Тригери актуалізації державного регулювання розвитку національної економіки в проекції забезпечення соціальної стійкості територій

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДУ «Інститут регіональних досліджень імені М.І. Долішнього НАН України»

Інститут економіки і менеджменту, Національний університет «Львівська політехніка»

ТРИГЕРИ АКТУАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ В ПРОЕКЦІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ СТІЙКОСТІ ТЕРИТОРІЙ

Мульска О.П. доктор економічних наук, старший дослідник, старший науковий співробітник відділу проблем соціально-гуманітарного розвитку регіонів Іванюк У.В. кандидат економічних наук, доцент,

доцент кафедри менеджменту організацій

Анотація

Доведено, що державне регулювання економіки - це окремий невід'ємний напрям державної політики забезпечення соціально-економічного розвитку країни, який реалізується органами влади всіх рівнів на постійній основі зі застосуванням необхідного інструментарію, інституційного, ресурсного, методичного та іншого забезпечення з метою підвищення ефективності функціонування, досягнення позитивних зрушень в системі національного господарства та його структурних елементах, недопущення негативних тенденцій розвитку економіки та суспільства, впливу ризиків та загроз національній безпеці і її структурно-функціональним компонентам. Обгрунтовано, що форма та методи державного регулювання розвитку національних економік залежать від поширення новітніх викликів, зокрема природними та техногенними надзвичайними ситуаціями, пандемією Covid-19, гібридними війнами, демографічними викликами, технологічними змінами, процесами економічної глобалізації, політичною нестабільністю, екологічними проблемами.

Ключові слова: національна економіка, детермінанти, регулювання, Україна, соціальна нестабільність, стійкість.

Annotation

It is proved that state regulation of the economy is a separate integral direction of the state policy of ensuring the socio-economic development of the country, which is implemented by the authorities of all levels on an ongoing basis using the necessary tools, institutional, resources, methodological and other support to increase the efficiency of functioning, achieve positive changes in the system of the national economy and its structural elements, prevent negative trends, development of the economy and society, the impact of risks and threats to national security and its structural and functional components.

The article is aimed at systematizing approaches to updating the state regulation of the national economy, justifying the causality of the model of economic progress and social stability.

It is proposed to consider the essential characteristic of the definition of `state regulation of the economy' using instrumental, environmental, anti-crisis, methodological, resource- functional, and institutional approaches. The actualization of state regulation of the development of national economies is determined by the latest global challenges - natural and man-made emergencies, the Covid-19 pandemic, hybrid wars, demographic challenges, technological changes, economic globalization processes, political instability, environmental problems, etc.; among which the problem of the development of migration processes, changes in their intensity, methods, and consequences are of particular attention. Migration risks and threats increasingly determine the state of economic security of the state, having an impact on all its components - macroeconomic, financial, foreign economic, production, food, investment, and innovation, social, demographic, and energy.

Keywords: national economy, determinants, regulation, Ukraine, social instability, stability.

Вступ

Екзистенційні виклики сьогодення все більше загострюють і актуалізують проблеми соціальної стабільності територій, поширення соціальної вразливості населення, поглиблення соціальної нерівності, а, відтак, порушення стійкості соціально-економічної системи країни. Для України значної вагомості набувають чинники розвитку соціального середовища, що за сучасних турболентностей є детермінантами забезпечення якості життя, нівелювання суспільних і соціально- економічних наслідків воєнного конфлікту в країні, внутрішніх вимушених переміщень населення, соціально-економічної нестабільності, зниження реальних доходів населення, підвищення цін і тарифів, вартості транспортних і житлово-комунальних послуг тощо.

З того часу як зародилася економічна наука, об'єктом якої є процеси господарського буття та економічної діяльності людства, й по нині триває економічний дискурс відносно імперативу ринкового саморегулювання та державного регулювання процесів, пов'язаних з еволюційним розвитком і взаємодією господарської діяльності суспільства. Закономірно, що ці процеси залежить від стану та динаміки нарощування економічної ситуації, дії чинників внутрішнього та зовнішнього середовища, які й визначають ухил політики в бік утримання якісного та ефективного функціонування ринкової економіки чи застосування механізмів, інструментів, заходів задля виправлення існуючих вад ринкової кон'юнктури, нівелювання реалізації загроз, розвитку і поширення кризових явищ в системі національного господарства.

Відтак, у добу заснування класичного напряму сучасної економічної теорії А. Сміт писав про так звану “невидиму руку”, яка скеровує економічних агентів до поведінки на благо суспільства. На переконання науковця, державне регулювання економікою має зводитися до мінімуму, а розвиток чи стримування тих, чи інших тенденцій відбувається під впливом законів попиту і пропозиції. Розвиток ідей А. Сміта знайшов своє продовження у дослідженнях Ж. Батиста Сея, який вважав, що всі економічні процеси визначаються обсягами попиту та пропозиції і завдання держави - у не втручанні в ці процеси. Причому не тільки попит породжує пропозицію, але й навпаки пропозиція - попит, адже отриманий дохід від збуту продукції покриває всі витрати виробника, пов'язані з її виробництвом. Прихильником ринкового саморегулювання був й Ф. Бастіа, який писав, що держава не вміє так чітко й у вірних обсягах визначати потребу в товарах та послугах, як це робить ринок. Інше питання в доступності виробника та споживача до ринку, можливості доведення товару до споживача. Це чинники, які перешкоджають належному ринковому регулюванню. Відповідно, ці питання має контролювати держава та реалізувати кроки з усунення відповідних перешкод.

Засадничі положення дослідження впливу державного регулювання на економіку, особливо в частині поведінки держави, достатньо комплексно були представлені у моделях продуктивних державних послуг Р. Барро [1, с. 407-443] та Х. Сала-і-Мартіна [2, с. 178-183], які описували процеси економічного зростання, обумовленого збільшенням обсягів надання державою населенню суспільних благ та послуг. Безпосереднє зростання забезпечується у підсумку додаткової віддачі від суспільних благ, створюваних державою. Причому у різних комбінаціях концептуальних моделей навіть доводиться існування такого собі ефекту заміщення, коли держава, підвищуючи податки, компенсує демотивацію виробництва збільшенням пропозиції доступних суспільних благ, що стимулює попит.

Класичні моделі економічного зростання, засновані не тільки на прямому державному регулюванні, але й на різних аспектах неекономічного державного втручання. Це, до прикладу, дослідження зв'язку між демократизацією суспільства та економічним зростанням (індекс громадянських свобод та політичних прав Р. Гастіла [3], коефіцієнт залежності темпів економічного зростання від рівня дотримання закону Р. Левіна та Д. Рене [4, с. 942-963], індекс міри капіталізму Р. Холла, К. Джонса [5], ефект демократизації Д. Родріка [6, с. 391-429]); аналізування взаємозв'язків корупції та економічної стабільності і сталого розвитку (Д. Гулд, Дж. Амаро-Реєс [7, с. 21-23], Р. Клітгаард [8, с. 122-123], А. Шлайфер, Р. Вішни [9, с. 599-617], С. Кнак і П. Кіфер [10, с. 207-227]). Відома модель П. Мауро [11, с. 681-712] щодо впливу корупції (з виходом на ефективність державного апарату, рівень бюрократизму, зрощування бізнесу та влади, сформованість у країні правил гри) на параметри економічного зростання й досі закладається в основу під час продовження теоретико-методологічних дискурсів щодо чинників та інструментів державного регулювання економіки. державний регулювання економіка модель

Метою статті є систематизація підходів до актуалізації державного регулювання національної економіки, обґрунтування каузальності моделі економічного поступу та соціальної стабільності.

Результати

У сучасних економічних дослідженнях термін “державне регулювання економіки” став практично усталеним, а це привело зниження рівня важливості його сутнісних характеристик при значно зростаючій теоретико-прикладній ролі форм, методів, механізмів, інструментів тощо, які застосовуються державою для впливу на протікання економічних процесів. Водночас, можна виділити шість підходів щодо концептуального трактування державного регулювання національної економіки. Згідно 'інструментального підходу важливими є форми і методи державного втручання в економічні процеси, а загальна стратегія, політика і тактика є допоміжними елементами [12, с. 14]. Натомість, середовищний підхід ґрунтується на трактуванні державного регулювання економіки як сукупності заходів органів влади, здійснення яких забезпечує формування (зміну) економіко- правового середовища господарської діяльності в тій чи іншій сфері суспільних відносин [13, с. 8; 14, с. 120]. Антикризовий підхід доповнює середовищний, оскільки передбачає планування і здійснення заходів, орієнтованих на недопущення реалізації ризиків та загроз, настання і розвитку кризових ситуацій [15, с. 6].

Варто відзначити, що методичний підхід, який можна вважати найбільш адаптивним серед класичних підходів щодо ідентифікації державного регулювання економіки, зводиться до пізнання національного господарства як системи, розуміння законів, принципів та основ його функціонування і розвитку, а, відтак, володіння органами державного управління певними навиками і компетентностями, які дозволяють своєчасно приймати вірні виважені рішення, здатні змінювати структурні характеристики і забезпечувати соціально-економічний розвиток економіки [16; 17; 18].

У країнах з розвиненою економікою широкого поширення набув ресурсно-функціональний підхід, при якому державне регулювання національного господарства розглядають зі позиції належного виконання владою функцій управління з достатнім для цього ресурсним забезпеченням, причому не лише фінансовим, але й інституційним, кадровим, матеріально-технічним, інноваційно- технологічним, інформаційним та ін. Склад функцій державного регулювання не обмежується, зокрема аналіз, планування, програмування, організація, мотивація, регулювання окремих сфер та аспектів, моніторинг, контроль. Натомість, особливістю новітнього інституційного підходу є те, що функції та завдання з формування і реалізації заходів, які забезпечують необхідні зміни в економіці, реалізуються не тільки державними структурами. До політики залучаються організації громадянського суспільства, бізнес-асоціації, населення, суб'єкти ринкової інфраструктури, міжнародні організації, між якими розподіляються регулюючі ролі, що дозволяє впроваджувати більш комплексний і системний підхід до вирішення глобальних та макроекономічних завдань.

Необхідність відходу від ринкової і наближення до державної форми регулювання актуалізується за низької ефективності функціонування та відсутності позитивних тенденцій в системі національного господарства, його структурних елементах, по мірі нарощування негативних тенденцій розвитку економіки та суспільства, активізації впливу ризиків та загроз національній безпеці і її структурно-функціональних компонентам.

Для сучасного періоду як світогосподарської системи загалом, так і України зокрема, характерна активізація дії цілої низки тенденцій глобального і локального характеру, вплив яких підвищує актуальність державного регулювання економіки. Такими в значній мірі екзистенційними викликами сьогодення стали: пандемія СоуМ-19, гібридні війни, міграція населення та демографічні дисбаланси, екологічні виклики, техногенні тренди, політичні зрушення, економічні зміни та ін. Тенденції у згаданих аспектах позначаються на всіх складових національної безпеки, мають своє поширення на систему економічної безпеки держави, а, відтак, потребують адекватного реагування, тобто регулювання.

Сучасні глобальні виклики людства мають або стихійний, або еволюційно поступальний характер. Наприклад, ООН визначено, що є постійно чинною та такою, яка розвивається, ініціативою цієї організації з вирішення проблем глобалізації та створення стабільної всеохопної економіки, визначено 10 базових на сьогодні принципів подолання проблем порушення прав людини, охорони праці, захисту екології та корупції.

Беззаперечно, це постійні виклики, які потребують локалізації у межах виваженої державної політики. Так, можна виділити й низку трендів, що розвинулися на поточному етапі світогосподарських відносин і позначаються на функціонуванні всіх без виключення національних господарств. Очевидно, що на нині найбільш актуальною з них стала пандемія СоуМ-19, яка розпочалася наприкінці 2019 р. Пандемія призвела до ускладнення функціонування систем охорони здоров'я країн, які у відповідь на цей виклик ввели обмеження, пов'язані з переміщенням людей між країнами і цілими регіонами, що, в свою чергу, дестабілізувало просторові та міграційні переміщення населення, товарів і послуг, кардинально змінило структуру зовнішньої торгівлі низки держав, а також призвело до пригнічення окремих галузей (туризм, транспорт, торгівля та ін.) економіки, які до того були пріоритетними.

Пандемія СоуМ-19 спричинила комплекс життєвих викликів для більшої частини населення України, загостривши системні проблеми національної безпеки держави у соціальній сфері, розвиток яких набуде більш критичних масштабів та матиме загрозливіші наслідки вже у постпандемічний період. Відповідно, в умовах пандемії об'єктивно актуалізуються завдання державного регулювання економіки, пов'язані зі стимулюванням внутрішнього виробництва та розвитку підприємництва, підтримки економічного зростання, забезпечення зайнятості населення, допомоги громадянам у вирішення проблем міграційної безпеки та трудової мобільності, особливо зовнішньої.

У соціальному плані виклики та проблеми безпеки держави унаслідок пандемії СоуМ-19 головно обумовлені питаннями соціального захисту населення, погіршення якості та обмеження доступності до низки послуг соціальної інфраструктури, вимушеної неповної зайнятості та безробіття, втрати доходів працюючих, закриття підприємств, зменшення обсягів господарської діяльності та скорочення у зв'язку з цим робочих місць, ускладнення соціально-трудових відносин між роботодавцями та найманими працівниками, працедефіцитної кон'юнктури на внутрішньому ринку праці.

Для України наприкінці ХХ - початку XXI ст. загострилася демографічна проблема депопуляції населення. Так, у 2018 р. смертність населення практично вдвічі перевищувала народжуваність. Головними причинами цієї ситуації стали економічна нестабільність та зниження рівня доходів і якості життя, активна зовнішня трудова та загальна міграція. Скорочення чисельності населення України призводить до системних соціальних та економічних негативних наслідків, а також посилення загроз демографічній безпеці, а через неї - економічній безпеці держави та національній безпеці. При збереженні існуючих темпів природнього та механічного приросту скорочення населення України до кінця XXI ст. може скласти у два і більше рази, коли частка пенсіонерів сягне близько 30 %.

На цьому тлі населення планети стрімко зростає та до 2050 р. очікується значення показника чисельності у близько 10 млрд осіб, що у шість раз більше, ніж було на початку XX ст. При цьому змінюється й структура населення. Сучасними глобальними трендами є старіння населення, збільшення частки міських жителів та зниження рівня народжуваності. Наслідки таких змін потребують відповідного державного регулювання, адже передусім зростають бюджетні видатки на соціальні програми, врегулювання соціально-трудових відносин, створення нових робочих місць, але одночасно й за ситуації браку робочої сили відповідної професійно-кваліфікаційної характеристики, стримування процесів міграції молоді та ін.

Депопуляція сільських територій та урбанізація призводять до загострення проблем забруднення, екології, криміналізації, різного роду соціальних конфліктів. Розвитку зазначених процесів також сприяє анексія АР Крим та триваюча зовнішня воєнна агресія на сході країни, у підсумку яких понад 1,5 млн осіб є внутрішньо переміщеними. Відтак, демографічну кризу та високу міграційну активність населення слід вважати потужним екзистенційним викликом для України, що потребує свого належного державного регулювання.

Глобальним трендом сьогодення слід вважати й активний розвиток нових центрів економічного зростання (Китайська Народна Республіка, Бразилія та ін. країни), що мають все більший вплив на світове господарство, переростаючи у регіональних лідерів за обсягами торгівлі, виробництва продукції, акумулюючи фінансові, інтелектуально-кадрові, інноваційно-технологічні ресурси і потоки. Разом із тим, зростає мобільність капіталу, що послаблює залежність суб'єктів господарювання від країни їх приналежності та території функціонування. Пропозиція товарів і послуг практично не має кордонів, а, відтак, актуалізується проблема імпортозаміщення, посилення міцності та конкурентоспроможності внутрішнього виробника. Усе менш дієвими стають традиційні інструменти митно-тарифного регулювання та натомість посилюються можливості наднаціональних суб'єктів регулювання.

Вказані процеси актуалізують обґрунтування механізмів та інструментів державного регулювання, апробація яких здатна відстояти та реалізувати національні економічні інтереси України, забезпечити розвиток внутрішнього виробництва, створення нових суб'єктів бізнесу та розширення конкурентоспроможних робочих місць, забезпечити високий рівень зайнятості населення та стримування його від критично високих міграційних установок.

Важливо згадати й про сучасні технологічні тренди. Йдеться зокрема про діджиталізацію та зростання масштабів цифрової економіки, розвиток біотехнологій, створення та активне використання штучного інтелекту, аддитивних технологій та принципово нових матеріалів, аналізу “великих даних”, якнайширше впровадження інформаційно-комунікаційних технологій у внутрішніх та зовнішніх бізнес-процесах, причому не тільки суб'єктів бізнесу, але й держави та суспільства. У країнах, що є на нині технологічними лідерами, активно розвиваються квантові комп' ютери та квантові технології, повністю автоматизовані виробництва та промислові роботи.

Відповіддю на ці тенденції мають стати заходи державного регулювання, орієнтовані на, по- перше, активну підтримку та стимулювання інноваційно-технологічного зростання в Україні, забезпечення технологічної конкурентоспроможності вітчизняної економіки; по-друге, адаптацію країни до функціонування і розвитку національного господарства в нових реаліях. Йдеться зокрема про розбудову відповідної інфраструктури цифрової трансформації, інтернету речей, систем віддаленого керування процесами, розвиток альтернативної енергетики.

Значно актуалізують потребу в ефективному державному регулюванні економіки й сучасні політичні та безпекові тенденції. Для України це питання гіперактуальне через наявність воєнного конфлікту, анексію частини території, все ще не в повній мірі сформовану стабільну політичну систему. Очевидно, що питання безпеки загострюватимуться й надалі через посилення конкуренції держав за ресурси, передусім економічні.

Потрібно зауважити, що істотно змінюється характер конфліктів. Сьогодні все більше стратегій і тактик воєнно-економічної конкуренції передбачають застосування гібридних інструментів, арсенал яких поширюється на господарські відносини, інформаційний простір, громадське, етнічне, релігійне та інші середовища.

Для України глобальним викликом сьогодення є також складна екологічна ситуація на тлі посилення загальносвітових екологічних трендів, зокрема таких, як забруднення повітря і води, глобальне потепління та зміна клімату, посилення загроз продовольчій і екологічній безпеці, зміни в природних (вуглецевий, водний) циклах, активне використання викопного палива та забруднення навколишнього природного середовища. Стан екологічної безпеки України не найкращий, зокрема через наслідки Чорнобильської трагедії, вирубки лісів на заході та на півночі країни, забруднення стічних вод, особливо у Харківській, Луганській, Чернівецькій, Одеській та Донецькій областях, шкідливі викиди (без очищення) промислових підприємств у старопромислових (Донецька, Дніпропетровська, Запорізька та ін. області) регіонах країни, забруднення річок, а також акваторій Чорного та Азовського морів.

У підсумку сучасними проблемами, вирішення яких потребує виваженого та рішучого державного регулювання, є посилення контролю якості та безпеки виробництва з метою захисту екосистеми та клімату, покращення якості води від органічного та хімічного, побутового та виробничого забруднення, призупинення процесу деградації і опустелювання земель. З-поміж них, з огляду на сучасні обставини, в яких опинилися економіка та соціальна сфера країни, важливо вести мову про системний і комплексний негативний вплив міграційних процесів (рис. 1). Актуальність цієї проблеми все більше переростає у ранг загрози національній безпеці України. Наприклад, у тесті Стратегії національної безпеки України зазначається, що “...дедалі загрозливішою стає демографічна ситуація. Скорочення народжуваності, високий рівень смертності,... системні проблеми у сфері охорони здоров'я, еміграція, насамперед фахівців і молоді, підривають національну стійкість, людський, економічний і воєнний потенціал, загрожують майбутньому України” [19].

Таким чином, соціальна нестабільність, спричинена міграційними та іншими соціально- демографічними ризиками та загрозами, має системний характер і позначається на всіх складових економічної безпеки держави з подальшою проекцією на параметри національної безпеки. Так, Е. Лібанова доводить, що загрозами національній економічній безпеці держави-донора мігрантів є, як перехід зовнішньої трудової (навіть коротко- та середньострокової) міграції у безповоротну форму (демографічна безпека) та розвиток дефіциту робочої сили (виробнича та макроекономічна безпека), скорочення частки висококваліфікованих фахівців (виробнича та науково-технологічна безпека). Окрім того, міграції позначаються на стані розвитку та структурних характеристиках ринку праці, зокрема змінах у віковій, професійній, освітньо-кваліфікаційній структурі робочої сили, посиленні конкуренції за фахівців; зростанні територіальної роз'єднаності місць зайнятості та проживання в умовах невисокої соціальної мобільності населення та нерозвиненості її інфраструктури, накопичення диспропорцій між центрами доходів і сплачених податків; змінах в етнічному складі й ідентичності населення; політичних процесах у вигляді втручання в електоральні настрої, дезінтеграції суспільства, проявів сепаратизму, активізації громадської діяльності мігрантів, у т. ч. підсилюваної зв'язками з діаспорою, батьківщиною.

Рис. 1 Детермінанти актуалізації державного регулювання розвитку національної економіки

Джерело: авторська розробка

Варто наголосити, що негативні наслідки для країни-донора робочої сили як правило глобальніші, аніж просто звуження трудового ресурсу, особливо коли вони супроводжуються масовим виїздом за кордон молоді, науково-технічних кадрів, працівників з високим рівнем професійно-кваліфікаційних характеристик, зокрема робітничих професій [20; 21]. Такі тенденції призводять до зниження рівня інноваційно-технологічного розвитку, виникнення демографічних розривів (відсутності в країні прошарку осіб певної вікової групи), старіння пропозиції праці, відсутності спеціалізованих фахівців та ін.

У характері складу використаних науковцями показників простежується акцентування на таких складниках економічної безпеки, як виробнича, соціальна, соціально-трудова, бюджетна, макроекономічна. Це дає певні підстави відносно визначення цих компонент наслідками першої хвилі активізації та розбалансування міграційних процесів у країні. Відповідно, друга вже більше стосується демографічної, інвестиційно-інноваційної, зовнішньоекономічної, фінансової безпеки. Третя - продовольчої та енергетичної безпеки. Хоча такий поділ достатньо умовний і змінюється у залежності від обсягів і структурних характеристик еміграції та імміграції, стану і динаміки соціально-економічного розвитку країни та її територій, актуалізації тих, чи інших безпеково- міграційних чинників, умов.

Таким чином, на сучасному етапі розвитку економіки України актуалізувалася низка викликів, які мають глобальний характер і при цьому системно позначаються на умовах і передумовах подальшого економічного зростання та якості життя населення. З-поміж них - висока та зростаюча міграційна активність населення, що детермінує цілий комплекс загроз економічній і національній безпеці. Ефективне державне регулювання міграційних процесів потрібно вважати одним з пріоритетних та ключових завдань стратегії і тактики подальшого поступу країни, адже його від його вирішення залежать (1) формування та реалізація ресурсного потенціалу нації, (2) здатність країни до макроекономічного відновлення, (3) становлення нової якості життя, (4) збереження та розвиток етнічної, культурної, мовної та іншої самобутності.

Ефективність державної міграційної політики у значній мірі визначається системою застосовуваного інструментарію, при формуванні якого опираються на сучасний новітній теоретико-методичний базис державного регулювання в аналізованій сфері, що є предметом наступного підрозділу дослідження.

Висновки

За результатами узагальнення теоретико-методичних засад управління національним господарством встановлено, що державне регулювання економіки - це окремий невід'ємний напрям державної політики забезпечення соціально-економічного розвитку країни, який реалізується органами влади всіх рівнів на постійній основі зі застосуванням необхідного інструментарію, інституційного, ресурсного, методичного та іншого забезпечення з метою підвищення ефективності функціонування, досягнення позитивних зрушень в системі національного господарства та його структурних елементах, недопущення негативних тенденцій розвитку економіки та суспільства, впливу ризиків та загроз національній безпеці і її структурно- функціональним компонентам. Повноцінна сутнісна характеристика поняття “державне регулювання економіки” формується зі застосуванням інструментального, середовищного, антикризового, методичного, ресурсно-функціонального та інституційного підходів.

Актуалізація державного регулювання розвитку національних економік детермінується новітніми глобальними викликами - природними та техногенними надзвичайними ситуаціями, пандемією СоуМ-19, гібридними війнами, демографічними викликами, технологічними змінами, процесами економічної глобалізації, політичною нестабільністю, екологічними проблемами та ін., з-поміж яких особливої уваги набуває проблема розвитку міграційних процесів, зміни їх інтенсивності, форм та наслідків. Міграційні ризики і загрози все більше визначають стан економічної безпеки держави, маючи вплив на всі її складові - макроекономічну, фінансову, зовнішньоекономічну, виробничу, продовольчу, інвестиційно-інноваційну, соціальну, демографічну, енергетичну.

Перспективними напрямами подальших досліджень є розробка методично-прикладного підходу до оцінювання соціальної вразливості територій і впливу її рівня на темпи економічного зростання країни.

Список використаних джерел

1. Barro R. Economic growth in a cross section of countries. Quarterly Journal of Economics. 1991. Vol. 106 (2). P. 407-443.

2. Sala-i-Martin X. I just ran two million regressions. AEA Papers and Proceedings. 1997. Vol. 87. P.178-183.

3. Gastil R. Freedom in the World: political rights and civil liberties. University Press of America. URL: https://freedomhouse.org/sites/default/files/2020-02/Freedom in the World 1988-1989 complete book.pdf.

4. Levine R., Renelt D. A sensitivity analysis of cross-country growth regressions. American Economic Rewiew. 1992. Vol. 82. P. 942-963.

5. Hall R., Jones C. Why do some countries produce so much more output per worker than others? 1998. URL: https://web.stanford.edu/~chadi/pon400.pdf.

6. Rodrik D. Institutions and economic performance in East and South East Asia. The Institutional Foundations of Economic Development in East Asi: Round Table Conference. Tokyo, 1996. P. 391-429.

7. Gould D., Amaro-Reyes J. The effects of corruption on administrative performance: illustrations from developing countries. World Bank Staff Working Papers. Washington: The World Bank, 1983. № 580. 48 p.

8. Klitgaard R. Controlling corruption. Berkeley: University of California, 1988. 210 p.

9. Shleifer A., Vishny R. Corruption. Quarterly Journals of Economics. 1993. Vol. 108. P. 599617.

10. Knack S., Keefer P. Institutions and economic performance: cross-country tests using alternative institutional measures. Economics and Politics. 1995. Vol. 7. P. 207-227.

11. Mauro P. Corruption and growth. Quarterly Journals of Economics. 1995. Vol. 3. P. 681-712.

12. Дідківська Л. В. Причини і наслідки інтелектуальної міграції в Україні. Економіка України. 2020. № 3. С. 65-76.

13. Михасюк І. Р., Залога З. М., Сухай О. Є. Державне регулювання економіки в умовах глобалізації: монографія. Львів: НВФ «Українські технології», 2010. 375 с.

14. Кахович О. О., Южека Р. С. Особливості державного регулювання економіки. Актуальні проблеми держави і права. 2015. № 75. С. 119-124.

15. Горкіна Л. П., Біла С. О., Небрат В. В., Дідківська Л. В. Ретроспектива ринкових перетворень в Україні: сучасний дискурс. Київ: НАН України, Ін-т економіки та прогнозування, 2010. 760 с.

16. Геєць В. М. Економіка України: ключові проблеми і перспективи. Економіка і прогнозування. 2016. № 1. С. 722.

17. Іващенко А. Роль і функції держави у формуванні ринкової економіки. Проблеми науки. 2008. № 6. С. 52-54.

18. Мульска О. П. Сутність і каузальність міграційних процесів і макроекономічних параметрів. Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. 2021. № 28. С. 48-55.

19. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 вересня 2020 р. «Про Стратегію національної безпеки України»»: Указ Президента України № 392/2020. URL: https://www.president.gov.ua/documents/3922020-35037.

20. Voznyak H., Mulska O., Bil M. Migration aspirations of territory population: A case study of Ukraine. Problems and Perspectives in Management. 2021. Vol. 19(2). Р. 217-231.

21. Vasyltsiv T., Lupak R., Kunytska-Iliash M. et al. Instruments of regional policy for human resources conservation by means of regulation of external youth migration of rural territories of the Carpathian region. Agricultural and Resource Economics: International Scientific E- Journal. 2020. Vol. 6(3). P. 149-170.

Размещено на Allbest.ru