"Короткий історичний опис про Малу Росію..." та українська історіографія кінця ХVIIІ ст.

Важливе питання - з'ясування часу створення "КІОМР". У заголовку публікації О. Бодянського проставлено 1789-й рік. Такої вказівки немає в "музейному" рукопису пам'ятки, що, на відміну від інших трьох, зберігся й нині доступний дослідникам de visuДив. порівняння заголовку твору "музейного" рукопису з його опублікованою версією: Арістов В.Ю., ЗатилюкЯ.В. Невідомий список "Короткого історичного опису про Малу Росію"... - С.45.. Відповідно, слід прокоментувати, чи можна вважати саме цей рік датою створення.

Верхню хронологічну межу появи "КІОМР" можна визначити, спираючись на датування відомих списків. Рукописи, за якими опублікував твір О. Бодянський, не старші за 1810-ті рр. "Музейний" за філіґранями датується 1791-1807 рр., водночас канцелярський почерк навряд чи старший за 1800 р.Дякуємо за відповідні консультації знавцям документації урядових структур Гетьманщини та Слобідської України XVIII ст. С.Потапенко та І.Синяку. Оскільки цей рукопис є списком, оригінал твору мав постати до кінця 1790-х рр. Водночас ідентифікація серед джерел "КІОМР" друкованих видань 1770-х рр. дозволяє датувати його часом, не раніше цього десятиліття.

Додаткові підстави для датування надає сам наратив. Так, у третьому додатку до основного тексту автор робить виписку про А. Войнаровського з передмови Ґ. Міллера до видання листів Петра І до Б. Шереметєва. У цьому виданні згадано про нащадків П. Орлика, що "находятся и ньінЄ" у Франції. Натомість у версії "КІОМР", "Орликъ же родомъ Малороссіянинь, но неизвестно какъ онъ зашелъ во францію, которого потомки находятся вь ономь королевствЄ". Як видно з цитованого фраґменту, Французьке королівство виступає синонімом Франції. Це дає підстави гадати, що автор "КІОМР" не писав свій твір після 1792 р., коли у цій країні проголосили республіку. Водночас ще одним хронологічним репером слугує вказівка в "Доповненні про запорожців" про переселення частини козаків за Дунай. При цьому не згадано про їх розселення на Кубані, що відбулося в 1792-1793 рр. Тим самим маємо ще одне свідчення про укладення "КІОМР" до 1792 р. Отже є всі підстави покладатися на вказаний у виданні О. Бодянського 1789-й рікЯкщо список АЧепи був копією списку В.Горленка, який Д.Бантиш-Каменський називав "оригіналом", то у списку АЧепи й могла бути наведена ця дата. як час створення пам'яткиПри цьому не можна виключати, що твір міг формуватися впродовж кількох років, до або після 1789 р..

Інформація про власників списків дозволяє говорити про рецепцію "КІОМР" у середовищі місцевих "патріотів", шанувальників старовини, вихідців із козацької старшини останньої чверті XVIII ст. За інформацією О. Бодянського, два відомі йому рукописи належали А. Чепі й В. Горленкові. Останній був племінником І. Квітки, якого дослідники вважали автором. Ця гіпотеза є підставою для окремого дослідження. Зараз лише відзначимо: якщо І. Квітка не компонував твір (принаймні його основний наратив та "Доповнення про запорозьких козаків"), на чому нині наполягає В. Маслійчук, то точно був одним із його перших редакторів. Це очевидно з наявності серед додатків листування І. Квітки з Г. Тепловим, відображене в публікації пам'ятки О. Бодянським за двома списками та в дослідженому нами "музейному" рукописі. Тобто всі відомі науці версії твору вже поширювались із його листуванням. Водночас ще однією підставою для припущення про редакторство (а не авторство) І. Квітки є описана М. Шугуровим редакція "КІОМР" (за рукописом, зробленим після 1802 р.): тут набір додатків інший, без листів І. Квітки й Г. Теплова. Не виключено, що саме вона і є протографом пам'ятки.

Зв'язок із твором відомих козацьких родів простежується у самому наративі. Сиґнальною виступає згадка про прилуцького полковника Д. Горленка серед інших старшин, вимушено приведених І. Мазепою до шведського короля. Саме тому їх нібито відразу після Полтави пробачив Петро І. Останнє, проте, виразно суперечить загальноприйнятій версії, утіленій у виданому 1777 р. в Петербурзі "Короткому літописі Малої Росії" В. Рубана. Згідно з нею, ці старшини повернулися лише через 5 років після битви, більше того, із дозволом на проживання тільки в МосквіКраткая летопись Малыя России с 1506 по 1776 год, издана В.Рубаном. - Санкт-Петербург, 1777. - С.169-170.. Тим самим бачимо виразні спроби автора "КІОМР" реабілітувати репутацію роду Горленків на час появи твору в кінці XVIII ст.Про реабілітацію роду Горленків у творах І.Квітки див. також: Маслійчук В.Л. Ілля Іванович Квітка - малознаний історик... - С.327, 334.

Іншим прикладом такого роду є згадане в "КІОМР" кохання І. Мазепи до своєї хрещениці. За версією твору, нею була дочка ніжинського полковника Жураховського, а не В. Кочубея. Ця маніпуляція може засвідчувати зв'язок автора із цим козацьким родом. Відомо, що його представники докладали зусиль для "забуття" факту зв'язку Кочубеївої доньки з анафемованим гетьманом. Про це знаємо з наведеного С. Плохієм запису у щоденнику М. Поґодіна за 1822 р. щодо невиконаного Д.Бантишем-Каменським побажання В. Кочубея не згадувати в "Історії Малої Росії" про похресницю І. Мазепи з його родуПлохій С. Козацький міф: Історія та націєтворення в епоху імперій / Пер. з англ. М.Климчука. - К., 2013. - С.372- 374.. Але в "Історії русів" відома історія таки "підправлена": тепер об'єктом Мазепиних любовних інтриґ є дружина полковника І. Іскри, а не представниця родини Кочубеїв. Подібного типу маніпуляції з історією дають підстави типологічно зближувати "КІОМР" з апологією козацтва з початку ХІХ ст. - "Історією русів". Водночас обидві пам'ятки є інтелектуальним продуктом козацьких родів і відображають їхні настрої.

"КІОМР" безпосередньо співвідноситься з трактуваннями козацького минулого, поширеними в останній чверті XVIII ст. Акценти твору на недостойності гетьманів-наступників Б. Хмельницького, вірнопідданстві старшин російському престолу та відособленості запорожців від решти війська добре корелюють із тогочасною ритори- коюДив. зауваження В.Кравченка про неґативний образ запорожців: Кравченко В. "Словник малоруської старовини" 1808 року та його автор // Його ж. Україна, Імперія, Росія: Вибрані статті з модерної історії та історіографії. - К., 2011. - С.339-354. Образ січовиків як свавільного товариства конструювався під впливом маніфесту Катерини ІІ про скасування Січі 1775 р. "КІОМР" у цьому не був винятком. Першою спробою відходу від такого уявлення стала стаття про запорожців у складі "Нового словотлумача, розташованого в абетковому порядку", укладеного М.Яновським у 1803 р., а звідти запозичена В.Ломиковським.. Ці ідеї звучали в різних контекстах і нерідко у прямо протилежних смислах.

Згадані уявлення послужили основою для аргументів Г. Полетики за відновлення прав і вольностей козацької шляхти. Він послуговувався ними в петиціях під час роботи Законодавчої комісії 1767 р. та в подальших творахДив. концептуальний аналіз ідей Г.Полетики: Кравченко В.В. Нариси з української історіографії епохи національного відродження (друга половина XVIII - середина XIX ст.). - Х., 1996. - С.62-81.. У його знаній "Історичній відомості про підстави перебування Малої Росії під республікою Польською та договори, за умовами яких відбулося її підданство російським государям..." провідним стало твердження про відвоювання козаками своїх прав у війні Б. Хмельницького з поляками та обумовлення їх дотримання в договірних статтях із московським царем 1654 р. В останніх передбачалися права всіх станів (козаків, духівництва, міщан, шляхти), однак невдовзі їх було порушено через свавілля гетьманів-наступників Б. Хмельницького, котрі почали управляти Малою Росією "по своей воли и при- хотямь и не имели власти своей никакого предела"Рукопис твору зберігся: Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського. - O.VIII. - №160м/115. - Арк.16-18 зв. Його опубліковано серед додатків у: ВасиленкоН. Збірка матеріалів до історії Лівобережної України та українського права XVII-XVIII ст. // Український археографічний збірник. - Т.І. - К., 1926. - С.147-162.. Тим самим Г. Полетика трактував ліквідацію гетьманства 1764 р. підставою для розширення компетенцій ще наявних урядових структур Гетьманщини. Крім того, серед паперів визначного старшинського публіциста зберігся ще один (коротший і недописаний) твір про тиранію гетьманів, "проти прав дозволену", через яку "сталося чимало непорядків і замішань"Див.: Василенко Н. Збірка матеріалів до історії Лівобережної України... - С.142-144.. Твори Г. Полетики та "КІОМР" споріднені визнанням заслуг Б. Хмельницького, трактуванням Переяслава 1654 р. як приєднання Малої Росії на основі договорів, а також недоброзичливим представленням гетьманів. Водночас негативний образ останніх у "КІОМР" має іншу перспективу: зі "зрадою" кожного наступного щоразу обмежувалися "статті Б. Хмельницького", а це вплинуло не так на права старшини, як визначило "фінал" історії козацьких урядових структурОстаннє повідомлення твору стосується факту ліквідації Генеральної військової канцелярії та суду..

Симптоматично, що ця ж риторика про "поганих гетьманів", особливі козацькі права та відмінності запорожців від решти козаків набувала протилежного трактування в офіційному імперському дискурсі. Доволі промовиста у цьому плані записка сенатора Г. Теплова (наставника останнього гетьмана) про права і звичаї в Малоросії, яку М. Василенко справедливо датував 1760-ми рр. її ключовою тезою є скасування правових відмінностей Малоросії, названих джерелом різного роду "непорядків". Свою аргументацію Г. Теплов вибудовував "від історії": Мала Росія є частиною Русі, що через міжусобиці й завоювання хана Батия стала складовою Польщі та Литви, які поширили на неї своє право з міркувань "кращого приведення до єдності". Таке право "помилково" зберіг Б. Хмельницький, і саме на його основі відбулося приєднання 1654 р. Надалі це призвело до зловживань козацької старшини й було на збиток государям. Цьому посприяло "віроломство" по відношенню до російського престолу майже всіх гетьманів, котрі "всі до одного або зрадили, або до зради схилялися". Далі доволі точно відтворено список реґіментарів обох берегів Дніпра та в підсумку відзначено, що всі верстви "спокійними були тільки за Богдана Хмельницького, інший же весь час від 1657 по 1708-й, тобто до гетьмана Скоропадського" Малоросія постійно нуртувала "зрадами"Тут і далі цит. за перевиданням твору у: Куліш П. Наукові праці. Публіцистика. - Т.ІІІ: Записки о Южной Руси. - Кн.2. - К., 2015. - С.122-133, 333-339. Попередня публікація пам'ятки: Записки Українського наукового товариства у Києві. - Кн.ІХ. - К., 1911. - С.29-54.. Цю ідею повністю втілено в "КІОМР".

Невідомо, чи мала записка Г. Теплова резонанс на теренах колишньої Гетьманщини. Вона явно призначалася Катерині ІІ, створюючи зручне ідейне обґрунтування для розпочатої самодержицею політики ліквідації гетьманства й інтеграції автономних структур у тіло імперії. Якби цей текст був відомим у козацькому середовищі, то "КІОМР" можна було б розглядати своєчасною відповіддю від старшини. Адже в його "схемі історії" Мала Русь так само є частиною Русі князя Володимира, але її відмінність від решти Русі зумовлена не впливом польського права, а формуванням рицарського люду - козаків, котрі звільнили "малоросійський народ" від "рабського поневолення" Польщею та привели його в підданство російському престолові. Б. Хмельницький залишив чинним "право польське" з огляду на його тривале застосування, і далі воно не заважало всім козацьким "чинам" бути вірними російському монархові. Їхній службі перешкоджали тільки "зрадницькі" гетьмани, але їм противилися старшини та військо. Останнє трактування зближує "КІОМР" і записку Г. Теплова.

За "КІОМР", вірнопідданство російському престолу виражає невисловлені відкрито сподівання на збереження традиційних вольностей "козацької нації". Ідея давньої служби як запоруки отримання прав і вольностей, притаманних "республіці шляхти", набула особливої гостроти у середовищі козацької старшини часів драматичних для неї змін останньої чверті XVIII ст. Вона стала ключовим елементом колективної міфології еліти колишньої ГетьманщиниКогут З. Українська еліта у XVIII столітті та її інтеграція в російське дворянство // Його ж. Коріння ідентичности: Студії з ранньомодерної та модерної історії України. - К., 2004. - С.78.. Проявом цього було обговорення козацьких послуг монархії й невиправданих обмежень їхніх прав, характерне для численних записок і петицій першого десятиліття ХІХ ст. авторства А. Чепи, В. Чарниша, В. Полетики, Р. Марковича, Т. Калинського. Усі вони писали у відповідь на обмеження з боку Герольдії та Сенату 1805 р., яким ускладнювався перехід у російське дворянство колишніх сотенних і полкових старшин. За влучним спостереженням О. Толочка, такі записки схожі в узагальненому трактуванні минулого (відсилкою до витоків козацтва, отримання від польських королів прав, підтверджених російськими царями, та апеляцією до військових здобутків). Їх автори були частиною комунікативної мережі місцевих "патріотів" - любителів старовини, котрі ретельно збирали та жваво обмінювалися документамиТолочко А.П. Киевская Русь и Малороссия в XIX в. - К., 2012. - С.194..

"Патріоти" постійно обговорювали потребу синтези козацького минулого. Так, А. Чепа в листі до В. Чарниша у квітні 1809 р. відзначав: "Не зайвим було б мати хронологічний перелік від 1654 р. походів і служб настільки образливо принижених малоросійських чинів"Цит. за: Кравченко В. Нариси з історії української історіографії... - С.175.. В. Горленко в одному з повідомлень від 23 квітня 1809 р. писав про свої спроби розшукати відомості щодо "малоросійської історії, але мало їх знаходжу"Див.: Горленко В. Из истории южно-русского общества начала XIX в. (письма В.И. Чарныша, А.И. Чепы, В.Г. Полетики и заметки к ним) // Киевская старина. - 1893. - №1. - С.41-76.. А. Чепа в листі до В. Полетики від 6 травня 1809 р. заохочував узятися за писання історичної праці: "Якщо Ви приймете великий труд написати славетну гілку російської історії - історію Малоросії, то тим зробите гідну справу"Цит. за публікацією листа: Там же. - С.53-54..

Шанувальники старовини сподівалися на появу концептуального викладу козацької минувшини. Упродовж XVIII ст. на цю роль претендував "Літопис Грабянки", поширений у численних списках. Він давав загальний образ героїчної історії "козацького народу", його військових звитяг і виправдовував особливе становище в державі московського царя. У 1730-х рр. шляхом скороченого переказу Грабянкового тексту було створено "Короткий опис Малоросії", що поширювався у двох редакціях, правда в меншій кількості списків. Цей твір із доповненим викладом про події XVIII ст., а також главою про сучасне управління Малоросією надрукував у Петербурзі 1777 р. В. Рубан. Здійснена під патронатом вихідця зі старшинського роду канцлера О. Безбородька, публікація ця безпосередньо задумувалася для популяризації козацького минулого в умовах поступової ліквідації структур Гетьманщини. Однак згаданий текст міг надати своїм читачам інформацію про війни козацтва та діяння гетьманів у традиційній формі порічного викладу, коли практично відсутнє концептуальне осягнення минулого. А це вже не задовольняло запити читача кінця XVIII ст. Особливо, якщо йшлося про "місцевого патріота", котрий критично реагує на інтеґраційні заходи та потребує осмисленого представлення історії.

Поступова ліквідація Гетьманщини в 1760-1780-х рр. відбувалася під акомпанемент зростання запиту на текст про козаків та їхню минувшину. Його репрезентували численні публікації, що побачили світ у столиці, серед яких резонансними стали огляди академіка Ґ. Міллера 1760-1770-х рр., а також твори самих вихідців із козацтва. Окрім "Короткого літопису Малої Росії" 1777 р. доречно згадати попередню працю В. Рубана - "Короткі географічні, політичні та історичні відомості про Малу Росію" 1773 р.Рубан В. Краткие географические, политические и исторические известия о Малой России. - Санкт-Петербург, 1773. Див. також републікацію твору та коментар до нього В.Кравченка: Схід - Захід. - Вип.3. - Х., 2001. - С.268-317. Надалі саме вона стане взірцем для розповіді про козацьку державність. її складниками були лаконічні географічний, етнографічний та історичний описи. Таку структуру, цілком витриману у просвітницькому дискурсі, буде розширено в публікації іншого представника козацької еліти - "Записках про Малоросію, її жителів і твори" Я. Марковича 1798 р. Обидва тексти, що вийшли в Петербурзі з різницею у чверть століття, давали доволі схематичне й поверхове історичне представлення Малоросії згадками визначних діянь козаків за усталеною схемою: отримання прав від польських королів, боротьба за їх дотримання та приведення гетьманом Б. Хмельницьким у російське підданство. Читачі цих столичних видань із кола "місцевих патріотів" гостро відчували необхідність нового концептуального погляду на минуле. Недаремно А. Чепа надсилав свої рукописи з документальними та літописними матеріалами Я. Марковичу взамін на обіцянку зайнятися підготовкою масштабної історичної праціПро ці наміри дослідникам відомо з листів самого АЧепи, котрий марно намагався повернути свої рукописи з Петербурґа після смерті Я.Марковича. Див. один із листів до його матері: Лазаревский А. Прежние изыскатели малорусской старины // Киевская старина. - 1894. - №12. - С.386-387..

Створений явно у середовищі козацької старшини "КІОМР" засвідчує рефлексії її представників на зміни 1760-1780-х рр. Автор твору був добре обізнаним зі столичними публікаціями про Петра І та І. Мазепу й намагався на основі авторитетного "Літопису Грабянки" випустити власну версію козацького минулого. Написаний у формі зв'язної оповіді з численними маніпуляціямиІ цим твір вирізняється з-поміж інших тогочасних пам'яток (їх загальний огляд і характеристику див.: Бовгиря АМ. Козацьке історіописання в рукописній традиції ХУШ ст.: Списки та редакції творів. - К., 2010. - С.21-70, 121-147, 155-209)., "КІОМР" може вважатися спробою осмислити сьогочасні політичні зміни в історичній ретроспективі. Вона заснована на уявленнях козацької еліти про тривалу вірну службу престолу та про "поганих" гетьманів. Новим тут був натяк на те, що саме "самодержавні" замашки останніх, їхні "зради" і призвели до "фіналу історії", початком чого стала відставка К. Розумовського та створення 2-ї Малоросійської колегії в 1764 р.

Завдяки відомостям О. Бодянського можемо стверджувати, що "КІОМР" був знаним принаймні частині "патріотів краю". Один зі списків, за яким публікувався твір, свого часу належав А. Чепі. Його він отримав у 1814 р. від іншого шанувальника старовини - В. Горленка, із рукопису котрого текст "списалъ Николай АлексІевичь Боровиковскій, въ ХоролІ". Ці самі люди в 1809 р. зауважували про потребу загальної історичної синтези. "КІОМР" частково відповідав таким очікуванням. Більше того, серед цього кола ідеї твору могли отримати повне схвалення. А. Чепа в листі В. Анастасевичу у серпні 1816 р. писав про публікацію "історії Малоросії" у часопису "Украинский вестник". Малася на увазі праця І. Квітки "Про Малу Росію", стаття із двох частин, імовірно підготовлена на основі "КІОМР"До цієї студії міг мати стосунок І.Тимковський. Із його листування з І.Квіткою знаємо, що останній надсилав йому на редагування "тетрадь о Малой России". Лист опубл.: Журба О.І. Становлення української археографії... - С.281-282. Співзвучність назви публікації з цією згадкою дає підстави говорити, що це той самий текст.. Попри істотні редакційні зміни все ж збережено ключовий посил пам'ятки. Як видно з відгуку про гетьманів у листі, А. Чепа явно солідарний із ним, хоча статтю не читав: "Уявіть ви собі, яка тварина був гетьман! Це були пренечестиві деспоти! Російське міністерство змушене було приборкувати їхню владу, тими ж договірними пунктами, щоб вони не свавільничали. Я, слухаючи оповідання стариків про дії гетьманські, здригався, жахався! По заслузі, що всі вони, крім останнього, або вбиті народом, або відправлені на заслання. А ми подякуємо Богові, що все це скінчилося до нас"Цит. за: Журба О.І. "Представьте вы себе, какой зверь был гетман! Это были пренечестивые деспоты!" (з листа свідомого українського патріота, автономіста та традиціоналіста початку ХІХ ст.) // Дніпропетровський історико- археографічний збірник. - Вип.3. - Дніпропетровськ, 2009. - С.203..

"КІОМР" не міг повністю задовольнити всіх запитів в історії. Попри спроби його автора створити зв'язну розповідь про минуле у творі чимало недомовок і схематизму. Це відповідало заявленому жанру короткого історичного опису, однак не виправдовувало очікувань щодо добре впорядкованої історії. Упадає у вічі незначна кількість інформації про козацькі res gestae до Б. Хмельницького та надто стисле представлення гетьманів. У творі мало артикульованих суджень про різні ключові сюжети. Усі ці недоладності успішно компенсувала апокрифічна "Історія русів", що з'явилася в перші десятиліття ХІХ ст. й відразу стала резонансноюПлохій С. Козацький міф... - С.65-88.. Саме вона могла повністю потішити самоповагу колишньої козацької старшини, нагадуючи її представникам про давні діяння у відповідності до нових літературних зразків та вподобань.

Літературно довершена "Історія русів" містить чимало важко вловимих маніпуляцій, котрі вводили в оману багатьох знавців минулого. "КІОМР" можна вважати віддаленим попередником цього твору. Він подібний спробою маніпулятивно викласти повідомлення джерел "у літературному порядку". Ця аналогія має актуалізувати поглиблені джерелознавчі студії "КІОМР" та його порівняння з іншими історичними текстами кінця XVIII ст. Адже саме це, як сподіваємося, допоможе краще зрозуміти технологію створення й розкрити походження бодай частини загадкових сюжетів "Історії русів", фундаментальної пам'ятки українського історієписання.