Роль фінансового ринку в економіці

Фінансовий ринок як ринок, на якому визначаються попит і пропозиція на різноманітні фінансові інструменти. Характеристика структури валютного ринку. Знайомство з механізмом функціонування ринку цінних паперів. Розгляд головних видів цінних паперів.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид лекция
Язык украинский
Дата добавления 11.07.2016
Размер файла 264,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

1.Поняття фінансового ринку та його структура

Для нормального розвитку економіки необхідна мобілізація тимчасово вільних коштів фізичних та юридичних осіб, їхній розподіл і перерозподіл на комерційній основі між різними секторами економіки. Ці процеси повинні здійснюватись на фінансових ринках.

Фінансовий ринок - це ринок, на якому визначаються попит і пропозиція на різноманітні фінансові інструменти.

На фінансовому ринку відбувається рух коштів (капіталу). Всі суб'єкти господарювання стикаються із фінансовим ринком, де шукають необхідні кошти або здійснюють інвестування тимчасово вільних коштів і отримують від цього додатковий прибуток. Таким чином, на фінансовому ринку виникає кругообіг капіталу, причому в одних суб'єктів господарювання утворюються заощадження, а інші відчувають необхідність у фінансових ресурсах для розширення

Крім того, фінансовий ринок стимулює зростання обсягів виробництва, накопичення фінансових ресурсів та сприяє виникненню й розвитку позитивних соціальних змін у суспільстві. Реалізація цих функцій здійснюється в тому числі й через ринок цінних паперів, який значно розширює та полегшує шлях усім суб'єктам економіки до отримання необхідних їм коштів.

Класифікація фінансового ринку:

Перша:

· кредитний ринок - це механізм, за допомогою якого встановлюються взаємовідносини між підприємствами і громадянами, які мають потребу в фінансових ресурсах, та організаціями і громадянами, які можуть надати необхідні кошти на певних умовах;

· валютний ринок -- це механізм, за допомогою якого встановлюються правові й економічні взаємовідносини між продавцями і покупцями валют.

· ринок цінних паперів об'єднує частину кредитного ринку: ринок інструментів позики або боргових зобов'язань і ринок інструментів власності, тобто цей ринок охоплює операції з випуску й обігу інструментів позики, інструментів власності, а також їхніх гібридів.

Друга:

· ринок готівкових коштів;

· короткострокових платіжних коштів, які виконують функції, подібні до готівкових грошей (чеки, векселі);

· ринок валюти;

· ринок цінних паперів;

· ринок позикового капіталу, тобто ринок коротко-, середньо- та довгострокових банківських кредитів.

Третя:

З точки зору термінів дії фінансових інструментів фінансовий ринок розглядають як сукупність грошового ринку і ринку капіталів.

Грошовий ринок - це ринок готівкових грошей, короткострокових кредитних операцій, валюти. На грошовому ринку обертаються надійні короткострокові інструменти, їхній рух зумовлений різницею у рівнях прибутку та ризику.

Ринок капіталів - це

- частина фінансового ринку, де формуються попит і пропозиція на середньо - та довгостроковий позиковий капітал;

- специфічна сфера відносин, об'єктом яких є наданий у позику грошовий капітал та формується попит і пропозиція на нього;

- сегмент ринку позикових капіталів, на якому здійснюються операції щодо середньо- та довгострокового фінансування й операції з цінними паперами (акціями, облігаціями).

Ринок капіталів поділяється на ринок цінних паперів (середньо- та довгострокових) і ринок середньострокових та довгострокових банківських кредитів.

Ринок капіталів -- найважливіше джерело довгострокових інвестиційних ресурсів. Якщо грошовий ринок у першу чергу підтримує ліквідність на фінансовому ринку, то ринок капіталів сприяє рентабельному використанню або алокації фінансових коштів. Це означає, що очікувана прибутковість капіталовкладень повинна, з урахуванням відповідного ризику, як мінімум відповідати відсотку на ринку капіталів.

Таким чином, фінансовий ринок забезпечує платоспроможність фінансової системи, максимальне узгодження загально - господарських процесів нагромадження та інвестування як за обсягом, так і структурно.

Четверта

З точки зору джерел залучення коштів фінансовий ринок включає:

боргові ринки, або ринки кредиту. За допомогою фінансових інструментів суб'єкти господарювання беруть гроші в борг і використовують їх на свої потреби. Основними фінансовими інструментами на цих ринках є облігації, закладні та векселі;

ринки акціонерного капіталу. За допомогою акцій інвестори мають можливість об'єднати гроші, вкласти їх у певний проект, а прибутки розподіляти пропорційно до вкладених коштів.

Виділяють також національний і міжнародний фінансові ринки. На міжнародному ринку процеси купівлі-продажу доларів фінансового ринку регламентуються законами і нормативними актами з міжнародної торгівлі. Відповідальність за дотримання цих правил несе держава, суб'єкти якої виходять на світовий ринок.

Фінансовий ринок можна поділити на первинний і вторинний.

Первинний ринок виникає при емісії цінних паперів, і на ньому мобілізуються фінансові ресурси.

На вторинному ринку ці ресурси перерозподіляються, тобто на вторинному ринку вони опиняються після того, як були вже продані на первинному.

У свою чергу, вторинний ринок поділяється на біржовий і позабіржовий. Біржовий ринок представлений фондовою біржею як особливим інституційно організованим ринком. На ньому обертаються цінні папери найвищого ґатунку і виконуються операції професійними учасниками. Фондова біржа виступає як торговельне, професійне, нормативне, технологічне ядро ринку цінних паперів та фінансового ринку. На позабіржовому ринку здійснюються операції з цінними паперами позафондової торгівлі. У цьому разі об'єктом купівлі-продажу стають цінні папери, які з будь-яких причин не котируються на біржі.

За будь-якого трактування структури фінансового ринку, головною метою є розподіл надлишку коштів або заощаджень, їхня мобілізація і перерозподіл між сферами й секторами економіки. Головна функція фінансового ринку -- трансформація вільних коштів у позиковий капітал. Фінансовий ринок робить рівнодоступними грошові фонди для всіх його учасників (держави, підприємств, домашніх господарств), які мають одну мету -- збільшення капіталу.

Цей ринок виконує такі функції:

об'єднання дрібних, розрізнених грошових заощаджень населення, державних структур, приватного бізнесу, іноземних інвесторів і утворення великих грошових фондів;

трансформація коштів у позиковий капітал, який забезпечує зовнішні джерела фінансування матеріального виробництва національної економіки;

надання позик державним органам і населенню для вирішення таких завдань, як покриття дефіциту державного бюджету фінансування різного роду соціальних проблем

своєчасне здійснення міжнародних розрахунків;

регулювання валютних курсів;

диверсифікацію валютних резервів;

страхування валютних ризиків;

отримання прибутку учасниками валютного ринку у вигляді різниці курсів валют;

проведення валютної політики, що ґрунтується на державному регулюванні національної економіки і реалізації погодженої політики у межах світового господарства.

1.1 Суб'єкти фінансового ринку

Головними суб'єктами фінансового ринку є домашні господарства, фірми і підприємства, фінансові інститути і держава.

Через фінансові інститути (банки, страхові компанії, цільові фонди) заощадження домашніх господарств, фірм і підприємств надходять до інших суб'єктів господарювання і дають їм змогу задовольнити потребу в коштах для розширення своєї діяльності.

Держава, надаючи кредит і отримуючи позики, відіграє вирішальну роль на фінансовому ринку. Свій вплив вона здійснює через управління відсотком, грошовою масою, кредитами, валютним курсом.

Суб'єкти фінансового ринку можуть виступати в ролі позичальника та інвестора. А фінансові інститути відіграють на цьому ринку роль посередника.

Позичальники - це фізичні або юридичні особи, які залучають кошти інших суб'єктів для розвитку своєї діяльності.

Інвестори - громадяни та юридичні особи країни, а також іноземні громадяни, фірми, держави, які приймають рішення про вкладання особистих, позичених або залучених коштів в об'єкти інвестування.

Фінансові інститути -- це посередники, які забезпечують зустріч інвестора і позичальника. До них належать: банківські установи (емісійні, комерційні, інвестиційні, іпотечні, зовнішньоторговельні банки) та спеціалізовані небанківські установи (страхові й інвестиційні компанії, фінансові, пенсійні фонди, ощадні установи). Основна функція фінансових посередників -- це допомога в передачі коштів від потенційних заощаджувачів до потенційних позичальників і навпаки, їхня діяльність вигідна і для заощаджувачів (інвесторів), і для позичальників, а саме:

відпадає потреба в пошуках один одного;

знижується ризик неповернення позики або неефективних капіталовкладень;

з попереднього випливає зростання відсоткового доходу заощаджувана;

знижуються сумарні витрати позичальника на отримання позики за рахунок зменшення моральних, фізичних зусиль та витрат часу на залучення капіталу декількох заощаджувачів для отримання потрібної суми позики;

дрібні заощаджував дістають можливість брати участь у бізнесі, який дає вищі прибутки (порівняно з наданням у борг невеликої суми), але який був недосяжний для них через необхідність значних інвестицій;

часто для заощаджувачів привабливішою є можливість отримання гарантованого доходу на свій капітал (наприклад, у вигляді банківського відсотка, доходу з облігацій, отримання пенсійних прав), ніж ризик участі в не завжди надійних проектах (наприклад, купівля акцій);

фінансові посередники зменшують витрати па здійснення фінансових операцій. Це досягається за рахунок уніфікації та спеціалізації, які дають можливість краще вивчити ринок, фінансовий стан потенційних клієнтів і одержувати більші прибутки.

Таким чином, фінансові посередники зменшують операційні витрати, знижують ризик, зменшують асиметричність інформації у взаєминах "кредитор (інвестор) -- позичальник" (сторона, що надає позику чи інвестує гроші, має менше інформації про сторону, що ЇЇ отримує).

1.2 Характеристика об'єктів фінансового ринку

Товарами фінансового ринку є кошти і цінні папери, які виступають об'єктами купівлі-продажу на ринку.

Гроші з економічної точки зору -- це всі ліквідні активи, які можуть бути порівняно швидко та без великих втрат переведені в готівку.

Цінні папери - основний товар фінансового ринку, своєрідний предмет купівлі-продажу цього ринку. Цінні папери, як інструменти фінансового ринку, являють собою документи-свідоцтва про боргове зобов'язання або право власності.

Цінні папери є вагомою складовою своєрідного "товару товарів" -- грошей. Вони повинні мати такі характеристики:

· стандарт -- напис емітента, сума, дохід, інформація про емітента ;

· ринковість -- підтвердження того, що цінний папір може обертатися на ринку;

· ліквідність -- свідчення того, що цінний папір може бути в будь-який момент реалізований без великих втрат;

· регулювання державою -- наявність стандартів, реєстрація емісії.

2. Поняття і структура валютного ринку

2.1 Місце валютного ринку у системі фінансового ринку

Валютний ринок. -- це сукупність економічних та організаційних форм, що пов'язані з купівлею або продажем валют різних країн. До валютного ринку як системи входить підсистема валютного механізму і валютних відносин. Під першою маються на увазі правові норми й інститути, що репрезентують ці норми на національному та міжнародному рівнях. До другої входять щоденні зв'язки, в які вступають фізичні та юридичні особи з метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних та інших грошових операцій, що спрямовані на придбання або продаж іноземної валюти.

У системі валютного ринку можна виділити:

міжнародний валютний ринок;

національний валютний ринок.

Перший складається з системи тісно пов'язаних швидкодіючими канальними чи супутниковими комунікаціями регіональних ринків. Сьогодні існують такі регіональні ринки: Європейський -- із центрами в Лондоні, Цюріху, Франкфурті; Азіатський -- із центрами в Токіо, Гонконзі, Сінгапурі; Американський - із центрами в Нью-Йорку, Чикаго, Лос-Анджелесі. На регіональних валютних ринках здійснюється торгівля вільно конвертованими валютами та валютами місцевих національних ринків. Регіональні валютні ринки за характером операцій не відрізняються один від одного, національні -- відрізняються за ступенем конвертованості національної валюти, за обсягом зовнішньоторговельних та валютно-обмінних операцій, за ступенем інтегрованості в світове співтовариство, рівнем стійкості й відкритості економіки, рівнем розвитку комунікацій та ступенем регулювання державою валютних операцій.

Функціонування валютного ринку пов'язане з використанням деяких економічних категорій та понять.

Валютний курс - співвідношення між грошовими одиницями двох країн, яке використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій.

Валютний курс виконує низку важливих економічних функцій. З його допомогою долається національна обмеженість грошової одиниці певної країни. Локальна її цінність перетворюється в міжнародну. Відповідно до цього валютний курс виступає засобом інтернаціоналізації грошових відносин, утворення цілісної світової системи грошей.

На основі валютного курсу зіставляються цінові структури окремих країн, розвиток їхніх продуктивних сил, темпів економічного зростання, а також торговельного і платіжного балансів. Зниження курсу національної грошової одиниці (девальвація) сприяє подорожчанню імпорту й зростанню експорту, і навпаки -- зростання курсу (ревальвація) призводить до здешевлення імпорту і падіння експорту. Валютний курс є структурною ланкою механізму реалізації міжнародної вартості товарів та послуг, адже через механізм валютних курсів відбувається перерозподіл національного продукту між країнами, які здійснюють зовнішньоекономічні зв'язки.

Валютний курс чутливий до чинників, що визначають політичну й соціальну стабільність країни, її міжнародний авторитет. На валютний курс впливають такі фактори, як зміни обсягів ВВП, стан платіжного балансу країни, рівень інфляції, співвідношення попиту і пропозиції на валютному ринку, відсоткові ставки. Усі Ці обставини ускладнюють визначення і вибір режиму валютного курсу.

Котирування - це встановлення курсів іноземних валют у відповідності з практикою, що склалася, і законодавчими нормами.

У світовій практиці існує два методи котирування:

1. Пряме котирування, коли одиниця іноземної валюти прирівнюється до певної кількості національної валюти.

Наприклад, в Україні 1 долар США прирівнюється до певної кількості гривень, або у США І англійський фунт стерлінгів прирівнюється до певної кількості доларів чи центів. Таке котирування нині застосовується в більшості країн світу.

2 Побічне котирування, коли одиниця національної валюти прирівнюється до певної кількості іноземної валюти. Така система застосовується в не багатьох країнах.

Конвертованість - це здатність валюти обмінюватися на інші валюти.

Це дуже важлива характеристика валюти. За ступенем конвертованості валюта поділяється на такі типи:

вільно конвертована;

частково конвертована;

неконвертована;

клірингова.

Вільно конвертована валюта (ВКВ) -- валюта, що вільно та без обмежень обмінюється на валюти інших країн і застосовується у всіх видах міжнародного обігу. В наш час лише деякі держави мають вільно конвертовану валюту: Австрія, Великобританія, Данія, Канада, Нідерланди, Нова Зеландія, Сінгапур, Німеччина, Японія, Сполучені Штати Америки та інші. Вільна конвертованість у першу чергу свідчить про стійкість економіки країни, можливості її економічного зростання і, як наслідок, довіру до її національної валюти з боку іноземних партнерів. Деякі вільно конвертовані валюти є резервними валютами.

Резервними називають валюти, які переважно використовуються для міжнародних розрахунків і зберігаються Центральними банками інших країн. До них відносять долар США, фунт стерлінгів, швейцарський франк, японську ієну, євро. Ці п'ять валют становлять практично 100 % світових валютних резервів. Наявність резервної валюти створює додаткові вигоди країні-емітенту, даючи змогу протягом тривалого терміну мати від'ємне сальдо в торговому і платіжному балансах без загрози національній економіці, бо така валюта не пред'являється до оплати у вигляді вимоги на поставку товарів чи інших активів, а залишається в інших країнах у вигляді резервів.

Частково конвертована валюта обмінюється на обмежену кількість іноземних валют, у міжнародних розрахунках застосовується з обмеженнями. Наявність обмежень зумовлюється нестабільністю економічного стану країни і незбалансованістю платіжного балансу. Обмеження вводяться урядом або Центральним банком. Вони полягають у регламентації операцій із валютою та валютними цінностями. Більшість країн світу, в тому числі й Україна, має частково конвертовану валюту.

Неконвертована (замкнена) валюта не обмінюється на інші іноземні валюти і застосовується лише на території країни. Неконвертованими є ті валюти, на які накладаються обмеження щодо ввезення, вивезення, купівлі, продажу і до яких застосовуються різноманітні заходи валютного регулювання.

Клірингова валюта -- розрахункові валютні одиниці, які існують лише як розрахункові гроші у вигляді бухгалтерських записів банківських операцій за взаємними поставками товарів та наданням послуг між країнами-учасницями клірингових розрахунків.

2.2 Валютні операції

Для характеристики прав і обов'язків суб'єктів валютного ринку важливе значення має поділ учасників ринку на дві групи. До першої входять резиденти, до другої -- нерезиденти.

До резидентів належать фізичні особи, які постійно проживають в Україні, та ті, що тимчасово перебувають за її межами. До резидентів належать також юридичні особи й організації, створені відповідно до законодавства України, разом із їхніми представництвами за кордоном.

До нерезидентів належать фізичні особи, які постійно проживають за кордоном, у тому числі й такі, що тимчасово перебувають в Україні. Сюди ще зараховують юридичних та неюридичних осіб, їхні представництва і фірми, що створені відповідно до законів іноземної держави і функціонують на території України.

При розгляді прав резидентів і нерезидентів в операціях на валютному ринку України необхідно мати на увазі, що всі операції, пов'язані з рухом іноземної валюти, поділяються на два види - поточні та пов'язані з рухом капіталу.

До поточних операцій належать:

перекази в Україну або з України іноземної валюти для здійснення розрахунків без відстрочки платежу за експорт та імпорт товарів, робіт, послуг, а також розрахунків, пов'язаних з кредитуванням експортно-імпортних операцій, на термін, що не перевищує 180 днів;

отримання і надання фінансових кредитів на термін, що не перевищує 180 днів;

перекази в Україну та з України відсотків, дивідендів та інших доходів за вкладами, інвестиціями, кредитами та іншими операціями, пов'язаними з рухом капіталу;

перекази неторгового характеру в Україну та з України, включаючи перекази сум заробітної плати, пенсій, аліментів, спадщини, а також інші аналогічні операції.

До валютних операцій, що пов'язані з рухом капіталу, належать:

прямі інвестиції, тобто вкладення в статутний капітал підприємства з метою отримання доходу і прав на участь в управлінні підприємством;

портфельні інвестиції, тобто придбання цінних паперів;

переведення е оплату споруд та іншого нерухомого майна;

надання і отримання відстрочки платежу за експортом та імпортом на термін, що перевищує 180 днів, а також: надання і отримання фінансових кредитів на такий же термін.

Розрахунки за міжнародними операціями між безпосередніми учасниками здійснюються через банки, які розглядають валютні операції як один із способів отримання доходу. У зв'язку з цим при котируванні банки встановлюють два курси:

курс покупця -- курс, за яким банк купує валюту;

курс продавця -- курс, за яким банк продає валюту.

Для покриття витрат з обслуговування операцій та отримання прибутку між цими курсами існує різниця, яка називається маржею.

При укладанні угод купівлі-продажу на валютному ринку використовуються такі види курсів:

Крос-курс -- це співвідношення між двома валютами, яке встановлюється з їх курсу щодо курсу третьої валюти. Часто виникають ситуації, коли невигідно або неможливо здійснювати пряму купівлю певної іноземної валюти. Тоді використовують крос-курс.

Спот-курс -- ціна одиниці іноземної валюти однієї країни, виражена в одиницях валюти іншої країни і встановлена на момент укладання угоди за умови обміну валютами банками-кореспондентами на другий робочий день із моменту укладання угоди.

Форвард (терміновий курс) - ціна, за якою дана валюта продається або купується за умови передачі її на певну дату в майбутньому. Таким чином, при укладанні такого роду угод сторони намагаються передбачити рівень обмінного курсу.

Якщо на дату угоди курс відрізнятиметься від передбаченого в договорі, то одна із сторін отримає додатковий прибуток від курсової різниці, а друга зазнає збитків.

Ф'ючерс - курс у майбутньому, тобто ціна, за якою через деякий час буде укладено угоду. Вона визначається в момент укладання контракту.

3. Місце ринку цінних паперів на фінансовому ринку

3.1 Економічна сутність ринку цінних паперів

Ринок цінних паперів -- це частина фінансового ринку, поряд із ринком позикового капіталу, валютним ринком та ринком грошей.

Ринок цінних паперів - важлива складова ринкової економіки. На ринку цінних паперів перебувають в обігу специфічні фінансові інструменти -- цінні папери.

Цінні папери - грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики» визначають взаємовідносини між особою, що їх випустила, та їхнім власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Капітал, який вкладений у цінні папери, має назву фондовий (фіктивний).

Цінні папери можна купувати, продавати, закладати, зберігати, передавати у спадщину, дарувати, обмінювати. Вони можуть виконувати окремі функції грошей (засобу платежу, розрахунків).

Ринок цінних паперів є регулюючим елементом економіки. Він сприяє переміщенню капіталу від інвестора, який має вільні кошти, до емітента цінних паперів. Ринок цінних паперів є найактивнішою частиною сучасного фінансового ринку і дає змогу реалізовувати різноманітні інтереси емітентів, інвесторів та посередників.

Мета функціонування ринку цінних паперів -- акумуляція фінансових ресурсів і забезпечення можливості їх перерозподілу шляхом здійснення учасниками ринку різноманітних операцій з цінними паперами.

До основних функцій ринку цінних паперів відносять:

облікову;

контролюючу;

збалансування попиту і пропозиції;

стимулюючу;

перерозподільчу;

регулюючу.

Облікова функція проявляється в обов'язковому обліку в спеціальних списках (реєстрах) усіх видів цінних паперів, які перебувають в обігу на ринку, реєстрації учасників ринку цінних паперів, а також фіксації фондових операцій, які оформлені договорами купівлі-продажу, застави, трасту, конвертації та ін.

Контролююча функція передбачає проведення контролю за дотриманням норм законодавства учасниками ринку.

Функція збалансування попиту і пропозиції означає забезпечення рівноваги попиту і пропозиції на фінансовому ринку шляхом проведення операцій з цінними паперами.

Стимулююча функція полягає в мотивації юридичних та фізичних осіб стати учасниками ринку цінних паперів. Наприклад, шляхом надання права на участь в керівництві підприємством, права на отримання доходу, можливості накопичення капіталу чи права стати власником майна.

Перерозподільна функція полягає в перерозподілі (за допомогою обігу цінних паперів) коштів (капіталів) між підприємствами, державою і населенням, галузями та регіонами. При фінансуванні дефіциту державного та місцевих бюджетів за рахунок випуску й реалізації державних і муніципальних цінних паперів здійснюється перерозподіл вільних фінансових ресурсів підприємств і населення на користь держави.

Регулююча функція означає регулювання різноманітних суспільних процесів. Наприклад, шляхом проведення операцій з цінними паперами регулюється обсяг грошової маси в обігу. Продаж державних цінних паперів на ринку скорочує обсяг грошової маси, а купівля їх державою, навпаки, збільшує цей обсяг.

Механізм функціонування ринку цінних паперів -- це взаємодія різних суб'єктів ринку, пов'язана із здійсненням фондових операцій. Цей механізм регламентується чинним законодавством. Він залежить від концепції розвитку ринку в національній економіці, конкретної фінансової політики того чи іншого регіону. Ефективність його роботи здебільшого визначається рівнем розвитку інфраструктури ринку цінних паперів.

Операції з цінними паперами (фондові операції) -- це дія з цінними паперами чи коштами на ринку цінних паперів для досягнення поставленої мети:

забезпечення діяльності суб'єкта фінансовими ресурсами -- формування і збільшення власного капіталу, залучення позикового капіталу чи ресурсів в обіг. За своїм економічним призначенням це -- пасивні операції, які здійснюються через емісію цінних паперів (емісійні операції);

вкладання суб'єктом операцій власних та залучених фінансових ресурсів у фондові активи від власного імені. За своїм економічним призначенням це ~ активні операції, які здійснюються шляхом придбання фондових активів на біржі, в торговельній системі, на позабіржовому ринку (інвестиційні операції);

забезпечення зобов'язань суб'єкта операцій перед клієнтом щодо цінних паперів чи зобов'язань клієнта, пов'язаних із цінними паперами (клієнтські операції).

3.2 Характеристика учасників ринку цінних паперів

З розвитком ринку розвиваються і його учасники, їх можна поділити на індивідуальних учасників (фізичні особи), інституційних (юридичні особи, які не є органами державно-правового регулювання) та органи державно-правового регулювання (НБУ, Фонд державного майна та інші). Залежно від функцій учасники ринку цінних паперів поділяються на основні (головні) та інфраструктурі (допоміжні). До складу першої групи належать:

1) емітенти -- це особи, які випускають цінні папери. Емітентами можуть бути держава, окремі державні органи, муніципальні органи та інститути, фірми та підприємства, а також банки. В Україні відповідно до законодавства емітентами можуть виступати тільки юридичні особи.

2) інвестори -- учасники ринкової взаємодії, які вкладають грошові та інші ресурси в цінні папери з певною метою. Основними цілями інвестування є збереження існуючих вільних коштів від знецінення, а також одержання прибутку. Інвесторами звичайно виступають індивіди та інститути, рідше -- держава в особі казначейства або НБУ. Найактивнішими серед інституційних інвесторів є комерційні банки, пенсійні фонди, страхові компанії. Менш активними є промислові або торгові підприємства, компанії, господарські товариства тощо.

3) посередники -- це професійні юридичні особи, які мають відповідну державну ліцензію на здійснення одного, декількох або усіх видів посередницької діяльності та надають брокерські, дилерські й андеррайтерські посередницькі послуги щодо цінних паперів.

4) інститути-регулятори -- саморегульовані організації, основною функцією яких є впорядкування відносин із цінними паперами шляхом встановлення правил, стандартів та критеріїв поведінки на ринку. Найважливішими інститутами-регуляторами є фондові біржі, асоціації брокерів та дилерів із цінних паперів, інші добровільні організації, які об'єднують професійних учасників цього ринку.

5) державні органи регулювання. Спеціальними державними органами регулювання ринку цінних паперів є органи виконавчої влади, які забезпечують виконання відповідних законодавчих актів, здійснюють регулювання ринкових відносин із цінними паперами, контролюють поведінку індивідуальних та інституційних учасників ринку, а також здійснюють заходи, які спрямовані на захист інтересів інвесторів та публічних інтересів. До цих державних органів відносять комісії з цінних паперів. В Україні це Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка функціонує з 1996 року.

Інфраструктурні учасники ринку цінних паперів виконують окремі та важливі, але допоміжні за своїм характером функції на вказаному ринку. Без інфраструктурних учасників ринок не може удосконалюватись. До них можна віднести:

1) депозитарії -- інфраструктурні інститути, які спеціалізуються головним чином на виконанні депозитарних функцій (зберігання цінних паперів та облік прав власності). В Україні функції депозитарію можуть виконувати лише юридичні особи. Найчастіше це комерційні банки, торговці цінними паперами (дилери та брокери).

2) реєстратори -- юридичні особи (господарські товариства), які стежать за тим, щоб в обігу перебувала постійна кількість цінних паперів, випущених конкретним емітентом, щоб при переході прав власності від одних інвесторів до інших старі цінні папери вилучалися, а нові -- видавалися.

3) довірчі товариства (трасти) -- інститути, основна функція яких на ринку цінних паперів полягає у довірчому управлінні головним чином коштами та цінними паперами, які знаходяться у власності різних інститутів та індивідів. У більшості випадків трастові інститути надають свої послуги інвесторам, які через різноманітні причини не бажають брати безпосередньої участі в ринковій взаємодії з цінними паперами.

4) клірингово-розрахункові установи -- інститути, які спеціалізуються на виконанні таких функцій, як здійснення розрахунків, включаючи проведення взаємозаліку за угодами купівлі-продажу цінних паперів; проведення перевірки наявності на рахунках учасників коштів та цінних паперів; видача виписок із грошових рахунків клієнтів установи; надання інформації інститутам, які ведуть книги реєстрації іменних цінних паперів. Як правило, цю діяльність виконують спеціальні клірингові підрозділи фондових бірж, а на позабіржовому ринку -- спеціалізовані клірингово-розрахункові установи. В Україні деякі клірингові функції виконує депозитарій НБУ.

4. Цінні папери як основний інструмент фінансового ринку

4.1 Цінні папери, їх види та характеристика

Цінні папери поділяються на два великих класи -- основні і похідні.

Основні цінні папери -- це цінні папери, в основі яких лежать майнові права на будь-який актив (зазвичай на товар, гроші, капітал, майно, різного роду ресурси та ін.).

Похідні цінні папери - це бездокументарні форми вираження майнового права (зобов'язання), яке виникає у зв'язку зі зміною ціни базового активу, тобто активу, який становить основу даного цінного папера.

Як базові активи можуть розглядатися товари (зерно, м'ясо, нафта, золото і т. ін.), основні цінні папери (акції й облігації). До похідних цінних паперів належать ф'ючерсні контракти (товарні, валютні, відсоткові, індексні тощо) і опціони, які мають вільний обіг.

Найпоширенішими вважаються такі типи цінних паперів:

а) цінні папери, які засвідчують участь в емітенті (акції, пайові свідоцтва, інвестиційні сертифікати), тобто власники яких є співвласниками майна і коштів емітента;

6) цінні папери, які засвідчують наявність боргових взаємовідносин між власниками цінного папера й емітентом, тобто боргові цінні папери (облігації, векселі, комерційні папери, ощадні сертифікати);

в) похідні цінні папери, тобто документи, які засвідчують наявність у їхнього власника певних спеціальних прав на цінні папери.

Залежно від мети їхнього випуску цінні папери поділяються на фондові та комерційні. Перші призначено для формування капіталу (акції, облігації та ін.), другі - для опосередкування товарних відносин (векселі, акредитиви та ін.)- Таке групування наближається до розмежування цінних паперів за сферою обігу (на фондовому; на грошовому ринках). Як правило, фондові цінні папери безстрокові або діють понад рік, а комерційні переважно короткострокові. Усі комерційні цінні папери е борговими. Вони випускаються недержавними емітентами і без спеціального забезпечення (застави).

Отже, основними видами цінних паперів є:

акція;

облігація;

вексель;

депозитний сертифікат;

опціон;

ф'ючерс;

коносамент.

4.2 Характеристика акцій та сучасний механізм їх обігу

В акції найяскравіше проявляються такі економічні характеристики цінних паперів, як ліквідність, дохідність, надійність, самостійний обіг.

Емісійна ознака акції задається емітентом і державою та включає в себе: означення випуску, серії, номера, умов та особливостей випуску, розміщення, обігу, статусу акції.

На курс акцій впливає ціла низка факторів. Виділяють: економічні, політичні, соціальні, психологічні та інші фактори. У їх складі, в свою чергу, виділяються макро- і мікроекономічні. Приклад перших - знаходження економіки на певному етапі промислового циклу, приклад других -- освоєння нового виду продукції підприємством. До політичних факторів відносять зміну уряду, до соціальних -- страйки на підприємстві. Приклад психологічних факторів - очікування подій, що впливають на курс акцій. Приклад інших факторів -- початок або закінчення сезону відпусток. Помічено, що з початком сезону відпусток у країнах із рівноважною економікою курс акцій знижується, а з його закінченням -- підвищується.

Можна виділити основні та другорядні фактори. До перших відносять внутрішню вартість акцій, дохідність альтернативних інвестиційних проектів, коефіцієнт ринкової кон'юнктури та ін. Другорядні фактори -- це наявність (відсутність) пільг для акціонерів, стан справ у конкурентів та ін. Існують глибинні та поверхові фактори. Так, рівень дивідендів виступатиме як поверховий фактор у відношенні до процесів, що його визначають {рівень рентабельності підприємства, його дивідендна політика).

Згідно із Законом України "Про цінні папери та фондову біржу" в Україні можуть випускатися такі види акцій:

Ш іменні прості;

Ш іменні привілейовані;

Ш на пред'явника прості;

Ш на пред'явника привілейовані.

У іменній акції зазначається ім'я власника -- тільки він є акціонером і має відповідні права. Перехід такої акції до іншого власника фіксується в реєстрі акціонерів товариства. Акції на пред'явника мають вільний обіг і не потребують спеціальної реєстрації.

Прості акції:

· не гарантують власникам дивідендів -- останні виплачуються, виходячи з розміру прибутку, що залишається після сплати податків;

· дають право голосу.

Привілейовані акції:

· гарантують власникам фіксований дивіденд незалежно від результатів діяльності акціонерного товариства;

· дають пріоритетне право (у порівнянні з власниками простих акцій) на участь у розподілі майна акціонерного товариства при його ліквідації;

· не дають власникові права голосу,

Привілейовані акції можуть бути таких видів:

ь кумулятивні -- дивіденди на них накопичуються та сплачуються власникам акцій до оголошення про виплату дивідендів на прості акції;

ь некумулятивні -- власники втрачають дивіденди за той період, коли не було оголошено про їх виплату;

ь привілейовані акції з часткою участі -- дають власникам право на отримання додаткових дивідендів понад оголошену суму, якщо дивіденди на прості акції перевищують цю суму;

ь конвертовані -- можуть бути обмінені на певну кількість простих акцій;

ь привілейовані акції із коригованою ставкою дивідендів -- дивіденди на ці акції не є фіксованими, а коригуються з урахуванням дохідності інших цінних паперів;

ь привілейовані акції, що можуть бути викуплені емітентом, - акціонерне товариство лишає за собою право викупити акції з надбавкою до номінальної вартості. Для цього створюється викупний фонд; але якщо його розмір виявляється недостатнім для викупу акцій, їх погашення не відбувається;

ь ретрективні -- власник такої акції може змусити товариство погасити її;

ь підпорядковані привілейовані акції -- деякі акціонерні товариства випускають привілейовані акції різних класів з різними правами стосовно активів і дивідендів. Підпорядкована акція нижчого класу дає власникам менше прав, ніж привілейована акція цього ж товариства вищого класу.

Обов'язкові реквізити акцій:

найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження;

найменування цінного папера -- "акція";

порядковий номер акції;

дата випуску;

вид акції;

номінальна вартість;

ім'я власника (для іменної акції);

розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акцій;

кількість акцій, що випускаються;

термін виплати дивідендів;

підпис голови правління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на те особи;

печатка акціонерного товариства.

До акції може додаватися купонний лист на виплату дивідендів. Він повинен містити такі основні дані: порядковий номер купона на виплату дивідендів; порядковий номер акції, на яку сплачуються дивіденди; назву акціонерного товариства; рік виплати дивідендів.

Акціонерам може видаватися сертифікат на сумарну номінальну вартість акцій. Згідно з українським законодавством сертифікат не є цінним папером і реквізити його не регламентуються.

4.3 Характеристика облігацій та їх місце на фінансовому ринку

Облігація - цінний папір, що засвідчує внесення її власником коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому термін із виплатою фіксованого відсотка.

Облігація засвідчує:

- факт надання власником папера коштів емітенту;

- зобов'язання емітента повернути борг через визначений час;

- право інвестора отримувати у вигляді винагороди за надані кошти певний відсоток від номінальної вартості облігації.

Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах.

Для облігацій характерним є такий цикл існування:

1.Емісія -> 2.Розміщення -> З.Обіг - > 4.Погашення.

Випускаються облігації таких видів:

а) облігації внутрішніх державних і місцевих позик;

б) облігації підприємств.

Облігації підприємств випускаються підприємствами усіх передбачених законом форм власності, об'єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні. Умови випуску і розповсюдження облігацій підприємств визначаються Законом України "Про цінні папери та фондову біржу", іншими актами законодавства України і Статутом емітента.

Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника; процентними і безпроцентними (цільовими); такими, що мають вільний обіг, або з обмеженим колом обігу. Класифікація облігацій може здійснюватися за різними ознаками (рисунок).

Схема 1

Облігації внутрішніх державних і місцевих позик випускаються на пред'явника. Емітентом таких облігацій є або держава в цілому, або окремі її органи.

Обов'язковим реквізитом цільових облігацій є зазначення товару (послуг), під який вони випускаються. Облігації підприємств повинні мати такі реквізити: найменування цінного папера -- "облігація", найменування і місцезнаходження емітента облігацій; найменування або ім'я покупця (для іменної облігації); номінальну вартість облігації; терміни погашення, розмір і терміни виплати відсотків (для процентних облігацій); місце і дату випуску, а також серію і номер облігації; підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку емітента.

Крім основної частини, до облігації може додаватися купонний лист на виплату відсотків. Купон на виплату відсотків повинен містити такі основні дані: порядковий номер купона; номер облігації, за якою виплачуються відсотки; найменування емітента і рік виплати відсотків. Облігації, запропоновані для відкритого продажу з подальшим вільним обігом (крім безпроцентних облігацій), повинні мати купонний лист.

Рішення про випуск облігацій внутрішніх державних і місцевих позик приймається відповідно Кабінетом Міністрів України і місцевими радами. У рішенні повинні визначатися емітент, умови випуску і порядок розміщення облігацій.

Рішення про випуск облігацій підприємств приймається емітентом і оформлюється протоколом. Протокол рішення про випуск облігацій підприємств повинен обов'язково містити:

· найменування емітента облігацій та його місцезнаходження;

· відомості про статутний фонд, господарську діяльність службових осіб емітента;

· найменування контролюючого органу (аудиторської фірми);

· дані про розміщення раніше випущених, цінних паперів;

· мету випуску і вид облігацій (іменні чи на пред'явника);

· загальну суму емісії, кількість і номінальну вартість облігацій;

· кількість учасників голосування;

· порядок випуску облігацій та виплати доходів за ними;

· терміни повернення коштів при відмові від випуску облігацій; терміни продажу відповідних

· товарів або надання відповідних послуг за цільовими облігаціями;

· порядок повідомлення про випуск та розміщення облігацій;

порядок оплати облігацій.

Протокол, крім того, може містити й інші дані щодо випуску облігацій.

Корпоративні облігації (облігації, випущені акціонерними товариствами) поділяються на конвертовані й неконвертовані. Конвертовані облігації, як і конвертовані привілейовані акції, підлягають обміну. Вони надають право власнику облігації обміняти їх на акції цього ж емітента за визначеною ціною і в обумовлений термін, що робить їх привабливішими для інвесторів.

Акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму не більше як 25 відсотків від розміру статутного фонду і лише після повної оплати усіх випущених акцій. Випуск облігацій підприємств, якщо облігації випускаються у вільний обіг, завжди підлягає державній реєстрації. Таку реєстрацію в Україні здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Випуск облігацій підприємств для формування і поповнення статутного фонду емітентів, а також для покриття збитків, пов'язаних із їхньою господарською діяльністю, не допускається.

Місцеві облігації випускаються для забезпечення потреб місцевих бюджетів, як правило, з метою спорудження та утримання низки об'єктів, функціонування яких має важливе значення для даної місцевості (школи, парки, університети, госпіталі), а також для фінансування різного роду місцевих проектів -- будівництва мостів, насосних станцій, очисних споруд, адміністративних будівель та інших об'єктів.

За видами покриття облігації поділяються на:

облігації під загальне покриття. По суті це -- не забезпечені папери: ніякої застави немає. Зазвичай ці папери випускаються для фінансування проектів, що не приносять доходу;

облігації під дохід від проекту (наприклад, будівництво промислового підприємства);

облігації під спеціальний податок (будівництво доріг, наприклад, покривається податками на бензин).

Облігації усіх видів оплачуються в гривнях, а у випадках, передбачених умовами їх випуску, -- в іноземній валюті. Незалежно від виду валюти, якою проведено оплату облігацій, їхня вартість виражається у гривнях.

Дохід за облігаціями усіх видів виплачується відповідно до умов їх випуску. Дохід за облігаціями цільових позик (безпроцентними облігаціями) не виплачується. Власникові такої облігації надається право на придбання відповідних товарів або послуг, під які випущено позики. За облігаціями підприємств доходи виплачуються за рахунок коштів, що залишаються після розрахунків із бюджетом і сплати інших обов'язкових платежів.

У разі невиконання чи несвоєчасного виконання емітентом зобов'язання з виплати доходів за процентними облігаціями надання права придбання відповідних товарів або послуг за безпроцентними (цільовими) облігаціями чи погашення зазначеної в облігації суми у визначений термін стягнення відповідних сум здійснюється примусово цивільним господарським або арбітражним судом. Порядок викупу облігацій усіх видів, крім цільових, визначається при їх випуску.

Облігації випускаються у формі позикового капіталу, й покупець облігацій виступає як кредитор, одержуючи відсотки на вкладений капітал у заздалегідь визначені терміни, а після закінчення терміну облігацій -- її номінальну вартість. Облігаційний випуск для позичальника вигідніший, ніж одержання ним банківського кредиту.

З фінансової точки зору випуск облігацій для підприємств є вигіднішою та дешевшою операцією, аніж збільшення статутного капіталу і пов'язані з цим додаткова емісія та розширення кола акціонерів. Капітал, мобілізований за рахунок випуску корпоративних облігацій, акціонерним капіталом не стає. Облігації випускаються з метою залучення коштів для вирішення поточних і перспективних завдань акціонерного товариства. Власник облігацій не має права голосу, не бере участі у зборах акціонерів, в управлінні товариством.

Важливою є роль державних облігацій (облігацій внутрішньої державної позики -- ОВДП) у фінансуванні бюджетного дефіциту. Залучення позикових коштів дає змогу вчасно проводити соціальні виплати, фінансувати державні проекти.

У більшості банків, фінансових та нефінансових інститутів завжди існують тимчасово вільні кошти, котрі вони готові вкласти і зазвичай вкладають у державні облігації, роблячи внесок у розвиток ринку цінних паперів.

Крім фінансування бюджетних потреб, другою важливою метою випуску державних облігацій є збільшення припливу іноземної валюти. Це сприяє зміцненню національної грошової одиниці, оскільки мобілізовану таким чином інвалюту можна використати в експортно-імпортних розрахунках. Для придбання облігацій іноземні інвестори купують національну валюту країни і розраховуються нею за ці облігації. Збільшення продажу національної валюти веде до підвищення її курсу.

Нарешті, третьою важливою метою випуску державних облігацій є стримування розвитку інфляції. У цьому разі кошти, одержані від випуску державних облігацій, тимчасово вилучаються з обігу, тобто "притримуються".

Державні облігації задовольняють вимоги надійності, стабільності й ліквідності. Вони вважаються найнадійнішим видом цінних паперів, оскільки вважається, що держава гарантує виконання своїх зобов'язань за випущеними нею облігаціями усім своїм майном.

Отже, облігації внутрішньої державної позики в економіці України виконують такі функції:

Ш найцивілізованішим ринковим способом формування державного боргу;

Ш забезпечують касове виконання державного бюджету шляхом покриття розривів між; доходами та видатками, що виникають у результаті нерівномірності в часі податкових надходжень і видатків бюджету;

Ш при проведенні грошово-кредитної політики виступають регулятором не лише грошового обігу, а й розвитку економіки в цілому: сутність грошово-кредитної політики полягає в зміні грошової маси з метою досягнення зростання обсягу виробництва, підвищення зайнятості та попередження інфляції;

Ш мобілізують кошти для фінансування цільових державних та місцевих програм, які мають важливе соціально-економічне значення.

Необхідно виділити подібні й відмінні риси між двома найпопулярнішими видами цінних паперів -- акціями та облігаціями.

Спільність корпоративних облігацій та акцій проявляється насамперед у тому, що вони є масово емітованими, біржовими, корпоративними, основними, ринковими фондовими цінностями і мають ряд спільних реквізитів, а також курс і балансову вартість, можуть мати обіг як на біржовому, так і позабіржовому ринках. Щодо них існує державна система реєстрації, контролю і регулювання їх обігу. За акціями та облігаціями існує екс-дивідендний строк, коли покупець уже не має права на отримання доходу за ними. Ці доходи, не отримані вчасно, перераховуються до державного бюджету.

Таким чином, акції та облігації називають фінансовим капіталом першого порядку. В обох випадках можуть укладатися договори між емітентом, з одного боку, і гарантом (поручителем), а також андеррайтером випуску -- з другого боку. Останніми найчастіше виступають банки та інвестиційні компанії.

Серед відмінностей можна виділити: по-перше, відмінності, пов'язані з їх випуском. Акції може випускати тільки акціонерне товариство, тоді як корпоративні облігації -- підприємства будь-яких організаційних форм. Облігації може випускати і держава, тоді як державних акцій не буває (або це псевдоакції підприємств і трудових колективів вісімдесятих років). Облігація, з погляду її емітентів, -- універсальніший фінансовий інструмент.

Облігації можна розміщувати з дисконтом (зі знижкою від номіналу), тоді як акції розміщувати за ціною, що менша від номіналу, не можна. Купуючи акції першого випуску, акціонери стоять біля витоків акціонерного товариства. Облігаціонери ж у всіх випадках мають справи з уже сформованою корпорацією.

Різні причини випуску акцій і облігацій. Акції випускаються 1 при створенні акціонерного товариства або при збільшенні його статутного капіталу з метою залучення додаткових фінансових ресурсів. Що стосується облігацій, то до їхнього випуску вдаються зазвичай тоді, коли акціонерного капіталу виявляється вже недостатньо для обслуговування процесу розширеного відтворення основних фондів (при нестачі оборотних коштів підприємство звичайно випускає не облігації, а комерційні боргові зобов'язання, наприклад векселі).

До випуску облігацій вдаються і тому, що з фінансової точки зору це краща і дешевша операція, ніж збільшення статутного капіталу і пов'язані з цим додаткова емісія і розширення кола акціонерів.

Заслуговують на увагу й відмінності у статусах акціонера й облігаціонера. Акціонер (співвласник корпорації) перебуває у часткових партнерських відносинах з іншими учасниками акціонерного товариства. Облігаціонер же -- кредитор компанії. Якщо це -- акціонерне товариство (корпорація), то він перебуває у договірних відносинах із товариством у цілому, із товариством як юридичною особою, не беручи участі в управлінні останнім. У разі банкрутства компанії майнові претензії облігаціонерів задовольняються в першочерговому порядку стосовно аналогічних претензій акціонерів.

Звідси -- істотні відмінності в якісній природі акцій і облігацій як цінних паперів. Облігація -- борговий терміновий цінний папір. Акція ж -- пайовий, звичайно без вказівки терміну дії. Акція становить частину статутного капіталу, а облігація -- частину облігаційної позики. Номінал для облігації відіграє набагато більшу роль, ніж для акції. По-різному виражається і їхній курс (відсотки і грошові одиниці). Причому коливання курсів облігацій менш значні, ніж акцій. Облігація має більш високі інвестиційні якості з погляду її надійності. Тут гарантується як обумовлений дохід, так і погашення облігації. За акціями гарантована виплата дивідендів. Акціям притаманні однозначно більш високі спекулятивні якості. Не менш важлива відмінна властивість облігації полягає у тому, що її регулююча роль у процесі суспільного відтворення виражена набагато слабше, ніж акції.

...

Подобные документы

  • Ринок цінних паперів, принципи функціонування та об'єктивна необхідність державного регулювання. Основні моделі регулювання державного ринку цінних паперів. Особливості механізмів регулювання та контролю ринку.

    контрольная работа [17,0 K], добавлен 02.03.2003

  • Фактори ціноутворення на ринку цінних паперів, їх дослідження з урахуванням особливостей розвитку світових ринків цінних паперів. Зростання фінансової глибини світової економіки і ролі боргових фінансових інструментів. Фундаментальні і специфічні фактори.

    статья [251,3 K], добавлен 24.10.2017

  • Сутність та роль фондового ринку в умовах ринкової економіки. Суб’єкти фондового ринку та особливості механізму фондової біржі. Державні органи регулювання. Номінальні держателі цінних паперів. Проблеми та перспективи удосконалення фондового ринку України

    курсовая работа [60,1 K], добавлен 25.03.2009

  • Поняття праці як фактору виробництва. Умови виникнення та функціонування ринку. Мікроекономічна характеристика ринку праці: аналіз механізму дії, структура та функції, попит та пропозиція на ньому. Проблеми та перспективи розвитку ринку праці в Україні.

    реферат [215,1 K], добавлен 28.11.2010

  • Дослідження сукупного попиту та сукупної пропозиції на ринку житла України 2008-2010 рр.; чинники впливу на попит і пропозицію у житловому секторі, динаміка цін. Аналіз розвитку житлової галузі у столиці, ціноутворення на первинному і вторинному ринку.

    курсовая работа [226,8 K], добавлен 25.04.2012

  • Підходи до визначення поняття ринку праці, структура, фактори і механізм його функціонування (попит на працю, пропозиція праці та ринкова рівновага). Стан ринку праці в Україні на сучасному етапі, ефективність державного регулювання неповної зайнятості.

    курсовая работа [310,2 K], добавлен 05.01.2014

  • Теоретичне обґрунтування "попиту і пропозиції" як основних економічних категорій. Фактори, що впливають на їх формування на сучасному ринку України. Організаційно-правові форми управління ними. Аналіз впливу функціонування імпортних товарів на ринку.

    курсовая работа [284,0 K], добавлен 14.03.2011

  • Теоретичні засади функціонування ринку праці: сутність, інфраструктура, нормативно-правове забезпечення. Показники економічної активності та рівня зайнятості населення Україні. Аналіз показників безробіття. Оцінка попиту та пропозиції на ринку праці.

    курсовая работа [201,9 K], добавлен 18.04.2011

  • Ринкова система як сукупність взаємозв'язаних ринків, які охоплюють різноманітні сфери людської діяльності. Роль та значення ринку праці в сучасній системі, умови функціонування як складової ринку робочої сили. Проблеми ефективного розвитку ринку праці.

    курсовая работа [36,1 K], добавлен 31.10.2014

  • Поняття та еволюція ринку. Його структура та механізм дії. Модель та інструментарій фінансового ринку України. Відродження економіки країни за його допомогою. Ринок інновацій та науково-технічних розробок. Проблеми та перспективи його розвитку.

    дипломная работа [413,2 K], добавлен 29.04.2009

  • Вивчення структури національної економіки: товарний, майновий, страховий, фінансовий інформаційний ринок, ринок праці, цінних паперів. Державне регулювання економікою. Механізм фіскальної політики. Програма, як принцип діяльності економічних агентів.

    контрольная работа [2,0 M], добавлен 16.05.2010

  • Поняття, суб’єкти та функції ринку праці. Попит і пропозиція на робочу силу як складові ринку праці. Організаційні, економічні та правові важелі регулювання зайнятості. Основні складові механізмів державного регулювання зайнятості населення в Україні.

    курсовая работа [3,1 M], добавлен 10.01.2016

  • Особливості функціонування ринку ресурсів. Рівновага на ринку землі. Диференціальна рента землі. Формування попиту на фактори виробництва. Земельна реформа в Україні як передумова реформування ринку земель. Іноземний досвід функціонування ринку земель.

    курсовая работа [1,2 M], добавлен 16.04.2016

  • Різні типи ринкових структур. Умови досконалої конкуренції: велика кількість покупців і продавців на ринку, однорідність продукції, вільний вхід на ринок і вихід з нього, повна інформованість учасників. Попит та пропозиція в умовах досконалої конкуренції.

    реферат [354,0 K], добавлен 31.05.2009

  • Характеристика ринку як економічної категорії. Розгляд форм і видів ринкової конкуренції. Оцінка функцій та елементів ринкової інфраструктури. Огляд загальної характеристики та економічних функцій домогосподарства. Визначення економічної природи фірми.

    реферат [209,2 K], добавлен 25.03.2019

  • Роль ринку послуг, як одного з найважливіших секторів економіки. Світова торгівля послугами і її значення. Особливості ринку, економічні відносини між продавцями і покупцями. Аналіз функціонування ринку інформаційних технологій і послуг в сучасних умовах.

    реферат [43,1 K], добавлен 26.09.2009

  • Ринок праці - важлива складова ринкової системи. Виділено чотири напрями підходів до визначення ринку праці. Ринок праці - є самостійною комплексною системою в ринковій економіці, яка, з одного боку, залежить, від інших ринків, з іншого - впливає на них.

    реферат [24,5 K], добавлен 14.02.2009

  • Сутність ринку. Ознаки ринку і умови його функціонування. Інфраструктура ринкового господарства та механізм функціонування ринку. Механізм функціонування ринку. Ринкова інфраструктура України в сучасних умовах. Задачі розвитку міжбіржової торгівлі.

    курсовая работа [139,4 K], добавлен 03.06.2007

  • Оцінка загальногосподарської кон’юнктури ринку України. Виробництво, імпорт, експорт тютюну в Україні. Оцінка і прогнозування динаміки попиту і пропозиції за ціною товарного ринку. Побудова графіків тренду попиту, пропозиції та ціни досліджуваного товару.

    контрольная работа [2,9 M], добавлен 22.04.2014

  • Суть та основні умови виникнення ринку. Види ринку. Функції ринку. Інфраструктура ринку. Моделі ринку. Форми реалізації функцій ринку. Однією з важливих функцій держави є проведення антимонопольної політики.

    курсовая работа [39,2 K], добавлен 26.05.2006

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.