючи при цьому революціонізований вплив на всі інші елементи системи продуктивних сил.

Важливою ознакою сучасної науково-технічної революції є фундаментальні зміни у техніці -- поява штучно створених засобів праці, які посідають проміжне місце у взаємодії людини і природи. Отримуючи імпульс від розвитку науки, зокрема від відкриття нових властивостей матерії, розробки нової техніки, конструкційних матеріалів, джерел енергії тощо, техніка стає проміжною ланкою на шляху до здійснення НТР і в свою чергу дає науці нові стимули до розвитку.

Характерною ознакою НТР є докорінні перетворення основної продуктивної сили -- людини. Вони передбачають радикальну зміну праці, гармонійне поєднання розумових, фізичних, психічних зусиль людини, за якого особистість матеріально та духовно збагачується. Така людина зможе інтегрувати окремі елементи продуктивних сил у нову системну якість, що приведе до появи нового чинника їх зростання, створить нове джерело виробництва і сприятиме примноженню багатства.



3. Концепції та моделі економічного зростання

Концепції економічного зростання різняться між собою, насамперед, позицією дослідників цієї проблеми стосовно того, бажаним чи небажаним є економічне зростання. Розглянемо аргументи на користь економічного зростання й аргументи проти нього (табл.2).

Різне ставлення до перспектив і наслідків економічного зростання відобразилось у таких концепціях:

Табл.2. Аргументи "за" і "проти" економічного зростання

Аргументи "за"	Аргументи "проти"
1.Економічне зростання - це, насамперед, зростання ВВП на одну особу, що е запорукою покращання добробуту. 2. За умов зростання економіка здатна вирішувати не тільки економічні, а й соціальні проблеми. 3.Зростання ВВП дає змогу вирішувати екологічні проблеми, боротися з бідністю, забезпечувати суспільний спокій. 4.Економічне зростання вирішує проблему обмеженості ресурсів. 5. Країни, які досягли економічного зростання, виграють на міжнародній арені політично, ідеологічно та економічно	1. У суспільстві й нині виробляється достатньо економічних благ. Проблема полягає не у збільшенні обсягів виробництваі доходу, а в неправильному здійсненні розподілу та перерозподілу виробленого. 2.Постійна гонитва за приростом виробництва виснажує і навіть марнує природні ресурси, які строго обмежені. 3. Економічне зростання завдає шкоди природному довкіл* лю (тільки США, де проживає близько 5 % населення світу, споживає близько 40 % ресурсів і спричиняє 60-70 % забруднень)

- нульового економічного зростання;

- сталого економічного розвитку;

- ноосферного розвитку;

- інноваційного економічного зростання. Розглянемо коротко зміст кожної з них.

Концепція нульового економічного зростання. Невпинне зростання потреб населення, ідеологічне та рекламне заохочення до швидкого оновлення асортименту споживчих та інвестиційних товарів, з одного боку, а також усвідомлення обмеженості аж до вичерпності ресурсів і стрімкого зростання шкоди, завданої довкіллю виробничими системами, - з іншого, стали приводом для переосмислення оцінки економічного зростання.

Група дослідників під керівництвом Деніса та Донели Медуз звернули увагу на зворотний бік традиційного уявлення щодо економічного зростання, на його згубний вплив, який виявляється у забрудненні атмосфери, деформації озонового шару, дестабілізації Світового океану, виснаженні джерел прісної води, земних надр, ерозії та засоленні ґрунтів, ураженні та загибелі лісів, зникненні видів тварин, невирішенні проблеми утилізації відходів і т. ін.

У зв'язку зі сказаним вище, економічне зростання, на думку авторів, погіршує якість життя, загрожує глобальною катастрофою. Автори пропонують нульове економічне зростання як засіб підтримання високого рівня життя та, власне, продовження існування самого життя.

Важливо підкреслити, що позитивним у теорії нульового економічного зростання є зосередження уваги на необхідності підсумувати негативний вплив на довкілля економічної системи та здатності екологічної системи асимілювати і нейтралізувати цей вплив.

Недоліком цієї концепції вважають те, що її автори не побачили шляхів вирішення суперечностей між потребами, які зростають, й обмеженими економічними ресурсами в самому економічному зростанні (застосування безвідходних ресурсозберігаючих технологій тощо).

Концепція сталого економічного розвитку. Під сталим економічним розвитком розуміють особливий тип економічної динаміки, спрямований на якомога повніше задоволення потреб сьогодення; при цьому нічого не загрожує задоволенню потреб майбутніх поколінь.

Концепція сталого економічного розвитку ґрунтується на врахуванні трьох аспектів: економічного, соціального та екологічного.

В економічному аспекті сталий розвиток має забезпечити ефективність та стійкість зростання.

У соціальному аспекті сталий економічний розвиток має спрямовуватись: на зменшення розриву між доходами найбагат-ших і найбідніших верств населення; збереження надбань матеріальної та духовної культури; забезпечення демократичних прав щодо участі різних верств населення у прийнятті управлінських рішень та ін.

В екологічному аспекті завдання сталого економічного роз витку полягає в забезпеченні всім поколінням доступу до природних ресурсів і довкілля, не сплюндрованого економічною діяльністю.

Інакше кажучи, концепція сталого економічного розвитку ґрунтується на зміні парадигми економічної політики від забезпечення високих темпів економічного зростання та соціальної допомоги безробітним у періоди депресії до більш виваженої з погляду довгострокових перспектив мети, змістом якої є створення умов для ефективного, соціально орієнтованого розвитку економіки, стратегічним завданням котрого є збереження природного довкілля.

Концепція ноосферного розвитку. Ця концепція ґрунтується на розумінні того, наскільки раціональним є життя суспільства. Започаткував теорію ноосфери наш співвітчизник академік В. Вернадський.

Прихильники теорії ноосфери (сфери розуму) дійшли висновку, що в ХХ ст. відбулося нагромадження нераціональності вжитті соціуму, що поставило під загрозу виживання людства. Тому для ліквідування цієї загрози необхідно зробити вибір на користь розуму. У цьому разі кожний має усвідомити, що, по-перше, людина - частина природної системи, на відтворення якої потрібно спрямувати діяльність людства. По-друге, якщо людство й надалі буде нехтувати станом довкілля заради обсягів виробництва і споживання, які постійно зростають, природна система настільки спотвориться, що людство буде приречене.

Тому економіка і людство мають розвиватися в гармонії з природою. Еколого-економічна гармонія є запорукою суспільного прогресу.

Концепція інноваційного економічного зростання. Інноваційне зростання - це зростання, що ґрунтується на підприємницькій ініціативі в галузі ринкової, науково-технічної й організаційно-економічної діяльності.

Ця концепція узгоджується з інтенсивним типом економічного зростання. Особливістю інноваційного типу зростання є те, що інновації дають змогу усувати (або ж суттєво зменшувати) бар'єри, утворені чинниками попиту і розподілу, у зв'язку з суперечністю міжефективністю та соціальною спрямованістю економічного зростання.

3.1 Модель економічного зростання Солоу

Модель Солоу (1956р.) враховує дію більшої кількості чинників, повніше відображає картину економічного зростання порівняно з моделлю Домара-Харрода. В 1987 році моделі Солоу було присуджено Нобелівську премію.

Модель Солоу показує, як заощадження, зміна чисельності населення і технологічний прогрес впливають на економічне зростання. Солоу використовує для своєї моделі економічного зростання виробничу функцію Кобба-Дугласа.

Основними рисами моделі Солоу є такі:

Враховано вплив трьох факторів - запасу капіталу, зростання населення та технологічного прогресу. У зв'язку з цим введено такі позначення:

Dу - приріст продукту на одного працюючого, або продуктивність праці;

Dk - приріст капіталу на одного працюючого, або капіалоозброєність праці;

L - чисельність працюючих;

п - приріст населення;

Е - ефективність технологічного процесу;

І - інвестиції;

К - капітал (основні фонди);

А - амортизація (вибуття) капіталу;

АN - норма амортизації;

S - заощадження;

S' - норма заощадження;

С - споживання.

Серед чинників зростання визначено ті, що мають короткотерміновий вплив (запас капіталу та зростання кількості населення) і довготерміновий (технологічний прогрес).

Визначальну роль відіграють заощадження, що споріднює її з моделлю Домара-Харрода.

Кінцевим результатом є не зростання продукту як такого (Y), а зростання продуктивності праці (Y / L = y).

Заощадження дорівнюють інвестиціям.

Пропозиція валового продукту в моделі Солоу формалізується у вигляді виробничої функції

Y = F(K, L)

Цю функцію можна записати у вигляді взаємозвязку між рівнем продуктивності праці і фондоозброєності:

Y / L = f(K / L) або y = f(k)

де, у - рівень продуктивності праці (Y / L);

k - рівень фондоозброєності (капіталоозброєності) (K / L).

Необхідно з'ясувати, які фактори визначають капіталоозброєність праці.

Обсяг капіталу залежить від обсягу інвестицій та вибуття капіталу (амортизації). Тобто це є чисті інвестиції, які визначають зростання капіталу.

Функція інвестицій зображується рівнянням:

І = S'f(k)

В останній функції прийнято, що норма заощаджень є постійною, а заощадження дорівнюють інвестиціям. Оскільки це так, то саме норма заощаджень визначає розподіл продукту на споживання (С) та інвестиції (І).

Чим більшим є обсяг капіталу, тим більшим буде його зношування. Але в економіці завжди є стійкий рівень капіталоозброєності праці (k*), за якого досягається рівність між величиною інвестицій та амортизації (вибуття) капіталу.

Отже, стійкий рівень капіталоозброєності (k*) - це певний стан рівноваги, що, за моделлю Солоу, визначає економічну динаміку. Це означає, що з якого б рівня капіталоозброєності не починався рух економіки, вона завжди тяжіє до рівноважного (k*) стану, за якого величина капіталу, що вибуває, дорівнює капіталу, що інвестується. Якщо рівень інвестицій перевищує рівень вибуття капіталу, то в економіці нарощуються запаси капіталу. І, навпаки, якщо рівень інвестицій є меншим, ніж рівень вибуття капіталу, то це означає абсолютне зменшення запасу капіталу.

Висновок Солоу: лише за умови, що капіталоозброєність праці не досягла стійкого стану (всі значення, менші за k*), зростання капіталоозброєності може розглядатись як фактор економічного зростання. Тобто, капіталоозброєність, як фактор зростання, діє обмежено, до досягнення значення k*.

Якщо нам відома виробнича функція, норма заощаджень (S') і норма вибуття капіталу (АN), ми можемо визначити стійкий рівень капіталозброєності. Як вже зазначалось, нарощування капіталу відбувається за умови, що інвестиції перевищують вибуття капіталу, тобто:

Dk = S'f(k) - АN k

На рівні k* приросту капіталу немає, тобто Dk = 0. Звідси, остання формула набуває такого вигляду:

0 = S'f(k*) - АN k* або

S'f(k*) = АN k*

Розділивши обидві частини рівняння на АN f(k*), запишемо:

S' / АN = k* / f(k*)

Отже, з рівняння моделі Солоу випливає, що норма заощаджень є ключовим параметром рівноважного економічного зростання. За інших рівних умов при зростанні норми заощаджень економіка матиме більше інвестицій, більший запас капіталу, більший рівень виробництва.

Але збільшення норми заощаджень супроводжується скороченням норми споживання. Як вирішується ця суперечність в моделі Солоу? Існує так зване, золоте правило, згідно з яким критерієм при виборі норми заощадження є максимізація добробуту суспільства, тобто споживання. “Золотому правилу” відповідає така норма заощаджень, за якої формується стійка капіталоозброєність, але з урахуванням максимуму споживання. Максимум споживання в моделі Солоу досягається лише тоді, коли приріст продукту на додаткову одиницю капіталу дорівнює вибуттю капіталу. Тобто, “золоте правило” витримується за умови, коли гранична продуктивність капіталу дорівнює амортизації.

В моделі Солоу також досліджується вплив зростання населення і кількості зайнятих на капіталоозброєність праці. Доведено, що збільшення населення діє на капіталоозброєність так само, як і зношування капіталу. Якщо інвестиції збільшують запас капіталу і капіталоозброєність праці, то зношування капіталу і зростання кількості працюючих її зменшують. Цей зв'язок зображується рівнянням:

Dk = І - АN k - nk = S'f(k) - (АN + n) k

Складову ((АN + n) k) називають критичною величиною інвестицій, оскільки вона показує, на скільки треба збільшити величину капіталу, щоб його запас, який припадає на одного працюючого з урахуванням вибуття капіталу та зростання кількості працюючих, залишився незмінним.

Зростання населення має досить неоднозначний вплив на економічне зростання.

У межах стійкого стану економіки випуск продукції (Y) на одного працівника залишається незмінним, оскільки незмінною є капіталоозброєність (k*). Однак, сукупний продукт може зростати за рахунок збільшення кількості працюючих. Але зростання населення може викликати і зменшення капіталоозброєності (k*), якщо воно не компенсується зростанням інвестицій.

Цей елемент моделі Солоу використовується як аргумент для пояснення того, чому в країнах із високим щорічним темпом приросту населення є низькими продуктивність праці та випуск продукції на душу населення. Високий темп приросту населення гальмує економічне зростання у тому випадку, коли зростання інвестицій не може його компенсувати.

Третє джерело економічного зростання за моделлю Солоу - технічний прогрес. З урахуванням цього фактора зростання виробнича функція набуває іншого вигляду:

Y = F(K, L x E)

де, Е - ефективність праці одного працівника;

L x E - робоча сила, виміряна в одиницях праці з незмінною ефективністю.

Якщо прийняти, що технічний прогрес зумовлює приріст ефективності праці (Е) з темпом g, то це означає, що віддача від кожної одиниці праці зростає протягом певного часу на g. Тоді формули для визначення капіталозброєності і продуктивності набувають вигляду:

k = К / (L x E); у = Y / (L x E),

де, k - капітал на одиницю праці з постійною ефективністю;

у - обсяг виробництва на одиницю праці з постійною ефективністю.

Звідси рівняння, що показує зміну капіталоозброєності, має вигляд:

Dk = І - (АN + n + g) k = S'f(k) - (АN + n + g) k

Висновок з моделі Солоу такий: якщо населення зростає з темпом п, а ефективність праці - з темпом g, то загальний обсяг виробництва збільшується під впливом приросту населення та технічного прогресу з темпом (n + g). Провідною ідеєю моделі Солоу є те, що тільки технічний прогрес може зумовити зростання рівня життя населення. Адже він забезпечує постійне зростання продуктивності та загального обсягу виробництва.

...