Еволюція впливу регіональних чинників зростання на розвиток України

Необхідність урахування регіональних чинників зростання на розвиток країни з огляду на адміністративно-територіальний устрій та економічне районування України. Аналіз економічного зміцнення країни з точки зору теорій та концепцій регіонально розвитку.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 12.11.2022
Размер файла 128,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія управління

Еволюція впливу регіональних чинників зростання на розвиток України

Паризький І.В. доктор економічних наук, проректор професор кафедри маркетингу, економіки, управління та адміністрування

Анотація

У статті обґрунтовано необхідність урахування регіональних чинників зростання на розвиток країни з огляду на адміністративно-територіальний устрій та економічне районування України, що історично склалися. Проаналізовано можливості економічного зміцнення країни з точки зору теорій та концепцій регіонально розвитку, зокрема ідей: «полюсів зростання», конвергенції та дивергенції, «нової економічної географії», інноваційного розвитку регіонів, інституціоналізму та ін. Підтверджено важливість державного управління у забезпеченні розвитку регіонів як драйверів зростання національної економіки. Визначено проблеми патерналізму та організму щодо сприяння економічного розвитку як регіонів, так і країни в цілому. Запропоновано існуючі перешкоди на шляху економічного зростання України долати шляхом налагодження співпраці між всіма органами влади на національному, регіональному, місцевому рівнях, приватним сектором та населенням за рахунок становлення та розвитку приватно-публічного партнерства як інструменту можливостей, який сприятиме подоланню утриманських настроїв і встановленню контролю з боку населення за діями і бізнесу, і держави. Сформовано комплексну модель реалізації регіонального розвитку, що включає державний, науково-технічний і виробничий сектори, провідним орієнтиром об'єднання яких виступає консолідація центрального та локального потенціалу, науки і виробництва та дій у сфері регіонального розвитку навколо реалізації загальнонаціональних пріоритетів економічного розвитку.

Ключові слова: регіональний розвиток, економічне районування, теорії економічного зростання, регіональна економіка, адміністративно-територіальний устрій.

Annotation

The need to take into account regional growth factors for the country's development, taking into account the administrative-territorial structure and economic zoning of Ukraine, which have developed historically, is substantiated in the article. Possibilities of economic strengthening of the country from the point of view of theories and concepts of regional development, in particular ideas: "poles of growth", convergence and divergence, "new economic geography", innovative development of regions, institutionalism, etc. are analyzed. The importance of public administration in ensuring regions' development as drivers of national economic growth is confirmed.

The problems of paternalism and the organism in promoting the economic development of both regions and the country as a whole are identified. It is established that in Ukraine, given into account its administrative-territorial structure and differences in natural resources, sectoral and economic development of regions, the stimulation of economic growth and development should be based on the region, which due to the cumulative effect will achieve national growth.

Mandatory participation of the state and local self-government, scientific and technological sectors and economic entities in transforming existing regional development factors into its competitive advantages and sources of growth through creation is proposed. That's why it is proposed to overcome the existing obstacles to Ukraine's economic growth by establishing cooperation between all authorities at the national, regional, local levels, the private sector and the population through the formation and development of public-private partnerships as a tool for capacity building and control by the population for the actions of both business and the state. A comprehensive model of regional development implementation includes the state, scientific, technical and industrial sectors, the leading guideline of which is the consolidation of central and local potential, science and production and regional development actions around the implementation of national economic development priorities is formed.

Keywords: regional development, economic zoning, theories of economic growth, regional economy, administrative-territorial system.

Вступ

В умовах сучасних економічних трансформації невпинно зростає роль регіонів у забезпеченні загального розвитку національної економіки, адже саме функціонування суспільства обумовлюють соціально-економічні та історико-культурні особливості певних територій, тенденції щодо інтеграції та дезінтеграції, загальносвітові процеси. Від розуміння того, як регіональні чинники зростання можуть впливати на соціально-економічне становище країни, залежить ефективність управління цими чинниками та якість і швидкість розвитку держави в цілому. Відповідно, забезпеченню ефективного державного управління розвитку регіонів в Україні повинно передувати встановлення чітких теоретичних уявлень про регіональний розвиток та спосіб впливу регіональних трансформацій на зміну економіки загалом. Це, зі свого боку, обумовлює актуальність та вибір теми дослідження.

Дослідження проблем впливу регіонального розвитку на економічне зростання національної економіки здійснювали іноземні та вітчизняні науковці, зокрема: Р. Барро, Дж. Бортс, Х. Зіберт, П. Кругман, Р. Лукас, Г. Менкью, Ф. Перру, М. Портер, Д. Ромер, Р. Солоу, Х. Сала-і-Мартін, Й. Шумпетер, К. Фрімен, О.Д. Білімович, М.І. Долішній, Л.О. Лігоненко, І.І. Лукінов, В.Л. Осецький, М.І. Туган-Барановський, Л.І. Федулова та ін. Водночас,незважаючи на високий науковий інтерес до даного питання, аналіз чинників розвитку регіонів України та їх впливу на можливості зростання національної економіки потребує детальнішого опрацювання.

Мета статті - аналіз еволюції впливу регіональних чинників зростання на розвиток національної економіки України та пошук шляхів його посилення в сучасних умовах.

Результати

Розвиток України, у першу чергу, має базуватися на концепція регіональної (просторової організації), технологічної та інституційної структури. Необхідність урахування теорій регіональної структури економічного розвитку обумовлена територіальною та галузевою організацією України. Відповідно до 1 ст. Конституції України [1] наша країні є, суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава, згідно 2-ї ст. Конституції - Україна унітарна держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці: 24 області, автономна республіка (АР Крим) і два міста зі спеціальним статусом: Київ і Севастополь.

Від адміністративно-територіального устрою дещо відрізняється економічне районування України. Наразі застосовується схема районування, однією з ключових ознак якої є наявність великого міського центру, навколо якого сформовано райони. Такими центрами в Україні є міста- мільйонники. Відповідно до цього виділяють такі соціально-економічні райони:1) Столичний (Київська, Чернігівська, Житомирська області); 2) Північно-Східний (Харківська, Полтавська, Сумська області); 3) Донецький (Донецька, Луганська області); 4) Придніпровський (Запорізька, Дніпропетровська області); 5) Центральний (Кіровоградська, Черкаська області); 6) Подільський (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська області); 7) Карпатський (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька області); 8) Північно-Західний (Волинська, Рівненська області); 9) Причорноморський(Одеська, Миколаївська, Херсонська області, Автономна Республіка Крим).

Кожен із районів має власні характерні риси: Донецький - індустріальний район з переважним розвитком важкої промисловості; Придніпровський, Північно-Східний і Столичний - одночасно індустріальні та агропромислові райони з розвиненим науково-технічним потенціалом. Центральний, Подільський і Північно-Західний райони переважно мають агропромислову спеціалізацію, а Карпатського і Причорноморського райони - промислово-аграрний і туристично- рекреаційний напрями діяльності. До того ж Причорноморський район характеризується розвинутим портово-морським господарство в Україні.

Утім, реформа децентралізації, розпочата у 2014 р. вносить корективи в існуючий до цього територіальний устрій та економічне районування. Передбачається укрупнення територіальний районів за рахунок створення об'єднаних територіальних громад, надання більших повноважень та можливосте розвитку територій з урахуванням притаманних їм історичним, природно-ресурсним, соціальним, виробничо-економічним особливостям.

Водночас, зазначені зміни вимагають науково-обґрунтованого підходу, а зважаючи на українські реалії, необхідно брати до уваги закономірності економічного зростання за рахунок вирішальної ролі регіонів у забезпеченні економічної динаміки та розвиту країни, зважаючи на нерівномірний розвиток областей та різну здатність регіонів до економічного зростання.

Такий стан з одного боку пояснюється різним рівнем індустріалізації та наявності соціальних і технічних умов для її інтенсифікації, про що наголошував Г. Мюрдаль [2], послідовник концепції «полюсів зростання» Ф. Перру [3], вказуючи, що регіони, які розвивають виробництво є конкурентоспроможними у порівнянні з бідними регіонами, де домінують традиційні сектори виробництва.

Розрив між бідними та багатими регіонами має тенденцію до зростання, оскільки низькі соціально-побутові умови для населення, масова убогість, низька продуктивність праці, низький рівень індустріалізації та організації виробництва не приваблюють інвестування. Відсутність інвестицій є причиною подальшого занепаду, у результаті чого виникає «замкнене коло», де бідні стають ще біднішими. Водночас, капітал і робоча сила концентруються у місцях, де вони можуть отримати найбільшу заробітну плату та дохідність, тобто там, де вже є розвинене виробництво.

Проте Г. Мюрдаль, як спосіб подолання такої ситуації вбачає у необхідності втручання держави - створення «контрполюсів зростання», тобто залучення до точки «штучного полюсу зростання регіону» - головного підприємства, що веде до появи його незалежних підрозділів і викликає мультиплікаційний ефект зростання за рахунок розвитку інфраструктури. В основі ідеї лежить ефект домінування, який доводить, що для економічного зростання необхідно зосередитися на ролі рушійних галузей чи підприємств, якими є полюси зростання, що притягують фактори виробництва, забезпечуючи найефективніше використання ресурсів, стаючи центрами та ареалами економічного простору, які здатні впливати на довколишні регіони і стимулювати їх розвиток.

Крім того, справедливою для регіональної економіки України є вчення теорії дивергенції та конвергенції (Р. Солоу [4], Дж. Барро, Х. Сала-і-Мартін [5], Г. Менкью, Д. Ромер, Д. Уейл[6]). Дивергенція проявляється у диспропорційності розвитку господарства, збільшенні розриву між рівнями розвитку окремих регіонів, посиленням відмінності між структурами та механізмами економіки у межах окремих територій. Натомість, конвергенція передбачає урівноважений розвиток територій та рівномірний розподіл наявних виробничих факторів у їхніх межах як чинника зростання регіонів. Відповідно, конвергенція регіонального розвитку і покращення ситуації у слаборозвинутих регіонах відбувається шляхом переміщення капіталу з високо розвинутих регіонів у слаборозвинуті (через сприятливіші інвестиційні можливості), а трудових ресурсів - з менш розвинутих у розвинутіші. У кінцевому випадку просторових переміщень мобільних факторів виробництва виникає конвергенція регіонів за рівнем продуктивності праці, валового регіонального продукту на душу населення, рівнем доходності інвестицій. Тобто збалансоване «вирівнювання» розвитку регіонів сприятиме загальнонаціональному зростанню економіки.

Варто також зауважити, що в Україні простежуються риси «нової економічної географії», концепція якої запропоновані П. Кругманом та розвинуті спільно з М. Фуджита та А. Венаблесом [7] та розглядає розосередження та агломерацію економічної активності як важливий фактор регіонального розвитку. Модель «центр-периферія» розподіляє територію на центр, що об'єднує передові технологічні та соціальні досягнення, і периферію, - сукупність віддалених та слаборозвинутих територій із затримкою модернізації. Просторове розосередження виробництва залежить від до- та відцентрових сил, що відповідно, сприяють централізації та децентралізацію економічної активності, а характер впливу яких залежить від вартості транспортних витрат, пов'язаних з доставкою товарів [8]. Тобто, коли є витрати на транспортування промислової продукції, виробники зосереджуються в певному регіоні (центрі), а інші регіони (периферія) обмежується лише постачанням сировини та сільськогосподарської продукції. Беручи до уваги здійснений вище огляд показників участі регіонів в економічному зростанні країни, в Україні «центрами» можна вважати м. Київ, Дніпропетровську, Харківську, Київську, Львівську, Донецьку та Одеську області, тоді як інші регіони тяжіють до «периферії».

Крім того, можемо зазначити, що однією з передумов кращого розвитку одних регіонів у порівнянні з іншими є наявність не тільки капіталу та праці, а й технологій, які за однакових вихідних умов дозволяють отримати більшу додану вартість. Відтак, розбіжності між рівнем економічного розвитку регіонів пояснюються науковими положеннями теорій Дж. Бортса [9], Х. Зіберта [10], М. Портера, П. Ромера [11], Р. Солоу [12], Й. Шумпетера та ін., які доводить, що збільшення економічного росту регіону відбувається при підвищенні продуктивності праці, яка, у свою чергу, залежить від наявності кращої техніки, технології та організації виробництва за умови ефективнішого використання ресурсів, яким він володіє.

Не можемо не погодитися з цим фактом, оскільки лідируючі регіони відзначаються найвищим показником впровадження нововведень у виробництво. Наприклад, найбільшою інноваційною активністю серед промислових підприємств відзначаються ті області, у яких спостерігається найбільше економічне зростання: у 2005 р. - Донецька (789 підприємств), Харківська (746), Львівська (710), Луганська (616), Дніпропетровська (598), Запорізька (428) області та м. Київ (532 господарюючі суб'єкти); у 2009 р. - Харківська (852), Донецька (837), Львівська (815), Дніпропетровська (733), Луганська (547) області та м. Київ (520 підприємства); у 2014 р. - м. Київ (497), Дніпропетровська (497), Харківська (484), Львівська (409), Київська (336), Донецька (330) області; в 2018 р. - Дніпропетровська (487), Харківська (403), Львівська (329), Київська (328) області та м. Київ (476 підприємства). До того ж простежується пряма залежність між впровадженням інновацій та економічними результатами.

У такому випадку актуальною є ідеї Й. Шумпетера [13, с. 122], який вбачає прогрес у впровадженні нововведень у виробництві, які істотно змінюють як набір пропонованих покупцю продуктів, так і технологію їх виготовлення. Застосування таких нововведень спричиняє бурхливе зростання виробництва у передових галузях, що стимулює зростання і структурну перебудову усієї економіки. При цьому рушійною силою економічної динаміки в умовах прискорення темпів науково-технічного прогресу стає «дифузія нововведень». На переконання автора, інновації є головним чинником, що зумовлюють прогрес у формі циклічного руху, оскільки вони, порушуючи економічну рівновагу, спричиняють невизначеність в економічній динаміці та зумовлюють зміни механізму функціонування ринкового господарства.

Водночас, закономірності розвитку економіки, зокрема й під впливом технологій, обґрунтовані М. Портером [14], довели свою правильність та є дієвими для різних країн світу, у тому числі України. Концепція стадії економічного розвитку передбачає, що держави проходять чотири фази розвитку, відповідно до джерел досягнення конкурентоспроможності. Передбачається, що на початковій стадії економіки конкурують за рахунок наявності природних ресурсів, сприятливих умов для сільського господарства, надлишковій і дешевій низько кваліфікованій робочій силі. На другій - формуються конкурентні переваги за рахунок збільшення інвестицій за рахунок збільшення обсягу інвестицій, тобто вдосконалення факторів виробництва, стратегій, структурі і суперництву фірм, зростаючому внутрішньому попиту. Третя стадія характеризується розвитком науково-технічного прогресу. Четверта стадія орієнтована на вище задоволення соціальних стандартів, проте може загрожувати зниженням економічної ефективності.

Щодо України, то національна економіка перебуває на другій та початку третьої фази, та потребує активізації науково-технологічної, інноваційної активності та інвестицій в людський капітал, які за твердженням П. Ромера [15] є визначальною силою економічного розвитку регіонів. Це стало основою теорії ендогенного розвитку, яка передбачає, що економіка має базуватися на розвитку науки та людського капіталу, який у достроковій перспективі гарантує кращі умови зростання. Автор класифікує економіку за трьома секторами, які у свою чергу мають бути взаємопов'язаними: 1) дослідницький - сектор, де на основі існуючого людського капіталу створюються нові знання, що матеріалізуються у вигляді нових технологій у другому секторі; 2) сектор, в якому виробляються технології на основі придбаних знань у першого сектора, причому кожна розробка захищена патентами, що дозволяє розробникам отримувати монопольний прибуток, а розроблені технології не продаються, а здаються в оренду третьому сектору; 3) сектор, що виробляє кінцеву продукцію на основі праці та технологій, отриманих з другого сектора. Частина цієї продукції, пропорційна об'єму технологій, необхідна для роботи другого сектора, і тому, орендується цим сектором. регіональний адміністративний територіальний економічний

На практиці дія цієї системи розвитку проявляється у тому, що економіка країни, політика яких орієнтована на зміни та інновації, конкуренцію та відкритість, зростає. Проте економіки, сфокусовані на захисті або сприянні традиційних галузей чи фірм, що обтяжують чи сповільнюють зміни, з часом можуть сповільнити зростання. Тому країни, які прагнуть прискорення економічного зростання мають сформувати відриту трирівневу систему створення та поширення нововведень, а також розвитку нових високотехнологічний галузей.

У цьому аспекті, на нашу думку, важливим є створення умов для технологічного прогресу регіональних економік, насамперед інституційного базису та державної підтримки, яка б забезпечила поштовх та підтримку для трансформацій. Адже, як наголошував К. Фрімен [16, с. 38-66], результативність інноваційного розвитку економіки залежить від взаємодії економічних суб'єктів як елементів комплексної системи створення і використання знань. Так формування суспільних інститутів сприятиме ефективному розвитку окремих територій, у ході якого центри прийняття рішень і генерування прибутку, позитивно впливатиме на периферію, даючи імпульси для розвитку.

Про потребу інституційної підтримки у стимулюванні технологічного розвитку також зазначає і Дж. Гелбрейт [17], якій визначальним рушієм економічного зростання вважає «техноструктури», які дозволяють поєднати знання й кваліфікацію, стимулюючи науково- технічний прогрес. Причому він підкреслює, що доцільним є збільшення витрати на освіту й підвищення кваліфікації, в чому важливу роль повинна відіграти держави.

Вважаємо, що активна державна позиція у питанні економічного розвитку дозволяє реалізувати стратегічні пріоритети структурної модернізації економіки відповідно до суспільних інтересів та забезпечити необхідні умов для їх реалізації. До того ж, це пояснюється неспроможністю як виключно ринкових сил, так і суто планових регуляторів сприяти раціональній організації національної економіки, а вимагає формування змішаного способу господарювання, який вбирає у себе як принцип свободи і притаманний йому механізму ринкових сил, так і принцип централізму, що передбачає коригуючий вплив на господарство з боку держави. Про що неодноразово наголошували вітчизняні вчені М.І. Туган-Барановський [18] та О.Д. Білімович [19]. Останній, крім того, підкреслював необхідність надання достатньої свободи регіонам у їхньому господарюванні та розвитку.

Разом із тим, слушною вважаємо позицію І.І. Лукінова [20], який вважав, що у період перехідних періодів державні органи мають взяти на себе ключові функції соціально-економічної та політичної стабілізації суспільства, скеровуючи їх на досягнення стратегічних цілей економічного відтворення та росту. Помилково вважати, що всі процеси відбудуться самостійно, без втручання держави та її активних дій, чіткої системи організації та управління процесами змін. Необхідно налагодити систему чіткого державного управління та контролю, обов'язковим елементом якого має бути соціально-економічне прогнозування, чіткий розподіл функцій та відповідальності між усіма членами суспільства, а також забезпечення економічної рівноваги та оптимального рівня соціального, духовного, демографічного та екологічного стану суспільства. Для цього потрібні гнучкі тактичні дії і своєчасні зміни в стратегічному курсі держави, потужний науково-технічний потенціал, який би гарантував відповідну планомірність прогресивних зрушень без глибоких рецесій та деструктивних змін, наявність необхідних фінансових та матеріальних резервів, а також уміле управління соціально-економічними процесами.

Сучасні вітчизняні економісти теж притримуються думки про необхідність державного регулювання економічного розвитку регіонів та країни загалом за рахунок створення інституційного середовища забезпеченні інноваційного розвитку регіонів. На нашу думку, хоча й потребує доопрацювань, але заслуговує на увагу концепція регіональних інноваційних систем, розроблена Ю.М. Бажалом, Л.О. Лігоненко, В.Л. Осецьким [21], Н.Ю. Бугою, Л.І. Федуловою [22] та іншими. Насамперед, йдеться про створення сучасної регіональної інноваційної системи, що забезпечує ефективну взаємодію державних органів управління з підприємствами та організаціями інноваційної сфери для використання досягнень науки і технологій в інтересах соціально- економічного розвитку територій, а також формування умов для підвищення технологічного рівня і конкурентоспроможності промислового виробництва та забезпечення на цій основі стійкого зростання продуктивності праці в матеріальній сфері регіональної економіки. Заходами реалізації такої політики виступають програми забезпечення потенціалу пріоритетних для регіону виробництв за допомогою залучення приватних інституційних інвесторів до реалізації інновацій; економічного стимулювання інноваційної діяльності.

Проте, наразі в Україні так і не вдалося реалізувати ідеї регіональної інноваційної системи та на практиці досягти завдань економічного розвитку на інноваційній основі, зокрема через низький рівень участі у стимулюванні науково-технологічної активності та новаторства, слабке фінансове забезпечення підприємств, їхню незацікавленість брати на себе ризики інноваційної діяльності, а також відчутність фінансових інституцій, зацікавлених у підтримці підприємств-новаторів. Крім того, зацікавленість держави дещо притупила реформа децентралізації в Україні, у зв'язку з чим органи державної влади, крім іншого, намагаються перекласти відповідальність за розвиток регіонів на місцеве самоврядування та громадськість.

До того ж, варто зазначити надто низький рівень активності населення у сприянні соціально- економічного розвитку, перекладання відповідальності за це на державні органи, що пов'язано із глибоко вкоріненим в українському суспільстві утриманських настроїв, які домінували на час розпаду СРСР, де патерналістські (принцип державного управління, за якого державні інститути поводять себе по відношенню до громадян як «батько» до «дітей», обмежуючи автономію підлеглих, роблячи певні дії без їхньої згоди, мотивуючи свої дії турботою про їхнє благополуччя, інтереси та потреби) функції держави, які не тільки існували на практиці, а й послідовно і цілеспрямовано пропагувалися.

Досі вважається, що пересічна людина у громадських і державних справах дуже мало може вдіяти та залежна від зовнішніх обставин. Як зазначає В.М. Ворна та М.О. Шульга [23, с. 81], у суспільній свідомості укорінені уявлення, що усі значущі проблеми має вирішувати держава, її інститути та чиновників, які персоніфікують державу. До прикладу, у 2013 р. опитуваня проведене науковцями НАН України [23, с. 80] продемонструвало, що 52,5% населення переконані, що Президент, уряд повинні брати на себе усю відповідальність за стан справ, що відбуваються в країні.

Так само вважається, що держава має відповідати й за добробут самих громадян - дані отримані Державною службою статистики в ході вибіркового обстеження умов життя домогосподарств у 2019 р. [24] засвідчили, що 7,6% респондентів упевнені, що за їх добробут відповідає повністю держава, а 15,6% - переважно держава і лише 3,1% українців вважають, що за свій добробут відповідальні виключно вони. При цьому, найбільше українців (63,8%) вважають, що за їх добробут має відповідати як держава, так і вони самі.

Оскільки така патерналістська позиція взаємодії громадянами та держави, а також ігнорування концепції соціального органіцизму (суспільство розглядається, як «організм», якому притаманні біологічні закони розвитку, а кожен громадянин виконує певну функцію у цій системі організму), за роки незалежності України не продемонструвала позитивних результатів, вважаємо за необхідне формування нової ідеології взаємовідносин між всіма учасниками суспільства, формуючи рівноправний зв'язок «держава-бізнес-суспільство», який би забезпечив повноцінний органічний розвиток країни.

Вирішення цієї проблеми вбачаємо у налагодженні співпраці між всіма органами влади на національному, регіональному, місцевому рівнях, приватним сектором та населенням за рахунок становлення та розвитку приватно-публічного партнерства як інструменту можливостей, який сприятиме подоланню утриманських настроїв і встановленню контролю з боку населення за діями і бізнесу, і держави. Крім того, спільна реалізація завдань економічного розвитку гарантуватиме певний контроль та сприяння держави, кращі можливості використання наявних ресурсів та реалізації програм розвитку регіонів з урахуванням притаманним їм особливостям та чинників зростання.

Теоретичною основою при цьому слугують суспільні теорії росту, що націлені на пошук можливих шляхів інтеграції різних бізнесових, державних, громадських секторів в цілях забезпечення економічного зростання територій. Приміром А. Амін та Дж. Хуснер [25], запропонували концепцію регіонального розвитку за принципом набору крос-секторальних ініціатив у підтримку збалансованішої моделі розвитку на основі існуючих на певній місцевості сил та засобів. Як наслідок, дедалі більше регіональний розвиток спрямовується на створення умов для ендогенного зростання на кожній території на основі місцевих активів та економічних можливостей.

Подібною є ідеї М.Н. Долішнього [26], згідно з якими основним засобом реалізації державного управління регіонального розвитку є регіональна політика, яка формується та реалізується центральними органами законодавчої та виконавчої влади, органами регіонального управління та місцевого самоврядування.

Таким чином, узагальнюючи розглянуті ключові теорії регіонального розвитку, можемо стверджувати, що вони є результатом соціального розвитку суспільства та економічних процесів, що відбувалися у певний період промислового розвитку в межах певних регіонів, мають подібні риси, належно від країни, у яких проходять та відповідають певним загальним закономірностям. Відповідно, можемо запропонувати створення комплексної моделі економічного зростання національної економіки, яка базується на розміщенні продуктивних сил, технологічній парадигмі та інституційній підтримці трансформацій.

Вважаємо, що в Україні, зважаючи на її адміністративно-територіальний устрій та відмінності у природно-ресурсному, галузеву та економічному розвитку областей, стимулювання економічного зростання та розвитку має базуватися на рівні регіону, який за рахунок кумулятивного ефекту дозволить досягти загальнонаціонального росту. При цьому, передбачаємо обов'язкову участь держави й місцевого самоврядування, науково-технологічного сектору та суб'єктів господарювання у перетворенні наявні регіональних чинники розвитку на його конкурентні переваги та джерела зростання за рахунок створення, поширення та апробації нових технологічних рішень та нововведень які створять інструмент можливостей.

Комплексна модель включає три взаємозалежні та взаємодоповнюючі складові (рис. 1):

науково-технологічний сектор (фундаментальна та прикладна наука, науково-дослідні центри, що створюють інструмент можливостей, як основну для генерування нових знань та розробок);

державний сектор (система забезпечення, управління, стимулювання, реалізації та контролю розвитком регіонів, що складе основу для активного створення та впровадження нововведень за рахунок результативних управлінських дій державної органів влади вищого рівня та органів влади місцевого самоврядування в кожній адміністративно-територіальній одиниці країни);

виробничий сектор (підприємства державної та приватної форми власності, приватні підприємці, що працюють у межах певної території,що виступають як безпосередні учасники процесу апробації інновацій, модернізації виробничого процесу та провайдерами соціально-економічного розвитку).

Запропонована комплексна модель реалізації регіонального розвитку включає ці три складові, провідним орієнтиром об'єднання яких виступає консолідація центрального та локального потенціалу, науки і виробництва та дій у сфері регіонального розвитку навколо реалізації загальнонаціональних пріоритетів економічного розвитку. Вона ґрунтується на створенні умов для просторового розвитку на засадах зміцнення конкурентоспроможності економіки регіону, здатності генерувати нові знання та раціонально використовувати ресурси для ефективного вирішення соціально-економічних завдань на локальному рівні та забезпечення поступального розвитку і модернізації.

Рис. 1. Комплексна модель реалізації регіонального розвитку

Джерело: розроблено автором.

Ключовим інструментом реалізації запропонованої моделі розвитку вважаємо державно- приватне партнерство (ДПП) - правовий механізм узгодження інтересів і забезпечення взаємодії держави і бізнесу. При цьому його необхідно розглядати як систему ефективної взаємодії між органами державного управління різних рівнів і бізнесом з метою реалізації суспільно значущих проектів і програм соціально-економічного розвитку територій, спрямованих на поліпшення якості життя та на досягнення цілей державного управління, як сукупність форм середньо- і довгострокової взаємодії для вирішення суспільно значущих завдань що забезпечать бізнесові інтереси, а значить інтереси держави [27, с. 623].

Вибір ДПП як інструменту економічного розвитку на регіональному рівні пояснюється його перевагами: для держави - можливість реалізації державно важливих програм розвитку з нижчими бюджетними витратами за рахунок залучення ресурсів приватного сектору в сфері інноваційної діяльності, підвищення інвестиційної активності пріоритетних галузей регіональної економіки, зростання економічних результатів господарювання та добробуту населення; для бізнесу - можливість належного нормативно-правового забезпечення, розподіл ризиків, можливість інвестування в інноваційну діяльність під державні гарантії, підвищення рівня технологічності, а відтак й ефективності виробництва.

Ще одна перевага застосування ДПП у тому, що на відміну від пропонованих науковцями різних інституцій регіонального розвитку (техноструктури, регіональні інноваційні системи, кластери тощо) має достатній рівень законодавчого забезпечення, сформований механізм та процедуру реалізації проектів ДПП, а також практику впровадження такого механізму співробітництва між державою та приватним сектором у сфері забезпечення суспільно значущих послуг.

Крім того, вважаємо, що ДПП сприятиме формуванню інститутів громадського суспільства, підвищуватиме суспільну свідомість, активність та відповідальність не лише за своє життя й добробут, а й за соціально-економічні зміни в Україні загалом. За рахунок цього інструменту можливостей із залучення засобів масової інформації можна реалізувати широку підтримку державної політики, що передбачає постійну роз'яснювальну роботу з чітким і чесним висвітленням очікуваних результатів та наявних ризиків і досягнення внаслідок цього розуміння намірів держави для бізнесу та широких верств населення. Це сприятиме подоланню недовіри та масової апатії населення, об'єднанню суспільства навколо спільної мети - економічного та соціального розвитку країни.

Звісно, державно-приватне партнерство у системі державного управління регіональним розвитком вимагає формування теоретико-методологічних засад державного управління соціально- економічним розвитком регіонів шляхом сприяння технологічно-інноваційних змін, розробку та обґрунтування практичних рекомендацій щодо механізмів ДПП як інструменту стимулювання розвитку в умовах української економіки. Це, відповідно, становить мету та завдання нашого дослідження, вирішення яких здійснюватимемо далі.

Висновки

Соціально-економічний розвиток України характеризується невисоким та нестійким рівнем економічного зростання та високим рівнем залежності від дії зовнішніх факторів. Проте можливістю для подолання існуючої ситуації, на нашу думку є формування моделі економічного розвитку за рахунок поєднання регіональних, технологічних та інституційних джерелах зростання. При цьому головна роль у формуванні засад економічного зростання має належати державному управлінні регіональним розвитком, а основним інструментом можливостей його реалізації, має бути державно-приватне партнерство, що дозволить поєднати інтереси держави та підприємств у зростанні.

Список використаних джерел

1. Myrdal G. Economic Theory and Underdeveloped Regions. London : Gerald Duckworth , 1957.168 p.

2. Perroux F. Economic Space: theory and applications. Quarterly journal of economic development. Cambridge, MA: Harvard University Press, 1951. P. 89-104.

3. Solow R. Contribution to Theory Economic Growth. Quarterly Journal Economics. 1956. No. 70. P. 65-94.

4. Barro R.J., Sala-I-Martin H. Economic growth Cambridge, London : The MIT Press, 2010. 672 p.

5. Mankiw G., Romer D., Weil D. A Contribution to the Empirics of Economic Growth. Quarterly Journal of Economics, (1992) Vol. 107, 407-438.

6. Fujita M., Krugman P., and Venables A. The Spatial Economy: cities, regions and international trade. Cambridge, MA: MIT Press, 1999. 367 p.

7. Krugman P. Geography and Trade. Cambridge, MA: MIT Press, 1991. 142 p.

8. Borts G.H., Stein J.L. Economic growth in a free market. New York: Columbia University Press, 1964. 235 p.

9. Siebert H. Economics of the Environment: Theory and Policy. Berlin: Springer-Verlag, 2008. 325 p.

10. Romer P.M. Macroeconomics. New Jersey: John Wiley&Sons, 2004. 550 p.

11. Solow R.M. Growth Theory: An Exposition, 2nd Edition. Oxford University Press, 2000. 224 p.

12. Шумпетер Й. Теория экономического развития. Москва : «Прогресс», 1982. 276 с.

13. Портер М. Международная конкуренция; под ред. В.Д. Щетинина. Москва: МО, 1993, 929 с.

14. Romer P.M. Endogenous Technological Change. Journal of Political Economy, 1990. Vol. 98, No.5. P. 71.

15. Freeman C., Perez C. Structural Crises of Adjustment: Business Cycles and Investment Behaviour. Technical Change and Economic Theory / ed. By Dosi G. et. al. I. Pinter Publishers, 1988. p. 38-66.

16. Galbraith J. The New Industrial State. Harmondsworth: Penguin Books, 2004.

17. Туган-Барановский М.И. Социальные основы коопераций. Москва : Экономика, 1898. 398 с.

18. Билимович А. Экономическое единство России. Труды Подготовительной по национальным делам комиссии. Малороссийский отдел. Вып. 1. Одесса, 1919. С. 97-105.

19. Лукинов И.И. Эволюция экономических систем. Москва: Изд-во «Экономика», 2002. 567 с.

20. Регіональні інноваційні системи України: стан формування та розвитку в умовах інтеграційних процесів: монографія / за ред.. д-ра екон. наук проф. Л.І. Федулової; Київ : ДУ «Ін-т екон. та прогнозув. НАН України», 2013. 724 с.

21. Федулова Л.І., Буга Н.Ю. Інноваційний розвиток проблемних регіонів: монографія. Миколаїв: НУК, 2010. 144 с.

22. Українське суспільство 1992-2013. Стан та динаміка змін. Соціологічний моніторинг; за ред. В. Ворони, д.соц.н. М. Шульги. Київ: Інститу соціології НАН України, 2013. 566 с.

23. Самооцінка домогосподарствами України рівня своїх доходів: статистичний збірник / Державна служба статистики України. Київ, 2019.

24. Amin A., Hausner J., Elgar E. Beyond market and hierarchy: interactive governance and social complexity. Edward Elgar Pub., 1997. 327 p.

25. Долішній М. І. Регіональна політика на рубежі ХХ-ХХІ століть: нові пріоритети. К. : Наукова думка, 2006. 511 с.

26. Нездоймінов С.Г. Александровічка П.О. Державно-приватне партнерство як вектор розвитку регіонального туризму. Економіка і суспільство. 2018. №18. С. 622-629.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Розкриття змісту понять "економічне зростання" та "економічний розвиток" та їх застосування за умов формування в Україні нової цивілізаційної моделі. Розгляд особливостей економічного зростання в Україні, виявлення його чинників та ринкових умов.

    курсовая работа [85,7 K], добавлен 21.10.2012

  • Аналіз основних показників економічного і соціального розвитку регіонів України, розвиток господарських комплексів. Особливості сучасної програми регіонального розвитку. Класифікація регіональних програм: рівень значущості, територіальна приналежність.

    реферат [62,6 K], добавлен 21.05.2012

  • Теоретико-методологічне обґрунтування економічного росту в Україні. Складові політики економічного зростання. Моделі державного регулювання економічного зростання економіки України. Кон’юнктурні дослідження циклічністі економічного зростання України.

    курсовая работа [294,7 K], добавлен 20.03.2009

  • Причини переходу від неокласичної теорії економічного зростання до сучасної. Теоретичні моделі ендогенного зростання. Емпіричне дослідження економістів Росса Левіна та Девіда Ренелта. Вплив технологічних та фінансових інвестицій на зростання економіки.

    презентация [441,9 K], добавлен 15.04.2014

  • Економічне зростання та його типи. Всебічна інтенсифікація. Транспортні послуги та їх економічний зміст. Еволюція теорій економічного зростання. У кожного виду транспорту є своя специфіка у відношенні його використання для перевезень вантажів.

    контрольная работа [29,6 K], добавлен 02.06.2006

  • Сутність економічної системи та регулювання економіки країни в системі господарського механізму. Економічне зростання як основа розвитку економіки країни. Кон’юнктурна політика державного регулювання економічних процесів в Україні та шляхи її реалізації.

    курсовая работа [2,2 M], добавлен 12.03.2011

  • Значення категорій економічного розвитку та зростання. Загальні відомості про Програму Розвитку ООН, мета діяльності організації в Україні. Складові індексу людського розвитку. Характерна риса регіональних відмінностей даного показнику в Україні.

    курсовая работа [1,6 M], добавлен 29.11.2012

  • Макроекономічна нестабільність та значна регіональна диференціація як характеристики економічного розвитку України за останнє десятиріччя. Формування стратегії економічного розвитку країни. Індекс споживчих цін в Україні. Депозити у національній валюті.

    статья [16,6 K], добавлен 20.08.2013

  • Необхідність врахування параметра рівня розвитку соціального капіталу в процесі формування національної політики соціально-економічного розвитку. Вплив соціального капіталу як особливого суспільного ресурсу на стале й динамічне економічне зростання.

    эссе [17,7 K], добавлен 21.05.2017

  • Реалізація довгострокової стратегії суспільно-економічного розвитку країни. Дослідження розвитку інвестиційного процесу в сільському господарстві Україні. Вплив інвестиційної діяльності підприємств на спад, стабілізацію та зростання їх виробництва.

    автореферат [45,8 K], добавлен 10.04.2009

  • Оцінка впливу глобалізаційних чинників на національні економіки країн світу. Зміст стратегій нарощування, перенесення та запозичення як основних варіантів інноваційного розвитку України. Напрямки активізації наукової та дослідницької роботи країни.

    реферат [450,5 K], добавлен 26.11.2010

  • Аналіз зовнішньоторговельної діяльності України. Проблеми та перспективи економічного розвитку України на підставі аналізу торговельної політики та структури експорту. Механізм формування успішної експортоорієнтованої стратегії економічного розвитку.

    статья [22,4 K], добавлен 13.11.2017

  • Еволюція і суть концепції сталого розвитку: цілі, завдання, критерії, механізми та інструменти фінансування. Економічний розвиток України: структура, тенденції, екологічний, соціальний і гуманітарний стан. Напрями стимулювання сталого розвитку України.

    реферат [433,8 K], добавлен 19.04.2012

  • Особливості структурних трансформацій в економіці України та обґрунтування необхідності реалізації структурної політики на основі поєднання ринкових механізмів та інструментів державної політики. Дослідження основних умов економічного зростання.

    статья [63,7 K], добавлен 18.08.2017

  • Недоліки моделі економічного зростання Китаю: капіталомістка промисловість, уповільнення темпів зростання продуктивності праці, низький рівень енергоефективності виробництва. Шляхи відновлення балансу економічного зростання Японії на початку 1970-х рр.

    реферат [426,1 K], добавлен 21.03.2013

  • Інтерпретація концепту створення регіональних студій підприємницької майстерності. Функції інфраструктурних утворень, діяльність яких спрямована на розвиток підприємництва в регіонах України. Наслідки створення студій підприємницької майстерності.

    статья [170,9 K], добавлен 11.09.2017

  • Економічна сутність інвестицій, сучасний стан інвестиційної політики в Україні. Проблеми формування механізмів залучення інвестиційних ресурсів у розвиток економіки. Критерії розподілу капітальних видатків для забезпечення ефективного зростання економіки.

    курсовая работа [155,6 K], добавлен 24.03.2019

  • Сутність та особливості зайнятості, її форми та види. Дослідження взаємозв’язку зайнятості та економічного зростання, вплив доходів та заробітної плати на зайнятість населення. Стратегія ефективної зайнятості населення в системі соціальної політики.

    курсовая работа [138,7 K], добавлен 06.10.2012

  • Сутність науково-технічного потенціалу України, його сучасний стан, ефективність використання, негативні тенденції розвитку та вплив на економічне становище держави. Основні причини спаду економічного розвитку країни та шляхи покращення ситуації.

    реферат [81,7 K], добавлен 18.03.2011

  • Аналіз результатів діяльності транснаціональних корпорацій як потужних глобальних економічних систем та визначення їх впливу на економіку України з точки зору корисності та перспектив розвитку. Обсяг прямих іноземних інвестицій в економіку України.

    статья [117,3 K], добавлен 19.09.2017

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.