"Колективний чоловік" на авансцені історії: соціологізація минувшини в дослідницьких практиках М. Грушевського

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Колективний чоловік» на авансцені історії: соціологізація минувшини в дослідницьких практиках М. Грушевського

УДК 930.1:94 (477) «Грушевський»

О.В. Ясь

Анотації

Висвітлюється соціологізація минувшини в дослідницьких практиках М. Грушевського. Розглядаються впливи паризької соціологічної школи (Е.Дюрк- гайм, Л.Леві-Брюль) та візії «психології народів» В.Вундта на його студії 1920-х рр. Аналізуються трансформації дослідницького інструментарію М. Грушевського в контексті соціологізації історії.

Ключові слова: Грушевський, соціологізація історії, паризька соціологічна школа, «психологія народів».

The article lightens up the sociologization of the past in the research practices of M. Hrushevs'kyi. Examines the influences of Paris sociological school (E.Durkheim, Levy-Bruhl) and images of “psychology of nations” of W. Wundt and his articles of interwar period. Author analyzes the transformations of research instruments of M. Hrushevs'kyi in the context of history sociologization.

Keywords: Hrushevs'kyi, sociologization of history, Paris sociological school, “psychology of nations”.

Упродовж 1920-1930-х рр. у просторі соціогуманітаристики вимальовувалися, набували виразності й, урешті-решт, кристалізувалися методологічні орієнтири, пов'язані зі студіюванням «масової людини» та соціальних і економічних теренів її побутування на авансцені минувшини. Така соціологізація була своєрідною реакцією на воєнну й революційну кризи часів Першої світової. Відтак культурна доба міжвоєнного світу, котру метафорично можемо охрестити «епохою масової історії», хоч, звісно, із низкою поважних застережень та уточнень, тією чи іншою мірою тяжіла до соціологізму, зокрема сприймала/відкидала/модифікувала/реагувала на його настанови й дослідницькі практики.

Ба більше, учень М.Ковалевського -- П.Сорокін у лекції, виголошеній за часів Першої світової війни, зауважував (тут і далі курсив наш -- О.Я.):

«Виникнення соціології як систематичної науки призвело до “соціологізації' всіх спеціальних (гуманітарних -- О.Я.) дисциплін упродовж останніх кількох десятиліть. Їх зміст, методи, інтерпретації, включаючи навіть ті, чиї автори вороже ставилися до соціології, робилися все більше соціологічними і призвели до виникнення в усіх цих дисциплінах соціологічних чи інституціональних шкіл: в юриспруденції та історії (так звана соціальна історія), в економіці та політології, в антропології й психології (соціальна психологія), науках, які вивчають мистецтво, мораль, релігію та навіть логіку»* Ясь Олексій Васильович - кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАНУ, відділ української історіографії E-mail: alexyas@ukr.net Сорокин П.А. Общая социология // Его же. Человек. Цивилизация. Общество / Пер. с англ. -- Москва, 1992. - С.172..

Український приятель П.Сорокіна -- політик-соціаліст М.Шаповал уважав, що соціологія незабаром стане справжньою наукою, позаяк проникне до таємниці соціальної структури та функціональної ролі окремих суспільних групШаповал М. [Рец.]. Сорокин П.А. Система социологии. -- Пг.: Изд-во «Колос», 1920. -- Т.1-2: Социальная аналитика. -- 357+463 с. // Нова Україна (Прага). -- 1922. -- №16/18. -- С.103.. Такі чи схожі аванси відпускало соціології в той час чимало відомих гуманітаріїв, які звертали свої погляди до масових явищ і процесів.

Зрештою, упродовж 1920-1930-х рр. стався загальний поворот до студіювання соціального світу минулого, намічений паростками соціологізації історії ще на зламі ХІХ--ХХ ст. Цей поворот заклав не тільки соціологічні підоснови концептуалізації всієї минувшини, а й суттєво розширив її межі за рахунок вивчення архаїчних суспільств (примітивних культур). Тож соціальний вектор доволі швидко пересунувся на величезну предметну область, котру нині обіймають чимало наукових дисциплін -- від етнології до культурної антропології.

Зауважимо, що про масштаби поширення соціологізації на теренах соціогуманітаристики яскраво свідчать дослідницькі, культурні, педагогічні практики тогочасних українських учених. Скажімо, такий оригінальний і вдумливий дослідник, як В.Петров, у 1920-х рр. пояснював та інтерпретував любовні стосунки й навіть інтимне життя П.Куліша у світлі соціальних трансформацій середини ХІХ ст., тобто певною мірою соціологізував його інтелектуальну біографіюПетров В. Романи Куліша. -- К., 1930. -- 211 с..

Власне, соціологізація минувшини, що її Е.Трельч назвав «найніжнішим та благородним цвітінням» позитивізмуТрёльч Э. Историзм и его проблемы: Логическая проблема философии истории / Пер. с нем. -- Москва, 1994. -- С.128., спричинилася до різних версій соціологічного й цивілізаційного прочитання і представлення минулого, зокрема до потужного розвою соціальної й економічної історії впродовж 1920-1930-х рр. Соціологізм спонукав до представлення історії «знизу», хоч і з перспективи масових явищ та процесів. Заразом соціологізація історії відкривала нові, більш широкі інструментальні й евристичні можливості для концептуалізації суспільства як певної цілісності, себто створювала нове підґрунтя для холізму.

Зауважимо, що у 1920-х рр. на обширах радянської України залишалися не тільки доволі великі можливості для соціологізації історії, зокрема з перспективи співіснування більшовицько-марксистського та, власне, національного історичного наративів, а й навіть їх певного зближення, наприклад у студіях М.Яворського. Тим більше, що згадані дискурси мали спільну телеологічну природуПлохій С. Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського / Авториз. пер. з англ. М.Климчука. -- К., 2011. -- С.378., проте постулювали відмінні версії кінцевого призначення історичного руху - відродження нації/створення національної держави або перемогу пролетарської революції/побудову соціалізму. Таким чином, побутування різних телеологічних «програм» витворювало певний діапазон можливостей, принаймні потенційних, для запозичення, трансформації та включення низки елементів національного дискурсу до більшовицько-марксистської концептуалізації української минувшини. соціологізація минувшина грушевський

Соціологічна пропозиція справила помітний вплив на історичні студії М.Грушевського ще до Першої світової війни. Наприклад, у вступних нотатках до 7-го тому (1909 р.) «Історії України-Руси» автор наголошував на потребі сприймати минувшину з «погляду стороннього дослідника історика-соціольога»Грушевський М. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. -- Т.7: Козацькі часи -- до р. 1625. -- К., 1995. -- C.VIII. Пріцак О. Історіософія та історіографія Михайла Грушевського. -- К.; Кембридж, 1991. -- С.29.. О.Пріцак навіть висловив думку, що «томи 1--6 (“Історії України-Руси” -- О.Я.) написано істориком-позитивістом, а дальші томи - соціологом-істориком»¹.

Однак видається, що наведена заувага М.Грушевського навряд чи є тією межовою віхою, за якою доцільно диференціювати чи розрізняти, а тим паче поділяти його історичне письмо на два великих періоди. Передусім слід узяти до уваги вкрай хитку конвенціональність та приземленість термінологічного апарату, яким послугувався український історик. Водночас тексти М.Грушевського, опубліковані після 1909 р., не містили таких суттєвих інструментальних новацій, які дозволили б вести мову про кардинальну трансформацію творчої палітри та стилю мислення вченого, що разюче вирізнялися від його попередніх студій.

Схоже, що в передвоєнні роки намітився тільки загальний вектор епістемологічних зацікавлень М.Грушевського, пов'язаний із соціологізацією історії, котрі логічно випливали зі спроб модернізації позитивістських дослідницьких стратегій, якими тією чи іншою мірою переймалася більшість професійних істориків початку XX ст. Натомість воєнні й революційні події, еміґраційні настрої та враження від споглядання перших років культурного, соціального буття повоєнної Європи стали своєрідним каталізатором, змусивши вченого доволі глибоко зануритися у царину всесвітньої історії та соціології, зокрема спричинили створення Українського соціологічного інституту.

Вислідом таких дослідницьких устремлінь стала «Всесвітня історія в короткім огляді» (Київ, 1917-1918 рр., ч.І-6), в якій М.Грушевський запропонував не європоцентричну, а багатовекторну репрезентацію минувшини з перспективи побутування народів практично всіх континентів. Приміром, п'ята частина цієї праці мала промовисту назву -- «Позаєвропейські краї в останніх століттях»Грушевський М. Всесвітня історія в короткім огляді. -- 4.5: Позаєвропейські краї в останніх століттях. -- К., 1918. -- 168 с..

Зрештою, упродовж воєнної та революційної доби споглядаємо поважні зрушення у царині інституціоналізації соціології як суспільної дисципліни на російських теренах. Пригадаємо, наприклад, створення Російського соціологічного товариства імені М.Ковалевського (1916 р.), плани О.Лаппа-Данилевського щодо заснування Соціологічного інституту у системі Російської академії наук (1918 р.), конституювання Соціобібліологічного інституту (1918 р.) за зразком відомої німецької установи, проект К.Тахтарьова стосовно Російського соціологічного інституту (1920 р.) тощоДив. докл.: Новикова С.С. Социология: история, основы, институционализация в России. -- Москва; Воронеж, 2000. -- 464 с.. Тим паче, що процес інсти- туціонального становлення соціології в академічному світі розгорнувся в низці західноєвропейських та північноамериканських країн (Франція, Німеччина, Швейцарія, Італія, США та ін.) ще наприкінці XIX -- на початку XX ст.

Скажімо, Міжнародний інститут соціології було засновано Р.Вормсом ще 1893 р., а Американське соціологічне товариство постало 1905 р. Натомість на обширах Російської імперії з політичних міркувань соціологія вважалася «неблагонадійною» сферою наукових зацікавлень. Урядові кола всіляко гальмували інституціоналізацію соціологічних студій, зокрема в університетах, хоч російські вчені посідали поважні позиції в міжнародних соціологічних центрах. Зокрема, президентами Міжнародного інституту соціології в різні роки були М.Ковалевський, М.Карєєв, П.Лілієнфельд-Тоаль, П.Сорокін.

Таким чином, створення Українського соціологічного інституту (УСІ) відображало назрілі потреби вітчизняної соціогуманітаристики, котрі загострила й актуалізувала нова повоєнна дійсність. Як відзначав М.Грушевський:

«Гадка про сю організацію виникла у мене під вражіннями ліквідації світової війни літом 1919 р., коли здавалось, що соціальне і культурне, а з ним і наукове життя Европи виходить на нові дороги і вимагає нових форм, нових засобів і нових підходів, в життю науковім і культурнім так само, як в економічнім і політичнім»Грушевський М. Передмова // Грушевська К. З примітивної культури: Розвідки і доповіді. -- [К.], 1924. - С.З..

У проекті закону про цю інституцію, підготовленому її фундатором, ця теза проводилася більш категорично: «Україн[ський] соціологічний] інститут засновується задля утворення тісних і постійних зв'язків між укр[аїнським] соціяльним житєм і світовим соціяльним рухом»Проект підготовленого М.С.Грушевським закону про Український соціологічний інститут (20 жовтня 1919 р.) // Сохань П.С., Ульяновський В.І., Кіржаєв С.М. М.Грушевський і Academia: Ідея, змагання, діяльність. -- К., 1993. -- С.20З..

Загалом цю інституцію М.Грушевський розглядав як своєрідний культурний центр у Женеві (згодом перенесений до Праги, а пізніше -- до Відня), на кшталт Польського музею у швейцарському містечку РапперсвільМатяш І. Зірка першої величини: Життєпис К.М.Грушевської. -- К., 2002. -- С.66--67.. Імовірно, проект створення УСІ актуалізувався у зв'язку з тодішніми планами переможців у Першій світовій війні щодо подальшого устрою «малих націй»Матяш І. Український соціологічний інститут М.С.Грушевського: основні напрями та етапи діяльності // Український історик -- 2000. -- №4. -- С.46.. Не випадково сучасні дослідники наголошують на інформаційно-представницькій функції зазначеної установиМасненко В. «Найцінніший здобуток нашої науки за ті смутні роки...» // Старожитності. -- 1992. -- №18/19. -- С.5.. Однак науково-дослідна функція інституту відігравала не меншу роль, аніж культурне представництво українців у світі, котре задекларував засновник УСІ. Більше того, уважають, що в його діяльності домінували видавничі та лекційні практикиПотульницький В.А. Нариси з української політології (1819--1991). -- К., 1994. -- С.44..

Тогочасні соціологічні інтенції на полі культури у світлі післявоєнних інтелектуальних настроїв промовисто окреслила донька М.Грушевського -- Катерина, зазначивши:

«Соціальні тенденції міжнародної культури втягають у взаємини цівілізованих націй щораз нові народи і нові побутові форми, і принціпіяльно розтягають культурний інтерес на всі людські груповання без ріжниці рас і часу. Повний вираз сьому стремлінню дає соціольогія з своїми ріжними підвідділами. Вона підносить щораз виразніше значіннє зв'язку всіх народів і культур між собою для порівняних соціяльних наук»Грушевська К. Розвій словесної творчості і примітивна проза // Примітивні оповідання, казки і байки Африки та Америки / Зладила К.Грушевська. -- К.; Відень, 1923. -- С.З. ¹¹ Крупницький Б. М.Грушевський і його історична праця // Грушевський М. Історія України- Руси. - Т.1. - Нью-Йорк, 1954. - С.ХІ..

Власне, виклади М.Грушевського з соціології, кінець-кінцем, і виплекали його відому працю «Початки громадянства (генетична соціологія)». Б. Крупницький уважав, що «цей курс є свого роду теоретичним підсумком його практичної діяльности, як історика України»¹¹.

У рамках УСІ виникла й низка інших важливих наукових проектів. Приміром, К.Грушевська відзначала, що ідея видання зводу українських народних дум постала «вперше в Українськім соціологічнім інституті, далеко від України, від потрібних джерел, бібліотек і збірок, але не вважаючи на труднощі, перші кроки для її зреалізування були зроблені тоді-ж таки»Грушевська К. Переднє слово // Українські народні думи. -- Т.1 корпусу: тексти №1-13 і вступ К. Грушевської. - [К.,] 1921. - СМІ.. Певна річ, М.Грушевський розмірковував і про подальші студії у цій царині, попри те, що становище УСІ у Відні суттєво погіршилося. Зазначимо, що 1923 р. історик отримав пропозицію викладати курс соціології в Українській господарській академії у Подебрадах (Чехословаччина), про що він згадував у листуванні з О.КандибоюЛистування Михайла Грушевського [з В.Доманицьким, С.Єфремовим, О.Кобилянською, О.Кониським, І.Нечуєм-Левицькиим, О.Олесем, І.Франком та ін.] / Ред. Л.Винар; пе- редм. Л.Винара, М.Жулинського; упор. Г.Бурлака. -- К.; Нью-Йорк; Париж; Л.; Торонто, 1991. - С.254-255.. Проте досить складний і суперечливий перебіг тодішніх подій, обставин та передумов, що відобразили складну психологічну атмосферу й політичну сеґментацію української еміґрації у Чехословаччині, а також альтернативні плани повернення до УСРР урешті-решт поховали гіпотетичний переїзд до ПодебрадівУльяновський В. Чому не було створено «Празьку історичну школу» Грушевського // Український історик. - 2002. - №1/4. - С.226-230. чи інших осередків.

Вочевидь, М.Грушевський плекав плани перенести УСІ до радянської України. Уважають, що відповідні проекти виношувалися майже відразу після заснування установи. Більше того, засновник Українського соціологічного інституту докладав неабияких зусиль для їх реалізаціїПиріг Р.Я. Життя Михайла Грушевського: Останнє десятиліття / Відп. ред. П.Сохань. -- К., 1993. -- С.25; Сохань П.С., Ульяновський В.І., Кіржаєв С.М. М.Грушевський і Academia: Ідея, змагання, діяльність. -- С.64, 68; Масненко В. Історичні концепції М.С.Грушевського та В.К.Липинського: Методологічний і суспільно-політичний виміри української історичної думки 1920-х рр. - К.; Черкаси, 2000. - С.36., а перші практичні кроки здійснив улітку 1921 р.Матяш І. Зірка першої величини... -- С.14. Утім, на заваді цим задумам рішуче стало радянське керівництво, котре вбачало в такій інституції зазіхання, хоч і потенційні, на офіційні ідеологічні догмати. М.Грушевському однозначно відмовили, мотивувавши цей крок тим, що студії у царині соціології вже проводить

Інститут марксизму у Харкові. Таким чином, існування ще однієї установи з аналогічними чи перехресними дослідницькими програмами визнавалося недоцільним і безпідставнимГрушевський М. Передмова. -- С.16 b -- 16 с..

Зрештою М.Грушевський був змушений удовольнитися паліативними заходами на соціологічній ниві в радянській Україні. В.Заруба навіть обстоює думку, що він «вирішив прийняти кафедру як вуаль, за якою буде діяти його УСІ»Заруба В. Історик держави і права України академік М.Є.Слабченко (1882--1952). -- Дніпропетровськ, 2004. -- С.175.. Так чи інакше, до науково-дослідної кафедри історії України, очолюваної М.Грушевським, увійшла секція методології і соціологічного обґрунтування історії, котрою керував О.ГермайзеШаповал Ю., Верба І. Михайло Грушевський. - К., 2005. -- С.234..

Заразом М.Грушевський ініціював створення Культурно-історичної комісії та Комісії історичної пісенності Всеукраїнської академії наук, а також кабінету примітивної культури та народної творчості (від 1928 р. -- відділ примітивної культури та народної творчості) при ВУАНПро структуру та діяльність зазначених інституцій див.: Юркова О. Діяльність науково- дослідної кафедри історії України М.С.Грушевського (1924--1930 рр.) / Відп. ред. С.В.Кульчиць- кий. -- К., 1999. -- С.59--73., які мали заступити основні напрями науково-дослідної діяльності УСІГрушевський М. Вступне слово // Первісне громадянство та його пережитки на Україні: Примітивна культура та її пережитки на Україні: Соціяльна преісторія: Народня творчість та її соціологічні підстави: Науковий щорічник: 1926 / За ред. К.Грушевської. -- Вип.1/2. -- [К.], 1926. -- O.IV--V.. За висловом Б.Крупницького, кабінет примітивної культури на чолі з К.Грушевською «продовжував по суті працю Українського соціологічного інституту»Крупницький Б. Українська історична наука під Советами (1920--1950) / Вступ. слово Н.Полонської-Василенко. -- Мюнхен, 1957. -- С.6..

Вірогідно, відділ примітивної культури та народної творчості з часом мав перетворитися на повноцінний інститутМатяш І. Зірка першої величини... -- С.98--99.. Окрім того, було засновано часопис «Первісне громадянство та його пережитки на Україні» (вийшло 12 випусків у 8 книжках упродовж 1926-1929 рр.), котрий редагувала К.ГрушевськаМатяш І. «Первісне громадянство» -- перший науковий етнографічний часопис в Україні 20-х років XX ст. (за матеріалами архівного фонду) // Рукописна та книжкова спадщина України. -- Вип.3. -- К., 1996. -- С.213--220.. Це видання, очевидно, мало перебрати на себе функції проектованого річника УСІ, друк якого планувався на еміґрації, проте так і залишився на стадії задумів. О.Пріцак схарактеризував «Первісне громадянство...» як «антропологічно-етнографічний журнал дуже високого рівня»Пріцак О. Що таке історія України? (Доповідь, виголошена 17-го травня 1980 р. на відзначення 30-ліття УВАН у ЗСА) // Свобода (Джерсі-Сіті). -- 1980, 5 серпня. -- №170. -- С.2..

Видається, що М.Грушевський не полишав спроб інституціоналізувати соціологічні студії у системі ВУАН, принаймні до кінця 1920-х рр. Приміром, у його проекті створення Українського історичного інституту як академічної установи (1928 р.) було заплановано відділ методології і соціального обґрунтування історіїПроект організації «Українського історичного інституту», складений головою Історичної секції ВУАН акад. М.С.Грушевським // Інститут історії України Національної академії наук

України: Док. і мат.: 1936--1991: У 2 кн. / Упор. О.С.Рубльов, О.В.Юркова. -- Кн.1: 1936--1947. -- К., 2011. -- С.19.. У своїх працях, опублікованих після переїзду до УСРР, учений неодноразово порушував соціологічну проблематику, зокрема висловлював низку думок щодо перспектив соціологізації історії. Відтак примітною рисою деяких його текстів, написаних та оприлюднених у міжвоєнну добу, стала доволі виразна, порівняно з довоєнними часами, позиція стосовно знакових інтелектуальних викликів на полі соціогуманітаристики початку XX ст.

Зауважимо, що М.Грушевський вельми однозначно пов'язував тодішні гносеологічні перспективи не з неокантіанством (апріоризм, «трансцендентальний аналіз») чи неоромантизмом («крайній індивідуалізм», волюнтаризм), а з соціологізацією історії. Скажімо, інтелектуальні реакції на спроби неоромантичного представлення української минувшини споглядаємо у його найбільшій праці, зокрема в томах, присвячених повстанню Б.ХмельницькогоГрушевський М. Історія України-Руси. -- Т.9: Роки 1654--1657, кн.2. -- К., 1997. -- С.1491-- 1492, 1502--1506.. З історіографічного погляду цю полеміку М.Грушевського з В.Липинським сучасні дослідники вважають найцікавішою та найпродуктивнішою частиною з тих томів «Історії України-Руси», які побачили світ у радянській УкраїніПлохій С. Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського. -- С.302..

Перспективи соціологізації історії М.Грушевський здебільшого вбачав у дослідницьких практиках паризької соціологічної школи (Е.Дюркгайм, Л.Леві-Брюль), але намагався трансформувати ці підходи, спираючись на концептуальні пропозиції В.Вундта, В.Єрузалема та ін. Зазначимо, що М.Грушевському не тільки закидали надмірну популяризацію соціології Е.Дюркгайма як «останнього слова європейської науки» (К.Штепа)Штепа К. Соціологічна теорія релігії Е.Дюркгема і школа М.Грушевського // Записки Ніжинського інституту соціального виховання. -- Вип.12. -- Ніжин, 1932. -- С.46., а й уважали адептом чи прибічником цього французького соціолога і критики (І.Лакиза, Т.Степовий)Лакиза І. Михайло Сергієвич Грушевський (З нагоди 60-х роковин народження та 40-х роковин наукової діяльности) // Життя й революція. -- 1926. -- №10. -- С.101--102; Степовий Т. Буржуазні соціологічні школи: Систематичний огляд і критика // Червоний шлях. -- 1927. -- №1. -- С.220., і прихильники (О.Гермайзе)Гермайзе О. Ювілей української науки: Сорок років діяльности акад. М.С.Грушевського // Життя й революція. -- 1926. -- №10. -- С.99. та учні (П.Глядківський)Див.: Стенограма засідання бригади по обслідуванню установ акад. М.С.Грушевського [машинопис; 24 травня 1931 р.] // Національна бібліотека України імені В.Вернадського. -- Інститут рукопису (далі -- НБУВ ІР). -- Ф.10. -- Спр.2786. -- Арк.38. автора «Історії України-Руси». М.Яворський навіть стверджував, що «проблема конструкції історичного процесу у нього (М.Грушевського - О.Я.), це - проблема соціології Дюркгайма, а разом із тим психологізму Вундта, але не Маркса»Яворский М. Современные антимарксистские течения в украинской исторической науке // Труды Первой Всесоюзной конференции историков-марксистов (28.ХІІ.1928 -- 4.1.1929), 2-е изд. -- Т.1. -- Москва, 1930. -- С.431..

Вочевидь, десятитомна «Психологія народів» (1900-1920 рр.) В.Вундта імпонувала М.Грушевському як незвичайним багатством опрацьованого фактографічного матеріалу, насамперед пам'яток словесної творчості, так і своїм натуралістичним та емпіричним походженням:

«Натураліст, фізіольоґ по спеціальности, він (В.Вундт -- О.Я.) дав нову систему псіхольоґії, на фізіольоґичній підставі, звернувши при тім спеціальну увагу на анальоґії псіхольоґії звірят і людини -- особливо на їх соціальний інстинкт. Переглянув на сій основі закони людського мишлення (Льоґика, 1880--3), потім зайнявся аналізом і історією моральних і релігійних ідей, та мовою як виразом псіхичного житя. Одна за другого вийшли його великі праці: Етіка (1886), Система Фільософії (1889), а з кінцем 1890-х рр. він приступив до великої праці про псіхольоґичні підстави еволюції мови, включивши її в свою систему “соціальної псіхольоґії', яка перейшла потім в систему дінамичної соціольоґії на псіхольоґичній підставі»Грушевський М. Початки громадянства (генетична соціологія). -- [Wien], 1921. -- С.27--28..

В.Вундт уважав, що народна свідомість є самобутнім творчим синтезом персональних свідомостей, який утворює нову, надіндивідуальну «реальність». Причому цю «реальність», на думку німецького дослідника, можна осягнути лише через продукти колективної діяльності -- мова, міф, мораль, звичаї, норми повсякденного буття, поведінки й т.п. За висловом З.Кузелі, В.Вундт звів «психологію народів» до мови, міфів та звичаївКузеля З. Наукова хроніка: Етнографія в західноєвропейській літературі останніх років // Записки Наукового товариства імені Шевченка (далі -- ЗНТШ). -- Т.60. -- Л., 1904. -- С.6 (прим.1).. Відтак у фокусі його дослідницьких практик опинився аналіз різноманітних елементів культури та буденної свідомості, головним чином мови, котру він представляв у вигляді самобутніх виявів «колективної волі». На думку К.Грушевської, багатотомна студія В.Вундта являла собою «найбільше систематичний і дуже добре документований дослід примітивного мистецтва»Грушевська К. Розвій словесної творчості... -- С.15..

Уважають, що саме праця В.Вундта заклала первісні засади цілої низки наукових дисциплін, як-от соціальної психології, культурної антропології, етнопсихології та навіть соціолінґвістики, котрі тією чи іншою мірою тяжіють до студіювання пам'яток словесної творчості. Власне, візія німецького вченого-гуманітарія була зорієнтована на виявлення трансформацій свідомості особистості на полі культури, котрі розглядалися як вислід колективної творчості.

Студії В.Вундта справили помітний вплив і на Е.Дюркгайма, позаяк останній тримався думки, що соціальні факти є об'єктивізованими продуктами колективної свідомості. Ця теза французького соціолога певною мірою перегукувалася з ідеєю про надіндивідуальну «реальність» німецького вченого. У широкому сенсі Е.Дюркгайм шукав пояснення соціального життя у «природі самого колективу»Штепа К. Соціологічна теорія релігії Е.Дюркгема... -- С.50.. Натомість В.Вундт прагнув синтезувати ідеалістичні традиції німецької класичної філософії з аналітичними та сцієнтистськими здобутками позитивізму. В.Юринець -- нещадний офіційний критик соціологічної візії М.Грушевського, уважав, що В.Вундт, а зрештою і його український прибічник, спиралися у своїх концептуальних пропозиціях на ідеалізм «геґельянського типу»Стенограма дискусії на доповідь акад. В.О.Юринця «Соціологічні погляди акад. М.Грушевського» на об'єднаному пленумі філософії, соціології та циклу історії ВУАН [машинопис; 1931 р.] // НБУВ IP. - Ф.10. - Спр.14628. - Арк.5..

Схоже, що саме дослідницькі практики В.Вундта, котрі концентрувалися навколо метаморфоз представлення індивідуального/колективного, і приваблювали М.Грушевського. Водночас він уподобав праці німецького вченого й за їхній еволюційний та культурознавчий рефрен, оскільки вони яскраво репрезентували роль «людської мислі і людського слова як наймогутнішого знаряду людського усуспільнення»Грушевський М.[Рец.]. Wundt W. Volkerpsychologie: Eine Untersuchung der

Entwicklungsgesetze von Sprache, Mythus und Sitte. - 1917-1920. - Bd.VII--X // Україна. - 1924. - №1/2. - C.179..

Утім, термін «психологія народів» (нім. «Volkerpsychologie»), уведений до широкого наукового обігу 1859 р. у спільний розвідці німецьких інтелектуалів -- філософа М.Лацаруса й мовознавця Г.Штайнталя, М.Грушевський уважав невдалим, оскільки це поняття породжувало змістову плутанину, зокрема змішувало різні предметні області та відповідні дослідницькі перспективиГрушевський М. [Рец.]. Levy-Bruhl L. Das Denken der Naturvolker, in deutscher Ubersetzung herausgegeben und eingeleitet von Dr. Wilhelm Jerusalem. - Wien und Leipzig: W.Braumuller, 1921. - XII, 352 s.; La mentalite primitive par L.Levy-Bruhl (Biblioteque de philosophie contemporai- ne - Traveaux de l'Annee sociologique). - Paris: F.Alcan,1922. - Ill, 537 p.; Jerusalem W. Soziologie des Erkennens (Kolner Vierteljahrshefte fur Sozialwissenschaften. I Jhrg. - 1921. - Heft 3); Thurnwald R. Zum gegenwartigen Stande der Volkerpsychologie (Koln, Vierteljahrshefte. IV Jhrg. - 1924. - Heft 1-2) // Україна. - 1924. - №4. - C.148.. Заразом український історик тримався думки, що В.Вундт легковажив у представленні окремих чинників, зокрема спрощував «матеріяльну, економичну сторону соціального процесу»Грушевський М. Початки громадянства (генетична соціологія). - С.29.. Зазначимо, що палким прихильником ідей та підходів В.Вундта був відомий одеський історик Є.ЩепкінЩепкин Е.Н. Вопросы методологии истории: 1. Психологическое толкование исторических фактов. 2. Значение идей в истории. - Одесса, 1905. - 44 c..

Натомість міркування В.Єрузалема -- австрійського психолога й, водночас, послідовника В.Вундта, М.Грушевський розглядав як цікаву та адекватну відповідь на виклики неокантіанців, зокрема на їхню тезу про апріорне знання. Тим більше, що апологія апріоризму в дослідницьких стратегіях загрожувала повністю розмити підмурок сцієнтизму на обширах соціогуманітаристики, виплеканий у річищі позитивістських дослідницьких практик. До того ж В.Єрузалем виходив із біогенетичних засад осягнення процесу пізнання, на які спирався у своїй критиці феноменалізму й апріоризму. Не випадково німецький учений К.Мангайм уважав В.Єрузалема представником «позитивістської течії» в тодішній соціологіїМангайм К. Ідеологія та утопія / Пер. з нім. - К., 2008. - С.326.. Тож візія В.Єрузалема доволі співчутливо сприймалася автором «Історії України-Руси», позаяк вона пропонувала своєрідну модернізацію позитивістських дослідницьких стратегій. Скажімо, реферуючи новітню західну наукову літературу (В.Єрузалем, Л.Леві-Брюль, Р.Турнвальд та ін.), М.Грушевський обстоював тезу, що «на місце розпочатого Кантом трансцендентального аналізу мусить прийти соціолоґічний розбір змісту нашого пізнавання. Глибокі і всебічні розсліди психолоґічні, культурно-історичні, етноґрафічні, досліди старої релігії і права мусять вияснити внутрішню залежність пізнання і суспільно- сти, факту й індивіду, та дати початок соціолоґічній (розрядка М.Грушевського -- О.Я.) критиці людського інтелекту. Дюркгем почав такий соціологічний розбір, але не зміг довести до кінця, тому що йому бракувало отцього важного розуміння переходу від індивідуалізму до універсалізму; але тепер здається, можна піти по цій дорозі далі»Грушевський М. [Рец.]. Levy-Bruhl L. Das Denken der Naturvolker... -- C.153..

Зазначимо, що М.Грушевський уважав взірцевими на ниві соціологізації минувшини праці Е.Дюркгайма та «К.Біхера» (вірогідно, німецького економіста й історика К.Бюхера, автора стадіальної концептуалізації історії та студій про технологію праці у примітивних народів)Доповідь М.С.Грушевського «Український соціологічний інститут і дослідча катедра історії культури -- загальної і української» (14 березня 1924 р.) // Сохань П.С., Ульяновський В.І., Кіржаєв С.М. М.Грушевський і Academia: Ідея, змагання, діяльність. -- С.206.. На дослідження К.Бюхера (автор зазвичай представляв його в українському перекладі як «К.Біхера») М.Грушевський неодноразово покликався в «Початках громадянства (генетична соціологія)»Грушевський М. Початки громадянства (генетична соціологія). -- С.104 (прим.*), 114 (прим.*)., проте в бібліографічному списку літератури («Праці синтетичні»)Там само. -- С.320. та на сторінках «Історії України-Руси» подавав його німецькою мовою - Bucher, K.BucherГрушевський М. Історія України-Руси. -- Т.1 [репринт 3-го вид.]: До початку XI в. -- К., 1991. -- С.247 (прим.2)..

Загалом становище, яке М.Грушевський посідав щодо неокантіанства та соціологізації минувшини, вочевидь зумовлювалося критично-аналітичною спрямованістю й сцієнтистською основою його історичного письма. Відтак у розлогому рецензійному огляді 1924 р. історик доволі докладно репрезентував візію німецького психолога В.Єрузалема з його інвективами супроти неокантіанців:

«Таке соціологічне освітлення кидає цілком нове світло на всякого роду апріоризм і ним піддану віру в абсолютний загально-обов'язковий і необхідний процес пізнання, так як це уставили критичні праці Канта й його наступників. Для соціо- лоґічно-орієнтованого дослідника всі ці філософеми носять на собі совсім ясні сліди свого індивідуалістичного походження, і з цього становища мусять оцінюватись. Це треба сказати і про феноменологію, що новішими часами набрала такого поважання. Незалежність від власти соціяльної творчости (котра у індивідуального мислителя зістається в дійсності все таки релятивною, умовною і ніколи неповною) часто трактується як абсолютна самостійність (розрядка М.Грушевського -- О.Я.) і навіть самодовліємість і доводить до висновку, що це нібито фактично можливо: зовсім незалежно від досвіду одержувати абсолютні і безумовно-вартні відомості»Грушевський М. [Рец.]. Levy-Bruhl L. Das Denken der Naturvolker. -- C.152..

Утім, М.Грушєвський сприймав різні соціологічні візії з самобутньої дослідницької перспективи, котра значною мірою визначала та специфікувала як його наукові практики, так і аксіологічні настанови у цій великій предметній області. Передусім варто означити, що його зацікавлення були пов'язані з побутуванням різноманітних «колективних форм» українського історичного життя.

Конструювання минувшини «недержавної» нації мотивувало М. Грушевського, як і його попередників (згадаймо «культ» громади В.Антоновича), більш детально висвітлювати, тлумачити розмаїття перехідних форм, відносин, інститутів з обсягу культурного та соціального буття як модерного, так і традиційного суспільства. «Романтичні понятя про абсолютну свободу і анархічність примітивного життя етнольоґія давно віддала до архіву», -- підкреслював ученийГрушевський М. Початки громадянства (генетична соціологія). -- С.247..

Проте не варто забувати й про устремління та симпатії М.Грушевського як політичного діяча, котрі здебільшого асоціювалися з колективною чи громадською творчістю. «Я вірю в велику силу самоозначення колективного чоловіка, людської громади, і в широку сферу ділання сього самоозначення», - наголошував він в одній із довоєнних публіцистичних розвідокГрушевський М. «Малі діла» // Його ж. Наша політика. -- Л., 1911. -- С.63..

Л.-Р.Білас уважав, що М.Грушєвський навіть 1920 р. сподівався на можливу реалізацію «громадського» ідеалу. На його думку, цю ідею боротьби між «владою» (державою) та громадою М.Грушєвський, як і його попередники, перейняли або з писань німецьких і голландських юристів XVI-XVII ст., або з праць їхніх спадкоємців (Дж.Локк, Ж.-Ж.Руссо, Т.Джефферсон)Білас Л. Оглядаючись назад: Пережите 1922--2000 і передумане / Ред. Я.Ісаєвич. -- Л., 2005. -- С.199.. Слід наголосити, що О.Гермайзе у приватному листуванні розглядав М.Грушевського як представника науки, котрий обстоює ідею «трудового колективу»Із щотижневого зведення секретного відділу ДПУ УСРР №43/105 (21--27 жовтня 1928 р.) // Українська інтелігенція і влада: Зведення секретного відділу ДПУ УСРР 1927--1929 рр. / Упор. В.М.Даниленко. -- К., 2012. -- С.432.. Суголосні розумування споглядаємо й у інших сучасників видатного українського історика. Зрештою, громадські/колективні мотиви повсякчас простежуємо в історичному письмі М.Грушевського. Недаремно чільне місце на авансцені минувшини він відводив народу/нації, котру репрезентував «колективний чоловік» у всьому розмаїтті організаційних форм і соціальних взаємин, що постали як вислід тривалого еволюційного розвою.

Зазначимо, що проектовані М.Грушевським структура УСІ та постійний семінар із бібліографії, методології та техніки досліду передбачали низку організаційних сеґментів (груп, кафедр) уже на теренах радянської України, які виразно демонстрували наскрізний еволюційний рефрен: 1. Чиста соціологія, методологія, соціальна статика й динаміка та історія соціологічної дисципліни. 2. Еволюція продукції, техніки (включаючи примітивну пластику) і господарських форм. 3. Еволюція мислі та словесної творчості (тут і примітивні форми словесного мистецтва). 4. Еволюція ідей моральних, правних, релігійних. 5. Розвій соціальних і політичних форм та історія соціально-політичних доктринДоповідь М.С.Грушевського «Український соціологічний інститут і дослідча катедра історії культури -- загальної і української». -- С.206--207..

Така майбутня структура засвідчувала як традиційну орієнтацію на класичні позитивістські дослідницькі стратегії (приміром, звісний поділ на соціальну статику й динаміку), так і на епістемологічні взірці в річищі соціологізації історії. Скажімо, у текстах М.Грушевського 1920-х рр. дедалі частіше йшлося про змагання/чергування колективного й індивідуального:

«Все яснійше се стає мині всякий раз, коли від біжучих фактів перехожу до студій соціяльної еволюції в минулому. Все більш укріплююся в переконанню про рішаючу ролю в вічних змінах людського житя сеї неустанної конкуренції індивідуалістичних і колєктивистичних тенденцій і періодичного чергування переваги то одних, то других»Грушевський М. Переднє слово // Його ж. Початки громадянства (генетична соціологія). --

С.4..

Саме з цієї царини походили зацікавлення М.Грушевського тими «колективними уявленнями», котрі вивчали французькі соціологи, зокрема Е.Дюркгайм та Л.Леві-Брюль.

Отже колективістський та еволюційний лейтмотиви утворювали той підмурок, на який спиралися дослідницькі практики М.Грушевського, пов'язані з соціологізацією історії. Недаремно його студія має промовистий підзаголовок -- «Генетична соціологія», котрий нагадує назву другого тому соціологічної праці М.КовалевськогоКовалевский М. Социология: В 2 т. -- Т.2: Генетическая социология или учение об исходных моментах в развитии семьи, рода, собственности, политической власти и психической деятельности. -- Санкт-Петербург, 1910. -- 296 с., що її свого часу прорецензував М.ГрушевськийГрушевський М. [Рец.]. Ковалевский М. Социология: В 2 т. -- СПб., 1910. -- Т.2: Генетическая социология или учение об исходных моментах в развитии семьи, рода, собственности, политической власти и психической деятельности. -- 296 с. // ЗНТШ. -- Т.97. -- Л., 1910. -- С.189--190.. Зауважимо, що й появу самого терміна «генетична соціологія», принаймні на обширах Російської імперії, пов'язують зі студіями М.Ковалевського.

Уважається, що дослідницькі, педагогічні та громадсько-культурні практики М.Ковалевського, зокрема участь М.Грушевського у викладах Російської вищої школи суспільних наук у Парижі (він прочитав 14 лекцій у квітні -- травні 1903 р.)Борщак І. М.Грушевський у Парижі 1903 р. // Соборна Україна (Париж). -- 1947. -- №2. -- С.36--37; Винар Л. Автобіографія Михайла Грушевського з 1926 р. -- Нью-Йорк; Мюнхен; Торонто, 1981. -- С.21; Жуковський А. Михайло Грушевський і Франція // Український історик -- 1991/1992. - №3/4. - 1/4. - С.306-307., справили значний вплив на соціологічні зацікавлення українського історикаПріцак О. Історіософія та історіографія Михайла Грушевського. - С.22.. Тим більше, що цей вільний навчальний заклад, спроектований на кшталт низки аналогічних інституцій, які постали у великих європейських містах наприкінці XIX ст. (Брюссель, Мілан, Париж, Стокгольм та ін.), водночас відігравав і роль опозиційного політичного клубу. Приміром, у лютому 1903 р., себто за кілька місяців до лекційного курсу М.Грушевського, із публічними промовами тут виступав В.Лєнін. Того ж року серію лєкцій із теорії класової боротьби прочитав один із лідерів партії соціалістів-революціоне- рів В.Чернов. Із-поміж лекторів Російської вищої школи суспільних наук були такі відомі політичні діячі та вчені, як-от Ф.Вовк, І.Лучицький, П.Мілюков, П.Струве, М.Туган-Барановський та ін. Таким чином, у цій інституції було репрезентовано практично всі провідні соціологічні й політичні візії початку XX ст.

Зрештою, погляди М.Ковалевського, котрого М.Грушевський розглядав як ученого, що «здобув собі ім'я в соціолоґічній науці своїми дослідами по історії суспільного побуту, і не раз звертався до освітлення з загального соціологічного становища різних фактів і сторін східньо-слов'янского житя і його історії»Грушевський М. [Рец.]. Ковалевский М. Социология... -- С.189., були в певних аспектах доволі близькими авторові «Історії України-Руси». Наприклад, відома теза М.Ковалевського про те, що немає єдиного соціального чинника, котрим можна пояснити розмаїття суспільного життяГеккер Дж. Историко-генетическая социология М.Ковалевского (Из книги Дж.Геккера «Русская социология» (Лондон, 1934) // Рубеж: Альманах социальных исследований. -- Вып.№6/7. -- Сыктывкар, 1995. -- С.54., вочевидь перегукувалася з дослідницькими устремліннями українського вченого на ниві факторного підходу. Адже М.Грушевський дотримувався думки про різні конфіґурації та способи взаємодії/перехрещування факторів у різні епохи національної історії. Зауважимо, що М.Грушевський неодноразово згадував М.Ковалевського на сторінках «Початків громадянства (генетична соціологія)»Грушевський М. Початки громадянства (генетична соціологія). -- С.71 (прим.*), 302, 304, 307-308, 321.. М.Яворський навіть уважав, що історик зробив великий внесок у розвій «теорії родової організації», котру обстоював М.КовалевськийЯворський М. [Рец.]. Грушевський Мих. Початки громадянства (генетична соціологія). -- Прага: Institut Sociologique Ukrainien, 1921. -- 328 c. // Книга (Харків). -- 1923. -- №2. -- С.34. Грушевський М. Початки громадянства (генетична соціологія). -- С.9..

Показовими видаються й роздуми М.Грушевського про «генетичну соціологію», котру можна назвати «соціолоґією історичною, бо узагальнює явища історії людства, шукаючи в ній певних загальних прикмет, більш або меньше спільних всьому людству»¹⁰. Водночас він уподібнював «генетичну соціологію» до археології як «передісторичної науки», себто сприймав її як історію окремих суспільних форм. Зокрема, обстоював думку, що «ґенетична соціолоґія, розсліджуючи початки соціяльної організації, звертається до старинных літературних пам'яток, а ще більше (останніми часами особливо) - до матеріялів етнольоґичних: до студій над народами, які зістались на низших, так би сказати -- передісторичних ступенях культури і соціяльного житя»Там само..

Схожої думки дотримувалися й інші дослідники, скажімо російський історик і соціолог М.Карєєв, який уважав, що генетична соціологія спирається здебільшого на етнографіюКареев Н.И. Основы русской социологии. -- Санкт-Петербург, 1996. -- С.51.. Подібне визначення «генетичної соціології» подав і більшовицько-марксистський опонент М.Грушевського -- М.ЯворськийЯворський М. Нарис історії України. -- 4.1: Господарство натуральне. Первісне суспільство -- Князівського-дружинний вік. Феодалізація України. Феодалізм Галицько-Волинської та Литовської доби. -- [К.], 1923. -- С.5..

Така літературна й етнологічна підоснова соціологічних практик М.Грушевського була зорієнтована, з одного боку, на звільнення істориків та загалом гуманітаріїв від метафізичних орієнтирів і передумов, які мали заступити дослідницькі стратегії на основі всеохоплюючого емпіризму з широкими компаративними інтенціями. З іншого боку, вона підважувала, ба навіть відхиляла тотальне перенесення ідеї детермінізму до царини соціальних відносин зі сфери природознавства, хоч і заперечувала неоромантичну чи стару романтичну апологію волюнтаризму та людських почувань.

На думку М.Грушевського, «сучасна історіографія відкидає рішучо такий крайній індивідуалізм (культ героїв Т.Карлайла - О.Я.), і взагалі сучасні соціяльні науки стоять на ґрунті “детермінізму” - обмежености людської волі й залежности її від окруження (milieu), себто від даних обставин житя і його ґенетичного розвитку»Грушевський М. Початки громадянства (генетична соціологія). -- С.36.. Утім, визнаючи певну зумовленість та каузальність історичного буття, учений прагнув уникнути інших крайнощів, зокрема піднесення й апології детермінізму у вигляді так званих «законів» суспільного розвитку. До того ж така трансформація суперечила дослідницьким практикам М.Грушевського як історика, котрий, передусім, орієнтувався на багатоманітність і мінливість фактографічного світу минувшини. Таким чином, навіть більш-менш виразне каузальне представлення історії М.Грушевський уважав доволі релятивним, себто підпорядкованим певним дослідницьким завданням:

«Всю складність і змінливість соціяльного процесу дуже тяжко підвести під які-небудь прості і елєментарні закони, хоч би емпіричного характера. Навіть внутрішню необхідність в змінах і наступствах ріжних соціяльних форм можна признавати тільки релятивною і умовною -- поскільки тенденції одної ка- теґорії соціяльного житя не нейтралізуються, чи не змінюються вмішаннєм другої тенденції, або реґулятивної діяльности людської волі»Там само. -- С.43..

М.Яворський зауважив у своїй рецензії, що автор «Початків громадянства (генетична соціологія)» відкидає «закономірність історичного розвитку»Яворський М. [Рец.]. Грушевський Мих. Початки громадянства... -- С.33.. Більше того, М.Грушевський розмірковував щодо правомірності уподібнення людського, точніше соціального життя до механічних чи органічних взірців: «Передусім повстає питаннє, чи людське житє взагалі може бути зведене до таких механічних взаємовідносин і залежностей, які помічаються в природі неорґанічній або орґанічній»⁷⁷. Якщо взяти до уваги те, що автор неодноразово репрезентував національне життя у вигляді «органічної цілісності» на сторінках «Історії України-Руси» та інших праць, хоч і уникав очевидних перегинів у застосуванні такого підходу, то наведена сентенція свідчить про помітну еволюцію його поглядів.

Зрештою, соціологічна студія М.Грушевського рясніє застереженнями й коментарями щодо спроб спростити соціальну еволюцію, наприклад на ниві дарвінізму й марксизму. Причому останній історик сприймав як ориґінально скомбіновану з дарвінізмом та позитивізмом «могутню еволюційну концепцію», що спиралася на «матеріяліістичне розуміннє історії Маркса і “марксистів”»⁷⁸. На його думку, «соціяльна еволюція в своїх початкових стадіях показалась незмірно складнішою, ніж собі уявляли приклонники надто упрощенної мор- ґанівсько-енґелівської схеми»¹⁹.

Зазначимо, що критики М.Грушевського вважали, що його «генетична соціологія» є студією, «повністю спрямованою супротив марксизму на захист буржуазної методології»⁸⁰. А.Пісоцький закидав ученому первинність етнонаціональних засад у представленні минувшини, котре навіть назвав «національним фетишизмом». Більше того, він висловив думку, що «поняття держави в нього (М.Грушевського - О.Я.) вкладається в формулу Єлінека, - “Держава - це корпорація людности на певній території, яка має первісну (самостійну, ні від кого не прийняту) зверхню владу”. У цій формулі увесь державний фетишизм Грушевського, власне, фетишизм національний, вона є основною засадою усієї генетичної соціології Грушевського»^8,1.

Проте М.Грушевського цікавили не тільки витоки чи початки соціальної еволюції та ті колективні форми й уявлення, котрі її репрезентували. За великим рахунком, історик прагнув опрацювати всю соціальну та культурну площину, позаяк відводив чільне місце соціологічному підґрунтю в конструюванні національної минувшини з перспективи майбуття української науки. В одній із рецензій він зауважив, що «соціяльний процес інтересний незалежно від давности; міркою антикваря не можна міряти вартости етнографічних явищ»⁸².

Слід підкреслити, що М.Грушевський доволі часто розглядав фольклорні й етнографічні матеріали, культурні явища та мистецькі твори в контексті соціального розвою. Скажімо, він зауважував, що «весь культурний дорібок Египту, вся його господарська культура, величні будови, монументальні пам'ятки, се був результат соціяльного пресу»Грушевський М. Початки громадянства (генетична соціологія). -- С.35. Там само. - С.22-23. Там само. - С.54-55. Скубицкий Т. Классовая борьба в украинской исторической литературе // Историк- марксист. - 1930. - №17. - С.ЗО. Річицький А. [Пісоцький А.]. Як Грушевський «виправляє» Енгельса // Червоний шлях. - 1924. - №3. - С.190. Грушевський М. Східнєслов'янські народності та їх дослідження: 3 приводу книги: Russische (ostslavische) Volkskunde von Dmitrij Zelenin // Первісне громадянство та його пережитки на Україні: Примітивна культура та її пережитки на Україні: Соціяльна преісторія: Народня творчість та її соціологічні підстави: Науковий щорічник: 1929 / За ред. К.Грушевської. - Вип.3. - [К.,] 1930. - С.9. Грушевський М. Початки громадянства (генетична соціологія). - С.269..