Особливості й основні ознаки національного менеджменту

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Факультет менеджменту, обліку та інформаційних технологій

Кафедра менеджменту організацій

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Менеджмент»

на тему: «Особливості й основні ознаки національного менеджменту»

Одеса



Зміст

Вступ

1. Сутність і характерні риси національного менеджменту

1.1 Поняття та історія розвитку національного менеджменту

1.2 Особливості національного менеджменту

1.3 Основні національні школи менеджменту

2. Сучасний стан національного менеджменту в Україні та світі

2.1 Сучасні системи національного менеджменту в світі

2.2 Порівняльний аналіз систем національного менеджменту в Україні і світі

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Актуальність теми дослідження. В сучасному світі управління є ключовою точкою для будь-якої організації. Воно надає організації оптимальне поєднання ресурсів підприємства - трудових, фінансових, матеріальних та інших, для досягнення мети підприємства, тобто задовільнити потреби своїх споживачів та отримати максимальні прибутки. Вміння керувати може надати фірмі переваги, можливість виживання у важких умовах. Невдачі в управління фірмою можуть навпаки, призвести до ліквідації підприємства та неможливості виживання серед конкуренції.

Проблемами і перспективами розвитку менеджменту займається багато вітчизняних і зарубіжних науковців, серед яких І. Ансофф, Г. Мінцберг, В.С. Просалова, І.А. Ігнатьєва, З.Є. Шершньова, С.В. Оборська, В.С. Катькало, М.В. Бражник та ін.

У зв'язку з постійно зростаючою необхідністю застосування ефективних методик управління, ракурс дослідження розвитку даної віхи економічної науки являється постійно актуальним об'єктом для дослідження.

Мета дослідження. Вивчити теоретичні аспекти національного менеджменту. Дослідити сучасний стан національної системи менеджменту та проаналізувати його особливості. Порівняти та проаналізувати системи національного менеджменту в Україні і світі.

Завдання дослідження. Серед завдань дослідження виділимо такі:

- Узагальнити поняття та історію розвитку національного менеджменту;

- Дослідити особливості національного менеджменту;

- Дослідити основні національні школи менеджменту;

- Проаналізувати сучасні системи національного менеджменту в світі;

- Дослідити системи національного менеджменту в Україні і світі.

Інформаційна база. Інформаційною базою дослідження є Законодавство України, правові акти, підручники, статті, матеріали наукових конференцій, дані кредитно-фінансових організацій, дані Державної служби статистики України, Інтернет-джерела тощо.



1. Сутність і характерні риси національного менеджменту

1.1 Поняття та історія розвитку національного менеджменту

Будь-яка галузь діяльності людини має свою історію. «Без минулого немає майбутнього», а без ясного уявлення історії якоїсь галузі людської діяльності не можна ні зрозуміти її сьогоднішній стан, ні передбачити шляхи її розвитку. Загальна роздум про історію має актуальний характер і в розумінні, зокрема, історії управління, в тому числі й одного з сучасних її типів - історії менеджменту.

У сучасній економічній науково-методичній літературі входять в обіг терміни ”національний менеджмент” і ”національна система менеджменту”. За визначенням О.Є. Кузьміна і О.Г. Мельник: ”У кожній країні формується власна національна система менеджменту…” [7, с. 315]

В останні десятиліття слово management (дослівно з англ управління) придбало інтернаціональний характер, маючи на увазі управління економічними процесами. В Україні, а тим більше в Радянському Союзі, коли «... кожна кухарка могла керувати державою...» це слово не використовувалося. Напевно, частково цим і пояснюється той факт, що в розмовах про історію менеджменту український досвід управління ігнорується, а на передній план виходить історія управління західних держав, Сполучених Штатів і Японії.

Зараз провідними економістами та політиками активно дискутуються можливості розвитку економіки України за принципом однієї із західних «моделей» - в теледебатах і на газетних шпальтах опоненти «до хрипу» доводять свою точку зору, активно перемежовуючи свою промову англійськими термінами і посиланнями на західні статистичні дані. З наближенням парламентських і президентських виборів ця «гонка економічних програм» тільки посилиться. Однак без обліків нашого національного менталітету, що історично склалися відмінностей в теорії і практиці управління, ні одну зі світових схем розвитку економіки і виходу з кризи не можна прикласти до українських умов.

Досить часто слово менеджмент використовується як синонім до керівництва або управління підприємством. Слово менеджмент в англомовних країнах вживається дуже вільно й у різних значеннях та має специфічноно американське походження і навряд чи може бути пере- кладений на якусь іншу мову, в тому числі й на англійську мову Британських островів. Він означає як функцію, так і людей, що її виконують; він указує на соціальне або посадове становище й одночасно означає навчальну дисципліну й галузь наукових досліджень.

Менеджмент -- це орган або апарат управління сучасними організаціями. Апарат управління є складовою частиною будь-якої організації й асоціюється з поняттям менеджменту.

В Україні важливе практичне значення для подолання економічної кризи має опанування соціальною функцією менеджменту.[1]

В Україні управлінська наука розвивалася в рамках підходів, які панували в колишньому СРСР. Хоча дослідження спрямовувалися врешті-решт на вдосконалення адміністративно-командної системи, певний досвід (позитивний і негативний) у галузі управління був накопичений.

Науковці виділяють сім етапів розвитку управлінської науки за радянських часів.

I етап (жовтень 1917 р. -- березень 1921 р. ). Розроблено форми й методи державного централізованого управління виробництвом, обгрунтовано принципи централізму, організаційні методи управлін ня, диктатури та державного регулювання.

II етап (1921--1928). Здійснювалося подальше вдосконалення адміністративного управління виробництвом, зроблені спроби застосування так званого госпрозрахунку як основи економічних методів управління, з'явилися трести й синдикати, а також формально вивчалася можливість участі трудящих в управлінні.

III етап (1929--1945) пов'язаний з організацією індустріальної бази суспільного виробництва і присвячувався вдосконаленню структур управління, методів підбору та підготовки кадрів, планування і організації виробництва.

IV етап (1946--1965) характеризується пошуком нових форм функціонування і взаємодії державних органів управління, спробою переходу до територіальної і територіально-галузевої системи управління, що врешті-решт призвело до поглиблення адміністрування.

V етап (1965--1975). Здійснена спроба господарської реформи шля хом посилення ролі економічних методів управління. Цей етап підтвердив неефективність економічних реформ у рамках адміністративно-командної системи.

VI етап (1975--1985) характеризується все більш глибоким усвідом ленням неможливості реформування адміністративно-командної системи. Він підтвердив необхідність радикальної зміни економічних відносин і корінних економічних реформ, проведення яких слід віднести до VII етапу. В свою чергу, VII етап можна поділити на п'ять підетапів, започаткованих у 1985 р.

І підетап -- робота підприємств за першою моделлю господарського розрахунку, побудованою на нормативному розподілі прибутку

ІІ підетап -- застосування другої моделі господарського розрахунку, побудованої на нормативному розподілі доходу, розвиток орендних відносин.

III підетап -- упровадження прогресивних форм організації праці, посилення кооперативного руху, збільшення економічної свободи.

ІV підетап -- упровадження територіального госпрозрахунку на всіх рівнях управління.

V підетап- початок ринкових реформ. Реалізація цього підетапу здійснюється вже в умовах розвитку незалежної національної економіки України.

Період формування національної економіки України і здійснення економічних реформ потребує окремого вивчення та викладу.

На різних етапах розвитку управлінської науки суттєвий вклад в неї внесли такі відомі українські вчені, як О. Терлецький, М. Павлик, М. Драгоманов, М Зібер, С. Подолинський, М. Туган-Барановський, І. Вернадський, М. Вольський, Г Цехановецький, К. Воблій, Т. Войнаровський, В. Бандера, І. Коропецький та ін.[2]

У процесі вивчення теорії і практики національного менеджменту видно, що багато того, що рекомендується як щось нове й революційне, виявляється ідеями і поняттями, які розглядалися раніше. Багато того, що правильне, зовсім не нове, і багато з того, що називається новим, не є таким. Тому перед тим, як пропонувати щось нове, треба об'єктивно і виважено ставитися до таких рішень.

Основу сучасного національного менеджменту складають:

а) багато варіантність управлінських рішень;

б) гнучкість і неординарність в процесі управління;

в) неповторність тих або інших способів дії в конкретній ситуації.

Сучасний національний менеджмент -- це тисяча можливих варіантів і нюансів управлінських рішень. Складність сучасного національного менеджменту показує, що підходи і рішення які діють і ефективні в одній країні, можуть бути невдалими і не ефективними в іншій країні або навіть в іншій ситуації. Тому важливим для управлінця є не тільки знати і використовувати стандартні прийоми, а вміти швидко і правильно оцінити реальну ситуацію, що виникла і ефективно впоратися з нею.

1.2 Особливості національного менеджменту

В історичному розвитку сталося так, що Україна відстала у розвитку економіки та менеджменту від розвинених країн світу. Тому українському менеджменту необхідно не допускати грубих помилок, знаходити оптимальні рішення в умовах нестабільності і невизначеності, що характерно для сучасного світу і України в тому числі.

На сьогоднішній день менеджмент підприємств України можна поділити на такі напрямки[3]:

1. Система менеджменту, що залишилася у спадок від радянських часів. Основними її ознаками є: жорстка централізація, слабка мотивація персоналу, активне використання адміністративних методів управління. Характерними рисами таких підприємств є низька продуктивність праці та конкурентоспроможність, нездатність підприємства вийти на зовнішні ринки через якість продукції тощо.

2. Система менеджменту, що сформувалася в малих та середніх підприємствах. Основні ознаки - максимально спрощена організаційна структура підприємства (як правило, лінійна), відсутність стратегії розвитку.

3. Система менеджменту, що була впроваджена іноземними компаніями або на основі досвіду іноземних компаній. Характерною рисою менеджменту даного виду є часткове впровадження іноземних підходів до управління.

Це часто пояснюється неможливістю застосування тих чи інших нових підходів в менеджменті, оскільки на вітчизняний корпоративний сектор мають потужний вплив зовнішні чинники (політична, економічна, соціальна ситуація в країні тощо)[3, с. 35].

Найактуальніші проблеми менеджменту, з якими стикаються українські підприємства:

- скорочення, яке трапляється, коли організація навмисно стає меншою, скорочуючи кількість робітників або цілі підрозділи чи закриваючи підприємства;

- недостатність та несвоєчасність забезпечення управлінців якісною інформацією для прийняття управлінського рішення;

- недотримання максимального рівня якості;

- недостатність нематеріальної мотивації працівників на підприємствах [4, с. 122].

Проблеми українського менеджменту не є глобальними і критичними, їх цілком можна розв'язати. Одним з можливих напрямків розв'язання даних проблем є вироблення теоретичних і практичних позицій для роботи у складних і критичних ситуаціях.

1.3 Основні національні школи менеджменту

Якщо розглянути розвиток національного менеджменту в Україні, то до настання її незалежності у 1991 році, менеджмент був представлений системами управління радянського союзу і почав розвиток на світовому рівні лише після настання незалежності.

Біля витоків української управлінської науки стоїть всесвітньо відомий економіст М.Туган-Барановський, він створив роботи, де визначив поняття людських інтересів. Задовго до формування школи людських стосунків та поведінських наук (1930- 1950 р) М.Туган-Барановський сформулював групи потреб, які слугують мотивами до дій для досягнення мети. Найважливішим стимулюючим мотивом нагромадження капіталу вчений називав честолюбство.

В області осмислення проблем українського менеджменту і його організаційної культури достатньо продуктивно працюють українські вчені: Б. П. Будзан, Ф. І. Хміль, Г. В. Щокін, Г. А. Дмитренко, О. Є. Кузьмін, В. Г. Герасимчук, Г. О. Коваленко, М. В. Туленков, Г. Л. Хаєт, Є.Г. Панченко й інші.[25]

Але публікації та практика управління на підприємствах не дозволяють зробити певні узагальнення і сформувати вітчизняні школи менеджменту. Однак напрямки розвитку менеджменту в Україні розвиваються і мають позитивні перспективи. Розглянемо детальніше основні праці вітчизняних науковців.

Є.Г. Панченко бере за основу американську модель менеджменту. Він вважає, що її можна адаптувати під українські умови і створити вітчизняну модель менеджменту. Всі розробки автора базуються на системному підході, таким чином він сформував власний науковий напрям під впливом трьох основних теорій - теорії загальних систем, основами кібернетики та теоріями організацій. Саме організацію він розглядав як сукупність об'єктів управління і досліджував її цілеспрямовану діяльність. Таким чином автор сформував концепцію об'єктно-цільового підходу до менеджменту, обґрунтував поняття принципів і функцій управління, нової методології формування організаційних структур управління [27, c. 41-43].

Вагомий внесок у розвиток менеджменту у працях О. Є. Кузьміна. Він вивчав сутність та склад функцій менеджменту, серед яких виділяє три групи - загальні, конкретні та об'єднавчі, тобто сам процес керівництва. Автор розглядав у своїх працях поняття організації, функцій управління, рівнів управління, методів менеджменту, стилів керівництва, комунікацій, управлінських рішень. Процес управління складається з безлічі конкретних функцій, які, у свою чергу, реалізуються шляхом послідовного використання загальних. Функціональний підхід базується на реалізації таких етапів: 1) виділення видів і груп функцій менеджменту; 2) визначення взаємозв'язку різних груп функцій менеджменту; 3) розробка моделі використання функціонального підходу в процесі управління організацією [9].

Ф. І. Хміль вивчав теоретичні основи становлення і розвитку вітчизняного менеджменту та методи управління. Основним методом він вважав програмоване управління - розробку і реалізацію сукупності аналітичних, планових, організаційних, економічних, соціальних та інформаційних заходів, що дають змогу координувати й підкоряти діяльність, що здійснюється у зовнішньому середовищі організацією в цілому та її структурними підрозділами. Процес управління залежить від роботи двох взаємоповязаних підпрограм зовнішнього і внутрішнього середовища. Кожна з підпрограм має блоки у своїй роботі. Підпрограма діяльності організації в зовнішньому середовищі має блоки: 1) блок активного впливу на зовнішнє середовище; 2) блок дій з адаптації до зовнішнього середовища. Підпрограма формування внутрішнього середовища складається з трьох блоків: 1)блок реструктуризації виробництва й удосконалювання технології; 2) блок реструктуризації системи управління; 3) блок формування соціальних відносин у колективі. Ф. Хміль вважає, що формування нової системи соціально-психологічних відносин в колективі дасть новий прогресивний розвиток вітчизняних теорій менеджменту [15].

Б. Будзан визначає, що характерною особливістю менеджменту в Україні є криза в управлінні, причиною якої є наслідки переходу від командно-адміністративної системи. Завдяки цьому вітчизняний менеджмент не зміг сформувати традиції точності, пунктуальності, здатності до управління своїм часом і часом підлеглих, створити механізми протидії суб'єктивній авральності, стихійності, компанійщині тощо. Єдиним позитивним чинником командно-адміністративної системи він вважає планування, яке також довели до абсурду. З такими проблемами і почав свій розвиток вітчизняний менеджмент, що є причиною системної соціально-економічної кризи в Україні [7, c. 52-53].

І. Каганець показав, що український менеджмент має глибокі корені, сформовані ще 200 років тому Григорієм Сковородою. Як виявилося, вчення Г. Сковороди про “властиву працю” набагато випередило час та ідеально відповідає потребам сьогодення. Автор вважає, що кожна людина має здібності, талант у визначеній сфері діяльності, в якій їй і необхідно здійснювати свій розвиток, працювати та відчувати задаволення від самореалізації. Основною проблемою сучасного вітчизняного менеджменту є проблема людини, яка займається не своєю справою, а отже не може досягти певного рівня розвитку в даному випадку [27].

Українські науковці стверджують, що вітчизняна модель менеджменту знаходиться в процесі створення, але можливо підвищити її ефективність шляхом вирішення питання некомпетентності менеджерів.

Отже, Україна має шанс і всі необхідні ресурси для створення вітчизняної моделі менеджменту. Вона може мати за основу те, що кожна людина має здібності і згідно них може найкраще виконати певний вид роботи. Це зможе вирішити проблему некомпетентності персоналу на підприємствах. Основним завдання вітчизняного менеджменту є допомога працівнику знайти таку роботу, де він буде найкраще реалізовувати свої здібності.



2. Сучасний стан національного менеджменту в Україні та світі

2.1 Сучасні системи національного менеджменту в світі

В ході історичного розвитку суспільства, накопичений протягом тисячоліть досвід у сфері управління державою, військовими операціями, торговою і виробничою діяльністю підприємств був реалізований на початку ХХ століття в теорії і практиці економічної діяльності у вигляді наукової дисципліни менеджмент, яка розкриває ефективні прийоми управління людьми. З часом у світовій науковій літературі сформувався універсальний категорійний і методологічний апарат менеджменту, на базі якого виросли покоління менеджерів. Але не дивлячись на відносну універсальність теоретичної бази менеджменту, в світовій економіці чітко виявилися відмінності в підходах до організації управління в рамках національних економік, що призвело до формування національних систем менеджменту [6].

Найчіткіше сформовані і розроблені такі школи національного менеджменту: американський, японський, китайський та європейський (до якого входять такі системи як німецька, французька, шведська та ін.). [8, 10, 11, 12, 13, 14].

Для національного менеджменту характерні такі загальні ознаки:

- Переважання певного стилю управління;

- Переважання певного числа принципів менеджменту і методів управління;

- Схожа організаційна культура, процес комунікації, функції менеджменту тощо.

Таким чином к кожній країні формується своя система менеджменту, яка сформувалася історично піл впливом великої кількості чинників природного, політичного та економічного характеру.

Наприклад, розвиток американського менеджменту в США відбувався впродовж останніх століть в умовах концентрації масштабних якісних природних, фінансових і людських ресурсів при сталому розвитку ринкової економіки та відсутності бойових дій на території цієї країни. Дослідженням та формуванням рис американського менеджменту займалися М. Альберт, М. Армстронг, П. Друкер, М. Мескон, Е. Мейо, Дж. Мол, К. О'Дейл, Г. Пітерс, Ф. Тейлор, Р. Уотермен, Ф. Хедоурі.[6]

Ознаками американського менеджменту є:

1. накопичення влади у окремих керівників,

2. працівники працюють згідно визначених положень,

3. найм персоналу на короткий термін, часта зміна персоналу, висока мобільність персоналу, якісні методи контролю,

4. розвинена індивідуальна відповідальність менеджерів,

5. людський фактор враховується мало,

6. велика увага приділяється підвищенню кваліфікації.

Японський менеджмент має значне історичне філософське підґрунтя, яке в умовах післявоєнної демілітаризації країни, військового впливу США, великої кількості населення та обмежених природних ресурсів призвело до стрімкого розвитку економіки цієї країни. На становлення японського менеджменту суттєво вплинули розробки відомих японських теоретиків і практиків: М. Ібука, Т. Кендзі, К. Мацусіта, А. Моріта, М. Огава, У. Оуті, Ю. Фукудзава, Хонда які фактично й сформували ознаки національної системи менеджменту.[6]

Особливості японського менеджменту наступні:

1. Розвиток інновацій у всіх сферах діяльності;

2. Найм працівників на довготривалий період;

3. Просування по службі постійне і розвинене;

4. Рішення приймаються не окремим керівником, а спільно колективом;

5. Людському фактору надається велике значення;

6. Висока наполегливість працівників і довга тривалість праці;

7. Розвинена навчання і самоосвіта працівників;

8. Висока адаптивність і гнучкість виробництва і персоналу.

Німецький менеджмент сформований впродовж багатьох століть внаслідок однорідної ментальності цього народу та мілітаризації економіки. Значний внесок у формування сучасної німецької системи менеджменту внесли Р. Хен, І. Хентце, В. Хоєр. Зараз німецька система менеджменту характеризується жорстким авторитарним стилем управління, відкритістю процесу управління, формалізацією посадових обов'язків і повноважень, ієрархічністю у відносинах між керівниками і підлеглими, колегіальністю у прийнятті рішень, можливістю здійснення самостійних дій лише в межах посадової діяльності, обізнаністю працівників щодо стратегічних орієнтирів організації.

Французька система менеджменту сформована в умовах ринкової економіки, яка зазнавала суттєвого тиску з боку інших держав. Ця особливість призвела до застосування філософського підходу до організації управління. На формування французької системи менеджменту вплинули праці А. Файоля, Д. Ру, Д. Сульє, Дж. Обер-Кріє.[6]

Особливостями французького менеджменту можна назвати: планування - основа менеджменту, управління складається з вищначених етапів, працівники мають основні і додаткові функції, розвинений комунікаційний процес, людський чинник враховується.

Шведський менеджмент сформовано під особливостями розвитку скандинавських країн. При відносно невеликій чисельності населення та наявності природних ресурсів ця країна в умовах співпраці з іншими економічно розвинутими країнами не втратила своєї індивідуальності та досягла високого рівня життя населення. На формування шведського менеджменту вплинули такі економісти як П. Ерландер, Л. Мейдернер, К. Нордстрема, Й. Рідерстрале, П. Рен.[14]

Шведський менеджмент має такі особливості: соціальні гарантіі для персоналу, навчання персоналу постійне і безперервне, використання інновацій в управлінні, висока трудова дисципліна персоналу, висока система ділового етикету.

Фінський менеджмент набув ознак системи управління за результатами зрозумілими та узгодженими усім персоналом в останні десятиріччя ХХ ст. Авторами сучасного фінського менеджменту є Е. Воутілайнена, Й. Ніссен, П. Порреніє, Т. Санталайнена, які почали робити наголос на більш ретельному врахуванні чинників зовнішнього середовища, застосуванні ситуаційного підходу, самостійності у прийнятті рішень та самовдосконаленні працівників. Ця система національного менеджменту характеризується ретельним попереднім обговоренням цілей і завдань та наступною плідною співпрацею керівників і підлеглих щодо досягнення результативності праці.

Китайський менеджмент має багатодавні традиції, але у сучасному вигляді він сформований внаслідок переходу країни від прямого директивного контролю до політики «відкритих дверей», завдяки поширенню масштабів залучення іноземного капіталу та створенню спеціальних економічних зон і приморських відкритих міст. Дослідженням сучасного китайського менеджменту зараз займаються такі відомі вчені, як Ван Лічжен, Сюй Уеймінь, Уан Діндін, Хуан Цзіньфу, Цзоу Чжаосі, Чжоу Цзіжень, Яо Щіаньго.[15]

Основними особливостями менеджменту Китаю є: узгоджена робота колективу, вплив державної влади високий, розвинена ієрархія у прийнятті рішень, наполеглива праця персоналу, жорсткий підхід до управління персоналом, ретельний збір інформації.

Отже національний менеджмент безпосередньо пов'язаний з розвитком історії країни, економічним розвитком, загальним розвитком країни. Кожна система менеджменту має свої плюси і мінуси, залежно від використання її на певному підприємстві, галузі, країні в цілому.



2.2 Порівняльний аналіз систем національного менеджменту в Україні і світі

національний менеджмент підприємство американський

Українська система менеджменту зараз знаходиться у стадії формування своїх відмінних рис і має багато схожого із колишньою радянською та сучасною російською системою менеджменту [16].

Ця обставина обумовлена історичними особливостями формування нашої країни. За часів СРСР на території сьогоднішньої України протягом 74 років була створена радянська система менеджменту (радянська система управління), яка діяла у межах адміністративно-командної економіки. За роки існування незалежної України в межах перехідної економіки чіткі ознаки системи українського менеджменту не були сформовані внаслідок впливу різновекторних трансформаційних процесів. З наданням Україні статусу країни з ринковою економікою Конгресом США та Єврокомісією, система українського менеджменту фактично визначила напрямок свого спрямування.[6]

На українську систему менеджменту впливає в першу чергу менталітет населення країни, відсутність чіткої стратегії подальшого розвитку країни, інтереси держав-сусудів тощо.

До негативних особливостей вітчизняного менталітету слід віднести: інертність щодо змін свого оточення та соціального статусу, зневіра щодо покращання умов життя в майбутньому, прив'язаність до родинного ладу ведення господарства (до напівнатурального та напівтоварного господарства), несхильність до довгострокових міграцій (осілість), прихильність бути у найманні ніж самозайнятим, запасливість, знеціненість значущості управлінської праці, надвисока вимогливість працівників до роботодавця та держави у вигляді очікування кращої долі “зверху”; до позитивних національних особливостей, можна віднести: уважність до вибору місця праці, бажання сталого життя, творчість, чутливість, ретельність, наполегливість, відданість улюбленій праці, почуття гумору [17].

Особливостями української системи менеджменту є:

1. Обережність у процесі прийняття рішень менеджерами;

2. Мінімально ризикові рішення;

3. Не гнучка організаційна структура;

4. Використання інтуїтивного підходу в управлінні;

5. Низько вмотивований персонал;

6. Тінізація та корумпованість економіки;

7. Індивідуальна відповідальність керівника у прийнятті рішень;

8. Нівелювання особистих інтересів перед організаційними;

9. Низький розвиток управління персоналу.

Розлянемо систему менеджменту на прикладі ТОВ «НОРД», це підприємство займається виробництвом приводної техніки. Підприємство має збиральні заводи в багатьох країнах світу, один з яких знаходиться в Україні.[24]

Розглянемо особливості менеджменту на даному підприємстві. Організаційна структура підприємства має на чолі директора, якому підпорядковується головний бухгалтер, начальник виробництва, начальник комерційного відділу, які в свою чергу мають підлеглий персонал. Така структура говорить про використання системного підходу на підприємстві, оскільки керівники та їх підлеглі мають взаємозв'язок у роботі.

Перевагами такої системи є: чіткі системи взаємозв'язку між керівниками і підлеглими; швидкість реакції у відповідь на прямі вказівки; особиста відповідальність керівника за кінцеві результати підприємства та інші.

Недоліками можна виділити наступні: велика відповідальність лежить на керівнику, не згуртованість колективу, повільне вирішення проблем.

На підприємстві враховують вплив людського фактора, тому використовують наступні системи мотивації:

1. Економічні - розмір зарплати та премії впливає на досягнення персоналу;

2. Підвищення кваліфікації і навчання персоналу;

3. Просування по службі;

4. Налагодження мікроклімату в колективі, тощо.

Серед проблем даного підприємства є недоліки всіх вітчизняних підприємств у сфері управління: не гнучка організаційна структура (не достатня участь персоналу у прийнятті рішень, покладання великої відповідальності на керівника), низько вмотивований персонал (використовувані методи мотивації не достатньо діють, треба розширити та вдосконалити їх).

У майбутньому деякі риси можуть змінитися, через зміну економічного розвитку держави, подоланні численних проблем української економіки.

Порівнюючи українську систему менеджменту із зарубіжними національними системами, можна виділити спільні риси становлення цих систем - розвиток науки та економіки в даній країні. Чим більше науково розвинені підходи управління в країні, більше наукових праць, публікацій присвячених національному менеджменту тим ефективнішою є система управління даної країни. Це можна побачити на прикладі США, Японії, Німеччини тощо. З іншого боку розвиток економічної системи суспільства також має суттєвий вплив на систему національного менеджменту, шляхом розвитку підприємств, зростання обсягів їх реалізації також сприяє практичній стороні розвитку системи менеджменту.

Національна система менеджменту пов'язана з розвитком суспільства кожної країни. Коли утворюється нова держава, то вона утворює нову систему менеджменту. Коли зростає та стає розвинутою економіка країни стає відомою і поширеною система менеджменту даної держави. Коли економіка держави не розвинена, то неафективною вважається і система національного менеджменту даної країни. Коли держава зникає, то зникає і її національний менеджмент.

При аналізі системи національного менеджменту треба враховувати і циклічність економіки. Тобто при підйомі економіки може стати ефективною система національного менеджменту, при спаді економіки навпаки, стає менш ефективною система національного менеджменту. Оцінити якісно систему національного менеджменту стає важче і складніше, тому що в одних умовах вона є ефективною, але при зміні цих умов ефективність може змінитися. Чим стабільнішою є держава, її законодавство, політичні сили, законослухняні громадяни, тим ефективнішою є національна система менеджменту.



Висновки

У сучасній економічній науково-методичній літературі входять в обіг терміни ”національний менеджмент” і ”національна система менеджменту”. За визначенням О.Є. Кузьміна і О.Г. Мельник: ”У кожній країні формується власна національна система менеджменту…” [7, с. 315]

На різних етапах розвитку управлінської науки суттєвий вклад в неї внесли такі відомі українські вчені, як О. Терлецький, М. Павлик, М. Драгоманов, М Зібер, С. Подолинський, М. Туган-Барановсь-кий, І. Вернадський, М. Вольський, Г Цехановецький, К. Воблій, Т. Войнаровський, В. Бандера, І. Коропецький та ін.[2]

У процесі вивчення теорії і практики національного менеджменту видно, що багато того, що рекомендується як щось нове й революційне, виявляється ідеями і поняттями, які розглядалися раніше. Багато того, що правильне, зовсім не нове, і багато з того, що називається новим, не є таким. Тому перед тим, як пропонувати щось нове, треба об'єктивно і виважено ставитися до таких рішень.

В історичному розвитку сталося так, що Україна відстала у розвитку економіки та менеджменту від розвинених країн світу. Тому українському менеджменту необхідно не допускати грубих помилок, знаходити оптимальні рішення в умовах нестабільності і невизначеності, що характерно для сучасного світу і України в тому числі.

Проблеми українського менеджменту не є глобальними і критичними, їх цілком можна розв'язати. Одним з можливих напрямків розв'язання даних проблем є вироблення теоретичних і практичних позицій для роботи у складних і критичних ситуаціях.

Для національного менеджменту характерні такі загальні ознаки:

- Переважання певного стилю управління;

- Переважання певного числа принципів менеджменту і методів управління;

- Схожа організаційна культура, процес комунікації, функції менеджменту тощо.

Таким чином к кожній країні формується своя система менеджменту, яка сформувалася історично піл впливом великої кількості чинників природного, політичного та економічного характеру.

Порівнюючи українську систему менеджменту із зарубіжними національними системами, можна виділити спільні риси становлення цих систем - розвиток науки та економіки в даній країні. Чим більше науково розвинені підходи управління в країні, більше наукових праць, публікацій присвячених національному менеджменту тим ефективнішою є система управління даної країни. Це можна побачити на прикладі США, Японії, Німеччини тощо. З іншого боку розвиток економічної системи суспільства також має суттєвий вплив на систему національного менеджменту, шляхом розвитку підприємств, зростання обсягів їх реалізації також сприяє практичній стороні розвитку системи менеджменту.

Національна система менеджменту пов'язана з розвитком суспільства кожної країни. Коли утворюється нова держава, то вона утворює нову систему менеджменту. Коли зростає та стає розвинутою економіка країни стає відомою і поширеною система менеджменту даної держави. Коли економіка держави не розвинена, то неафективною вважається і система національного менеджменту даної країни. Коли держава зникає, то зникає і її національний менеджмент.



Список використаних джерел

1. Дикань Н.В.,Борисенко І.І. Менеджмент: Навчальний посібник. К.: Знання, 2008. 25 с. (Вища освіта XXI ст.)

2. Дідковська Л.Г.,Гордієнко П.Л. Менеджмент: Навчальний посібник. К.:Алерта, КНТ, 2007. 14 с.

3. Іванова Т.В. Сучасні проблеми та перспективи розвитку менеджменту / Т. В. Іванова. Сучасні проблеми менеджменту: матеріали ХІІ міжнародної науково-практичної конференції (28 жовтня 2016 р.). Київ: Національний авіаційний університет, 2016. С. 35.

4. Нарольська В. Проблеми розвитку сучасного менеджменту і маркетингу/ В. Нарольська. матеріали студентської наукової конференції 26-27 квітня 2017 рік. Полтава: Полтавська державна аграрна академія, 2016. С. 122.

5. Панченко Є. Г. Міжнародний менеджмент: Навчальний посібник. Київ, Видавництво КНЕУ, 1996. 78 с.

6. Сардак С. Е. Становлення національних систем менеджменту / С. Е. Сардак // Економіка та держава. 2008. № 12. С. 36-38.

7. Кузьмін О. Є., Мельник О. Г. Основи менеджменту: Підручник. К.: „Академвидав”, 2003. 416 с.

8. Завадський Й. С. Менеджмент: Підручник для студ. екон. спец. вищ. навч. закл.: У 2 т. Т. 2. К.: Європейський. університет, 2002. 640 с.

9. Кузьмін О. Є., Мельник О. Г. Основи менеджменту: Підручник. К.: „Академвидав”, 2003. 416 с.

10. Куцивол В. А. Японский опыт управления персоналом // Управление персоналом. 2005. № 4. С. 46-51.

11. Николсон Н. Развитие карьеры в организации: проблемы и опыт передовых компаний Запада // Проблемы теории и практики управления. 2002. № 1. С. 13-20.

12. Самоукина Н.В. Управление персоналом: зарубежный опыт. СанктПетербург: "Питер", 2003. 302 с.

13. Совершенствование подготовки и использования кадров. Зарубежный опыт / Отв. за вып, А. Г. Солтан. Кишинев, 2003. с. 270.

14. Ухлина О. Шведская интерпритация понятий инновационного менеджмента и управления персоналом // Управление персоналом. 2001. № 4. 48-49.

15. Хміль Ф. Міфи зарубіжної науки менеджменту і українські реалії // Економіка України. 2005. № 5. С. 66-71

16. Будзан Б. Менеджмент в Україні: сучасність і перспективи. К., ”Основи”, 2001. 349 с.

17. Діденко Я. Ринок праці України в аспекті національної ментальності // Україна: аспекти праці. 2003. № 8. С. 26-30.

18. О. В. Харчишина ВПЛИВ НАУКОВИХ ШКІЛ МЕНЕДЖМЕНТУ НА ФОРМУВАННЯ ТЕОРІЇ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ / Сучасні проблеми менеджменту: матеріали ХІІ міжнародної науково-практичної конференції (28 жовтня 2018 р.). Київ: 2018. С. 35.

19. Джільберт Ф. Вивчення рухів, як спосіб підвищити продуктивність за будь-якої роботи // Наука управляти: з історії менеджменту. Хрестоматія / Упоряд. І. О. Слєпцов; Пер. з рос. Л. І. Козій, М. І. Матрохіна, П. Л. Пироженко. К.: Либідь, 1993. 304 с. С. 41-54.

20. Джільберт Ф. Азбука наукової організації праці // Наука управляти: з історії менеджменту. Хрестоматія / Упоряд. І. О. Слєпцов; Пер. з рос. Л. І. Козій, М. І. Матрохіна, П. Л. Пироженко. К.: Либідь, 1993. 304 с. С. 54-68.

21. Файоль А. Вчення про управління // Наука управляти: з історії менеджменту. Хрестоматія / Упоряд. І. О. Слєпцов; Пер. з рос. Л. І. Козій, М. І. Матрохіна, П. Л. Пироженко. К.: Либідь, 1993. 304 с. С. 139-152.

22. Черч Г. Основи управління виробництвом // Наука управляти: з історії менеджменту. Хрестоматія / Упоряд. І. О. Слєпцов; Пер. з рос. Л. І. Козій, М. І. Матрохіна, П. Л. Пироженко. К.: Либідь, 1993. 304 с. С. 103-138.

23. Барнард Ч. Функции руководителя: власть, стимулы и ценности в организации / Честер Барнард; пер. с англ. В. Кошкина. М., Челябинск: Социум, ИРИСЭН, 2009. ХХХІІ + 333 с.

24. Питерс Т., Уотермен Р. В поисках еффективного управления: Опыт лучших компаний. М.: Прогресс, 1986.

25. Формування сучасної моделі менеджменту в Україні та її особливості. [Електронний ресурс] studopedia.com.ua.

26. Практичний менеджмент. Методи і прийоми діяльності керівника / Авт. сост. Н.Я. Сацький. Д.: Сталкер, 2008.

27. Осовська Г. Основи менеджменту: Підручник/ Галина Осовська, Олег Осовський,. 3-е вид., перероб. и доп. К.: Кондор, 2006. 661 с.

Размещено на Allbest.ru

...