Сімейне виховання підростаючого покоління у творчій спадщині А. Макаренка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сімейне виховання підростаючого покоління у творчій спадщині А. Макаренка

1. Творчо-педагогічна спадщина А.С. Макаренка

1.1 Життєвий шлях А.С. Макаренка

В історії науки є імена, які як віхи визначають перехід наукового знання в якісно новий стан. Великі трудівники науки акумулюють досягнення своїх попередників і могутнім поривом творчої думки наближаються до істини, тим самим відкриваючи новий метод наукового знання, скорочуючи, полегшуючи шлях своїм послідовникам. До числа справжніх першопрохідців науки належить і А.С. Макаренко. Його наукова творчість невіддільна від процесу створення нової педагогіки, а його педагогічний досвід ми справедливо називаємо новаторським. Разом зі своїми товаришами і однодумцями А.С. Макаренко послідовно здійснював і шукав кращі методи розв'язання принципів народної освіти: обов'язкова загальна середня освіта для всього молодого покоління (у комуні ім. Ф.Е. Дзержинського це завдання в основному було виконано на початку 30-х рр.); поєднання навчання з продуктивною працею (згадаємо завод ФЕД); всілякий розвиток самодіяльності учнів (практика загальних зборів, ради командирів, громадських організацій) [23, с. 136].

Свої практичні надбання і власні педагогічні відкриття він узагальнив у педагогічних та художніх творах: «Педагогічна поема», «Прапори на баштах», «Методика організації виховного процесу»,» Книга для батьків», «Лекції, про виховання дітей» та інших.

В основу авторської педагогічної теорії та практики покладено «ідею колективного виховання» (Виховання в колективі, для колективу, через колектив); оптимізм і гуманізм у ставленні до дітей («Якомога більше вимогливості до людини і якомога більше поваги до неї» [13, с. 6]); принцип трудового виховання («У моїй теоремі про активність і гальма без трудового виховання обійтися не можна»); систему перспективних ліній («Виховувати людину - це виховати в неї перспективні шляхи») тощо [13, с. 6].

Макаренко пішов значно далі своїх сучасників, зробивши видатне відкриття головного методу виховання - відкриття ідеї виховуючого колективу. Це відкриття досі не оцінене як слід. Багато педагогів ставили і розв'язували завдання виховання колективу. А.С. Макаренко підійшов до цього завдання інакше: зробив колектив вихователем особистості. На його думку, колектив з об'єкта виховних зусиль педагога перетворюється в суб'єкт організації виховного процесу. Ця концепція стала ключем для розв'язання питання про механізм виховання колективом, показала реальність досягнення виховної мети і дозволила реалізувати програмування виховного процесу. Теорія виховуючого колективу забезпечила науковий підхід до проблеми педагогічної майстерності і методики виховання в цілому. Практична реалізація ідей виховуючого колективу сприяла вирішенню проблем теорії моралі, учнівського самоуправління, свідомої дисципліни, клубної творчої діяльності тощо.

Справжній новатор педагогіки А.С. Макаренко при житті не отримав визнання з боку більшості теоретиків. Потрібен був час для такого визнання, а також самовіддана діяльність його послідовників - Є.М. Мединського, В.М. Терського, І.Ф. Козлова, І.Ф. Свадковського, Є.І. Моносзона, С.А. Калабаліна, І.А. Каїрова, В.Є. Гмурмана, М.П. Павлова [6, с. 6].

Якщо ж стисло сформулювати суть педагогічного новаторства А.С. Макаренка, то її можна визначити як боротьбу: боротьбу за педагогіку, що прославляє людську гідність; боротьбу за отримання педагогічного і людського щастя, розвиток гуманізму в педагогіці; безперервну боротьбу за людину і віру в його можливості; боротьбу з відсталими традиціями; боротьбу затвердження і розвиток альтруїстської суті, присутньої в кожній дитині. Зрештою, А.С. Макаренко говорив і доводив, що виховна робота - легка робота, що педагогічна діяльність дає вчителю незвичайні та багаті можливості отримання щасливого буття [10, с. 199].

Дивна доля всіх відкриттів у науці. Вони стають своєрідним перехрестям на шляху її розвитку, перехрестям, яке обминути неможливо. Сьогодні ми з повним правом можемо сказати: усі кращі досягнення теорії і методики виховання, починаючи з 40-х рр., прямо і безпосередньо пов'язані з ідеями А.С. Макаренка, витікають з них, розвивають їх.

Для розвитку теорії виховання виняткове значення мав справді науковий погляд А.С. Макаренка на сам процес виховання як об'єктивно-закономірне явище. «Виховання, - стверджував він, - процес соціальний… З усім складним світом навколишньої дійсності дитина входить в безкінечне число стосунків, кожне з яких обов'язково розвивається, переплітається з іншими стосунками, ускладнюється фізичним і моральним ростом самої дитини. Весь цей «хаос»… створює певні зміни в особистості дитини. Спрямувати цей розвиток і керувати ним - завдання вихователя» [5, с. 14]. У педагогіці довгий час традиційним було розуміння виховання як виховної діяльності дорослих. Звідси тлумачення К.Д. Ушинським педагогіки не як науки, а як мистецтва. А.С. Макаренко розглядає виховання як невід'ємну сторону процесу життєдіяльності особистості, робить висновок про необхідність педагогічно відповідної організації життя дітей, бачить форму такої організації у виховуючому колективі.

А.С. Макаренко належить до плеяди великих педагогів усіх часів і народів. Його творчість - віха в історії вітчизняної і світової культури, у розвитку педагогічної теорії і практики. 100-річчя з дня народження А.С. Макаренка - свято світової педагогіки - за рішенням ЮНЕСКО широко відзначалося в міжнародному масштабі. Багаточисленні заходи були проведені у зв'язку із 110-ою річницею з дня народження А.С. Макаренка в різних країнах [23, с. 138].

Антон Семенович Макаренко народився 13 березня 1888 року в м. Білопіллі Сумського повіту Харківської губернії в сім'ї робітника. (Додаток А) Наприкінці 80-х років ХІХ ст. мала батьківщина новонародженого Антона являла собою провінційне містечко з 12 тисячами населення, цегляними та шкіряними заводами, залізничною станцією і вагонними майстернями. Батьки відомого педагога, як і більшість представників пролетаріату в той час, були малоосвіченими, загнані життєвими реаліями в жахливі умови. Згадуючи злиденне дитинство, Макаренко дивувався своїй дитячій наївності. Він, шести-семирічний хлопчисько, ніяк не міг зрозуміти, чому люди, такі як його батьки, працюють багато, а зрештою ледве зводять кінці з кінцями.

Батьки, Семен Григорович і Тетяна Михайлівна, були для малого Антона еталоном людської порядності, відданості, щирості. Прагнення до знань він проявив ще змалечку (навчився читати ще в п'ятирічному віці), і батьки доклали максимум зусиль, аби вирвати бодай своїх дітей із замкнутого кола обмеженості та злиденності [6, с. 6].

У 1896 р. Антон вступив до Білопільського двокласного залізничного училища Міністерства народної освіти з п'ятирічним курсом навчання. [6, с. 5]

Наприкінці ХІХ ст. у селищі Крюків завершилося будівництво вагонних майстерень Харківсько-Миколаївської залізниці. Нове залізничне підприємство нагально потребувало кваліфікованих робітників. Тому з Білопілля, яке було перенасичене кадрами, до нового пункту призначення відправили партію робітників, серед яких і маляра Семена Макаренка. Сім'я переїхала до Крюкова 1901 році і поселилася «на Костромі» - у робітничому районі міста. Поживши певний час в будинку барачного типу, голова родини розпочав будівництво власного житла. Незважаючи на скрутне становище сім'ї, батько відправляє сина на навчання, і того ж таки 1901 року Антон, блискуче склавши іспити, вступає до другого класу Кременчуцького 4-класного училища.

Саме під час навчання у Антона Семеновича прокидається літературний хист. Він марить літературою, багато читає. І. Тургенєв, М. Гоголь, О. Пушкін, І. Крилов, М. Горький стають його улюбленими письменниками, а численні фрагменти їхніх творів він міг годинами читати напам'ять. У контексті цього варто відзначити феномен виховання прикладом як найдієвіший в інструментарії педагога, що його загалом візьме на озброєння А.С. Макаренко. Адже любов до російської класики прищепив викладач училища Григорій Петрович Каменський, який з усього учительського загалу вирізнявся демократизмом, глибокими знанням, емоційністю викладу, любов'ю до свого предмета. З відзнакою закінчивши в 1904 році міське училище, Макаренко вирішив спробувати себе на освітянській ниві. Він вступає на однорічні педагогічні курси при тому ж училищі, які готували найнижчу освітню ланку учителів початкових класів [6, с. 7].

1 вересня 1905 року Антон Семенович розпочав свою трудову діяльність на посаді помічника учителя двокласного залізничного училища при крюківських вагоноремонтних майстернях, де навчав дітей робітників російської мови, малювання, арифметики і географії. Намагаючись відгородити себе від кліше «середньостатистичного вчителя», Антон Семенович всіляко урізноманітнював форми й методи своєї роботи, що просто-таки вражало його вихованців. Вони пишалися своїм непередбачуваним наставником, від якого не знаєш чого чекати наступної миті. Макаренко влаштовував для дітей різноманітні ігри, турніри, екскурсії, походи. У той час педагогічне кредо Макаренка найкраще ілюструє вислів К.Д. Ушинського: «Самостійні думки виникають тільки із самостійно здобутих знань» - саме до цього привчав своїх вихованців молодий учитель.

Обставини змусили А.С. Макаренка з вересня 1911 року продовжити роботу на новому місці - у двокласному залізничному училищі на станції Волинське Херсонської губернії. І тут Антон Семенович був оточений юрбою допитливої малечі.

Під час літніх канікул 1913-1914 рр. педагог працював укладачем фондів Київського історичного музею. У 1914 році Макаренко написав перше невелике оповідання «Дурний день». Після критичної рецензії Горького, Антон Семенович вирішив зосередитись на педагогічній діяльності. 28 серпня 1914 року він складає іспити до Полтавського учительського інституту.

Наприкінці жовтня 1916 року на долю молодого педагога випадає чергове випробовування - його, слухача третього, випускного курсу мобілізують до 27-ї пішої Воронезької дружини. Це був час внутрішнього безсилля і розпачу. Демобілізували Антона Семеновича з армії у квітні 1917 року через короткозорість. Повернувшись у звичну стихію, він з молодечим завзяттям поринув у навчання, щоб надолужити згаяне. Адміністрація пішла на зустріч ревному студенту, і він за підсумками травневих іспитів та рішенням засідання ради інституту від 15 червня 1917 року був удостоєний звання вчителя вищого початкового училища з нагородженням за відмінні успіхи золотою медаллю.

Написавши звернення до адміністрації інституту з проханням залишити його на вчительській посаді у зразковому училищі при Полтавському вчительському інституті, Макаренко із середини вересня 1917 року почав працювати на бажаній посаді й водночас за сумісництвом виконував обов'язки діловода [6, с. 8].

На початку грудня 1917 року він повертається до Крюкова й очолює там вище початкове училище. З його ініціативи було організовано вечірні курси для робітників, для яких Антон Семенович викладав російську мову та історію.

Громадянська війна внесла свої корективи в плани талановитого педагога. Прихід загонів А. Денікіна, які вщент зруйнували школу, змусив Макаренка переїхати до Полтави. Тут у період з 9 вересня 1919 року до 3 вересня 1920 року він працював завідувачем 2-го міського початкового училища і водночас був одним із членів губернського управління працівників освіти.

Виконуючи постанову РНК, А.С. Макаренко з вересня 1920 року до липня допомогу, організував, а згодом і творчо керував дитячими навчально-виховними закладами, зокрема колонією О.М. Горького та комуною Ф.Е. Дзержинського в Харкові. З самого початку роботи колонії Макаренко прагнув теоретично обґрунтувати і практично застосувати колективну форму виховання особистості [6, с. 8].

Основою педагогічних звершень і літературного доробку А.С. Макаренка є постать людини - складової колективу. Відстоюючи кожного свого «правопорушника», педагог стверджував, що немає «дефективних», «морально занедбаних» дітей, а є лише тимчасово дезорієнтовані. Саме із цього почалося експериментування Макаренка, відкривання догм і канонів тогочасної педагогіки.

У 1926 році горьківська колонія - 130 вихованців і педперсонал - переїздить на територію колишнього Курязького монастиря, розташованого на відстані 8 км від Харкова. А вже після злиття в травні 1926 році колонії Горького і курязької він розпочав нову велику справу.

Поряд із роботою в колонії Горького з червня 1927 року Макаренко бере безпосередню участь в організації дитячої трудової колонії Дзержинського в селищі Новий Харків (передмістя Харкова). Спочатку він намагався поєднувати роботу з двома колективами, але давалася взнаки чимала відстань між установами й занедбаність «нових друзів». У вересні 1928 року він залишає колонію і переїжджає до комуни, де творчо застосовує набутий у колонії досвід [9, с. 25].

Через Макаренка колоністи змогли налагодити зв'язки зі своїм кумиром - О.М. Горьким, який на той час перебував у Сорренто, в Італії. Його приїзд в колонію 6 липня 1928 року справив надзвичайне враження на малечу і остаточно переконав А.С. Макаренка у тому, що настала пора приступати до опису й систематизації власного досвіду. Так почала народжуватися легендарна «Педагогічна поема».

Поряд із педагогічною діяльністю Макаренко продовжує займатися літературною творчістю. 1 червня 1934 року його прийняли до Спілки радянських письменників.

1 липня 1935 року Макаренко був призначений помічником начальника відділу трудових колоній НКВС УРСР і переїхав до Києва. Використовуючи свій великий багаж знань, педагогічних прийомів, життєвого досвіду, він, як і завжди, повністю віддався своїй новій посаді та обов'язкам. У 1936 році, відчуваючи непереборне бажання систематизувати свої здобутки і допомогти тим, хто лише стає на тернистий шлях пізнання дитячих душ, Антон Семенович приступає до роботи над «Методикою організації виховного процесу» [10, с. 26].

Водночас, розриваючись між літературною й адміністративно-педагогічною діяльність, Макаренко просить про звільнення його із займаної посади, щоб цілковито присвятити себе письменництву. Дозвіл він отримав, але на кабальних умовах - Макаренко був зобов'язаний за першою вимогою НКВС УРСР виконувати будь-яке доручення без оплати праці. Таким чином, з 10 жовтня 1936 року Антон Семенович опинився на посаді керівника вкрай занедбаної колонії в Броварах. Уже за місяць, 10 листопада здивоване керівництво наркомату проводжало поглядом вишколений стрій «урок», котрі іще вчора здавалися безнадійними. На жаль, всі ці звершення не пройшли безслідно для здоров'я Макаренка.

Наприкінці січня 1937 року Антон Семенович переїжджає до Москви. 18 квітня 1937 року він напише листа працівнику відділу трудових колоній, своєму давньому знайомому М.М. Прейслеру: «Ніяк не можу звикнути до Москви, може, ще й тому, що зі здоров'ям у мене кепські справи. Бровари мене, виявляється, дуже підсадили…». [10, с. 28]

Макаренку залишається жити менше року. Він тяжко хворий. У цей час з-під пера великого майстра виходять одна за одною ціла низка громадянсько-політичних, педагогічних, публіцистичних та критичних статей, він бере активну участь у диспутах, конференціях, творчих вечорах.

Останній публічний виступ Макаренка відбувся за два дні до смерті - 29 березня 1939 року на нараді учителів Ярославської залізниці.

Перебуваючи у дачному селищі, де він відпочивав, вранці 1 квітня 1939 року Антон Семенович зібрався їхати в рідне місто для участі у засіданні «Дитфільму» з приводу обговорення його сценарію. Зайшовши до вагону, він раптово відчув себе погано, і вже за мить його не стало. Лікарі констатували раптову смерть від розриву серцевого м'яза. В руках у Макаренка була стиснута чернетка рукопису. Останніми словами, які він промовив, були: «Я письменник Макаренко». Було йому лише 52 роки [10, с. 28].

На похорон Антона Семеновича Макаренка з'їхалося безліч колишніх колоністів і комунарів. Поховали його у Москві, на Новодівичому кладовищі.

1.2 Педагогічні погляди А.С. Макаренка

Антон Семенович Макаренко проявив себе активним будівничим соціалістичної школи і радянської педагогіки, проте у своїх творах і діяльності широко використовував надбання народної педагогічної мудрості. Вийшовши з глибин народу, А. Макаренко тонко підмітив можливості народних виховних засобів і мудро вплітав їх у своїх навчально-виховних заходах, обстоював їх у своїх творах. Особливо вдало використовував скарби народної педагогіки у розв'язанні проблем трудового виховання.

Серцевиною педагогічної діяльності А.С. Макаренка є його досвід щодо органічного поєднання навчання з продуктивною працею. У своїй практиці педагог послідовно керувався відомими положеннями основоположників комуністичного вчення про єдність навчання і виховання. 16 років роботи в колонії ім. Горького та комуні ім. Дзержинського привели педагога до висновку, що, труд без освіти без політичного й суспільного виховання, що йдуть поперед, не приносить виховної користі, виявляється нейтральним процесом [11. с. 285].

У своїй фундаментальній праці «Педагогічна поема» А.С. Макаренко в яскравій художній формі висвітлив власний досвід перевиховування малолітніх правопорушників у дитячих колоніях. Ним з позицій сучасності було поставлено найважливіші питання теорії виховання нового підростаючого покоління, особливо ті, що стосувалися організації виховного колективу та дисципліни. У книзі «Методика організації виховного процесу» знайшли відображення проблеми створення колективу, самоврядування, дисципліни та режиму, перспективи і стилю роботи колективу. У статтях «Мета виховання», «Виховання характеру в школі», «Воля, мужність, цілеспрямованість» видатний український педагог-новатор обґрунтував принципи, зміст і методику організації цілісного педагогічного процесу, виокремив сутність і специфіку виховання, довів необхідність диференціації методики викладання й методики виховання як взаємопов'язаних, але самостійних розділів педагогічної теорії і напрямків науково-педагогічного дослідження.

Виходячи з того, що особистість - істота соціальна, а колектив - не випадкове накопичення людей, не просто зібрання, група взаємодіючих індивідуумів, а соціальний організм у здоровому людському суспільстві, розвиток якого підпорядковується певним закономірностям. А.С. Макаренко довів, що життя колективу - це динамічний, безперервний розвиток усього колективу і кожної особистості, важливе значення у процесі якого мають цілі і завдання на майбутнє, на «завтрашню радість», як той результат, що повинен принести радість і задоволення, духовне збагачення. Повноцінного, щасливого життя немає за межами колективу і суспільства. Воно є надбанням усіх і можливе лише за умов співробітництва, дружби, свободи і соціальної рівності, партнерства. У відносинах між вихованцями колонії видатний педагог виділяв такі стилі: мажор - постійна готовність до дії; відчуття власної гідності і гордості за свій колектив; співдружність; почуття захищеності - ніхто не має права принизити нікого; творча активність; звичка стримувати себе в рухах, словах, проявах емоцій [31, с. 157].

А.С. Макаренко приділяв увагу вихованню громадянських якостей дітей у сім'ї, оскільки сім'я теж колектив. Він наголошує на тому, що у сім'ї росте майбутній громадянин, майбутній діяч, майбутній борець. Треба ясно усвідомлювати свої власні батьківські бажання. Чи ви хочете виховати справжнього громадянина Радянської країни, людину знаючу, енергійну, чесну, віддану своєму народові…? Чи ви хочете, щоб з вашої дитини вийшов міщанин, жадний, боягузливий, який-небудь хитренький і дрібний ділок? Потрудіться, поміркуйте добре над цим питанням… [22, с. 259]. А.С. Макаренко застерігає батьків, що якщо вони виховають погану людину, горе від цього буде не лише їм, але й багатьом людям і всій країні. Соромно повинно бути давати суспільству поганих або шкідливих людей.

Є батьки, які відділяють сімейні справи від справ громадських. Але їх активність у суспільстві або на роботі повинна позначатись і в сім'ї: «Все, що діється в країні, через вашу душу і вашу думку повинно приходити до дітей» [22, с. 259].

У сімейному вихованні власна поведінка батьків - вирішальна річ. «Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте або повчаєте її, або наказуєте їй. Ви виховуєте її в кожний момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає вдома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводитеся з друзями і з ворогами, як ви смієтеся, читаєте газету, все це має для дитини велике значення…Батьківська вимога до себе, батьківська пошана до своєї сім'ї, батьківський контроль над кожним своїм кроком ось перший і найголовніший метод виховання!

А тим часом доводиться іноді зустрічати таких батьків, які вважають, що треба знати якийсь особливо хитрий рецепт виховання дітей, і діло буде зроблене. На їх думку, якщо цей рецепт дати в руки найзапеклішому лежневі, він з допомогою рецепта виховає працьовиту людину; якщо дати його шахраєві, рецепт допоможе виховати чесного громадянина, в руках брехуна він також зробить чудо, і дитина виросте правдивою. Таких чудес не буває» [22, с. 260].

Досвід А.С. Макаренка як соціального педагога, унікальний. Мало хто в історії соціальної педагогіки зумів так вдало втілити свою теорію в практику і добитись вражаючих результатів, маючи справу з важкими підлітками. Є статистика: за 15 років своєї роботи (1920-1935 рр.) через колективи, створені Макаренком, прийшло біля 3000 правопорушників і безпритульних, що стали гідними людьми, кваліфікованими спеціалістами. Возвеличення Макаренка почалось ще в 30-ті рр., і довгий час він вважався одним з найбільш видатних вітчизняних педагогів. Його ім'я і праці широко відомі за кордоном. У кінці 80-х 90-х років ХХ ст. окремі погляди Антона Семеновича піддавались критиці. Були опубліковані критичні статті Г. Ващенка з приводу діяльності А.С. Макаренка. Проте здобутки виховної системи Антона Семеновича є незаперечними, а соціально-педагогічні ідеї актуальні на сучасному етапі, коли загострились соціальні проблеми суспільства.

Незважаючи на достатньо повне висвітлення його педагогічних ідей (восьмитомне видання основних праць, поява окремих творів, перевидання багатьох із них), досі не припиняються дискусії про те, чи потрібна нам творчість А. Макаренка. В сучасному спектрі думок найбільш рельєфні, по-суті, два протилежні погляди. Один з них належить доктору педагогічних наук, письменнику Ю. Азарову [1, с. 234]. У своєму романі-дослідженні він зазначає, що Макаренко геніально ввібрав у себе все найстрашніше із сталінської ідеології: ніякої особистості, ніякої свободи, ніякого кохання. Це - «ділова людина, яка жорстко здійснювала більшовицьку технологію». Інші прихильники віднесення творчості А. Макаренка до історичного минулого говорять про застарілість його поглядів, адже вони сформувались у 20-30-х роках і стосувались головним чином безпритульних дітей. Їх «хронологічна» логіка породжує безапеляційні висновки: раніше актуальною була педагогічна спадщина А. Макаренка, нині - В. Сухомлинського, раніше переважали суворість і вимогливість, а тепер - доброта і людяність…

Ми повинні належно оцінити спадщину А. Макаренка незалежно від політичних амбіцій і спрямувань. Він - український педагог, людина сувора й вимоглива, ніжна і чуйна, відкрита і потаємна, зі своїми перевагами й вадами, успіхами и невдачами. Його спадщину не можна протиставляти, а тільки спів ставляти з творчістю Г. Ващенка чи В. Сухомлинського, оцінювати його реальний внесок у вітчизняну й світову педагогічну науку [16, с. 37].

Великої уваги у своїй педагогічній діяльності А.С. Макаренко приділяв актуальній сьогодні проблемі - вихованню дітей у неблагополучних сім'ях. Неблагополучною є сім'я, яка через об'єктивні або суб'єктивні причини втратила свої виховні можливості, унаслідок чого у ній склалися несприятливі умови для виховання дитини [26, с. 294]. Неблагополучними є сім'ї зі стійкими конфліктами у взаєминах між членами подружжя, батьками і дітьми; сім'ї з алко - чи наркозалежними членами; с ім'ї з низьким морально-культурним рівнем батьків; сім'ї з насильством щодо членів родини; сім'ї, де є засуджені чи ув'язнені; сім'ї, де є серйозні прорахунки у вихованні дітей [29, с. 247].

Однією з основних причин виникнення труднощів у вихованні, на його думку, є відсутність усвідомленої батьками виховної мети. За його спостереженнями, у багатьох сім'ях відбувається просте «проживання поруч» батьків і дітей. У батьків відсутня певна мета, і, відповідно, виховна програма. Звичайно, таке ставлення призведе у результаті до випадкових і непередбачуваних явищ, а батьки будуть здивовані тим, що у них виросли «погані діти». Проте жодну справу не можна виконати добре та якісно, якщо невідомо, чого хочеш досягти. Тому А. Макаренко радив батькам перш за все чітко з'ясувати, які саме якості вони хотіли б виховати у власній дитині [21, с. 55].

Не менш типовою помилкою у вихованні, зазначав педагог, є відсутність організації життя сім'ї та життя в ній дитини. Справжній зміст виховної роботи полягає не у бесідах з дитиною, не у безпосередньому впливі на неї, а саме в організації сім'ї - особистого і суспільного життя її членів. У цій справі не потрібно нехтувати дрібницями, адже у виховній роботі не існує дрібниць. Ефективна організація полягає в тому, що вона не ігнорує дрібних деталей і випадків. Отже, основним і найвідповідальнішим завданням батьків є керівництво й організація дитячого життя [21, с. 58].

У своїх працях, присвячених вихованню дітей у родині [2, с. 3], А. Макаренко вказував ще на одну типову помилку. Багато батьків скаржаться на свою щоденну зайнятість і брак часу для виховання дітей. Однак педагог відстоював думку, що правильне виховання зовсім не зобов'язує батьків «не зводити очей» зі своїх дітей. Звичайно, добре, якщо батьки проводять з дітьми якомога більше часу, і погано, коли батьки їх бачать рідко. Та все ж таки головне, щоб батьки добре знали, що робить їхня дитина де знаходиться, хто входить до її оточення. Не варто обмежувати свободу дитини своїм власним впливом, слід надавати їй можливість перебувати і під іншими життєвими впливами, навіть якщо вони негативні. Надмірний захист від таких негативних впливів, по-перше, шкідливий, адже робить дитину слабкою і пасивною, а по-друге, неефективний, оскільки у подальшому житті дитина, на жаль, не обмине різноманітних спокус, непорядних людей, негідних обставин. Тому батьки повинні виробити в неї уміння розбиратися в них, боротися з ними, а також вчасно їх розпізнавати. Дітям необхідно вчасно допомогти, зупинити, спрямувати: «Від вас вимагаються лише постійні корективи у житті дитини, але зовсім не те, що називається водінням за руку» [26, с. 58]. Отже, для виховання потрібно не багато часу, а розумне його використання.

А С. Макаренко у своїх працях сформулював низку цінних, перевірених на практиці педагогічних порад щодо виховання дітей у сім'ї. Погляди педагога були гідно оцінені прогресивними послідовниками, вони є надзвичайно цікавими і для сучасних дослідників. Перспективами подальших наукових розвідок у цьому напрямку можуть бути дослідження поглядів педагога з питань педагогічної культури батьків, ситуацій сімейного виховання, моделей взаємодії сім'ї та школи, сім'ї та соціуму [14, с. 209].

Для нас творча спадщина Антона Семеновича Макаренка є дуже важлива і цінна. Сучасна дослідниця А. Федорина в своїй роботі «Антон Макаренко: погляд із Білопілля» визначає: «Музей, школа-інтернат ім. А.С. Макаренка, погруддя А.С. Макаренка, вулиця А.С. Макаренка у Сумах, педагогічний університет ім. А.С. Макаренка…» і резюмує: «…його педагогіка безцінна та безмежна» [30. с. 8]. Вона розповідає, що в них роками заведено: з 9 березня починаються шевченківські дні, які переходять у дні макаренківські. А під час них відбуваються масштабні педагогічні читання, виставки, конкурси, реферати молодих учителів, вшанування кращих учителів та учнів… У школі-інтернаті діти і сьогодні живуть за принципами А.С. Макаренка. Самі себе обслуговують, вирощують овочі, квіти. Тут і самоврядування, і підняття шкільного прапору на початку тижня… та багато інших започаткованих ним корисних педагогічних справ» [30, с. 8].

Отже, в умовах сьогодення педагогіка А.С. Макаренка діє, розвивається та приносить нові педагогічні здобутки. Така діяльність і повинна стати етапами нашого подальшого наукового пошуку та педагогічних досліджень численних шанувальників його таланту як у нашій країні, так і за її межами.

2. А.С. Макаренко про роль батьків у вихованні підростаючого покоління

2.1 Загальні умови та сутність сімейного виховання

Основою сімейного виховання слугує сімейне право, яке гарантоване Конституцією України, різноманітними законодавчими і нормативними документами про шлюб, сім'ю, права дитини і захист дитинства. Важливе місце серед документів, що гарантують право на життя і здоров'я дітей, займає «Декларація прав дитини (проголошена Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 20 листопада 1959 року)», «Конвенція про права дитини», схвалена Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 20 листопада 1989 року і ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року. Це документи високого світового рівня. У відповідності з ним батьки гарантують свободу і гідність своїм дітям, створюючи в сім'ї умови, при яких вони можуть сформуватися як особистості і як громадяни, забезпечуючи передумови для їхнього вільного творчого життя [12, с. 326].

В сім'ї закладаються основи формування особистості. Сім'я пов'язана кровними і родинними відносинами, поєднуючи подружжя, дітей і батьків, об'єднує одночасно два, три, а інколи й чотири покоління: батько й мати, бабуся й дідусь, онуки й правнуки. Шлюб двох людей ще не є сім'я. У відтворенні людського роду, в дітонародженні і вихованні полягають основні функції сім'ї.

У сім'ях усіх станів проявлялась велика турбота про виховання дітей. В народі вона найчастіше будувалась за принципом «роби як я», тобто в основу сімейного виховання був покладений авторитет батьків, їх діла і вчинки, сімейні традиції. Зразком був батько, глава сімейства. Його приклад, як правило, наслідували хлопчики, дівчатка найчастіше навчалися в матері.

Взагалі ж, концепція сімейної педагогіки, тобто наукові основи і основні напрями, як правило, в різні історичні періоди при різних суспільних устроях зовні залишалися незмінними. Вони передбачали загальнолюдські цінності: боротьбу добра зі злом і його перемогу над останнім, чесність і честь, гідність і любов до людей, працелюбство і вміння бути вдячним.

Перші вимоги до особистості людини і її поведінки, як результат сімейного виховання, ми знаходимо вже в біблійних заповідях: не убий, не вкради, будь шанобливим до старших і т.д.

Концепцію сімейної педагогіки зустрічаємо в різноманітних словесних викладах. Але сутність її завжди була одна й та ж: створення системи виховання, яка забезпечувала б всебічний і гармонійний розвиток особистості. Тільки таке сімейне виховання може принести щастя дитині. [12, с. 327]

Батьки - найперші вихователі і мають найбільший, найсильніший вплив на своїх дітей. Ще Ж.-Ж. Руссо відзначав, що кожний наступний вихователь виявляє на дитину менший вплив, ніж попередній. Батьки є тими попередніми по відношенню до останніх: вихователя дитсадка, учителя початкових класів і вчителів-предметників, - яким самою природою надано перевагу. З перших днів народження, коли дитина ще безпомічна і потребує елементарного догляду, вона засвоює батьківські інтонації, сприймає емоційну атмосферу сім'ї, навчається слухати й чути, відгукується на ласку, цінує красу. Не знімається відповідальність за виховання і не знижується потреба в сімейному вихованні і в наступні (юнацькі, підліткові) роки, роки змужніння. Тому забезпечення ефективності сімейного виховання, його змістового й організаційного аспектів є вічною і надзвичайно відповідальною проблемою людства.

Метою сімейного виховання є формування таких рис і якостей особистості, які допоможуть гідно подолати життєві труднощі, перешкоди й негаразди. Розвиток інтелекту і творчих здібностей, пізнавальних сил і початкового досвіду трудової діяльності, морального та естетичного формування, емоційної культури і фізичного здоров'я дітей - все це залежить від сім'ї, від батьків і все це є завданнями сімейного виховання.

Виховання - це такий процес взаємодії батьків і дітей, який неодмінно приносить задоволення як одним, так і іншим.

Батьки - професія педагогічна. Для ефективного сімейного виховання необхідно формувати у самих батьків педагогічно обґрунтовану цілеспрямованість на спілкування з власними дітьми. Батьків потрібно вчити здоровому образу життя, оскільки однією з найважливіших турбот батьків є турбота про здоров'я дітей. В сучасних умовах діти потребують виховання розумної практичності, ділового розрахунку, чесного підприємництва. Але спочатку всім цим повинні оволодіти батьки.

Сімейне виховання розпочинається з любові до дитини. Педагогічно доцільна батьківська любов - це любов до дитини в ім'я її майбутнього, на відміну від любові в ім'я задоволення власних швидкоплинних батьківських почуттів, бажання батьків «купити» дитячу любов і прихильність, «сюсюкання», задарювання. Сліпа, нерозумна любов деформує у свідомості дітей систему цінностей, породжує утриманство. У дітей формується зневага до праці, не розвивається почуття вдячності, безкорисної любові до батьків та інших родичів [12, с. 328].

Виховний процес у сім'ї не має меж, початку чи кінця. Батьки для дітей - це життєвий ідеал, нічим не захищений від пильного дитячого ока. В сім'ї координуються зусилля всіх учасників виховного процесу: школи, вчителів, друзів. Сім'я створює для дитини ту модель життя, в яку вона залучається. Існує багато гарних сімей, які усвідомлюють це високе батьківське покликання. Вплив батьків на власних дітей повинен забезпечувати їхню фізичну досконалість і моральну чистоту. Кожна дитина мимовільно й не усвідомлено повторює своїх батьків, наслідує татуся і маму, бабусю й дідуся. Саме діти відображають соціальне середовище, в якому живе сім'я.

2.2 Концепція сімейної педагогіки А.С. Макаренка

Сімейне виховання - це одна з форм виховання дітей, що поєднує цілеспрямовані педагогічні дії батьків з повсякденним впливом сімейного побуту [7, с. 306].

Сімейне виховання розпочинається з любові до дитини. Педагогічно доцільна батьківська любов - це любов до дитини в ім'я її майбутнього, на відміну від любові в ім'я задоволення власних швидкоплинних батьківських почуттів, бажання батьків «купити» дитячу любов і прихильність, «сюсюкання», задарювання. Сліпа, нерозумна любов деформує у свідомості дітей систему цінностей, породжує утриманство. У дітей формується зневага до праці, не розвивається почуття вдячності, безкорисної любові до батьків та інших родичів. Тому батьки повинні стати авторитетом для своїх дітей. Проте він повинен бути правильно сформованим.

Теорія авторитету в концепції родинного виховання А.С. Макаренка займає провідне місце. Загалом, справжній авторитет повинен ґрунтуватися на громадській діяльності батьків, їх почутті, їх знанні життя дитини, допомозі їй та відповідальності за її виховання. Тому А.С. Макаренко у своїй лекції «Про батьківський авторитет» зазначає, що виховання неможливе без батьківського авторитету [19, с. 27].

А.С. Макаренко переконує, що авторитет може бути організований у кожній сім'ї. Проте трапляються такі батьки, що думають, коли їх діти не слухають, то авторитет - дар природи, особливий талант. Тому такі батьки організовують свій авторитет на фальшивих основах. На думку А.С. Макаренка, є багато форм фальшивого авторитету, зокрема це такі типи авторитету: придушення, віддалі, чванства, педантизму, резонерства, любові, доброти, дружби, підкупу та ін. [3, с. 14].

Так, авторитет придушення А.С. Макаренко називає найстрашнішою формою авторитету, хоч і не найшкідливішою. Найбільше цим хворіють батьки: батько завжди гримає, сердитий, хапається за палицю або пасок, кожну провину дитини відзначає покаранням. Такий авторитет: тримає в страху всю сім'ю (і дітей, і матір); привчає подалі триматися від страшного батька; породжує дитячу брехню, виховує жорстокість.

Авторитет віддалі проявляється там, де батьки та матері переконались у тому, щоб діти слухалися, треба менше з ними розмовляти, подалі від них триматися, зрідка тільки виступати у вигляді начальства. У таких батьків своє життя, свої інтереси.

Авторитет чванства А.С. Макаренко називає «особливим видом авторитету віддалі», він виявляється в тому, що деякі люди вважають, що вони найзаслуженіші, найважливіші діячі і виявляють цю важливість на кожному кроці, показують це дітям. Діти й собі починають чванитись (перед товаришами, дорослими).

Авторитет педантизму А.С. Макаренко визначив як заборону всього дітям батьками-бюрократами і формалістами. Такі батьки переконані, що діти повинні кожне батьківське слово вислухати з трепетом, що їхнє слово - це святощі. Життя дитини у такій сім'ї, її інтереси, ріст минають непомітно для батьків, вони нічого не бачать крім свого бюрократичного начальствування в сім'ї.

Авторитету резонерства А.С. Макаренко надав такі характеристики: батьки заїдають дитяче життя нескінченними повчаннями, повчальними розмовами; батьки певні, що в повчаннях полягає головна педагогічна мудрість; у сім'ї завжди мало радощів і усмішки; діти не виявляють у батьків ніякого авторитету [3, с. 14].

Авторитет любові А.С. Макаренко називає найпоширенішою формою фальшивого авторитету. Його суть: «батьки переконані, щоб діти слухались, треба, щоб вони любили батьків; щоб заслужити любов, необхідно на кожному кроці показувати свою батьківську любов; засоби - ніжні слова, безконечні поцілунки, пестощі; непослух дитини батьки порівнюють з нелюбов'ю батька (матері); часто при дітях батьки розповідають знайомим: він страшенно любить тата (маму), це така ніжна дитина!»; дитина все повинна робити з любові до батьків. А.С. Макаренко критикує такі сторони цього авторитету: сімейний егоїзм; діти бачать, що батьків можна обдурити, залякати; першими жертвами дитячого егоїзму стають батьки.

Найнерозумнішою формою авторитету називав А.С. Макаренко авторитет доброти. У цьому випадку дитяча слухняність також організовується через дитячу любов, але вона викликається не поцілунками та ласкавими словами, а діями, лагідністю, добрістю батьків. Тато або мама виступають перед дитиною в образі доброго ангела. Вони все дозволяють, їм нічого не шкода, вони не скупі, чудові батьки. Дуже скоро в такій сім'ї діти починають просто командувати батьками.

Авторитет дружби А.С. Макаренко визначає в тому що, дружба між дітьми і батьками-то справа добра, але може й початися зворотний процес: діти починають виховувати батьків. У цих сім'ях діти називають батьків Петькою або Маруською, сміються з них, грубо обзиваються, повчають на кожному кроці. Але і дружби тут немає, бо ніяка дружба неможлива без взаємної пошани.

Авторитет підкупу А.С. Макаренко визначає як найбільш неморальну норму авторитету, коли слухняність купується подарунками та обіцянками. Батьки так і кажуть: будеш слухатись, куплю тобі коника, будеш слухатись, підемо до цирку [19, с. 330-332].

До форми фальшивого авторитету А.С. Макаренко відносить авторитет веселощів, авторитет вченості, авторитет «друзяки-хлопця», авторитет краси.

А.С. Макаренко визначив такі принципи справжнього батьківського авторитету у сім'ї: життя і робота батьків, їх громадське обличчя, їх поведінка; знання того, чим живе, цікавиться, що любить, чого не любить, чого хоче й чого не хоче дитина; лінія знання, допомоги, відповідальності [3, с. 16].

Для батьків важливо знати, з ким. товаришують їхні діти, що читають, чому радіють. Делікатно, без зайвих слів дорослі повинні спостерігати за дітьми і добитися того, щоб ті самі розповідали про те, що їх хвилює. Завдяки такому «авторитету обізнаності», зазначає видатний педагог, батьки створять «авторитет допомоги», коли дитина сама звертатиметься до них з тим або іншим питанням.

Дуже важливим моментом у сімейному вихованні є й та обставина, за Макаренком, щоб діти бачили своїх батьків щасливими, життєрадісними, такими, які вміють не лише працювати, а й гарно відпочивати, не гніватися через кожну дрібницю. А.С. Макаренко наголошував: роздратованість завжди призводить до повної втрати авторитету. І це трапляється тому, що сердиті, злі люди, говорить педагог, не естетичні, вони викликають до себе не лише зневагу, але й відразу. Антон Семенович закликав дорослих не сваритись у присутності дітей, тим більше не кричати на них. У повсякденних стосунках має панувати «тон незмінної взаємної поваги» [15, с. 14].

А.С. Макаренко звертає увагу батьків на те що виховати дитину правильно і нормально набагато легше, ніж перевиховувати, що вимагає більше сил, знань і терпіння. Кожна сім'я є колективом рівноправних членів суспільства, але батьки і діти відрізняються тим, що перші керують сім'єю, а другі виховуються в сім'ї.

Важливою причиною у вихованні дітей А.С. Макаренко вважав сам устрій сім'ї, її структуру. Одна дитина скоро стає центром у сім'ї; у сім'ї, де є кілька дітей, батьківське піклування може мати нормальний характер. Треба радити батькам, що з якоїсь причини залишають одне одного, щоб у своєму розходженні вони більше думали про дітей, бо це дуже хворобливо відбивається на них. На думку А.С. Макаренка, батькам слід серйозну увагу звернути на мету виховання: «…кожен батько і кожна мати повинні добре знати, що вони хочуть виховати у своїй дитині».

Важливою умовою виховання дітей у сім'ї є власна поведінка батьків. А.С. Макаренко з цього приводу зазначав: «Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли ви з нею розмовляєте або навчаєте її, або наказуєте їй. Ви виховуєте її в кожний момент вашого життя, навіть тоді, коли вас нема вдома» [27, с. 226]. Найголовніший метод виховання - батьківська вимога до себе, батьківська пошана до своєї сім'ї, батьківський контроль над кожним своїм кроком.

Виховання дітей потребує найсерйознішого тону, найпростішого і щирого. А.С. Макаренко радить батькам: будьте просто щирі, хай ваш настрій відповідає моментові і суті того, що діється у вашій сім'ї [19, с. 228].

Аналізуючи педагогічні погляди А.С. Макаренка на форми сімейного виховання, вважаємо за доцільне розкрити сутність поняття «форма виховання». Дане поняття означає зовнішній вигляд, обрис [25, с. 435]. Форма виховання - це зовнішнє виявлення процесу виховання. Якщо зміст процесу виховання вказує на те, що є, то форма - у якому вигляді проявляється. Звісно, зміст викликає зміну форми і навпаки. Зміст формується, форма наповнюється змістом. Провідна роль належить змісту.

Зміст виховного процесу, як вже відомо, складають якості і властивості соціально активної особистості, яка в своїй життєдіяльності керується загальнолюдськими і культурно-національними цінностями. В практичній педагогічній діяльності цей зміст втілюється в конкретну організацію, яка повинна йому відповідати. Невідповідність між змістом і формою, формою і змістом гальмує розвиток виховного процесу. [25, с. 436]

Існують різні форми організації виховного процесу. Кожна з них використовується для реалізації певного змісту виховання в певних умовах. При цьому змінюється насамперед кількість дітей: одиниці, десятки, сотні. Тому першим критерієм аналізу форм виховання є критерій кількісний. За кількістю охоплених процесом виховання школярів форми виховання поділяються на індивідуальні, мікрогрупові, групові (колективні) і масові [25, с. 436]. Число вихованців у групі (колективі) коливається від 5-7 до 25-40, у масових формах верхня межа числа не обмежена. Груповими формами виховання є всі види групової навчально-пізнавальної діяльності учнів, наукових об'єднань, діяльність гуртків різного спрямування, групові бесіди, зустрічі, диспути тощо. Масові форми виховання бувають простими й комплексними. Прості - це ті, в яких зміст розкривається, в основному, за допомогою одного засобу, методу (виступ, лекція, зустріч, розповідь та ін.) Комплексні масові форми характеризуються складністю структури, різноманітністю використаних засобів та методів (літературний вечір, учнівські вечорниці, КВК, тематичний ранок тощо).

Групова форма організації виховання у школі одержала назву колективної. Колектив (від лат. collectivus - збірний) - група людей, об'єднаних спільною метою і соціально значимою спільною діяльністю. Спільна діяльність є формою задоволення різних потреб людини. Так, у соціальній сфері зародились общини, громади, сходи, козацькі круги, сім'я; виробничо-економічній - артілі, бригади, трудові об'єднання, кооперативи; суспільно-політичній - гуртки, союзи, фонди, партії, громадські організації;

Більшість людей входить до тих чи інших об'єднань, які є фактично колективами. У цьому розумінні колектив є явищем нормального сукупного людського співіснування, формою ділової і товариської взаємодії, досягненням людської цивілізації. Колективність - якість людини, яка проявляється в її здатності до взаєморозуміння, взаємодії, прояві солідарності, взаємодопомоги, відповідальності. Світове розуміння колективності - загальнолюдська солідарність [25, с. 437].

Довгі роки державна доктрина Радянського Союзу стверджувала пріоритет колективно-суспільного над індивідуальним. Відповідно до відомої тези К. Маркса, Ф. Енгельса «…лише в колективі індивід одержує засоби, які дають йому можливість всебічно розвивати свої задатки, і, отже, тільки в колективі можлива особиста свобода» ставилося завдання виховувати людей у дусі колективізму, рішуче переробляти їх. Виховання в дусі колективізму стало провідним принципом педагогіки, формування колективу - головною метою виховної роботи, а сам колектив - основним засобом і формою досягнення цієї мети.

Відмова від орієнтації на особистість вважалася великою перевагою соціалістичної системи виховання і значним кроком уперед у розвитку теорії і практики виховання. Педагогічні основи організації і виховання дитячого колективу розробив і А.С. Макаренко [25, 437].

Вивчення та аналіз педагогічних праць А.С. Макаренка дає можливість окреслити зміст і завдання комплексної системи родинного виховання. Зокрема можна виділити такі основні напрямки в цій системі: моральне (виховання дисципліни, культурних навичок), трудове (виховання у праці), економічне (сімейне господарство), статеве.

У трудовому вихованні в сім'ї на думку А.С. Макаренка, важливо: перед дитиною поставити певне завдання, яке вона може розв'язати, застосовуючи той чи інший трудовий засіб; трудову участь дітей в житті розпочинати рано, ще у грі (догляд за іграшками, деякі способи прибирання); з віком трудові доручення дитини слід ускладнювати. Якщо необхідність або інтерес у дитини недостатні, щоб викликати в неї бажання працювати, батьки можуть застосувати такі способи і методи: прохання (дає дитині цілковиту волю вибору), слід застосовувати в тих випадках, коли дитина охоче виконає прохання; доручення (має бути спокійне, впевнене, ділове); примус (може бути різний - від простого повторення доручення до повторення різного й вимогливого, не слід вдаватися до фізичного примусу). А.С. Макаренко вважає, що не слід хвалити дитину про виконану роботу при знайомих і друзях; не треба дитину карати за погану або невиконану роботу, а добиватися того, щоб робота була виконана.

Кожна дитина є членом сім'ї, а отже, і учасником сімейного господарства. А.С. Макаренко зазначав, «коли сім'я багатіє, то це означає тільки одне: вона краще й щасливіше живе, набуває більше речей особистого користування, задовольняє більшу кількість своїх потреб» [19, с. 259]. За допомогою правильного виховного керівництва в галузі сімейного господарства виховуються такі риси, як колективізм, чесність, дбайливість, ощадність, відповідальність, здатність до орієнтування, оперативна здатність.

У рамках морального виховання А.С. Макаренко досить вдало вирішував проблеми статевого виховання, яке порівнював із «вихованням культури соціальної людини». Мета цього виховання, на думку педагога, - виховати так наших дітей, щоб вони ставилися до кохання як до серйозного і глибокого почуття, щоб свою насолоду, своє кохання і щастя вони реалізували в сім'ї.

Статеве виховання повинно полягати у вихованні тієї інтимної пошани до питань статі, яка називається цнотливістю. Важливою умовою статевого виховання є правильний режим, встановлений у сім'ї та школі. Корисними в період статевого дозрівання А.С. Макаренко вважав бесіди з вихованцями (окремо з хлопцями і дівчатками), що торкаються питань статевої гігієни, статевої моральності, про чоловічу і жіночу гордість, венеричні захворювання. За А.С. Макаренком, справжня любов між батьком і матір'ю - це їхня взаємна пошана, допомога і піклування, одверто допустимі вияви ніжності й ласки. Якщо все це відбувається на очах у дітей з першого року їх життя, то викликає в них повагу до серйозних і гарних взаємин між чоловіком і жінкою [3, с. 14].

Отже, концепція сімейної педагогіки А.С. Макаренка має чітку систему виховання, свої напрямки, зміст, форми і методи необхідного впливу батьків на гармонійний розвиток особистості дитини. Все, вище сказане, широко розкриває вплив ідей А.С. Макаренка на теорію та практику виховання дітей в сім'ї, їх вплив більш значущий і всебічний. Є нагальна потреба більш активно розвинути методику і теорію сімейного виховання на основі ідей видатного педагога. Отже, загальні умови сімейного виховання, визначені А.С. Макаренком, і сьогодні залишаються свіжими і звучать актуально.