"Короткий історичний опис про Малу Росію..." та українська історіографія кінця ХVIIІ ст.
Мета статті полягає у проведенні джерелознавчого дослідження та реконструкції культурного контексту твору. Методологія поєднує текстологічний і наратологічний підходи. Загальним методологічним полем є історія уявлень та ідей та історія історичної думки.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 06.07.2022 |
| Размер файла | 71,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
"Короткий історичний опис про Малу Росію..." та українська історіографія кінця ХVIIІ ст.
Ярослав Затилюк
кандидат історичних наук, науковий співробітник,
Інститут історії України НАН України; старший науковий співробітник, Національний музей історії України (Київ, Україна),
Вадим Арістов
кандидат історичних наук, старший науковий співробітник,
Інститут історії України НАН України; науковий співробітник, Національний музей історії України (Київ, Україна)
Анотація
Мета статті полягає у проведенні джерелознавчого дослідження та реконструкції культурного контексту твору. Методологія поєднує текстологічний і наратологічний підходи. Загальним методологічним полем є історія уявлень та ідей, а також історія історичної думки. Наукова новизна. "Короткий історичний опис про Малу Росію..." - маловивчена пам'ятка українського історієписання рубежу ХУШ-ХІХ ст. Після видання тексту за двома списками
0. Бодянським у 1848 р. до нього переважно зверталися у зв'язку з питанням авторства
1. Квітки. Новий поштовх до вивчення твору дало віднайдення авторами цієї статті списку, що зберігається у фондах Національного музею історії України і є єдиним доступним на сьогодні рукописом пам'ятки. Висновки. Головним джерелом наративного ядра послужив "Літопис Грабянки". Серед інших джерел оповіді, а також додатків, були тексти Ґ. Баєра, Ф. Страленберґа, Феофана (Прокоповича), Антонія Катіфора, Ґ. Міллера. Автор осмислено вибирав і "переплавляв" повідомлення з інших творів, вибудовуючи власну версію козацької історії. Текст з'явився 1789 р., у час розформування структур Гетьманщини і Слобожанщини, коли козацькі "чини" були змушені доводити свою належність до "благородного стану". Він відобразив погляди людей цього середовища та засвідчив їхню ориґінальну спробу переосмислити традиційний наратив "Літопису Грабянки" й модифікувати усталену схему козацького минулого. Відповідальність за обмеження прав Малої Росії покладалася на гетьманів. У неґативних тонах представлено також запорожців. З аналізу контексту постання та побутування пам'ятки випливає, що її було створено в колах, близьких до старшинських родин Квіток, Горленків, інших "патріотів краю". Твір належить до останньої хвилі так званої козацької історіографії і є віддаленим попередником "Історії русів".
Ключові слова: "Короткий історичний опис про Малу Росію...", козацька історіографія, Бодянський, Квітка, "Літопис Грабянки".
Yaroslav ZATYLIUK
Candidate of Historical Sciences (Ph. D. in History),
Research Fellow,
Institute of History of Ukraine NAS of Ukraine;
Senior Research Fellow,
National Museum of the History of Ukraine (Kyiv, Ukraine),
Vadym ARISTOV
Candidate of Historical Sciences (Ph. D. in History),
Senior Research Fellow,
Institute of History of Ukraine NAS of Ukraine;
Research Fellow,
National Museum of the History of Ukraine (Kyiv, Ukraine),
A Brief Historical Description about Little Russia... and Ukrainian Historiography of the End of the Eighteenth Century
The aim of the article is the source study of the A Brief Historical Description of Little Russia... and the reconstruction of its cultural context. The methodology of the study combines the text-critical and narratological approaches to the analysis of the text. The general methodological field of the article is history of ideas and history of historical thought. Scientific novelty. A Brief Historical Description of Little Russia... is a text of Ukrainian historiography of the late 18th century which has not been fully studied. After the publication of the text on the basis of two copies by O. Bodianskyi in 1848, it was mostly approached in connection with the question of I. Kvitka's authorship. A new impetus to the study of the work was given by the discovery of its copy by the article's authors which was stored in the National Museum of the History of Ukraine. This is the only available manuscript of the work. Conclusions. The main source of the work's narrative core was the Hrabianka Chronicle. Other sources of the narrative, as well as the appendices, included the works by G. Bayer, Ph.Stralenberg, Feofan (Prokopovych), Anthony Katifor, and G. Muller. The author deliberately selected and "melted" the information from other works, building up his own version of the Cossack history. The work was written in 1789, at the time of the disintegration of the structures of the Hetmanshchyna and Sloboda Ukraine, when the Cossack "ranks" were forced to prove their belonging to the "noble class". It reflected the views of the people of this environment and testified to their original attempt to rethink the traditional narrative of the Hrabianka Chronicle and modify the established scheme of the Cossack past. The responsibility for restricting the rights of Little Russia in this work rests with the hetmans. The Zaporozhians are also presented in negative tones. The analysis of the context of the creation and history of the work suggests that it was created in the circles close to the starshyna families of Kvitka, Horlenko and other "patriots of the region". A Brief Historical Description of Little Russia... belongs to the last generation of the Cossack historiography and is a distant predecessor of the History of Ruthenians.
Keywords: A Brief Historical Description about Little Russia., Cossack historiography, Bodianskyi, Kvitka, Hrabianka Chronicle.
"Короткий історичний опис про Малу Росію з доповненням про запорозьких козаків та додатками, що стосуються до цього опису до 1765 року" ("КІОМР") - пам'ятка історієписання рубежу XVШ-ХІХ ст., що не здобула особливої уваги дослідників і не отримала належної кваліфікації. Переважно її згадують в описах археографічних публікацій джерел із козацького минулого, підготовлених О. Бодянським у 1840-х рр.Саме в такому контексті цей твір згадано у двох класичних працях: ИконниковВ.С. Опыт русской историографии. - Т.2. - Кн.2. - К., 1908. - С.1561; Марченко М.І. Українська історіографія з давніх часів до середини ХІХ ст. - К., 1956. - С.162. Причому місце їй знайшлося далеко не в усіх загальних оглядах з української історіографії та джерелознавства. У поодиноких згадках цього твору відзначають цінність лише одного з його додатків - листування 1775-1776 рр. представника слобідського старшинського роду Іллі Івановича Квітки з наставником К. Розумовського сенатором Г. Тепловим про джерела з історії Малої Русі. історія твір культурний
У науковий обіг "КІОМР" увів О. Бодянський, підготувавши видання пам'ятки за кількома списками в одному з випусків "Читань в Імператорському товаристві історії та старожитностей російських при Московському університеті" 1848 р. (тоді ж вийшов окремий відбиток). У короткій передмові археограф зауважив, що всі джерела цього твору вказано в назві, вони добре відомі. Відповідно, наукова значимість тексту визначалася лише тим, що "невідомий автор керувався [...] "Літописами", по сю пору невиданими, і, що особливо важливо, "Фамільними записками"". Крім того, було відзначено "Доповнення про запорозьких козаків" та додатки через наявність у них інформації, "невідомої з інших джерел"Краткое историческое описание о Малой России // Чтения в Императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете (далі - ЧОИДР). - Год 3-й. - №6. - Москва, 1848. - С.ІІ.. Поза тим, дослідники фактично проігнорували "КІОМР". Можливо, так сталося через невисокі сподівання самого О. Бодянського щодо джерел твору. Крім того, треба зважати, що його публікація відбулася у час появи археографічних видань літописів Самовидця (1848 р.), Г. Грабянки, С. Величка (18531854 рр.), до яких, очікувано, і було прикуто увагу наукової спільноти.
Уперше до "КІОМР" спеціально звернувся глухівський краєзнавець М.Шугуров у статті 1890 р. з оглядом листування І. КвіткиВиходець із відомого старшинського роду Слобожанщини, дядько знаного літератора середини ХІХ ст. Г.Квітки- Основ'яненка. з візитатором Харківського навчального округу І. Тимковським. Серед паперів останнього дослідник виявив ще одну редакцію "КІОМР" (її місцезнаходження нині невідоме) та припустив, що автором твору був І. Квітка, а І. Тимковський міг здійснити його літературне редагування. Гіпотеза М. Шугурова тоді не здобула уваги, фахівці до неї звернулися лише нещодавно у студіях про розвиток української історіографії та археографії кінця ХУШ - початку ХІХ ст. У розділі своєї монографії О. Журба оприлюднив згадане листування, систематизував інформацію про "збирання" І. Квіткою різних джерел із козацького минулого та підтримав здогад про його авторство "КІОМР". Цей твір, як і особу гіпотетичного автора, розглянуто в рамках концепції реґіонального історієписанняЖурба ОІ. Становлення української археографії: люди, ідеї, інституції. - Дніпропетровськ, 2003. - С.120-135.. За кілька років В. Маслійчук у статті про І. Квітку виступив проти припущення щодо автора "КІОМР", указавши на ідейні та стилістичні відмінності твору від публікації І. Квітки "Записки про слобідські полки" (Харків, 1812 р.). У зв'язку з цим дослідник коротко описав "КІОМР" і наголосив на необхідності його поглибленого джерелознавчого вивченняМаслійчук В.Л. Ілля Іванович Квітка - малознаний історик кінця ХУШ - початку XIX ст. // Український археографічний щорічник. - Нова серія. - Вип.10/11. - К., 2006. - С.318-342..
У цій статті пропонується джерелознавчий аналіз пам'ятки з визначенням її ідейної основи, джерел і техніки роботи автора. Створений у 1789 р. (дата відома з публікації О. Бодянського) "КІОМР" з'явився в період драматичних змін у житті Гетьманщини і Слобожанщини, коли попередні структури розформовувались у ході започаткованої Катериною ІІ політики інтеґрації та модернізації імперії, а колишні козацькі старшини були змушені доводити свою належність до "благородного стану". "КІОМР" фактично відображав погляди цих людей, водночас засвідчуючи ориґінальну спробу вихідців із цього середовища переосмислити традиційний наратив і сформувати власну схему козацького минулого.
Ідеї та історична концепція
"КІОМР" відомий у кількох списках. О.Бодянський опублікував його за двома, а також указав на існування третього. Усі звісні йому списки були пов'язані зі знаними козацькими старшинами, "любителями старовини" А.Чепою та Горленком, а пізніше з П.Гулаком-Артемовським і Д.Бантишем-Каменським. Доля цих рукописів на сьогодні невідома. Нещодавно у фондах Національного музею історії України авторам цих рядків удалося виявити ще один список пам'ятки, тобто четвертий. Його створено впродовж 1800-1810 рр. кимось із кола колишніх козацьких канцеляристів. Здійснене спеціальне порівняння цього рукопису з публікацією твору показало, що обидва не зовсім точно відбивають ориґінальний текст. Рукопис і публікація містять окремі пропуски, які, утім, взаємно відновлюваніДив. докл.: Арістов В.Ю., Затилюк Я.В. Невідомий список "Короткого історичного опису про Малу Росію" з фондів Національного музею історії України // Науковий вісник Національного музею історії України. - Вип.7. - К., 2021. - С.25-50..
Осібною від цих списків є редакція твору, коротко описана М.Шугуровим. Вона зберігалася в паперах І. Тимковського й нині її місцезнаходження не встановлене. Крім того, ідейно та композиційно з "КІОМР" пов'язана стаття, опублікована в перших випусках харківського часопису "Украинский вестник" 1816 р. за підписом І.КвіткиКв[ит]ка И. О Малой России // Украинский вестник. - 1816. - №2. - С.145-156; №3. - С.304-314. Публікація відрізняється від "КІОМР" побіжним описом битв часів Б.Хмельницького, трактуванням "угоди" гетьмана з королем у Зборові, трактатів із царем у Переяславі, а також представленням правлінь наступників Б.Хмельницького.. Ця публікація - важливе джерело стосовно "рецепції" "КІОМР" серед вихідців із козацької старшини в перші десятиліття ХІХ ст. Але ми надалі зосередимося на тексті пам'ятки в первісній редакції 1789 р.
"КІОМР" - твір складної структури. Його ядро становить наратив козацької історії (асоційованої з минулим усієї Малої Русі), після якого окремою главою вміщено "Доповнення про запорозьких козаків" (оповідь про низове козацтво), а також сім додатків. Наратив "КІОМР" означено у заголовку "коротким історичним описом про Малу Росію". її терени окреслено обширами давніх Київського, Чернігівського й Переяславського князівств, "а къ симъ причислить можно Волинское, Луцкое и другія какь то, Подолїю и до предЬловъ бывших Греческаго владінія земель" (арк.2)Тут і далі цитуємо "КІОМР" за рукописом із фондового зібрання Національного музею історії України (фондова група "Рукописні документи", інв. №РД-196). У дужках зазначаємо аркуш рукопису. Різночитання за іншими списками див. у публікації О.Бодянського: ЧОИДР. - Год 3-й. - №6. - С.1-56.. У творі також спорадично виринає поняття "Україна" на означення Правобережжя, і воно є складником (в якійсь мірі субпідрядним) "Малої Росії", котра натомість "часть есть Россійскаго Государства", що у силу обставин має власне минуле. Так сталося після розпаду Русі на удільні князівства в ХІ ст. й переходу південної її частини до "литовців" і "поляків" у XIV ст.
Окреме минуле Малої Росії в "КІОМР" формує опис "козацьких діянь". Саме козаки, як указано у творі, визволяють своїх співвітчизників ("соотечественников") від "несноснаго ига польскаго", при цьому основна увага зосереджена на їхніх гетьманах. З огляду на це, весь історичний наратив поділено на дві частини. Першу завершує оповідь про смерть Богдана Хмельницького, а друга подає діяння лівобережних реґіментарів - від Юрія Хмельницького до Кирила Розумовського. В обох частинах підкреслено військові звитяги та вольності козацтва. За словами автора, спершу козацькі права відібрали "польські вельможі", потім козаки під орудою Б. Хмельницького їх відвоювали. Уже після нього, згідно зі змістом принагідних ремарок у другій частині, трактати, на умовах котрих Мала Росія опинилась у підданстві московського царя, змінювалися через політику гетьманів, котрі без відома війська і старшини "зраджували" своєму новому володареві.
Основною сюжетною лінією першої частини став опис повстання під проводом Б. Хмельницького. До того історія представлена лише у загальних штрихах - як набір коротких згадок із констатацією переходу Малої Росії під владу литовських і польських правителів, формування козацтва за короля Стефана Баторія та проведення церковної унії 1596 р., представленої найтяжчим гнітом і водночас основною причиною повстань С. Наливайка (1597 р.) та П. Павлюка (1638 р.). Симптоматично, що окрім цих гетьманів, у "КІОМР" згадано тільки Івана Шаха, якого відзначено за влаштування козацької ієрархії, а також Петра Сагайдачного (в неґативних тонах через його "приверженность полякам"). Після згадки про страту П. Павлюка оповідь деталізується, починаючи з викладу причин повстання Б. Хмельницького, промов гетьмана до війська та баталій 1648 р.
У докладних описах битв і політики гетьмана автор намагався зобразити його гідним державцем і (менш явно) показати звитягу козацтва. У цих пасажах легко впізнати повідомлення з відомих "козацьких літописів", але більшість із них отримують нове тлумачення. Так, після трактатів під Зборовим гетьман "принялъ попгченіг устроить положеніг, какъ о войскі такъ и о гражданств^" (арк.9 зв.). Він формує полки, а також залишає чинним "право полское". Про це право автор "КІОМР" згадає в останньому додатку, присвяченому І. Мазепі. Асоціація козацького права з польським виразно засвідчує намір підкреслити окремішність Малої Росії.
Спеціальну увагу автор присвячує Переяславській раді 1654 р. її представлено виправданим та очікуваним вибором гетьмана, підтриманим "при многочисленномъ собраніи" вихідців з усіх станів. І важливо, що Мала Росія була "приведена в підданство" на основі договорів, котрі "со стороны царского величества подписали [посли] подтвержденіе всЬхъ ихъ [козацьких] волностей и правъ" (арк.13).
Доля підтверджених у Переяславі трактатів стає лейтмотивом другої частини "КІОМР". Автор коротко розповідає про лівобережних гетьманів: у його версії всі "зраджували свого государя" й це мало наслідком обмеження умов договору Б.Хмельницького з царем (про це щоразу вказано в коротких ремарках). Із- поміж усіх не мають неґативних епітетів тільки Іван Скоропадський, оскільки "бывъ вІрень Государю своему и служивъ съ похвалою окончилъ жизнь свою" (арк.20 зв.), та Кирило Розумовський, чию діяльність, утім, ніяк не описано. Цікаво, що багатьом гетьманам приписано посягання бути "самодержавними князями Малої Русі". Подібного нібито прагнув також Іван Мазепа, уклавши секретну угоду зі шведським королем Карлом ХІІ - "вь Малороссійскихь областяхь утвердить себя самодержавнымъ Княземъ помощію Карла XII" (арк.19). У такому контексті Мазепина "зрада" вже не є винятковою. Але одіозний реґіментар найбільше з усіх і цікавить автора "КІОМР". З основного тексту й додатків виразно простежується інтерес до мотивів його вчинку.
Украй недоброзичливе представлення гетьманів контрастує з ремарками про вірність ґенеральної старшини та війська "своєму государеві". В усіх випадках вони противляться "зрадам". Наприклад, дізнавшись про подібне "відступництво", "малоросійське військо" нібито під контролем своїх старших заарештовує і страчує гетьмана І. Брюховецького "яко изменника". Це - показовий приклад маніпуляцій із джерелами. До такого роду також належить пояснення автора, чому до шведського короля разом із І. Мазепою перейшла лише частина старшин. Виявляється, через "підступництво" останнього: спершу "начальницькі чини" дали нову присягу на вірність, а потім були "насилно удержаны Прелуцкій Полковникь Дмитрій Горленко, старшины того жь полку Бутовичь, и НІжинскаго Мировичь, да секретарь его, Тарновиоть" (арк.20).
Загалом у "КІОМР" робилася спроба дати цілісний виклад історії Малої Росії та представити її "творцями" козацтво - воно виступає "рицарями Вітчизни", які під проводом Б. Хмельницького визволили її з "ярма", а потім зі своїми ґенеральними старшинами були вірними російському престолу та протистояли всім гетьманам-"зрадникам". Тим самим виразно простежується "програмне завдання" твору - "засвідчити в історії" факти звитяги й вірнопідданства козацьких "чинів". Читачеві адресувався не- артикульований прямо посил про передчасність ліквідації структур Гетьманщини із запровадженням 2-ї Малоросійської колегії після відставки К. Розумовського. Недаремно "фіналом історії" в "КІОМР" стало повідомлення під 1764 р.
Саме цій "програмній ідеї" підпорядковано наступні складники "КІОМР". Невеличке "Доповнення про запорозьких козаків" представляє останніх у дусі маніфесту Катерини ІІ щодо знищення Січі 1775 р. їх названо нащадками козаків, які вийшли з-під контролю гетьманів і стали "самоуправним збіговиськом". Таке відмежування, відображаючи вплив тогочасної офіційної риторики, водночас виступало вагомим доказом добропорядності "всіх" козаків, інституції й "чини" котрих на час створення "КІОМР" (1789 р.) уже було ліквідовано.
Сім додатків, що ними завершується твір, розкривають діяння окремих гетьманів. Переважно їх складають тексти документів. Один із них - царський наказ Мануфактур-колегії зі згадкою П. Полуботка, інший - текст маніфесту 1764 р. про відставку К. Розумовського. Серед додатків домінують матеріали про "гетьмана-зрадника" І. Мазепу, якому присвячено три додатки з семи, водночас четвертий - його племінникові Андрієві ВойнаровськомуУ тексті його названо "Боянаровським".. їх сформовано шляхом компілювання фраґментів із різних публікацій і принагідно споряджено авторськими ремарками. Укладач "КІОМР" намагався зібрати з різних доступних джерел та осмислити інформацію про одіозного гетьмана, особа котрого впродовж XVIII ст. обросла домислами. Ідейно "вибивається" з додатків шостий, що складається з листування Г. Теплова із І. Квіткою про пересилку останнім "Журналу діянь малоросійського народу до Богдана Хмельницького" і джерела з давньої історії Малої РосіїЦей додаток слугував одним з арґументів, що укладачем "КІОМР" був саме І.Квітка..
Жанрові й наративні особливості
На перший погляд, "КІОМР" видається наслідуванням "Короткого опису Малоросії". Створений у 1730-х рр., той твір був скороченим викладом "козацьких діянь" із "Літопису Грабянки"Див. характеристику ідей обох творів: Бовгиря А.М. Образи козацького історіописання ХУІІ-ХУІІІ ст. // Академічні й доакадемічні образи української історіографії. - К., 2012. - С.168-192.. Згодом виклад доповнили події XVIII ст. Одна зі спроб такого доповнення удостоїлася публікації - у 1777 р. в Петербурзі В. Рубан видав "Короткий літопис Малої Росії". Тут "козацький літопис" розширено описом подій за 1735-1776 рр. та завершено главою "Изъявление настоящего образа правленія в Малой Россіи".
"Короткий опис Малоросії" за своєю популярністю в Гетьманщині був другим історичним чтивом після "Літопису Грабянки"Див. реєстр та опис основних списків: Там само. - С.158-166.. Ця публікація В. Рубана, здійснена за сприяння вихідця зі старшинського роду канцлера О. Безбородька, відбулася після ліквідації гетьманства й Запорозької Січі та стала свого роду епітафією козацтву. Видання одного з чільних його наративів у столиці Російської імперії засвідчило запит на історію "малоросійського народу" та на жанр "коротких описів".
"Короткий опис Малоросії" міг би стати джерелом та взірцем для автора "КІОМР", адже пропонував скорочений виклад козацької історії й подавав себе у близькій для останнього жанровій рамці. Він так само представляв козаків вірнопідданими російської монархії та підносив їхні військові заслуги. Та, попри спільність жанру, обидва твори відрізняються за своїми наративними моделями. У "Короткому описі Малоросії" минуле подано як традиційний порічний виклад із переважанням безсторонньої описовості. Натомість автор "КІОМР" творив "прагматичну" оповідь з обраних подій і персонажів, спираючись на власні оціночні судження, не завжди підкріплені фактами. Він намагався сформулювати "ідею" історії Малої Росії і ствердити її в осмисленому викладі діянь козаків та гетьманів. А от читач "Короткого опису Малоросії" мав удовольнитися простим знайомством із розлого описаними по роках козацькими діяннями й подеколи самотужки шукати їхні смисли.
"КІОМР" викладає історію вибірково, поверхово та маніпулятивно, через що поступається іншим відомим наративам своєї доби в точності, достовірності подій, зокрема хрестоматійно відомих. Водночас він вирізняється власним стилем і способом оповіді про минулеПрогалини й суперечності у представленні відомих подій та гетьманів, можливо, і є основною причиною, чому різні покоління дослідників не проявляли до цієї пам'ятки спеціального інтересу.. Адже тут часто не просто "переплавлено", а до невпізнанності змінено повідомлення з різних історичних писань. Тому не так легко розпізнати джерела твору. Неможливо просто зіставити тексти, як у випадку з "Літописною оповіддю про Малу Росію" О. Ріґельмана 1787-1788 р., у складі якої Я. Дзира безпомилково визначив напряму запозичені фраґменти з літописів Самовидця та Г. ГрабянкиДзира Я.І. Джерельна основа праці О.Рігельмана з історії України // Історіографічні дослідження в УРСР. - Вип.2. - К., 1969. - С.158-179. Див. також: Єршов А. "Летописное повествование о Малой России" О.Рігельмана і "Краткая летопись о Малой России", видана Рубаном // Записки Ніжинського інституту народної освіти. - Кн.7. - Ніжин, 1927. - С.178-193.. Нижче спробуємо представити основні джерела "КІОМР" і способи роботи автора з ними.
"Літопис Грабянки" як основне історичне джерело "КіОМР" та його "прочитання"
У довгій назві твору відзначено, що "короткий історичний опис" "зібраний із літописів". Таке збірне й неконкретне формулювання насправді приховує використання найпопулярнішої в Гетьманщині історичної лектури - "Літопису Грабянки". Стислий переказ його повідомлень (нерідко поверховий, довільний і з багатьма нововведеннями) забезпечує каркас основного наративу у складі "КІОМР". Розглянемо детальніше, як його укладач інтерпретував популярну козацьку оповідь.
Назагал "козацька історія" в "КІОМР" стала наслідуванням схеми Г. Грабянки, однак із суттєвими узагальненнями й перестановками. Уже сам початок твору з описом подій від завоювання Малої Русі Ґедиміном у 1320 р. до війни Б. Хмельницького є поверховим переказом "Літопису Грабянки". Його початкові розділи автор "КІОМР" резюмував у кілька коротких повідомлень про "реформу Баторія", церковну унію 1596 р., повстання С. Наливайка, П. Павлюка. При цьому він не називає перших гетьманів (до 1648 р. згадано тільки Я. Шаха та П. Сагайдачного). Очевидно, в описі "польського періоду" він не збирався вдаватися в деталі, обмежившись клішованими фразами свого джерела про "поневолення" й "порушення прав".
Важливим для характеристики "КІОМР" є аналіз опису подій повстання Б. Хмельницького, створеного як щільний переказ відповідних місць "Літопису Грабянки". Чимало з них отримують інше "прочитання". Так, початок війни тут не є боротьбою через "козацькі кривди", а обумовлений зверненням жителів Малої Росії до козаків "вступиться за ихъ, и освободить отъ жестокости Поляковъ ими владЬемыхъ"Це пояснено надмірними податками, а також тим, що "отданы были церкви православныя вь аренду жидамъ".. У своїх версіях закликів гетьмана до реєстровців та його промови до всього війська автор "КІОМР" акцентує тільки на ідеї "о освобожденіи отечества изь рукь чуждыхъ, поработившихь безь исключительнаго права насильствамь" (арк.5 зв.). Але в описі самих баталій і мирних переговорів чимало деталей, як може здатися, стоять не на своїх місцях. Приміром, наведемо повідомлення про "аманатів" після досягнення домовленостей під Зборовим 1649 р.: "А вь утвержде- ніг сихь договоровь Зборовскихь исполнгнія, Король даль Татарскому Хану амянатами, Олесницкаго, сына Кастгляна Выслицкого, и Ланцкоронскаго сына вогводы Руского" (арк.9). У Г. Грабянки цих осіб у статусі заручників кримського хана згадано в описі Жванецької кампанії 1653 р.Летопись гадячского полковника Григория Грабянки / Под ред. И.Самчевского. - К., 1853. - С.120., і так це повторено в інших наративахЗокрема в "Короткому описі Малоросії" під 1653-м роком. Див. видання пам'ятки за редакціями 1750-1770-х рр.: Короткий опис Малоросії (1340-1776) / Підгот. до друку, вступ. ст. А.Бовгирі. - К., 2012. - С.53.. Так само в опис козацьких кордонів після Зборівського миру автор уміщує деталі з повідомлення Г. Грабянки про мирні переговори 1656 р.
Відзначені "перестановки" справляють враження "некомпетентності" укладача "КІОМР" і засвідчують його спроби моделювання історії у власній манері. Останнє виразно ілюструє опис подій 1651 р. після Берестецької катастрофи та боротьби за Київ. Докладні оповіді Г. Грабянки про воєнні дії під Білою Церквою й укладення менш вигідного для козаків миру в "КІОМР" узагальнено описом нічної атаки Б. Хмельницького та втечею поляків: "Обойшовь самымъ тихимь походом Королевской лагерь ночью, вьокругь, удариль сь крикомь на спящихь Поляковь, и многія тысячи побивъ" (арк.11). Після згадки про відбиття Києва полковником Гладким (тут дотримано версії Г. Грабянки) історію домислено повідомленням про врочистий вступ козацького вождя в місто, де його зустрів митрополит Сильвестр (Косов) "со вИмъ духовгнствомъ войсками, и гражданскими чиновниками, при колоколномъ во всемъ городі звоні, и пушечной палбі съ привИствкмъ поз- дравлгнія, о побіді надь Поляками" (арк.11 зв.). У такий спосіб автор "КІОМР" "перешив" відому історію: за всіма знаними наративами пишний в'їзд Б. Хмельницького до Києва відбувся наприкінці переможного для козаків 1648 р.
До конструкцій автора "КІОМР" також належить епізод про страту одного з козацьких старшин - Гурського. Це буцімто сталося після вступу гетьмана в Київ, коли "открилось обстоятглно о изміні во время сраженія съ Поляками Гурского, который и казнгнъ при площаді яко пргдатглъ и законопреступникь" (арк.11 зв.). Авторський домисел явно мав створити виправдання катастрофічної поразки козаків під Берестечком через удавання до притаманних для подібного роду оповідей мотивів - "прельщения" ворога та зрадника серед своїх. Гурський є одним із персонажів "Літопису Грабянки", тут його згадано один раз - в описі козацького посольства на сейм 1650 р., де король "посланникамъ же Хмельницкого Марковичу, Гурскому и Ивану Дорошу шляхетство давше дари отпустиша"Летопись гадячского полковника Григория Грабянки. - С.88.. Ця згадка "підказувала" героя на роль зрадника. Але чому з усіх трьох обрано саме Гурського? Можливо, через асоціацію з полковником Гладким, котрого, за Г. Грабянкою, Б. Хмельницький стратив після спротиву його намірам бути в підданстві турецького султана. Хай там як, але доречно також навести додаткову інтерполяцію автора "КІОМР" в опис битви під Берестечком щодо вирішальної ролі зради Гурського в поразці козаків: "Таковог поражгніг произошло изміною Хмглницкому отъ войскового генералскаго гсаула Гурского, уроженца Кігвского, который бывъ прглщгнь Полякамы, при силномъ на- ступленіи на лівог крило войска Малороссійскаго князгмь Вишнівецкимь, вмісто отпору показалъ тылъ, и симъ приведши въ разстройку многіг ряды, довглъ Поляковь остатъся побідитглями" (арк.11).
В описах діяльності лівобережнихПри цьому майже не представлені правобережні. гетьманів, що складають другу частину основного наративу "КІОМР", автор проявляє дедалі більшу "літературну свободу" в роботі зі своїми джерелами, адже він намагався створити лише типажі реґіментарів із дуже поверховою характеристикою їхніх діянь. Тож у цій частині натрапляємо на ще більшу кількість фактографічних маніпуляцій. Репрезентативним прикладом слугують пасажі про Івана Брюховецького. Конструювання оповіді про нього засновано на узагальненнях фраґментів "Літопису Грабянки", де цього персонажа представлено в неґативному світлі. Відповідне враження формують місця про загибель Я. Сомка й В. Золотаренка, про поїздку гетьмана до Москви, що мала наслідком загальний перепис населення, про нові податки й воєводський контроль у містах. Сам же ватажок гине під час перемовин із П. Дорошенком та ханом від рук "козацької черні", котра свого часу і привела його до владиУзагальнення зроблено з двох глав літопису: "Гетманство Бруховецкого" та "О приході воеводъ во всі города Малороссийскіе" (див.: Летопись гадяцкого полковника Григория Грабянки. - С.178-199).. У версії "КІОМР" усі ці сюжети подано поверхово й з суттєвими змінами. Головне, що нововведення названо ініціативою лише одного гетьмана (у Г. Грабянки це указ із Москви). Ба більше, він нібито особисто призначав на керівні посади "изъ Великороссшскихъ же чиновъ". Але, важливо, автор формує образ підступного та віроломного провідника, який обманював і царя у своїй вірності, і "народ" в обіцянках відновити старовинні права. А сам керманич нібито від початку планував стати підданим османського султана: "Въ самой же вещи онъ имКлъ мысли предатъ Малую Россію вь подданство Туркамь; ожидая только удобного случая" (арк.15). Нагадаємо, у тексті Г. Грабянки "зраду" І. Брюховецького представлено справою випадку, що була спричинена стихійним антимосковським повстанням та умовами Андрусівського перемир'я.
Літературна обробка повідомлень "Літопису Грабянки" про І. Брюховецького ознаменувалася "винайденням" нових деталей та героїв. Ідеться про трансформацію в "КІОМР" князя Великоґаґіна й царського стольника Кирила Осиповича Хлопова в "околничного князя Гагаріна" та "стольника Осипова" (арк.14 зв.). Як бачимо, патронім стольника став його прізвищем, і це невипадково. Очевидно, зміна відбулася через те, що вживане у Г. Грабянки прізвище "Хлопов" стало основою для вигаданого "боярина Хомутова", із дочкою котрого нібито в Москві одружився І. Брюховецький: "Женился въ Москві на дочері боярина Хомутова, на что Его Величество особливое благоволеніе оказать изволилъ" (арк.15). Подібна вигадка могла задумуватися автором "КІОМР" із прихованим натяком на особисту залежність ("хомут"), в яку потрапив І. БрюховецькийЗа Г.Грабянкою, походження дружини І.Брюховецького означено загальною згадкою "роду знатного". За повідомленням С.Величка відомо, що це була представниця роду Долґоруких..
"Літопис Грабянки", як відомо, завершується згадкою про "зраду" І.Мазепи та обрання новим гетьманом Івана Скоропадського. Тож джерелом інформації про події XVIII ст. міг стати згаданий вище "Короткий літопис Малої Росії" В. Рубана 1777 р. Із цього друку явно можна було взяти інформацію фактографічного плану, зокрема про дату та обставини обрання Данила Апостола гетьманом, про князя О. Шаховського, вибори К. Розумовського та його повноваження "в межах прав часів Скоропадського". Водночас представлення в "КІОМР" подій 1708-1764 рр., тобто період від "зради" І. Мазепи до ліквідації гетьманства, вирізняється наявністю додаткових сюжетних ліній. Так, під впливом різних видань про останнього (вони ж стали підставою кількох додатків у "КІОМР") та своїх переконань автор своєрідно представив його "відступництво" - воно тут уже не виняткове явище (як було прийнято в офіційній риториці після проголошення анафеми гетьманові), оскільки витлумачене прагненням до "самодержавного княжіння", яке, за "КІОМР", мали попередні реґіментарі І. Самойлович, І. Виговський. До цього додано маніпулятивне доповнення про причини переходу частини старшин на бік І. Мазепи.
У подальшому викладі за все XVIII ст. у "КІОМР" згадано лише кілька подій (діяльність 1-ї Малоросійської колегії, гетьманство Д. Апостола, урядування князя О. Шаховського, обрання й відставку К.Розумовського), серед яких особливе місце займає історія П. Полуботка. У "Короткому літописі Малої Росії" В. Рубана наказного гетьмана було заарештовано в Петербурзі через петицію про відновлення гетьманства. Натомість у представленні автора "КІОМР" він організував окреме "сборище" на р. Коломак біля кордону з Кримом, але потім нібито через мобілізовані російські війська "понуждгнъ былъ войтить внутрь Малой Россіи и распустить полки въ домы ихъ". Як сказано далі, через це цар і запровадив Малоросійську колеґію, "дабы пресі- ченіг учинить на всегда подобныхъ до сего открывавшихся со вредомъ отечеству без- покойствъ" (арк.21). На чому заснована ця вигадана історія - на якихось поширених серед козацької старшини уявленнях про причини скасування гетьманства Петром І, чи це був результат власних "риторичних подобенств" автора? У будь-якому випадку, оповідь про П. Полуботка в "КІОМР" слугує важливим історіографічним маркером, надто з огляду на створений пізніше в "Історії русів" його образ як борця за козацькі права.
Нові інтерпретації автором "КІОМР" багатьох повідомлень "Літопису Грабянки" (в окремих випадках і "Короткого літопису Малої Росії" В. Рубана) важливі для характеристики його оповідних технік. При цьому особливості "прочитання" ним основного козацького наративу сформувалися також під впливом різних столичних видань на історичну тематику XVIII ст. Одним із показових випадків стало представлення в "КІОМР" гетьмана П. Сагайдачного як "вірного полякам", через що він "о страждущихъ же Россшнахъ не иміл попеченія" (арк.3). Такі характеристики протилежні позитивному образу цього діяча у Г.Грабянки, створеному розповідями про морські походи на Кафу та перемогу під Хотином 1621 р. При цьому наголошено, що завдяки лояльності до короля й Речі Посполитої П. Сагайдачний "зъедналъ милость и свободу великую народу Малороссійскому"Летопись гадячского полковника Григория Грабянки. - С.27.. Можна припустити, автор "КІОМР" у 1780-х рр. уже не сприймав оцінки Г.Грабянкою Речі Посполитої, де козаки колись мали і втратили свої права. Для нього "польська доба" - час постійного "рабства" та "іга", тож військова вірність П. Сагайдачного королю стала ворожим актом щодо "свого народу". Водночас у "КІОМР" цей гетьман "поганий" через те, що "ходилъ въ вспомоществованіе съ Полскими мятежниками на Великороссію" (арк.3). Засудження його за участь у поході 1618 р. і знання про це - наслідок знайомства з московськими та петербурзькими виданнями 1770-х рр. Одним із таких могло бути "Ядро російської історії", де П. Сагайдачного представлено безумовним ворогом, він ототожнювався з поляками як слуга королевича ВладиславаДив.: Ядро российской истории. - Москва, 1770. - С.340-343. Водночас повідомлення "КІОМР" про міста, які відійшли до Речі Посполитої після цієї війни, теж могло сформуватися під впливом цього видання. Поза тим, відповідну інформацію могла "підказати" петербурзька публікація 1771 р. "Летопись о многих мятежах и о разорении Московского государства от внутренних и внешних неприятелей" (с.318, 323)..
Дослідження особливостей верифікації автором "КІОМР" наративу Г. Грабянки в майбутньому має бути продовжене аналізом ряду повідомлень (зокрема про реєстри полків, сформованих Б.Хмельницьким, про загибель полковника Вдовиченка від гетьмана І. Виговського тощо). Це стане предметом інших наших публікацій. Поки ж спробуємо сумарно окреслити інші твори й видання, які стали джерелами оповіді "КІОМР" та семи його додатків.
Плеяда супутніх текстів: П. Ґордон і російська історична література
Попри те, що базове джерело "КІОМР" - "Літопис Грабянки" - залишилося прихованим під розмитим "літописи", усі інші пишно відтворено в титулі: "Краткое Историческое описанїе о Малой Россїи съ дополнешемъ о Запорожскихъ Козаках, и приложениями касающимися досего описанїя до 1765 года. Собранное изъ летописей, Полскаго и Малороссїйскаго журнала или записокъ генерала Гордона; Страленберга Шведскаго историка, изъ жизниописанія о Государі ПетрІ Великомъ, Архї'епископомъ Феофаномъ Прокоповичемъ, и Грекомъ Антошемъ Катифоромъ, и фамильныхъ Записокъ и публичныхъ указовь"Назву подано за публікацією О.Бодянського.. Крім того, у самому тексті маємо поодинокі зноски-посилання, а також цитати із зазначенням джерел (як буде показано нижче, не завжди коректні). Можна припустити, анонімний автор уважав "вітчизняні" твори (власне "Літопис Грабянки") не цілком авторитетними для свого уявного читача, або ж, і це найімовірніше, наявний у нього список "козацького літопису" не мав уточнення про Г. Грабянку. Невипадково Ф. Туманський у 1793 р. опублікував один зі списків цієї пам'ятки як анонімний "Літописець Малої Росії"Российский магазин. - Ч.ІІ. - Санкт-Петербург, 1793. - С.17--108..
Перше чітко окреслене джерело - "журнал" або записки Патріка Ґордона (1635-- 1699 рр.), вихідця з Шотландії, що перебував на російській службі. Він залишив щоденник, який охоплював період від 1650-х до 1699 рр., і вважається цінним джерелом із російської та української історії останньої чверті XVII ст. В якому вигляді авторові "КІОМР" міг бути доступний твір "російського шотландця"? У XVIII ст. повних видань тексту П. Ґордона не існувало. Опубліковано було тільки невеликі уривкиДив.: Описание жизни бывшего российского генерала Гордона // Собрание сочинений, выбранных из месяцесловов на разные годы. - Ч.5. - Санкт-Петербург, 1790. - С.34--86. або перекази й цитати в інших історичних творах. Як виявилося, український анонім почерпнув свої знання через "другі руки". У цьому переконує посилання на нотатки ґенерала при описі подій 1708 р. - зносин І. Мазепи з кримським ханом Капланом Ґіраєм (арк.28). До цього часу оповідь П. Ґордона не доходить, та й самого його вже не було серед живих. Як тоді пояснити посилання автора "КІОМР", і звідки походить цитата? Джерелом цього уривку мав бути текст, який давав підстави приписати П. Ґордону те, що він насправді не міг розповісти.
Цим текстом стала праця Ґоттліба Зіґфрида Баєра про історію Азова й російське завоювання цього містаУперше її було видано 1738 р., удруге - 1768 р. Тут і далі посилаємося на третє видання 1782 р.: [БайерГ.З.] Краткое описание всех случаев касающихся до Азова от создания сего города до возвращения онаго под Российскую державу / Пер. с нем. яз. через И.К. Тауберт, 3-е изд. - Санкт-Петербург, 1782.. її автор рясно використовував "щоденник" П. Ґордона, доступний йому в рукописному вигляді. Але Ґ. Баєр цитував фраґменти від першої особи та переповідав нотатки, не позначаючи меж свого й Ґордонового текстів. У читача, незнайомого з біографією шотландця, могло скластися враження, що він описував події до 1710-х рр. Саме в таку пастку втрапив автор "КІОМР". Згаданий вище фраґмент про Каплана Ґірая і його продовження майже дослівно скопійовано з книги Ґ. Баєра. Просте зіставлення демонструє, що всі місця "КІОМР", де є прямі посилання або згадки П. Ґордона, дослівно відтворені чи переказані за Ґ. Баєром.
Хронологічно першу примітку "Записки ґенерала Ґордона" знаходимо в описі кримського походу князя В. Ґоліцина разом із гетьманом І. Самойловичем 1687 р. (арк.17). Уривок "КІОМР", усередині якого і стоїть примітка, інформаційно, а місцями й текстуально залежить від праці Ґ. БаєраТам же. - С.136--138.. Наступна згадка П. Ґордона, цього разу в основному тексті, пов'язана з історією взяття Кизикермена (арк.18-- 18 зв.). Це майже дослівна, із незначними змінами цитата з Ґ. БаєраТам же. - С.152., лише остання фраза якої ("но по нЬкоторымъ обстоятгльствамъ Гордонъ получилъ отъ двора указъ возвратиться съ полками въ Россію") є самостійним доповненням автора. Третє посилання на П. Ґордона стосується опису зустрічі І. Мазепи з Петром I в Острогожську (Рибному), коли цар повертався з походу на Азов 1696 р. (арк.19): "Когда Государь возвращался въ Москву Гетманъ встрРгилъ его на пути близъ Слободскаго города Острогожска, и поднесъ въ подарокъ Государю, саблю оправленную золотомъ, и украшенную дорогими камгньямы, да щитъ дорогими каменьями обдЬланный на золотомъ ціпі"У рукопису підсторінкова зноска: "Журналъ Г-на Гордона"..
Автор "КІОМР" помилявся. У "щоденнику" П.Ґордона такі подробиці відсутні. Цей апокрифічний сюжет про зустріч і про гетьманові подарунки (шаблю та щит, оздоблені коштовним камінням) неодноразово переповідався в літературіДив.: МаслійчукВ. Іван Мазепа і Слобідська Україна. - Х., 2014. - С.9, 58, 101.. Серед текстів XVIII ст. джерелом "КІОМР" можна було б уважати твір О. РіґельманаРигельман А. Летописное повествование о Малой России, ее народе и козаках вообще. 1785-1786 года. - Ч.ІІ. - Москва, 1847. - С.20. або "Короткий опис про козацький малоросійський народ" П. СимоновськогоСимоновский П.И. Краткое описание о козацком малороссийском народе и о военных его делах. - Москва, 1847. - С.120-121., одного з джерел О. Ріґельмана. Однак найближча текстуальна відповідність цьому фраґменту "КІОМР" міститься саме в Ґ. Баєра[Байер Г.З.] Краткое описание всех случаев касающихся до Азова... - С.182. Не виключено, що його працею користувався й О.Ріґельман, адже опис подарунків І.Мазепи в нього ближчий до тексту Ґ.Баєра, ніж П.Симоновського..
Згадку гетьманових подарунків цареві анонімний автор продовжує ремаркою: "Сія сабля и щитъ при вході арміи въ Москву цгргмошалнымъ порядкомъ везгны въ каргті, и думній Дьякъ Никита Мойсегвичь Зотовъ дгржалъ оныя пргдъ собою въ ру- кахъ". Інформація про це наявна у "Щоденних записках" І. Желябужського, опублікованих уперше Ф. Туманським 1787 р.Туманский Ф. Собрание разных записок и сочинений, служащих к доставлению полного сведения о жизни и деяниях государя императора Петра Великого. - Ч.7. - Санкт-Петербург, 1787. - С.168. Однак лише в Ґ. Баєра можна знайти найближчі текстуальні збіги з "КІОМР"[Байер Г.З.] Краткое описание всех случаев касающихся до Азова. - С.182.. Зрештою, найбільш економним поясненням походження всього комплекту повідомлень про подарунки І. Мазепи (зустріч в Острогожську та згадка церемоніального в'їзду в Москву) буде запозичення з праці Ґ. Баєра.
Наступна згадка П. Ґордона в "КІОМР" супроводжує прокоментовану вище цитату з праці Ґ. Баєра про події 1708 р. її наведено в додатках до основного тексту пам'ятки.
Останнім, сьомим, додатком "КІОМР" є полемічний відгук про опис життя І. Мазепи в "історичних записках" неназваного автора ("сочинителя"). Серед іншого, він критикує думку про добровільний вибір козаками І. Мазепи за своїм бажанням (арк.33). Як можна здогадатися, якраз у Ґ. Баєра знаходимо заснований на щоденнику П. Ґордона опис виборів, про які тут ідетьсяТам же. - С.146-147..
В основній, наративній, частині "КІОМР" вибір І. Мазепи описано без посилань на П. Ґордона. Однак без впливу Ґ.Баєра не обійшлося. Як показує фронтальне порівняння текстів, автор "КІОМР" побудував свою оповідь на відрізку від опису кримського походу В. Ґоліцина до взяття Азова (арк.17-19) шляхом прямого цитування або стислого переказування праці Ґ. БаєраТам же. - С.136-139, 141-148, 150-154, 162-163, 181-182..
Можна стверджувати, що автор "КІОМР" вибирав із книги Ґ. Баєра лише українські сюжети. При цьому робив посилання на щоденник П. Ґордона, тобто запозичав інформацію з "других рук", не відрізняючи, власне, повідомлень шотландця від тексту самого Ґ. Баєра.
На відміну від решти згаданих у заголовку пам'ятки авторів (про це див. нижче) П. Ґордон (тобто Ґ.Баєр) у "КІОМР" використаний і в додатках, і в "наративному тілі". Решта ж - тільки в додатках. Це може свідчити про одночасне формування всіх складових частин твору. В усякому разі, заголовок було написано не раніше за весь текст разом із додатками.
Побутування книги Ґ. Баєра на території Гетьманщини засвідчено одним зі списків "Літопису Грабянки", що був зроблений у Сорочинцях 1751 р. (ф.І, №649о)Летопись гадячского полковника Григория Грабянки. - С.ХХУІ; Апанович Е.М. Рукописная светская книга XVIII в. на Украине. - К., 1983. - С.183..
Наприкінці списку на арк.260-286 уміщено виписки "зъ книгы печатной Краткого описания всіхь случаевь касающыхся до Азова"Висловлюємо вдячність С.Багру за вказівку на цей рукопис і принагідні цінні поради.. Зважаючи на датування рукопису, тут було використано перше видання твору Ґ. Баєра 1738 р. Слід відзначити, що цитати й парафрази "Короткого опису всіх випадків..." у "КІОМР" не залежать від указаного рукопису, в якому праця Ґ.Баєра має скорочений вигляд. Однак цей приклад дозволяє припустити, що повніший список або, власне, друкований варіант цієї книги побутував в якомусь історичному збірнику разом із літописом Г. Грабянки. Це міг бути конволют, що складався не лише з Грабянки та Баєра, а й містив копії різних документів, зокрема Андрусівського перемир'я 1667 р., "Вічного миру" 1686 р. (їх коротко переповідає анонімний автор), а також окремих указів, як-от розпорядження Петра І щодо суконних мануфактур 1724 р. (такий акт наведено у четвертому додатку "КІОМР")Як приклад подібного роду конволютів можна назвати збірники з текстами мирних договорів 1667 і 1686 рр. (див.: Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України. - Ф.99. - №159), листами Петра І до ніжинського полковника, а також різноманітним указами (див.: Там само. - №6)..
Наступним після П. Гордона у заголовку "КІОМР" згаданий Філіп Йоганн Страленберґ, шведський офіцер, узятий росіянами в полон. По поверненні на Батьківщину він опублікував у Стокгольмі "Записки." про історію та географію Російської імперії. У XVIII ст. було зроблено російський переклад цього твору. На сьогодні відомо п'ять рукописів (один протограф і чотири списки з нього). Усі вони зберігаються нині у книжкових колекціях Санкт-Петербурґа. Зіставлення "цитати" Ф. Страленберґа в "КІОМР" із російським варіантом його твору (за виданням 1985 р.Записки капитана Филиппа Иоганна Страленберга об истории и географии Российской империи Петра Великого: Северная и восточная часть Европы и Азии. - Москва; Ленинград, 1985. - С.141-142 (арк.27 зв. - 28, гл.6). Оригінальне німецькомовне вид.: StrahlenbergPh.J. von. Das Nord- und цstliche Theil von Europa und Asia. - Stockholm, 1730. - S.252.) показує, що анонімний автор справді використовував працю шведа, однак дозволяв собі редагувати текст. Можна припустити, що він користувався "Записками." в оригінальному німецькомовному виданні 1730 р. й обраний уривок переклав самостійно. Та, імовірніше, він ознайомився з рукописним перекладом Ф. Страленберґа в Петербурзі. Про побутування "Записок." на території Лівобережної України свідчень немає, утім потрапляння сюди рукопису цілком можливе. Отже, економніше припускати, що автор мав у розпорядженні якийсь список Ф. Страленберґа.
У додатках до "КІОМР" цитуються два твори, присвячені Петру І. Один із них - Феофана (Прокоповича). Це була "Історія імператора Петра Великого від народження його до Полтавської баталії", видана 1773 р., або її перевидання 1788 р.Феофан [Прокопович]. История императора Петра Великого от рождения его до Полтавской баталии. - Санкт- Петербург, 1773 (2-ге вид.: Москва, 1788). Із цього тексту взято одну пряму цитату (арк.28) у додатках із критичною характеристикою І. МазепиПосилаємось на доступне нам вид.: То же. - Москва, 1788. - С.183 (прим.).. Крім того, "Історія імператора Петра Великого." вплинула на формування тексту доповнення про запорозьких козаків. Зокрема сюжет про підтримку січовиками І. Мазепи і зруйнування Січі П. Яковлевим (арк.23 зв.) є переказом слів ПрокоповичаТам же. - С.233-235.. Про це, зрештою, пише й сам анонімний автор, указуючи на неповноту інформації джерела: "Гетманъ Скоропадскій отправилъ чиновника своего (которого имени и фамиліи Архіепископь Феофанъ вь описаніи своемъ объ ономъ произшествіи не написалъ)".
Інша процитована в "КІОМР" (арк.28) біографія Петра І укладена Анто- нієм (Катіфором) та опублікована італійською мовою у Венеції 1736 р. Російською 1743 р. її переклав С. ПисарєвДив.: Николаева М.В. "Тестамент" Петра I царевичу Алексею // Проблемы литературного развития в России первой трети XVIII в. - Сб.9. - Ленинград, 1974. - С.100.. У 1772 р. переклад було опубліковано в Петербурзі, а невдовзі перевидано в МосквіЖитие Петра Великого, императора и самодержца всероссийского. - Санкт-Петербург, 1772 (2-ге вид.: Москва, 1788).. Водночас відомі рукописні списки з перекладу С. Писарєва, що датуються другою половиною XVIII ст.Катифор Антоний. Житие Петра Великого [рукопись]: В 2 т. - Б. м., третья четверть XVIII в. // Российская государственная библиотека, https://dlib.rsl.ru/viewer/01004983854#?page=1 Немає певності, чим саме користувався автор "КІОМР": друкованим виданням чи рукописним Катіфором. Із цього твору він узяв невеликий фраґмент про І. Мазепу для другого додаткуЖитие Петра Великого, императора и самодержца всероссийского. - Москва, 1788. - С.247-248..
...Подобные документы
Зародження чеської історичної науки. Просвітницька історіографія, романтична школа. Наукові школи в чеській історіографії другої половини XIX ст. - 30-х років XX ст. Народ - виразник національної ідеї. Історія чеських земель. Гуситський демократичний рух.
реферат [40,2 K], добавлен 24.05.2010Становлення історичної науки у Польщі в період національного відродження. Просвітницька і романтична історіографія. Наукові школи позитивістської історіографії, інші напрямки польської історіографії другої половини XIX-початку XX ст. та їх представники.
реферат [46,0 K], добавлен 24.05.2010Зародження білоруської історичної думки і розвиток з найдавніших часів до 20-х років ХХ століття. Принципи концепції історії Білорусії початку ХХ ст. Розвиток історичної науки в радянські часи. Особливості сучасна історіографія історії Білорусії.
реферат [49,3 K], добавлен 24.05.2010Березне. Історія дослідження населеного пункту. Історія населеного пункту за писемними джерелами. Походження назви поселення, мікротопоніміка. Історія топографічного населення. Характеристика пам'яток історії та культури. Характеристика музейних збірок.
реферат [1,8 M], добавлен 09.07.2008Дослідження історичних джерел про українську рукописну книгу, її моральні цінності в історії України. "Повість минулих літ" як перша в Київській Русі пам'ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Історія східних слов'ян.
курсовая работа [65,9 K], добавлен 16.08.2016Основні публікації, що висвітлюють розвиток історично-географічних студій та викладання історичної географії у Наддніпрянській Україні у 1840-х рр. – на початку ХХ ст. Аналіз їх змісту. Напрацювання українських істориків у висвітленні даної проблеми.
статья [26,6 K], добавлен 17.08.2017Сербська та чорногорська історіографія. Просвітницький та романтичний напрямки в історичній науці. Розвиток критичного та позитивістського напрямків. Наукові школи в історіографії першої половини ХХ ст. Розвиток історіографії в другій половині ХХ ст.
реферат [26,4 K], добавлен 24.05.2010Поняття та форми виникнення діаспор. Болгарська діаспора як найдавніша українська діаспора. Історія української еміграції. Просвітницька місія українців у Болгарії, діяльність М. Драгоманова. Здобутки української громади у четвертій еміграційній хвилі.
реферат [24,3 K], добавлен 17.12.2010Історична пам’ять як об'єктивної форми дійсності, що є динамічною системою смислових зразків минулого для ідентифікації людини. Критичне ставлення до історії як прагнення зрозуміти її. Роль історичної спадщини у соціокультурному розвитку суспільства.
реферат [14,6 K], добавлен 03.12.2013Візуальні обстеження і збір знахідок, складання планів, опис монет античного міста Ольвії. Планомірні і цілеспрямовані дослідження Ольвії і її некрополя Б.В. Фармаковським. Значення Ольвії, як культурного та політичного центру Північного Причорномор'я.
реферат [16,5 K], добавлен 29.05.2016Вивчення української націоналістичної історіографічної думки, яка складалася, з безпосередніх учасників руху опору на Західноукраїнських землях, які опинилися в еміграції через переслідування у СРСР та Польщі. Радянсько-російська і польська історіографія.
реферат [33,5 K], добавлен 12.06.2010Вимушенний компроміс щодо залюднення прикордоння. Українська колонізації кінця XV - початку XVII ст. Стосунки прикордонних тубільних еліт з імперським центром. Історія заселення Дикого поля. Міста зі слобідськими осадчими. Заснування міста Острогозька.
реферат [62,5 K], добавлен 16.01.2014Історія України як наука, предмет і методи її дослідження. періодизація та джерела історії України. Етапи становлення, розвитку Галицько-Волинського князівства. Українські землі у складі Великого Князівства Литовського та Речі Посполитої. Запорізька Січ.
краткое изложение [31,0 K], добавлен 20.07.2010Історія становлення та розвитку Варшави як столиці Польщі, вивчення перших поселень на даній території. Місцеві легенди та їх вплив на формування менталітету населення. Історичні та адміністративні центри міста, руйнування під час Другої світової війни.
презентация [18,9 M], добавлен 10.11.2010Дослідження історії заснування науково-технічної бібліотеки на базі книжкового фонду Дніпропетровського Гірничого інституту. Опис організації філії бібліотеки, де повноцінно функціонує абонемент та читальна зала. Профіль комплектування книжкового фонду.
презентация [808,9 K], добавлен 02.12.2014Історія дослідження Ольвії у XIX-XX ст. Заснування заповідника Ольвія. Хронологія та періодизація етапів розвитку міста-поліса: архаїчний час; класична доба; елліністична епоха. Стан розвитку економіки, архітектури, будівництва та торгівлі в ці часи.
курсовая работа [49,0 K], добавлен 19.09.2010Володіння мистецтвом слова як одна з умов досягнення успіху в багатьох професіях. Виникнення риторики як мистецтва складання судових промов. Історія риторики в Україні до кінця ХVІІІ століття. Феофан Прокопович - один із найвідоміших професорів риторики.
реферат [52,9 K], добавлен 10.09.2013Історія роду Мазепи. Життя та історія кар’єри Івана Мазепи, його походження з пропольської сім’ї, отримання досвіду в дипломатичній та воєнній справі за допомогою поляків. Державна діяльність гетьмана України Івана Мазепи, підтримання стосунків з Москвою.
реферат [16,6 K], добавлен 23.11.2010Нобелівська премія - престижна міжнародна премія, що присуджується за видатні наукові дослідження, революційні винаходи, внесок в культуру та розвиток суспільства. Заповіт Альфреда Нобеля. Історія та основні умови присудження Нобелівської премії.
презентация [1,7 M], добавлен 21.03.2014Міждержавні відносини України з Росією кінця XVII ст. Устрій та суспільні стосунки Гетьманщини. Північна війна та її вплив на Україну. Українсько-шведська угода на початку XVIII ст. та її умови. Антимосковський виступ І. Мазепи та його наслідки.
контрольная работа [37,6 K], добавлен 19.10.2012
