Оптимізація та планування управлінських рішень на підприємствах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Двнз «київський університет управління та підприємництва»

Курсова робота

На тему: Оптимізація та планування управлінських рішень на підприємствах

Бойко Сергій Євгенович

Київ-2014

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи застосування моделей прийняття управлінських рішень

1.1 Сутність та класифікація управлінських рішень

1.2 Фактори, які впливають на процес вироблення управлінських рішень

1.3 Методи прийняття управлінських рішень

1.4 Моделі управлінських рішень

1.5 Оптимізація управлінських рішень

Висновки

2. Розробка і прийняття рішень на підприємстві АТ «Коломийський хлібокомбінат»

2.1 Організаційно-економічна характеристика АТ «Коломийський хлібокомбінат

2.2 Історична довідка АТ «Коломийський хлібокомбінат

Висновки

3. Шляхи оптимізації та планування управлінських рішень на підприємстві АТ «Коломийський хлібокомбінат»

3.1 Підходи до оптимізації управлінських рішень

3.2 Ефективність прийняття управлінських рішень

3.3 Пропозиції щодо вдосконалення моделей прийняття управлінських рішень

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Прийняття рішень є найважливішою функцією управління, успішне здійснення якої забезпечує досягнення організацією її цілей. Через невміння якісно і раціонально здійснювати цей процес, через відсутність в організації механізму його здійснення, технології, страждає більшість фірм і підприємств, державних установ і органів в Україні. Успіх організації, у якій би сфері вона не функціонувала, багато в чому залежить від цього, а тим більше в Україні, де більшість організацій проходять перші етапи свого розвитку і дуже важливо яку технологію рішення проблем вони опрацьовують. Тема роботи охоплює широке коло внутрішньо організаційних процесів, однак, найбільша увага буде приділена поняттям технології, методів та моделей прийняття рішень в менеджменті. Прийняття рішень, поряд з координацією і комунікацією, є одним з найважливіших внутрішньо організаційних процесів, а особливість цього процесу полягає в тім, що він безпосередньо спрямований на досягнення цілей організації. Коло питань, що відносяться до терміна "рішення ", досить велике, що унеможливлює їхній повний розгляд у рамках даної роботи. Основна увага буде приділена термінові "управлінське рішення ". Об'єктом дослідження виступає управлінська діяльність - система керування (включаючи всі її підсистеми). Предметом дослідження є безпосередньо процес прийняття рішень з технологічної точки зору, тобто , як сукупність поетапно застосовуваних процедур і методів по виробленню і реалізації рішень. Ціль даного дослідження полягає в тому, щоб розглянути етапи процесу підготовки та прийняття рішення з погляду різних підходів до пояснення цього процесу, дати порівняльну характеристику методів. У рамках кожного підходу можна виділити визначену сукупність послідовно застосовуваних прийомів і методів, етапів і процедур, що мають прямі і зворотні зв'язки. Прийняття рішень є важливою частиною будь-якої управлінської діяльності. Ефективність управління багато в чому обумовлена якістю таких рішень. У рішеннях фіксується вся сукупність відносин, що виникають у процесі трудової діяльності і управління організацією. Якщо комунікації - свого роду "стрижень", що пронизує будь-яку діяльність в організації, то ухвалення рішень - це "центр", навколо якого обертається життя організації. Ефективне прийняття рішень необхідне для виконання управлінських функцій. Прийняття рішення являє собою свідомий вибір з наявних варіантів чи альтернатив напрямку дій, що скорочують розрив між сьогоденням і майбутнім бажаний стан організації. Основою прийняття ефективних управлінських рішень є якісна інформація. Риси управлінських рішень: обгрунтованість, своєчасність; комплексність підходу; законність; чітке формулювання завдань; посильность виконання; наступність і узгодженість з раніше прийнятими рішеннями. Менеджер протягом своєї діяльності змушений постійно приймати рішення, він накопичує певний досвід у цій галузі. Багато в чому технологія управління залежить від особистих якостей керівника, його національних особливостей, особливостей управління прийнятих в тій чи іншій країні.

Управлінське рішення - це творчий акт суб'єкта управління, спрямований на усунення проблем, які виникли в об'єкті управління. Удосконалення процесу прийняття обгрунтованих об'єктивних рішень у ситуаціях виняткової складності досягається шляхом використання наукового підходу до даного процесу, моделей і кількісних методів прийняття рішень. В управлінні організацією прийняття рішень здійснюється менеджерами різних рівнів і носить більш формалізований характер, ніж це має місце у приватному житті. Справа в тому, що тут рішення стосується не тільки однієї особистості, частіше за все воно відноситься до частини або до цілої організації, і тому підвищується відповідальність за прийняття організаційних рішень.

Актуальність теми дослідження виявляється в тому, що прийняття рішень є центральним елементом управлінської діяльності, по відношенню до якого всі інші можуть розглядатися як допоміжні.

Метою і завданням даної роботи є вивчення та аналіз процесу прийняття рішень для більш глибокого розуміння його суті на прикладі підприємства АТ „Коломийський хлібокомбінат”

Виходячи з поставленої мети, були сформульовані завдання роботи:

1. Вивчити теоретичні аспекти процесу прийняття рішень в організації.

2. Аналіз зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства, розробка стратегії.

3. Аналіз процесу прийняття рішень на підприємстві.

Об'єкт дослідження - АТ „Коломийський хлібокомбінат” Предмет дослідження - процес прийняття рішень на підприємстві.

Методами дослідження в курсовій роботі є: аналіз економічних, правових, статистичних джерел літератури; емпіричний, економіко-математичний метод та інші.

Інформаційною базою роботи послужили розробки вітчизняних і зарубіжних вчених у галузі теорії організації. При написанні роботи використовувалися навчальні посібники та підручники з менеджменту, маркетингу, економічної теорії, теорії управління, монографії та наукові статті в періодичних виданнях.

Робота містить матеріал теоретичного та практичного дослідження, викладений у 3-х розділах, ілюстрованих таблицями; містить додатки.

Структура та обсяг роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і програм , переліку використаних джерел та додатків.

1. Теоретичні основи застосування моделей прийняття управлінських рішень

1.1 Сутність та класифікація управлінських рішень

Управлінське рішення - це формалізований на альтернативних засадах метод менеджменту за допомогою якого керуюча система організації отримує можливість безпосередньо впливати на керовану .

Прийняття рішень в організації являє собою свідомий вибір з наявних варіантів або альтернатив напрямку дій, що скорочують розрив між сьогоденням і майбутнім бажаним станом організації. Сам процес прийняття рішень включає безліч різних елементів, але неодмінно в ньому присутні такі елементи, як проблеми, цілі , альтернативи і рішення . Даний процес лежить в основі планування діяльності організації, тому що план - це набір рішень по розміщенню ресурсів і напрямків їхнього використання для досягнення цілей організації . Прийняття рішень - це "центр", навколо якого обертається життя організації. Рішення можна розглядати як продукт управлінської праці, а його прийняття - як процес, що веде до появи цього продукту.

У керуванні організацією прийняття рішень здійснюється менеджерами різних рівнів і носить досить формалізований характер, тому що рішення стосується не тільки однієї особистості, а найчастіше воно відноситься до підрозділу або до організації в цілому.

Прийняття рішень - це наука і мистецтво. Роль прийнятого рішення величезна. Найважливіше питання успішного функціонування організації полягає в тім , як організація може виявляти свої проблеми і вирішувати їх. Кожне рішення націлене на якусь проблему, а правильне рішення - це те, що максимально відповідає цілі організації. Цілі, які часто намагаються досягти, бувають у ряді випадків недостатньо усвідомленими. Встановлення неправильних цілей означає, отже, і рішення неправильно сформульованих проблем, що може привести до набагато більшого марнотратства ресурсів, чим неефективне рішення правильне сформульованих проблем. У цьому зв'язку дуже велика роль керівника. Адже рішення не тільки процес, але й один з видів розумової діяльності і прояву волі людини .

Його характеризують такі ознаки:

* Можливість вибору з безлічі альтернативних варіантів (якщо немає альтернатив, то немає вибору і, отже, немає і рішення );

* Наявність мети (безцільний вибір не розглядається як рішення ).

У цьому плані, роль керівника складається в умінні виробляти правильне судження, правильно осмислювати реальні (а не узяті з заздалегідь складеного переліку) проблеми і постійно націлювати себе на керування , що випереджає події. Слід зазначити, що виявлення проблем є не тільки одним з етапів процесу ухвалення рішення, але і постійно діючою функцією керування в будь-якій організації.

У менеджменті поняття "проблема" використовується для позначення розриву між бажаним станом (насамперед цілями) тієї або іншої організації і її фактичним станом . А саме рішення проблеми розглядається як засіб подолання такого розриву, вибір одного з багатьох об'єктивно існуючих курсів дій (альтернатив), що дозволяють перейти від стану , що спостерігається, до бажаного.

Відповідальність за прийняття важливих рішень - важкий моральний тягар, що особливо яскраво виявляється на вищих рівнях керування . Однак керівники будь-якого рангу мають справу з власністю, що належить іншим людям, і через неї впливають на їхнє життя. Якщо керівник вирішує звільнити підлеглого , останній може сильно постраждати. Якщо поганого працівника не зупинити, може постраждати організація, що негативно позначиться на її власниках і всіх співробітниках. Тому керівник, як правило, не може приймати непродуманих рішень .

На даному підприємстві (АТ „Коломийський хлібокомбінат”) управлінські рішення директор приймає самостійно або на зборах, нарадах де присутні менеджери, головний бухгалтер та керівники відповідних відділів підприємства. Рішення приймається після всезагального обговорення .

Управлінські рішення можна класифікувати за такими ознаками:

За сферою охоплення чи масштабом можливих наслідків:

загальні (прямо чи опосередковано стосуються цієї організації); часткові(торкаються лише деяких структурних підрозділів, певних відділів та служб).

За тривалістю дії: перспективні, стратегічні(їх наслідки виявляються згодом, у майбутньому); поточні, оперативні(спроможні активно та негайно вплинути на розвиток ситуації).

За характером розв'язуваних завдань: програмовані (це чіткий набір послідовних кроків, що сприяють вирішенню проблеми); не програмовані (передбачають слабку структуру, що зумовлена браком інформації та відсутністю цілей або завдань); компромісні (нейтральне чи тимчасове вирішення проблеми, що умовно задовольняє всі сторони, які беруть участь у конфлікті); управлінське рішення оптимізація планування

За способами прийняття: одноособові(приймаються менеджерами всіх рівнів); колегіальні (розробляє та пропонує група фахівців, а ухвалює відповідальний менеджер чи кілька адміністраторів); колективні (приймаються загальними зборами на основі більшості голосів).

За способом обґрунтування: інтуїтивні (засновані на відчутті того, що вибір правильний). Це відчуття підказує набутий досвід, аналіз ситуації, врахування сил та суб'єктів впливу, передбачення майбутніх змін. Засновані на суб'єктивних судженнях (думках, міркуваннях, висновках ).Ці рішення зумовлені знаннями, досвідом, стажем роботи, кваліфікацією ;Раціональні рішення .

1.2 Фактори які впливають на процес вироблення управлінських рішень

На усіх етапах прийняття рішень важливо враховувати фактори , які впливають на цей процес: особисті якості менеджера ; поведінка менеджера; середовище прийняття рішення ; взаємозалежність рішень ; очікування можливих негативних наслідків ; можливість застосування сучасних технічних засобів ; наявність ефективних комунікацій .

В управлінні організацією прийняття рішень здійснюється менеджерами різних рівнів і носить більш формалізований характер, ніж це трапляється у житті. Справа в тім, що тут рішення стосується не тільки однієї особистості, найчастіше воно відноситься до частини або до цілої організації, і тому підвищується відповідальність за прийняття організаційних рішень. Виділяють два рівні рішень в організації: індивідуальний і організаційний. Якщо в першому випадку керівника більше цікавить сам процес, його внутрішня логіка, то в другому - інтерес зрушується у бік створення відповідного середовища навколо цього процесу.

Відмінними рисами прийняття рішень в організації є наступні: свідома і цілеспрямована діяльність, здійснювана людиною; поведінка, заснована на фактах і ціннісних орієнтирах; процес взаємодії членів організації; вибір альтернатив у рамках соціального і політичного стану організаційного середовища; частина загального процесу управління; неминуча частина щоденної роботи менеджера; важливість для виконання всіх інших функцій управління.

Результатом роботи менеджера є управлінське рішення . Від того, яке буде це рішення, залежить уся діяльність організації, залежить і те, чи буде досягнута поставлена мета чи ні. Тому прийняття менеджером того або іншого рішення завжди несе за собою визначені труднощі. Це пов'язано з

відповідальністю, що бере на себе менеджер, і з невизначеністю, що є присутнім при виборі однієї з альтернатив.

Більшість проблем, що зустрічаються в роботі менеджера, не так часто повторюються, і тому їхнє рішення є теж свого роду проблемою - проблемою вибору, що зробити не завжди легко.

Проблема - це ситуація, що представляє собою перешкоду для досягнення цілей, поставлених організацією. Якби життя було монотонне і передбачуване, то не виникало б ніяких проблем і не довелося б приймати рішення по їх подоланню. Але не можна відразу вгадати, як складеться та або інша ситуація, і тому в процесі планування не можна врахувати усі відхилення бажаної ситуації від дійсної. У результаті цих відхилень і з'являються проблеми. Прийняття неефективних рішень - часто результат відсутності навичок мислити логічно. Украй необхідно підходити до прийняття рішень як до раціонального процесу. Ціль ухвалення рішення - зробити оптимальний вибір з декількох наявних можливостей, щоб домогтися визначеного результату.

Існує багато підходів до виділення різних етапів і стадій процесів ухвалення рішення. Більшість розходжень виникає з питання про включення в процес стадії, пов'язаної з виконанням рішення. У багатьох іноземних джерелах весь процес ухвалення рішення в організації розглядається як функція проблеми, альтернатив і виконання рішення .

Будь-яке управлінське рішення проходить через три стадії:

1. З'ясування проблеми: збір інформації, з'ясування актуальності, визначення умов при яких ця проблема буде вирішена.

2. Складання плану рішення: розробка альтернативних варіантів рішення , зіставлення варіантів рішення з наявними ресурсами, оцінка альтернативних варіантів по соціальних наслідках, оцінка альтернативних варіантів по економічній ефективності, складання програм рішення, розробка і складання детального плану рішення

3. Виконання рішення: доведення рішень до конкретних виконавців, розробка заохочень і покарань, контроль за виконанням рішень .

Перша стадія процесу складається у визнанні необхідності рішення і включає наступні етапи: визнання проблеми; формулювання проблеми; визначення критеріїв успішного рішення .

Кожне нове рішення в керуванні виникає на основі раніше зробленого рішення, дія по якому або завершилася, або відхилилася від спочатку обраного варіанту. Відхилення ситуації від заданого стану в процесі ухвалення рішення виявляється менеджером не відразу. На практиці це відхилення являє собою розрив між цілями організації і способами їхнього досягнення.

Швидкість виявлення цієї розбіжності залежить від двох факторів:

1) здатності системи керування робити це в режимі саморегулювання;

2) досвідченості й індивідуальних характеристик менеджера.

Етап вивчення ситуації спрямований на визнання або не визнання існуючої в організації проблеми. Процес буде йти по-різному для структурованих і неструктурованих проблем. У першому випадку визнання проблеми буде відбуватися досить прямолінійно. Якщо виробниче завдання виконане на 70%, то для її керівника зовсім очевидно, що проблема існує і проблему треба вирішити. В другому випадку визнання проблеми саме стає проблемою. Це трапляється тоді, коли мається неясна і неадекватна інформація про розвиток і тенденції в організації й у її зовнішньому середовищі. Прикладом такого рішення може бути введення нової продукції на ринок на основі інформації, отриманої з відділу маркетингу.

Визнання або не визнання проблеми на підприємстві АТ „Коломийський хлібокомбінат” багато в чому залежить від рівня її сприйняття. Тому найбільш важливим фактором, який впливає на якість прийнятих управлінських рішень є середовище прийняття рішення. Оскільки на даному підприємстві існує певне конфліктне напруження між директором та підлеглими йому керівниками відповідних відділів, які прагнуть якомога більше здійснити внесок у діяльність підприємства навіть якщо це не потрібно.

1.3 Методи прийняття управлінських рішень

Всі методи прийняття управлінських рішень можна об'єднати в тригрупи: неформальні (евристичні), колективні і кількісні.

Неформальні (евристичні) методи прийняття рішень. Управлінська практика свідчить про те, що при прийнятті і реалізації рішень певна частина керівників використовує неформальні методи, що засновані на аналітичних здібностях осіб, що приймають це рішення. Це сукупність логічних прийомів і методики вибору оптимальних рішень керівником, теоретичне порівняння альтернатив з урахуванням накопиченого досвіду. Неформальні методи базуються в основному на інтуїції менеджера. Їхня перевага в тому, що вони приймаються оперативно; недоліком же є те, що неформальні методи не гарантують від вибору помилкових (неефективних) рішень, оскільки інтуїція може іноді підвести менеджера.

Колективні методи обговорення і прийняття рішень. Основним моментом у процесі колективної роботи над реалізацією управлінських рішень є визначене коло осіб - учасників даної процедури. Частіше усього це тимчасовий колектив, до складу якого включаються, як правило, і керівники, і виконавці. Головними критеріями формування такої групи є компетентність, здатність вирішувати творчі задачі, конструктивність мислення і комунікабельність. Колективні форми групової роботи можуть бути різними: засідання, наради, робота в комісії і т.п. Найбільш поширений такий метод колективного підготування управлінських рішень, як «мозковий штурм», або «мозкова атака» (спільне генерування нових ідей і наступне прийняття рішень).

Якщо треба буде розв'язати складну проблему, збирається група людей, що пропонують будь-яке рішення певної проблеми. Основна умова «мозкового штурму» - створення обстановки, максимально сприятливої для вільного генерування ідей. Щоб цього домогтися, забороняється спростовувати або критикувати ідею, якою би на перший погляд фантастичної вона не була. Всі ідеї записуються, а потім аналізуються фахівцями.

Прикладом колективного прийняття рішень може служити метод Дельфа, що одержав назву від грецького міста Дельф, що прославилося мудрецями, що там жили - провісниками майбутнього. Метод Дельфа - багато етапна процедура анкетування. Після кожного етапу дані анкетування допрацьовуються й отримані результати повідомляються експертам із указівкою розташування оцінок. Перший тур анкетування проводиться без аргументації, у другому відрізняються від інших відповідь підлягає аргументації, або ж експерт може змінити оцінку. Після стабілізації оцінок опитування припиняється і приймається запропоноване експертами або скоригованим рішенням.

Є ще японська (кільцева) система прийняття рішень - суть якої складається в тому, що на розгляд готується проект нововведення. Він передається для обговорення особам за списком, складеному керівником. Кожний повинен роздивитися запропоноване рішення і дати свої зауваження в письмовому вигляді. Після цього проводиться нарада. Як правило, запрошуються ті фахівці, чия думка керівнику не зовсім ясна. Експерти вибирають своє рішення відповідно до індивідуальних преваг. І якщо вони не збігаються, то виникає вектор преваг, що визначає за допомогою одного з таких принципів:

а) більшості голосів - вибирається рішення, що має найбільше число прихильників

б) диктатора - за основу береться думка однієї особи. Цей принцип характерний для військових організацій, а також для прийняття рішень у надзвичайних обставинах;

в) принцип Курно використовується в тому випадку, коли коаліцій немає, тобто пропонується число рішень, рівне числу експертів. У цьому випадку необхідно знайти таке рішення, що відповідало би вимозі індивідуальної раціональності без обмеження інтересів кожного окремо;

г) принцип Пярето використовується при прийнятті рішень, коли всі експерти утворюють єдине ціле, одну коаліцію. У цьому випадку оптимальним буде таке рішення, що невигідно змінювати відразу всім членам групи, оскільки воно об'єднує їх у досягненні загальної цілі;

д) принцип Еджворта використовується в тому випадку, якщо група складається з декількох коаліцій, кожній із котрих невигідно відміняти своє рішення. Знаючи преваги коаліцій, можна прийняти оптимальне рішення, не наносячи шкоди одне одному.

Кількісні методи прийняття рішень. У основі їх лежить науково-практичний підхід, що припускає вибір оптимальних рішень шляхом опрацювання великих масивів інформації.

У залежності від типу математичних функцій, покладених в основу моделей, розрізняють:

а) лінійне моделювання, при якому використовуються лінійні залежності;

б) динамічне програмування, що дозволяє вводити додаткові перемінні в процес рішення задач;

в) ймовірні і статистичні моделі, реалізовані в методах теорії масового обслуговування;

г) теорія ігор - моделювання таких ситуацій, ухвалення рішення в котрих повинно враховувати розбіжність інтересів різноманітних підрозділів;

д) імітаційні моделі дозволяють експериментально перевірити реалізацію рішень, змінити вихідні передумови, уточнити вимоги до них.

Формалізація прийняття рішень підвищує ефективність керування в результаті зниження імовірності помилки й економії часу: не потрібно заново розробляти рішення щоразу, як виникає відповідна ситуація. Тому керівництво організацій часто формалізує рішення для визначених, регулярно повторюваних ситуацій, розробляючи відповідні правила, інструкції і нормативи.

У той же час у процесі керування організаціями часто зустрічаються нові, нетипові ситуації і нестандартні проблеми, що не піддаються формалізованому рішенню. У таких випадках велику роль відіграють інтелектуальні здібності, талант і особиста ініціатива менеджерів.

Кількість критеріїв вибору. Якщо вибір найкращої альтернативи виробляється тільки по одному критерію (що характерно для формалізованих рішень), то прийняте рішення буде простим, за єдиним

критерієм. І навпаки, коли обрана альтернатива повинна задовольняти одночасно декільком критеріям, рішення буде складним, за багатьма критеріями. На практиці менеджменту переважна більшість рішень за багатьма критеріями, тому що вони повинні одночасно відповідати таким критеріям, як: обсяг прибутку , прибутковість, рівень якості, частка ринку, рівень зайнятості, термін реалізації і т.п.

В практиці на підприємстві (АТ „Коломия - хліб”) все частіше зустрічаються складні ситуації і проблеми, рішення яких вимагає всебічного, комплексного аналізу, тобто участі групи менеджерів і фахівців. Тому на даному підприємстві проводиться активна робота по залученню передових менеджерів, а також здійснюється якісне планування діяльності підприємств і передбачення можливих проблемних ситуацій в його функціонуванні.

1.4 Моделі управлінських рішень

Вміння приймати рішення необхідно для реалізації управлінських функцій, тому процес прийняття рішень є основою теорії управління. Як наука, цей напрямок зародився в Англії, під час Другої світової війни, коли група вчених мала вирішити складну військову проблему - проблему оптимального розміщення різних підрозділів цивільної оборони і вогневих позицій своєї армії. У 50-х роках ця теорія була модернізована, і застосовувалась для рішення проблем цивільної промисловості.

її відмінними рисами є :

1. Використання наукового методу, тобто спостереження, формулювання гіпотези, підтвердження вірогідності гіпотези.

2. Системна орієнтація.

3. Використання різних моделей.

Процес моделювання часто використовується для вирішення складних проблем в управлінні, тому що дозволяє уникнути значних труднощів і витрат при проведенні експериментів у реальному житті. Основою моделювання є необхідність відносного спрощення реальної життєвої ситуації або події, разом з тим це спрощення не повинне порушувати основних закономірностей функціонування досліджуваної системи.

Типи моделей: фізична, аналогова (організаційна схема, графік), математична (використання символів для опису дії або об'єктів).

Процес побудови моделей складається з декількох етапів: постановка задачі; побудова моделі; перевірка моделі на вірогідність опису даного процесу, об'єкта або явища; застосування моделі; відновлення моделі в процесі дослідження або реалізації.

Ефективність моделі може бути знижена за рахунок ряду потенційних погрішностей, до яких можна віднести недостовірні вихідні допущення, інформаційні обмеження, нерозуміння моделі самими користувачами, надмірна вартість створення моделі і т.п.

Часто при моделюванні застосовується теорія ігор. Вона спочатку розроблялася військовими, щоб врахувати можливі дії супротивника. У бізнесі вона застосовується при моделюванні поводження конкурента, особливо часто в зв'язку з проблемами зміни цінової політики.

Модель теорії черг (модель оптимального обслуговування). Ця модель використовується для визначення оптимального числа каналів обслуговування стосовно потреб у цих каналах.

Модель керування запасами. Ця модель часто використовується для оптимізації часу виконання замовлень, а також для визначення необхідних ресурсів і площ для збереження тієї або іншої продукції. Ціль цієї моделі звести до мінімуму негативні наслідки при нагромадженні або дефіциті тих або інших запасів продукції або ресурсів.

Модель лінійного програмування. Ця модель застосовується для визначення оптимального розподілу дефіцитних ресурсів при наявності конкуруючих між собою потреб.

Імітаційне моделювання. Часто застосовується в ситуаціях занадто складних для використання математичних методів (маркетолог може створити модель модифікації купівельних потреб у зв'язку зі зміною цін товарів на ринку, і їхнього дизайну).

На підприємстві АТ „Коломийський хлібокомбінат” моделювання впливає на прийняття управлінських рішень , визначає оптимальне число каналів обслуговування, забезпечує оптимальний спосіб розподілу ресурсів за наявності конкретних потреб, забезпечує наявність певної кількості замовлень та обсягу готової продукції на складі . Тому тут частково і найбільш характерно помітні такі моделі, як модель керування запасами та модель лінійного керування.

1.5 Оптимізація управлінських рішень

Оптимізація рішення - це процес перебору безлічі факторів, що впливають на результат. Оптимальне рішення - це вибране з якого-небудь критерію оптимізації найбільш ефективне з всіх альтернативних варіантів рішення.

Методи оптимізації: аналіз; прогнозування; моделювання. Модель це представлення об'єкта системи або ідеї в деякій формі відмінної від самої цілісності. Вона є спрощеним зображенням конкретної життєвої (управлінської) ситуації. Іншими словами, в моделях певним чином відображаються реальні події, обставини і т.д. Існує ряд причин зумовлюючих використання моделі замість спроб прямого впливу з реальністю: складність реального світу (реальний світ організації виключно складний і фактичне число зміни, що відносяться до конкретної проблеми, значно перевершує можливості будь-якої людини й осягти його можна спростивши реальний світ за допомогою моделювання); експериментування (зустрічається безліч управлінських ситуацій, в яких бажано випробувати й експериментально перевірити альтернативні варіанти вирішення проблеми. Певні експерименти в умовах реального світу можуть і повинні бути виконані. Коли фірма "Боїнг" проектує новий літак, "Ніссан" новий автомобіль, "Ай Бі Ем "- нову модель комп'ютера, вони завжди виготовляють зразок, перевіряють його в реальних умовах і тільки потім починають повномасштабне виробництво. Але пряме експериментування такого типу дорого коштує і вимагає часу. Існують незліченні критичні ситуації, коли потрібно прийняти рішення, але не можна експериментувати в реальному житті ); орієнтація управління на майбутнє (неможливо спостерігати явище, яке ще не існує і може бути ніколи не відбудеться, як і проводити прямі експерименти. Однак багато керівників прагнуть розглядати тільки реальні і відчутні, і це, в кінцевому рахунку має виразитися в їх повороті до чого- то мабуть. Моделювання - єдиний до теперішнього часу систематизований спосіб побачити варіанти майбутнього і визначити потенційні наслідки альтернативних рішень, що дозволяє їх об'єктивно порівнювати).

Охарактеризуємо три базових типи моделей: фізична модель (представляє те, що досліджується, за допомогою збільшеного чи зменшеного опису об'єкта або системи. Відмітна характеристика фізичної моделі полягає в тому, що в певному сенсі вона виглядає як моделируемая цілісність. Приклад: креслення заводу, його зменшена фактична модель, така фізична модель спрощує візуальне сприйняття і допомагає встановити, чи зможе конкретне устаткування фізично розміститися в межах відведеного для нього місця, а також дозволити пов'язані проблеми. Автомобільні та авіаційні підприємства завжди виготовляють фізичні зменшені копії нових засобів пересування, щоб перевірити певні характеристики. Будучи точною копією, модель повинна поводитися аналогічно розробляється нового автомобіля або літака, але при цьому коштує вона багато менше справжньої); аналогова модель (представляє досліджуваний об'єкт аналогом, який веде себе як реальний об'єкт, але не виглядає як такий. Приклад аналогової моделі - організаційна схема. Вибудовуючи її, керівництво в стані уявити собі ланцюги проходження команд і формальну залежність між індивідами та діяльністю. Така аналогова модель явно більш простий і ефективний спосіб сприйняття і прояву складних взаємозв'язків структури великої організації, ніж, скажімо, складання переліку взаємозв'язку всіх працівників); математична модель (також звана символічною, іспользуюєтся символи для опису властивостей або характеристик об'єкту чи події). Побудова моделі є процесом. Основні етапи цього процесу - постановка задачі, побудова, перевірка на достовірність, застосування і відновлення моделі.

Постановка завдання. Перший і найбільш важливий етап побудови моделі, здатний забезпечити правильне рішення управлінської проблеми, полягає в постановці завдання. Правильне використання математики або комп'ютера не принесе ніякої користі, якщо сама проблема не буде точно діагностована. Правильна постановка завдання важливіше навіть, ніж її рішення. Для знаходження прийнятного чи оптимального рішення задачі потрібно знати, з чого вона складається. Як не просто і прозоро дане твердження, надто багато фахівців ігнорують очевидне. Мільйони доларів витрачаються щорічно на пошуки елегантних і глибокодумних відповідей на невірно поставлені питання. Далі, з того тільки, що керівник обізнаний про наявність проблеми, зовсім не випливає факт ідентифікації щирої проблеми. Керівник зобов'язаний уміти відрізняти симптоми від причин. Побудова моделі. Після правильної постановки завдання наступним етапом процесу передбачена побудова моделі. Розробник повинен визначити головну мету моделі, які вихідні нормативи або інформацію передбачається отримати, використовуючи модель, щоб допомогти керівництву дозволити стоїть перед ним. Також необхідно визначити яка інформація потрібно для побудови моделі, що задовольняє цим цілям і видає на виході потрібні відомості.

Перевірка моделі на достовірність. Один з аспектів перевірки полягає у визначенні ступеня відповідності моделі реальному світу. Спеціаліст з науки управління повинен встановити - чи суттєві компоненти реальної ситуації убудовані в модель. Перевірка багатьох моделей керування показала, що вони не досконалі, оскільки не охоплюють усіх релевантних змінних. Природно, чим краще модель відображає реальний світ, тим вище її потенціал як засіб надання допомоги керівнику в ухваленні гарного рішення, якщо припустити, що модель не занадто складна у використанні. Другий аспект перевірки моделі пов'язаний з установленням ступеня, у якій інформація, одержувана з її допомогою дійсно, допомагає керівництву впоратися з проблемою.

Застосування моделі. Ні одну модель науки управління не можна вважати успішно вибудованої, поки вона не прийнята, не зрозуміла, і не застосована на практиці. Це здається очевидним, але найчастіше виявляється одним із самих тривожних моментів побудови.

Оновлення моделі. Навіть якщо застосування моделі виявилося успішної, майже напевно вона зажадає оновлення. Керівництво може знайти, що форма вихідних даних не ясна або бажані додаткові дані. Якщо цілі організації змінюються таким чином, що це впливає на прийняття рішень, модель необхідно відповідним чином модифікувати. Аналогічним чином, зміна в зовнішньому оточенні - наприклад, поява нових споживачів, постачальників або технологій - може знецінити допущення вихідну інформацію, на яких грунтувалася модель при побудові.

Удосконалення процесу прийняття управлінських рішень і відповідно підвищення якості прийнятих рішень досягається за рахунок використання наукового підходу, моделей і методів прийняття рішень. Спільними проблемами моделювання є недостовірні передумови, інформаційні обмеження, погане використання результатів і надмірні витрати

Висновки

Розробка і прийняття рішення - це, по суті, вибір з кількох можливих рішень даної проблеми. Варіанти прийнятих рішень можуть бути реальними, оптимістичними і песимістичними. Ознакою наукової організації управління, наукового стилю і методів роботи керівника є вибір кращого варіанту рішень з декількох можливих. Остаточне рішення проблеми настає після "програвання" різних варіантів, групування їх за значимістю, відхилення завідомо непридатних і нереальних. Слід також остерігатися прагнення прискорити процес прийняття рішень, що тягне за собою часом неточності й перекручування в прийнятих рішеннях. Вибираючи остаточний варіант рішення, необхідно враховувати безліч різних впливів та можливостей прорахунку, що пояснюється як суб'єктивними даними самого працівника, так і деякими об'єктивними даними самого механізму точності розрахунків. Керівник повинен враховувати, що в практичній, реальній дійсності рідко виникає можливість здійснення лише одного варіанту, який має явне і значна перевага перед іншими. Приймаючи остаточне рішення, необхідно передбачити також можливість лише часткового успіху чи неуспіху прийнятого рішення, а тому рекомендується заздалегідь запланувати допоміжні (резервні) заходи, які в разі невдачі прийнятого рішення можуть бути проведені замість наміченим.

2. Аналіз діяльності АТ «Коломийський хлібокомбінат»

2.1 Загальна характеристика АТ „Коломийський хлібокомбінат”

Об'єктом дослідження обрано акціонерне товариство «Коломийський хлібокомбінат».

Акціонерне товариство «Коломийський хлібокомбінат» є колективною формою власності, знаходиться за адресою: вул. Пекарська,26.

Метою дослідження є прийняття управлінських рішень на підприємстві харчової промисловості - АТ «Коломийський хлібокомбінат».

Відповідно сформульованій меті курсової роботи передбачається виконання наступних завдань:

- вивчити теоретичні основи розробки, прийняття та реалізації управлінських рішень;

- надати загальну характеристику діяльності обраного підприємства харчової промисловості;

- провести аналіз досліджуваної проблеми на промисловому підприємстві АТ «Коломийський хлібокомбінат»;

- розробити та обґрунтувати заходи щодо реалізації управлінських рішень на підприємстві АТ «Коломийський хлібокомбінат»;

Ринок хлібопродуктів характеризується найбільш тісною взаємодією попиту і пропозиції. Пропозиція хлібних товарів є під впливом таких чинників, як зміна суспільних потреб, попиту населення і прискорення НТП. Крім того, в умовах все більшого насичення ринку різноманітними продовольчими товарами, зростають вимоги споживачів до їхнього асортименту і якості; посилюється об`єктивна необхідність більш повного задоволення попиту не населення взагалі, а конкретних соціально-економічних груп споживачів, має використовуватися маркетинговий принцип сегментації ринку. І тоді пропозиція буде строго орієнтована на відповідність соціально-економічним, національним, віковим, психологічним і ін. характеристикам визначеного контингенту споживачів.

2.2 Історична довідка АТ «Коломийський хлібокомбінат»

Коломийський хлібозавод по випуску формового хліба та хлібобулочних виробів став до ладу у квітні 1930 року. Пізніше перейменовано в хлібокомбінат. В 1974 році став Булочно - кондитерським комбінатом. 27 червня 1996 року. Дочірнє підприємство АТ «Коломийський хлібокомбінат» «Булочно-кондитерський комбінат» перейшло з державної форми власності на колективну.

Під час вводу в експлуатацію підприємство було обладнане трьома печами, однією піччю Вернера і Порлейдера потужністю 20 тонн за добу хлібобулочних виробів. Пізніше було прибудовано цех, в якому випікалось біля 1,2 тон /добу печива масових сортів.

В 1964 році почалось будівництво чотириповерхового корпусу з картонажним, кондитерським цехами та складом безтарного зберігання борошна. Проводилась стрімкими темпами механізація і автоматизація процесів. Полегшенням праці став перехід з вугілля на природний газ.

В 1979 році комбінат виробляв 40 найменувань продукції. На сучасному етапі асортимент продукції налічує близько 80 видів.

На комбінаті постійно впроваджуються заходи, спрямовані на вдосконалення організації та нормування праці, покращення умов праці, усунення випадків травматизму. Розробляються заходи, спрямовані на скорочення частки ручної праці, на підвищення продуктивності праці, збільшення випуску товарної продукції та зростання прибутку.

Значною подією початку 1998 року для комбінату стало введення в експлуатацію нового кондитерського цеху, який обладнано устаткуванням, що відповідає сучасним вимогам механізації і автоматизації.

В ринкових умовах колектив комбінату намагається забезпечити виробництво високоякісної продукції та її реалізацію в умовах конкуренції. З цією метою проводиться постійна робота над асортиментом продукції та розробкою нових видів виробів.

Платоспроможність є найважливішою рисою й особливою властивістю попиту споживачів. Але в той же час попит на хлібопродукти - це і сукупність цілком визначених вимог до конкретних хлібопродуктів із відомими функціонально-споживчими і естетичними властивостями.

Натурально-речовинні характеристики попиту продукції АТ «Коломийський хлібокомбінат» конкретизуються у вигляді споживчих оцінок асортименту і якості хлібопродуктів , що надходять на ринок. Споживчі оцінки асортименту і якості хлібопродуктів - це об'єктивне вираження підбадьорливого, нейтрального або негативного відношення покупців до даного виробу або його окремих функціональних і естетичних властивостей. У споживчих оцінках знаходить вираження ступінь відповідності хлібобулочних виробів, що надходять у продаж, сучасним уявленням різноманітних груп покупців про необхідність, доступності по ціні, смаку і подібним вимогам до складу пропозиції на ці вироби. Споживчі оцінки виявляються як у формі прямої преваги - через акт придбання або, навпаки, відмови від покупки конкретного виробу, так і у формі суджень про переваги того чи іншого виробу перед аналогічними йому по призначенню, або про дефекти, що знижують споживчу цінність, корисність хлібного товару. Вивчення споживчих оцінок є головною частиною маркетингового дослідження споживачів. При вивченні споживчих оцінок хлібобулочних і кондитерських виробів варто враховувати відносність цих оцінок, тому що вони виявляються через порівняння даного продукту з іншими, а їхнє конкретне утримання знаходиться в прямої залежності від складу пропозиції хлібопродуктів відповідного виду. Тобто, споживач хлібобулочних виробів, як правило, порівнює лише з вже існуючим товаром, не висловлюючи припущень і побажань у порівнянні, з гіпотетично ідеальним товаром.

У цілому можна відзначити, що у формуванні попиту на хлібобулочні вироби АТ «Коломийський хлібокомбінат» беруть участь чотири елементи: конкретна потреба (задача маркетингу визначити, а іноді і створити її); платоспроможність споживачів, що залежить від загальної економічної ситуації і рівня прибутку населення; ціна (маркетинг має величезну кількість інструментів регулювання ринкової ціни) і пропозиція, обсяг, асортимент і якість якого залежить і самого виробника.

АТ «Коломийський хлібокомбінат» постійно перебуває у стані динамічного розвитку, реагує на сприятливі можливості та уникає небезпечних ситуацій. Зовнішнє середовище, в якому функціонує обраний об'єкт дослідження - АТ «Коломийський хлібокомбінат» - є не стабільною комбінацією факторів впливу на його діяльність, а хаотичним нагромадженням складових, що постійно перебувають у русі та змінюють свої значення. Сукупність ресурсів, які підприємство використовує у своїй діяльності, теж постійно трансформуються, видозмінюються, морально старіють, набувають нових форм та інших кількісних та якісних параметрів.

Всі ці процеси та явища зумовлюють виникнення неординарних ситуацій і потребують нагального вирішення. Оскільки менеджмент має справу з людьми (підлеглими. працівниками, співробітниками, діловими партнерами та ін.) то керівництву АТ «Коломийський хлібокомбінат» необхідно враховувати зміни у запитах, потребах, особливості людських стосунків, зважати на мету, цілі, завдання, інтереси сторін чи окремих груп та особливостей в колективі та поза його межами.

Висновки

У ході даного розділу було проаналізовано процеси організації управління і планування на підприємстві АТ «Коломийський хлібокомбінат», проведено маркетингове дослідження. У ході аналізу були сформульовані наступні висновки:

основними техніко-економічними показниками підприємства є: випікання хлібу;

приналежність до харчової промисловості дає пільги з оподаткування та організації господарської діяльності;

продукція не вимагає складного технологічного процесу та індивідуальних характеристик (виробництво носить масовий характер), устаткування не складне і не енергоємне;

асортимент продукції, що випускається носить широкий споживчий характер

відпускні ціни на продукцію АТ «Коломийський хлібокомбінат» не високі в порівнянні з іншими виробниками та продавцями.

3. Шляхи оптимізації та планування управлінських рішень на підприємстві АТ „Коломийський хлібокомбінат”

3.1 Підходи до оптимізації управлінських рішень

Згідно з положеннями американського менеджменту наука управління як механізм оптимізації рішень може реалізовуватись з допомогою таких підходів : Застосування наукового методу; Використання системної орієнтації; Застосування моделей .

Науковий метод оптимізації управлінських рішень передбачає застосування схеми , наприклад , в процесі оптимізації обсягів реалізації продукції на першому етапі збирається інформація про ринок і попит , на другому здійснюється її аналіз , а на третьому - встановлюється вплив на попит і визначається у вигляді гіпотези оптимальна величина обсягів реалізації продукції.

Системна орієнтація в процесі оптимізації рішень базується на тому , що організація є відкритою системою , яка складається з взаємопов'язаних частин. В процесі своєї діяльності організація обробляє входи , перетворюючи їх в продукцію , послуги , прибуток .

Використання моделей дозволяє приймати рішення, при обґрунтовуванні яких враховуються всі фактори і альтернативи, що виникають в складних умовах виробничо-господарської діяльності.

Вже неодноразово згадувалося, що процес ухвалення рішення - це нескінченна послідовність взаємопов'язаних кроків. І сукупність цих кроків буде різною для кожного виду проблем. Кожен вид проблеми вимагає свого шляху (напрямку) рішення. Однак повсякденний обсяг роботи керівника будь-якого рівня не дозволяє йому відводити окремий час для вироблення нових напрямків дій для кожної проблеми. Саме тут криється важливість і необхідність використання визначеної технології.

Технологія дозволяє раціонально використовувати час і ресурси. Отже, потреба в технологіях з'являється тоді, коли виникає необхідність у

раціональних (з погляду ефективності) діях у керуванні соціальними процесами.

Зовсім очевидним стає те, що об'єктивно кращою технологією ухвалення рішення бути не може. Тому проблема існування оптимальної, універсальної технології по прийняттю рішень вирішується виходячи з того, що АТ „Коломийський хлібокомбінат” функціонує у визначеній сфері і зустрічається з проблемами, виникнення яких характерно для діяльності в цій сфері. Технології, що дозволяють вирішувати ці проблеми найбільше ефективно, будуть оптимальні для цієї організації.

3.2 Ефективність управлінських рішень

Будь-яке управлінське рішення має сенс лише в тому випадку, якщо воно ефективне. На ефективність рішень впливають як об'єктивні, так і суб'єктивні чинники. У зв'язку з цим можна виділити сильно - і слабо структуровані рішення. При прийнятті сильно структурованих рішень можна користуватися методами кількісного аналізу й електронного опрацювання даних.

Застосування економіко-математичних методів у рішенні управлінських проблем у якості критерію вибору дозволяє використовувати цільову функцію, що звичайно треба максимізувати або мінімізувати. Такий підхід до ухвалення рішення називають оптимізаційним. Максимізувати можна прибуток, прибутки, продуктивність праці, а мінімізувати - витрати, час перерв, непродуктивні втрати і т.п. Оптимальне рішення приймається в результаті порівняння кількісного значення цільової функції по всіх можливих варіантах, тобто ефективним буде таке рішення, що забезпечує найбільше бажане (максимум або мінімум) значення цільового критерію.

Для оцінки варіантів слабо структурованих рішень застосовують систему зважених критеріїв. Щоб вибрати кращу альтернативу, варто керуватися визначеними правилами (принципами). Після завершення процедури вибору рішень виробляє різнобічна оцінка можливих наслідків їхньої реалізації. Вона повинна охоплювати економічну. соціальну, політичну й організаційну сфери життя підприємства.

У цілому організаційно-адміністративні методи керівництва існують у формі організаційного і розпорядницького впливу.

Аналіз утримання керування організацією показав, що, по суті, уся система пронизана організаційно-розпорядницькою діяльністю. Організаційно-адміністративний вплив містить у собі такі компоненти: види і типи впливу, адресат, постановку завдання і визначення критерію його здійснення, установлення відповідальності, інструктаж підлеглих і т.д. У організації ці методи служать засобом прямого впливу на процес виробництва і праця робітників, що дозволяє координувати здійснення ними окремих функцій або рішення спільного завдання. Це створює сприятливі умови для існування і розвитки керованої системи, виявляє цілеспрямований вплив на об'єкт керування. До характерних рис прямого впливу відноситься безпосередній зв'язок керівника і підлеглого. Проте в цілому прямі впливу в кінцевому рахунку ведуть до підсилення пасивності підлеглих, а іноді і до прихованої непокірності. Найбільше ефективні непрямі методи впливу тоді, коли вони здійснюються за допомогою постановки задачі і створення стимулюючих умов.

Економічні методи прийняття рішень - в управлінні приділяється центральне місце. Це обумовлено тим, що ставлення управління визначаються в першу чергу економічними відношеннями і лежачими в їхній основі об'єктивними потребами й інтересами людей.

Принципове питання колективної організації праці у фірмі - оволодіння економічними методами управління, що стосовно до управління організацією являє собою сукупність економічних важелів, за допомогою яких досягається ефект, що задовольняє наполяганням колективу в цілому й особистості зокрема. Іншими словами, поставлена мета досягається впливом на економічні інтереси керованого об'єкта.

Щоб економічні методи управління були діючими, необхідно, як мінімум, забезпечити «чуйність» організації на економічні важелі. Без цього втрачає значення поширення прав структурних одиниць і самофінансування організації. У свою чергу, поширення самостійності веде до більшої свободи колективів у господарчій діяльності й економічних методах керівництва. Тільки в умовах обґрунтованої самостійності можливий реальний перехід до економічних методів керівництва: колектив розпоряджається матеріальними фондами, отриманим доходом (прибутком), зарплатою і реалізує свої економічні інтереси. Економічні методи сприяють виявленню нових можливостей і резервів, що особливо важливо в перехідний до ринкових відносин період.

Вся складність проблеми складається в забезпеченні комплексної субординації господарчих зв'язків і економічних залежностей трудового колективу в відношеннях з організаціями, заснуваннями, іншими структурами народногосподарського комплексу і членами свого колективу. Випадання або ослаблення якоїсь ланки в цій системі зв'язків знижує ефективність економічного керівництва.

Перебудова економічного механізму по удосконалюванню планування, економічного стимулювання й управління повинна забезпечити необхідні соціально-економічні передумови реалізації програми переходу на роботу в умовах ринку. Для цього докорінно повинні змінитися методологія і технологія планування, в основі яких лежить нормативний метод. З урахуванням нормативів формуються взаємовідносини організації як із вищими органами управління, так і з бюджетом. Застосування стабільних нормативів дозволить поліпшити систему утворення коштів, що залишаються в розпорядженні організації, для рішення різноманітних економічних і соціальних завдань. В остаточному підсумку формуються доходи (прибуток) організації. У деяких ринкових структурах ці фонди не виділяються, а створений прибуток за рішенням трудового колективу розподіляється на розвиток виробничої і матеріальної сфер.

...