Кризи в економiцi

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державна служба України з надзвичайних ситуацій

Черкаський інститут пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля

Кафедра економіки та управління

Реферат на тему:

«Кризи в економiцi»

З дисциплiни «Економiчна теорiя в органах i пiдроздiлах ОРС ЦЗ»

Виконав:

Курсант 4 курсу 44 взводу

прапорщик служби ц.з.

Чернов М.М.

Керiвник

доктор економічних наук,

доцент,завiдуючий кафедри

економiки та управлiння

Кришталь Т.М.

Черкаси 2016



ЗМIСТ

Вступ

1. Сутність та причини виникнення економічних криз

2. Сучасні теорії економічних криз

3. Економічні цикли, їх класифікація. Фази економічного циклу

4. Економічна криза в Україні. Особливості, наслідки та фактори стабілізації

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури



Вступ

Актуальність теми. Як відомо, сучасне суспільство прагне до постійного поліпшення рівня й умов життя, які може забезпечити тільки стійкий економічний ріст. Однак спостереження показують, що довгостроковий економічний ріст не є рівномірним, а постійно переривається періодами економічної нестабільності. Підйоми і спади рівнів економічної активності, що ідуть один за одним прийнято називати діловим чи економічним циклом. Циклічність економічного розвитку - це регулярні коливання рівнів ділової активності, при яких зростання активності (виробництва) замінюється спадом, який, у свою чергу, потім замінюється зростанням.

Періоди підвищення економічної активності супроводжуються в основному екстенсивним розвитком, а періоди пониження - початком переважно інтенсивного розвитку. В наслідок цього цикл є постійною динамічною характеристикою ринкової економіки, без нього не відбувається економічного розвитку. Економічний цикл - це форма руху і розвитку ринкової економіки, природний спосіб економічного саморегулювання, коли ринок стихійно відновлює пропорційність економіки і втрачену рівновагу. Враховуючи основний елемент економічного циклу - економічні кризи, можна дати й іншу назву економічному циклу - рух виробництва від однієї економічної кризи до початку іншої.

В умовах переходу до ринкових відносин в економіці України велике значення грає реформація відносин власності, роздержавлення і поява нових видів власності, що буде сприяти розвитку ринкових відносин, нових видів господарювання, завдяки чому з'явиться можливість перебороти найтяжку економічну кризу, у якій знаходиться Україна.

Економічні перетворення в Україні повинні бути націленими на вирішення найважливішого завдання - це радикальні зміни в системі управління економікою як на макрорівні, так і на мікрорівні (рівні підприємств і об'єднань). Зміни на мікрорівні полягають в перебудові організаційної структури управління діяльність підприємств, створенні промислово-фінансових груп, холдингових компаній. Необхідність створення і розвитку нових в Україні форм підприємництва об'єктивно обумовлена потребою підприємств у більш гнучких структурних формах, здатних адаптуватися до швидких змін зовнішнього середовища.Кризові явища в галузях економіки України спричинені недостатнім і несвоєчасним урахуванням змінних умов виробництва, можливостями інтенсифікації, змінами у методах господарювання та іншими причинами. Темпи виробництва почали різко сповільнюватися. А намагання стримати спад виробництва екстенсивними методами не призвело до відповідних результатів, спричинило зменшення фондовіддачі.

Відносно високий рівень розвитку економіки України може забезпечити їй економічну незалежність, але за умови конверсії оборотного потенціалу й незалежної економічної оцінки матеріально-сировинної бази.

Тема економічної кризи на сьогодні є дуже актуальною, тому що не знаючи причин кризи в Україні, неможливо знайти шляхи до її подолання.

Метою реферативної доповiдi є аналіз причин та факторів економічної кризи, її особливостей в Україні та шляхи її подолання.Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

· визначити принципи та суть економічної кризи;

· охарактеризувати види економічних криз;

· дослідити особливості економічної кризи в Україні;

· проаналізувати антикризові заходи держави.



1. Сутність та причини виникнення економічних криз

Економічна криза -- надзвичайно складе явище. Тому всі наведені наукові причини пояснюють її виникнення з різних боків. Але найбільш об'ємною, глибинною причиною, яка охоплює певною мірою інші другорядні причини, є суперечність між суспільним характером виробництва і приватнокапіталістичною формою привласнення. З'ясуємо коротко її сутність.

Перша економічна криза стимулювала процес еволюції власності. Тому не випадково в 30-ті роки починають виникати акціонерні компанії -- колективна форма капіталістичної власності. Але еволюція власності відставала від темпів та масштабів усуспільнення виробництва і праці, що призвело до нової кризи, настання нового економічного циклу.

Усі кризи різняться між собою, оскільки кожна з них історично неповторна та індивідуальна. Пояснити їхню суть за допомогою лише якоїсь однієї групи факторів неможливо. Проте можна виділити ряд загальних закономірностей, які властиві усім їм.

1. Економічні цикли середньої тривалості мають чотири послідовні фази: кризу, депресію, пожвавлення, піднесення. Визначальними моментами серед цих фаз є криза і піднесення. Перехід від однієї фази циклу до іншої здійснюється автоматично - на основі ринкових саморегуляторів.

2. Середні цикли за своїм змістом відображають циклічність розвитку не лише виробництва, а й обміну, розподілу і споживання. Це зумовлює багатогранність циклічних коливань, показниками яких є: загальні масштаби виробництва, динаміка національного доходу і валового національного продукту, завантаженість виробничих потужностей, зайнятість, реальні доходи населення. Важливим показником циклічності є рух норми прибутку, а також показники, що характеризують економічну ефективність відтворення.

3. Матеріальною основою середніх циклів є фізичне оновлення основних засобів виробництва, насамперед їхньої найактивнішої частини - знарядь праці. Отже, виробництво засобів виробництва виконує в механізмі циклічності базову функцію. У процесі циклічних коливань вони відчувають найбільше навантаження. В країнах, де частка галузей першого підрозділу в економіці менша, циклічність за інших однакових умов виявляється менше.

4. Циклічність, що викликана оновленням основних виробничих фондів, не обов'язково призводить до спаду виробництва. Старіння і фізична заміна зношених засобів виробництва не є безпосередньою причиною кризи. Негативні наслідки цих процесів можна регулювати. Економіці внутрішньо притаманні властивості запобігання таким виробничим спадам. Для цього необхідно розмежувати матеріальні основи середньострокових циклічних коливань і безпосередні причини криз. Останніми є внутрішні суперечності ринкової економіки: функціональна відокремленість її структурних елементів і принципова неможливість у зв'язку з цим цілісного макроекономічного регулювання її.

Серед зовнішніх причин можна виділити:

- війни, революції та інші політичні потрясіння;

- відкриття великих родовищ золота, урану, нафти та інших цінних ресурсів;

- освоєння нових територій і пов'язана з цим міграція населення, коливання чисельності населення земної кулі;

- потужні прориви в технології, винаходи й інновації, які дозволяють докорінно змінити структуру суспільного виробництва.

Серед внутрішніх причин виділяють:

- особисті потреби, скорочення або зростання яких відбивається на обсягах виробництва і зайнятості;

- інвестування, тобто вкладення засобів в розширення виробництва, його модернізацію, створення нових робочих місць;

- економічну політику держави, яка прямо і непрямо впливає на виробництво, попит і споживання.

Розглянуті причини взаємопов'язані, можуть викликати як підйом, так і спад економічної активності через певні проміжки часу.

2. Сучасні теорії економічних криз

Сучасне суспільство прагне до постійного поліпшення рівня й умов життя, що може забезпечити тільки стійке економічне зростання. Однак спостереження показують, що тривале економічне зростання не може бути рівномірним, його постійно переривають періоди економічної нестабільності. Піднесення і спади рівнів економічної активності, що змінюють одне одне, зазвичай називають діловим чи бізнесовим циклом. Термін «цикл» вживається в біології та інших науках для позначення таких подій, що постійно повторюються, але не обов'язково в однаковому ступені. Тому є всі підстави вважати, що рух ділового життя суспільства існує у формі циклів, сутність яких полягає в повторювальній послідовній зміні. Діловий цикл припускає рух трьох величин: рівня зайнятості чи процента безробіття, обсягу продукції і рівня цін. У процесі безупинного економічного зростання економічна система проходить чотири фази, що називаються фазами ділового циклу. Їх уперше в економічній науці запропонував видатний австро-американський учений Йозеф Шумпетер. Це пік (процвітання), спад (рецесія), дно (депресія) і піднесення (розширення та прискорений розвиток економіки шляхом відновлення основних фондів на новій технологічній основі, передусім за рахунок впровадження інновацій).

Зародження теорії економічних циклів відбулося на початку ХІХ століття. Цю проблему висвітлювали К. Родбертус і Т. Мальтус. Перша у світі фундаментальна праця з теорії соціально-економічних криз та антициклічної антикризової політики їх подолання з'явилася у 1894 р.: «Промислові кризи в сучасній Англії, їх причини і найближчі впливи на народне життя» видатного українського вченого-економіста Михайла Туган-Барановського. За визначенням іншого славнозвісного економіста Й. Шумпетера, «найкращий слов'янський економіст» Михайло Туган-Барановський перший у світі розробив вчення про закономірність циклічності системної економічної динаміки, пов'язаної з періодичністю промислових криз, як чинника, що впливає на зміни у народному житті, тобто на соціальну сферу економіки. Він показав закономірність не тільки виникнення криз, а й їх подолання завдяки активізації інвестиційної та соціальної політик. Причому Туган-Барановський чи не вперше звернув увагу на необхідність саме соціальної, а не політичної спрямованості економічного розвитку шляхом посилення соціальної політики через гармонізацію диференційованих страт суспільства. Це було враховано вже у середині ХХ ст. стокгольмською школою наукової економічної думки і відкрило шляхи самозбереження та розвитку капіталізму через його шведську модель, яка найуспішніше реалізована сьогодні саме у скандинавських країнах, що за рівнем життя останніми роками посідають перші місця серед найрозвинутіших країн світу.

Так наступна велика економічна криза по закінченні чергової Довгої хвилі Кондратьєва повинна відбутися в 2020-2030 pp. з можливими ризиками втрат капіталу. Однак, в останній такий кризовий перехідний період наша економіка ввійшла з запізненням на 10-13 років - у 90-і pp. XX ст. Це значить, що економіка України буде проходити еволюційний процес важкий і неоднозначний, дуже схожий на той, котрий проходила Франція наприкінці VIII ст. і який завершився серією наполеонівських воєн. Франція тоді теж ввійшла в аналогічний період із запізненням.

3. Економічні цикли, їх класифікація. Фази економічного циклу

Економічний цикл - постійне повторення періодів підйому і спаду економічної активності, що відбивається через зміни взаємозалежних показників - темпу економічного росту, рівнів зайнятості, виробництва й інфляції. Періодичні зльоти і падіння ринкової кон'юнктури насамперед виявляються в різноманітних формах невідповідності попиту і пропозиції. Основними характеристиками циклу є його причини, фази (пожвавлення, бум, спад, підйом), динамічні параметри, частота повторення, амплітуда показників ділової активності. До зовнішніх (екзогенних) чинників циклічності відносяться виробники, що генерують початкові імпульси, (науково-технічні відкриття, міграція, динаміка населення, нові джерела ресурсів); до внутрішніх (ендогенних) чинників - модифікатори імпульсів у рамках пофазних коливань (зміни споживання й інвестицій). У сучасній теорії циклу виділяють дво- і чотирифазну модель економічного циклу.

Спостерігається спад виробництва, тобто зменшення обсягів випуску продукції. Рівень зайнятості зменшується, ставка заробітної плати знижується, ставка відсотка підвищується, знижуються темпи економічного росту.

Спад виробництва припиняється. Рівень зайнятості падає. Обсяг інвестицій скорочується, тому що скорочується національний доход.

Особливості сучасного економічного циклу потребують удосконалення механізмів антикризового регулювання, пошуку нових, дієвіших методів і важелів пом'якшення циклічних коливань.

Основною фазою, що формує і визначає характер і тривалість економічного циклу, найвідчутнішою за своїми соціально-економічними наслідками, є криза (рецесія), стискання, падіння.

Кризові явища продовжують наростати до моменту відновлення макроекономічної рівноваги на її найнижчих рівнях (коли процес падіння припиняється і розпочинається фаза депресії, відрізок В- В,). Двоїста природа кризи виявляється в тому, що, з одного боку, вона є наслідком внутрішніх суперечностей системи, а з іншого - формою їх розв'язання, виконуючи функцію оздоровлення (санації) економічної Системи.

Депресія (застій, стагнація) може бути досить довготривалою, вона характеризується післяшоковою ситуацією. Основними її ознаками є:

· стабільність виробництва, але на найнижчому рівні;

· призупиняється падіння цін, вгамовуються інфляційні процеси;

· зберігається високий рівень безробіття, кількість робочих місць не збільшується, рух капіталу нежвавий, відсутні нові інвестиції, норма позикового відсотка висока;

· починають відновлюватися господарські зв'язки; стабілізуються і поступово зменшуються товарні запаси.

· Внаслідок цього помітні поступове поширення реанімаційних процесів, наростання позитивних тенденцій.

Розпочинається фаза пожвавлення. Серед її основних виявів слід назвати:

· початок оновлення основного капіталу, модернізації виробництва;

· відновлення інвестиційного процесу; активізацію сукупного попиту;

· підвищення рівня виробництва, скорочення безробіття;

· зростання позикового відсотка, товарних цін[10, c.119-124].

4. Економічна криза в Україні. Особливості, наслідки та фактори стабілізації

економічний цикл антикризовий

В Україні відсутня економічна криза в класичному розумінні, тобто така, що в економічній науці трактується як циклічна, пов'язана із перевиробництвом. Щодо української ситуації, можна говорити про наявність спеціальної форми кризи, зумовленої катаклізмами (землетрусами, повенями і т.д.). В Україні робиться свідома ставка на руйнування економічної структури як складника єдиного народногосподарського комплексу колишнього СРСР заради досягнення політичної незалежності від східних сусідів, передусім від Росії. Однак ця стратегія поки що не принесла адекватної компенсації в формі повноцінного структурного включення в світову економіку і входження в Європейський Союз. Отже, економічна криза в Україні є специфічною формою спеціальної кризи, яка є наслідком свого роду самопожертви.

Економічна криза в Україні не має класичного циклічного характеру, а є здебільшого результатом руйнування економічної структури колишнього СРСР. Формування нової структури власності знаходиться на етапі первісного накопичування капіталу. Стабілізація економіки припускає подолання платіжної кризи, підсилення функції, що стимулює податки, і включення тіньового бізнесу в офіційну економіку.

Ситуація в даний час складається з двох альтернатив. Одна з них передбачає, що органи державної влади повинні зуміти направити сукупний капітал країни, її ресурсний потенціал на розширене відтворення, кардинально технологічне і організаційне управлінське поновлення національного товаровиробництва на базі ресурсо- і енергозбереження, нових наукових відкриттів. Протилежна альтернатива полягає в тому, що Україні загрожує остаточний економічний занепад, втрата її самостійного існування, включення в сировинний придаток економічно розвинених країн з усіма негативними наслідками для нинішнього і майбутнього українського народу.

Аналіз засвідчує, що економічна криза в Україні стала наслідком невиконання цілої низки законів суспільного розвитку. Так, в адміністративно-командній системі колишнього Союзу упродовж десятиліть була створена багатогалузева промисловість -- шляхом формування великих речово-спеціалізованих підприємств із повним виробничим циклом. Такий напрям спеціалізації був пов'язаний із концентрацією виробництва, що сприяло міжгалузевому перерозподілу номенклатури виробів, скороченню числа підприємств, які виготовляли однопрофільну продукцію. Це здійснювалося відповідно до економічного закону спеціалізації та кооперування виробництва. Тому передбачалося раціональне

розміщення промислового виробництва в усіх республіках, що розглядалися як єдиний народногосподарський комплекс. Підприємства розміщалися в ньому з урахуванням наближення до сировини і трудових ресурсів та районів споживання готової продукції. В умовах випуску складної продукції між тисячами підприємств склалися стійкі господарські зв'язки на основі їхнього кооперування. Після розпаду Союзу й утворення суверенних держав ці зв'язки урвалися. Тому однією з причин падіння виробництва на українських підприємствах стало руйнування господарських зв'язків з об'єктами, розташованими в інших республіках. Переорієнтувати цих зв'язків на західні фірми не вдалося, хоча й розроблено Програму євроінтеграції України. Таким чином, не було дотримано вимог закону спеціалізації та кооперування виробництва.

У зв'язку з раптовим переходом до ринкових відносин в Україні було зруйновано централізовану планову систему народного господарства, хоча умов для такого прискореного переходу до ринку не було. Намагання внести елементи вільного ринку в систему народного господарства України спричинило грубе порушення економічного закону планомірного й пропорційного розвитку народного господарства. У результаті було внесено диспропорцію у відповідність структури сукупної робочої сили -- засобам виробництва, а створеного суспільного продукту -- структурі розвинених громадських потреб. Наслідок такої диспропорції -- щорічне зростання безробіття. Проте самоврегульованого конкурентного ринку в Україні ще не створено.

Важливим комплексом заходів щодо подолання економічної кризи є створення в економіці мотиваційного механізму піднесення виробництва.

Його головною метою є, по-перше, створення умов рівновигідності різних сфер економічної діяльності при певному пріоритеті виробничої діяльності на період виходу з кризи.

По-друге, мотиваційний механізм має створювати умови для забезпечення вигідності збільшення маси прибутку (доходу) головним чином не за рахунок підвищення його норми, а в результаті розширення обсягу виробництва і реалізації товарів та послуг. Тобто треба створити систему мотивацій зниження цін (або хоча б стримування їх зростання) для відповідного збільшення обсягу продажу згідно із законом попиту. По-третє, сюди слід віднести створення пільгового режиму для прямих вітчизняних та зарубіжних інвестицій безпосередньо у виробничу сферу в поєднанні з фінансово-кредитною політикою та виробничою діяльністю за критерієм -- мінімальний строк подолання кризи виробництва.

Підвищення сукупного попиту на вітчизняну продукцію (третій комплекс заходів) має домінуюче значення. До цього комплексу включається широкий спектр заходів.

По-перше, треба чіткіше визначати пріоритети та напрями розв'язання проблеми підвищення сукупного попиту. Мається на увазі, насамперед, перегляд підходів до його регулювання виходячи з монетаристських засад, які тепер превалюють. Відома спрямованість цих підходів на стримування сукупного попиту має бути значно послаблена у час відновлення виробництва. Це стосується і жорсткої спрямованості монетаристської концепції на стримування зростання грошової маси, особливо в умовах надто низької монетизації ВВП.

По-друге, це підвищення купівельної спроможності споживачів кінцевої продукції, тобто населення, що при низькому рівні використання виробничих потужностей набуває найважливішого значення. У нинішніх умовах цей захід слід розглядати як поступове інвестування національної економіки, починаючи з галузей виробництва споживчих товарів. Це досягається підвищенням заробітної плати, зменшенням та ліквідацією заборгованості із заробітної плати та пенсій (частково за рахунок контрольованої емісії).

Суттєве значення має також підвищення дієвості системи існуючих засобів регулювання ціноутворення. Це особливо стосується реалізації затверджених заходів, таких як "антидоларизація" ціноутворення, тобто зменшення прив'язки внутрішніх цін до так званих умовних одиниць.

По-четверте, до цього комплексу входять екстраординарні заходи антикризового характеру щодо формування попиту та стимулювання збуту вітчизняної продукції. До них належать:

-- заходи щодо активізації рекламно-інформаційної діяльності та маркетингових досліджень з питань реалізації продукції, розробка та впровадження пільгової системи розміщення реклами вітчизняної продукції та методично-практичної допомоги з боку державних інститутів, наукових і науково-учбових організацій у справі збуту продукції, заохочення консалтингових фірм та фірм, спеціалізованих на маркетинговій діяльності, до співробітництва з вітчизняними товаровиробниками з питань реалізації продукції;

-- стимулювання і допомога з боку владних структур у справі поширення фірмової торгівлі, заходи щодо зниження деструктивного посередництва, особливо для товарів нееластичного попиту (енергоресурси, сировина, матеріали);

-- підтримка з боку держави поширення лізингових операцій.

По-п'яте, до зазначеного комплексу належить система заходів щодо оцінки і стимулювання зростання кількості робочих місць. Слід усвідомити, що на період виходу з кризи (та й надалі) основним критерієм ефективності внутрішньої, зовнішньоекономічної і зовнішньополітичної діяльності для всіх рівнів ієрархії є приріст робочих місць. Причому треба оцінювати так зване їх сальдо, враховуючи, що нерідко збільшення кількості робочих місць на одному підприємстві призводить до їх зменшення -- на другому.Це наочно підтвердила практика у харчовій та легкій промисловості, коли при недостатньому обґрунтуванні створення спільних підприємств, впровадження роботи на давальницькій сировині, здобутті іноземних товарних кредитів, неефективному імпорті кількість робочих місць у цілому зменшувалася у кілька разів більше, ніж їх приріст на підприємстві, де запроваджувалося перелічене.

По-шосте, створення цілісної системи заходів щодо розв'язання завдань форсованого розширення експортної діяльності. Враховуючи складний і довгостроковий процес проникнення на ринки західних держав та відверту загрозу національній безпеці від продовження кризи, основним напрямом діяльності цієї системи безумовно має бути повернення на ринки Східної Європи і країн СНД. Це передбачає максимальне використання існуючого "правового простору" цієї діяльності для взаємовигідного співробітництва у виробничій кооперації, науковій та інформаційній діяльності. Треба якомога інтенсивніше розширювати цей "правовий простір" для інтенсивного й екстенсивного розвитку зовнішньоекономічних відносин із зазначеними країнами. Це, природно, не виключає також реалізацію обґрунтованої стратегії розширення експорту в інші країни.

По-сьоме, було б доцільним розглянути можливість та форми термінового запровадження, поряд з існуючою, так званої "твердої" валюти для кредитування сукупного попиту з прив'язкою її курсу до найбільш стабільної іноземної валюти і забезпеченням за рахунок валютних резервів НБУ кредитів та гарантій міжнародних фінансових організацій. "Тверда" валюта має використовуватися лише в безготівковій формі для довгострокових кредитів під прийнятний процент у виробничій сфері для створення нових робочих місць. У міру нормалізації економічної ситуації ця валюта витіснятиметься. Реалізація таких підходів дала позитивні результати у країнах Балтії при трансформації пострадянської економіки.

Проблема зміцнення державності та національної безпеки не є лише політичною константою. У контексті завдань наступного етапу розвитку країни вона наповнюється новим змістом. З утвердженням України повноправним суб'єктом світової спільноти, налагодженням партнерських зв'язків із сусідами всі можливі потенційні загрози нашій державності зміщуються у площину економічної безпеки, подолання неврегульованості соціально-економічної сфери, кризових процесів в економіці. У цьому зв'язку питання економічної безпеки має розглядатися у ширшому контексті. Йдеться не лише про енергетичну, екологічну та техногенну безпеку, боротьбу з корупцією і кримінальною злочинністю, а й про посилення насамперед соціальної спрямованості реформ, довіри до них суб'єктів господарювання та широких верств населення, зміцнення самозахищеності фінансової та банківської систем держави, гарантування доходів фізичних та юридичних осіб від інфляційного знецінення, утворення передумов позитивних зрушень у демографічній сфері, подолання бідності тощо. Україна отримає остаточні гарантії своєї державності та національної безпеки не раніше, ніж розв'яже такі проблеми:

* подальше погашення внутрішнього державного боргу за рахунок нагромадженої власності, яка підлягає роздержавленню та прозорій приватизації, а інколи й конфіскаційної реприватизації (у випадках порушення чинного законодавства під час первинної приватизації);

* проведення жорсткої бюджетної політики, що орієнтована на подолання бюджетної кризи, викликаної піар-акціями виборчих перегонів і невиваженою фіскальною політикою, та спрямована на підтримку й активізацію власних товаровиробників;

* подальша розробка платіжного балансу для визначення зовнішнього боргу і призупинення його зростання;

* проведення політики стимулювання експорту та обмеження імпорту для поліпшення платіжного балансу за умови, що імпортні товари продаватимуться за українські гроші, а внутрішній ринок власних товаровиробників буде захищений;

* розробка раціональної податкової та митної систем, які стимулювали б виробництво та захищали власних товаровиробників;

* легалізація всіх доходів, мобілізація грошей громадян у формі банківських збережень та інвестування їх у виробництво, створення податкових, кредитних і страхових пільг для виробників наукомісткої конкурентоспроможної продукції, що ґрунтується на новітніх технологіях та інноваціях;

* термінове і першочергове проведення політики демонополізації, розробка спеціального механізму оподаткування за схемою: максимум прибутків (незалежно від способів їх отримання, але в рамках законів, що обмежують види діяльності) і максимум податків, якщо прибутки використовуються не за схемою «прибуток -- збереження -- інвестиції»;

* акумулювання наявних фінансових ресурсів і можливостей держави для відродження тенденції до нагромадження в ВВП з одночасними необхідними змінами в структурі економіки тощо.

З метою вирішення найскладніших питань соціальної політики необхідно визначити таку державну політику, яка гарантувала б можливість використати умови деякої економічної стабілізації та зростання для забезпечення поступового реального перелому до повнішого задоволення життєвих потреб наших співвітчизників. Йдеться про те, з якою метою та в інтересах яких верств населення будуть використовуватися результати такої стабілізації: чи слугуватимуть вони подальшому поглибленню вкрай небезпечної майнової диференціації населення, тобто стратифікації суспільства, яка досягла нині неприпустимої межі, чи на їх основі почне формуватися рівномірніший розподіл доходів, відбуватиметься становлення середнього класу, який є основою стабільності та громадянського миру в державі.

Наступним пріоритетом є проблема післякризового економічного зростання, яке нібито намітилось останніми роками. Враховуючи глибину падіння української економіки, тільки високі його темпи сприятимуть виконанню невідкладних завдань у соціальній сфері, досягненню необхідних зрушень у підвищенні рівня життя населення і, насамперед, малозабезпечених громадян. З другого боку, необхідно враховувати, що кожна країна має власні стандарти економічного зростання. Так, для розвинутих індустріальних країн Заходу самодостатнім у довгостроковому плані є зростання на рівні 2-4%. Вважається, що темпи розвитку, які перевищують 5-6%, супроводжуються негативними явищами, напруженням в економіці, можливістю структурних деформацій і тому не в усьому бажані та мають стримуватися монетарними обмеженнями.

Для виходу з кризи виробництва необхідно реалізувати заходи стратегічного і тактичного напрямів. Стратегічний включає заходи тривалого характеру щодо вдосконалення організації економічної системи держави на основі вирішення теоретичних і практичних питань цієї складної проблеми із застосуванням усього інструментарію економічних досліджень: імітаційного та математичного моделювання, економічного експериментування і прогнозування, експертних методів та статистичного аналізу тощо. Нині соціально-економічні дослідження слід розглядати як найпріоритетніші, враховуючи надто загрозливу ситуацію системної соціально-економічної кризи в країні та постійну необхідність якнайповнішого наукового забезпечення процесів реформування. Потрібно ґрунтовніше визначити пріоритети реформування. У стратегічному плані проблеми розвитку виробничої сфери треба здійснювати за оптимального поєднання середнього і малого бізнесу.

Державні методи боротьби з кризою виробництва мають, у свою чергу, поєднуватися з процесами антикризового управління на рівні конкретного підприємства, адже причиною кризового становища підприємств в Україні є не тільки зменшення платоспроможного попиту покупців, передусім населення, а й неадекватний ринковим вимогам стан управління фінансово-економічною системою господарювання. Впровадження антикризового управління потребує розробки відповідного теоретичного підґрунтя -- теорії кризових явищ, їх виникнення, розвитку, діагностики, організації переборення і методичного забезпечення, здійснення цієї роботи на рівні окремого підприємства -- практичного інструментарію діагностики загрози кризи та банкрутства підприємства, оцінки наявного потенціалу виживання, прогнозування наслідків виникнення ситуації банкрутства, підготовки та економічної експертизи окремих антикризових заходів, оцінки їх наслідків, формування антикризової програми підприємства та організації контролю за її реалізацією. Головними напрями антикризового управління підприємствами в Україні мають бути модернізація, реконструкція, удосконалення технології та організації виробництва, а також його диверсифікація, розробка цільових комплексних програм з попереднім достеменним аналізом фінансово-господарської діяльності підприємства, його активів та пасивів, дебіторської та кредиторської заборгованостей, забезпеченості власними засобами, існуючих і можливих замовлень, попиту та цін на продукцію.



Висновки та пропозиції

Отже, циклічний характер розвитку економіки зумовлений конфліктом між умовами виробництва й умовами реалізації, протиріччям між виробництвом, яке прагне до розширення, та зростанням платоспроможного попиту, який не встигає за ним. Економічна криза не тільки порушує пропорції суспільного відтворення, але й дає поштовх до рівноваги і збалансованості економіки. Механізмом циклічного руху виступає падіння цін (відповідно, знецінення основного капіталу і зниження заробітної плати).

Сучасна ринкова економіка (змішана) знаходиться під значним впливом держави, що здатна суттєво змінювати хід економічного циклу, характер економічної динаміки: глибину і частоту криз, тривалість фаз циклу і співвідношення між ними. За активного впливу держави видозмінюється самий механізм циклічного руху. Завдяки державному регулюванню пом'якшуються циклічні коливання.

Важливішими важелями, за допомогою яких держава впливає на економічний цикл, є кредитно-грошові і бюджетно-податкові інструменти. Під час кризи державою використовуються заходи, які спрямовані на стимулювання виробництва, і, навпаки, в час піднесення - на його стримання. Так, з метою послаблення “перегріву” економіки у фазі піднесення держава стимулює подорожчання кредиту, запроваджує нові податки і підвищує ставки існуючих, відміняє прискорену амортизацію і податкові пільги на нові інвестиції. В умовах же кризи, навпаки, державні заходи спрямовані на здешевлення кредиту, скорочення податків, на прискорену амортизацію і податкові знижки на нові інвестиції.

Тактичний напрям заходів передбачає:

* активізацію управління розвитком конкуренції. Держава повинна не тільки сприяти шляхом антимонопольного законодавства розвиткові конкуренції, а й стати її активним учасником, використовуючи державний сектор національної економіки і гнучку систему держзамовлень на конкурсній основі;

* розвиток системи управління державним сектором економіки, підвищення рівня ефективності його функціонування на основі вдосконалення процедури прийняття рішень, системи оцінки, контролю та відповідальності його керівництва;

* розробку та поступове впровадження системи сертифікації якості діяльності підприємств з відповідним стимулюванням, незалежно від форм власності за критеріями: 1) виконання умов ліцензування (для тих, де воно мало місце); 2) ефективність діяльності; 3) динаміка розвитку;

* вдосконалення державної системи протекціоністських заходів захисту вітчизняного виробництва.



Список використаної літератури

1. Барановський Ф. Потрібна чітка доктрина виходу з кризи //Віче. - 1997. - № 9. - C. 17-27

2. Білецька Л. В. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка: Навчальний посібник/ Л. В. Білецька, Л. В. Білецький, В. І. Савич; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 651 с.

3. Воробйов Є. Тіньова економіка в умовах системної кризи //Економіка України. - 1998. - № 8. - C. 43-47

4. Вплив кризи на основні сектори економіки та зовнішню торгівлю України: Науково-аналітичне дослідження/ НАН України; Ін-т економ. прогнозування; За ред. В.М.Гейця, В.О.Точиліна. - К.: Ін-т економ. прогнозування, 1999. - 85 с.

5. Геєць В. Питання теорії і практики макроекономічної стабілізації в аспекті переходу від економічної кризи до зростання //Вісник Національного банку України. - 1997. - № 9. - C. 10-17

6. Дзюбик С. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ Степан Дзюбик, Ольга Ривак,. - К.: Знання , 2006. - 481 с.

7. Економічна теорія. Політекономія: Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич та ін.; За ред. В.Д.Базилевича. - 3-тє вид., доп. і перероб.. - К.: Знання-Прес, 2004. - 615 с.

8. Економічна теорія. Політекономія: Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич, Надія Гражевська; За ред. В.Д.Базилевича. - 6-те вид., доп. і пе-рероб.. - К.: Знання-Прес, 2007. - 719 с.

Размещено на Allbest.ru

...