Структура ринку цінних паперів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

цінний папери ринок фондовий

Вступ

1. Теоретичні аспекти організації та функціонування ринку цінних паперів

1.1 Поняття, суть та місце ринку цінних паперів в сучасній економіці

1.2 Структура ринку цінних паперів

2. Проблеми становлення та розвитку ринку цінних паперів в Україні

2.1 Характеристика основних етапів становлення й розвитку вітчизняного ринку цінних паперів

2.2 Аналіз динаміки та сучасного стану вітчизняного фондового ринку

2.3 Аналіз світового досвіду організації фондового ринку в контексті можливостей його використання в Україні

3. Основні напрямки розвитку ринку цінних паперів в Україні

3.1 Перспективи розвитку ринку цінних паперів в Україні

3.2 Конкретні шляхи поліпшення функціонування ринку цінних паперів України

3.3 Розробка стратегії вдосконалення відносин на ринку цінних паперів в Україні

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

На початку 90-х років наша країна стала на шлях створення ринкової економіки. Ринкова трансформація економіки України передбачає не тільки зміни в галузі відносин власності і виробничих відносин, а й найскоріше формування адекватної цим відносинам фінансово-кредитної системи. Одночасно з реформуванням народногосподарського комплексу в Україні повинно відбутися динамічне становлення ринку цінних паперів. Його формування в Україні є центральною ланкою ринкових перетворень і сприятиме оздоровленню економіки в цілому, інвестуванню її стрижневих галузей і об'єктів, прискоренню процесу приватизації державного майна. У зв'язку з цим для написання курсової роботи була обрана тема «Розвиток ринку цінних паперів в Україні».

Отже, актуальність обраної теми полягає у важливості розвитку та вдосконалення ринку цінних паперів в Україні задля збільшення частки капітальних вкладень у валовому національному продукті, залучення вітчизняного й іноземного капіталу в економіку, збалансованості попиту та пропозиції капіталу та ін.

Подальший розвиток та удосконалення національного фондового ринку вимагають, з одного боку, максимального наближення до принципових засад функціонування розвинених ринків, але, з іншого боку, врахування умов формування такого ринку та специфіки завдань, що постають перед країнами з перехідною економікою.

Вирішенню цих питань присвячені роботи таких вчених: М.Ю. Алексєєва, Б.І. Альохіна, П.Ю. Бородіна, А. Вейса, В.М. Гейця, М.А. Гольцберга, Е.Ф. Жукова, Р. Корайчика, , А.А. Кирєєва, В.В. Колесника, Р. Ливайна, Ю.Г. Лисенка, Д.Г. Лук`яненка, Ю.В. Макогона, К. Мерфі, О.М. Мозгового, М. Обстфілда, Є.Г. Панченка, Ю.М. Пахомова, А.М. Поручника, О.В. Плотнікова, Е.Стенлі, Дж. Стігліца, С. Харвея, М. Фабера, І. Фаме, А.С. Філіпченка, У. Шарпа, та ін.

Метою роботи є аналіз стану і розвитку фондового ринку в Україні в умовах становлення ринкових відносин.

Основними завданнями даної курсової виступають:

охарактеризувати ринок цінних паперів та його структуру;

переглянути етапи становлення ринку цінних паперів в Україні;

висвітлити аналіз динаміки та сучасного стану вітчизняного фондового ринку;

розглянути аналіз світового досвіду організації фондового ринку в контексті можливостей його використання в Україні;

навести можливі перспективи та шляхи розвитку ринку цінних паперів в Україні.

Предметом дослідження є проблеми відтворювального та інвестиційного процесів в Україні.

Об'єктом дослідження є фондовий ринок України.

Теоретико-методологічною основою дипломної роботи є використання сучасних досягнень вітчизняних і зарубіжних вчених в економічній науці стосовно проблем функціонування фондового ринку. Статистичну базу дослідження становлять дані Державної комісії з цінних папрів та фондового ринку, Держкомстату та економічних і політичних періодичних видань.



1. Теоретичні аспекти організації та функціонування ринку цінних паперів

1.1 Поняття, суть та місце ринку цінних паперів в сучасній економіці

Становлення ринкових відносин, що на сучасному етапі виступає головним фактором стабілізації та піднесення економіки незалежної України, передбачає як першочерговий захід оздоровлення фінансової системи. Одним із шляхів досягнення цієї мети є створення ринку цінних паперів. Дійовий фондовий ринок виконує функції переміщення капіталу від інвесторів до виробництва, визначений ефективності використання фінансових ресурсів в окремих секторах економіки, перебігу капіталу з однієї галузі в інші.

Ринок цінних паперів належить до особливих сфер соціально-економічного життя. Тут переплітаються інтереси банків, акціонерних товариств, товаровиробників, посередницьких контор, власників вільних грошових коштів, акцій і приватизаційних сертифікатів, їхні інтереси або збігаються, або вступають у суперечність. У цьому складному процесі значну роль має відігравати держава, бо саме вона повинна розробити і встановити такий механізм взаємодії учасників ринку цінних паперів, який дав би змогу максимально активізувати економічне життя суспільства з позитивними його результатами [14, с.17].

Концепція розвитку фондового ринку в Україні була прийнята з метою створення належних умов для функціонування та розвитку національного ринку цінних паперів. Але створення державної інституції з регулювання фінансового ринку - Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку має особливе значення для розвитку цивілізованого фондового ринку в Україні. Нагляд за фондовим ринком здійснюється в інтересах тих суб'єктів, які на ньому працюють.

Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку пережила своє друге народження після прийняття парламентом України Закону «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», який надав Держкомісії нові можливості у створенні ринку пінних паперів.

Проблема створення ринкових інститутів, які не є суб'єктами ринку цінних паперів (як, наприклад, емітенти, інвестори та фінансові посередники), а належать до його інфраструктури, особливо загострилася в Україні у зв'язку з розвитком масової приватизації та активним формуванням вторинного ринку цінних паперів [10, с.15].

На ринку цінних паперів, як сегменті фінансового ринку, здійснюється емісія та купівля-продаж цінних паперів як титулів власності з метою отримання прибутку та встановлення контролю над виробництвом і власністю.

У загальному вигляді ринок цінних паперів можна визначити як сукупність економічних відносин між його учасниками з приводу випуску та обігу цінних паперів.

Класифікація видів ринків цінних паперів має багато спільного з класифікацією самих видів цінних паперів. Так, відрізняють:

міжнародні та національні ринки цінних паперів;

національні та регіональні (територіальні) ринки;

ринки конкретних видів цінних паперів;

ринки державних і корпоративних цінних паперів;

ринки первісних і похідних цінних паперів.

Зміст тієї чи іншої класифікації ринку цінних паперів визначається її практичним значенням.

Оскільки однією з найголовніших цілей товарної економіки є одержання прибутку, то будь-яка діяльність є або повинна бути сферою примноження капіталу і з цієї позиції будь-який ринок - це одночасно й ринок для вкладення капіталів [14, с. 18].

Сферою, де можна нагромадити капітал або його одержати, є фінансова діяльність. Головні ринки, на яких домінують фінансові відносини:

ринок банківських капіталів;

ринок цінних паперів;

валютний ринок;

ринок страхових і пенсійних фондів.

В цілому місце ринку цінних паперів показано на рис. 1.1.

Рис.1.1. Ринок цінних паперів у ринковій економіці

Місце ринку цінних паперів можна оцінити з двох позицій: з точки зору обсягів залучення грошових коштів із різних джерел і з точки зору вкладання вільних грошових коштів у будь-який ринок.

Ринок цінних паперів виконує цілий ряд функцій, які умовно можна поділити на дві групи: загальноринкові функції, характерні для кожного ринку, та специфічні функції, які відрізняють його від інших ринків. До загальноринкових функцій відносять такі:

комерційна функція, тобто функція одержання прибутку від операцій на даному ринку;

цінова функція, тобто ринок забезпечує процес формування ринкових цін, їх постійний обіг тощо;

інформаційна функція, тобто ринок створює і доводить до своїх учасників ринкову інформацію про об'єкти торгівлі та її учасників;

регулююча функція, тобто ринок створює правила торгівлі, й участі в ній, порядок вирішення попитів між учасниками, встановлює пріоритети, органи контролю або навіть управління тощо.

До специфічних функцій ринку цінних паперів можна віднести такі:

перерозподільну функцію;

функцію страхування цінових і фінансових ризиків.

Перерозподільна функція умовно може бути розділена на три підфункції:

перерозподіл грошових коштів між галузями та сферами ринкової діяльності;

переливання заощаджень, насамперед населення, з невиробничої у виробничу сферу;

фінансування дефіциту державного бюджету на не інфляційній основі, тобто без випуску в обіг додаткових грошових коштів [13, с.16].

Також слід зазначити те, що ринок цінних паперів охоплює (об'єднує) частину кредитного ринку (зокрема, ринок позикових боргових інструментів, або ринок боргових зобов'язань) і повністю ринок інструментів власності. Іншими словами, цей ринок інтегрує операції щодо випуску та обігу боргових інструментів, інструментів власності, а також їхніх похідних. До боргових інструментів належать, передусім облігації, векселі, сертифікати. До інструментів власності - всі види акцій, а до їх похідних - опціони, ф'ючерси та інші аналогічні цінні папери. Отже, ринок інструментів позики, будучи елементом кредитного ринку є сферою відносин, що стосуються позикового капіталу, в той час як ринок інструментів власності стосується відносин щодо власного капіталу, тобто пайових внесків власників у статутних фондах підприємств.

Таким чином, ринок цінних паперів охоплює як кредитні відносини, так і відносини співволодіння, які виявляються через випуск спеціальних документів (цінних паперів, які мають власну вартість і можуть продаватися, купуватися та погашатися). Ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредиту та взаємодіє з нею.

1.2 Структура ринку цінних паперів

Розглядаючи сучасну інституціональну структуру ринків цінних паперів, слід виділити чотири категорії учасників операцій: комерційні банки; інвестиційні (торговельні) банки; власне біржові фірми та кредитно-фінансові організації, які об'єднанні під назвою «інституціональні інвестори» (страхові компанії, пенсійні та інвестиційні фонди).

У різних країнах співвідношення сил між ними різне. Воно залежить від рівня розвитку та від юридичних відмінностей у законодавствах. Так, у державах, де комерційні банки мають право здійснювати операції із усіма видами цінних паперів, наприклад у ФРН, Угорщині, інвестиційні банки не відіграють значної ролі.

Розподіл обов'язків між основними групами учасників ринку у цілому показано на рис. 1.2.

Кошти, що мобілізуються пенсійними фондами, страховими компаніями та іншими організаціями, надходять на ринок цінних паперів, де вони використовуються у тому числі й інвестиційними банками чи біржовими фірмами (біржовою фірмою називають брокерську фірму, яка купила місце на біржі) переважно для придбання акцій, облігацій чи інших фондових цінностей.

Залежно від значення, яке має ринок цінних паперів в економіці, його можна поділити на два види: первинний і вторинний.

Первинний ринок - це ринок перших і повторних емісій (випусків) цінних паперів, на якому здійснюється їх початкове розміщення серед інвесторів. Тут відбуваються мобілізація грошових коштів акціонерними товариствами та запозичення їх державою. Продаж цінних паперів може бути прямим і опосередкованим.

Рис. 1.2. Структура ринку цінних паперів

Прямий продаж - це публічна реалізація цінних паперів населенню або незначній кількості інвесторів.

Опосередкований продаж - це реалізація цінних паперів через посередника, яким є банк або брокерська контора.

Рамки первинного ринку фактично обмежуються найпершим актом купівлі-продажу того чи іншого цінного паперу. На цій стадії емітент (організація, що випустила цінні папери) передає майнові права на свою власність (чи частину власності) іншим особам, одержуючи натомість грошові кошти для інвестицій.

Як правило, більшість цінних паперів (отже, і майнові права, що в них виражені) згодом переходить від одного власника до іншого - відбувається наступна їхня купівля-продаж, інші операції, що залежать і, в свою чергу, впливають на кон'юнктуру ринку. Іншими словами, цінні папери надходять в обіг. Обіг цінних паперів - це прерогатива вторинного ринку.

Простіше кажучи, вторинний ринок - це ринок, на якому продаються і купуються випущені раніше цінні папери. Тут відбуваються зміна власника цих паперів. З погляду організації вторинний ринок поділяється на централізований і децентралізований.

Формою централізованого ринку цінних паперів є фондова біржа, на якій постійно обертаються цінні папери, але не всі, а лише ті, що допущені до обігу біржовими комітетами.

Децентралізований ринок - це ринок, на якому обертаються як допущені, так і недопущені до обігу на фондових біржах цінні папери. Цей ринок складається із значної кількості брокерсько-дилерських фірм, розкиданих по всій території.

Отже, одне з найважливіших завдань первинного ринку полягає у тому, щоб звести до мінімуму ризик інвестора. На це спрямовані державні законодавчі і нормативні акти, що регулюють діяльність ринку, вимоги емісії, реєстрації цінних паперів та відповідних даних у фінансових органах тощо. Головною метою вторинного ринку є забезпечення ліквідності цінних паперів, тобто створення умов для найширшої торгівлі ними. Це, в свою чергу, надає можливості власникові цінних паперів реалізувати їх у найкоротший строк при незначних варіантах курсів та невисоких витратах на реалізацію [13, с.18].

Окрім того, сучасний ринок цінних паперів складається з біржового обігу, а також позабіржового обігу.

Біржовий ринок нерозривно пов'язаний з поняттям фондова біржа, власне, ці терміни тотожні. Під обома ними розуміють ринок з найвищим рівнем організації (як правило, вторинний), що максимально сприяє підвищенню мобільності капіталу та формуванню реальних ринкових цін на фінансові вклади, які перебувають в обігу.

Позабіржовий ринок охоплює, як видно із його назви, операції з цінними паперами поза біржею. У більшості випадків на цьому ринку відбувається первинне розміщення, а також перепродаж цінних паперів тих емітентів, які не бажають чи з об'єктивних причин не можуть виставити свої активи на біржу [12, с.79].

У свою чергу, позабіржовий обіг ділиться на організований та неорганізований. Організований обіг перебуває під контролем саморегульованих органів, членами яких є посередники цих ринків (в основному - це брокери).

Позабіржовий та біржовий ринки певною мірою протистоять один одному, проте водночас взаємно доповнюють один одного, як правило, охоплює лише нові випуски цінних паперів і головним чином розміщення облігацій торговельно-промислових корпорацій. Навпаки, на біржі котуються старі випуски цінних паперів, переважно акції торговельно-промислових корпорацій. Якщо через позабіржовий обіг здійснюються в основному фінансування і відтворювання процесу, то на біржі за допомогою скуповування акцій відбувається контроль над корпораціями та фірмами, йде формування контролю та його перерозподіл між різними фінансовими групами. Біржа здійснює також відповідну частину фінансування, також відповідну через дрібного та середнього вкладника. На позабіржовому ринку посередники є одночасно і брокерами і дилерами. Дилери купують цінні папери за свій рахунок у вигляді запасу, а потім працюють з урахуванням ринкової ситуації. Брокер - це торговий посередник, який діє за дорученням і за рахунок клієнтів, отримуючи від них винагороду.

Таким чином, ринок цінних паперів грає важливу роль в системі перерозподілу фінансових ресурсів держави, а також необхідний для нормального функціонування ринкової економіки в цілому. Тому відновлення і регулювання розвитку ринку цінних паперів є однією з першочергових задач, що стоять перед урядом, для рішення якої необхідне прийняття довгострокової державної програми розвитку і регулювання ринку цінних паперів та суворий контроль за її виконанням.



2. Проблеми становлення та розвитку ринку цінних паперів в Україні

2.1 Характеристика основних етапів становлення й розвитку вітчизняного ринку цінних паперів

Розглядаючи розвиток українського ринку цінних паперів в історичному аспекті, можна виділити декілька етапів.

Перший етап - це період виходу України зі складу Радянського Союзу, що збігся у часі з процесом створення приватних акціонерних та фінансових компаній, які займалися залученням коштів населення під випуск власних цінних паперів. І хоч діяльність цих установ на ринку цінних паперів була стихійною й неорганізованою, а самі цінні папери мали характер штучно підтримуваної вартості, цей етап можна назвати першими кроками фондового ринку в Україні.

Саме через те, що на перших порах розвиток цього сегмента економіки йшов хаотично і безконтрольно, він призвів до значних потрясінь і надовго сформував у масовій свідомості недовіру до фондових інструментів як до об'єктів інвестування. Це, у свою чергу, загальмувало процес розвитку інституту приватного інвестування в Україні навіть до сьогодні. Адже у більшості розвинутих країн роль і частка приватних інвесторів (фізичних осіб) має величезне значення у функціонуванні фондового ринку країни.

Другий етап розвитку ринку цінних паперів виник у зв'язку з випуском в обіг та створенням вторинного ринку купівлі-продажу компенсаційних сертифікатів і чорного ринку приватизаційних майнових сертифікатів - ваучерів. Ціна первинного ринку - 500 грн. за ваучер та 10 і 20 грн. за компенсаційний сертифікат - виявилася надто умовною. А от вторинні ринки продемонстрували до цього виду державних цінних паперів можливість дієвості ринкового механізму ціноутворення. Такі інструменти, як ПМС, КС, пільгова передплата, знов повернули приватного інвестора до ринку, причому психологічно для пересічного громадянина не було значних ризиків при втраті вартості ПМС чи КС, що давало змогу привернути увагу значної кількості фізичних осіб до процесу приватизації. У цей період створюються псевдобіржі - центри сертифікатних аукціонів, велика кількість фінансових посередників (довірчих та інвестиційних компаній), формується інформативна база та інші інфраструктурні підрозділи.

Звичайно, сьогодні більшість науковців оцінює масову приватизацію як таку, що не мала економічного сенсу, бо в неї наперед не закладений механізм виявлення реального власника, тобто в результаті масової приватизації контроль над підприємством розпилюється серед великої кількості акціонерів, що, як правило, не дає змоги здійснювати ефективне управління підприємством. Але, з іншого боку, масова приватизація має велике значення для формування інвестиційної свідомості нації та розвитку культури інвестування. Слід також зазначити, що за рахунок розпилення власності на перших кроках розвитку фондового ринку з'являється грунт для розвитку брокерських і дилерських компаній.

Розвиток інституту приватної власності через випуск ПМС, КС та розміщення акцій підприємств через пільгову передплату ознаменував початок реального процесу становлення українського ринку цінних паперів. Саме масова приватизація була тим чинником, що дав поштовх і став реальною базою створення фондового ринку та його інфраструктури в Україні.

Другий етап розвитку фондового ринку в Україні відіграв величезну роль у формуванні інвестиційної свідомості нації та створенні об'єктивних умов для подальшого розвитку фондового ринку. Якщо другий етап характеризувався масовою, тобто народною, приватизацією, то третій етап характеризується пошуком ефективного власника, що зумовило пошук нових систем розподілу власності, продаж об'єктів великої приватизації та активне залучення до приватизаційних процесів зовнішніх інвесторів. Основною відмінністю третього етапу від другого став акцент на грошову приватизацію, що зумовило розвиток певної інфраструктури для забезпечення цього процесу. Слід зазначити, що масова (ваучерна) приватизація тривала досить довго, але з початком грошової приватизації вона вже не мала того значення.

Третій етап розвитку фондового ринку характеризувався такими факторами:

активний продаж державою значних пакетів акцій великих підприємств;

бурхливий розвиток біржових та позабіржових систем обігу акцій;

поява значної кількості фінансових посередників, що оперували вже не сертифікатами, а реальними грошима;

концентрація власності шляхом активного скуповування акцій у населення;

розвиток ринку державних боргових зобов'язань;

вихід на ринок у ролі покупців великих зовнішніх інституціональних та приватних інвесторів.

Розвиток біржової торгівлі викликав створення значної кількості спеціалізованих брокерських компаній, основним видом діяльності яких стали операції за кошти на ринку цінних паперів. Значний інтерес до брокерського бізнесу був зумовлений такими факторами, як значний рівень прибутковості, поява великої кількості зовнішніх покупців, зацікавлених у портфельних інвестиціях в українські цінні папери, і так званий інвестиційний бум на ринках, що народжуються (зокрема в Росії). У цей період починається процес концентрації власності шляхом придбання стратегічними покупцями цінних паперів на відкритому ринку, причому значна кількість операцій відбувається шляхом купівлі цінних паперів у населення.

Цей період характеризується бурхливим розвитком інфраструктури фондового ринку: з'являється велика кількість торговельних майданчиків, розвиваються реєстраторські й депозитарні установи, створюється позабіржова фондова торгова система, розвиваються професійні асоціації та спілки. На жаль, сьогодні можно констатувати: органи влади і контролю не були належним чином підготовлені до такого бурхливого розвитку ринку, що призвело до значної кількості правопорушень та зловживань.

Із розвитком ринку корпоративних цінних паперів отримав значний імпульс до налагодження і сегмент державних боргових зобов'язань - як внутрішніх (облігації внутрішньої державної позики), так і зовнішніх (євробондз). Саме бурхливий розвиток корпоративного сегмента фондового ринку в Україні, який утворився в результаті приватизаційних процесів, дав змогу отримати значні суми коштів на внутрішньому і міжнародному фінансових ринках під боргові зобов'язання держави. Український фондовий ринок стрімкими темпами збільшував свою капіталізацію і залучав дедалі більшу кількість інвесторів.

Оцінюючи цей етап розвитку ринку, слід зауважити, що основними його учасниками стали зовнішні портфельні інвестори, більшість операторів ринку мала на меті передусім спекулятивні цілі. Даний факт відбивався на обсягах і методах продажу об'єктів державної власності - як правило, до продажу пропонувалися незначні пакети середніх і великих інвестиційне цікавих підприємств. Основними досягненнями цього етапу розвитку ринку можна назвати:

розвиток ринкової інфраструктури (біржові та позабіржові установи, агенції з перереєстрації прав власності - незалежні реєстратори та депозитарні установи, створення професійних асоціацій);

створення галузі професійних учасників фондового ринку (брокерських та фінансових компаній);

поява та розвиток спеціальних Державних контролюючих установ (державна комісія з цінних паперів і фондового ринку);

активне входження до українського фондового ринку зовнішнього венчурного капіталу.

Основною хибою цього етапу є переоцінка можливостей національного фондового ринку, штучне форсування його розвитку та стратегічні помилки у процесі проведення приватизації, посилені світовою фінансовою кризою. Основною помилкою державних органів приватизації стало затоварювання ринку дрібними пакетами інвестиційне привабливих підприємств під час світової фінансової кризи. Це призвело до нераціонального розпорошення власності, втрати інтересу до ринку з боку стратегічних покупців та, як наслідок, до відпливу портфельних інвесторів.

На даному етапі в умовах світової фінансової кризи державі в особі органів, що проводять первинне розміщення цінних паперів, слід було б створити штучний дефіцит на дрібні пакети й активізувати продаж мажоритарних пакетів стратегічним покупцям. Такі кроки підтримали б ліквідність ринку дрібних пакетів, що, у свою чергу, дало б змогу отримати значно більше коштів при реалізації мажоритарних пакетів акцій.

Четвертий етап розвитку фондового ринку в Україні, який відраховується від початку фінансової кризи і до сьогодні, ставить більше запитань, аніж дає відповідей щодо перспектив розвитку фондового ринку в країні. На сьогодні український ринок має досить добре розвинену систему обігу цінних паперів (національну депозитарну систему, електронні торгові системи і т. ін.), розвинуті контролюючі органи та органи захисту прав акціонерів, але активність у цьому сегменті економіки дуже незначна. У свою чергу, є низка об'єктивних факторів, серед яких основний - це недостатня глибина приватизації великих підприємств, що призводить до відсутності на українському ринку стратегічних покупців. Держава повинна активізувати продаж контрольних пакетів акцій великих підприємств із залученням висококваліфікованих фахівців у галузі інвестиційного менеджменту та консалтингу. Це зможе дати новий імпульс для розвитку національного фондового ринку [15].

2.2 Аналіз динаміки та сучасного стану вітчизняного фондового ринку

Становлення і розвиток української держави відбувся в умовах глибокої економічної кризи: застаріла технологічна база, залишена у спадок від Радянського Союзу, тотальне безробіття, величезний рівень інфляції, політична нестабільність. Розвиток ринкової економіки потребував мобілізації, розподілу та перерозподілу ресурсів, зокрема фінансових. Будь-які масштабні економічні перетворення залишалися б незавершеними без створення конкурентоспроможного фінансового сектора, здатного мобілізувати та надати реформованій економіці інвестиційні ресурси. У зв'язку з цим розвиток ринку цінних паперів в Україні набув вирішального значення [5, с.12].

Фондовий ринок як складова фінансового ринку традиційно вважається забезпечувальною ланкою всієї фінансової системи держави. Він виступає своєрідним індикатором, який відображає економічній стан країни, гостро реагуючи на зміну будь-якого макроекономічного показника, чи то рівня ВВП, чи інфляції, чи обсягів експорту-імпорту. Фондовий ринок являється важливим механізмом із перетворення звичайних грошових коштів на капітал. Практика розвинутих країн свідчить, що він виступає своєрідною кровоносною системою, що живить весь організм.

Вітчизняний фондовий ринок вже пройшов декілька складних етапів свого розвитку. Сьогодні фондовий ринок України перебуває в нестандартній ситуації і переживає своєрідну стадію «зламу», що позначилась фінансовою кризою. Саме тому досить актуальним стає питання про розуміння причин спаду активності фондового ринку, які допоможуть виправити дану ситуацію та запобігти її повторенню в майбутньому [7, с.173].

Аналізуючи ситуацію, що склалась на сьогоднішній день в Україні, можна зазначити, що найбільш характерними особливостями на ринку цінних паперів у першій половині 2010 року були: посилення нестабільності на ринку акцій, нарощення обсягів торгівлі державними облігаціями та відновлення інтересу з боку інвесторів до цінних паперів інститутів спільного інвестування.

Важливою подією стало визнання аналітиками лондонського Сіті у березні 2010 року українського ринку акцій світовим лідером за темпами зростання. І це не дивно, оскільки індекс ПФТС за останні 12 місяців збільшився майже на 400%. Разом з тим у травні відбулося серйозне падіння вітчизняного ринку акцій, обсяг торгів на якому скоротився майже на чверть.

Нестабільність ринку акцій непогано ілюструє динаміка індексів ПФТС та Української біржі (рис. 2.1).

Динамічне зростання та спад фондових індексів пояснюється, насамперед, високою волатильністю та низькою ліквідністю вітчизняного фондового ринку. Вагомим фактором є також велика залежність від іноземного капіталу, тобто активності зарубіжного інвестора. Значною мірою поведінка останнього на фондовому ринку України пов'язана з подіями у світі. Наприклад, травневий спад на вітчизняному ринку акцій безумовно пов'язаний із ситуацією, що склалася напередодні на американських ринках. Це був найбільший обвал індексу Dow Jones industrial average за всю його історію.

Рис. 2.1. Динаміка фондових індексів у першій половині 2010 року

На падіння українського ринку також вплинули не досить позитивні новини з Європейського союзу, де виникли бюджетні проблеми у низки країн, а євро оновив черговий чотирирічний мінімум. Усі ці події змушували операторів ринку перебувати в панічному стані. Розпродаж українських активів розпочали великі закордонні інвестиційні фонди з відкритою структурою, яка надає їх вкладникам право вимагати повернення грошей в найкоротші терміни. Учасники ринку напружено чекали, коли і як розв'яжеться ситуація з борговими проблемами Греції. Вирішення цього питання затягнулося, а потім виникли обґрунтовані побоювання, що зі схожими проблемами зіштовхнуться інші країни єврозони, що в свою чергу матиме негативний вплив на світову економіку в цілому і може запустити другу хвилю кризи. Інвестори вважали, що краще перечекати цю невизначеність у готівці, що спровокувало різкий відтік коштів. Одночасний вихід на ринок продавців з великими обсягами паперів мав істотний негативний вплив на їх вартість. Разом з тим, українські трейдери очікували сигналу про початок корекції на українському ринку і поспішили зафіксувати прибутки минулих місяців. Таким чином, пропозиція ще більше збільшилася, й індекси почали знижуватися рекордними темпами, пробиваючи один рівень підтримки за іншим.

Український ринок акцій традиційно відрізняється високою волатильністю порівняно з іншим країнами, в першу чергу через свою низьку ліквідність. Це призводить до того, що вартість цінних паперів збільшується, як правило, на стадії підйому, коли на ринок виходять великі покупці, і знижується на спаді, коли інвестори масово прагнуть перевести активи в готівку. Очевидно, що серйозних внутрішніх причин для виникнення травневої ситуації не було, тільки 100%-ва кореляція із західними ринками. Це, зокрема, підтверджує і динаміка ринку у червні місяці.

Ситуація на ринку державних цінних паперів у першій половині 2010 року також відзначилася нестабільністю. Помітними були досить значна активність Мінфіну щодо здійснення нових випусків ОВДП та коливання дохідності на вторинному ринку.

Найбільший за обсягом випуск ОВДП уряд здійснив у березні поточного року, коли було продано облігацій на загальну номінальну суму 13,19 млрд грн. з середньозваженою вартістю розміщення 12,08% річних.

У квітні 2010 року відбулось 15 аукціонів із 16 запропонованих, за результатами яких до Державного бюджету України надійшло 4,4 млрд. грн., що дорівнювало 51,4% від залучень у попередньому місяці. Були розміщені ОВДП з терміном погашення в 2010, 2011, 2012 та 2013 роках. Найбільшу частку складали ОВДП з терміном погашення в 2011 і 2013 роках (46,2 і 37,1% відповідно). Середньозважений рівень дохідності за залученими ОВДП і становив 13,44% (рис. 2.2).

Загальний обсяг ОВДП, що знаходились в обігу, за сумою основного боргу на початок травня, складав 104,0 млрд. грн. Частка ОВДП, власником яких є Національний банк України, в загальному обсязі боргу дорівнювала 67,0%, з початку року - зросла на 9,2 процентних пункти (рис.2.3). Водночас тривало стрімке зростання обсягу ОВДП у власності нерезидентів: із початку року - в 10,8 рази.

Рис. 2.2. Динаміка обсягів залучених коштів і рівня доходності за ОВДП

Закон України про Державний бюджет України на 2010 рік передбачав в 2010 році загальний обсяг всіх державних запозичень на рівні 100,3 млрд. грн. Обсяг внутрішніх запозичень був запланований Держбюджетом на рівні 66,2 млрд. грн., з яких 17,9 млрд. грн. було передбачено отримати від розміщення середньострокових та короткострокових облігацій внутрішньої державної позики, 30 млрд. грн. - від випуску довгострокових облігацій внутрішньої державної позики та капіталізації банків, ще 18,3 млрд. грн. планувалося залучити від цільового розміщення облігацій внутрішньої державної позики для наповнення Стабілізаційного фонду держбюджету.

Уряд також планував випустити п'ятирічні облігацій внутрішньої державної позики для розрахунків з відшкодування ПДВ з номінальною прибутковістю 5,5% річних. ОВДП будуть амортизаційними - раз на півроку за ними буде погашатися 10% основного боргу. Виплата купонного доходу здійснюватиметься раз на півроку. Таким чином Міністерство фінансів розраховує погасити за рахунок випуску ОВДП заборгованість з відшкодування податку на додану вартість на суму не менше 15 млрд. гривень. Активізація економічної діяльності в країні може вплинути на суму цієї заборгованості.

Рис. 2.3. ОВДП, що знаходяться в обігу за сумою основного боргу

Слід констатувати що ринок державних облігацій на сьогодні складає левову частку організованого українського ринку цінних паперів.

Вартість ОВДП у загальному обсязі торгів на біржі ПФТС перевищує 90% (табл. 2.1). При цьому упродовж першого півріччя 2010 року спостерігалося різке коливання дохідності за різними видами ОВДП. Так, для короткострокових ОВДП (з терміном обігу до одного року) вона складала від 10 до 61% річних, для середньострокових ОВДП (від одного до трьох років) вона складала 11-25% річних, а для довгострокових облігацій (понад три роки до погашення) дохідність не перевищувала 9,5%.

Таблиця 2.1 - Обсягі торгів цінними паперами на ПФТС (січень - травень 2010 року)

Вид цінного паперу	Обсяг торгів, грн.
ОВДП	22131901146
Акції	1453971529
Корпоративні облігації	556850797
Цінні папери ІСІ	39155771
Муніципальні облігації	11708410
Разом:	24193587653

Активізація фондового ринку, поліпшення економічної кон'юнктури та стагнація вітчизняного банківського сектора у першому півріччі 2010 року посилили інтерес інвесторів до цінних паперів інститутів спільного інвестування. Усе це зумовило масштабне надходження коштів, зокрема, до відкритих інвестиційних фондів. За даними Української асоціації інвестиційного бізнесу, наприклад, у березні сукупний чистий притік капіталу до 32-х фондів відкритого типу склав 14,17 млн. грн., що можна порівняти тільки із найуспішнішими місяцями докризового періоду. У надії розбагатіти українці знову понесли свої гроші до ПІФів. Однак чисті активи цього сегменту фінансового сектора виросли, у першу чергу, за рахунок підвищення вартості інвестиційних портфелів фондів в умовах росту фондового ринку. Так за даними УАІБ, вартість чистих активів, відкритих ІСІ за цей місяць, збільшилася на 45,65 млн. грн. (+18,91%). Даний приріст значно перевищив попередній рекорд лютого 2008 року, що склав 22,24 млн. грн. Нова хвиля оптимізму дала можливість ПІФам відчути себе впевненіше. Одними з найбільш прибуткових у першому кварталі були інтервальні фонди (+30%). За ними - група закритих фондів (+29%). Середня прибутковість у групі відкритих фондів склала 19%, тоді як облігаційні фонди зросли всього на 6%. Дивлячись на таку статистику, інвестори на фондовому ринку знову почали вкладати кошти у фонди. Приплив до відкритих та інтервальних фондів, які вважаються реальним індикатором активності вкладників - фізичних осіб, склав близько 20 млн. грн., відтік - біля 2 млн. Приплив нових інвесторів перевищує відтік пайовиків, які вирішили зафіксувати прибуток. Майже усі фонди демонструють активне зростання чистих активів та обсягу залучених коштів.

На фоні травневого обвалу фондового ринку, ринок спільного інвестування показав непогані результати. Середній збиток інвестиційних фондів був більш ніж у удвічі меншим загального падіння ринку. У той же час, 18% всіх фондів показали у травні зростання. Причому, більшість даних фондів - облігаційні, що мають у своїй структурі значні обсяги інструментів з фіксованою прибутковістю, що в разі глобального падіння ринку, як виявилося, забезпечує стійкість до коливань. Серед типів фондів найменше падіння показали інтервальні, результат яких склав 9,49%. На другому місці за найкращою динамікою в травні стали закриті фонди, що втратили 13,1%. На останньому місці опинилися відкриті, із значенням 14,1%.

За прогнозами аналітиків, у першій половині 2011 року фондовий ринок може зрости ще на 30-40%, а можливо, і більше. Динаміка вітчизняних індексів багато в чому залежатиме від загальносвітових тенденцій і стабілізації ситуації в єврозоні. Не менш важливим фактором стане і обсяг іноземних грошей, які заходитимуть як на український фондовий ринок, так і у вигляді прямих інвестицій. Істотний вплив справлятимуть і локальні новини: ситуація в бюджетній сфері, обсяг і напрям реформ, що проводяться в Україні, ставлення нової влади до іноземного капіталу. Але швидше за все український фондовий ринок залишиться на тому рівні, якого він досяг у 2010 році. Проте на початку 2011 року, на думку експертів, варто чекати на відновлення торговельної активності майданчиків, але без різкої динаміки, яка спостерігалася у 2010 році [22].



2.3 Аналіз світового досвіду організації фондового ринку в контексті можливостей його використання в Україні

Економічний розвиток України на даному етапі складається з різних векторів державної політики, які визначають євро інтеграційний вектор пріоритетів державної політики. Пріоритетна і чітка орієнтація України на інтеграцію в Європейський Союз, набуття статусу повноправного членства в ньому розглядається як основна стратегія економічного та соціального розвитку нашої держави на наступні п'ять років. До 2015 р., орієнтовано, планується зростання ВВП у 2-3 рази, що потребує збільшення капіталовкладень учетверо [8, с.182].

Розвиток цивілізованого інвестиційного процесу в економіці України, подальше проведення ринкових реформ неможливі без створення ефективно працюючого фондового ринку, який має забезпечувати реалізацію національних інтересів України та сприяти зміцненню її економічного суверенітету. Це підтверджує і досвід розвинутих країн, де високі стандарти життя громадян досягаються завдяки налагодженню їхніми урядами конкурентоспроможних механізмів залучення інтелектуального, інформаційного та фінансового ресурсів для створення значної частки доданої вартості товарів і послуг. Найдієвішими серед таких механізмів у світі є фондові ринки. Вони забезпечують майже 70-75% потреб у фінансовому ресурсі,тоді як банки - лише близько 25%.

У порівнянні із країнами з розвиненою ринковою економікою, діяльність фондових бірж України є недостатньо ефективною. Так, капіталізація фондових бірж України у 2008 році становила лише 24,5 млрд. дол. США, у той час як у США - 13896 млрд. дол. США, в Німеччині - 1153 млрд. дол. США, в Франції - 1109 млрд. дол. США, в Польщі - 98,74 млрд. дол. США. Такий низький рівень розвитку фондових бірж України зумовлений особливостями становлення ринку цінних паперів у країні, його роздробленістю та невпорядкованістю. Від часу заснування на фондових біржах не відбувалося якісних зрушень, і через це вони не виконують властивих їм функцій щодо залучення, перерозподілу капіталу та його спрямування у реальний сектор. У цих умовах особливо актуальними є питання щодо визначення напрямків розвитку фондових бірж у зарубіжних країнах та можливостей застосування світового досвіду для побудови ефективної біржової системи в Україні [6, с.36].

Дослідженню закордонного досвіду щодо побудови ефективно діючої фондової біржі в сучасних умовах економічного розвитку та можливостей його застосування в Україні присвячені праці українських науковців - І. Вороніна, Б. Рубцова, А. Грищенка, В. Корнєва, О. Мозкового, М. Козоріз та інших.

Однак світовий досвід організації фондової біржі досліджено недостатньо. Детальнішого аналізу потребують питання щодо визначення основних моделей організації біржової торгівлі, їх адаптації до особливостей економічного розвитку в Україні.

Нині існує дві основні моделі фінансового ринку:

Банкоцентрична - орієнтована на банки і притаманна країнам континентальної Європи та Японії.

Фондова - орієнтована на фондові біржі і притаманна США, Англії та Австралії.

Банкоцентрична модель фінансового ринку передбачає необхідність існування фондової біржі, але основним фінансовим посередником інвестиційної діяльності є банки, які можуть поєднувати звичайні банківські операції з операціями на фондовій біржі. Фондова модель фінансового ринку передбачає необхідність існування фондової біржі як основного фінансового посередника між кредиторами та позичальниками. Традиційним банкам забороняється проведення інвестиційної діяльності, цю діяльність проводять спеціалізовані інвестиційні банки.

Слід зазначити, що на початку 80-х рр. ХХ ст. спостерігалася тенденція до об'єднання обох моделей фінансового ринку, що зумовлено глобалізацією світових економічних процесів та зростання конкуренції між ринками капіталу різних країн. Так, у країнах континентальної Європи значення і обсяги фондового ринку безперервно зростають. США, навпаки, вживають заходи щодо розширення банківського сектора. В результаті цього виникла нова змішана модель організації фінансового ринку [8, с.184].

Зважаючи на проголошення Україною курсу на європейську інтеграцію вітчизняний фінансовий ринок та його інфраструктура не можуть розвиватися ізольовано від європейського досвіду і світових тенденцій трансформації ринків капіталу. Однак фондовий ринок Європейського Союзу розвивався у кожній окремій країні за власними законами та правилами, які відрізнялися між собою. Це перешкоджало формуванню економічного простору для створення єдиного фондового ринку ЄС. Тому, згідно з правилами Європейського Союзу щодо забезпечення фінансового ринку, у його країнах прийнятним є принцип превалювання національного законодавства. Виходячи з цього, розвиток фондового ринку України повинен орієнтуватися на досвід європейських особливостей та власного законодавства.

Водночас досвід організації фондової біржі в США також є надзвичайно важливим. Це пояснюється тим, що ринок цінних паперів Америки - наймасштабніший у світі, його частка у світовій капіталізації коливається від третини до половини сукупної курсової вартості цінних паперів. Для України досвід США щодо організації біржової торгівлі є можливим для запозичення, оскільки він визначає значення жорсткого державного регулювання у створенні ліквідного та прозорого фондового ринку. Біржова торгівля США є яскравим прикладом фондової моделі організації фінансового ринку. Вона створювалася упродовж тривалого періоду. Теперішній стан її розвитку ґрунтується на складній системі державного регулювання та контролю, яка є наслідком складних перетворень та реформ економіки країни [19, с.10-12].

Головним аргументом на користь державного регулювання фондового ринку у розвинених країнах є необхідність оперативного вирішення проблем, передусім у випадках, коли діяльність учасників цього ринку не забезпечує надходження у необхідних обсягах фінансових ресурсів до ділових одиниць. Розумне поєднання ринкових і державних регуляторів дає можливість реалізувати цілі розвитку фондового ринку України, недостатній розвиток якого гальмує інвестиційні процеси, стримує структурну перебудову вітчизняної економіки, що унеможливлює підвищення її конкурентоспроможності [17, с.54].

Нині фондовий ринок США є найбільшим у світі. Його абсолютна капіталізація на кінець 2007 року становила 524320 млрд. дол. США. Це становить приблизно 55% від сукупної капіталізації фондового ринку (рис. 2.4). У 2000-2002 рр. спостерігалося зниження абсолютної капіталізації фондових бірж США на 27,5%. Із 2002 до 2007 року абсолютна капіталізація фондових бірж США зросла удвічі. За цей період щорічні темпи зростання капіталізації становили приблизно 20%.

Рис. 2.4. Абсолютна капіталізація фондових бірж США, млрд. дол. США

Аналіз рис. 2.4 засвідчує, що у 2008 році спостерігається тенденція до зниження усіх показників ефективності функціонування фондових бірж США.

Причиною такого спаду є економічна криза, яка розпочалася у лютому 2007 року. Більшість експертів причинами цієї кризи називають проблему в американській економіці, що виникла внаслідок різкого скорочення заощаджень, зростання дешевих кредитів, неадекватного споживання та формування так званої бульбашки на ринку ризикових іпотечних цінних паперів [6, с.37].

Аналіз організації фондових бірж США відображає домінуючу роль органів державного моніторингу у створені ліквідного та ефективного фондового ринку. Втрата такого контролю супроводжується значним зниженням динаміки біржової торгівлі та виникненням світових фінансових криз. Це невиправно впливає на фінансову систему не лише США, а й інших країн світу. Тому для подолання теперішнього спаду світового економічного розвитку необхідно, в першу чергу, відновити домінуючу роль держави в контролі за діяльністю усіх сфер життєдіяльності суспільства.

Використовуючи досвід США в Україні, варто враховувати важливість державного регулювання, оскільки нині вітчизняний ринок є мало регульованим. Надзвичайно велика кількість законодавчих норм, що регламентують роботу фондових бірж (близько 100 законодавчих актів), не вирішує проблем щодо прозорості та ефективності біржових операцій. Головна проблема вітчизняного ринку цінних паперів полягає у відсутності єдиного органу його регулювання. Так, регулятивні функції розподілені між різними міністерствами і відомствами. Тому, потрібно до організації Комісії з цінних паперів і бірж у США, українським законодавством потрібно передбачити створення єдиного органу державного регулювання фондового ринку [17, с.57].

Банкоцентрична модель організації фінансового ринку найбільш чітко виражена у побудові фондового ринку Федеральної Республіки Німеччина, оскільки особливістю її фінансової системи є абсолютне домінування банків в активах країни. Так, у 2007 році частка банківських установ, як посередників біржової торгівлі Німеччини, становила 72%, страхові компанії займали 17%, і лише 11% припадало на інших фінансових посередників. В той же час у країні налічувалося 2400 банків. Щільність банківської інфраструктури ФРН є найвищою в Європі, адже на одне банківське відділення нараховується 1720 осіб із загальної чисельності населення країни. Понад 55% всіх банків Німеччини є кредитними кооперативами. Переважно їх частина - це дрібні фінансові установи з балансом, нижчим від 250 млн. євро [8, с.186].

Діяльність фондових бірж Німеччини є помірно динамічною. Так, показник абсолютної капіталізації фондових бірж країни відповідає доволі високому рівневі (рис. 2.5).

Рис. 2.5. Абсолютна капіталізація фондових бірж ФРН, млрд. дол. США

Впродовж 2000-2005 рр. спостерігалася стабільна ситуація на фондовому ринку ФРН, адже сума залучених біржами коштів була майже незмінна. Однак, починаючи із 2005 до 2007 рр., спостерігається значне підвищення ефективності біржової торгівлі. Сума залучених біржею коштів підвищилася на 71,7%. Але світова економічна криза спричинила спад біржової торгівлі у 2008 році на 45%, що повернуло фондовий ринок Німеччини на п'ять років назад [6, с.38].

В цілому, організація фондової біржі Німеччини ґрунтується на помірному державному контролі, в основному якого закладено принцип регулювання. Важливу роль на фондовій біржі виконують банки, як посередники біржової торгівлі.

Нині існує значна кількість фінансових систем, в основі організації яких закладено змішану модель фінансового ринку. Так, прикладом змішаної моделі організації фінансового ринку є біржова система Франції. За капіталізацією акцій Франція займає четверте місце в світі, а за облігаційною заборгованістю - п'яте. Нині показник відносної капіталізації країни становить 105%, хоча на початку 1990-х рр. він був у чотири рази нижчим і становив 26%. Тобто впродовж 15 років французький фондовий ринок розвивався надзвичайно швидкими темпами. Це дозволило країні зайняти важливе місце в процесах світового обігу капіталу. Через це досвід Франції щодо побудови ефективної системи організації фондової біржі є особливо важливим для країн, ринки яких формуються. На основі французької моделі організації фінансового ринку було побудовано біржову систему Польщі, Угорщини, Чехії та ін. Тому аналіз біржової торгівлі Франції має особливе значення для України в контексті можливостей його використання для побудови ефективно діючої біржової торгівлі. [8, с.188]

Динаміка біржової торгівлі Франції свідчить про значний потенціал економічного зростання фондового ринку в країні (рис. 2.6).

Рис. 2.6. Абсолютна капіталізація Паризької фондової біржі, млрд. дол. США

Так, у період із 2003 по 2007 рік сума залучених на ринку коштів зросла на 63%. Однак у 2008 році під впливом світової економічної кризи абсолютна капіталізація фондових бірж Франції знизилася на 50% і досягла найнижчого значення за останні десять років.

Отже, фондовий ринок Франції ґрунтується на загальних положеннях, властивих для Європейського співтовариства. Відповідно до цих положень створено перспективну та добре розвинену біржову торгівлю. Головною перешкодою розвитку фондових бірж у Франції стала масштабна економічна криза 2008 року, яка спричинила скорочення фінансових активів на біржі майже наполовину. Проте французький фондовий ринок має значний потенціал розвитку у майбутньому, про що говорить до кризове зростання біржового індексу [8, с.190]

Серед країн - членів ЄС розвиток біржової торгівлі Франції є не менш важливим для України. Однак досвід Польщі - це першочерговий приклад, оскільки спільною умовою виникнення фондових бірж як у Польщі, так і в Україні послужив розпад соціальної системи. За відповідно короткий час, на відміну від розвинених країн, тут потрібно було приватизувати тисячі підприємств, провести радикальне реформування економіки та її ринкову трансформацію. В усьому іншому - масштаби, режими функціонування та темпи розвитку фондових бірж у Польщі та Україні мали розбіжності.

Характерною особливістю розвитку фондових бірж Польщі є використання налагодженої системи розвитку фондових бірж, заснованої на англосаксонській моделі (зокрема на основі біржі цінних паперів у Франції). Ця модель передбачає функціонування фондових бірж в умовах помірного державного регулювання та залучення банків до організації біржової торгівлі [6, с.39].

Важливим чинником успішної роботи фондового ринку Польщі є належне його нормативно-правове забезпечення, прийняте у відповідності до нормативів ЄС. Завдяки цьому біржовий ринок Польщі динамічно розвивається. Його основним показником є Біржа цінних паперів у Варшаві, яка була заснована 16 квітня 1991 року.

Внаслідок правильної організації біржової торгівлі Польщі фондовий ринок країни динамічно розвивається (рис. 2.7).

...