Діагностика рівня кризового стану підприємства

1. Концепція побудови системи діагностики рівня кризового стану підприємства

кризовий діагностика банкрутство

При організації управління підприємством в умовах кризи виникає необхідність в єдиних методичних і теоретичних підходах до діагностики рівня кризи. Для цього досліджуються концептуальні положення побудови системи діагностики кризового стану, пропонується кількісна оцінка фінансових загроз виникнення кризи, розроблені методичні підходи до аналізу кризи та її результатів.

Необхідність діагностичного дослідження підприємства для визначення наявності і глибини кризи, шляхів і засобів виходу підприємства з кризового стану не викличе сумнівів і усвідомиться всіма дослідниками проблеми кризи.

Термін "діагностика" (від грец. diagnostikos - здатний розпізнавати) дослівно перекладається із старогрецького як розпізнавання стану об'єкту за другорядними ознаками. Інший можливий переклад цього поняття - вивчення стану об'єкту, у тому числі і економічного, що відповідає традиційній термінології економічного аналізу. У Великому енциклопедичному словнику термін "діагноста" тлумачиться як встановлення і вивчення ознак, які характеризують стан організмів, систем для передбачення можливих відхилень в їх роботі і діяльності. Там же визначено єство поняття "діагноста економічної системи" - як дослідження, орієнтоване на визначення цілей функціонування підприємства, методів їх досягнення і виявлення недоліків.

У спеціальній літературі знайшло розповсюдження також поняття "економічна діагностика". Економічна діагностика направлена, перш за все, на оцінку стану економічних об'єктів в умовах неповної інформації з метою виявлення проблем розвитку і перспективних шляхів їх рішення.

2. Задачі економічної діагностики

o оцінка стану господарської системи (підприємства) за умови обмеженої інформації;

o оцінка режиму функціонування, його ефективності і на цій підставі - стабільності роботи підприємства;

o визначення можливих варіантів економічної динаміки, яка склалася, виходячи із структури зв'язків між показниками, які характеризують діяльність підприємства;

o оцінка можливих наслідків управлінських рішень, враховуючи ефективність діяльності підприємства.

У складі економічної діагностики слід виділяти, враховуючи призначення її результатів - діагностику господарсько-фінансового стану підприємства і наслідків управлінських рішень.

Виділяють такі напрями діагностики, як оперативна і стратегічна.

Оперативна діагностика фінансово-господарської діяльності підприємства орієнтована на обґрунтовування поточних, оперативних управлінських рішень. Вона відстежує ключові сфери діяльності підприємства, перш за все, фінансовий стан, беззбитковість, матеріальні і інформаційні потоки, ризики, які властиві його діяльності.

Стратегічна діагностика служить оцінка ефективності вибраної стратегії діяльності, дослідження стратегічної позиції підприємства по окремих напрямках його діяльності, оцінка сильних і слабких сигналів, які одержує підприємство із зовнішнього середовища.

Бізнес-діагностика - це ретроспективне (на основі досягнутих результатів), оперативне (поточний стан) і перспективне (прогноз розвитку) комплексне дослідження господарської діяльності підприємства, необхідне для обґрунтовування його господарської політики на майбутнє. Метою бізнес-діагностики є виявлення найважливіших проблем в діяльності підприємства і розробка на цій підставі програми коротко - і довгострокових заходів, які дадуть можливість підвищити ефективність і фінансові результати діяльності підприємства.

Одним з напрямків економічної діагностики є діагностика кризового стану підприємства.

Діагностика банкрутства - це система цільового фінансового аналізу, направленого на виявлення параметрів кризового розвитку підприємства, які генерують загрозу його банкрутства в подальшому періоді.

З метою діагностики банкрутства в системі загального аналізу фінансового стану підприємства виділяється особлива група об'єктів спостереження, які формують можливе "кризове поле", що створює загрозу банкрутства. До групи об'єктів кризового поля входять показники ліквідності активів, структури капіталу, терміновості фінансових зобов'язань, що використовується, а також показники формування чистого грошового потоку з операційної (виробничо-комерційної), інвестиційної і фінансової діяльності. Звідси витікає, що діагностика передбачає постійний контроль за зміною певної системи фінансових показників діяльності підприємства, які запропоновано включати до складу системи моніторингу поточної фінансової діяльності підприємства.

Вважається недоцільним обмеження діагностики кризових явищ і загрози банкрутства тільки дослідженням фактичного фінансового стану підприємства (за допомогою моніторингу системи фінансових показників). Діагностика кризи розвитку підприємства за своїм змістом і напрямком є діагностикою проблем, які виникли в процесі функціонування підприємства і можуть зумовити негативні наслідки для його життєдіяльності (генерувати загрозу виникнення ситуації банкрутства і припинення діяльності). Отже, основною задачею діагностики кризи є створення необхідної аналітичної бази для вироблення управлінських рішень відносно даних проблем.

Діагностика кризи розвитку підприємства може ініціюватися різними суб'єктами антикризового процесу, тому можна виділити такі її види:

o внутрішня, яка здійснюється за ініціативою керівництва підприємства і його власників;

o зовнішня, ініціатором проведення якої можуть бути як кредитори підприємства (для визначення своєї позиції щодо найдоцільнішого типу поведінки щодо підприємства-боржника), так і потенційні санатори (інвестори), для яких проведення діагностики є необхідною складовою обґрунтовування доцільності участі в санації підприємства (інвестування засобів в його розвиток).

Отже, під діагностикою кризи розвитку розуміється система ретроспективного, оперативного і перспективного цільового аналізу, направленого на виявлення ознак кризового стану підприємства, оцінку загрози його банкрутства і/або подолання кризи.

Діагностика кризи є одним з необхідних етапів процесу антикризового управління, оскільки саме її результати дають можливість визначити глибину кризи, його масштаби, реальність і очікуваний час виникнення ситуації банкрутства, обґрунтувати заходи, необхідні для його подолання, оцінити можливості підприємства щодо подолання кризи і прогнозування наслідків подальшого розвитку ситуації.

Діагностика кризи розвитку підприємства як комплексне економічне дослідження має власну логіку і структуру. Пропонується виділяти у складі діагностичного дослідження певні підсистеми (залежно від мети і методів здійснення діагностики їм запропоновано виділяти систему експрес-діагностики і систему фундаментальної діагностики банкрутства), визначив основні задачі і круг об'єктів дослідження в межах кожної системи.

Базуючись на цій концепції в процесі діагностики кризи розвитку підприємства, можна логічно виділити наступні етапи (рис. 2.1).

Перший етап - створення інформаційної бази дослідження. Проведення діагностики вимагає використовування певної сукупності інформації внутрішнього і зовнішнього характеру щодо результатів і перспектив діяльності підприємства. Можливість формування і якісні ознаки інформаційної бази дослідження є вагомим чинником, оскільки доступ до певних джерел інформації обумовлює повноту і достовірність інформації, вибір дослідницьких прийомів, коректність діагностичного висновку.

Рис 2.1. Структурно-логічна схема проведення діагностики кризового стану підприємства

Джерелами внутрішньої інформації є фінансова звітність підприємства (форма № 1 "Баланс", форма № 2 "Звіт про фінансові результати", форма № 2 "Звіт про рух грошових коштів", форма № 4 "Звіт про власний капітал", форма № 5 "Примітки до річної фінансової звітності"), а також первинна бухгалтерська і оперативна інформація щодо фінансових зобов'язань підприємства, його дебіторів, наявних товарно-матеріальних запасів і інших ліквідних цінностей, джерел отримання доходів, складу поточних витрат тощо. Як джерела отримання зовнішньої інформації слід використовувати публікації у пресі і спеціалізованих виданнях, кон'юнктурні огляди, огляди політичних і економічних новин, виступи представників владних структур, публікації проектів законодавчих актів і прогнози рішень уряду, макроекономічну статистику, очікувані темпи інфляції та залучення кредитів тощо.

Другий етап - діагностика кризового стану і загрози банкрутства підприємства.

Визначення глибини кризового стану підприємства і рівня загрози ситуації банкрутства здійснюється в такому порядку:

1. Виявлення ознак кризи і експрес-діагностика загрози банкрутства підприємства. На цьому етапі роботи, на базі публічної звітності підприємства з використанням спеціальних прийомів аналізу виявляються зовнішні ознаки наявності кризового стану.

Об'єкти дослідження експрес-аналізу:

o наявність збитків за наслідками господарсько-фінансової діяльності і їх розміри порівняно з власним капіталом;

o наявність кредитів і позик, які не погашені в певний термін, несплачених відсотків по боргах;

o об'єми і динаміка сумнівної і простроченої дебіторської заборгованості;

o об'єм і причини виникнення наднормативних запасів матеріальних оборотних активів;

o наявність кредиторської заборгованості перед бюджетом і позабюджетними фундаціями;

o негативна динаміка окремих показників фінансового стану підприємства, платоспроможності і фінансової стійкості (тобто ситуація, коли фактичне значення і напрям зміни показника не співпадають з нормативними);

o тривалість операційного циклу і причини його продовження;

o кількісна оцінка достовірності банкрутства підприємства, яка отримана експертним шляхом або в результаті використовування спеціальних індексів і моделей.

Якщо результати загального аналізу фінансового стану сигналізують про наявність негативних явищ і проблем в діяльності підприємства, викликають сумніви, то переходять до наступного етапу роботи, в ході якого проводиться поглиблений аналіз кризових явищ. Якщо ситуація признається нормальною, процес діагностики кризового стану можна вважати закінченим.

2. Фундаментальний (поглиблений) аналіз кризових явищ і загрози банкрутства. Метою проведення цього етапу є підтвердження і поглиблення висновку щодо фінансового стану підприємства - об'єкту дослідження і загрози його банкрутства;

2. Визначення основних чинників виникнення і (або) поглиблення кризового стану підприємства.

Визначення переліку кризових чинників і оцінка впливу будь-якого з них на виникнення, поглиблення кризи може бути проведено експертним шляхом (на основі побудови логічних ланцюгів впливу окремих економічних явищ) або на базі імітаційного моделювання (для кількісної оцінки). Результатом цього етапу роботи може стати ранжируваний перелік самих негативних і позитивних чинників зовнішнього і внутрішнього характеру. Переважання зовнішніх кризових чинників, які неможливо локалізувати на рівні підприємства, підвищує загрозу поглиблення кризи і вірогідність виникнення ситуації банкрутства.

Розробка ранжируваного переліку най-вірогідніших чинників розвитку кризових явищ дає можливість визначити основні проблеми (по ступеню значущості), рішення яких сприятиме подоланню кризи. Позитивні чинники виділяються як невикористані можливості підприємства, які сприятимуть його виходу з кризового стану.

Третій етап - прогнозування наслідків виникнення ситуації банкрутства підприємства. Завданнями цього етапу є оцінка достовірності і можливих наслідків поглиблення кризи до його останньої фази - банкрутства підприємства.

Це вимагає таких досліджень:

o оцінка вартості підприємства і його активів (ліквідаційної маси). Метою проведення цієї роботи є кількісна оцінка ринкової і ліквідаційної вартості майна підприємства і прогнозування ліквідаційної маси, тобто об'єму грошових коштів, які можуть бути використаний для платежів за зовнішніми зобов'язаннями. При проведенні оцінки слід враховувати особливості об'єкту оцінювання (збитковість, наявність боргів, терміновість продажу тощо);

o поглиблений аналіз зобов'язань (боргів) підприємства. Необхідність такого аналізу обумовлена тим, що здійснення оцінки реальної вартості зовнішніх зобов'язань є необхідною передумовою визначення вартості чистих активів, окрім цього дає можливість визначити вірогідність виникнення ситуації банкрутства за ініціативою якого-небудь кредитора;

o перспективна оцінка фінансових наслідків виникнення ситуації банкрутства. Виникнення ситуації банкрутства не завжди вигідна кредиторам підприємства, оскільки ліквідаційної маси може не вистачити для повного розрахунку за всіма зобов'язаннями підприємства. З цією метою пропонується визначити певні кількісні параметри задоволення їх економічних інтересів - рівень задоволення зобов'язань перед кредиторами і об'єм їх витрат унаслідок присудження проблеми боргів. Наслідки виникнення ситуації банкрутства слід оцінювати, враховуючи економічні інтереси власників підприємства. При негативному значенні чистих активів або при їх недостатності вони можуть втратити не тільки напрацьований капітал, але і інвестиційні внески до інвестиційного фонду підприємства.

Четвертий етап - дослідження і оцінка потенціалу виживання підприємства. Цей етап розширює сферу діагностики і включає в її склад дослідження передумов подолання кризи і виживання підприємства, а саме:

o оцінка ресурсних передумов виживання підприємства, під якими розуміється сукупність ресурсів, якими володіє підприємство і які можуть забезпечити вихід підприємства із стану кризи;

o оцінка можливостей розвитку підприємства і підвищення конкурентного статусу, метою якого є оцінка можливості зростання основних показників господарсько-фінансової діяльності підприємства і генерація позитивних грошових потоків в об'ємах, достатніх для самофінансування розвитку підприємства і виконання зовнішніх зобов'язань. Об'єктом дослідження є потенціал (тобто нереалізовані можливості) підприємства, виходячи з об'єму ресурсів, які є або можуть бути привернутий, наявних перспектив розвитку окремих видів діяльності підприємства (операційної, інвестиційної, фінансової);

o аналіз стану зовнішнього середовища і її сприятливості для виходу підприємства із стану кризи. Об'єктом дослідження є стан зовнішнього середовища підприємства, макро- і мікроекономічної кон'юнктури.

Прогнозування можливих змін зовнішнього середовища і ринкової ситуації є необхідною інформаційною передумовою для формування висновків щодо напряму розвитку кризи. Якщо очікуються позитивні зміни, тобто надія на локалізацію кризи або самостійний вихід з неї, інакше - найбільш ймовірно посилення кризи, прискорення його поглиблення. Це, відповідно, скорочує час і усилює потребу в ухваленні дієвих рішень, направлених на подолання кризових явищ.

П'ятий етап - узагальнення результатів діагностики кризи розвитку підприємства. Проведення діагностики завершується формуванням загального висновку (звіту), в якому узагальнюються результати проведеної роботи.

Загальний звіт за наслідками діагностики в систематизованому вигляді містить всі отримані результати дослідження, а саме: характер прояву кризових явищ і їх вплив на діяльність підприємства; вірогідність виникнення ситуації банкрутства і його тимчасові параметри (очікуваний термін); ступінь кризи і його масштаби; причини і чинники, які зумовили виникнення кризових явищ і сприяють підприємству в подоланні кризи; прогноз щодо розвитку зовнішнього оточення і ринкової ситуації, характер його впливу на проблеми і можливості підприємства; наявність передумов для виживання і подолання кризових явищ за рахунок мобілізації внутрішніх ресурсів, можливі негативні наслідки подальшого розвитку кризових явищ і процесів для економічних інтересів власників, кредиторів, працівників підприємства.

Таким чином, декомпозиція процесу діагностики кризи розвитку підприємства дає можливість чітко структурувати процес дослідження, виділити завдання і об'єкти окремих етапів діагностики, надати керівництву підприємства і іншим користувачам діагностики (власниками, інвесторам, кредиторам) об'єктивну і повну інформацію для ухвалення управлінських рішень і обґрунтовування програми необхідних антикризових заходів.

Сучасний стан розробки методичного забезпечення діагностики кризового стану і загрози банкрутства характеризується різноманітністю підходів і інструментів її проведення. Залежно від класифікаційних ознак методики діагностики можна подати у вигляді системної класифікації.

Залежно від статусу методичні підходи діляться на державні (обов'язкові) і наукові (рекомендаційні).

Державні методики проведення діагностики фінансового стану і загрози банкрутства затверджуються Міністерством фінансів України, Агентством з питань банкрутства тощо і є обов'язковими для використовування в певних ситуаціях, перелік яких визначений.

В Україні прикладом державної методики є "Методика проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств і організацій", яка розроблена для ухвалення рішення про визнання структури балансу підприємства задовільною (незадовільною), підприємства - платоспроможним (неплатоспроможним), надання пропозиції щодо доцільності внесення цього підприємства в Реєстр неплатоспроможних підприємств і організацій.

В Росії діяла методика оцінки вірогідності банкрутства, яка застосовувалася для ініціації початку справи про банкрутство державних підприємств. Дана методика передбачала визнання структури балансу підприємства незадовільної для певних процедур оцінки рівня розвитку кризи на підставі трьох фінансових коефіцієнтів (нормативів), враховуючи критичні їх значення:

o коефіцієнт поточної ліквідності (Кт.л. >2);

o коефіцієнт забезпеченості власними засобами (Ко.с.> 0,1);

o коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності (Кв.пл.>1).

Невиконання однієї з умов (Кт.л.< 2 або Ко.с.< 0,1) є підставою для визнання підприємства неплатоспроможним. Вельми спрощена методика визнання структури балансу підприємства незадовільної служила причиною неадекватності висновків (по цій методиці можна визнати банкротом високорентабельне підприємство, якщо воно використовує багато позикових засобів), яка викликала її критику і відміну.

Наукові методики розробляються і пропонуються фінансовими аналітиками, фахівцями по антикризовому управлінню. Вони не є обов'язковими і використовуються на вибір і по потребі. Як правило, існують базові (загальновідомі) і авторські (комерційні) методики. Перші широко освітлюються в спеціальній літературі, застосовуються в учбовому процесі і науково-дослідній роботі, інші - є комерційною таємницею і нематеріальним активом консалтингових фірм, які спеціалізуються на антикризовому управлінні і фінансовому консультуванні. Прикладом базової методики є "Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства і ознак дій по приховуванню банкрутства, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства" (Наказ Міністерства економіки України від 17.10.2001 № 10).

Залежно від напряму дослідження (функціонального напряму оцінних показників) методичні підходи можуть бути орієнтований на дослідження наступних сфер діяльності підприємства:

o фінансово-майновий стан;

o результати господарської діяльності підприємства по окремих напрямах (операційної, фінансової, інвестиційної);

o організація управління підприємством;

o ресурсний потенціал підприємства;

o комбінований підхід.

Залежно від інформаційного забезпечення діагностики сучасні методики можуть використовувати тільки кількісну (показники фінансової і статистичної звітності, управлінського обліку), тільки якісну (особисті спостереження експерта-діагноста, опитування) або базуватися на змішаній інформації.

Враховуючи джерела інформації, необхідні для розрахунку кількісних показників, виділяються наступні методичні підходи, які базуються на використовуванні:

o тільки затверджених форм фінансової і статистичної звітності (використовується для проведення експрес - діагности);

o об'єднання інформації форм фінансової і статистичної звітності з матеріалами оперативного і управлінського обліку підприємств (використовується для поглибленої діагностики).

Залежно від методики визначення оцінних показників можуть бути виділений такі методичні підходи:

o коефіцієнтний підхід, який передбачає розрахунок і використовування різноманітних коефіцієнтів (відносних показників), які утворюються шляхом порівняння певних абсолютних показників (наприклад, коефіцієнт абсолютної ліквідності, фінансової автономії тощо);

o індексний підхід, який передбачає розрахунок динамічних показників зміни стану об'єкту дослідження в часі (темп зростання, приросту тощо);

o агрегатний підхід, суть якого полягає в обчисленні оцінних агрегатів - абсолютних оцінних показників, які розраховуються по спеціальних методиках, наприклад, нормальні джерела фінансування запасів, результат господарсько-фінансової діяльності.

Залежно від методики дослідження оцінних показників знайшли розповсюдження такі методичні підходи, як:

o динамічний (ретроспективний) аналіз показників, який передбачає їх вивчення в динаміці;

o порівняльний аналіз, основою якого є зіставлення фактично досягнутого значення показника з або середнім по групі аналогічних підприємств;

o еталонний аналіз, проведення якого передбачає порівняння фактично досягнутого значення показника з певним еталоном (стандартом), який визначений як допустима (критичний) межа його зміни.

o Залежно від методики формування узагальнюючого висновку щодо кризи і загрози банкрутства підприємства сучасні методичні підходи можна об'єднати в дві великі групи:

o формування узагальнюючого висновку суб'єктивним шляхом (обличчям, яке здійснює діагностику самостійно, враховуючи всі особливості конкретного підприємства);

o отримання узагальнюючого висновку на підставі певної обробки результатів дослідження по окремих напрямах і на базі застосування різних методик (використовуються спеціально розроблені методи агрегації індивідуальних результатів дослідження).

Серед найпоширеніших методів формування узагальнюючого висновку слід зазначити:

o індексний метод, при використовуванні якого окремі оцінні показники переводяться в індекси шляхом порівняння з еталонними значеннями, заздалегідь досягнутими показниками або показниками інших підприємств, з подальшим розрахунком інтегрального індексу;

o бальний метод, єство якого полягає в привласненні кожному оцінному показнику певної кількості балів відповідно його фактичному значенню по спеціально розробленій шкалі оцінювання. Залежно від суми набраних балів формується загальний висновок щодо глибини кризи;

o графічний метод, застосування якого передбачає побудову деякого "поля оцінювання", його розподіл на певні зони, які відповідають певному рівню ризику банкрутства і знаходження положення конкретного підприємства в межах певних зон;

o статистичний метод, який передбачає використовування спеціально розрахованих моделей розрахунку та йому подібних) на основі попередньої математичної обробки великого об'єму статистичної інформації щодо діяльності підприємств, які реально стали банкротами або запобігли цій ситуації . Застосування цього методу найбільш поширено в зарубіжній практиці, завдяки його простоті і високій точності результату, проте в умовах України його використовування некоректно у зв'язку із специфікою діяльності українських підприємств і їх невідповідності умовам діяльності підприємств (має місце тимчасова, параметрична і методична невідповідність).

Отже, під діагностикою кризи розвитку розуміється система ретроспективного, оперативного і перспективного цільового аналізу, направленого на виявлення ознак кризового стану підприємства, оцінку загрози його банкрутства і (або) подолання кризи.

Діагностика кризового розвитку і загрози банкрутства є одним з необхідних етапів процесу антикризового управління, оскільки його методичні підходи забезпечують належне визначення глибини кризи, його масштабів, реальності і очікуваного часу виникнення ситуації банкрутства, обґрунтування заходів, необхідних для його подолання, оцінки можливостей підприємства щодо подолання кризи і прогнозування наслідків подальшого розвитку ситуації.

Размещено на Allbest.ru