Постановка завдання. Метою статті є дослідження існуючих підходів до визначення вектора розвитку постіндустріального суспільства, а саме економіки знань, з'ясування головних тенденцій її становлення на сучасному етапі розвитку суспільства, а також складових які мають забезпечити процес формування та використання знання як ресурсу для розвитку регіонів та держави в умовах становлення економіки знань.

Методологія. У процесі дослідження було використано системний підхід, метод аналогій, наукової абстракції, аналізу та синтезу, порівняння, логічний метод та ін.

Результати дослідження. Власне термін "економіка знань" або "економіка, що заснована на знаннях" вперше зустрічається в роботах американського дослідника Ф. Махлупа, який використав його по відношенню до одного із секторів економіки, де знання мають вирішальне значення [11]. Пізніше зазначений термін став застосовуватись для визначення типу економічної системи, де виробництво знань стає джерелом економічного зростання. Зарубіжні дослідники Д. Белл, П. Друкер доводили, що постіндустріальне суспільство створюється не на основі кооперації людей і машин для виробництва послуг, а на базі знань, відбувається зменшення зайнятості працівників у виробничому секторі. Для характеристики радикальних змін у структурі економіки провідних країн світу почали частіше застосовувати поняття "суспільство знань".

Концепція суспільства знань отримала розвиток у працях П. Друкера. У роботі "Посткапіталістичне суспільство" вчений описує процеси трансформації капіталістичного ладу у суспільство, що засноване на знаннях [4]. Знання, за П. Друкером, є вихідним пунктом і кінцевим результатом сучасного цивілізаційного процесу, головним інноваційним ресурсом та інтегратором глобальної цивілізації. Так, наприклад, на думку американського дослідника Ф. Міровські [12, с.79], появі категорії "економіка знань" сприяли дві обставини світової історії: першою стала так звана деіндустріалізація країн з розвинутою ринковою економікою впродовж останніх десятиліть минулого століття, а другою - поширені процеси неоліберальної комерціалізації науки та приватизації освіти у глобальному масштабі. У цілому зарубіжні дослідники розглядають економіку знань як альтернативу індустріальній економіці, функціонування якої супроводжувалося інтенсивним використанням природних і трудових ресурсів з метою забезпечення сталого розвитку регіонів та суспільства в цілому. Істотним внеском у розвиток ідей постіндустріального суспільства, у тому числі й ролі економіки знань у сучасному соціумі, стала концепція Е. Тоффлера, що сформульована у роботах "Шок майбутнього" [13], "Третя хвиля" [14], "Метаморфози влади: знання, багатство і сила на порозі ХХІ століття" [15].Е. Тоффлер, досліджуючи "хвилі" змін в історичній перспективі, розглядає сучасний період як початок нової постіндустріальної цивілізації, перехід до якої він позначає як "третя хвиля" змін, що бере свій початок з середини ХХ ст.

П. Девід та Д. Форе відмічають низку параметрів, за якими можна спостерігати поступове становлення економіки знань. По-перше, це безпрецедентне прискорення темпів створення, накопичення та розповсюдження знання. По-друге, відбувається зростання нематеріальних активів у загальній структурі виробничого капіталу та у складі ВВП. По-третє, спостерігається зростання швидкості та інтенсивності інновацій, які стають домінуючим видом діяльності, при цьому урізноманітнюються джерела цих інновацій. І, нарешті, остання важлива ознака економіки знань пов'язана з технологічною революцією, що відбувається у інструментах знання. Нові технології виробництва та розповсюдження знання створюють можливості накопичення великих запасів інформації для широкого кола людей. Завдяки цифровим технологіям більш інтенсивним стає творча взаємодія між людьми в процесі колективної праці та наукової кооперації [5, с.73-74].

Значну увагу дослідженням процесів становлення економіки знань приділяють російські вчені та науковці інших країн СНД. Російський економіст Г. Клейнер [9, с.60] характеризує її як стан національної економіки країни, коли знання стають повноцінним товаром, що містить у собі унікальні знання як один із головних факторів виробництва. До ключових особливостей становлення економіки знань він відносить зростання ролі теоретичного наукового знання, інновацій, мережевий та глобальний характер економіки, зростання значення інформаційних та інших наукомістких технологій, появу нових методів та засобів управління людським капіталом (менеджмент знання), новий порядок взаємодії учасників ринкового обміну (споживач знання бере участь у його створені), гуманізацію економічного зростання (концепції стійкого ноосферного розвитку).

Варто відмітити, що нерідко поруч з поняттям "економіка знань" використовується близьке за змістом поняття "інноваційна економіка", оскільки важливою ознакою економіки нового формату є її інноваційна складові, але тотожними ці поняття вважати не можна. Російські економісти С. Глазьев, А. Динкін, С. Філін вважають відмітною рисою економіки знань прискорений розвиток нематеріальної сфери і нематеріального середовища. Базисні основи нової економіки, на відміну від традиційної, формуються на знаннях, інформації, інтелектуальному і людському капіталі, а її інфраструктурою стануть інформаційні технології та глобальні системи зв'язку [3, с.85]. Щодо визначення сучасних кардинальних змін у якості нової постіндустріальної цивілізації не коректно, на наш погляд, виокремлювати лише суто економічні трансформації.

Зростання уваги щодо проблематики економіки знань є характерною рисою і для українських науковців. Питання становлення економіки знань формулюється як важлива складова утвердження моделі інноваційного розвитку, що є одним з пріоритетів соціально-економічного розвитку України. Стратегія економічного і соціального розвитку (2004-2015 рр.)"Шляхом європейської інтеграції" на початку 2000-х років визначила необхідні для становлення економіки знань передумови [1]. Проблемам становлення економіки знань присвячена фундаментальна монографія науковців Інституту економіки та прогнозування НАН України під редакцією В. Гейця "Україна у вимірі економіки знань" [17], монографія В. Геєця і В. Семиноженко "Інноваційні перспективи України" [2], А. Чухно "Інформаційна постіндустріальна економіка" [20], С. Гальчинського "Економіка знань: виклики глобалізації та Україна" [7] та низка інших колективних та індивідуальних монографій. Процес становлення суспільства, що ґрунтуватиметься на знаннях, за прогнозами аналітиків [18, с.65-66; 10, с 131], думку яких ми поділяємо, займе ще принаймні кілька десятиліть.

Окремі дослідники вважають не зовсім вдалим сам термін "економіка знань" на тій підставі, що знання у тій чи іншій формі та сам процес їх використання завжди були невід'ємною компонентою людської діяльності [18, с.14]. Проте варто враховувати, що сучасні масштаби використання знань та інформації в історичному минулому не мали аналогів. Якщо суттєвою економічною особливістю постіндустріального суспільства, як називають деякі дослідники якісно новий етап суспільно-економічного розвитку, в який вступили розвинуті країни з початком інформаційно-комунікаційної революції, було виробництво послуг [3, с.156], то технологічною базою для нової трансформації стає якісно нова роль науки і теоретичного знання в індустріально розвинутих країнах на межі ХХ-ХХІ ст. Ці явища стали підставою для ідентифікації постіндустріального суспільства в сучасних умовах як "суспільства знань". Інформація та знання, якщо їх розглядати не як субстанцію, втілену у виробничих процесах і засобах виробництва, а вже як безпосередню продуктивну силу, стають впливовими факторами саме сучасного господарювання [19, с.50].

Економіка знань стає фундаментом політики гуманізації процесу глобалізації, що активно проводиться ЮНЕСКО. Ця концепція максимально повно представлена у спеціальній доповіді "До суспільства знань", що була опублікована у 2005 р. Вона позиціонується як певна антитеза концепціям інформаційного суспільства, що критикуються за домінування технократичного детермінізму. У доповіді формулюються базові принципи моделі суспільства знань, своєрідні "три стовпи" суспільства знань, а саме:

1) більш справедлива оцінка знань для ліквідації наявних видів нерівностей (існуючих розривів);

2) більш широка участь усіх зацікавлених сил у вирішенні питань доступу до знань;

3) більш успішна інтеграція політичних дій в галузі знання та інновацій. У масштабах регіональної економіки знання пронизують усі сфери і стадії економічного процесу, внаслідок чого їх уже важко відокремити від продуктів і послуг, а деякі галузі стають такими, що ґрунтуються на знаннях. Особливого значення і ваги в сучасних умовах набувають усі види знань, безпосередньо пов'язанні з креативністю мислення.

Слід зазначити, що незважаючи на значну кількість досліджень, присвячених проблемам становлення економіки знань, недостатньо дослідженим залишається питання врахування регіональних особливостей розвитку економіки знань. Кожен регіон повинен окремо з врахуванням існуючих особливостей, а також інтелектуального потенціалу визначати пріоритети розвитку, які відповідатимуть наявному потенціалу та економічним можливостям і будуть сприяти становленню економіки знань. При цьому, знання стають не тільки суттєвою особливістю сучасної економіки регіонів, вони набувають більш комплексного синергетичного характеру, стають проблемно-орієнтованими і міждисциплінарними, а відповідно й задачі, що мають вирішуватися з їх використанням, складнішими і взаємопов'язаними. Згідно з сучасними економічними концепціями, які ми поділяємо, термін "економіка знань" використовується для ідентифікації типу економічної системи, фіксації стану економічного розвитку конкретного регіону.

Підсумовуючи викладене, можна стверджувати, що в понятті "економіка знань", знаходять вираз істотні тенденції, притаманні економіки сучасного суспільства:

1) постійне збільшення в суспільному продукті частини наукомістких галузей;

2) сталий економічний розвиток, що забезпечується активним використанням інтелектуального капіталу і високих технологій, у тому числі інформаційно-комунікаційних;

3) формування єдиного інформаційного простору шляхом створення глобальних інформаційних мереж і баз даних, доступ людей до світових інформаційних ресурсів і задоволення потреб в знаннях;

4) утвердження в системі освіти і підготовки кадрів принципу безперервності процесу отримання, оновлення і розширення знань в рамках нової освітньої моделі - безперервної освіти;

5) становлення і розвиток особливого виду управлінської діяльності - менеджменту знань.

Отже, найважливішою рисою економіки знань є її знаннємісткість, науково місткість, високо технологічність. У якості складових, які мають забезпечувати процес формування та використання знання як ресурсу для розвитку регіонів, можна виділити такі:

1) наявність стимулів щодо створення й нагромадження знань як ресурсу для розвитку регіонів. Для цього зростатимуть потреби в знаннях, використання яких і дасть можливість забезпечити власне задоволення потреб, а також реалізувати себе в сучасному житті при постійному підвищенні соціального статусу особистості;

2) перехід на інноваційну діяльність, що зумовить зростання попиту на робочу силу, яка матиме можливість працевлаштуватися чи зберегти зайнятість, в тому числі і шляхом необхідного підвищення кваліфікації, що закладе основи її конкурентоспроможності та успіху на ринку;

3) наявність системи формування, генерації та освоєння знань від зародження до використання в нових інноваційних технологіях та продукції, тобто йдеться про процес дифузії інновацій. Особливо важливе останнє, оскільки трансфер знань із-за кордону зовсім необов'язково дає ефект, якщо процес дифузії знань не відбувається всередині регіонів;

4) співучасть регіональних органів влади і населення в процесі нагромадження знань в умовах становлення економіки знань.

Існують підстави вважати, що у ХХІ ст. людство буде працювати над становленням економіки знань, удосконалюючи всі надбання попередніх етапів свого еволюційного розвитку. Тому, на наш погляд [16, с.58], економіка знань стане принципово новою моделлю суспільного відтворення основи використання інтелектуального капіталу, яка передбачатиме стратегічну орієнтацію організаційно-економічних відносин усіх суб'єктів господарювання на нові технології у сфері виробництва та нові засади соціальної організації. Інноваційний процес системно інтегрує економіку, соціально-політичну і духовну сферу, законодавство, фінанси та інфраструктуру. Основою економіки знань, її визначальним чинником стане інтелектуальний потенціал суспільства, джерелом зростання - сукупність спеціалізованих (наукових) та повсякденних знань, які наявні у свідомості людей і будуть матеріалізуватися у технологічних та інформаційних засобах виробництва. Поряд з природними ресурсами, капіталом і працею, домінуючим фактором стають процеси створення, накопичення, розповсюдження та використання знань, в результаті чого у складі виробленої продукції регіонів зростатиме частка доданої вартості за рахунок інтелектуальної складової. Для повноцінного становлення економіки знань необхідно вирішити значно ширше коло проблем, ніж технологічне переоснащення: подолати бідність і безробіття, вирішити житлову проблему, створити гідні людини системи освіти, зберегти навколишнє середовище.

Висновки