Антропогенні ландшафти Правобережної України: історико-географічний аналіз, регіональні структури, оптимізація

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський університет імені Тараса Шевченка

ДЕНИСИК ГРИГОРІЙ ІВАНОВИЧ

УДК 911. 2: 551

АНТРОПОГЕННІ ЛАНДШАФТИ ПРАВОББЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ: історико-географічний аналіз, регіональні структури, оптимізація

11. 00. 11 - контруктивна географія та раціональне використання природних ресурсів

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора географічних наук

Київ - 1999

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Вінницькому державному педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського, Міністерство освіти України.

Науковий консультант: доктор географічних наук, професор Шищенко Петро Григорович, Київський університет імені Тараса Шевченка, декан географічного факультету.

Офіційні опоненти: Доктор географічних наук, старший науковий співробітник Пащенко Володимир Михайлович, Інститут географії НАН України, провідний науковий співробітник

Доктор географічних наук, професор Некос Володимир Юхимович, Харківський державний університет, завідувач кафедрию

Доктор географічних наук, професор Степаненко Анатолій Васильович, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, провідний науковий співробітник.

Провідна установа: Одеський державний університет імені Іллі Мечникова, геолого-географічний факультет, Міністерство освіти України, м. Одеса.

Захист відбудеться 23 червня 1999 року о 14. 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 001. 07 при Київському університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 252022, м. Київ-22, вул. Васильківська, 90, ауд. 212.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка за адресою: 252017, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий 22 травня 1999 р.

антропогенний ландшафт правобережна україна

Загальна характеристика роботи

Актуальнiсть теми. Вчення про антропогеннi ландшафти - один з найбiльш дискусiйних i проблемних роздiлiв традицiйного ландшафтознавства кiнця XX столiття. Це пояснюється як молодiстю самого вчення (оформилося на початку 70-х рокiв XX ст.), так i недостатньою розробкою його теоретичних основ, вiдсутнiстю фундаментальних узагальнюючих i регiональних праць.

Сучасна загальна антропоцентрична переорiєнтацiя свiтогляду, характерна i для представникiв природничих наук, сприяє розвитку дослiджень результатiв впливу людської дiяльностi на довкiлля, зокрема особливостей формування i функцiонування антропогенних ландшафтiв. За останнi три десятирiччя розробленi основи теорiї загального антропогенного ландшафтознавства1 (Ф.М. Мiльков, 1973) ; регiональне антропогенне ландшафтознавство знаходиться на стадiї активних наукових пошукiв. У напрямку розвитку регiонального антропогенного ландшафтознавства автором протягом 1976-1984 рокiв дослiджувались регiональнi особливостi формування i функцiонування антропогенних ландшафтiв Подiлля, а з 1985 по 1997 роки - Правобережної України.

Правобережна Україна - унiкальний модельний регiон для вивчення антропогенних ландшафтiв. Це неодноразово вiдмiчено в працях Ф. М. Мiлькова (1973; 1986), Л. i. Воропай (1975; 1982), К. i. Геренчука (1978) та iн. Видобуток корисних копалин тут розпочався в палеолiтi (40 - 35 тис. рокiв тому) ; бiльше семи тисяч рокiв тому сформувалась перша в Центральнiй i Схiднiй Європi неолiтична землеробська Буго-Днiстровська культура; протягом останнього тисячолiття майже повнiстю знищенi лiсовi та освоєнi воднi ресурси.

Наприкiнцi XX ст. антропогеннi ландшафти займають 92-95 вiдсоткiв територiї Правобережної України. Їх дослiдження протягом двох останнiх десятирiч частково висвiтлюють iсторико-географiчнi особливостi антропогенiзацiї натуральних, формування та структуру антропогенних ландшафтiв регiону. Детальнiше розглянутi лише окремi пiдкласи - сiльськi селитебнi (Л. i. Воропай, М.М. Куниця, 1982), гiрничопромисловi (Г. i. Денисик, 1984), сiльськогосподарськi (Ф. М. Лiсецький, 1994). Виникла необхiднiсть у формулюваннi теорiї та пiдготовцi узагальнюючої працi з комплексних дослiджень антропогенних ландшафтiв Правобережної України для вирiшення практичних завдань, пов'язаних з їх оптимiзацiєю та рацiональним використанням.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацiя виконувалась у рамках комплексної наукової програми Вiнницького державного педагогiчного унiверситету «Охорона навколишнього середовища i здоров'я людини». Окремi положення сформульованi у зв'язку з участю автора у наукових програмах i темах, якi розроблялись у Вiнницькому, Хмельницькому i Тернопiльському обласних управлiннях охорони навколишнього середовища.

Мета i завдання роботи. Головна мета - на основi iсторико-географiчного аналiзу розкрити суть регiональних i зональних особливостей структури антропогенних ландшафтiв Правобережної України, взаємозв'язки мiж ними та напрямки оптимiзацiї.

Для досягнення мети поставленi i вирiшенi такi завдання: проаналiзувати розвиток iдей та практичних досягнень у сферi комплексних природничих дослiджень територiї Правобережної України, формування на їх основi вчення про антропогеннi ландшафти; дослiдити iсторико-географiчний процес формування антропогенних ландшафтiв Правобережної України, їх сучасний стан та риси структури; проаналiзувати парадинамiчнi та парагенетичнi взаємозв'язки мiж антропогенними ландшафтами; дослiдити зональнi особливостi їх функцiонування та розвитку; розкрити суть регiональних структур антропогенних ландшафтiв i провести їх районування; проаналiзувати розвиток та змiст оптимiзацiї антропогенних ландшафтiв Правобережної України.

Об'єкт та предмет дослiдження. Об'єктом дослiдженя є антропогеннi ландшафти Правобережної України, в структурну органiзацiю яких входять: власне антропогеннi ландшафти, ландшафтно-iнженернi та ландшафтно-техногеннi системи. Предметом дослiдження є iсторико-географiчний аналiз антропогенiзацiї натуральних i формування антропогенних ландшафтiв Правобережної України, їх сучаснi властивостi.

Методологiя дослiджень включала iсторико-географiчний аналiз, сучаснi уявлення про розвиток ландшафтних комплексiв, гносеологiчнi основи порiвняльно-географiчного, порiвняльно-iсторичного i генетико-еволюцiйного методiв i пiдходiв вивчення ландшафтiв. При цьому використано комплекс традицiйних польових, морфологiчних, експериментальних, аналiтичних, математичних та специфiчних - iсторико-археологiчних, iсторико-генетичних рядiв картографування, натуральних аналогiв та iнших методiв дослiджень.

Інформацiйна база дослiджень була сформована на основi матерiалiв архiвiв мiст Києва, Санкт-Петербурга, Москви, обласних центрiв Правобережної України, даних статистичних щорiчникiв України, матерiалiв вiдомчих органiзацiй i комiтетiв, а також двадцятирiчних (1977-1997) польових дослiджень автора. Пiд час проведення дослiджень та обговорення результатiв кориснi поради були наданi доктором географiчних наук, професором, заслуженим дiячем науки Росiї Ф. М. Мiльковим (Воронезький унiверситет).

Основнi положення, що захищаються.

1. Антропогенне ландшафтознавство в Українi зародилося в процесi комплексних дослiджень взаємодiї природи i суспiльства та оформилось на основi теоретичних розробок В.В. Докучаєва, П.А. Тутковського, С.Л. Рудницького, Ф.М. Мiлькова. В його структурi активно розвивається роздiл регiонального антропогенного ландшафтознавства, що включає в себе: визначення районiв спiввiдношення антропогенних i натуральних ландшафтних комплексiв, iсторико-географiчний аналiз сучасної структури антропогенних ландшафтiв та їх районування.

2. Функцiонування та особливостi структури ландшафтiв Правобережної України в сучасних умовах, крiм натуральних ландшафтних комплексiв, визначають вiсiм класiв антропогенних ландшафтiв: селитебнi, сiльськогосподарськi, лiсовi, воднi, промисловi, дорожнi, рекреацiйнi та белiгеративнi.

3. Регiональнi структури антропогенних ландшафтiв доцiльно видiляти за характерними ознаками натуральних ландшафтiв i соцiально-iсторичними (традицiї, системи землеробства, рiвень розвитку культури тощо) умовами, що знаходять своє вiдображення у просторово-часовому поєднаннi класiв i пiдкласiв антропогенних ландшафтiв. Регiональнi структури є основою природно-господарського районування територiї Правобережної України.

4. В результатi багатовiкового i рiзнобiчного впливу господарської дiяльностi людини на природу зон Правобережної України у їх межах сформувались антропогенi ландшафти зональних i азональних типiв. Змiст оптимiзацiї та рацiонального використання сучасних антропогенних ландшафтiв Правобережної України визначається особливостями їх функцiонування. Оптимальними заходами є локалiзацiя функцiонування мiських селитебних, промислових i водних антропогенних ландшафтiв та визваних ними несприятливих процесiв, формування єдиної мережi охоронних об'єктiв.

Наукова новизна. У теоретичному i методичному аспектах: обгрунтовано перiодизацiю розвитку комплексних дослiджень природи територiї Правобережної України; розробленi теоретико-методичнi основи видiлення i дослiдження регiональних структур антропогенних ландшафтiв; обгрунтована таксономiя класифiкацiї антропогенних ландшафтних комплексiв локальних рiвнiв.

У практичному аспектi: проаналiзовано iсторiю формування, особливостi ландшафтної органiзацiї i структури антропогенних ландшафтiв восьми класiв; виявлено та обгрунтовано iснування перехiдних смуг, екотонiв i катен мiж антропогенними ландшафтами рiзних класiв, вивченi парадинамiчнi зв'язки мiж ними; дослiджено вплив антропогенного чинника на розвиток природних зон та їх динамiку i зональних умов на формування антропогенних ландшафтiв; обгрунтовано прогноз розвитку та окремi напрямки оптимiзацiї антропогенних ландшафтiв Правобережної України.

У регiональному аспектi: видiленi зональнi типи i пiдтипи антропогенних ландшафтiв, дослiдженi складовi розвитку азональних рис антропогенних ландшафтних комплексiв; обгрунтованi регiональнi (краї, округи i райони) структури; проведено районування антропогенних ландшафтiв Правобережної України; обгрунтовано створення єдиної системи природоохоронних (натуральних i антропогенних) об'єктiв, шляхи оптимiзацiї регiональних проблем: антропогенного карсту, рекультивацiї гiрничопромислових розробок тощо; укладена та обгрунтована картосхема формування i розвитку антропогенних ландшафтiв Правобережної України.

Теоретична та практична цiннiсть результатiв дослiдження. Розробленi теоретичнi положення та обгрунтовано доцiльнiсть регiональних дослiджень антропогенних ландшафтiв, iсторико-географiчного аналiзу їх сучасної ландшафтної структури, районування, антропогенно-ландшафтного прогнозу. В майбутньому такi дослiдження стануть основою самостiйного наукового напрямку - регiонального антропогенного ландшафтознавства. Разом з тим, розробленi конкретнi прийоми та методи iсторико-географiчних дослiджень, картографiчного моделювання часових зрiзiв, вивчення взаємозв'язкiв мiж антропогенними ландшафтами та застосування їх класифiкацiй для вирiшення практичних завдань є певним внеском у розвиток традицiйного ландшафтознавства, фiзичної та iсторичної географiї.

Практична реалiзацiя наукових розробок. Результати дослiджень використанi при розробцi i обгрунтуваннi планiв, проектiв i схем з екологiї, охорони навколишнього середовища, районних планувань областей Подiльського природно-господарського регiону. У вiдповiдностi з координацiйними науковими планами Мiносвiти України пiд науковим керiвництвом i при особистiй участi автора з даної проблеми виконанi двi держбюджетнi («Антропогеннi ландшафти України: дослiдження екологiчних проблем їх функцiонування», 1991-1993 р. р. № д/р 0186-002138, «Антропогеннi ландшафти України: хiмiчнi основи вивчення екологiчних проблем», 1995-1997 р. р. № д/р 0196-002206) та двi госпдоговiрнi теми («Антропогеннi змiни грунтового покриву Оратiвського району Вiнницької областi за перiод 1968 - 1988 роки», 1989-1990 р. р. та «Обстеження геологiчних виходiв кристалiчних порiд в долинi рiчки Пiвденний Буг з метою створення заповiдних об'єктiв», 1994 р.).

Науковi розробки за темою дисертацiї використанi при: складаннi навчальних програм з фiзичної географiї України для студентiв географiчних i природничо-географiчних факультетiв педвузiв та унiверситетiв (завдання Мiносвiти, 1993 р.) ; пiдготовцi атласiв Вiнницької i Хмельницької областей, виконаних на замовлення обласних державних адмiнiстрацiй; читаннi курсiв «Фiзична географiя України», «Економiчна i соцiальна географiя України», «Ландшафтознавство». На основi дослiджень автором складенi програми i читаються спецкурси «Антропогенне ландшафтознавство», «Природнича географiя Подiлля» для студентiв природничо-географiчного факультету Вiнницького державного педагогiчного унiверситету.

Апробацiя результатiв дослiдження. Основнi теоретико-методичнi положення i практичнi результати роботи доповiдались, обговорювались та були опублiкованi у матерiалах 5 з'їздiв географiчного товариства, 4 мiжнародних, 22 Всесоюзних, 28 Всеукраїнських i регiональних наукових симпозiумах, конференцiях та семiнарах, а також 4 конференцiях професорсько-викладацького складу Воронезького держунiверситету та 16 - Вiнницького педунiверситету.

Публiкацiї. Результати дослiджень викладенi у двох авторських монографiях (21, 0 д. а.), 2 брошурах (5, 0 д. а.), iсторико-географiчних нарисах (3, 0 д. а.), у географiчному атласi Вiнницької областi (у спiвавторствi), 38 статтях (загальним обсягом 20, 5 д. а.), з них 26 особистих, Географiчнiй енциклопедiї України (26 статей), 72 тезах доповiдей на наукових форумах.

Особистий внесок автора у роботу. Автор розробив загальну концепцiю дослiджень, основнi теоретико-методичнi положення регiонального iсторико-географiчного аналiзу та регiональних дослiджень антропогенних ландшафтiв, узагальнив фондовi й лiтературнi данi, провiв експериментальнi та експедицiйнi дослiдження, аналiз даних 67 ключових дiлянок, обробку та iнтерпретацiю отриманих результатiв, сформулював висновки та практичнi пропозицiї.

Структура та обсяг дисертацiї. Дисертацiя складається iз вступу, 7 роздiлiв, висновкiв, списку використаних джерел та додаткiв. Вона викладена на 300 сторiнках машинописного тексту, включає 95 рисункiв, 8 таблиць, 6 додаткiв. Список використаних лiтературних джерел нараховує 409 найменувань.

У першiй главi розглянута iсторiя розвитку комплексних дослiджень природи в межах Правобережної України. Становленню антропогенного ландшафтознавства в Українi, питанням теорiї i методики регiональних дослiджень антропогенних ландшафтiв присвячена друга глава. У наступних главах (3 i 4) проаналiзованi iсторико-географiчнi особливостi формування антропогенних ландшафтiв, їх сучасна структура, парагенетичнi та парадинамiчнi взаємозв'язки мiж ними. У п'ятiй главi видiленi i розглянутi зональнi та азональнi типи антропогенних ландшафтiв, а у шостiй - їх регiональнi структури та проведено природно-господарське районування територiї Правобережної України. У заключнiй, сьомiй главi, розглянута специфiка антропогенно-ландшафтного прогнозу, проаналiзованi особливостi розвитку антропогенних процесiв та ландшафтiв у межах Правобережної України на наступнi 10-15 рокiв, а також напрямки їх оптимiзацiї.

Основний змiст дисертацiї

Історiя розвитку комплексних дослiджень природи територiї Правобережної України

Дослiдження природи територiї Правобережної України, поступове розширення i поглиблення яких привело до зародження вчення про антропогеннi ландшафти, розпочато з найдавнiших часiв. Аналiз археологiчної та iсторико-географiчної iнформацiї дозволив хронологiчно видiлити 3 етапи i 6 перiодiв у розвитку таких дослiджень.

Етап початкового пiзнання природи (40-35 тис. рокiв тому - IV ст. до н. е.). Прямих, письмових даних, якi б його фiксували, немає. Посередньо етап пiдтверджується багатим археологiчним матерiалом. Для нього характерно: всебiчне пiзнання тiльки тих природних компонентiв та явищ, якi мали практичне значення; регiональний (територiя функцiонування) характер пiзнання природи; передача природничих знань в уснiй формi та практичних навичках; поява перших графiчних зображень природних об'єктiв.

Описовий етап (V ст. до н. е. - середина XVIII ст.). iсторичний аналiз особливостей розвитку i господарського освоєння природних ресурсiв, оригiнальнi античнi та лiтописнi i чисельнi середньовiчнi описи природи Правобережної України дали можливiсть видiлити в межах цього етапу три перiоди:

1. Античний (V ст. до н. е. - початок I тис. н. е.). Фiксується грецькими та римськими античними джерелами. Для перiоду характерно: поява письмової iнформацiї про природу i господарство Правобережної України; порiвняно детальний опис природи пiвденних степових, частково лiсостепових i вiдсутнiсть даних про пiвнiчнi лiсовi райони; поява перших описiв антропогенiзованої природи.

2. Лiтописний (середина I тис. н. е. - XIII ст.). Основа - хронiки, подорожнi нотатки i лiтописи. Останнi - якiсно нова форма географiчної iнформацiї. В лiтописах природа України описана рiдною мовою i мiсцевими авторами; започатковано iсторико-географiчний метод опису природних i суспiльних явищ; хронологiчна достовiрнiсть; першi спроби аналiзу змiн природи пiд впливом господарської дiяльностi людей (Слово о полку iгоревiм).

3. Середньовiчний (XIV - XVIII ст.). Вiдомо близько 60 захiдноєвропейських (здебiльшого французи, iталiйцi, нiмцi i поляки) авторiв оригiнальних описiв природи Правобережної України. Описи узагальненi: природа, населення, господарство, часто з картографiчною iнформацiєю. Наприкiнцi перiоду розпочинаються науковi дослiдження природи окремих регiонiв Правобережної України.

Етап наукових пошукiв (XIX - початок XXI ст.). Характер наукових дослiджень та корективи, що внесли в них двi свiтових вiйни, дали можливiсть роздiлити етап на три перiоди.

1. Зародження наукових основ комплексного вивчення природи (друга половина XIX - початок XX ст.). Для перiоду характерно: органiзацiя географiчних кафедр в унiверситетах i краєзнавчих товариств; проведення комплексних експедицiйних дослiджень; зародження ландшафтознавства i фiзико-географiчного районування; вивчення впливу людини на природу, що привело до формування основ антропогенної географiї.

2. Розвитку природничого районування (20-тi - початок 50-х рокiв XX ст.). Перiод характеризується: активним розвитком галузевих наук; переважанням геоморфологiчних та бiогеографiчних дослiджень; розвитком на їх основi природничого районування, зокрема i для потреб сiльського господарства, садiвництва тощо; зародженням основ антропогенного ландшафтознавства.

3. Ландшафтознавчий (середина 50-х рокiв XX ст. - початок XXI ст.). Характернi ознаки перiоду: розвиток польових ландшафтознавчих дослiджень i проведення перших наукових конференцiй з ландшафтознавства; розробка нових методiв i принципiв комплексних природничих дослiджень; активне формування нових напрямкiв в ландшафтознавствi, зокрема антропогенного; розвиток в структурi останнього регiонального антропогенного ландшафтознавства.

На початку XXI ст. тiсний зв'язок ландшафтознавчих дослiджень з практикою знаменує собою перехiд в новий конструктивний перiод, завершальний в пошуковому етапi розвитку комплексних дослiджень природи Правобережної України.

Основи теорiї i методи регiональних дослiджень антропогенних ландшафтiв

Наука про ландшафти зародилась наприкiнцi XIX ст. територiально в Українi i частково в Росiї завдяки узагальненню В.В. Докучаєвим результатiв земських експедицiй (1882-1916 р. р.) i експериментiв, що апрiорно з початку XIX ст. проводили українськi землероби i лiсiвники (В.Я. Ломикiвський, i. Е.Овсинський, В.Е. Графф, В.П. Скаржинський та iн.), а також нiмецькi колонiсти в межах Правобережної України (с. Харцизiв Новоросiйської, с. Шпикiв Подiльської губернiй та iн.). Зародилася не в процесi вивчення натуральної природи, а на розоранiй степовiй нивi. Практично традицiйне (натуральне) i антропогенне ландшафтознавства почали формуватися в Українi одночасно. Первiсний заряд агрофiльностi (а точнiше антропофiльностi) i регiональний характер дослiджень постiйно супроводжував їх розвиток.

Традицiйне ландшафтознавство в Українi з допомiжного чинника фiзико-географiчного районування (20-50-тi роки XX ст.), пiсля ii Всесоюзної наради з ландшафтознавства у Львовi (1956 р.) розвивається в системi природничих наук обособлено. Антропогенне ландшафтознавство почало оформлятися в 30-40, а як самостiйний напрямок традицiйного ландшафтознавства розвивається лише з середини 70-х рокiв XX ст. За минулi десятирiччя в його структурi видiлилися загальне i регiональне антропогенне ландшафтознавства. Основи теорiї загального антропогенного ландшафтознавства розробленi Ф.М. Мiльковим (1973, 1986), регiональне ландшафтознавство - на стадiї становлення. Воно формується завдяки регiональним дослiдженням антропогенних ландшафтiв, суть яких у вирiшеннi трьох основних завдань:

1. Аналiзi сучасної структури антропогенних ландшафтiв i пов'язаних з їх розвитком антропогенних процесiв. Опублiкованi матерiали та багаторiчнi польовi дослiдження показують, що в органiзацiйнiй структурi антропогенних ландшафтiв Правобережної України доцiльно видiляти власне антропогеннi, ландшафтно-iнженернi та ландшафтно-техногеннi системи. Всi антропогеннi ландшафти - системи, але системи рiзної органiзацiї. Їх дослiдження необхiдно проводити на ландшафтному, географiчному i геотехнiчному рiвнях.

Власне антропогеннi ландшафти - компонентнi системи. Пiсля формування, вони, як i натуральнi, саморозвиваються за природними закономiрностями. Завдяки таким особливостям розвитку вивчення власне антропогенних ландшафтiв ведеться на ландшафтному рiвнi, здебiльшого методами традицiйного ландшафтознавства з обов'язковим врахуванням їх генезису.

На географiчному рiвнi дослiджуються антропогеннi ландшафти, функцiонування яких у значнiй мiрi залежить вiд перiодичного втручання людини. До таких вiдносяться власне сiльськогосподарськi ландшафти, сiльськогосподарськi ландшафтно-iнженернi системи, лiсокультури, частково рекреацiйнi ландшафти тощо. Тут дослiдження природних закономiрностей доповнюється економiчним аналiзом ландшафтних комплексiв i систем, що крiм фiзико-географiчних, вимагає вiдповiдних знань у сферi сiльського i лiсового господарств, економiки тощо.

Ландшафтно-техногеннi, як i ландшафтно-iнженернi системи не компонентнi, а блоковi системи. Вони формуються природним i технiчним блоками (пiдсистемами), розвиток яких пiдпорядкований двом закономiрностям - природним i суспiльним. Головну роль вiдiграє технiчний блок, завдяки чому ландшафтно-техногеннi i ландшафтно-iнженернi системи не здатнi до природного саморозвитку. Такими є власне промисловi, дорожнi, значна частина селитебних ландшафтiв тощо. Їх вивчення можливе лише на геотехнiчному рiвнi, де географiчнi знання про об'єкти включають в себе також їх iнженерно-технiчнi характеристики.

2. Визначення районiв спiввiдношення (РС) антропогенних i натуральних комплексiв шляхом детального пiзнання iсторико-географiчних особливостей їх формування i розвитку.

За характером контурiв видiляються РС двох типiв: адмiнiстративно-господарськi i ландшафтно-географiчнi. У першому - РС спiвпадають з межами адмiнiстративних районiв або областей. До цього типу РС вiдносяться, зокрема, природно-господарськi регiони О.М. Маринича i В.М. Пащенка (1990 р.). Вони зручнi тим, що для їх характеристики iснує бiльше вихiдних матерiалiв. Другий, ландшафтно-географiчний тип РС обмежений рамками ландшафтних комплексiв - вiд фiзико-географiчного району до природної смуги i країни. РС цього типу бiльше вiдповiдають географiчним запитам, але їх видiлення потребує додаткового часу для опрацювання вихiдних, здебiльшого польових матерiалiв, згiдно нових ландшафтних меж. Проте, навiть маючи данi про земельний фонд, не завжди можна визначити частку антропогенних ландшафтiв у структурi дослiджуваного регiону. Так, у статистичних i фондових матерiалах штучнi насадження лiсу, здебiльшого, не вiдокремленi вiд натуральних, а спiввiдношення мiж натуральними i антропогенними пасовищами в степових районах можна визначити часто тiльки в польових умовах. У таких випадках для видiлення РС необхiдно шукати показник, який був би не тiльки зручним у використаннi, але й став iнтегральним виразником ступеня антропогенiзацiї (П. Г. Шищенко, 1985 р.).

РС високого таксономiчного рангу складаються з менших РС, що вiдносяться до рiзних типiв. Зокрема, в межах Полiського краю Правобережної України, який характеризується нами як один натурально-антропогенний тип РС, на рiвнi фiзико-географiчних або адмiнiстративних районiв видiляються натуральнi, натурально-антропогеннi i антропогеннi природнi райони.

3. Вирiшення проблем районування антропогенних ландшафтiв. Розроблюючи основи теорiї антропогенного ландшафтознавства Ф. М. Мiльков (1973 р.) частково обгрунтував можливiсть районування окремих класiв i ставив пiд сумнiв доцiльнiсть загального районування антропогенних ландшафтiв. Подальша розробка теорiї, особливо видiлення регiональних структур антропогенних ландшафтiв, накопичення нового фактичного матерiалу, дали нам можливiсть провести, використовуючи в кожному конкретному випадку рiзнi методи i пiдходи, загальне районування антропогенних ландшафтiв та їх класiв.

Методи дослiдження. Завдяки тому, що антропогеннi ландшафти сформувались на основi природних, не вiдриваються, а тим бiльше не протиставляються їм, найважливiшими для методики вивчення антропогенних ландшафтiв є використання принципiв природно-антропогенного сумiсництва, iсторизму, випереджуючого вивчення попереднiх антропогенним ландшафтних комплексiв, структурно-системного та iнших. При вивченнi антропогенних ландшафтiв вони передбачають врахування як натуральних, так i соцiально-економiчних чинникiв. У дослiдженнях антропогенних ландшафтiв Правобережної України використанi також традицiйнi (експедицiйнi, експериментально-стацiонарнi, суцiльного знiмання i ключових дiлянок, геофiзичнi, геохiмiчнi) та специфiчнi прийоми i методи. Серед специфiчних методiв найбiльш результативними є: iсторико-археологiчний, що передбачає сумiсний аналiз iсторичних i археологiчних матерiалiв, чим тiсно пов'язує антропогенне ландшафтознавство з археологiєю i етнографiєю; метод iсторико-генетичних рядiв, що вiдображає динамiку та iсторiю розвитку антропогенних ландшафтiв у найбiльш характернi епохи та перiоди; порiвняльний метод натуральних аналогiв, що допомагає вияснити схожiсть та вiдмiни антропогенних ландшафтiв з їх краще вивченими натуральними аналогами; ареологiчний, що дає можливiсть проаналiзувати просторове розташування i динамiку типологiчних i регiональних одиниць антропогенних ландшафтiв. Використано також методику дослiдження антропогенного ландшафту як складової взаємодiючої парагенетичної системи, завдяки чому встановленi та вивченi взаємозв'язки мiж антропогенними i натуральними ландшафтними комплексами.

Класифiкацiя i структура антропогенних ландшафтiв Правобережної України

Багатовiкове та рiзнобiчне використання природних ресурсiв Правобережної України привело до замiни натуральних ландшафтiв антропогенними. Першi антропогеннi комплекси тут з'явилися у пiзньому палеолiтi (35-10 тис. рокiв тому). За часiв Трипiлля (VI - III тис. до н. е.) їх площi значно зросли, проте вiдсоток у структурi натуральних ландшафтiв був ще невеликий. VII - XII ст. - перехiдний етап вiд натуральних до антропогенних ландшафтiв, а починаючи з XVII ст. частка останнiх постiйно збiльшується. Наприкiнцi XX ст. антропогеннi ландшафти займають вiд 75-80 до 90-96% територiї Правобережної України. Натуральнi ландшафти збереглися приблизно на 5-8%: заповiдники i резервати - 2, 5, неосушенi болота - 2-3, незайнятi крутi схили - 1, 5-2%.

Історико-географiчнi особливостi формування та своєрiднi властивостi антропогенних ландшафтiв дали можливiсть їх класифiкувати. Головний недолiк попереднiх спроб (Г.А. Зiльбер, 1957; К. i. Геренчук, 1967, 1978; С.В. Трохимчук, 1968, Л. i. Воропай, Г. i. Денисик, 1978 та iн.) у змiшуваннi двох цiлком рiзних понять - класифiкацiї антропогенних ландшафтiв та районiв спiввiдношення натуральних i антропогенних комплексiв. Класифiкацiя антропогенних ландшафтiв передбачає їх подiл на групи за певною ознакою - або найбiльш суттєвою у самiй структурi комплексу, або важливою для потреб практики. Таких класифiкацiй може бути багато. Ф.М. Мiльков (1973 р.) наводить шiсть, В.С. Жекулiн (1982 р.) - чотири, Л. i. Воропай (1975 р.) - три. Визнання та широке застосування у практицi наукових пошукiв отримали двi з них: за змiстом, що визначається родом господарської дiяльностi та за генезисом.

Перша, доповнена iсторико-географiчним аналiзом з врахуванням регiональної специфiки антропогенних комплексiв, використана нами при класифiкацiї антропогенних ландшафтiв Правобережної України. Видiлено вiсiм класiв антропогенних ландшафтiв (мiсце визначає послiдовнiсть формування, значення в антропогенiзацiї натуральних ландшафтiв регiону та їх площа) : селитебний, сiльськогосподарський, лiсовий та водний антропогеннi, промисловий, дорожний, рекреацiйний i белiгеративний. iсторико-географiчний аналiз показує, що завдяки дiї двох чинникiв - природного i суспiльного, їх формування проходило неоднаково. Разом з тим, для розвитку кожного класу антропогенних ландшафтiв характернi три часовi зрiзи: зародження, становлення i функцiонування в якостi антропогенних.

За видами господарської дiяльностi видiленi пiдкласи антропогенних ландшафтiв. У межах Правобережної України їх 15. Вплив зональних чинникiв на формування антропогенних ландшафтiв вiдображений у їх зональних типах. В подальшому спостерiгається схожiсть в принципах видiлення типологiчних таксонiв натуральних i антропогенних ландшафтних комплексiв (рис. 1).

Особливостi та специфiку ландшафтної структури видiлених класiв антропогенних ландшафтiв дослiджено на 52 ключових дiлянках зон мiшаних лiсiв, лiсостепу i степу за допомогою iсторико-генетичних рядiв ландшафтних картосхем. Завдяки цьому в межах Правобережної України, зокрема, в структурi гiрничопромислового пiдкласу промислових ландшафтiв видiлено три типи (кар'єрно-вiдвальний, торфово-болотних пустирiв i териконно-псевдокарстовий) i два пiдтипи (рекультивований i нерекультивований) ландшафтiв, 34 типи гiрничопромислових мiсцевостей та їх варiантiв.

Взаємозв'язки мiж основними класами антропогенних ландшафтiв

Ландшафтнi межi. Катени i екотони. Польовi дослiдження показують, що доцiльно розрiзняти три групи ландшафтних меж - мiж натуральними, натуральними i антропогенними, а також антропогенними ландшафтними комплексами.

Межi мiж основними класами антропогенних ландшафтiв, що фiзiономiчно та якiсно вiдрiзняються мiж собою, часто формуються у виглядi перехiдних смуг - екотонiв. За ландшафтними особливостями екотони можуть вiдрiзнятися вiд контактуючих класiв антропогенних ландшафтiв. Так, завдяки пiдтопленню прилеглих територiй або заростання мiлководних дiлянок мiж водосховищами, ставками i довкiллям формуються своєрiднi земноводнi екотони, представленi смугою водно-болотних комплексiв. Якщо при взаємодiї антропогенних ландшафтiв формуються, або штучно створюються катени (рис. 2) - закономiрна сукупнiсть перехiдних i тiсно взаємопов'язаних мiж собою смуг, то межу мiж ними доцiльно проводити по найбiльш контрастнiй смузi.

Пiдходи i критерiї визначення меж регiональних одиниць антропогенних ландшафтiв рiзного таксономiчного рiвня мають свої особливостi i розглянутi в подальшому. Внаслiдок того, що антропогеннi ландшафти вiдрiзняються вiд натуральних лише генезисом, то межi одиниць типологiчного рiвня (типiв мiсцевостей та їх варiантiв, ландшафтних дiлянок i урочищ) часто визначаються за тими ж критерiями, що й натуральних.

Значно складнiший процес видiлення меж ландшафтно-техногенних i ландшафтно-iнженерних систем, особливо в мiстах i промислових центрах. Тут досить часто одна технiчна споруда безпосередньо контактує з iншою. У таких випадках контури технiчних споруд можуть визначати одночасно i межi всiєї ландшафтно-техногенної системи.

Встановлення меж та дослiдження особливостей функцiонування i ландшафтної структури перехiдних смуг, катен i екотонiв дозволили вивчити взаємозв'язки мiж класами антропогенних ландшафтiв, зокрема селитебними, сiльськогосподарськими, лiсовими, частково рекреацiйними. Так, при вивченнi взаємозв'язкiв селитебних (мiських) ландшафтiв з довкiллям встановлено, що зовнiшню межу примiської зони доцiльно видiляти, взявши за основу просторове розташування самого характерного для неї класу антропогенних ландшафтiв. У примiськiй зонi домiнують селитебнi, дорожнi i частково промисловi ландшафти, але вони не характернi i не фоновi. Характернi ландшафти примiської зони - рекреацiйнi. В довкiллях великих мiст (обласного, державного пiдпорядкування) вони - основа для видiлення двох пiд зон - внутрiшньої i зовнiшньої. Внутрiшня примiська пiдзона - це мiсце пiшохiдного одноденного туризму i вiдпочинку, а також розмiщення виробництв, технологiчно тiсно пов'язаних з мiстом. Ширина її не перевищує 5-10 км. В ландшафтнiй структурi роль фонових тут вiдiграють рекреацiйнi комплекси, а натуральнi ландшафти займають лише 6-8% територiї. Зовнiшня примiська пiдзона включає територiї багатоденного «осiдлого» вiдпочинку. Завдяки розвинутiй мережi дорiг i наявностi транспорту, зовнiшня межа примiської зони мiст Правобережної України знаходиться на вiддалi 35-40 i бiльше кiлометрiв. Рекреацiйнi ландшафти зовнiшньої примiської пiдзони, залишаючись характерними, втрачають значення фонових. Вони тут розташованi не рiвномiрно, а у виглядi «гнiзд», приурочених до долин рiчок, лiсових масивiв, ставкiв та озер. Завдяки цьому зовнiшня пiдзона часто асиметрична. Крiм рекреацiйних ландшафтiв тут широко розповсюдженi антропогеннi комплекси iнших класiв - садовi, польовi, пасовищнi, лiсокультурнi. Частiше, нiж у внутрiшнiй пiдзонi, зустрiчаються залишки натуральних ландшафтiв.

Специфiка примiської зони диктує двохплановiсть порiвняльного аналiзу її компонентiв i ландшафтiв - ступiнь урбанiзацiї у вiдношеннi до мiста i рiвень антропогенiзацiї в порiвняннi з натуральними ландшафтами. Це вимагає детальнiшого, нiж в iнших випадках, використання при вивченнi примiських зон методу iсторико-генетичних рядiв. Разом з тим, польовi дослiдження показують, що примiськi зони недоцiльно видiляти в особливий тип антропогенних ландшафтiв. Примiська зона- реальнiсть при економiко-географiчному вивченнi мiст, їх функцiональному зонуваннi, але вона не є об'єктом картографування антропогенних комплексiв у ландшафтно-типологiчному аспектi. В примiських зонах у рiзних спiввiдношеннях зустрiчаються уже вiдомi типи мiських i сiльських селитебних, водних, лiсових, сiльськогосподарських, дорожних та рекреацiйних ландшафтiв.

Взаємозв'язки мiж фоновим сiльськогосподарським та iншими класами антропогенних ландшафтiв знаходять своє вiдображення у взаємопроникненнi ландшафтних комплексiв та змiнi їх структури. Так, при взаємодiї з селитебними (мiськими) ландшафтами в структурi сiльськогосподарських зменшується доля польових i лучно-пасовищних ландшафтiв, i збiльшується - садових; зростає роль та значення сiльськогосподарських ландшафтно-iнженерних систем - зрошувальних, осушувальних, тепличних, а також техногенних ландшафтних комплексiв-терасованих схилiв, рекультивованих кар'єрiв i вiдвалiв тощо. Сiльськогосподарськi ландшафти стають бiльш мозаїчними, їх структура мiняється, iнколи ускладнюється. Своєрiдну iнфраструктуру сiльськогосподарських ландшафтiв утворюють полезахистнi i прияружнi лiсовi смуги, ставки, польовi дороги, села i тваринницькi комплекси. Вони, хоча i вiдносяться до iнших класiв, за своїм функцiональним призначенням є елементами сiльськогосподарського ландшафту. Їх рацiональне розташування i використання, продумане спiввiдношення - важлива ознака оптимiзованого сiльськогосподарського ландшафту.

Парадинамiчнi взаємозв'язки розглянутi на прикладi антропогенних ландшафтних комплексiв двох найбiльш динамiчних класiв антропогенних ландшафтiв - промислового (гiрничопромисловi ландшафти) i водного (водосховища). Напiвстацiонарними дослiдженнями (1986-1996 р. р.) на восьми ключових дiлянках встановлено, що характер та функцiонування парадинамiчних взаємозв'язкiв залежать вiд динамiчностi типу мiсцевостей, на якому був сформований антропогенний комплекс i стадiї його розвитку - ранньої або зрiлої (Г. i. Денисик, 1986).

Зональнiсть антропогенних ландшафтiв

Вплив людини на ландшафти природних зон Правобережної України протягом вiкiв був неоднаковий. Активна антропогенiзацiя лiсостепу iде протягом 4 тисячолiть з характерними часовими зрiзами -Трипiльської (IV-III тис. до н. е.) i Черняхiвської (II-I тис. до н. е.) культур, раннiх слов'ян (IV-VIII ст.), Київської Русi (IX-XIII ст.), середньовiччя (XVI-XVIII ст.), межi XIX-XX ст., середини - кiнця XX ст. ; степу - 2, 5 тисячолiття, особливо в античнi часи (V-IV ст. до н. е.), на межi XIX-XX cт., середина - кiнець XX ст. ; зони мiшаних лiсiв - тисячолiття: за часiв Київської Русi, частково середньовiччя (XVI-XVIII ст.), межа XIX-XX ст. i, особливо, середина - кiнець XX ст. Антропогенiзацiя природних зон Правобережної України привела до їх змiщення в пiвнiчному напрямку. В роботi це показано на прикладi лiсостепу. Результати процесу антропогенiзацiї знайшли своє вiдображення у розробцi специфiчних методiв ведення господарства i систем землеробства, якi привели до формування зональних типiв антропогенних ландшафтiв. Так, в пiдкласi польових ландшафтiв видiленi i дана характеристика трьох їх зональних типiв: мiшанолiсового, лiсостепового i степового. Крiм зони мiшаних лiсiв, перший, мiшанолiсовий тип польових ландшафтiв, зустрiчається в окремих регiонах лiсостепу: Побузькому Полiссi, на терасах Днiпра. Сформувався на основi пiдсiчної (вирубної), вогневої та частково орної систем землеробства. Займає 5, 2-5, 3 млн. га. Його характерна ознака - насиченiсть осушувальними ландшафтно-iнженерними системами та наявнiсть польдерiв. Широке розповсюдження лiсiв, чагарникiв i болiт, що вклинюються в польовi ландшафти, зумовлюють їх дрiбноконтурнiсть i мозаїчнiсть. В зональних староорних дерново-пiдзолистих грунтах спостерiгається майже повне припинення пiдзолистого i активiзацiя дернинного перегнiйно-акумулятивного процесу. В результатi формуються новi дерниннi окультуренi грунти, якi без пiдтримки людини функцiонувати не можуть. Ще глибша перебудова грунтового покриву спостерiгається в польових ландшафтно-iнженерних системах. На мiсцi торфових грунтiв тут формується новий тип окультуреного торфового грунту з чiтким подiлом профiлю на два горизонти: верхнiй - перегнiйно-торфовий (сумiш) i нижнiй - слабо змiненi пiщанi вiдклади. Вiдповiднi змiни фiзико-хiмiчних властивостей грунтiв зумовлюють тут структуру та набiр польових технiчних i олiйних культур, бур'янових угрупувань та шкiдникiв.

Лiсостеповий тип польових ландшафтiв. Крiм лiсостепової зони займає опiлля мiшаних лiсiв, пiвнiчнi (перехiднi до лiсостепу) райони степу. Сформувався в результатi розвитку вирубної, орної i, частково, вогневої систем землеробства. iснує бiльше 6 тис. рокiв. Сучасний грунтовий покрив докорiнно вiдрiзняється вiд своїх натуральних аналогiв: темно-сiрi лiсовi грунти втрачають бiлястий горизонт, стають темнiшими i за основними ознаками вiдповiдають опiдзоленим або вилугованим чорноземам. Внаслiдок перемiшування в єдину пилувату масу гумусового i елювiального горизонтiв сiрих лiсових грунтiв, їх грунтознавцi назвали сiрими антропогенними грунтами. Рiзко змiнилися фiзико-хiмiчнi властивостi розораних грунтiв: рiвень карбонатiв в сiрих лiсових грунтах Середнього Побужжя пiдвищився на 30-70 см, вмiст гумусу знизився на 18-28% i продовжує падати. В лiсостеповому типi польових ландшафтiв еродованiсть земель досягає 35-65%. Змив та акумуляцiя родючих грунтiв в балках, заплавах долин рiчок призводить тут до збiльшення на 27-53% глейових i глеюватих грунтiв; на вододiлах Приднiстров'я, в мiсцях з неглибоким заляганням водотривких горизонтiв, замулення понижень привело до формування нових антропогенних урочищ - мочарiв. Перебудова поверхневого стоку сприяла впровадженню нерацiональної контурної системи землеробства, створенню техногенних форм рельєфу (штучних терас, виположених схилiв, нiш тощо), впровадженню поливних ландшафтно-iнженерних систем. Для лiсостепового типу польових ландшафтiв характерний свiй набiр зернових i технiчних культур, структура посiвiв i пов'язаних з ними бур'янових асоцiацiй та шкiдникiв.

Степовий тип польових ландшафтiв. При уявнiй одноманiтностi структура його надзвичайно рiзноманiтна. В центральних регiонах степу панують власне польовi ландшафти. Масштабнiсть та значення їх формування, особливостi перебудови тут грунтового покриву вiдзначив ще В. В. Докучаєв (1894 р.), та О. О. iзмаiльський (1892 р.). Польовi ландшафтно- iнженернi системи тут займають всього 6-8% територiї. В пiвденних регiонах їх роль та значення в ландшафтнiй структурi помiтно зростає - займають до 32% територiї. Поливнi ландшафтно-iнженернi системи стимулюють розвиток тут таких небажаних процесiв як пiдвищення рiвня грунтових вод, пiдтоплення, засолення грунтiв тощо. В їх структурi зростають площi неоландшафтних комплексiв - заливних рисових плантацiй, заболочених подiв тощо.

Районування антропогенних ландшафтiв

Суть районування антропогенних ландшафтiв - це обгрунтування та видiлення рiзних за змiстом та рангом їх територiальних структур. Сучасний розвиток теорiї антропогенного ландшафтознавства i наявний фактичний матерiал давали можливiсть провести районування лише селитебних, промислових i рекреацiйних ландшафтiв окремих (зокрема Подiлля) територiй Правобережної України. Спроб загального районування антропогенних ландшафтiв до цього часу не було. Наш досвiд i аналiз опублiкованих праць показує, що при районуваннi класiв антропогенних ландшафтiв можливi рiзнi пiдходи.

За ступенем антропогенiзацiї географiчних одиниць. Основа - спiввiдношення площ дослiджуваного класу антропогенних ландшафтiв i одиниць iснуючої схеми фiзико-географiчного районування. В подальшому найбiльш антропогенiзованi територiї об'єднуються в окремi краї i райони. Цей пiдхiд не враховує специфiки того чи iншого класу антропогенних ландшафтiв i може бути використаний лише з пiзнавальною, оглядовою метою. Застосований нами при районуваннi селитебних, рекреацiйних та белiгеративних ландшафтiв Правобережної України.

За природними i технологiчними особливостями формування антропогенних ландшафтних комплексiв. Застосовується при районуваннi класiв антропогенних ландшафтiв, якi за своїм походженням вiдносяться до групи техногенних - селитебних, промислових, дорожних i водних. Тут антропогеннi комплекси розглядаються як структурна складова iснуючих регiональних одиниць. Польовi дослiдження показують, що вони можуть мiняти не тiльки ландшафтну структуру, але, iнодi, i межi фiзико-географiчних районiв. Цей пiдхiд використаний нами при районуваннi гiрничопромислових ландшафтiв Правобережної України (Г. i. Денисик, 1984, 1987).

За природними i соцiально-iсторичними особливостями формування регiональних структур антропогенних ландшафтiв. Загальне районування, а також класiв сiльськогосподарських i лiсових антропогенних ландшафтiв проведено з врахуванням їх регiональних структур. Регiональна структура антропогенного ландшафту визначається особливостями натурального ландшафту i соцiально-iсторичними умовами. Пiд регiональною структурою антропогенного ландшафту мається на увазi просторове спiввiдношення основних його класiв, а також поєднаних з ними фрагментiв натуральних ландшафтних комплексiв. Серед регiональних структур, як при загальному районуваннi, так i класiв сiльськогосподарських i лiсових антропогенних ландшафтiв, чiтко видiляються зони, краї i райони. Критерiї їх видiлення розглянутi на прикладi регiональних структур сiльськогосподарських ландшафтiв.

Регiональнi структури та районування сiльськогосподарських ландшафтiв. Просторова диференцiацiя сiльськогосподарських ландшафтiв простежується не тiльки в типологiчних (урочище, мiсцевiсть), але i регiональних структурах. Регiональна структура класу сiльськогосподарських ландшафтiв - це просторове (мiсцеве) поєднання його пiдкласiв - польового, лучно-пасовищного i садового - i функцiонально пов'язаних з ними iнших антропогенних, а також збережених натуральних ландшафтних комплексiв.

В системi регiональних структур сiльськогосподарських ландшафтiв Правобережної України видiленi зони, краї i райони. Вiдмiни мiж зональними структурами найбiльш суттєвi. Вони проявляються: у спiввiдношеннi площ пiдкласiв сiльськогосподарських ландшафтiв та в ландшафтних особливостях їх зональних типiв; в iсторико-географiчних особливостях розвитку сiльського господарства, традицiях, зональних системах землеробства i сiльськогосподарського виробництва, в укладi сiльського життя. В межах зональних структур видiляються крайовi структури сiльськогосподарських ландшафтiв. Мiж собою їх вiдрiзняють природнi особливостi країв, традицiї i навички ведення сiльськогосподарського виробництва, пов'язанi з ними вiдмiни в типах сiльськогосподарських ландшафтiв (їх спiввiдношенням, наявностi техногенних елементiв, лiсових масивiв, заповiдних об'єктiв тощо). Межi крайових структур iнколи спiвпадають з межами фiзико-географiчних провiнцiй, але частiше iсторико-географiчних країв. Вiдмiни мiж крайовими структурами сiльськогосподарських ландшафтiв можна прослiдкувати навiть на невеликих вiдстанях. Так, розташованi поряд Подiлля i Мале Полiсся чiтко вiдрiзняються мiж собою структурами сiльськогосподарського ландшафту. В лiсостепу такi ж чiткi вiдмiни мiж крайовими структурами iснують на межi Днiстровсько-Днiпровського i Лiвобережно-Днiпровського фiзико-географiчних регiонiв.

Структури районiв сiльськогосподарських ландшафтiв часто спiвпадають з контурами фiзико-географiчних областей. Областi вiдрiзняються одна вiд другої гiпсометричними ознаками, характером розчленування рельєфу, клiматичними умовами, поєднанням грунтово-рослиних угрупувань, - все це знаходить своє вiдображення в структурi сiльськогосподарського ландшафту: конфiгурацiї полiв, структурi угiдь i агрофiтоценозiв тощо. Зокрема в межах Подiлля видiленi структури районiв сiльськогосподарських ландшафтiв Приднiстров'я, Центрального Подiлля i Побужжя. Враховуючи рiзноманiтнiсть та властивостi натуральних ландшафтних комплексiв, iсторико-географiчнi особливостi їх сiльськогосподарського освоєння i характернi ознаки сформованих при цьому регiональних структур проведено районування сiльськогосподарських ландшафтiв територiї Правобережної України. Видiлено 3 сiльськогосподарськi зони, 10 країв, 34 райони.

Природно-господарськi зони. Багатовiкове i рiзнобiчне господарське освоєння, замiна натуральних ландшафтiв природних зон антропогенними привели до формування в межах Правобережної України природно-господарських зон: лiсопасовищної, лiсопольової i польової. Межi вiдновлених природних i сучасних природно-господарських зон не завжди спiвпадають. У формуваннi останнiх, крiм природних, беруть участь рiвноцiннi, а iнколи i переважаючi їх антропогеннi чинники. Межi природно-господарських зон визначаються ступенем антропогенiзацiї (П. Г. Шищенко, 1985), або видом РС, а їх назва домiнуючими зональними типами антропогенних ландшафтiв. Як i натуральних - межi природно-господарських зон можуть бути двоякого роду: або нечiткими «розмитими» у виглядi рiзної ширини перехiдних смуг, або чiткими, з майже лiнiйними рубежами. Вони постiйно змiнюються. З часом антропогенiзацiя природних смуг Правобережної України буде наростати. Їх перебудова i функцiонування сьогоднi в якостi природно-господарських привела до загострення екологiчних проблем та проблем їх рацiонального використання i охорони.

Районування антропогенних ландшафтiв Правобережної України проведено з врахуванням схем районування окремих класiв антропогенних ландшафтiв та їх мiсцевим спiввiдношенням, тобто регiональними структурами. Враховано також уже iснуючi схеми фiзико-географiчного i природно-господарського районування України. На даний час у межах Правобережної України видiлено 3 природно-господарських зони, 10 країв i 24 райони (рис. 3). Видiленi природно-господарськi зони, краї i райони, їх кiлькiсть та межi будуть в майбутньому, здебiльшого завдяки антропогенному чиннику, змiнюватися. Запропоновану схему можна розглядати як основу подальших дослiджень регiональних структур антропогенних ландшафтiв, прогнозу їх функцiонування та вирiшення проблем оптимiзацiї.

Антропогенно-ландшафтний прогноз. Оптимiзацiя

Антропогенно-ландшафтний прогноз - наукове передбачення змiн у структурi i функцiонуваннi антропогенних ландшафтiв пiд дiєю натуральних та антропогенного чинникiв. Специфiка антропогенно-ландшафтного прогнозу - в передбаченнi майбутнiх змiн не окремих компонентiв, або антропогенiзованого довкiлля, а «образу» уже iснуючих антропогенних ландшафтних комплексiв, особливо зародження i становлення нових. Його ускладнює одночасна взаємодiя рiзних за проявами i наслiдками чинникiв - натуральних i антропогенного. Якщо натуральнi (тектогенний, клiматогенний, бiогенний) чинники дiють здебiльшого рiвномiрно, то антропогеннi «поштовхи» - iмпульсивно-локально, нерiвномiрно i розповсюджуються не прямолiнiйно i з неоднаковою швидкiстю в рiзних регiонах. Разом з тим, антропогенно-ландшафтне прогнозування дещо полегшується iснуючими прогнозами розвитку окремих галузей i господарства регiону в загальному. Це дає можливiсть попередньо визначити райони розвитку тих чи iнших антропогенних ландшафтних комплексiв. Такi можливi змiни сучасних ландшафтних комплексiв пiд дiєю антропогенного чинника, у найближчi 10-15 рокiв вiдображеннi на прогнознiй ландшафтнiй картосхемi Правобережної України. Її основа - карта сучасних ландшафтних комплексiв i схема природно-господарського районування регiону. Пiд дiєю антропогенного чинника у ландшафтних комплексах територiї Правобережної України вiдбудуться змiни рiзного роду: з'являться неоландшафти, що виникнуть за короткiй термiн, частiше на рiвнi урочищ, ландшафтних дiлянок i конкретних мiсцевостей; вiдбудеться видова трансформацiя, що охопить комплекси рiзного масштабу - вiд конкретних урочищ до фiзико-географiчних районiв i навiть областей; змiниться структура iснуючих натуральних та антропогенних комплексiв пiд впливом рiзного роду супутних явищ i процесiв. Це свiдчить також про те, що прогнозування розвитку iснуючих ландшафтних комплексiв неможливе лише на основi дослiджень їх сучасного стану. Антропогенно-ландшафтний прогноз - складова частина бiльш загальних ландшафтного (рис. 4) i географiчного прогнозiв. Разом з тим, вiн одна з основних ланок процесу оптимiзацiї антропогенних ландшафтiв.