Інституційна обумовленість економічних функцій держави

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Останніми роками актуалізація проблем аналізу ролі держави у регулюванні економічних процесів обумовлюється зростанням масштабів, міждисциплінарністю й глобальним характером досліджень, а також посиленням їхнього впливу на світовий розвиток. Наукова спільнота звертає особливу увагу на необхідність пошуку оптимального розв'язання проблем економічної нерівності, здійснення охорони дозвілля, збільшення соціальних видатків, оскільки ці заходи спроможні сприяти побудові ефективної економіки. Проблематика аналізу функцій держави доволі детально проаналізована вченими, водночас не існує однозначних підходів щодо переліку та змісту таких функцій.

При цьому еволюція держави як суспільного інституту супроводжувалася також й еволюцією її економічних функцій. Серед найбільш вагомих здобутків у цій царині слід назвати праці таких вчених, як Д. Аджемоглу [3], С. Гасанов [12], В. Геєць [7], А. Гриценко [10], Я. Жаліло [6], Н. Кравчук [2], П. Кругман [13], В. Лагутін [8], П. Леоненко [5], О. Лощихін [1], Т. Пі- кетті [14], І. Радіонова [9], Дж. Робінсон [3], М. Спенс [4], А. Чухно [5], П. Юхименко [5] та ін.

Формулювання цілей. Мета статті полягає у розкритті особливостей інституційної обумовленості економічних функцій сучасної держави.

Виклад основного матеріалу. На сучасному етапі розвитку суспільства виникла потреба у розширенні методологічної матриці дослідження економічної політики держави. Саме представники інституціоналізму розглядають економіку як систему, в якій відносини між суб'єктами господарювання складаються під впливом як економічних, так і правових, політичних, соціологічних і соціально-психологічних факторів.

Теорія економічної політики є методологічно неоднорідною сукупністю результатів різноманітних наукових пошуків. Аналізуючи історію розвитку основних напрямів і шкіл сучасної економічної теорії, а також практику їх використання державами при реалізації ними економічних функцій, слід зазначити, що здебільшого економічні ідеї розвивалися у межах методології державного втручання у перебіг економічних процесів. При цьому спектр поглядів на ролі держави в економіці є доволі широким - від практично повного заперечення до закликів використовувати більш жорсткі форми (рис. 1).

Теоретико-методологічна модель аналізу економічних функцій держави ґрунтується на дослідженні відносин між державою (державними інститутами-регуляторами) та громадянським суспільством (соціальними групами, індивідуальними споживачами публічних послуг). Однак при цьому очевидно, що саме суспільство є неоднорідним, воно складається з численних груп інтересів, тому необхідно враховувати конфлікт цих інтересів при дослідженні інституційної обумовленості економічної функції держави.

Під конституційно-правовим економічним режимом слід мати на увазі особливий порядок регулювання економічних відносин, який характеризується сукупністю правових засобів, які формують умови діяльності юридичних та фізичних осіб, а також реалізації ними прав та свобод в економічній сфері, що забезпечує функціонування економічної системи на основі поєднання приватних та публічних інтересів на базі свободи економічної діяльності [1, с. 175].

Аналіз теоретико-методологічних проблем правового регулювання економіки та змісту конституційних принципів функціонування економічної системи, які утворюють підґрунтя для державного втручання в економічні процеси, дає змогу дійти висновку про те, що має місце різноманіття національних моделей регулювання економічних відносин. Конституційні основи економічної системи формують особливий конституційно-правовий режим, відповідно до якого розбудовуються взаємини економічних суб'єктів, держави та суспільства у цілому. Державна економічна політика повинна формуватися та реалізовуватися на основі дотримання певних принципів, серед яких:

- конституційність та закономірність, оскільки реалізація політики здійснюється відповідно до конституції і законів держави на засадах розподілу завдань, повноважень та відповідальності між органами державної влади та суб'єктами економічної системи;

- забезпечення цілісності та єдності економічного простору на всій території країни, а також її грошово-кредитної, бюджетно-податкової, митної та інших систем;

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

- єдність цілей, напрямів, завдань і механізмів реалізації державної економічної політики;

- комплексний підхід до реалізації державної економічної політики;

- взаємодія органів державної влади із суб'єктами економіки у процесі реалізації державної економічної політики;

- наступність державної економічної політики на всіх етапах її здійснення;

- захист прав економічних суб'єктів з боку держави;

- стимулювання співпраці між органами державної влади та економічними суб'єктами у розробленні та реалізації заходів економічної політики;

- мінімізація втручання органів державної влади у господарську діяльність економічних суб'єктів [1, с. 239-240] (рис. 2).

Економічні інститути передбачають встановлення статусу економічних суб'єктів, прийняття норм та правил їх діяльності, урахування особливостей сфери господарської діяльності, в якій вони взаємодіють. Система норм і правил встановлює певний порядок дій економічних суб'єктів на засадах свободи та рівності, які своєю активністю забезпечують досягнення цілей, що перебувають в основі відповідної економічної функції. Встановлені державою норми та правила ґрунтуються на силі верховної влади, тому вони є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами господарської системи і виступають своєрідним засобом зовнішнього впливу на їх активність.

При цьому Д. Аджемоглу та Дж. Робінсон у своїй книзі «Чому нації занепадають» вказують на те, що «інклюзивні економічні інститути, що підтримують права власності, створюють рівні конкурентні умови й заохочують до інвестування в нові технології й знання, сприятливіші для економічного розвитку, ніж екстрактивні економічні інститути...» [3, с. 372]. Підтримує таку позицію й нобелівський лауреат М. Спенс, вказуючи, що економічне зростання постійно супроводжується розвитком правових, політичних та регуляційних інституцій. При цьому відбувається взаємне доповнення можливостей ринку та економічної політики держави [4, с. 59].

Можна стверджувати про дієвість економічних функцій держави лише у разі, якщо державна політика інтегрована у суспільну систему та ґрунтується на комплексному врахуванні особливостей розвитку національної економіки. При цьому відновлення дієздатності економічної політики повинно передбачати:

- досягнення соціального ефекту економічної політики завдяки збільшенню зайнятості, стимулювання малого підприємництва, підвищення ефективності використання бюджетних коштів;

- забезпечення надійного правозастосування в усіх сферах соціально- економічного життя шляхом реалізації антикорупційної політики, забезпечення прав власності, надання публічних послуг, здійснення децентралізації;

- сприяння поширенню інформації про ринкову кон'юнктуру, налагодження партнерських відносин між підприємницьким сектором, державою та громадянським суспільством щодо формування державної політики;

- переорієнтація економічної політики з урахуванням глобальних викликів шляхом виходу за межі стабілізаційного впливу та формування ґрунтовних засад конкурентоспроможної національної економіки [6, с. 14-16].

Виходити з того, що держава бере на себе відповідальність перед суб'єктами економічних відносин, а тому економічна діяльність має проводитися в «інсти- туційно обумовлених і соціально визнаних для кожної країни організаційно- правових нормах», пропонує В. Геєць. Таким чином, саме такі організаційно- правові норми є інституційно обумовленими [7, с. 12-13]. У демократичних суспільствах держава не прагне протиставити себе ринкові, а намагається сприяти його розвиткові з метою належної трансформації на основі цілеспрямованого стимулювання інноваційних процесів, виробництва високотехноло- гічних наукомістких товарів, орієнтованих на кінцеве споживання, сприяння розширенню мережевих моделей конкурентних відносин [8, с. 9].

Проведений аналіз переконує, що урахування в економічних інститутах зовнішніх та внутрішніх чинників суспільного розвитку, стадії розвитку економічної системи забезпечує їх ефективність. Використання економічних інститутів як основної форми реалізації економічних функцій національної держави в ринковій економічній системі обумовлена необхідністю узгодження на демократичних засадах індивідуальних, колективних та суспільних інтересів для забезпечення цілісності ринкової економічної системи. Для досягнення визначених державою цілей економічна політика має спрямовуватися на забезпечення реалізації конституційних прав людини та громадянина, створення умов для реалізації функцій і повноважень суб'єктів економічних правовідносин, забезпечення державних гарантій провадження економічної діяльності. Основним елементом виконання державою економічних функцій є формування нормативного простору, в якому повинні бути законодавчо закріплені цілі, завдання, повноваження державних органів, які сприяли б ефективній та гармонійній взаємодії системи відносин у системі «держава-суспільство-економіка-право».

Урахування в аналізі економічних функцій держави інтересів різних груп економічних суб'єктів увійшло у процес формування державної політики у розвинених країнах. У ХХІ ст. існують приклади позитивного досвіду взаємодії різних стейкхолдерів при формуванні політики макроекономічної стабілізації. Таким, зокрема, був досвід Німеччини при досягненні компромісу між урядом, автомобільними концернами та профспілками щодо часткового зменшення заробітної плати та скорочення робочого дня. При цьому уряд Німеччини брав відповідальність за сплату компенсації у зв'язку з невідпра- цьованим часом, а також частково звільнив підприємців від сплати обов'язкових соціальних відрахувань [9, с. 12-13].

Водночас проведений аналіз дає змогу дійти висновку, що політика захисту національного ринку у системі державної економічної політики здійснюється всіма розвиненими країнами. Моделі економічного лібералізму найбільшою мірою проявляються за умов розвиненого ринкового господарства та наявності інституційного підґрунтя у вигляді законодавчого, організаційного та фінансово-кредитного забезпечення [10, с. 51].

Таким чином, у більшості випадків реалізація економічних функцій держави здійснюється не безпосередньо, а у зв'язку з реалізацією інших її функцій. Отже, економічна функція держави є інституційно обумовленою визначеними нормами права функціями, цілями і завданнями, що стоять перед державою, яка реалізує свої основні функції через відповідні органи. При такому підході може скластися враження, що економічні функції виконують своєрідну допоміжну, обслуговуючу роль, порівняно з іншими функціями сучасної держави. Очевидно, що, наприклад, здійснюючи державні закупівлі і опосередковано регулюючи таким чином зайнятість населення, обсяги інвестицій та споживання, платіжний баланс, держава реалізує не лише власне економічну функцію, а й відповідну державну функцію (наприклад, оборонну), адже закупівлі здійснюються не взагалі, а завжди задля реалізації певної функції держави. Те саме можна сказати і, наприклад, щодо функції соціального захисту. Управляючи споживанням через соціальні трансферти (збільшуючи або зменшуючи рівень перерозподілу ВВП на основі соціальних виплат), держава реалізує не лише власне економічну, а й соціальну функцію.

Не можна не відзначити, що ефективність реалізації інших функцій держави перебуває у прямій залежності від ефективності економічних функцій. Успішне виконання всіх функцій держави залежить від стану національної і світової економіки, темпів зростання ВВП, обсягів державного боргу, стану платіжного балансу, реальних доходів населення тощо. Це пояснюється, зокрема, тим, що наведені чинники визначають вартість економічних ресурсів, необхідних для реалізації кожної державної функції.

Водночас в Україні домінує не економічне, а адміністративне регулювання національного господарства. При цьому стабільний суспільний розвиток ґрунтується на збалансованості інтересів держави та суб'єктів ринку, які у синергетичній взаємодії утворюють стійкі форми соціально-економічної архітектоніки суспільного устрою. Натомість розбалансування рівноваги між державою та ринком призводить до «економічної деструкції» [8, с. 9].

Очевидно, що у нинішніх умовах загрози отримання негативних ефектів економічної політики в Україні обумовлені впливом комплексу факторів - як зовнішніх (несприятлива геополітична ситуація, валютно-фінансова нестабільність, надмірна залежність від світових сировинних ринків), так і внутрішніх (падіння ВВП, високий рівень корупції, тінізація економіки, гострі структурні дисбаланси). Слід також вказати на поглиблення в Україні інституційного розриву, що проявляється через інституційні пастки, численні ринкові бар'єри та деформовані неформальні норми [8, с. 10-11; 11, с. 17].

Особливість здійснення економічних функцій держави в Україні полягає також у формуванні умов для фундаментальної інституційної невизначеності, наслідками якої, зокрема, є формування трансакційних витрат особливого типу, необхідних для утримання економічної системи від цілковитої дезінтеграції, домінування нераціональної економічної політики держави в умовах інституційних провалів, існування суттєвих бар'єрів для конкуренції. Йдеться також про посилення монополізаційних тенденцій, падіння рівня довіри до держави та ігнорування домашніми господарствами навіть раціональних формальних правил, відплив капіталу та робочої сили за кордон, відсутність сприятливих умов для прямих іноземних інвестицій, ажіотажний попит на іноземну валюту як намагання убезпечити власні ризики внаслідок неперед- бачуваних дій держави, високий рівень ризику провадження підприємницької діяльності, що обумовлює необгрунтоване ціноутворення, зростання рівня бідності та посилення соціального й майнового розшарування, «ерозія» демократичних підвалин організації та функціонування держави, обмежена спроможність держави виконувати свої конституційні функції [12, с. 7-8].

Світова фінансово-економічна криза 2008-2009 рр., на переконання нобелівського лауреата П. Кругмана, довела, що слід «говорити про визначальну роль держави у подоланні кризових явищ, про необхідність втручання у ринкові механізми та буквально ручного керування ситуацією... Активна урядова політика є визначальною у подоланні кризових явищ. І лише за умов активного втручання держави в економічні процеси кризу може бути подолано» [13]. Такої ж позиції дотримується й французький економіст Т. Пікетті, зазначаючи, що «роль уряду нині важливіша, ніж будь-коли» [14, с. 482].