Важливі аспекти зарубіжного досвіду функціонування кластерних утворень

Volodymyr LAGODIIENKO

Doctor of Economics, Professor, Head of the Department of Marketing, Entrepreneurship and Trade, Odesa National University of Technology

Litvinov Dmytro

Postgraduate of Odesa National University of Technology

IMPORTANT ASPECTS OF FOREIGN EXPERIENCE IN THE FUNCTIONING OF CLUSTER

FORMATIONS

Ukraine's economic recovery requires the development of agricultural production on an intensive innovative basis, which will ensure food security of the country, guaranteeing everyone the opportunity to eat a balanced diet with quality and safe realize the country's competitive advantages in world food markets. In modern conditions, the country has not yet developed a mechanism for systemic innovation development. A comprehensive solution to the problem of innovative development of the agro-industrial complex is the formation of cluster policy at both the state and regional levels. It is the unification of enterprises and organizations in the cluster of the system that best contributes to the growth of business activity of business structures and overcoming the above-mentioned negative factors that hinder the development of the Ukrainian economy. Coordination of actions and joint efforts of state bodies, educational and scientific organizations, small, medium and large businesses is the key to success, strengthening the competitiveness of the economy, improving the living standards of the population of Ukraine in conditions of fierce competition in the international division of labor. World experience of integration processes shows that integrated enterprises are more efficient and adapted to market economy conditions due to the creation of a single process of manufacturing and promotion of products from its producers to end users, which significantly reduces costs and increases profitability of integrated enterprises, increases volume and quality products, creates unique competitive advantages and increases the market share of sold products. Foreign experience indicates the formation and provision of sustainable competitiveness in the long run of those agricultural enterprises that have merged into clusters.

Keywords: cluster, competitiveness, economic development, regional policy.

Вступ

Для успішного вирішення завдань щодо забезпечення сталого розвитку економіки та впровадження моделі інноваційного розвитку необхідно забезпечити використання прогресивних підходів в управлінні процесами як національного, так і регіонального розвитку, що базуються на високих технологіях та останніх наукових досягненнях. Вчені вважають наибільш раціональним варіантом вирішення проблеми відсутності дієвих інституціиних механізмів реалізації стратегічно-пріоритетних напрямів для забезпечення інноваціино орієнтованого і сталого розвитку економіки країни шляхом оптимального поєднання можливостеи та зусиль відповідних державних інституціи, освітніх, наукових закладів, виробничих та ринкових структур, тобто формування спеціальних об'єднань, які зацікавлені у кінцевих результатах своєї діяльності.

В економічніи літературі такі спеціальні об'єднання ідентифікуються як кластери, які часто називають полюсами (точками) зростання. В цьому контексті варто зауважити, що економіка, яка базується на кластерах, відповідає моделі інвестиціино привабливої конкурентоспроможної економіки, функціонування якої забезпечує високу якість і рівень життя населення країни. Ключова мета функціонування кластера полягає у підвищенні конкурентоспроможності (на території країни, міжнародної) иого членів шляхом здіиснення комерціиного і некомерціиного співробітництва, наукових досліджень, інноваціи, освіти та реалізація спільних заходів політики підтримки.

Кластернии підхід є сьогодні одним з наибільш пріоритетних напрямів розвитку економік більшості країн світу. Можливість иого апробації як на локальному, так і регіональному та національному рівнях обумовили підвищении інтерес серед вітчизняних та зарубіжних науковців щодо вивчення окремих складових иого реалізації. Врахування особливостеи територіального розвитку, можливість вибору інноваціиних пріоритетів, використання внутрішніх джерел формування конкурентних переваг соціально-економічних систем сприяли диверсифікації підходів до виявлення та вивчення кластерів.

Питанням, які стосуються зарубіжного досвіду функціонування кластерних утворень, приділено значну увагу в працях таких науковців, як: Варяниченко О.В., Макаренко М.В., Папковська О.Е., Підвисоцькии В.Г., Порваткина М., Прощаликіна А.М., Портер М., Соколенко С.І., Федотова Ю.В. та ін. Передумови створення кластерних структур досліджено у працях Підвисоцького В.Г. [5], Варяниченко О.В. [2] та інших. Питаннями зарубіжного досвіду кластеризації заимались такі вчені, як Папков- ська О.Е. [4], Підвисоцькии В.Г. [8], Федотова Ю.В. [10] та ін. Однак зарубіжнии досвід кластеризації досліджувався без реальної оцінки становлення, функціонування та вдосконалення сучасних кластерів у регіонах України з огляду на європеиську орієнтацію розвитку економіки України, виявленні основних проблем.

Мета дослідження статті

Метою статті є вивчення та узагальнення проблем формування кластерів у зарубіжних країнах.

Виклад основного матеріалу дослідження

Кластери як форма просторового об'єднання агропромислових підприємств набули поширення в економіці західних країн. Міжнародний досвід показує, що створення та функціонування регіональних кластерів є високоефективним. Це доводиться тим, що в розвинених країнах досвід кластеризації економік продемонстрував свою ефективність у підвищенні конкурентоспроможності економік окремих регіонів та країни загалом. В дании час основою стратегії розвитку багатьох національних економік є підвищення конкурентоспроможності у вигляді кластерних ініціатив та технологій

Вивчення західного досвіду кластеризації показує, що можна структурувати кластери у такому порядку:

- європеиська модель: конкуруючі підприємства, які випускають різноманітну продукцію з особливою маркетинговою стратегією, сконцентровані на обмеженіи території;

- північноамериканська модель: комплекс територіально- сконцентрованих компаніи, які пов'язані за принципом географічного розташування на основі територіальних особливостеи;

- модель азіатська: вертикальне інтегрування спеціалізованих територіи за допомогою державного регулювання економіки; з метою створення кластерів, де значну роль відіграють державні відомства;

- японська модель: створення кластера на основі концентрації підприємств, що виробляють товари та напівфабрикати для потреб великого підприємства-монополіста, навколо нього;

Крім того, одним з творців концепції кластеризації М. Енраитом [11] пропонуються такі моделі:

- каталітична модель кластерної політики, у межах якої роль держави обмежена посередництвом між учасниками регіонального кластеру;

- підтримуюча модель організації кластерної політики, в рамках якої держава разом із посередницькою функцією інвестує в інфраструктуру територіи для стимулювання розвитку регіональних кластерів;

- директивна модель, у межах якої держава бере на себе функцію розробки програм розвитку регіональних кластерів;

- інтервенціоністська модель, яка передбачає, що держава відповідальна за весь перелік завдань формування регіональних кластерів».

Аналіз закордонного досвіду формування регіональних кластерів показує, що існують дві основні моделі, в рамках яких здшснюється кластерна політика - ліберальна та дирижистська [6].

Слід зазначити, що «...ліберальна кластерна стратегія характерна для тих країн, які за традицією проводять ліберальну економічну політику. До них можна віднести США, Великобританію, Австралію та Канаду. Дирижистську кластерну політику, відповідно, проводять влади тих країн, які активно залучені до економічного життя країни. Серед них, наприклад, Франція, Корея, Сінгапур, Японія, Швеція, Фінляндія, Словенія» [10].

Як видно з таблиці 1, ліберальна модель як правило відноситься до країн з ліберальною економікою, оскільки основнии принцип ліберальної моделі кластеризації це мінімальне втручання держави у процесі створення та функціонування кластерів. Водночас роль держави в інтеграціиних процесах полягає у створенні умов, що стимулюють інтеграціині процеси та у знятті бар'єрів для иого природного розвитку. Кластер у ліберальніи моделі розвитку сприимається як ринковии механізм.

А в країнах, де переважає дирижистська політика кластеризації, держава активно втручається у процес формування інтеграційних процесів шляхом цільового створення переважних факторів розвитку, вибору та фінансування напрямків функціонування та розвитку кластерів.

У зв'язку з цим з метою створення кластера держава цілеспрямовано вибирає регіон, створює інфраструктуру і частково фінансує програми розвитку кластеризації в цих регіонах.

Таблиця 1. Моделі кластерної політики

Виходячи з цього можна виділити такі особливі відмінності вищезгаданих моделеи розвитку кластеризації:

1. Пріоритети. Дирижистами на державному рівні вибираються галузеві пріоритети і кластери, які мають намір розвивати, а ліберальна модель кластеризації сприяє розвитку тих кластерів, які природно формувалися за умов ринку.

2. Інфраструктура. Дирижистами за допомогою державних механізмів цілеспрямовано створюється інфраструктура для функціонування та розвитку пріоритетних кластерів: вищі та професшні навчальні заклади, НДІ, залізниця, автодороги тощо. А в умовах ліберальної моделі кластеризації держава, у краиніх випадках, сприяє створенню інфраструктури для розвитку регіональних кластерів.

«До особливостеи можна віднести визначення пріоритетності підтримки окремих галузеи, якість природно-ресурсного потенціалу регіону, що дозволило обґрунтувати необхідність використання власної моделі формування регіональних кластерів в умовах вітчизняної економіки».

Вивчаючи зарубіжнии досвід кластерної політики, дшшли до такого висновку, що можна визначити два історичні періоди (тобто перше та друге покоління кластеризації):

- перше покоління - це сукупність діи та заходів, що вчинилися державою щодо визначення кластеру, діяльності підприємств, що формують кластер, створення держорганів для иого підтримки та здіиснення загальної стратегії мотивації всіх видів кластерів. У цьому періоді важливу роль у дослідженнях відіграють вчені в галузі економіки, як економісти-географи, так і регіональні економісти, які мають за допомогою просторового моделювання визначити види, напрями кластерів та ї хню структуру. Першии період кластеризації зазвичаи характернии для розвинених краї н, таких як Іспанії, Португалії, Греції, Нідерландів, Німеччини та Італії, в яких високии ступінь розвиненості традицшних виробництв;

- друге покоління - це покоління, що ґрунтується на базі та досвіді існуючих кластерів та потребує індивідуального підходу у вирішенні проблем розвитку кожного кластеру індивідуально, тому що держоргани виступають як замовник, менеджер, ініціатор виробничого процесу та джерело фінансування для підприємств, що існують у структурі кластера. Другии період кластеризації відноситься до країн з високим рівнем життя, таких як Швеицарія, Швеція, Великобританія, Німеччина, Фінляндія, Австрія, США, де маиже всі галузі у сфері промисловості, інновацшних технологіи та сектор послуг у цих країнах входять до структури тих чи інших кластерів.

Аналіз зарубіжного досвіду кластеризації показує, що інтеграціині процеси в агропромисловості зустрічаються у багатьох країнах світу. Наприклад, США 80% із загального обсягу виробництва пташиного м'яса виробляється у 20 підприємствах чи 20% реалізації худоби заимають вертикально-інтегровані сільгосппідприємства, а 25% картоплі вирощується у великих агропромислових господарствах. Разом з тим, як показує досвід Японії, Голландії, Болгарії, Польщі та Угорщини, важливу роль у досягненні високої ефективності у дрібних господарствах відіграє технічна оснащеність виробництва. Водночас у таких країнах, як Фінляндія, Норвегія, Данія, Швеція, Г олландія та Японія сільське господарство майже повністю охоплюються інтеграційними процесами, а у Німеччині та Франції понад 80% сільгосппідприємств об'єднані у кооперативах.

У Сполучених Штатах наиважливішим організаціино-економічним принципом раціоналізації аграрного виробництва стала регіональна спеціалізація. Для цього у країні виділено 10 великих агроекономічних регіонів. Причому серед них наибільш динамічно розвиваються ті, в яких високии біокліматичнии потенціал органічно поєднується з організаціино-господарськими та інноваціиними перевагами.

Аналіз кластеризації в розвинених країнах показує, що за останні роки висока конкурентоспроможність економік цих держав безпосередньо пов'язана з позиціями кластерів, які посилюють конкурентоспроможність і оптимізують управління національною економікою.

Виходячи з вищевикладеного можна навести порівняльнии аналіз та вивчати зарубіжнии досвід формування кластерів (табл. 2).

Як показує зарубіжнии досвід, інтеграціині процеси дають змогу підприємствам розширити свою діяльність та збільшити ефективність виробництва за рахунок ефекту синергії. Завдяки інтеграції підприємств, які заиняті виробництвом, переробкою, транспортуванням та реалізацією продукції, взаємопов'язаних на міжгалузевих зв'язках по всьому ланцюжку виробничого процесу (агрохолдинги та кооперативи), країни досягли більших обсягів виробництва агропромислової продукції.

Таблиця 2. Порівняльний аналіз зарубіжної практики формування кластерів

Перспективність створення регіональних кластерів в умовах нашої країни, на наш погляд, безперечна, оскільки вони дозволяють на основі об'єднання зусиль агробізнесу, науки та органів влади суттєво підвищити конкурентоспроможність продукції на внутрішньому та зовнішньому агропродовольчих ринках та знизити витрати.

Головна особливість кластера - иого інноваціина орієнтованість. Незважаючи на різні моделі інноваціиного розвитку, західноєвропеиські підходи фінансової підтримки мають:

- пряме фінансування (субсидії, позики), які становлять до 50% витрат на створення нової продукції та технологіи (Німеччина, Франція);

- зниження податкового навантаження для підприємств, у тому числі виключення з оподатковуваної бази витрат та інвестиціи на науково-дослідні роботи, а також пільгове оподаткування університетів та НДІ (Німеччина);

- законодавчии захист інтелектуальної власності та авторських прав (практично у всіх країнах ЄС);

- надання позик, у тому числі безвідсоткових (Швеція);

- цільові дотації на науково-дослідні розробки (практично у всіх країнах ЄС);

- створення фондів запровадження інноваціи з урахуванням можливого комерціиного ризику (Англія, Німеччина, Франція, Швеицарія, Нідерланди);

- безоплатні позички, що становлять до 50% витрат на впровадження нововведень (Німеччина);

- зниження державних мит та надання податкових пільг для індивідуальних винахідників (Австрія, Німеччина);

- відстрочення сплати мит або звільнення від них для винаходів у галузі економії енергії (Австрія);

- безкоштовне ведення діловодства за заявками індивідуальних винахідників, безкоштовні послуги патентних служб, звільнення від сплати мит (Нідерланди, Німеччина);

- програми пошуку та залучення іноземних талановитих фахівців (багато країн ЄС).

Досвід розвинених країн із перехідною економікою підтверджує, що створення

сучасних технологіи може базуватися лише на процесах інтеграції, зокрема у вигляді розвитку кластерів. Цеи прогресивнии досвід особливо актуальнии для транзитних економік і країн, у яких кластери тільки починають своє становлення і функціонування.

Вивчення зарубіжного досвіду кластеризації АПК дозволяє Україні, яка поки що знаходиться «у позиції наздоганяючого», уникати помилок, допущених іншими країнами, виявити необхідні умови самоорганізації кластерів, використовувати елементи зарубіжного досвіду у побудові системи агропромислових кластерів.

Висновки з дослідження і перспективи подальших розвідок

Таким чином, кластеризація в АПК - це модель, що дозволяє забезпечувати конкурентоспроможність та інвестиціину привабливість в економіці, яка призводить до високого рівня та якості життя сільських територіи та залучає до єдиного відтворювального процесу.

Формування кластерів наибільш раціонально на тих територіях, де є об'єктивні передумови формування конкурентоспроможного експортного та імпортозамінного кластеру, орієнтованого на випуск продукції з високою додатковою вартістю.

Застосування прогресивного міжнародного досвіду та селективне впровадження приинятних складових закордонних моделеи кластеризації та заходів ї х підтримки створить об'єктивні передумови формування та інноваціиного розвитку агропромислових кластерів в АПК країни, а у забезпеченні ефективної адаптації зазначеної практики вирішальна роль належить державі. Повноцінне використання інноваціи як ключового чинника подальшого динамічного розвитку АПК можливе під час проведення державою цілеспрямованої інноваціиної кластерної політики.

Список літератури

інноваційний політика апк економіка

1. Анализ зарубежного опыта повышения отраслевой, региональной и национальной конкурентоспособности на основе развития кластеров. Официальный сайт Института региональных инновационных систем. URL: http://www.innosys.spb.ru/ ?id=1093.

2. Варяниченко О.В. Формування інноваційних кластерів в Україні як інструмент розвитку та конкурентоздатності. Науковий вісник НГУ. 2011. № 3. С. 118-121.

3. Макаренко М.В. Формування регіональної кластерної політики. Актуальні проблеми економіки. 2011. № 12. С. 197-206.

4. Папковська О.Е. Формування кластерної політики в регіонах України. Праці Одеського політехнічного університету. 2011. Вип. 1. С. 239-241.

5. Підвисоцький В.Г. Транскордонні кластери: європейський досвід створення та розвитку. Формування ринкових відносин в Україні. 2011. № 4. С. 28-35.

6. Порваткина М. Зарубежный опыт формирования и развития региональных кластеров в экономически развитых странах. Вестник ТГПУ. 2011. № 12. С. 112-115.

7. Прощаликіна А.М. Проблеми і перспективи формування інноваційних кластерів в Україні. Вісник Східноєвропейського університету економіки і менеджменту. 2010. Випуск 2 (8). С. 55-63.

8. Портер М. Конкуренція. М.: Видавничий дім «Вільямс», 2005. 608 с.

9. Соколенко С.І. Кластери в глобальній економіці: монографія. Київ: Логос, 2004. 848 с.

10. Федотова Ю.В. Міжнародний досвід формування кластерних структур та можливості його використання в регіонах України. Інноваційна економіка. 2010 № 5. С. 42-45.

11. Enright M. The Geographical Scope of Competitive Advantage. Stuck in the Region? Changing scales for regional identity / Ed by E. Dirven, J. Grocnewegen and S. van Hoof. Utrecht, 1993. P. 87-102.

References