Етика державного службовця

Спілкування "за змістом" характеризується відносно незначним наголосом на словах, інформації, ідеях, тобто на зовнішньому боці. Основний наголос переноситься на зміст спілкування. Стиль такого спілкування обґєктивний, прямий та зрозумілий, велике значення надається точності та дослівній інтерпретації. Такі переговори можна порівняти з добре сфокусованою світлою плямою. Цьому стилю спілкування надають перевагу партнери зі Сполучених Штатів Америки та північно-європейських країн[120].

Спілкування, яке базується на "глибокому контексті" передбачає, що такі фактори, як взаємозвґязок, місце, час, установка, почуття мають першочергове значення. Партнери часто орієнтуються на те, що і як було сказано під час розмови. Стиль спілкування тонкий, особистий і частково непрямий. Символом такого спілкування може бути широкий промінь прожектора.

Кожен, хто проводить переговори на міжнародному рівні, повинен не тільки розуміти проблеми, котрі виникли при неспівпаданні стилів спілкування, а й бути здатним вирішити їх, тим самим створюючи передумови для належного розуміння іноземним партнером свого стилю спілкування, а, отже, справжнього взаєморозуміння.

Звичайно, існують інші методи вивчення партнерів -- візуальна психодіагностика, соціоаналіз тощо, які слід використовувати. Наведена схема стилів спілкування з іноземними партнерами може суттєво допомогти у цьому.

Слід зауважити, що недостатня досвідченість українських бізнесменів призводить до того, що під час переговорів вони часто не готові до несподіванок. Німці більше часу приділяють плануванню своїх зустрічей, майже в кожного є приблизний план переговорів, що передбачає можливі відхилення та можливі наслідки і результати. Інтереси турецьких бізнесменів навіть після їхнього пояснення залишаються незрозумілими, і як наслідок виникають суперечності. Вони не досить гнучкі, але це не означає, що турецька сторона не бажає зрозуміти іншу точку зору. Американці часто надзвичайно тверді в своїх позиціях, не беруть до уваги інтереси представників іншої держави, піклуючись лише про власні.

3.3 Особистісні акценти у професійно-етичній освіті державних службовців

Успішна реалізація професійних функцій та часто особистісна самореалізація (наприклад, кар'єрне просування) професіоналів залежать від якості освіти. „Бюрократія передбачає, що кожний представник персоналу проходить раціональне навчання для своєї конкретної позиції в загальній схемі” [130, с. 219]. Через систему освіти передаються знання, навички, досвід, що акумульований у професійній сфері, культурні традиції суспільства. В державному управлінні, де накопичені значна влада та ресурси, освіта бюрократії стає не лише особистісною характеристикою професіонала, але і його обов'язком перед державою та суспільством.

Одне із сутнісних завдань освіти - формування професіоналізму, важливою складовою якого є професійна етика. Освіта являє собою форму „інтерналізації моральної дисципліни” [130, 207]. Навчання державних службовців професійних етичних норм взаємодії, формування професійної етичної культури постає елементом входження у професію та фактором підтримки професійної етики.

Результати соціологічних опитувань свідчать, що серед основних причин аморальної поведінки бюрократії - низька загальна культура державних службовців, недоліки виховання, в тому числі у відповідних учбових закладах, незнання або неправильне розуміння моральних норм службової поведінки [135, 18-20].

Це ставить державну службу перед необхідністю спеціального навчання державних службовців стандартів професійної етики, закріплення у них навичок професійної етичної взаємодії, вироблення алгоритмів поведінки в типових ситуаціях та здатності вирішувати нестандартні проблеми морального характеру, що повсякчас виникають у професійній діяльності. Адже входження в професію - це заглиблення в її особливе ціннісне поле, яке потребує вивчення її специфіки і, в тому числі, навчання та набуття навичок етичної професійної поведінки.

Питання професійно-етичної освіти розглядаються у працях таких вітчизняних науковців, як В.Ковтун, І.Надольний, Г.Опанасюк, М.Рудакевич, В.Майборода та ін. В контексті заявленої теми особливий інтерес викликають розробки Г.Опанасюк щодо проблеми особистісно орієнтованої підготовки державних службовців. Зокрема, авторкою, як один з принципів особистісно орієнтованої підготовки державних службовців, розглядається принцип єдності професіоналізму й етики [134, 215], а серед її функцій виділяється виховна, що має на меті сприяння моральній зрілості кадрів державної служби, формування в них високих норм загальнолюдської культури, виховання відповідальності за доручену справу, створення атмосфери взаємної вимогливості, дисципліни та організованості [134, 217]. На наш погляд, тема особистісних вимірів професійно-етичного навчання представників бюрократії потребує свого подальшого спеціального вивчення.

Спробуємо виявити можливості формування етично чутливої та морально зрілої особистості державного службовця у процесі професійно-етичної освіти чиновництва. Вони конкретизуються у виділенні основних завдань етичної освіти чиновництва та позначенні специфіки змісту та методів особистісно орієнтованого професійно-етичного навчання його. Професійно-етична освіта покликана стимулювати достойне представництво органів влади у взаємодіях з різноманітними суспільними інститутами, підтримувати шанобливе ставлення до громадян, допомагати формуванню етичної чутливості державних службовців, впливати на створення сприятливого морально-психологічного клімату в колективах державних службовців.

Етична освіта сприяє формуванню етичних установок та попередженню неетичних вчинків. Через навчання може бути підвищений етичний рівень підготовки представників держслужби, а розуміння професійно-етичних проблем переведене з рівня побутового сприйняття на рівень наукового розгляду. Умовою успішної професійно-етичної освіти є тісний зв'язок із злободенними практичними проблемами державно-управлінської діяльності, набуття навичок їх аналізу та морально обґрунтованого прийняття рішень.

Сьогодні і в системі державної служби взагалі, і в системі освіти державних службовців зокрема назріла нагальна необхідність у реабілітації особистісних підходів. Орієнтація на формування особистості професіонала дозволить сконцентрувати увагу на моральній саморегуляції державних службовців, надасть імпульси для прийняття самозобов'язань та особистої відповідальності, для стимулювання ініціативності, творчості, для прояву здатності до самостійного мислення, прийняття рішень та етичної експертизи власних дій. Без урахування потенціалу моральнісного самоконтролю професійна етика залишиться лише примусовим інструментом впливу.

На наш погляд, перед етичною освітою чиновництва постають такі завдання:

1) осягнути знання ціннісно-нормативної бази етики державного службовця та набути навички професійно-етичної поведінки;

2) сприяти формуванню саморегуляції та репутаційного контролю як механізмів професійно-етичної регуляції.

Для вирішення першого завдання необхідно засвоїти, перш за все, основи професійної етики - Етичного кодексу державного службовця, який спроможний впливати на усвідомлення й дотримання норм професійної етики, на формування етичної культури державних службовців. Етична освіта забезпечує перетворення Етичного кодексу на реальний засіб розвитку персоналу державної служби через:

- обґрунтування, аргументоване пояснення положень Кодексу;

- демонстрацію можливого його використання у щоденній практиці державної служби;

- набуття службовцями навичок спілкування, вивчення ними етичних норм службових відносин;

- пропагування позитивних зразків поведінки.

Друге завдання - стимулювати саморегуляцію та репутаційний контроль, тобто сприяти формуванню особистості державного службовця, а також розвитку здорової корпоративності та професійної честі бюрократії. Зазначимо, що це не лише завдання особи або професійної спільноти, але й складова організаційних інституційних механізмів, бо держава має забезпечувати механізми професійно-етичної соціалізації (процедури, методи, програми навчання державних службовців стандартів поводження).

Різноманітність, безперервність та комплексний характер навчання забезпечують його ефективність. Елементами етичної освіти на державній службі можуть бути:

- висвітлення етичних питань в курсах гуманітарного, суспільствознавчого циклу вищої школи (в курсах етики, філософії, політології, соціології, психології, теорії менеджменту тощо) та професійно-етичних проблем у спеціалізованих курсах з державного управління (курсах з філософії державного управління, теорії державного управління, кадрової роботи, управлінської психології, конфліктології тощо);

- спеціальне викладання курсів професійної етики державного службовця (етики державного управлінця) під час вузівської підготовки спеціалістів з державного управління;

- навчальна, просвітницька та виховна робота в трудових колективах (проведення занять, лекцій, семінарів, тренінгів тощо);

- набуття знань та відпрацювання навичок вирішення професійних етичних проблем на курсах підвищення кваліфікації державних службовців;

- участь теоретиків і практиків у конференціях, семінарах з етичної проблематики;

- видання і розповсюдження брошур, бюлетенів, періодичних видань, які присвячені розгляду етичних дилем;

- самоосвіта тощо.

Зупинимось на двох ключових, на наш погляд, формах етичної освіти - навчанні, що відбувається у трудовому колективі, та осягненні професійно-етичних стандартів у ході вузівського вивчення курсів професійної етики державного службовця.

Професійно-етична освіта є складовою професійно-етичної соціалізації - безперервного процесу засвоєння ключових елементів етичної культури державної служби її співробітниками. Етичне навчання та консультації в організаціях здатні підвищити рівень поінформованості працівників з професійно-етичних питань та прищепити їм навички професійно-етичної поведінки. Для цього створюється система керування цією роботою.

Регулярна публікація у пресі науково-практичних та просвітницьких статей та матеріалів, присвячених висвітленню проблем дотримання професійних етичних вимог, підготовка та розповсюдження спеціального бюлетеня “Етика державних службовців”, проведення презентацій з етики для установ, розробка Етичних стандартів професійної діяльності - суттєві складові професійної етичної освіти державних службовців. У багатьох країнах етичні стандарти державної служби публікуються в окремих виданнях, брошурах, буклетах, поширюються у вигляді комп'ютерних програм, відеокасет тощо. Досвід свідчить, що для надання допомоги у проведенні етичного навчання в організаціях та для самоосвіти доцільно впроваджувати практику збирання та публікацій етичних прецедентів, де б стисло викладалася ситуація, ефективні способи її вирішення, давалися б етично обґрунтовані коментарі.

Заслуговує на увагу досвід США щодо вирішення питань етичної освіти в організаціях державної служби. Так, існуюче у США Управління державної етики, яке опікується забезпеченням загального напрямку етичних програм у виконавчій владі, переймається також питаннями етичного навчання в організаціях та установах. Воно проводить навчально-тренувальні програми для тих, хто безпосередньо займається питаннями етики в організаціях та установах, має спеціальний Центр, у якому зберігаються навчальні матеріали з питань етики у системі виконавчої влади. Для консультантів з етичних питань видаються спеціальна газета та регулярні методичні рекомендації. Проводяться щорічні конференції з питань етики [133, 15].

В Україні у системі державної службі немає підрозділів, які б спеціально займалися питаннями координації роботи з професійної етики державних службовців. Тому актуальною є пропозиція створити в структурі майбутньої Адміністрації цивільної служби спеціальний департамент із забезпечення службової етики, який займався б організацією роботи із забезпечення службової етики в органах влади та мав би представництво у кожному з цих органів. Якщо така схема виявиться ефективною, можна буде вести мову про виділення таких структур у самостійну систему [136].

Створення у професійних колективах етико-психологічних служб, які, крім іншого, спеціально займалися б організацією та регулюванням професійно-етичного навчання, дозволило б, на наш погляд, більш системно, методологічно та методично вивірено здійснювати цю складову професійно-етичної роботи. Освоєння професійних етичних установок включає в себе не лише їх вивчення, але й процес адаптації, під час якого знання, набуті протягом навчання, апробуються через практичну їх реалізацію у певному колективі і в конкретних ситуаціях.

Суттєвою складовою етичної соціалізації є так зване непряме навчання, що являє собою навчання на досвіді інших людей. Адже будь-який працівник не реагує механічно на події в оточуючому його професійному середовищі, а, спостерігаючи за поводженням інших людей, аналізуючи символи й підказки, навчається поширеним в організаційному середовищі нормам. Особливо вагомою в цьому процесі є роль керівників. Підлеглі реагують не на декларації, а на вчинки керівництва, які сприймаються ними в якості моделі поведінки. Крім того, на керівництві лежить функція організованого впливу на процес належної професійної (зокрема професійно-етичної) соціалізації працівників.

Реальним важелем етичної соціалізації може стати інститут наставництва. Наставники впливають на інших працівників, надихаючи їх власним прикладом та надаючи їм поради стосовно моральної складової службової поведінки. Тому в системі державної служби актуальним є окреме поглиблене навчання етичних засад керівництва та лідерства, розробка та втілення програм навчання для керівників та потенційних наставників. Безумовно, процесу ротації кадрів, кар'єрного просування має передувати набуття нових знань, в тому числі з державно-управлінської етики.

Механізми соціалізації можуть включати не лише офіційні, що вводяться формальною організацією, але й неформальні засоби, що запроваджуються асоціаціями державних службовців, неформальними групами, моральними лідерами колективу. Так, світова практика свідчить, що свій внесок у впровадження етичних стандартів професійної поведінки вносять професійні асоціації державних службовців. Їх просвітницька роль, контроль за знаннями професійно-етичних норм, проведення екзаменів із професійної етики для членів асоціації дозволяють формувати етичність професійного середовища зсередини бюрократичного середовища.

Запровадження комплексного підходу до вирішення питань етичної освіти в організаціях дозволило б українській державній службі вийти на більш високий щабель щодо інформованості з питань професійної етики та відпрацювання навичок професійної етичної поведінки. Спеціальне вивчення етичних засад професії є необхідною частиною професійного навчання в ході підготовки спеціалістів з державного управління у вищих навчальних закладах. У країнах із сталими традиціями державної служби необхідність етичної освіти у вищих навчальних закладах не викликає сьогодні жодного сумніву. Так, однією з вимог Європейської асоціації акредитації програм із державного управління (EAPAA) є наявність в основній складовій програми елементів, які повинні розвивати цінності, знання та вміння студента для ефективної праці та етичної поведінки [132, 17]. У місіях багатьох університетів світу, які готують професійних державних службовців, етичний компонент є обов'язковим.

Для реалізації цього завдання слід залучати потенціал дисциплін гуманітарного циклу, які допоможуть окреслити місце етики в суспільному житті, особливості моральної та етичної регуляції, специфіку процесу їх створення в державно-управлінській діяльності. Однак саме курси з етики державних службовців (державних управлінців) мають основною метою формування у майбутніх спеціалістів професійно-етичних цінностей та норм поводження.

У таких курсах має бути передбачено:

- системне вивчення проблем професійної етики із застосуванням аналізу етичних вимірів різних складових професійної діяльності державних службовців у їх взаємовідношенні і взаємодії;

- обговорення моральних аспектів суспільно-значимих проблем, які впливають як на побудову гармонійних взаємодій у соціумі, так і на конструктивну та результативну працю чиновництва.

- Скажімо, метою дисципліни „Етика державного управлінця”, що читається в рамках модуля „Філософські проблеми державного управління” в Національній академії державного управління при Президентові України, є:

- роз'яснення особливостей і базових категорій професійної етики;

- обґрунтування основних положень етичних кодексів державних управлінців;

- формування професійної етичної культури слухачів [131, 42].

Осмислення особливого місця професійної етики в системі етичної культури, з'ясування особливостей етичної регуляції, виявлення нагальності виділення професійної етики державних службовців у курсі „Етика державного службовця” („Етика державного управлінця”), на наш погляд, нададуть можливості спеціалістам краще розумітися в етичних питаннях професії. Основне місце у змістовній частині курсу має бути відведене аналізу специфічних проблем етики державного службовця.

Суспільний характер функціонування державної служби значною мірою визначається особистісними якостями представників бюрократії, їх умінням слідувати високим моральним стандартам у своїй професійній діяльності, тому особлива увага має приділятися темі моральних особистісних якостей державного службовця. Етична культура державного службовця розглядається як вагома і невід'ємна складова адміністративної культури, ступінь її сформованості визначає професійність державних службовців, їх авторитет у суспільстві, належне виконання ними службових обов'язків.

У курсі „Етика державного службовця” постає необхідність висвітлення кола проблем, що стосуються призначення державної служби у суспільному житті, довіри до неї з боку громадян, її ефективності, ступеня задоволеності й реалізованості державних службовців у професійній діяльності. Гідне місце в рамках професійно-етичного навчання має посісти аналіз етичних питань, що виникають у взаємодіях між державними службовцями і громадянами та у внутрішньо-професійних відносинах. Програми з вивчення етики державного службовця можуть завершуватися розглядом етикетних вимог до службовців та обговоренням проблем професійно-етичної соціалізації.

У змісті курсу перехід на особистісно орієнтовану підготовку державних службовців виражається в акцентуванні уваги на темах служіння чиновника народу і кожному його громадянину, вияву поваги до громадян, у прозорості та наближенні державно-управлінських послуг до клієнтів, у творчості, вмінні приймати рішення й нести за них особисту відповідальність, у толерантному ставленні до різних поглядів тощо. Крім іншого, зміст курсу має бути орієнтований на обґрунтування вияву поваги у внутрішньо-професійних, службових відносинах та у формуванні самоповаги професіоналів.

З тенденцією культивування в державно-управлінській діяльності особистості пов'язані й нові наголоси у застосуванні методів професійно-етичного навчання чиновництва. Безумовно, вибір методів залежить від конкретних навчальних завдань та цільової групи. Однак кожен з них може бути продуктивним, якщо він точно спланований, добре організований, ефективно і вчасно реалізований.

Лекції дозволяють системно й аргументовано викласти основні аксіологічні принципи та норми поведінки державного службовця, продемонструвати глибинний зв'язок професійно-етичної складової з усіма сторонами діяльності бюрократії, надати практичні рекомендації. В лекційному курсі необхідно закцентувати увагу на тому, що вияв поваги до особистості громадянина та особистості державного службовця (колеги, керівника, підлеглого) має бути пов'язаний з умінням гармонізувати загальногромадянські, групові та особистісні аспекти діяльності, підкоряти особистісні інтереси державним пріоритетам та загальнолюдським цінностям.

Формуванню механізмів моральної саморегуляції, на наш погляд, передусім сприяє виявлення особистісної позиції службовців на семінарах та під час застосування ситуативних методів навчання. Постановка гострих етичних питань державної служби, концентрація уваги на моральній неоднозначності деяких аспектів професійної діяльності стимулює діалог серед професіоналів (або майбутніх представників професії), задає пошуковий характер процесу професійно-етичної освіти. Діалогічні методи навчання, замість нав'язування та навіювання певних ідей, розвивають аналітичні здібності, дозволяють чітко проявити власну позицію, примушують осмислювати аргументи та контраргументи дискусії, каталізують внутрішній пошук. У дискусіях, обговореннях кожен для себе уточнює зміст етичних службових нормативів, вибудовує власну шкалу етично належного у професії. Така „пошукова діяльність” накладає підвищену відповідальність, має серйозні виховні ефекти, позначається на подальшій поведінці, загалом сприяє формуванню професійно-етичної зрілості службовців.

Через моделювання ситуацій у ході тренінгів та в процесі ділових ігор здійснюється надбання державними службовцями досвіду, що дозволить їм у подальшому формувати колектив з належним моральним кліматом, спілкуватися з громадянами та колегами етично коректно та з повагою до їхньої гідності.

Так, навчання з етичних питань дозволяє виробити певні “етичні” звички, тобто формує здатність автоматично реагувати на однакові ситуації, обминаючи стадію свідомого формування рішень щодо певних професійних дій. Це зовсім не означає, що при цьому залишається незадіяною етична свідомість професіонала. Навіть у типових обставинах вона відповідає за реакцію індивіда при зміні складників становища.

Рівень підготовки спеціалістів впливає й на їхню спроможність до ефективних та етичних дій в нетипових, складних ситуаціях. Перспективний розвиток державної служби, орієнтація її на раціональність, оптимальність, швидкість реагування на соціальний запит, гнучкість та етичність передбачає надання представникам бюрократії певної свободи дій. Процес навчання, особливо тренінгові вправи, має на меті підготовку службовців до діяльності, яка передбачає самостійне прийняття рішень. За допомогою тренінгу державний службовець може набувати певних ціннісних установок, що стануть підґрунтям у процесі прийняття рішень, відпрацювати алгоритм такої діяльності. Етичний тренінг застосовується і на етапі підготовки спеціалістів до вступу на посади, і в самому процесі трудової діяльності. Тренінгові вправи спроможні забезпечувати підготовку з етичних питань, що в подальшому дозволить державним службовцям виконувати свої функції при мінімальному нагляді і дотриманні професійних етичних норм з боку керівництва.

Виявом особистісних акцентів у процесі підготовки до державно-управлінської діяльності є і відведення достатнього часу на самостійне вивчення навчального матеріалу. Таким чином, уже в процесі перших кроків в осягненні професії закладаються навички безперервної самоосвіти, яка є особливо необхідною у нинішньому динамічному суспільстві.

Підсумовуючи, зазначимо:

- дотримання вимог професійної етики - один з вимірів професіоналізму, якого слід спеціально навчати державних службовців у процесі професійно-етичної освіти, що має бути різноманітною, безперервною та мати комплексний характер;

- основними завданнями етичної освіти державних службовців є осягнення знань ціннісно-нормативної бази етики державного службовця, набуття навичок професійно-етичної поведінки та сприяння формуванню саморегуляції та репутаційного контролю як механізмів професійно-етичної регуляції;
- існують певні особливості у таких формах етичної освіти, як навчання в організації та навчання у процесі вузівської підготовки;

- особистісно орієнтоване професійно-етичне навчання чиновництва вносить нові акценти до змісту (повага до особистості, служіння народу та кожному громадянину, прозорість, творчі підходи, особиста відповідальність, толерантність тощо) та застосування методів професійно-етичного навчання.

Висновки

Аналіз зарубіжної літератури та досвіду етизації державної служби показав, що вивчення етики державних службовців грунтується на запозиченні висновків із досліджень у сфері менеджменту й етики бізнесу. Її теоретичною основою є традиційна етика доброчесності; суб'єктивна етика совісті; міжсуб'єктна етика діалогу, які співвідносяться із загальними нормативно-етичними положеннями, виробленими науковою думкою впродовж історії людства. Формування етики поведінки розглядається як розвиток морального суб'єкта на основі свободи вибору, який ефективний у ситуації змін. Сучасний етап розвитку теорії етики державних службовців здійснюється в руслі “нового” державного управління - менеджералізму. Вона розглядається в кількох розуміннях: як система, що інтегрує суспільні, інституційно-організаційні та індивідуальні цінності; як основа нового менеджменту, ядро організаційної культури; як антикорупційний засіб.

Виходячи з окреслених вище чинників, що зумовлюють потенційні проблеми, які можуть виникнути в процесі комунікативної діяльності державних службовців в Україні, досвіду етичного регулювання в окремих професійних спільнотах та за кордоном, визначимо ключові підходи до формування відповідних етичних правил.

1. Слід установити неприпустимість застосування державними службовцями прихованих методів впливу, що включають маніпулювання, нейролінгвістичне програмування, різноманітні психотехнології впливу. При цьому цілком прийнятними можуть вважатися такі відкриті методи, як реклама (зокрема соціальна), агітація, переконування тощо.

2. Метою комунікативного впливу в державному управлінні не повинно бути погіршення морально-психологічного стану суспільства (залякування, розпалювання ворожнечі, дискредитація осіб та інституцій тощо). Етичні стандарти мають доповнити регульовані правом питання, пов'язані, наприклад, з оперуванням символами, які входять до відповідних державних, національних, релігійних, подекуди - гендерних і політичних символьних систем, символьних систем, що загальновизнані як агресивні, спричинюють руйнівний вплив на психіку тощо.

3. Комунікативний вплив, застосовуваний державними службовцями, не повинен перешкоджати адекватному світосприйняттю об'єктів управління. Сюди слід віднести заборону на блокування джерел інформації, однобоке тлумачення подій і фактів і т. ін.

4. Має бути встановлено контроль за дотриманням державним службовцем визначених норм і правил комунікативної діяльності. У випадку порушення усталених етичних норм повинен спрацьовувати механізм відповідальності та санкцій, що є одним з компонентів етичної інфраструктури державної служби [112, с. 190]. Як зазначає М. Рудакевич, моральна діяльність державного службовця - це ініціативні й самостійні рішення, які ґрунтуються на добрій волі, свідомості та відповідальності за наслідки дії. Водночас моральність поведінки має контролюватися ззовні. Засобом такого зовнішнього контролю є інститути громадянського суспільства - ще один з вагомих компонентів етичної інфраструктури державної служби [112, с. 190, 192]. Проте в цьому разі саме той, на кого переважно спрямовано цей вплив (громадськість), має контролювати етичність його застосування. Така дилема підштовхує до висновку, що в такому випадку головні контролюючі функції мають покладатися на професійне співтовариство, керівний склад органів державного управління. Наголосимо, що саме такий підхід закладено у згадуваному вище Етичному кодексі НАУК, в інших етичних кодексах.

Наступне запитання, яке вимагає відповіді: чи потребує комунікативна діяльність державних службовців створення окремого етичного кодексу? Досвід створення Етичного кодексу НАУК підштовхує до ідеї розробки подібного документа і в Україні. Проте слід урахувати такі обмеження: в Україні ще не склалося стабільне професійне середовище урядових комунікаторів, а отже, немає передумов ні для створення подібної організації, ні для укладання відповідного кодексу, ні для забезпечення контролю за дотриманням його положень. Більше того в Україні в середовищі державних службовців немає традиції керуватися етичними нормами доброчесної поведінки і це, на нашу думку, є найскладнішою проблемою. Лише після її вирішення можна буде говорити про формування принципів етичної поведінки для окремих груп фахівців у системі державної служби.

Тому найбільш реальною вбачається можливість доповнити якийсь із варіантів пропонованого етичного кодексу відповідними пунктами, що відображають специфіку комунікативної діяльності державних службовців. Узявши за основу проект Закону України «Про доброчесну поведінку осіб, уповноважених на виконання функцій держави, місцевого самоврядування» [101], виходячи з результатів нашого дослідження, доцільно зробити до нього такі доповнення.

Частину першу статті 11 «Забезпечення прозорості службової діяльності» варто викласти в такій редакції: «Суб'єктові доброчесної поведінки забороняється обмежувати доступ осіб до інформації, яка не є таємною чи конфіденційною, з метою приховування певних дій чи відомостей, що підривають його службовий авторитет і можуть зашкодити репутації органу, в якому він працює, а також свідомо надавати неповну або недостовірну інформацію. Забороняється застосування інформаційно-психологічних методів управління, пов'язаних з маніпуляцією свідомістю окремих громадян та суспільства в цілому». Статтю 7 «Дотримання принципу толерантності» доцільно доповнити частиною другою такого змісту: «2. Службовець має сприяти створенню та підтриманню високого рівня морально-психологічного стану суспільства, запобігати розгортанню та сприяти конструктивному вирішенню конфліктних ситуацій.

Службовець має шанувати державні символи України та інших країн, толерантно ставитися до символів, що репрезентують національну, расову, релігійну, політичну, ґендерну, іншу ідентичність громадян та груп. Службовець повинен запобігати поширенню символів, що розпалюють ворожнечу, спричинюють агресію, справляють згубний вплив на психіку людини».

З урахуванням викладених вище застережень, слід наголосити, що лише активне залучення самих державних службовців, сприйняття ними та дотримання в повсякденній службовій діяльності встановлених етичних норм забезпечать реалізацію викладених підходів.

Перспективними напрямами наукових пошуків у розрізі цієї теми можуть бути питання:

· формування в Україні професійного співтовариства фахівців з роботи з громадськістю, що працюють в органах державної влади та органах місцевого самоврядування;

· вироблення саморегулятивних механізмів у даній сфері; вироблення окремого етичного кодексу для фахівців, чия робота безпосередньо пов'язана зі сферою державно-управлінських комунікацій тощо. Це дозволить не лише попередити низку проблем управлінської діяльності, але й визначити шляхи гармонізації державно-управлінських впливів на суспільство.

Список використаних джерел

1. Закон України “Про державну службу” // ВВР України. ? 1993. ? № 52. ? Ст. 490.

2. Підручник Етика ділового спілкування : навчальний посібник для вузів / за ред. Т.Б. Гриценко, Т.Д. Іщенко, Т.Ф. Мельничук. - К. : Центр учбової літератури, 2007. - 344 с.

3. Сергєєва Л.М. Застосування методів оцінки рівня культури управління на державній службі // Інноваційні технології та механізми державного управління на регіональному рівні: Матеріали наук.- практ. конф., 28 листопада та 21 грудня 2006 р. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ "Магістр", 2007. ? С. 145?148.

4. Гибсон Дж.Л., Иванцевич Д.М., Донесли Д.Х.-мл. Организационное поведение, структура, процессы. - М.: Мир, 2000. - С. 58.

5. Андрєєва Т.Є. Етика та психологія ділових відносин: Навч. посіб. - Х.: Бурун Книга, 2004. - 143 с.

6. Ладатко Л.В. Этика и культура управления: Учеб. пособие. - Ростов н/Д; Феникс, 2006. - 317 с.

7. Все про етикет. Про норми поведінки. - Ростов-на-Дону, 2002.

8. Дробницкий О.Г. Понятие морали. - М.: Наука, 1994

9. Методичні рекомендації до проведення занять у системі підвищення кваліфікації державних службовців. - К., 1997.

10. Методичні матеріали до написання випускної роботи. Випуск №10. Серія “Навчально-методичні матеріали”. - Івано-Франківськ, 2006.

11. Мицич П. Как проводить деловые беседы. - М.: Экономика, 1987

12. Николаев В.И. Этикет и мы. - М., 2003.

13. Опалев А.В. Умение обращаться с людьми... Этикет делового человека. - М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1996

14. Пост, Э.. Этикет. - М.: «Наука», 1996

15. Протасова Н.Г. Теоретичні основи навчання державних службовців у системі підготовки та підвищення кваліфікації. Навчальний посібник. - К., 2000.

16. Психология и этика делового общения. (Учебн. пособие под общ. ред. В.Н. Лавриненко). - М.: ЮНИТИ, 1997

17. Соловьев Э.Я. Современный этикет. Деловой протокол. - М.: Ось-89, 1998

18. Уткин Э.А. Деловая этика. - М.: Изд-во «Зерцало», 1988

19. Формановская Н.И. Вы сказали: «Здравствуйте». Речевой этикет в нашем общении. - М., 1983

20. Фрюминг Р., Лаком Ж. Взаимодействие ради результата: практикум делового общения. - Ростов/Д: Феникс, М.: Зевс, 1997

21. Конституція України. - К., 1996. - ст. 18

22. Холопова Т.И., Лебедева М.М. Протокол и этикет для деловых людей. - М.: «Анкил» Инфа-ли, 1994

23. Загальні правила поведінки державних службовців // Державна служба в Україні // Бюлетень законодавства та юридичної практики України. - К., 2002. - с. 314

24. Кобликов В. Юридическая этика. - М., 2001. - ст. 76

25. Рудакевич М. І. Етика державних службовців: Монографія. - К.: Національна академія державного управління при Президентові України. - 2003 - ст. 211

26. Рудакевич М. І. Етика державної служби. Зарубіжний досвід.- К., 2002.-110 с.

27. Чиненный А.И., Стоян Т.А. Этикет на все случаи жизни. - М.: Гном-пресс, 1997

28. Шейнов В.П. Психология и этика делового контакта, - Минск: Амалфея, 1997

29. П.Лендьел М.О. Сучасні методики управління персоналом: Теоретичні та практичні аспекти. - Ужгород, 1998. - 39 с.

30. Лоутон А., Роуз Э. - Организация и управление в государственных учреждениях / Пер. с англ. - М., 1993, 108 с.

31. Дороніна М.С. Культура мовлення ділових людей. - 217 С..

32. Дороніна М.С. Культура мовлення ділових людей: Посіб. для студентів гуманіт. ф-тів вищ. навч. закл. - К.: Видавн. дім “КМ Academia”, 1997. - 192 с.

33. Луговий В. Про деякі принципи підготовки керівного персоналу державної служби // Вісник УАДУ. - 1996. - № І. - С. 14-23.

34. Луговий В., Яцуба В. Актуальні проблеми підготовки і використання керівних кадрів державної служби (аналіз світового досвіду) // Вісник УАДУ. - 1999. - № 1. - С. 46-55.

35. Нижник Н. Правове регулювання питань припинення державної служби, відставка державних службовців // Вісник державної служби України. - 1996. - № І. - С. 40-47.

36. Оболенський О. Принцип професіоналізму в державній службі // Вісник державної служби України. - 1998. - № 1. - С. 54-61.

37. Райт Г. Державне управління. - К.: Основи, 1994. -191с.

38. Саймон Г. и др. Менеджмент в организациях: Сокр. пер. с англ, с 15-го изд. - М.: Экономика, 1995. - 335 с.

39. Слава С. Основи менеджменту для державних службовців: Навчальна програма курсу. - Ужгород: Афенс, 1996.

40. Турчинов А.И. Профессионализация и кадровая политика: Проблемы развития теории и практики. - М.: Флинта, 1998. - 272 с.

41. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел]. - К. ; Ірпінь : ВТФ Перун, 2004. - 1440 с.

42. Губа О. П. Удосконалення діяльності керівника в органах державної влади : теоретико-методологічний аналіз : автореф. дис. ... канд. наук з держ. упр. / О. П. Губа. - Дніпропетровськ, 2004. - 20 с.

43. Львов М. Р. Риторика. Культура речи : [учеб. пособие для студентов гуманитарных факультетов вузов] / М. Р. Львов. - М. : ИЦ Академия, 2003. - 272 с.

44. Мельтюхова Н. Н. Определение направлений повышения уровня культуры управления / Н. Н. Мельтюхова // Актуальные проблемы управления крупным городом и территориальными сообществами : сб. науч. статей. - СПб. : Изд-во СЗАГС, 2003. - С. 242-248.

45. Онуфрієнко Г. С. Науковий стиль української мови : навч. посіб. / Г. С. Онуфрієнко. - К. : Центр навчальної літератури, 2006. - 312 с.

46. Рачинський А. П. Статус державного службовця в Україні: теоретико-правовий аспект : автореф. дис... канд. наук з держ. упр. / А. П. Рачинський. - К., 2000. - 20 с.

47. Сагач Г. М. Риторика : навч. посіб. для студентів серед. і вищ. навч. закладів / Г. М. Сагач ; [вид. 2-ге, перероб. і доп.]. - К. : ВД “Ін Юре”, 2000. - 568 с.

48. Фролов С. С. Социология : учебник / С. С. Фролов ; [3-е изд., доп.]. - М. : Гардарики, 2000. - 344 с.

49. Редін П.О., Піддубна Н.В. Ділова українська мова в професійній діяльності: Навч. посібник. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2004. - 68с.

50. 5. Шевчук С.В. Ділове мовлення для державних службовців. - К.: Літера ЛТД, 2004. - 396с.

51. Берков В.Ф. Культура диалога. - Б. м., 2002. - 152 с.

52. Буяльський Б.А., Оверчук А.В. Як ми спілкуємося: Мовленнєвий етикет українського народу. - Вінниця: Велес, 2001. - 96 с.

53. Волкотруб Г.Й. Стилістика ділової мови. - Б. м., 2002. - 208 с.

54. Горбул О.Д. Ділова українська мова. - К., 2004. - 222 с.

55. Данкіна Л.С. Сучасна українська літературна мова (науковий стиль): Навч. посіб. - Х.: Вид-воХДЕУ, 2002. - 124 с.

56. Етика ділового спілкування: Курс лекцій / Т.К.Чмут, Г.Л.Чайка, М.П.Лукашевич, І.Б.Осичанська. - К.: МАУП, 1999. - 208 с.

57. Козієвська О. Особливості формування культури мовлення у професійній діяльності державних службовців: Автореф. дис. ... канд. наук: 25.00.03 - К., 2003. - 20 с.

58. Кошова Л.С. Особливості інтерактивної моделі навчання // Нові горизонти та перспективи філологічної науки та педагогічної практики: Тези доп. Міжнар. наук.-практ. конф. - Д.: Вид-во Дніпропетр.ун-у, 2004. - С. 52-54.

59. Кубрак О.В. Етика ділового та повсякденного спілкування. - Б. м., б. р.

60. Павловский А. Грамматика малороссийского наречия. - СПб, 1818. - 116 с.

61. Пащенко В. Українська - не жаргон // Уряд. кур'єр. - 2005. - 15 квіт. - № 70.

62. Плотницька І.М. Ділова українська мова у сфері державного управління: Навч. посіб. - К.:Вид-во УАДУ, 2000. - 192 с.

63. Поль Л.Сопер. Основы искусства речи. - Ростов н/Д.: Изд-во “Феникс”, 1995. - 448 с.

64. Сербенська О.А. Культура усного мовлення. - Б. м., 2004. - 216 с.

65. Сперанский М. Правила высшего красноречия. - СПб., 1844. - 224 с.

66. Теорія та історія світової і вітчизняної культури: Курс лекцій / А.К.Бичко та ін. - К.: Либідь,1992. - 392 с.

67. Теория словесности. - СПб., 1852. - 252 с.

68. Тимофеев А.Г. Очерки по истории красноречия. - СПб., 1898. - 168 с.

69. Толмачев Я. Правила словесности, руководствующие от первых начал до высших совершенствкрасноречия. - СПб., 1818. - 265 с.

70. Хаджирадєва С. Мовна і мовленнєва компетенція та компетентність державних службовців у контексті вивчення їх готовності до професійно-мовленнєвої комунікації // Вісн. НАДУ. - 2004. - № 4. - С. 450-454.

71. Хміль Ф.І. Ділове спілкування. - Б. м., 2004. - 280 с.

72. Шевчук С. Українське ділове мовлення: Навч. посіб. - К.: Літера, 2000. - 480 с.

73. Ділове спілкування в державному управлінні (мовленнєвий і психологічний аспекти): Звіт про НДР (проміж.) / Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. - ДР № 0103U006814. - К., 2003. - 74 с.

74. Бахрах Д.Н. Государственная служба: основные понятия, ее составляющие, содержание, принципы // Государство и право. - 1996. - № 12. - С.10.

75. Козієвська О. І. Особливості формування культури мовлення у професійній діяльності державних службовців. - Дис. ... кандидата наук з державного управління. - К., 2003.

76. Мельникова К.І., Рязанова С.Є. "Паблік Рілейшнз" як функція управління в органах державної влади // Актуальні проблеми державного управління: Науковий збірник, № 2. - Харків: УАДУ Харківський філіал, 1999. - С.40-46.

77. Свірін М. Паблік Рілейшнз у місцевих органах влади: концептуальний аспект // Вісник УАДУ, 1998. - № 3. - С. 243-251.

78. Технології соціально-педагогічної роботи. - Навч. посіб. /За заг. ред. проф. А.Й.Капської. - К., 2000. - 372 с.

79. Дистанційне навчання. Умови застосування: Навч. посіб. http://users.kpi.kharkov.ua/lre/bde/ukr/iol/index.htm

80. Лабунская В. А. Психологический портрет субъекта затрудненного общения // Психологический журнал. -- 2003. -- Т. 24.-- № 5.

81. Мескон М, Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. -- М., 1992, 572 с.

82. Современный маркетинг / Под ред. В.Е. Хруцкого. -- М., 1991, 389 с.

83. Мартыненко Н.М. Технология менеджмента: Учебник. -- К., 1997.

84. Якокка Ли. Карьера менеджера: Пер. с англ. -- М., 1991, 92с.

85. Немое Р.С. Психология: Словарь-справочник: В 2 ч. -- М., 2003, 308с.

86. Андреева Г.М. Социальная психология. -- М., 1986 218с.

87. Краткий психологический словарь / Под общ. ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. -- М., 1985, 324с.

88. Муравьева H. Язык конфликта. -- М., 2002, 97с.

89. Мелибруда Е. Я-Ты-Мы. Психологические возможности улучшения общения: Пер. с англ. -- М., 1986, 281с.

90. Бороздина Г.В. Психология делового общения. -- М., 1998.

91. Лоза О.В. Діловодство та документування управлінської діяльності: Навч.посібник. - К:УАДУ, 2002. - 217с.

92. Гурне Б. Державне управління. -- К.: Основи, 1993, 201с.

93. Про державну службу: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 52. - Ст. 490.

94. Про підвищення ефективності системи державної служби: Указ Президента України // Урядовий кур'єр. - 2000. - 15 лют. - С.5.

95. Про Положення про Головне управління державної служби України: Указ Президента України // Офіційний вісник України. - 1999. -№40.

96. Андрушків Б.В., Кузьмін О.Є. Основи менеджменту. - Львів: Світ, 1996.-296с.

97. Волгин А.П., Матирко В.И., Модин А.А. Управление персоналом в условиях рыночной экономики. - М.: Дело, 1992. - 178 с.

98. Луговий В Про деякі принципи підготовки керівного персоналу державної служби // Вісник УАДУ 1996 - .YQ 1 -С 22

99. Державна служба України: Збірник законодавчих та нормативних документів, роз'яснень Головдержслужби, міністерств та відомств України. -К., 1996.-510с.

100. .Державне управління: Теорія і практика / За заг. ред. проф. В.Б.Авер'янова. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 432 с.

101. Про доброчесну поведінку осіб, уповноважених на виконання функцій держави, органів місцевого самоврядування : проект Закону України. - Режим доступу :www.guds.gov.ua.

102. Державне управління : словн.-довід. / уклад. : В. Д. Бакуменко [та ін.]; за заг. ред. В. М. Князєва. В. Д. Бакуменка. - К. : Вид-во УАДУ, 2002. - 228 с.

103. Доценко, Е. Л. Психология манипуляции : феномены, механизмы и защита / Е. Л. Доценко. - М. : ЧеРо, Юрайт, 2000. - 344 с.

104. Драгомирецька, Н. Теоретичний аналіз маніпулятивної комунікації як основа кореляційного аналізу з комунікаціями державного службовця / Наталія Драгомирецька // Актуал. пробл. держ. упр. : зб. наук. праць ОРІДУ НАДУ. - Вип. 4 (24). - О. : ОРІДУ НАДУ, 2005. - С. 186 -193.

105. Етичний кодекс українського журналіста // Українське законодавство : засоби масової інформації. - К. : IREX У-Медіа, 2004. - С. 368.

106. Ефективна комунікація між державною службою та засобами масової інформації / пер. з англ. Л. Б. Магдюк, О. М. Рудіка. - Д. : Центр екон. освіти, 2000. - 68 с.

107. Карпа, М. Ідеологічно-психологічний фактор впливу у системі управління масовою політичною свідомістю: теоретичний аспект / Марта Карпа // Актуал. пробл. держ. упр. : зб. наук. праць ОРІДУ НАДУ. - Вип. 2 (26). - О. : ОРІДУ НАДУ, 2006. - С. 64 - 70.

108. Кодекс професійної етики в галузі зв'язків із громадськістю : прийнятий 12 берез. 2005 р. - Режим доступу :www.pr-liga.org.ua.

109. Корню, Д.Етика засобів масової інформації / Д. Корню; пер. з фр. С. Гринцевич. - К. : К.І.С., 2004. - 130 с.

110. Назайкин, А. Н. Как манипулировать журналистами : практич. пособие / А. Н. Назайкин. - М. : Дело, 2004. - 240 с.

111. Потятиник, Б. Медіа : ключі до розуміння / Борис Потятиник. - Л. : ПАІС, 2004. - 312 с.

112. Рудакевич, М. Становлення етичної інфраструктури державної служби в умовах демократизації суспільства / Марія Рудакевич // Актуал. пробл. держ. упр. : зб. наук. праць ОРІДУ НАДУ. - Вип. 2 (26). - О. : ОРІДУ НАДУ, 2006. - С. 188 - 194.

113. Сурмин, Ю. П. Избирательные технологи / Ю. П. Сурмин, Д. Ю. Нарижный. - Д. : Пороги, 2001. - 120 с.

114. Федько,В. Философия специальных служб : собрание афоризмов, высказываний и выдержек из оперативных документов / Владимир Федько; вступ. статья Худобин С. М., Короп Н. А., Запорожец М. М., послеслов. Большаков В. Н. - К . : Изд. Дом «Княгиня Ольга», 2006. - 704 с.

115. Цыганов, В. Медиа-терроризм : Терроризм и средства массовой информации / Виктор Цыганов. - К. : Ника-Центр, 2004. - 124 с.

116. Чукут, С. Інформаційна політика : навч. посіб. У 2 ч. Ч. 1./ С. Чукут, О. Литвиненко. - К. : В-во НАДУ, 2003. - 100с.

117. Романов М. В. Справочник по этикету для бизнесменов, туристов и отправляющихся в гости за рубеж.-- К., 1992.

118. Словарь по этике / Под ред. И. С. Кона.-- М. 1981.

119. Альбов А. С. Письмо зарубежному партнеру.-- Л., 1991.

120. Єтика ділового спілкування. Навчальний посібник / Гриценко Т.Б - К. : Центр учбової літератури, 2007.- 344 c.

121. Ваш зарубежный партнер. Переписка, документация, контракты.-- М., 1992.

122. Задорожний Е. М., Задорожний С. Є. Робота секретаря-референта в іноземних і спільних фірмах.-- К., 1994.

123. Как стать преуспевающим бизнесменом. Этика деловых взаимоотношений и культуры предпринимательства.-- М., 1991.

124. Коултер Д. Культурные различия и управление // Проблемы теории и практики управления.-- М., 1997.

125. Карнеги Д. Как приобретать друзей и оказывать влияние на людей.-- К., 1990.

126. Лукашевич М. П., Альшевська І. Ю. Кар'єра в банку: шляхи ефективного управління.-- К., 1998.

127. Мескон М., Алберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента.-- М., 1998.

128. Обозов Н. Н. Психология межличностных отношений.-- К., 1990.

129. Плотников А. В. Деловая переписка с зарубежными партнерами.-- М., 1992.

130. . Бергер П.Л., Бергер Б. Социология: Биографический подход// Личностно-ориентированная социология. - М.: Академический проект, 2004. - С.23-396.

131. Князєв В.М., Надольний І.Ф., Войтович Р.В., Бакаєв Ю.В., Василевська Т.Е. Філософські проблеми державного управління// Положення про підготовку магістрів за спеціальністю 8.150000 „Державне управління” та 8.150102 „Управління суспільним розвитком”: У 2-х кн. - Кн.1. Програми навчальних дисциплін. Спеціальність 8.150000 „Державне управління”. - К.: Вид-во НАДУ, 2005. - С.42-49.

132. Матеріали з питань європейської акредитації. - К.: УАДУ, 2002. - 56 с.

133. Норми етики в управлінні: Матеріали українсько-американського симпозіуму 24-25 травня 1994 р. - К.: ІДУС, 1994. - 106 с.

134. Опанасюк Г. Тенденції підготовки державних службовців у країнах Центральної та Східної Європи. - К.: Вид-во УАДУ, 2001. - 284 с.

135. Охотский Е. Нравственность и власть// Власть. - 1998. - №5. - С.17-20.

136. Якименко Ю. Держслужба за правилами: про користь того, як корисно вчитися в інших // Дзеркало тижня. - 2005. - № 44 (572).

Размещено на Allbest.ru

...