Макроекономіка як наука

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Шановний читачу! Перед тобою навчальний посібник, у якому використаний мій власний досвід викладання курсу лекцій із макроекономіки на економічному факультеті та на факультеті міжнародних відносин Ужгородського національного університету. Для чого потрібне ще одне видання з макроекономіки?

По-перше, чим більше підручників і навчальних посібників друкується, тим більший вибір мають студенти, а кількість, як відомо, при певних обставинах переходить у позитивну якість. По-друге, макроекономіка в УжНУ викладається тільки протягом семестру. Зрозуміло, що використання студентами фундаментальних курсів американських й інших авторів із макроекономіки займає багато часу для пошуку відповіді на ті чи інші питання.

На нашу думку, даний навчальний посібник не може і не повинен розглядатись як ефективний замінювач фундаментальних курсів із макроекономіки, перекладених і виданих в Україні. Подібну мету я перед собою не ставив. Мова йде про інше. Ні один “імпортний” курс із макроекономіки не враховує специфіку української економіки. Традиційні рецепти, якими “лікували” економічні проблеми або в США - у відповідності з розробками американських економістів, або в інших країнах - за рекомендаціми Міжнародного Валютного Фонду, в Україні не дають тих результатів, які вони приносили в інших країнах. Видання даного навчального посібника обумовлене також особливостями організації навчального процесу за кордоном і в Україні. На сьогоднішній день ми маємо суттєві відмінності. У високорозвинутих країнах для студентів, які вивчають економічні дисципліни, крім навчального курсу, готуються також навчально-методичні посібники для самостійної роботи, електронні версії курсу з повним набором матеріалів для самостійної роботи - як в бібліотеці, так і на персональних комп'ютерах у домашніх умовах. Таких можливостей більшість наших студентів сьогодні не має. А отже, видання нових навчальних посібників, у рамках нормативної програми, з урахуванням вимог практичного приєднання нашої освіти до Болонського процесу дозволяє дещо покращити наявну ситуацію.

А вивчати макроекономіку потрібно. Саме вивчення цієї науки дає можливість зрозуміти, що відбувається з економікою будь-якої країни і як на неї впливати. Такі проблеми як інфляція, безробіття, зростання або зменшення доходів зачіпають кожного з нас. Розуміння цих явищ дозволить кожній людині усвідомлено зробити правильний вибір у багатьох життєвих ситуаціях: як розпорядитися своїми збереженнями, як вплине на вітчизняну економіку зміна курсу її грошей по відношенню до долара чи євро, чим обернеться для кожного з нас додаткова грошова емісія в країні тощо. Крім того, вивчення макроекономіки дозволить нам зробити грамотний вибір на користь тієї чи іншої партії чи кандидатури на загальних чи місцевих виборах. Сьогодні в Україні відбувається досить інтенсивне маніпулювання свідомістю людей із боку різних політичних сил. Знання економічної теорії, а особливо макроекономіки, зробить досить проблематичним маніпулювання думками людей.

І ще одне, мною підготовлений і надрукований навчально-методичний посібник із курсів “Основи економічних теорій”, “Макроекономіка”, “Мікроекономіка” з елементами модульного контролю. У цьому посібнику студентам рекомендована література до кожної з тем, система завдань і тестів, рефератів, дві модульні контрольні роботи (14 варіантів завдань), виділені нові поняття і категорії. Безперечно, що вивчення окремих тем із макроекономіки повинно здійснюватись у функціональному взаємозв'язку з завданнями, які окреслені у навчально-методичному посібнику.

1. Макроекономіка як наука

1.1 Предмет і основні проблеми макроекономіки

Макроекономіка - один із основних розділів економічної теорії. При вивченні політекономії (основ економічних теорій) ми вели мову про те, що існують два абсолютно різні рівні економічного аналізу: 1) рівень макроекономічного аналізу, який розглядає економіку як єдине ціле, або вивчає агреговані показники; 2) рівень мікроекономічного аналізу, що вивчає поведінку економічних одиниць на рівні галузі, окремої фірми.

Предметом макроекономіки виступають закономірності механізму функціонування всього народного господарства безвідносно до специфіки його окремих галузей, фактори, які визначають його зміни в короткостроковій і довгостроковій перспективі, способи впливу на народногосподарські процеси з боку держави. У даному визначенні фіксуються чотири головні особливості макроекономічного аналізу:

Об'єкт дослідження - економіка в цілому.

Фактори, які впливають на економічний розвиток. Саме дія цих факторів викликає коливання економічної активності й супроводжується появою економічних проблем, які потрібно вирішити.

Наслідки дії факторів впливу на економічний розвиток неоднакові в часі, тому макроекономіка розглядає їх у двох часових інтервалах - короткостроковому і довгостроковому.

Складовим елементом макроекономічного аналізу є розробка заходів економічної політики держави.

На відміну від мікроекономіки, макроекономіка піддає аналізу найбільш суттєві взаємозв'язки і закономірності у суспільному виробництві, абстрагуючись від особливостей поведінки окремих ринків. Це дозволяє пояснити глибинні причини, які викликають зміни у поведінці виробництва у цілому, темпів його зростання, спадів у економіці, тенденцій і закономірностей розвитку економіки у перспективі.

Макро- і мікроекономіка не протистоять одна одній, а доповнюють одна одну. Найбільш повні і об'єктивні знання про механізм функціонування народного господарства можна отримати, тільки враховуючи висновки і результати досліджень як в галузі макроекономіки, так і мікроекономічного аналізу. Єдність двох розділів сучасної економічної науки в останні роки проявляється все більш помітно.

Сучасна макроекономічна теорія пройшла декілька етапів у своєму розвитку:

До світової економічної кризи 1929-1933 рр. макроекономічна теорія виконувала переважно теоретичну функцію, описуючи ті або інші функціональні залежності на макрорівні. Економічний розвиток мав здебільшого поступальний характер. Для цього етапу найбільш характерними є дослідження школи фізіократів (Ф.Кене, А.Тюрго), класичної (А.Сміт, Д.Рікардо) і неокласичної (А.Маршал, А.Пігу) школи.

30-60 роки ХХ століття - школа кейнсіанства, яка обгрунтувала необхідність широкого державного втручання для стимулювання економічного зростання і виходу із кризи. Основні ідеї школи були обгрунтовані Дж.Кейнсом у його знаменитій праці «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» (1936 р.).

60-70 роки ХХ століття - основним конкурентом кейнсіанству став монетаризм (М.Фрідмен), який виявив недоліки кейнсіанського пояснення багатьох економічних проблем і, відповідно, обмеженість рецептів їх вирішення. У цей період здійснюється інтенсивний пошук нових підходів до регулювання економіки. Головною стала проблема інфляції при одночасному зниженні виробництва. Ця ситуація отримала назву стагфляції. Кейнсіанські рекомендації у нових умовах виявились непридатними. Був висунутий лозунг «Назад до Сміта», що означало відмову від методів активного державного втручання в економіку.

На початку 80-х років ХХ століття активні позиції в макроекономіці завоювала школа «економіки пропозиції», яка поклала в основу проведення економічної політики скорочення податків як засобу стимулювання підприємницької активності. У цей період податкові системи розвинутих капіталістичних країн зазнали значних змін у бік зниження податкових ставок і прогресії оподаткування. Теоретичною основою цих змін стала бюджетна концепція американського вченого А.Лаффера, який вже в середині 70-х років ХХ століття показав, що податкові надходження є одночасно продуктом і податкової ставки, і податкової бази (суми доходів). Якщо податкова ставка зростає, то при певних умовах податкова база скорочується.

У сучасних умовах широке поширення отримала теорія раціональних очікувань (Дж. Мут, Р.Лукас й ін.). Стверджується, що люди ведуть себе раціонально (ідея А.Сміта). Вони використовують всю інформацію, про функціонування економіки і приймають відповідні рішення, які максимізують їх добробут. У цьому суть раціональних очікувань.

Очікування можуть збільшити або зменшити попит на ринках (товарів і послуг, фондовому і т.п.) і вплинути на рівень цін, що відповідно стимулює або зменшує обсяги виробництва. Наприклад, у засушливий рік очікування приводять до того, що люди запасаються продовольчими товарами напередодні стрибка цін, який обумовлює зростання цін на продовольство ще до того, як врожай зібраний. Прихильники теорії раціональних очікувань вважають, що активна політика держави не має гарантованих шансів на успіх, тому що реакція людей і фірм на політику держави може не співпадати з тою, на яку уряд (держава) розраховує. Теорія раціональних очікувань виступає проти активного втручання держави в економіку. Проблема раціональних очікувань населення України має надзвичайно важливе значення для стабілізації економіки нашої держави.

Суперечності різних шкіл макроекономіки ведуться головним чином навколо ключового питання: чи допустиме втручання держави в спонтанний розвиток економічних процесів, якщо допустиме, то якою мірою, і чи робить при цьому подібне втручання який-небудь позитивний вплив? Це, можна сказати, головний водорозділ між ними. При цьому об'єктом вивчення всіх шкіл є, як правило, три головні економічні проблеми: зайнятість, інфляція, економічне зростання. Чому саме ці проблеми? Тому, що ідеальна макроекономічна модель являє собою безперервно зростаючий продукт в умовах повного використання всіх ресурсів суспільства (перш за все, праці), при стабільному стані грошові системи. Тобто, ідеальна макроекономічна модель передбачає стійке економічне зростання у відповідності зі зростанням суспільних потреб при збереженні рівноваги на товарних і грошових ринках.

Зрозуміло, що в реальному житті ця модель не діє:

економічне зростання лише в довгостроковій перспективі здійснюється безперервно, в більш короткі проміжки часу - циклічно;

у періоди спадів має місце неповне використання виробничих потужностей суспільства, у тому числі, неповне завантаження ринку праці, яке супроводжується наявністю безробіття;

саме економічне зростання обтяжене інфляцією, яка перешкоджає підвищенню його темпів.

Тому будь-яка макроекономічна модель є лише приблизною копією реальної дійсності, вона завжди відкрита для критичного аналізу і можливих покращень. Це, звичайно, не означає, що самі моделі у зв'язку з наявністю недоліків непридатні для розробки відповідних заходів економічної політики. Наукові дискусії в ідеалі повинні завершуватись зближенням позицій, що нерідко і відбувається. Критерієм істинності тієї чи іншої логічної конструкції залишається, як завжди, тільки практичний досвід розвитку економіки.

1.2 Основні поняття макроекономіки. Макроекономічна політика

Ключовими поняттями макроекономіки є валовий внутрішній продукт (ВВП) і національний дохід, оскільки вони виступають головними вимірювачами рівня економічної активності в суспільстві. Точність вимірювань має вирішальне значення, бо саме від неї у кінцевому рахунку залежить обгрунтованість теоретичних висновків і рекомендацій.

Свої вимірювачі є для зайнятості й інфляції, які ми будемо вивчати у відповідних темах. Між найважливішими макроекономічними змінними - зростанням безробіття й інфляцією - існують взаємозв'язки, які можуть бути ефективно використані при проведенні економічної політики. Річ у тім, що одночасне вирішення проблем повної зайнятості й стабільного рівня цін у макроекономіці досить суперчливе і проблематичне. Наприклад, до зменшення загального рівня цін (інфляції), і навпаки. Тому суспільство вимушене розробляти систему пріоритетів у здійсненні завдань, які воно перед собою ставить.

Одними з фундаментальних категорій макроекономіки є сукупний попит і сукупна пропозиція. Їх визначна роль базується на тій теоретичній основі, що обсяг виробництва і рівень цін визначаються саме співвідношенням між сукупним попитом і сукупною пропозицією.

У макроекономічній теорії є цілий напрямок - економетрика, який спеціально займається моделюванням поведінки сукупного попиту і сукупної пропозиції відносно до емпіричних даних конкретної країни. Говорячи про макроекономічні моделі, необхідно постійно мати на увазі, що вони не можуть бути точною копією реальної дійсності. Одним із головних принципів аналізу поведінки побудови макроекономічних моделей є принцип «при інших рівних умовах». Наприклад, коли ми говоримо, що сукупний попит пов'язаний із рівнем цін зворотньою залежністю, то це справедливо лише «при інших рівних умовах». Це значить, що із зростанням рівня цін сукупний попит буде, як правило, зменшуватись. Однак у реальному житті мають місце ситуації, коли одночасно зростають ціни і збільшується сукупний попит.

Об'єкт дослідження макроекономіки характеризується агрегованими показниками. Агреговані показники відображають сукупність специфічних економічних одиниць як одного цілого. Наприклад, аналіз 300 тисяч малих підприємств України здійснюється так, мовби вони складали одну одиницю.

Суб'єктами макроаналізу виступають:

Сектор домашніх господарств, що містить усі приватні господарства країни, діяльність яких направлена на задоволення власних потреб. Домашні господарства проявляють три види економічної активності: пропонують фактори виробництва, споживають частину отриманого доходу і заощаджують.

Підприємницький сектор - це сукупність усіх фірм, зареєстрованих у межах країни. Підприємницький сектор проявляє такі види економічної активності: пред'являє попит на фактори виробництва, пропонує результати своєї діяльності та інвестує.

Державний сектор - усі державні інститути та установи. Держава виробляє суспільні блага, які надходять споживачам «безоплатно» (безпека, досягнення фундаментальної науки, послуги державної, соціальної та виробничої інфраструктури).

Сектор закордону містить усі економічні суб'єкти, які знаходяться за межами даної країни, а також іноземні державні інститути. Вплив закордону на вітчизняну економіку здійснюється через взаємний обмін товарами, послугами, капіталом та національними валютами.

У сучасних умовах сформувалось декілька напрямів макроекономічної політики, основними з яких є фіскальна і монетарна. Об'єктами регулювання при проведенні монетарної політики є, головним чином, величина грошової маси і ставка відсотка, а для фіскальної політики - величина податків і обсяг державних витрат. В Україні монетарну політику розробляє і реалізує Національний банк України (НБУ), а фіскальну - Верховна Рада, як вищий законодавчий орган.

Теоретичні дискусії між різними школами макроекономіки в основному зводяться до наступного: який набір монетарних і фіскальних заходів є оптимальним для вирішення проблеми відновлення рівноваги в даній конкретній ситуації?

Теорія економічної політики в сучасних умовах не вичерпується обгрунтуванням заходів монетарного і фіскального характеру. Надзвичайно важливою сьогодні є проблема збалансування держбюджету і підтримання оптимальної величини державного боргу. З даної проблеми в маркоекономічній теорії відсутня єдність думок і ведуться тривалі й цікаві дискусії. В економічній політиці розрізняють короткострокові й довгострокові завдання. Останні утворюють структурну політику держави. Україна сьогодні стоїть перед необхідністю проведення серйозних структурних зрушень в економіці.

Однією з різновидностей економічної політики є соціальна. Реалізація цієї політики передбачає вирішення таких проблем, як соціальне забезпечення, розвиток громадських систем освіти, охорона здоров'я, культура й інші сфери діяльності, які охоплюють розвиток людини. Сьогодні в розвинутих країнах відбувається процес соціалізації економічного життя.

У макроекономічній теорії потрібно враховувати дію зовнішньоекономічних факторів, що знаходить кінцевий прояв у проблемі рівноваги платіжного балансу країни. Без урахування цих факторів практичне використання макроекономічних моделей може дати нульовий результат.

Ми з вами будемо розглядати в основному досвід макроекономічної політики в розвинутій ринковій економіці. У той же час у перехідній економіці, поряд із загальними рисами, які роблять її схожою на розвинуту ринкову економіку, є і суттєва специфіка у прояві ринкових закономірностей. Не можна сліпо копіювати чий-небудь досвід. Завжди важливо пам'ятати, що країн з ринковою економікою є багато, але процвітаючих серед них значно менше. Сама собою макроекономічна теорія є ключем до успішного вирішення багатьох економічних проблем у будь-якій країні, але по суті вона не може гарантувати успіх макроекономічної політики, яка використовує ці теоретичні побудови.

2. Система національних рахунків і її показники

2.1 Поняття системи національних рахунків

Для аналізу економічних подій, складних господарських взаємозв'язків необхідна система надійних, взаємодоповнюючих показників. Від ступеня достовірності й оперативності інформаційних потоків залежить і якість управління.

У період, коли Україна перебувала в складі СРСР, розраховувався баланс народного господарства (БНГ). У його основі лежала концепція К.Маркса про трудову теорію вартості і про сферу матеріального виробництва, у рамках якого створювався національний дохід. Із БНГ випадала значна частина сфери послуг, зовнішньоекономічні зв'язки. Статистичні зведення і звіти, якими користувались господарники і науковці, директори і міністри, нерідко малювали неадекватну, перекручену картину. Наприклад, збір зерна вираховувся у бункерній вазі, що майже на 10 % перевищувало фактичний показник, обсяги випуску взуття завищувались - у порівнянні з даними зарубіжної статистики - приблизно на 20% (у загальний показник включають взуття з гуми і полімерних матеріалів, а цю частину продукції зарубіжна статистика взуттям не вважає); виробництво консервів в СРСР вираховувалось за кількостю умовних банок, а не за загальноприйнятим показникам - у метричних тонах.

У світі існує загальноприйнята Система національних рахунків (СНР). Це система взаємопов'язаних показників розвитку економіки на макрорівні. СНР дозволяє:

виміряти обсяг виробництва у конкретний момент часу і розкрити фактори, які безпосередньо визначають функціонування економіки;

побудувати криву, яка характеризує функціонування економіки у попередні роки й у довгостроковій перспективі, використовуючи макроекономічні показники у графічному методі аналізу;

інформація, яку дає СНР є основою для формування і проведення у життя державної політики, направленої на покращення функціонування економіки. Наприклад, розробляються економічні моделі й прогнози в галузі оподаткування, кредитування, темпів економічного зростання, дефіциту держбюджету, регулювання інфляції і т.д. Без таких розрахунків економічна політика базувалась би на інтуіції.

СНР виходить з того, що валовий продукт країни виробляється як у сфері матеріального виробництва, так і в сфері послуг, тобто в сферу виробництва включається діяльність:

компаній і підприємств, які виробляють товари і послуги;

приватних некорпоративних підприємств;

підсобних господарств;

осіб вільних професій (адвокатів, артистів, журналістів тощо);

працівників сфери управління;

фінансово-комерційних організацій;

некомерційних організацій (клубів, товариств, асоціацій);

армії;

найманої прислуги;

володарів житла, яке здається в оренду.

Практично не враховуються лише нелегальні види діяльності (наркобізнес, проституція) і ведення особистого домашнього господарства. Але більш детально про це мова йде у наступному питанні.

Ще один важливий принцип, який лежить в основі системи національних рахунків, полягає у визнанні того, що у створенні вартості товарів і послуг беруть участь земля, праця, капітал і підприємницькі здібності, тобто всі фактори виробництва. Створюваний дохід розглядається як результат сукупного використання цих факторів.

Система національних рахунків постійно удосконалюється: у 1993 році ООН затвердила нову стандартну СНР, яка змінила попередню, введену у 1968 році. Нова СНР трохи видозмінює найменування секторів економіки, стандартних і основних макроекономічних показників.

Із метою приведення української статистичної звітності й методів економічного аналізу у відповідність із світовою практикою з 1988 року розпочато впровадження в українську практику СНР, що вимагало проведення великої роботи з перерахунку основних макроекономічних показників розвитку нашої країни і суттєво змінило картину структури національного господарства, динаміки і темпів його розвитку. У цій роботі Україна отримала значну методологічну підтримку з боку високорозвинутих країн Заходу. Сьогодні процес впровадження в українську практику СНР практично завершений.

2.2 Валовий продукт у системі національних рахунків

Центральними показниками СНР є ВВП (валовий внутрішній продукт) і ВНД (валовий національний дохід). Вони відображають результати діяльності в двох сферах народного господарства - матеріальному виробництві товарів і послуг; обидва визначаються як вартість всього обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг в економіці за певний період часу (рік, квартал, місяць). Підраховуються ці показники як в поточних (діючих) цінах, так і в постійних (цінах якого-небудь базового року).

Які відмінності існують між ВВП і ВНД?

ВВП підраховується за територіальною ознакою. Це сукупна вартість продукції сфери матеріального виробництва і сфери послуг, незалежно від національної належності підприємств, розташованих на території даної країни. Наприклад, вартість продукції і послуг вироблених всіма підприємствами (національними й іноземними) на території України за певний період часу складає показник ВВП.

ВНД - це сукупна вартість всього обсягу продукції і послуг в обох сферах національної економіки незалежно від місця знаходження національних підприємств (у своїй країні або за кордоном). Таким чином, ВНД відрізняється від ВВП сумою так званих факторних доходів. До факторних доходів відносяться: дохід найманих працівників (зарплата), рентний дохід, позичковий відсоток, прибуток від використання ресурсів даної країни за кордоном (переведення в країну прибутку від вкладеного за кордоном капіталу, наявної там власності, заробітної плати громадян, які працюють за кордоном) за мінусом аналогічних вивезених із країни доходів іноземців. Щоб розрахувати ВНД, до показника ВВП додають різницю між доходами, отриманими підприємствами і фізичними особами даної країни за кордоном, з одного боку, і доходами, отриманими іноземними інвесторами і іноземними працівниками в даній країні, - з іншого. Ця різниця (між ВНД і ВВП) досить невелика - для провідних країн не більше ±1% від ВВП.

На ВНД України в останні роки значно вплинули міграційні процеси. Із лібералізацією зовнішньоекономічних зв'язків і режиму виїзду з нашої країни трудова еміграція набула масових масштабів. Статистика не дає достовірної інформації про еміграцію робочої сили з України. Однак, за експертними оцінками за кордоном працюють від 2 до 7 млн. українців. Включившись за кордоном у процес виробництва, емігранти частку створеної ними вартості переказують на Батьківщину, збільшуючи тим самим її валовий національний дохід. Наприклад, якщо припустити, що за кордоном працює 7 млн. українців і вони у середньому отримують заробітну плату 500 доларів США на місяць, то виходить, що за рік наші співвітчизники заробляють 42 млрд. доларів. Навіть четверта частина цієї суми, яку люди привозять або переказують в Україну, не може суттєво не впливати на показник ВНД.

При підрахунку показників ВВП і ВНД виникає питання, який із цих показників підрахувати легше, зручніше? Відповідь - ВВП. Враховуючи це, а також, що різниця між ВВП і ВНД досить невелика, у системі національних рахунків практично використовується тільки показник ВВП. Це можна побачити із статистичних звітів, які приводяться за результатами економічної діяльності окремих країн світу, в тому числі і вУкраїні.

Як розраховується показник ВВП? Головна вимога при розрахунку цього показника - це те, щоб всі товари і послуги, вироблені за певний період часу, враховувались тільки один раз, тобто, щоб при розрахунку враховувалась тільки кінцева продукція і не враховувались проміжкові продукти, які можуть купуватись і перепродаватись багато раз. Кінцева продукція - це товари і послуги, які купуються споживачами для кінцевого використання, а не для перепродажу. Проміжкова продукція - це товари і послуги, які проходять подальшу переробку або перепродаються декілька разів, перш ніж вони доходять до кінцевого споживача.

Якщо сумувати вироблені в країні товари і послуги у всіх галузях економіки, то неминучий багатократний повторний рахунок, який суттєво перекручує реальний обсяг виробленого валового продукту. Наприклад, зерно, вирощене у сільському господарстві, перш ніж перетворитись в кінцевий продукт - хліб, проходить 4 стадії обробки:

1) збір, обмолот і сортування зерна в сільському господарстві;

очистка, сушка і зберігання на елеваторах;

розміл зерна на млинах;

випічка хліба на хлібозаводах.

Отже, для виключення багатократного повторного рахунку ВВП повинен виступати як вартість кінцевих товарів і послуг, включати в себе тільки вартість створювану (додану) на кожній проміжковій стадії обробки. Додана вартість (ДВ) - це вартість, створена в процесі виробництва на даному підприємстві, яка охоплює реальний вклад підприємства в створення вартості конкретного продукта. Тому вартість споживаних сировини і матеріалів, що купувались у постачальників і в створенні яких підприємство не брало участі, у ДВ виробленого даним підприємством продукта не включається. Інакше кажучи, додана вартість - це валова продукція підприємства (або ринкова ціна випущеної продукції) за мінусом поточних матеріальних витрат.

Підрахунок ВВП за сумою доданих вартостей покажемо на прикладі (табл. 1).

Таблиця 1. Додана вартість при п'ятистадійному виробничому процесі (гіпотетичні дані)

Стадії виробництва	Продана ціна матеріалів або продукції (грн.)	Додана вартість (грн.)
Фірма А, вівчарська ферма	60	60 (60-0)
Фірма Б, переробне підприємство	100	40 (100-60)
Фірма В, виробник костюмів	125	25 (125-100)
Фірма Г, оптовий продавець одягу	175	50 (175-125)
Фірма Д, роздрібний продавець одягу	250	75 (250-175)
	710	250 (ВВП)

Із таблиці 1 видно, що якщо б сумувалася вартість всіх товарів не «очищених» від їх проміжкового продукту, то величина умовного ВВП (710 грн.) була б майже втричі більшою, ніж сума доданої вартості (250 грн.). Методом доданої вартості ми не допустили так званого повторного рахунку при вирахуванні ВВП.

Із допомогою ВВП вимірюється обсяг кінцевого випуску товарів і послуг в економіці за певний період часу. У цей показник не включаються деякі операції й послуги, які важко або неможливо врахувати:

доходи тіньового бізнесу;

бартерний обмін;

робота домогосподарок у домашньому господарстві;

робота вчених «на себе», не втілена у вигляді готової продукції: книг, приладів, зразків і т.п.;

оплата у вигляді чайових і т.п.

При інших методах підрахунку ВВП в нього не включаються так звані невиробничі угоди. Невиробничі угоди бувають двох основних типів: 1) чисто фінансові угоди; 2) продаж уживаних товарів. Чисто фінансові угоди, у свою чергу, підрозділяються на три основних види:

державні трансфертні платежі (виплати по соціальному страхуванню, допомога з безробіття, стипендії, пенсії, виплати відсотків із державного боргу тощо). Вони являють собою просто перерозподіл створеного ВВП. Отримувачі цих платежів не вносять якогось внеску у створення поточного обсягу виробництва;

приватні трансфертні платежі (разові виплати з приватних фондів, стипендії приватних осіб і організацій тощо). Наприклад, сюди можна віднести відомий Фонд Сороса, який надає допомогу у розвитку науки і освіти у багатьох країнах світу, в тому числі й в Україні;

угоди з цінними паперами (акціями, облігаціями). Вони не збільшують поточне виробництво.

Виключення сум уживаних речей із ВВП здійснюється тому, що такі операції або не відображають поточного виробництва, або включають подвійний рахунок. Наприклад, легковий автомобіль випуску 2000 року, проданий у поточному році. Цей продаж не супроводжується збільшенням поточного виробництва. Автомобіль вироблений у поточному році й повторно проданий буде враховувати подвійний рахунок.

2.3 Методи підрахунку валового продукту

Із допомогою показників валового продукту робиться спроба виміряти обсяг річного (квартального, місячного) випуску товарів і послуг в економіці. Ця загальна, зведена величина валового продукту нас цікавить (має значення):

із точки зору того, з чого вона складається;

на що вона витрачається.

Наприклад, якщо в Україні у певному році ВВП гіпотетично склав 500 млрд. грн., то нас цікавить із чого складається ця сума і на що вона витрачена.

Як виміряти ринкову вартість всього обсягу виробництва? Існують два основних підходи до виміру ВВП. Перший може бути визначений шляхом сумування витрат на купівлю всього обсягу виробленої у даному році продукції. Це визначення валового продукту за витратами. Другий підхід передбачає сумування всіх доходів, отриманих від виробництва всього обсягу продукції даного року. Це визначення валового продукту за доходами. Якщо представити це у формі простого рівняння, то можна сказати, що:

За своєю сутністю, це не просто рівняння, це - тотожність. Купівля, тобто витрачання грошей, і продаж, тобто отримання грошей, являють собою, дві сторони однієї і тієї ж угоди. Те, що витрачено на виробництво продукта, є доходом для тих, хто вклав свої людські і матеріальні ресурси у виробнитцво даного продукту і його реалізацію на ринку (згадайте модель кругообороту ресурсів, продуктів і доходів).

Розрахунок ВВП за витратами передбачає сумування всіх видів витрат на створення кінцевого продукта або послуги. Він включає наступні статті:

І Особисті споживчі витрати (С). Це товари повсякденного попиту, предмети споживання довгострокового користування, витрати на послуги й інше. Мова йде про набір товарів і послуг, призначених для фізичних осіб.

ІІ Валові приватні внутрішні інвестиції (І). Поняття «інвестиційні витрати» включає в основному три компоненти:

всі кінцеві покупки машин, обладнання і верстатів підприємцями;

все будівництво;

зміну запасів.

Будівництво нової фабрики, складу або елеватора - це форма інвестицій. Але чому житлове будівництво включається в категорію інвестицій, а не споживчих витрат? Річ у тім, що багато економістів визначають капітал (інвестиційні ресурси) як цінність, яка приносить потік доходів. Із цієї точки зору житлове будівництво є активом, який може приносити дохід (пропонування житла в найм). Більшість людей у високорозвинутих країнах не мають власного житла, а орендують його.

ВВП є мірою обсягу продукції, яка виготовлена у даному році. Тому при його визначенні потрібно враховувати споживання продукції (запасів), виробленої у попередні роки. Якщо у підприємств накопичилось більше товарів на полицях і складах у кінці року у порівнянні з тим, що було на початку року, то у економіці протягом даного періоду вироблено більше, ніж спожито. Цей приріст запасів повинен бути доданий до ВВП у якості показника поточного виробництва. Скорочення запасів повинно бути вирахуване із показника ВВП.

Чому існує поняття валові приватні внутрішні інвестиції, а не просто інвестиції? Річ в тому, що крім валових існують чисті інвестиції, крім приватних - державні, є не тільки внутрішні, а і зовнішні інвестиції. Потрібно звернути увагу на те, що купівля акцій і облігацій виключається з економічного визначення інвестицій, тому що такі угоди означають передачу права власності на уже наявні активи.

Відмінність між валовими і чистими інвестиціями полягає у наступному. Валові інвестиції включають як суму заміщення спожитих інвестиційних товарів, так і суму приросту інвестицій. Термін «чисті» приватні внутрішні інвестиції призначений тільки для характеристики додаткових інвестицій, які мали місце протягом поточного року. Наприклад, у 2006 році економіка певної країни виробила інвестиційних товарів (засобів виробництва) на 400 млрд. гривень. Однак, у процесі виробництва ВВП 2006 року економіка спожила машин і обладнання на суму 330 млрд. гривень. У результаті економіка додала 70 млрд. грн. (400-330) до вартості нагромадженого у 2006 році капіталу. Валові інвестиції становлять 400 млрд. гривень, чисті - 70 млрд. Це означає, що в кінці 2006 року в економіці було на 70 млрд. гривень більше інвестиційних товарів, ніж на початку року. Економіка у такому разі зростаюча. Якщо валові інвестиції і амортизація (інвестиції, які заміщують використані основні фонди) рівні, то економіка перебуває у застійному, статичному положенні. Коли валові інвестиції менші, ніж амортизація, тобто коли в економіці за рік споживається більше капіталу, ніж виробляється, економіка перебуває у кризі.

ІІІ Державні закупки товарів і послуг (G). Це кінцеві витрати органів державного управління на купівлю продукції підприємств і купівлю ресурсів для потреб держави. Виражається це в сумі витрат держави на виплату заробітної плати державним службовцям, на закупку товарів і послуг. Ця група витрат виключає всі державні трансфертні платежі (про це мова йшла вище).

IV Чистий експорт (Xn). Досі йшлося про всі види витрат зі створення кінцевого продукта чи послуги всередині країни. Але яким чином враховуються зовнішньоторгові угоди? Витрати іноземців на українські товари такою мірою пов'язані з українським виробництвом, як і витрати самих українців. Тобто ми повинні враховувати вартість українського експорту. Обсяг імпорту потрібно виключити. Чистий експорт являє собою величину, на яку закордонні витрати на вітчизняні товари і послуги перевищують вітчизняні витрати на іноземні товари і послуги (тобто перевищення експорту над імпортом). Наприклад, за повідомленнями Держкомстату у 2005 році негативне сальдо зовнішньої торгівлі України становило 1,8 млрд. доларів США. Це означає, що імпорт в Україну перевищував український експорт на цю суму.

Чотири категорії витрат, які ми розглянули, включають усі можливі типи витрат. Із їх допомогою вимірюється ринкова вартість виробництва ВВП за певний період часу. Це означає, що ВВП = С+І+G+Xn.

Розрахунок ВВП за доходами

Ми зазначали, що обсяг витрат на купівлю товарів, вироблених у даному році дорівнює грошовому доходу, отриманому від виробництва продукції даного року. Було б дуже зручно сказати, що загальні витрати на річний випуск продукції в економіці поступають у домашні господарства у вигляді заробітної плати, рентних платежів, відсотка і прибутку. Однак, картина розподілу ВВП ускладнюється наявністю засобів, які не пов'язані з виплатою доходів.

До них відносяться:

відрахування на споживання капіталу (амортизація);

непрямі податки на бізнес.

Щорічні відрахування, які показують обсяг капіталу, споживаного у ході виробництва за окремі роки, називаються амортизацією. На відміну від інших видів витрат виробництва, амортизація не є доданням до чиїх-небудь доходів. Фактично це розподіл частини ВВП, який не пов'язаний прямо з виплатою доходів. Це відрахування на «споживання капіталу», тобто на створення грошового фонду, що заміщує знос основних засобів, які беруть участь у створенні ВВП.

У практиці ринкового господарства в склад ВВП підрахованого за доходами, включаються також непрямі податки на бізнес. Такі податки включають загальний податок із продаж, акцизи, податки на майно, ліцензійні платежі і митні збори. Це мовби незароблений дохід, який отримує держава шляхом збільшення цін для свого утримання. Він не поступає домогосподарствам у вигляді заробітної плати, рентних платежів, відсотка і прибутку.

Таким чином, розрахунок ВВП за доходами включає наступні статті:

Заробітна плата найманих робітників.

Рентні платежі, тобто доходи отримувані володарями власності: землі, іншого нерухомого майна тощо.

Відсоток на позичковий капітал, тобто виплати постачальникам грошового (позичкового) капіталу, використаного при виробництві ВВП.

Поняття прибуток розпадається на два види рахунків:

а) доходи на власність, або доходи некорпоративних підприємств, які знаходяться в індивідуальній або сімейній власності, і доходи самостійних працівників: художників, письменників, адвокатів й інших працівників, які працюють не по найму;

б) прибутки корпорацій. Для цих юридичних осіб оподаткування і розподіл прибутку мають свою специфіку, яка буде розглянута пізніше.

Амортизаційні відрахування.

Непрямі податки на бізнес.

Легко переконатись, що ВВП підрахований даним методом, являє собою сукупність доходів, отриманих від економічних ресурсів, що були використані у процесі виробництва суспільного продукту протягом певного періоду (року, кварталу, місяця). Природньо, що ВВП підрахований за доходами і за витратами (за використанням), повинен бути рівний, тобто використання (витрати) ВВП є одночасно доходами осіб, які володіють тими чи іншими факторами виробництва.

2.3 Показники національних рахунків: чистий внутрішній продукт, національний дохід, особистий дохід

Система національних рахунків характеризує процес виробництва, розподілу і кінцевого використання ВВП за певний період часу, як правило, за рік. В умовах зростаючої глобалізації світогосподарських зв'язків більшість високорозвинутих країн засновують свої системи національних рахунків на міжнародних стандартах. Найважливішим з них є СНР-93, тобто система національних рахунків, яка розроблена спільними зусиллями ООН, МВФ, Світового банку, Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), відділу статистики Європейського Союзу і ухвалена статистичною Комісією ООН у 1993 році. В СНР, крім ВВП, входять й інші, тісно пов'язані з ним показники.

Як вимірник валового річного обсягу виробництва ВВП має один важливий недолік: він завищує обсяг виробництва на вартість річних амортвідрахувань і на суму непрямих податків. Нас цікавить перш за все величина, яку виробництво реально додало до добробуту суспільства, а сума амортвідрахувань, нагромаджених у спеціальних фондах, добробут суспільства не підвищує. Зменшивши величину ВВП на суму амортвідрахувань, нарахованих за рік, отримуємо ще один макроекономічний показник - чистий внутрішній продукт (ЧВП). ЧВП=ВВП-А. Із допомогою цього показника вимірюється загальний річний обсяг виробництва товарів і послуг, який країна виробила і спожила у всіх секторах свого господарства. Іншими словами, ЧВП показує розмір доходу постачальників економічних ресурсів за надані ними землю, робочу силу, капітал, підприємницькі здібності, з допомогою яких створений цей ЧВП.

Єдиним компонентом, який не відображає внеску економічних ресурсів в ЧВП є непрямі податки. ЧВП - непрямі податки на бізнес=національний дохід (НД). Національний дохід - це знову створена за рік вартість, чистий «зароблений дохід» суспільства. Цим і визначається важливість НД як макроекономічного показника і його широке використання при порівняльному аналізі.

Якщо врахувати попередній аналіз, а саме відмінність між ВВП і ЧВП, а також ЧВП і НД, то можна зробити висновок, що національний дохід як показник визначає загальний обсяг заробітної плати, рентних платежів, відсотка і прибутку, отриманих у ході виробництва ВВП. У практиці розрізняють вироблений національний дохід. Вироблений НД - це весь обсяг знову створеної вартості товарів і послуг. Використаний національний дохід - це вироблений НД за мінусом витрат (від стихійних лих, збитків при зберіганні тощо) і зовнішньоторгового сальдо.

Національний дохід - це зароблений дохід, але це не означає, що увесь цей дохід отримують домогосподарства. Особистий дохід (отриманий дохід) і національний дохід (зароблений дохід) відрізняються один від одного по тій причині, що частина заробленого доходу - внески на соціальне страхування, податки на прибуток корпорацій і нерозподілені прибутки корпорації - фактично не надходять домогосподарствам. До речі, частина доходу, яка надходить у домогосподарства (трансфертні платежі) не є результатом функціонуючих факторів виробництва.

(Національний дохід (зароблений дохід) -Внески на соціальне страхування -Податки на прибуток корпорацій + Нерозподілені прибутки корпорацій) / Трансфертні платежі = Особистий дохід (отриманий дохід)

Прибуток корпорацій (акціонерних товариств) має свою специфіку використання:

1. Частину отримує держава у вигляді податку.

2. Частина, яка залишилася, виплачується акціонерам у формі дивідендів.

3. Те, що залишилося після сплати податків і дивідендів називається нерозподіленим прибутком корпорації. Ця частина прибутку використовується на створення нових підприємств, купівлю нового обладнання, тощо.

Трансфертні платежі, які не є результатом виробничої діяльності людей, можуть виступати як:

1. Виплати зі страхування від старості й від нещасних випадків, а також допомога з безробіття, яка заснована на соціальних програмах.

2. Виплати по бідності.

3. Різні виплати ветеранам, субсидії на освіту і допомога з непрацездатності.

4. Виплати приватних пенсій і стипендій.

Чи можна вважати особистий дохід таким, яким може розпоряджатися фізична особа? Ні, не можна. У цьому доході не враховані індивідуальні податки. Тому, дохід, який знаходиться в особистому розпорядженні, являє собою особистий дохід за вирахуванням індивідуальних податків. Індивідуальні податки складаються з особистих прибуткових податків, податків на особисте майно і податків на спадщину. Основна роль належить першому виду податку. Дохід після сплати податків являє собою дохід, яким домогосподарства розпоряджаються у кінцевому вигляді. Ці доходи використовуються на споживання і збереження.

Таким чином, система національних рахунків дозволяє розглянути підсумки ділової активності населення країни на стадіях виробництва, розподілу і використання ВВП. Зокрема, СНР дозволяє державі (уряду) визначити основні цілі макроекономічної політики, зважаючи на розглянуті вище показники.

2.5 Номінальний і реальний ВВП і його вплив на суспільний добробут

При визначенні показників СНР дуже важливо з'ясувати, як визначається рівень цін (ціна не одного, а багатьох товарів). Це важливо з двох обставин:

1. ВВП являє собою ринкову вартість (грошову вартість) всіх кінцевих товарів і послуг, вироблених протягом року, а грошова вартість виражається через чинні ціни.

2. Рівень цін змінюється, а це впливає на підрахунки ВВП.

Рівень цін виражається у вигляді індексу:

Як правило, уряди різних країн розраховують індекси ряду наборів, або корзин, товарів і послуг. Найбільш відомим серед цих індексів є індекс споживчих цін (ІСЦ), із допомогою якого вимірються ціни фіксованої ринкової корзини, яку купує типовий споживач. В Україні така корзина розраховується за 270 найменуваннями товарів. Для виміру загального рівня цін використовується індекс цін ВВП. І цін ВВП ширший, ніж ІСЦ оскільки включає не тільки ціни споживчих товарів і послуг, але й ціни інвестиційних товарів, товарів, куплених державою на світових ринках. Наприклад, 2000 рік виберемо базовим. ВВП певної країни склав у 2006 році 64 млрд. грн, а ця вартість у 2000 році дорівнювала 50 млрд. гривень.

Іц. ВВП 2006 р. = 64/50 х 100 % = 128 %

Набір індексів цін для різних років дозволяє нам порівнювати рівні цін у різні роки. Підвищення індексу цін ВВП у даному році у порівнянні з попереднім роком вказує на інфляцію; зменшення індексу цін вказує на дефляцію.

Існує показник зміни рівня цін:

ІРЦ - індекс рівня цін

Інфляція і дефляція ускладнюють підрахунок валового внутрішнього продукту, оскільки ВВП являє собою грошовий, тимчасовий і кількісний показник. При підрахунку ВВП за поточними цінами, ми не можемо сказати, наприклад, якою мірою відбулося його збільшення за рахунок зростання обсягів виробництва, або зростання цін. Показник ВВП, який відображає поточні ціни, називається номінальним ВВП. Показник ВВП скорегований із урахуванням інфляції (тобто підвищення рівня цін) або дефляції (тобто пониження рівня цін) називається реальним ВВП. Найбільш простим і прямим методом дефлювання (пониження грошового виразу ВВП з урахуванням динаміки цін) або інфлювання (підвищення грошового виразу ВВП з урахуванням динаміки цін) номінального ВВП даного року є ділення номінального ВВП на індекс цін (із сотими частками).

Наш попередній приклад, номінальний ВВП у 2006 році склав 64 млрд. гривень. Іц цього року 128 (1,28 зі сотими частками). Реальний ВВП 2006 року таким чином дорівнює:



Реальний ВВП показує ринкову вартість обсягу продукції кожного року, виміряну у постійних цінах, тобто в грошах, які мають ту ж ціну, або купівельну здатність, як і в базовому році. Реальний ВВП є більш точною, у порінянні з номінальним ВВП, характеристикою функціонування економіки.

В останні три десятиріччя в західній економічній теорії все частіше підкреслюється, що ВВП не зовсім точно відображає добробут суспільства, що він не може бути характеристикою добробуту. На це вказують наступні факти:

Неринкові операції. Існує багато виробничих операцій, які не здійснюються на ринку і тому не включаються в склад ВВП. Наприклад, робота на присадибних ділянках, дачах (без продажу продукції), праця домогосподарки, ремонт власного будинку тощо.

Вільний час. Зростаючий обсяг вільного часу позитивно впливає на добробут суспільства, але це жодним чином не враховується у показниках СНР. Наприклад, у високорозвинутих країнах Заходу на протязі ХХ сторіччя продовжуваність робочого тижня зменшилась з 53 до 35 годин, що не могло не вплинути на добробут суспільства.

Покращення якісних характеристик продукції. ВВП є кількісним, а не якісним показником. Він не відображає повною мірою покращення якості товарів.

Склад і розподіл сукупного випуску продукції. ВВП служить вимірником обсягу сукупного виробництва, але не відображає змін у складі й розподілі продукції, які в свою чергу можуть впливати на економічний добробут суспільства. ВВП показує набір кількостей продукції, але не вказує чи він є “правильним”. Наприклад, у деяких країнах у структурі ВВП досить великою є питома вага зброї, яка добробут суспільства не підвищує.

Випуск продукції на душу населення. Через багато причин найбільш обгрунтованою характеристикою економічного добробуту є випуск продукції на душу населення. Але цей показник не показує рівень життя окремих індивідів і сімей в економічній системі.

ВВП і навколишнє середовище. Показник ВВП не відображає впливу виробництва на навколишнє середовище. Чим більший обсяг ВВП, тим більше забруднення при інших рівних умовах, навколишнього середовища. Показник ВВП не показує зв'язок між виробництвом і екологічними катастрофами, отруюванням річок і землі кислотними дощами і взагалі забрудненням навколишнього середовища.

Тіньова економіка. Її стимулюють високі рівні інфляції і податків. Тіньова економіка у високорозвинутих країнах Заходу складає від 5 до 20% обсягу офіційного ВВП. В Україні цей показник становить, за деякими оцінками 40-50% від ВВП. Існування тіньової економіки перекручує розміри таких важливих показників економіки, як ВВП і рівень безробіття. Політика уряду, яка базується на таких показниках, може бути необгрунтованою і шкідливою. Наприклад, стимулювання зменшення безробіття може викликати зростання інфляції.

Таким чином, валовий внутрішній продукт є досить важливим показником обсягу виробництва товарів і послуг, але він не може бути універсальним критерієм економічного добробуту країни, оскільки в ньому, як зазначалося вище, не враховується ряд важливих чинників добробуту. ВВП є насамперед показником потужності ринкової національної економіки, а не показником економічного добробуту суспільства.

У зв'язку з цим в економічній літературі зроблена спроба сконструювати нові показники економічного добробуту суспільства, які враховували б ті чинники, що не враховує ВВП. У макроекономіці вже є такий показник - чистий економічний добробут суспільства (ЧЕД). Вперше цей показник був введений у наукову термінологію у 70-ті роки ХХ століття американськими економістами У.Нордхаузом і Дж. Тобіном. Він не є конкретним самостійним статистичним показником, а застосовується тільки як доповнення до ВВП.

Чистий економічний добробут суспільства визначається вирахуванням з ВВП грошової оцінки негативних чинників (Чн), що впливають на добробут, та додаванням результатів неринкової діяльності в грошовій оцінці (Рнрд) і грошової оцінки вільного часу (Вч):

ЧЕД = ВВП - Чн + Рнрд + Вч.

Кількісно виразити чистий економічний добробут суспільства непросто. Вся складність полягає в тому, що дати грошову оцінку видам діяльності, які не мають ринкового характеру, досить важко.

Таким чином, ЧЕД є відносно корисним у роботі статистичної служби країни показником. Однак на практиці статистичні служби ООН і національного обліку окремих країн не мають уніфікованої методики розрахунку чистого економічного добробуту суспільства.

3. Сукупний попит і сукупна пропозиція

3.1 Сукупний попит і фактори, що його визначають

Моделі попиту і пропозиції для одного товару, особливо корисні для розуміння відмінностей і обсягів виробництва окремих товарів і послуг. Вони показують, чому ціна рівноваги, наприклад хліба, значно менша, ніж ціна рівноваги діаманта, або чому ціна бареля нафти вища, ніж ціна бареля води.

Аналіз питання попиту і пропозиції на макрорівні вимагає об'єднання (агрегування) великої кількості окремих товарних ринків в «складовий» ринок, на якому основними змінними є рівень цін і реальний обсяг національного виробництва.

Сукупний попит показує різні обсяги товарів і послуг національного виробництва, який споживачі (підприємства, держава, окремі люди) готові купити при будь-якому можливому рівні цін. Сукупний попит можна зобразити графічно:

Рис. 1. Крива сукупного попиту: Р - рівень цін; О - реальний обсяг виробництва.

Крива сукупного попиту АD вказує на те, що чим нижчий рівень цін, тим більший реальний обсяг національного виробництва буде куплений, і навпаки.

Крива сукупного попиту по формі така ж, як і на окремий товар. Чому? Причини тут різні. Траєкторія руху кривої індивідуального попиту визначається ефектами доходу і заміщення. Але це пояснення не є правомірним, коли ми маємо справу з сукупностями. Логічне обгрунтування ефекту заміщення (один товар стає дешевшим у порівнянні з усіма товарами) у даному випадку неможливе, тому що ціни у цілому або падають або зростають.

Рух кривої сукупного попиту визначається перш за все трьома ціновими факторами:

ефектом відсоткової ставки;

ефектом багатства;

ефектом імпортних закупок.

Відсоткова ставка - це ціна за користування позиченими грошима. Більш високий рівень цін, збільшуючи попит на гроші і підвищуючи відсоткову ставку, викликає скорочення попиту на реальний обсяг виробленого національного продукту, і навпаки (гіпотетично припускається, що обсяг грошової маси в економіці залишається постійним). Коли рівень цін підвищується, підвищуються і відсоткові ставки, а підвищені відсоткові ставки, у свою чергу, приводять до скорочення інвестиційних і споживчих витрат, і навпаки. Наприкладё для фірми, яка купує інвестиційні товари, має велике значення ставка відсотка, за якою можна взяти гроші в кредит у комерційного банка. Чим вища відсоткова ставка, тим нижчий інвестиційний попит. Разом з тим і споживчий попит реагує на підвищення відсоткової ставки - адже багато товарів довгострокового користування купуються на основі споживчого кредиту. Подорожчання кредиту включає зменшення споживчих витрат.

...