В.Д. Отамановський (1893 - 1964) – вчений, педагог, організатор науки

У 1946 році захистив дисертацію на здобуття ступеня кандидата історичних наук, а в 1956 році - доктора історичних наук. Працював у Саратовському медичному інституті завідувачем кафедри латинської мови. Лише у 1958 році повернувся до Харкова, де працював над дослідженням історії й розвитку аптекарської справи в Україні.

В.Д. Отамановський був невтомним трудівником на ниві обраної ним ділянки знання - історичного краєзнавства. Вже з молодих років він проявив себе як просвітник, що пропагував своїм учням і українським читачам новітнє слово європейської і світової гуманітарної науки. У своїх статтях і підручниках, у викладанні в українських, а згодом і російських вищих навчальних закладах він щедро ділився тими знаннями, які набув під впливом видатних вітчизняних учених-педагогів у Київському політехнічному інституті (І.І. Шмальгаузен, М.М. Воскобойников, Є.П. Вотчал, В.Л. Кірпічов), у різних наукових і просвітницьких осередках цього закладу, а пізніше у Віденському та Берлінському університетах, вивчаючи іноземні фахові першоджерела. Цей бік його наукової діяльності повною мірою розкрився під час багаторічної педагогічної праці вченого у Вінниці, Казані, Сімферополі, Саратові та інших містах. Все, до чого виявляв інтерес В.Д. Отамановський, він всебічно й глибоко критично осмислював, щоб це в подальшому слугувало підставою для дальшої творчої роботи. В історичному краєзнавстві Поділля вчений виявив себе як першопрохідник, який активно прилучився до його розвитку. Він став творцем нових напрямів у поділлєзнавстві: пам'яткознавстві, музеєзнавстві, бібліотекознавстві, бібліології, історії науки та освіти.

Однак, не тільки наукова спадщина становить для нас великий інтерес, не менше пізнавальне значення має знайомство з ученим, як з особистістю. В діяльності В.Д. Отамановського яскраво проявилися риси талановитого науковця, чудового педагога й організатора науки. Тепер відомо, що своїм впливом він охоплював історико-краєзнавче вивчення Поділля, концентрував і популяризував літературу про край у Вінницькій філії Всенародної бібліотеки Всеукраїнської Академії наук, у Кабінеті вивчення Поділля об'єднав кращі сили дослідників, сприяв публікації їхніх творів, що склали так звану “Енциклопедію поділлєзнавства”, підтримував музейників, створив музей книгодрукування при бібліотеці. Разом з тим багато зусиль віддав справі охорони пам'яток старовини.

У Вінниці В.Д. Отамановський працював у період найбільшого піднесення свого таланту, досяг високого рівня професійної зрілості. Тут розквітли і проявили себе чудові здібності організатора науки. У цей період побачили світ його вагомі наукові праці, які неодноразово перевидавалися, були посібниками у важливих галузях історичного краєзнавства. І зовсім вже несправедливо те, що сучасній українській культурі В.Д. Отамановський практично невідомий.

Вінницький період (1920-1929) у діяльності В.Д. Отамановського був найбільш плідним щодо його наукових здобутків. Основні напрями діяльності в зазначений період були такі: дослідження історії Вінниці ХІV-ХVІІІ століть; історія становлення міського ладу в Україні у ХІV-ХVІІІ ст. і роль Магдебурзького права; дослідження В.Д. Отамановським творчості визначного подільського історика і краєзнавця Й.А. Роллє, діяльність у Вінницькому Кабінеті вивчення Поділля.

Для Харківського періоду життя та діяльності В.Д. Отамановського (1958-1964) характерна зміна пріоритетів: з дослідження історії Вінниці переорієнтування на історію медицини та аптекарської справи і на науково-популяризаційну діяльність.

Аналіз життя і діяльності В.Д. Отамановського дозволив нам створити образ цього вченого, який прожив довге життя, зазнав зневаги від репресивної радянської системи, поневірявся по різних містах, з ним ніколи добре не обійшлася радянська влада. Можливо він так би і пішов в небуття, якби не вінницькі історики, які спонукали здобувача до нашого дослідження. Вважаємо, що низка праць ученого заслуговує підготовки перевидання: Син України: Історична повість / Сюжет, опрацювання та ред. Вал. Злотопольця; Компонували І. Федір та Вал. Злотополець -- К.; Відень: Вернигора, 1919; Краєзнавство на Поділлі, найближчі його завдання та потреби й роль в краєзнавчій праці Кабінета виучування Поділля. -- Вінниця, 1926; Отечественные лекари-новаторы второй половины XVIII в., создавшие более прогрессивное направление в лечении чумы и роль их как зачинателей рациональной терапии -- Саратов. 1958; Борьба медицины с религией в Древней Руси. -- М.: Медицина, 1965.

Аналіз наукових праць В.Д. Отамановського дає можливість зазирнути у глибинний внутрішній світ визначного українського вченого-історика, культуролога і гуманіста, який присвятив себе благородній меті - звільненню людини від усього того у ній, що заважає їй жити повноцінним людським життям і творити справжні цивілізовані відносини. Спадщина вченого допомагає зрозуміти, що навколишній світ міжлюдських взаємин, як і суспільство в цілому, є проекцією внутрішнього світу людини, яка, творячи себе, творить і своє майбутнє. Творчість В.Д. Отамановського свідчить про те, що людина не є пасивним продуктом соціуму, його функцією, що творення громадянського суспільства єдино можливе через конкретну людину. Таке бачення соціального світу приваблювало В.Д. Отамановського на початкових етапах його наукової праці. Вже ранні твори вченого містять помітні ознаки його звернення до нового світогляду, який виразно намітився у світовій суспільній думці з другої половини ХІХ ст. і все відчутніше виявляв себе у ХХ ст., неухильно набуваючи характеру провідної й визначальної тенденції.

Третій розділ “Аналіз історико-наукової діяльності професора В.Д. Отамановського” висвітлює різні аспекти наукової діяльності вченого. Особливість наукової і соціокультурної спадщини В.Д. Отамановського визначається багатоманітністю наукових і суспільних інтересів вченого, одночасною працею в таких різних наукових сферах, як історія медицини та аптекарської справи, історія міського устрою, правознавства та краєзнавства. Такий діапазон досліджень робив плідною взаємодію ідей, надавав можливість використати новаторський підхід до вирішення проблем, дозволяв робити широкі узагальнення. Взаємопроникнення результатів його досліджень сприяло появі якісно нових знань.

Діяльність В.Д. Отамановського на ниві дослідження історії Вінниці в ХІV-ХVІІІ ст. надзвичайно плідна. Вчений не тільки сприяє глибокому вивченню історії Вінниці і Поділля загалом, він опублікував низку ґрунтовних досліджень, увів до наукового обігу сотні раніше невідомих архівних документів, на які дотепер спираються сучасні історики України та Поділля. Безперечно, В.Д. Отамановський завдяки історичним дослідженням м. Вінниці стояв біля витоків українського історичного краєзнавства.

Його дослідження підтвердили не тільки існування високорозвинутого міського ладу Київської Русі, що склався в ХІ-ХІІІ ст. на основі давньоруського права, але і довели, що українське феодальне місто, яке генетично зв'язане з давньоруським феодальним містом, пройшло самостійний шлях історичного розвитку, в основі якого лежали економічні фактори й місцеві українські традиції громадського устрою.

Як у 30-40-х років XVII ст., так і в 80-х роках XVIII ст., перетворення Вінниці на автономну громаду і на місто в правовому розумінні було результатом боротьби зі старостою, а завойований обсяг земельних і торговельно-промислових прав міста кожного разу відповідав рівню економічного розвитку міста, стаючи фактично лише юридичним оформленням економічних відносин, що створилися. Таким чином, роль Магдебурзького права в розвитку українського міста означеного періоду на південному Правобережжі була незначною.

Безсумнівним, на наш погляд є те, що В.Д. Отамановський, вивчаючи науково-історичну та краєзнавчу спадщину такого вченого як Й. Роллє, під впливом ідей та концепцій цього вченого сформував коло своїх наукових інтересів і постійно їх розвивав. І нині перевидання ряду кращих творів Й.А. Роллє і В.Д. Отамановського відіграє позитивну роль для подальшого розвитку української історичної науки і культури.

Аналіз наукової спадщини В.Д. Отамановського дає підстави стверджувати про виняткову важливість для сучасного краєзнавства розробленої ним науково-практичної концепції організації й удосконалення краєзнавчої роботи на прикладі окремо взятого регіону - Поділля.

Найбільше значення для розвитку теоретичних основ розвитку міського устрою на Україні в ХІV-ХVІІІ ст. у контексті поширення Магдебурзького права, мали дослідження вченого з історії права, який органічно поєднував в одній особі правознавця та історика. Захоплює його юридична обізнаність, яка у поєднанні з історичним підходом до подій та фактів, що аналізуються, як і використання архівних джерел, дозволили висвітлити ряд невивчених проблем: історію давніх міст, еволюцію правового стану українських міст та їх устрій, роль Магдебурзького права в розвитку міст Правобережжя тощо.

Наукові інтереси В.Д. Отамановського розвивалися в руслі вітчизняної та світової історії науки. На підставі викладеного нами вперше сформульовано і впроваджено до наукового обігу такі наукові напрями: Вінниця ХІV-ХVІІІ століть в історико-наукових дослідженнях В.Д. Отамановського; В.Д. Отамановський про історію становлення міського ладу в Україні у ХІV-ХVІІІ ст. і роль Магдебурзького права; дослідження В.Д. Отамановським творчості визначного подільського історика і краєзнавця Й.А. Роллє; внесок В.Д. Отамановського в історію медицини та аптечної справи на Поділлі та в Україні.

У четвертому розділі “Науково-організаційна діяльність В.Д. Отамановського” зазначається, що науково-організаційна діяльність В.Д. Отамановського розвивалася в руслі вітчизняної та світової науки й освіти. Вперше сформульовано і впроваджено до наукового обігу дві наукові програми вченого - дослідження в галузі краєзнавства та дослідження історії України. В.Д. Отамановському належить вагомий внесок у збереженні пам'яток історії і культури, дбав про минуле в ім'я майбутнього. Мотивація його наукових досліджень базується на тих фактах, що після припинення громадянської війни в Україні настає новий етап у розвитку історіографії і краєзнавчої роботи зокрема. Цьому сприяв стрімкий процес піднесення національної свідомості.

Участь В.Д. Отамановського у суспільно-культурному житті українського народу, обстоювання його національних інтересів у межах обох імперій (царської Росії та колишнього СРСР) були спрямовані на утвердження повноправного культурного, соціального і політичного статусу української науки, освіти та нації загалом, на розвиток і легалізацію української національної ідеї, яка була провідною в його подвижницькому житті. Безперечно, його наукова спадщина і надалі вагомо впливає на розвиток сучасної історії науки в Україні.

Формування організаційних форм подільської школи краєзнавства пов'язане в першу чергу з іменами П.М. Бучинського, В.О. Гериновича і В.Д. Отамановського. Останній при сприянні проф. А. Ярошевича організував у 1924 р. при Вінницькій філії Всенародної бібліотеки ВУАН Кабінет вивчення Поділля, яким керувала колегія наукових консультантів. До складу Кабінету увійшло понад 30 краєзнавців - наукових консультантів і дослідників - ентузіастів. Навіть без державного фінансування Кабінет у 1924-1926 рр. спромігся організувати планове вивчення Поділля, опублікував результати його у 7 випусках „Енциклопедії Поділлєзнавства”. Кабінет виучування Поділля організував зв'язки з 50 науковими установами за кордоном і майже 180 установами України, Росії, Білорусі та Закавказзя.

Формування наукових програм В.Д. Отамановського мало глибоку історичну основу, як відомо, розвиток краєзнавства ще у другій половині ХІХ ст. ознаменувався рішучою перемогою краєзнавчих досліджень, метою яких було всебічне вивчення краю та поширення знань про Поділля, насамперед серед службовців та адміністраторів, вчителів і кооператорів. Специфіка роботи Кабінету, створеного на базі наукової бібліотеки, зумовила необхідність розробки питань методики краєзнавства та бібліографії. Тут слід виділити праці науковця „Бібліографія краю” та „Краєзнавство на Поділлі”.

Роль В.Д. Отамановського у становленні організаційних форм краєзнавчої роботи на Поділлі у 20-х роках ХХ ст. вичерпно висвітлив його найкращий біограф С.І. Кот у статті „Честі своєї не зрадив” (1991): „Погляди В.Д. Отамановського на розвиток краєзнавства найповніше відображені в його програмній праці „Краєзнавство на Поділлі, найближчі його завдання та потреби й роль краєзнавчої праці Кабінету вивчення Поділля, що вийшла у Вінниці в 1926 р. Визначаючи першочергові заходи в дослідженні історії та природи Поділля, суспільному житті, розглядав його як необхідну умову будь-якої діяльності в регіоні”.

Досить важливого значення В.Д. Отамановський надавав такій формі організації краєзнавчої роботи як складання бібліографії краю та формування фонду наукової літератури. Про це він доповідав на Першій конференції наукових бібліотек України в Києві у 1925 році. Вчений слушно вважав, що крім джерелознавчої функції, складання краєзнавчої бібліографії має і всеукраїнське культурологічне значення, оскільки створює умови для здійснення одного з грандіозних завдань - складання української національної бібліографії. Реалізацією цього напряму діяльності Кабінету виучування Поділля стало складання бібліографічним відділом Вінницької філії ВУАН „Матеріалів до історії друку та бібліографії Поділля”. Загалом, уся діяльність Кабінету вивчення Поділля здійснювалась на громадських засадах, без будь-якого цільового фінансування, на ентузіазмі науковців з числа консультантів Кабінету та директора філії В.Д. Отамановського.

Безперечно, В.Д. Отамановський докладав великих зусиль для вдосконалення організаційної структури Кабінету, вважаючи, що його слід перетворити на науково-дослідний інститут з вивчення краю, який діяв би у структурі ВУАН. До складу такого інституту повинні входити лабораторії, музеї, метеорологічна станція. Здавалося, що задуми В.Д. Отамановського мали втілитися в життя. В червні 1929 р. Президія ВУАН, схваливши досягнення Вінницької філії ВБУ та Кабінету вивчення Поділля, вирішила реорганізувати ці установи в науково-дослідний інститут з вивчення Поділля у системі Академії наук.

У діяльності В.Д. Отамановського, яка з неослабною енергією тривала понад 50 років, яскраво проявилися видатні риси талановитого вченого, чудового педагога і організатора науки. В.Д. Отамановському була притаманна виняткова працездатність і цілеспрямованість, надзвичайно чітке мислення, логіка і точність висновків. Це був учений з широким діапазоном наукових інтересів, видатний педагог і громадський діяч. Він посідав гідне місце в плеяді розробників актуальних наукових проблем свого часу.

1. Історико-наукова та науково-організаційна діяльність визначного українського вченого, доктора історичних наук, професора Валентина Дмитровича Отамановського (1893-1964) вперше стала об'єктом дисертаційного дослідження. Вивчення творчості вченого показало, що відсутність всебічного наукового аналізу, відсутність достатнього обсягу відомостей про його науково-педагогічну та просвітницьку діяльність, незнання окремих сторін біографії та світогляду вченого, невикористання в науковому обігові нових архівних, документальних і літературних матеріалів у сукупності не дозволяло глибоко і всебічно представити особистість і науково-педагогічну спадщину В.Д. Отамановського.

2. Аналіз широкого кола джерел показав, що свідомість В.Д. Отамановського, його творча діяльність відзначаються самобутністю змісту і цілеспрямованістю, які живилися від багатьох витоків, складаючись у цілісну систему. До таких джерел належить глибоке знання розвитку історії науки й освіти, краєзнавства періоду його творчості та життя. Наукові уподобання вченого відображені в понад ніж 50 друкованих працях. Чимало з них були піонерськими і заклали вагомий фундамент для подальших наукових розробок.

3. Узагальнено відомі й введено до наукового обігу мало вивчені сторінки біографії та наукової спадщини В.Д. Отамановського. Це, насамперед низка публікацій вченого з проблем краєзнавства, досліджень історії Вінниці та Магдебурзького права, підготовку статей з історії медицини й аптекарської справи, історико-біографічних публікацій.

4. Вперше запропоновано періодизацію творчого життя і діяльності В.Д. Отамановського: перший період (1912 - 1919) - здобуття фундаментальних наукових знань; другий (1920 - 1929) - професійне зростання, як організатора науки в галузі історії природознавства і краєзнавства; третій (1929 - 1936) - період ув'язнень і поневірянь; четвертий (1936 - 1958) - формування та діяльність як вченого історика науки; п'ятий (1958 - 1964) - науково-педагогічна діяльність в галузі історії медицини та аптекарської справи.

5. З'ясовано, що праці В.Д. Отамановського: „Краєзнавство на Поділлі, найближчі його завдання та потреби й роль в краєзнавчій праці Кабінету виучування Поділля” (1926), „Борьба медицины с религией в Древней Руси” (1965), „Син України: Історична повість з часів українського лицарства” (1919), „Вінниця в ХІV - ХVІІ століттях” (1993) - це унікальні джерела, що дають змогу об'єктивно відтворити події з історії вітчизняної науки.

6. Визначено особливу роль В.Д.Отамановського як організатора науки. Він був засновником Вінницької філії Всенародної бібліотеки ВУАН (1920), Кабінету виучування Поділля у м. Вінниця (1924), формував краєзнавчу роботу на Поділлі в 1920-1929 рр., зробив вагомий внесок у розвиток пам'яткоохоронної діяльності та бібліотечної справи. Започаткував комплексні наукові дослідження становлення та розвитку Магдебурзького права на Поділлі. У Вінниці заснував “Музей друку” (1928)., ініціював створення вінницької комісії увічнення пам'яті М.М. Коцюбинського, організував Вінницьке округове краєзнавство та сприяв створенню Кам'янець-Подільського та Тульчинського наукових краєзнавчих товариств при ВУАН. Як викладач вищих навчальних закладів В.Д. Отамановський зробив вагомий внесок у підготовку педагогічних і науково-педагогічних кадрів.

7. З'ясовано внесок В.Д. Отамановського у розвиток вітчизняної галузевої періодики. Він започаткував видання ”Інформаційний огляд дослідно-краєзнавчої праці на Поділлі” (1924-1928), “Звідомлення Вінницької філії Всенародної бібліотеки та Кабінету виучування Поділля” (1926, 1927), “Часописи Поділля” (1927-1928), організував видання “Енциклопедії українознавства” (25 випусків).

8. Простежено, що життя та діяльність В.Д. Отамановського тісно перепліталися з долею багатьох визначних діячів наукового і культурного життя тогочасної України. Наукові ідеї єднали його із Сергієм Єфремовим, Іваном Крип'якевичем, Мар'яном Крушельницьким, Степаном Рудницьким, Андрієм Чайковським та іншими визначними особистостями, а також із своїми соратниками: Павлом Богацьким, Іваном Зборовським, Юрієм Сіцінським, Сергієм Смеречинським, Іваном Шиповичем.

РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Ввести до програм вищих навчальних закладів природознавчого профілю І - ІV рівня акредитації розділ з краєзнавства регіонів України для підвищення загального наукового, професійного і культурного рівня майбутніх фахівців.

2. Враховуючи значний особистий внесок професора В.Д.Отамановського в подальший розвиток вітчизняної науки та відродження національної ідеї, у всіх енциклопедіях та довідниках, що видаються на державному рівні, варто включати відомості про цього видатного вченого.

3. Видати спеціальний біобібліографічний покажчик наукових праць В.Д. Отамановського.

Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях

1. Савчук З.С. Життя і діяльність В.Д. Отамановського (1893-1964) // Історія української науки на межі тисячоліть: Зб. наук. праць. К., 2001. Вип.6. С. 162-165.

2. Савчук З.С. Роль В.Д. Отамановського у формуванні організаційних засад краєзнавчої роботи на Поділлі у 20-х роках ХХ ст. // Історія української науки на межі тисячоліть: Зб. наук. праць. К., 2004. Вип.14. С. 167-173.

3. Савчук З.С. Історіографія дослідження життя та діяльності В.Д. Отамановського (1893-1964) // Історія української науки на межі тисячоліть: Зб. наук. праць. К., 2004. Вип.15. С. 162-172.

4. Савчук З.С. Внесок В.Д. Отамановського у становлення та розвиток краєзнавчої бібліографії Поділля (20-30-ті роки ХХ ст.) // Вісник Дніпропетровського університету. Дніпропетровськ, 2004. Вип.11. С.136-141. (Сер. “Історія і філософія науки і техніки”).

5. Савчук З.С. В.Д. Отамановський як дослідник історії Вінниці XIV-XVIII // Історія української науки на межі тисячоліть: Зб. наук. праць. К., 2005. Вип.19. С. 166-178.

6. Савчук З.С. Про історію медицини та аптечної справи в Україні В.Д. Отамановського // Історія освіти, науки і техніки в Україні: Перша конференція молодих вчених та спеціалістів. 20 травня 2002 року: Тези доповідей та повідомлень. К., 2002. С. 116-117.

7. Савчук З.С. Роль у націєтворчому процесі В.Д. Отамановського // Українська Центральна Рада: поступ націєтворення та державобудівництва. 24 березня 2002 р., м. Київ. К.: Укр. вид. спілка, 2002. С. 66-71.

8. Савчук З.С. Наукові програми В.Д. Отамановського в контексті розвитку краєзнавства в Україні // Історичне краєзнавство в системі освіти України: здобутки, проблеми, перспективи, 17-18 жовтня 2002 р. Кам'янець-Подільський: Абетка-Нова, 2002. С. 72-74.

9. Савчук З.С. Роль В.Д. Отамановського в організації духовно-культурної сфери на Вінниччині у 20-30-х роках ХХ ст. // Восьма конференція молодих істориків освіти, науки і техніки України, 23 травня 2003 р. м. Київ. К., 2003. С. 195-198.

10. Савчук З.С. Внесок В.Д. Отамановського у розвиток бібліотечної справи в Україні // Історія освіти, науки і техніки: Друга конференція молодих вчених та спеціалістів України, 27-28 травня 2004 р.: Матер. конф., 27-28 травня 2004, м. Київ. С. 182-186.

Анотація

Савчук З.С. В.Д. Отамановський (1893 - 1964) - вчений, педагог, організатор науки. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.07 - історія науки і техніки. - Державна наукова сільськогосподарська бібліотека Української академії аграрних наук. - Київ, 2006.

Дисертація присвячена дослідженню життя та діяльності визначного українського історика науки та освіти В.Д. Отамановського (1893-1964). Досліджено процес становлення його як науковця і охарактеризовано основні методологічні принципи наукової діяльності вченого.

Висвітлено його викладацьку працю, вказано на основні напрями досліджень вченого. Наукова і педагогічна творчість В.Д. Отамановського відповідала назрілим потребам перебудови науки і системи освіти в Україні і була підпорядкована розв'язанню найголовніших соціально-наукових завдань. Науково-педагогічний доробок вченого є цінним джерелом ідей та думок, які стосуються історії краєзнавства, медицини та аптекарської справи, історії розвитку міського устрою та ролі Магдебурзького права в заснуванні міст на Україні.

Ключові слова: В.Д. Отамановський, наука і педагогічна діяльність, краєзнавство, історія медицини та аптекарської справи.