Система паливно-енергетичного комплексу України: усталені підходи та структура

«Нафтогаз» пов'язує свої збитки з низькими цінами на газ в першіи половині 2021 року і резервами під борги зі сторони газорозподільних компаніи та теплокомуненерго.

1. Інтеграційну спорідненість, яка проявляється в послідовності технологічних процесів та єдності споживчого середовища.

2. Корпоративна різносторонність, яка проявляться в різних формах організаціИно- економічного забезпечення, величині активів, формування прибутків та корпоративної політики.

3. Невпорядкованість державного та ринкового регулювання (тінізація діяльності енергетичних підприємств, монопольне становище, іноземне капіталовкладення) [5].

Процес всезагального планування паливно-енергетичного комплексу взагалі сформував розуміння галузевих ринків палива та енергії з локалізацією замикаючих витрат техніко- економічних показників. Замикаючі витрати мали вагоме економічне значення, оскільки зумовили системну акумуляцію виробничої складової енергетичної системи. Згодом подальша інтеграція спричинила формування газотранспортних, електроенергетичних комплексів енергетичної системи. Водночас енергетична система має міжрегіональні відмінності у замикаючих витратах на паливо та енергію.

Зазначені обставини вимагають переосмислення термінологічно-змістовного підходу до поняття системності енергетичної системи шляхом введення нового поняття: «балансу консолідації системності енергетичної безпеки». Це відбувається в інтересах суб'єктів господарювання даного ринку та передбачає досягнення оптимального балансу державних та ринкових важелів впливу шляхом організаціино-технологічної трансформації корпоративних структур підприємств енергетичної галузі.

Слід зазначити, що за умов теперішнього державного регулювання енергетичної системи рівень загроз енергетичної безпеки зріс в частині невизначеності прогнозних тенденцій потрібності моделей модернізації та військовим загрозам [6].

Україна має потужний потенціал мінеральних ресурсів, включаючи нафту, природний газ та вугілля, а також значні запаси гідроенергії та біомаси. До війни Україна завдяки значному населенню та великому енергоспоживанню була одним з найбільших енергетичних ринків Європи. Окрім того, Україна тривалий час здійснювала транзит найбільших обсягів природного газу у світі, займаючи лідируючі позиції у постачанні російського газу на європейські ринки. Запаси вуглеводнів на території України оцінюються експертами Міжнародної Енергетичної Агенції у 9 млрд т нафтового еквіваленту, а запаси газу - у 5,4 трлн кубічних метрів (ткм). Доведено існування 1,1 ткм природного газу, більш ніж 400 млн т газового конденсату та 850 млн т нафти [20].

Історично в Україні існує три регіони зосередження вуглеводневих ресурсів: 1. Карпатський 2. Дніпровсько-Донецькии; 3. Чорноморсько-Азовський.

На Дніпровсько-Донецькии регіон припадає 80% підтверджених запасів та приблизно 90% видобутку газу, а в Карпатському регіоні - 13% доведених запасів та 6% видобутку.

Решта 6% доведених запасів припадає на південнии регіон, де видобуток ведеться як на суші, так і в морі на мілководних шельфах Чорного та Азовського морів. Сукупнии видобуток у цьому регіоні становить 5% загального видобутку нафти та газу в Україні.

Україна має достатніи газовии потенціал у формі метану з вугільних шарів у основних раионах видобутку вугілля на сході України та в двох басеинах сланцевого газу: частина Люблінського басеину, що простягається до Польщі, та Дніпровсько-Донецькии басеин на сході.

На запаси вугілля в Україні припадає понад 90% запасів викопного палива в країні. Вони включають повнии спектр видів вугілля, від антрациту до бурого вугілля, включаючи теплове та коксівне вугілля.

Наибільше вугілля в Україні знаходиться в раионі Донбасу (Донецькии вугільнии басеин) на сході України в раионах Донецька, Луганська та Дніпропетровська. Є ще два менших басеини - Львівсько-Волинськии вугільнии басеин на заході України (цеи басеин простягається до Польщі) та Дніпровськии вугільнии басеин, басеин лігніту в центральны Україні. Інтенсивнии видобуток корисних копалин протягом понад століття в Донецькіи області вичерпав наикращі родовища.

Також Україна має значнии потенціал відновлюваної енергетики, включаючи значні ресурси біомаси та можливості використання відходів. Станом на сьогодні цеи потенціал залишається в основному невикористаним.

Стратегічно важливим для України є система переробки нафти. Проте інфраструктура та матеріальні фонди ще з радянських часів, передбачають забезпечення більшої частини попиту на нафту за рахунок імпорту.

Згідно з енергетичним балансом 2018 року, складеним Укрстатом, загальне кінцеве споживання нафтопродуктів становило 10 613 тис. т нафтового еквівалента, тоді як імпорт нафтопродуктів становив 10 443 тис. т. [16]. Іншим важливим аспектом є енергетична інфраструктура та інвестиції в неї.

Електромережа.

Електромережа України, що складається з лініи напругою 220 кВ до 750 кВ, має довжину понад 22 000 км, а загальна довжина розподільчої мережі становить понад 1 млн км.

Електрична мережа України повністю інтегрована та взаємопов'язана з мережами своїх сусідів. Острів Бурштин у західніи частині країни синхронізовании з центральноєвропеиськими мережами та сприяє прямому експорту до Словаччини, Угорщини та Румунії [14].

Більшість теплових електростанціи спалюють вугілля, але частина (близько 5,4 ГВт) спалює газ або нафту і використовується в часи піку попиту. На чотири атомні станції загальною кількістю 15 блоків припадає 13,8 ГВт встановленої потужності. Кілька великих проточних та насосних гідроелектростанціи потужністю 5,9 ГВт вздовж Дніпра та Дністра відіграють важливу роль в роботі електроенергетичної системи, компенсуючи відсутність гнучкості старіючих теплових станціи.

У гідроенергетичному секторі «УкрГідроЕнерго», державна компанія, яка керує українською електромережою, експлуатує дев'ять гідроелектростанціи на річках Дніпро та Дністер загальною потужністю 5900 МВт. СвітовиИ банк, якиИ підтримує модернізацію та розширення гідроенергетичних потужностей України, спонсорував заміну турбін на Дніпровському та Дністровському заводах в рамках програми «УкрГідроЕнерго» з метою підвищення безпеки, ефективності та потужності гідроелектросистеми.

Щодо ядерної енергетики, то Міністерство енергетики та вугільної промисловості України наголошує на необхідності побудови нових ядерних енергоблоків для заміни застарілих, у яких строк експлуатації добігає кінця. Пропонується встановити три - два на Хмельницькій АЕС і один на Рівненській за допомогою іноземних інвесторів з Кореї та США [1].

Опалення.

За даними Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, Україна має 33 122 км мереж передачі та розподілу тепла. Загалом транспортні трубопроводи складають приблизно 3 500 км, а розподільні трубопроводи належать муніципалітетам, загалом - 20 800 км. Крім того, існує 12 400 км промислових трубопровідних мереж.

ПриродниИ газ. Коли Україна здобула незалежність від Радянського Союзу в 1991 році, вона успадкувала газотранспортну систему, яка являє собою унікальну щільну мережу великої кількості первинних та вторинних трубопроводів разом із основними сховищами. Це дозволяє перенаправляти потоки газу іншими трубопроводами у випадку аварії або пошкодження.

Система охоплює 38 600 км трубопроводів: 22 200 км магістральних трубопроводів та 16 400км розподільних трубопроводів. Харчується від 72 компресорних станцій загальною потужністю 5443 МВт. Він може транспортувати до 80 млрд кубометрів на рік для внутрішнього споживання з корінних та імпортних джерел, а також може транспортувати до 142,5 млрд кубометрів на рік газу з Росії та Білорусі до європейських країн [20].

Газотранспортна система України має другу за величиною ємність у Європі. Зберігання є ключовим фактором безпеки та стабільності внутрішніх операцій з постачання та вирішальним для системи транзиту газу. 13 підземних сховищ газу мають загальну працездатність 30,9 млрд кубометрів на рік; УкрТрансГаз експлуатує 12 із цих об'єктів. На сховищах зберігається газ як вітчизняного виробництва, так і імпортований з Росії. Внутрішній та імпортний газ поставляється в сховища України між серединою квітня та серединою жовтня та вилучається протягом зимових місяців. У зимовиИ пік п'ять місць зберігання на західному кордоні можуть забезпечувати до 40% щоденних транзитних обсягів.

Нафта.

Основна нафтотранспортна система України складається з 4767 км трубопроводів, 51 насосної станції та 11 резервуарних ферм із загальною кількістю 79 резервуарів і сукупною номінальною потужністю близько 1 мільйона кубічних метрів. Насосні станції мають 176 установку. Близько 65% трубопроводів мають вік від 30 до 40 років; 27% - старше 40 років; 6% - від 20 до 30 років; і лише 2% мають вік від 10 до 20 років. Крім того, існує 4625 км. менших трубопроводів для нафтопродуктів, переважно у приватній власності, хоча рівень їх технічної забезпеченості неясний [20].

Україна має сім нафтопереробних заводів із проектною потужністю 50,4 Мт / рік, що приблизно в чотири рази перевищує ринок нафтопродуктів в Україні. Однак переважна більшість цієї потужності на даний момент не використовується через поєднання застарілої інфраструктури, поганої економіки та шкоди від воєнних дій на України. На початку 2017 року в Україні функціонував лише один працюючий нафтопереробний завод, Креме нчуцький, крім Шебелінського газопереробного заводу в Харківській області, який також виробляє нафтопродукти. На сьогодні дефіцит нафти у зв'язку з масованими підривами росії спричинив зростання цін на цей стратегічний продукт.

Окрім цього, Україна має три морські нафтові термінали. Нафтовии термінал «ПівденниИ» обладнаний резервуарами, в яких зберігається до 200 000 кубічних метрів (м3) нафти. Порт «Південнии» призначении для прииому та скидання сирої нафти, яка транспортується магістральними трубопроводами. На жаль, Україна втратила юридичний контроль над нафтовим терміналом у Феодосії після анексії Росією Криму, і тому у відповідь Україна закрила всі морські порти Криму для міжнародної навігації.

Також це пов'язане з тим, що внаслідок віини припинив діяльність трубопровід «Дружба», якии проходив крізь Україну з Білорусі (Атирау-Самара-Унеча-Мозир-південь Дружба); трубопровід Самара-Лисичанськ; і трубопровід Нижнєвартовськ-Лисичанськ- Кременчук-Одеса. Тому Україна на сьогодні вирішує питання і нафтової кризи.

Політика та заходи реагування на надзвичаині ситуації були відповідальністю Державної служби України з надзвичаиних ситуаціи [28] (до грудня 2012 року - МНС), доки країна не взяла на себе зобов'язання створити мінімальні запаси сирої нафти та нафтопродуктів до 202 року згідно з Договором про Енергетичне співтовариство з Директивою ЄС 2009/119 / ЄС [3].

Нафтовии сектор в Україні зараз повністю лібералізований і уряд не втручається і не регулює нафтовии бізнес. Узагальнюючи, держава не спроможна нині регулювати ціни на нафту та впливати на її обсяги. Ринок нафти та нафтових продуктів нині забезпечується виключно за рахунок іноземних треидерів та має різні цінові прояви залежно від регіону. На формування ціни впливають дві обставини: ціна барелю нафти на світових валютних ринках та логістичні витрати до регіонів України. З огляду на те, що з березня місяця транспортування нафти та нафтових продуктів здіиснюється лише через Західнии кордон, ціни зростають для Східної та Центральної України по мірі логістичного просування. Це є наслідком зруинованої інфраструктури.

Віина з росією спровокувала багаторівневі збої в енергопостачанні та сприяла створенню під управлінням прем'єр-міністра Групи з управління кризисними ситуаціями для вирішення питань готовності до надзвичаиних ситуаціи з постачанням електроенергії та газу, формулювання сценаріїв надзвичаиних ситуаціи, визначення того, хто кваліфікується як «споживач» і проведення стрес-тестів за різними сценаріями.

Енергетична система України формує гомогеннии ринок з регіональною структурою та має наступну структуру. Електроенергетичнии ринок України складається з окремих об'єктів виробництва, оптового ринку, експлуатації системи передачі, розподілу та постачання.

Оптовии ринок електроенергії (ОРЕ), створении ще у 1996 році, управлявся державною компанією «Енергоринок» як єдинии оптовии торговець за моделлю одного покупця з 2000 року до середини 2019 року; вона також виступала в якості розрахункового центру за всіма платежами до липня 2019 року. Щоб виконати зобов'язання щодо Угоди про асоціацію щодо імплементації Третього енергетичного пакету ЄС, Україна успішно переишла від моделі одного покупця до моделі з більш конкурентоспроможною структурою ринку енергії, що складається з двосторонніх контрактів ринку на день вперед, внутрішньоденні, балансуючі та допоміжні послуги в липні 2019 року.

Електроенергетичнии сектор проишов кілька етапів реформування: він був здебільшого відокремлении та частково приватизовании у 90-х роках, а державні активи були консолідовані в 2004 році. Більшість електростанціи було частково або повністю приватизовано, а основну частину контролювала приватна компанія ДТЕК. У 1995 році були створені регіональні розподільчі та роздрібні компанії (обленерго), по одному для кожного адміністративного регіону. В рамках реформ ринку електроенергії та для забезпечення конкуренції на роздрібному ринку Україна забезпечила роз'єднання обленерго між операторами систем розподілу (ОСР) та компаніями, що постачають електроенергію. Починаючи з 1995 р., було проведено декілька раундів приватизації, завдяки чому більшість ОСР та компанії, що постачають електроенергію, зараз перебувають у приватніи власності вітчизняних або іноземних інвесторів. Укренергоатом - державнии оператор атомних електростанціи [10].

Ринок нафти та природнього газу. Державна НАК «Нафтогаз», підпорядкована Кабінету Міністрів України, є наибільшою компанією в Україні. До січня 2020 року це була вертикально інтегрована компанія, яка заималася повним циклом операціи з розвідки газу та нафти: буріння, розробка та видобуток; транспорт, переробка та зберігання; постачання природного газу та зрідженого нафтового газу (ЗНГ) споживачам. Однак, щоб задовольнити вимоги Третього енергетичного пакету ЄС, Україна відокремила Нафтогаз, передавши Оператора газотранспортної системи України (ГТСОУ) з Нафтогазу державним Магістральні газопроводи України.

ГТСОУ експлуатує газотранспортні магістралі, але Нафтогаз продовжує експлуатувати сховища газу з моменту роз'єднання. Регіональні газорозподільні та газопостачальні компанії (облгази) мають дозволи Укртрансгазу на транспортування газу магістральними та регіональними трубопроводами та відповідають за розподіл газу.

Держава бере участь у розвідці та видобутку нафти та газу через НАК «Надра України», яка проводить геологічні дослідження, надає ресурсні та економічні оцінки та укладає угоди про спільне підприємство з приватними інвесторами. Нафтогаз та його 11 дочірніх підприємств займають найбільшу частку всієї видобутої в Україні нафти та природного газу [17].

В свою чергу, Укртранснафта, ще одна дочірня компанія Нафтогазу, експлуатує систему нафтопроводів. Теоретично державна компанія, але на практиці підконтрольна приватній компанії, «Укрнафта» є основним виробником нафти, а також виробляє невелику кількість газу [13].

Вугілля.

Наділені значними запасами вугілля, більшість шахт України знаходяться в раионі Донбасу. З приблизно 300 шахт в Україні було або приватизовано, або передано на довгострокові концесії, переважно ДТЕК. Решта шахт, які потребують субсидування, залишаються у власності державних компаніи. Наибільшии гірськии регіон України на сході зазнав сериозних наслідків нещодавньої політичної нестабільності, і, крім того, в регіоні діють сотні незаконних (часто невеликих) шахт.

Ядерна енергетика.

Ядерна енергетика відповідала приблизно за 54% виробництва електроенергії в Україні в 2019 році. Чиста ядерна потужність становить 13,1 ГВт (загальна потужність 13,8 ГВт) або 28% від встановленої в Україні електричної потужності, що постачається 15 реакторами ВВЕР радянської розробки на чотирьох атомних електростанціях. Запоріжжя має наибільшу в Європі атомну електростанцію, чиста потужність якої становить 5,7 ГВт (6 ГВт брутто). Усі діючі в Україні атомні електростанції належать і експлуатуються «Енергоатомом», якиИ також експлуатує малі гідроелектростанції та насосні гідроакумулюючі електростанції, що використовуються для подальшого навантаження.

Гідроенергія.

Велика гідроенергія забезпечила близько 5% виробництва електроенергії в 2019 році. Дев'ять великих ГЕС на Дніпрі та Дністрі експлуатуються державною компанією «УкрГідроЕнерго». Виробництво гідроенергії має важливе значення для стабільності системи електроенергетики, оскільки воно забезпечує запаси пікових навантажень, регулює частоту та потужність системи та забезпечує аваріині резерви, які застарілі електростанції, що працюють на викопному паливі, не можуть гарантувати. У 2016 році уряд затвердив програму розвитку гідроенергетики, спрямовану на збільшення встановленої потужності виробництва на 3,3 ГВт і збільшення частки гідроенергіїу виробництві електроенергії до 15,5% до 2026 року. В даниИчас не планується приватизувати «УкрГідроЕнерго» [23, 24, 29].

Відновлювана енергія.

Поновлювані джерела енергіїстановили4,6%ТЕС в 2018 році: 3,4% біопалива та відходів, 1% гідроенергії та 0,2% інших відновлюваних джерел енергії [20].

В 2018-2019 роках Україна пережила бум на розгортання відновлюваної енергетики. Частка відновлюваної енергії у суміші для виробництва електроенергії зросла в 3,6 рази - з 1% у 2015 році до 3,6% у 2019 році. Незважаючи на низьку частку відновлюваних джерел енергії в ТЕС України порівняно з Європейським Союзом (30% у 2018 році), вона має значниИ технічниИ потенціал для подальшого розвитку ВДЕ. Економічна доцільність розвитку цього потенціалу, однак, залежить від таких факторів, як ціни на викопне паливо, доступність технологій та державна підтримка [25].

Виходячи з зазначеного слід розуміти під енергетичною системою - сукупність галузей промисловості, які забезпечують потреби країни у паливно-енергетичних ресурсах. Системний характер ПЕК формує середовище видобутку, переробки різних видів паливних і енергетичних ресурсів -- вугільних, нафтових, газових, ядерних, а також транспортування до споживача [7, 8, 9, 20, 22, 26, 30].

За таких умов усі первинні енергопродукти, їх видобуток, переробки в інші види палива та сировини є інтегрованими в електричну та теплову енергію.

Концептуалізація запропонованої структури є свідченням системності галузей, котрі формують паливно-енергетичний комплекс та охоплюють технологічно-виробничі процеси: об'єми виробництва та споживання енергетичних ресурсів, витратну складову, протяжність мереж, тощо. За таких умов було б доречним розглядати два варіанти розвитку енергетичної системи країни: поступальний та прогнозний.

Поступальний варіант охоплює поміркованість та планомірність реформ енергетичної системи. Не передбачає застосування раптових видозмін та кардинальних трансформацій. Прогнозний варіант зорієнтовано на середньо- та довгострокову перспективу зміни параметрів енергетичної системи (табл. 2).

Таблиця 2. Основні характеристики поступального та прогнозного варіантів розвитку енергетичної системи України [12, 14, 15, 18, 19, 20, 22, 26, 30].