Методи ефективного використання дидактичних ігор у процесі проведення уроків трудового навчання з учнями молодших класів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність теми дослідження. Упродовж життя людина грає ту чи іншу соціальну роль, що відведена їй у суспільстві. У дитячі роки грає основним видом діяльності людини. За її допомогою діти пізнають світ. Без гри дітям жити нудно, нецікаво. Гра дарує щохвилинну радість, задоволення актуальні невідкладні потреби, а ще - спрямована в майбутнє, бо під час гри у дітей формуються ч закріплюються властивості, вміння, здібності, необхідні їм для виконання соціальних. Професійних, творчих функцій у майбутньому.

Потрапляючи до школи після дитячого садка, дитина зустрічається з іншим видом діяльності - навчанням. Але гра залишається важливим засобом не лише відпочинку, а й творчого пізнання життя. Ігрова позиція - могутній засіб виховного впливу на дітей.

Ефективне викладення трудового навчання в початкових класах не можливе без пошуків нових шляхів активізації пізнавальної діяльності учнів. Учні мають не лише засвоїти визначену програмою систему знань з праці, а й навчилися спостерігати об'єкти, явища, процеси, порівнювати їх, виявляти зв'язок між технічними поняттями, діями, величинами та їх відношеннями, навчитися міркувати, обгрунтовувати свої висновки, користуватися мовою виробничих стосунків. Засвоєння основ технології в початкових класах вимагає великого розумового напруження, високого ступеня абстрагування й узагальнення, активності думки.

Багатьом учням така робота здається нелегкою і малозрозумілою, тому нерідко діти намагаються запам'ятати правила, не розуміючи їх, а це призводить до формалізму, гальмує дальше розуміння нового матеріалу. Здобуті учнями міцні знання перетворюються в переконання тільки тоді, коли вони є результатом свідомої самостійної роботи думки. Отже вчителю важливо застосовувати такі методичні прийоми, які б збуджували думку школярів. Підводили їх до самостійних пошуків, висновків та узагальнень. Сучасна школа має озброїти учнів не лише знаннями, вміннями й навичками, а й методами творчої розумової і практичної діяльності.

Переважна більшість наукових досліджень з проблеми використання та впровадження дидактичної гри у навчальний процес підготовлено на матеріалі молодшої та середньої ланки загальноосвітньої школи (С.Н. Карпова, І.І. Осадчук, О.Я. Савченко, М.Ф. Стронін, Т.П. Устєнкова, В.Р. Шаромова та інші). Теоретичні аспекти проблем дидактичної гри досліджували Н.К. Ахметов, А.Й. Капська, Є.В. Коршак, І.М. Носаченко, П.І. Підкасистий, В.Г. Семенов, Ж.С. Хайдаров та інші. Дослідження проблеми застосування дидактичної гри у навчальному закладі стосуються здебільшого ділових (А.А. Вербицький, Я.С. Гінзбург, М.Д. Касьяненко, Н.М. Коряк, М.М. Крюков та інші) або рольових ігор (С.Н. Карпова, В.О. Нотман, Л.Г. Петрушина та інші).

Об'єкт дослідження - процес трудового навчання і виховання учнів початкових класів.

Предмет дослідження - особливості, зміст і засоби використання дидактичних ігор у процесі проведення уроків трудового навчання з учнями молодших класів за розділом програми «Людина і техніка».

Мета дослідження - теоретично обгрунтувати та практично перевірити зміст, засоби, методи ефективного використання дидактичних ігор у процесі навчальної трудової діяльності молодших школярів.

Об'єкт, предмет і мета дослідження обумовили його основні завдання:

1) охарактеризувати дидактичну гру як метод навчання і виховання учнів молодших класів;

2) здійснити аналіз класифікації і підходів до побудови дидактичних ігор;

3) дослідити дидактичні принципи вивчення розділу «Людина і техніка» в початкових класах;

4) організувати і провести у формі дидактичної гри урок з трудового навчання за темою «Виготовлення моделі комп'ютера».

Методи дослідження: Для розв'язання поставлених завдань використовувалися методи емпіричного та теоретичного рівнів, зокрема, вивчення та аналіз педагогічної, психологічної літератур з проблем дослідження, аналіз та узагальнення досвіду вивчення проблеми дослідної діяльності в початкових класах, спостереження навчального процесу та ін.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (35 найменувань) і додатків, загальний обсяг роботи складає 34 сторінки.

1. Теоретичні аспекти використання дидактичних ігор у процесі трудового навчання

1.1 Дидактична гра як метод навчання і виховання учнів молодших класів

Гра - одна з найважливіших сфер у життєдіяльності дитини, засіб її повноцінного розумового розвитку, це величезне світле вікно через яке в духовний світ дитини вливається життєдайний потік уявлень, понять про навколишній світ. Ігри можна поділити на предметні та сюжетні. Предметні призначені для пізнання певних явищ і закономірностей, крім них, які містять зв'язки та стосунки між людьми. Сюжетні ігри характеризуються тим, що охоплюють закономірності людської діяльності й спілкування. Вони поділяються на виробничі й тренінгові.

Виробничі ігри, у свою чергу, поділяються на імітаційні, рольові, ділові. Останні є синтезом двох попередніх (імітаційних і рольових), вони найбільш ефективні в навчанні, однак і найбільше складні. Для проведення ділових ігор потрібний певний досвід, який можна набути у навчальних іграх інших видів.

Щодо рольових відношень у сюжетних іграх, то їх прийнято ділити на симетричні й асиметричні. При симетричних рольових відношеннях комуні канти (учасники гри) виступають носіями однієї соціальної ролі, наприклад: брат - сестра, учень - учень, вчитель - вчитель. Ситуації такого спілкування спрямовані на розвиток умінь будувати взаємовідносини з носієм ідентичної ролі, обговорювати і вирішувати проблеми в межах загального соціального контексту [6, c. 41].

Асиметричні відношення спостерігаються тоді, коли учасники спілкування різняться між собою соціальними ознаками.

Наприклад, учень - учитель, учень-учень (якщо вони належать до різних вікових груп).

Асиметричні відношення впливають і на мовну поведінку відносно до ролі та статусу партнера. Рольові відношення між учасниками гри є основними параметрами, що визначають характер емоції. Залежно від конкретної дидактичної мети нестандартного уроку, його змісту, індивідуальних вікових і психологічних особливостей дітей, сюжетно-рольову гру можна проводити з одним учнем, групою або з цілим класом.

Сучасна дидактика, звертаючись до ігрових форм навчання на уроках, справедливо вбачає в них можливості ефективної взаємодії педагога та учнів, продуктивної форми їх спілкування з наявними елементами змагання, безпосередності, природного інтересу. Визначальними при цьому є думки класиків педагогіки. А.Макаренко називав гру усвідомленою діяльністю, а радість гри - “радістю творчою”, “радістю перемоги” [6, c. 43].

В.Сухомлинський писав: “ . у грі розкривається перед дітьми світ, творчі можливості особистості. Без гри немає і не може бути повноцінного дитячого розвитку.

Цілком природно, що саме в грі слід шукати приховані можливості для успішного засвоєння учнями творчих ідей, понять, формування необхідних умінь і навичок. Дидактичні ігри дають змогу індивідуалізувати роботу на уроці, давати завдання, посильні кожному учню, максимально розвиваючи їхні здібності. Гра виховує почуття відповідальності, колективізму.

Граючись, діти вчитимуться лічити, розв'язувати задачі, конструювати, порівнювати, узагальнювати, класифікувати, робити самостійні висновки, обгрунтовувати їх.

Якщо спочатку учень зацікавиться лише грою, то дуже швидко його вже цікавитиме пов'язаний з нею матеріал, в нього виникне потреба вивчити, зрозуміти, запам'ятати цей матеріал, тобто він почне готуватися до участі в грі. Гра дає змогу легко привернути увагу й тривалий час підтримувати в учнів інтерес до тих важливих і складних предметів, властивостей і явищ, на яких у звичайних умовах зосередити увагу не завжди вдається. Наприклад, одноманітне розв'язування прикладів стомлює дітей, виникає байдужість до навчання. Проте розв'язування цих самих прикладів у процесі гри “Хто швидше?” стає для дітей вже захоплюючою, цікавою діяльністю через конкретність поставленої мети - в кожного виникає бажання перемогти, не вітати від товаришів, не підвести їх, показати всьому класу, що він вміє, знає.

Дидактичні ігри на уроках трудового навчання можна використовувати для ознайомлення дітей з новим матеріалом та для його закріплення, для повторення раніше набутих уявлень і понять, для повнішого і глибшого їх осмисленого засвоєння, формування обчислювальних, графічних умінь та навичок, розвитку основних прийомів мислення, розширення світогляду. Систематичне використання ігор підвищує ефективність навчання.

Дидактичні ігри добираються відповідно до програми. В іграх виробничого змісту ставляться конкретні завдання. Так, якщо на уроці учні повинні ознайомитися з принципом побудови автомобіля, то й дидактична гра підпорядковується цій меті, сприяючи розв'язуванню поставленого завдання.

У дидактичних іграх діти спостерігають, порівнюють, класифікують предмети за певними ознаками, виконують аналіз й синтез, абстрагуються від несуттєвих ознак, роблять узагальнення. Багато ігор вимагають уміння висловлювати своє думку в зв'язній і зрозумілій формі, використовуючи технічну термінологію [26, c. 20].

Добираючи ігри, продумуючи ігрову ситуацію, необхідно обов'язково поєднувати два елементи - пізнавальний та ігровий. Створюючи ігрову ситуацію відповідно до змісту програми, вчитель повинен чітко спланувати діяльність учнів, спрямовувати її на досягнення поставленої мети. Коли визначено певне завдання. учитель надає йому ігрового задуму, накреслює ігрові дії. Власне ігровий задум, який спонукає учнів до гри, і є основою ігрової ситуації. Через ігровий задум виникає інтерес до гри. А коли з'являється особиста зацікавленість, виникає й активність і творчі думки, і дії, і переживання за себе. Команду чи весь колектив - усе без чого не можлива ігрова діяльність.

Готуючись до уроків, учитель має заздалегідь підготувати необхідний дидактичний матеріал, продумати послідовність ігрових дій, організацію учнів, тривалість гри, контроль, підведення підсумків і оцінювання.

Проводити ігри, створювати ігрові ситуації важливо на кожному уроці. Це особливо стосується 1 класу - перехідного періоду, коли учні ще не звикли до тривалої напруженої діяльності. Вони швидко стомлюються, притуплюється їхня увага набридає одноманітність. Тому гра повинна ввійти в практику роботи вчителя як один з найефективніших методів організації навчальної діяльності першокласників.

Гру можна пропонувати на початку уроку. Ігри, що пропонуються на початку уроку, мають збудити думку учня, допомогти йому зосередитись і виділити основне, найважливіше, спрямувати увагу на самостійну діяльність. Інколи гра може бути ніби фоном для побудови всього уроку. Коли ж учні стомлені, їм доцільно запропонувати рухливу гру. Проте слід пам'ятати, що окремі ігри занадто збуджують емоції дітей, надовго відвертають їхню увагу від основної мети уроку. Адже діти в цьому віці не вміють керувати своїми емоціями, переключати увагу, зосереджуватись у потрібні моменти. Тому ігри пов'язані з сильним емоційним збудженням, слід проводити лише в кінці уроку.

Щоб ігрова діяльність на уроці проходила ефективно і давала бажані результати, необхідно нею керувати, забезпечивши виконання таких вимог:

1. Готовність учнів до участі в грі. (Кожен учень повинен засвоїти правила гри, чітко усвідомити мету її, кінцевий результат, послідовність дій, мати потрібний запас знань для участі у грі).

2. Забезпечення кожного учня необхідним дидактичним матеріалом.

3. Чітка постановка завдання гри. Пояснення гри - зрозуміле, чітке.

4. Складну гру слід проводити поетапно, поки учні не засвоять окремих дій, а далі можна пропонувати всю гру і різні її варіанти.

5. Дії учнів слід контролювати, своєчасно виправляти, спрямовувати, оцінювати.

6. Не можна допускати приниження гідності дитини (образливі порівняння, оцінка за поразку в грі, глузування тощо) [26, c. 22].

Ігри важливо проводити систематично й цілеспрямовано на кожному уроці, починаючи з елементарних ігрових ситуацій, поступово ускладнюючи й урізноманітнюючи їх у міру нагромадження в учнів знань, вироблення вмінь і навичок, засвоєння правил гри, розвитку пам'яті, виховання кмітливості, самостійності, наполегливості тощо.

Оскільки гра має проводитись систематично вчитель повинен продумати все до найменших деталей, а саме:

1. Доцільно створити умови для проведення постійних ігор - змагань між учнями, що сидять на різних рядах парт, і для індивідуальних ігор. Для цього проти кожного ряду парт важливо закріпити набірні полотна та полички для розставлення предметів під час гри (щоб їх було видно усім учням класу).

2. Підібрати мінімальну кількість ігрового матеріалу для проведення ігор.

3. Продумати, де зберігати ігровий матеріал. Для індивідуальних ігор, що проводитимуться між учнями кожної парти, мішечки целофанові або ящички учнів з підписаними прізвищами можна зберігати в класі і роздавати потрібний матеріал перед уроком.

4. Ігровий матеріал у ящиках і кульках має бути чітко систематизований і згрупований так, щоб ним було зручно користуватися. Так, дрібні предмети можна зберігати в сірникових коробках з підписами або зображеннями цих предметів на коробках. У конвертах зручно зберігати плоскі геометричні фігури, картинки із зображенням різних предметів тощо. Для зручності конверти слід підписати або зверху наклеїти зображення матеріалу, що міститься в конверті. Іграшки, різноманітні предмети зручно зберігати в невеличких целофанових мішечках.

5. Доцільно розсадити учнів так, що за кожною партою сидів один учень “сильний”, а другий - “слабкий”. У такому разі ігри між сусідами по парті проходять ефективніше і постійно контролюються “сильнішими”. Розсадити учнів по рядах парт треба так, щоб рівень їхніх знань і розумового розвитку був приблизно однаковим, щоб шанс виграти мав кожен ряд учнів.

6. Гра на уроці не повинна проходити стихійно, вона має бути чітко організованою і цілеспрямованою. Насамперед учні повинні засвоїти правила гри. Загальні правила мають бути єдиним для всіх ігор. Щоб в учнів поступово виробився стереотип. Крім того, зміст гри, її форма повинні бути доступними, посильними для учнів.

У грі повинні брати участь всі учні класу. Тому завдання треба добирати короткі, посильні, розраховуючи на відповіді всіх учнів класу.

Слід уникати одноманітності завдань, організовуючи їх так, щоб дітям не доводилося довго чекати включення в гру, бо це знижує їхній інтерес.

Загальні правила для учнів в процесі ігор можна сформулювати так:

1. Уважно слухай і запам'ятовуй хід гри, необхідні дії, їх послідовність.

2. Пам'ятай - успіх залежить від чіткого усвідомлення кінцевої мети, передбаченого грою результату гри. Не поспішай розпочати гру, не дослухавши до кінця вказівки вчителя. Поспіх часто призводить до грубих помилок, зайвих непотрібних дій.

3. Уважно слухай відповідь товариша, щоб у разі потреби виправити або доповнити його.

4. Додержуйся своєї черги, не заважай товаришам, не роби зайвих рухів, дій, будь дисциплінованим.

5. Чесно визнай свою помилку, якщо товариші довели, що ти неправий.

6. Не хитруй, не шукай легкого нечесного шляху для перемоги. Цим ми підводимо товаришів і втрачаємо свій авторитет. Поважають лише чесних, справедливих, принципових [26, c. 22].

Важливо, щоб не лише вчитель, а й учні слідували за чесністю дій в грі.

Одним із шляхів активізації пізнавальної діяльності школярів є використання елементі гри у процесі навчання, зокрема під час проведення нестандартних уроків: урок - казка, урок - аукціон знань, урок - КВК, урок-концерт та інші.

Опитування учнів, котрі брали участь у таких заняттях показує, що переважна більшість їх дає їм позитивну оцінку. Щодо вчителів, то можна зустрітися з протилежними поглядами: одні з них вважають такі заняття недоцільними, оскільки вони не дають змоги повною мірою розв'язувати основні освітні завдання, інші, навпаки, схвально ставляться до проведення занять з елементами гри, запевняють, що зростає активізація пізнавальної діяльності учнів, реалізуються принципи гуманізації та гуманітаризації у навчанні математики.

Погляди першої групи вчителів визначаються необхідністю з методичними розробками з даного питання і постійною нестачею часу для режисури дидактичних ігор.

У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджувалися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні. Найсуттєвішими для вчителя будь-якого предмета є такі питання:

– визначити місце дидактичних ігор та ігрових ситуацій у системі інших видів діяльності на уроці;

– доцільність використання їх на різних етапах вивчення різноманітного за характером навчального матеріалу;

– розробка методики проведення дидактичних ігор з урахуваннями дидактичної мети уроку та рівня підготовленості учнів;

– вимоги до змісту ігрових діяльності у світлі ідей розвивального навчання;

– передбачення способі стимулювання учнів, заохочення в процесі гри тих, хто найбільше відзначився, а також для підбадьорення відстаючих [6, c. 45].

Гра - одна з найважливіших сфер у життєдіяльності дитини, разом з працею, навчанням, мистецтвом, спортом вона забезпечує необхідні емоційні умови для всебічного, гармонійного розвитку особистості.

Коли вчитель використовує на уроці елементи гри, то в класі створюються доброзичлива обстановка, бадьорий настрій, бажання вчитися. Плануючи урок, учитель має зважати на вік учнів, добираючи ігри, які були б їм цікаві і зрозумілі.

Процес створення гри містить ряд етапів:

1) вибір теми гри;

2) визначення теми й завдань гри;

3) підготовка і проведення гри (повідомлення учням теми гри, підготовка унаочнень, проведення гри, підбиття підсумків).

Успіх проведення гри залежить від дотримання вимог:

– ігри мають відповідати навчальній програмі;

– ігрові завдання мають бути не надто легкими проте й не дуже складними;

– відповідність гри віковим особливостям учнів;

– різноманітність ігор;

– залучення до ігор учнів усього класу [10, c. 27].

У навчальних іграх немає тих хто програм або виграв, тут виграють всі. Їх можна проводити на будь-якому етапі уроку. Це дасть змогу виявити знання учня і вміння користуватися ними.

Проте існують і обмеження для проведення дидактичних ігор:

1. Не варто організовувати навчальну гру, якщо учні недостатньо знать тему.

2. Недоцільно впроваджувати гру на заліках та іспитах, якщо вони не використовувались у процесі навчання.

3. Не слід застосовувати ігри з тих предметів і програмних тем, де вони не можуть дати позитивного ефекту.

Пам'ятаючи ці обмеження, кожен учитель має все ж керуватися настановою В.О. Сухомлинського про те, що без гри немає і не може бути повноцінного розумового розвитку учнів.

1.2 Аналіз класифікації і підходів до побудови дидактичних ігор

Дидактичні ігри, які використовуються в початковій школі, виконують різні функції: активізують інтерес та увагу дітей, розвивають пізнавальні здібності, кмітливість, уяву, закріплюють знання, вміння і навички, тренують сенсорні вміння, навички тощо. Правильно побудована цікава дидактична гра збагачує процес мислення індивідуальними почуттями, розвиває саморегу-ляцію, тренує вольові якості дитини. Не варто оцінювати дидактичну гру лише з позицій навченості дитини. її цінність передусім у тому, що вона виконує роль емоційної розрядки, запобігає втомі дітей, знижує гіподинамію. Якщо вчитель часто використовує цікаві дидактичні ігри, молодші школярі раптом роблять відкриття: «Мені подобається думати, дайте мені таке завдання, щоб я поламав голову», тобто зароджується інтерес до розумової праці.

У навчальному процесі ігрова діяльність має форму дидактичної гри, ігрової ситуації, ігрового прийому, ігрової вправи.

Види дидактичних ігор:

1) сюжетно-рольові;

2) ігри-вправи;

3) ігри-драматизації;

4) ігри-конструювання.

Дидактичні ігри можуть:

– бути тільки в словесній формі;

– поєднувати слово й практичні дії;

– поєднувати слово й наочність;

– поєднувати слово і реальні предмети [7, c. 336].

Структурні складові дидактичної гри - дидактичне завдання, ігровий задум, ігровий початок, ігрові дії, правила гри, підбиття підсумків.

Дидактичне завдання гри визначається відповідно до вимог програми з урахуванням вікових особливостей дітей. Наприклад, формування у дітей математичних уявлень, логічного мислення; розвиток мовлення; формування уявлень про природу, навколишнє середовище; розвиток оцінки та самооцінки, ініціативи, кмітливості, здатності виявляти вольові зусилля для досягнення поставленої мети, довільної уваги, зосередженості.

Ігровий задум - наступний структурний елемент дидактичної гри. Дидактичне завдання в грі свідомо маскується, воно постає перед дітьми у вигляді цікавого ігрового задуму. Дітей приваблюють відтворення уявного сюжету, активні дії з предметами, загадка, таємниця, перевірка своїх можливостей змаганням, рольове перевтілення, загальна рухова активність, кмітливість.

На створення ігрової атмосфери істотно впливає ігровий початок. Він може бути звичайним, коли вчитель повідомляє назву гри і спрямовує увагу дітей на наявний дидактичний матеріал, об'єкти дійсності, та інтригуючим, цікавим, захоплюючим, таємничим.

Ігрові дії - засіб реалізації ігрового задуму і водночас здійснення поставленого педагогом завдання. Виконуючи із задоволенням ігрові дії і захоплюючись ними, діти легко засвоюють і закладений у грі навчальний зміст.

Правила дидактичної гри діти сприймають як умови, що підтримують ігровий задум; їх невиконання знищує гру, робить її нецікавою. Без заздалегідь визначених правил ігрові дії розгортаються стихійно, і дидактичні завдання можуть лишитися невиконаними. Тому правила гри задаються вихователем до її початку і мають навчальний та організуючий характер. Спочатку дітям пояснюється ігрове завдання, а потім - спосіб його виконання.

Успіх дидактичних ігор значною мірою залежить від правильного використання в них ігрового обладнання, іграшок, геометричних фігур, природного матеріалу (шишок, плодів, насіння, листків) тощо.

Підбиття підсумків гри в зв'язку з такою віковою особливістю дітей, як нетерплячість, бажання відразу дізнатися про результати діяльності, проводиться відразу після її закінчення. Це може бути підрахунок балів, визначення команди-переможниці, нагородження дітей, які показали найкращі результати тощо. При цьому слід тактовно підтримати й інших учасників гри.

Різноманітність ігрових засобів створює широкі можливості для того, щоб учитель міг вибрати саме таку гру, яка найбільше відповідає меті уроку.

Проте, як показали дослідження вчених-психологів (Д. Б. Ельконін, Л. В. Артемова та ін.) і педагогів (І. О. Школьна, О. Я. Савченко та ін.), гра не забезпечує стійкого позитивного ставлення молодших учнів до навчального процесу, якщо використовується епізодично. Дидактичні ігри можна включати у систему уроків. Це передбачає попередній відбір ігор та ігрових ситуацій для активізації різних видів сприймання та обмірковування, де їх використання найбільш своєчасне й ефективне порівняно з іншими методами. Наші дослідження дали можливість виділити оптимальні способи використання ігрової діяльності в системі уроків:

1) весь урок будується як сюжетно-рольова гра (наприклад, деякі уроки навчання грамоти, що мають на меті ознайомити дітей з новими звуком і літерою; уроки-мандрівки; уроки ознайомлення з навколиш-нім, розвитку мовлення тощо);

2) під час уроку як його структурний елемент;

3) під час уроку кілька разів створюються ігрові ситуації (за допомогою казкового персонажа, іграшки, незвичного способу постановки завдання, елементів змагальності тощо) [7, c. 339].

На уроці доцільно використовувати такі дидактичні ігри, організація яких не потребує багато часу на приготування обладнання, запам'ятовування громіздких правил. Перевагу слід віддавати тим іграм, які передбачають участь у них більшості дітей класу, швидку відповідь, зосередження довільної уваги. На уроках математики це, зокрема, ігри: «Хто швидше?», «Магазин», «Мовчанка», «Колові приклади», «Відгадай задумане число», «Що потім?», «Геометрична мозаїка», «Де моє місце?», «Домалюй фігуру», «Закінчи приклад», «Луна», «Світлофор».

Величезні можливості дає застосування ігор під час екскурсій у природу. Розкрити перед дітьми різноманітність і красу навколишньої дійсності, привернути увагу до малопомітних, але істотних ознак рослинного і тваринного світу значно легше, якщо залучити учнів до активного емоційного сприймання.

Саме цьому сприяють сюжетні ігри та ігри-вправи з природничим матеріалом. їх мета - навчити дітей: знаходити потрібний предмет за допомогою аналізатора (дотику, смаку, запаху), оперуючи істотними ознаками; описувати предмети й знаходити їх за описом; знаходити ціле за частиною і частину за цілим; групувати предмети за місцем, способом використання людиною; встановлювати послідовність стадій розвитку ростин.

Широкі можливості у початковій школі, особливо в перших-других класах, є для проведення ігор-занять та ігор-вправ. Так, для розвитку усного мовлення й логічного мислення учнів доцільно проводити такі ігри: «З якого дерева листя?», «Знайти такий самий предмет (колір)», «Що змінилося?», «Чого тут не вистачає?», «Коли це буває?», «Для чого це потрібно?», «Хто на чому грає?», «Чиї це інструменти?».

На уроках навчання грамоти, наприклад, за допомогою гри-вправи «Чарівний мішечок» можна закріплювати різноманітні вміння й навички. Набір предметів у мішечку, звичайно, не випадковий. Він щоразу змінюється залежно від мети навчання: це можуть бути іграшки, в назвах яких є літери, склади, які зараз вивчаються, дрібні речі, які треба описати, тощо.

Ще один приклад створення ігрової ситуації для рольової гри: на одному з уроків до першокласників раптом завітав «листоноша». Він роздає кільком дітям «листи» - завдання для складання маленьких оповідань за малюнками (або опорними словами), що лежать у конвертах. З нетерпінням очікують діти цих листів, прагнучи скласти найкращий твір [7, c. 340].

Учителі, які працюють творчо, вміло використовують на уроках елементи змагання: хто більше назве слів, відгадає загадок, найкраще виконає завдання, швидше обчислить тощо.

Велику розвивальну цінність становлять ігри-вправи на виключення зайвого: «Який предмет зайвий?», «Яка літера заблукала?» тощо. Особливо охоче молодші учні грають у такі ігри, які потребують активної участі всього класу. Наприклад, в ігри-заняття, де передбачаються пересування, рухи за певними правилами.

Ознайомлюючись з навколишньою дійсністю, діти охоче грають у сюжетні ігри («Ми прийшли до театру», «Я збираюся в гості» та ін.), які розвивають уяву, спостережливість, спонукають до самоконтролю. Адже учні діють у ситуаціях, близьких до їхнього життєвого досвіду.

Головні умови ефективності застосування дидактичних ігор - органічне включення в навчальний процес; захоплюючі назви; наявність справді ігрових елементів, зокрема зачинів, римування; обов'язковість правил, які не можна порушувати; використання лічилок; емоційне ставлення самого вчителя до ігрових дій (його слова й рухи цікаві, несподівані для дітей).

Коли якусь гру використовують надто часто, виникає небезпека втрати інтересу дітей до неї, бо зникає новизна. У цьому разі, лишаючи незмінними ігрові дії, в зміст треба вносити щось нове: ускладнювати правила, змінювати предмети, включати елементи змагання, починати гру з несподіваної лічилки або ігрового зачину.

Пояснення вчителя під час проведення гри має бути лаконічним і зрозумілим, пробуджувати інтерес. І чим молодші учні, тим доцільніше не тільки пояснювати, як грати, а й показувати, як це робити. (Зрозуміло, участь класовода залежить від змісту гри.) Наприклад, гру «Відгадай», мета якої - розвиток зв'язного мовлення, вміння точно й коротко описати предмет, доцільно почати з розповіді-зразка, щоб діти зрозуміли, як розповідати про характерні ознаки предмета.

Деякі вчителі вважають, що дидактичні ігри найдоцільніше проводити наприкінці уроку, оскільки в цей час діти найбільше стомлені. Це - помилкова думка, нерідко саме ігрова ситуація може бути найкращим початком уроку. В ігровій формі можна ефективно ознайомити дітей з новим способом дії, пожвавити процес тренувальних вправ. Діти із задоволенням виправляють помилки Незнайка, «розмовляють» з Чомусиком, учаться в «лісовій школі» або діють разом з казковим героєм, виконуючи тренувальні вправи. В іграх-вправах молодші школярі знаходять виходи з числових лабіринтів, розв'язують ребуси, складають загадки. Усе це не тільки пожвавлює навчальний процес, а й запобігає втомі.

Отже, дидактична гра в усіх своїх видах виконує різні функції, але домінує - мотиваційна; саме з цих позицій слід оцінювати її переваги порівняно з іншими методами навчання.

Гра - один із видів діяльності дитини, що полягає у відтворенні дій дорослих і стосунків між ними.

Види ігор визначають на основі різнопланової діяльності дітей: iгpu-дозвілля (ігри за власним бажанням), ігри педагогічні (організовані з метою вирішення навчально-виховних завдань).

Залежно від того, наскільки гнучкими, динамічними, творчими, регламентованими є рольові дії, правила і зміст, колективні розважальні ігри поділяють на групи:

1. Ігри творчі: сюжетно-рольові, конструкторські, драматизації з вільним розвитком сюжету, ігри-жарти, ігри-розиграші.

2. Ігри за визначеними правилами: рухові, хороводні, спортивно-змагальні, настільні [7, c. 355].

Педагогічні ігри диференціюють відповідно до педагогічної спрямованості: дидактичні (організовують у процесі навчання), творчі педагогічні (розроблені педагогом з метою досягнення конкретних виховних завдань).

Головною умовою успішного застосування ігор є активне залучення учнів не лише до гри, а й до процесу створення її. Щодо створення нового оригінального ігри поділяють на такі, яким не вистачає інформації; умови яких потребують доповнення; в яких відомо лише сюжет; із суперечностями змісту; із запланованими помилками у змісті (задля виправлення помилок); із запланованим сюжетом і умовами, результати яких визначають учасники. Існують різні методики організації та проведення педагогічних творчих ігор, але основні елементи їх спільні - розробка сценарію, розподіл ролей, визначення виховних цілей.

На практиці проведення творчої гри відбувається за такими етапами:

– педагог розповідає про гру, що допомагає апробувати її модель на сприйнятті дітей, залучає їх до обговорення плану (уточнення ролей, створення уявних ситуацій тощо);

– розподіл ролей (можливі різні варіанти: вибір ролі за бажанням, колективне обговорення кандидатур на певні ролі, визначення ролі у формі доручення);

– розробка плану гри за певним сюжетом;

– власне гра;

– завершення гри і підбиття підсумків [7, c. 356].

Для збереження стійкого інтересу дітей до гри доцільно використовувати умовну ігрову термінологію, різновиди впливу в ігровій формі (вимогу, заохочення тощо), елементи колективного змагання.

Використовуючи гру як важливий навчально-виховний чинник, необхідно дотримуватися таких психолого-педагогічних умов:

1. Визначення творчого потенціалу гри. Передбачає з'ясування її доцільності для певного періоду розвитку особистості, колективу класу; з'ясування чітких показників якостей особистості, на розвиток яких спрямована гра.

2. Визначення місця (клас, школа, пришкільний майданчик тощо) і часу проведення, кількості учасників (весь клас, мікрогрупи тощо). Залежать вони від умов проведення та творчого характеру гри.

3. Забезпечення психологічної комфортності і природності гри. Вона має бути бажаною, зручною і приємною для учасників. Важливо, щоб вона була органічно пов'язана з тематичним періодом чи змістом попередніх форм роботи, уникала невмотивованих ситуацій. Доцільно при цьому подбати про творчу післядію, нову гру чи іншу форму роботи. Наприклад, для інсценованої розповіді-експромту післядією може бути конкурс на кращий текст.

4. Урахування вікових та анатомофізіологічних властивостей учасників гри. Передбачає попередню діагностику рівня сформованості якостей дітей, що потребують розвитку.

5. Захист людської гідності, морального самопочуття кожного учасника. Передбачає аналіз впливу гри на свідомість, емоційні враження учнів. Потрібно співставляти емоційну навантаженість гри з денним режимом учнів, моральною ситуацією в колективі.

6. Визначення місця вчителя під час проведення гри. Роль і місце вчителя будуть змінюватися залежно від рівня сформованості якостей особистості учасників гри, їх віку, часу спільної діяльності. Якщо на початку співпраці з дітьми вчитель є керівником, інструктором, суддею, то поступово він повинен ставати радником або навіть спостерігачем. Хоча можливі ситуації, за яких педагог змушений змінити рольову позицію і знову взяти керівництво грою на себе.

7. Цілеспрямоване поширення прав учасників гри. Вони стосуються вибору гри (її назви, сюжету), зміни умов гри, її модернізації, вироблення нового змісту. Вищим виявом розвитку творчої активності учнів є бажання створити власну гру.

Врахування цих особливостей потребує від учителя постійного контролю за процесом створення, проведення і аналізу ігрової навчальної діяльності.

2. Методика використання дидактичних ігор з трудового навчання в процесі вивчення розділу «Людина і техніка»

2.1 Дидактичні принципи вивчення розділу «Людина і техніка» в початкових класах

У початкових класах вчителю необхідно ознайомити з професіями типу «людина-техніка» (слюсаря, водія, інженера), з'ясувати і зафіксувати ставлення учнів до професій такого типу («подобається», «дуже подобається», «не подобається»).

На уроках в першому класі учні мають отримати загальні відомості про професії типу «людина - техніка». Під час екскурсії на робочі місця людей, які працюють у сфері техніки, учні отримують початкову інформацію про найпоширеніші професії цього типу. Для виявлення інтересу учнів до технічних професій використовується опитувальнии лист підручника, а також різноманітні рольові ігри.

Практична робота на вибір учителя може передбачати: колективне оформлення альбому «Людина і техніка» або інших наочних посібників з профінформації; виготовлення аплікацій «Водій», «Космонавт», «Столяр» та ін.

Мотиваційний та пізнавальний етапи можуть бути організовані як вікторина із відгадуванням загадок про різні види техніки, перегладом відеофільму, альбомів, книг, натуральних зразків техніки тощо.

Практичні роботи із зображенням технічних об'єктів (транспорту, побутової техніки тощо) повинні обов'язково містити певні творчі елементи, пов'язані з дизайном існуючих форм, декоративним оздобленням, створенням нових фантастичних форм тощо [16, c. 432].

Головне завдання наступних уроків уроку полягає у формуванні в учнів уявлення про технічні об'єкти як аналоги природних форм (ракета - риба, літак - птах, гелікоптер - бабка тощо).

Для розвитку творчої уяви, уміння аналізувати форми природних і технічних об'єктів можна запропонувати школярам відшукати у тій чи іншій технічній конструкції риси певної тварини, комахи, рослини, замалювати за уявою вид транспорту чи іншої техніки, який схожий на певну живу істоту та ін.

Аплікаційні роботи «Миша», «Літак» є продовженням формування в учнів умінь та навичок працювати з папером, ножицями, шаблонами, трафаретами. Розвивається конструктивне мислення, точність рухів, виховується акуратність у роботі.

Учні ознайомлюються за малюнками, фотографіями, макетами з найпоширенішими видами конструкцій: ракетою, літаком, гелікоптером. Аналіз спільного і відмінного у цих конструкціях доцільно здійснювати в ігровій формі. Наприклад, можна запропонувати невелику гру двох команд. Одна команда зображує певний вид конструкції жестами, мімікою, звуками. Інші учні мають відгадати, яку конструкцію зображено, обґрунтувати, чому вони так вважають (швидкість руху, форма, звук тощо).

Для закріплення отриманих знань школярі виконують аплікації або паперові конструкції способом згинання.

Легковий автомобіль, вантажівка, автобус демонструються у вигляді фотографій, малюнків, макетів, піддаються аналізу з метою порівняння їх зовнішнього вигляду, наявності відмінних ознак. Пізнавальний процес обов'язково має спиратися на життєвий досвід учнів, місцеві особливості функціонування транспорту. Робота носить жвавий, активний характер і спрямована на формування інтересів дітей до техніки.

На вибір учителя і учнів пропонуються колективні та індивідуальні практичні роботи: переведення контурних зображень транспорту на кальку і виготовлення аплікації; виготовлення об'ємної конструкції автомобіля, потяга з сірникових коробок тощо.

Мотиваційний етап занять за конструктором можна розпочати з демонстрації конструкцій, виготовлених з деталей технічного конструктора. Учні впізнають знайомі об'єкти, визначають їх призначення, матеріал, з якого виготовлена конструкція (метал, пластмаса, деревина) [16, c. 435].

Інформація про технічний конструктор має включати назви найтиповіших деталей (планка, гвинт, гайка), інструментів (викрутка, гайковий ключ). Учні вивчають основні прийоми роботи з інструментами, два види з'єднань - рухоме і нерухоме, порівнюють їх.

На практичній роботі розпізнаються деталі конструктора. Для цього можна застосувати різні способи: наочне розпізнавання деталей на готових конструкціях, тактильне розпізнавання окремих деталей із заплющеними очима, розпізнавання за словесним описом. Учні виконують також нескладні вправи на розбирання конструкцій, з'єднання кількох деталей за готовим зразком.

Учні закріплюють знання про технічний конструктор, здійснюють конструювання найпростіших виробів за зразком та за малюнками. Учитель має спонукати школярів до аналізу конструкції, планування послідовності дій. За відсутності технічних конструкторів у класі учні складають силуети технічних об'єктів з набору геометричних фігур.

Робота з будівельним набором передбачає формування уявлення учнів про види будівельних конструкцій (житлові та інженерні споруди, будівлі громадського користування). Ознайомити з деталями будівельних наборів. Навчати правил користування будівельними наборами, раціонально організовувати місце для роботи з ними. Скласти найпростіші будівельні конструкції з наборів дерев'яних або пластмасових деталей.

Учні відгадують загадки про види будівельних споруд залежно від призначення (будинок, гараж, театр, міст тощо).

Ознайомлення з деталями конструктора проводиться в ігровій формі.

З використанням словесного та ілюстративного методів забезпечується профінформація про мету і умови праці у світі професій «людина - техніка».

Сучасна техніка - надзвичайно різноманітна: транспорт, сільськогосподарські машини, верстати, побутові прилади тощо. Професій, пов'язаних зі світом техніки, дуже багато. Конструктори створюють нову техніку, робітники її використовують у своїй роботі, наладчики - ремонтують. дидактичний гра навчання трудовий

На малюнках відшукуються такі види техніки: швейна машина, автобус, літак, верстат, відбійний молоток. До речні запитання: Хто створює нову техніку? Хто її налагоджує? Люди яких професій використовують техніку в роботі?

Забезпечується рання діагностика природних нахилів учнів до діяльності у сфері «людина - техніка». Перед учнями ставиться запитання: що ви робитимете, коли виростете?

Схильність до світу професій «людина - техніка».

1. Проектувати, збирати машини з деталей і вузлів як інженер-конструктор, слюсар.

2. Обслуговувати або налагоджувати медичні прилади, апаратуру, технічні пристрої для лікування як лаборант.

3. Обробляти за допомогою інструментів або машин тканину як кравець, деревину як столяр, метал, пластмасу як слюсар [16, c. 438].

Окремо розглядаються види побутової, будівельної, сільськогосподарської техніки. Учитель заохочує учнів до елементарного винахідництва і раціоналізаторства, до азів технічної творчості. Заняття проводяться у складі творчих груп «юних інженерів-конструкторів». Звертається увага на форми старовинного (ретроаналоги) і сучасного транспорту.

Учитель ознайомлює учнів із різновидами пасажирського транспорту: автобусом, автомобілем, літаком, катером, поїздом. У ході бесіди з'ясовується , яка із зазначених технічних конструкцій належить до автомобільного, повітряного, залізничного і водного транспорту. Пробуджуючи дитячу фантазію, учитель пропонує висловити думку: Яких деталей не вистачає для того, щоб літак міг рухатися по льотній смузі? Сконструюй їх самостійно і прикріпи до макета.

Учитель ознайомлює учнів із професією інженера-будівельника, забезпечує педагогічні умови для макетування будівельних споруд у вітчизняному архітектурному стилі. Використовуються способи: трансформації паперу, конструювання із наборів деталей, природних матеріалів і конструктивним способом ліплення. Забезпечується поділ учнів на творчі групи відповідно до обраних способів будівельного матеріалу. З опорою на ілюстрації та завдання підручника з'ясовуються специфічні назви будівельних споруд: фабрика, замок, хата, висотний будинок, храм, лікарня, млин, палац.

Практичні роботи організовуються за послідовністю трудових дій і їх графічним зображенням у підручнику. Основою для макетування є картонні упаковки з-під продуктів. Таке завдання обирають учні, які розраховують на середній або достатній рівні навчальних досягнень. Виготовлення макета будинку на основі розгортки - це робота для достатнього або високого рівнів навчальних досягнень, а макетування за власним задумом - для високого рівня.

Відповідно до розділу «Людина і техніка» організовується тематичний день творчості.

2.2 Організація і проведення у формі дидактичної гри уроку з трудового навчання «Виготовлення моделі комп'ютера»

Виготовляючи власними руками іграшковий комп'ютер (додаток 1) учні четвертого класу ознайомляться з основними частинами комп'ютера, їх призначенням. Граючись, закріплять свої знання з чотирьох арифметичних дій.

Вчитель пояснює учням, що дитячі ігрові програми - це маленька частина роботи комп'ютера. В основному на ньому дуже швидко виконують складні обрахунки. Пояснює також про основні частини комп'ютера.

Системний блок комп'ютера - це його мозок, там за допомогою процесора проходить обробка усієї інформації.

Дисплей - це екран, подібний до телевізійного. На дисплей виводиться інформація.

Клавіатура призначена для введення інформації у систему обробки.

Принтер необхідний для виведення інформації на папір.

Розглядаємо з учнями зображення комп'ютера, розказуємо і просимо розповісти школярів про призначення кожної складової машини. Розпочинаємо виготовлення моделі комп'ютера.

1. На аркуші картону розмітити за кресленням моделі монітора, системного блока, клавіатури.

2. Усі лінії згину продавити тупим кінцем ножиць або гладилкою.

3. На передню панель монітора наклеїти «екран» і необхідні кнопки із кольорового паперу.

4. Для оформлення панелі клавіатури вирізати й наклеїти заготовку з альбому.

5. Зігнути й склеїти частини комп'ютера.

6. З пластиліну виліпити мишку.

7. Відрізати три товсті нитки або тонкі шнури й приклеїти до частин комп'ютера, з'єднуючи їх.

У дисплей вставляють програму (д) так, щоб відповідей не було видно, а на принтері має бути та сама програма (арифметичні приклади), де учні проставляють свої обчислення. Прокручуючи стержень на дисплеї, звіряються, чи правильно розв'язані приклади. Якщо на папері принтера і на дисплеї обчислення однакові, то програму продовжують виконувати, якщо ні, то роблять у відповідях виправлення.

Переможцями гри будуть ті учні, у яких найменше виправлень і найменше затрачено часу на виконання заданої програми.

Доцільно також дати програму для гри на знаходження числа (є), вона сприятиме розвитку логічного мислення дітей.

Висновки

Гра, як відомо, є найприроднішою і найпривабливішою діяльністю для молодших школярів. Ще К.Д. Ушинський писав: “зробити серйозне заняття для дитин цікавим - ось завдання початкового навчання. Кожна здорова дитина потребує діяльності і до того є серйозної діяльності . З перших же уроків привчайте дитину полюбити свої обов'язки й знаходити приємність в їх виконанні”.

Саме в іграх розпочинається невимушене спілкування дитини з колективом класу, взаєморозуміння між учителем і учнем. У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно. Розвивається увага, пам'ять, жадоба до знань. Задовольняючи свою природну невсипущу потребу в діяльності, в процесі гри дитини “добудовує” в уяві все, що недоступне їй у навколишній дійсності, в захопленні не помічає, що вчиться - пізнає нове, запам'ятовує, орієнтується в різних ситуаціях, поглиблює набутий раніше досвід порівнює запас уявлень, понять, розвиває фантазію.

У грі найповніше проявляються індивідуальні особливості, інтелектуальні можливості, нахили, здібності дітей. Гра належить до традиційних і визнаних методів навчання і виховання дошкільників, молодших школярів і підлітків. Цінність її полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвиваюча й виховні функції діють у тісному взаємозв'язку. Гра як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює пізнавальні можливості, виховує особистість.

Успішність всестороннього розвитку молодших школярів у значній мірі визначається єдністю навчальних предметів відповідно до можливостей програмного матеріалу. Впровадження в навчально-виховний процес міжпредметних зв'язків бажано здійснювати через форми, які б з цікавістю сприймалися дітьми.

Дидактична гра - одна з таких форм та дійових засобів всестороннього розвитку і виховання дитини. її спеціально створюють або пристосовують для цілей навчання. Для початкової школи система дидактичних ігор була вперше розроблена О. Декролі.

Наукові дослідження педагогів-психологів показали, що гра впливає на формування особистості підростаючого покоління і є такою діяльністю, завдяки якій у психіці дитини проходять значні зміни, формуються основні психологічні якості. Ні в якій іншій діяльності дитина самостійно не проявляє стільки наполегливості, цілеспрямованості, як у грі. Ціленаправлені дидактичні ігри - необхідна умова успішного навчання, виховання і розвитку молодших школярів.

Дидактичні пошуки, пов'язані з ігровою моделлю учбового процесу, охоплюють всі рівні навчання - від початкової до вищої школи та практики підвищення кваліфікації. Модель учбового процесу на основі гри будується через залучення учнів в ігрове моделювання досліджуваних явищ, проживання ними нового досвіду в обстановці гри. Учні діють згідно ігрових правил. Ігрова обстановка трансформує позицію вчителя, який балансує між роллю організатора, помічника та співучасника спільного дійства.

Дидактична функція гри реалізується через обговорення ігрової дії, аналіз співвідношення ігрової ситуації з реальністю. Важлива роль в даній моделі належить заключному ретроспективному обговоренню, в якому учні разом аналізують хід та результати гри, співвідношення ігрової моделі та реальності, а також хід навчально-ігрової взаємодії.

Дидактична задача визначається змістом програмного навчального матеріалу і виховними цілями. Ігрові дії складають сюжет дидактичної гри, причому це не завжди практичні зовнішні дії, коли потрібно щось старанно роздивитися, порівняти, розробити й ін. Це частіше усього складні розумові дії, виражені в процесах цілеспрямованого сприйняття, спостереження, порівняння, пригадування раніше засвоєного.

Правила спрямовують діяльність дітей, забезпечують виконання ними поставленої задачі. Вони допомагають вчителю управляти грою, мають навчальний, організаційний і дисциплінуючий характер. Як і в сюжетно-рольовій творчій грі, вони роблять регулюючий вплив і на реальні відношення між учасниками, особливо в іграх з елементами змагання. Виконання правил вимагає чесності, засвоєння засобів і культури спілкування, відповідальності, точності. Гри, у яких діти об'єднуються в команди, формують колективізм, дружбу, переживання за успіхи товаришів і т. д. Управління дидактичною грою завжди здійснює педагог. Він сам - учасник гри. Його позиція перед дітьми відкрита. Педагог ставить задачу, організує дії, аналізує й оцінює їхні результати.

Управління дидактичною грою потребує такту і майстерності. Об'єднуючи дві форми діяльності - гру і навчання, педагог повинен зберегти самостійний характер гри, ту радість і задоволення, що вона дає дітям, і одночасно домагатися, щоб у дітей формувалися заплановані знання, уміння і навички і здійснювалися якісні зсуви в розвитку пізнавальних здібностей, руховій активності, моральному становленні особистості. Дуже важливо, щоб сам педагог, що використовує ігровий метод, не розділяв у свідомості дітей навчання і гру, як це іноді буває на практиці. «А зараз, діти, ми пограємо...» (мов, повчилися, а тепер відпочиньте, розслабтеся), - говорить учитель. Адже у всіх інших випадках педагог не повідомляє, який метод він буде використовувати, наприклад: «А зараз, діти, ми поговоримо з вами про...» Тому у використанні ігрового методу необхідно відразу ставити перед дітьми ігрову задачу.

Повноцінне розгортання навчального процесу на основі дидактичної гри передбачає значний особистісно-професіональний потенціал вчителя, який в ході навчання виступає в різних ролях та забезпечує тонкий баланс між залученням учнів в ігрове дійство та спеціальною фіксацією, навчально-пізнавального результату гри.

Дидактичні ігри є універсальними, в тому плані, що можуть використовуватися на всіх уроках та у всіх закладах освіти. Вони вдосконалюються, перебудовуючись під кожне нове покоління. Для подальшого розвитку дидактичних ігор потрібні креативні вчителі.

У сучасній початковій школі застосовують предметні, настільно-друковані, словесні, сюжетно-рольові ігри; за формою - ігри-вправи, ігри-заняття, ігри-змагання тощо.

Список використаної літератури

1. Артемова Л.В. Вчися граючись. - К.: Томіріс, 1990. - 180 с.

2. Букатов В. М. Педагогічні таїнства дидактичних ігор: Посібник. - К.: Ред. загальнопед. газ., 2004. - 126 с.

3. Веремійчик І. М. Методика початкового навчання в початковій школі. - Тернопіль: Мальва-ОСО, 2004. - 276 с.

4. Вержиковська Л.Г. Засоби стимулювання формотворчої діяльності дітей дошкільного та молодшого шкільного віку // Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (педагогічні науки). - Бердянськ: БДПУ, 2002. - №3. - С.128-134.

5. Використання гри для активізації навчально-виховного процесу: Посіб. для студ. пед. вузу та викладачів / Уклад.: Мішкурова В. Ф.; Пащенко М. І. - К.: Наукоіий. світ, 2001. - 188 с.

...