"Колективний чоловік" на авансцені історії: соціологізація минувшини в дослідницьких практиках М. Грушевського

Соціологічні устремління змушували М.Грушевського скорегувати свої погляди щодо компаративістики. Цим інструментарієм український учений активно, хоч і вкрай обережно, послугувався на сторінках «Історії України-Руси», зокрема здебільшого обмежувався фактографічною чи регіональною сферами. Окремі згадки про «порівняльну соціологію» в довоєнні часи були радше деклараціями про наміри історика, котрі простежуються на марґінесі його дослідницьких практикГрушевський М. Історія України-Руси. -- Т.1 [репринт 3-го вид.]. -- С.17--18, 342, 350 (прим.З)..

Натомість у текстах 1920-х рр. М.Грушевський висловлювався про застосування порівняльно-історичного методу для апробації окремих концепцій і теорій. Приміром, у його рецензії на працю російського соціолога К.Тахтарьова, котрого вважають послідовником М.Ковалевського, ішлося про відповідне осягнення феодалізму як стадії еволюції:

«В курсі генетичної соціології феодалізм, як загальний соціальний ступінь, повинен бути випроваджений порівняним соціологічнім дослідом з даних ріжних країв і епох і тільки таким методом можуть бути усталені його типологічні риси. Так само і формація класової держави як соціологічний тип повинен бути даний не самою лише аналізою західньо-европейських відносин, а порівняним дослідом найбільш типових рис з ріжних епох і народів»Грушевський М. [Рец.]. Тахтарев К.М. Сравнительная история развития человеческого общества и общественных форм. -- Л.: Гос. изд., 1924. -- 4.1. -- 371 с.; 4.2. -- 366 с. // Первісне громадянство / За ред. К.Грушевської. - Вип.1/2. - [К.], 1926. - С.127..

Імовірно, такі настанови М.Грушевського постали під впливом дослідницьких практик західних учених, передусім В.Вундта, котрий спирався у своїй компаративістиці на багатоманітний, часто-густо строкатий історико-культурний матеріал, але все ж таки тяжів до стадіальної концептуалізації минувшини. Відтак автор «Початків громадянства (генетична соціологія)» не тільки покликався на студії В.Вундта, а й згадував про його стадіальний поділ «людської культури та суспільности»Грушевський М. Початки громадянства (генетична соціологія). -- С.125 (прим.*).. Із цієї перспективи М.Грушевський розглядав буття «історичних народів», зокрема відзначав поважну роль культурних та соціальних трансформацій у переході від однієї до іншої стадій розвитку:

«Се та дорога, котрою звичайно йдуть історичні народи на світанню історії. Вона дуже часто застає їх в сім моменті переходу від родово-племінного житя до класової держави: історичні відомости про той чи иньший нарід починаються саме тоді, як сей внутрішній перелом в житю племени або дається взнаки його культурнійшім сусідам, або стає початком нового, культур- нійшого житя, записаного в пізнійшій традиції -- як формуваннє клясової держави у племени семітських, арійських, грецьких, ґерманських, слов'янських, турецьких і т. ин.»Там само. - С.92..

Проте М.Грушєвський не міг іґнорувати й спадщину своїх українських попередників, зокрема М.Драгоманова, інтерес до творчого доробку котрого був помітний упродовж 1920-х рр. Зокрема, одне з видань УСІ повністю присвячувалося цьому мислителеві3 починів українського соціялістичного руху: Мих. Драгоманов і женевський соціялістич- ний гурток / Зладив М.Грушєвський. -- Wien, 1922. -- 212 с.. Я.Дашкевич уважав, що такі зацікавлення М.Грушевського зумовлювалися пропаґандистськими мотивами, зокрема конструюванням істориком «політичної (соціалістично-революційної) генеалогії»Дашкевич Я.Р. Михайло Грушевський -- історик народницького чи державницького напряму? // Михайло Грушевський і українська історична наука: Мат. наук. конф., присвяч. М.Грушевському (Львів, 24--25 жовтня 1994 р.; Харків, 25 серпня 1996 р.; Львів, 29 вересня 1996 р.). -- Л., 1999. -- С.70., себто походили з царини громадсько-політичних практик. М.Грушєвський не міг оминути й компаративних практик М.Драгоманова, зокрема відзначаючи, що «український матеріял і нині все ще зістається поза обрієм світового порівняного досліду. Дослідники світового обороту літературних і фольклорних тем не включають його в свої порівняння, бо український матеріял не публікується на світових мовах»Грушевський М. Вступне слово. -- C.VII--VIII..

Щоправда, на відміну від М.Драгоманова, М.Грушєвський спирався не стільки на універсальні стадіальні засади компаративістики, скільки на сполучення емпіричної, стадіальної та типологічної підоснов у своїх дослідницьких устремліннях. З одного боку, він наголошував на емпіричній (фактографічній) доказовості порівняльних процедур, які мають бути поза «апріорним теоретизуванням»Там само. -- C.VI.. Не випадково М.Василенко дотримувався думки, що основним здобутком автора «Історії України-Руси» є критична перевірка фактів і нове висвітлення цілих історичних епох, приміром доби ХмельниччиниВасиленко М. [Рец.]. Грушевський М. Історія України-Руси. -- 2-е вид. -- Київ; Відень, 1922. -- Т.8, ч.1: Роки 1626--1638. -- 335 с.; 4.2. -- 224 с.; Ч.З. -- 288 с. // Україна. -- 1925. -- №5. -- С.151.. Однак, з іншого боку, М.Грушєвський уважав цілком прийнятним результатом компаративістики окреслення того чи іншого типу на ґрунті емпіризму й, водночас, як соціологічного чи культурознавчого концепту з виразним акцентуванням на конвенціональності такого дослідницького інструментарію.

Наприклад, розглядаючи «ірокезьку федерацію племен», яка з легкої руки Л.Г.Морґана - одного з фундаторів теорії еволюціонізму, перебувала у центрі тодішніх наукових зацікавлень етнологів, етнографів, соціологів, антропологів та істориків, М.Грушєвський зазначав, що «такий орґаничний, можна сказати - ідеальний розвій родово-племінної орґанізації, як ми бачимо у північних індіян, спеціально у ірокезів, був власне явищем виїмковим, як чистий тип такого розвою»Грушевський М. Початки громадянства (генетична соціологія). -- С.179.. Така заувага мимоволі нав'язує зіставлення з «ідеальним типом» - поняттям-інструментом, що походить із соціологічної візії М.Вебера, котрий прагнув звільнитися від ціннісних суджень. Схожі інтенції М.Грушевського споглядаємо як щодо української етніки, так і стосовно інших східнослов'янських націй. Історик стверджував:

«Студіюючи порівняно-історичною мєтодою побут ріжних частин сеї складної системи етнографічно-побутових угрупувань, ми дістаємо можливість очищати більш архаїчні типи (поліські і карпатські) від сторонніх впливів і наверствовань і знаходити в них те, що може вважатися архетипом старого укр. життя»Грушевський М. Східнєслов'янські народності та їх дослідження... -- С.12..

Цікаво, що в наведеній цитаті М.Грушевський уживає поняття «архетип», яке зазвичай відносять до аналітичної психології К.Ґ.Юнґа. Цей термін застосовували для позначення первинного образу, початкової форми, котра належить до первісного чи зародкового шару уявлень колективного позасвідомого. Відзначимо, що «архетип» М.Грушевський використовує й на сторінках «Історії України-Руси», передусім щодо аналізу фольклорного матеріалу та свідчень, які містяться в ньомуГрушевський М. Історія України-Руси. - Т.9: Роки 1650-1654, кн.1. - К., 1996. - С.96 (прим.6-7), 422; Його ж. Історія України-Руси. - Т.9, кн.2. - С.1473 (прим.1)..

Звісно, М.Грушевський і раніше послуговувався типологічним методом у своїх дослідницьких практиках на ниві археології й етнологіїГрушевський М. Етнографічні категорії й культурно-археологічні типи в сучасних студіях Східньої Європи. - Санкт-Петербург, 1904. - 9 с.. Проте впродовж 1920-х рр. він наблизився до комбінації компаративного та типологічного підходів, котра ґрунтувалася як на широкому, точніше всебічному емпіризмі, так і на соціологізмі й психологізмі, переведених на культурно-історичне поле. Методологічними орієнтирами на цьому шляху українському історикові слугували не тільки праці В.Вундта, а й студії Л.Леві-Брюля, присвячені примітивному мисленню. На думку французького соціолога, примітивність -- це не стадія, а тип розвитку, точніше особливий спосіб мислення, відмінний від європейського. Він навіть уважав, що засобами «цивілізованих» (світових) мов неможливо подати адекватну характеристику примітивного мислення, залишки якого зберігаються й у сучасному суспільстві.

Зауважимо, що М.Грушевський називав студію Л.Леві-Брюля про примітивне мислення (1922 р.) «епохальною книгою» на теренах європейської соціогуманітаристикиГрушевський М. [Рец.]. Levy-Brnhl L. Das Denken der Naturvolker... - С.149.. Невипадково більшовицькі опоненти М.Грушевського закидали йому та його учням надмірне захоплення етнографізмом, зокрема прелогізмом, маґією та обрядовістю, замість того, щоб студіювати культурні процеси часів революцій 1905 та Жовтневої пролетарської 1917 рр.Кокошко Ст. Стан історичної науки у ВУАН // Пролетарська правда (Київ). - 1930, 15 листопада. - №262. - С.2; Його ж. У наступ проти буржуазної науки // Там само. - 1931, 18 березня. - №62. - С.2.

Вихідний концепт Л.Леві-Брюля пов'язаний із поняттям «колективні представлення», що постало на теренах паризької соціологічної школи Е.Дюркгайма. Більше того, специфіку первісного способу мислення Л.Леві- Брюль убачав у колективних уявленнях, які відіграли засадничу, ба навіть визначальну роль у житті первісної людини. Так постала його знаменита теза про імперативність та суперечливість колективних уявлень за доби примітивного суспільства, котрі він охрестив «прелогічним мисленням».

Примітною рисою «прелогічного мислення» (часом його помилково вважають алогічним), на думку французького соціолога й етнолога, було іґнорування суперечностей, які повсякчасно проступають у первісній міфологіїЛеви-Брюль Л. Сверхъестественное в первобытном мышлении: Первобытная мифология: Мифический мир австралийцев и папуасов / Пер. с фр. -- Москва, 1937. -- С.258--260.. Відтак первісна людина оперує не поняттями як смисловими одиницями, а колективними уявленнями. Натомість сучасник, за візією Л.Леві-Брюля, послуговується інтелектуальним чи пізнавальним типом мислення, котре вирізняється передусім логічністю, раціональністю та каузальністю. Загалом учений уважав, що зміст і спрямованість «колективних представлень» залежить від того, в якій соціокультурній системі вони циркулюють. Приміром, примітивні уявлення про природу й навколишній світ є дифузними, розмитими, позаяк співіснують із надприродним світом, котрий позбавлений звичної для сучасної людини каузальностіТам же. -- С.23--24..

Зазначимо, що студія Л.Леві-Брюля про примітивне мислення вважалася знаковою працею в міжвоєнній європейській соціогуманітаристиці, хоч і наслідувала позитивістські традиції. Проте сам автор концепції «прелогічного мислення» на схилі життя поступово переглядав і, врешті-решт, майже відмовився від цієї візії. Однак дослідження Л.Леві-Брюля справили значний вплив на формування аналітичної психології К.Ґ.Юнґа. До того ж Л.Леві-Брюль оперував порівняно близьким поняттям, яке нагадувало термін «архетип», що побутує в текстах М.Грушевського 1920-х рр.

Невипадково М.Грушевський у публікаціях міжвоєнної доби неодноразово згадував про «прелогічне мислення», наприклад, розмірковуючи про впливи колективізму на формування «прелогічного світогляду»Грушевський М. Передмова. -- С.10.. Водночас український учений відзначав «недостачу в примітивнім мишленню понять кавзальности в нашім розумінню, - заступлених в нім тим, що Леві-Брюль називає законом “партиципації”, причетности (іраціональних - на наш погляд - зв'язків, які існують в примітивній уяві між ріжними родами предметів і явищ)»Там само. -- С.12..

Та й у студіях доньки М.Грушевського - Катерини термін «прелогічне мислення» вживався як один із найважливіших інструментів для вивчення примітивного суспільстваГрушевська К. З примітивної культури: Розвідки і доповіді. -- С.77--78; Її ж. [Рец.]. Levy- Brnhl L. La numeration chez les Bergdama. Africa. Journal of the international Institute of African languages and cultures. -- London. -- Vol.2, no.2. -- P.164--173 // Первісне громадянство та його пережитки на Україні: Примітивна культура та її пережитки на Україні: Соціяльна преісторія: Народня творчість та її соціологічні підстави: Науковий щорічник: 1929 / За ред. К.Грушевської. -- Вип.2. -- [К.], 1929. -- С.124--125.. Більше того, дослідниця акцентувала увагу на самих підставах первісного чи «прелогічного» мисленняМатяш І. Зірка першої величини... -- С.112.. В етнологічному огляді 1927 р. зазначалося, що «первісне думання» стало однією з «центральних проблем людської культури в дослідах низки шкіл - Боаса, Фрейда, Дюргейма та Леві Брюля й инш. Саме популяризації цих дослідів і присвячено, напр., книжку К.Грушевської -- “3 примітивної культури” -- найспеціяльнішу етнологичну працю, що з'явилась тепер в укр. літературі»Дашкевич В. Розвиток етнологічної науки на Україні за 10 років // Червоний шлях. -- 1927. -- №12. -- С.180..

Зрештою, праці Л.Лєві-Брюля надали нового імпульсу й навіть істотно розшили предметне поле для розмірковувань та устремлінь М.Грушевського щодо опозиції колективне/індивідуальне на історичній авансцені. Скажімо, у рецензійному огляді 1924 р. український історик доволі докладно реферував погляди Л.Лєві-Брюля щодо «колективістичної» підоснови «прелогічного мислення» й, заразом, протиставляв його способу буття сучасної людини:

«Мисль і уява її (первісної людини -- О.Я.) опанована “колєктивними представленнями”, цебто толкуваннями своїх вражінь (перцепцій), даними традицією того колєктиву, в котрім вона живе і нероздільною, неіндивідуалізованою частиною котрого себе уявляє. Ці представлення перейняті ідеєю таємничої і “містичної” причетности (партиціпації), що проходить через усе її мишлення. До розумування чи теоретичного мишлення вона взагалі має відразу (неохоту) і в її інтелєкті переважає емоція.

В протиставленню нашому раціоналістичному й індивідуалістичному інтелєктуальному життю, це життя містичнє, ємоціональнє, колєктивістичнє (розрядка М.Грушевського -- О.Я.)»Грушевський М. [Рец.]. Levy-Brnhl L. Das Denken der Naturvolker... -- C.149--150. Грушевський М. Передмова. -- C.11--12..

У світлі «прелогічного мислення» й колективних уявлень М.Грушевський розглядав так звану «ману» - надприродну силу, що її у віруваннях народів Мікронезії, Полінезії приписували людям, звірям, духам та об'єктам. Відтак він зауважував, що «“мана” дійсно являється живим і реальним відбиттям примітивного поняття про космічну силу, чи життєву енергію, яке характеризує відносини людини до доохресного світу, - як тотем означає її відносини до людського колективу»¹⁰¹. У широкому сенсі така рецепція візії Л.Лєві-Брюля в текстах М.Грушевського хоч і вписувалася у загальне річище соціологізації історії, зорієнтованої на традиції паризької соціологічної школи, проте робила суттєву поступку інтуїтивним та ірраціональним компонентам мислення. Тим більше, що «колективні уявлення» у представленні Л.Лєві-Брюля помітно відрізнялися від інтерпретацій і тлумачень Е.Дюркгайма.

Проте М.Грушевський прагнув представити колективне/індивідуальне у широкій історичній перспективі, часом навіть ширше, аніж Л.Леві-Брюль. Зокрема, він поділяв «соціяльний розвій людства» на дві великі доби -- родово- племінну та державно-політичнуГрушевський М. Початки громадянства (генетична соціологія). -- С.241.. Зауважимо, що такий поділ спирався як на вирізнення відмінних форм громадської організації, так і на окреслення різних способів мислення. Причому авторське маркування репрезентоване у вигляді опозиції колективного до індивідуального.

Приміром, М.Грушевський не тільки обстоював думку про «зв'язок сього “прелогічного” мишлення з колективізмом громадського життя» первісної людиниГрушевський М. Передмова. -- С.16--16 а., а й наголошував на окремішності «сього колективу, що творить, в очах примітивного, зовсім замкнений і самозадоволений світ, так що супроти доохрєсного світу він являється самостійним “мікрокосмом” в повнім значінню того слова»Там само. -- С.12.. Водночас український історик уважав, що саме руйнація примітивного чи «еґалітарного колективізму», котрий заступає соціальна диференціація, відіграє роль визначального чинника в еволюції життя громади, себто в переході суспільства від племінної до державної організації: «Нерівність всестороння -- економична, психольоґична, соціяльна займає місце такої ж всесторонньої еґалітарности племінного брацтва, яке виховувалось всіми засобами племінного життя. Еґоїстичний принціп вигоняє солідарність. Індивідуалістиний спосіб думання бере перемогу над колєктивистичним»Грушевський М. Початки громадянства (генетична соціологія). -- С.292.. Більше того, М.Грушевський відзначав «індивідуалістичну природу» самої державної влади, котра підважує, витісняє й, урешті, посідає місце колишніх родоплемінних структур. «З становища концентрації, скріплення й інтенсифікації влади її індивідуалізованнє без сумніву більш доцільне. Індивідуальність може краще об'єднати ріжнородні елементи влади (релігійні, воєнні, економичні), зв'язати, злити в однім акті своєї волі та використати його енергію якнайповніше», -- зазначав ученийТам само -- С.294..

З аналогічної перспективи М.Грушевський розглядав навіть знакові історичні епохи, зокрема протиставляв колективізм середньовічної доби крайньому індивідуалізму нового часу. Наприклад, він дотримувався думки, що давньоримська спадщина, передусім «індивідуальне право, вироблене клясовим устроєм Римської республіки і обгострене до крайности - власности римського громадянина, голови і владики патріархальної родини. Се право, прийняте в основу своєї політики двома великими факторами нового європейського житя -- церквою і монархією, розложило і знищило колєктивистичні форми сєрєдньовіча і стало підвалиною нового соціального, індивідуалістичного строю»Там само. -- С.195. Грушевський М. Переднє слово // Там само. -- С.4..

У відповідному дусі М.Грушевський репрезентував та оцінював тодішню сучасність. Скажімо, у передмові до «Початків громадянства (генетична соціологія)», підписаній 1 травня 1921 р., автор зауважував: «Добу, котру переживаємо, стоїть під знаком реакції против індивідуалізму і клясовости новійшого “цівілізованного ладу” та повороту до колєктивизму і солідарности»¹¹⁴. Схожі думки побутували й у доповіді М.Грушевського, присвяченій Українському соціологічному інституту, в якій він наголосив, що «в сей час глибокого соціального перелому більш, ніж коли-небудь, потрібні ґрунтовні студії соціяльної еволюції від самого споду: одвічної боротьби й чергування індівідуалістичних і колективістичних потягів в людськім пожиттю і тих умов буття, під впливом котрих вони розвиваються»Доповідь М.С.Грушевського «Український соціологічний інститут і дослідча катедра історії культури -- загальної й української». -- С.204.. М.Сумцов, який прорецензував соціологічну студію М.Грушєвського за кілька тижнів до своєї смерті (1922 р.), доволі точно схарактеризував ті суперечливі враження, що їх вона збуджувала в українських інтелектуалів, вихованих у дусі старих позитивістських традицій:

«Кінець кінцем життя людности виглядає ніби той калейдоскоп. З одного боку, це цікаво, а з другого -- тут криється джерело для втоми, бо усі початки і кінці настільки переплутані, що для генезиса в соціології не вистачає ґрунту. Автор схиляється до думки, що в житті панує неустанна конкуренція індивідуалистичних і колективистичних тенденцій і періодичного чергування то одних, то других. Поступ, реакція однаково гинуть в якому-то ритмові без кінця і краю. Може, воно так і є, так і треба, може холодна наука це все затвердить запевне, але цей ритм виходе якимсь безцільним, сліпим, необорним, нудним.

Можливо, що він і одповідає питанням суворого наукового досліду, але не задовольняє питаннів чулого серця і не піднімає запинала з загадкової майбутности. В буйних хвилях ритму гине ідея поступу»Сумцов М. [Рец.]. Грушевський М. Початки громадянства (генетична соціологія). -- Відень, 1921. - 328 с. // Україна. - 1925. - №3. - С.154..

Згадуваний вище В.Юринець уважав, що ритміка М.Грушєвського, хоч і доволі віддалено, споріднена зі знаменитою циклічною теорією О.ШпенґлераСтенограма дискусії на доповідь акад. В.О.Юринця... -- Арк.28.. Натомість В.Липинський, який сприймав цю працю зі становища неоромантика й теоретика-консерватора, був більш категоричним в оцінці соціологічної студії М.Грушєвського, котру схарактеризував як цінну працю «по зібраному в ній матеріялови і баламутній по зроблених з нього виводах»Липинський В. Повне зібрання творів, архів, студії / Ред. Я.Пеленський. -- Т.6, кн.1: Листи до братів-хліборобів про ідею і організацію українського монархізму. -- К.; Філадельфія, 1995. -- С.212 (прим.*)..

Так чи інакше, наведені спостереження М.Сумцова відображають ще одну засадничу метаморфозу в тогочасних поглядах М.Грушєвського, котрий був незаперечним прихильником стадіальної репрезентації історії, проте поступово схилявся до ідеї ритмічного представлення минувшини. Відтак історик дедалі частіше обстоював думку про чергування й змагання колективного та індивідуального, котра якщо вповні й не підважувала стадіальний поділ минувшини, то, принаймні, доповнювала його, помітно корегувала.

Недаремно у своїх компаративних процедурах М.Грушевський послуговувався вже не тільки засадами стадіальності й емпіризму, а й типології. Тож у його текстах 1920-х рр. поважне місце посідала думка про певний тип розвитку, хоч стадіальне маркування також залишалося доволі популярним інструментом. До того ж типологічний метод, але на іншій стильовій основі, активно вживав у дослідницьких практиках В.Антонович -- наставник М.Грушєвського, котрий мав солідні наукові зацікавлення на ниві французької антропології й етнології кінця XIX ст.

У праці М.Грушєвського «Початки громадянства (генетична соціологія)» споглядаємо й низку інших концептів (органіцизм, солідарність, енергія та ін.), що їх історик активно вживав у своїх розвідках довоєнної доби. У соціологічній студії 1921 р. автор не тільки переосмислив ці терміни-інструменти, а й прагнув висвітлити їх у контексті змагання/чергування колективного та індивідуального на історичній сцені. Приміром, М.Грушевський наголошував, що «умовою успішного розвою соціялього житя і самозаховання соціяльних орґанізмів -- народів, націй, являється наростаннє в даній, черговій соціяльній формі, в її діференціації, позитивного змісту форми наступної, їй антоґонистичної»Грушевський М. Початки громадянства (генетична соціологія). -- С.111.. Крім того, він специфікував й означував відмінні види солідарності, котрі виявляються у суспільності впродовж різних історичних епох. Наприклад, історик зазначав, що виховання «корпоративної і національної солідарности» потребує концентрації «орґанізаційної енергії народу»Там само. -- С.188., пов'язував походження соціальної диференціації й конфліктів інтересів із руйнацією «родово-племінної солідарности»Там само. -- С.294. Грушевський М. Історія України-Руси. -- Т.9, кн.1. -- С.6. тощо. Відзначимо, що Е.Дюркгайм розглядав солідарність вислідом колективного зв'язку як традиційного (механічна), так і модерного (органічна солідарність) суспільства.

М.Грушевський розмірковував про трансформацію колективних й індивідуальних уявлень і на сторінках «Історії України-Руси», зокрема за часів Хмельниччини: «Без сумніву се велике, ні з чим не зрівняне потрясеннє, пережите українським громадянством, викликало велике піднесеннє самопочуття - індивідуального і колєктивного»¹²². М.Кордуба слушно відзначав ту важливу роль, котру відігравало представлення масштабних колективних чи масових явищ у студіях М.Грушевського, зокрема в найголовнішій його праціКордуба М. Михайло Грушевський як учений [переклад статті з «Przeglqd Historyczny». -- 1935. -- №12] // Український історик. -- 1984. -- №1/4. -- С.41..

Водночас М.Грушевський указував і на той злам, що стався у світовідчуваннях й уявленнях «пересічної людини» за часів повстання Б.Хмельницького, котрий відображав метаморфози колективної свідомості. На його думку, «перед “простим чоловіком' простелилась можливість переходу в ряди “лицарства', промоції на уряди в міру енерґії, здібности і заслуг, без передумов уродження, протекції, богацтва і виховання»Грушевський М. Історія України-Руси. -- Т.9, кн.2. -- С.1508.. У подібному дусі М.Грушевський розглядав і трансформації білоруської національної свідомості XIX -- початку XX ст.:

«Поняття Білоруси існувало як поняття географічне, а не національне. Тільки з тим як явилися тенденції перетворити етнографічну статику Білоруси в динаміку національного життя, народню мову, етнографічні і побутові особливості зробити знаряддям культури вищого порядку - все се набрало значіння національних прикмет, виявів білоруської національности, і в будову її пішли й історичні традиції»Грушевський М. Східнєслов'янські народності та їх дослідження... -- С.8..

Певна річ, соціологізація історії актуалізувала й низку інших дослідницьких пропозицій, які не міг оминути цей визначний український інтелектуал, передусім культурознавчі та етнологічні, пов'язані зі студіюванням духовної й матеріальної культури народу/нації. Видається, що саме в руслі цих наукових інтенцій постав самобутній субпроект М.Грушевського -- «Історія української літератури», задум якої визрівав ще на початку 1900-х рр. Імовірно, що ця праця виникла як своєрідне доповнення до великого тексту -- «Історії України- Руси». Загалом історію письменства М.Грушевський уявляв як минувшину «української красної словесності», точніше «всякої словесної творчості»¹²⁶ з перспективи творення колективних уявлень, зокрема соціального розвою. Зауважимо, що його соціологічні інтенції поділяла, а можливо й підживлювала донька - Катерина, котра у своїх працях запропонувала соціологічний підхід для висвітлення й тлумачення українського героїчного епосуГрушевський М. Історія української літератури: У 6 т., 9 кн. -- Т.1. -- К., 1993. -- С.44-45. [Грушевська К.]. Збирання і видавання дум в XIX і в початках XX в. // Українські народні думи. -- Т.1 корпусу: тексти №1--13 і вступ К.Грушевської. [К.], 1927. -- С.ХІІІ--ССХХ; Її ж. Деякі питання про народні думи // Українські народні думи. -- Т.2 корпусу: тексти №14--33 і передмова К.Грушевської. -- X.; К., 1931. -- C.VII--XXX.. Зрештою, означення «історії літератури», висунуте М.Грушевським, кардинально розширювало потенційні пласти джерельного матеріалу, котрий залучався для всебічного відтворення й осягнення еволюційного процесу на соціологічній підоснові. Недаремно низка рецензентів одностайно звернула увагу на вживання «соціологічного методу» в «Історії української літератури» М.Грушевського. Скажімо, В.Перетц відзначав, що в «новій праці підставою для розуміння літературної еволюції являється еволюція соціяльних взаємовідносин, але на тлі їх головним об'єктом уваги історика стало художнє слово в його розвитку»Перетц В. [Рец.]. Грушевський М. Історія української літератури. -- Київ -- Львів, 1923. -- 4.1, т.1. -- 360 с.; Т.2. -- 231 с.; T.3. -- 159 с. // Україна. -- 1925. -- №4. -- С.159. Марковський М. [Рец.]. Грушевський М. Історія української літератури. -- К., 1925. -- Т.4. -- 666, 14 с. // Там само. -- 1926. -- №1. -- С.145.. Подібну думку обстоював і М.Марковський, який стверджував, що у «працях М.С.Грушевського завжди є той соціологічний підхід, який тільки і являється єдиним можливим методом, щоб правдиво висвітлити літературні явища»¹²⁹. Натомість В.Дорошенко в коротенькій бібліографічній замітці назвав приклади вживання «соціологічного методу» щодо визначення хронологічної належності пам'яток словесної творчості, особливо в першому томі «Історії української літератури» М.Грушевського, своєрідними «єресями» посеред численних влучних спостережень і тлумаченьДорошенко В. [Рец.]. Грушевський М. Історія української літератури. -- Київ -- Львів, 1923. -- Т.1. -- 360 с.; Т.2. -- 231 с.; T.3. -- 295 с. // Діло (Львів). -- 1923, 17 листопада. -- №183. -- С.7..

Таким чином, первісний проект великого тексту М.Грушевського не тільки суттєво розростався, а й потребував істотної, навіть докорінної переробки самої конструкції, закладеної ще в дусі класичного універсалізму другої половини XIX ст. Однак соціологізація історії за версією паризької наукової школи підштовхувала автора «Історії України-Руси» не до стиснення й ущільнення тексту, а навпаки - до його розширення, позаяк передбачала студіювання нових сеґментів і навіть цілих площин минувшини. Відтак етнологічна й культурознавча пропозиції нав'язували М.Грушевському дослідницькі практики, скеровані на широке опрацювання нових фактографічних зрізів минувшини, себто вели до «обростання» первісної конструкції новими, доповнюючими зрізами. Згадаємо, скажімо, студію В.Вундта з його порівняльними інтенціями на ниві «словесної творчості» чи праці з первісної культури Л.Леві- Брюля, котрі іманентно тяжіли до компаративного й типологічного інструментарію, проте зберігали традиції докладного фактологічного опису культурних та соціальних явищ, процесів, подій. Практичне переведення таких настанов до «Історії України-Руси», тим паче з обсягу козацької доби, від якої відклалося та збереглося значно більше джерел, порівняно з попередніми періодами, спричинилося до того, що М.Грушевський, за словами О.Пріцака, «потопає в матеріалі»Пріцак О. Історіософія та історіографія Михайла Грушевського. -- С.27.. Утім, подібні проблеми побутували й у десятитомнику В.Вундта, в якому авторські концепти немовби розмивалися величезною масою фактографічного матеріалу. Із цієї перспективи постає своєрідна аналогія між ба- гатотомниками М.Грушевського та В.Вундта. Дехто з критиків українського фахівця навіть іронізував щодо «Історії України-Руси» як його «улюбленої безконечної» праціРічицький А. [Пісоцький А.] Як Грушевський «виправляє» Енгельса. -- С.183.. Водночас сучасні автори дотримуються думки, що в наукових практиках М.Грушевського дослідник-історик все ж таки домінує над ученим-соціологом Масненко В. Історичні концепції М.С.Грушевського... -- С.116..

Тож упродовж 1920-х рр. М.Грушевський дедалі більше перетворювався з «критичного» позитивіста з іншими стильовими включеннями на своєрідний тип соціологізуючого історика-емпірика. Більше того, соціологічні «експерименти» підштовхували вченого до суттєвого розширення предметної області історичних студій із національної та соціальної царин до культурознавчої й етнологічної сфер української минувшини. Видається, що М.Грушевський у 1920-х рр. більш розважливо та критично, а подеколи навіть скептично ставився до стадіального й органічного представлення історичного процесу, котре вважав умовним і в багатьох випадках конвенціональним. Але еволюційний канон і надалі посідав поважне місце у його концептуалізації, хоч він дедалі більше відходив від однолінійної репрезентації світу історії й поступово наближався до багатолінійного представлення суспільного розвою (чергування та змагання колективного й індивідуального, визнання різних типів мислення, примітивного, або «прелогічного», і сучасного, відхід від європоцентричного бачення світу тощо).

Помітних трансформацій зазнали й дослідницькі стратегії М.Грушевського. Приміром, соціальний дискурс історика сягнув такого масштабу, що змагався, а іноді жорстко конфліктував із національним дискурсом, який доти був домінуючим у його історичному письмі. Причому трансформація соціального дискурсу розгорталася переважно за рахунок репрезентації «колективних уявлень» на ниві словесної творчості й духовної культури, якими оперував М.Грушевський. Такий підхід разюче контрастував із тотальним економічним детермінізмом та апологією класового підходу з його суцільною редукцією багатоманітності минувшини до вульґарно-універсальної більшовицько-марксистської схеми, що неминуче мало спричинити ідеологічну конфронтацію на обширах тодішньої української соціогуманітаристики.

Зрештою, автор опинився у своєрідному «зачарованому колі», позаяк уведення нових доповнюючих культурознавчих та етнологічних площин на ниві соціологізації минувшини («Початки громадянства (генетична соціологія)», «Історія української літератури») нав'язувало опрацювання величезних фактологічних масивів. Це перевершувало фізичні можливості одного вченого навіть із такою фантастичною працездатністю, як у М.Грушевського. Тим паче, що він, хоч і спирався на своїх учнів та співробітників у царині джерелознавчої й архівної евристики, проте мав особисто інтерпретувати зібраний матеріал і проводити концептуальний синтез. На превеликий жаль, зла «гра долі» обірвала дослідницькі практики М.Грушевського в найцікавіший момент, оскільки наступні томи з обсягу монументального проекту «Історії України-Руси», вочевидь, змусили б його по-новому реагувати на культурні й інтелектуальні виклики доби, зокрема на ниві соціологізації української минувшини.

Размещено на Allbest.ru