Система образів повісті Грицька Квітки-Основ`яненка "Козир-дівка"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки

Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова

Факультет української філології

Кафедра української літератури

Система образів повісті Грицька Квітки-Основ`яненка «Козир-дівка»

Курсова робота

з історії української літератури

студентки 205-УР групи

Кривко Ганни Дмитрівни

Науковий керівник:

ст. викладач кафедри

української літератури

Александренко Вікторія Вікторівна

Київ-2016

ЗМІСТ

• ВСТУП
• РОЗДІЛ I. СУСПІЛЬНО-ІСТОРИЧНІ УМОВИ НА УКРАЇНІ 20-30-х рр. XIX ст. ТА ЇХ ВПЛИВ НА РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКОГО ПРОЦЕСУ ЦЬОГО ПЕРІОДУ
• 1.1 Специфіка життя на Україні на початку XIX ст.
• 1.2 Розвиток нової української літератури у перші десятиріччя XIX ст
• 1.3 Світоглядні позиції Грицька Квітки- Основ`яненка та їх вплив на його художню творчість
• РОЗДІЛ II ОБРАЗНА СИСТЕМА ПОВІСТІ ГРИЦЬКА КВІТКИ-ОСНОВ`ЯНЕНКА «КОЗИР-ДІВКА»
• 2.1 Специфіка образів та образотворчих засобів в сентиментально-реалістичних повістях Грицька Квітки-Основ`яненка (на прикладі твору «Козир-дівка»)
• ВИСНОВКИ
• СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
• ВСТУП
• Література початку ХІХ ст. - якісно нова література, що стає ближчою, зрозумілішою для простого народу. Звернення письменників того періоду до народної тематики, створення творів українською живою розмовною мовою було необхідністю, адже в умовах кріпацтва селяни зазнавали соціального, національного та релігійного гніту. До 30-х рр. ХІХ ст. в українській літературі активно розвивалися драматичні та поетичні жанри. Та тогочасні умови вимагали від літератури аналітично-пізнавального зображення дійсності, що має широко охоплювати всі складності та суперечності показу людини в суспільстві. Саме прозовий жанр міг найбільш вдало забезпечити здійснення цих художніх завдань. Основоположник української прози - Грицько Квітка-Основ`яненко-, у своїх творах висвітлював народне життя, головним героєм його творчості була звичайна людина. Грицько Квітка-Основ`яненко ставив перед собою мету показати кращі духовні риси українського трудівника та довести, що українська мова має високий естетичний потенціал. Письменник вбачав своє завдання також у повчанні українського селянства, він бажав виховувати в своїх читачів найкращі моральні якості, своїми творами він повчає та подає приклад морального ідеалу. В своїх художніх творах та публіцистичних статтях Грицько Квітка-Основ`яненко пропагував ідею доступної освіти для простого народу. Грицько Квітка-Основ`яненко одним із перших в українській літературі того періоду зміг майстерно використати творчі принципи просвітительського реалізму та зробив багато важливих кроків для того, щоб український просвітительський реалізм виріс в повну художню систему.
• Грицько Квітка-Основ`яненко почав писати прозові твори українською мовою тоді, коли він вже був відомим завдяки своїм російськомовним творам. Письменник створив ряд повістей та оповідань, що увійшли до збірки «Малороссийские повести, рассказываемые Грыцьком Основьяненком», перша книга якої вийшла в 1834р., друга - 1836-1837рр. Поява цієї збірки знаменувала новий важливий етап у розвитку народності та реалізму в українській літературі. Твори «Малоросийских повестей» поділяються на бурлескно-реалістичні та сентиментально-реалістичні. До збірки ввійшла повість «Козир-дівка», яку традиційно відносять до сентиментально-реалістичних творів. Та ця повість мала риси не тільки сентименталізму, вона увібрала в себе й ознаки бурлеску, сатири й однією з перших в українській літературі стала твором, що наближався до реалізму критичного. Твір має досить цікаву систему образів та ряд образотворчих засобів, тому потребує детальнішого вивчення. Саме це і зумовлює актуальність теми курсової роботи: «Система образів повісті Грицька Квітки-Основ`яненка «Козир-дівка».
• Мета дослідження - з`ясувати специфіку системи образів повісті Грицька Квітки-Основ`яненка та засоби її створення.
• Завдання дослідження:
• - провести бібліографічну роботу щодо виявлення критичних відгуків про україномовну прозу Грицька Квітки-Основ`яненка в науковій періодиці, наукових працях та в академічних виданнях ХХ-ХХІ ст.;
• - розглянути сентиментально-реалістичну повість «Козир-дівка» в контексті українських прозових творів письменника ;
• - простежити як світогляд Грицька Квітки-Основ`яненка впливав на його художню творчість та відображення художньої реальності в творах письменника;
• - визначити особливості творення образів в повісті Грицька Квітки-Основ`яненка «Козир-дівка»;
• - простежити як еволюціонують художні образи та засоби їз творення в творчості Грицька Квітки-Основ`яненка.
• Об`єктом дослідження є сентиментально-реалістична повість Грицька Квітки-Основ`яненка «Козир-дівка».
• Предмет дослідження - особливості системи образів твору «Козир-дівка».
• Для реалізації основних завдань курсової роботи було використано такі методи дослідження:типологічний,функціональний, а також методи аналізу, синтезу і порівняння.
• РОЗДІЛ 1. СУСПІЛЬНО-ІСТОРИЧНІ УМОВИ НА УКРАЇНІ 20-30-х рр. XIX ст. ТА ЇХ ВПЛИВ НА РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКОГО ПРОЦЕСУ ЦЬОГО ПЕРІОДУ

1.1 Специфіка життя на Україні на початку XIX ст.

Література кінця XVIII ст. -початку XIX ст. називається новою,бо це була література з новою тематикою,новими героями та новим мовним оформленням. Література початку XIX ст. мала новий погляд на народ як позитивного героя художнього твору,чим обумовлюється її відповідна система художніх засобів. Джерелом оновлення змісту та форми української літератури була народна творчість. Літературний процес у перші десятиліття XIX ст. розвивається під сильним впливом ідей національно-культурного відродження, ідеології просвітництва і романтизму та за змістом і художніми формами набуває ознак нової європейської літератури. На основі живої народної мови створюється літературна мова,зачинателем якої був Іван Котляревський. Саме з виходом його «Енеїди», що написана українською народною мовою,починається епоха нової української літератури. Основні творчі методи літератури цього періоду -- це просвітительський реалізм ,сентименталізм, романтизм; основні жанри - бурлескно-травестійна поема, байка, балада, соціально-побутова п'єса, етнографічно-побутова повість.Найвидатніші представники- Іван Котляревський, Грицько Квітка-Основ'яненко, Петро Гулак-Артемовський, Євген Гребінка, Маркіян Шашкевич та ін. Ці письменники широко використовували надбання української літератури попередніх часів, досвід слов'янських літератур і світової літератури. Вони яскраво змальовували дедалі більше сторін сучасного й минулого життя суспільства. З співчуттям і прихильністю вони відображали внутрішній світ, сподівання, буденне життя, побут, звичаї, гумор простих людей, людей праці - селян і селянок, наймитів, міщан, ремісників, козаків.

Значна заслуга в розширенні літературного діапазону української мови належить харківським романтикам(Ізмаїл Срезневський, Амвросій Метлинський, Микола Костомаров, Левко Боровиковський, Михайло Петренко, Опанас Шпигоцький). Харківські романтики розробляли тематику української літератури на основі народних творів(пісень,переказів,легенд).

Щоб донести свої твори до освіченого читача, українські письменники зверталися до російських часописів, що виходили у Москві та Петербурзі. Багато з них публікували українські твори, навіть ті,що написані українською мовою.

В цей період вводяться нові жанри художньої літератури: повість, оповідання, нарис, байка, балада, опера-драма, водевіль, ода, лірична пісня, ліроепічна романтична поема та ін. Засновником української прози був Грицько Квітка-Основ`яненко. Поява його першого тому «Малороссийских повестей» в 1834 році була визначною подією в українській літературі та початком розвитку української прози.

Під впливом літератури Східної України розвивалася література на західноукраїнських землях. Прогресивно настроєна інтелігенція із захопленням читала збірники українських народних пісень і дум Миколи Цертелєва і Михайла Максимовича, твори Івана Котляревського, Петра Гулака-Артемовського, Грицька Квітки-Основ'яненка, ЄвгенаГребінки, праці Ізмаїла Срезневського, Осипа Бодянського та ін. Важливе значення для розвитку західноукраїнської літератури, що був складовою частиною становлення нової української літератури, мали діяльність "Руської трійці" - письменників і просвітителів Маркіяна Шашкевича Івана Вагилевича і Якова Головацького і особливо виданий ними альманах "Русалка Дністровая" (1837). В «Русалці Дністровій» вони опублікувала народні пісні,свої власні вірші,оповідання та наукові праці. Члени «Руської трійці» проповідували єдність західноукраїнського населення з усім українським народом, виявляли повагу до трудового народу, його мови та культури.

Нова українська література повне своє завершення, утвердження в ній реалізму та народності,остаточне оформлення української літературної мови отримала у творчості Тараса Шевченка.

Отже, українська література початку ХІХ ст., яка отримала назву нової, була важливим етапом в історії української літератури. Починали розвиватися просвітительський реалізм, сентименталізм, романтизм. Формуються нові жанри поезії, драми та прози. В цей період активно розвивалася та утверджувалась українська літературна мова.

Письменники того початку ХІХ ст. все частіше зверталися до народної тематики, цікавились фольклором українського народу, його звичаями та традиціями, намагалися бути ближче до селян та людей праці. Література початку ХІХ ст. стала набагато ближчою до українського суспільства, утверджувала національну ідентичність українців та обстоювала права, художню цінність української мови. Саме в цей час починається національне пробудження українського народу.

1.3 Світоглядні позиції Грицька Квітки- Основ`яненка та їх вплив на його художню творчість

В повісті «Козир-дівка» автор виступає у ролі оповідача, який розповідає почуту або побачену історію. Грицько Квітка-Основ`яненка дуже вдало зумів використати ефект злиття автора та оповідача. Образ оповідача є однією з характерних рис творчої манери письменника.

На початку твору наявне повчання читачів: «Нічим ми так не согрішаємо на світі, як язиком,осуджаючи один одного. Йде чоловік вулицею, - уже ми й знаємо, куди він іде і зачим; задумався чоловік, - уже ми й знаємо, що в нього є на думці…»[3,с. 233]. Це повчання вводиться автором з метою пояснення головної думки твору, для чого цей твір було створено та для того, щоб читачі зрозуміли ,що хоче донести їм автор та як не можна чинити. Завдяки образу оповідача ми можемо простежити напрям думок автора. В повісті «Козир-дівка» цією головною думкою є «Знаймо самі себе,а про другого, хоч певно знатимемо чи бачитимемо, нам нужди мало; бо бува й так, що нам здасться і всі говорять, що такий-то чоловік от те й те зробив, от той чув од такого, а такий-то й сам бачив…Еге!А як дійдеться до діла, так се він робив не на зло кому, а всім на добре, або коли й шкоду кому зробив, то зовсім не той, на кого казали, а такий виноват , на кого не думали, й не гадали» [3,с. 233]. Такі повчання Грицько Квітка-Основ`яненко вводив у твір, бо його повісті були розраховані на читачів з простого люду. В цьому простежується така виразна риса творчої манери Грицька Квітки-Основ`яненка, як дидактизм. Саме через такі повчання автора можна дослідити систему його поглядів. В повісті «Козир-дівка» автор, постійно звертаючись до реципієнта, відносить і себе до людей, яким адресоване це повчання: «Та так осудимо, так перекоренимо його, що йому й на думку не спадало таке робити, а ми уво всім його обвинуватимо» [3,с. 233]. Таким чином автор досягає близькості із читачем. У реципієнта виникає враження того, що він належить до товариства, де всі мають схожі переконання, однаково оцінюють героїв та їх вчинки.

Микола Зеров відзначив роль творчості письменника в історії української літератури «як винахідника розповідної манери» [11,с.113]

2) Образ Ївги

У Квітчиних творах, які написані українською мовою, одним із головних персонажів є образ селянської жінки. Майже у всіх повістях образ сільської дівчини чи жінки виноситься автором на перший план. Зображення позитивного образу жінки є заслугою Грицька Квітки-Основ`яненка , адже жінки на той час страждали не лише від соціального та національного гніту, але терпіли ще й гніт родинний та попри це автор висвітлює їх високі моральні якості, що викликають повагу читачів. Саме цим автор сприяв розвитку і розповсюдженню ідеї розкріпачення жінки.

Ївга- головний персонаж твору, саме її автор називає козир-дівкою. Образ Ївги належить саме до «добрих людей» його творів. Через образ Ївги простежується тенденція творчості Квітки до відображення ідеального типу селянської дівчини, кращих рис її характеру. Вже з самої назви твору можна зрозуміти, що головний пафос цієї повісті - зобразити бойовий, діяльний тип жіночого характеру з демократичного селянського середовища. Ївга- дочка Трохима Макухи -, зображується як дівчина, що має бойовий характер, тверду волю, кмітливість та рішучість: «…бо там така була розумна, бойка, моторна: ще ти їй тільки стань надогад закидати, а вона вже й розконпонувала ,що й куди йде, що за чим слідує і для чого; а вже що вигадати і як яке діло до кінця звести, то, Макухо, спитай Ївги: вона тебе на розум наведе і совіт добрий дасть» [3,с. 233-234]. Вона стає господаркою після смерті матері і саме завдяки Ївзі господарство ведеться успішно. Образ Ївги є еволюцією авторського ідеалу селянської дівчини, яким раніше був образ Марусі з однойменної повісті. У цих двох образах є багато спільних рис: Ївга, як і Маруся скромна, звичайна, тиха дівчина, яка щиро любить звичайного парубка Левка та залишається йому вірною. Але, на відміну від Марусі, у Ївги відсутня виняткова релігійність, вона здатна боротись за своє щастя до кінця та не скоряється нещастю,яке випало на її долю, вона дорожить своїми земними радощами та в неї відсутні риси християнського аскетизму. Ївга є володарем свого становища, вона відчуває в собі сили та рішучість для важкої боротьби за своє щастя, за свою кохану людину. В повісті наявний такий засіб образотворення як характеристика героя іншими персонажами,зокрема характеристики Ївги губернатором: «-Ну,ти настоящая козир-дівка:виклопотала-таки свого жениха, ослобонила його з Сибірі!»[3,c.276]. Також Грицько Квітка-Основ`яненко зазначає, що люди назавжди нарекли її козир-дівкою: «А Ївга, вже вона й замужем,вже вона й молодиця, вже і діточок наводила, а в людей усе вона козир-дівка!» [3,c.283]. Автор використовує елементи сентименталізму в описі Ївги: «Проворна, моторна, смілива, на річах бойка,без пащекування, а так, тихесенько, звичайненько; та вже ніхто її не обдурить, ні заляка, ні зопинить, ні з думки не зіб`є: коли що надумала, так вона вже не подасться, доведе до кінця; та й розумненька собі була: від матері набралася. Так така не дійде, куди їй треба і куди надумала?» [3,с. 254]. Ївга відзначається глибиною та щирістю почуттів до своєї коханої людини. По-перше, вона покохала батрака свого батька Левка і це її ніяк не бентежило, вона не прагнула вийти заміж за багатого парубка. По-друге, коли з Левком трапилося нещастя, вона не відмовилася від нього, не засуджувала за його вчинок, вірила, що він насправді не злодій та робила все, щоб допомогти йому. Ївга виявляє свою енергійність, сміливість та рішучість:вона насмілилась піти в губернське місто, щоб визволити свого коханого. Вона спостережлива та має здатність узагальнити події, саме тому вона виходить переможцем у протистоянні з сільською владою, чиновниками різного рангу. Також Ївга відзначається своїм оптимізмом,вірою в краще та готовністю чекати своєї долі. Такі її риси яскраво виявлені в епізоді, коли справник помилково сказав їй, що Левка відпустять. Ївга чекала декілька днів та,навіть,коли Левко так і не повернувся, все одно не втрачала надії на краще: «Думає собі, що Левка по приказу справничому як випустили,то, може побіг до річки викупатись, а там, може, до своєї дядини побіжить…От і ранок. Не йде Левко. «Еге,- думає Ївга,- знаю ,знаю! Отсе ж він пішов до людей збирати гроші, що пороздавав…» [3,c. 250]. Саме оптимізм є однією з важливих ознак художньої реальності «Малороссийских повестей». Оптимізм тут християнський, що живиться ідеєю вищої справедливості. Разом з тим він поєднується з вірою у моральну природу людини. Ївга дуже розумна, кмітлива та здатна розбиратися в людях. Тому вона одразу відмовляє писареві, що залицявся до неї, розуміючи, що його цікавить господарство її родини. Ївга шанує свою гідність та не дозволяє себе зневажити. «Щоб ти не дождав із твоїм родом поганим писарським!- так гукнула на нього Ївга.- Чи можна, щоб я проміняла мого Левка, кого мені мати покійна веліла шанувати, та на тебе мерзенного , п ` явку людську! Зошлете його в Сибір- піду й я за ним». Своє горе Ївга пов`язує із загальним станом речей та розуміє, що таке нещастя трапляється з багатьма бідними та беззахисними людьми у сучасному їй суспільстві.

Цікаво, що Ївга належить до верстви заможних селян та попри це не втратила своєї гідності та залишається чесною. Автор пояснює це тим, що Горпина,мати Ївги, дуже гарно її виховала та Ївга «від матері набралася» [3,с. 254] всіх кращих рис її характеру.

Образ такої рішучої, цілеспрямованої, вольової, гострої на язик козир-дівки був традиційним для української літератури. Історики того періоду повідомляли, що досить часто в тогочасному селі та й навіть місті жінки-українки були більше,ніж чоловіки, активними, хазяйновитими, кмітливими, владними в сімейно-господарських справах. Образ бойової,активної жінки наявний вже у давній літературі, зокрема в інтермедіях; пізніше такий образ можна зустріти в творчості Івана Котляревського( водевіль «Москаль-чарівник») та у самого Грицька Квітки- Основ`яненка( п`єси «Сватання на Гончарівці», «Бой-жінка» та ін.) Популярний цей образ і у народній творчості . Але частіше образ такої активної та вольової жінки мав комедійний характер, на відміну від образу Ївги в повісті «Козир-дівка». Тут Квітка створює реалістичний образ без глузування та комедійних елементів. Повість «Козир-дівка»- вагомий крок письменника вперед у створенні позитивного героя з народу - образу простої дівчини ,в питанні індивідуалізації образу ,надання йому життєвих реалістичних рис, у відмові від тієї іконописності , якою було позначено образ Марусі.

3) Образ Левка

Левко - годованець Макухи та сирота. Він,як і Ївга, належить до «добрих людей» з кращими моральними якостями. Він чесний, щирий та працьовитий парубок, вони з Ївгою збираються одружитися та збирають гроші на своє господарство. Але Левка дуже не любив брат Ївги - Тимоха - , та досить часто знущався з нього. Левко терпів всі знущання Тимохи заради шлюбу з Ївгою. «Тільки для сього Левко терпів усю напасть, і хоч як, було, старий Макуха його лає і коренить, то він усе мовчить та, знай, таки робить своє діло і старається якомога об господарстві»[3, с. 237]. Тимоха звинуватив Левка в крадіжці батькових грошей, тому Левка було засуджено. Та коли писар зібрав людей до присяги вони дуже гарно відгукувались про Левка. «Я присягу давав, я довжон по правді сказати , що він дитина добра, хлоп`я смирне, роботяще, і якби не він у Макухи господарював з Ївгою, то досі б нічого і не зосталось би!...»[3,c. 247]. В цьому моменті автор знову використав засіб характеристики героя іншими персонажами, зокрема простим народом. В образі Левка Грицько Квітка-Основ`яненко зобразив бідного парубка, сироту, який ,на відміну, від багатіїв є працьовитим,розумним ,чесним та порядним. Це іще один ідеал простої людини, ідеал чесного селянина,наділеного найкращими морально-етичними рисами. Цей образ також наділений рисами сентименталізму, адже Левко покірний, терпить всі знущання Тимохи, несе своє тяжке покарання; навіть в творі автор не називає його повним ім`ям, а скрізь вживає ласкавий варіант імені-Левко. Саме через образ Левка автор висвітлює головну думку повісті, що наявна в дидактичному фрагменті на початку твору. «Отак було прийшлось одному чоловікові за другого зовсім пропасти, і якби не дівка його вирятувала, то досі б і кісточок його не було»[3,c.233].

4) Образ Тимохи

Тимоха- син Макухи та рідний брат Ївги. Він ледачий, злодійкуватий, полюбляє випити,у нього відсутні кращі моральні якості. На відміну від Левка, Тимоха не вміє вести господарство, а тільки живе за рахунок свого батька та пропиває його гроші: «От парень був, так так! За його порядками троха чи не процвиндрили б швидко і усії худоби. Тимоха козак степний був: висoко підголював чуб, уси закручував, не знав, що то є на світі свита, а все жупан, то сукняний, то китаєвий; пояси один від другого краще; шапка одна буденна, друга празникові, одна від другої вище; чоботи одні на ногах,а другі!-вже в дьогтю так і мокнуть, щоб тільки задумав, надів і щеголяй…Хто, йдучи по вулиці, пісень виспівує? Хто в шинку верховодить? Хто шинкареві посуд порозбивав? Хто за десятьох вип`є і не п`яний? Ніхто, як Тимоха Макущенко. Від кого дівчата розбігаються, від кого шинкар ховається? Ні від кого більш, як від Тимохи Макущенка. О, та й парень був на все зле! П `є на всі заставки, б`ється з ким попавши, дівчат піддурює , у три листа як сяде, то у всіх грошики зчистить, та все по шинкам та по вечорницям таска. Ще й злодіяка був добрий»[3,c.234]. Тимоха є антиподом «добрих людей» з села та протиставляється Левкові. Моральну занедбаність Тимохи Квітка пояснює його соціальним станом: він-син багатія, саме тому в селі його всі боялися зачіпати: «Ніхто йому ні півслова, ніхто не зупиняв його, ніхто не жалівся на нього і не позивав його ніхто, бо багатого батька син був.»[3,c.235]. Саме через образ Тимохи автор показує соціальну несправедливість в тогочасному суспільстві: «Бо й по селам така правда, як є по городам та меж панами: коли хто багатий, то хоч що роби, хоч догори ногами середу дня по вулиці піди,- ніхто його не посміє зупинити…хоч з бідного багатий останню сорочку зніме, ніхто не поспіє заступитись, а ще знайдуться, що й помагатимуть»[3,c.235] Макуха, незважаючи на все, потурає синові, адже син - його спадкоємець. Тимоха постійно зачіпає доброго Левка та підставляє його перед батьком, користуючись тим, що Левко сирота та приймит у їх родині. Йому не подобалось, що бідний Левко господарював у їх родині.«А на Левка гаспидом дише, думаючи, що се все через нього, і бачачи , що він, дарма, що приймит, та ма у всім волю, а він хоч і син, так не може нічого взяти. От і став ще пуще батькові на його набріхувати, а той ще пуще почав повсякчас на його нападатись і лаяти, як тільки побачить його, так що бідному парубку і просвітку не було»[3,c.237]. Через Тимоху Левка було відправлено під суд. Тимоха викрав батьківські гроші та звинуватив у крадіжці Левка. Хижацький характер Тимохи змальовано автором в епізоді, коли Тимоха збирався йти в солдати та влаштував гуляння. Там його зустріла Ївга і дізналась про злий вчинок свого брата. Тимоха покинув батька і пішов служити. «-Батька?..Тепер можна покинути:гроші…його-поминай як звали: пішли по шиночкам та по молодичкам. З`їв Левка…своя воля! Вичистив батькову скриню,..З`їв би й тебе…Ось вийди лучче за нашого писаря…»[3,c. 271]. Образ Тимохи протиставляється простому, чесному та працьовитому селянину і через цього героя автор змальовує пияцтво, зажерливість, нікчемність та злий характер багатіїв. Автор досить реалістично змальовує образ Тимохи та тут вже наявні такі риси творчості як дослідження впливу родинного виховання та суспільства на розвиток особистості, що притаманні творчості письменників пізнішого періоду.

5) Образ Трохима Макухи

Трохим Макуха - багатий селянин, батько Ївги та Тимохи. Письменник через цей образ зображує невправного господаря, який має досить невеликі розумові здібності: «Якби сам Трохим Макуха увесь порядок у своїм господарстві давав, то швидко б у нього і в великій хаті ,і в кімнаті, що для проїжджаючих облагодив, горобці б цвірінькали, а в коморах, що посеред двора стояли насипані повні вівсом і усяким борошном, так би паутинням заснувалось; я ж кажу , усе б у нього попереводилось і не зібрав би нічого, якби орудував сам, бо був собі…так… бог з ним!»[3,c.234] Макуха дуже любить свого ледащого сина Тимоху та все йому дозволяє, бо він його спадкоємець:«Так нехай,- дума,- дитина нагуляється, поки молода, та згадує, як добре було за батька жити».[3,c.235] Макуха зображується також як підлабузник, який намагається догодити сільській владі, влаштовуючи бенкет у себе вдома та частуючи «поважних» гостей усім найкращим: «Зараз посідали за стіл, а макуха, знай, представля доказательства: то полинькової, то персикової…»[3,c. 243] Через образ Макухи автор викриває заможних селян, які не здатні добре працювати, вести своє господарство та ведуть паразитичний спосіб життя. Хоча образ Макухи є досить негативним, проте автор не використовує бурлескно-сатиричних прийомів, а тільки зображує негативні риси його характеру.

6) Образ Горпини.

Горпина - мати Ївги та Тимохи, жінка Макухи. Саме її вдачу успадкувала Ївга. У повісті вона виступає як ще один образ бойової та кмітливої селянської жінки. Вона вправна господиня, гарно навчає свою доньку господарству, добре ставиться до Левка та також привчає його господарювати:«Горпина була у всім дому хазяйка і усьому господарству голова. На мужика не дуже здавалася, бо знала його плоху натуру. Поки здужала, то привчила добре Левка, а далі, як і Ївга підросла та побачила, що з неї великий і добрий путь буде, то й її стала порядку вчити по своєму промислу…»[3,c.236]. Горпина хотіла, щоб і Тимоха теж був вправним господарем, але вона вчасно побачила , що не вийде з нього нічого путнього, тому все господарство віддала Ївзі: «Хотіла було й сина привчити, та як побачила,що він,бога не боячись,проїжджих обміряє, і обважує, і облічує…так Горпина схаменулась, перестала йому волю давати, а вмираючи, усе господарство приказала дочці…»[3,c.236]Горпина,хоч вона є другорядним героєм твору,яскраво уособлює найкращі риси української селянської жінки: кмітливість, гнучкий розум, бойовий характер та, гарно ставлячись до Левка, демонструє найкращі моральні якості.

7) Образ влади.

В повісті «Козир-дівка» Грицько Квітка-Основ`яненко відбиває жорстокі картини тогочасного життя. Квітка піддає нищівній критиці представників влади, змальовуючи їхню зажерливість, тупість, пияцтво. Автор протиставляє нечесну владу чесному простому народу. Письменник також засуджує діючі закони, що служать багатим та сильним людям: «Як же там голова з понятими слідствіє про ізводять?Звісно,як і в земських бачили. Зараз посідали за стіл,а Макуха,знай,представля доказательства: то полинькової, то персикової…»[3,c.243] Квітка зображує нечесного писаря, який прагне заволодіти худобою Макухи і тому хоче посватати Ївгу. Через те, що писар написав на Левка не правдиву присягу його було заарештовано: «-Та запроторю ж його в Сибір,-сказав писар,чмихаючи та випхнувши трохи аж не в потилицю Ївгу з правленія, а сам мерщій сів писати, аж зубами скрегоче…»[3,c.243] У сатирично-викривальному плані зображуються також вчинки ненажерливого справника. Він прибуває на місце злочину :«Увійшов справник у хату, помолився богу,зараз і гукнув: «А єсть што абєдать?». Замість чесного розслідування справи він «після доброго мирського обіду ліг спочивати, бо дуже втомився, трощивши курятину та яєшню…»[3,c. 247] На цьому й закінчилася його робота. Автор доповнює викривальну характеристику цього злочинного представника влади показом його ставлення до простих людей. Коли Ївга прийшла до нього просити за Левка він «пхнув її ногою та гримнув на неї: «Чаво ти,дура,боїшся?». Ївга,шукаючи правду та допомогу, крізь наштовхується на жорстоку несправедливість з боку влади:з неї глузує гурт панів ,що не став її слухати, бо був дуже захоплений грою в карти, а один панок, хоч і вислухав,але через свою нікчемність не зміг зрозуміти в чому суть справи й прогнав Ївгу. Найбільшої гостроти сатира Квітки досягає в образі судді. Автор виділяє дві найголовніші його риси характеру: духовне звиродніння та жагу до хабарів. Суддя бере все, що йому дають: «Він у нас не спесивий: я колись п`ять пасом валу віднесла,- він ,спасибі йому,не поцарамонився, узяв і діло зробив.»[3,c.258] Сам портрет судді Квітка малює бурлескними засобами: «А суддя як уздрів бублики, так мерщій за них, та й став у пельку пхати. Рот великий, щоки товсті, так так бублик і втирить у рот; не дуже й жує, так цілком і ковта, аж давиться, аж сльози йому течуть: бачите поспіша у суд до діла.» [3,c.258] Суддя взяв хабаря від Ївги та її діло його зовсім не хвилює: «-Що ж ви мені, ваше благородіє,скажете?-А ось що я тобі скажу,-казав,плямкаючи,суддя,-а ось що ти мені скажи… де се ти таких мудрих бубличків купила?...Об твоєму ділі?..Та що я люблю, що маку багато…Об ділі? Та й олійки багатенько…смачні,смачні…Об твоєму ділі?...Та піджарювані…Приходь завтра,я там усе зроблю та завтра тобі й скажу.» [3,c.258] Та наступного дня суддя нічого не зробив для Ївги: «Суддя тільки вздрів її, зараз за бублики, давай трощити, а їй каже: «Виноват,зовсім забув про твоє діло!» [3,c.259] Суддя, хоч і не виконує своїх обов`язків розказує Ївзі про його величезну купу справ, так він виправдовується перед нею за те, що не зробив нічого для її діла: « Кушати гуляючи буду, та згадати не згадаю. Бо мені,бач,діла багато: усе треба підписувати; так я вже ні об чім і не тямлю, тільки все підписую» [3,c.259]. Письменник майстерно показав байдужість судящих панів до долі скривдженої простої людини. Грицько Квітка-Основ`яненко реалістично зображує типову для кріпосницького ладу мораль, коли пани не вважали кріпаків за людину та чинили з ними як їм заманеться. Грицько Квітка-Основ`яненко засуджує такий суспільний лад та звертається до суддів :«Коли ти суддя, так покинь і карти, і жарти, і всякії скоки. Дав бог день-йди до свого діла та й розглядай пильно, щоб усе по правді зробити; а опісля вже й гуляй!». Грицько Квітка- Основ`яненко говорить суддям про їх християнський обов`язок допомагати бідним та знедоленим людям.