Розвиток слухового сприйняття у дітей з вадами слуху

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лекція 8

Розвиток слухового сприйняття у дітей з вадами слуху

План

1. Загальні закономірності розвитку слухових уявлень, слухового сприйняття у дітей з вадами слуху

2. Задачі, зміст, методи розвитку слухового сприйняття

3. Слухо-зорове сприйняття мовлення

4. Верботональна система навчання дітей з вадами слуху.

1. Загальні закономірності розвитку слухових уявлень, слухового сприйняття у дітей з вадами слуху

слуховий вада верботональна система

У дітей з нормальним слухом уявлення мають мимовільний характер і виникають на основі багаторазового сприйняття слуховим аналізатором мовлення і звуків оточуючого середовища.

У слабочуючих дітей мимовільні слухові уявлення або відсутні, або носять схематичний, фрагментарний, нестійкий характер.

В роботі з формування слухових уявлень треба враховувати певні умови.

Однією з основних умов є утворення тісного зв'язку між слуховими уявленнями і моторним компонентом. Кожне сприйняте на слух слово повинно промовлятись, що веде до виникнення слуховимовних уявлень.

Наступна умова - цілеспрямоване багаторазове повторення вправ, спрямованих на підвищення здатності слабочуючих розрізнювати звуки.

В ході формування слухових уявлень слід враховувати, що вони можуть бути різними у різних учнів (адекватними, недиференційованими - з обґрунтованими чи випадковими замінами).

Успішність формування слухових уявлень залежить від рівня розвитку мовлення як системи. Приклади замін:

Однажды заболел жеребенок Орлик. - Однажды заболел жеребенок кормит.- Одна собаки жили дома корит.

Скоро Орлик поднялся на ноги. - Кора орик паянся поди.

На успішне розрізнення мовленнєвого матеріалу впливають й такі індивідуальні риси, як стійкість уваги, працездатність, інтерес до навчальної діяльності. Також важливим є характер розвиваючого впливу дорослих, особливості сімейного виховання.

Спеціальні вправи з розвитку слухового сприйняття позитивно впливають на сприйняття мовлення на слух.

Як у глухих, так і у слабочуючих збільшується відстань при сприйнятті голосу розмовної гучності і кількість учнів, що розрізняють цей голос.

Зростає кількість звуків мовлення, доступних сприйняттю на слух, ці можливості більші у слабочуючих, ніж у глухих.

В обох групах дітей сприйняття приголосних покращується більше, ніж вдвічі, а голосні розрізнюються повністю. Для глухих зберігаються лише труднощі розрізнення пар голосних о-у, е-и.

У слабочуючих і глухих дітей ІІІ і ІV груп покращується здатність визначення фонетичних ознак приголосних, тобто приналежності до тієї або іншої фонетичної групи. При цьому діти легше розпізнають приналежність звуків до груп сонорних і шумних, твердих і м'яких. Значні утруднення викликає розпізнавання шиплячих і свистячих, глухих і дзвінких.

Слід зазначити, що сприйняття окремих елементів мовлення викликає більші труднощі, ніж сприйняття слів і речень, оскільки елементи мовлення не несуть функціонального значення. Знайомі слова розпізнаються краще, ніж незнайомі.

Діти з вадами слуху краще розпізнають на слух двоскладові слова, ніж одно- і трискладові.

Сприйняття мовлення на слух залежить від рівня розвитку власного мовлення. Чим гірше дитина вимовляє звук, тим гірше вона його розрізнює.

2. Задачі, зміст, методи розвитку слухового сприйняття

Задачі роботи з розвитку слухового сприйняття:

1. Розвиток залишкового слуху дитини в процесі цілеспрямованого навчання сприйняттю на слух мовлення та немовленнєвих звуків.

2. Створення та вдосконалення якісно нової слухо-зорової основи сприйняття усного мовлення.

3. Збагачення уявлень дітей про звуки оточуючого світу.

Цілеспрямована робота з розвитку слухового сприйняття як з глухими, так і зі слабочуючими дітьми веде до більш повного використання ними залишків слуху, що проявляється у збільшенні відстані сприйняття звуків, його розбірливості.

До змісту роботи з розвитку залишкового слуху входить навчання:

- відчуттю немовленнєвих (барабан, дудка та ін.) і мовленнєвих (сполучення складів) сигналів при постійному збільшенні відстані від джерела звуку;

- сприйняттю звуків оточуючого світу;

- розрізненню на слух немовленнєвих і мовленнєвих сигналів: звучання різних іграшок, визначення кількості, тривалості, гучності, висоти, ритму звучань;

- сприйняттю на слух мовленнєвого матеріалу: звуконаслідувань, слів і словосполучень, фраз (доручення, питання, розповідні фрази), текстів.

Методи розвитку слухового сприйняття

Робота з розвитку слухового сприйняття глухих і слабочуючих дошкільників починається з навчання вмінню реагувати на немовленнєві та мовленнєві сигнали певною ігровою дією (вироблення умовної рухової реакції на звук). Вправи проводяться без звукопідсилення, спочатку на слухо-зоровій основі, потім - з використанням екрану. Поступово збільшують відстань сприйняття і зменшують силу звуку.

Діти з вадами слуху будуть успішно використовувати залишки слуху, якщо слухові сигнали будуть для них інформативними. Тому особливу увагу приділяють знайомству дитини зі звуками оточуючого світу. Ця робота проводиться протягом всього дня. Необхідно бути уважними і спостерігати за реакціями кожної дитини, щоб вчасно показати їй джерело почутого нею звуку. Дуже важлива емоційна реакція дорослого на звуки. Крім того, проводять спеціальні вправи з цілеспрямованого знайомства зі звуками.

Навчання сприйняттю на слух та розрізненню звуків та їх окремих характеристик (характер джерела звуку, кількість звучань, тривалість, злитість, темп, гучність, висота, напрямок звуку) проводиться в наступній послідовності:

1. Розрізнення матеріалу (спочатку двох варіантів, потім - більше) на слухо-зоровій основі з відтворенням певних дій.

2. Демонстрація іграшки (малюнку, схеми) з відтворенням відповідного звуку за екраном.

3. Розрізнення двох (потім більше) звуків при відтворенні за екраном без зорового підкріплення.

Умовами ефективності роботи з розвитку слухового сприйняття є врахування стану слухової функції, дозування слухового навантаження, обґрунтоване використання звукопідсилюючої апаратури, використання різних видів сприйняття мовлення, оптимальний підбір матеріалу.

3. Слухо-зорове сприйняття мовлення

Слухо-зорове сприйняття дозволяє дітям з вадами слуху більш успішно розрізняти мовлення оточуючих, розширює коло спілкування.

Слуховий компонент - сприйняття звуків як без апаратури, так і з нею. Зоровий компонент - читання з губ, сприйняття жестової та дактильної мови, сприйняття наочних посібників, читання слів, речень і текстів. Між двома компонентами встановлюються умовні зв'язки. Слухо-зорове сприйняття виконує допоміжну роль, готує слуховий аналізатор до наступного сприйняття мовлення на слух.

Як слухове, так і зорове сприйняття усного мовлення дітьми з вадами слуху пов'язане з істотними труднощами. Взаємодія двох компонентів дозволяє більш успішно розрізняти мовлення: деякі звуки, близькі за видимою артикуляцією досить успішно розрізняються на слух і навпаки.

В процесі роботи з розвитку слухового сприйняття (РСС) використовується як слухове, так і слухо-зорове сприйняття, в залежності від форми організації роботи та її задач. На загальноосвітніх уроках основним видом сприйняття є слухо-зорове, хоча добре знайомий матеріал дається на слух.

Виділяють специфічні принципи розвитку слухового сприйняття мовлення:

1. Принцип поетапного формування вмінь з розрізнення мовлення та його елементів.

1 етап - розрізнення кількості складів у слові, співвіднесення з табличкою, підрахунок кількості складів та їх називання.

2 етап - розрізнення ритмічної структури слова, визначення порядкового номеру складу, на який падає наголос.

3 етап - розрізнення звукової структури слова.

4 етап - диференціювання слова від речення

5 етап - розрізнення кількості слів у реченні співвіднесення зі схемою.

6 етап - розрізнення кількості речень у тексті.

7 етап - розрізнення тексту, питань і завдань до нього, елементів мовлення у вигляді ізольованих звуків.

2. Принцип розвиваючих вправ.

Розвиваючий характер навчання, вдосконалення психічних функцій за допомогою відповідної постановки завдань.

3. Принцип інтеграції мовленнєвого матеріалу.

Організація міжпредметних зв'язків РСС.

4. Принцип використання мовлення як засобу розвитку мовленнєвого слуху.

5. Принцип зв'язку розвитку слухового сприйняття з вимовою.

6. Принцип корекції звуковимови.

7. Принцип вироблення слухового самоконтролю.

Особливе значення для глухих і слабочуючих має вібраційна чутливість, яка є важливим компенсуючим засобом. Користуванню вібраційною чутливістю дітей необхідно спеціально навчати. Встановлено, що при недостатності слуху вібраційна чутливість загострюється. Так, глухі визначають місце джерела вібрації в 2 рази точніше, ніж чуючі, мають більш низькі пороги вібраційного відчуття в діапазоні 100-1000 Гц.

Сприйняття усного мовлення може доповнюватись оживленням тактильно-вібраційних образів слів, якщо використовується відповідна аппаратура.

Голосні та вокалізовані приголосні характеризуються вібрацією гортані. Для «і» особливою ознакою є вібрація тім'я, для «м», «н» - носу. Сприйняття сили та тривалості вібрації дозволяє оцінити складовий ритм слів, наголос, динамічні та часові характеристики усного мовлення.

Вібраційна чутливість не дозволяє чітко розпізнавати фонетичні характеристики мовлення, але є важливим допоміжним засобом, особливо для глухих дітей.

4. Верботональна система навчання дітей з вадами слуху

Верботональна система реабілітації дітей з вадами слуху розроблена академіком Петром Губериною (Хорватія). Міжнародним центром з розвитку даної системи та навчанню кадрів є поліклініка СУВАГ (система універсального верботонального аудіювання Губерини), що знаходиться в м. Загреб. У світі зараз більше 500 центрів СУВАГ, в т.ч. більше 20 - в Росії. Працює центр СУВАГ в м. Києві.

Мета верботональної системи - інтеграція осіб з вадами слуху в суспільство.

Основні положення верботональної системи:

- врахування в процесі реабілітації дітей з вадами слуху основних закономірностей психофізичного та мовленнєвого розвитку в нормі;

- рання діагностика (з перших місяців) і рання реабілітація дітей з вадами слуху;

- комплексний медико-психолого-педагогічний підхід до діагностики та реабілітації;

- цілеспрямоване постійне вивчення стану слухової функції і резервів її розвитку в умовах використання загальноприйнятих і розроблених в СУВАГ методик;

- проведення спеціальної роботи з розвитку слухового сприйняття як основи формування усного мовлення в умовах використання оригінальної електроакустичної апаратури;

- забезпечення в процесі корекційної роботи загального психофізичного розвитку дитини;

- використання оригінальних методик корекційної роботи, які базуються на комплексному використанні та розвитку всіх аналізаторів (фонетична ритміка, музична стимуляція, аудіовізуальний курс, піктографічна ритміка);

- використання різних форм інтеграції дитини в середовище чуючих дітей з врахуванням індивідуальних можливостей;

- організація сімейного виховання як найважливішої умови реабілітації та інтеграції дитини з порушеним слухом.

Для діагностики стану слуху використовуються кілька оригінальних методик, в тому числі, верботональна аудіометрія.

П.Губерина з'ясував, що окремі голосні та приголосні легко розпізнаються при нормальному слуху на специфічних октавних областях. Якщо склад пропустити через частотну область, яка не відповідає оптимальній, його розпізнання утруднюється.

Отже, для сприйняття при цьому методі пропонуються певні мовленнєві стимули - логотоми (бру-бру, му-му, бу-бу, во-во, ла-ла, на-на, сі-сі). Їх пропускають через фільтр, що відповідає оптимальній частоті. Наприклад, для му-му - 75-150 Гц, ла-ла - 600-1200 Гц, сі-сі - 4800-9600 Гц. Таким чином визначається чутливість пацієнта не тільки до даного мовленнєвого стимулу, а й до даної частотної області.

Більш докладний опис верботональної системи можна знайти в підручнику: Сурдопедагогика / под ред. Е.Г.Речицкой. - М.: ВЛАДОС, 2004. - С. 164-175.

Размещено на Allbest.ru