Духовне виробництво - складова частина суспільного економічного відтворення

Размещено на http://www.allbest.ru/

202

Рівненський інститут слов'янознавства Київського славістичного університету

Духовне виробництво - складова частина суспільного економічного відтворення

Матусевич К.М. викладач

Анотація

Стаття присвячена розв'язанню теоретичних проблем перетворення духовного виробництва на сферу економіки, що визначає розвиток суспільного економічного відтворення. В складі продуктивних сил особистий фактор виробництва став головним.

Annotation

The article is devoted to the solution of the theoretical problems of transformation of spiritual production transformation in the sphere of economy which determines development of social economic reproduction. The personal factor of production became the main in composition of productive forces.

Виклад основного матеріалу

Загальновідомо, що суспільне економічне відтворення - це постійне відновлення процесу виробництва, його суб'єктів і об'єктів. Вважається, що для того, щоб суспільне виробництво було безперервним, необхідне, перш за все, відтворення засобів виробництва і матеріальних умов виробництва. Відтворення носить суспільний характер. Суспільство постійно поновлює матеріальні умови свого існування та сам процес виробництва. Таким чином воно відновлює об'єктивні економічні умови свого власного становища, умови існування всіх рівнів загальної системи економічних відносин.

Безперечно, вважається, що продуктивні сили суспільства визначають його здатність до забезпечення певного рівня економічного розвитку. В сучасному уявленні про можливий, потенційний рівень економічного розвитку завжди домінує утилітарний зміст економічної діяльності, причому, говорячи мовою «економікс», - в умовах обмеження виробничих ресурсів. [5] Дуже часто ступінь розвитку комплексу засобів виробництва і матеріальних умов виробництва ототожнюється із економічним потенціалом суспільства, тобто із його здатністю до забезпечення певного рівня виробництва і споживання в самому суспільстві.

В теорії економіки незмінно панують традиційні консервативні погляди на провідне значення речового фактора виробництва в економічному розвитку суспільства. Матеріальне виробництво, як і в часи Адама Сміта, вважається головною сферою економіки, що визначає добробут, економічний потенціал суспільства і характеризує рівень розвитку його продуктивних сил.

В історичних, географічних науках аналіз рівня розвитку продуктивних сил будь-якої країни стереотипно подається як перелік і співставлення об'єму продукції, що виробляється у провідних галузях добувної, переробної, машинобудівної промисловості та в енергетичних галузях. В конкретно-економічних дисциплінах зберігається та сама - речова схема уявлень про економічний розвиток і його склад. Всі відомі моделі економічного зростання (Кобба-Дугласа, Ян Тінбергена, Р.Солоу, Дж.Кейнса, Домара-Харрода тощо) мають виключно утилітарний вартісно-речовий зміст. Кожна функція зводиться до визначення кількісного впливу одного або декількох прямих чи опосередкованих факторів (економічних домінантів) на збільшення об'єму виробництва, що ідентифікується із уявленням про темпи економічного зростання. На нашу думку, це є застарілим поглядом на пріоритети елементів продуктивних сил суспільства, особливо щодо умов існування і визначення дійсного економічного потенціалу сучасних економічно розвинених країн.

В складі сучасних продуктивних сил рівень розвитку особистого фактора виробництва має провідне і самостійне значення. Рівень економічного розвитку кожної країни, кожного народу має свої певні граничні можливості. Для цього достатньо порівняти стан економічного розвитку країн Африки, Азії, Латинської Америки і так званих економічно розвинених країн. Всюди спостерігається вразливо різний рівень і різні можливості економічного розвитку. Такі маржинальні потенції щодо можливостей економічного розвитку ми називаємо граничним економічним потенціалом країни.

В багатьох країнах чимало пересічних громадян бажають жити, наприклад як у Німеччині або в Англії. Цього бажають і громадяни України. З цієї причини багато людей залишають батьківщину і їдуть працювати і жити у Західну Європу. Уряди переважної кількості країн нібито створюють необхідні умови для активізації ініціативи громадян, модернізації економіки, але стан розвитку економічного життя гальмується невидимою силою і залишається на рівні сподівань і побажань. В умовах так званого економічного конструювання, прагматичного аналізу щодо доцільності певних структурних змін в економіці, визначення розвитку пріоритетних галузей і напрямків руху на рівні розрахунків сучасної економічної науки не дають очікуваних результатів економічного розвитку суспільства. Менеджери життя не розуміють, що для того, щоб працювати і жити як німці, потрібно за вихованням і духовним станом бути німцями, для того, щоб мати добробут і жити як англійці чи японці, треба бути за власною внутрішньою сутністю англійцями чи японцями.

Якщо, наприклад, уявити, що будь-який нерозвиненій країні Бог подарував повне матеріальне забезпечення сучасних виробничих технологій та відповідну виробничу інфраструктуру, це не надовго покращило би дійсний економічний стан цієї країни. За декілька років переважну частину цього „дармового” багатства було би перерозподілено, „розтягнуто”, розкрадено, розламано і господарство поступово повернулося б у попередній стан. Отже, у довгостроковому очікувані показники виробництва і добробут населення такої країни суттєво не покращаться. Економічний рівень і спосіб життя народу залежить перш за все не від прагматичних економічних, технологічних схем економічного розвитку, а від надбаної економічної культури та економічної поведінки, що узагальнюється у соціоекономічну категорію, - економічна ментальність народу.

В економічній науці вважається, що економічна ментальність відображає сукупність особливостей економічної поведінки, тобто певний тип економічних потреб, інтересів і мотивацій, які визначають таку поведінку. Все це обумовлюється рівнем і особливостями надбаної культури нації, тобто ступенем розвитку її духовного виробництва.

Здатність суспільства ефективно і раціонально виробляти, справедливо розподіляти і комфортно жити за законами здорового глузду без штучних перешкод і оманливих цілей, без насильства і неповаги до особистості, а розумно і заможно, визначається не утилітарним фактором, не сукупністю нагромаджених засобів виробництва та інших матеріальних цінностей, а рівнем розвитку особистого фактора виробництва, його нагромадженим духовним потенціалом. Якщо уявити, що у якійсь країні зруйновані всі нагромаджені матеріальні цінності, перш за все засоби виробництва, то життєвий досвід показує, що ця країна відродить втрачене багатство й вийде на попередній рівень виробництва і споживання за 20-25 років. Якщо речове майно залишити цілим, а ліквідувати інтелігенцію, зруйнувати культуру, розбестити народ, економічний занепад такої країни затягнеться на століття.

Отже, можна зробити висновок про те, що особистий фактор виробництва став провідною частиною продуктивних сил суспільства, головною рушійною силою його економічного розвитку. Докорінно змінилися пріоритети складових частин суспільного відтворення. Духовне виробництво стало провідною галуззю економіки, тобто галуззю, що всебічно визначає дійсний рівень економічного розвитку країни та його граничні потенції. Ось чому головною метою цієї статті є визначення економічних аспектів духовного виробництва у розвитку людини, її робочої сили як здатності до суспільно корисної господарсько-економічної діяльності, до матеріального і духовного заможного, комфортного життя.

На жаль, ще й досі економічна теорія досліджує економічні відносини і економічні процеси виключно з приводу оптимізації відтворення речей, тобто матеріальних умов існування суспільства. Майже по за предметом дослідження економічних наук знаходиться величезна сфера економічних відносин і специфічних економічних процесів відтворення другої головної складової частини продуктивних сил - людини.

Економічна наука, особливо марксистська економічна школа, обмежила об'єкт досліджень цього напрямку категорією „робоча сила” - як сукупності фізичних і духовних властивостей людини до праці. В ринкових умовах робоча сила набуває форми і властивості товару і розглядається з боку прагматичних цілей створення матеріального багатства, прибутку, зростання сукупного капіталу тощо.

Отже, людина і її робоча сила слугують оманливим уявленням про механізм і цілі збагачення суспільства в тлумаченнях різноманітних економічних шкіл, причому відтворення і розвиток самої людини переважно залишається поза предметом дослідження. Тільки в невеликій кількості наукових праць визнаються і розглядаються деякі економічні аспекти розвитку людини як продуктивної сили, яка заслуговує на увагу. Лише на межі ХІХ і ХХ ст. економісти почали відмовлятися від оцінок живої праці як дармового природного ресурсу для початку визнали працездатне населення як «капітал». Ш.Ніколсон (Велика Британія) у 1896 р., Л.Даблин (США) у 1922 р. та ін.. підрахували, що реальні витрати на відтворення населення в 5 разів вище за витрати виробництва усього матеріального продукту цих країн. В Україні цікаві соціоекономічні дослідження з приводу різноманітних аспектів економічної ролі людини зробив В.Д.Лагутін. [1]

У ХХ столітті в економічно розвинених країнах мета і пріоритети суспільного відтворення почали докорінно змінюватись. На зміну традиційному непохитному уявленню про речовий зміст основної мети розвитку економіки, як умови здійснення процесу суспільного відтворення, прийшла думка про пріоритет відтворення самої людини як базової складової частки суспільства. Отже, утилітарна частина функціонування економіки в таких умовах повинна бути зорієнтована на виробництво товарів та послуг для людини, на задоволення потреб людини, як матеріальної основи її існування і гармонійного розвитку. Але тільки через розвиток духовних якостей і здібностей людини можливе подальше зростання реальних матеріальних цінностей, дійсної цивілізованості та їх корисного, раціонального використання заради добробуту суспільства, а не заради оманливих, імітованих цілей, які в дійсності відбивають інтереси і світогляд господарів життя, їх олігархічних кланів.

Для з'ясування поставленої проблеми звернемось до базових витоків діяльності людей, їх економічної свідомості.

Економічна свідомість - це специфічна здатність ідеального відображення економічної дійсності в свідомості. Світогляд людини формується під впливом найглибших основ суспільного і економічного життя суспільства вцілому, і того прошарку суспільства, до якого належить людина. Економічна свідомість умовно поділяється на особисту і суспільну.

Суспільна економічна свідомість - це відображення суспільного економічного буття. На суспільну економічну свідомість впливають наука, моральність, політика, право. Складовими частинами, що визначають економічні мотивації дії людини, є економічна культура і економічне мислення. духовний виробництво економіка відтворення

Економічна культура людини - це спосіб організації та розвитку людської життєдіяльності в продуктах матеріальної і духовної праці, в системі соціальних норм духовних цінностей. Економічна культура має два компоненти: матеріальний і духовний.

Економічна культура охоплює відносини економічної діяльності з приводу виконання сформованих суспільством норм економічної поведінки, визначення ієрархії економічних цінностей. Ринковий тип економічної поведінки - це «торгашеський» різновид економічної культури, який подається апологетами правлячої еліти новоствореного прошарку багатіїв як вищий щабель вільного розвитку особистості ринкового типу. Елементи і норми економічної культури, що склалися, створюють «коридор свободи», у межах якого здійснюється вибір людиною власних економічних дій.

Економічне мислення - це здатність людини пізнавати економічну дійсність, економічні відносини і узагальнювати їх у власний суб'єктивний образ економічної реальності. Економічне мислення породжує стійкі системи економічних поглядів, які спираються на певні стереотипи мислення та стереотипи психології людини, що тісно пов'язані із потребами, інтересами окремих індивідів, соціальних груп і прошарків громадян. Економічне мислення формується на основі певних економічних норм і цінностей, які вважаються моральними і доцільними.

Економічне мислення і культура виступають підґрунтям певних моделей поведінки людей. Економічна поведінка людини - це сукупність усвідомлених дій, що здійснює індивід з приводу задоволення матеріальних і духовних потреб, тобто з приводу здійснення виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних і духовних благ. Економічна поведінка духовно примітивної людини визначається її економічними егоїстичними інстинктами. Економічна поведінка духовно розвиненої людини спирається на надбані суспільством і людиною моральні норми і цінності. Модель економічної поведінки людини визначається рівнем її культури, духовності, освіченості, соціального статусу, набутого економічного життєвого досвіду, індивідуальними нахилами тощо.

Якість і комфортність життя суспільства і в суспільстві, його дійсне процвітання залежить від цілісності, гармонійності людських особистостей. Отже, питання подальшого економічного розвитку постіндустріального суспільства - це проблема людських якостей і шляхів їх удосконалення.

Якщо матеріальною основою економічного розвитку суспільства є розвиток технічної бази, технології виробництва і споживання, то духовною основою розвитку суспільства є гармонійний розвиток людини, який забезпечується відповідним розвитком духовних інституцій, світоглядо-утворюючим з яких є моральна свідомість, що виявляється у певних видах етичної поведінки, наприклад у трудовій етиці.

Етика суспільної діяльності людини, її праці тісно пов'язана із релігійними цінностями і переконаннями. Релігія завжди давала людям відповіді на кардинальні питання світогляду і світосприйняття, значною мірою визначала порядок формування пріоритетів економічних цінностей і норм економічної поведінки. Людина завжди намагалася знайти духовну опору і захист в релігії, так як релігія безпосередньо впливає на формування суспільної думки про місце, сенс і зміст соціально-економічної діяльності людини. Отже, релігійність поряд з працею і культурою є важливішим фактором, що визначає трудову діяльність людини, тобто фактором уречевлення духовного виробництва.

Релігійні норми є складовою частиною світогляду людини. М.Вебер стверджував, що визначені вірою і практикою релігійного життя певні психологічні стимули завдають стійку спрямованість усьому життєвому ладу і примушують індивіда строго дотримуватись поведінки, яка зумовлена специфікою релігійних уявлень. [2] Він вважав, що релігійний світогляд, що формує психологічні мотиви вчинків людини, визначає тип і модель її економічної поведінки. Християнські релігійні етичні цінності обумовлені специфікою релігійних уявлень. Релігійна етика виховує такі людські риси як чесність, добросовісність, сумлінність, скромність, відповідальність, порядність.

Сучасні економічно розвинені суспільства значною мірою виникли на базі етичних традицій провідних релігійних течій, що найбільш повно відповідають принципам пріоритету духовності у всіх сферах соціального життя. З огляду на це, релігійні фактори духовного виробництва в економічному розвитку набули актуальності і великого значення.

На духовний потенціал суспільства, що формується філософсько-релігійними поглядами і переконаннями, суттєво впливають література, поезія, живопис, архітектура, музика, театр, інші види культури і мистецтва. Вони значною мірою визначають спрямованість суспільних етичних та естетичних норм.

Мистецтво - це сфера практичного духовного опанування світу шляхом використання художньо образних форм сприйняття та відтворення дійсності. Мистецтво складає групу вищезгаданих різновидів творчо-художньої людської діяльності: театр, поезія, література, живопис тощо. Мистецтво тісно пов'язане з економічною діяльністю і впливає на економіку. До економічного втілення мистецтва можна віднести будь-яку практичну людську діяльність, коли вона здійснюється вправно, віртуозно у технічному, технологічному, естетичному змісті.

Культура - це спосіб організації і розвитку людської життєдіяльності в продуктах матеріальної і духовної праці, яка відбувається в системі певних соціальних норм і духовних цінностей. Культура поділяється на матеріальну і духовну, які тісно пов'язані між собою. Духовна культура охоплює сферу свідомості і духовного виробництва: виховання, просвіта, наука, мистецтво тощо. Провідне місце серед них має освіта, як сфера доведення до людей інформації, наукових і моральних норм, що забезпечує розвиток інтелектуальних і певних духовних здібностей людини. Матеріальна культура є засобом уречевлення в економічне життя суспільства духовної культури. Інакше кажучи, уречевлення духовного виробництва відбивається в економічній свідомості і в економічній культурі праці, розподілу, обміну, споживанні, в культурі виробництва, управління, відпочинку, в культурі інших форм і видів способу життя.

Упродовж усього розвитку економіки людства сама духовна культура сприяла формуванню прогресивної економічної поведінки. Сучасний розвиток людства склався саме так, що досягти високого рівня економічного розвитку спромоглися ті країни і народи, де духовне виробництво, тобто духовна культура, відповідає потребам і умовам економічного піднесення, сприяє реалізації індивідуальних економічних свобод і прав людини.

В останні десятиліття в цивілізованому світі надзвичайно поширилися погляди на людину з огляду максимальної реалізації її економічної свободи [6]. Ліберальні ідеї набули в провідних країнах значний світоглядний потенціал. Голова і засновник Римського клубу А.Печчі писав, що «саме в людині зосереджені всі наші прагнення і сподівання, в ній всі початки і всі кінці, а також в ній основа всіх наших надій».[3] Отже, духовний компонент економічного розвитку став головною силою розвитку суспільства в цілому. Добробут і багатство нації, країни залежить перш за все від рівня розвитку розумового і духовного потенціалу.

Узагальнюючи розгляд впливу і значення духовного виробництва як провідного фактора економічного розвитку суспільства, можна зробити висновок, що сучасний економічний прогрес розвитку суспільства, його економічний потенціал втратив виключно утилітарне значення. Економічний прогрес суспільства треба розуміти не як розвиток технологій і нагромадження виробництва речей, а як системну технологію розвитку людських особистостей. Подальший економічний прогрес може здійснюватися тільки через людину, через її прагнення до реалізації власних інтересів, вільно розвинених можливостей і глибоких духовних здібностей. Духовне виробництво стало вирішальним в розвитку нової постіндустріальної цивілізації. Дослідження економічних відносин з приводу духовного виробництва збагатять економічну науку і нададуть нові можливості для наукового пізнання його якісної і кількісної визначеності, для побудови економічних моделей розвитку суспільства адекватних до його майбутніх можливостей і цілей.

Література

1. Лагутін В.Д. Людина і економіка: Соціоекономіка: Навчальний посібник для вузів. К.: Просвіта, 1996. 336 с.

2. Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма. Избранные произведения. М., 1990. с. 138.

3. Печчи А. Человеческие качества. М., 1985. с. 234.

4. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. М., 1962. с.332.

5. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. В 2т. Пер. с англ. Т.1. М.: Республика, 1992. с.18.

6. Саух І.В. Аналіз феномену економічної свободи підприємницької діяльності. // Зб. наук. праць. Вісник НУВГП. ”Економіка”. Рівне: НУВГП. 2006. Вип.4(36). с. 144-151.

Размещено на Allbest.ru