Стратегія діяльності підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Види ринкових стратегій та вибір стратегії підприємства

2. Сутність стратегічного планування і його місце в системі стратегічного управління

3. Роль і місце фінансового планування на підприємстві

Список використаних джерел

Вступ

Стратегія діяльності підприємства - це план управління підприємством, спрямований на зміцнення своїх позицій на ринку, задоволення потреб споживачів та досягнення поставлених цілей. Стратегія маркетингу, як частина стратегії діяльності підприємства - це раціональна, логічна побудова керуючись якою організаційна одиниця розраховує вирішити свої маркетингові задачі. Вона включає в себе конкретні стратегії по цільовим ринкам, комплексу маркетингу та витрат на маркетинг.

Стратегічно орієнтоване підприємство - це підприємство, на якому стратегічне мислення є основною, принциповою настановою в діяльності персоналу підприємства і насамперед вищого керівництва, де існує (формується) система стратегічного управління; застосовується раціональний процес стратегічного планування, який дає змогу розробляти та використовувати інтегровану систему стратегічних планів, і поточна, повсякденна діяльність підпорядкована досягненню стратегічних орієнтирів. Таке підприємство має досить суттєві переваги порівняно з «нестратегічними організаціями».

Стратегічне управління - це процес розробки стратегій і управління організацією для успішної її реалізації. Концепція стратегічного управління лежить в основі стратегічного мислення і знаходить вираз у характерних рисах її застосування.

1. Види ринкових стратегій та вибір стратегії підприємства

Концепція стратегічного управління представляє стратегічне управління вигляді важливої складової життя сучасної організації, що стосується трьох таких життєво важливих, ключових сфер організації, як вироблення і здійснення стратегію розвитку і навички поведінки у зовнішній сфері, вироблення і здійснення стратегії щодо створюваного організацією продукту і, нарешті, вироблення і реалізація стратегії щодо персоналу організації.

Визначення стратегії для фірми принципово залежить від конкретної історичної ситуації, у якій перебуває фірма. Проте і загальні підходи до формулювання стратегії і пояснюються деякі загальні рамки, у яких вписуються стратегії.

Як було вказано вище, у найзагальнішому вигляді стратегія це генеральне напрям дії організації, проходження якій у в довгостроковій перспективі повинен призвести її до мети. Таке розуміння стратегії справедливе тільки під час розгляду верхнього рівня організації. Для низького рівня ієрархії стратегія верхнього рівня перетворюється на мета, хоча до вищого рівня вона є способом. При визначенні стратегії фірми керівництво стикається з трьома основними питаннями, пов'язані з становищем фірми над ринком:

- який бізнес припинити;

- який бізнес продовжити;

- як і бізнес перейти;

Це означає, що стратегія зосереджує уваги і пов'язана з тим:

- організація чинить і чого робить;

- що важливіше І що менш важливо здійснюваної організацією діяльності.

Існують три основні області вироблення стратегії фірми над ринком.

Перша область пов'язані з лідерством в мінімізації витрат виробництва. Цей тип стратегій пов'язаний із тим, що кампанія домагається найнижчих витрат виробництва та реалізації своєї продукції. Внаслідок цього вони можуть з допомогою низькі ціни на аналогічну продукцію домогтися завоювання більшої частка ринку. Фірми, реалізують такий тип стратегії, повинен мати хорошу організацію виробництва та постачання, хорошу технологічну іинженерно-конструкторскую базу, і навіть хорошу систему розподілу продукції, тобто., щоб домагатися найменших витрат, високому рівні має здійснюватися усе те, що пов'язані з собівартістю продукції. Маркетинг навіть за даної стратегії ні бути високо розвинений.

Друга область вироблення стратегії пов'язана з спеціалізацією у виробництві продукції. І тут фірма має здійснювати виробництво і маркетинг у тому, щоб ставати лідером у виробництві своєї продукції. Це спричиняє з того що споживачі вибирають цю марку, навіть якщо ціна продажу досить висока. Фірми реалізують цей тип стратегії мають високий потенціал щодо НДДКР, мають прекрасних дизайнерів, прекрасну систему забезпечення високої якості продукції, і навіть розвинену систему маркетингу.

Третя область визначення стратегії належить до фіксації певного сегмента ринку нафтопродуктів та концентрації зусиль фірми на обраному ринковому сегменті. І тут фірма не прагнути працювати всьому ринку, а дбає про його чітко певному сегменті, досконально з'ясовуючи потреби ринку на певного типу продукції. У разі фірма може йти до зниження витрат або ж проводити політику спеціалізації у виробництві продукту. Можливо, і суміщення цих двох підходів. Проте цілком обов'язковим щодо стратегії третього виду і те, що фірму будує своєї діяльності на аналізі потреб клієнтів певного сегмента ринку, тобто., повинна у намірах виходити з потреб ринку загалом, та якщо з потреб цілком визначених і навіть конкретних клієнтів.

Знаходячись у конкурентному оточенні, фірми вдаються до безлічі різної форми і методів конкурентної боротьби, найчастіше далеко виходять межі традиційної конкуренції продуктом. Проте значення й ролі конкуренції продуктом у спільній конкурентної боротьби фірми не зменшується. Понад те, саме конкуренція продуктом зрештою є вирішальної для довгострокового виживання фірми. Звернімося до конкретних прикладів.

Економічна потуга компанії дозволяла їй призначати ціни на всі легковики, дизелі, вантажівки, холодильники й інші запропоновані нею товари та бути впевненою, що жоден покупець неспроможна нічого, відмовившись від її послуг”. І ось “Дженерал Моторс” виявилася за межею катастрофи. І американське держава намагається врятувати її від повного краху. Основною причиною такий метаморфози у тому, продукція фірми в конкурентної боротьби товарам японських автомобільних фірм.

Стратегічне управління - це процес розробки стратегій і управління організацією для успішної її реалізації. Організації і керівники, які мислять стратегічно, дивляться вперед і визначають напрямок, в якому вони хотять рухатися. Недивлячись на свою впевненість, що бізнес, як і керівники, повинен працювати добре і прямо зараз, щоб добре розвиватися в майбутньому, їх цікавить більш широкий спектр проблем, з якими вони зустрічаються, і загальний напрямок, в якому вони повинні рухатися, щоб вирішувати ці проблеми.

Стратегічне управління здійснюється в контексті місії організації, і його фундаментальна задача полягає в тому, щоб забезпечити взаємозв'язок місії з основними цілями організації в умовах змінного економічного середовища. Стратегічне управління стосується й цілей, і засобів. В площині цілей воно вимальовує загальні контури майбутнього організації; в якості засобів - показує, як ця ціль повинна досягатися. Отже, стратегічне управління - це прогнозне управління, пов'язане з розробкою і концептуалізацією уявлень про те, куди прямує організація. Стратегічне управління повинне суміщатися з практикою поточного управління. Завжди необхідно пам'ятати, що стратегія це засіб для створення додаткової вартості.

У керівників, які мислять стратегічно повинно бути широке і довгострокове бачення перспектив руху. Але вони повинні також розуміти, що саме вони відповідають, по-перше, за планування розміщення засобів способом, найбільш корисним для впровадження стратегії і, по-друге, за те, щоб управління будувалось, додаючи значну вартість до результатів, які отримує організація.

Аналіз досвіду ведучих зарубіжних компаній показує, що планування на рівні корпорації в цілому, а також на рівні відділень, їх груп, заводів та інших організаційних підрозділів являється загальновизнаною практикою. Ця вихідна функція управління накладає відбиток на всі аспекти діяльності сучасних фірм. Проте, так було не завжди. Загальнокорпоративне планування в своєму розвитку пройшло три етапи:

1. Довгострокове екстраполятивне планування;

2. Стратегічне планування;

3.Стратегічне управління, як найбільш сучасна модифікація загальнокорпоративного планування.

Головний недолік довгострокового екстраполятивного планування полягав у тому, що підприємство розглядалось як «закрита система», яка майже не взаємодіє з зовнішнім середовищем. Цілі та завдання підприємства вбачались заданими і залишались стабільними на протязі довгого періоду часу. Тому планували «планування від досягнутого», контрольні цифри, стандартизація завдань, адміністративні методи.

Суть стратегічного управління полягає в тому, що на фірмах, з одного боку, існує чітко виділене і організоване, так зване «формальне» стратегічне планування, а з іншого боку, структура управління копрорації, механізми взаємодії окремих підрозділів побудовані так, щоб забезпечити розробку довгострокової стратегії та її реалізацію через поточні виробничо-господарські плани. Тобто стратегічне управління включає два основні процеси:

1. Стратегічне планування

2. Тактико-оперативне управління реалізацією сформульованої стратегії.

При цьому особлива увага приділяється створенню адекватних, гнучких структур управління. Стратегічне управління не слід розглядати як просто результат еволюції планування. Воно викликане глибокими об'єктивними змінами в навколишньому середовищі підприємств і орієнтоване на ринок завтрашнього дня.

Стратегічне планування є однією з основних функцій стратегічного управління. Воно представляє собою процес прийняття управлінських рішень відносно стратегічного передбачення (формування стратегій), розподілу ресурсів, адаптації компанії до зовнішнього середовища, внутрішньої організації.

Стратегічне планування забезпечує основу для всіх управлінських рішень, функції організації, мотивації і контролю, орієнтовані на розробку стратегічних планів. Процес стратегічного планування забезпечує основу для управління членами організації.

Стратегічне планування - це процес визначення головних цілей організації, ресурсів, необхідних для їх досягнення, та політики, направленої на придбання та використання цих ресурсів.

Стратегічне планування має на меті довгострокове забезпечення результативності підприємства і освоєння його нових можливостей. Для цього необхідно, перш за все, найбільш повно враховувати зміни в навколишньому середовищі, які являють собою потенційні загрози і майбутні можливості для підприємства. Потрібно передбачити непідконтрольні сили, критичні тенденції з боку оточення та обмежити їх можливий вплив на підприємство.

Тому стратегічне планування має такі характерні ознаки: По-перше, на відміну від довгострокового екстраполятивного планування, коли прогноз розроблявся кожною функціональною службою, яка мала на меті свої власні інтереси, стратегічне планування базується на принципово новому підході до прогнозування стану навколишнього середовища: були виділені стратегічні зони господарювання (СЗГ) та стратегічні господарські центри (СГЦ).

СЗГ - це окремі сегменти зовнішнього середовища або ринково-продуктові сегменти, на які фірма має чи хоче отримати вихід. У відповідності з СЗГ в середині фірми виділялись виробничі підрозділи, відповідальні за стратегію розвитку СЗГ - стратегічні господарські центри. Згодом СЗГ здобули назву «стратегічні поля бізнесу». Поле бізнесу - це продукт, котрий знаходиться у тісному зв'язку з ринком збуту.

По-друге, важливою ознакою стратегічного планування являється аналіз як зовнішнього середовища, так і внутрішніх можливостей підприємства.

По-третє, методика стратегічного планування передбачає розробку багатоваріантної стратегії. Кожен варіант орієнтований на розвиток підприємства в залежності від стану зовнішнього середовища. Тобто розробляється декілька стратегічних альтернатив з урахуванням можливих ситуацій в майбутньому.

За визначенням Х.Кунца - це генеральна програма дій, яка окреслює головні цілі організації і розподіл ресурсів для їх досягнення.

За своїм змістом стратегія являється специфічним довгостроковим плановим документом, результатом стратегічного планування.

Стратегії мають ряд особливостей:

1. Процес розробки стратегії не завершується якоюсь негайною дією. Він закінчується встановленням загальних напрямків, рухаючись по яких фірма досягне успіху.

2. Сформульована стратегія використовується для розробки стратегічних проектів методом пошуку. Роль стратегії в такому пошуку заключається в тому, щоб допомогти зосередитись на визначених ділянках і можливостях та відкинути все інше яке несумісне зі стратегією.

3. Під час формування стратегії не можна передбачити всі можливості, які виникнуть в майбутньому. Тому доводиться користуватись неповною і неточною інформацією.

4. Поява більш точної інформації спроможна піддати сумнівну обгрунтованість первісного стратегічного вибору. Тому успішне використання стратегії неможливе без зворотного зв'язку.

Однією з умов формулювання фірмою своєї стратегії являється виникнення раптових змін в навколишньому середовищі. Їх причиною може бути насичення ринку, технологічні зрушення, непередбачений успіх нового товару, поява численних нових конкурентів і т.д.

Маючи перед собою такі труднощі, фірма повинна вирішити дві надзвичайно критичні проблеми:

1. Вибрати новий напрямок росту із багатьох альтернатив, які важко підлягають оцінці.

2. Направити зусилля численного колективу в потрібне русло.

Відповідь на ці питання і розкриває сутність розробки та реалізації стратегії. В такі моменти стратегія становиться життєво необхідним управлінським інструментом, за допомогою якого фірма може протистояти зміні умов навколишнього середовища.

Основні етапи формального стратегічного планування можна подати у вигляді схеми:

З неї видно, що головним плановим рішенням являється вибір цілей для підприємства - місії та конкретних цілей, що забезпечують їх реалізацію. Місія підприємства - це його головна загальна ціль, суть існування підприємства. Значення місії полягає в тому, що вона виступає для керівництва як основа, орієнтир для прийняття всіх наступних рішень. Оскільки любе підприємство - це відкрита система і існує завдяки тому, що задовольняє якусь потребу своїх споживачів, клієнтів, то й місія його повинна відшукуватись в навколишньому середовищі, а не всередині підприємства. Отже, прибуток не може бути місією підприємства, бо він цілком внутрішня проблема, хоч і дуже суттєва.

Після формулювання місії на її основі встановлюються конкретні цілі, через які здійснюється місія підприємства. Цілі доводяться до виконавців, керівництво стимулює їх досягнення і тільки в цьому випадку вони становляться значимою частиною стратегічного планування.

Наступний етап стратегічного планування - діагностичний, який включає аналіз навколишнього середовища та внутрішніх можливостей підприємства.

Аналіз навколишнього середовища має на меті виявити потенційні загрози та можливості, з якими підприємство може зустрітись в майбутньому. Звичайно їх виділяють у сім областей: 1) економічні фактори; 2) політичні фактори; 3) ринкові фактори; 4) фактори технології; 5) фактори конкуренції; 6) міжнародні фактори; 7) соціокультурні фактори. Результатом такого аналізу може стати перелік майбутніх загроз та можливостей з урахуванням їх значення і ступеня впливу на підприємство.

Після цього керівництво повинно проаналізувати внутрішній потенціал підприємства для того, щоб виявити його сильні і слабкі сторони. Рекомендується обслідування таких функціональних зон підприємства: маркетинг, фінанси (бухгалтерський облік), операції (виробництво), людські ресурси, культура та імідж корпорації. Таким чином, результатом діагностичного етапу є перелік майбутніх загроз і можливостей в зовнішньому оточенні, а також сильних і слабких сторін підприємства. Тепер перед керівництвом закономірно виникає питання, чи зможе здійснитись місія підприємства та його конкретні цілі при існуючій стратегії в умовах оточення і розвитку підприємства, які прогнозуються в майбутньому. Усвідомлення того, що застосування існуючої стратегії в майбутньому не дозволить більше досягати поставлених цілей, дає картину «стратегічних прогалин».

Наступним етапом стратегічного планування являється аналіз життєвого циклу продукту та аналіз експериментальних кривих. Концепція життєвого цикли продукції виходить з тієї гіпотези, що всі продукти слідують одному і тому ж типовому життєвому циклу.

Після аналізу життєвого циклу продукції керівництво повинно проаналізувати експериментальні криві. Концепція використання експериментальних кривих(кривих досвіду) виходить з того, що витрати на одиницю продукції сильно знижуються зі збільшенням кількості продукції (обсягу виробництва та поставки). Причина цього полягає в економії на масштабах виробництва, а також в тому, що зі збільшенням кількості продукції росте і набутий досвід по усуненню помилок та раціоналізації виробничих процесів.

Із концепцій життєвого циклу продукту і експериментальних кривих витікають такі стратегічні вимоги:

- Врівноваженого поєднання продуктів, які знаходяться в різних фазах життєвого циклу.

- Розширення своєї ринкової долі, оскільки це дозволить збільшити обсяг виробництва і рухатись вниз по експериментальній кривій.

Заключним етапом стратегічного планування являється стратегічне планування структури підприємства. На основі планування полів бізнесу, виробничої програми і потенціалу фірми встановлюються наступні довгострокові, відносно стабільні елементи:

1. Система управління

2. Організаційна структура

3. Розміщення підприємства

4. Зв'язки підприємства

5. Правові форми

6. Стиль управління

Таким чином, змістовним результатом стратегічного планування є зміни в організації, а саме: створення нових ринків, диверсифікація виробництва, проектування і створення нових потужностей, ліквідація нерентабельних виробництв, злиття і придбання фірм, розробка нових продуктів, реорганізація і перерозподіл повноважень та відповідальності і таке інше.

Для того, щоб організація була ефективною в довгостроковому аспекті, зазначені зміни повинні бути запланованою реакцією на очікувану в майбутньому динаміку навколишнього середовища, а не вимушеною реакцією на минулі та теперішні події.

2. Сутність стратегічного планування і його місце в системі стратегічного управління

Для здійснення ефективного стратегічного планування необхідно мати уявлення про сутність стратегічного планування в цілому, його етапи і методи розробки стратегії.

Стратегія являє собою процес вироблення цілей, визначення необхідних засобів і напрямків дій. Результатом стратегічного планування є сукупність планів розвитку підприємства, розрахованих на тривалу перспективу. стратегічний управління фінансовий

Стратегічне планування - це планування від майбутнього до сьогодення виходячи з глобальних ідей і поставлених цілей розвитку.

Стратегічне планування не має чіткого алгоритму розробки планів. Але в цілому воно укладається в загальну технологію прийняття управлінських рішень і складається з наступних взаємозалежних етапів:

с визначення основних орієнтирів розвитку;

с дослідження зовнішнього і внутрішнього середовища організації (підприємства);

с визначення можливих варіантів стратегій;

с вибір одного з варіантів і визначення власної стратегії;

с розробка остаточного стратегічного плану виходячи з проведених розробок і пропозицій нижчестоящих рівнів керування.

Визначення основних напрямків розвитку підприємства

Сукупність орієнтирів діяльності підприємства (організації) можна розділити на три основних типи:

с Ідеали - орієнтири, що підприємство не розраховує досягти в майбутньому, але намагається до них наблизитися.

с Мета - найбільш загальні орієнтири діяльності підприємства в плановому періоді, досягнення яких передбачається в повному обсязі у своїй більшій частині.

с Задачі - конкретні орієнтири, що визначають форму і час виконання завдання.

Розробка стратегії припускає визначення ідеалів і цілей. Задачі ж реалізуються в рамках поточного планування.

До ідеалів економічної організації одні автори відносять бачення, інші - місію, вкладаючи в них наступний зміст.

Стратегічний аналіз і розробка варіантів стратегій.

Стратегічний аналіз - це процес перетворення бази даних аналізу середовища в проекти стратегічних рішень. Стратегічний аналіз може бути розділений на два основних етапи:

с порівняння намічених орієнтирів і реальних можливостей, аналіз розриву між ними;

с проектування можливих варіантів майбутнього, визначення стратегічних альтернатив.

Основними інструментами стратегічного аналізу є різні методи і формальні моделі. Таких моделей багато. А тому що стратегічне планування - новий напрямок науки, їх буде ще більше. Перелічимо деякі з існуючих моделей.

1) Метод Аналіз розривів. Є одним із простих. Його ціль визначити, чи існує розрив між задачами (планами) організації і можливостями їхнього рішення, і, якщо він існує, як його заповнити.

2) Модель Аналіз динаміки ринку, модель життєвого циклу товару (ЖЦТ). Ціль методу визначити стратегію бізнесу для кожного етапу ЖЦТ.

3) Модель Продукт-ринок. Являє собою матрицю, що включає класифікацію ринків і класифікацію продуктів (існуючих, нових, але зв'язаних з існуючими, і зовсім нових). Матриця показує рівні ризику і ступінь імовірності успіху при різних сполученнях продукт - ринок.

4) Портфельні моделі стратегії. Визначають сьогодення і майбутнє положення бізнесу з погляду привабливості ринку і здатності підприємства конкурувати усередині нього.

Кожний з методів стратегічного аналізу має свою ефективну область застосування, тобто свій об'єкт (чи об'єкти) аналізу.

Формування стратегії

При формуванні стратегії важливі не тільки результати використання методів, але також необхідно фундаментальне стратегічне мислення. Процес формування стратегії повинний передбачати рішення наступних задач:

с формування загальної стратегії;

с формування конкурентної стратегії;

с визначення функціональних стратегій підприємства.

Загальна стратегія підприємства. Формується вищим керівництвом.

Прийнято виділяти три типи загальних стратегій: стратегія стабільності, стратегія росту, стратегія скорочення.

Стратегія стабільності - ставка на існуючі напрямки діяльності і підтримка їх.

Стратегія росту - збільшення (ріст) організації (часто через проникнення і захоплення нових ринків), що може здійснюватися шляхом поглинання конкуруючих організацій (придбанням контрольного пакета акцій), шляхом злиття на рівних правах у рамках єдиної організації, шляхом створення спільного підприємства.

Стратегія скорочення - застосовується в таких умовах, коли виживання підприємства перебуває під загрозою.

Конкурентна стратегія. Спрямована на досягнення конкурентних переваг. Відомі три види конкурентної стратегії:

с перевага в розмірі витрат на виробництво;

с диференціація (створення чи продукту послуги з унікальними властивостями);

с фокусування (зосередження реалізації продукції на одному із сегментів ринку).

с Функціональна стратегія. Розробляються дії для кожного функціонального напрямку діяльності підприємства.

с Можливі наступні функціональні стратегії:

с стратегія розробки і створення нових видів продукції;

с виробнича стратегія

с маркетингова стратегія

с фінансова стратегія

с стратегія керування персоналом

Коли стратегія сформована, керівництво підприємства визначає політику, що перетворює розроблену стратегію в докладну декларацію напрямків діяльності.

Кінцевий стратегічний план включає:

с бачення (місію) і загальні цілі;

с загальну, конкурентну і функціональні стратегії;

с декларацію напрямків дій.

Стратегічний план - документ внутрішнього призначення. Його зміст, розрахунки, обґрунтування, джерела фінансування є комерційною таємницею.

Ефективність стратегічного планування у визначальній мері залежить від його організації. Вироблення стратегічних цілей є функцією лінійних керівників вищого рівня керування, а не планових служб. У свою чергу планові служби виконують свої функції:

є каталізаторами вироблення стратегічної орієнтації лінійних керівників;

надають їм методичну допомогу;

виконують при необхідності роль штабу.

В останні роки в багатьох великих компаніях (корпораціях) стратегічне планування децентралізується. Це відбувається таким чином. Усе коло діяльності компанії поділяється на сегменти. Стратегічні повноваження передаються керівникам сегментів. Здійснюється часткова децентралізація планової служби. Формується стратегічний господарський центр (СХЦ) на рівні підрозділу, що і займається розробкою і реалізацією власних стратегічних планів. У СХЦ поєднуються науково-виробничі одиниці за такими ознаками, як спільність ринку збуту; однотипність, взаємозамінність продукції; повнота всіх ресурсів для розробки виробу і т.д. Керівництво СХЦ покладається на керівника того рівня організаційної ієрархії, якому підлеглі вхідні в СХЦ підрозділи. У рамках великих компаній таких СХЦ може бути кілька десятків. Ефективність такої організації стратегічного планування залежить:

1) від організації взаємозв'язку стратегічних господарських центрів на корпоративному рівні, взаємодії стратегій, правильного розподілу ресурсів;

2) від чіткого дотримання технології розробки стратегічних планів у кожнім СХЦ.

СХЦ можуть створюватися у великих міжнародних корпораціях. А як бути із середнім підприємством національного рівня? Без стратегічного планування працювати не можна. Тут повинна застосовуватися звичайна схема стратегічного планування. Центральна планова служба (типу ПЭО) - каталізатор у розробці стратегії. Вище керівництво здійснює розробку стратегії підприємства і приймає основні рішення по стратегічному плануванню, а центральна планова служба (ПЭО) може виконувати функції штабу по розробці загальної стратегії. Розробкою конкурентної стратегії, а також функціональних стратегій займаються функціональні служби під методичним керівництвом ПЭО.

3. Роль і місце фінансового планування на підприємстві

Невизначеність, властива ринковим умовам господарювання, визначає нагальну необхідність планування або моделювання діяльності підприємства. При цьому фінансове планування можна визначити як один з найголовніших інструментів зміни напрямків фінансових потоків на підприємстві.

Планування - це процес розробки і прийняття цільових установок кількісного і якісного характеру з визначенням шляхів найефективнішого їх досягнення. Це установки, що розробляються у вигляді “дерева цілей”.

Місце фінансового планування в ринковій економіці визначається тим, що планування є однією з функцій управління, тому фінансове планування - це функція управління фінансами.

Функції управління - це частина управлінської діяльності. Вони визначають формування структури управлінської системи.

Планування в управлінні - це:

с конкретизація цілей управління в системі показників фінансово-господарської діяльності підприємства;

с розробка стратегії і тактики діяльності, орієнтованої на досягнення цілей менеджменту.

З погляду менеджменту функція “планування” полягає в розробці змісту та послідовності дій для досягнення сформульованих цілей.

План підприємства, який враховує працю людей і рух ресурсів (матеріальних і фінансових), має силу наказу для зазначених в ньому осіб і структурних одиниць. В плані чітко і докладно зазначаються:

с мета діяльності підприємства та його структур за плановий період, кількісно виражена системою встановлених показників із зазначенням конкретних видів випуску та характеру роботи;

с методи і терміни ув'язки засобів і цілей;

с етапи і строки виконання робіт;

с виконавці плану по термінах і видах робіт;

с методи, етапи і засоби контролю виконання плану.

Практично вся система господарського управління і регулювання виробництва створена на методах планування. Оскільки завершення одного етапу роботи служить початком наступного, пов'язати всі етапи без допомоги планування неможливо.

За твердженням канадського бізнесмена Д. Дейла, “план є основою контракту між підприємцем і фінансистом-інвестором. План бізнесу - це загальноприйнятий прийом менеджменту, який використовується корпораціями і установами всіх розмірів для того, щоб сформулювати мету і запропонувати шляхи її досягнення. Він, як правило, складається на 5 років. Рада директорів розвинутої компанії орієнтується на довготерміновий план, як на дорожню карту”.

Вдалий план, на думку Д. Дейла, - одна з основних умов успіху будь-якої фірми. Виходити на ринок зі своєю продукцією, не маючи чітко продуманого і розрахованого плану дій, - гарантія провалу фірми.

Необхідність складання планів визначається багатьма причинами, наприклад, В.Ковальов виділяє три найважливіших:

с невизначеність майбутнього;

с координуюча роль плану;

с оптимізація економічних наслідків.

Невизначеність майбутнього полягає не у визначенні точних цифр і орієнтирів стану фірми у майбутньому, а у встановленні важливих напрямів (коридору), в межах яких може варіюватись той чи інший показник.

Зміст координуючої ролі плану полягає у наявності добре деталізованих і взаємопов'язаних цільових установок, що дисциплінують оперативну і перспективну діяльність підприємства.

Оптимізація економічних наслідків полягає в тому, що будь-яке неузгодження чи збій діяльності системи потребує фінансових затрат на його подолання. Якщо є план, ймовірність збою є нижчою.

Фінансове планування не тотожнє фінансовому прогнозуванню.

Відомо, що прогнозування сконцентровано на найбільш ймовірних подіях і результатах. Якщо уявити наперед, що саме може відхилити заплановане в будь-який інший бік, тоді найбільш імовірно, що підприємство помітить небезпечні симптоми, а, отже, зможе зреагувати швидше, щоб виправити положення.

Слід відзначити, що фінансове планування не ставить за мету обов'язково звести до мінімуму ризики. Навпаки, його зміст полягає в аналізі і виборі ризиків, які необхідно прийняти, і тих, яких можливо було б уникнути.

Для цього підприємства розробляють декілька способів ситуаційного аналізу, відповідаючи на запитання “а що, якщо?”. Деякі розробляють план і його результати, виходячи з найбільш імовірного набору умов, а потім змінюють прийняті ними припущення поступово, по одному. Деякі менеджери можуть розглядати наслідки кожного варіанту плану в межах визначених комплексних сценаріїв. Наприклад, один сценарій може передбачати високі процентні ставки, які призводять до уповільнення росту світової економіки і зниження товарних цін. Другий сценарій може базуватись на ідеї зростаючого падіння у вітчизняній економіці, високій інфляції і слабкій національній валюті.

В основу фінансового планування покладено стратегічний і виробничий плани.

Стратегічний план передбачає формулювання цілей, задач і сфери діяльності підприємства. Наприклад, наступна цільова установка: “Забезпечити щорічний приріст обсягів виробництва протягом 2000-2003 років в розмірі 20 %”.

Виробничі плани складаються на основі стратегічного і передбачають визначення виробничої, маркетингової, науково-дослідної та інвестиційної політики.

В рамках стратегічного планування виділяється чотири типи цілей (рис. 1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.Цілі стратегічного планування

Ринкові цілі визначають, який сегмент ринку планується осягнути.

Виробничі - які структура виробництва і технологія забезпечать випуск продукції необхідного обсягу і якості.

Фінансово-економічні - які джерела фінансування і які приблизні фінансові результати обраної стратегії.

Соціальні - як діяльність підприємства задовольнить потреби членів суспільства.

Автори книги “Фінанси зарубіжних корпорацій” Суторміна В.М., Федосов В.М., Рязанова Н.С. наводять наступний приклад. Італійський концерн “Фіат” вже з початку 70-х рр. почав працювати за затвердженими трирічними планами, а з 1988 р. перейшов на п'ятирічне планування. Причому менеджери концерну досягають безперервного наскрізного планування при роботі всіх пов'язаних з ним підрозділів, в тому числі сторонніх постачальників ТМЦ. П'ятирічні плани “Фіату” безпосередньо пов'язані з поточним плануванням. По закінченні кожного року 5-річного довготермінового плану він коригується на наступні 5 років з врахуванням фактичних результатів роботи концерну в минулому році. Безперервно коригуючи довготермінові плани, концерн постійно має перспективу на п'ятирічку. Таке планування також передбачає постійне коригування нормативів. Стратегічний план на підставі оцінок менеджерів концерну встановлює напрями його діяльності і кінцеві результати, які слід отримати в майбутньому. За вибір цього напряму відповідальність несе вище керівництво, яке визначає цілі і пріоритети фірми. Поточне планування, організація оперативної діяльності концерну є задачею керівників структурних підрозділів, які визначають засоби і методи досягнення цілей на перспективу. З врахуванням довготермінового плану керівники нижчої ланки забезпечують кожне робоче місце детальним планом діяльності концерну на кожен відрізок часу, починаючи з першої години дії плану.

Фінансове планування - це процес, який складається з наступних процедур:

Аналіз фінансових та інвестиційних можливостей, які має підприємство.

Прогнозування наслідків поточних рішень з метою уникнути несподіванок і усвідомити зв'язок зробленого сьогодні з тим, які рішення доведеться приймати в майбутньому.

Обґрунтування обраного варіанту рішень з ряду можливих (цей варіант і буде представлений в кінцевій редакції плану).

Оцінка результатів підприємства в порівнянні з цілями, встановленими у фінансовому плані.

В короткотерміновому плануванні плановий період (горизонт планування) рідко перевищує 12 місяців. Застосовуючи цей вид, керівництво підприємства прагне до максимальної точності у відповіді на питання, чи достатньо його грошових коштів для оплати поточних рахунків, тому використовує короткотермінове планування для визначення потреби в позиках і пошуку вдалих кредиторів.

Фінансове планування взаємопов'язане з плануванням виробничо-господарської діяльності підприємств. Всі статті фінансового плану підприємства будуються на основі показників виробничого плану (обсягу виробництва продукції, кошторисах витрат на виробництво, капітальних вкладень тощо). Таким чином, виробничий план відіграє головну роль у фінансовому плануванні. Проте процес упорядкування фінансового плану не є арифметичним перерахунком планових виробничих показників у фінансові. Ці два види планування взаємозалежні і впливають один на одного.

В колишньому СРСР такий взаємозв'язок обумовлював необхідність упорядкування на підприємствах єдиного виробничо-фінансового плану, що називався техпромфінпланом. Він представляв собою комплексний збалансований по розділах і показниках плановий документ, що визначав всі сторони виробничо-господарської і фінансової діяльності підприємства, а також соціального розвитку його колективу. Його складовою частиною був фінансовий план, що відображав в узагальненому вартісному вигляді всю виробничо-господарську діяльність підприємства, забезпечував комплексну збалансованість усіх розділів техпромфінплану. В ньому визначались розміри і джерела одержання прибутків, рівень і напрямки витрат, кредитні взаємовідносини з банком, взаємовідносини з вищестоящими організаціями і державним бюджетом.

В сучасних умовах зв'язок фінансового і виробничого планування ще більш посилився, оскільки такі найважливіші показники, як реалізація продукції в грошовому виразі і прибуток, визначають можливості успішного розвитку підприємства, що, в свою чергу, підвищує роль фінансових планів.

Однак поряд з факторами, які потребують широкого впровадження фінансового планування в сучасних економічних умовах, діють й інші фактори, які обмежують його застосування в Україні.

Такими факторами виступають:

с відсутність зрозумілих стратегічних цілей у підприємств;

с нестабільність фіскальної політики держави;

с складності при визначенні потреб підприємства в ресурсах;

с недостатність досвіду самостійної постановки цілей, планування дій і залучення ресурсів в умовах ринку;

с недоліки існуючої системи управлінського обліку;

с застарілі методи оперативного планування;

с відсутність кваліфікованих кадрів, обізнаних із сучасними методами планування;

с недостатній рівень розвитку інформаційних технологій на підприємствах.

Список використаних джерел

1.АакерД.А. “Стратегічне ринкове управління” Пер. з анг. Під ред. КаптуревскогоЮ.Н. - СПб: Пітер, 2003 р.

2. Зайцев В.І., “Стратегічне планування” - М:ЭКМОС, 1998 р.

3. КлейнерГ.Б. “Механізми прийняття стратегічних рішень на промислових підприємствах: (результати емпіричного аналізу).” -- М: 1998.

4. КлейнерГ.Б.,Тамбовцев В.Л., КачаловР.М. “Підприємство в нестабільної економічному середовищі: ризики, стратегія, безпеку.” -- М.: Економіка, 1997.

5.Котлер Ф., “Маркетинг Менеджмент”, - СПб: Пітер, 2001 р.

6. Кемпбел Д,Стоунхаус Дж., Х'юстон Б. “Стратегічний менеджмент” Пер. з анг.Алмазовой Н.І. - М: ТОВ «Видавництво Проспекта», 2003 р.

7.Мескон М., Альберт М.,Хедоури Ф., “Основи менеджменту” - М: Видавництво «СПРАВА» 1997 р.

8. Петров М. Н., “Підприємець і ринок” - СПб: «Союз», 2002 р.

9. Панов А.І., “Стратегічний менеджмент” - М:ЮНИТИ 2002 р.

10.УткінаЭ.А., “Стратегічне планування” - М: ТАНДЕМ, 1999 р.

11.Алексеева М.М. Планирование деятельности фирмы. М.:Финансы и статистика,2001.

12.Блеквел Э. Как составить бизнес-план. Пер. с англ. М.: ИНФРА*М, 2002.

13.Бирман И.Я. Методология оптимального планирования М.: Мысль, 2000.

14.Ковалев В.В. Введение в финансовый менеджмент. - М.: Финансы и статистика, 1999.

15.Суторміна В.М., Федосов В.М., Рязанова Н.С. Фінанси зарубіжних корпорацій. - К.: Либідь, 1993

Размещено на Allbest.ru

...