Палеонтологічне обґрунтування стратиграфії нижньої крейди Південного НГР

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

Палентологічне обґрунтування стратиграфії нижньої крейди Південного НГР

Р. Лещух, О. Данилів, Г. Спільник, І. Шайнога

Значно поширені на півдні України мезозойські відклади є складовою частиною потужного теригенно-карбонатного комплексу, що нагромадився в межах палеозойської платформи. Закритість території півдня України, дуже рідкі знахідки палеонтологічних рештків зумовили слабку палеонтолого-стратиграфічну вивченість мезозойських відкладів цього регіону. Стратиграфія і кореляція цих відкладів ґрунтувалася,головно, на літологічних особливостях окремих частих розрізів і практично була палеонтологічно не обґрунтованою.

Ключові слова: крейда, палеонтологія, молюски.

PALENTOLOGICAL RATIONALE OF LOWER STRATIGRAPHY CREATACEOS OF SOUTH NGP

R. Leschukh, O. Danyliv, H. Spilnyk, I. Shaynoha

Ivan Franko National University of Lviv

The widespread Mesozoic sediments in southern Ukraine are part of a powerful terri- genous-carbonate complex that has accumulated within the Paleozoic platform. The closeness of the territory of the south of Ukraine, very rare finds of paleontological remains caused a weak paleontological-stratigraphic study of the Mesozoic deposits of this region. The stratigraphy and correlation of these deposits was based mainly on the lithological features of individual frequent sections and was virtually paleontologically unjustified.

Key words: creataceos, paleontology, shellfish.

Вирішення цієї важливої наукової проблеми набуло великого прикладного значення, оскільки під час освоєння великих глибин у мезозойських відкладах цього регіону виявлено промислові скупчення нафти і газу, запаси прісної води, солі та інші корисні копалини.

Крім того, необхідність проведення палеонтолого-стратиграфічних досліджень мезозою півдня України: прилеглого шельфу Чорного моря зумовлена також багатьма міжнародними програмами, де такі дослідження є складовими за різними програмами.

Наші дослідження проводились, головно, для вирішення наукової проблеми - першому монографічному вивченні мезозойських відкладів закритих територій південно-заходу України та прилеглого шельфу, ґрунтуючись на цьому, створення основи зональних стратиграфічних схем розмежування та кореляції нафтогазоносних відкладів цього регіону.

Важливість географічного положення обох регіонів у межах Тетісного поясу та відсутність фундаментальних палеонтолого-стратиграфічних досліджень крейди півдня України (Північне Причорномор'я Рівнинний Крим, шельф Азовського та Чорного морів) виявили гостру потребу якнайшвидшого вивчення біостратиграфії крейди півдня та заходу України

Об'єктами вивчення в Причорноморсько-Кримському регіоні були розрізи нижньої крейди, одержані виключно під час буріння параметричних і розшуково- розвідувальних свердловин, а також проведені розшуки і первинний збір фауністичних рештків у керні.

Нижня крейда. Об'єктом наших досліджень послугував власний фактичний матеріал, зібраний у процесі вивчення в Причорноморсько-Кримському регіоні нижньої крейди, розкритої опорними, параметричними і пошуково-розвідувальними свердловинами, а також спеціальні пошуки в керні палеоорганічних решток. Крім того, використано невелику колекцію ранньокрейдової малакофауни зі свердловин, пробурених на цій території, ще до анексії Росією, яка була надана авторам у процесі співпраці з лабораторією стратиграфії Кримської тематичної партії об'єднання “Кримгеологія”, Євпаторійської нафтогазорозвідкової експедиції глибокого буріння і Кримської гідрогеологічної експедиції. Колекція зберігається в Палеонтологічному музеї Львівського національного університету імені Івана Франка.

Необхідність проведення цих досліджень зумовлена тим, що вони слугують фундаментальною частиною комплексних досліджень під час оцінювання перспектив нафтогазоносності нижньокрейдових відкладів Причорноморсько-Кримської нафтогазоносної області, є науковою основою проведення тут пошуково-знімальних і розвідкових робіт. Результати досліджень використовуватимуть під час розчленування та кореляції у перспективних товщ, у свердловинах, а також для визначення та уточнення віку стратиграфічних підрозділів і продуктивних горизонтів.

У Причорноморській западині нижня крейда представлена потужною товщею (до 3 000 м) переважно глинистих відкладів, перешарованих піщаними та алевритистими різновидами, рідше переважають вулканогенні відклади, а в найнижчих і найвищих частинах нижньокрейдового розрізу - проверстки карбонатних порід. У передгір'ях Криму нижньокрейдові утворення залягають на порівняно невеликих глибинах. Вони поступово занурюються в північному напрямку до глибин 3-6 км у межах Північно-Кримського прогину, а дальше до півночі вони знову наближаються до поверхні і в Північному Причорномор'ї уже залягають на глибинах 1-2 км.

Поступова міграція ранньокрейдового моря з південного сходу на північний захід визначила поліфаціальний характер осадів - від глибоководних до субконтинентальних з характерними для них біотами. Тому залежно від палеообстановки, що існувала на певних етапах розвитку в різних частинах басейну, в породі переважають ці чи інші організми і зрідка (за сприятливих фаціальних умов) у керні одночасно трапляються представники декількох фауністичних груп. Для стратифікації і кореляції цих літологічних різновидів нижньокрейдового розрізу, де молюски слабо збережені або зовсім не виявлені, для обґрунтування своїх висновків з біостратиграфії нижньої крейди досліджуваного регіону ми використовували нечисленні визначення форамініфер, а також вивчення тінтінід з карбонатних відкладів низів неокому. Варто зазначити, що стратиграфічне поширення представників останньої групи відоме у найвищих частинах верхньоюрського розрізу і в найнижчих - нижньокрейдового (неокомського) розрізу, однак найбільший розвиток тінтінід припадає на ранньокрейдову епоху, на беріаський, валанжинський і, можливо, готерівський віки.

Беріаський ярус. Відклади цього ярусу в межах півдня України мають обмежене поширення і розкриті свердловинами у передгір'ях Криму, в північно-східній частині Керченського півострова й у Західному Причорномор'ї. В північному напрямку вони виклинюються зовсім, у цьому ж керунку із розрізу поступово випадають його найдавніші ланки й базальні верстви всієї трансгресивної нижньокрейдової товщі, зокрема беріасу, і поступово омолоджуються. Беріаський розріз складений органогенно- уламковими вапняками, перешарованими верствами темно-сірих мергелів, аргілітів, пісковиків і конгломератів. Товщина беріаського ярусу змінюється тут від декількох десятків метрів у передгір'ях до декількох сотень метрів у районі с. Тамбова. Малако- фауною ці відклади не охарактеризовані, за винятком погано збережених решток брахіоподи, які нагадують представників роду Terebratula. Тут виявлено окремі форамініфери Pseudocyclamina compressa Wolosch., P. cylindrica Redm., P. taurica Wolosch., Haplophragmoides aff. subaeguale (Mjatl.), Melathrocerion spirialis Gorb., Rectocyclammina schouberti Hott., Trocholina elongate Leup., тінтініди - Calpionella alpine L or., C. elliptica Cad., C. undelloides Colomm., Tintinnopsella cf. carpathica (Murg. et Filip.).

На Керченському півострові беріаські відклади безпосередньо нарощують верх- ньоюрський розріз і представлені вапнистими глинами, переверствованими з ясно- сірими мергелями і малопотужними проверстками брекчійованих глин, що вміщують Melathrocerion spirialis Gorb., Lenticulina sp., Calpionella cf. alpina Lor., C. elliptica Cadi sh., Calpionellopsis cf. oblonga Cadi sh., Tintinnopsella sp.

У Західному Причорномор'ї до беріаського ярусу досить умовно належать палеонтологічно не охарактеризовані гравійники, гальковики і грубозернисті піски нижньої частини комратської світи.

Валанжинський ярус. Завдяки проведеним детальним палеонтолого- стратиграфічним дослідженням однозначно вирішено дилему наявності чи відсутності у Рівнинному Криму і на Керченському півострові відкладів валанжинського ярусу.

У Рівнинному Криму відклади валанжинського ярусу вузькою смугою простягаються вздовж предгір'я. Їх наявність палеонтологічно обґрунтовано за даними вивчення фауністичних рештків із керна свердловин, пробурених уздовж лінії сіл Саки-Зуя- Відненське. У керні, складеному плитководними піщаними глинами, пісковиками й органогенно-уламковими вапняками, виявлено двостулкові молюски Gervilia anceps Desh., Lima longa Roem., Limatula tombeckiana Orb., Lopha rectangularis Roem., Oxytoma sp., Laternula agassizi Orb., а також поодинокі тінтініди - Calpionella cf. alpina Lor., C. elliptica Cadish., Calpionellites sp., Tintinnopsella sp.

Найповніше і найнадійніше на території Рівнинного Криму охарактеризовано розріз валанжинського ярусу у свердловині Солдатівська-1 (інт. 1 403-1 481 м). Тут він складений темно-сірими глинистими відкладами, в деяких інтервалах з домішкою піщаного матеріалу і великою кількістю звуглених рослинних рештків. Ці утворення містять Neokomites sp., Chlamys sp., Lithophaga cf. oblonga Orb. (інт. 1 403-1 417 м), Leda sp., Cucullaea sp., Chlamys robinaldinus Orb., Lithophaga sp., Veniella weberi Mord., Protocardia sp. (інт. 1 417-1 431 м), Natica karakaschi Peel., Pleurotomaria sp., Cucullaea cf. gabrielis Leym., Gervillia anceps Desh., Neithea valangiensis Pict. et Camp., Astarte latico- stata Leym., Vaniella weberi Mord., Clementia (Flaventia) cf. ovalis Sow., Protocardia sphaeroidea Forb., P. sp., Garivalangiensis Pict. et Camp., Laternula agassizi Orb., Goniomia archiaci Pict. et Renev., Hibolites sp., зуби акул, численні форамініфери (інт. 1 4311 441 м), Pterotrigonia cf. caudate Agas., Corbula cf. striatula Sow., Euphylloceras cf. serum Opp., Neocomites sp. (інт. 1 460-1 470 м), Serpula sp. (інт. 1 450-1 460 м), Chlamys sp., Lithophaga cf. oblonga Orb., Astarte sp. (інт. 1 470-1 481 м).

Готеривський ярус. Відклади ярусу - це,головно, плитководні та континентальні утворення, представлені сіро- і барвистоколірними пісками, пісковиками, аргілітами, гравелітами і конгломератами, інколи з проверстками вуглистих глин, звуглених рослинних рештків, а у верхній і нижній частинах розрізу - з проверстками сіроколірних піщаних органогенних й органогенно-уламкових вапняків. Вони генетично тісно пов'язані з валанжинськими утвореннями в передгір'ях і в південно-східній частині Рівнинного Криму поступово нарощують їх розріз. А на решті території трансгресивно, з кутовим неузгодженням залягають на давніших утвореннях. Товщина готеривського ярусу змінюється від 30-50 до 200 м. Вік описаних відкладів визначали за палінологіч- ними даними, за результатами вивчення поодиноких форамініфер, тому виділення готеривського ярусу було досить умовним або ж його розглядали разом з нижньобаремсь- ким під'ярусом. На підставі вивчення комплексу молюсків, який представлений видами: Natica karakaschi Peel., Protocardia sphaeroidea Forb., Chlamys robinaldinus Orb., Ptero- trigonia cf. caudate Agas., Lithophaga cf. oblonga Orb., Crioceratites ex gr. duvalii (Lev.) переважно відомими із готеривських утворень суміжних регіонів, зокрема останнього у списку видів - амоніту, - можна з впеуненістю говорити про наявність у Рівнинному Криму готеривського ярусу.

У Північному Причорномор'ї відкладів готеривського ярусу немає. У Дністровсько-Прутському межиріччі вони становлять нижню частину розрізу валяпержийської світи, представленої, головно, глинистими алевролітами і пісковиками лагунного генезису, що вміщують тоненькі проверстки карбонатних порід з карликовою або пригніченою морською малакофауною, серед якої Л.Ф. Романов визначив Turitella cf. fragilis Peel., Tulostoma laharpi Pict. et Camp., Astarte subcostata Orb., A. laticostata Leym., Protocardita sp., моховатки, харові водорості та ін.

Баремський ярус. Представлений різнофаціальними утвореннями - сіро- і барвистоколірними континентальними, прибереговими і плитководними морськими пісковиками, гравелітами, конгломератами, малопотужними проверстками аргілітів й органогенно-детритових вапняків, з рослинними рештками і біо- і механогліфами. Товщина їх змінюється від 200-250 м на півдні і до цілковитого вклинювання на півночі. Вік і розмежування відкладів баремського віку обґрунтовувалися результатами вивчення окремих молюсків, визначених у відкритій номенклатурі і які (навіть за видового визначення) мали широке стратиграфічне поширення. Через недостатність фактичного матеріалу відклади нижньобаремського під'ярусу розглядали разом з верхньоготеривсь- кими, а верхньобаремські - з нижньоаптськими.

Нижній під'ярус. Відклади під'ярусу, товщиною до 100 м, генетично тісно пов'язані з верхньоготеривськими і лише останнім часом вдалося палеонтологічно обґрунтувати їх розчленування. В цих утвореннях виявлено типові для нижньобаремсь- кого під'ярусу амоніти Euphylloceras cf. ponticula Reuss., Protetragonites cf. crebrisulcatus Uhl., Barremites cf. difficilis Orb., B. cf. falloti Kil.

Верхній під'ярус. Відклади під'ярусу на півдні України значно поширенні, хоча відсутні в Північному Причорномор'ї і на деяких підняттях Рівнинного Криму. В базальних верствах вони представлені ясно-сірими і сірими різнозернистими пісковиками та алевролітами з проверстками темно-сірих аргілітів і барвистоколірних порід товщиною від 20-30 до 150 м, у верхній частині розрізу виявлено комплекс пригнічених молюсків: Pseudoglaconia strombiformis Schloth., Plaurotomania sp., Nuculaplanate Desh., Grammatodon securis Leym., Gervillia extannata Sow., Corbula striatula Sow., Barremites sp., які мають, за винятком останньої форми, широке стратиграфічне поширення (ба- рем-альб). Однак, ураховуючи знахідку в перекривних їх відкладах детеєзитів, можна з упевненістю говорити про належність відкладів, які вміщують ці палеонтологічні рештки до верхньобаремського під'ярусу.

Аптський ярус. Відклади аптського ярусу розкрито свердловинами по всій території Рівнинного Криму - від передгір'я до Північного Причорномор'я. Вони часто фаціально змінюються, проте, головно, це теригенні морські утворення. Деякими сверд- ловинами в нижніх частинах розрізу виявлено ургоноподібні (біогенні) вапняки. Потужність аптських відкладів змінюється від перших десятків метрів на Керченському півострові до 700 м у центральній частині Рівнинного Криму.

Через відсутність фауністичних знахідок і літологічну різноманітність аптських відкладів їх вік і стратифікація довгий час залишались слабко обґрунтованими. Унаслідок проведених досліджень в аптському розрізі вперше виділено нижній (бедуль- ський), середній (гаргазький) і верхній (клансейський) під'яруси, а також (де це було фауністично обґрунтовано) проведено зональний поділ.

Нижній апт (бедульський під 'ярус). Найповніше палеонтологічно охарактеризовані розрізи нижньоаптського під'ярусу, розкрито свердловинами в центральній частині Рівнинного Криму. В параметричній свердловині Клепинінська-1 верхньобаремські відклади поступово змінюються темно-сірими і сірими алевролітами (внизу піщанистими) з проверстками алевролітів. Близькі до них за складом і потужністю відклади розкрито свердловинами на південний схід від попередніх у районі сіл Красногвардійське Кримської області та Баранівка.

У північному напрямку потужність нижньоаптських відкладів поступово зменшується, і приблизно по лінії сіл Кримської області Краснівка-Тетянівка- Крестянівка-Передове їх заміщують прибережнї утворення, набуваючи характеру базальних верств. У керні свердловин, що розкрили відклади нижньоаптського під'ярусу в центральній частині Рівнинного Криму, вперше виявлено Plicatulaplacunea Lam., P. sp., Euphylloceras sp., Deshayesites cf. dechyi Papp., Sanmartinoceras (Sinzovia) trautscholdi Sinz. (свердловина Клепинінська-1, інт. 2 701-2 707 м); Plicatula cf. carteroniana Orb., Deshayesites cf. deshayesi Lam. (свердловина Красногвардійська-2, інт. 2 361-2 377 м); Deshayesites sp. (свердловина Красногвардійська-1, інт. 2 036-2 041 м); Pseudoglaconia strombiformis Schloth., Grammatodon securis Leym., Leda scapha Orb., Corbula striatula Sow., Cuspidaria aff. undulata Sow. (свердловина Ільїнська-1, гл. 1 127 м).

Середній апт (гаргазький під 'ярус). Відклади середньоаптського під'ярусу генетично тісно пов'язані з нижньо- і верхньоаптськими. Межа переходу між ними ні літологічними особливостями, ні зміною геофізичних параметрів практично не фіксується. Крім того, в середньоаптських відкладах виявлено незначну кількість викопних організмів, що утруднює надійне, палеонтологічно обґрунтоване виділення цього під'ярусу.

У відкладах, умовно виділених автором у гаргазький під'ярус, виявлено лише декілька форм, стратиграфічне поширення яких обмежується, головно, середнім аптом. На мою думку, до середнього апту треба віднести піщаноглинисті відклади. Розкрито свердловиною Р-3 на Новоселівському піднятті, які містять Aconoceras sp., Colombiceras sp., а також піщані відклади з Aucellina cf. aptiensis Orb., A. cf. caucasica Buch., Euphylloceras sp., Epicheloniceras sp., Neohibolites inflexus Stoll. і N. sp. [ ].

Верхній апт (клансейський під 'ярус). Відклади верхньоаптського під'ярусу поширені майже на всій території півня України (від передгір'я Криму до Північного Причорномор'я) і мають тенденцію до збільшення потужності в північно- східному напрямку від 45 до 200 м. Складені вони темно-сірими аргілітами з лінзами алевролітів, рідше дрібно- і середньозернистих пісковиків. Вік і стратиграфічне розчленування цих утворень протягом довгого часу залишалися недостатньо палеонтологічно обґрунтованими, були певною мірою умовними, оскільки ґрунтувалися, головно на результатах вивчення погано збережених форамініфер.

У цій частині розрізу, розкритого свердловинами на всій території Рівнинного Криму і Керченського півострова, ми виявили великий комплекс молюсків. Цей комплекс складений такими видами: Cirsocerithium subspinosum Desh., Confusiscala dupiniana Orb., Natica sp., Aporrhais ebrayi Pict. et Lor., Nuculaplanata Desh., N. pectinata Sow., N. pectinata Sow. var cretae Gardn., Leda scapha Orb., L. mariae Orb., Cucullaea gabrielis Leym., C. glabra Parc., Grammatodon carinatus Sow., Glycymeris sublaevis Sow., Aucellina aptiensis Orb., A. caucasica Buch., A. anadyrensis Verech., Gervillia forbesiana Orb., G. extenuate Eichw., Plicatula placunea Lam., P. inflata Sow., Dreissena lanceolata Sow., Trigonia sp., Linotrigonia cf. spinosa Park., Astarte aff. germane Pict. et Camp., A. sp., Venelicardia (V.) protensa (Woods.), Thitironia cf. minor Sow., T. caucasica Eichw., Protocardia sphaeroidea Forb., Cardium ibbetsoni Forb., Dosiniopsis parva Sow., Euphylloceras velledae Mich., Salfediella sp. (S. cf. pura Egoian), Tetragonites duvalianus Orb., Ptycho- ceras cf. parvym Egoian, Sanmartinoceras (Sinzovia) cf. clansayense Egoian, Pseudosilesites sp., Beudanticeras sp., Zurcherella zurcheri Jac. et Tobl., Desmoceras akuschaense (Anth.), Colombiceras cf. subpeltoceroides Sinz., C. sp., Acanthohoplites bigoureti Seun., A. cf. big- oureti Seun., A. uhligi Anth., A. subangulicostatus Sinz., A. cf. bigoti Seun., A. bigoti levis- costata Egoian, A. nolani Seun., A. nolani crassa Sinz., A. nolani nodosa Egoian, A. cf. lautus Glasun., Hypacanthoplites jacobi Coil., H. aff. jacobi Coil., H. jacobi Coil. var. presuslus Glasun., H. nolaniformis (Natzk.) Glasun., H. cf. subrectangulatus Sinz., H. sp., Nodosohop- lites cf. subplanulatus Egoian, N. caucasica Lupp., Neohibolites cf. inflexus Stol., N. cf. aptiensis Kil., N. cf. wollemanni Stol., N. cf. spicatus Swinn.

Унаслідок наших палеонтологічно-стратиграфічних досліджень для цієї території палеонтологічно надійно обґрунтовано вік і детальну стратифікацію відкладів клансей- ського під'ярусу Рівнинного Криму з виділенням у ньому обох зон - Acanthohoplites nolani і Hypacanthoplites jacobi.

У межах Північного Причорномор'я аптський ярус представлений відкладами різного генетичного походження - від континентальних до нормально-морських. Перші, переважно озерно-болотні, поширені на території межиріччя Тилігул-Південний Буг. Тут вони представлені малопотужною (до 10 м) пачкою чорних вуглистих глин, які перешаровуються з рідкими проверстками різнозернистих польовошпат-кварцових пісків і містять велику кількість обвуглених рослинних залишків. Ці утворення описано як “пачка вуглистих глин”. За типовий прийнято розріз, розкритий св. 5 (інт. 660-670 м), пробуреною в околицях с. Кринички, розташованого на захід від м. Миколаїв. Згадані відклади залягають тут неузгоджено на кристалічних породах фундаменту, нижні 3-4 м розрізу цього інтервалу складені вторинними каолінами або каолінізованими пісковиками. Трохи раніше стосовно аптських утворень у нижній частині течії річок Тилігул та Південний Буг, зокрема типової для цього району пачки вуглистих глин, існувала дещо інша думка. Вважалося, що відклади аптського ярусу на цій території поширені всюди, немає лише в районі сіл Колосівка і Кринички.

Літологічні особливості і потужність аптських утворень на цій території часто змінюються. Окремі розрізи аптського ярусу складені тут пісками темно-сірого аж до чорного кольору з великою кількістю рослинного детриту. Потужність цих утворень змінюється від перших десятків сантиметрів до 20-30 м.

У районі міст Берислав та Каховка утворення аптського ярусу представлені 3040-метровою товщею, складеною польовошпат-кварцовими різнозернистими пісковиками і проверстками глин з великою кількістю звуглених рослинних залишків. Угору за розрізом ці піщанисті утворення змінюються темно-сірими до чорних вапнистими глинами. Належність цих утворень до аптського ярусу обґрунтована форамініферами. Із нижньої частини розрізу свердловини Бериславська-5 (інт. 1 0721 075 м) проверстка темно-сірої аргілітистої глини Л. М. Голубнича виявила комплекс великих форамініфер, характерних для аптського ярусу.

Цікаві дані про наявність нижньокрейдових утворень у пониззі р. Дніпра. Тут, у нижньокрейдовому розрізі, виявлено аптські відклади, розкриті свердловинами в районі сіл Мурахівка і Білоусове Миколаївської області та Нова Кам'янка, Кінський Загін, Софїївка і Середнє Запорізької області. Вони представлені сірими і темно-сірими, дуже глинистими різнозернистими кварцовими пісками і пісковиками, які переверствовують- ся з темноколірними піщанистими глинами. В глинах виявлено уламки черепашок молюсків Dosiniopsis sp. і відбитки Exogyra? sp. У континентальних відкладах О. К. Коломійцева виявила комплекс спори і пилку, в якому переважають (60 %) види глейхенієвих, серед них Gleichenia laeta Bolch., Gl. stellata Bolch., Gl. umbanata Bolch., Gl. angulata Naum., Gl. delicata Bolch.

Очевидно, що до цього ж стратиграфічного рівня умовно можна віднести біогенний вапняк, розкритий кількома свердловинами на Тендрівській косі (св. 19), в районі сіл Великий Клин (св. 1) і Воскресенівка (св. 2). Аптський вік цих утворень палеонтологічно обґрунтований слабко. За винятком форамініфер Gaudryina sp. (G. aff. neocomica Chal.), Globigerina aff. aptica Agal., Epistomina (?) sp., виявлених у шліфах Л. М. Голубничою і В. Є. Желєзняк зі свердловини Великоклинівська-1 (інт. 2 1082 112 м), інших аргументів на користь належності утворень, що вміщують ці фауністичні залишки, до аптського ярусу немає. У цій же свердловині (інт. 2 168-2 072 і 2 072-2 075 м) знайдено двостулкові молюски Aucellina sp.,. Inoceramus sp. і погано збережені ростри Neohibolites sp. Отже, відклади зі згаданих інтервалів можна віднести до середнього-верхнього альбських під'ярусів, а біогенні вапняки, що залягають значно нижче, - очевидно, до аптського ярусу. Варто зазначити, що останнім часом описані вище вапняки виділені у тендрівську товщу, за стратотип якої прийнято розріз нижньої крейди, розкритий свердловиною Тендрівська-19 (інт. 2 494,0-2 627,0 м), пробуреною на Тендрівській косі.

Найповніші розрізи аптського ярусу в межах північного схилу Причорноморського прогину розкрито свердловинами в районі с. Новоолексіївка та м. Генічеськ Херсонської обл. Тут на юрських або ж кристалічних утвореннях залягає потужна товща темно-сірих алевритистих аргілітів з проверстками сірих глинистих алевролітів, сірих, ясно-сірих кварцових середньо- і дрібнозернистих, рідше (здебільшого внизу розрізу) гравелітистих пісковиків з рідкими проверстками темно-сірих аргілітоподібних глин і вапняків. Останнім часом ці утворення виділено у новоолексіївську світу. За типовий при її виділенні взято розріз, розкритий свердловиною Новоолексіївка-6 (інт. 2 5572 664 м).

Вік, стратиграфічний обсяг і статус новоолексіївської світи чи новоолексіївської товщі не зовсім чітко окреслені. На регіональній стратиграфічній схемі (1984) її обсяг обмежений антським ярусом, а в текстовій частині написано: “Відноситься (новоолексіївська світа. - Р. Л.) до середнього-верхнього апту, місцями - нижнього- середнього альбу за форамініферами (Hedbergella aptica Agal., Cibicidoides adjaffarovi Agal.) та палінокомплексом”.

Ще раніше ці утворення в типовій місцевості схарактеризовано спорово- пилковими комплексами. У комплексі, виявленому у свердловині Новоолексіївська-11 (інт. 2 664-2 702 м), домінують представники глейхенієвих, а стосовно комплексу із відкладів, що їх підстелюють, тут різко зменшується кількість Scphizaeacea (0,5 %) та Coniopteris sp. (24 %). У пилковому спектрі переважають Cupressaceae і Taxodiaceae, дуже різноманітним і кількісно багатшим тут є пилок хвойних (Pinacea-14, Coniferae-3, Cedrus-1,4 %), в пилку покритонасінневих Tetraporina sp. Становить 11 %, а Brachyphil- lum майже цілком зникає. Цей аналіз дав підставу Г. О. Орловій-Турчиній віднести породи цього інтервалу до аптського ярусу.

Тільки останнім часом наявність верхньоаптських утворень у межах північного схилу Причорноморського прогину вперше палеонтологічно надійно обґрунтовано комплексом молюсків, виявлених у керні свердловин, пробурених у межах м. Генічеськ. Нижня частина розрізу нижньої крейди представлена тут мілководними морськими утвореннями - ясно-сірими різнозернистими глауконітовими нещільними пісковиками, алевролітами і глинами, які вгору за розрізом змінюються глинисто-алевролітовими утвореннями.

У свердловині Генічеська-5 (інт. 2 630-2 636 м) автор виявив кілька екземплярів Rutitrigonia cf. laeviscula (Lycett), а в свердловині Генічеська-2 (інт. 2 706-2 711 м) - Hypacanthoplites sp., Linotrigonia cf. spinosa Park., Thetironia minor Sow., T. caucasica Eichw., Protocardia sphaeroidea Forb. Комплекс молюсків, виявлений у свердловині Генічеська-2, безсумнівно, свідчить про належність утворень, що вміщують його, до верхньоаптського (клансейського) під'ярусу, оскільки стратиграфічне поширення роду Hypacanthoplites не виходить за межі верхнього апту.

У межах Рівнинного Криму альбські відклади вивчено нерівномірно. Найкраще їх розріз вивчено в центральній і південній його частинах, меншою мірою на окремих площах Тарханкутського півострова і в північно-східних районах [2-5, 9, 14, 16]. Останніми роками породи альбського віку розкрито свердловинами в північній смузі північно-західного Криму. Виконані дослідження керна дають можливість обґрунтувати їх нижню і верхню межу, виділити тут усі три під'яруси альбського ярусу, простежити зміну їх фацій і товщин, а також зіставити ці відклади з відповідними частинами розрізу інших районів.

Альбський ярус. Нижньоальбські утворення північно-західної частини Рівнинного Криму пов'язані поступовим переходом з верхньоаптськими і є разом з ними єдиною товщею темно-сірих піщано-алевритистих аргілітів з проверстками алевролітів і пісковиків. Як і в інших районах Рівнинного Криму [2, 4], для нижньої частини цієї товщі характерними є сидеритизація порід і явна перевага аргілітів, а для верхньої - помітне зменшення вмісту сидериту і підвищення ролі піщано-алевритових порід, що досить чітко відображено на електрокаротажних діаграмах і добре простежується на рисунку (див. рисунок). Цю межу раніше було покладено в основу під час проведення стратиграфічної межі між антським та альбським ярусами [2, 4]. Отриманий новий фактичний матеріал дає змогу говорити про цю межу як не про умовну, а реальну стратиграфічну межу, обґрунтовану знахідками архістратиграфічних для цього віку груп палеобіоти і, насамперед головоногих молюсків.

У верхах нижньої частини цієї товщі в районі с. Тетянівка (св. 1, інт. 4 3674 381 м) виявлені Hypacanthoplites nolaniformis (Natzky) Glasunova, на Каштанівській площі (св. 3, інт. 2 851-2 861 м) - Hypacanthoplites jacobi Collet, Hypacanthoplites nolaniformis (Natzky) Glasunova, Neohibolites sp.; в с. Рилієвка (св. 2, інт. 4 230-4 236 м) - Confusiscala dupiniana Orbigni і декілька представників роду Hypacanthoplites; на Бакальській косі (Борисівська св. 1, інт. 4 871-4 873 м і 4 882-4 884 м) - Acanthohoplites nolani Seunes, Grammatodon carinatus Sowerby, Aucellina cf. Caucasica Buch, Aporrhais cf. Ebrayi Pictet et Loriol. Крім тього, на Березівській площі (св. 1, інт. 2 348-2 354 м) в цій частині розрізу раніше було виявлено Acanthohoplites bigoti (?) Seunes. Із наведених форм найважливіше стратиграфічне значення мають Hypacanthoplites jacobi Collet, H. nolaniformis (Natzky) Glasunova, Acanthohoplites nolani Seunes i Acanthohoplites bigoti Seunes, які характеризують верхи утворень пізньоаптського віку (клансейського під'ярусу) багатьох регіонів світу - Кавказу, Середньої Азії, Західної Європи тощо, а також рід Hypacanthoplites узагалі, оскільки його представники відомі, головно із верх- ньоаптських відкладів (11, 12, 13 - Єгоян, Лещух, Савельєв) за винятком двох-трьох видів, простежених у нижній частині альбського ярусу. Віковий діапазон поширення черевоногих і двостулкових молюсків Confusiscsla dupiniana Orbigny, Aucellina caucasica Buch, Aporrhais ebray i Pictet et Loriol дещо ширше - пізній апт-ранній альб, Grammato- don carinatus є більше характерним для альбського ярусу, проте на Північному Кавказі і в Прикаспії він ростежуються й у верхньоаптських відкладах.

В основі верхньої частини цієї товщі в районі с. Каштанівка (св. 3, інт. 2 8242 830 м) разом з Grammatodon carinatus Sowerby виявлено численні, характерні для ниж- нього-середнього альбу Середземноморського регіону, амоніти Hamites attenuatus Sowerby, що підтверджує належність умісних порід уже до нижньоальбських утворень. Дещо вище за розрізом на Тетянівській площі (св. 4, інт. 4 309-4 317 м) виявлено Bendanticeras sp., Neohibolites sp., Grammatodon carinatus Sowerby, Glycimeris cf. sublaevis Sowerby, Plicatula cf. Gurgites Pictet et Roux. Останню форму виявлено в інт. 4 291-4 292 м, де її збереженість набагато краща (визначена без знака “cf”). Цей комплекс молюсків також дає змогу віднести верхнюю частину розрізу цієї товщі до нижнь- оальбського під'ярусу.

За фауною форамініфер межа між верхньоаптськими і нижньоальбськими відкладами не чітка, хоча окремі зміни комплексу на цій межі все-таки вловлюються. Разом із загальними для всієї товщі формами Lenticulina gaultina (Berth.), Gyroidinoides ex. gr. nitidus (Reuss), Gavelinella biinvoluta (Myatl.), Hedbergella planispira (Tappan) у верхньоаптській її частині простежуються більш характерні для апту Gavelinella suturalis (Myatl.), Blowiella blowi (Bolli), Hedbergella aptica (Agal.), H. trocoidea (Gand.), Clavihed- bergell globifera Kretsch. et Gorb., Ticinella roberti Gand., T. praeticinensis Sigal, а в нижньоальбській Gavelinella djaffarovi (Agal.), G. infracomplanata (Myatl.), Hedbergella infracretacea (Agal.), G. infracomplanata (Myatl.), Hedbergella infracretacea (Glaessn.), відомі зазвичай з альбських відкладів (7, 8).

Літологічний склад утворень нижньоальбського віку дещо змінюється по площі. В східній частині цієї території (район сіл Ільїнка, Тетянівка і Воронки) їх розріз складений переважно щільними темно-сірими алевролітовими та алевритистими аргілітами з частими дзеркалами ковзання, місцями з тонкими звивистими різноорієнтованими тріщинками, заповненими глинистим матеріалом. Аргіліти гідрослюдисті, часто з великим умістом глауконіту (до 40 %), місцями збагачені кременистою речовиною. Зрідка простежується домішка вулканокластичного матеріалу. У вигляді проверстків трапляються піщанисті алевроліти. За складом вони олігоміктові і мезоміктові з глауконітом і невеликою кількістю вулканогенних зерен псамітових розмірів, а також з численними звугленими і піритизованими рослинними рештками. Товщина цих відкладів тут змінюється від 70 до 150 м.

Західніше від цих районів розріз нижньоальбського під'ярусу збагачується теригенним матеріалом, внаслідок чого аргіліти поступово замінюються алевролітами, а згодом і пісковиками.

На Рилєївській площі переважають алевроліти. Вони вміщують зазвичай значну домішку псамітового матеріалу, проверстками переходячи в дрібнозернисті пісковики. Аргіліти відіграють підлеглу роль. За складом ці породи є близькими до описаних вище. Їх товщина становить 140-170 м.

Загальним також є комплекс форамініфер, які є виявлені в нижньоальбських відкладах наведених вище районів. Він представлений як бентосними, так і планктонними формами з вапнистою стінкою мушель.

Комплекс становлять: Lenticulina macrodisma (Reuss), L. gaultina (Berth.), Gyroidi- noides ex. gr. nitidus (Reuss), G. infracretacea (Moroz.), Gavelinella infracomplanata (Myatl.),

G. cf. propria Buk., G. djaffarovi (Agal.), Hedbergella planispira (Tappan), H. Infracretacea (Glaessn.), H. Trocoidea (Gand.), H. Globigerinellinoides (Subb.), Clavihedbergella globifera Kretsch. et Gorb. та інші.

У районі Бакальської коси разом з алевролітами в цій частині розрізу широко розвинені дрібнозернисті пісковики. Ці породи щільні, міцні, з дзеркалами ковзання і тонкими різноорієнтованими тріщинками, які заповнені кальцитом. За складом вони олігоміктові з глауконітом (до 20-25 %). Цемент кремнисто-глинистий, місцями глинистий контактового і базального типів. За даними електрокаратажа, тут простежуються також проверстки піскуватих аргілітів. З мікрофауни у цих відкладах виявлено радіолярії і форамініфери Discorbis sp., Gavelinella biinvoluta (Myatl.), G. cf. infracom- planata (Myatl.).

Ще західніше, в районі сіл Ромашкіно і Міжводне, нижньоальбські відклади представлені переважно ясно-сірими і зеленувато-сірими дрібно- і середньозернистими пісковиками та більше темнувато-сірими дрібно- і середньозернистими пісковиками і більш темнішими алевролітами з численною вуглефікованою органікою. Пісковики олігоміктові з глауконітом, з глинистим і доломіто-глинистим цементом. Трапляються проверстки кристалолітокластичного андезитового туфа і кварцових пісковиків з регенераційним кварцовим цементом. Алевроліти великозернисті, мезоміктові з глинистим і кремнисто-глинистим, місцями доломітовим цементом базального типу. Товщина цих порід змінюється в межах 60-90 м. Палеонтологічних решток у них не виявлено. Ураховуючи добру кореляційну властивість складених цими відкладами розрізів з ниж- ньоальбськими відкладами сусідніх районів, дає підставу досить впевнено визначити їх стратиграфічне місце.

Варто зазначити, що за літологічним складом й електрокаратажними діаграмами нижньоальбські відклади північно-західної частини Рівнинного Криму добре збігаються з одновіковими утвореннями Тарханкутського півострова і східної частини Переддоб- рудзького прогину. Певну подібність виявляють також комплекси форамініфер.

Середньоальбські відклади, пов'язані поступовим переходом з нижньоальбськи- ми, переважно представлені глинистими, місцями вулканокластичними й, ефузивними утвореннями.

У районі с. Ільїнка і в північній частині Тетянівської площі (св. 3, 4, 5) їх розріз складений темно-сірими вапнистими, різною мірою алевритистими аргілітами з різною домішкою вулканокластичного матеріалу у вигляді розсіяних зерен й окремих включень. Трапляються тонкі (до 10 см) проверстки (лінзи) дрібно- і середньоуламкових значно піритизованих туфітів і вулканоміктових пісковиків. Найчастіше ці утворення простежуються в середній частині під'яруса. Аргіліти часто тріщинуваті, з чиселенними дзеркалами ковзання. Палеонтологічні рештки, які тут трапляються, представлені мушлями, відбитками і ядрами молюсків, форамініферами і радіоляріями.

Серед молюсків у нижній частині цієї породи в с. Ільїнка виявлено Hoplites sp. (інт. 3 693-3 697 м) і Inoceramus cf. anglicus Woods (інт. 3 639-3 643 м), відомі з серед- ньоальбських відкладів багатьох регіонів, а в районі с. Тетьянівка (св. 4, інт. 4 1174 120 м) - Hoplites dentatus Sowerby, Hoplites devisensis Spath, Hemitetragonites sp., Inoce- ramus sp., які характеризують нижню зону (Hoplites dentatus) середнього альбу.

Трохи багатшим був комплекс молюсків, виявлений на Тетянівській площі у верхній частині товщі. В інт. 4056-4059 м у св. 4 виявлено багаточисленні Inoceramus anglicus Woods, In. Subsulcatus Wiltshire і поодинокі Grammatodon carinatus Sowerby, Pli- catula cf. gurgites Pictet et Roux, Kossmatella agassiziana Pictet, Hamites attenuates Sowerby, Hamites sp., Anahoplites planus (Mantell), Anahoplites sp., Hoplites sp., Beudanticeras sp., Neohibolites minimus (Lister). У св. 3 виявлено Inoceras subsulcatus Wiltshire. (інт. 4 0484 050 м), а в св. 5 - Inoceras sulcatus Parkinson, In. cf. anglicus Woods, Neohibolites minimus Lister (інт. 3 921-3 925 м i 3 945-3 951 м), Kossmatella agassiziana Pictet (інт. 3 9213 925 м), Suncyclonema orbicularis Sowerby, Glammatodon carinatus Sowerby, Hamites sp. (інт. 3 945-3 951 м). Наведений вище комплекс молюсків загалом та наявність у ньому амонітів зокрема, характерних для зони Anahoplites asiaticus, свідчить про належність умісних порід до верхньої зони середньоальбського під'ярусу.

Отже, у цьому районі вперше в Рівнинному Криму палеонтологічно надійно обґрунтовано виділення двох середньоальбських зон. За фауною форамініфер вони не відрізняються. Тим більше, що приурочений до них комплекс дуже подібний з комплексами з нижньо- і верхньолежачих відкладів. Найхарактернішими представниками є Lenticulina gaultina (Berth.), Gyroidinoides infracretaceus (Moroz), G. ex. gr. Nitidus (Reuss), Gavelinella hostaensis (Moroz), G. infracomplanata (Myatl.), G. sivashica Wolosch. et Mykita, G. djaffarovi (Agal.), G. biinvoluta (Mjatl.), G. saginensis (Mjatl.), G. cf. zoratensis (Djaff. et Agal.), Hedbergella infracretacea (Glaessner), H. planispira (Tapp.), H. globigerinel- linoides (Subb.), H. trocoidea (Gand.), H. kugleri (Bolli), Clavihedbergella globifera Kretsch. et Gorb. Товщина середньоальбських відкладів змінюється тут в межах 130-270 м. Дещо південніше і західніше вона значно збільшується унаслідок більш широкого розвитку вулканокластичності і появі ефузивних порід. У південній частині Тетянівської площі площина утворення середньоальбського віку становить 560 (св. 1) ~ 700 м (св. 2), при чому понад 400 м простежується тут на вулканогенні породи. Подібне явище спостерігається в районі с. Соколине.

Ще західніше, на Рилєївській площі, розріз скредньоальбських відкладів складений у нижній частині темно-сірими алевритистими аргілітами, в середній - туфами, туфітами, вулканоміктовими пісковиками і гравелітами, а в верхній - переважно вулканоміктовими породами з проверстками аргілітів і туфоаргілітів.

Туфи і туфіти сірого і зеленувато-сірого кольору, псамітові, андезитового складу, які були охоплені процесами хлоритизації і цеолітизації. Цемент у туфітах гідрослюдистий, місцями повторний кальцитовий. Вулканоміктові пісковики зазвичай різно- і грубозернисті, які проверстками переходять у гравеліти. Забарвлені вони в сірі, зеленувато-сірі, червонувато- і бузково-бурі відтінки, місцями плямисті. Ступінь щільності і міцності порід різна. Еластичний матеріал характеризується різною окатаністю і складений, головно уламками порфіритів. Трапляються також зерна кварцу, катаклазованого кварциту, табличок польових шпатів, глауконіту. Цемент хлоритово- гідрослюдистий, рідше карбонатно-гідрослюдистий і карбонатний, контактово-порового типу. Місцями породи окварцьовані і піритизовані.

Товщина цих відкладів становить тут 290-340 м. З фауністичних рештків у аргілітах виявлено радіолярії і форамініфери. Серед форамініфер визначено Lenticulina gaultina (Berth.), L.macrodisca (Reuss), Gavelinella intermedia (Berth.), G.agalarovae (Vass.), Hedbergella infracretacea (Glaessn.), H.globigerinellinoides (Subb.).

Близький до описаного вище розріз середньоальбських відкладів розкритий також східніше с. Новоіванівськ (Донузлавська площа, де товщина під'ярусу також становить близько 300 м.)

У нижній його частині виявлено Inoceramus anglicus Woods (інт. 2 208-2 21 м), Inoceramus cf.subsulcatus Wiltshire (інт. 2 219-2 222 м), Sucyclonema orbicularis Sowerby (інт. 2 211-2 215 м), Plicatula gurgites Rictet et Roux, Neohibolites cf.minimus Lister, Hoplites cf.dentatus Sowerby (інт. 2 219-2 222 м) i Hoplites sp. (інт. 2 208-2 211 м, 2 211-2 215 i 2 219-2 222 м), які свідчать про належність умісних відкладів до нижньої зони середнь- оальбського під'ярусу. Комплекс форамініфер, які знайдено в цих же інтервалах та наведена вище макрофауна представлені такими формами: Lenticulina gaultina (Berth.), Gavelinella djaffarovi (Agal.), Hedbergella infracretacea (Glaessn.), H.globigerinellinoides (Subb.).

В околицях с. Каштанівка розріз середнього альбу дуже скорочений і складений переважно вулканокластичними породами.

На північ і захід Рилєївської площі в районі Бакальської коси сіл Ромашкіно і Міжводне кількість і товщина проверстків туфів, туфітів і вулканоміктових пісковиків у товщі середньоальбських відкладів зменшується і в розрізі переважають аргіліти. Зазвичай вони вапнисті, різною мірою алевритисті, з домішкою вулканокластичного матеріалу. На Бакальській косі простежуються тоненькі проверстки мергелів. У всіх різновидах порід простежуються різноорієнтовані тріщини, заповнені переважно кальцитом, рідше глинистою речовиною, інколи вони порожні.

Фауністичні рештки трапляються тут зрідка. Вони представлені погано збереженими відбитками, ядрами й уламками мушель молюсків, форамініфер, радіоляріями або спікулами губок. З молюсків, виявлених в інт. 4 725-4 727 Борисівсько св. 1 (Бакальська коса), визначено Protocardia sphaeroidea Forbes i Neohibolites sp. Перша форма має широкий вертикальний діапазон поширення, а белемніт значною мірою подібний до серед- ньоальбских лише Gyroidinoides sp., Gavelinella sp., Hedbergella aff. globigerinellinoides (Subb.), Pleurostomella cf.reussi Berth.

Товщина верхньоальбських відкладів змінюється тут від 70 м на Бакальській косі до 140 м в районі с. Міжводне. За літологічним складом і фауною молюсків описані відклади добре зіставляються з розрізами середнього альбу Єлизаветської площі, зокрема зі св. 515, пробуреній східніше с. Вересаєво, де вперше у рівнинному Криму виділено зону Hoplites dentatus.

Товща верхньоальбських порід північно-західного Рівнинного Криму, як і в інших районів його територій, поділяється на дві частини. Нижня з них переважно представлена аргілітами з проверстками алевролітів, пісковиків (часто вулканоміктових), туфів, туфітів, місцями ефузивних порід. Її літологічний склад значною мірою зумовлений степенем віддаленості району від вулканів, які тут діяли впродовж альбського періоду. На ділянках, розташованих у безпосередній близькості від центрів вивержень (Тетянівська, Соколинська, Каштанівська площі), суттєву або навіть головну роль у розрізхі відіграють вулканогенні породи. У цих випадках товщина альбських відкладів дуже збільшується. По мірі віддалення від вулканів роль вулканогенних утворень зменшується, ефузивні породи виклинюються, а кількість верств і товщина туфів і туфітів зменшується. З'являються вулканоміктові пісковики й алевроліти.

Аргіліти темно-сірі, гідрослюдисті різною мірою алевритисті, вапнисті і кременисті, часто з домішкою вулканокластичного матеріалу, тріщинуваті. Інколи густа сітка тріщин і велика кількість дзеркал ковзання надають породі брекчієподібного вигляду. Окремі проверстки аргілітів збагачені спікулами губок.

Пісковики темно-сірі і сірі, переважно дрібнозернисті, щільні і міцні, переважно кварцові з глауконітом, зміцнені глинисто-кремнистим, місцями кальцитовим цементом, й олігоміктові. Кластичний матеріал останніх представлений кварцом, польовими шпатами, уламками кварцово-хлорито-гідрослюдистих сланців, кварциту, рідше андезитового порфіриту. Цемент кварцово-гідрослюдистий, ділянками кальцитовий контактовопорового і базального типів. Вулканоміктові пісковики сірі, темно-сірі, зеленувато-сірі, проверстками плямисті, бурі, від дрібно- до різнозернистих, інколи перехідних у гравеліти. Кластичний матеріал представлений окатаними уламками порфіритів (до 90 %), табличками плагіоклазів і біотиту.

Туфи і туфіти дрібно-середньоуламкові (0,02 - 0,8 мм), переважно сірі і зеленувато-сірі, плямисті, кристалолітокластичні, різної щільності, тріщинуваті, інтенсивно змінені процесами хлоритизації, кальцитизації й окварцювання. Цемент хлорито- глинисто-кремнистий контактово-порового типу.

У низах цієї частини розрізу простежується пачка зкрем'янілих аргілітів, які інколи переходять у кремнеаргіліти, з проверстками піщано-алевритових порід. Вона є добрим електрокарбонатним репером, підошва якого є межею між середньо- і верх- ньоальбськими відкладами. На Тетянівській площі у св. 5 ця межа розділяла породи верхньої зони середньоальбського під'ярусу (зони Anahoplites asiaticus) і залягаючі безпосередньо над ними верстви з Pervinquieria cf.subinflata (Pictet), Hamites cf.attenuatos Sowerby (інт. 3 872-3 875 м), inoceramus sulcatus Parkinson (інт. 3 869-3 872 i 3 872-3 875 м), які належать до нижньої частини верхнього альбу. Дещо вище за розрізом у районі сіл Риліївка (св. 2, інт. 3 526-3 533 і 3 533-3 540 м) і Каштанівка (св. 1, інт. 2 603-2 604, 2616-2620 і 2727-2728 м) виявлені чисельні А^єНім gryhaeoides Sowerby, відомі з верх- ньоальбських, рідше нижньосеноманських відкладів багатьох регіонів. Крім того, на цьому рівні також простежуються помітні зміни в комплексі форамініфер. Ці зміни виражаються не лише в появі нових видів (Hedbergella portsdownensis, Planomalina buxtorfi), але й окремих родів (Thalmanninella, Heterohelix, Guembelitria), які трапляються не часто.

Загалом нижню частину верхньоальбських відкладів західної частини Рівнинного Криму можна охарактеризувати таким комплексом форамініфер: Hormosina ovalum (Grzyb.), Haplophragmoides aff.nonioninoides (Reuss), Tritaxia tricarinata Reuss, Lenticulina cf.crassata Kapt., L.macrodisca (Reuss), Gyrodinoides infracretaceus (Moroz), Conorotalites cf.multiseptus (Vass.), Parella infracretacea Buk., Gavelinella hostaensis (Moroz.), G.cg.djaffarovi (Agal.), G.tenuis (Buk.), Hedbergella globigerinellinoides (Subb.), H. infracre- tacea (Glaessan.), H.planispira (Tapp.), H.aff.portsdownensis (Wil.-Mitch.), H.trocoidea (Gand.), Globigerinelloides ultramicrus (Subb.), Thalmanninella ticinensis (Gand.), Planoma- lina buxtorfi (Gand.), Bulimina cf.rara Buk., Neobulimina cf.minima Tapp., Pleurostomella reussi Berth., P. Subnodosa Reuss, Heterohelix washitensis (Tapp.), Guembelitria cenomana (Keller). Наведений комплекс складений вапнистими формами, серед яких переважають бентносні види. Форамініфери з мушлею трапляються зрідка, причому лише в районі сіл Ромашкіно і Міжводне.

Верхня частина верхньоальбських відкладів представлена майже всюди (там, де вона збереглася від розмиву) темно-сірими глинистими мергелями з проверстками вапнистих аргілітів, туфів і туфітів, місцями з достатньо потужними тілами порфіритів. В окремих районах вулканогенні породи переважають у розрізі.

Туфи і туфіти переважно плямисті (сірі, ясно-сірі, зеленуваті, рожевуваті, фіолетові), різноуламкові з лапілями, літокластичні андезитового складу. Переважно вони слабозцементовані та інтенсивно тріщинуваті. З вторинних утворень у них простежуються цеоліт, хлорит, кварц, кальцит. Цемент у туфах найчастіше попеловий слаборозкристалізований, у туфітах - кремнисто-глинистий, місцями кальцитовий.

Порфірити зеленувато-сірі з різними відтінками і різної щільності, тріщинуваті. За складом амфіболо-плагіоклазові біотит-амфібол-плагіоклазові з мікрофельзитовою основною масою, проверстками інтенсивно кальцитизовані і частково каолінізовані.

Із палеонтологічних рештків у мергелях трапляються форамініфери, радіолярії, спікули губок, поодинокі мушлі та відбитки молюсків, які виявлені у верхній частині розрізу у св. 5 на Тетянівській площі. Серед них визначено Inoceramus cf.crippsi Mantell, Neohibolites cf.uetimus Orbigny (інт. 3 342-3 346 м), Neohibolites subtilis Krimholr, Parahi- bolites cf.tourtiae (Weigner) (інт. 3346-3352 м), які дають підстави віднести вмісні їх відклади до верхнього альбського під'ярусу.

У комплексі форамініфер переважають планктонні форми, серед яких наявні великі хедбергели: Hedbergella aff.delrioensis (Plumm.), H.caspia (Vass.),

H. cf.portsdownensis (Wil.-Mitch.), а також H. globigerinellinoides (Subb.), H.infracretacea (Glaessan.), Globigerinellinoides aeglefordensis (Morrem.), Rotalipora aff.appeninica (Renz), Thalmanninella brotzeni Sigal, Biticinella aff.breggiensis (Gand.), Heterohelix cenomanus (Agal.), Guembelitria cenomana Keller. З бентосних видів можна відмітити Lenticulina ex gr.macrodisca (Reuss), Parrella infracretacea Carb., Anomalina ex gr.ammonoides Reuss, Gy- rodinoides infracretaceus (Moroz), G.nitidus (Reuss), Gavaelinella djaffarovi (Agal.), Grammostomum angustum (Masl.).

Загальна товщина верхньоальбських відкладів змінюється в широких межах. У західній частині цієї території вони становлять переважно 100-250 м, у районі с. Рилєєвка 370-470 м, а на Тячівській площі - 540-1200 м.

Описані відклади трансгресивно перекриваються породами сеноманського, інколи й молодшого віку. У повних розрізах межу між ними визначити досить важко через літологічну подібність верхнього альбу і нижньої частини сеноманського ярусу, яка також складена темно-сірими мергелями, які відрізняються від верхньоальбських дещо більшою карбонатністю. Помітніші зміни відбуваються з палеобіотою, і зокрема з комплексом форамініфер, серед яких у ньому головну роль почали відігравати роталіпори, таманнінелли і преглоботрункани.

Отже, із наведеного випливає, що в північній смузі північно-західного Криму поширено утворення всіх трьох під'ярусів альбу, які за фауною головоногих, двостулкових і черевоногих молюсків, комплексів форамініфер і за літологією збігаються з аналогічними відкладами Західного Причорномор'я і Переддобрудзького прогину.

У північно-західній частині Рівнинного Криму найповніший розріз альбського ярусу простежується в розрізі Тетянівської площі, де палеонтологічно надійно обґрунтовано всі три під'яруси цього стратону.