Ринок праці та сучасні тенденції його розвитку

Актуальність теми курсової роботи обґрунтована тим, що на етапі економічного зростання набуває особливої значущості здійснення регулюючих заходів, спрямованих на ліквідацію прихованого безробіття, проведення політики продуктивної зайнятості. Зусилля органів державної влади, і насамперед уряду, мають концентруватися на запровадженні дієвих стимулів створення нових робочих місць, забезпечення гарантій зайнятості в процесі приватизації та реструктуризації підприємств, на підтримці підприємництва і само зайнятості населення, розширенні практики громадських робіт, підвищенні гнучкості ринку праці.

Ринок праці відображає більшість політичних і соціально-економічних процесів, що відбуваються в державі. Стан ринку праці визначає становище національної економіки в цілому, і методи макроекономічного регулювання, та ефективність соціальної політики, особливо у сфері загальної та професійної освіти. Тому необхідно оптимізувати ситуацію на ринку праці, що забезпечить зростання виробництва та добробуту українського населення.

Теоретичний фундамент вивчення ринку праці був закладений представниками класичної школи економічної науки. Так, один із її представників, а саме Адам Сміт, довів, що обсяг зайнятого населення в економіці країни визначається величиною середньої ставки заробітної плати одного робітника. Якщо середня ставка заробітної плати зростає, зменшується можливість забезпечення повної зайнятості. Інший представник цієї школи - Девід Рікардо обґрунтував положення про залежність розмірів заробітної плати від пропозиції праці. Залежність проявляється у тому, що збільшення заробітної плати вище мінімального рівня, необхідного для нормального відтворення населення, веде до зростання пропозиції праці, а це, у свою чергу, впливає на зниження заробітної плати. Сучасник Девід а Рікардо, французький економіст Жан-Батист Сей, сформував ринковий закон взаємодії попиту і пропозиції та досягнення рівноважної ціни на предмет купівлі-продажу, у тому числі й на працю.

Наприкінці XIX-XX ст. теорія ринку праці розглядалась у різноманітних дослідженнях як зарубіжних, так і вітчизняних учених-економістів. Проблеми і перспективи розвитку вітчизняного ринку праці та його вплив на всі сфери суспільного життя українців досліджуються багатьма науковцями: Безчасним Л. К., Богинею Д. П., Воротіною Л. І., Долішнім М. І., Злупкою С. М., Качаном Є. П., Лукіновою І. І., Ніколенком Ю. В., Палкіною Ю. І., Уманським О. М., Устенком О. А., Черваньовою Д. М., Чухною А. А., Горілим А. Г. У їх працях розроблено теоретико-методологічні й практичні питання формування та становлення національного ринку праці й окремих його елементів.

Отже, мета курсової роботи - дослідити ринок праці та сучасні тенденції його розвитку в Україні.

Для досягнення поставленої мети в курсовій роботі необхідно вирішити такі завдання:

1. визначити поняття ринку праці,

2. охарактеризувати структуру ринку праці,

3. з'ясувати функції ринку праці,

4. проаналізувати стан та динаміку зайнятості на ринку праці України,

5. розглянути проблему безробіття на ринку праці в Україні,

6. описати зарубіжний досвід регулювання ринку праці,

7. розробити рекомендації щодо реформування ринку праці в Україні.

Об'єктом дослідження в курсовій роботі виступає ринок праці.

Предметом дослідження в курсовій роботі є проблеми та перспективи розвитку ринку праці в українській державі.

Методами дослідження в курсовій роботі є порівняння, аналіз, синтез, дедукція, індукція, наукова абстракція, узагальнення, формально-логічний та інші методи.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА РИНКУ ПРАЦІ

В сучасній економічній літературі не існує єдиної думки щодо визначення поняття «ринок праці». У зв'язку з різними підходами у визначенні меж ринку праці виникли два трактування поняття «ринок праці» - розширене і вузьке.

Традиційне визначення ринку праці зводиться до того, що об'єктом купівлі-продажу є робоча сила людини, її здібність до праці, що набуває форми товару [13, c.65].

Ринок праці в широкому розумінні розглядається як система суспільних відносин, соціальних норм і інститутів, що забезпечують на основі дотримання загальноприйнятих прав і свобод людини формування, обмін за ціною, визначуваною співвідношенням попиту та пропозиції, і використовування робочої сили [14, с.18].

А. В. Топілін ще ширше розглядає відносини на ринку праці, розуміючи під ними «систему суспільних відносин між працівником і працедавцем на всіх стадіях відтворення робочої сили: її виробництва (соціально-демографічний аспект, нова робоча сила), обміну (акт купівлі-продажу), розподілу (за допомогою соціального, професійного і територіального переміщення робочої сили) і використовування у сфері праці» [27, с. 11].

Розділяємо думку про те, що жодне з наведених визначень (вузького і широкого трактування) не є «вірним» або «невірним» - кожне з них може бути корисне залежно від контексту, тобто від того, які процеси вивчаються, які завдання порушуються і які висновки та рекомендації передбачається розробити. На основі формулювань поняття «ринок праці» можна виділити декілька методологічних підходів до сутності ринку праці: товарний ринок, соціально-економічні відносини, система, сфера, механізм, простір тощо.

К. Маркс розглядав ринок праці як товарний ринок, з обмовкою, про те, що даний підхід є наслідком капіталістичного відношення до праці і робочої сили, вірніше, наслідком фактичного стану речей [19, с. 161].

Еренберг Р. Дж., Р. С. Сміт ринок праці розглядають як сегмент національної економіки, який забезпечує людей роботою і координує відносини у сфері праці [31, с. 33].

Ряд науковців ринок праці розглядають як соціально-економічні відносини між його суб'єктами:

1) ринок праці - це сукупність соціально-трудових відносин, що виникають із приводу способів залучення індивідуальної праці в процес виробництва, способів координації та використання праці та її оцінки, в які вступають працівники, надаючи трудові послуги, і підприємці, купуючи та використовуючи їх [16, с. 239];

2) ринок праці - це соціально-економічна категорія, яка характеризує відносини людей, що проявляються в процесі найму, оцінки, звільнення працівників і встановлення розмірів компенсацій за використану робочу силу залежно від ряду факторів [24, c.12];

3) ринок праці - це сукупність економічних відносин, за допомогою яких здійснюється обіг суспільного продукту в товарно-грошовій формі [32, с. 122];

4) ринок праці - сукупність соціально-економічних відносин між державою, роботодавцями та працівниками з питань купівлі-продажу робочої сили, навчання працівників і використання їх у процесі виробництва [9, с. 10];

5) ринок праці - це комплекс відносин з приводу умов наймання і використання робочої сили, в який входять відносини попиту та пропозиції робочої сили, ціни праці, оплати понаднормової праці, страхування з приводу тимчасової непрацездатності, безробіття тощо [22, c.74].

Інші науковці розглядають ринок праці як систему:

1) ринок праці - це система соціально-економічних відносин між працівниками і роботодавцями з приводу купівлі-продажу товару «робоча сила», яка пронизує усі фази відтворення працівника і ефективного використання його трудового потенціалу; це сфера, на якій встановлюється певне співвідношення попиту і пропозиції на послуги робочої сили, її ціни та умов праці, забезпечення балансу інтересів працівників і роботодавців, державна підтримка непрацездатних громадян, яка регулюється за допомогою соціальних, правових і юридичних норм та інститутів [28, с. 157];

2) ринок праці - це система суспільних відносин, пов'язаних із наймом і пропозицією праці, тобто з її купівлею і продажем праці; це також економічний простір - сфера працевлаштування, де взаємодіють покупці та продавці праці [6, с. 77];

3) ринок праці - це система суспільних відносин з погодженими інтересами роботодавців і тими, кого наймають як робочу силу [10, с. 122];

4) ринок праці - це система соціально-економічних відносин між роботодавцями - власниками засобів виробництва - та населенням - власниками робочої сили - щодо задоволення попиту перших на працю, а інших - на робочі місця, які є їхнім джерелом засобів існування [18, с. 12].

Деякі вчені трактують ринок праці як механізм дії елементів ринкових відносин:

1) ринок праці - це механізм, що забезпечує узгодження ціни і умов праці між роботодавцями і найманими працівниками та регулює її попит та пропозицію [12, с. 77];

2) ринок праці - це система економічних механізмів, норм та інститутів, що забезпечують відтворення робочої сили і використання праці [29, с. 38];

3) ринок праці - сукупність механізмів, які забезпечують координацію попиту та пропозиції праці, купівлю/продаж робочої сили, визначення її вартості, організацію оплати праці, соціальну опіку через підприємницькі структури [17, с. 229];

4) ринок праці - це працюючий у рамках певного економічного простору механізм взаємодії між роботодавцями а найманими працівниками, що виражає економічні та правові відносини між ними [11, с. 30].

Крім вищенаведених визначень, деякі вчені розглядають ринок праці як економічний простір, що не має чітко позначених меж і розвивається за рахунок міграційних процесів і на якому в результаті конкуренції між економічними агентами через механізм попиту та пропозиції встановлюється певний обсяг зайнятості та рівень оплати праці. Інші вчені ринок праці розглядають як сферу, в якій протистоять один одному, з одного боку, особи, що шукають роботу, в тому числі безробітні, з іншого - роботодавці, які мають незайняті робочі місця на підприємствах, в організаціях, між якими укладаються трудові договори, визначається рівень заробітної плати [8, c.231].

1.2 Структура ринку праці

Щодо структури ринку праці також не існує єдиного підходу. Так, Васильченко В. С, Василенко П. М. до елементів, за допомогою яких функціонує ринок праці відносять: товар - він виступає у формі робочої сили; ціна, яка виступає у формі заробітної плати; попит, який визначає потребу країни, галузі, регіону, фірми в робочої силі; пропозиція, тобто чисельність і структура наявних трудових ресурсів [4, с. 9].

Інші автори до основних елементів ринку праці відносять попит та пропозицію робочої сили, ціну праці та конкуренцію [15, с. 66]. Згідно з більш розширеним підходом, до основних елементів ринку праці крім попиту і пропозиції, ціни робочої сили та конкуренції відносять також кон'юнктуру, вартість робочої сили та її резерв [20, с. 21].

Попит на ринку праці - платоспроможна потреба суспільства в робочій силі. За своїм економічним змістом попит характеризує обсяг і структуру загальної потреби на робочу силу, яка забезпечена реальними робочими місцями, фондом оплати праці й життєвих благ. Він активно впливає на відтворювальні зв'язки економічно системи, формуючи властиву для не організацію зайнятості на ринку праці. Попит на ринку праці визначається обсягом і структурою виробництва, рівнем продуктивності праці, ціною робочої сили, кон'юнктурою ринків капіталів, товарів, послуг та правовими нормами, визначається кількістю та якістю робочих місць, які існують в економіці та функціонують або потребують заповнення. При цьому розрізняють ефективний попит який визначається кількістю економічно доцільних робочих місць, і сукупний попит що включає також зайняті працівниками, але неефективні місця.

Пропозиція на ринку праці - це контингент працездатного населення, яке пропонує свою робочу силу в обмін на життєві цінності. На пропозицію на ринку праці впливає демографічна ситуація, характер і зміст праці, інтенсивність вивільнення робоча сили, ефективність функціонування системи підготовки і перепідготовки працівників, система оплати праці [5, c.24].

Кон'юнктура ринку праці - це співвідношення попиту та пропозиції всіх складових структури ринку праці, що залежить від: стану економіки (піднесення чи спад); галузевої структури господарства; рівня розвитку технічної бази, добробуту (рівень доходів населення, в тому числі подушний); розвитку ринку товарів, послуг, житла, цінних паперів; стану соціальної і виробничої інфраструктури; ступеня розвитку багатоукладності економіки; розвитку інтеграційних зв'язків (галузевих і територіальних); демографічних, етнічних, соціальних, політичних, екологічних та інших факторів [1, с. 9].

В залежності від співвідношення між попитом та пропозицією розрізняють три типи кон'юнктури ринку праці: працедефіцитна, праценадлишкова, рівноважна.

Більш широкого підходу до визначення елементів ринку праці дотримується Билков В. Г. Він виділяє такі компоненти ринку праці, вважаючи їх сукупність достатньою для становлення ринку праці в сучасних умовах: сторони ринкових відносин: роботодавці, робітники та їх представники, держава; економічні програми та рішення, юридичні норми, трьохсторонні угоди та колективні договори; ринковий механізм у вузькому розумінні (попит та пропозиція робочої сили, ціна праці, конкуренція); безробіття та соціальні виплати, пов'язані з нею (допомога по безробіттю, компенсації при звільненні з роботи та ін.); інфраструктура ринку праці: служби профорієнтації, підготовки та перепідготовки робітників, фонди зайнятості, рекламні фірми та ін. [2, с. 19]. Найвагомішим елементом із них він вважає ринковий механізм як механізм саморегулювання.

Звужений підхід до визначення ринку праці включає такі складові пропозиції на ринку праці: ті, хто не має роботи, але хоче працювати та шукає роботу (тут можуть бути безробітні, що мають відповідний статус; особи, що вперше вступають у трудову діяльність; особи, що шукають роботу після перерви); ті, хто має роботу, але не задоволений нею і підшуковує інше місце основної чи додаткової праці; зайняті, що мають ризик втратити роботу.

Іншу точку зору мають прибічники розширеного визначення ринку праці, згідно з яким пропозицію праці складає все економічно активне населення, а попит на працю визначається сумарною кількістю зайнятих і вакантних робочих місць. Аргументацією цьому є те, що зайняті не можуть вважатися зайнятими раз і на завжди: в процесі виробництва безперервно відбуваються зміни умов зайнятості, виникає необхідність руху робітників (по професіях і рівнях кваліфікації), територіального переміщення та ін. Нарешті, обмеження масштабів ринку праці тільки особами, що в даний час вільні від роботи, значно звужує сферу активних дій соціальних партнерів на ринку праці, а саме, представницьких організацій робочого класу (профсоюзи та ін.), основна сфера інтересів яких - стан працюючих. Саме цей круг питань лежить у визначенні ринку праці ряду зарубіжних спеціалістів.

Склад суб'єктів ринку праці: наймані працівники та представники їх інтересів - профспілки; безробітні та представники їх інтересів - державна служба зайнятості, комерційні бюро працевлаштування; роботодавці та представники їх інтересів - спілки та об'єднання підприємців; держава, що виконує такі основні функції: виступає в якості роботодавця; встановлює «правила гри» на ринку праці, регулює його за допомогою законодавчих та нормативних актів; являється посередником між роботодавцями і найманими робітниками та безробітними в якості інфраструктури ринку праці [5, c.26].

1.3 Функції ринку праці

2.1 Стан та динаміка зайнятості на ринку праці України

Кількість зайнятого населення віком 15-70 років у І півріччі 2016р., порівняно з І півріччям 2015р., зменшилась на 168,2 тис. осіб, або на 1,0%, та становила 16,2 млн. осіб, з нього у працездатному віці - 15,6 млн., або 96,0%.

Рівень зайнятості населення віком 15-70 років за означений період також зменшився з 56,5% до 56,2%, а у населення працездатного віку - 64,6% до 64,0%. Найвищий рівень цього показника спостерігався серед осіб віком 35-49 років, а найнижчий - у молоді віком 15-24 років та осіб віком 60-70 років. Скорочення рівня зайнятості порівняно з відповідним періодом минулого року відбулося серед населення більшості вікових груп, за винятком осіб віком 40-49 років (зростання на 0,7 в.п.), (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 Рівень зайнятості населення за статтю, місцем проживання та віковими групами, % [7, c.2]

У структурі зайнятого населення за професійними групами найбільшу частку складали особи, які працювали у найпростіших професіях (19,0%), професіонали (18,2%) та працівники сфери торгівлі та послуг (16,8%) (табл. 2.2).

Таблиця 2.2 Зайняте населення за професійними групами, статтю та місцем проживання в І півріччі 2016 року [7, c.3]

Розподіл зайнятих осіб за статтю свідчить, що значне домінування жінок, порівняно з чоловіками, спостерігалося серед технічних службовців (83,1% проти 16,9%); працівників сфери торгівлі та послуг (66,3% проти 33,7%); фахівців (65,3% проти 34,7%); професіоналів (61,2% проти 38,8%), натомість чоловіки значно переважали серед кваліфікованих робітників з інструментом (86,7% проти 13,3%); робітників з обслуговування, експлуатації та контролювання за роботою технологічного устаткування (84,4% проти 15,6%) та кваліфіковані робітники сільського та лісового господарства, риборозведення та рибальства (62,8% проти 37,2%).

У І півріччі 2016р. у десяти регіонах країни рівень зайнятості населення віком 15-70 років перевищував середній показник по Україні (м.Київ, Харківська, Дніпропетровська, Київська, Миколаївська, Рівненська, Одеська, Вінницька, Запорізька, Чернівецька області). При цьому найвище значення цього показника спостерігалося у м.Києві (62,4%), (табл. 2.3).

Таблиця 2.3 Зайняте населення за регіонами [7, c.3-4]

Кількість зайнятих у неформальному секторі економіки у І півріччі 2016р. порівняно з відповідним періодом попереднього року зменшилась на 367,5 тис. осіб і складала 4,0 млн. осіб, або 24,4% від загальної кількості зайнятого населення віком 15-70 років (рік тому - 26,4%).

Серед сільських жителів кожна друга особа була неформально зайнята. В той час, як серед мешканців міських поселень зазначена зайнятість не набула такого розповсюдження завдяки більш широким можливостям знайти роботу. Також чоловіки, порівняно з жінками, були більш схильні працювати неформально (57,5%).

Зазвичай неформальна зайнятість притаманна населенню окремих соціально-економічних груп.

Так, неформальні трудові відносини переважали у секторі самостійної зайнятості, де частка населення, яке працювало на неформальних робочих місцях, становила 74,7%, а серед працюючих за наймом таких осіб було 15,1% (табл. 2.4).

Таблиця 2.4 Зайняте населення за статтю, місцем проживання, формами та статусами зайнятості в І півріччі 2016 року [7, c.4]

3.1 Зарубіжний досвід регулювання ринку праці